3. Особливості процесів мейозу та мітозу.
Мітоз (рідше: каріокінез або непрямий поділ) (від грец. mitos — нитка) — найпоширеніший спосіб поділу ядра, за якого клітина розподіляє два ідентичні набори хромосом, утворені внаслідок реплікації ДНК, кожен до нового ядра. Біологічне значення мітозу полягає у збереженні сталості каріотипу багатоклітинного організму і виду в цілому під час нестатевого розмноження. Він складається із наступних етапів: профази, анафази, телофази, метафази. На стадії профази відбувається руйнування ядерної оболонки, деспіралізуються хромосоми, вони стають доволі товстими та добре помітними під світловим мікроскопом. Спочатку вони прилягають одна до одної по всій довжині, але сполучені між собьою лише у ділянці первинної перетяжки. Наприкінці профази хромосоми розташовуються у центральній частині клітини. Під час метафази хромосоми переміщуються по цитоплазмі, остаточно розташовуються у центрі клітини у площині перпендикулярній до ниток веретена поділу. Слід зазначити, що в цей час хромосоми мають найменші розміри та чітко помітно, що вони складаються із двох ниток хроматину. Саме й цій фазі структура та індивідуальні особливості кожної клітини є помітними вкрай чітко. Анафаза — хроматиди однієї хромосоми відокремлюються одна від одної і починають порівняно швидко переміщуватися до полюсі клітини, при цьому кожна із них стає дочірньою хромосомою. Телофаза — завершальна стадія поділу клітин, тут відбувають процеси деспіралізації хромосом, формується ядерна оболонка, а також відбувається остаточне відокремлення двох дочірніх клітин. Інтерфаза — це частина клітинного циклу, яка триває між двома поділами, або триває від останнього поділу до смерті даної клітини. У період інтерфази відбувається подвоєння кількості хромосом, а також наново синтезуються органели, які не потрапити у дану дочірню клітину (під час мітозу вони поділяються 50/50), а також синтезуються нові макромолекули для забезпечення життєдіяльності даної клітини.
Мейоз — подвійний мітоз із вкороченою інтерфазою, характерною ознакою даного способу поділу зменшення вдвічі кількості хромосом у клітині. Значення мейозу: утворення гамет; підтримання сталості числа хромосому організмів, яким притаманне статеве розмноження, виникають нові генетичні комбінації у порівнянні із батьківським організмом, широкопоширеним є кросинговер.
Висновки.
Практична робота № 6
Тема: Тканини рослинного та тваринного організмів.
Завдання:
Розглянути та коротко охарактеризувати різні типи рослинних т канин.
Розглянути та коротко охарактеризувати різні типи тваринних тканин.
Заповнити табличку “Порівняльна характеристика рослинни та тваринних тканин”.
1. Типи тканин рослинного організму.
Твірна тканина (меристема). Даний тип тканин у рослинному організмі виступає своєрідною “первинною” тканиною — він дає початок усім іншим типам тканин. Характерними особливостями її ьудови є те, що клітини які входять до її складу постійно діляться мають тонкі стінки, велику кількість мітохондрій із молекулами РНК, ендоплазматична сітка, вакуолі та плістиди не дорозвинені. У залежності від місця розміщення дана тканина поділяється на три типи: апікальну (верхівкову) — розташовується на верхівці пагонів та коренів. Інтеркалярні (вставні) розміщені у міжвузлях, забезпечують ріст пагонів у довжину. Латеральна (бічна) - належать камбій та перицикл, забезпечують ріст рослинного організму у ширину.
Покривні тканини. Даний тип тканин забезпечує відокремлення від навколишнього світу усі органи рослинного організму. Розрізняють первинні (епідерма та ризодерма) та вторинні перидерма, кірка) покривні тканини рослинного організму.
Епідерма — це постійна покривна тканина, листків, пагонів та деяких квітів. Ризодерма — це покривна тканина кореневої системи рослинного організму. Характериною особливістю даного типу тканин є нерівномірна потовщеність клітинних оболонок, та відсутність хлоропластів. Перидерма вкриває багаторічні органи рослинного організму — багатовікові пагони, стовбури дерев. Даний тип тканини складається із трьох шарів: корка, коркового камбію та фелодерми. Клітини корка розміщені у радіальних рядах та не пропускають ні води ні газів, міжклітинників не має, клітини мертві та порожні. Корковий камбій відмирає, утворюючи велику кількість шарів складної будови — вони утворюють різноманітні тріщини на поверхні рослинного організму. Кірка (фелодерма) — це сукупність частин корку та коркового камбію.
Механічна тканина. Надають рослині міцності при різних типах впливу (здавлюванні, згинанні, ламанні) навколишнього середовища, окрім того відіграють важливу роль для багаторічних рослин (особливо дерев'яних) забезпечуючи їхнє вертикальне розмівщення.
Механічні тканини бувають двох типів: коленхіма — властива молодим частинам рослинного організму, у корені їх не має, клітини розміщуються у витягнутій повзжовжній осі, вони характеризують живим протопластом, завдяки чому не заважають рости та розмножуватися клітинам сусідніх тканин, характерною особливістю данорї клітини є здатність її тканин до розтягу.
Склеренхіма — найтиповіший тип механічної тканини, клітини з яких вона складається є мертвими, тому вони не можуть розтягуватися чи згинатися, цьому протидіє також і лігнін яким просякнуті клітини склеренхіми. Слід зазначити, що клітини даної тканин переплітаються між собою утворюючи своєрідні “канати”, що надає рослинному організмі ще більшої стійкості та міцності.
Провідні тканини рослинного організму. Завдяки даному типу тканин у рослинному організмі відьбувається транспортування води та розчинених у ній речовин від коренів до наземних органів рослин, та в зворотньому напрямку. Транспортування речовин від кореневої системи до наземних органів рослинного організму відбувається завдяки ксилемі, а низхідний потік води та розчинених речовин з допомогою флоеми. Ксилема складається із судин — трахей та трахеїд — це оболонки змертвілих клітин розміщені ланцюжками між якими наявні своєрідні “канальці”, що з'єднують їх між собою.
Флоема складається із провідних елементів до складу яких входять безядерні ситоподібні трубки та клітини0супутнаки, а також елементи паренхімниї та механічної тканин. Клітини флоеми є живими.
Паренхімні (основні ) тканини — її часто називають “заповнювачами”, оскільки вони заповнюють проміжки між іншими типами тканин.
Видільні тканини. Поділяються на два типи: 1) тканини внутрішньої секреції ( молочники — секретують молочний сік, смоляні ходи — виробляють живицю); 2) тканини зовнішньої секреції — залозисті волоски, нектарники.
