Основні засади укладання

„СЛОВНИКА ВЛАСНИХ ГЕОГРАФІЧНИХ НАЗВ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ”

При укладанні словника топонімів Хмельниччини кожній назві присвячено окрему словникову статтю, яка поєднує у собі результати географічних, історичних та лінгвістичних досліджень і включає:

1. вступну частину;

2. історико-бібліографічну частину;

3. лінгвістичну частину.

І. Вступна частина:

1) офіційна назва географічного об’єкта (назви поселень подаються за довідником „Українська РСР. Адміністративно-територіальний устрій (на 1 січня 1987 р. )”, а решти об’єктів – за іншими джерелами). Назви географічних об’єктів, які зараз не існують, подано за джерелами, які містять останню згадку про них. У кожному реєстровому топонімі позначається наголос;

2) тип поселення подається скорочено (м., смт., с., сел., р., оз. тощо) і визначається за довідником, який містить про це останню інформацію;

3) локалізація денотата, тобто інформація про його місцезнаходження (наприклад, відомості про поселення взяті з довідника „Українська РСР. Адміністративно-територіальний устрій (на 1 січня 1987 року”, з урахуванням змін протягом 1987–2008 років, які офіційно підтверджені. Вказуються район (двобуквена абревіатура) та сільрада (трибуквена абревіатура); район і сільрада не фіксуються для міст обласного підпорядкування; лише район вказаний для міст районного підпорядкування. Зниклі географічні об’єкти локалізуються вказівкою на район, до якого вони були або могли би бути віднесені на той час).

ІІ. Історико-бібліографічна частина:

1) найважливіші етапи розвитку об’єкта. Насамперед подаються відомості (якщо такі існують) про давні городища та поселення людей на території сучасних міст і сіл. Вказується інформація про зміни типів денотатів, трансформації в адміністративно-територіальному устрої тощо;

2) час і умови заснування поселення або існування іншого об’єкта здебільшого визначаються у межах століття;

3) варіанти географічної назви наводяться, по можливості, теж із вказівкою на першу їх фіксацію в документах. Додатково подається інформація (якщо вона наявна) про причини зникнення денотата або його стан на сьогоднішній день.

ІІІ. Лінгвістична частина:

Тут з’ясовується походження топоніма. До уваги бралися відомості з історичних, археологічних, статистичних джерел, словників, дисертаційних студій, досліджень краєзнавців, видрукуваних переважно в районній пресі, тощо. Оскільки етимологічні розвідки часто пропонують різні гіпотези щодо походження власної географічної назви, то обрано ті, що є найбільш вірогідними. Етимології наводяться з обов’язковим посиланням на джерела інформації (винятки становлять лише ті пояснення, які базуються на народних переказах та власних спостереженнях).

Якщо географічний об’єкт протягом свого історичного розвитку мав кілька назв, то аналізуються всі зафіксовані топоніми.

Скорочено у словнику подано слова, які неодноразово використовуються при тлумаченні назв (див. „Список умовних скорочень”).

При поясненні походження топонімів використовується спеціальна ономастична термінологія (інформація про її сутність наведена у „Словничку топонімічних термінів”).