Словник топонімів хмельницької області

1. Абрикóсівка – с., Км, Абр. Засноване на поч. XV ст. [ІМІС]. Варіанти н.: Przeznoskowcze (1469), Beznoskowcze (1493), Beznoskowce (1503), Безносковцы (1530), Benoskowcze (1570), Benoskuwce (1784), Безносківці (1926), Безнісківці (1938), Абрикосівка (1967), Абрикосовка (1979). Ойконім походить від ос. н. першого поселенця Безніска [Прапор Жовтня. – 1971. – № 120], пор. ос. н. Безнос (1471), Безноско (1552). В основі сучасної н. – флоролексема абрикос.

2. Абýзнівка – х., Ск. Як н. п. Абузневка зареєстровано у 1911 р. Відантропонімна посесивна н.

3. Аврáтин – с., Вл, Авр. У 1796–1923 рр. – вол. ц. Варіанти н.: Гавротинка (1593), Навратин (1748), Awratyn (1789), Awratynska (1880), Авратынька (1886), Aloratun (1890), Авратинъ (1899), Авратин (1926). Етимологічні гіпотези:1) с. розташоване на схилах Авратинської, або Обратинської, височини [М. Т. Янко]; 2) від д.-р. врутець – „джерело”, вьраг – „овраг”, які є похідними від д.-р. вьрети зі значенням „вирувати, бурхливо текти” [Радянське Поділля. – 1970. – 11 листопада]. На нашу думку, в основі н.– ос. н. Аврат, Аврата.

4. Аврáтинська височинá – височина, яка лежить із протилежного боку від стоку вод Південного Бугу, Смотрича, Случі, Збруча). С. Д. Бабишин виводить н. від рос. обратный, тобто „зворотний, протилежний”. На нашу думку, відойконімна н. Пор. також з арамейським Abram, де ram означає „височіти, підносити” [ЕСУМ].

5. Аврáтинське – болото біля с. Авратин (Вл). Площа – 36 га [ППХ]. В основі н. – ад’єктонім.

6. Аврáтинські – х-ри, Вл. Зафіксовані у ХІХ ст. біля с. Авратин як Авратинския. Локативна н. – ойконімізований ад’єктонім.

7. Аглаї – р., п. Мшанця п. Південного Бугу (Сс). Варіанти н.: Баглаи (1825), Баглай (1847) [СГУ]. На нашу думку, р. протікає через с. Баглаї (Ск). Відойконімна н. (див. № 71).

8. Агнéсівка – х., Шп. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. біля с. Купине як Агнесовка, Агносовка (1906). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Агнеса.

9. Агробáза – агробаза, Ск. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. біля с. Новоселиця. Н. – ойконімізований АГТ. Н.-композит, де агро- – частина складних слів, що мають значення „сільськогосподарський”, база – „підприємство для приймання та збереження продукції” [ССІС].

10. Агробáза – радгосп, Дн. Існував як н. п. у 20-х рр. ХХ ст. біля с. Чичельник. Н. – див. № 9.

11. Адамúшино – х., Лт. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Козачки. Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Адам (1391), Адамишин.

12. Адáмів – с., Пл., Вбе. Варіанти н.: д. Адамово (1899), Адамовъ (1906), Адамовка (1921), Адамів (1946). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Адам (1391).

13. Адáмівка – с., Вн, Адм. Засноване у ІІ пол. XVIII ст. Варіанти н.: Adamowka (1784), д. Адамовка (1855), Адамівка (1926). За переказами, с. незване ім’ям його засновника (див. № 12.

14. Адáмівка – с., Др, Явт. Варіанти н.: Adamowka (1784), д. Адамовка (1862), х. Адамівка (1926). Посесивна відантропонімна н.; див. також – поміщик Адам Чарторийський [АЮЗР].

15. Адáмівка – с., Км, Прв. Варіанти н.: Adampol (do Zbrzyzia) (1765), Адамовцы (1855), д. Адамовка (1862), д. Адамовка, Адамполь (1893), Адамівка (1926). Колишня н. утворилася внаслідок поєднання антропоніма Адам та апелятива поле. І. В. Гарнага вважає, що с. носить ім’я одного з перших поселенців [Прапор Жовтня. – 1971. – № 120]. Н. ускладнена локативною конструкцією (прийменник та ойконім).

16. Адáмівка – х., Бл. У 1960 р. об’єднаний із с. Тростянка. Варіанти н.: Адамовка (1855), Адамівка (1926). Н. – див. № 12.

17. Адáмівка – х., Кр. У 1939 р. приєднано до с. Митинці [Красилівський вісник. – 2000. – 14 вересня]. Варіанти н.: Адамовка (1855), Адамівка (1926). Н. – див. № 12.

18. Адáмпіль – с., Ст, Адп. Пос. Засноване на землях, що належали Адаму Чарторийському. Варіанти н.: Адамполь (1805), Адампіль (1926). Н. у формі композит (Адамове поле) мотивована іменем власника с. Деякі краєзнавці ойконім виводять від імені сина землевласника Тжецяка (Трожецяка), якому поселення дісталося пізніше [С. Д. Бабишин; Колос. – 1967. – № 41].

19. Адáмпільська колóнія – х., Ст. Як н. п. зареєстрована у 1862 р. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп., що складається з ад’єктоніма та АГТ колонія зі значенням „поселення переселенців з іншої території” [СУМ].

20. Александрія – х., Тф. Існував у І пол. ХХ ст. біля с. Янівка (Іванівка). У 1940-х рр. приєднаний до с. Єлизаветпіль. Відантропонімна н.; пор. ос. н. Олександр, рос. варіант – Александр.

21. Альбéртів (фільвáрок) – х., Гр. Існував у ІІ пол. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Лісоводи. Варіанти н.: Фольварок Лисоводы, Альбертовка (1893), х. Альбертів (фільварок) (1926). Посесивна н., в основі якої – антропонім Альберт та АГТ фільварок зі значенням „ферма, заміський будинок” [Б. Д. Грінченко].

22. Андріїва – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Рижулинці. Відантропонімна н., в основі якої – ос. н. Андрій; пор. Andrey (1493).

23. Андрі́ївка – р., п. Жванчика л. Дністра; гирло вище р. Ямпільчик; протікає через с. Андріївка (Чм). Варіант н.: Краснопол(ь)ка [СГУ]. Довжина – 13 км [КРВУ]. Відойконімна н. (див. № 25). Паралельна н. (з демінутивно-квалітативним забарвленням) мотивована прикметником красний зі значенням „гарний” та ГТ поле – „гарне поле”.

24. Андрíївка – с., Гр, Хоп. Варіанти н.: Andryiow (1789), Андреевка (1800), Хутор Андриевка (1893), Куманівська Юридика (Андріївка) (1926), Андріївка (1946). Посесивна відантропонімна н. [Прапор Ілліча. – 1975. – № 85]. Варіант н. – локативна н.-сл.-сп. (див. №№ 30, 80, 2408).

25. Андрíївка – с., Чм, Адр. Засноване у XVIII ст. поміщиком Андрієм Любецьким [М. І. Яворський, Є. І. Сіцінський]. Варіанти н.: w Andryjowcach (1765), Andrzejowka (1920), Андреевка (1855), д. Андреевка, Андреевцы (1893), Андріївка (1926). Посесивна н. (від імені власника пос.). Див. також гідронім Андріївка, притока Жванчика [СГУ].

26. Андрíївка – с., Яр, Тар. Варіанти н.: Andryiowka (1787), Андреевка (1805), Andriowka (1820), Андревка (1911), Андріївка (1926). Відантропонімна н.; пор. ос. н. Андрий (1443).

27. Андрíйківці – с., Хм, Анд. Варіанти н.: Andronikowcze, Андрониковцы (1530–1542), Andrilikofce (1630–1650), w Andreykowcach (1765), Andrijowce (1775), Andrzeykowce (1784), Andryikowce (1789), Андрейковцы (1805), Андрійківці (1926). Ойконім мотивований іменем Андрійко (Андронник), імовірно, одного із першопоселенців; пор. ос. н. Андрєйко (1378).

28. Андрόнівка – с., Ск, Пен. Можливо, у 1906–1926 рр. існувало як фольв. Чайка. 1946 р. – Андронівка. Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Андрон. Колишня н. – невідомої мотивації (антропонім-посесив, зоолексема-квалітатив або мікротопонім-локатив).

29. Андрýшкова Берéзина – ур., Тф. Як н. п. зареєстроване у 1899 р. Локативно-посесивна н.-сл.-сп., що складається із присвійного прикметника (пор. ос. н. Андрушко) та ГТ березина – „березовий ліс” [СУМ].

30. Аннόпільський хýтір – х., Сл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Ганнопіль. Варіанти н.: фільв. Аннополь (1855), Аннопільськ. хутір (1926). Н. складається з ад’єктоніма та АГТ хутір – „відокремлене селянське господарство разом із садибою власника; невелике селище, яке виникло внаслідок переселення людей із сіл; виселок; одинока селянська садиба із земельним наділом” [Б. Д. Грінченко].

31. Антинчикóвського – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Шиїнці. Генітивна посесивна н.

32. Антóнів яр – ур. біля с. Антонівка (Нв). Тут знаходиться пам’ятка стародавніх геологічних епох [ППХ]. Н.-сл.-сп., що складається із присвійного прикметника і ГТ.

33. Антóнівка – присілок, Нв. Існував у ІІ пол. ХІХ – І трет. ХХ ст., приєднаний до с. Калюс. Варіанти н.: Антоновка (1862), Антонины (1893), Антонівка (1926). За переказами, першим тут поселився житель с. Калюс Антоній; пор. ос. н. Антоній (1401).

34. Антóнівка – с., Дн, Држ. Варіанти н.: Антоновка (1862), Антонівка (1926). За переказами, першопоселенкою була Антоніна [В. С. Прокопчук]. Відантропонімна н., пор. ос. н. Антон [Б. Д. Грінченко].

35. Антóнівка – с., Із, Кун. Засноване німецькими колоністами у 1804 р. (А. Воронін). Варіанти н.: кол. Антоновка (1804), Антонівка (1926). Суфіксальна відантропонімна н. (від імені першого поселенця).

36. Антóнiвка – с., Лт, Сус. Засноване у 1848 р. Посесивна н. (від імені поміщика Антона Ярошинського).

37. Антóнiвка – с., Нв, Отр. Варіанти н.: Antonuwce (1765), Antonowka (1775), Антоновка (1800), Антонівка (1926). Н. – див. №№ 32, 34.

38. Антóнівка – с., Тф, Чов. Засноване у 1927 р. як виселок с. Човгузів [І. А. Стасюк]. 1946 р. – Антонівка. В основі н. – ім’я першого поселенця.

39. Антóнiвка – с., Хм, Ант. Відоме з XVIII ст. Варіанти н.: Antonowka (1784), Антоновка (1805), Антоновка, Андроновка (1893), Антонівка (1926). За переказами, с. отримало н. від імені першопоселенця.

40. Антóнiвка – с., Чм, Чор. Засноване на поч. XVIII ст. Варіанти н.: Antonuwce (1765), Antonowka (1775), Антоновка (1805), Антонівка (1926). Н. – див. № 34.

41. Антόнівка – ферма, Бл. Існувала у ХІХ ст. біля с. Окіп як Антоновка. Н. – див. № 34.

42. Антόнівка – х., Сс. Існував у ІІ пол. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Подоляни. Варіанти н.: х. Антоновка (1889), Антонівка (1926). Н. – див. № 34.

43. Антόнівка – х., Шп. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Цмівка. Варіанти н.: х. Антоновка (1855), Антонівка (1926). Н. – див. № 34.

44. Антонівський – фільварок, Хм. Існував у ІІ пол. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Антонівка. Варіанти н.: фольв. Антоновський (1862), фільв. Антонівський (1926). Локативна н., в основі якої – ад’єктонім (див. № 39).

45. Антóнiвці – с., Яр, Атн. Варіанти н.: Anthonowcze (XVI ст.), Antonowce (1661), Антоновцы (1805), Антоновка (поч. ХІХ ст.), Antonowka (1820), Онтновецкая (1855), Антоновецкая (1857), Антонівці (1926). Патронімічна н., в основі якої – антропонім Антон; пор. ос. н. Антонїн (1401).

46. Антонíни – зал. ст., Кр. Існує з І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Ст. Антоніни (1926), Антонины (1992), Антоніни (2004). Трансойконімна н.

47. Антонíни – смт., Кр, Ант. У 1796–1923 рр. – вол. ц.; 1923–1965 рр. – рай. ц. Із 1956 р. – смт. Відоме з ІІ пол. ХІV ст. як Голодьки. З 1770 р. – Антонины. Варіанти н. – Antoniny (1795), Антоніни (1926). Етимологічні гіпотези: 1) від апелятива голод, який супроводжував життя людей [Радянське Поділля – 1970. – 29 липня]; 2) колишня н. – Холодьки, бо навіть улітку вздовж р. Ікопоть, де розташоване с., було холодно [Зоря комунізму. – 1983. – 28 травня]; 3) тут росли вікові дерева, які створювали прохолоду [І. Байдак]; 4) родова н. [М. Т. Янко], пор. ос. н. Голодко (1653). Сучасна н. – відантропонімний ойконім меморіально-посесивного характеру в плюральній або генітивній формі (як результат скорочення сл.-сп. місто Антоніни): родич князів Сангушків, орендар с., назвав його іменем своєї дружини Антоніни.

48. Антонíнський парк – парк, Кр. Розташований у смт. Антоніни, на берегових схилах р. Ікопоть. Заснований у ХІХ ст. (за іншими даними, закладений у XVIII ст. Ігнатієм Мальчевським, чоловіком Антоніни Сангушко [І. Байдак] ). Площа – 17 га [ППХ]. Н. -сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

49. Антонíнський райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існувала в 1923–1965 рр. Центр – смт. Антоніни (Кр.). У складі району в різні роки нараховувалося: 29 сільрад та 67 н. п. (1926), 28 сільрад та 52 н. п. (1946), 16 сільрад, 1 смт. та 49 сіл (1962). Загальна площа становила 600 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район – „адміністративно-територіальна одиниця, яка є складовою частиною республік, країв, областей та великих міст” [СУМ].

50. Антонíнський цегéльний завóд – завод, Кр. Як н. п. Антонинскій кирп. з. зафіксовано у 1911 р. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп., що складається з ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ.

51. Анютине – с., Лт, Коз. Варіанти н.: х. Анютино (1926), Анютине (1946). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Анюта.

52. Арéнда – х., Лт. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Голосків. Варіанти н.: Поселок (при с. Голосков) (1905), Фельштинско-Голосковскої товарищество (1915), Аренда (1926). Усі н. – ойконімізовані апелятиви (перша – АГТ; друга – н. громадського об’єднання; третя – абстрактна н., що характеризує спосіб господарювання).

53. Аркáдіївці – ліс. дача і ф., Хм. Як н. п. зареєстрована у 1893 р. біля с. Аркадіївці. Трансойконімна н. (див. № 54).

54. Аркáдіївці – с., Хм, Арк. Варіанти н.: Arcadyowcze (1493), Arkadyowcze (1530), Аркадиевцы (1542), Arkadyiewce (1784), Arkadijowce (1787), Аракари (1800), Аркадиевка (1805), Arkadiowka (1820), Аркадовцы (1884), Аркадіївці (1926). За переказами, н. мотивована іменем першого поселенця Аркадія, який у період татарської навали сховався у копанці, а невдовзі до нього почали підселятися інші люди; пор. ос. н. Аркадій [І. І. Трійняк].

55. Артéмово – х., Пл. Існував у кінці ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Новаки Варіанти н.: уроч. Артемово (1899), х. Артемово (1926). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Артем [І. І. Трійняк].

56. Арт. „Працьовнúк” – артіль, Пл. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. біля с. Сягрів. Квалітативна н.-сл.-сп., що складається з ойконімізованого АГТ артіль та народнорозмовного апелятива.

57. Арт. ім. „Рúкова” – артіль, Тф. Зареєстрована як н. п. у 1926 р. біля с. Волиця-Ляховецька. Меморіальна н. (ойконімізований АГТ та антропонім).

58. Атаманчýк – окреме господарство, Яр. Існувало як н. п. у І трет. ХХ ст. біля с. Волудринці. В основі н. – прізвище власника.

59. „Атлантúда” – печера, Км. Розташована у Товтровому кряжі біля с. Завалля, на лівому березі р. Збруч. Н. пов’язана з найменуванням легендарного материка Атлантида.

60. Бáба – гора (Чм). Розташована у заказнику „Івахновецькі товтри” [ППХ]. В основі н. – ГТ баба зі значенням „гора над річкою” [С. Д. Бабишин]; „гора із заокругленою вершиною” [М. Т. Янко]. Пор. також ГТ баба – „трясовина, грузьке болото” [М. Т. Янко].

61. Баби – х., Дн. Виник у ІІ пол. ХІХ ст., у 50-х рр. ХХ ст. приєднаний до с. Ліпини. Варіанти н.: Хутор Баба (при мельнице) (1893), д. Баба (1905), Баби (1926). На нашу думку, в основі н. – апелятив баба з посесивним значенням. Див. також № 60.

62. Бáбина Горá – х., Із. Відоме з 1901 р. як ур. біля м. Ізяслав. У 1910 р. – х. Бабина Гора. Н. складається із присвійного прикметника та ГТ.

63. Бáбине – с., Сс, Баб. Варіанти н.: Babin (1784), Бабин (1800), Бабино (1898), Бабине (1941). За переказами, пос. виникло біля лісового куреня, в якому жила кріпачка Ольга Сторожук, яка втекла від панщини; початкові н. – Бабин курінь, Бабин яр, Бабино [Колос. – 1967. – № 8]. Пор. також ос. н. Баба (1425), рос. Бабин (ХVІ ст.).

64. Бáбино – х., Вн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Великий Олександрів. Посесивна н. (див. також № 63).

65. Бáбинок – с., Сс. Існувало у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Бабине. Відойконімна н. з демінутивним забарвленням (див. № 63).

66. Бáбіно – х., Лт. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Варенка. Н. – див № 63.

67. Бáбник – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Шарки. Відантропонімна н. (див № 63).

68. Бáбшин – с., Км, Гри. Відоме з 1445 р. Варіанти н.: Bubezin (1630 – 1650), Вabszynie (1765), Бабчин (1800), Бабшин (1805). Етимологічні гіпотези: 1) першою тут оселилася жінка (баба), чоловіка якої взяли в полон татари [Прапор Жовтня. – 1971. – № 124]; 2) іноді н. пов’язується з д.-р. міфологією: від баба – „жіноче божество, яке витало над світом у вигляді хмар, пізніше уособлювало світло i жило нібито в горах або на високих кручах річок” пор. також ГТ баба – „кам’яний бовван, який знаходили у степу, переважно на курганах” [Б. Д. Грінченко]. На нашу думку, н. мотивована присвійним прикметником, в основі якого – ос. н. Бабша, пор. Баба, Бабич, литовські князі (XIV – XV ст.), Баба (1425), Бабоша (1466).

69. Бавки – ур. біля с. Кадиївці (Км), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. В основі н. – ГТ бавка зі значенням „суха долина; русло річки, яка висохла” [Б. Д. Грінченко].

70. Баглаї – с., Вл, Трт. Варіанти н.: Баглай (1800), Бахлаи (1805), Баглан (поч. ХІХ ст.), Baklaie (1820), д. Баглаи (1855), Баглайки (1889), Баглаї (1926). За С. Д. Бабишиним, н. походить від прізвиська засновників с.; пор. ос. н. Баглай.

71. Баглаї – с., Ск, Баг. Варіанти н.: Боглєєвка (1593), Баглаи-Большіе (1782–1783), Bahlaji (1789), Баглай (ХІХ ст.), Баглаи (1899), Багалії (1926), Баглаї (1946). М. І. Теодорович вважає, що правильними є форми Бhглые – поселення, утворене біглими (втікачами або колоністами) або ж Балалаи – „село, у якому жили музиканти князька, що грали на балалайках”. Імовірніше, що родова н., мотивована прізвиськом [Світло Жовтня. – 1988. – 9 квітня]. Пор. баглаї – „лінощі” [Б. Д. Грінченко]. Див. також р. Баглаї (№ 7).

72. Баглáйки – с., Кр, Зап. Варіанти н.: Баглоевка (1593), Bahlajewka (1789), Баглайки (1899). Етимологічні гіпотези: 1) на місці села був ліс, де ховалися втікачі від солдатчини, які будували там балагани. Так з’явилося с. Балгани, згодом – Баглайки; 2) с. було утворене втікачами від пана і назване Бігляки (Біглець), згодом н. трансформувалася в сучасну [Ю. Д. Гжимайло]. На нашу думку, н., можливо, є суфіксальною відойконімною з демінутивним значенням (див. № 71).

73. Баглайське поле – ур. біля с. Ілляшівка (Ск), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н. складається з ад’єктоніма (див. № 71) та ГТ.

74. Бáговицька дáча Кúзлів – ліс. ст., Км. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма, АГТ і дримоніма.

75. Бáговицька дача Мáшів – ліс. ст., Км. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 74.

76. Ба́́́говúця – р., л. Дністра; між р. Мукша і Сара-Лунга. Варіанти н.: Боговица, Боговичка, Bagowica, Баговица, „miedzi Muxą y Bachowiczą” [СГУ], Баговичка. Довжина – 23 км [КРВУ]. Протікає через с. Станіславівка, Баговиця (Км). За С. Д. Бабишиним, гідронім походить від ГТ багова – „болотиста низина, долина”; „болото, драговина, мочариста місцевість, твань”, тобто назва пов’язана з багнистою місцевістю, де річка бере початок.

77. Бáговиця – с., Км, Уст. Відоме з 1460 р. як с. Нова Баговиця [Прапор Жовтня. – 1971. – № 120]. У ХІХ ­ на поч. ХХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Баховица (1439), Bahawicze (1469), Bahawycza (1516), Боговыча (1530), Bohowicy (1765), Bahowica (1784), Baсhwica (1789), Баговица (1805), Боговица (1855), Баговиця (1926). М. І. Яворський та Є. І. Сіцінський наводять інші форми н.: Баговыця, Bahuwica, Bоhawicza, Баховицы. Вiдгiдронімна н. (див. № 76).

78. Бáговичка – присілок, Км. Існував як н. п. Баговичка у ХІХ ст. біля с. Яруга. У XVІІІ ст. на місці поселення була корчма – kor. Bahowiecka (1787). Демінутивна відойконімна н. (див. № 77).

79. Бажантáрня при Вóлиці Татáрській – х., Кр. Як н. п. Бажантарня при Волицh Татарской зафіксований у 1911 р. Локативно-квалітивна н.-сл.-сп., що складається з ойконіма та мікротопоніма бажантарня – „фазанник”; пор. бажант – „фазан” [ЕСУМ].

80. Базалíйська Юридúка – с., Тф. Існувало у ХІХ – на поч. ХХ ст. біля смт. Базалія як Базалійск. Юридика (1899), Базалійськ.-Юридика (1906). Приєднано до Базалії. Н. – локативно-квалітивне сл.-сп., яке складається з ад’єктоніма та АГТ юридика – „передмістя або частина міста, де жила шляхта, яка не визнавала місцеву владу, суд” [С. Д. Бабишин], „маєтки одного власника” [Б. Д. Грінченко].

81. Базалíйський райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існувала у 1923–1931 та 1935–1958 рр. Центр – смт. Базалія (Тф.). У складі району в різні роки нараховувалося: 21 сільрада та 60 н. п. (1926), 25 сільрад та 50 н. п. (1946). Загальна площа становила 500 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

82. Базалíя – с., Тф. У 1926 р. фіксувалося як сільська частина міст. У 40-х рр. ХХ ст. об’єднане з міст. Базалія. Трансойконімна н.

83. Базалíя – смт., Тф, Баз. Із 1569 до 1923 р. – вол. ц.; у кін. ХVІІІ ст. – повіт. ц.; у 1923–1931 та 1935–1958 рр. – рай. ц. Із 1957 р. – смт. Варіанти н.: Вазилія (1574), Basilia (1630), Bazilia (1701), Bazalia (1781), Basalija (1789), – Базалія (1857), Базалия (1866). Пос. засноване князем Костянтином-Василем Острозьким (польс. Базиль) і назване його ім’ям [М. Т. Янко].

84. Базюкú – посілок, Др. Як н. п. зареєстрований на поч. ХІХ ст. біля с. Явтухи. Посесивна н.

85. Бáйківці – с., Ск. Існувало у І пол. ХХ ст. біля м. Старокостянтинів як Байковцы (1921). Посесивна відантропонімна н.; пор. ос. н. Байковець, Байковъ (1565).

86. Баймакú – с., Бл, Ств. Відоме з 1816 р. Родова н., утворена шляхом плюралізації антропоніма; пор. ос. н. Баймъ [Н. М. Тупиков].

87. Байсалів Берег (Галева) – ур. біля с. Моломолинці (Хм), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н.-сл.-сп., що складається із присвійного прикметника і ГТ (див. № 165). Паралельна н. – можливо, відантропонімна, посесивного характеру.

88. Баклáн – с., Ск. Існувало у І пол. ХХ ст. біля с. Гнатки. На нашу думку, н. походить від прізвиська власника; пор. ос. н. Баклан, Баклановъ (1539). Див. також баклан – „рибалка”; „водоплавний птах середньої величини звичайно чорного кольору” [СУМ].

89. Бакота – р., л. Дністра (Км) [СГУ]. Зважаючи на незначні розміри р., можна висловити здогад про відойконімне походження н. (див. № 90).

90. Бáкота – с., Км. У XIII ст. – адміністративний центр Пониззя , з II пол. XIV ст. – центр округу (волості) i староства, у XIX – на поч. XX ст. – вол. ц. У зв’язку із будівництвом Новоднiстровської ГЕС i затопленням берегів Дністра та його приток у 80-х рр. XX ст. мешканців переселено. Варіанти н.: Бакота (1241), Бокота (1418), Бокут (XVI ст.), Bakota (1550), Bacota (1562), Букуту, Бохут (XVII ст.). Етимологічні гіпотези: 1) від іранського bаkа i румуно-молдавського bokata зі значенням „шматок, кусень”; 2) від кельтського bakkus – „заглиблення, впадина” [С. Д. Бабишин]; 3) від ГТ кут; пор. Пакоутье > Пакоття > Пакота > Бакота [Радянське Подiлля. – 1976. – № 177]. В. П. Нерознак вважає н. відгідронімною, оскільки пос. знаходилося на однойменній р., притоці Дністра.

91. Балабáнівка – с., Нв, Млс. За переказами, колишня н. – Юшківці, хоча документальні відомості відсутні. Варіанти н.: Wodanowka (1630–1650), Balabanowka (1661), Балабановка (1800), д. Балобановка (1893), Балабанівка (1926). Етимологічні гіпотези: 1) від зоолексеми балабан – „різновид сокола”; 2) від апелятива балабан [С. Д. Бабишин], тобто „особливий, випечений без форми хліб” або „трав’яниста рослина” [Б. Д. Грінченко]; 3) від місцевого ГТ балабан – „найбільш віддалений від центру с. куток”4) в основі н. – прізвище землевласниці Балабанової [Наддністрянська правда. – 1992. – № 91], що є більш імовірним.

92. Балакúри – с., Гр, Жищ. Варіанти н.: Balakir (1578), Balakier (1661), Балакир (1800), Балакири (1888), Балакиры (1893), Балакіри (1838). Ойконім у формі родової н. походить від прізвиська засновників пос. [Прапор Ілліча. – 1975. – № 85]; пор. ос. н. Балакир (1510).

93. Балакíри (Карповéцька Грáбина) – с., Хм. Існувало у І трет. ХХ ст. біля с. Карпівці. Можливо, у першій н. наявна вказівка, що першопоселенцями були вихідці із с. Балакири. Паралельна н.-сл.-сп. складається з фітофорного агрооніма та ад’єктоніма.

94. Баламýтівка – с., Яр, Бал. Варіанти н.: Balamutowcze (1583), Balamatowka (1650), Balamutowce (1678), Batamutowka (1784), Баламутовка (1800), Баламутiвка (1926). Легенди про походження н.: 1) від іменника баламути, оскільки мешканці с. плели нісенітниці про своє місце проживання; 2) від дієслова збаламутитися, оскільки селяни не послухали поміщика і поселилися в іншому місці (не в урочищі Круча, а між річками Вовк і Фоса); 3) мешканці зруйнованого Селища не визнавали ніякої влади, тобто були баламутами [М. М. Кульбовський]. На нашу думку, в основі н. – ім’я першопоселенця; пор. ос. н. Баламут (1495), рос. Баламутов (1497). Див. також ГТ баламут у значенні „глибоке місце в річці” [Е. М. Мурзаєв].

95. Баландюкá – х., Вл. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Щаснівка. Генітивна посесивна н.

96. Бáлúн – зал. ст., Дн. Як н. п. фіксується з І трет. ХХ ст. Варіанти н.: з. станція Балин (1926), Балин (2004). Трансойконімна н.

97. Бáлúн – с., Дн, Блн. За переказами, колишня н. – Чорний Брід, хоча документальні відомості відсутні. Міст. – з 1531 р. до 40-х рр. ХХ ст.; з ІІ пол. ХІХ ст. до 1923 р. – вол. ц. Варіанти н.: Балина (1436), Balyna (1493), Bulene (1630–1650), Balina (1661), Bulenca (1701), Balin (1765), Bulenka (1769), Балин (1795), Базым (1804). Етимологічні гіпотези: 1) місце, яке люди перейшли і де згодом осіли, було темним і чорним, звідси й Чорний Брід; 2) у с. жив скупий пан, який на балу усіх годував линами [В. С. Прокопчук]; 3) від ГТ балка [С. Д. Бабишин]. Імовірніше, що н. є відантропонімним посесивом; пор. ос. н. Бал, Бала (1228), Балко (1540), Балына (1643), Bal (1658).

98. Бáлúнíвка – с., Дн. У 50-х рр. ХХ ст. приєднане до с. Петрівське. Варіанти н.: Buleneka Stari (1630–1650), w Balinuwce (1765), Miasteczko (1784), wies Miasteczko balinskie zwana (1787), Балиновка (1805), Балинівка (1926). Локативна відойконімна н. Варіант н. ускладнювався квалітативним прикметником.

99. Бáлки – с., Вн, Мдо. Як н. п. зареєстроване у 1956 р. Локативна вiдмiкротопонімна н., в основі якої ГТ „балка” зі значенням „виярок, яр з некрутими схилами, долина” [СУМ]; „заглибина у місці водоймища; яр, покритий лісом” [Б. Д. Грінченко].

100. Бáлки – х., Із. Існував у І трет. XX ст. біля с. Каштанівка. Н. – див. № 99.

101. Бáлки – х., Із. Існував у І трет. XX ст. біля с. Покощівка. Локативна н., в основі якої – ойконімізований ГТ балка у множині (див. № 99).

102. Балькú – х., Бл. Як н. п. існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. Відантропонімна посесивна н. (див. № 97).

103. Бáльківці – с., Вл, Крс. Варіанти н.: Valkowcze (1630), Бальковцы (1899), Бальківці (1925). За переказами, с. знаходилося у мальовничій місцевості, куди з’їжджалися пани з усієї околиці і влаштовували тут бали [Радянське Поділля. – 1970. – 29 березня]. Іноді н. пов’язують із наявністю навколо села балок (див. № 99). На нашу думку, це патронімічна н., в основі якої – ос. н. Балько (1540).

104. Бальковéцький – фільварок, Вл. Зафіксований біля с. Бальківці у 1926 р. як Бальковецький. В основі н. – ойконімізований ад’єктонім.

105. Баля́рня – х., Із. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Хотень І. Можливо, в основі н. – мікротопонім, пов’язаний з апелятивом баля – „баранок” [Б. Д. Грінченко], тобто вівчарня. Пор. також балаш – „залізна руда” [ЕСУМ].

106. Банáшки – с., Лт. Існувало у XVIII–ХІХ ст. Варіанти н.: Banaszki (1787), Бонашки (1800), Банашки, Панашевцы (1805). Можливо, родова н.

107. Банзúрівка – х., Бл. Варіанти н.: Бандзеровка (1899), Виндзаровка (1921), Банзирівка (1999). Існує як частина с. Вікнини [Життя і слово. – 1999. – 15 січня]. Можливо, відгідронімна н.: р. Банзерівка протікає біля с. Залужжя [Життя і слово. – 1999. – 27 квітня].

108. Бáнки Потáшні – ур., Бл. Як н. п. Банки Поташни зареєстроване у 1855 р. біля с. Ксенжинці (Окіп). Н. складається з ГТ банка зі значенням „мілина, яма” [ЕСУМ] та відапелятивного прикметника; пор. поташ – „білий зернистий порошок (карбонат калію), який застосовують при виробництві скла, рідкого мила, для фарбування тощо” [ССІС].

109. Бáнцарова Нúва – ур., Пл. Існувало як н. п. у ХІХ – І трет. XX ст.: Бонцарева Нива (1899), Банцарова Нива (1911). Н.-сл.-сп. складається із присвійного прикметника та ГТ нива – „виоране поле” [Б. Д. Грінченко].

110. Барабашóва – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Климашівка. Генітивна посесивна н.

111. Барáнівка – с., Яр, Бар. Засноване у ХV ст. У 1600 р. підтверджено право на пожиттєвє володіння пос. поміщику Семену Барановському [АЮЗР]. Варіанти н.: Baranowka (1613), Burenoce (1650), w Baranuwce (1765), Барановка (1805), Баранівка (1926). С. Д. Бабишин виводить н. від апелятива баран зі значенням „одиниця вартості при сплачуванні податків, штрафів тощо”. На нашу думку, н. відантропонімна; пор. ос. н. Баран (1333).

112. Барáнівка – х., Км. Існував у І трет ХХ ст. біля с. Калачківці. Н. – див. № 111.

113. Барáнівський млúн – х., Яр. Існував у І трет ХХ ст. біля с. Баранівка. В основі н. – ад’єктонім та АГТ млин.

114. Барáннє – зал. ст., Сл. Відоме як с. із 1629 р. Варіанти н.. Баранье (1899), Бараннє (1926), Баранье (2000), Баранне (2004). В основі н. – апелятив баран, тобто „мито”, яке селянинові необхідно було сплатити при переході з однієї сільської общини в іншу [С. Д. Бабашин]. На нашу думку, ойконім має посесивне значення і походить від ос. н. Баранъ, Бараня (1495).

115. Барвíнкове – с., Км. У 80-х рр. ХХ ст. жителів переселено. Варіанти н.: Rakolupince (1661), Rakolapince (1784), Раколупинцы (1800), Rakolupy (1820), д. Раколупцы (1862), Барвінкове (1926), Барвинковое (1979). Обидві н. – емоційно-експресивні: перша – з пейоративним забарвленням, вказує на н. мешканців, які жили дуже бідно [С. Д. Бабишин]. На нашу думку, н. мотивована ос. н. Раколуп. В основі другої н. – флоролексема барвінок [Прапор Жовтня. – 1971. – № 124].

116. Бардéцького – х., Шп. Існував у ХІХ – на поч. XX ст. як фольв. Бардецкаго. Генітивна посеивна н.; пор. ос. н. Е. Бардецький [М. І. Теодорович].

117. Бáрський Лýг – х., Сл. Існував у ХІХ – на поч. XX ст. як хут. Барскій Лугъ. Н. складається із присвійного прикметника та ГТ луг – „ліси в низовині; низовина, що заросла лісом” [Б. Д. Грінченко].

118. Бáрського – х., Бл. Як н. п. зареєстрований на поч. ХХ ст. – Барскаго. Генітивна посесивна н.

119. Бáртнів – ліс. ст., Вн. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Віддримонімна н.

120. Баса – ур. біля смт. Вовковинці (Др), у якому знайдено залишки давнього городища [І. С. Винокур]. Відантропонімна посесивна н.

121. Басанюк – х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля м. Городок. В основі н. – прізвище власника.

122. Бáсівка – с., Гр, Нвп. Варіанти н.: w Bosuwce (1765), Bosowka (1789), Bassowka (1820), д. Басувка (1862), Басовка (1889), д. Басовка Новосветская (1893), Ново-Світська Басівка (1926), Басівка (1946). Н. пос. мотивована прізвищем першопоселення Баса [Прапор Ілліча. – 1975. – № 85]; пор. ос. н. Бас (1649). Варіанти н. ускладнювалися ад’єктонімом.

123. Баснянка – х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Стара Пісочна. Відойконімна н. (див. №122).

124. Батарéя – х., Хм. Виник у 20-х рр. ХХ ст. на місці артилерійського полігону прикордонних військ [С. Д. Бабишин]. У 50-х рр. приєднаний до с. Вовча Гора. В основі н. – апелятив батарея зі значенням „артилерійський підрозділ, що має у своєму складі кілька гармат” [СУМ].

125. Батарея (Шанець) – ур. біля с. Оринин (Км), у якому знайдено залишки давньоруського городища [І. С. Винокур]. Перша н. – див. № 124. Друга н. мотивована ГТ шанець – „окіп” [Б. Д. Грінченко].

126. Батіг – потік, п. Бужка л. Південного Бугу; протікає через с. Миколаїв (Хм) [СГУ]. Семантика н. пов’язана зі словом батіг, що є досить поширеним явищем у слов’янській гідронімії [М. Т. Янко]. Безпосередньо назву мотивує рівно видовжена форма русла [C. Д. Бабишин], тобто специфічна його конфігурація [Л. Т. Масенко].

127. Батіг – р., л. Калюсу; гирло нижче р. Бистриця; протікає через н. п. Браїлівка (Нв). Варіанти н.: Batog, Батогъ (1597), „na Batohu rzecze”, Замеховка [СГУ]. Довжина – 14 км [КРВУ]. Н. – див. № 126. Паралельна н. (в СГУ фіксується як окремий гідрооб’єкт) походить від найменування пос., розташованого поруч (с. Заміхів).

128. Батіг – р., л. Мукші л. Дністра; протікає через с. Шатава, Маків (Дн). Варіанти н.: Шатавка, Батогъ [СГУ]. Н. – див. № 126. Паралельна н. – суфіксальний відойконімний дериват (див. № 5094).

129. Батіг – р., п. Жвану, л. Дністра [СГУ]; протікає через н. п. Говори (Вн), Заборознівці, Заміхів, Щербівці, Мала Стружка. Варіанти н.: Говірка, Howorka (в СГУ фіксується як окремий гідрооб’єкт), Заміхівка, Замhховка (в СГУ теж фіксується як окремий гідрооб’єкт), Вербова(я). Перші два варіанти н. – відойконімні (див. № 935, 1652); останній – відфлоролексемний.

130. Бахмáтівці – с., Хм, Бах. У ІІ пол. ХІХ – на поч. ХХ ст. – вол. ц., у 1923–1928 – рай. ц. Варіанти н.: Bachmathowcze (1469), Бахматовцы (11530), Bachmatowce (1668), Bachmatow (1784), Бахматівці (1926). За переказами, першопоселенцем був російський солдат-утікач Бахметьєв [Радянське Поділля. – 1963. – № 240]. С. Д. Бабишин виводить н. від тюркського бахмат – „верховий кінь”. На нашу думку, н. патронімічна (бахматівці – „мешканці поселення, власником якого був Бахмат”); пор. ос. н. Бахмат (1581), рос. Бахматов (1539).

131. Бахматовéцький райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існувала у 1923–1928 рр. Центр – с. Бахматівці (Хм.). У 1926 р. нараховувалося 13 сільрад та 35 н. п. Загальна площа становила 383 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

132. Бахтúнська дáча – ліс. ст., Нв. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп., в основі якої – ад’єктонім та АГТ.

133. Бахурí – х., Пл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Майдан-Волянський як Бахури. 1926 р. – Бахурі. В основі н., ймовірно, прізвисько власника; пор. ос. н. Бахор (1693); див. також бахур – „волоцюга, ловелас; байстря; єврейська дитина” [Б. Д. Грінченко].

134. Бахýрський – окр. госп., Хм. Існувало у І трет. ХХ ст. біля с. Рідкодуби. В основі н. – прізвище власника.

135. Бахýрського – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Педоси. В основі н. – прізвище власника у формі родового відмінка однини.

136. Бачúнського – х., Пл. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Бачинскаго (1899), Бачинсхаго (1906). Генітивна посесивна н.

137. Бачмáнівка – с., Сл, Мин. Варіанти н.: – Бачманово селище (1520), Бачмановъ (1539), Бачмановка (1673), Baczmanowka (1889), Бочмановка (1899), Баглановка (1910), Баграновка (1921), Бачманівка (1926). Легенди про походження н.: 1) варіант н. – Басманівка (татар. басманъ – „казенний хліб”): очевидно, під час татар. навали тут була басманна, тобто хлібна слобода, де жили басманники (пекарі), що забезпечували хлібом татар. військо [М. І. Теодорович]; 2) від татар. басма, що означає зображення татар. хана у вигляді статуї [Радянське Поділля. – 1975. – 25 листопада; Трудівник Полісся. – 1998. – 13 жовтня]. На нашу думку, це відантропонімна н., що підтверджує перший варіант ойконіма; пор. ос. н. Бачманов (1490).

138. Бачмáнівська – ліс. ст., Сл. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. біля с. Бачманівка. Локативна н. – ойконімізований ад’єктонім.

139. Бачýлинці – с., Вл. У 50-х рр. ХХ ст. приєднане до с. Юхимівці. Варіанти н.: Baczylowcze (1493), Baczilowcze (1565), Baczulowcze (1578–1583), Bazulince (1787), Boczulince (1820), Бочулинцы (1888), пос. Бачулинцы (1893), Бачулинці (1926). Патронімічна н. (бачулинці – „мешканці поселення, власником якого був Бачул, Бачула”); пор. ос. н. Бачюл (1448), рос. Бача (1539).

140. Бáшта – болото (Чм). Площа – 250 га [ППХ]. Таку н. має і підвищення, на якому знайдено залишки давнього замку [І. С. Винокур]. В основі н. – апелятив зі значенням „башня” [Б. Д. Грінченко].

141. Баштáн – х., Вл. Існував у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Чухелі. Варіанти н.: ур. Баштанъ (1899), Баштан (1926). В основі н. – ГТ баштан зі значенням „ділянка поля, на якій вирощують кавуни, дині і т. ін.” [СУМ].

142. Баюкá – х., Тф. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Кароліна (Караїна). Генітивна посесивна н.

143. Бéвз – призаводгосп, Дн. Існував як фольв. Бевз у кiн. XIX – на поч. XX ст. біля с. Рудка. Мотивація н. невідома; ймовірно, відантропонімна: ос. н. Бевз, Бевза поширені на Подiллi та Волині. Пор. також ГТ бевз – „глибокий, темний, зарослий яр” [Т. А. Марусенко], бевз – „рослина бузок”; бевзь – „вайло, бовдур, лобур” [СУМ].

144. Бéдриківці – с., Гр, Бед. Пос. вiдоме з 1392 р. Варіанти н.: Bedrikofce (1630), Bedryhowce (1661), w Bedrychowcach (1765), Bedrykowce (1775), Бедриковцы (1800), Бедрикiвцi (1926). За переказами, тут було велике м. Петрихiв (Петрихiвський городок), або Петридава [М. В. Симашкевич]. За С. Д. Бабишиним, пос. засноване поляком-землевласником Бедрихом; пор. ос. н. Bedrich (1210), Бєдрих (1429), Бедра (1539).

145. Бедриковéцький Призавгóсп – призаводгосп, Гр. Існував у 20-х рр. ХХ ст. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім та АГТ.

146. Бездєтського – х, Др. Існував у ІІ пол. ХІХ ст. біля с. Шелехівка. Генітивна посесивна н.

147. Бездна – р., л. Горині п. Прип’яті п. Дніпра [СГУ]; протікає через н. п. Ювківці (Бл), Поліське, Калетинці, Дібрівка (Із). В основі н. – ГТ безодня (бездна), безодні зі значенням „джерела, водяні вікна, в яких вода била на поверхню” [Життя і слово. – 1998. – 15 січня]. Див. також № 152.

148. Бéздочка – х., Лт. Як н. п. зареєстрований у 1905 р. Місцезнаходження пос. та етимологія н. невідомі. Можливо, в основі н. – прізвище власника. Пор. також бездобь – „даремний, невчасний” [ЕСУМ].

149. Безіме́́нка – балка, л. Горині п. Прип’яті л. Дніпра; розташована біля с. Дзвінки (Бл) [СГУ]. Н. вказує на відсутність в об’єкта іншого найменування („без імені”).

150. Безімéнний – висілок, Бл. Зафіксований у 1921 р. біля с. Жизниківці як выс. Безыменный. В основі н. – субстантивований прикметник, який вказує на відсутність додаткових засобів іменування.

151. Безнісковéцьке – с., Км. Існувало в середині ХХ ст., у 1965 р. приєднане до с. Корчівка. Варіанти н.: х. Безнісковецький (1956), Безнісковецьке (1960). Локативна н., в основі якої – ад’єктонім (див № 1).

152. Безóдні – х., Бл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Семенів. Варіанти н.: ур. Безодни (1871), хут. Безодня (1899), Безодня 1-я (1906), Безодні (1926). В основі н. – ГТ безодня зі значенням „глибоке провалля, круте урвище; трясовина; невизначеної форми заглиблення у ґрунті” [СУМ]. Див. також № 147.

153. Безóдня – болото біля с. Ружичанка (Хм). Площа – 15 га [ППХ]. Таку н. має й ур., у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 152.

154. Безóдня – х., Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Соколівка. Н. – див № 152.

155. Безóдня 2-а – х., Бл. Існував у І трет. ХХ ст. біля х. Безодні. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп. (ГТ та числівник); див № 152.

156. Безóдня 3-я – х., Бл. Як н. п. зареєстрований у 1906 р. біля с. Безодні. Н. – див. № 155.

157. Бейзúми – с., Із, Ліщ. Варіанти н.: Бейзымы (1899), Бейзыми (1910), Бейзими (1926). Трансойконімна н. (див. № 4344).

158. Белеслáвівка – х., Сл. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Вачів. Відантропонімна посесивна н., пор. ос. н. Болеславъ (1569).

159. Бельведéр – фільварок, Пл. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Бельведеръ (1899), Бельведера (1906). В основі н. – апелятив з емоційно-експресивним забарвленням; пор. бельведер – „башта на якомусь будинку чи альтанка на високому місці, звідки можна оглядати краєвид” [СУМ].

160. Бéнчовці – посілок, Яр. Як н. п. Benczowce зареєстрований біля с. Баранівка у 1630–1650 рр. Походження н. не встановлено, можливо, патронімічна н. Пор. також бенчати – „бриніти, гудіти”, бенчик – „глечик з великим на верху вухом” [ЕСУМ].

161. Берди́лівка – р., л. Бужка л. Південного Бугу; протікає через с. Пашутинці (Кр). Варіант н.: Берделевка [СГУ]. Імовірно, в основі н. – ГТ бердо зі значенням „провалля”[Б. Д. Грінченко], тобто н. означає: „річка, що має урвисті береги” або „річка, що протікає в урвищі” [М. Т. Янко].

162. Береге́лі – р. Зафіксована у Хмельницькій обл. [СГУ]. Місцезнаходження не локалізоване. На нашу думку, л. Бужка л. Південного Бугу (Кр). Н. мотивована ГТ берегелі – „лука, що розкинулась на березі ріки” [Ю. Д. Гжимайло].

163. Берегéлі – с., Кр, Вес. Варіанти н.: Берегелинцы (1899), Берегелинці (1926), Берегелі (1946). Локативна н., в основі якої – ГТ берегелі (див. № 162).

164. Берегéлі – с., Ск, Нем. Варіанти н.: Берегелинцы (1618), Beregielincze (1744), Берегели (ХІХ ст.), Берегелі (1926). Н. – див. № 163. Колишній варіант н. мав значення „люди, які живуть на берегелях”.

165. Бережáнка – с., Хм, Пед. Варіанти н.: Woytowce (1668), Войтовцы (1805), Війтівці (1926), Бережанка (1946). Колишня н. мотивована апелятивом війт зі значенням „міський голова і голова колегії суддів; сільський староста” [Б. Д. Грінченко]. Див. також № 680. Сучасна н. – локативна, в основі якої – ГТ берег зі значенням „схил гори, низовина біля річки” [СУМ]. Пор. також бережина – „прибережжя, берег; берегова трава, берегове сіно” [Б. Д. Грінченко], „пологі береги річок із сіножатями” [М. Т. Янко], бережняк „зарості на березі річки; гілля та шматки дерева, викинуте на берег річки водою” [Б. Д. Грінченко].

166. Бережáнка – с., Чм, Бжа. У кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Berezanki (1630–1650), Brzezanki (1661), w Berezance (1765), Бережанка (1805), Бережанка Чемеровецкая (1893), Бережанка Друга (1960). Н – див № 165. З метою розрізнення однойменних пос. у різні часи використовували ад’єктонім та порядковий числівник.

167. Берéжинці – с., Тф, Брж. Варіанти н.: Березинці (1579), Бережинцы (1681), Berežiencze (1789), Бережницы (1850), Бережинці (1926). Етимологічні гіпотези: 1) за часів Данила Галицького на території сьогоднішнього с. були встановлені охоронні пости, які оберігали м. Данилів [М. І. Теодорович]; 2) від ГТ берег (див. № 165); 3) від флоролексеми береза, оскільки с. розташоване біля річки, на берегах якої знаходився березовий гай [І. А. Стасюк]. На нашу думку, в основі н. – найменування мешканців (бережинці – „мешканці бережини”); пор. також ос. н. Береза (1489).

168. Берездів – с., Сл, Брд. Перша згадка у 1520 р. [Подільські вісті. – 2000. – 12 грудня]. Із 1795 до 1923 р. – вол. ц.; у 1923–1924 та 1935–1959 рр. – рай. ц. Із 1546 до 1926 р. – міст. Варіанти н.: Берездовъ (1586), мьстечко Берездовское (1623), Berezdowo (1775), Berezdow (1781), Берездово (1855), Берестовъ (1861), м. Берездів (1926). За переказами, н. походить від флоролексеми береза або берест у значенні „верхня кора берези з якої виготовляють дьоготь” [Б. Д. Грінченко]. На нашу думку, в основі н. – іменування власника.

169. Берездíв – с., Сл. Зареєстроване у 1926 р. як частина міст. Берездів, з яким було об’єднане у 40-х рр. ХХ ст. Трансойконімна н.

170. Берездíв Цвіт – х., Сл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Берездів. Варіанти н.: Берездовскій-Цвhтъ (1899), Берездів цвіт (1926). Н.-сл.-сп. складається з ойконіма й апелятива з частковим емоційно-експресивним забарвленням (див. № 4906).

171. Берездíвський райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існувала в 1923–1924 та 1935–1959 рр. Центр – с. Берездів (Сл.). У складі району в 1947 р. нараховувалося 25 сільрад та 36 н. п. Загальна площа становила 500 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

172. Берéзенський – х., Пл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Велика Березна. Варіанти н.: Березенскій церковный (1899), Березенскій-Церк. х. (1911), Березенський (1926). В основі н. – субстантивований ад’єктонім, ускладнений посесивним прикметником.

173. Берéзенсько-Лабýнський – х., Пл. Як н. п. Березенско-Лабунскій зареєстрований у 1910 р. між селами Велика Березна і Лабунь. Локативна н.-сл.-сп., у якій поєднано два ад’єктоніми.

174. Берéзенщина – х., Пл. Існував у XIX – на поч. XX ст. Локативна відмікротопонімна н., в основі якої – флоролексема береза.

175. Берéзенщина Залíвська – ур., Пл. Існувало у ХІХ – на поч. XX ст. Варіанти н.: Березенщина Залhвской (1899), Березенщина Залhвская (1911). Локативно-посесивне сл.-сп., що складається з мікротопоніма та прізвища землевласниці.

176. Берéзина – с, Вл, Пах. Як ур. зареєстроване у 1899 р. Відновлене у ІІ пол. ХХ ст. Відмікротопонімна н., в основі якої – апелятив берéзина зі значенням „березове дерево; березовий ліс” [Б. Д. Грінченко].

177. Березина – ур. біля с. Косиківці (Нв), у якому знайдено залишки трипільських пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 176.

178. Березина – ур. біля с. Тарасівка (Ям), у якому знайдено курган [І. С. Винокур]. Н. – див. № 176.

179. Берéзина – х., Вн. Існував у ІІ пол. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Карачіївці. Варіанти н.: Березовка (1862), Березина (1911). Н. – див. № 176.

180. Берéзина – х., Др. Існував у пол. ХХ ст., у 1956 р. приєднаний до с. Мазники. Н. – див. № 176.

181. Берéзина – х., Кр. Зареєстрований у 1926 р. біля с. Кузьмин, до якого був приєднаний у 1939 р. [Красилівський вісник. – 2000. – 14 вересня]. Н. – див. № 176.

182. Берéзина – х., Нв. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Іванівка. Н. – див. № 176.

183. Берéзина – х., Ск. Як н. п. фіксувався у 1899 р. Н. – див. №176.

184. Берéзина – х., Сл. Зареєстрований у 1926 р. біля с. Дубина. Н. – див. №176.

185. Берéзина – х., Сл. Зареєстрований у 1926 р. біля с. Хвощівка. Н. – див. № 176.

186. Берéзина – х., Хм. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Вищі Вовківці. Варіанти н.: Березина (1855), Хутор Березина (в лесу, при с. Волковцах Высших) (1893). Н. – див. № 176. Н. ускладнювалася АГТ і локативною відойконімною конструкцією.

187. Берéзина – х., Шп. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. Н. – див. №176.

188. Берéзина – х., Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Антонівці. Н. – див. № 176.

189. Берéзина – х., Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Буйволівці. Н. – див. № 176.

190. Берéзина Дáча – ліс. ст., Кр. Як н. п. зареєстрована біля с. Росолівці у 1926 р. В основі н.-сл.-сп. – ГТ березина (див. № 176) і дача зі значенням „лісова ділянка, самостійна господарська одиниця” [СУМ].

191. Берéзино – х., Із. Зафіксований у 1926 р. біля с. Чепці. Н. – див. № 176. Можливо, що н. відантропонімного походження; пор. ос. н. Береза.

192. Берéзівка – с., Нв, Брз. Варіанти н.: Jursziowka (1630–1650), w Dziwidzuwce (1765), Dziurdzinka (1775), Dziudziuwka (1784), Журжевка (1885), Zurzowka (1820), Джуржевцы (1845), д. Журчевка (1862), д. Джуржовка Хребтиевская (1893), Джуржевка Хребтиевская (1911), Джурджівка (1926), Джуржівка (1938), Березівка (1960), Березовка (1979). Колишня н. мотивується апелятивом джурджа – „густа мутна рідина” [Б. Д. Грінченко], оскільки с. розташоване на глинистих горбах. Н. локалізувалася ад’єктонімом. Можливо, в основі н. – антропонім; пор. ос. н. Жоржа (1481). Сучасна н. походить від флоролексеми береза.

193. Берéзівка – с., Яр. Виникло на поч. XVIII ст. як фільварок. У 1956 р. приєднане до смт. Ярмолинці. Варіанти н.: пред. Боснячизна (1888), д. Боснячина (1914), Боснячино (1940), Березівка (1946). В. Д. Дяченко першу н. виводить від етноніма босняки – „хорвати”. На нашу думку, н. мотивована прізвищем поміщика Босняцького (XVIII ст.). Сучасна н. – відфлоролексемна.

194. Берéзівка – ур., Шп. Як н. п. Березовка зареєстроване у 1899 р. В основі н. – флоролексема береза.

195. Берéзівка – х., Дн. Заснований у кiн. XVIII – на поч. XIX ст. помiщиком Сцiбор-Мархоцьким [C. Д. Бабишин]. У 50-х рр. XX ст. приєднано до с. Минькiвцi. Варіанти н.: Маркотинцы (1862), Мархотинцы (1884), предм. Мархоцица (1893), Мархоцицы (1911), Мархотинцi (1926), Березiвка (1946). Зараз – частина с. пiд н. Мархоцiци. Усi варiанти першої н. вказують на власника пос. Сучасна н. – див. № 194.

196. Берéзівка – х., Сл. Зареєстрований у 1926 р. біля с. Дятилівка. Н. – див. № 194.

197. Берéзівка – х., Шп. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Хмелівка. Варіанти н.: Березовка (1899), Березівка (1926). Н. – див. № 194.

198. Берéзна – ліс. ст., Кр. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. біля с. Великі Зозулинці. В основі н. – відфлоролексемний прикметник.

199. Берéзна – х., Із. Зафіксований у 1926 р. біля с. Ліщани. Н. – див. № 198.

200. Берéзне – с., Ск, Бер. Вперше згадується у 1589 р. як Лашковцы. Варіанти н.: Lashkowcze (1789), Лашки (1855), Березна (1921), Березне (1946). Колишня н. мотивована ос. н. Лашко (1444). В основі сучасної н. – субстантивований відфлоролексемний прикметник [Світло Жовтня. – 1988. – 9 квітня]. Пор. також ос. н. Береза, Березний, Березій.

201. Берéзне – с., Шп, Срд. За різними джерелами, виникло у ХIV–ХVІІ ст. Варіанти н.: Березна (1593), Березна-Татарская (1892), Березна-Татарська (1926), Березне (1946). Сучасна н. – див. № 200. Н. ускладнювалася квалітивним відетнонімним прикметником (пос. було засноване татарами, які потрапляли в полон або яких наймали феодали для охорони своїх та розорення чужих маєтків [C. Д. Бабишин] ). Можливо, н. походить від прізвиська: на Україні людину, що повернулася із татарської неволі, називали Татарин [А. П. Коваль].

202. Берéзова – х., Бл. Існував у ХІХ ст. біля с. Кур’янки. Н. – див. № 198.

203. Берéзова Рíчка – х., Шп. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Березовая рhчка (1899), Березовая-Рhчка (1906). Локативно-квалітативна н.- сл.-сп. складається із відфлоролексемного прикметника та ГТ.

204. Берéзове – с., Др, Бгд. Варіанти н.: посел. Березова (1893), Березово (1915), Березівка (1926), Березове (1946), Березовое (1979). Н. – див. № 198.

205. Берéзові – хут., Бл. Зафіксований як Березовыя у ХІХ ст. біля с. Малі Калетинці. Н. – див. № 198.

206. Березóвського – х., Пл. Як н. п. Березовскаго зареєстрований у 1911 р. Генітивна посесивна н.

207. Бéрест – передм., Км. Існувало у ХVІІІ ст. як фільварок. Злилося з м. Кам’янець-Подільський. Варіанти н.: передм. Берести (1809), Берест (1889). Н. мотивована флоролексемою берест – „листяне дерево” [СУМ].

208. Берест – ур. біля с. Купин (Гр), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 207.

209. Берестéцьких – х., Тф. Як н. п. Берестецкихъ зафіксований у 1899 р. Генітивна посесивна н.

210. Берестове́ць – р., л. Батога п. Жвану, л. Дністра; протікає через с. Мала Стружка (Нв). Варіант н.: „do rzeczek Bachtyna y Berestowcza” (1607) [СГУ]. Гідронім походить від флоролексеми берест (річка протікала у берестовому гаю).

211. Берестовéць – х., Нв. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Щербівці. Імовірно, відгідронімна н. (див. № 210).

212. Берìзки – х., Яр. Існував у кін. ХVІІІ – ХІХ ст. Варіанти н.: Березова (1800), Березо (1820), Беризки (1893). В основі н. – флоролексема береза з демінутивним суфіксом.

213. Берків ставок – водойма у басейні р. Жванчик, біля с. Кугаївці (Чм). Н. складається із присвійного прикметника та ГТ.

214. Бéркуль – ур., Гр. Як н. п. зареєстроване у 1893 р. Етимологія н. невідома. Можливо, пов’язана з ос. н. Берко (1759) або прикметником беркий зі значенням „липкий, клейкий” [Б. Д. Грінченко].

215. Бернакìвці – х., Гр. Як н. п. зареєстрований у 1805 р. Можливо, в основі н. – антропонім Бернак.

216. Берцìвка – х., Шп. Існував у І трет. ХХ ст. як Берцовка. Відантропонімна н., в основі якої – ос. н. Bercz, Bercza (1789); пор. також берца – „кладка; частина плуга” [Б. Д. Грінченко]; „колода” [ЕСУМ].

217. Берчáрня – х., Нв. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Браїлівка. Можливо, н. мотивована апелятивом берца (див. № 216), тобто „місце, де виробляли плуги”.

218. Бесаги – ур. біля с. Цвіклівці (Км), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Можливо, н. мотивована апелятивом бесага зі значенням „мішок” [Б. Д. Грінченко].

219. Бесíдки – с., Сл, Хво. Існує з ХVІІІ ст. Варіанти н.: Бесетки, Бесhдки (ХIХ ст.), Besedki (1880), Бесідки (1926). В основі н. – апелятив бесідка зі значенням „легка крита будівля в саду або парку і т. ін. для відпочинку і захисту від сонця, дощу; альтанка” [СУМ].

220. Бесíдки – х., Сл. Як н. п. зареєстрований біля с. Бесідки у 1926 р. Трансойконімна н. (див. № 219).

221. Бессарáбія – ур., Тф. Існувало у ХІХ – на поч. XX ст. Варіанти н.: Бессарабія (1899), Басарабія (1906). Можливо, поселення засноване переселенцями з Бессарабії; див. Бессарабія – історико-географічна область між Дністром і Прутом [М. Т. Янко].

222. Бéца – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля смт. Вовковинці. Відантропонімна посесивна н.; див. також бецман – „неповоротка людина” [Б. Д. Грінченко].

223. Бéца – х., Хм. Існував у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Малашівці. Варіанти н.: Хутор Бецы (1893), х. „Беца” (1926). Н – див. № 222.

224. Бéя – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля смт. Чорний Острів. Генітивна посесивна н.; див. також бей – „титул дрібних феодальних власників або чиновників у султанській Туреччині та в давні часи у татар” [ЕСУМ].

225. Бигода – ур. біля с. Галузинці (Др), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. Н. невідомого походження (можливо, відантропонімна посесивна н.).

226. Бистра – потік, п. Калюсу л. Дністра (Вн). Варіанти н.: Быстра, Быстрая, Быстрица, Bistriska, Bystra [СГУ]. Н. – субстантивований прикметник, який вказує на особливості течії [C. Д. Бабишин].

227. Бистриця – р., п. Калюсу л. Дністра; гирло вище р. Батіг; протікає через с. Бистриця (Вн). Варіанти н.: Быстрица, Bistriska, Bystre, Быстрая (1880) [СГУ]. Н. походить від слов’янського ГТ бистриця, утвореного від основи бистр- за допомогою давнього гідронімічного суфікса -иц(я). Б. Д. Грінченко фіксує слово і як ГТ („швидкий и шумний потік”), і як топонім („назва багатьох річок”). В окремих довідниках ототожнюються денотати н. Бистра і Бистриця [П. Л. Маштаков], які, проте, реально існують у визначеному регіоні.

228. Бúстриця – с., Вн, Кар. Варіанти н.: Bystrzyca (1784), д. Слоб. Быстрица (1862), Быстрица (1889), Бистриця (1926). Відгідронімна н. (див. № 227).

229. Бистрúцький – х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Кузьмин. Відантропонімна посесивна н.

230. Бúчі Гóри – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Гелетинці. Відмікротопонімна квалітативна н., що складається із зоофорного прикметника (можливо, у переносному значенні) та ГТ.

231. Біла – гора над р. Дністер, біля колишнього міст. Бакота (Км) [І. В. Гарнага]. Н. – квалітативний прикметник (див. № 233).

232. Бі́ла – р., л. Ушиці л. Дністра; протікає біля с. Грим’ячка (Вн). Варіант н.: Білуга [СГУ]. Те саме, що і р. Грим’ячка. Н. зумовлена світлим кольором води і є субстантивованим квалітативним прикметником.

233. Бíла – с., Чм, Бiл. Пос. існує із XII ст. [Радянське Подiлля. – 1975. – № 203], можливо, під н. Стара Біла [І. С. Винокур]. Варіанти н.: Byele (1493), Бела (1530), Biela (1565), Bila (1630), Bialey (1765), Белая (поч. XIX ст.), Бiла (1926). Квалiтативна н., в основі якої – прикметник білий: навколишні гори бiлого кольору. Пор. також давньосхіднослов’янський ГТ бhлизь, біль – „біле місце, біле”, тобто освітлені трав’янисті галявини в лісах у межах Полісся і Лісостепу [М. Т. Янко].

234. Біла – ур. в районі колишнього с. Бакота (Км), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Квалітативна відприкметникова н. (див. № 233).

235. Бíла – х., Нв. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Губарів. Можливо, пос. стосується і н. Biаla (1630–1650). Відмікротопонімна н. із квалітативним значенням; пор. прикметник білий зі значенням „чистий” та сл.-сп. білий ліс – „березовий ліс” [СУМ]. Див. також № 233.

236. Бíла Глúна – ур., Шп. Як н. п. Бhлая Глина зафіксоване у 1910 р. Н.-сл.-сп. вказує на можливість видобувати тут каолін.

237. Бíла Глúна – х., Нв. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Мала Стружка. Н. – див. № 236.

238. Біла Гора – ур. біля колишнього с. Студениця (Км), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н. складається із квалітативного прикметника (див. № 233) та ГТ.

239. Бíла Грéбля – х., Бл. Зареєстрований біля с. Семенів у 1926 р. Н. складається із квалітативного прикметника (див. № 235) та ГТ.

240. Біла Криничка – ур. біля с. Станіславівка (Км), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н.-сл.-сп. складається із квалітативного прикметника (див. № 233) і ГТ криничка – „джерельна місцина; витік річки чи струмка” [П. М. Батюшков].

241. Біла Криниця – ур. біля с. Сокиринці (Чм), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 240.

242. Бíла Кринúця – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Криничне. Відмікротопонімна н. (див. № 240).

243. Білáнівка – передмістя, Км. Виникло у ІІ чверті XVІІI ст., за іншими відомостями – у XVI ст. [Прапор Жовтня. – 1972. – № 49]. У передмістя перетворене в 1809 р. На поч. ХХ ст. ще визначалося як окреме пос., потім стало частиною м. Кам’янець-Подільський. Варіанти н.: Bilanuwka (1765), Bielanowka (1787), folwarki Bilanowka i dolne (1789), Bilanowka (1789), Белановка (1805), Bialanowka (1820), Билановка, Биляновка, Дольние фольварки (1865), Белановка, Фольварки Нижние (1893). Можливо, н. відантропонімна; пор. ос. н. Білан. Паралельні н. – АГТ (див. № 4719), ускладнений локативними прикметниками.

244. Білéве – с., Із, Блв. Варіанти н.: Биліевка (1593), Бhлевъ (1682), Bielow (1889), Белево (1921), Більов (1926), Білеве (1946). С. Д. Бабишин пов’язував н. з ГТ біль (див. № 233). На нашу думку, н. відантропонімна; пор. ос. н. Билья, Билко (1495).

245. Білéцьке – с., Лт, Мдв. Варіанти н.: Bilecki (1784), Белецка (1805), Bieleckie (1820), Белецк (1855), Белецкое (1889), д. Билецкое (1893), Білецьке (1926). Посесивна н. Див. також № 233.

246. Білéцьке – с., Пл, Блц. Варіанти н.: Белецкая (1593), Бhлецко (1855), Bielecko (1880), Бhлецкъ (1899), Белецко (1921), Білецьке (1926). Відантропонімна посесивна н.: за архівними даними, посесором села був М. Білецький [АЮЗР].

247. Білéцьке – х., Пл. Варіанти н.: Бhлецкая (1855), Бhлецкій (1899), Білецький призавгосп (1926), Белецкое (1992). Трансойконімна н. (див. № 246). Варіант н. ускладнений АГТ.

248. Білéцький прúсілок – присілок, Чм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Біла. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та АГТ.

249. Білúжинці – с., Із., Двр. Варіанти н.: Болижинцы (1545), Bolizincy (1550), Волыжинцh (1556), Бhлhжинцы (1855), Bielezynce (1880), дер. Бhлежинцы (1899), Бележнина (1921), Белижинці (1926), Білижинці (1946), Белижинцы (1992). За легендою, відомості з Михнова передавалися ближнім женцям за рікою, звідси й н. [Подільські вісті. – 1996. – 19 березня]. На нашу думку, н. патронімічна, утворена від ос. н. Боліж/а/ [Д. Г. Бучко].

250. Бíлий Яр – с., Км. Існував у І пол. ХХ ст., приєднаний до с. Лучки. Варіанти н.: х. Білокринецький Яр (1926), х. Білий Яр (1956). Відмікротопонімна н.-сл.-сп. (прикметник та ГТ), яка вказує на можливість видобувати тут каолін (білу глину).

251. Бíлик – х., Дн. Існував у І пол. ХХ ст., приєднаний до с. Чаньків, у 1956 р. знято з обліку населених пунктів. Варіанти н.: фольв. Билык (1911), х. Білик (1926). За С. Д. Бабишиним, н. мотивована ГТ білик зі значенням „ліс, де багато білок”. Імовірніше, в основі н. – ос. н. Білик (див. також № 233).

252. Білка – р., л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра [СГУ]. Довжина – 23 км (КРІУ). На нашу думку, те саме, що і Велика Білка. Суфіксальний дериват від прикметника на означення кольору води. Можливо, зоофорна н.

253. Бі́́лка – р., п. Хомори л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через н. п. Стецьки, Кучівка (Ск), Велика Шкарівка, Курганівка, Онишківці, Гриців (Шп). Варіанти н.: Бhлка [СГУ]. Довжина – 20 км [КРВУ]. Н. – див. № 252.

254. Білкóвський прикордóнний пóст – прикордонний пост, Гр. Як н. п. зареєстрований у ІІ пол. ХІХ ст. Варіанти н.: х. Кордон Пост (1862), Белковский пограничный пост (1893). В основі н. – ойконімізований АГТ, ускладнений відантропонімним прикметником.

255. Білоберéжжя – с., Сл. Існувало у ХVІІ ст. біля м. Славута. Варіанти н.: Білобережже (1629), Белобережье (30-і рр. ХVІІ ст.). Більш детальні відомості відсутні. Н. утворилася шляхом злиття сл.-сп. білі береги.

256. Білогíрський райóн (до 1946 р. – Ляховецький) – адміністративно-територіальна одиниця, яка існує з 1923 р. (крім 1962–1966 рр.). Центр – смт. Білогір’я (Бл.). У складі району в різні роки нараховувалося: 30 сільрад та 76 н. п. (1926), 28 сільрад, 1 смт. та 54 села (1946), 18 сільрад, 2 смт. та 74 села (1962), 19 сільрад, 2 смт. та 70 сіл (1987), 2 селищні ради, 23 сільради, 2 смт. та 72 села (2004). Загальна площа становить 800 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

257. Білогíр’я – смт., Бл, Бгр. Існує з ХІV ст. Із 1583 р. – міст. (магдебурзьке право). 1569–1923 рр. – вол. ц.; із 1923 р. – рай ц. (крім 1962–1966 рр.); із 1960 р. – смт. Варіанти н.: с. Леховцы (1441), Lakhowce (1630), Lachow. (1701), Lachowce (1708), Ляховцы (1866), Ляхівці, Білогір’я (1946). Етимологічні гіпотези: 1) литовський князь Лев Свидригайло заснував с. і подарував бортнику в знак подяки за порятунок; 2) ляхами називали людей, що жили у лісі; 3) засновником був один із сподвижників Свидригайла на ім’я Лехов [Радянське село. – 1971. – 3 червня; 1988. – 1 грудня]; 4) на фронтоні Ляховецького замку викарбувано латинською мовою „Лехополіс” [Радянське село. – 1971. – 3 червня], що й дало н.; 5) на території сучасного міст. оселилися поляки, їхні садиби називали ляхівські двори, звідси й н. [ІМІС; О. С. Стрижак]; 6) у цьому місці Б. Хмельницький знищив ляхів [М. І. Теодорович]. На нашу думку, колишня н – відантропонімна посесивна, в основі якої – ос. н. Лях, Лех (1495), Лешко. Сучасна н. утворилася внаслідок злиття сл.-сп. білі гори: смт. знаходиться біля оголених покладів крейди, білих гір [Радянське село. – 1971. – 3 червня].

258. Білогорóдка – зал. ст., Із. Існує з І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Білогородка (1926), Белгородка (1992). Трансойконімна н. (див. № 260).

259. Білогорóдка – посілок, Із. Як н. п. зареєстрований біля с. Білогородка у 1926 р. Трансойконімна н. (див. № 260).

260. Білогорóдка – с., Із, Блг. Перша згадка – у 1450 р. [Колгоспне життя. – 1978. – 14 жовтня]. З ХІХ ст. до 1923 р. – вол. ц. Варіанти н.: Бhлогородка (1508), Bialogrodka (1618), Bialla Grodko (1630), Бhлгородка (1857), Белогородка (1866), Білогородка (1926). Етимологічні гіпотези: 1) н. зумовлена близьким розташуванням білої глини поблизу містечка; 2) н. походить від д.-р. бhлъ – „білий”, городъ – „укріплене місце, фортеця”; 3) від білий – „гарний, красивий” [ЕСЛГН]. На нашу думку, н. утворена шляхом злиття в одне слово прикметника білий зі значенням „світлий” та АГТ город. Пор. також білогородок – „хата” [Б. Д. Грінченко].

261. Білокринúччя – с., Шп, Суд. Варіанти н.: Бhл. Криниче (1823), Бhлокриниче (1855), Bialokrynica (1880), Бhлокриничье (1892), Бhлокриница (1910), Белокриница (1921), Білокриничи (1926), Білокриниччя (1946). На думку М. І. Теодоровича, н. поселення пов’язана з існуванням у с. криниці, джерела якої б’ють крізь товщу вапняку, наповнюючи її водою із вмістом вапна.

262. Білóпіль – с., Шп, Мок. Варіанти н.: Бhлополь (1589), Белополь (1593), Bialopol (1721), Бhлополье (1857), Білопіль (1926). Квалітативна н., мотивована ГТ білопілля зі значенням „чисте, незасіяне поле” (див. також № 233).

263. Білотин – с., Із, Блт. Варіанти н.: Bialotyn (1534), Белотинцы (1534), Bielotyn (1860), д. Бhлотинъ (Билотинъ) (1863), Белочин (1921), Білотин (1926). Відантропонімна посесивна н.; див. ос. н. Білота (1543).

264. Білошúчина – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Пальчинці. Варіанти н.: Бhлошиччина (1906), Білошичина (1926). Відмікротопонімна н.

265. Більóвські – посілок, Із. Зафіксований як н. п. біля с. Білеве у 1926 р. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

266. Бíльського – х., Чм. Існував у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Бережанка. Варіанти н.: фольв. Белящизна (1898), х. Більського (1926). В основі н. – прізвище землевласника Більського [АЮЗР].

267. Бíльчин – с., Із, Мис. Варіанти н.: Былчинъ (Вылчинъ) (1619), Белчаны (1816), Bilczyn (1840), Больш. Бhльчино (1855), Бальчин (1921), Більчин (1926). Ділянки лісу, де скупчувалося багато білок, інколи називали Білчині гаї, а пос., що виникали там, – Більчин, Більчинка [C. Д. Бабишин]. Див. також ГТ биль – „болото; перевал, узвишшя” [Е. М. Мурзаєв] та апелятив біль, білі зі значенням „частина дерева під корою” [Б. Д. Грінченко]. На нашу думку, відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Бhлко, Більча [М. Я. Морошкін].

268. Бíльчинка – с., Із, Мис. Існує з ХVІІІ ст. Варіанти н.: Мал. Бhльчинка (1824), Бhльчинка (1855), Bilczynka (1880), д. Бhльчанка (1910), Белочинка (1921), Бельчинка (1926), Більчинка (1946). Локативна відойконімна н. (див. № 267); варіант якої ускладнений квалітативним прикметником.

269. Бíльчинці – д., Ск. Як н. п. Бhльчинцы зареєстровано у 1910 р. Можливо, н. відойконімна, яка вказує на мешканців-переселенців (див. № 267).

270. Біля виноградника – ур. біля с. Нагоряни (Км), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Локативна прийменниково-іменникова н.

271. Біля Кодуба – ур. біля с. Станіславівка (Км), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 270; пор. кадуб – „велика діжка” [Б. Д. Грінченко].

272. Біля Млина – ур. біля с. Великозалісся (Км), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 270.

273. Біля мосту – ур. біля с. Ставниця (Лт), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 270.

274. Білявицька – посілок, Яр. Як н. п. зареєстрований на поч. ХІХ ст. біля с. Проскурівка. Мотиція н. невідома; можливо, відантропонімний посесив.

275. Біляни – х., Дн. Існував у ІІ пол. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Малий Жванчик. Варіанти н.: фольв. Билянский (1893), х. Біляни (1926). Найімовірніше, що в основі н. – ос. н. Білян.

276. Бíрб’я – посілок, Нв. Як н. п. зареєстрований у 1793 р біля с. Калюс. Етимологія невідома; можливо, в основі н. – деформований антропонім.

277. Бжелúсько – х., Км. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Врублівці. Н. мотивована зоолексемою бджола.

278. Блажкóва – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Волоське. Генітивна посесивна н.

279. Блúдні – с., Пл, Ктж. Варіанти н.: Бледнивъ (1899), Блендивъ (1906), Бледні (1926), Блидні (1946). Н. мотивується прізвищем власника; пор. ос. н. Блhдный (1586), Блhдново (1655).

280. Блúжній Чорнокозинéцький хýтір – х., Км. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Чорнокозинці. Н.-сл.-сп. складається із локативного прикметника, ад’єктоніма та АГТ.

281. Блищанíвка – с., Дн, Мих. Варіанти н.: Blesczenowcze (1469), Блищанёвцы (1530), Bliszczanowce (1661), w Blyszczanuwce (1765), Blyszczanowka (1775), Blyszczanowce (1784), Blyszanowka (1787), Блещановка (1800), Блыщановка (1805), Клещановка (1855), Блециновка (1857), Блещаны (1862), Блищановка (1893), Блищаневка (1898), Блешановка (1914), Блещанівка (1926), Блищанівка (1938). Етимологічні гіпотези: 1) н. мотивована дієсловом блищати, оскільки перші будівлі з’явилися на галявинах, що виблискували на фоні лісу; 2) від прізвища Блищан, носій якого врятувався від татарського набігу й оселився на новому місці [С. Д. Бабишин; Ленінським шляхом. – 1969. – № 41]. На нашу думку, н. відантропонімна (блищанівці – „мешканці пос., засновником чи власником якого був Блищан або Блищанко”); пор. ос. н. Блищанко (1552).

282. Блінóвої – х., Пл. Існував у XIX – на поч. XX ст. як хут. Блиновой. Генітивна посесивна н.

283. Бліх – х., Гр. Існував у ІІ пол. ХІХ ст. В основі н. – прізвище власника. Пор. також апелятив блих зі значенням „вибілювання полотна, білильня” [Б. Д. Грінченко].

284. Бліхóра Хýтір – х., Із. Як н. п. зареєстрований біля с. Покощівка у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається із прізвища власника у формі родового відмінка однини та АГТ.

285. Блощúця – ур., Ск. Як н. п. Блощица зафіксоване у 1911 р. Відмікротопонімна н.; пор. блощинник – рослина [Б. Д. Грінченко].

286. Блюдо (Блюд) – ур. біля с. Браїлівка (Нв), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н. – місцевий ГТ зі значенням „рівна, плоска місцевість”.

287. Бóбинці – присілок, Нв. Як н. п. зареєстрований у 1893 р. згодом злився із с. Калюс. Відантропонімна н.; пор. ос. н. Боб (1421).

288. Бо́брик – струмок, п. Ушиці л. Дністра. Варіанти н.: Bobryk, Бобрівка [СГУ], Бобрикъ [ГССРИ]. Місцезнаходження не ідентифіковане; орієнтовно знаходиться у Дн. Поширений в Україні гідронім, в основі якого – зоолексема бобер.

289. Бобрóвицький – заказник, Дн. Розташований між селами Лисець і Велика Побійна. Площа – 112 га [ППХ]. Відгідронімна н. (див. № 288), в основі якої – зоолексема бобер.

290. Бобрóвника № 1 – х., Пл. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: х. Бобровники (1855), хут. Бобровника (1899), Бобровника № 1-й (1906). Генітивна посесивна н., диференційована числівником.

291. Бобрóвника № 2 – х., Пл. Існував у ХІХ – на поч. XX ст. Варіанти н.: высел. Бобровника (1899), Бобровника № 2-й (1906). Н. – № 290.

292. Бобрóво – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Залузинці. С. Д. Бабишин виводить н. від зоолексеми бобер. Можливо, н. мотивується антропонімом; пор. ос. н. Бобръ (1649), Бобров, Бобрик (1565).

293. Бованá – х., Пл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Сасанівка. Варіанти н.: Бованъ (1899), Бовалъ (1906), Бована (1926). На нашу думку, в основі н. – прізвища власника; пор. ос. н. Бован (1692); апелятив бовван – „статуя, що зображає бога” [Б. Д. Грінченко]. Див. також № 294.

294. Бовване́ць – р., л. Збруча л. Дністра; між рр. Самець і Турівка; протікає через н. п. Видава, Бронівка, Сарнів, Куровечка, Завалійки, Федірки, Мирівка, Поляни (Вл). Варіанти н.: Бовенець, Бовенец; можливо, ідентична із р. Шукайвода [СГУ], Бовенець. Довжина – 42 км [КРВУ]. Н. виводять від бовван – „кам’яні стовпи-останці”, які утворилися в долинах притоки Збруча внаслідок вивітрювання і нагадують кам’яних ідолів, яким поклонялися стародавні слов’яни [М. Т. Янко].

295. Бовкунú – с., Ск, Пен. Варіанти н.: Болкуны (1618), Bolkuny (1880), Болкуни (1926), Бовкуни (1946). Відантропонімна н.; пор. ос. н. Бовкун. Див. також бовкун – „один впряжений віл” [Б. Д. Грінченко], „мовчазна, відлюдкувата, похмура людина” [СУМ].

296. Богдáнівка – с., Вл, Бог. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Богдановка (1855), Bogdanowka (1880), Богданівка (1926). Етимологічні гіпотези: 1) с. назване на честь Богдана Хмельницького; 2) село людям Богом дано. На нашу думку, н. відантропонімна; пор. ос. н. Богдан (1052).

297. Богдáнівський ліс – ур., Вл. Існувало у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: ур. Богдановецкій л. (1899), Богдановск.-лhсъ (1906), Богдановскій лhсъ (1911). Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

298. Богдáнівський млин – ур., Вл. Як н. п. Богдановск.-мельн. зареєстровано у 1906 р. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ.

299. Богдáнівці – с., Др, Бгд. Варіанти н.: Bogdanowcze in Boh (1493), Bohdanowcze (1530), Богдановцы (1542), Boydanowce (1630–1650), Bohdanowce (1668), Bogdanowce (1784), Богдановка (1800), Богданівці (1926). За переказами, колишня н. пос. – Нивка; воно було повністю спалене, а в навколишніх селах про трагедію говорили: „Біда в Нивці” → Біданівці → Богданівці. На нашу думку, відантропонімна н.: богданівці – „мешканці пос., засновником чи власником якого був Богдан”; пор. ос. н. Богдан (1052). Н. локалізувалася гідронімом.

300. Богдáнівці – с-ще, Хм, Кпс. Виникло біля зал. ст., збудованої у ІІ пол. ХХ ст. Варіанти н.: ст. Богдановцы (1862), зал. ст. Станція Богданівці (83 верста Проскурівської лінії) (1926), ст. Богданівці (1938), сел. зал. ст. Богданівці (1956), сел. Богданівці (1960), Богдановцы (2000). Трансойконімна н., ускладнена АГТ та локативним словосполученням (див. № 400).

301. Богорóдицької цéркви – х., Пл. Існував у XIX – І трет. XX ст. Варіанти н.: хут. Богородичной Церкви (1899), Богородичной церк. (1911). Н.-сл.-сп. посесивного характеру.

302. Богослíвка – с., Гр. Існувало з XVІІІ ст. під н. Циганська гора і було перейменоване місцевим поміщиком [C. Д. Бабишин], проте документальні відомості відсутні. У 30-х рр. ХХ ст. приєднане до с. Спасівка. Варіанти н.: folw. Bohoslowski (1789), д. Богословка (1862), Богославка (1888), Богослівка (1926). Імовірно, н. пос. мотивована іменем святого Іоан Богослов; дано за аналогією до найменувань навколишніх сіл Спасівка та Покровка. Див також ос. н. Богуслав (1565).

303. Богурú – х., Дн. Існував у ІІ пол. XIX – І трет. XX ст. біля с. Кривчик. Варіанти н.: фольв. Бомари (1893), фольв. Богдановка (1911), х. Богури (1926). Пос. мають різні назви, проте локалізовані в одному місці. Можливо, н. мотивовані ос. н. першопоселенців або власників.

304. Богуші́вка – р., п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра (Сл). Варіант н.: Богушевка [СГУ]. Місцезнаходження точно не локалізоване; можливо, це р., що протікає через н. п. Романини, Славута (Сл). Довжина – 20 км [КРВУ]. На нашу думку, відантропонімна н. невідомої мотивації.

305. Бодачíвка – с., Км. Відоме із серед. XVІ ст. [Прапор Жовтня. – 1972. – № 185]. У 30-х рр. ХХ ст. приєднане до с. Колодіївка. Варіанти н.: Boidaczowka (1630–1650), w Bodaczuwce (1765), Bogdaczowka (1775), Bodaczowka (1784), Бодачевка (1805), Богачевка (поч. ХІХ ст.), Будачевка (серед. ХІХ ст.), Бодачівка (1926). За І. В. Гарнагою, н мотивована прізвиськом першого поселенця – Бодач [Прапор Жовтня. – 1972. – № 185]; пор. ос. н. Будак, Будко, Budok (1683).

306. Бодачíвський Яр – присілок, Км. Існував у І трет. XX ст., приєднаний до с. Колодіївка. Локативна н.-сл.-сп., що складається з ад’єктоніма та ГТ.

307. Боднарíвка – с., Чм, Гус. Варіанти н.: Bednarow (1661), Bednarowce (1765), Бондаревка (1800), Беднаровка (1805), Бондаровка (1862), д. Боднаровка, Бондаровка (1893), Боднарівка (1926), Бондарівка (1946). С. Д. Бабишин виводить н. від апелятива бондар – „ремісниче поселення бондарів”. На нашу думку, н. пос. мотивована ос. н. Боднар.

308. Боднарíвка – с., Яр, Бод. Варіанти н.: Bednarowka (1784), Бондаревка (1805), Бондаровка (1855), Боднаровка (1888), Боднарівка (1926), Бондарівка (1946). Н. – див. № 307.

309. Бóжеськ – м., Др. На думку М. М. Тихомирова, пос. існувало в XI–XIII ст. Локалiзацiя сумнiвна; можливо, залишки пос. знаходяться бiля с. Городище або с. Божикiвцi. Варіанти н.: Божьиска, Божьска (1097), в Бужьскем (1100), Боужскый /боужеск/ (1146), Божьски /боузско, боужской/ (1146), Божьскы (1148), Божьскый (1241). Вiдгiдронімна н. (р. Пiвденний Буг, в минулому – Бог).

310. Божúківці – с., Др, Бож. Деякі дослідники пов’язують пос. із д.-р. м. Божеськ (див. № 309). Варіанти н.: Buzikowcze (1431), Buzukowcze (1493), Bozukowcze (1530), Бозуковцы (1542), Bohowkofce (1630–1650), Bozukowce (1784), Бозинковцы (1795), Базиковцы (1800), Божиковцы (1805), Бозиковцы (поч. ХІХ ст.), Божидары (1855), Божиковцы, Бажуковцы (1862), Божиківці (1926). Виведення н. від ойконіма Божеськ є сумнівним. На нашу думку, відантропонімна н.: божиківці – „мешканці пос., засновником чи власником якого був Божик”; пор. ос. н. Божик (1052), Божко (1692).

311. Бóйків – х., Тф. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Святець. Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Бойко (1683).

312. Бóйня – висілок, Гр. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. Приєднаний до м. Городок. В основі н. – ойконiмiзований апелятив бойня зі значенням „спеціально устатковане приміщення для забою тварин, різниця” [СУМ].

313. Бокúївка – с., Вл, Бок. Варіанти н.: Bokiowcze ad Grodek (1583), Bokiowka (1661), Bokiiwce (1789), Букиевка (1805), Bukijowka (1820), д. Бокиевка (1862), Бокіївка (1926), Бокиївка (1938). С. Д. Бабишин виводить н. від ГТ бокай, бакай зі значенням „глибока яма в болоті, річці”. Д. Г. Бучко вважає н. переселенською (див. с. Boki, Bokow на Волині). На нашу думку, н. мотивується антропонімом; пор. ос. н. Бокій (1554).

314. Болгáри – дача, Дн. Як н. п. зареєстрована у 1893 р. С. Д. Бабишин виводить н. від етноніма болгари.

315. Боложі́вка – р., п. Вілії л. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Малі Калетинці (Бл). Варіант н.: Боложевка [СГУ]. Довжина – 15 км [КРВУ]. Відойконімна н. (див. с. Боложівка, Тернопільська обл.).

316. Болота – ур. біля с. Бедриківці (Гр), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. Плюральна н., похідна від ГТ (див. № 320).

317. Болотиста – р., п. Смотричу л. Дністра; протікає через с. Кузьмин (Гр). Варіанти н.: Bołocista, Болотистая, Болотня (як п. Смотричу), Болотная [СГУ]. На нашу думку, те саме, що й Верхівка (див. № 575). Н. – субстантивований квалітативний прикметник, який вказує на заболоченість берегів гідрооб’єкта.

318. Болотистий – потік, п. Ушиці л. Дністра; між рр. Бобрик і Жванчик. Варіант н.: Болотистый [СГУ]. Н. – див. № 317.

319. Болотний – струмок, п. Ушиці л. Дністра; між р. Бобрик і Синюха. Варіант н.: Błotny [СГУ]. Н. – див. № 317.

320. Болóто – х., Вл. Як н. п. фіксувався у 1926 р. біля с. Маначин. Відмікротопонімна н., в основі якої – ГТ болото зі значенням „грузьке місце з надмірно зволоженим ґрунтом, часто стоячою водою та вологолюбною рослинністю” [Б. Д. Грінченко]; „низовина, поросла травою” [Т. А. Марусенко].

321. Болóтянка – х., Сл. Зафіксований у 1855 р. біля с. Тростянець. Більш детальні відомості відсутні. Квалітативна н., в основі якої – ГТ болото (див. № 320).

322. Болохівщина (Болохівське удільне князівство, Болохівська земля) – адміністративно-територіальне утворення, яке виникло у період феодальної роздробленості, коли внаслідок міжусобиць влада київських князів ослабла, а Галицько-Волинське князівство ще не було повністю впорядковане, як „загадочная Болоховская земля, лежавшая на сhверh нынhшней Подольской и югh Волынской губерній” [П. М. Батюшков]. В Іпатіївському літописі під 1150 р. уперше згадується м. Болохів (на думку краєзнавців, це сучасне м. Любар Житомирської області). За даними дослідників, Болохівщина розташовувалася у верхів’ях р. Південний Буг, по річках Случ і Тетерев. На її території розміщені сучасні Деражнянський, Летичівський, Старокостянтинівський, Старосинявський райони, східна частина Красилівського і Хмельницького районів Хмельницької області, а також низка районів теперішніх Вінницької та Житомирської областей. Болохівцями вважали нащадків літописних уличів, сіверян і тиверців [С. Демидюк] або нащадків древлян і полян [В. Паска], які утворили свою державу в Надслуччі. Болохівське удільне князівство проіснувало до серед. ХІІІ ст. і було зруйноване Данилом Галицьким за непокору та зв’язки з татарами, оскільки, скориставшись татарськими погромами, болохівці спробували вийти з-під влади волинських князів. У літописах згадуються такі болохівські міста, як Білобережжя, Губин, Кобудь (Ікобудь), Микулин, Чернятин [П. М. Батюшков, І. С. Винокур, О. Журко та ін.].

323. Бóмкове – с., Др, Зян. Існує з поч. ХХ ст. Варіанти н.: хут. Бомково (Белліково) (1926), Бомкове (1946), Бомковое (1979). В основі н. – прізвище або прізвисько колишнього власника; пор. також апелятив бомок зі значенням „шершень; джміль” [Б. Д. Грінченко].

324. Борбухú – с., Яр, Бод. Варіанти н.: Борбурчинцы (1432), Borborthyncze (1493), Burburczincze (1679), Borbachy (1784), Burbuchi (1787), Borbuchy (1820), д. Борбухи (1862), Горбухи (1898), Барбухи (1926). С. Д. Бабишин виводить н. від апелятива боротьба (колись тут було місце сутичок із татарами). На нашу думку, в основі цієї плюральної н. – антропонім Борбух.

325. Бордючìв – х., Пл. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Бордючевъ (1899), Бордючовъ (1906). Відантропонімна н.; пор. ос. н. Бордюг, Бордюк. Див. також бордюг – „шкіра, знята з кози або теляти” [Б. Д. Грінченко].

326. Борúсів – с., Із, Бор. Варіанти н.: Борисовъ (1534), Boriesow (1789), Борисов (1921), Борисів (1926). За переказами, засновником пос. був Борис, який першим оселився у лісі після втечі від татарської навали. Отже, відантропонімна н.; пор. ос. н. Борисъ (980).

327. Борúсів – c., Кр. Існувало у ХІХ – І пол. ХХ ст. Варіанти н.: х. Борисов (1855), Борисовъ дворъ (1899), Борисів Двір (1926), Борисів (1946). У 1960 р. приєднане до с. Радісне (тоді Голюнки). Із кінця ХХ ст. на картах фіксується як Радостное (1992), Борисів (2004). Відантропонімна н.; пор. ос. н. Борисъ (980). Варіант н. – сл.-сп., яке складається з антропоніма та ГТ двір – „місце біля будинку, оточене забором” [Б. Д. Грінченко]. Паралельна н. – трансойконімна.

328. Борúсівський Клиновéць – х., Із. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Стороничі. Варіанти н.: дер. Борисовск. Клиповецъ (1899), 1906 – Борисовскій-Клиновецъ (1906), Борисов.-Клиновецъ, Калиновецъ (1911), Клиновець (1921), Борисівський Клиповець (1926). Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та апелятива, в основі якого ГТ клин – „земельна ділянка у вигляді трикутника”; „частина земельного угіддя, що виділяється за певною ознакою” [СУМ]. Зафіксовані перший і останній варіанти – помилкові.

329. Борúсові Лóзи – х., Ск. Як н. п. Борисовы Лозы зареєстрований у 1899 р. Н.-сл.-сп. складається з присвійного прикметника та флороапелятива.

330. Борúшківці – с., Км, Слк. Варіанти н.: Борисковцы (1431), Boryskowce (1493), Borikofce (1630–1650), w Boryszkowcach (1765), Боришковцы (1800), Борыжковцы, Борышовцы (1855), Борышковцы (1893), Боришківці (1926). С. назване ім’ям Боришка – власника чи одного з перших мешканців пос. [Прапор Жовтня. – 1972. – № 124]; пор. ос. н. Бориш (1368), Борис (980).

331. Боришковéцька ґурáльня – х., Км. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Оленівка. Н. складається з ад’єктоніма (див. № 330) та апелятива зі значенням „горілчаний завод” [Б. Д. Грінченко].

332. Боришковéцький – х., Км. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Оленівка. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім (див. № 330).

333. Боровщина – х., Сл. Зареєстрований біля с. Головлі у 1926 р. Відмікротопонімна локативна н., в основі якої – ГТ бір зі значенням „сосновий ліс” [Б. Д. Грінченко]; „сосновий або інший шпильковий ліс; мішаний ліс із переважанням сосни” [СУМ]; „мокре місце між узгір’ями” [Т. А. Марусенко].

334. Борóк – ур., Сл. Фіксувалося як н. п. Борок на поч. ХХ ст. Демінутивна н.; пор. ГТ бір (див. № 333).

335. Боронíвка – с., Нв. Існувало у ІІ пол. ХІХ ст. біля с. Антонівка. Відантропонімна н.; пор. ос. н. Борон, Бороненко (1572).

336. Борсукú – с., Нв, Брс. Варіанти н.: Borssukow (1404), Borschukowcze (1469), Borssukowcze (1493), Barsokufce (1630–1650), Borsukowce (1661), Borsukowa (1703), Borsukufce (ІІ чверть ХVІІІ ст.), Борсуковцы (1805), Барсуковка (1857), Барсуковцы (1893), Борсуки (1926), Барсуки (1956). Посесивна відантропонімна н.; пор. ос. н. рос. Барсук (поч. ХV ст.), Борсук (1584).

337. Борсукíвський млúн – х., Нв. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Борсуки. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та АГТ.

338. Борсу́чка – струмок, п. Калюсу л. Дністра; протікає у с. Браїлівка (Нв). Відмікротопонімна н. зоофорного походження (до сьогодні тут є багато нір борсуків).

339. Бóртники – с., Пл. Відоме із ХVІ ст. 1960 р. приєднане до м. Полонне. Варіанти н.: Bortniki (1789). Бортники предм. м. Полонаго (1899). УН. виводять від апелятива бортник – „феодально залежний селянин, який доглядає господарські борті” [СУМ]. На нашу думку, н. відантропонімна; пор. ос. н. Бортник (1512).

340. Борщівка – с., Гр, Рад. Варіанти н.: Borczowka (1404), Borschczowka (1493), Борщовка (1530), Borszсzowka (1661), Borszczuwce (1765), Buszowka (1784), Борщивка (1800), Борщевка, Раковка (1893), Борщiвка (1926). С. Д. Бабишин виводить н. від флоролексеми борщівник – „дворічна й багаторічна рослина з родини зонтичних з великим листям, молоде стебло її їстівне”. Більш імовірно, що н. вiдантропонімного походження [Прапор Iллiча. – 1975. – № 85], пор. ос. н. Борщ (1565); див. також – помiщики Борщовськi [АЮЗР]. Пос. Ракiвка злилося iз с. Борщiвка.

341. Борщíвка – с., Тф, Брщ. Варіанти н.: Борщовка (1430), Barszczechow (1497), Барщеховъ (1517), Borszczowka (1789), ХІХ ст. – Борисовка (1824), Барасовка (1855), Борщевка (1899), Борщівка (1926). Н. – див. № 340. Паралельні назви, зафіксовані на карті, – помилкові.

342. Борщíвка – х., Сл. Зафіксований як н. п. Борщовка у 1899 р. Н. – див. № 340.

343. Борщовéцька гранúця – ур., Тф. Зареєстроване як н. п. Борщовецк. граница у 1899 р. Н. – локативно-квалітативне сл.-сп., яке складається з ад’єктоніма (див. № 341) та апелятива границя у значенні „кордон”.

344. Боснячина фільвáрок – передмістя, Яр. Виникло на поч. XVІІІ ст., існувало як один н. п. із с. Боснячина (пізніше – с. Березівка). Як окреме пос. зареєстроване у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ойконіма (див. № 193) й АГТ (див. № 4719).

345. Бóхнú – с., Лт, Грш. Варіанти н.: Buchni (1565), Buchny (1668), Bochny (1784), Богны (1820), Быхны (1855), Бохны (1888), д. Бохны, Бухны, Быхны (1893), Бахны (1915), Бохни (1926). Відантропонімна посесивна н.; див. – поміщики Бухновські [АЮЗР].

346. Бочкíвський Кýрінь – ур., Шп. Існувало як н. п. у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Бочковск. курень (1899), Бочковскій-Курень (1906). Н.-сл.-сп. складається із присвійного прикметника та АГТ курінь зі значенням „житло взагалі або місце житла”, „частина села або міста” [Б. Д. Грінченко].

347. Бощановéцький млин – млин, Тф. Зареєстрований як н. п. Бощановецкая мельница у 1899 р. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп. (об’єкт знаходиться біля с. Борщівка).

348. Брáга – с., Км, Жва. Відоме з 1547 р. [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський], за іншими джерелами – із серед. XІV ст. [Прапор Жовтня. – 1971. – № 132]. Варіанти н.: Breka (1630–1650), Braha (1661), w Braze (1765), Браха (1793), Брага (1800). Етимологічні гіпотези: 1) н. мотивована апелятивом брага зі значенням „корчма” – с. стояло на перехресті торгових шляхів [С. Д. Бабишин]; 2) основі н. – прізвисько одного з перших мешканців с., що виробляв і продавав брагу (пиво) [І. В. Гарнага]. На нашу думку, н. відантропонімна посесивна; пор. ос. н. Брага [Д. Г. Бучко]

349. Бражинéцький призавгóсп – призавгосп, Пл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Бражинці. Варіанти н.: Бражинецкая (1839), Бражинская (1855), хут. Бражинецк. цвhтъ (1899), Бражинецький призавгосп (1926). Н. складається з ад’єктоніма та АГТ.

350. Брáжинці – с., Пл, Бра. Варіанти н.: Brazynczy (1583), Бражинцы (1855), Бражинці (1926). За переказами, с. заснували колишні бранці – татарські полонені. Звідси й н. Бранці, яка з часом трансформувалася у Браженці. Згодом тут побудували гуральню, де виготовляли бражку [Новий шлях. – 1988. – № 139]. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Брага [Д. Г. Бучко]; Бражникъ (1499).

351. Браїлівка – с., Нв, Брл. Відоме з 1629 р., до 1795 р. мало н. Чолківська-Слобода [ІМІС]. Варіанти н.: Brailowka (1630–1650), Brahilowskiey Slobody (1661), w Brailuwce (1765), Brahilowka (1784), Браиловка (1800), Брагиловка (1805), Браилов (1855), Браиловка, Цёлковская Слобода (1893), Браїлівка (1926), Браілівка (1940). Інші варіанти: – Бродячівка, Бриднівка [Наддністрянська правда. – 1992. – № 13]. Сучасна н. – відойконімна: тут проживають переселенці з міст. Браїлів, що на Вінниччині. Пор. також ос. н. Браил (1427). Паралельна н. складається з ад’єктоніма (див. № 4940) та АГТ.

352. Брáницький Цвіт – ур., Пл. Існувало як н. п. у XIX – на поч. XX ст. Варіанти н.: Бражинецкий цвhтъ (1899), ур. Браницкий цвhтъ (1906), Браницкій Цвhтъ (1911). Трансойконімна н. (див. № 349).

353. Браткóво – ліс. ст., Гр. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Можливо, відмікротопонімна н. з посесивним значенням.

354. Брáтський – х., Пл. Існував у XIX – на поч. XX ст. як Братскій. В основі н. – субстантивований посесивний прикметник.

355. Брацлáвського – х., Лт. Існував у І трет. XX ст. біля с. Бохни. Генітивна посесивна н.

356. Бресь – х., Хм. Існував у І трет. XX ст. біля с. Заріччя. Етимологія н. невідома. Можливо, в основі н. – антропонім. Див. також спільнослов. брести – „переходити вбрід” [ЕСУМ].

357. Брещукá – х., Сс. Існував у І трет. XX ст. біля с. Нова Синявка. Генітивна посесивна н.

358. Брúки зал. бýдка – зал. б., Шп. Як н. п. зареєстровані у 1926 р. біля с. Судилків. На нашу думку, в основі н. – деформований ойконім Брикуля та АГТ.

359. Брúки зал. казарма – зал. казарма, Шп. Як н. п. зареєстровані у 1926 р. біля с. Судилків. Н. – див. № 358.

360. Брикули́нський – потік, п. Муховця Хомори л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Брикуля (Шп). Варіант н.: Брыкулинскій [СГУ]. Відойконімна н. (див. № 361).

361. Брикýля – с., Шп, Сбз. Існує з ХІХ ст. як Брикуля. 1992 р. – Брыкуля. Локативна відмікротопонімна н., в основі якої – ГТ брикуля зі значенням „пасовище на березі річки” [С. Д. Бабишин].

362. Брідóк – заказник, Км. Розташований біля с. Крушанівка. Площа – 5,5 га [ППХ]. Н. – див. № 363.

363. Брідóк – с., Хм. У 50-х рр. ХХ ст. приєднане до с. Вовча Гора. Варіанти н.: х. Бродок (1862), х. Брідок (1956). Локативна н., в основі якої – ГТ із демінутивним забарвленням; пор. брід – „мілке місце річки, озера або ставка, в якому можна переходити або переїжджати на інший бік; заболочена, важкопрохідна частина дороги” [Б. Д. Грінченко]. Див. також ос. н. Бродекъ (1136).

364. Бровар – ур. біля с. Гуменці (Км), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. В основі н. – апелятив бровар зі значенням „пивовар” [Б. Д. Грінченко].

365. Броварí – с., Км, Дрв. Існує з поч. ХХ ст. Варіанти н.: посіл. Бровари (1926), х. Броварі (1956). Пос. виникло на місці поміщицької броварні [С. Д. Бабишин]; див. також № 364.

366. Брова́рка – р., п. Смотричу л. Дністра; протікає через с. Гвардійське (Хм) [СГУ]. Н. утворена від мікротопоніма, де р. бере початок (за переказами, тут раніше була гуральня).

367. Бровáрня – завод, Кр. Як н. п. зафіксований біля с. Кульчини у 1926 р. В основі н. – апелелятив броварня.

368. Бродóк – д., Із. Зафіксовано у ХІХ – на поч. ХХ ст. як д. Бродокъ. Н. – див. № 363.

369. Бродóк – ур., Сл. Існувало як н. п. Бродокъ у ХІХ – на поч. XX ст. Н. – див. № 363.

370. Бронíвка – с., Вл, Брн. Варіанти н.: Бруловка (1581), Bronnica (1661), Broniowce (1789), Браневка (1805), Broniuwka (1820), Бруневка (1862), Броневка (1884), Броневка, Бруновка, Брунёвка (1893), Брунівка (1926). Етимологічні гіпотези: 1) від апелятива бронниця – „майстерня з виготовлення зброї” [М. Т. Янко]; 2) від апелятива брани, борони – „дерев’яні перешкоди, примітивні засіки в лісах” [С. Д. Бабишин]; 3) від апелятива броня: у давнину тут нібито виготовляли броню; 4) за легендою, у власника земель поміщика Зелевського було дві доньки – Броніслава і Гелена, і старшій батько заповів більшу частину земель на лівому березі р., де й виникло село Бронівка. А територія на правому березі р. після заселення почала іменуватися Геленівкою (сьогодні – це частина с. під н. Галянівка). На нашу думку, н. посесивна відантропонімна; пор. ос. н. Броннникъ (1481), поміщик Броневський [АЮЗР].

371. Бронівськúй – призавгосп, Вл. Існував у 20-х рр. ХХ ст. біля с. Бронівка. Локативна відойконімна н.

372. Броніслáвівка – ферма, Шп. Як. н. п. Брониславовка існувала на поч. ХХ ст. Відантропонімна посесивна н.; пор. о. н. Броніслав (1594).

373. Броніслáвка – присілок, Чм. Існував на рубежі ХІХ–ХХ ст. біля с. Хропотова. Н. – див № 372.

374. Брóнники – с., Шп, Грд. Відоме з 1629 р. Варіанти н.: Бронне (1641), Broniki (1880), дер. Бронники (1899), Броники (1906), Броникъ (1911). Родова н., в основі якої – ос. н. Броннникъ (1481), бояри Бронницькі [Н. М. Яковенко]; пор. також бронники – „люди, що виготовляли зброю” [М. Т. Янко].

375. Бýбнiвка – с., Вл, Буб. Виникло у 1569 р. на місці чумацької стоянки [М. В. Макухін], поряд iз с. Василькiвцi, спаленим татарами [Є. І. Сіцінський]. Варіанти н.: Vassylkowcze (1493), Bubnowka (1661), Bebnuwce (1765), Будовка (1800), Бубновка (1805), Бембновка (поч. XIX ст.), Bebnowka (1820), Бол. Бубновка (1855), В. Бубновка (1876), Бубновка-Великая (1888), Велика-Бубнiвка (1926), Бубнiвка (1971). В основі н. колишнього пос. – ос. н. Василько (1138). Сучасна н. мотивована апелятивом бубен [М. В. Макухін, Л. О. Тімічев]. С. Д. Бабишин виводить н. від прізвиська, що більш імовірно. Н. ускладнювалася квалітативним прикметником.

376. Бýбнiвка – с., Гр, Буб. Варіанти н.: Bubnowka (1661), Bębnowka (1775), Bembnowka (1784), Bęmbnowka (1787), Бубновка (1800), Bebnawka (1820), Бубновка-Малая (1888), Мала Бубнівка (1926), Бубнівка (1938). Відантропонімна н. [Прапор Ілліча. – 1975. – № 85]; пор. ос. н. рос. Бубнов (1685). Н. ускладнювалася квалітативним прикметником. Див. також № 375.

377. Бýбнівське – болото біля с. Бубнівка (Вл). Площа – 40 га [ППХ]. В основі н. – ад’єктонім.

378. Бýбнiвський – х., Гр. Як н. п. зареєстрований у 1862 р. Приєднаний до с. Бубнiвка. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

379. Бубновéцький лíс (Урóчище Юхúмівці) – ліс. ст., Вл. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складаються з ад’єктоніма і ГТ; ГТ й ойконіма.

380. Бýвша комýна – висілок, Лт. Існував у 20-х рр. ХХ ст. біля с. Ярославка. Квалітативна н.

381. Бýвший маєток Ракóвіча – х., Км. Існував у 20-х рр. ХХ ст. біля с. Привороття як (Бувший) маєток Раковіча. Н.-сл.-сп. складається з дієприкметника, апелятива і прізвища власника у генітивній формі.

382. Бýвший Попíв – х., Кр. Існував у 20-х рр. ХХ ст. біля с. Хотьківці. Н.-сл.-сп. складається із квалітативного дієприкметника та присвійного прикметника.

383. Бýвший Попíв – х., Сс. Існував у 20-х рр. ХХ ст. біля смт. Стара Синява. Н. – див. № 382.

384. Бýвший Попíвський – х., Сс. Існував у 20-х рр. ХХ ст. біля с. Нова Синявка. Н. – див. № 382.

385. Буга́йка – р., л. Збруча л. Дністра; між рр. Медведівка і Рудка; на нашу думку, л. Ошуки л. Збруча л. Дністра; протікає через с. Тарасівка, Курівка (Гр). Варіанти н.: Шукайвода, Шипайвода, Шупайвода [СГУ]. Гідронім мотивований зоолексемою бугай – „бик”. Паралельні н.-композити включають до свого складу апелятив вода та віддієслівний компонент квалітативного забарвлення (вказує на невеликі розміри гідрооб’єкта або на смак води).

386. Бýгú – х., Др. Існував у І трет. XX ст. біля с. Новий Майдан. В основі н. – прізвище власника у генітивній або плюральній формі.

387. Буглаї – с., Др, Смк. Варіанти н.: Bulhakowcze (1469), Булгаковцы (1530), Bulhayowcze (1578), Buhaje (1784), Buhlaie (1820), Булай (1862), Буглаи (1884), Буглай (1915), Буглаї (1926). С. Д. Бабишин виводить н. від флоролексеми буглав – „ряст”. На нашу думку, н. патронімічна; пор. ос. н. Булгак (1466), Булгай (XVІ ст.), Бугай (1498).

388. Буглаїв (Бугáй) – х., Др. Існував у І трет. XX ст. біля с. Криничне. Відантропонімна н. (див. № 387).

389. Бýда – ур., Шп. Як н. п. зареєстроване у 1899 р. Відмікротопонімна квалітативна н., в основі якої – ГТ; пор. буда – „поташний завод; селітровий завод; місце в лісі для виварки дьогтю, смоли” [Б. Д. Грінченко, С. Д. Бабишин]. Див. також ос. н. Bud (1552), Буда [М. О. Демчук].

390. Бýда Бачмáнівська – ур., Сл. Існувало у ХІХ – на поч. ХХ ст. біля с. Романівка. Варіанти н.: Буда Бачмановская (1855), Буда-Бачмановск. (1906), Буда-Бочмановск. (1911). В основі н. – ГТ (див. № 389) та ад’єктонім.

391. Бýда Грáбова – х., Шп. Існував у ХІХ ст. біля с. Климентовичі. В основі н. – ГТ (див. № 389) та відфлоролексемний прикметник.

392. Бýда Масьовéцька – – х., Хм. Зафіксований у 1862 р. як Буд. Масиовецкая, приєднаний до с. Масiвцi. Н. – див. № 390.

393. Бýда Симерéнська – х., Ск. Існував у ХІХ ст. біля с. Семиренки як Буда Симеренска. Н. – див. № 390.

394. Будалúшино – х., Др. Існував у І трет. XX ст. біля с. Згарок. Відмікротопонімна н., в основі якої – ГТ буда (див. № 389).

395. Бýди – ур., Сл. Як н. п. зареєстроване у 1899 р. Плюральна н. (див. № 389).

396. Будинки п.-з. залізниці – зал. б., Пл. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. біля с. Горошки. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп.

397. Бýдиська – передм., Гр. Як н. п. зареєстрований у 1926 р., приєднане до м. Городок. В основі н. – ГТ будисько (див. № 398).

398. Бýдище – х., Сл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Великий Правутин В основі н. – ГТ будище зі значенням „місце, де був поташний завод” [Є. К. Тимченко], див. також № 389. Пор. діал. ГТ будища – „низовина, заросла лісом” [Т. А. Марусенко].

399. Бýдка – х., Сл. Існував у ХІХ ст. біля с. Улашанівка. Квалітативна н., мотивована апелятивом буда (див. № 389).

400 – 403. Бýдка з. д. 365 в., 359 в., 363 в., 591 в. – зал. б., Шп. Зафіксовані як н. п. біля сіл Купине та Траулин у 1926 р. В основі н. – апелятив у значенні АГТ та числівниково-іменниковий конкретизатор.

404 – 405. Бýдка залізнúчна – зал. б. Зареєстровані як н. п. у 1926 р. біля сіл Сягрів (Пл.) та Савичі (Шп). В основі н. – АГТ.

406 – 408. Бýдка залізнична 23 кл., 24 кл., 25 кл. – зал. б., Шп. Зафіксовані у 1926 р. біля с. Чотирбоки. Н. – див. № 400 (на нашу думку, помилкове скорочення – замість 23 км і т. д.)

409 – 411. Бýдка залізнúчна 57 кл., 97 кл., 100 кл. – зал. б., Кр. Як н. п. зареєстровані у 1926 р. біля сіл Великі Юначки і Баглайки. Н. – див. №№ 400, 406.

412. Бýдка залізнúчна 84 в. – зал. б., Кр. Як н. п. зареєстрована біля м. Красилів у 1926 р. Н. – див. № 400.

413. Бýдка і казарма на 599 вер. Пд.-Зх. З. Д. – зал. б. і зал. каз., Шп. Зареєстрована як н. п. у 1899 р. Н. – див. № 400.

414. Бýдка лісна в Банковому лісі – лісна будка, Шп. Як н. п. зареєстрована у 1899 р. Н. складається з АГТ і дримоніма.

415 – 418. Бýдка на 587, 586, 595, 597 вер. Пд.-Зх. З. Д. – зал. б., Шп. Зареєстровані як н. п. у 1899 р. Н. – див. № 400.

419 – 422. Бýдка п.-з. з. 566 в., 565 в., 564 в., 569в. – зал. б., Пл. Зареєстровані як н. п. біля с. Котюжинці у 1926 р. Н. – див. № 400.

423 – 424. Бýдка п.-з. зал. 88 в., 89 в. – зал. б., Кр. Як н. п. зареєстровані у 1926 р. біля м. Красилів. Н. – див. № 400.

425. Бýдка п.-з. заліз. – зал. б., Пл. Зареєстрована як н. п. біля с. Горошки у 1926 р. Н. – див. № 404.

426. Бýдка переїздна на 591 в. Пд.-Зх. З. Д. – зал. б., Шп. Як н. п.. зареєстрована у 1899 р. Н. – див. № 400.

427. Бýдка пів. зал. 60 кл. – зал. б., Кр. Зафіксована як н. п. біля с. Росолівці у 1926 р. Н. – див. №№ 400, 406.

428 – 431. Бýдка сторожова на 580, 583, 589, 590 вер. Пд.-Зх. З. Д. – зал. б., Шп. Як н. п. зареєстровані у 1899 р. Н. – див. № 400.

432. Бýдки – х., Бл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Адамівка. Квалітативна н., мотивована апелятивом буда (див. № 389).

433. Бýдки – х., Шп. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Хоровиця. Плюральна н. (див. № 389).

434. Будóва – фільв., Др. Існував у І трет. XX ст. біля с. Радянське. Н. мотивована апелятивом будова – „будівля, приміщення” [Б. Д. Грінченко].

435. Будьóнівка – с., Яр. Існував у І пол. XX ст., приєднаний до с. Слобідка. Варіанти н.: х. Ковальського (1926), Будьонівка (1946). В основі першої н. – прізвище власника у родовому відмінку однини. Друга н. – меморіальна (в честь маршала С. Будьонного).

436. Бужо́́к – р., л. Південного Бугу; протікає через н. п. Березина, Личівка Копачівка Друга (Вл), Говори Глібки Марківці, Котюржинці, Митинці, Хотьківці, Вереміївка, Заруддя, Печеськи (Кр), Польові Гринівці, Миколаїв, Везденьки, Малі Орлинці, Моломолинці, Редвинці (Хм), Митківці, Меджибіж (Лт). Варіанти н.: Бужокъ, Божокъ, Божекъ, Бужекъ, Bożek, Bużek, Bużok, Bozek [СГУ]. Довжина – 82 км [КРВУ]. Відгідронімна н. (див. № 3535).

437. Бузýлинці – с., Хм. Існувало у ХVІІ–ХІХ ст. біля с. Пархомівці. Варіанти н.: Buzulince (1668), Bozulince (1784), Базуленцы (1800), Бозулинцы Бузулинцы (1862). Патронімічна н., в основі якої – ос. н. Бузула.

438. Бýйволівці – с., Яр, Буй. Варіанти н.: Buiwolowcze (ХVІ ст.), Boiolofce (1630–1650), Buynolowce (1661), Buywolowce (1784), Buywulowce (1789), Буйволовцы (1805), Байволовцы (1855), Буйволівці (1926). На нашу думку, відантропонімна н.: буйволівці – „мешканці пос., засновником чи власником якого був Буйвол”; пор. ос. н. Буйвол (1614).

439. Буйволовéцький – зал. роз’їзд, Яр. Існує з І трет. ХХ ст. Варіанти н.: з. б. 136 верста Шепетівської лінії (1926), Буйволовецкий (1992). Відойконімна н. Варіант н. – див. № 400.

440. Булáївка – с., Ск. Варіанти н.: Булаевъка (1589), Bulajewka (1789), Булаевка (1911), Булаївка (1926). Етимологічні гіпотези: 1) фітофорна н.: с. розміщене на берегах Ікопоті, вкритих лозою та івою; 2) с. Булаівка розташоване на місці колишнього розореного містечка Євки або Івки (була Ивка = Булаивка) [М. І. Теодорович]. На нашу думку, н. відантропонімна; пор. ос. н. Бул, Булай, Булаенко [АЮЗР].

441. Бунакóв (Городóцька дáча) – ліс. ст., Гр. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. В основі н. – прізвище лісника; паралельна н. складається з ад’єктоніма та АГТ.

442. Буржáнська лісовá контóра – лісництво, Пл. Як н. п. Буржанская лесная контора зафіксоване у 1899 р. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп., в основі якої – ад’єктонім та ойконімізований АГТ.

443. Буринéцький вúсілок – передмістя, Яр. Як н. п. зареєстровано у 1926 р.; злилося з смт. Ярмолинці. Локативно-квалітативна н., в основі якої – ад’єктонім та АГТ.

444. Бýринці – с., Яр. Відоме з 1625 р. [Д. Г. Бучко]. Як н. п. предм. Буринцы вперше зареєстровано у 1893 р. У 1956 р. приєднане до смт. Ярмолинці. На нашу думку, відантропонімна н.: буринцы – „мешканці пос., засновником чи власником якого був Бура”; пор. ос. н. Бур, Бура (1565), рос. Бурин (1542). Див. також ГТ бориння – „рідкий ліс у низовині; невелика площа лісної парості” [Є. О. Черепанова].

445. Буркíвського – х., Лт. Існував у І трет. XX ст. біля с. Буцні. Генітивна посесивна н.

446. Буртú – с., Чм, Гук. Варіанти н.: Бурта (1862), Бурты (1893), Бурти (1926). Квалітативна н., в основі якої – ГТ бурт, бурта зі значенням „велика купа, насип, підвищення; невисока похила гора; насип, горб, пагорб; місце приготування селітри” [Б. Д. Грінченко].

447. Бурти – ур. біля с. Сокілець (Дн), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 446.

448. Буртú – х., Др. Існував у І трет. XX ст. біля с. Гатна. Н. – див № 446.

449. Буртúн – с., Пл, Бур. Варіанти н.: Буртинъ (1888), дер. Буртынъ (1899), Буртынь (1921), Буртин (1926). Квалітативна н., в основі якої – ГТ бурт, бурта (див. № 446). Можливо, відантропонімна посесивна н.

450. Буртóвського – х., Яр. Існував у І трет. XX ст. біля с. Михайлівка. Генітивна посесивна н.

451. Бурякíвка – с., Км. Існувало у ХVІІІ – серед. ХХ ст. біля с. Кадиївка. Варіанти н.: w Burdziakowcach (1765), Burakowka (1789), Бураковцы (1800), Бураковка (1862), Бураківка (1926). С. Д. Бабишин виводить н. від флоролексеми буряк. На нашу думку, в основі н. – ос. н. Буряк, Буракъ (1552).

452. Буряківка – ур. біля с. Кадиївці (Км), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Відойконімна н. (див. № 451).

453. Бýтівці – с., Вл. Як н. п. Бутовцы зафіксоване біля с. Соболівка у 1921 р. Н. – див. №454.

454. Бýтівці – с., Ск, Бер. У 1766–1923 рр. – вол. ц. Варіанти н.: Бутовцы (1593), ф. Бутовъцы (1618), Бутовецъ (1855), Butowce (1885), Бутівці (1926). Етимологічні гіпотези: 1) після вирубки лісу залишалися бути (зруби), тобто вирубаний ліс із великою кількістю пеньків, хмизу [С. Д. Бабишин]; пор. бутина – „рубання лісу; лісова ділянка, призначена на зруб; лісосіка” [Б. Д. Грінченко]; 2) вулиці в с. розміщені у формі чобота, по-місцевому – бута [М. І. Теодорович]. Пор. також бут – „молода зелена цибуля” [Б. Д. Грінченко]. На нашу думку, н. – патронімічна, пор. ос. н. Бутъ (1176), Бутко (1386).

455. Бýтівщина – х., Ск. Існував у ХІХ – на поч. XX ст. біля с. Бутівці. Варіанти н.: Бутовецкая (1888), Бутовещина (1906). Локативна відойкононімна н.

456. Бутóвського – х., Шп. Як н. п. Бутовскаго зафіксований у ХІХ ст. біля с. Конотоп. Генітивна посесивна н.

457. Бýцневе – с., Др, Ябл. Варіанти н.: Bushniowa (1784), Bucniowa Luka, Bucniowa (1795), Буцнева (1805), Бучнева (1820), Буцніва (1926), Буцневе (1946). Відантропонімна посесивна н.; див. поміщики Буцні (І пол. ХV ст.), Bucen (1450), Буцня (1617).

458. Бýцні – с., Лт, Глн. Суперечливі відомості про н. п.: відоме з ХV ст., до 1523 р. – Мартинківці (не підтверджено документально), до 1763 р. – Буцнівці; міст. – з 1763 до 20-х рр. ХХ ст. За іншими даними, відоме з 1523 р. до 1763 р. як Буцнівці, до 1798 р. – Подоліє. Можливо, деякі н. стосуються с. Буцні теперішнього Барського р-ну Вінницької обл. Варіанти н.: Buczniowce (1450), Buchnowcze (1530), Бухновцы (1542), Bucnie (1607), Podole (1784), Buczniowiec, Podole (1787), Буцневцы (1805), Буцны (1855), Буцнёвцы, Подолье (1862), Буцны, Буцневцы, Подолие (1889), Буцновцы (1905), Буцнівці (Буцні) (1926), Буцки (1938), Буцни (1940). Відантропонімна патронімічна н., яка видозмінилася протягом століть (див. № 457). Варіант н. мотивований хоронімом Поділля.

459. Буцнівéцько-Радовéцька дача – ліс. ст., Др. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. складається з двох ад’єктонімів та АГТ.

460. Бýцнівська Еконóмія – призаводгосп, Др. Існував у кін. ХІХ – І трет. XX ст. біля с. Яськівці. Варіанти н.: х. Максимка (1898), Буцнівська Економія (1926). В основі першої н. – ім’я першопоселенця; друга – складається з ад’єктоніма та апелятива економія у значенні „фільварок, ферма” [І. С. Винокур].

461. Бýцнівська Цукровáрня – посілок, Др. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. В основі н. – ад’єктонім та н. підприємства у значенні АГТ.

462. Бýцнівський млúн – окр. госп., Др. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. Н. – див. № 461.

463. Бучáйка – х., Нв. Існував у ХVІІ ст. біля с. Бучая. Варіанти н.: Beczay Maly (1630–1650), Buczayka (1661). Відойконімна н. (див. № 464). Н. ускладнювалася квалітативним прикметником.

464. Бучая – с., Нв, Буч. Відоме з 1388 р. (грамота князя Федора Корiатовича) [Надднiстрянська правда. – 1965. – № 8]. Варіанти н.: Buczоya (1493), Бучая (1542), Buczaia (1661), Buczoja (1703), Буча (1800), Бучаи (1914). С. Д. Бабишин мотивує н. пос. ГТ буча, бучало зі значенням „вир; глибока яма на дні річки; пор. також буча – „шум, крик, тривога” [І. С. Винокур]. Можливо, генітивна посесивна н.; пор. ос. н. Буча (1409), Buscz (1493), J. Bucz, Бучо, Buc [М. О. Демчук].

465. Ваврикове поле – ур. біля с. Яськівці (Др), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. Н.-сл.-сп. складається із присвійного прикметника і ГТ.

466. Вакáнці – с., Ск. Засноване на поч. ХІХ ст. як хутір. У 1960 р. приєднане до с. Сковородки. Варіанти н.: 1850 – Вакансъ (1850), ур. Вакансы при с. Сковородкахъ (1911), Вакансы (1921), Ваканці (1946). В основі н. – ГТ ваканець зі значенням „необроблена, запасна земля” [Б. Д. Грінченко], тобто „хутір, заснований на запасних землях” [С. Д. Бабишин]. Н. ускладнювалася локативним прийменниково-ойконімним сполученням слів.

467. Валú – ур., Шп. Існувало у ХІХ ст. як уроч. Валы. Плюральна н., в основі якої – ГТ вал зі значенням „високий земляний насип навколо поселення, міста або фортеці для захисту від ворога” [Б. Д. Грінченко]; „декілька невисоких горбів; козацькі вали” [О. К. Данилюк].

468. Вали – ур. біля с. Суслівці (Лт), у якому знайдено залишки давнього городища [І. С. Винокур]. Н. – див. № 467.

469. Вали – ур. біля с. Теліжинці (Сс), у якому знайдено залишки д.-р. городища [І. С. Винокур]. Н. – див. № 467.

470. Валю́нин – ф., Шп. Як н. п. Валюнинъ існувала на поч. ХХ ст. Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Валя, Валюня.

471. Вапнярка – с., Км. Відоме з 1800 р. У 1967 р. приєднане до с. Рогізна. Варіанти н.: Вилемовка (1800), Wilamowka (1820), Вилиановка (1862), прис. Вилямовка (1893), Вилиямовка (1911), прис. Вільямівка (1926), Вапнярка (1946). Перша н. – відантропонімна посесивна; пор. ос. н. Вільям. В основі другої н. – апелятив вапнярка зі значенням „піч для випалювання вапна” [Б. Д. Грінченко].

472. Варвáрівка – с., Дн, Плм. Варіанти н.: Barbarczyk (1775), Barbarowce (1784), Barbarowka (1789), Барбаревка (1800), Барбаровка (1862), Барбарівка (1926), Варварівка (1946), Варваровка (1979). Посесивна н.: поміщик Тімановський віддав ці землі доньці Барбарі після її одруження [В. С. Прокопчук]; пор. ос. н. Барбара, Варвара (1398).

473. Варвáрівка – с., Пл, Вбе. Варіанти н.: Барбаровка (1855), Barbarowka (1880), Барбарівка (1926), Варварівка (1946). Н. – див. № 472.

474. Варвáрівка – с., Сл, Врв. Існує з ХVІІІ ст. Варіанти н.: Барбаровка (1816), Barbarowka (1880), Барбарівка (1926), Варварівка (1946). Н. – див. № 472.

475. Варгóцького – х., Сс. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Пилява. Генітивна посесивна н.

476. Вáренка – с., Лт, Коз. Варіанти н.: Warynka (1820), Варинка (1926), Варенка (1946). За переказами, пос. заснував Вар. Більш імовірно, генітивна посесивна н.

477. Варивóдки – с., Бл, Віл. Варіанти н.: Вариводинцы (1563), Вариводки (Шороха) (ХІХ ст.), Вареутки (1855), Warywodki (1872), Вариводка (1906), Варивідка (1960). На нашу думку, родова н.; пор. ос. н. Варивода (1552). Розташування пос. на березі р. Горинь не виключає, що в основі н. може бути апелятив вода. Див. також варивода – „вередлива людина” [Б. Д. Грінченко].

478. Варівцí – с., Гр, Вар. Варіанти н.: у Варєвцах (1518), Waroce (1630–1650), Warowce (1765), Варовцы (1805), Воровцы (1862), Варовцы, Варинцы (1889), Варивці (1926), Варівці (1938). Патронімічна відантропонімна н.; пор. ос. н. Вар ← Варивон [Б. Д. Грінченко]. Пор. також тюркське вар – „замок, укріплене село” [Е. М. Мурзаєв], вар – „вода, що кипить; спека”; варівкий – „нерішучий; небезпечний” [Б. Д. Грінченко].

479. Варнійчукá – х., Тф. Існував у І трет. ХХ ст. біля х. Мар’янівка. Генітивна посесивна н.

480. Василéвського – х., Лт. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Білецьке. Генітивна посесивна н.

481. Васúлівка – с., Тф, Брщ. Варіанти н.: Василевка (1572), Wasylowka (1789), Василювка (ХІХ ст.), Василівка (1926). С. засноване Костянтином-Василем Острозьким і назване в його честь [І. А. Стасюк].

482. Василькíвці – с., Яр, Пас. Відоме з XV ст. Варіанти н.: Vasylkowcze (1530), Васильковцы (1530), Wasilkofce (1630–1650), w Wasilkowcach (1765), Wasylkowce (1784), Васильківці (1926). Відантропонімна патронімічна н.; пор. ос. н. Василько (1138); див. також – поміщики Васильковські [АЮЗР].

483. Васúльова Грéбля – х., Шп. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Пліщин. Варіанти н.: Wasylowa-Grobla (1889), ур. Васильева гребля (1899), Василева-Гребля (1906), х. Васил. Гребля (1910), ур. Василевая-Гребля (1911), Васильова Гребля (1926). Н.-сл.-сп., в основі якої – присвійний прикметник та ГТ гребля зі значенням „плотина” [Б. Д. Грінченко].

484. Васькíвці – с., Із., Клу. Варіанти н.: Васковьци (1473), Васковцы (1594), Waskowce (1789), Васьковецъ (1910), Васьковцы (1921), Васьківці (1926). Відантропонімна н.: васьківці – „мешканці пос., засновником чи власником якого був Васько”; пор. ос. н. Васько (1388).

485. Васькíвчики – с., Кр., Вас. Перша згадка – у 1419 р. [ІМІС]. Варіанти н.: Waskowczyki (1618), Васьковчикъ (1713), с. Васьковичи (1910), Васьковчик (1921), Васьківчики (1926). На нашу думку, н. відойконімна (див. № 484).

486. Ватýтіно – зал. ст., Шп. Як н. п. Ватутино зафіксована у 1992 р. біля с. Судилків. Меморіальна н.

487. Вáхнiвцi – с., Нв, Вах. Варіанти н.: Vachnyowcze (1493), Wachnowcze, Вахновцы (1530–1542), Wachnowce (1630–1650), Wachniowce (1787), Вахневцы (1855), Вахнiвцi (1926). Патронімічна відантропонімна н.: вахнівці – „мешканці с., власником або засновником якого був Вахно”; пор. ос. н. Вахно (1368).

488. Вахновéцька дитяча колóнія – х., Нв. Існував у 20-х рр. ХХ ст. біля с. Вахнівці. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп., в основі якої – ад’єктонім та найменування установи.

489. Вáцлавка – х., Вн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Нетечинці. Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Вацлав (1305).

490. Вáцева – с., Лт. Існував у XVІІІ–ХІХ ст. біля с. Русанівці. Варіанти н.: Waciowa (1784), Вацова (1805), Wacowa (1820), Вацева (1862). Відантропонімна посесивна н.; пор. Ваць ← Вацлав.

491. Вáчів – с., Сл, Ула. Варіанти н.: Вачов (1617), Вачова (1629), д. Вачева (1850), Waczow (1867), Вачевъ (1899), д. Вачекъ (1910), Вачев (1921), Вачів (1926). Посесивна відантропонімна н.; пор. ос. н. Вач (1186), Вачьславъ (1128).

492. Ведмéдівка – р., п. Корчика л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Красностав (Сл) [СГУ]. В основі н. – зоолексема ведмідь. Названо, очевидно, за поширення в минулому на узбережжях річок ведмедів. Слово ведмідь відоме в західноукраїнських говорах як медмідь [М. Т. Янко]. Пор. також рос. діал. медведка – „рів, що близько підходить до дороги” [Л. Т. Масенко].

493. Вездéньки – с., Хм, Взд. Варіанти н.: Весденка (1530), Wezdenki (1784), Везденьки (1855), Везденки (1893). Родова н. (за переказами, першопоселенцями була сім’я Везденьків).

494. Векшúпіль – х., Вл. Зафіксований у ХІХ ст. біля с. Левківці як Векшиполь. Н. невідомої мотивації. Можливо, в основі н. – ГТ поле та ос. н. Векша (1495); див. також вéкша – „дрібна староруська грошова одиниця у вигляді шкурки білки” [Б. Д. Грінченко].

495. Велúка – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Шелехове. Відмікротопонімна квалітативна н.

496. Велúка Берéзна – с., Пл, Вбе. Варіанти н.: Березна (1589), Berezna (1789), Березно (1855), Великая-Березна, Березина (1892), Березна Великая (1899), Березна-Великая (1906), Вел.-Березна (1926), Велика Березна (1946). За народними джерелами, у н. відбилася рибальська приказка: „ідемо ловити рибу на велику березу”. На нашу думку, н. мотивується флоролексемою береза. Наявність у н. прикметника велика вказує на давнє походження поселення або його розміри.

497. Вели́ка Білка – р., л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Огіївці, Писарівка, Іршики, Яремичі, Райки, Старий Остропіль (Ск). Варіанти н.: Большая Бhлка, Wiełka Białka [СГУ], Белка, Белуга (1992). Н.-сл.-сп. складається із квалітативного прикметника та суфіксального деривата від прикметника на означення кольору води. Можливо, зоофорна н. Варіант н. – суфіксальний відгідронімний дериват.

498. Велúка Боровúця – с., Бл, Вбр. Варіанти н.: – Боровица (1594), Боровичъ (1619), Боровиця Велика (1629), Borowicy (1789), Borowica (1880), Боровица (1899), Вел. Боровица (1926), Велика Боровиця (1946). М. Трипольський вважав, що с. знаходилося біля лісу Хотяш, а після татарського погрому було перенесене на теперішнє місце. В основі н. – ГТ бір зі значенням „сосновий ліс”, боровиця – „бір”; див. також боровиця – „чорниця” [Б. Д. Грінченко]. Пор. також ос. н. Боровик (1481). Н. ускладнена квалітативним прикметником.

499. Велика Бугаїха – гора у Товтрах, найвища у Хмельницькій області. Висота – 408 м (зафіксована, але не локалізована на карті 2004 р.). Н. -сл.-сп., яка складається із квалітативного прикметника й відапелятивного деривата: бугай – „бик” [Б. Д. Грінченко].

500. Велúка Грáбова – ліс. ст., Чм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Відмікротопонімна н.-сл.-сп. (квалітативний та відфлоронімний прикметники).

501. Велúка Зелéна – с, Чм, Мкл. Відоме з 1548 р. як одне пос. із правобережним (на р. Збруч) с. Зелена. Як окреме пос. зареєстроване у ХІХ ст. Варіанти н.: д. Зеленая (1862), д. Зеленая, Зелена (1893), Вел. Зелена (1938), Вел. Зеленая (1956). Трансойконімна н., ускладнена квалітативним прикметником.

502. Велúка Кандалúха – л. ст., Чм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. В основі н. – квалiтативний прикметник та прізвисько власниці.

503. Велúка Калúнівка – с, Хм, Оле. Варіанти н.: Kalinowka (1661), Калимово (1764), Kalnowka (1784), Калиновка (1805), Калинівка (1926), Велика Калинівка (1965). Н. мотивована іменем засновника пос [Ф. К. Левицький]; пор. ос. н. Калина (1491). Н. ускладнена квалітативним прикметником.

504. Велúка Клíтна – с, Кр, Мкл. Варіанти н.: Клетна (1517), Клетня (1545), Клитная (1618), Klitna (1867), Великая Клитна (1899), Клитна (1921), В.-Клітна (1926), Велика Клітна (1946). За переказами, с. засноване недалеко від зруйнованого турками с. Клітка, очевидно, від д.-р. клэть – „комора, кімната” [К. С. Баценко]; пор. клітня – „приміщення, де зберігали збіжжя” [С. Д. Бабишин]. Н. ускладнена квалітативним прикметником.

505. Велúка Корчмá – корчма, Кр. Як н. п. існувала у ХІХ ст. Варіанти н.: Великая корчма (1857), Великая Корчма (1886). Н.-сл.-сп. складається із прикметника та апелятива у значенні АГТ корчма – „шинок; заїзд, де продавались спиртні напої” [СУМ].

506. Вели́́ка Криву́ша – р., п. Цмівки л. Смілки п. Хомори л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Конотоп (Шп). Варіант н.: Большая Кривуша [СГУ]. Н. складається із квалітативного прикметника та апелятива, який вказує на форму річки (крива).

507. Велúка Кужелевá – с, Дн, Вкж. За переказами, це було м. Кужель, знищене в ХІ–ХІІ ст. половцями [В. К. Гульдман]. Варіанти н.: Кужелева (1430), Куржелево (1437), Cuzelowa (1493), Кузелова (1530), Kuzeliowcze (1564), Kuyelowa (1630–1650), Kuzelowa (1661), Kurzelowa (1784), Kuzelowka (1787), Куелова (1792), Куелове (1793), Кужелево (1800), Wyliza Kozylowa (1820), Кужелев (1845), Кужелева Великая (1888), Великая Кужелева, Кужелев, Кужелева (1889), Кужилева Великая (1893), Великая Кужелева (1911), Велика-Кужелівка (1926), Вел. Кужелива (1938), Велика Кужелева (1946). За С. Д. Бабишиним, в основі н. – апелятив кужіль, куделя; тобто н. вказує на те, що поселенці в давні часи займалися обробкою волокна. На нашу думку, н. колишнього пос. пов’язана з особливостями його забудови (по кругу), пор. кружало – „круг, диск”; кружина – „окружність” [Б. Д. Грінченко]. Сучасна н. – трансформація давньої. Див. також ос. н. Кужіль, Кужеля, рос. Кужелев (1608). Н. ускладнена квалітативним прикметником.

508. Велúка Левáда – с, Гр, Куп. Варіанти н.: Lewada Karapczyiowska (1784), Lewada Karabczyiowska (1787), Lewada (1789), В. Ливада (1800), Бол. Левада (1805), Б. Левады (1842), д. Бол. Левада Карбач. (1862), Левада Карабчеевская (1884), Левада-Карабчиевская (1888), д. Карабчиевская Левада, Левада Карабчиевская (1893), Вел.Левада (1938). Н.-сл.-сп. складається з квалітативного прикметника та ГТ левада – „лука, оболонь, заплава, пасовисько, сіножать” [СУМ]. Н. ускладнювалася ад’єктонімом (див. № 524).

509. Велúка Левáда – с, Гр. Як н. п. Вел. Левада зафіксоване у 1992 р. Трансойконімна н.

510. Велúка Медвéдівка – с., Кр, Вмд. Варіанти н.: Медвhдки (1589), Медвhдовка (1618), Miedwidowka (1789), Медвhдевка бол. (1855), Великая Медвhдовка (1892), Б. Медведовка (1921), Велика-Медведівка (1926). Етимологічні гіпотези: 1) н. мотивована зоолексемою, оскільки на цій території водилися й ведмеді, а прикметник ведмежий вживався на означення глибинних і глухих місць у лісі [С. Д. Бабишин]; 2) у серед. XV ст. тут був хутір, де жила дівчина, яка варила міцний і пахучий мед, а потім частувала ним козаків, які говорили: „Ідемо туди, де мед веде (варить) дівка”. Згодом з метою розрізнення однойменних сіл було додано прикметник Велика [Ю. Д. Гжимайло]. На нашу думку, н. відантропонімна; пор. ос. н. Медвhдь (1495), ускладнена квалітативним прикметником.

511. Велúка Медвéдівка – с., Шп, Хро. Варіанти н.: Медведовцы (1589), Miedwidowcze (1789), Медвhдовка (1855), Великая-Медвhдовка (1892), Медведовка (1921), В.-Медведівка (1926), Велика Медведівка (1946). Гіпотези н. – див. № 510. На нашу думку, н. патронімічна, про що свідчить її первинна форма: медведівці – „мешканці пос., засновником чи власником якого був Медвhдь”; пор. ос. н. Медвhдь (1495). Н. ускладнена квалітативним прикметником.

512. Велúка Новосéлиця (пóльська) – с., Пл. Як н. п. зареєстроване у 1926 р. біля с. Велика Новоселиця. Можливо, згодом об’єднане із Новоселицею (українською). Відойконімна н.-сл.-сп., ускладнена квалітативним прикметником, що вказує на етнічний склад населення.

513. Велúка Побíйна – с., Дн, Влп. Варіанти н.: Poboyna (1661), w Pobuyny (1765), Pobujna (1784), Pobuyna Wielka (1789), Побойна (1805), Великая Побойна (1888), Побойна, Побоянка Великая (1893), Побойна Великая (1905), Велика-Побійна (1926). Пос. засноване на місці побоїща з татарами, яке відбулося у 1661 р. [С. Д. Бабишин] або у 1531 р. [В. С. Прокопчук]. Н. ускладнена квалітативним прикметником.

514. Велúка Правýтинщина – х., Сл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Малий Правутин. Відойконімна н.-сл.-сп. (див. № 529).

515. Велúка Радогóщ – с., Із, М’як. Варіанти н.: Radohoszcz, Радогоща (1396), Радогощъ (1518), Радогосча (1619), Radochocz (1703), Бол. Радогощь (1855), Radohoszcza Wielka (1888), Великая-Радогощъ (1889), Радогощь-Большая (1906), Б. Радогошь (1921), Вел. Радогоща (1926), Велика Радогощ (1946). За переказами, н. походить від сл.-сп. радо вгощати. На нашу думку, н. – відантропонімна посесивна; пор. ос. н. Радогостъ (1120). Н. ускладнена квалітативним прикметником.

516. Велúка Рішнíвка – с., Шп, Врш. Варіанти н.: Решневка (1589), Reszniowka (1789), В.-Решнівка (1926), Велика Ришнівка (1946), Велика Рішнівка (1987). Відантропонімна н.; пор. ос. н. Решко, Рашко (1595), Рышко (1570). Н. ускладнена квалітативним прикметником.

517. Велúка Сáлиха – с., Кр, Всс. Відоме з 1629 р. Варіанти н.: Saliha (1889), дер. Салиха Велика (1899), Б. Салиха (1921), Велика-Салиха (1926). Ю. Д. Гжимайло вважає, що на р. Солоха виникло кілька поселень. Там, де русло було великим, – Велика Салиха. На нашу думку, ойконім мотивований жіночим прізвиськом Салиха (дружина Сала). Н. ускладнена квалітативним прикметником.

518. Велúка Слобíдка – с., Км, Уст. Варіанти н.: Muksa, Mokscha, Моха (1460), Мокша (1530), Muza (1630–1650), Muksza (1661), w Muksczy (1765), Muxa (1784), Мукша (1805), Большая Мукша (1862), Мукша-Большая (1889), Безносковецька Мукша (1918), Велика Мікша (1926), Вел. Мукша (1938), Велика Слобідка (1946), Вел. Слободка (1956). Колишня н. – відгідронімна; див. р. Мукша, притока Дністра [СГУ]. В основі сучасної н. – АГТ слобідка зі значенням „пос. в Київській Русі, на Україні в ХІ–ХVIII ст., мешканці яких тимчасово звільнялися від феодальних повинностей, мали якісь пільги, привілеї, т. зв. „свободи”; частина міста, квартал, де жили люди однієї професії, національності” [СУМ]. Н. ускладнена квалітативним прикметником.

519. Велúка Шкáрівка – с., Шп, Вшк. Перша згадка – у 1601 р. Колишня н. – Шкаревисько [День за днем. – 1996. – 16 березня]. Варіанти н.: Скаравка (1618), Шкаровка бол. (1855), Szkarowka (1889), Великая-Шкаровка (1899), В.-Шкарівка (1926), Велика Шкарівка (1946). Можливо, відантропонімна н.; пор. ос. н. Шкарко, Скарко. Див. також шкарка – „щілина” [Б. Д. Грінченко]. Н. ускладнена квалітативним прикметником.

520. Велúка Ярóмúрка – с., Гр, Вля. Варіанти н.: Jaromyerka (1493), Яромирка (1530), Jeromirka (1630–1650), Еромирка (1805), Большая Яромирка (1889), Яромирка Большая, Яромир (застаріле) (1893), Велика Яромірка (1926), Вел. Яромирка (1938). Відгідронімна н.; див. р. Яромирка, притока Смотрича [СГУ], що розділила Велику і Малу Яромирку. Іноді н. виводять від д.-р. імені Яромир [Прапор Ілліча. – 1975. – № 87]; пор. ос. н. Яромир (1071). Н. ускладнена квалітативним прикметником.

521. Велике поле – ур. біля с. Струга (Нв), у якому знайдено кургани [І. С. Винокур]. Н. складається із квалітативного прикметника і ГТ.

522. Велúкий Бéрег – с., Нв. У 80-х рр. ХХ ст. мешканців переселено. Варіанти н.: Brzež (1775), Brzeg (1784), Brzeg Kaluski (1787), д. Бол. Берег (1862), колония Большой Берег Днестра (1914), прис. Великий Берег (1926). Н. мотивована ГТ берег – „край землі, що межує з поверхнею річки; суходіл, земля; узбережжя, береговина, надбережжя” [СУМ]. Н. ускладнена квалітативним прикметником.

523. Велúкий Жвáнчик – с., Дн, Влж. Із 1797 р. до 40-х рр. ХХ ст. – міст. Варіанти н.: Zwaniec (1630–1650), w Zwanczyku (1765), Званчик (1800), Жванчик (1805), Вел. Жванчик (1938). Відгідронімна н.; див. р. Жванчик (див. № 1431). Н. ускладнена квалітативним прикметником.

524. Велúкий Карабчíїв – с., Гр, Влк. Відоме з XІV ст. як с. Старий або Підлісний Карабчіїв [ІМІС]. Варіанти н.: Carapczeyow (1493), Карапчеёв (1530), Karapczeyow altera (1542), Karabchow (1630–1650), Karapczeiow (1661), Карабеев (1764), w Karapczyiowie (1765), Karabczyiow (1787), Karapczyiow Wielki (1789), Карапчаев (1800), Карабчиев (1805), Карапчиев (1845), Карабчиев Большой, Карабчиев Старый (1893), Великий Карабчіїв (1926), Вел. Карабчеев (1956). Етимологічні гіпотези: 1) перші мешканці пос. жили на горбах і „карабкалися” по них; 2) в основі н. – тюркське сл.-сп. „чорний ліс” [Г. С. Дем’янчук]; 3) карабчіїв із вірменської – „чорний сад”, що свідчить про наявність густих насаджень і садів [В. Л. Печенюк]. На нашу думку, відантропонімна посесивна н.. За свідченням В. К. Гульдмана, у 1375 р. є перша згадка про Карабчієвського, який, можливо, згодом і був власником с. Див. також – поміщики Карапчеєвські, Карапчовські [АЮЗР]. Н. ускладнена квалітативним або локативним прикметником.

525. Велúкий Лазýчин – с., Тф, Влл. Варіанти н.: Lazuczyny (1420), Лазучинъ Великій (1618), Lazuczyn wielkij (1789), Б. Лазучин (1921), В.-Лазучин (1926), Великий Лазучин (1946). Краєзнавці вважають, що с. отримало н. від горбистої місцевості, де мешканцям доводилося „лазити по горах”. Найвища точка Авратинської височини утворює Лазучинські косогори з однойменними селами: Великий і Малий Лазучин [С. Д. Бабишин, І. А. Стасюк]. На нашу думку, відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Лазута (1359). Н. ускладнена квалітативним прикметником.

526. Велúкий млúн – х., Кр. Існував у І трет. ХХ ст. біля м. Красилів. Н. складається із квалітативного прикметника та апелятива у значенні АГТ.

527. Велúкий Олексáндрів – с., Вн, Вло. Варіанти н.: Просятков (1441), Prosyanthcow (1493), Prosiątkow (1612), Proczenkawa (1630–1650), Proczenkow (ІІ чверть XVІІІ ст.), Prosiątkow Wielki (1734), Prosiontkow Wielki (1787), Проценкова (1792), Прочеиков (1793), Поросятков (1800), Поросяткова (1801), Wielki Porosiatkow (1820), Бол. Поросятков (1855), Поросяток (1876), Б. Александров (1884), Александров Великий, Поросятков (1893), Б. Александрово (1898), Великий Олександрів (1926), Вел. Александров (1956). Обидві н. пос. – відантропонімні посесивні; пор. ос. н. Порося, Поросятко, Поросятев (1608) та Олександр. У 60-х рр. ХІХ ст. власник с. Поросятків Олександр Лідерс перейменував його у свою честь [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Н. ускладнена квалітативним прикметником.

528. Велúкий-Пóлю – х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Великий Карабчіїв. За переказами, на хуторі жив Полюх, отже, н. (деформована) відантропонімна посесивна. Н. ускладнена квалітативним прикметником.

529. Велúкий Правýтин – с., Сл, Впр. Відоме з 1629 р. Варіанти н.: Бол. Праутинъ (1855), Великій-Праутинъ (1889), Prawutyn (1889), Великій Правутинъ (1899), В. Правутин (1926), Великий Правутин (1946). Посесивна відантропонімна н.; пор. ос. н. Правута, Правота (1167). Н. ускладнена квалітативним прикметником.

530. Велúкий Скнит – с., Сл, Вск. Варіанти н.: Бол. Скнитъ (1855), Великій-Скнитъ (1888), Большой Скнитъ (1899), Скнитъ-Большой (1906), В. Скнит (1921), Великий Скнит (1946). Етимологічні гіпотези: 1) ойконім пов’язаний з АГТ скит – „невелике житло ченців-самітників, розташоване віддалік від основних монастирських будівель; старообрядницький монастир” [Б. Д. Грінченко]; 2) скит – „місце перегонки смоли, виготовлення з неї скипидару і каніфолі” [Прапор Ілліча. – 1975. – № 84]; 3) н. вказує на рівень життя перших мешканців; пор. дієслово скніти зі значенням „мучитися, жити в тяжких умовах” [СУМ]. Не можна виключати й відантропонімне походження н. – від ос. н. Скнит. Н. ускладнена квалітативним прикметником.

531. Велúкий Черня́тин – с., Ск, Вчр. Варіанти н.: Чернятин (1257), Czerniatyn (1517), Чернятинъ (1563), Чернятинъ Вышний (1589), Чернятынъ Высшій (1618), Чернятинъ (1850), Чернятина бол (1855), Великій-Чернятинъ (1892), В. Чернятын (1921), В. Чернятин (1926), Великий Чернятин (1946). Посесивна відантропонімна н.; пор. ос. н. Чернята [М. О. Демчук]. Н. ускладнена квалітативним прикметником.

532. Велúкі Жерéбки – с., Вл, Поп. Варіанти н.: Жеребна (1593), Жеребки Старі (1629), Жеребки (1618), Žerebki (1789), Б. Жеребки (1921), Великі Жеребки (1926). Краєзнавці виводять н. від ГТ жереб – „невелика земельна ділянка, дворище, селище”, який був поширений за часів литовського панування на Волині [С. Д. Бабишин, І. А. Стасюк]. На нашу думку, родова н.; пор. ос. н. Жеребко (1654), Жеребецъ (1306). Н. ускладнена квалітативними прикметниками.

533. Велúкі Жерéбки – х., Вл. Як н. п. Жеребки Великіе зареєстрований у 1899 р. Трансойконімна н. (див. № 532).

534. Велúкі Зозýлинці – с., Кр, Взз. В актах ХV ст. зафіксовані як Зегзинці. Варіанти н.: Зегзуленцы (Žehžułencže) (1517), Зозулинки, Зезулина (1545), Зужилинцы-Старые (1593), Новое село Зозулинцы (1618), Žožułince Wielki (1789), Зозулинці Бол. (1850), Большіе Зозулинцы (1855), Зозулинцы Великіе (1899), Б. Зозулинцы (1921), В. Зозулинці (1926), Великі Зозулинці (1946). М. І. Теодорович мотивував н. ст.-сл. словом зегзиця – „зозуля”: можливо, тут було багато зозуль. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Зозуля, Zozulia (1571). За даними М. І. Теодоровича, с. було власністю братів Зезулек. Н. ускладнена квалітативними прикметниками.

535. Велúкі Зозýлинці – х., Кр. Як н. п. Зозулинцы Великіе зареєстрований у 1899 р. Трансойконімна н. (див. № 534).

536. Велúкі Калéничі – с., Пл, Вкл. Перша згадка – у 1601 р. [ІМІС]. Каленичи (1629), Kalieniszy (1789), Бол. Каленичи (1855), Каленичи-Великіе (1892), Б. Каленичи (1921), В.-Каленичі (1926), Великі Каленичі (1946). Старожили н. пос. виводять від кал зі значенням „принижене місце для води” або кал – „бруд” [Б. Д. Грінченко]. На нашу думку, родова н.; пор. ос. н. Каленик (1458). Н. ускладнена квалітативним прикметником.

537. Велúкі Калéтинці – с., Бл, Юрв. Відоме з 1629 р. як Калетинці Близчі. Варіанти н.: Калетинцы-Ближние (1681), Б. Калитинцы (1816), Kaletynce wielkie (1822), Б. Колетинцы (1843), Бол. Калетынцы (1855), Wielkie Kaletynce (1866), Великіе-Калетинцы (1889), Б. Калетинцы (1921), В.-Калетинці (1926), Великі Калетинці (1946). Патронімічна відантропонімна н.; пор. ос. н. Калета, Калита (1388). Н. ускладнена квалітативним або локативним прикметником.

538. Велúкі Красúлівські млини – х., Кр. Існував у ХІХ – І чверті ХХ ст. Варіанти н.: Бол. Красиловскіе млыны (ХІХ ст.), Б. Красиловскіе мосты (1921). Н. складається із прикметника, ад’єктоніма та ойконімізованого АГТ млини, замість якого в останньому варіанті помилково вказаний гідротехнічний апелятив мости.

539. Велúкі Мацéвичі – с., Ск, Вмц. Варіанти н.: Мацевичи (1545), Старые Мацевичи (1589), Mazewiszi (1789), Мацевичи Больш (1848), Великіе-Мацевичи (1892), Б. Мацевичи (1921), Великі-Мацевичи (1926), Великі Мацевичі (1946). Патронімічна н., ускладнена квалітативним прикметником, який спочатку вказував на вік, а згодом – на розмір пос.; пор. ос. н. Мацина (1497), Мацко (1451).

540. Велúкі Орлúнці – с., Кр, Вко. Варіанти н.: Orlince (1615–1616), д. Орлинцы (1899), с. Орлинцы (1910), Орлинці (1926), Великі Орлинці (1969). С. Д. Бабишин виводить н. від зоолексеми орел. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Орел (1585). Н. ускладнена квалітативним прикметником.

541. Велúкі Пузúрки – зал. ст., Із. Зареєстрована як н. п. біля с. Великі Пузирки. Варіанти н.: станц. В.-Пузирки (1926), Бол. Пузырьки (1992), Великі Пузирки (2004). Трансойконімна н. (див. № 542).

542. Велúкі Пузúрки – с., Із, Впу. Варіанти н.: Пузырки (1589), Пузырки бол. (1855), Puzyrki (1889), Великіе Пузырьки (1893), Б. Пузырьки (1921), В.-Пузирки (1926), Великі Пузирки (1946). Родова н.; пор. ос. н. Пузирь (1443). Н. ускладнена квалітативним прикметником.

543. Велúкі Пузúрки – призавгосп, Із. Як н. п. зареєстрований біля с. Великі Пузирки у 1926 р. Трансойконімна н. (див. № 542).

544. Велúкі Цвіткú – ур., Шп. Зафіксоване як н. п. Бол. Цвhтки у 1855 р. біля с. Хролин. Квалітативна відмікротопонімна н.

545. Велúкі Юнáчки – с., Кр, Кре. Відоме з 1629 р. Варіанти н.: Yunacžki (1789), Юначки бол. (1855), Юначинцы (1857), Юначки (великіе) (1892), Юначки (1921), Велики-Юначки (1926), Великі Юначки (1946). За Ю. Д. Гжимайлом, воїни-юнаки з Полісся поселилися на березі озерця і утворили пос. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Юнакъ (1479). Н. ускладнена квалітативним прикметником.

546. Велúкі Юнáчки – фільварок, Кр. Існував у ХІХ ст. біля с. Великі Юначки як Юначки бол. Трансойконімна н. (див. № 545).

547. Великозалíсся – с., Км, Влз. Засноване у XIII–XIV ст. вірменами – вихідцями з кам’янецької вірменської колонії, відомої ще з XI ст. [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. За іншими джерелами, відоме з 1460 р. [Прапор Жовтня. – 1971. – № 132]. У кiн. XIX – на поч. XX ст. – вол. ц. Варіанти н.: Ormyany (1493), Ормяны (1530), Ormiani (1630–1650), Ormiany (1661), Ormieni (1784), Ормяне (1801), Бол. Ормяны (серед. XIX ст.), Бол. Ормяне (1855), Бол. Армяне (1862), Армяне (1889), Армяны Большие (1893), Армяне Большие (1914), Великi Армяни (1926), Вел. Вiрмени (1938), Великозалiсся (1946), Великозалесье (1956). Колишня н. мотивована етнонімом вірмени. Сучасна н. – локативно-квалітативне сл.-сп.: с. розташоване за лісом.

548. Велúко-Скнúтський – х., Сл. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Великий Скнит. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

549. Вербахíвський – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля смт. Чорний Острів. Посесивна відантропонімна н.

550. Вербéцькі тóвтри – заказник, Км. Розташований біля с. Гуменці. Площа – 9 га [ППХ]. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ товтри – „гори”.

551. Вербéцькі тóвтри (Чотúри кавалéри) – горби, які знаходяться біля с. Вербка (Км) і простягаються паралельно один одному. Висота – близько 60 м [ППХ]. Паралельні н.: 1) ад’єктонім та ГТ; 2) народна – товтри складаються із чотирьох гір.

552. Вéрби – х., Дн. Iснував у II пол. XIX – І трет. XX ст. бiля с. Заставля. Варіанти н.: фольв. Вербы (1893), ф. Верба (1911), Верби (1926). Вiдмiкротопонімна н., мотивована флоролексемою верба. Як зазначає М. Т. Янко, від слова верба в Україні утворено багато топонімів.

553. Вербúлівське – ур., Сл. Існувало як н. п. Вербиловское у ХІХ ст. біля с. Ташки. Відмікротопонімна н., в основі якої – флоролексема; пор. також ос. н. Вербило (1567).

554. Вербúчина – ліс. ст., Хм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Відмікротопонімна н.

555. Вербúчна – с., Гр. Засноване на поч. ХХ ст., у 50-х рр. ХХ ст. приєднане до с. Сирватинці. В основі н. – флоролексема верба.

556. Вербíвка – с., Кр, Мл. Існує із серед. ХХ ст. Варіанти н.: Калинівка (1946), Вербівка (1969). Обидві н. мотивовані флоролексемами.

557. Вербíвочка – с., Ск, Бер. Варіанти н.: Вербовка (1855), Вербівочка (1926). Відойконімна демінутивна н. (див. № 556).

558. Вербíвці – зал. ст., Шп., Врб. Як н. п. зафіксована біля с. Вербівці. Варіанти н.: Залізн. будка (1926), Вербовцы (1992). Трансойконімна н. (див. № 559). В основі колишньої н. – ойконімізований АГТ.

559. Вербíвці – с., Шп, Врб. Варіанти н.: Вербовцы (1534), Вербовецъ (1816), Раз. Вербовцы (1921), Вербівці (1926). Д. Г. Бучко виводить н. від апелятива верба: вербівці – „ті, що оселилися коло верб”. На нашу думку, н. патронімічна; пор. ос. н. Верба, Вербота (1361).

560. Вербíвці – х., Шп. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Вербівці. Варіанти н.: Вербовецкий церк. хутор (1906), Вербовецкій церков. х. (1911), Вербівці (1926). Трансойконімна н. (див. № 559). Варіант н. ускладнений посесивною конструкцією.

561. Вербíцького – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Новий Майдан. Генітивна посесивна н.

562. Вéрбка – с., Км, Гум. Варіанти н.: Wierzbka (1431), Vyrzpka (1493), Вирбка (1530), Werba (1630–1650), Werbky (1674), w Werbce (1765), Werbuwka (1784), Вербки (1792), Вербка (1793). Етимологічні гіпотези: 1) трансойконімна н.: сюди переселилися мешканці с. Вербка на Брацлавщині [Є І. Сіцінський]; 2) так називалося поросле вербами ур., де згодом виникло поселення [І. В. Гарнага], що більш імовірно. Див. також ос. н. Верба.

563. Вéрбка – с., Лт, Яли. Варіанти н.: Vyrzpka (1493), Вирбка (1530), Werbka (1784), Вербки (1800), Вербка (1805), Вербка-Старая (1888), Вербка Старая, Вербка Казенная (1893). Відмікротопонімна фітофорна н., яка конкретизувалася квалітативним або посесивним прикметниками.

564. Вéрбка – с., Яр, Вер. Варіанти н.: Werbka (1668), Werbka Drewniana (1784), Werbka Drzewiana (1787), Вербка (1805), Деревянная-Вербка (1855), Вербка-Деревянная (1888), Вербка-Деревянна(1926), Вербка-Дерев’яна (1938). Відмікротопонімна фітофорна н., яка ускладнювався квалітативним прикметником .

565. Вéрбка-Мурóвана – с., Яр, Вбм. Міст. – у XVІІ ст. Варіанти н.: Vyrzpka (1493), Вирбка (1530), Wierbka (1565), Werbky (1630–1650), Werbka (1668), Werbka Murowana (1784), Вербка Мурована (1805), Мурована Вербка (поч. ХІХ ст.), Murowana Werbka (1820), Мурованная Вербка (1855), Вербка-Мурованная (1888). Н. – див. № 564.

566. Вербо́́ва́ – р., п. Жвана л. Дністра (Нв). Те саме, що Батіг. Варіанти н.: Вербовая, Говорка, Замhховка, Wierzbowczem [СГУ]. Довжина – 42 км [КРВУ]. Квалітативна відфлоролексемна н.

567. Вербовéцький фільвáрок – фільварок, Шп. Існував як н. п. на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Вербовецкій (1906), Вербовецкій фольв. (1911). Н. складається з ад’єктонімпа (див. № 559) та АГТ.

568. Верборо́динка – р., п. Случі п. Горині п. Дніпра; протікає через н. п. Вербородинці, Гнатки, Ємці, Баглаї, Лажева, Ладиги і Губин (Ск). Варіант н.: Жаданка (1899); „при ручьh Вербородинке (иначе Жаданкh)” [СГУ]. На нашу думку, відойконімна н. (див. № 571). Варіант н., можливо, мотивований дієсловом жадати.

569. Вербородинський ліс – ур. біля с. Підгірне (Ск), у якому знайдено кургани [І. С. Винокур]. Н. складається з ад’єктоніма (див. № 571) і ГТ.

570. Верборóдинські – хут., Ск. Існували у ХІХ ст. як Вербородинския. В основі н. – ад’єктонім (див. № 571).

571. Верборóдинці – с., Ск, Врд. Варіанти н.: Vielborodzincze (Велбродинцы) (1517), Повербородинцы (1618), Вербородинцы (1782), Вербородецъ (1857), Werborodce (1890), Вербородинці (1926). Етимологічні гіпотези: 1) на території пос. були великі броди, а сучасний варіант н. видозмінений народом [М. І. Теодорович]; 2) з часом підвищення, на яких розкинулося с., поросли вербами [С. Д. Бабишин]. На нашу думку, н. патронімічна: імовірно, тут проживали нащадки Вербороди – вербородинці; пор. ос. н. Вербород(а) [Г. Д. Бучко].

572. Веремíївка – с., Кр, Мит. Варіанти н.: Veremyewcze (1517), Еремиевцы (1593), Веремhевка (1855), Веремеевка (1921), Вереміївка (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Веремія [Б. Д. Грінченко].

573. Веретінка – ур. біля с. Підпилип’я (Км), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. Можливо, н. мотивована апелятивами веретено – „для прядива”, веретінник – „частина ручного млина” [Б. Д. Грінченко] у переносному значенні.

574. Вертеп – ур. в районі колишнього с. Бакота (Км), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. В основі н. – ГТ вертеп зі значенням „печера” [Б. Д. Грінченко].

575. Верхівка – р., п. Смотричу л. Дністра; між р. Сквила і Смотричівка; протікає через с. Кузьмин (Гр). Варіанти н.: Зверхівка, Wierzchowka, Smotryczowka, Wierzchõwka, Верховка, Верковка [СГУ]. За твердженнями С. Д. Бабишина і М. Т. Янка, р. бере початок на підвищеній місцевості, в Товтрах (Медоборських горах), звідси й н. Паралельна н. –відгідронімна. Див. також № 576, 1742.

576. Верхíвці – с., Яр, Мос. Варіанти н.: Wierzchowce (1661), Верховка (1665), Wierzchowka (1668), w Zwierzchowcach (1765), Верховцы (1800), Верхівці (1926). Етимологічні гіпотези: 1) відгідронімна н. (див. № 575); 2) відантропонімна н., пор. ос. н. Иван Верх (1225). Найімовірніше, в основі н. – ГТ верх зі значенням „верхня, найвища частина чого-небудь; вершина” [СУМ]; верхівці – „ті, що проживають на горі”.

577. Вéрхнiй Бóвванець – с., Смотрицька волость (імовірно, Вл). Iснувало у XV–XVI ст. Варіанти н.: Верх Болванца (1414), Болванец (1420–1440), вєрх болванцА, Вєрх БолваnцА (1429), Болвановцы (1431), Balvanyecz superius (1493), Balwaniecz pana Skothiczkiego (1565). За офiцiйну прийнято н., яка функціонує зараз у науковiй лiтературi. Вiдгiдронімна н. (див. № 294). Можливо, н. пов’язана iз ГТ бовван (див. № 293).

578. Вéрхня Дільнúця – зал. ст., Др. Існує з І трет. ХХ ст. Варіанти н.: з. б. 73 верста Проскурівської лінії (1926), Верхний Участок (1992). Н. складається з прикметника та ГТ дільниця – „адміністративно-територіальна одиниця” [СУМ].

579. Верхнякú – с., Ск, Мрл. Варіанти н.: Верхобора (1593), Верхнява (1886), Верхняки (1899), Верхняки (1926). Етимологічні гіпотези: 1) в основі колишньої н. – сл.-сп. верхній бір [М. І. Теодорович]; 2) сучасна н. вказує на розташування пос. на вершинах горбів Авратинської височини, східні відроги якої мають н. Верхняки [С. Д. Бабишин]. Можливо, н. пов’язана з родом заняття місцевих жителів; пор. верхняк – „верхнє жорно у млині; верхня частина гончарського круга, на якій формують посуд; верхній шар ґрунту, скирти; металева кришка люльки” [Б. Д. Грінченко].

580. Верхняки (Верхобори) – східна частина Авратинської височини (між пос. Красилів, Меджибіж і Старокостянтинів). Колишня н. – від верхній бір, тобто лісові насадження, які росли на височині. Після знищення лісу у першій половині ХІХ ст. з’явилася сучасна н., похідна від прикметника верхній [М. Т. Янко].

581. Весéла – д., Тф. Існувала у ХІХ ст. біля с. Малий Лазучин як Веселая. Відприкметникова емоційно-експресивна н. із позитивним забарвленням.

582. Весéла – х., Тф. У 50-х рр. ХХ ст. приєднано до с. Миньківці. Варіанти н.: с. Весела (1862), пред. Веселая (1893). Н. – див № 581.

583. Весéле – с., Ск, Скд. Існує із 1946 р. як Веселе. Емоційно-експресивна н., синонімічна до н. пос. Радісне, яке розташоване поруч.

584. Веселéць – с., Гр, Вес. Варіанти н.: Rzadka (1661), w Weselcach (1765), Weselec (1775), Веселец (1800), Радки (1857), Весельцы (1898), Веселець (1926). Етимологічні гіпотези: 1) с. раніше називалося Рідка, бо хати в ньому були розташовані рідко; а оскільки забудова здійснювалася у формі журавлиного ключа („веселика”), то й н. була замінена на Веселець [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський); 2) н. мотивована апелятивом виселець зі значенням „невеликий висілок”. На нашу думку, н. (якщо вона стосується саме цього пос.) утворена від апелятива ряд й дійсно могла мати квалітативне значення. В основі сучасної н. – емоційно-експресивний прикметник із позитивним забарвленням [Прапор Ілліча. – 1975. – № 87]; не виключається і відантропонімне походження ойконіма.

585. Веселúнівка – с., Сл, Під. Варіанти н.: Татарщина (1855), Татарівка (1926), Веселинівка (1946). Колишня н. мотивована етнонімом (див. № 201). Сучасна н. – емоційно-експресивна, в основі якої – лексеми веселити, веселий.

586. Весéлівка – с., Кр, Вес. Варіанти н.: Kobylya (1517), Кобылье (1618), Kobyla (1746), Кобылья (1850), Кобылье (1899), Кобыльня (1901), Кобиллє (1926), Веселівка (1946). За Ю. Д. Гжимайлом, під час перепису у селянина запитали, чи є риба. Той відповів: „Кобиль є” (коблик, піскар). На нашу думку, відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Кобилка [М. О. Демчук]. Сучасна н. – див. № 585.

587. Весéлівка – х., Кр. Відомий із І чверть ХХ ст. як Вязовцы. У 1960 р. В’язовець приєднано до с. Веселівка, а у 1992 р. зареєстрований як окреме пос. Веселовка. Колишня н., можливо, локативно-квалітативна, в основі якої – апелятив в’язь, в’язель, в’язило, в’язун зі значенням „грузьке болото, трясовина” [М. Т. Янко]. Не виключено, що н. мотивована апелятивом в’яз зі значенням „листяне дерево (іноді кущ), що в літературній мові зветься берест” [Б. Д. Грінченко]. Сучасна н. – див. № 585.

588. Весéлівка – х., Із. Існував у XIX – на поч. XX ст. як Веселочка. Н. – див. № 585.

589. Веселóвського – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Завалійки. Генітивна посесивна н.

590. Веселóвщина – х., Тф. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Гальчинці. Емоційно-експресивна н. Можливо, відмікротопонімна н. посесивного характеру.

591. Весня́́́нé – с., Бл, Кві. Як н. п. Бісівка Мала зареєстрована у 1629 р. Варіанти н.: Бhсовочка (1816), Бисовочки (1921), Бісовочка (1926), Бісівочка (1946), Весняне (1969). Колишня н. – відойконімна (див. № 2003); її варіант ускладнений квалітативним прикметником. Сучасна н. – емоційно-експресивна, мотивована апелятивом весна, який ототожнювався зі словом веселий і означав сіяння, бажання, любов [Е. М. Мурзаєв]. Ойконім синонімічний до н. пос. Квітневе, яке розташоване поруч.

592. Весня́нка – с., Ск, Всн. Варіанти н.: Swinnaia, Swinne (1420), Свиняевъ (1593), Свинна (1618), Swinny (1789), Свиное (1816), Свинна (1926), Веснянка (1946). За переказами, с. виникло на чорноземному ґрунті, де до 1860 р. був ліс, у якому водилося багато свиней, тому він називався Свинною дібровою. Згодом прикметник субстантивувався [М. І. Теодорович]. Однак пос. засноване значно раніше. На нашу думку, н. – відантропонімна посесивна; пор. ос. н. Свиня (1495). Сучасна н. – емоційно-експресивна, мотивована ойконімізованим апелятивом веснянка зі значенням „весняна пісня; народна назва пташок, що прилітають ранньою весною” [Б. Д. Грінченко].

593. Весня́нка – х., Ск. Існує з ХІХ ст. Варіанти н.: ф. Свинной (1855), РС Веснянка (1992). Трансойконімна н. (див. № 592).

594. Вúгнанка – с., Гр, Хоп. Варіанти н.: Выгнанка (1862), Кумановская Юридика (1893), Вигнанка (1926). Варіант н. мотивований АГТ „юридика” зі значенням „передмiстя або частина мiста, де жила шляхта, яка не визнавала влади магiстрату як нешляхетського стану” [С. Д. Бабишин]. Н. локалiзована ад’єктонімом. Із цим ойконімом пов’язана паралельна н., в основі якої – дієслово „вигнати” у значенні „позбавити права проживання у пос.” [СУМ]. Є й іншi етимології н.: 1) вiд прiзвиська Вигнанець [Прапор Iллiча. – 1975. – № 87]; 2) вiд апелятива вигiн – „мiсце випасу худоби” [С. Д. Бабишин].

595. Вúгнанкер (При млинí) – окреме господарство, Сс. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Олександрівка. В основі н. – прізвище власника. Ойконім локалізований прийменниково-іменниковим сл.-сп.

596. Вúгнанські хуторá – хут., Вл. Існували у І трет. ХХ ст. біля с. Раціборівка. Н. складається з ад’єктоніма та АГТ.

597. Вúгода – вис., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Гвардійське. Квалітативна н., мотивована апелятивом, що вказує на зручність розташування пос., наприклад, на головних шляхах. Пор. вигода – „зручність, приємність” [Б. Д. Грінченко]; „сприятливі умови” [СУМ]; вигіддя – „вигідливий” [ЕСУМ].

598. Вúгода – корчма, Дн. Як н. п. зареєстрована у 1893 р. Н. – див. № 597.

599. Вúгода – с., Вл, Гар. Варіанти н.: Выгода (1855), Вигода (1925). Див. № 597.

600. Вúгода – с., Чм, Гар. Засноване у І пол. ХІХ ст. на землях, що належали сокиринецькому поміщику [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Варіанти н.: д. Слоб. Секиринецкая (1862), д. Выгода Секиринецкая (1893), д. Выгода Секиринецкая, Секиринецкая Слободка (1905), Вигода Сокиринецька (1926), Вигода (1946). Сучасна н. – див. № 597. За І. В. Гарнагою, пос. із такими н. спочатку засновували вихідці із „старих” сіл, переважно молоді сім’ї, на вигідних для себе умовах; потім слово стало означати невелике пос., х. [Нове життя. – 1974. – № 12]. Н. локалізувалася ад’єктонімом.

601. Вúгода – х., Бл. Як н. п. Вогода зареєстрований біля с. Бісівочка (Весняне). В основі н. – деформований апелятив вигода (див. № 597).

602. Вúгода – х., Ск. Існував у ХІХ ст. біля с. Верхняки як Вигода. Н., очевидно, має антонімічне значення стосовно ойконіма Верхняки (див. № 597).

603. Вúгода – х., Шп. Існував у ХІХ ст. біля с. Білопіль та х. Перешкода як Выгода. Н. є антонімічною по відношенню до сусіднього х. (див. № 597).

604. Вúгода (Антоновéцька Слободá) – присілок, Нв. Як н. п. зареєстрований у 1893 р. Приєднаний до с. Антонiвка. Перша н. мотивована ойконiмiзованим апелятивом, що вказував на зручнiсть розташування пос. (див. № 597). Друга н. складається з ад’єктоніма та АГТ у значенні „невелике пос.”.

605. Вúгода Райковéцька (Бýвший Пужáнського) – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Райківці. Перша н. – див. № 604; друга – генітивна посесивна, ускладнена квалітативним дієприкметником.

606. Вигодянка – х., Яр. Існував у ІІ пол. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Савинці. Варіанти н.: Фольварок Косецкого Франца (1893), Вигодянка (1926). Перша н.-сл.-сп. – АГТ та антропонім-посесив; в основі другої н. – апелятив вигода (див. № 597).

607. Вúгорне – х., Бл. Існував із ХVII до І трет. ХХ ст. між сс. Вікентове та Шельвів. Варіанти н.: Выгорное (1681), Вигорницы (1682), Выгорны (ХІХ ст.), Вигорне (1926). Етимологія н. невідома. Можливо, в основі н. апелятив вигортати зі значенням „вигрібати, вибирати; забрати; звільняти” [Б. Д. Грінченко].

608. Вида́́ва – р., п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через н. п. Білогородка, Покошівка (Із) [СГУ]; „Без назви, довжиною 13 км” [КРВУ]. Етимологія н. невідома. Див. також № 609.

609. Видáва – с., Вл, Брн. Варіанти н.: Widawa (1765), Видава (1805). Етимологія н. невідома. За переказами, н. відмікротопонімна: територія, де виникло пос., вигідно виділялась, видавалась у зіставленні з іншими; пор. ГТ виднак – „відкрите місце”; виданський – „бачений” [ЕСУМ]. Див. також ос. н. Видибор [М. О. Демчук].

610. Видáвська корчмá – корчма, Вл. Як н. п. зареєстрована в кін. ХVIIІ–ХІХ ст. Варіанти н.: korczma (1787), kor. Widawska (1820), Видавская корчма (1893). Н. складається з ад’єктоніма й АГТ корчма – „шинок; заїзд, де продавались спиртні напої” [СУМ].

611. Вúдорна – х., Сл. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. як хут. Выдорна. Відмікротопонімна н., в основі якої – апелятив відор зі значенням „відпрацювання оранкою за користування землею” [Б. Д. Грінченко].

612. Видóшня – с., Яр. Як н. н. зафіксоване у 1992 р. Трансойконімна н.

613. Видóшня – с., Яр, Мих. Виникло у кін. ХVII ст. [Радянське Поділля. – 1970. – № 148]. Варіанти н.: д. Видошня (1862), д. Видочна (1888), д. Видочна, Никитинцы (1893). Етимологія н. невідома. Місцеві мешканці вважають, що першопоселенцем був Видошня. Паралельна н. – трансойконімна (села Видошня і Микитинці деякий час існували як одне пос.).

614. Вúдра – х., Кр. Існував у ХІХ – І пол. ХХ ст. біля с. Слобідка-Чернелівська. Варіанти н.: Видра (1855), Кидра (1911). С. Д. Бабишин виводить н. від зоолексеми видра. Імовірно, н. відантропонімна; пор. ос. н. Видра. Варіант н. – графічна помилка.

615. Вúдра – х., Чм. Існував у І пол. ХХ ст. У 1956 р. приєднаний до смт. Чемерівці. Варіанти н.: прис. Выдра Чемеровецкая (1905), х. Видра (1946). Н. – див. № 614.

616. Вúдранка – х., Бл. Існував у І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Выдранка (1910), Видранка (1926). Відмікротопонімна н., яка вказує на умови утворення пос. Пор. видрати – „рвучи, відділяти, відокремлювати що-небудь від цілого; примушувати віддавати або віднімати що-небудь у когось, створивши відповідні умови” [СУМ]; видранка – „поле серед лісу на місці облогу”; видране поле – „перший раз розоране поле” [В. П. Шульгач].

617. Вúдрівка – передмістя, Км. Виникло на поч. ХІХ ст. У 30-х рр. ХХ ст. злилося із м. Кам’янець-Подільський Варіанти н.: Выдранка (1805), Wydranka (1820), выс. Выдровка (1893), Видрівка (1926). Перша н. – див. № 616. Сучасна н. трансформована у зоофорну.

618. Видрунú – х., Пл. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Блидні. Можливо, в основі н. – ос. н. Видруни. Див. також № 616.

619. Вúдумка – ур., Сл. Існувало у ХІХ – на поч. XX ст. Варіанти н.: Wydumka (1889), Выдумка (1899). Мотивація н. невідома. Можливо, н. відмікротопонімна, в основі якої – або ос. н. Видумок, Видумка, або апелятив; пор. видумка – „те, що винайдене; винахідливість” [Б. Д. Грінченко].

620. Вúдумка – х., Кр. Зафіксований як н. п. Выдумка у ХІХ ст. біля с. Моньки. Н. – див. № 619.

621. Вúдумка – х., Ск. Зафіксований як н. п. Выдумка у ХІХ ст. біля с. Половинники. Н. – див. № 619.

622. Вúдумка – х., Ск. Існував у ХІХ – І чверть ХХ ст. біля м. Старокостянтинів. Варіанти н.: Выдумка (1855), Видумка (1926). Н. – див. № 619.

623. Вúдумка – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Бахматівці. Н. – див. № 619.

624. Вúдумка і Воробíївка – хутори, Сс. Як н. п. зафіксовано у 1855 р. біля с. Пасічна. Складена н., що об’єднувала розрізнені пос. в одне ціле. Н. – див. №№ 619, 786.

625. Викавля – посілок, Др. Як н. п. зареєстрований у 1793 р. біля м. Деражня. Детальні відомості відсутні. Етимологія н. невідома (мабуть, ойконім деформований).

626. Ви́ла – балка, зафіксована біля с. Савинці (Яр) [СГУ]. В основі н. – ГТ вила зі значенням „яр, розділений на дві частини; підвищення, що має три розгалуження; місце злиття двох річок” [Т. А. Марусенко].

627. Вúла – ліс. ст., Дн. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 626.

628. Ви́ла – р., п. Муховця п. Хомори л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Криниця, Пеньки (Ск), біля с. Брикуля (Шп). В основі н. – ГТ вили, вилки зі значенням „розгалуження русла річки; місце злиття двох рік” [Є. О. Черепанова]; див. також № 626.

629. Вúли – колонія, Із. Існувала як н. п. Вилы на поч. ХХ ст. Відмікротопонімна н., в основі якої – ГТ вила (див. № 626).

630. Вúлки – х., Шп. Існував як н. п. Вилки на поч. ХХ ст. Відмікротопонімна н., в основі якої – ГТ вилки (див. № 627).

631. Виногрáдівка – с., Яр, Внг. Варіанти н.: Kager (1630–1650), Kazimirek (1784), Kazimirok, Kazimierok (1789), Казимировка (1855), Казимирок (1893), Казімірівка, Казімірка (1926), Казімірок (1938), Виноградівка (1946), Виноградовка (1956). Колишня н. – відантропонімна посесивна (В. К. Гульдман згадує про існування на Поділлі поміщиків Казимирів); пор. також ос. н. Казимир (1349). Сучасна н. мотивована флоролексемою виноград.

632. Виногрáдівський парк – парк, розташований біля с. Виноградівка (Яр). Закладений у кін. ХІХ ст. Площа – 7 га [ППХ]. Н.-сл.-сп., що складається з ад’єктоніма та ГТ.

633. Виноградник – ур. біля с. Станіславівка (Км), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. Н. – топонімізований апелятив.

634. Вúробки – ур., Пл. Як н. п. Виробки існувало у ХІХ ст. біля с. Буртин. Відмікротопонімна н., в основі якої – ГТ виробка зі значенням „місце, де видобувають корисні копалини” [СУМ]. Пор. також виріб – „вільний від роботи час” [Б. Д. Грінченко].

635. Вис. при м. Шепетíвці – висілок, Шп. Існував як н. п. Выс. при м. Шепетовка на поч. ХХ ст. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп., в основі якої – АГТ та ойконім.

636. Вис. при с. Білокринúці – висілок, Шп. Як н. п. выс. при с. Бhлокриницh зареєстрований у 1910 р. Н. – див. № 635.

637. Вис. при с. Городúще – висілок, Шп. Як н. п. выс. при с. Городищh зареєстрований у 1910 р. Н. – див. № 635.

638. Вис. при с. Коханíвка – висілок, Пл. Як н. п. выс. при с. Кохановка зареєстрований у 1910 р. Н. – див. № 635.

639. Вис. при с. Понúрки – висілок, Шп. Як н. п. выс. при с. Понирки зареєстрований у 1910 р. Н. – див. № 635.

640. Вúсварівка – с., Хм. У 30-х рр. ХХ ст. приєднане до с. Жучківці. Варіанти н.: Wyswarowka (1784), д. Высваровка (1862), прис. Высваревка (1893), Висварівка (1926). Мотивація н. невідома. Можливо, ойконім вказує на спосіб отримання землі (пор. висварити – „досягти чогось зі сваркою” [Б. Д. Грінченко] ), або відантропонімна н.

641. Вúселок – с., Вн, Ясз. Виникло у ХХ ст. Варіанти н.: х. Гамани-Юри (1926), х. Виселок (1946), Выселок (1979). Колишня н. посесивна (на х. проживали дві сім’ї); в основі сучасної н. – АГТ виселок зі значенням „невелике пос., що відділилося від значного с.” [СУМ].

642. Вúселок – с., Вн. Як н. п. Выселок зафіксоване у 1992 р. біля с. Майдан-Карачієвецький. Н. – див. № 641.

643. Вúселок – с., Нв, Зам. Виникло у ХХ ст. Варіанти н.: х. Порохи (1926), х. Виселок (1956), Выселок (1979). Мотивація колишньої н. невідома. Можливо, вона вказувала на структуру ґрунту; пор. порох – „пил, курява, порохи; дрібні тверді частинки, які осідають на поверхні чого-небудь” [СУМ]; або відантропонімна н. Сучасна н. – див. № 641.

644. Висóка – ур., Шп. Існувало у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Высокое (1899), Высока (1910). Квалітативна відприкметникова н.

645. Висóка Грéбля – присілок, Нв. На поч. ХХ ст. приєднаний до с. Карижин. Варіанти н.: Czirokogrobla (1630–1650), Высокая Гребля (1805), Высокая Гора (поч. ХІХ ст.), Wysoka Crobla (1820). В основі н. – квалітативний прикметник та ГТ гребля – „споруда, що перегороджує річку або інший потік для створення водосховищ” [СУМ].

646. Висóка Грéбля – х., Кр. Існував у І чверті ХХ ст. Варіанти н.: ур. Высокая Гребля (1906), Висока Гребля (1926). Н. – див. № 645.

647. Високий Берег – ур. біля с. Гусятин (Чм), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н.-сл.-сп., що складається із квалітативного прикметника і ГТ берег (див. № 165).

648. Висóкий ліс – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Волиця. Віддримонімна локативна н.

649. Висóкий та Хуторí – передмістя, Хм. Як н. п. зареєстроване на рубежі ХІХ–ХХ ст., злилося із м. Хмельницький. Варіанти н.: посел. Высокое (1893), Високий та Хуторі (1926). Складена н. (субстантивований прикметник та АГТ), що поєднувала два розрізнені пос. в одне.

650. Висóкі кáмені – гора, Чм. Розташована у заказнику „Івахновецькі товтри” [ППХ]. Н. – квалітативне сл.-сп.

651. Вúсòко – ур., Шп. Зафіксоване як н. п. Высоко у 1899 р. Н. – див. № 644.

652. Вúхватинці – с., Яр. У 30-х рр. ХХ ст. приєднане до с. Москалівка. Варіанти н.: w Wychwatyncach (1765), д. Выхватинцы (1855), Москалівка-Вихватинці (1926). Мотивація н. невідома. Можливо, патронімічна н., в основі якої – ос. н. Вихват, або ойконім вказує на спосіб отримання землі; пор. дієслово вихватити зі значенням „швидко виривати, висмикувати що-небудь у когось” [СУМ]. Варіант н. – поєднання двох ойконімів.

653. Вúхватнівці – с., Км, Кит. Варіанти н.: Vichwatniowcze (1565), Wychwatniowce (1661), Wychwatynce (1784), Выхватинцы (1800), Wychatniowa (1820), Выхватневцы (1862), Вихватнівці (1926). Н. – див. № 652. Іноді н. виводять від апелятива вихватень – „невелика прісна паляниця” (так ніби називали місцевих жителів багатії) [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський].

654. Вúхилівка – с., Яр, Пра. Варіанти н.: Wychylowka (1784), Wychilowka (1787), Wychilewka (1820), Вихилевка (1862), Выхилевка (1888), Выхелевка (1905), Вихілівка (1926), Вихилівка (1938). За переказами, в основі н. – прізвище власника. Можливо, н. мотивована дієсловом вихилятися зі значенням „вигинатися; згинатися в різні боки; висуватися з чого-небудь, з’являтися, показуватися назовні” [СУМ] і вказує на спосіб забудови пос. або його місцезнаходження.

655. Вихрíвка – с., Дн, Вих. Варіанти н.: Вихровка (1665), w Wichruwce (1765), Wichrowce (1784), Wichrowka (1787), Wirchowka (1820), Выхровка (1845), Вихрувка (1855), Віхрівка (1926), Вихрівка (1938). Відантропонімна посесивна н.; див. – поміщик Вихрівський [АЮЗР].

656. Ви́шанець – р., п. Південного Бугу [СГУ]. Те саме, що і Мшанець (див. № 3116). На нашу думку, помилковий варіант основної н.

657. Вишнéве – с., Лт, Гре. Виникло на поч. XX ст. Варіанти н.: Чубарево (Горбасiвськi хутори) (1926), Ворошилове (1946), Горбасiвське (1959), Вишневе (1965), Вишнёвое (1979). Двi паралельнi н.: вiдантропонімна посесивна i локативно-квалiтивна н.-сл.-сп. (ад’єктонім та АГТ). Друга н. – меморiальна, третя – локативна вiдойконімна. В основі сучасної н. – субстантивований вiдфлоронiмний прикметник.

658. Вишнéве – с., Сс, Пла. Виникло у XX ст. Варіанти н.: х. Будьонівський (1946), Вишневе (1960), Вишневе Друге (1965), Вишневое (1979). Колишня н. – меморіальна. Сучасна н. – див. № 657.

659. Вишнéве – с., Шп. Вер. Варіанти н.: Хутор (1855), Хутори (1921), Вишневе (1969). В основі колишньої н. – АГТ хутір (див. № 4846). Сучасна н. – див. № 657.

660. Вишневе – ур. біля с. Чабанівка (Км), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. Відфлоролексемна н.

661. Вишневий Сад – зал. ст., Хм. Існує з ІІ пол. ХХ ст. біля смт. Чорний Острів. Квалітативна н.

662. Вишнівка – р., басейн Дністра. Н. зафіксована у 1570 р.: „sthaw w Szmothrіczu na rzecze Wiiszniowcze” [СГУ]. Місцезнаходження не ідентифіковане; орієнтовно знаходилася в Дн. Суфіксальна відфлоролексемна н.

663. Вишнівчúк – с., Чм, Вшн. Варіанти н.: Vysznyovyecz (1493), Вишнёвчик (1530), w Wiszniowczyku (1765), Вишневчик (1800), Синиковчик (1805), Вишниовчик (поч. ХІХ ст.), Вишнівчик (1926). За легендою, колись у глухе с. заїхав парубок з роду Вишневецьких, якого батько вигнав з дому за те, що той закохався у бідну дівчину. На згадку про них с. перейменували у Вишневець. І. В. Гарнага ойконім виводить від н. урочища, де росли вишні, яка була доповнена демінутивним суфуксом -чик для підкреслення невеликих розмірів поселення [Нове життя. – 1974. – № 24]. Див. також – поміщики Вишневецькі, ос. н. Ф. Вышенъка (1626); р. Вишнівка (№ 662).

664. Вишнівчúк – с., Чм. Як н. п. Вишневчик зафіксоване у 1992 р. Трансойконімна н.

665. Вишнівчúкська цукровáрня – завод, Чм. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. В основі н. – ойконімізована н. підприємства, локалізована ад’єктонімом.

666. Вишнівчúцький Новúй (Пíльний) фільвáрок – фільварок, Чм. Існував у ІІ пол. ХІХ ст. біля с. Вишнівчик. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп. (ад’єктонім, квалітативний або локативний прикметник і АГТ).

667. Вишнівчúцький Старúй фільвáрок – фільварок, Чм. Існував у ІІ пол. ХІХ ст. біля с. Вишнівчик. Н. – див. № 666.

668. Вишнóпіль – с., Ск, Вшп. Варіанти н.: Вишне Поле (1593), Вишнеполь (1855), Вишнополь (1899), Вишнопіль (1946). Квалітативна н., в основі якої – відфлоронімний прикметник та ГТ. За деякими джерелами, с. розташоване біля насаджень вишень [Світло Жовтня. – 1988. – 16 жовтня]. Імовірно, сучасна н. трансформована, оскільки прикметник вишне у колишній назві мав значення „верхнє”, тобто н. вказувала на місцезнаходження пос. – верхнє поле.

669. Вишнякú (По той бік грéблі) – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Нижнє. Дві паралельні н.: 1) апелятив вишняк зі значенням „вишневий сад” [Б. Д. Грінченко]; 2) ойконімійний еквівалент, який конкретизує місцезнаходження пос.

670. Вишнякú – х., Із. Зафіксований у 1926 р. біля с. Покощівка. Н. – див. № 669.

671. Вишньóвський – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. В основі н. – прізвище власника пос.

672. Вишньóвського – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Волоське. Генітивна посесивна н.

673. Вúща Томашíвка – с., Яр. У 1956 р. об’єднане із с. Нижча Томашівка в одне пос. під н. Томашівка. Варіанти н.: w Tomaszuwce drugiey (1765), Tomaszowka (1789), Tomaszowka Wyzsza (1820), д. Высшая Томашовка (1862), д. Томашевка Высшая (1888), д. Томашовка Высшая (1893), Вища Томашівка (1926). Трансойконімна н. (див. № 4540), ускладнена локативним прикметником.

674. Вúщі Вóвківці – с., Хм, Анд. Варіанти н.: Волковичи (1462; можливо, н. стосується іншого пос.), Волковцы (1542), Walkowce (1661), Wolkowce (1668), Wolkowce Stare (1765), Вовчики (1795), Выш. Волковцы (1800), Волковцы Высш. (поч. ХХ ст.), Wyzsze Wowkowce (1820), Верхние Волковцы (1855), Вищі Вовківці (1926). Етимологічні гіпотези: 1) відгідронімна н.; див. р. Вовк, притока Південного Бугу (№ 721); 2) н. мотивована зоолексемою вовк; 3) від ГТ вовчки – „місце поглинання річкових вод вапняковими берегами Дністра і його приток” (С. Д. Бабишин). На нашу думку, патронімічна н., в основі якої – антропонім Вовк; пор. ос. н. Волк (1200), Волчко (1393). Н. ускладнена локативним прикметником.

675. Вíвся – с., Чм, Вів. За деякими джерелами, засноване у XІV ст. [Нове життя. – 1974. – № 27]. Варіанти н.: w Uwsie (1765), Wuwsie (1775), Huwsię (1784), Увсия (1789), Вився (1800), Увсе (1805), Увся (поч. ХІХ ст.), Увсе, Польные Кутковцы, Кутковецкое Устье (дві останні н. майже зникли) (1893), Вівся (1926). Етимологічні гіпотези: 1) від флоролексеми овес – колись мешканці с. споживали випечений із грубо потовченого вівсяного зерна хліб [С. Д. Бабишин]; 2) від ос. н. Овсій, який, певно, був засновником або одним із перших мешканців с., що більш імовірно [Нове життя. – 1974. – № 27]. Можливо, в основі н. – трансформований ГТ устя зі значенням „гирло” [СУМ]. Н. ускладнювалася ад’єктонімом і локативним прикметником.

676. Вівсяники – с., Др, Кло. На межі ХІХ–ХХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Owsianikowcze (1565), Owsianiki (1784), Овсяники (1800), Вівсяникі (1926), Вівсяники (1938). За С. Д. Бабишиним, напівголодні селяни їли хліб із вівса. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Вівсяник, Овсяник (1470).

677. Відій – ур. біля с. Кадиївці (Км), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н. невідомого походження.

678. Відрóдження – колгосп, Чм. Зареєстрований як н. п. на землях с. Летава у 20-х рр. ХХ ст. Ідеологічна н., в основі якої – ойконімізований апелятив з позитивною конотацією.

679. Війтівцí – зал. ст., Вл. Варіанти н.: Войтовцы (1855), вокз. Вайтовцы (1899), з. ст. Війтівці (134 Проскурів. л.) (1925), зал. ст. Залізнична станція Війтівці (134 верста Проскурівської лінії) (1926). Приєднана до смт. Війтівці. Трансойконімна н. (див. № 680), іноді ускладнена АГТ. Паралельна н. – локативне числівниково-прикметниково-іменникове сл.-сп, яке вказує на відстань від денотата до зал. ст. Жмеринка.

680. Війтівцí – смт., Вл, Вйт. Відоме із XVI ст. У 1923 – 1931 рр. – р. ц. Варіанти н.: Wojtowce (1775), Wojtowe (1789), Войтовцы (1886), Вайтовцы (1899), Войтовцы (1921), Війтівці (1925), селище станції Війтівці (1946). М. Т. Янко вважає, що ойконім походить від р. Війтовина (див. № 682), на березі якої розташоване пос. Імовірніше, що в основі н. – апелятив війт зі значенням „керівник місцевого управління або самоврядування в середньовічній Німеччині, Литовському князівстві, Польщі та на Україні в ХV–ХVІІІ ст.”; війтівці – „підлеглі або нащадки війта” [С. Д. Бабишин].

681. Війткóвського – х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Немиринці. Генітивна посесивна н.

682. Війтовéцький – х., Лт. Існував у ІІ пол. ХІХ ст. біля с. Грушківці як х. Войтовецкий. Н. – ойконімізований ад’єктонім (див. № 1135).

683. Війтовéцький райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існувала в 1923–1931 рр. Центр – с. Війтівці (Вл.). У 1926 р нараховувалося 20 сільрад та 67 н. п. Загальна площа становила 326 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

684. Війто́вина – р., п. Південного Бугу. Варіанти н.: Войтовина, Wojtowina [СГУ]. Місцезнаходження не ідентифіковане. На нашу думку, це р., що протікає через с. Дзеленці (Вл), Рідкодуби, Педоси, Мартинівка (Хм). Довжина – 20 км (КРВУ). Мотивація н. невідома (див. № 680).

685. Вікéнтове – с., Бл, Зал. Варіанти н.: фольв. Винцентово (1899), Вицентово (1906), Винцентовка (1921), Віцентово (1926), Вікентове (1946). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Викент [Б. Д. Грінченко].

686. Вікнúна – х., Км. Існував у ІІ пол. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Кульчіївці. Варіанти н.: Хутор Волоховского (1893), Вікнина (1926). Перша н. – посесивна. Друга н. мотивована ГТ вікнина – „непоросле водорослями місце на болоті; грузьке болото, трясовина” [С. Д. Бабишин, К. С. Баценко]. У народі так називали джерела – „безодні, водяні вікна” [Життя і слово. – 1999. – 15 січня]; пор. також вікно – „частина водної поверхні; вільна від зарослів; яма в болоті або річці” [О. К. Данилюк] .

687. Вікнúни – зал. ст., Бл, Дзв. Зафіксована у 1992 р. як Окнины. Трансойконімна н. (див. № 688).

688. Вікнúни – с., Бл, Вкн. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Окнинъ (1816), Okniny (1872), Окнини (1926), Вікнини (1946). Н. – див. № 686.

689. Вíкторівка – с., Чм, Шид. Відоме з XVІІI ст. Варіанти н.: д. Викторовка (1862), Вікторівка (1926). Відантропонімна посесивна н.: пос. засноване поміщиком Віктором Камінським [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський].

690. Віктóрія – зал. ст., Гр. Відома з І трет. ХХ ст. У 1960 р. приєднана до м. Городок. Із кінця ХХ ст. фіксується як зал. ст. Варіанти н.: зал. ст. Вікторія (18 в. Гусятинської лінії) (1926), с-ще зал. ст. Вікторівка (1946), станція Вікторівка (1960), Виктория (1992), Вікторія (2004). В основі н. – лат. viktoria зі значенням „перемога”.

691. Вілія – р., л. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Зіньки, Загребля, Заріччя (Бл), Долоччя, Кунів, Антонівка (Із) тощо. Варіанти н.: Вилія, Вилля, Вилія, Вилья, Willia Dnieprowa, „переидетъ рhку Велью” (1231), „при р. Вильh” [СГУ]. Довжина – 77 км [КРВУ]. Остаточно походження н. не з’ясовано. Етимологічні гіпотези: 1) від ст.-сл. велья – „велика”; 2) від індоєвропейського кореня зі значенням „витися, плести”, тобто „звивиста, буйна, швидка річка” [М. Т. Янко]. Див. також с. Вілія (Рівненська і Тернопільська обл.).

692. Вíльне – с., Км, Слр. Засноване у 20-х рр. XX ст. Варіанти н.: Колгосп Снiп (1926), Вiльний (1946), Вiльне (1960), Вольное (1979). Колишня н.-сл.-сп. складається з АГТ, що вказує на характер господарювання, та метафоричної н. Сучасна н. – ідеологічна, в основі якої – символьний прикметник із позитивним забарвленням.

693. Вíльний хліборóб – артіль, Тф. Як н. п. зареєстрована біля с. Бережинці у 1926 р. Ідеологічна н.-сл.-сп.

694. Вiльхíвцi – с., Чм, Вiл. Вiдоме з XV ст. пiд н. Ольховец Великий, Ольховцы /Ольховец Малый – на правому березі Збруча [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. У кін. XIX – на поч. XX ст. – вол. ц. Варіанти н.: Ольховец (1404), Olschowyecz (1493), Olchowiecz Napolny (1566), Olchowiec, Olchowiec Napolny (1661), w Olchowcu Wielkim (1765), Olchowеc (1789), Б. Ольховцы (1799), Б. Вильховец (1801), Ольховцы (1884), Вiльховець (1926), Вiльхiвцi (1940). Походження ойконiма вiд ос. н. Ольха, Ольховка (1601) малоймовiрне. Бiльш вiрогiдно, що н. мотивована флоролексемою вільха. Часто н. трансформується у вiдкатойконімну: „вiльхiвцi” – „тi, що оселилися бiля вільх” [С. Д. Бабишин]. Можливий промiжний етап становлення відфлоролексемної н. – через гiдронiм; див. р. Ольховка, – притока Збруча [П. Л. Маштаков]. Н. ускладнювалася квалітативним або локативним прикметниками.

695. Вільхóвéць – с., Км, Кол. Засноване у XVІІІ ст. Варіанти н.: д. Ольховцы (1862), х. Ольховец (1888), выс. Ольховец, Кармалиты (1893), х. Ольховець, Кармаліти (1926), Вільховець (1967). Відгідронімна н.: пос. засноване на берегах р. Ольшанки (див. № 701), на землях, отриманих францисканським монастирем [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Див. також № 694. Паралельна н. – див. № 1975.

696. Вільхóвéць – с., Нв, Віл. Із XVІІІ до поч. ХХ ст. – міст. Варіанти н.: Olchovyecz (1493), Ольховец (1530), Olchowce (1661), Olchowiec (1784), Олховец (1805), Вильховец (поч. ХІХ ст.), Ольховец (Ольховцы) (1889), Вільховець (1926). Н. мотивована флоролексемою вільха [С. Д. Бабишин]; пос. розташовувалося у вільховому лісі, поряд зі струмком під такою ж назвою [Наддністрянська правда. – 1965. – № 37]; пор. р. Вільшанка (див. № 702).

697. Вільчúнський – окреме господарство, Хм. Фіксувалося як н. п. у І трет. ХХ ст. біля с. Масівці. В основі н. – прізвище власника.

698. Вільшáни – с., Вл, Ожг. Варіанти н.: фільв. Ольшаны (1889), Вільшани (1946). Н. мотивується флоролексемою вільха (діал. ольха, ільха); вільшúна – „вільховий гай” [С. Д. Бабишин, Б. Д. Грінченко].

699. Вільшанúця – с., Бл, Влш. Варіанти н.: Олешеницы (1442), Ольшаница, Olscanuzca (1518), Олжаница (1816), Вільшаниця (1926). Сучасний варіант н. мотивується флоролексемою вільха (див. № 698). Перша н. має патронімічне забарвлення і, можливо, є відантропонімною; пор. ос. н. Олешко [Б. Д. Грінченко].

700. Вільшанúця – зал. ст., Бл, Влш. Зафіксована у 1992 р. як Вильшаница. Трансойконімна н. (див № 699).

701. Вільшанка – р., л. Жванця (Жванчика) л. Дністра; протікає через н. п. Вільховець, Червона Чагарівка, Ходорівці, Гаврилівці та Жванець (Км). Варіанти н.: Вильшанка, Olszanka. Гідронім походить від назви дерева вільха через прикметниковий етап. Аналогічні назви поширені на всіх слов’янських землях [Л. Т. Масенко].

702. Вільшанка – р., п. Жарнівки л. Дністра; протікає біля с. Зелені Курилівці (Нв). Варіанти н.: Ольшанка, Талова, Olszanka, Talowa [СГУ], Ольшанка (Жерновка) [ГССРИ]. Суфіксальна відфлоролексемна н. Паралельну н. виводять від тюркізмів tala – „поляна, степ, відкрита волога рівнина, плоска місцевість” [Е. М. Мурзаєв] або tal – „верба, верболіз” зі значенням „річка з берегами, порослими вербами” [М. Фасмер]. Цього гідрооб’єкта стосується і н. Голова, помилково наведена у СГУ.

703. Вінічéвський – колгосп, Гр. Існував як н. п. у І трет. ХХ ст. біля с. Зверхівці. Відантропонімна н.

704. Вíнницька óбласть – адміністративно-територіальне утворення. Створена у 1935 р. разом із Київською, Одеською, Дніпропетровською та Харківською обл. У 1937 р. Вінницьку область було поділено на Вінницьку та Кам’янець-Подільську, куди й увійшли всі райони сучасної Хмельниччини. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ область – „адміністративно-територіальна одиниця, яка є складовою частиною держави” [СУМ].

705. Віногрáдського – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Кржачки (Кущівка). Генітивна посесивна н.

706. Вíнькiвцi – смт., Вн. У II пол. XVI ст. – значне мiст. [ІМІС]. Смт. – з 1957 р. У 1923–1962 рр. i з 1966 р. – рай. ц. Варіанти н.: Vonkowcze (1493), Vonikowcze (1583), Wonkofcze (1630–1650), Winkofcze (ІІ чверть XVIII ст.), Wonkowce (1787), Воньковцы (1805), Вонькiвцi (1926), Затонське (1927–1938), Вiнькiвцi (1938). Патронімічна н., в основі якої – ос. н. Вiнько [Корчагiнець. – 1989. – № 5; Радянське Подiлля. – 1971. – № 79]; пор. також ос. н. Винко (1454). Колишня н. – меморiальна.

707. Віньковéцький райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існує з 1923 р. (крім 1962–1966 рр.). У 1927–1938 рр. – Затонський район. Центр – смт. Віньківці (Вн.). У складі району у різні роки нараховувалося: 19 сільрад та 51 н. п. (1926), 37 сільрад та 54 н. п. (1946), 18 сільрад, 1 смт. та 40 сіл (1962), 15 сільрад, 1 смт. та 35 сіл (1987), 1 селищна рада, 17 сільрад, 1 смт. та 35 сіл (2004). Загальна площа становить 600 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

708–712. 80, 82, 85, 88, 89 верстá Проскурівської лíнії – зал. б., Хм. Як н. п. зареєстровані у 1926 р. Локативні числівниково-прикметниково-іменникові н.-сл.-сп.

713. 87 верстá Проскурівської лíнії – півкас., Хм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 708.

714. Вíтківці – с., Км, Звл. Варіанти н.: Voythkowcze (1448), Войтковцы (1530), Woikowce (1630–1650), Witkowce (1661), Woytkowce (1775), Woytowce (1789), Ватковцы (1800), Видковцы (1855), Войтовцы (1888), Видковцы, Витковцы (1889), Вітківці (1926). С. Д. Бабишин виводить н. від апелятива війт, що суперечить початковій формі н. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Войтко, Витко ← Витомир (1185), Війт, Воит (1359).

715. Вíтовка – x., Км. Існував у XVIII – I пол. XIX ст. Варіанти н.: kor. w-o Witta (1784), kor. generala Witte (1787), Wituwka (1789), Витовка (1805), Witowka (1820). Усi варiанти н. – посесивні.

716. Вітóмського – х., Сс. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Адампіль. Генітивна посесивна н.

717. Вітрáк – х., Сл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Малий Правутин. Варіанти н.: ур. Вhтряная мельн. (1899), Вітрак (1926). Локативна н., мотивована ойконімізованим апелятивом.

718. Віцéнтівка – с., Дн. Виникло у ХІХ ст., зараз – західна частина с. Держанівка. Варіанти н.: с. Винцентовка (1862), Вицентовка (1914), Віцентівка (1926). Посесивна н. (присвоєна в честь дунаєвецького і голозубинецького власника [В. С. Прокопчук] ).

719. Влашáнівка – с., Із, Сах. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Улашановка (1855), Влашеновка (1878), Ulaszanowka (1880), Влашановка (1892), Влашанівка (1926). Відантропонімна н.; пор. ос. н. Влашин (1207), Влашко (1454).

720. Вмивальня – р., п. Хомори п. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через м. Полонне [СГУ]. Мотивація н. невідома, можливо, в основі н. – дієслово вмивати.

721. Вовк – р., п. Південного Бугу; протікає через н. п. Нижні Вовківці, Розсоша, Ружичанка, Шумівці, Колибань (Хм), Нижнє, Черешенька (Др), Снітівка, Рудня і Летичів (Лт). Варіанти н.: Волк, Волкъ, Wołk, Wowk [СГУ]. Довжина – 82 км [КРВУ]. Походження н. остаточно не встановлено. Етимологічні гіпотези: 1) від зоолексеми вовк; 2) від індоєвропейського velk – „тягти, волокти” [ЕСУМ]; пор. ГТ вовчик, вовчок – „напівкругла балка чи яр” [М. Т. Янко]. Див. також №№ 674, 3182.

722. Вовкíвня – х., Сл. Існував на поч. ХХ ст. як н. п. Волковня. В основі н. – апелятив вовківня зі значенням „пастка, яма для виловлювання вовків”; „холодне житло” [СУМ].

723. Вóвківці – зал. ст., Хм. Існує з І трет. ХХ ст. Варіанти н.: з. б. 127 верста Шепетівської лінії (1926), Волковцы (1992). Трансойконімна н. (див. № 3182). Варіант н. – локативне числівниково-прикметниково-іменникове сл.-сп.

724. Вóвківці – с., Тф, Чов. Варіанти н.: Волчковцы (1518), Wolzkowze (1518), Волковцы (1857), Вовківці (1926). В основі н. – прізвище поміщиків Волковських, які заснували і довгий час володіли с. [І. А. Стасюк]; пор. також ос. н. Волчко (1393); Волкъ, Вовк (1618).

725. Вóвківці – с., Шп, Вов. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Wolkowze (1789), Волковцы (1911), Вовківці (1926). Патронімічна н., в основі якої – ос. н. Волчковъ, Волкъ, Вовк (1618).

726. Вовкíвчики – с., Шп, Вов. Варіанти н.: Волковчики (1892), д. Волковчикъ (1910), Вовківчики (1926). Відойконімна демінутивна н. (див. № 725).

727. Вовкове – ур. в смт. Вовковинці (Др). Варіант н.: Волкове. Знайдено залишки давнього с. Сітанове [М. Т. Янко]. Відзоолексемна н.

728. Вовковинéцький райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існувала в 1923–1931 та 1935–1959 рр. Центр – смт. Вовковинці (Др.). У складі району у різні роки нараховувалося: 18 сільрад та 125 н. п. (1926), 21 сільрада та 34 н. п. (1946). Загальна площа становила 385 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

729. Вовковúнці – смт., Др. Засноване у 60-х рр. XVI ст. шляхтичами Мацьком i Миколою Лазаренками в ур. Вовковиї. Iменувалося мiст., хоча привілеїв на самоврядування не отримувало [В. К. Гульдман]. Смт. – з 1956 р., у 1923–1931, 1935–1959 рр. – рай. ц. Варіанти н.: Volkovya (1493), Волковинцы (1530), Wolkowinicze (1507), Wolkowinczy (1552), Volkowyncze (1559), Wolkowincze (1564), Wolkowince (1661), Волковцы (1800), Волковичи (1855), с. Волковинцi (1926). С. Д. Бабишин вважає н. посесивною: с. було власністю поміщиків Вовковинських (XVI ст.), пор. ос. н. Волк (1200). Можливо, н. відмікротопонімна: ур. Вовковиї – „мiсце, де виють вовки”; вовковинцi – „тi, що оселилися на Вовковиях” [Радянське Подiлля. – 1970. – № 222].

730. Вовкотрýбівка – передмістя, Км. Як н. п. існувало у ХІХ – І трет. ХХ ст., злилося із с. Оринин. Варіанти н.: Волкотробувка (1862), Волкотрубы (Кутрубивка) (1894), Вовкотрубівка (1926). Відгідронімна н.: пор. р. Вовкотрубівка [С. Д. Бабишин]. На нашу думку, зоофорна квалітативна н. з частково метафоричним значенням.

731. Вóвча Горá – с., Хм, Чоо. Варіанти н.: Wilcza Gora (1784), х. Волчья Гребля, Волчья-Гора (1889), передм. Вовча Гора (1926). Вiдмiкротопонімна н. [С. Д. Бабишин], до складу якої входять відзоолексемний прикметник і ГТ.

732. Вовчáнське – болото, яке знаходиться в долині р. Вовк (Др). Площа – 1200 га [ППХ]. Відгідронімна н.

733. Вóвче – с., Яр. Існувало із XVІІ до поч. ХХ ст. біля с. Шарівка. Варіанти н.: Wolcza (1661), Wilcza Grobla (1784), Wilcza (1787), д. Волчья Гребля (1862), Вильча Гребля (1888), д. Волчья (1905), Волчье (1914). Відмікротопонімна н., що внаслідок усічення ГТ набула вигляду зоофорної.

734. Вовчок – р., п. Вовка, п. Південного Бугу; протікає через н. п. Антонівці, Вихилівка, Пасічна, Михайлівка (Яр), Маниківці (Др). Варіанти н.: Волчекъ, Волчокъ, Вовчок [СГУ]. Довжина – 39 км [КРВУ]. Демінутивна відгідронімна н. (див. також № 729).

735. Вогнен – ур. біля с. Патринці (Км), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. На нашу думку, н. пов’язана із випалюванням певної території.

736. Вóдúчки – с., Бл, Суш. Варіанти н.: Водычки (1681), Wodyczky (1789), Водочка (1855), Wodyczki (1872), Водички (1899). За С. Д. Бабишиним, н. вказує на пологу місцевість із великою кількістю джерел. Також можливе відантропонімне походження н.; пор. ос. н. Водичка [Н. М. Тупиков].

737. Вóдúчки – с., Хм, Вод. Варіанти н.: Waudaulowy (1630–1650), Wodzinki (1661), Wodziczki (1667), Wodyczki (1789), Водички (1805), Водинки (поч. ХІХ ст.), Водычки (1888). Н. – див. № 736.

738. Водокáчка – водокачка, Вл. Як н. п. зареєстрована біля с. Війтівці у 1926 р. В основі н. – апелятив водокачка зі значенням „споруда з насосами для подавання води у водогін, паровози тощо”.

739. Водокáчка – х., Вл. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Користова. Н. – див. № 738.

740. Водокáчка – х., Вл. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. Н. – див. № 738.

741. Водокáчка – х., Др. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. Н. – див. № 738.

742. Водокáчка – х., Хм. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. Н. – див. № 738.

743. Водокáчка залізнúчна – водокачка, Др. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. поєднує АГТ (див. № 738) і квалітативний прикметник.

744. Водокáчка залізнúчна – водокачка, Шп. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. біля с. Траулин. Н. – див. № 743.

745. Водянá – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Волоське. Відмікротопонімна н. з квалітативним значенням.

746. Водянá – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Кальна. Н. – див. № 745.

747. Водянá – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Клопотівці. Н. – див. № 745.

748. Вóйкове – с., Тф. Заснований у 1926–1927 рр. під н. Войкове (частина жителів с. Гальчинці переселилася на х. поблизу колишнього кордону з Польщею [І. А. Стасюк] ). У 1987 р. знято з обл. н. п. у зв’язку з переселенням жителів у с. Гальчинці. Меморіальна н. на честь убитого у Варшаві у 1927 р. радянського посла П. Войкова.

749. Войтків ліс – ліс. ст., Яр. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. Віддримонімна н.

750. Войціхíвського – х., Сс. Існував у І трет. ХХ ст. біля смт. Стара Синява. Генітивна посесивна н.

751. Войцехóвка – х., Хм. Існував у XIX ст. Варіанти н.: Woyciechowka (1820), х. Войцеховка (1862). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Войтех (1598).

752. Вокзáльний посíлок на пасовúщі при м. Полóнному – посілок, Пл. Як н. п. зареєстрований у 1899 р. Н.-сл.-сп. поєднує прикметник, АГТ, ГТ та ойконім.

753. Волúнська височинá – височина, розташована на півночі Хмельницької області (а також на півдні Волинської та Рівненської, півночі Львівської та Тернопільської областей). Висоти – до 329 м. Н. складається з ад’єктоніма та ГТ височина – „підвищена частина суші (від 200 до 600 м), що має подекуди рівну, а частіше хвилясту поверхню, розчленовану долинами, балками, ярами” [СУМ].

754. Волúнська губéрнія – губернія. Після третього поділу Польщі, у 1795 р., відбулися чергові зміни адміністративно-територіального устрою і утворено Волинське, Брацлавське і Подільське намісництва. Указом царського уряду 1796 р. намісництва було ліквідовано, а замість них у 1797 р. утворено Київську, Волинську і Подільську губернії. Волинська губернія у своєму складі нараховувала 12 повітів, які, у свою чергу, поділялися на стани та волості. Населені пункти північної Хмельниччини належали до Заславського, Новоград-Волинського, Кременецького, Острозького та Старокостянтинівського повітів. Старокостянтинівський повіт протягом 1795–1804 рр. перебував у складі Подільської губернії. До Волинської губернії входила територія сучасних Білогірського, Ізяславського, Красилівського, Полонського, Славутського, Старокостянтинівського, Теофіпольського, Шепетівського і частково Волочиського районів, а також окремих населених пунктів Старосинявського району. У 1804 р. Волинська губернія (разом із Київською та Подільською) стала складовою частиною Південно-Західного краю, або Київського генерал-губернаторства, як на той час називалася уся Правобережна Україна, що перебувала під владою Російської імперії. Межа між Волинською та Подільською губерніями проходила річками Медведівка та Бужок і залишалася майже незмінною до початку ХХ ст. [П. М. Батюшков, О. Пажимський, С. В. Трубчанінов]. У 1925 р. губернія була реорганізована. Н. складається з ад’єктоніма та АГТ губернія – „з поч. XVIII ст. і до 1929 р. – основна адміністративно-територіальна одиниця” [СУМ].

755. Волúнське воєвóдство – адміністративно-територіальне утворення. Після Кревської унії 1385 р. на українських землях протягом 1432–1635 рр. поширився адміністративно-територіальний устрій, тобто поділ на воєводства, який зародився у Польщі ще у І чверті ХІV ст. Кожна земля ділилася на повіти і волості, кількість і межі яких не завжди були стабільними. На кінець ХV ст. територія Волині поділялася на три повіти – Луцький, Володимирський та Кременецький. Краєзнавці припускають, що, крім трьох великих повітів, існували й менші, зокрема Полонський повіт [П. М. Сас, С. В. Трубчанінов]. Такий адміністративний поділ на українських землях проіснував до 60-х років ХVІ ст. На Віленському сеймі 1565 р. було запропоновано реорганізувати старі та утворити нові воєводства. У 1566 р. князеві Олександру Федоровичу Чорторийському було видано привілей „на воеводство земли Волынской”. Розташовувалося воєводство у басейні правих приток Прип’яті – Турії, Стиру, Горині. Істотні зміни у повітовий поділ воєводств було внесено восени 1791 року сеймом Речі Посполитої. Волинське воєводство поділялося на шість повітів: Володимиро-Чернігівський, Володимиро-Новгородський, Луцький, Кременецький, Горинський і Надслуцький (до трьох останніх входила територія сучасної Північної Хмельниччини). Повітовими центрами там були Кременець, Рівне, Красилів). Кожен повіт складався з католицьких приходів як територіальних одиниць, а кожен приход мав певну кількість поселень. Влітку 1792 року нову адміністративно-територіальну реформу було анульовано і відновлено старий поділ на повіти [М. Г. Крикун]. Н. складається з ад’єктоніма та АГТ воєводство – „адміністративно-територіальна одиниця Польщі; округ, яким керував воєвода” [СУМ].

756. Волúнське князíвство – політично-територіальне утворення. Склалося у ІІ пол. ХІ ст. навколо м. Володимир-Волинський і мало н. Волинське удільне князівство. Остаточно сформувалося у ІІ пол. ХІІІ – І пол. ХІV ст. як Волинське князівство. Південний кордон князівства проходив верхів’ями Південного Бугу і Бужка, східний – річками Случ і Горинь, які здавна були кордоном між Волинню і Київщиною; на заході територія межувала з Польщею [О. Андріяшев, О. Пажимський]. Туди входила і територія сучасної Північної Хмельниччини (Південно-Східна Волинь). Н. складається з ад’єктоніма та АГТ князівство – „територія, якою управляв князь” [СУМ]. Варіант н. ускладнювався прикметником, мотивованим АГТ уділ – „князівське володіння в давній Русі” [СУМ].

757. Волúнь (Волúнська земля́́) – давньосхіднослов’янська історико-географічна область на північному заході країни, у басейні правих приток Прип’яті і верхів’я Західного Бугу, що охоплює сучасну Волинську, Рівненську, Житомирську та північну частину Хмельницької областей, східну частину Хелмського та Замойського воєводств Польщі. Перша згадка – у 1077 р. Походження хороніма точно не встановлено. Були різні гіпотези щодо тлумачення н.: 1) н. мотивована антропонімом; 2) в основі н. – зоолексема віл [В. А. Ніконов]. О. Шахматов виводить н. від valhuni – „країна волохів”, що малоймовірно. Найчастіше етнонім пов’язують із н. міста Велыня, Волыня, Велынь, що існувало у той період [О. М. Андріяшев]. Сучасні топонімісти виводять н. від польс. vol – „пташине воло” зі значенням „горбиста місцевість”. В основі – праслов. *vole(s)mel зі значенням „воло, підгруддя”. Н. утворена за допомогою староукр. суфікса -инь (пор. Горинь) [М. Т. Янко].

758. Вóлицький ліс – ліс. ст, Кр. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. біля с. Волиця Вонсовича (Волиця Друга). Відмікротопонімна н.

759. Вóлицько-Дубúщський – призавгосп, Кр. Як н. п. зареєстрований біля с. Волиця-Дубищська у 1926 р. Локативна відойконімна н. (див. № 760).

760. Вóлиця – с., Кр, Вол. Варіанти н.: Дубища другія (1517), Dubiszczo na Polnoy (1545), Маленькая Воличка (1593), Woliža (1789), Волица Дубинска (1850), Волица Дубиска (1855), Волица Дубисская, Волица Дубинская (1899), Волиця-Дубищська (1926), Волиця (1946). За переказами, колись було міст. Дубищо, спалене у середині ХVI ст. татарами, на місці якого виросли дуби. Селяни ховалися в урочищі, де утворили с. Маленька Воличка, яке об’єдналося із залишками с. Дубищи. Згодом об’єднані селища було названо Волиця-Дубищська або Дубиська [М. І. Теодорович]. Сучасна н. мотивована ГТ волиця, який утворився від слова „воля”: селяни, заселяючи нові території, користувалися певними пільгами, мали волю, волицю, хоча й дуже короткочасну. Волиці характерні для Волині, а для Поділля – слобідки, що мають таке саме значення. Лінією розмежування н. п. із цими назвами є р. Случ [С. Д. Бабишин]; пор. також АГТ волиця – „село з вiльними поселенцями” [К. С. Баценко]. Колишня н. – трансойконімна (див. № 1387), зоофорна, ускладнена локативною сполукою слів.

761. Вóлиця – с., Сл, Вол. Варіанти н.: Волыца (1593), Woliža (1789), Волька (1855), дер. Вулька (1899), Волька (1921), Вулька (1926), Волиця (1946). Н. – див. № 760.

762. Вóлиця – с., Тф, Вол. Варіанти н.: Волица Минцова (ХVІ ст.), Волица Ляховецкая (Малая) (1855), д. Волица Ляховецк. (1899), Волиця Ляховецьк. (1926), Волиця (1946). Н. – див. № 760. Раніше н. ускладнювалася антропонімом, квалітативним прикметником та ад’єктонімом, оскільки пос. багато років було у складі Ляховецької волості [І. А. Стасюк].

763. Вóлиця – с., Хм, Маш. Варіанти н.: Wolica (1661), Волица (1805), Волицы (поч. XIX ст.), Волиця (1926), Плоскове (1965), Плосковое (1979). У 1992 р. зафіксоване як Плосковое, у 2004 р. – як Волиця. В основі теперішньої н. – АГТ воля, волиця (див. № 760). Паралельна н. – вiдгiдронімна (див. № 3596).

764. Вóлиця Дрýга – с., Кр, Мкл. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Woliža (1789), Волица Воловичи (1855), Волица Вонсовича (1892), Воля Вонсовича (1901), В.-Вонсовичі (1926), Волиця (1946), Волиця Друга (1960). Н. – див. № 760. Колишній варіант н. ускладнювався антропонімом, вказуючи на належність пос. поміщику Вонсовичу [М. І. Теодорович]. Сучасний варіант н. ускладнюється диференційним числівником.

765. Вóлиця-Керекéшина – с., Ск, Вкр. Варіанти н.: Волица (1593), Волица-Керекешина (1778), Волица-Керекешевская (1850), Woliźa Kierekierźyńa (1890), Волица-Керекешина (1894), Волиця Керекешинська (1926), Волиця-Керекешина (1946). Є відомості, що С. Керекеша був посесором уже в 1713 р., очевидно, перейменування пос. відбулося у І чверті ХVІІІ ст. [М. І. Теодорович]. Див. також № 760.

766. Вóлиця-Польовá – с., Тф, Впл. Варіанти н.: Волица Хаецъкого (1593), Волица Полевая (1855), Woliza Polewa (1881), Волиця-Польова (1926). Пос. було засноване на безлісому рівнинному полі, і щоб відрізнити його від інших однойменних денотатів, використали прикметник польова [І. А. Стасюк]. Колишній варіант н. вказує на власника пос. Див. також № 760.

767. Волóдарівка – с., Ск. Як н. п. зареєстроване у 1946 р. У 1960 р. приєднане до с. Старий Остропіль. Меморіальна н. (в честь земляка-революціонера В. Володарського, вбитого у 1918 р. [С. Д. Бабишин] ).

768. Волóва – корчма, Нв. Як н. п. зареєстроване у 1893 р. Посесивна н., мотивована прізвиськом власника.

769. Волóва Грядка – ур., Шп. Існувало у ХІХ – І чверті ХХ ст. Варіанти н.: Воловая-Гребля (1899), Валовая Грядка (1910). В основі н. – зоофорний прикметник та апелятив у значенні ГТ.

770. Володúмирівка – х., Кр. Існував біля с. Велика Медведівка. Варіанти н.: висел. Владимирівка (1926), Володимирівка (1946). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Володимир [Б. Д. Грінченко].

771. Волóка – ур., Сл. Зафіксоване у ХІХ ст. в лісах між с. Голики та с. Комини. Відмікротопонімна н., в основі якої – ГТ волóка зі значенням „ділянка землі площею близько 16,8 га (на Україні, у Польщі, Литві, Білорусії у другій половині ХV–XVII ст.)” [СУМ].

772. Волóсiвцi – с., Лт, Влс. Варіанти н.: Volossowcze (1493), Wolоsowcze (1530–1542), Wolоsowce (1661), Volоsowce (1704), Волосовцы (1800), Волосiвцi (1926). С. Д. Бабишин виводить н. від етноніма волохи – „молдавани, румуни”. На нашу думку, н. патронімічна, в основі якої – д.-р. ос. н. Волос (1134), Volos, Wolos (1230).

773. Волóське – с., Др, Вол. Засноване у 1431 р. [ІМІС]. З офіційних джерел відоме із XVІІ ст. Варіанти н.: Karasczynce (1630–1650), Karaczynce Woloskie (1784), Волоские Карачинцы (1800), Вoлоские Каричинцы (1805), Woloskie Karyczynce (1820), Шляховые Карыченцы (Волоские) (1862), Каричинцы-Шляховые (1888), Каричинцы Волоские (1893), Каричинцы Волоские, иначе Шляховые (1905), Волоскі-Коричинці (Шляхові-Коричинці) (1926), Волоські-Кориченці (1938), Коричинці (1956), Волоські Коричинці (1960), Волоське (1967), Волоское (1976). Колишня н. – трансойконімна (див. № 2194). В основі сучасної н. – відетнонімний прикметник; пор. волохи – „молдавани, румуни” [С. Д. Бабишин]. Н. ускладнювалася локативним прикметником.

774. Волочúськ – м., Вл. У 1557 р. князі Збаразькі отримали право закладання у Волочиську містечка. Із 1722 р. – міст.; з 1569 р. до 1923 рр. – вол. ц.; із 1923 р. – р. ц.; із 1956 р. – смт. У 1970 р. Волочиськ віднесено до категорії міст районного підпорядкування. Варіанти н.: Волочища (1463), Volocziscza (1518), Волочиски (1545), Wlocziscze (1583), Wolocziscze (1630), Woloczisza (1696), Woloczusza (1781), Woloczyska (1765), Волочискъ (1850), Woloczyck (1867), Волочиска (1901), Волочиск (1921), Волочиськ (1925). Мандрівник Ульріх фон Вердум зазначав, що міст. зветься Волощище. Можливо, н. походить від перших поселенців – волохів (що прибули з Волощини і поселилися тут) [Зоря. – 1988. – № 68]. Проте більш імовірно, що це локативна відмікротопонімна н., утворена від дієслова волочити, в основі якого – ГТ волок зі значенням „назва місця найближчого зближення двох судноплавних річок, де суходолом перетягали від однієї до другої човни та вантажі” [СУМ]. За часів Галицько-Волинського князівства і в наступні віки тут проходив торговельний шлях із Заходу на Схід. Волок знаходився між рр. Збруч і Південний Буг. Човни волочили зі Збруча у Случ і з неї у Бужок [М. І. Теодорович].

775. Волочúськ (151 в. Проск. л.) – зал. ст., Вл. Існувала з середини ХІХ ст. Варіанти н.: Ст. ж. дор. “Волочискъ” (1869), Волочиськ (151 в. Проск. л.) (1925). Трансойконімна н. Варіант н. – локативне числівниково-прикметниково-іменникове сл.-сп.

776. Волочúськ Пéрший – с., Вл. Засноване після 1772 р. на схід від міст. Волочиськ як Фридрихівка [Зоря. – 1988. – № 69]. Зараз є частиною міста, проте ойконім функціонує в усному мовленні. Варіанти н.: Frydrychowka (1890), дер. Фридриховка (1899), Фридрихівка (1925), Фридріхівка (1926), Волочиськ Перший (1946). Перша н. – посесивна відантропонімна: пос. заснував Фрідріх Мошинський, польський магнат [Зоря. – 1988. – № 69]. Друга н. складається з ойконіма та порядкового числівника.

777. Волочúський райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існує з 1923 р. Центр – м. Волочиськ (Вл.). У складі району у різні роки нараховувалося: 20 сільрад та 69 н. п. (1926), 40 сільрад та 61 н. п. (1946), 25 сільрад, 1 смт. та 77 сіл (1962), 28 сільрад, 1 місто, 2 смт. та 85 сіл (1987), 1 міська, 2 селищні, 40 сільських рад, 1 місто, 2 смт. та 86 сіл (2004). Загальна площа становить 1100 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

778. Волóшино – х., Яр. Iснував у І трет. XX ст. бiля с. Магнишівка. Відмікротопонімна н., в основі якої – етнонім волох або ос. н.; пор. Волошин (1359).

779. Волóщина – передмістя, Дн. Існувало у ХІХ ст. Варіанти н.: Волощина (1800), Волощизна (серед. XIX ст.), часть Балина Волощина (1894). За С. Д. Бабишиним, н. вiдетнонімна; пор. волошин – „валах, румун” [Б. Д. Грінченко].

780. Волощина – поле біля с. Сарнів (Вл). Відетнонімна н.: тут зупинялися волоські купці, які приїжджали у міст. Брулове [М. В. Симашкевич].

781. Волóщина – посілок, Вл. Iснував у І трет. XX ст. бiля с. Сарнів. Колись це було передмістя Брулова, де проживали волохи, тобто румуни і болгари. Варіанти н.: д. Куровечка-Новая (1914), Волощина (1926). Перша н. – субстантивований присвійний прикметник; друга – трансойконімна (див. № 2430), ускладнена квалітативним прикметником. Третя н. – див. № 779.

782. Волýдринцi – с., Яр, Кад. Варіанти н.: Wolodryncze (1569), Woludrynce (1661), Wolаdrince (1765), Holodrynce (1784), Holodrince (1789), Волудринец (1799), Волудринцы (1800), Woladrynce (1820), Волудринцi (1926). Морфологiчна структура н. свідчить про походження її від ос. н. Волудра, носій якої міг бути засновником пос. Пор. також дiалектне волудра – „страва iз запареного борошна” [С. Д. Бабишин].

783. Воляшíвка – посілок, Тф. Як н. п. Воляшовка зареєстрований у 1899 р. Відантропонімна н.; пор. ос. н. Вольшик, Воляш (1239 ). Пор. також з апелятивом воля (див. №760).

784. Воробíєвська (Липова) корчма – корчма, Дн. Існувала як н. п. у XVІІІ–ХІХ ст. Варіанти н.: kor. Worobijowska (1787), Воробиевская (Липовая) корчма (1893). Локативно-квалітативна н.-сл.-сп. (ад’єктонім або фітофорний прикметник та АГТ).

785. Воробíївка – х., Пл. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Воробhевская (1855), Воробьевка (1910). Трансойконімна н.

786. Воробіївка – с., Бл, Вор. Варіанти н.: Воробіевка (1681), Воробьëвка (1855), Worobijowka (1885), Воробhевка (1893), Воробьевка (1921), Воробіївка (1926). Етимологічні гіпотези: 1) від зоолексеми воробей – „горобець” [К. С. Баценко]; 2) за легендою, поміщики били селян, називаючи їх ворами („воров бьют”), звідси й н. [Життя і слово. – 1998. – 1 вересня]. На нашу думку, відантропонімна н. з невідомою мотивацією; пор. ос. н. Воробей (1495).

787. Воробіївка – с., Дн, Вор. Варіанти н.: Dunajowcze Nizne (1565), Dunayowcze Nizne, albo Worobyowka (1578–1583), Worobiowka (1630–1650), Worobiowce (1661), w Orobiowce (1765), Horobiowce (1784), Worobijowka (1787), Worobiiowka (1789), Воробеевка (1800), Воробиевка (1805), Горобіївка (1926), Воробіївка (1938). Колишня н. – трансойконімна (див. № 1405). Сучасну н. С. Д. Бабишин виводить від зоолексеми. Посесивна н: с. належало пану Воробйову [В. С. Прокопчук].

788. Воробіївка – с., Пл, Вор. Варіанти н.: Воробъевка (1593), Worobijowka (1885), Воробіевка (1889), Воробьëвка (1921), Воробіївка (1926). Етимологічні гіпотези: 1) Захар Горобій у ХІІ ст. назвав пос. на честь свого роду; 2) Захар сказав, що вони дали ворогам бій, звідси й н. [Новий шлях. – 1988. – 3 вересня]. На нашу думку, н. відантропонімна (див. № 786).

789. Ворóна – корчма, Дн. Як н. п. зареєстрований у 1893 р. Мотивація н. невідома: в її основі може бути зоолексема ворона або прізвище власника Ворона чи Ворон (див. № 790).

790. Воронíвці – с., Тф, Врн. Варіанти н.: Воронова Гора (1420), Woronewoy, Вороневцы (1545), замковое село Вороновцы (1552), Вороновцы (1593), Воронівці (1926). І. А. Стасюк виводить н. від зоолексеми ворона: ці птахи в давнину гніздилися на горі поблизу р. Жердь. Можливо, звідси перша н. Воронова Гора. Пан П. В. Воронецький, який проживав у с. до 1582 р., мабуть, прізвище одержав від цього топоніма. Безумовно, н. відантропонімного походження; пор. ос. н. Воронъ (1392), Ворона (1458).

791. Воронкíвці – с., Ск, Грг. Варіанти н.: Wronkowoy (1545), Воронковцы (1593), Вороньковцы (1901), Воронківці (1926). Краєзнавці виводять н. від зоолексеми ворона [Світло Жовтня. – 1988. – 2 квітня]. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Воронко(а), Ворон, Ворона (1458).

792. Вороновéцький правослáвний прихóд – приход, Тф. Як н. п. (на кшталт хутора) зареєстрований у 1899 р. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та релігійно-адміністративного найменування.

793. Воронцóва – х., Хм. Існував у І трет. XX ст. бiля с. Рідкодуби. Генітивна посесивна н.

794. Воскодáвинці – с., Кр, Всд. Варіанти н.: Воскодавинцы (1618), Woskodawincy (1765), Воскодавщины (1911), Воскодавинці (1926). За деякими джерелами, у 1732 та 1745 рр. с. називалося Волицею. За переказами, тут раніше були хутори, де оселялися вільні люди і займалися бджолярством, звідси й Волиця, а н. Воскодавинці (давити віск) дано пос. з метою відрізнити від інших Волиць [ВЕВ. – 1896. – № 18. – С. 354, 508]. Очевидно, ойконім вказує на рід заняття мешканців пос. [С. Д. Бабишин]; пор. воскодавини – „вижимки з меду” [А. С. Лисенко]. На нашу думку, відантропонімна патронімічна н.

795. Восходяще Сóнце (Кавéтчина) – комуна, Км. Заснована у 20-х рр. ХХ ст. Дві паралельні н.: метафорично-ідеологічне сл.-сп. (росіянізм) та ойконім (див. № 1865).

796. Вóчківці – с., Вл, Ожг. Варіанти н.: Волъчковцы (1552), Wuczikivfce (Волчковцы) (1630), Волчковцы (1681), Вольчковцы (1855), Волчовцы (1921), Волчківці (1925), Вочківці (1946). Етимологічні гіпотези: 1) власник с. приймав до себе усіх, „хто волочився”, і давав землю (с. називалося Волочковцы, а згодом Вочковцы); 2) біля с. було багато вовків; 3) від імені першопоселенця Волчка [М. І. Теодорович]. На нашу думку, патронімічна н.: пор. ос. н. Волчко, Вовчко (1393).

797. Вóчківці – фільварок, Вл. Зафіксований у ХІХ ст. як ф. Волчковцы. Трансойконімна н. (див. № 796).

798. Врочúнського – х., Пл. Як н. п. Врочинскаго існував у XIX – на поч. XX ст. Генітивна посесивна н.

799. Врублівéцький ліс – заказник, Км. Розташований біля с. Врублівці, на правому березі р. Тернава. Площа – 148 га [ППХ]. Н.-сл.-сп., що складається з ад’єктоніма та ГТ.

800. Врýблiвцi – с., Км, Вбл. Варіанти н.: Wroblowcze (1469), Wrаblowcze (1630–1650), Wroblowce (1661), w Wrubliowcach (1765), Wоrobijowce (1784), Wroblowka (1789), Вроблевцы (1805), Wrublowce (1820), Врублевцы, Врублиовцы, Воробиевцы, Воробиевка, Воробьевка, Уробровцы (1845–1877), Врублевцы, Врублевка (майже втрачено) (1893), Врублiвцi (1926). Етимологічні гіпотези: 1) вiд дiєслова врубатися (пос. виникло на місці вирубки лісу) [С. Д. Бабишин]; 2) колишня н. – Воробiївцi, тому в XV–XVIII ст. у польських джерелах закріпилася н. Врублiвцi (від. польського wrubel – „горобець”), яка збереглася i в XIX–XX ст. [ІМІС]. Проте така етимологія н. документально не підтверджена. Більш вірогідно, що ойконім мотивований ос. н. Врубель (Воробiй), пор. бiлор. Врубель, рос. Воробей (XV–XVII ст.), Воробей (1565).

801. Вýдмищина – ур., Шп. Зафіксоване як н. п. ур. Вудмищина у 1910 р. Відмікротопонімна н. посесивного характеру; пор. ос. н. Вудимир (1461).

802. Вýйцик – ліс. ст., Сс. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Відантропонімна н.; пор. також вуй, вуйко – „дядько” [Б. Д. Грінченко].

803. Вулій – ур. біля с. Паньківці (Сс), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. В основі н. – апелятив зі значенням „пасіка”.

804. В’язовéць – с., Бл, В’яз. Відоме із XVІ ст. Оскільки у 1383 р. у грамоті зафіксовано ад’єктонім: „судникъ вязовецкий Пилипко”, то, можливо, поселення більш давнє. Варіанти н.: Вежовецъ (1545), Wjašowež (1789), Вязовецъ (1850), В’язовець (1926). Етимологічні гіпотези: 1) у с. було місце, куди татари зганяли людей, в’язали і забирали в полон [М. І. Теодорович]; 2) н. вказувала на природні умови: тут можна було зав’язнути [Життя і слово. – 1998. – 17, 21 липня; 2000. – 1 серпня]; пор. ГТ в’язь, в’язель, в’язило, в’язун зі значенням „грузьке болото, трясовина” [М. Т. Янко]. Не виключено, що н. мотивована флоролексемою в’яз – „листяне дерево (іноді кущ), що в літературній мові зветься берест” [Б. Д. Грінченко].

805. Габрúльська Слободá – х., Тф. Існував у ХІХ ст. як Габрильская Слобод. біля с. Гаврилівка. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп. (ад’єктонім та АГТ).

806. Гавéлка – х., Із. Існував у І трет. ХХ ст. В основі н. – прізвище власника у формі родового відмінка однини.

807. Гаврúлівка – с., Тф, Гав. Варіанти н.: Волица Габриеловка (1571), Гавриловка (1579), Gawrilowka (1789), Гавриловка (Габриловка) (1893), Гаврилівка (1926). Відантропонімна н., присвоєна в честь якогось Габріеля з родини засновників пос. князів Збаразьких [І. А. Стасюк]; пор. ос. н. Гаврило (1242), Гаврил, Гаврила (1430). Не виключено, що н. посесивна, мотивована патронімом розпорядниці с. Марії Гаврилівни Лешницької (XVI ст.). Варіант н. ускладнювався АГТ (див. № 760).

808. Гаврúлівці – с., Км, Руд. У ІІ пол. ХІХ – на поч. ХХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Hawrylowcze (1493), Гавриловцы (1530), Wrilowka (1630–1650), Gawrylowa (1661), w Hawrylowcach (1765), Гавриловка (1800), Гаврилівці (1926). С. назване іменем першопоселенця Гаврила [Прапор Жовтня. – 1971. – № 144]; пор. ос. н. Гаврило (1242).

809. Гаврúлівці – корчма, Км. Як н. п. зареєстрована у 1893 р. Трансойконімна н. (див № 808).

810. Гаврилю́чка – х., Шп. Існував у XIX – на поч. XX ст. Посесивна н., в основі якої – ойконімізований андронім.

811. Гаврищукú – х., Др. Iснував у І трет. XX ст. бiля с. Теперiвка. Відантропонімна посесивна н.

812. Гаї́ – ліс. ст., Бл. Зареєстрована як н. п. Гаи у 1899 р. В основі н. – ГТ гай зі значенням „невеликий, переважно листяний ліс” [СУМ].

813. Гаї́ – пасіка, Бл. Як н. п. Гаи зареєстрована у 1899 р. Н. – див. № 812.

814. Гаї при с. Ладúгах – фільварок, Ск. Як н. п. Гаи при с. Ладыгахъ існував у І трет. ХХ ст. Локативна н.-сл.-сп., що складається з ГТ (див. № 812) та ойконіма.

815. Гаїв – х., Вн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Карижин. Можливо, відмікротопонімна н. (див. № 812).

816. Гай – двір лісника, Шп. Як н. п. зареєстрований у 1899 р. Н. – див. № 812.

817. Гай – ур. біля с. Редвинці (Хм), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 812.

818. Гай – х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля м. Городок. Н. – див. № 812.

819. Гай – х., Кр. Зафіксований біля с. Котюржинці у 1926 р. Н. – див. № 812.

820. Гай – х., Пл. Як н. п. зареєстрований у 1899 р. Н. – див. № 812.

821. Гай – х., Сл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Киликиїв. Н. – див. № 812.

822. Гай – х., Тф. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. Н. – див. № 812.

823. Гайванюк – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Рижулинці. В основі н. – прізвище власника.

824. Гáйворонці – д., Шп. Пос. існувало із XVIІ до І трет. ХХ ст. біля с. Лотівка як Гайворонцы. Патронімічна н.; пор. ос. н. Гайворон. Див. також гайворон – „перелітний птах родини воронових” [Б. Д. Грінченко].

825. Гайдáїв – х., Др.. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Криничне. Генітивна посесивна н.

826. Гайдáйки – с., Вл, Куп. Варіанти н.: Гайдайки (1855), Гайдайка (1921), Гайдаки (1946). За переказами, с. засноване у 1840 р. Землемір, який наміряв землю, мав прізвище Гайдай, звідси й назва [М. І. Теодорович]; пор. ос. н. Гайдайко. Див. також. гайдай – „вівчар” [Б. Д. Грінченко].

827. Гайдáйський – фільварок, Вл. Зареєстрований у 1899 р. як Гайдайскій біля с. Гайдайки. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

828. Гайдамáки – с., Яр. Існувало у XIX – І пол. XX ст. Приєднане до с. Проскурівка. Варіанти н.: Гайдамаки (1862), прис. Гайдамашки (1893). За переказами, народні повстанці-гайдамаки у XVIII ст. жили тут у кам’янистій печері [С. Д. Бабишин]. Можливо, відантропонімна н.

829. Гайдамаки – ур. біля с. Проскурівка (Яр), у якому знайдено печеру [І. С. Винокур]. Н. – див. № 828.

830. Гайдамацький яр – провалля біля с. Привітне (Км); яром протікає струмок, що впадає у р. Студеницю. В основі н. – прикметник із присвійним значенням (див. №828) та ГТ.

831. Гайдамашка – ур. біля с. Цівківці (Нв). За переказами, тут заховали скарби гайдамаки, що й мотивувало н. Див. також № 828.

832. Гайкú – х., Пл. Як н. п. зареєстрований у 1910 р. Локативна н. із демінутивним суфіксом, в основі якої – ГТ гай зі значенням „невеликий, переважно листяний ліс, лісок, лісочок, байрак (у балці), гайок” [СУМ]. Пор. також гайок – “малий ліс; клин лісу” [О. К. Данилюк].

833. Гайовé – с., Чм, Слс. Рiзне датування заснування пос.: у XVI ст. [Нове життя. – 1974. – № 75] i у XVIII ст. [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський], що бiльш імовiрно. Варіанти н.: Maryanowka (1775), Miranowka (1784), Марьяновка (1800), Марияновка (1862), Марьяновка Смотричская (1888), Мар’янiвка (1926), Гайове (1967), Гайовое (1979). Перша н. мотивована іменем однієї з доньок магната Потоцького – Мар’яни [Нове життя. – 1974. – № 75]. В основі сучасної н. – прикметник із локативно-квалітативним значенням; пор. ГТ гай (див. № 832).

834. Гайовé – ур., Тф. Існувало у кінці ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Гаева (1899), Гаево (1906). Відмікротопонімна локативна н., в основі якої –прикметник, мотивований ГТ гай (див. № 832).

835. Гайовúй – х., Пл. Зареєстрований у 1899 р. Н. – див. № 832.

836. Гайóк – ур., Сл. Існувало як н. п. у ХІХ ст. В основі н. – ГТ гайок (див. № 832).

837. Гайóк – х., Км. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Мілівці. Н. – див. № 832.

838. Гайóк – х., Тф. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Вовківці. Н. – див. № 832.

839. Гáлас – висілок, Пл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Голубча. Варіанти н.: х. Галос (1899), Галасъ (1911), Галас (1926). На нашу думку, відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Галас. Див. також: галас – „крик, шум” [Б. Д. Грінченко].

840. Галашéвщина – х., Сл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Хоровиця. Варіанти н.: Галошевщина (1899), Голашевщина (1911), Галашевщина (1926). Відмікротопонімна посесивна н., в основі якої – ос. н. Галаш (1609).

841. Галеболо́то – р., л. Жарихи л. Корчика л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Довжки, Клепачі (Сл): „с. Должокъ при рч. Галеболотh” [СГУ]. Єдиної думки щодо походження н. немає. Можливо, в її основі – сл.-сп. голе болото (див. х. Голе Болото, № 942) або ГТ гало – „велика поляна в лісі” [Б. Д. Грінченко]; „великі болота на Поліссі, що заросли травою і кущами; озеро в лісі” [Е. М. Мурзаєв].

842. Галóвського – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Волоське. Генітивна посесивна н.

843. Галóвського – х., Пл. Як н. п. Галовскаго зафіксований у 1911 р. Н. – див. № 842.

844. Галузинéцького (Галýзинського) – х., Сс. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Залісся. Н. – див. № 842.

845. Галýзинці – с., Др, Глз. Варіанти н.: Holuzyncze (1493), Holosincze (1514), Голузинцы (1530), Holuzynce (1661), Halusince (1739), Haluzincze (1774), Галубинцы (1800), Галузинцы (1805), Галузы (1845), Галузинці (1926). Патронімічна н.; див. ос. н. Голуза (1552), Лазар Галузич (1512), поміщики Галузинські (1713).

846. Галýзинці – с., Др. Як н. п. Галузинцы зафіксоване у 1992 р. Відойконімна н.

847. Гальчинéцький – фільварок, Тф. Існував як н. п. Гальчинецкій у ХІХ ст. біля с. Гальчинці. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

848. Гáльчинці – с., Тф, Гал. Варіанти н.: Halczyncze (1530), Гальчичи (1562), Гальчинцы (1579), Гальчинці (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Галка (1500), Гальченко (1683), Гальцъ (1248).

849. Гамáрня – с., Дн, Мор. Виникло у ІІ пол. ХVІІІ ст. Відмікротопонімна н., в основі якої – апелятив гамарня зі значенням „залізоплавильний завод” [Б. Д. Грінченко].

850. Гамáрня – с., Пл. Існувало з ІІ чверті ХVІІІ ст. [ІМІС]. У 1960 р. с. об’єднане з м. Полонне. Варіанти н.: Госп. д. Гамарня (1855), м-ко Гамарня предм. Полоннаго (1899), с. Гамарня (1926). Н. – див. № 849.

851. Ганджíвка – с., Сс. Існувало у серед. ХХ ст., приєднане до с. Вишневе. Варіанти н.: х. Пилявський (1958), Ганджівка (1959). В основі першої н. – ад’єктонім; друга н. – відантропонімна меморіальна (недалеко від с. загинув і похований козацький полковник Ганджа [С. Д. Бабишин] ).

852. Ганнíвка – с., Дн, Гнн. Варіанти н.: w Hanwce (1765), Hanowka (1775), Hannuwka (1789), Ганевка (1800), Гановка (1805), Ганувка (1855), д. Ганнушка (Гановка) (1889), Ганнівка (1926), Анновка (1976). За легендами: 1) першими поселенцями були Ганна і Станіслав; 2) власницею землі була донька місцевого пана Ганна [В. С. Прокопчук].

853. Ганнóпіль – с., Сл, Ган. Відоме із ХVІ ст. [Трудівник Полісся. – 2001. – 29 червня]. 1569–1923 – вол. ц.; у 1924–1931 рр. – рай. ц. Варіанти н.: Глинники (1602), Аннополь (1750), Annopol (1761), Ганнопіль (1946), Ґаннопіль (2008). Колишня н. вказує на характер місцевості, де поширені суглинкові ґрунти. Сучасна н. – посесивно-меморіальна: пос. назване на честь Анни Сангушко, дружини князя Антонія Яблоновського [М. І. Теодорович].

854. Ганнóпільський парк – парк, розташований у с. Ганнопіль (Сл). Заснований на поч. ХІХ ст. Площа – 23 га [ППХ]. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

855. Ганнóпільський райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існувала у 1924–1931 рр. Центр – с. Ганнопіль (Сл.). У 1926 р. нараховувалося 37 сільрад та 118 н. п. Загальна площа становила 500 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма й АГТ район (див. № 49).

856. Ганнýсине – с., Пл, Пнн. Варіанти н.: Антоновка (1855), Annusin (1880), дер. Анусинъ (1899), Анусино (1921), Анусин (1926), Ганнусине (1946). Перша н. – відантропонімна, в основі якої – ім’я першопоселенця. Друга н. – посесивна, мотивована жіночим ім’ям; пор. ос. н. Аннуся [Б. Д. Грінченко].

857. Ганýсин – х., Тф. Як н. п. зареєстрований у 1899 р. Н. – див. № 856.

858. Ганýсине – зал. ст., Пл. Фіксується як н. п. з ХІХ ст. біля с. Ганнусине. Варіанти н.: Антоновка (1855), хут. Анусинъ (1899), Ганусино (1992). Обидві н. – трансойконімні (див. №856).

859. Гарачíвщина – х., Вл. Зареєстрований у 1906 р. як Гарачевщина. Можливо, відмікротопонімна н., в основі якої – апелятив гарач зі значенням „данина, податок (хану)” [Б. Д. Грінченко]. Див. також ос. н. Гараськo [Б. Д. Грінченко].

860. Гардзéлів – х., Пл. Існував у І трет. ХХ ст. біля х. Блидні. Відантропонімна посесивна н.

861. Гармáти – ур., Пл. Існувало у ХІХ ст. недалеко від м. Полонне, біля ур. Мар’ян. Відмікротопонімна н., можливо, мотивована апелятивом гармата або ос. н. Гармата.

862. Гáрнишівка – зал. ст., Вл., Гар. Як н. п. Гарнышевка зафіксована у 1992 р. Трансойконімна н.

863. Гáрнишівка – с., Вл, Гар. Засноване на поч. ХІV ст. [ІМІС]. Варіанти н.: Garniszowka (1789), Гарнишевка (1855), Гарнышовка (1899), Гарнишівка (1925). Відантропонімна н., в основі якої – ім’я першого поселенця; пор. ос. н. Гарниш [АЮЗР].

864. Гарячинці – с., Нв. У 80-х рр. ХХ ст. мешканців переселено. Варіанти н.: w Haraczyncach (1765), Horaczynce (1782), Горачинцы (1805), Гарячинцы (1893), Горячинці (1926), Гарячинці (1946). Патронімічна н.; пор. ос. н. Горячий, Горячій (1542), Goracz (1404).

865. Гáтна – с., Др, Гат. Варіанти н.: Dzerzazna (1493), Деражня Почешиной (1530), Deražna Wyssyolek (1564), Hatnia Daraznia (1661), Deraznia Hatna (1668), Hatna Deražnia (1784), Гатна Деражня (поч. ХІХ ст.), Гатное-деражное, Готна Деражня (1862), Гатна-Деражня, Деражня-Гатна (1893), Деражна-Гатная (1914), Гатна (1967). Колишня н. – див. № 1233, ускладнена АГТ або антропонімом з посесивним значенням. В основі сучасної н. – ГТ гать, гатка зі значенням „непросихаюче болото; настил на ньому; гребля на річці; система ставків; невеликий піщаний насип; лісовий горб” [С. Д. Бабишин, Е. М. Мурзаєв].

866. Гатнянський – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Гатна. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

867. Гать – потік [СГУ]. Місцезнаходження не ідентифіковане; орієнтовно знаходиться у Др. Н. – див. № 865.

868. Гвардíйське – с., Хм, Гва. Засноване біля с. Доброщани (можливо, теперішнє с. Доброгорща) у 1584 р. галицьким підкоморієм М. Гербуртом, тоді ж отримало статус міст.; було ним до 30-х рр. ХХ ст. З кінця ХІХ ст. – вол. ц.; у 1923–1931, 1939–1957 рр. – рай. ц. Варіанти н.: Felstin (1630–1650), Felstyn (1674), Fulsztyn (1765), Felsztyn (1789), Фельстын (1792), Фелштин (1793), Филстин (1799), Фельтин (1800), Фельштин (1805), Фельстин (поч. ХІХ ст.), Фельштын (1857), Фельштин, Фульштин (1885), Фельштын, Фульштын (1889), Гвардійське (1946), Гвардейское (1956). Колишня н. – трансойконімна: так іменувався родовий маєток М. Гербурта, розташований у внутрішній Польщі [М. Балінскі, Т. Ліпінскі]. В основі сучасної н. – субстантивований прикметник меморіального характеру (в честь Першої гвардійської загальновійськової та Третьої гвардійської танкової армій, які визволяли цю територію від німецько-фашистських окупантів [С. Д. Бабишин] ).

869. Гвардíйський райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існувала у 1923–1931 та 1939–1957 рр. Центр – с. Гвардійське (Хм.). У складі району в різні роки нараховувалося: 23 сільрада та 63 н. п. (1926 – Фельштинський район), 22 сільради та 24 н. п. (1946). Загальна площа становила 800 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

870. Гелéтина – с., Км, Дрв. Існує з 20-х рр. ХХ ст. Варіанти н.: прис. Гелетина (1926), Галетина (1946). Посесивна відантропонімна н.

871. Гелетина – ур. біля с. Гуцули (Км), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Відойконімна н.

872. Гелéтинці – с., Хм, Гел. Варіанти н.: Rakowcze (1569), Zeletince (1630–1650), Rakowce seu Gieletynce (1679), w Reletyncach (1765), Gieletynce Wielkie (1787), Gelietynce (1789), Гелатинцы (1800), Гелетинцы (1805), Гелятинцы (1855), Гелетинцы Большие (1893), Великі Гелетинці (1926), Гелетинці (1946). За переказами, тут був табір семиградського князя Ракочі, пізніше – замок під н. Ракочі. На нашу думку, в основі першої н. – ос. н. Рак; пор. Рак (1088), Рачко (1495). Сучасна н. – відантропонімна посесивна; див. Jan Geleta (XVI ст). Н. ускладнювалася квалітативним прикметником.

873. Гелякíв – ліс. ст., Хм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Відантропонімна посесивна н.

874. Генерáлка – х., Шп. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. Посесивна н., мотивована антропонімом; пор. ос. н. Генерал (1598).

875. Геóргіївської Цéркви – ур., Пл. Як н. п. зареєстроване у 1911 р. Ойконім вказує на належність земель церкві.

876. Герáзівка – х., Сл. Як н. п. Геразовка зареєстрований у 1899 р. Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Геразъ (1415).

877. Герасімчукá – х., Вн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Великий Олександрів. Генітивна посесивна н.

878. Гéрмана – х., Сл. Існував у ХІХ – на поч. XX ст. Н. – див. № 877.

879. Гéрцій – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Клинини. Відантропонімна посесивна н.; пор. також герць – „окремі сутички, двобої перед боєм” [Б. Д. Грінченко].

880. Гетманчукá – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Щаснівка у 1926 р. Н. – див. № 877.

881. Гúка – х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля м. Городок. Н. – див. № 877.

882. Гілéць – х., Сл. Існував у І трет. ХХ ст. біля х. Рудня у 1926 р. Можливо, н. мотивована антропонімом.

883. Гірчúчна – с., Дн, Гір. Відоме з 1518 р під н. Гірчичани [ІМІС]. Варіанти н.: Горчичаны, Орчичаны, Гурчичаны, Горчична (XVII–XVIII ст.) w Gorczyczny (1765), Горчина (1800), Горчично (1862), Горчишно (1884), Горчичано (1914), Горчичная (1956), Гірчична (1965). Етимологічні гіпотези: 1) н. вказує на злиденне („гірке”) життя селян; 2) трансформоване горчешня – біля с. є поле, де знаходяться залишки печей, у яких випалювали посуд; 3) біля с. знаходяться долини, вкриті гірчаком [В. С. Прокопчук]; 4) від флоролексеми гірчиця [С. Д. Бабишин]. На нашу думку, імовірніше, що н. відантропонімна; пор. ос. н. Goracz (1479).

884. Глибéцький – х., Вл. Як н. п. Глибецкій зареєстрований у 1899 р. Можливо, відантропонімна посесивна н.

885. Глúбівка – с., Нв, Крж. Відоме із XVI ст. [Наддністрянська правда. – 1965. – № 37]. Варіанти н.: Clębowka (1784), Clęmbowka (1787), Глембовка (1800), д. Прис. Глимбовка (1862), Глимбовка (1898), Глимбівка (1926), Глембівка (1938), Глибівка (1946), Глыбовка (1956). Колишня н. – відантропонімна посесивна, див. поміщики Глембоцькі [В. К. Гульдман]. Сучасна н. – трансформований варіант колишньої, одночасно вона має локативне забарвлення [С. Д. Бабишин]; пор. ГТ глибинка – „глибокий яр”; „віддалений від чого-небудь пункт” [СУМ].

886. Глибока – балка; знаходиться біля с. Нагоряни (Км). Варіант н.: Глібока [СГУ]. Н. – квалітативний субстантивований прикметник.

887. Глибока – р., п. Смотричу л. Дністра; протікає через н. п. Карачківці (Чм). Варіант н.: Glemboka, Glęboka, Czarna [СГУ]. Н. – див. № 886. Паралельна н. мотивована найменуванням суміжного с. Черче (Чорна).

888. Глибо́ка Доли́на – р., п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через н. п. Радошівка (Із). Варіант н.: Глубокая Долина [СГУ]. Н.-сл.-сп. характеризує особливості навколишнього ландшафту.

889. Глибока Долина – ур. біля с. Нагоряни (Км), у якому знайдено залишки давньоруського пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 888.

890. Глибочáнське – с., Лт. Існувало у І пол. ХХ ст., приєднане до с. Подільське. Варіанти н.: х. Глибока (1926), х. Глибочанський (1956), Глибочанське (1960). Н. мотивована прикметником глибокий (див. також № 885).

891. Глибочиця – ур. біля с. Велика Кужелева (Дн), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Квалітативна відприкметникова н.

892. Глибочо́к – потік, л. Ушиці л. Дністра; протікає через с. Іванівка, Глибочок (Нв). Варіанти н.: Glęboczyk, Глембо(чекъ), Глубочек [СГУ]. Довжина – 22 км [КРВУ]. Місцеві жителі називають потік Глібочок (від назви сусіднього села Глібів). Імовірніше, що н. поселення мотивована гідронімом, який, у свою чергу, утворений від квалітативного прикметника шляхом його суфіксації (див. також № 894).

893. Глибочо́к – р., л. Хомори п. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає в Пл, устя – біля с. Глибочок на Житомирщині. Варіанти н.: Глубочекъ, Глибочекъ [СГУ]. Довжина – 14 км [КРВУ]. Квалітативна відприкметникова суфіксальна н.

894. Глибочóк – с., Нв, Кап. Відоме із XVI ст. Варіанти н.: Hluboczek (1661), Lubaczow (1775), Glęboczek (1784), Глубочек (1800), Глембочек (1855), Гленбочек (1862), д. Глебочек, Глубочек (1889), Глибочок (1926), Глібочок (1938), Глибочек (1956). Локативна н., мотивована прикметником глибокий: с. розташоване у глибокому яру [С. Д. Бабишин]. На нашу думку, відгідронімна н. (див. № 892).

895. Глúнисько – ліс. ст., Яр. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Відмікротопонімна н., в основі якої – ГТ глинисько, синонімічний до глинище зі значенням „місце, яма, звідки беруть глину” [Б. Д. Грінченко].

896. Глинисько – ур. біля с. Кормильча (Чм), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 895.

897. Глúнище – ур., Шп. Існувало як н. п. у ХІХ ст. біля с. Климентовичі. Локативна відмікротопонімна н., в основі якої – ГТ глинище (див. № 895).

898. Гли́нничка – п. Жарихи л. Корчика л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через н. п. Головлі, Нижні Головлі, Хоросток, Ганнопіль, Глинники (Сл) [СГУ]. Відойконімна н. з додатковим квалітативним змістом: можливо, р. має глинисте дно (див. також № 901).

899. Глúнки – д., Пл. Пос. існувало як н. п. Глинки у XIX – на поч. XX ст. Відмікротопонімна н., в основі якої – апелятив глинка зі значенням „біла глина, що використовується для виготовлення фарфорових та фаянсових виробів, а також у паперовій, текстильній та інших галузях промисловості” (С. Д. Бабишин).

900. Глúнки – ур., Шп. Існувало н. п. у І трет. ХХ ст. Н. – див. № 899.

901. Глúнники – с., Сл, Ган. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Hlinniki (1761), Глинки (1855), Glinice (1882), Глинники (1899). Родова відантропонімна н.; пор. ос. н. Глина, Глинкa (1613).

902. Глúнська лісовá контóра – ліс. контора, Пл. Як н. п. зареєстрована у 1899 р. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма і АГТ.

903. Глíбів – с., Нв, Глі. Варіанти н.: Hlebow (1493), Глебов (1530), Hlibow (1546), Hliebow (1565), Chlibow (1729), Глібів (1926). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Гліб (887).

904. Глібівський став – став на р. Глибочок біля с. Глібів (Нв). Н.-сл.-сп., складається з ад’єктоніма та ГТ.

905. Глíбки – с., Кр, Глб. Варіанти н.: Hlebowcze (Глебовецъ) (1517), Глибки (1618), Hlibki (1789), Глібки (1946). За переказами, с. раніше називалось Селище (після татарського розорення ХV ст. мешканці оселилися біля глибокої впадини та озера [М. І. Теодорович] ). Зараз біля с. є ур. Селисько, у якому знайдено залишки пос. ХVІ–ХVІІ ст., можливо, це колишнє с. Селище [І. С. Винокур]. За Ю. Гжимайлом, с. виникло у глибокому яру, але внаслідок розширення ерозійних процесів жителі залишили яри і поселилися над глибокими долинами, зберігши н. На нашу думку, н. родова; пор. ос. н. Гліб (887). Колишня н. – ойконіміз. АГТ селище зі значенням „поселення; місце, де було село” [С. Д. Бабишин].

906. Глібока – струмок, л. Калюсу л. Дністра; протікає у с. Браїлівка (Нв). Н. – субстантивований прикметник квалітативного характеру (у діалектному варіанті), який вказує на характерні особливості рельєфу.

907. Глíнських – х., Сл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля х. Рудня. Варіанти н.: Глинскаго (1899), Глінських (1926). Генітивна посесивна н.

908. Глýшківці – с., Яр, Глу. У серед. ХІХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Gluschkowcze (1493), Hluskowcze (1530), Глушковцы (1542), Cluszkowce (1765), Глушківці (1926). Етимологічні гіпотези: 1) н. мотивована зоолексемою глухар [С. Д. Бабишин]; 2) н. мотивована ГТ глуш, глушка зі значенням „листяний ліс”, „густо заросле місце” [Б. Д. Грінченко]. На нашу думку, н. відантропонімна посесивна; пор. ос. н. Глушко (1536), Глух (1444), Глуша (1115).

909. Глушковéцьке – с., Яр, Глу. Існує з ХХ ст. Варіанти н.: х. Місюрівка (1926), х. Глушковецький (1956), Глушковецьке (1960), Глушковецкое (1979). Колишня н. – відантропонімна посесивна (див. також ур. Мисюра [І. С. Винокур] ). В основі сучасної н. – ад’єктонім.

910. Глядки – с., Вл, Чер. Відоме з 1568 р. [В. М. Симашкевич]. Варіанти н.: Hladki (1612), Hladkie (1787), Глядли (1800), Гладки (1805), Глядки (1862). Відантропонімна родова н.; пор. ос. н. рос. Глядков А. (1565). Див. також глядка – „рослина Aster” [Б. Д. Грінченко].

911. Гнадюкú – ур., Пл. Існувало як н. п. у ХІХ ст. біля с. Котюржинці. Відантропонімна н., мотивована ос. н. Гнадюк.

912. Гнáтівці – с., Хм, Гна. Варіанти н.: Ihnathowcze (1493), Игнатовцы (1530), Ignatowcze (1575), Ihnatowce (1661), Ichnatowce (1784), Игнатневцы (1800), Гнатівні (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Ihnat (1413); поміщики Ігнатовські (АЮЗР), Tomasz Ichnatowskiy (1784).

913. Гнатки – с., Ск, Врд. Варіанти н.: Игнатки (1618), Игнатка (1820), Ignatki (1882), Гнатки (1926). Родова н.; пор. ос. н. Гнат, Игнат.

914. Гнатовина – гора у Товтрах, біля с. Привороття Друге (Км). На горі – Блажкове городище, можливо, побудоване скіфами [Т. Сис]. Оронім – суфіксальний відантропонімний дериват. Друга н. складається із присвійного прикметника та ГТ зі значенням „залишки стародавнього м.”.

915. Гнатóвина – ліс. ст., Дн. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Колишня н. місцевості – Блажкове городище, зараз – Гнатовина, або Кармалюкова гора [Радянське Поділля. – 1970. – № 39]. Відмікротопонімна н. (див. № 914).

916. Гнатóвського (Садиби) – окреме господарство, Сс. Існувало у І трет. ХХ ст. біля с. Івки. Дві паралельні н.: прізвище власника у формі родового відмінка однини та ойконімізований апелятив.

917. Гнатюкá – х., Тф. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Колки. Генітивна посесивна н.

918. Гнатюкá (Довгий міст) – х., Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Лугове. Дві паралельні н.: генітивна посесивна та відмікротопонімна локативна.

919. Гнатюкá луг (Гнатюкíв луг) – х., Км. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Гораївка. Відмікротопонімні н. із посесивним значенням.

920. Гначкá – х., Тф. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Базалія. Н. – див. № 917.

921. Гнила – р., п. Бужка л. Південного Бугу (Хм); протікає через с. Тиранівка, Терешівці (Хм), Ярославка (Лт). Див. також – р. Без назви, довжиною 17 км [КРВУ]. Квалітативна відприкметникова н.

922. Гнилий Кут – ур. біля м. Городок (Гр), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н.-сл.-сп. складається із прикметника зі значенням „застояний, затхлий, несвіжий (про воду, водойми)” та ГТ кут зі значенням „частина якої-небудь території. місцевості” [СУМ].

923. Гнилúй луг – ур., Пл. Існувало як н. п. у ХІХ ст. Н. складається із квалітативного прикметника та ГТ луг зі значенням „низовина, що заросла травою або лісом; низовина біля річки” [Т. А. Марусенко].

924. Гнили́й Потік – струмок; протікав у м. Кам’янець-Подільський. Варіант н.: Гнилой Потокъ [СГУ]. Квалітативна н.-сл.-сп., до складу якої входить прикметник і ГТ „потік – річка (переважно невелика), струмок із стрімкою течією; бурчак” [СУМ].

925. Гнили́й Рів – р., п. Вілії л. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Комини, Білотин (Сл), біля м. Нетішин. Варіанти н.: Гнилой Ровъ, Гнилий Ріг. Довжина – 28 км [КРВУ]. Н.-сл.-сп., до складу якої входить ГТ рів – „довга, глибока канава, розмита водою або викопана в землі, траншея”; ріг – „місце, де сходяться дві зовнішні сторони якогось предмета; сторона, край чого-небудь; те саме, що мис” [СУМ].

926. Гнилúця – ур., Із. Існувало у XIX – на поч. XX ст. Відмікротопонімна н., в основі якої – ГТ гнилиця зі значенням „грузьке болото з іржавою водою, лісове болото, заболочена низовина” [Т. А. Марусенко]. Пор. також ос. н. Гнилица (1586) та гнилиця – „дика груша” [Б. Д. Грінченко].

927. Гнилúща – х., Бл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Гнилица (1899), Гнилища (1911). Відмікротопонімна н. (варіант н. – див. № 926).

928. Гниловóди – с., Дн. Відоме з 1598 р. [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. У 1967 р. приєднане до с. Слобідка-Рахнівська. Варіанти н.: Гниловоды (1855), Гниводи (1889), Гниловоди (1926). Відгідронімна н., див. р. Гниловодка [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Пор. також ГТ гниловід, гниловоди – „гниле, заросле болото; стояча вода” [Б. Д. Грінченко].

929. Гнилякú – с., Км. Відоме з кін. ХІХ ст. як ур. Гниляки, у 50-х рр. ХХ ст. приєднане до с. Пожарниця. Відмікротопонімна н.; пор. гниляк – „рослина, що зогнила” [Б. Д. Грінченко].

930. Гнилячка – ур. біля с. Кривчани (Км), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. Відприкметникова квалітативна н.

931. Гнійнúчка – д., Із. Існувала у ХІХ – І чверті ХХ ст. біля с. Поліське. Варіанти н.: Гнойнищина (1899), Гнойничка (1906), Гнійничка (1926). Відойконімна демінутивна н. (див. № 3647).

932. Говúрня – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Загінці. Мотивація н. невідома.

933. Говíрка – р., п. Жвану, л. Дністра. Те саме, що й Батіг (див. № 126). Відойконімна н.: протікає через с. Говори (Вн).

934. Гóвори – вис., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Ставчинці. За припущенням І. С. Винокура, це залишки давнього м. Говори, спаленого татарами; пізніше тут було ур. Говори. Н. колишнього поселення родова; пор. ос. н. Говор (ХV ст., 1664), а сучасного – трансойконімна.

935. Гóвори – с., Вн, Гов. Засноване у ІІ пол. XVІ ст. [ІМІС]. Варіанти н.: Hawary (1630–1350), Howory (1661), Говоры (1805), Говори (1925). За даними краєзнавців, н. відгідронімна [Радянське Поділля. – 1986. – № 198], див. р. Говірка (№ 933). На нашу думку, н. родова (див. № 934).

936. Гóвори – с., Кр, Глб. Варіанти н.: х. Говоры (1855), Говори (1925). Відантропонімна родова н. (див. № 934).

937. Говориське – ур. біля с. Копачівка Друга (Вл), у якому знайдено залишки селища ХVІ ст. [І. С. Винокур]. Н. – субстантивований ад’єктонім (раніше тут існувало пос. Овори (1596), Говори (1617), спалене татарами [М. В. Симашкевич] ).

938. Говорівський – сінокіс. Зафіксований у 1884 р. біля с. Копачівка (Вл.). Н. – субстантивований ад’єктонім [М. В. Симашкевич].

939. Гóворівський парк – парк, розташований в с. Говори (Вн). Заснований у ХІХ ст. Площа – 9,9 га [ППХ]. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

940. Гóголі – с., Вн, Жен. Варіанти н.: Hoholij (1630–1650), Hohole (1784), Гоголи (1805), Гоголі (1926). С. Д. Бабишин виводить н. від зоолексеми гоголь – „різновид качок”. На нашу думку, н. родова; пор. ос. н. Хохол (1420), рос. Гоголь (1143).

941. Гожéна – х., Нв. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Куча. Мотивація н. невідома.

942. Гóле Болóто – х., Сл. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Довжки. Відмікротопонімна н., в основі якої – квалітативний прикметник та ГТ.

943. Голенúщеве – с., Лт, Глн. Варіанти н.: Holenyschczow (1493), Голенищов (1530), Holienisczow (1565), Oleni (1630–1650), Holeniszczow (1668), Holeniszczt (1784), Голенищев (1805), Голенищи (поч. ХІХ ст.), Голенищево (Голенищів) (1926), Голонищеве (1946), Голонищево (1956), Голенищеве (1967). Відантропонімна посесивна н. (див. № 944).

944. Голенúщеве – с., Чм, Глн. У кінці XVI ст. спалене татарами і відновлене у 30-х рр. XVII ст. [Нове життя. – 1974. – № 82]. Варіанти н.: Holenyschczow (1493), Голенищов (1530), Holeniszczow (1661), w Holeniszczach (1765), Olenicze (1787), Голенищева (1800), Голенищев (1805), Голениска (поч. ХІХ ст.), Голенищево (1862), Голенищеве (1884), Гленіщево (1926). Відмікротопонімна н., в основі якої – н. ур., яка відбивала особливості місцевості, вільної від лісових і чагарникових зарослів [Нове життя. – 1974. – № 82]. На нашу думку, відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. рос. Голенище, В. А. Голенище Кутузов (ІІ пол. XV ст.).

945. Гóлики – с., Сл, Вар. Варіанти н.: Голики (1629), Holiki (1889). На нашу думку, родова н.; пор. ос. н. Голекъ (1052), Голик (1696). Див. також ГТ голик – „вершина хребта; чиста безліса місцевість, поляна в лісі, відкрите місце на болоті” [Е. М. Мурзаєв].

946. Голúнського – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Доброгорща. Генітивна посесивна н.

947. Гóлишівці – с., Сл. Існувало у ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Голышва (1855), Голышевцы (1899), Голишівці (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Голешъ (1115), Голышевъ (1495).

948. Голкóвського – х., Вл. Зареєстований у 1926 р. біля с. Кржачки (Кущівка). Н. – див. № 946.

949. Голова́ – р., п. Жарнівки л. Дністра. Те саме, що й Вільшанка (див. 707). Н. наведено помилково (можливо, під впливом н. Талова).

950. Головáцьких – х., Пл. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Гловацкихъ (1899), Головацкихъ (1911). В основі н. – прізвище власників у формі родового відмінка множини.

951. Головачíвка – с., Хм. Існував у XVІІI–ХІХ ст. біля с. Пирогівці. Варіанти н.: Glowaczowka (1784), Holowaczowka (1820), д. Головачевка (1862). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Голова, Головач (1491).

952. Головинéцький – х., Вл. Існував як х. Головинецкий у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Авратин. Можливо, в основі н. – прізвище власника.

953. Голóвлі – с., Сл, Глв. Відоме із XVI ст. Варіанти н.: Голобли (1602), Holowni (1789), Головни (1816), Головня (ХІХ ст.), Головля (1857), Головли (1911), Головлі (1926), Головлі Українські (1946). Імовірно, родова н. з кількома фонетичними варіантами, в основі якої ос. н. Головня (1569), Голобут(д), Holobuth (1470). Пор. також голоблі – „жердини, прикріплені кінцями до передньої частини воза, саней, у які запрягають коней” [Б. Д. Грінченко]; головень – „прісноводна риба родини коропових” [СУМ]; головниця – „заглиблення в скелі” [Т. А. Марусенко]. Н. ускладнювалася відетнонімним прикметником.

954. Головнúй – фільварок, Дн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Кривчик. Квалітативна н.

955. Голóвчинський – х., Лт. Існував у ІІ пол. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Головчинці. Варіанти н.: прис. Головчинцы (1862), х. Головчинський (1926). Відойконімна локативна н.

956. Голóвчинці – с., Лт, Тре. Варіанти н.: Головчинцы (1530), Holowczincze (1564), Holoczynce (1630–1650), Holowczynce (1661), Olowczincze (1701), Olofzinze (1769), Головчинці (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Головка (1429), Голова, Головчик (1491).

957. Гóлоди – х., Із. Існував на поч. ХХ ст. як Голоды. Можливо, відантропонімна н.; пор. ос. н. Голодъ (1654).

958. Голозубинéцький парк – парк, розташований на південно-західному схилі гори біля с. Голозубинці (Дн). Закладений у серед. ХVІІI ст. (за іншими даними, – у 1820 р. поміщицею Антоніною Красинською [І. Байдак] ). Площа – 21 га [ППХ]. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

959. Голозýбинці – с., Дн, Гол. Варіанти н.: Holozubowicze (1469), Holozubyncze (1530), Голозубинцы (1542), Holozubincze (1565), Holozubince (1661), w Holozobincach (1765), Голозудинцы (1914), Голозубинці (1926). Етимологічні гіпотези: 1) емоційно-експресивна н. із згрубілим значенням [С. Д. Бабишин]; 2) пагорб, де оселилися першопоселенці, був вкритий густим лісом і був схожий на зуби [В. С. Прокопчук]. На нашу думку, патронімічна н.: пос. засноване Голозубом; пор. ос. н. Голозуб (1495).

960. Голóсків – с., Км, Глс. У XVІІ–XVІІІ ст. поряд існувало два поселення – Старий і Новий Голосків [С. Д. Бабишин], проте документально це не підтверджено. Варіанти н.: Голосков (1440), Holoszkow (1493), Holoskow (1530), Голосково (1862), Голосків (1926). За переказами, колишня н. – Голі скелі, звідси й Голосків. Імовірніше, що н. відантропонімна посесивна, мотивована ос. н. Голоско [С. Д. Бабишин].

961. Гóлóсків – с., Лт, Глс. Варіанти н.: Oloszkow (1493), Голосков (1530), Holoskow (1630–1650), Голосково (1862), Голоскова (1918), Голосків (1926). За переказами, с. було сторожовим пунктом, з якого подавався сигнал („голос”) для всіх сусідніх поселень під час нападу ворогів; [ІМІС]. Імовірніше – див. № 960.

962. Голóсківська дáча – ліс. ст., Км. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Локативно-квалітативна н. (ад’єктонім та АГТ).

963. Голóсківський парк – парк, розташований у с. Голосків. (Км). Заснований у ХІХ ст. Площа – 9 га [ППХ]. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

964. Голóсківський парк – парк. Розташований у с. Голосків (Км). Заснований у ХІХ ст. Площа – 3,7 га [ППХ]. Н. – див. № 963.

965. Голохвáсти – с., Вл. Варіанти н.: Голохвасты (1899), Голохвасти (1925). У 1972 р. приєднане до с. Поляни. Можливо, відантропонімна н.; пор. ос. н. Голохваст (1654).

966. Голохвáсти – с., Яр, Атн. Варіанти н.: Holokowie (1630–1650), Holochwasty (1787), д. Голохвасты (1862), Голохвастов (1898), Голохвасти (1926). За С. Д. Бабишиним, н. емоційно-експресивна з негативним забарвленням. На нашу думку, родова н.; пор. ос. н. Голохваст (1654).

967. Голощиха – поле біля с. Сарнів (Вл). За переказами, тут було міст. Брулів [М. В. Симашкевич]. Імовірно, суфіксальний квалітативний дериват (від прикметника голий зі значенням „очищений, пустий”).

968. Голýбча – с., Пл, Кус. Варіанти н.: Голубъча (1593), Holubsza (1882), хут. Голубча (1899). Посесивна відантропонімна н.; пор. ос. н. Голубець, Голубиця (1218), Голуб, Голубко (1495).

969. Голюнéцький – х., Тф. Зафіксований у 1926 р. біля с. Лисогірка. Можливо, відантропонімна н. (див. також № 3820).

970. Голя́нка – х., Кр. Існував у ХІХ ст. між сс. Терешки та Мончинці. Варіанти н.: Голеньки, Голянка (1855). Відантропонімна н.; пор. ос. н. Golanka (1442), Голянко, Голіонка (1544). Див. також ГТ голя – „гола вершина гори” [Б. Д. Грінченко].

971. Гонорíвка – с., Вл, Клн. Варіанти н.: Гоноровка (1855), Гонорівка (1925). Відантропонімна н.; пор. ос. н. Гонор, Гонорій, Honorko (АЮЗР).

972. Гончарú – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Буцневе. Плюральна н., яка, імовірно, вказувала на заняття мешканців.

973. Гончарú – х., Пл. Існував у ХІХ ст. біля смт. Понінка. Н. – див. № 972.

974. Гончарú – х., Ск. Існував у ХІХ ст. біля с. Махаринці. Н. – див. № 972.

975. Гончарúха – с., Сс, Пап. У серед. ХІХ ст. поміщик Стадницький перейменував пос. на Єгипет. Варіанти н.: выс. Гончариха, Єгипет, Египта (1893). За С. Д. Бабишиним, поселення було засноване гончарами; однак форма н. вказує, що ойконім мотивований прізвиськом жінки (землевласниці або першопоселенки). Паралельна н. утворена шляхом перенесення хороніма на пос.

976. Гончари́ха – струмок, л. Вовка п. Південного Бугу; протікає через н. п. Шпичинці (Др) [СГУ]. На нашу думку, відмікротопонімна н.

977. Гончариха – ур. біля с. Хребтіїв (Нв), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 975.

978. Гончарúха – фільварок, Сс. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля х. Гончариха. Варіанти н.: фольв. Єгипет (1893), Гончариха (1926). Трансойконімні н. (див. № 975).

979. Гончарúха – х., Сл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля х. Городець. Н. – див. № 975.

980. Гончарíв – х., Пл. Як н. п. Гончаровъ існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. Посесивна н.

981. Гончáрський – х., Шп. Існував як х. Гончарский у ХІХ ст. біля c. Хролин. В основі н. – субстантивований прикметник, який вказував на заняття жителів.

982. Гончарукíв – х., Тф. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Святець. Відантропонімна посесивна н.

983. Гора – ур. біля с. Ставниця (Лт), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. В основі н. – ГТ гора зі значенням „підвищення” [Т. А. Марусенко].

984. Горáївка – с., Км, Сту. Варіанти н.: w Gorajowce (1765), Corzejowka (1775), Гораевка (1805), Гураевка (поч. ХІХ ст.), Горашов (1845), Гуриевка (1855), Гараевка (1914), Гораївка (1926). Краєзнавці н. виводять від ГТ гора. На нашу думку, н. відантропонімна посесивна; див. поміщики Горайські [АЮЗР].

985. Горáйка – х., Пл. Існував у І трет. ХХ ст. біля м. Полонне. Можливо, відантропонімна н.; пор. ос. н. Горейко (1598).

986. Горбáнівка – с., Гр. Існувало у XVІІI – І трет ХХ ст. біля с. Спасівка. Варіанти н.: Horbaczowka (1789), Гобрыловка (1800), Хорбановка (1805), Slob. Ghorbanowka (1820), д. Гербановка (1888), д. Горбановка (1914), Горбанівка (1926). Мотивація н. неоднозначна. Можливо, в основі н. – ГТ горб (див. № 990) або ос. н Горбач, Горбань.

987. Горбáнь – х., Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля смт. Ярмолинці. Н. – див. № 986.

988. Горбáсів – с., Лт, Грб. Відоме з 1494 р. [ІМІС]. Варіанти н.: Горбашов (1530), Horbaczow (1565), Horbasow (1630–1650), Горбошов (1845), Горбасов (1862), Горбасівка (1926), Горбасів (1938). С. Д. Бабишин пропонує два варіанти походження н.: від ГТ горб або від прізвиська Горбась, що більш імовірно.

989. Горбас’яни – х., Лт. Існував у ІІ пол. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Терлівка. Варіанти н.: х. Горбасова (1862), Горбас’яни (1926). Відантропонімна посесивна н. (можливо, пов’язана із с. Горбасів).

990. Горби – ур. біля с. Шелехове (Др), у якому знайдено залишки давнього монастиря [І. С. Винокур]. Плюральна н., похідна від ГТ горб зі значенням „невелике округле підвищення на площині; бугор, пагорок” [СУМ]; „невисока похила гірка, пагорб” [О. К. Данилюк].

991. Горбú – фільварок, Пл. Як н. п. Горбы зафіксований у 1899 р. Локативна н., в основі якої – ГТ горб (див. № 990).

992. Горбик – ур. біля с. Пасічна (Сс), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Демінутивна н., похідна від ГТ горб зі значенням „пагорб, пригорбок, курган” [Б. Д. Грінченко]. Див. також № 990.

993. Горжéльня – с., Сл. Існувало у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Миньківці. Варіанти н.: Горжельна (1855), Горжельня (1921). Відмікротопонімна н.; пор. горжетка – „відокремлюваний хутряний комір” [ЕСУМ], горжельня – „місце, де виготовляють хутряні вироби”.

994. Гори – ур. біля с. Кремінна (Гр), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. В основі н. – плюральний ГТ (див. № 983).

995. Гóри – фільварок, Вл. Існував як н. п. Горы у ХІХ ст. Н. – див. № 994.

996–999. Гóри 1-й, 2-й, 3-й, 4-й – х., Із. Як н. п. зареєстровані у 1899 р. Н. складаються з ГТ та числового диференціатора.

1000. Горин Штейна – ур. біля м. Хмельницький, у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Імовірно, відантропонімна посесивна н.

1001. Го́ри́нь – р., п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через н. п. Ямпіль, Лепесівка, Вільшаниця, Вариводки, Гулівці, Синютки (Бл), Двірець, Білижинці, Михнів, Дібрівка, Мислятин, Криволука, Клубівка, Васьківці, Ізяслав, Путринці, Михля, Радошівка (Із), Варварівка, Ташки, Славута, Стригани, Полянь, Комарівка і Нетішин (Сл). Варіанти н.: Горынь, Горина, Horyń [СГУ]; Horin, Horni [П. Л. Маштаков]. Сучасна н. відома з 1450 р. Існує кілька гіпотез походження н.: 1) з готської garunja – „джерело”; 2) від давньосхіднослов’янського горина – „гірська місцевість” [М. Т. Янко]. За Я. О. Пурою, н. означає: „річка бере початок з гори (Кременецького кряжа) і долає значний гористий шлях”.

1002. Гóриця – с., Сл, Грц. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Horica (1831), Горицы (1855), Горица (1899), Гориця (1926). В основі н. – ГТ гора; пор. горина– „гірська місцевість” [М. Т. Янко]. Див. також ос. н. Горина (1281).

1003. Гóрка Берéзинська – ур., Шп. Зафіксоване як н. п. Горка Березинская у 1850 р. біля с. Березно. Відмікротопонімна локативна н.-сл.-сп., що складається з ГТ та ад’єктоніма.

1004. Гóрка Полóнська – ур., Пл. Зафіксоване як н. п. Горка Полонская у 1855 р. біля м. Полонне. Н. – див. № 1003.

1005. Гóрлівка – с., Із. У 1641 р. було зруйноване князівськими військами [ІМІС]. Детальні відомості відсутні. Можливо, відантропонімна н., в основі якої – ос. н. Горло (1459), Горлов (1495), Горлицький [АЮЗР].

1006. Горнúцький – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Коржівці. В основі н. – прізвище власника.

1007. Горобéць – х., Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Вербка. Н. – див. № 1006.

1008. Город Богів – ур. біля с. Городище (Др), у якому знайдено залишки д.-р. пос., можливо – м. Божеськ [І. С. Винокур]. Емоційно-експресивна н.-сл.-сп., що складається з АГТ город зі значенням „місто” та іменника з присвійним значенням.

1009. Городéць – х., Сл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Миньківці. Варіанти н.: уроч. Городецъ (1855), х. Городець (1926). В основі н. – ГТ городець зі значенням „городок, укріплене тином місце; поселення” [Б. Д. Грінченко]; „місце, де було поселення” [О. К. Данилюк].

1010. Городúська – с., Дн, Мин. Варіанти н.: w Horodyczczu (1765), Chorodyszcze (1775), Городище (1800), Городыска (1893), д. Городыски (1914), Городиська (1926), Городиськи (1938), Городиска (1956). Н. мотивована ГТ городисько зі значенням „городище, древнє земляне укріплення” [Б. Д. Грінченко], городище – „сильно зруйнована, піддана ерозії місцевість; залишки розвалин поселення, взагалі – житла; місце колишніх поселень, укріплень, святилищ, позначених оточуючими їх валами і ровами” [В. І. Даль].

1011. Городúсько – ліс. ст., Яр. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Відмікротопонімна н. (див. № 1010).

1012. Городисько – ур. біля с. Гринчук (Км), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 1010.

1013. Городисько – ур. біля с. Колубаївці (Км), у якому знайдено залишки давнього городища [І. С. Винокур]. Таку н. має і гора, на вершині якої, за переказами, в часи Київської Русі були укріплене сел. і православний монастир (І. В. Гарнага). Н. – див. № 1010.

1014. Городисько – ур. біля с. Проскурівка (Ям), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 1010.

1015. Городисько – ур. біля с. Сокілець (Дн), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 1010.

1016. Городисько – ур. біля с. Ставище (Дн), у якому знайдено залишки давнього пос. – за переказами, м. Тягин, або Новогрудок [І. С. Винокур]. Н. – див. № 1010.

1017. Городисько – ур. біля с. Супрунківці (Км), у якому знайдено залишки давнього городища [І. С. Винокур]. Н. – див. № 1010.

1018. Городисько – ур. біля с. Тернова (Дн), у якому знайдено залишки давнього городища [І. С. Винокур]. Н. – див. № 1010.

1019. Городúсько – х., Вн. Існував у І пол. ХХ ст., у 1956 р. знято з обліку н. п. Варіанти н.: х. Тарасово (1926), Городисько (1946). Перша н. – відантропонімна, друга – відмікротопонімна (див. № 1010).

1020. Городúсько – х., Дн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Удріївці. Н. – див. № 1010.

1021. Городища – ур. біля с. Зелені Курилівці (Нв), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 1010.

1022. Городище – гора біля с. Великий Карабчіїв (Гр), на якій знайдено залишки давнього городища [І. С. Винокур]. Н. – див. № 1010.

1023. Городúще – с., Др, Грщ. Знайдено залишки городища ХІІ–ХІІІ ст., яке вважають літописним містом Божеськ [І. С. Винокур]. Відоме з XІХ ст. У 30-х рр. ХХ ст. н. п. Городище, Шведи і Шведи-Городищенський об’єдналися в одне пос. під н. Шведи-Городище. Варіанти н.: х. Городиско (1862), хут. Городище (1926), Шведи-Городище (1938). Н. – див. № 1010.

1024. Городúще – с., Др. Як н. п. зафіксоване біля с. Городище у 1992 р. Трансойконімна н.

1025. Городúще – с., Шп, Грщ. Варіанти н.: Городища (1534), Городище (1547), Horodyszcza (1789), Городищи (1850), Horodyszcze (1882). За С. Д. Бабишиним, с. виникло на місці знищеного укріпленого пос. і залишило за собою н. Городище (див. № 1010). За дослідженнями археологів, с. розташоване на місці літописного Ізяслава [Радянське Поділля. – 1967. – 12 березня].

1026. Городище – ур. біля с. Іванківці (Ям), у якому знайдено залишки скіфського пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 1010.

1027. Городище – ур. біля с. Княжпіль (Км), у якому знайдено залишки давнього городища [І. С. Винокур]. Н. – див. № 1010.

1028. Городище – ур. біля с. Кривчик (Дн), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 1010.

1029. Городище – ур. біля с. Михайлівка (Дн), у якому знайдено залишки давніх сіл Яруга і Луговина [І. С. Винокур]. Н. – див. № 1010.

1030. Городище – ур. біля с. Пашківці (Хм), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 1010.

1031. Городище – ур. біля с. Стуфчинці (Хм), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 1010.

1032. Городище – ур. біля с. Ходаківці (Хм), у якому знайдено залишки давнього міста [І. С. Винокур]. Н. – див. № 1010.

1033. Городня́вка – х., Шп. Зафіксований у ХІХ ст. біля с. Городнявка. Трансойконімна н.

1034. Городня́вка – с., Шп, Грд. Варіанти н.: Городневка (1855), Майдан Городевка (1888), Городявка (1899), Городнявка (1946). За С. Д. Бабишиним, локативно-квалітативна н., в основі якої – ГТ городня зі значенням „система дерев’яних зрубів, заповнених землею або камінням, яка укріплювалася навколо міста або двору феодала”. Див. також ос. н. Horodko [М. О. Демчук]. Н. ускладнювалася ГТ майдан (див. №2753).

1035. Городóк – м., Гр. Пос. існує із ХІІІ ст. [Прапор Ілліча. – 1967. – № 45]. Документальні відомості – із 1392 р., коли Ф. Коріатович передав пос. землянину Бедриху; з кінця XV ст. воно належало магнатам Новодворським і називалося Новодвором. З 1550 р. – міст., з 1947 р. – смт., з 1957 р. – м.; у 1795–1804 рр. – повіт. ц.; з кін. ХІХ ст. до 1923 р. – вол. ц.; із 1923 р. – рай. ц. Варіанти н.: Городок, Грудек, Грудок (XV ст.), Nowodwor (1493), Гродек Бедрихов (1530), Grodek (1562), Grudek (1630–1650), Grodek Bedrychow (1661), Городесо (1764), w Stary Grodek (1765), Бед. Гродек (1792), Гиродек (1793), Грудек (1795), Городок (1862), Городок, Грудек, Новодвор (давнє) (1893), Городок (Старе місто) (1926), Городок Проскурівський (1933). В основі н. – ГТ городок зі значенням „невелике укріплене пос.; украплення з частоколу або із зрубів; украплене тином пос.; населений пункт; велике село” [СУМ]. Варіанти н. ускладнювалися квалітативним або посесивним (власник – Бедрих) прикметниками. Перша н. – відантропонімна посесивна.

1036. Городóцька дáча – ліс. ст., Гр. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп. (ад’єктонім і АГТ). Див. також № 1038.

1037. Городóцька дáча (ІІІ квартал, лісні розробки) – лісне господарство, Гр. Як н. п. зареєстровано у 1926 р. Н. – див. № 1036, додаткові уточнення стосуються місцезнаходження пос. і характеру виробництва.

1038. Городóцька лісовá дáча – заказник, Гр. Розташований на правому березі р. Смотрич за 1,5 км від її русла, біля м. Городок. Площа – 150 га [ППХ]. Н. складається з ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ.

1039. Городóцьке ліснúцтво – ліс. господарство, Гр. Як н. п. зареєстроване у 1926 р. Н. – див. № 1036.

1040. Городóцький (Грýдецький) повíт – адміністративно-територіальне утворення, яке існувало у 1793–1804 рр. Центр – міст. Городок (Грудек). Більш детальна інформація відсутня. Локативна н., що складається з ад’єктоніма та АГТ повіт – „адміністративно-територіальна одиниця, складова частина губернії” [ЕСУМ].

1041. Городóцький райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існує з 1923 р. Центр – м. Городок (Гр.). У складі району у різні роки нараховувалося: 15 сільрад та 81 н. п. (1926), 22 сільради, 1 смт. та 41 село (1946), 24 сільради, 1 місто, 1 смт. та 63 села (1962), 28 сільрад, 1 місто, 1 смт. та 73 села (1987), 1 міська, 1 селищна, 29 сільських рад, 1 місто, 1 смт. та 72 села (2004). Загальна площа становить 1100 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

1042. Горожíвське – ур., Пл. Існувало як ур. Гороживское у ХІХ ст. біля м. Полонне. Можливо, відмікротопонімна н., в основі якої – апелятив горожа зі значенням „ограда, огорожа” [C. Д. Бабишин].

1043. Горóхівка – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Вочківці. Мотивація н. невідома: можливо, відфлоролексемна н. (апелятив горох) або відантропонімна; пор. ос. н. Горох.

1044. Горохíвського – х., Хм. Існував у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Педоси. Варіанти н.: Хутор Гороховского (1893), Горохівського (1926). Генітивна посесивна н.

1045. Горохóвського – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Мацьківці. Н. – див. № 1044.

1046. Горóшки – с., Пл. Варіанти н.: Горошки (1593), Horoscki (1882), Горошек (1888), пред. Горошки м-ка Полонаго (1899). У 1960 р. приєднане до м. Полонне. Родова н., див. ос. н. В. Горошко [АЮЗР].

1047. Горошкова Гора – ур. біля колишнього с. Студениця (Км), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н.-сл.-сп. складається із присвійного прикметника і ГТ.

1048. Горошків Ліс – ур. біля с. Збриж (Чм), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 1047.

1049. Горчичáнська дáча – ліс. ст., Дн. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп. (ад’єктонім і АГТ).

1050. Горчúшна – х., Дн. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. біля с. Гірчична. Варіанти н.: кор. Горчична (1893), х. Горчишная (1911). Трансойконімна н.

1051. Гóстра брáма – ур., Ск. Як н. п. зареєстроване біля с. Партинці у 1926 р. Відмікротопонімна н.

1052. Гочýчини – ур., Пл. Зафіксоване у 1855 р. біля м. Полонне як Гочучины. Детальніші відомості відсутні. Н. невідомого походження.

1053. Гощинське плато – підвищення у північно-західній частині Славутського району, зафіксоване на карті 1992 р. Н.-сл.-сп., що складається з ад’єктоніма (смт. Гоща на Рівненщині) і ГТ плато – „підвищена рівнина, що підноситься над рівнем моря більше як на 200 м.; плоскогір’я” [СУМ].

1054. Грабарка – р., л. Жилки п. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через н. п. Харківці (Сс), Йосипівка (Ск). Варіанти н.: Гробарка, Гросорка; „с. Юзефовка при рч. Жилкh и Грабаркh”(1888) [СГУ]. Довжина – 15 км [КРВУ]. Л. Т. Масенко припускає, що гідронім походить від назви дерева граб (суфікс -арк(а) ).

1055. Грабарка – р., л. Збруча л. Дністра; між рр. Самець і Потік Млинський; протікає через н. п. Кушнирівська Слобідка, Клинини, Гонорівка, Рябіївка, Маначин, Бальківці, Користова, Волочиськ (Вл). Довжина – 32 км [КРВУ]. Варіант н.: Grabarka [СГУ]. Н. – див. № 1054.

1056. Грабáрка – х., Вн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Женишківці. Відмікротопонімна н.; пор. грабарка – „артіль землекопів із тачками; земляні роботи” [Б. Д. Грінченко]. Див. також ур. Грабарське та ур. Грабарка [С. І. Ковальчук], н. яких фітофорні.

1057. Грабáрка – х., Лт. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Прилужне. Н. – див. № 1056.

1058. Грабарня – ур. біля с. Вишневе (Сс), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Відфорлексемна н. (див. також № 1056).

1059. Грабáрське – ур., Лт. Оголошене заповідним у 1982 р. Площа – 8,3 га [ППХ]. Н. – див. № 1058.

1060. Грабúна – ліс. ст., Дн. Як н. п. зареєстроване біля с. Партинці у 1926 р. Відмікротопонімна н. (див. № 1061).

1061. Грабúна – с., Яр. Існував у І пол. ХХ ст., у 1956 р. приєднане до смт. Ярмолинці. Варіант н.: передм. Грабина (1926). За С. Д. Бабишиним, н. відфлоролексемна; пор. ГТ грабина – „граб, одне дерево; грабові дерева” [Б. Д. Грінченко]. Див. також ос. н. Грабина, Грабинські [АЮЗР].

1062. Грабúна при с. Сáмчинцях – ур., Ск. Існувало у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Грабовцы (1899), Грабина при с. Самчинцахъ (1911). Н. складається з ГТ та ойконіма (див. № 1061).

1063. Грáбівці – с., Лт. Існувало у XVI – ХІХ ст. біля смт. Меджибіж. Варіанти н.: Grabowcze (1530), Грабовцы (1542), Grabowce (1668), д. Грабове (1862). С. Д. Бучко виводить н. від флоролексеми. На нашу думку, в основі – н. мешканців: грабівці – „ті, що оселилися біля грабового лісу; нащадки Граба”; пор. ос. н. Грабъ [М. О. Демчук].

1064. Грабники – ур. біля с. Сирватинці (Гр), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. В основі н. – ГТ грабник зі значенням „місце, де росте граб” [ЕСУМ].

1065. Грáбова – х., Км. Існував у ІІ пол. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Гута Чугорська. Варіанти н.: д. Грабовая (1862), х. Грабова (1926). Відмікротопонімна н., мотивована флоролексемою граб.

1066. Грáбовий Буд – ур., Шп. Як н. п. Грабовый буд зафіксоване у 1992 р. біля с. Климентовичі. Відмікротопонімна фітофорна н.

1067. Грáда – х., Сл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Довжки. Відмікротопонімна н., в основі якої – ГТ гряда зі значенням „острів у плавнях; хребет острова, який не затоплюється водою; місце, де річка проходить вузьке русло”; грядина – „тверда земля між болотами; смуга землі, розташована по баках” [Б. Д. Грінченко].

1068. Градéлі – х., Сл. Існував у І трет. ХХ ст. біля біля с. Бачманівка. Відантропонімна н., в основі якої – ос. н. Градель, Градилюк [АЮЗР]; пор. також апелятив граділь – „частина плуга, в якій закріплюють чересло” [Б. Д. Грінченко]; гряділь – „вал, балка” [ЕСУМ].

1069. Градовúдина – висілок, Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Старе Поріччя. Відмікротопонімна н. (див. №№ 1067,1068).

1070. Грáдовий – х., Шп. Існував у ХІХ ст. як Градовый біля сіл Кулаківка та Судилків. Квалітативна н.; пор. апелятив град – „город, огорожа” [Б. Д. Грінченко]. Див. також № 1067.

1071. Гранúця – ліс. ст., Вн. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Відмікротопонімна н, мотивована ГТ границя зі значенням „рубіж, межа, край; сусідство, близькість” [СУМ].

1072. Гребенюкá – х., Шп. Як н. п. існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. Генітивна посесивна н., див. ос. н. Гребенюк [АЮЗР].

1073. Греді́лька – р., л. Случі (у верхів’ї) п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через н. п. Базалія (Тф). Варіант н.: Hredelka. Мотивація н. невідома. Можливо, н. вказує на форму русла р. (див. № 1068).

1074. Гредчинéцький – колгосп, Лт. Існував у 20-х рр. ХХ ст. Локативна н., мотивована ад’єктонімом.

1075. Грембéцького – х., Пл. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. як х. Грембецкаго. Генітивна посесивна н., див. ос. н. Грембецький [АЮЗР].

1076. Грем’яче – ур., Пл. Існувало у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Гремячи (1899), Гремяче (1906). Відмікротопонімна н., в основі якої – ГТ грем’яч зі значенням „ключ, джерело, що тече з характерним шумом” [С. Д. Бабишин].

1077. Гречáна – с., Вл, Сол. Варіанти н.: Hreczany (1661), Hreszczany (1765), Hreczana (1775), Hreczanna (1784), Reczana (1787), Гречана (1805), Гречано (1855), Гречаны (1862), Гречанка (1888), Гречана, Гречанье (1889), Гречани (1926). Етимологічні гіпотези: 1) від флоролексеми гречка; 2) від етноніма греки; 3) від мікротопоніма. На нашу думку, родова н.; пор. ос. н. Греча, Гречин (1185).

1078. Гречáна – с., Сс, Пас. Варіанти н.: Hreczana (1784), Гречана (1805), Гречина (поч. ХІХ ст.), Гречаны (1862), Гречана, Гричана (1893), Гречаная (1958). Етимологічні гіпотези: 1) від р. Гречанка, яка протікає через с.; 2) першопоселенцем був якийсь грек; 3) біля пос. колись сіяли гречку. Н. – див. № 1077.

1079. Гречáна (Гричáна) – корчма., Сс. Як н. п. зареєстрована у XVІІI–ХІХ ст. Варіанти н.: kor. Hreczanska (1784), кор. Гречана, Гричана (1893). Трансойконімна н. (див. № 1078).

1080. Гречáни – зал. ст., Хм. Фіксується як н. п. із ІІ пол. ХІХ ст. Варіанти н.: ст. Гречаны (1898), передм. Станція Гречани та будки (1926), ст. Гречани (1938), Гречани (2004). Трансойконімна н. (див. № 1082). Н. ускладнювалася АГТ.

1081. Гречáни – передмістя, Гр. Існувало у XVІІI – І трет. ХХ ст., злилося із с. Кузьмин. Варіанти н.: Hreczanka, seu Zakamien (1765), Гречаны (1855), Гречани (1926). Н. – див. № 1077. Паралельна н. – префіксальний локативний дериват.

1082. Гречáни – передмістя, Хм. У 1946 р. приєднане до м. Хмельницький, зараз існує як мікрорайон. Серед. ХІХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Hreczana (1784), Hreczczana (1787), Гречана (1789), Гречино (поч. ХІХ ст.), Гречаны (1862), д. Гречана, Гричана (1893), Гречани (1926). Н. – див. № 1077.

1083. Грéчинці – с., Лт, Гре. Варіанти н.: Rzeczynce (1530), Речинцы (1542), Hreczincze (1583), Hredczynce (1668), Redczynce (1678), Hreczynce (1784), Гречинцы (1857), Гредчинцы (1862), Гричинцы (1889), Гредчинці (1926), Гречинці (1946). Патронімічна н., мотивована д.-р. ос. н. Гридко, Гречко [С. Д. Бабишин]; пор. Греча, Гречин (1185), Гридко (1510), Гридка (1495), Hrydko (1392).

1084. Грибенúнка – с., Ск, Паш. Варіанти н.: Гребенинъ (1505), Hrebiena, Гребіена, Гребенна (1517), Ребенина (1545), Гребенин (1547), Гребенцы (1593), Гребенинка (1618), Hrebenynka (1780), Гребінка (1926), Грибенинка (1946). За С. Д. Бабишиним, н. пов’язана з великою кількістю грибів у навколишніх лісах. На нашу думку, н. відантропонімна; пор. ос. н. Гребень, Гребенникь [АЮЗР]. Пор. також ГТ греб – „горб”; грибина – „місце в озері, де видно на дні фігури з вапна” [М. Т. Янко].

1085. Грúбовий млин – висілок, Сс. Існував у ІІ пол. ХІХ ст. Н. складається із присвійного прикметника й апелятива у значенні АГТ.

1086. Григóр’єва – х., Гр. Існував у I трет. XX ст. біля с. Новий Світ. Генітивна посесивна н.

1087. Григóрівка – с., Вн. Існувало у XVІI – І трет. ХХ ст. біля с. Великий Олександрів. Варіанти н.: Hryhorowka (1661), Грыгорово (1862), д. Григоровка (1893), Грыгоровка (1911), Григорівка (1926). Відантропонімна н.; пор. ос. н. Григорій (1388).

1088. Григóрівка – с., Із, Ліщ. Існує із 1946 р. як х. Григорівка. Відантропонімна н., в основі якої – ім’я першого поселенця.

1089. Григóрівка – с., Ск, Грг. Варіанти н.: Григоревцы (1593), Григоровцы (Григоровецкий фольварок) (1618), Hrehorowka (1818), Григоровка (1899), Григоровки (1921), Григорівка (1926). Н. – див. № 1088. Паралельна н. ускладнювалася АГТ (див. № 344).

1090. Григóрівка – ферма, Вн. Існувала у кінці ХІХ – поч. ХХ ст. біля с. Григорівка. Варіанти н.: выс. Григоровская ферма (1893), Григоровка (1911). Трансойконімна н. (див. № 1087). Н. ускладнювалася АГТ.

1091. Григóрівська комýна – комуна, Ск. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. біля с. Григорівка. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп., що складається з ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ.

1092. Грúлів – х., Тф. Існував у I трет. XX ст. біля с. Святець. Варіанти н.: Грилицкихъ (1911), Грилів (1926). Відантропонімна посесивна н.

1093. Гри́м’яч – р., п. Грим’ячки л. Ушиці л. Дністра; протікає через н. п. Грим’ячка (Вн). Варіанти н.: Бистриця, Ревуха [ІМІС]. Відгідронімна н. Друга н. – див. № 227. Третя н. мотивована звуковими особливостями течії (особливо під час повеней).

1094. Грим’я́чка – р., л. Малої Ушиці (Ушки) п. Ушиці л. Дністра; протікає через н. п. Мазники (Др), Вербка (Яр), Грем’ячка (Вн). Варіанти н.: Гримячка, Быстрица, Бhлуга, Ревуха, Грем’ячка, Hremiaczka [СГУ]; Біла, Білуга, Грем’ячка [ІМІС], Гремячка [ГССРИ]. Довжина – 20 км [КРВУ]. На нашу думку, р. – л. Ушиці, л. Дністра, що протікає через н п. Фащиївка, Яснозір’я, Грим’ячка (Вн). Н. виводять від діалектного ГТ грем’яч – „джерело, що стікає по кам’янистих породах”. Дослівно – „гучна річка” [М. Т. Янко]. Безперечно, на утворення н. мало вплив дієслово гриміти, що певним чином характеризує шум води річки, яка протікає горбистою місцевістю. Із характером течії пов’язані паралельні назви Бистриця (див. № 227), Ревуха, а із кольором води – Біла, Білуга (див. № 231).

1095. Грúм’ячка – с., Вн, Грм. Варіанти н.: Grinieczka (1404), Hricznieczky (1431), Hrimieczka (1436), Hrymyaczka (1493), Hrymiaczka (1784), Hrymniaczka (1787), Гремячка (1805), Гримячки (поч. ХІХ ст.), Гримячка (1888), Грим’ячка (1938). За переказами, с. заснували в урочищі Поплави, де з високої скелі виривалося джерело і, падаючи вниз, гриміло [Сільські новини. – 1973. – № 25]. За С. Д. Бабишиним, н. мотивована ГТ грем’яч. Мабуть, у далекому минулому р. Бистриця (Ревуха), поміж берегів якої розташоване с., звалася Грем’яч, тому і с. дістало таку н. [ІМІС]. На нашу думку, н. відгідронімна (див. № 1094).

1096. Грúнéва – с., Вн, Він. Існує з І пол. ХХ ст. Варіанти н.: х. Гринева (1946), Гриневе (1971). Відантропонімна посесивна н., в основі якої – ос. н. Гринь.

1097. Гри́нич – потік, протікає на Поділлі, орієнтовно біля с. Круті Броди (Яр). Варіанти н.: „na potoku Crinieczi” (1565), Гриница (став) [СГУ]. Назви і потоку, і ставу мотивовані мікротопонімом, в основі якого – антропонім (ос. н. Гринь, Григорій). Можливо, н. стосується р. Грим’ячки.

1098. Гринóк – х., Сл. Зареєстрований як н. п. Гринокъ у 1899 р. Можливо, відантропонімна н.

1099. Гринчук – с., Км, Грн. За переказами, у VІI–ІІІ ст. до н. е. тут існувало пос. під н. Золоте Яблучко [Прапор Жовтня. – 1971. – № 156] або Червоне Яблучко [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Варіанти н.: Степанковцы (1431), Hrinczuk alias Stepankowce (1565), Rincziow (1630–1650), Hrynczuk (1661), Rynczuk (1775), Гринчук (1800), Гринчук, Гренчук (1893). Колишня н. пос. – патронімічна, мотивована ос. н. Степанко, Стєпан (1449). Першим мешканцем відновленого після нападу татар с. був Григорій; пос. ж назване ім’ям його сина чи внука [Прапор Жовтня. – 1971. – № 156]; пор. ос. н. Грин (1070), Гринь (1448), Гринко (1375).

1100. Гринькú – с., Тф. Як н. п. зареєстрований у 1899 р. Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Гринько [Б. Д. Грінченко].

1101. Грицéнки – зал. ст., Кр. Як н. п. зафіксована у 1992 р. Трансойконімна н.

1102. Грицéнки – с., Кр, Гцк. Варіанти н.: Гриценки (1618), Hrycenki (1789), Грищенки (1850). Родова н.; пор. ос. н. Гриценко [Б. Д. Грінченко].

1103. Грúцики – с., Кр, Печ. Варіанти н.: Грицковцы (1593), villa Hrycyki (1789), Грицики (1855), Грицьки (Грицеки) (1896), Грицыки (1911). Родова н.; пор. ос. н. Грицик [Б. Д. Грінченко].

1104. Грúців – смт., Шп, Гри. Відоме з часів Київської Русі [ІМІС]. У ІІ пол. ХVІІ ст. – магдебурзьке право та статус міст. У ХІХ – на поч. ХХ ст. – вол. ц. З 1923 по 1962 рр. – рай. ц. Із 1959 р. – смт. Решевъ (1418), Hrycow (1547), Грицев (1629), Riczow (1630), Грицовъ (1816), Грицевъ (1855), Грищевъ (1886), Гриців (1926). Н. виводять від імені Григорія (Гриця) Теребовлянського, якому пос. належало наприкінці ХІ – на поч. ХІІ ст. Але імовірніше, що н. мотивована іменем одного з перших поселенців [Радянське Поділля. – 1970. – 20 грудня]; пор. ос. н. Гриць [Б. Д. Грінченко].

1105. Грúців – х., Шп. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: фольв. Грицевъ (1855), Гриців (1926). Трансойконімна н. (див. № 1104).

1106. Грúців-Горá – с., Шп. Відоме з 1946 р. як Гриців-Гора. У 1960 р. с. Гора приєднане до смт. Гриців. Можливо, співвідноситься з н. Грицевская, яка зафіксована у 1855 р. Н.-сл.-сп. поєднує ойконім та ГТ.

1107. Грúців-Забíлка – с., Шп. Відоме з 1946 р. як Гриців-Забілка. У 1960 р. приєднане до смт. Гриців. Можливо, співвідноситься з н. Грицевская, яка зафіксована у 1855 р. Локативне сл.-сп., що складається з ойконіма та відгідронімного деривата: див. р. Білка (№ 253).

1108. Грúцівська – ферма, Шп. Зафіксована у ХІХ ст. біля с. Гриців як Грицевская. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

1109. Грúцівський райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існувала у 1923–1962 рр. Центр – смт. Гриців (Шп.). У складі району в різні роки нараховувалося: 24 сільради та 85 н. п. (1926), 23 сільрад та 58 н. п. (1946), 15 сільрад, 1 смт. та 55 сіл (1962). Загальна площа становила 600 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

1110. Грицькíв – с., Гр, Влк. Варіанти н.: Гричков (1530), Hriczkow (1565), Riczkow (1630–1650), w Hryckowie (1765), Ryzkow (1775), Hrykkow (1784), Hryckow (1787), Грицков (1805), Грицьків (1926). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Грицько (1404).

1111. Грицькíв – с., Сл. Існувало у І чв. ХХ ст. біля с. Чорноводи як Грицков. Н. – див. № 1110.

1112. Грицькíв – с., Гр. Існувало у І трет. ХХ ст. біля с. Грицьків. Трансойконімна н.

1113. Грúшки – зал. роз’їзд, Др. Існує з І трет. ХХ ст. Варіанти н.: з. б. 42 верста Проскурівської лінії (1926), Гришки (1992). Перша н. – числівниково-прикметниково-іменникове сл.-сп.; друга – трансойконімна.

1114. Грúшки – с., Др, Гшк. Відоме з 1522 р. [Радянське Поділля. – 1985. – № 21]. Варіанти н.: Hryszki (1784), Гришки (1805). С. назване ім’ям одного з першопоселенців [Радянське Поділля. – 1985. – № 21], хоча фактично – це родова н.; пор. ос. н. Грицько (1404).

1115. Грúшківський – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Гришки. В основі н. – ад’єктонім.

1116. Грíги – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Педоси. Відантропонімна посесивна н.

1117. Гріневéцький – фільварок, Хм. Існував у ІІ пол. ХІХ ст. біля с. Лісові Гринівці. Варіанти н.: Огурково-Погонное (1893), Гриневецкий (1898). Перша н. – відмікротопонімна, в основі другої – ад’єктонім.

1118. Грóмівка – с., Ск, Огі. Варіанти н.: Громовка (1754), Громівка (1926). За М. І. Теодоровичем, місцеві мешканці у давнину пережили сильний погром від ворога. Звідси й н. На нашу думку, н. відантропонімна, в основі якої – ім’я першопоселенця; пор. ос. н. Громъ (1545).

1119. Громóвича – ур., Шп. Зафіксоване у ХІХ ст. біля с. Майдан-Лабунь. Генітивна посесивна н., див. ос. н. Громович [АЮЗР].

1120. Грохóльського садúба – садиба, Шп. Існувала як н. п. у ІІ пол. ХVІІ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Грохольск. усадьба (1899), Грохольскаго-Усадьба (1911). Посесивна н.-сл.-сп., яка складається із присвійного прикметника (у 1782 р. власником був Мартин Грохольський [М. І. Теодорович] ) та мікротопоніма садиба – „житловий будинок та господарські будівлі з прилеглими до них садом і городом, що разом є окремим господарством; обійстя, двір, селитьба, осад, дворище” [СУМ].

1121. Грóцького – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Бережанка. Генітивна посесивна н.

1122. Грóцького – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Лапківці. Н. – див. № 1121.

1123. Грóцького – х., Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Іванківці. Н. – див. № 1121.

1124. Груд – х., Сл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Печиводи. Варіанти н.: ур. Грудъ Яворовъ (1899), Груд (1926). Локативна відмікротопонімна н., в основі якої – фітофорний прикметник і ГТ груд зі значенням „підвищене, відносно сухе місце серед болота; великий пагорб; підвищення на низині; підвищення на болоті, де косять сіно” [Б. Д. Грінченко].

1125. Грýда – ур., Шп. Існувало на поч. ХХ ст. Н. – див. № 1124.

1126. Грузéвицьке – болото в долині р. Південний Буг, біля с. Грузевиця (Хм). Площа – 324 га [ППХ]. В основі н. – ад’єктонім.

1127. Грузéвиця – с., Хм, Грз. Варіанти н.: Грузовица (1530), Hruszowica (1661), Ruženica (1668), Gruzewica (1784), Грузелица (1805), Грузавица (1845), Гружевица (1855), Грузевица (1862), Грузов (1875), Грузевцы (1914), Грузевиця (1926). Відмікротопонімна н.; пор. ГТ груза, грузина, грузявина – „велике бездонне болото; низовина, заросла травою; грузьке місце” [С. Д. Бабишин].

1128. Грýзинці – фільварок, Шп. Як н. п. Грузинцы зареєстрований у 1911 р. Відмікротопонімна н. (див. № 1127).

1129. Грýзівці – зал. ст., Хм. Як н. п. фіксується з кінця ХХ ст. Варіанти н.: Грузевцы (1992), Грузівці (2004). Відойконімна н. (див. № 1127).

1130. Грýїв – фільварок, Тф. Існував у ХІХ – І чверті ХХ ст. біля с. Михнівка. Варіанти н.: Груя (1899), Груев (1921). Відантропонімна посесивна н., мотивована іменем власника пос. Станіслава Груя. Дворянин Самійло Груя (Gruia) відомий із 1652 р. [АЮЗР].

1131. Грунтóвського – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Зелена. Генітивна посесивна н.

1132. Грýша – х., Вл. Існував у ХІХ біля с. Лонки. Відмікротопонімна н., в основі якої – флоролексема; див. також ос. н. Груша (1597).

1133. Грýшецький Яр – х., Км. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Грушка. Н.-сл.-сп., складається з ад’єктоніма та ГТ яр – „глибока довга западина, що утворилася внаслідок розмиву пухких осадових порід тимчасовими потоками; балка” [СУМ].

1134. Грýшка – с., Км, Гру. У кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Gruschca (1493), Grosky (1630–1650), Gruszka (1661), Грушка (1805). С. Д. Бабишин виводить н. від флоролексеми груша. Проте н., найімовірніше, відмікротопонімна: так називалася територія, де росла груша – орієнтир у незаселеній місцевості [Прапор Жовтня. – 1971. – № 156].

1135. Грýшківці – с., Лт, Грш. У кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Voythowcze (1493, можливо, цим роком датоване існування іншого пос.), Wojtowce (1661), Woytofica (1663), Войтовцы (1665), Війтівці (1926), Грушківці (1946), Грушковцы (1956). Колишня н. – див. № 680. Сучасна н. мотивована флоролексемою [С. Д. Бабишин].

1136. Гу́бариха – р., п. Вілії п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через н. п. Держаки, Загірці, Мала Боровиця (Бл). Варіанти н.: „с. Загорцы при рч. Губарихh” (1890), Hubarycha [CГУ]; „без назви, довжиною 12 км” [КРВУ]. Можливо, н. мотивована праслов. *goba – „щось випукле, вигнуте” [М. Т. Янко].

1137. Гýбарів – с., Нв, Вах. Варіанти н.: Hubarow (1493), Губаров (1530), Hobarow (1661), Гагар (1800), Губарев (1805), Гуваров (1862), Губарів (1926). М. Т. Янко пов’язує н. із діалектизмом губа в значенні „гриб”. На нашу думку, н. відантропонімна посесивна; пор. ос. н. Губар, рос. Губарь И. (1495).

1138. Губéльці – с., Сл, Вол. Варіанти н.: Губельцы (1855), Hubelce (1889), Губелицы (1910), Губельці (1926). С. Д. Бабишин н. виводить від апел. гýба, гýби – „гриби”. Спочатку прізвиська, а потім і с. з такими назвами могли виникати там, де були губи – „гриби”. На нашу думку, родова н.; пор. ос. н. Губа (1468); Губа(е)ль (1455). Пор. також ГТ губа – „затока з гирлом річки у глибині; пос., хутір, округ, повіт, волость” [Е. М. Мурзаєв].

1139. Гýбин – с., Ск, Лад. Знайдено залишки укріпленого болохівського м. Губин, яке згадується в літописі від 1241 р. [М. І. Теодорович]. Варіанти н.: Губинъ (1545), Hubin (1578), Губино (1855), Губин (1926). Етимологічні гіпотези: 1) н. мотивована апелятивом губи – „гриби” [Світло Жовтня. – 1988. – 2 квітня]; 2) Губин в устах народу звучало як Згуба: засада в яру згубила захисників с. [М. І. Теодорович]; 3) тут загинула князівна; 4) н. вказує на форму колишнього городища – „товста, одвисла вниз губа” [Майбуття. – 1998. – № 1]; 4) н. походить від д.-р. губа – „затока” (див. № 1138). На нашу думку, н. мотивована ос. н. Губа (1468).

1140. Гýбин лісовá сторóжка – ур., Сл. Як н. п. Губинъ лhс. стор. Існувало на поч. ХХ ст. Н.-сл.-сп. складається з ойконіма та АГТ.

1141. Гýбча – с., Ск, Губ. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Hubsza (1789), Губча (1855), Глубча (1911). За даними ІМІС, колишні назви – Згубжу, Згубчу. Етимологічні гіпотези – див. № 1139. На нашу думку, н. відантропонімна посесивна; пор. ос. н. Губичъ, Губець (1565).

1142. Гудóваник – х., Кр. Існував у ХІХ – І пол. ХХ ст. біля с. Дубище. Варіанти н.: Годованикъ (1855), Гудованник (1926). У 1939 р. приєднане до с. Волиця Перша [Красилівський вісник. – 2000. – 14 вересня]. Відгідронімна н.: х. розташований біля р. Гудованник [М. І. Теодорович]. На нашу думку, відантропонімна н.

1143. Гуки – ур. біля смт. Стара Ушиця (Км), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Можливо, відапелятивна н., пор. гук – „крик, гул, шум, стук, грюкіт” [Б. Д. Грінченко].

1144. Гýків – с., Чм, Гук. Відоме із XVІІ ст. [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Варіанти н.: w Hukowie (1765), Гукив (1800), Гуков (1805), Гуково (1855), Гуків (1926). За І. В. Гарнагою, н. мотивована іменем засновника пос. Гука [Нове життя. – 1974. – № 85]; пор. ос. н. Гук (1088). Див. також ГТ гуки – „великі небезпечні пороги на Збручі й Дністрі”, від слова гук – шум” [С. Д. Бабишин].

1145. Гулевéцький – фільварок, Бл. Як н. п. Гулевецкій існував на поч. ХХ ст. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

1146. Гулівцí – с., Бл, Гул. Варіанти н.: Гулевка (1545), Гулевцы (1565), Голевка (1601), Гуліевцы (1681), Hulowce (1822), Гуліовцы (1889), Гулевцы (1889), Гулівці (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Гулъ (1181), Гулей, Гулявичъ (1421).

1147. Гу́льманів – потік, л. Калюсу л. Дністра; протікає у с. Цівківці (Нв). Раніше таку назву мали ліс і поле поруч із гідрооб’єктом, що належали Гульману. Таким чином, н. – субстантивований присвійний прикметник.

1148. Гуляк – посілок, Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Галузинці. Посесивна відантропонімна н.

1149. Гулянка – р., п. Бужка л. Південного Бугу; протікає через с. Пашківці (Хм). Можливо, н. вказує на непостійність течії; пор. гуляти – „швидко, з великою силою рухатися в різних напрямках” [СУМ].

1150. Гумелúнщина – призаводгосп, Гр. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Жищинці. Відмікротопонімна н.

1151. Гуменéцьке – с., Км. Існувало в середині ХХ ст., у 1967 р. приєднане до с. Гуменці. Варіанти н.: х. Гуменецький (1956), Гуменецьке (1960). Локативна н., мотивована ад’єктонімом.

1152. Гуменúськ – с., Км. Існувало у ХІХ – І пол. ХХ ст. Приєднане до с. Зіньківці. Варіанти н.: х. Гумениск (1862), выс. Гумниск, Гумниско (1893), х. Гуминск (1914), х. Гуменіск (1926), Гумениськ (1956). Можливо, до денотата відносяться і н. Загумнье, Фольварки-Местские [І. Т. Новицький]. В основі н. – ГТ гумно зі значенням „тік; розчищене місце для молотьби і зберігання урожаю” [СУМ]. Суфікс -иськ свідчить про те, що в момент заснування пос. току вже не було, і цю н. мала навколишня місцевість. Паралельна н. – локативний прикметник і АГТ (див. № 344).

1153. Гýменці – зал. ст., Км. Відома з І трет. ХХ ст. Варіанти н.: 206 верста Шепетівської лінії (1926), Гуменцы (1992), Гуменці (2004). Трансойконімна н. Колишня н. – локативне числівниково-прикметниково-іменникове сл.-сп.

1154. Гýменці – с., Км, Гум. У ІІ пол. ХІХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Humyencze (1493), Ihumyencze, Игуменцы (1530), Wuince (1630–1650), Humince (1661), Chumince (1787), Гуменцы (поч. ХІХ ст.), Гуминцы (1888), Гуменці (1926), Гуминці (1940). Етимологічні гіпотези: 1) н. мотивована ГТ гумно [С. Д. Бабишин] (див. № 1152); 2) в основі н. – апелятив ігумен: нібито пос. у ХІІІ–XІV ст. належало ігумену Кам’янецького православного монастиря [Прапор Жовтня. – 1971. – № 164]. Імовірніше, в основі н. – найменування мешканців, мотивоване ГТ або антропонімом.

1155. Гумінéцька дáча – ліс. ст., Км. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп. (ад’єктонім та АГТ).

1156. Гунські Криниці – ур. у м. Кам’янець-Подільський, у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н.-сл.-сп. складається, імовірно, із ГТ та відантропонімного прикметника (пор. гунство – „шельмування, собацтво” [Б. Д. Грінченко]; див. також гунни – „об’єднання кочових племен Центральної Азії, що у ІV ст. увірвалися до Європи”; гунька – „дрантя, лахміття, шмаття” [СУМ].

1157. Гурáльня – висілок, Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля м. Городок. Локативна н., в основі якої – апелятив гуральня зі значенням „горілчаний завод” [Б. Д. Грінченко].

1158. Гурáльня – передмістя, Гр. Існувало у І трет. ХХ ст. біля с. Кузьмин. Н. – див. № 1157.

1159. Гуральня – ур. біля с. Бережанка (Чм), у якому знайдено залишки трипільських пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 1157.

1160. Гурáльня – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Загінці. Н. – див. № 1157.

1161. Гурáльня – х., Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Сутківці. Н. – див. № 1157.

1162. Гурáшева – х., Вл. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. біля с. Нова Гребля. Варіант н.: Гураев (1855), Гурашева (1906). Відантропонімна посесивна н.

1163. Гýрбище – л. ст., Шп. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. біля с. Купина. Відмікротопонімна н.; пор. гурба – „юрба” [Б. Д. Грінченко].

1164. Гýри – х., Яр. Існував у І трет. XX ст. біля с. Рижулинці. Можливо, генітивна посесивна н.

1165. Гурковщúзна – посілок, Км. Як н. п. зареєстрований у серед. ХІХ ст. біля с. Оринин. Можливо, відантропонімна н.

1166. Гýрмин – х., Пл. Існував у ХІХ – І трет. XX ст. біля с. Новаки. Варіанти н.: Гурминъ (1899), Гурмин (1926). Відантропонімна посесивна н.

1167. Гýрщина – с., Бл, Гул. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Гурщизна (ХІХ ст.), Гурщина (1899). Відмікротопонімна н., можливо, мотивована дієсловом гурчати – „гудіти, журчати” [Б. Д. Грінченко].

1168. Гусакíвка – присілок, Км. Існував у І трет. XX ст. біля с. Нефедівці. Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. І. Гусак, Hussak [М. О. Демчук].

1169. Гýска – корчма, Шп. Як н. п. зареєстрована у 1906 р. Відгідронімна н.; пор. р. Гуска (див. № 1170).

1170. Гуска – р., л. Цвітохи п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через н. п. Городище, Красносілка, Шепетівка (Шп). Варіант н.: „Шепетовка при рч. Гускh” [СГУ]. Довжина – 25 км [КРВУ]. Н. мотивована зоолексемою гуска; див. також р. Утка, яка розташована поруч.

1171. Гусятин – с., Чм, Гус. Із 1559 р. до 40-х рр. ХХ ст. – міст. Варіанти н.: Усятин (1530), Всятин (1559), Гусятин (1565), Vssciatin (1570), Usiatin (1630–1650), Husiatyn (1661), Vsiatyn (1685), Usiatin (кін. XVІІ ст.), Бастин (1845). Етимологічні гіпотези: 1) н. від флоролексеми гусятник [С. Д. Бабишин]; 2) пос. належало Гусятам – представникам д.-р. феодального роду, позбавленого маєтностей після захоплення Поділля Польщею [Нове життя. – 1974. – № 91]; 3) в основі – ос. н. Всята [В. О. Радзієвський]; 4) від ос. н. Ус [М. Ю. Кругляк]. Відантропонімна етимологія більше стосується пос., розташованого на правому березі р. Збруч (Тернопільська обл.), а н. лівобережного с. – трансойконімна.

1172. Гýта – с., Вн, Мдо. Варіанти н.: Huta Stara (1784), Huta Stara Prosiatk. (1787), Ст. Гута (1805), Stara Huta (1820), д. Гута Поросятковская (Старая) (1893), д. Гута-Старая (1905), Гута (1965). В основі н. – ГТ гута (від нім. Hutte – „металургійний завод”, польс. huta – „малургійний завод, домна, скляний завод”). На Україні так називалися примітивні скляні підприємства з виготовлення кришталю [М. Т. Янко]. Н. ускладнювалася ад’єктонімом і квалітативним прикметником.

1173. Гýта – с., Др, Вок. Варіанти н.: Nowa Huta (1784), Н. Гута (1800), д. Гута Волковинецкая (Новая) (1893), Нова Гута (1926), Гута (1965). Н. – див. № 1172.

1174. Гýта – с., Сл, Хор. Існує з ХІХ ст. Н. – див. № 1172.

1175. Гýта-Блищанíвська – с., Дн, Гут. Варіанти н.: Blyszczanowica (1775), д. Гута-Блещановка (1862), д. Гута Блищановецкая, Блищановецкая Гута (1893), Гута-Блещанівська (1905), Гута-Блищанівська (1926), Гута-Блищановская (1979). Н. складається з ГТ (див. № 1172) та ад’єктоніма.

1176. Гýта Борúсівська – х., Із. Зафіксований як Гута Борисовская у ХІХ ст. біля с. Борисів. Н. – див. № 1175.

1177. Гýта-Глíбівська – с., Нв, Глі. Варіанти н.: w Hlibuwce (1765), Chlibowka (1775), Huta Hlibowska (1787), Huta (1820), д. Глебовская Гута (1862), д. Гута Глебовская (1893), Гута-Глібівська (1926). Н. – див. № 1175.

1178. Гýта-Морóзівська – с., Дн, Мор. Варіанти н.: Huta Morozowska (1765), Huta (1787), Huta Morososka (1820), д. Гута Морозовская (1893), д. Морозовская Гута (1911), Гута-Морозівська (1926). Н. – див. № 1175.

1179. Гýта-Чугóрська – с., Км, Чаб. Варіанти н.: Huta Zwanczykoska (1784), Гута Жванецкая (1805), Huta Zwanczykcska (1820), д. Гута Чугорская (1893), д. Чугорская Гута (1905), Гута (1926), Гута-Чугорська (1946). Н. – див. № 1175.

1180. Гýта-Яцьковéцька – с., Дн, Гут. Варіанти н.: Гута (1805), Huta (1820), Яковецкая Слоб. (1855), д. Яцковецкая Слободка (1862), д. Гута Яцковецкая, Яцковецкая Слободка (1893), д. Яцковецкая-Гута (1914), Гута-Яцковецка (1926), Гута-Яцьковецька (1938). Н. – див. № 1175. У паралельній н. функціонує АГТ (див. № 4147).

1181. Гýтин – х., Пл. Існував у ХІХ – на поч. XX ст. біля смт. Понінка. Варіанти н.: Гута Понинская (1855), Гутин (1899), Гутинъ (1911). Перша н. – див. № 1175. Друга н. утворена шляхом скорочення першої.

1182. Гýтисько – х., Із. Як н. п. Гутисько зафіксований у 1899 р. В основі н. – ГТ гутисько зі значенням „місце, де був скляний завод” [Б. Д. Грінченко]. Див. також № 1172.

1183. Гуцули – с., Км. Відоме з ІІ пол. ХІХ ст., у 1967 р. приєднане до с. Гелетина. Варіанти н.: д. Гоцулы (1862), прис. Гуцулы (1893), посіл. Гуцули (1926), Гоцули (1946). Етимологічні гіпотези: 1) першопоселенцями у XVІІІ ст. були народні повстанці – карпатські опришки [С. Д. Бабишин]; 2) пос. засноване переселенцем із Карпат [В. О. Радзієвський, В. О. Бурма]; 3) засновником був циган на прізвисько Гоцул [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Насправді н. відетнонімна, оскільки власники земель князі Глинські привезли із Галичини лісорубів і тут поселили [Радянське Поділля. – 1970. – № 177]; див. також гуцул – „житель Гуцульщини” [Б. Д. Грінченко].

1184. Давидківці – с., Хм, Дав. Варіанти н.: Dawidkowcze, Давидковцы (1530–1542), Dawidkowce (1668), Dawidowce (1787), Давыдковцы (1862), Давидківці (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Давид (1388). Див. також поміщик О. Г. Давидовський (1386).

1185. Давидюкá – х., Пл. Зареєстрований у 1899 р. В основі н. – прізвище власника у формі родового відмінка однини.

1186. Дадачì – х., Із. Існував на поч. ХХ ст. Етимологія н. невідома; можливо, мотивована прізвиськом поселенців.

1187. Данúлів – х., Км. Існував у І трет. XX ст. біля с. Теремці. Відантропонімна посесивна н.

1188. Данúлівгрод – посілок, Нв. Існував у XVІІ–XVІ ст. біля с. Песець. Варіанти н.: Danilo H. (Данилогородище) (1630–1650), Даниловгрод (1792). Посесивна н., яка складається з антропоніма та АГТ; пор. також р. Данилівка (див. № 1189).

1189. Дани́лівка – р., л. Дністра, між рр. Талова і Кривий; протікає через с. Песець, Борсуки, Березівка (Нв). Варіанти н.: Даниловка (1825), Суржевка, Daniłôwka, Surżówka [СУМ]. Те саме, що й Суржівка. Н. – суфіксальний відантропонімний дериват із посесивним забарвленням. Паралельна н. – див. № 4506.

1190. Данúлівка – с., Бл, Ден. Є припущення, що це літописний Даниловъ [М. І. Теодорович]. Перша писемна згадка – у 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Даниловка (1681), Danilowka (1789), Данилівка (1926). Відантропонімна н. Етимологічні гіпотези: 1) на місці х. Липники було с., яке спалили татари. Залишилися лише Данило і Денис, які заснували пос. на різних берегах річки Семенівки – Данилівку і Денисівку [М. І. Теодорович]; 2) багатий селянин подарував землі синам Данилу, Денису і Семену, на яких вони заснували пос. [Життя і слово. – 1998. – 17 червня]; пор. ос. н. Данило [М. Я. Морошкін].

1191. Данилове – ур. біля смт. Вовковинці (Др), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Посесивна відантропонімна н.

1192. Дáницьке – х., Шп. Існував у І трет. ХХ ст. як Даницкое. Відантропонімна посесивна н.

1193. Данькíвка – х., Із. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Сивір. Віранти н.: Данькова (1855), Даньково (1893), дер. Даньковка (1899) Даньківка (1926). Відгідронімна н.: пос. розташоване біля р. Данькова, (див. № 1195). Пор. також ос. н. Данько, демінутив від ос. н. Данило, Данко (1427).

1194. Данькíвці – с., Із, Ліщ. Варіанти н.: Dankowcze (1439), Даньковцы (1593), Данкавцы (1816), Даньківці (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Данько, демінутив від ос. н. Данило, Данко (1427).

1195. Данькова – р., п. Вілії л. Горині п. Прип’яті п. Дніпра (Із) [СГУ]. Відантропонімна н. (див. № 1193).

1196. Даньóк – х., Тф. Існував у I трет. XX ст. біля с. Вовківці. Варіанти н.: Данекъ (1911), Даньок (1926). Відантропонімна посесивна н. (див. № 1194); пор. також данок – „подання, дар” [Б. Д. Грінченко].

1197. Данюкú – с., Хм, Чаб. Відоме із XVІ–XVІІ ст. [М. В. Симашкевич]. Варіанти н.: Daniuwki (1668), Данюки (1800), Daniuki (1820), Донюки (1884). Родова н.

1198. Дáхнівка – с., Гр, Нем. Варіанти н.: Dachnowcze ad Grodek (1578–1583), Dachnowka (1765), Dachnowce (1789), Дахновцы (1805), Дахновка (1855), д. Дахновка Немиринецкая (1888), д. Дахновка Немировская (1893), Дахновка-Старая (1914), Дахнівка (1926). Патронімічна н., в основі якої – ос. н. Дахно. Варіант н. ускладнювався ад’єктонімом.

1199. Дáхнівка Калитинéцька – с., Гр. У 20-х рр. ХХ ст. приєднане до с. Калитинці. Варіанти н.: kor. Dachnowska (1789), Dachnowka (1820), Дахновка Калитинская (1888), Дахнівка-Калитинецька (1926). Трансойконімна н., локалізована ад’єктонімом.

1200. Дáхнівка Шишковéцька – с., Гр. Існувало в кінці ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Шишківці. Варіанти н.: Рахновка (1893), Дахновка-Новая (1914), Дахнівка Шишковецька (1926). Н. – див. № 1199.

1201. Дáча ліснá – дача, Кр. Зареєстрована як н. п. Дача лhсная у 1899 р. В основі н. – ойконімізований апелятив дача зі значенням „літній будинок для відпочинку” [СУМ].

1202. Дáшківці – с., Вн, Даш. Варіанти н.: Deskowodwosziscza, Дешково дворище (1431), Daschkowcze (1493), Дашковцы (1530), Daskowce (1582), Daszkowcze (1604), Daszkowce (1666), Duszkowce (1787), Дашківці (1926). Відантропонімна посесивна н., в основі якої – ос. н. Дашко; пор. ос. н. Дашко (1425).

1203. Дáшківці – с., Лт. У 30-х рр. ХІХ ст. перестало існувати [С. Д. Бабишин]. Варіанти н.: Десковцы (1530), Daszkowcze (1784), Дашковцы (1805). Патронімічна н. (див. № 1202).

1204. Дáшківці – с., Сс, Смк. Варіанти н.: Daschkowcze (1630), Дашковцы (1914), Дашківці (1926). Н. – див. № 1203.

1205. 29 верста Гусятинської лінії – зал. кас., Гр. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Локативна числівниково-прикметниково-іменникова н.-сл.-сп.

1206. 202 верста Шепетівської лінії – зал. б., Км. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 1205.

1207–1208. 90, 97 верста Проскурівської лінії – зал. б., Хм. Як н. п. зареєстровані у 1926 р. Н. – див. № 1205.

1209. 99 верста Шепетівської лінії – зал. кас., Хм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 1205.

1210. 9 верста Гусятинської лінії – зал. б., Гр. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 1205.

1211–1213. 9, 12, 19 верста залізниці Кам’янець – Ларга – зал. б., Км. Як н. п. зареєстровані у 1926 р. Н. – див. № 1205.

1214. Двірéць – с., Із, Двр. Відоме з 1501 р. як власність князів Заславських [М. І. Теодорович]. Варіанти н.: Дворецъ (1545), Dworzec (1618), Дворець (1926), Двірець (1946). В основі н. – ойконімізований апелятив двір (із демінутивним суфіксом) зі значенням „присадибне господарство землевласника; місце біля дому, обнесене плотом; завод, майстерня; господарська ділянка, на якій розміщені садибні будівлі та місце біля них; адміністративна одиниця” [СУМ]. За С. Д. Бабишиним, у ХІV–ХV ст. дворище складалося з небагатодвірних розкиданих займищ, де між мешканцями існували сімейні зв’язки. Звідси й н. Двірець, Дворик.

1215. Двóрик – с., Кр, Мкл. Варіанти н.: Дворок (1926), Дворик (1946). За переказами, навколо батьківської хати будувалися діти, а на гостини ходили у двір – дворик. Н. – ойконімізований ГТ, пор. ГТ дворик – „невеликі поселення при дорозі” [Е. М. Мурзаєв].

1216. Двóрщина – ур., Шп. Існувало у ХІХ ст. біля с. Поляна (Ничпали). Відмікротопонімна н., в основі якої – ГТ двір (див. № 1214).

1217. Двоя́́тинка – р., п. Смотричу л. Дністра; протікає через н. п. Рудка, Лисогірка (Дн), Великий Карабчіїв (Гр). Варіант н.: Дев’ятинка [С. Д. Бабишин]. За переказами, н. зумовлена різним характером течії річки: бурхливої під час паводків, спокійної в інший час.

1218. Дембúцького – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Бережанка. Генітивна посесивна н.

1219. Дембíцького – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Кржачки (Кущівка). Н. – див. № 1218.

1220. Демидюкá – х., Пл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: х. Левко-Демидюка (1888), Демидюка (1899). Н. – див. № 1218.

1221. Дéмківці – с., Ск, Рад. Варіанти н.: Dеmkowcy (1545), Демковъцы (1593), Демковцы (1618), Демківці (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Демко (1495).

1222. Дéмківці – с., Чм, Сві. Варіанти н.: Dеmpkowcze (1493), Demkofce (1630–1650), w Demkowcach (1765), Дымковцы (1805), Демківці (1926). За переказами, пос. засноване Демком, якого викупила із турецької неволі Анастасія – дівчина, забрана в полон татарами, легендарна Роксолана [ПЕВ]. Спочатку пос. називалося Хутір Демків [С. Д. Бабишин]. Отже, н. вказує на першого поселенця [Нове життя. – 1974. – № 88].

1223. Дéмківці – с., Чм. Як н. п. Демковцы зафіксоване у 1992 р. Трансойконімна н.

1224. Дéмківці – товариство, Ск. Як н. п. зареєстроване у 1926 р. біля с. Демківці. Трансойконімна н.

1225. Демшúн – с., Км, Клч. Відоме з 1638 р. [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Варіанти н.: w Demszynie (1765), Demczyn (1787), Демшин (1805). За І. В. Гарнагою, н. мотивована іменем першого поселенця Демка (початкова н. – Демчин).

1226. Демшúнська Долúна – посілок, Км. Виник біля пристані, збудованої у 1796 р. [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. У 30-х рр. ХХ ст. приєднаний до с. Демшин. Варіанти н.: прис. Демшинская Долина (1893), Демшинська Долина (1926). Н.-сл.-сп. поєднує ад’єктонім та ГТ.

1227. Дем’янківська дáча – ліс. ст., Дн. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. складається з ад’єктоніма та АГТ.

1228. Дем’янківці – с., Дн, Дм’я. Варіанти н.: Damyankowcze (1469), Demyankowcze (1493), w Diemiankowcach (1765), Demiankow (1787), Деменковцы (1805), Демянковцы (поч. ХІХ ст.), Демьяновцы (1889), Дем’янківці (1926). Патронімічна н., в основі якої – ос. н. Дем’ян (1495).

1229. Дендропáрк „Подíлля” – парк, Хм. Закладений у 1964 р. у м. Хмельницький. До заповідного фонду увійшов у 1969 р. Площа – 30 га [ППХ]. Н.-сл.-сп. складається з ГТ і хороніма.

1230. Дендропáрк Подíльського держáвного агрáрно-технíчного університéту – парк, Км. Закладений у 1966 р. Н.-сл.-сп. складається з ГТ та найменування навчального закладу, якому належить парк.

1231. Денéско – х., Шп. Існував у ХІХ ст. – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Денско (1899), Денеско (1906). Можливо, посесивна н., в основі якої – деформований варіант ос. н. Дениско.

1232. Денúсівка – с., Бл, Ден. Варіанти н.: Денисовка (1563), Denisowka (1802), Денисувка (1855), Денисівка (1926). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Денис, Дениско [М. Я. Морошкін]. Див. також № 1190.

1233. Дерáжня – м., Др. За деякими відомостями, теперішнє пос. існувало вже до н. е. [Радянське Поділля. – 1970. – № 40]. Відоме з поч. XV ст. під н. Даразно; можливо, засноване вихідцями із с. Кальна. З 1614 р. – міст., з 1924 р. – смт., з 1988 р. – м; з 1804 р. – вол. ц., у 1923–1962 рр. і з 1965 р. – рай ц. Варіанти н.: Derazna (1530), Деражня Друнковича (1530), Derazno (1563), Dereazna Dworeczka (1564), Derazna Dworeczka (1565), Деражня Дворецкая (1565), Derasnia (1630–1650), Deražnia (1661), Derazina (1696), Derasnio (1703), Деразма (1792), Дерасня (1793), Деражна (1795), Деражно (1800), Деражня (1805), Дережня (1876). Н. д.-р. походження; пор. деражня – „місце первинного обробітку деревини” [ІМІС]. Гіпотеза про походження н. від дієслова дарувати безпідставна. Н. ускладнювалася антропонімом та прикметником із присвійним значенням.

1234. Дерáжня – с., Др. У серед. ХХ ст. приєднане до м. Деражня. Варіанти н.: Деражня-Выселок (кін. XVІ ст.), Слоб. Дереж. (1805), Дольная Деражинка (поч. XІХ ст.), Slob. Derazanska (1820), х. Деражнянский (1962), Деражнянская Юридика (1893), Деражня (1946). Трансойконімна н., ускладнена АГТ (див. №№ 80, 641, 4147) або локативним прикметником.

1235. Дерáжня – с., Сл. На поч. ХІХ ст. об’єдналося із м. Славута. Варіанти н.: Деражня (1617), Derazna pod Slawuta (1773). За В. Берковським, відгідронімна н.: пос. було розташоване на р. Деражня, притока Горині. Проте така р. документально не зафіксована. Див. № 1233.

1236. Дерáжня – зал. ст., Др. Виникла у ІІ пол. ХІХ ст. Варіанти н.: ст. Деражня (1884), передм. Залізнична станція Деражня та будки (1926). Трансойконімна н.

1237. Деражнянський райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існує з 1923 р. (крім 1962–1965 рр.). Центр – м. Деражня (Др.). У складі району в різні роки нараховувалося: 25 сільрад та 112 н. п. (1926), 23 сільради, 1 смт. та 37 сіл (1946), 18 сільрад, 3 смт. та 57 сіл (1962), 34 сільради, 3 смт. та 59 сіл (1987), 1 міська, 2 селищні, 27 сільських рад, 1 місто, 2 смт. та 59 сіл (2004). Загальна площа становить 900 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

1238. Деревичка – р., л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через н. п. Демківці, Раштівка, Великі і Малі Мацевичі (Ск), Білецьке, Кустівці, Москалівка, Онацьківці, Бражинці, Кіпчинці (Пл) тощо. Варіанти н.: Лиска, Деревная, Derewiczka [СГУ]. Довжина – 53 км [КРВУ]. Відойконімна демінутивна н. (с. Великі Деревичі на Житомирщині). Паралельна н., можливо, можливо, мотивована ГТ ліс, ліски.

1239. Дерев’яне – с., Км, Дрв. Нове пос. на місці зруйнованого татарами виникло в серед. XVІІІ ст. [Прапор Жовтня. – 1971. – № 183]. Варіанти н.: Деревяна (1542), Derewiany (1661), Derewniany (1775), Derewany (1789), Деревяны (1855), Дерев’яни (1926), Деревянное (1958), Дерев’яне (1960). Етимологічні гіпотези: 1) першопоселенцем був кріпак Кузьма Дерев’янчук; 2) н. вказує на особливість будинків перших мешканців або місцезнаходження пос. [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський], що більш імовірно.

1240. Деренівка – ур. біля с. Гуменці (Км), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Відфлоролексемна суфіксальна н.

1241. Дерешí – х., Кр. Існував із ХІХ ст. Приєднаний до с. Воскодавинці [Красилівський вісник. – 2000. – 14 вересня]. Варіанти н.: ф. Дериши (1816), Дереші (1926), Фереші (Дереши) (1939). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Дереш (1598).

1242. Держакú – с., Бл, Кур. Варіанти н.: Дрижаки (1816), Дрожаки (1855), Держаки (1946). Відантропонімна н., яка, можливо, вказує на рід заняття поселенців; пор. держак – „деталь предмета, за яку його тримають, черенок, ефес, ратище, чепіга” [СУМ].

1243. Держáнівка – с., Дн, Држ. Засноване у кін. XVIII – на поч. ХІХ ст. графом Мархоцьким. Варіанти н.: д. Остоя (1893), Дзержанівка (1938), Держанівка (1946), Держановка (1979). Перша н. вказує на швидкий розвиток с.; пор. також ос. н. Остой (1078; друга н. присвоєна в честь Ф. Е. Дзержинського. З часом н. трансформувалася [В. С. Прокопчук].

1244. Деркачí – с., Ск, Нем. Варіанти н.: Деркачи (1782), Derkacze (1783), Derkacz, Derkaczy (1789), Деркачі (1926). М. Євтушок виводить н. від зоолексеми деркач [Світло Жовтня. – 1988. – 2 квітня]. На нашу думку, н. родова; пор. ос. н. Деркачъ (1565). Див. також деркач зі значенням – „віник без листя, голик” [Б. Д. Грінченко].

1245. Дерка́́чка – р, л. Ікви л. Південного Бугу; протікає через с. Деркачі (Ск). Варіанти н.: Ікавка, Ikawka (в СГУ зафіксовано як окремий гідрооб’єкт). Відойконімна н. (див. № 1244). Паралельна н.– відгідронімна.

1246. Дернівка – р., п. Полкви п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра (Тф). Протікає через н. п. Заруддя, Лідихівка, Турівка, Новосеменів, Човгузів (Тф). Варіант н.: Дерновка [СГУ], Рудь (1992). Н. вказує, що береги річки вкриті дерном; пор. дерен – „поверхневий шар ґрунту, вкритий травою і трав’янистими рослинами, густо пронизаний їхніми коренями” [СУМ]. Паралельна н. – див. № 3922.

1247. Дéртка – с., Із, Дрт. Варіанти н.: Дерки (1593), Дертка (1629), Dertka (1789). Родова н.; пор. ос. н. Дерко (1034). Сучасний варіант н., можливо, зумовлений дієсловом дерти.

1248. Десні́вка – р., л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Моньчинці, Чернелівка (Кр). Варіант н.: „с. Моньчинцы при рч. Десновкh” [СГУ]. Н. мотивована ст.-сл. *desn – „правий” [М. Т. Янко].

1249. Дехтярка – ліс. ст., Др. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Відмікротопонімна н.; пор. дігтяр – „дігтярник”, дігтярка – „дружина дігтяра”, дігтярня – „дігтярний завод” [Б. Д. Грінченко].

1250. Джеревó – ур., Шп. Як н. п. зареєстроване у 1899 р. Відмікротопонімна н. (очевидно, гіперичне явище у місцевій говірці); пор. джерело – „потік води, що утворюється внаслідок виходу підземних вод на поверхню землі” [СУМ].

1251. Джурба́ – р., л. Ікопоті л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через н. п. Рублянка, Закриниччя, Великі Орлинці (Кр): „с. Закриничье при рч. Джурбh” [СГУ]; „без назви, довжиною 18 км” [КРВУ]. Квалітативна н. (див. № 1252).

1252. Джурджівка – с., Нв, Глі. Варіанти н.: w Dziurdzuwce (1765), Dziurdzinka (1775), Dziurdziuwka (1784), Dzierdziuwka (1787), Dziordziowka (1789), Журовка (1800), Zurzowka (1820), Журжевка (1884), Джуржевка-Глебовская (1889), д. Джуржовка Глебовская (1893), д. Джуржевка (1905), Джурджівка (1926). Найімовірніше, що н. мотивована апелятивом джурджя – „густа каламутна рідина” [Б. Д. Грінченко]. Пор. також ос. н. Журжь, Жоурж, Жоуржа, Жорж (1393). Н. ускладнена ад’єктонімом.

1253. Дзвінкú – зал. ст., Бл. Зафіксована як н. п. Дзвонки у 1992 р. Трансойконімна н.

1254. Дзвінкú – с., Бл, Вкн. Варіанти н.: Дзвонка (1681), Звонки (поч. ХІХ ст.), Дзвонки (1855), Dzwonki (1872), Дзвінки (1926). За С. Д. Бабишиним, н. мотивована флоролексемою дзвінець. На нашу думку, посесивна відантропонімна н.

1255. Дзвони́ха – р., л. Південного Бугу; протікає через с. Скаржинці, Стуфчинці, Давидківці, Бахматівці, Пирогівці (Хм) (Лт). Варіанти н.: Звенюха, Звониха, Фоса, Грабарка [СГУ], Зінчиця, довжиною 27 км [КРВУ]. Квалітативна н., що вказує на звукові особливості течії – дзвенить. Інші н. – див. №№ 1054, 1774, 4749.

1256. Дзеленéцькі хуторá – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Зеленці. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп. (ад’єктонім та АГТ).

1257. Дзéленці – с., Вл, Бок. Варіанти н.: Дзелинцы, Зеленцы (1805), Dzielincze (1820), Дзелинче (1862), Дзеленцы (1884), Дзелинче, Зеленцы, Дзеленцы, Дзеленче (1893), Дзеленці (1926). С. Д. Бабишин виводить н. від прикметника зелений. Проте, імовірніше, що ойконім вказує на власника або першопоселенця.

1258. Дзержúнське – с., Вл, Трд. Виникло на поч. ХХ ст. Ототожнення денотата із запропонованими ойконімами дещо сумнівне через неповну відповідність місця їхньої локалізації. Варіанти н. х. Посвисайло (1926), х. Тарнорудський (1946), Дзержинське (1960), Дзержинское (1969). Перша н., можливо, вказує на власника; друга – локативна відойконімна; третя – меморіальна [С. Д. Бабишин].

1259. Димів – ур. біля с. Глибівка (Нв), у якому знайдено залишки д.-р. городища [І. С. Винокур]. Посесивна відантропонімна н.

1260. Дитячий городóк – колонія, Лт. Існувала як н. п. у 20-х рр. ХХ ст. біля с. Головчинці. Н. – ойконімізоване найменування виховного закладу.

1261. Дитячий колéктор – колектор, Др. Існував як н. п. у 20-х рр. ХХ ст. біля с. Радівці. Н. – див. № 1260.

1262. Дібрíвка – с., Із, Плс. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: дер. Гнойничка (1899), д. Гнойнючка (1910), Мала Гнійниця (1946), Дібровка (1969), Дібрівка (1987). Колишня н. – відойконімна (див. № 3647). Сучасна н. мотивована ГТ діброва – „листяний ліс, на родючих ґрунтах якого переважає дуб; ділянка поля серед дубів” [СУМ].

1263. Дібрóва – с., Чм, Слс. Засноване близько 1750 р. як присілок с. Гайового [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Варіанти н.: Wolkotruby (1789), Волкотрубы (1791), Волкотрубовка (1800), Wolkotrubowka (1820), Вовкотруби (1926), Діброва (1967), Діброва (1979). Етимологічні гіпотези колишньої н.: 1) н. пос. мотивована прізвищем (або прізвиськом) першопоселенця [Нове життя. – 1974. – № 94]; 2) н. відгідронімна, бо існує р. Вовкотрубка [С. Д. Бабишин]. На нашу думку, колишня н. зоофорна квалітативна з частково метафоричним значенням. Сучасна н. – локативна (див. № 1262).

1264. Дібрóва – хут., Із. Існував на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Дубравы (1910), Дуброва (1911). Н. – див. № 1262.

1265. Дівич-Гора – ур. біля с. Пижівка (Нв), у якому знайдено залишки давнього городища [І. С. Винокур]. Поетична н.-сл.-сп., що складається з присвійного прикметника і ГТ.

1266. Дігтя́рня – ур., Шп. Існувало у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Дехтярня (1899), Дегтярня (1910), Дігтярна (1911). Н. мотивована мікротопонімом дігтярня – „дігтярний завод” [Б. Д. Грінченко].

1267. Дідакú – х., Лт. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Козачки. Н. вказує на власників поселення.

1268. Дíдикова – ліс. ст., Хм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Посесивна н.

1269. Дідкíвська – х., Бл. Існував як н. п. Дидковская у ХІХ ст. біля с. Дідківці. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

1270. Дідкíвці – с., Бл, Ямп. Варіанти н.: Dzidkowzce (1533), Дедковъцы (1545), Дидковцы (Дитковцы) (1893), Дедковцы (1921), Дідківці (1946). Посесивна відантропонімна н.: власником пос. був Олехно Дідко; пор. також ос. н. Дэдко (1631).

1271. Дíдова Горá – с., Сл, Лсч. Існує з І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Дідова-Гора (1926), Дідова Гора (1987). Відмікротопонімна н.-сл.-сп., що складається із присвійного прикметника та ГТ.

1272. Дíдова – р., л. Глибічка л. Хомори л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра (Пл). Варіант н.: Дhдова [СГУ]. Відапелятивна посесивна н.

1273. Дідýсів – х., Шп. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Красносілка. Варіанти н.: Дидусивъ (1910), Дідусів (1926). Посесивна н.

1274. Дільниця – урочище біля с. Гуменці (Км), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. В основі н. – ГТ дільниця зі значенням „наділ; відділена частина для роботи у полі; канал” [Б. Д. Грінченко].

1275. Дмúтрівка – с., Тф, Кнч. Варіанти н.: Дмитровка (1661), Dmitrowka (1789), Дмитрівка (1926). Н. походить від імені засновника Дмитра [І. А. Стасюк], пор. ос. н. Дмитръ (1400).

1276. Дмúтрівка – с., Із. Існувало у ХХ ст. У 1960 р. об’єднане із с. Сохужинці. Варіанти н.: Тайного (1926), Дмитрівка (1946). Колишня н. – посесивна. Сучасна н. – відантропонімна (див. № 1275).

1277. Дмитрюкú – х., Пл. Існував у ХІХ ст. біля с. Лодзянівка (тоді Майдан-Лодзянівка). Відантропонімна посесивна н.

1278. Дністер – р., впадає у Дністровський лиман Чорного моря; у межах Хмельниччини протікає біля н. п. Вітківці, Збруч, Ісаківці, Жванець, Брага, Бабшин, Гринчук, Малинівці, Слобідка-Малиновецька, Каветчина, Сокіл, Межигір, Устя, Велика Слобідка, Яруга, Нагоряни, Субіч, Гораївка, Стара Ушиця (Км), Пижівка, Березівка, Рудківцi (Нв). Варіанти н.: Τύρής [Геродот, V ст. до н. е.], Tyras [Овідій, І ст. до н. е. – І ст. н. е.], Τύρας [Страбон, І ст. до н. е. – І ст. н. е.; Птолемей, ІІ ст.], Turla [турки й араби, ІІ – ІV ст.], Danastrius [Марселін, ІV ст.], „ad flumina Tyram Danastrum a Danastro” [Йордан, VІ ст.], Tiram Oristhenis [Равенський Анонім, VІІ ст.], Δάυαστρίς Τροΰλλος [Костянтин Багрянородний, Х ст.], Дънhстръ (1163), Turlo, Ginestra [італійці, ХІV – ХV ст.], Аксіакъ, Тіарант [іранці, ХІІІ – ХІХ ст.], Turl(l)o (1350), „do Dniestru” (1374), Turilo (1375), Tailo (1408), „на (д)нистрh” (1429), Tarlo (1436), „на нистрh”” (1430), „fluuio Niestr” (1436), Dnyastr (1448), Nyestr, Nestr (1449), Dnistra (1450), „на Днистри” (1452), Dnyestr (1453), „по на Дънестромъ” (1459), Нhстръ (ХV ст.), „nad Nestrem” (1565), Днестрови (1574), „надъ Днhстромъ” (1620), „ку Днhстовh” (1656), „через рhку Тираду (vulgo Dniestr)” (1671), Днистро (1711), „ad rippas fluii Tyrae”(1734), Днестръ (1745), Dniester (1788), „In ipso Tyrae seu Nestri... Nestro” (ХVІІІ ст.), „изъ Днhстра” (1843), Дьнhстръ Днhстръ (1856), Днhстеръ (ХІХ ст.), „Настасья рhка” (гіпотетично), Днистеръ, Нистеръ, Nistrul, Nistru, Нhтру, Нистру, Берег, Турла, Ністер, Дністро, Дністер [СГУ], Днhстр, Тирасъ, Турла, Данастрисъ, Danastrris [ГССРИ]. Довжина у межах області – 160 км. Етимологічні гіпотези: від авестійського danu narduu – „ближня ріка” при тлумаченні назви Дніпро як Dana anara – „задня ріка”; як двочленна конструкція Danastris, що становить сполучення двох апелятивів – дан + стрий: у своїй нижній течії р.  мала назву Дон у значенні „вода”, „ріка”, а у верхній – Стрий, що означає „швидкий” [В. П. Петров]. Дослідники припускають, що слово Істрос і на мові фракійців означало „швидкий”, тобто те, що й Тірас на мові скіфів [Ю. О. Карпенко]. Таким чином, н. ріки Дністер є доскіфською [С. Д. Бабишин, ЕСЛН, Ю. О. Карпенко, М. Т. Янко].

1279. Дністровське – водосховище, розташоване у південній частині Хмельницької області (Км, Нв), на р. Дністер. Локативна відгідронімна н.

1280. Добкíв – х., Пл. Існував на поч. ХХ ст. як Добковъ. Відантропонімна посесивна н.

1281. Дóбре – х., Шп. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Судимонт. Варіанти н.: Доброе (1906), Добре (1926). Відмікротопонімна н. з емоційно-експресивним забарвленням.

1282. Добри – ур. біля с. Соломна (Вл), у якому знайдено залишки курганів [І. С. Винокур]. В основі н. – місцевий апелятив зі значенням „нажите майно”; пор. добра – „маєток” [Б. Д. Грінченко].

1283. Дóбрúн – с., Із, М’як. Варіанти н.: Dobryn (1475), Добрынь (1478), Добрынъ (1619), Добринъ (1855), Добрин (1926). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Добриня (970), Добро (1616), Добра (1639), Добранъ (1456): безсуфіксне утворення із повним скороченням одного з членів композитного імені Доброгост, Добромил, Добрострой [З. О. Купчинська].

1284. Дóбрúнський – х., Із. Існував як Добринскій у ХІХ ст. біля с. Добрин. Локативна н. – субстантивований ад’єктонім.

1285. Дóбрі Лóзи – д., Пл. Існувало у ХVІІІ – І трет. ХХ ст. біля с. Тадеушпіль (Фадіївка) [Новий шлях. – 1988. – № 139]. Варіанти н.: Добрыя Лозы (1855), Добры Лозы (1888), Добрі Лози (1926). Відмікротопонімна н.-сл.-сп., яка складається із прикметника та флоролексеми.

1286. Добрóва – фільварок, Пл. Як н. п. зареєстрований у 1899 р. Локативна н., в основі якої – деформована лексема дуброва, діброва (див. № 1262). Не виключено, що н. посесивна.

1287. Добровілля – с., Км, Прв. Засноване у серед. ХVІІІ ст. [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Варіанти н.: Dobrowola (1787), Wola Podfilipska (1789), Доброволя (1800), Воля Подфилип. (1805), Доброволье (1888), Добровілля (1946). За С. Д. Бабишиним, н. зумовлена соціально-економічними умовами (так називалися пос., які виникали внаслідок переселення кріпаків за їхньою згодою); пор. також АГТ воля – „пос. з вільними від панщини мешканцями” [Е. М. Мурзаєв]. Варіант н. ускладнений ад’єктонімом.

1288. Добровóльського – х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Жищинці. Генітивна посесивна н.

1289. Доброгóрща – с., Хм, Гва. Варіанти н.: Доброщани (ХVІ ст.), Доброгоща (1553), Dobrohoscza alias Parsilowcze (1578), Dobrocze (1630–1650), w Dobrohoszczy Wyžniey (1765), Dobrohoszcza (1784), Dobrohoszcze (1820), Доброгорща (1862). Є. І. Сіцінський та М. І. Яворський вважали н. емоційно-експресивною. На нашу думку, н. відантропонімна посесивна; пор. ос. н. Доброгорща [М. О. Демчук]. Н. ускладнювалася прикметником з локативним значенням. Паралельна н. – можливо, патронімічна.

1290. Доброгорщáнський (Новí садúби) – висілок, Хм. Існував у ХVІІ – І трет. ХХ ст. біля с. Доброгорща. Варіанти н.: Dosbraska (1630–1650), Dobrohoszcza Nizna (1775), kor. Dobrohoszcza (1820), Доброгорща (1883), Доброгорщанський (Нові садиби) (1926). Локативна (субстантивований ад’єктонім) та квалітативна назви. Варіант н. – ойконім (ускладнений локативним прикметником).

1291. Добролóзька – ферма, Пл. Існувала як Добролозская у ХІХ ст. біля с. Добрі Лози. Локативна н. – субстантивований ад’єктонім.

1292. Добролюбівка – х., Вн. Існував у І пол. ХХ ст., приєднаний до с. Покутинці. Варіанти н.: пос. Примусівка (1926), Добролюбівка (1946). Перша н. мотивована дієсловом примусити: селян внаслідок столипінської реформи примусили переселитись на окраїну с. Друга н. – меморіальна, в основі якої – прізвище Добролюбов [С. Д. Бабишин]. Мабуть, певне значення при перейменуванні мало й емоційно-експресивне символьне забарвлення.

1293. Добрóтів – фільварок, Дн. Існував у ІІ пол. ХІХ ст. Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Доброта (1591).

1294. Добрóтова – корчма, Дн. Існувала у ІІ пол. ХІХ ст. Н. – див. № 1293.

1295. Дóвга – х., Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Вербка. Квалітативна відмікротопонімна н.

1296. Дóвга-Кульчúнківська – х., Кр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Кульчинки. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп.

1297. Довгалéве – ур., Пл. Існувало як н. п. Довгалево у XIX – на поч. XX ст. Посесивна н.; пор. ос. н. Довгаль (1658).

1298. Довгалíвка – с., Бл, Дов. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Долголевка (1855), Долгалевка (1893), Довгалівка (1926). За С. Д. Бабишиним, н. квалітативна, вказує на видовжений в одну лінію тип заселення. На нашу думку, н. відантропонімна, можливо, вказує на першого поселенця; пор. ос. н. Довгаль (1658).

1299. Довгалíвська – х., Бл. Існував у ХІХ ст. біля с. Довгалівка як Долголевская. Локативна н. – субстантивований ад’єктонім.

1300. Довгалюкá – х., Ск. Як н. п. зареєстрований у 1899 р. В основі н. – прізвище власника у формі родового відмінка однини.

1301. Дóвгий бéрег – болото (місцезнаходження не локалізоване; орієнтовно – Сл). Площа – 114 га [ППХ]. Квалітативна н.

1302. Дóвгий Брід – с., Сл. Існувало у І трет. ХХ ст. біля с. Дорогоща. Варіанти н.: Долгий брод (1921), Довгий брід (1926). Відмікротопонімна. н.-сл.-сп., яка поєднує прикметник та ГТ брід у значенні „мілке місце річки, озера або ставка, в якому можна переходити або переїжджати на інший бік; заболочена, важкопрохідна частина дороги” [Б. Д. Грінченко].

1303. Довгопíльського (Длугопóльського) – х., Хм. Існував у ІІ пол. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Гречани. Варіанти н.: Хутор Длугопольского (1893), Довгопільського (Длугопольського) (1926). В основі н. – прізвище власника у формі родового відмінка однини.

1304. Довжáнщина – х., Сл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Довжки. Відойконімна локативна н. (див. № 1309).

1305. Довжéцька дáча № 1 – л. ст., Км. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп. (ад’єктонім, АГТ і диференційний числівник).

1306. Довжéцька дáча № 2 – л. ст., Км. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 1305.

1307. Довжéцька дáча № 3 – л. ст., Км. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 1305.

1308. Дóвжик – х., Кр. Існував у І трет. ХХ ст. біля м. Красилів. Відмікротопонімна квалітативна н., в основі якої – ГТ довжик зі значенням „довгий ліс” [В. П. Шульгач].

1309. Довжкú – с., Сл, Джк. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. В кінці ХІХ – на поч. ХХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Должик (1855), Должокъ (1888), Dolžok (1894), Должекъ (1906), Довжик (1926), Довжки (1946). Н. вказує на видовжений в одну лінію тип заселення [С. Д. Бабишин]. Пор. також довжок – „борг” [Б. Д. Грінченко].

1310. Довжóк – садки, Лт. Існували у ХVІІІ – І трет. ХХ ст. біля с. Митківці. Варіанти н.: Dluzek (1784), Должок (1805), Dolzek (1820), Довжок (1926). Н. – див. № 1309.

1311. Довжóк – с., Км, Двж. Засноване на поч. ХVІ ст.; в кінці ХІХ – на поч. ХХ ст. – вол. ц., у 1923–1928, 1939–1957 рр. – рай. ц. Варіанти н.: Dolzek (1530), Должек (1530), Dlužek (1661), Dluže (1789), Должок (1805), Довжок (1889). Квалітативна н.: с. забудовувалося вздовж давнього шляху Кам’янець-Полільський – Рихта і мало видовжену форму [С. Д. Бабишин].

1312. Довжóцький райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існувала у 1923–1928, 1939–1957 рр. Центр – с. Довжок (Км.). У складі району в 1926 р. нараховувалося 17 сільрад та 48 н. п. Загальна площа становила 321 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

1313. Докýцин – х., Пл. Існував у ХІХ – І пол. ХХ ст. Варіанти н.: Докуцкаго (1899), Докуцынъ (1910). Відантропонімна посесивна н.

1314. Дóли – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Гелетинці. В основі н. – ГТ дол зі значенням „низ, долина” [Б. Д. Грінченко].

1315. Долúна – ліс. ст., Вн. Існувала як н. п. у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Грим’ячка. Н. – див. № 1316.

1316. Долина – ур. біля с. Довжок (Км), у якому знайдено залишки д.-р. пос. [І. С. Винокур]. В основі н. – ГТ долина зі значенням „підніжжя гори; невеликий пологий насип піску біля річки; низовина біля річки; низовина, поросла лісом або травою” [Т. А. Марусенко].

1317. Долúна – х., Дн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Балин. Н. – див. № 1316.

1318. Долúна Колубáївська – посілок, Км. Існував у ІІ пол. XVIII ст. як Dolina Kolubajowska. Н.-сл.-сп., що складається з ГТ (див. № 1316) і ад’єктоніма (див. № 2109).

1319. Долúнівка – с., Чм, Гук. Засноване на поч. ХVІІІ ст. Варіанти н.: Wolochi (1775), Wolochy (1784), Волохи (1800), Волохы (1805), Долинівка (1946), Долиновка (1979). Колишня н. мотивована етнонімом волохи (так іменувалося середньовічне населення Придунайських князівств і Трансільванії [СУМ] ). В основі сучасної н. – ГТ долина зі значенням „підніжжя гори; невеликий похилий насип піску біля р.; низовина біля р.; вузька низовина” [СУМ].

1320. Долúнівці – с., Кр, Всс. Варіанти н.: Подляшики (1855), Подлещики (1862), Подлящики (1910), Подляшьки (1921), Підлящики (1926), Долинівці (1946). Колишня н. – відетнонімна: очевидно, у с. проживали поляки (ляхи – „поляки” [Б. Д. Грінченко] ); пор. ос. н. Подлещикъ [М. М. Тупиков]. Сучасна н. – локативна, у формі катойконіма (н. п. розташований у долині [С. Д. Бабишин] ). Див. також № 1319.

1321. Долúнського – х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля м. Городок. Генітивна посесивна н.

1322. Долóччя – с., Із, Кун. Варіанти н.: Dolotcze, Долотче (1465), Долотецъ, Долотечъ (1619), Dolocze (1787), Долочъ (1855), дер. Долочы (1899), Долочъе (1921), Долоче (1926), Долоччя (1946). Етимологія н. невідома. Можливо, локативна н., мотивована ГТ діл, дóлочко у значенні „долина” [Б. Д. Грінченко].

1323. Доля́скок при д. Круглúк – ур., Ск. Як н. п. Доляскокъ при д. Круглику зареєстрований у 1911 р. Н. невідомої мотивації з виразним локативним забарвленням.

1324. Домаха – р., л. Південного Бугу [ГССРИ]; протікає через с. Пасічна, Гречана, Адампіль, Паплинці, Подоляни, Залісся (Сс). Варіант н.: Эка [В. К. Гульдман]. Н. пов’язана з розселенням запорізьких козаків: так козаки називали своє стале місце перебування, житло [М. Т. Янко]. Варіант н. має невідому етимологію.

1325. Домбалíвка – висілок, Шп. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. Відантропонімна посесивна н.

1326. Домбáль № 3 – державний заповідник, Кр. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Великі Зозулинці. Відмікротопонімна н., ускладнена числівником.

1327. Домбрóва – х., Пл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Мала Шкарівка. Генітивна посесивна н.

1328. Домбровка – ур. біля с. Вишнівчик (Чм), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. Відойконімна н. (див. № 1263).

1329. Домбрóвський – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Гатна. Посесивна н.

1330. Домків Яр – ур. біля с. Гуменці (Км), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н.-сл.-сп., що складається із присвійного прикметника і ГТ.

1331. Дóмкова пáсіка (Прокóпово пасічнúсько) – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Плоскове. Н. вказують на власника об’єкта.

1332. Домські Коричинці – с., Др. Відоме із XV ст.; у 30-х рр. ХХ ст. об’єднане із с. Римові Коричинці під н. Коричинці. Варіанти н.: Карычинцы (1530), Karyczyncze Odrowązowe (1552), Kariczincze Podleszne (1564), Karaczincze Podlesne (1565), Карачинцы Подлесные (1565), Karyczynce (1661), Karyczynce Domskie (1784), Домские Карачинцы (1800), Домские Каричинцы (1805), Domskie Karaczynce (1820), Домск. Карыч. (1884), Каричинцы Домские (1888), Домські Коричинці (1926). Відантропонімна посесивна н.: див. – поміщики Каричинські [АЮЗР]. Н. ускладнювалася локативним або присвійним прикметниками.

1333. Домтóвський кордóн – х., Чм. Як н. п. зареєстрований у середині ХІХ ст. біля с. Шидлівці. Н. складається з відантропонімного прикметника та апелятива у значенні АГТ.

1334. Дорогóща – с., Із. Варіанти н.: Дорогостя (1628), Dorogosza (1789), Дорогощъ (ХІХ ст.), Дорогощь (1921), Дорогоща (1926), Може, об’єднане із с. Комини (1992). До н. міста, де відбувалася торгівля, часто додавали корінь гость (купець (здеформоване) – „гощ”), який визначав поселення як місце торгівлі [С. Д. Бабишин]. Імовірніше, що н. відантропонімна посесивна; пор. ос. н. Дорогость [М. Я. Морошкін].

1335. Доротюкá – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Щаснівка. Генітивна посесивна н.

1336. Дорофіївка – х., Сл. Існував у ХІХ ст. біля с. Сенігів як Дорофеевка. Відантропонімна н., в основі якої – ім’я першопоселенця; пор. ос. н. Дорофій [Л. Г. Скрипник, Н. П. Дзятківська].

1337. Дóсин – с., Сл, Ган. Варіант н.: Досинъ (1855), Dosin (1889), Досин (1921), Досін (1946). Посесивна відантропонімна н.; пор. ос. н. Дося – з християнського Доротея [М. Я. Морошкін] або Євдокія, Явдоха [І. І. Трійняк]. Див. також ГТ дос – „північний схил гори, зарослий лісом, переважно незаселений” [Е. М. Мурзаєв].

1338. Дóсинський Призавгóсп – призавгосп, Із. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Досин. Варіанти н.: ф. Досинъ (1855), хут. Досинъ (1899), Досинський Призавгосп (1926). Локативно-квалітативна н.-сл.-сп., в якій поєднано ад’єктонім та АГТ.

1339. Дофіївка – с., Хм. Існувало у І пол. ХІХ ст. біля с. Грузевиця. Варіанти н.: Дофиевка (1805), Dofiowka (1820). Детальніші відомості відсутні. Можливо, відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Дофій..

1340. Дохóвня – с., Сл. Існувало у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля м. Славута. Варіанти н.: Даховня (1855), Доховня (1921). Можливо, н. походить від апелятива *duch (праслов.), що в українських діалектах означає „болото”, „здуховина”, „грузьке місце на болоті” [ССУМ]. Пор. також ос. н. Дохна ← Явдоха, Євдокія [І. І. Трійняк].

1341. Драгáнівка – с., Чм, Зар. Засноване у XVІ – на поч. XVІІ ст. як прис. під н. Заболотівка [Нове життя. – 1974. – № 103]. Варіанти н.: w Draganuwce (1765), Draganowka (1784), Draganowce (1789), Драгановка (1805), Драганівка (1926). С. Д. Бабишин виводить н. від ГТ драговина – „трясовина; грузька, болотиста місцевість; мокре місце між узгір’ями”. Таке ж походження і колишньої н.: від ГТ болото – „низовина, заросла травою; заглиблення на місці водойми; мочариста, грузька місцевість”; заболоть – „місцевість за болотом; заболочене дно долини”. І. В. Гарнага н. вважає, що н. походить від прізвища або прізвиська першопоселенця – Драган, Драгон [Нове життя. – 1974. – № 103]; пор. ос. н. Драганъ [М. П. Тупиков].

1342. Драгáнського – х., Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Скаржинці. Генітивна посесивна н.

1343. Драгомирéцького – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Щаснівка. Н. – див. № 1342.

1344. Драчі – с., Ск, Пен. Варіанти н.: Драчи (1583), Драчі (1926). Родова н.; пор. ос. н. Драчъ (1539). Див. також апелятив драч – „пристрій в олійні для очищення зерен соняшника” [К. С. Баценко].

1345. Дрáчківка – посілок, Км. Заснований на поч. XVІІІ ст. Федором Драчкою [Прапор Жовтня. – 1973. – № 141]; інше твердження – відомий із 1759 р. під н. Драчківка і Вишні Панівці [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. У кінці ХІХ ст. приєднаний до с. Баговиця. Варіанти н.: w Draczkuwce (1765), Draczkowka (1775), Драчковцы (1805), Драчковка (1862). Відантропонімна н., в основі якої – прізвище першопоселенця; див. також – поміщик Драчевський (XVІІІ ст.); дрáчка – „лісопильний завод; дошка” [Б. Д. Грінченко].

1346. Дрéля Трáктова корчмá – корчма, Пл. Існувала у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Трактов. корч. Дреля (1899), Дреля Трактовая корчма (1906). Посесивна н., до складу якої входить АГТ.

1347. Дрижакú – д., Бл. Існувала у ХІХ – І трет. ХХ ст. Відантропонімна н., можливо, мотивована прізвиськом власників або мешканців; пор. дрижаки – „часте здригання, тремтіння тіла від холоду, страху, хворобливого стану” [СУМ].

1348. Дроздовúна – ур., Пл. Зафіксоване як н. п. Дроздовина у 1855 р. біля Полонного. Відмікротопонімна н., в основі якої – або ос. н. Дрозд, або зоолексема.

1349. Дроздóвського – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Бережанка. Генітивна посесивна н.

1350. 2 верста Гусятинської лінії – зал. б., Яр. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Локативна н. (див. № 1205).

1351. Дрýжба – с., Вн, Нет. Існує з ХХ ст. Варіанти н.: х. Хлоп’є (1926), х. Дружба (1946). Походження колишньої н. невідоме; можливо, пов’язане з апелятивом хлоп – „мужик, селянин” [Б. Д. Грінченко]. Сучасна н. – метафорична, з ідеологічним забарвленням, утворена шляхом ойконімізації апелятива.

1352. Дру́́жнівське – торфовисько (Пл) [СГУ]. Відгідронімна н. (див. №1354).

1353. Дрýжнє – с., Кр, Дру. Варіанти н.: Ceceniowce, Цеценовцы (1444), Ceceniewscy (1467), Czeczanowce (1497), Цеценевцы (1593), Цеценовка (1618), Цециліовка (1850), Цициневка (1886), Цеценіовка, Цециневка (1899), Циценівка (1921), Цеценівка (1926), Циценівка (1946), Дружне (1969), Дружнє (1987). Колишня н., за переказами, походить від сл.-сп. „це і це нивка” [Ю. Д. Гжимайло]. На нашу думку, колишня н. – відантропонімна посесивна або патронімічна. Сучасна н. – емоційно-експресивна, з ідеологічним забарвленням.

1354. Дру́́жня – р., л. Лизні л. Хомори л. Случі п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Поляна (Шп), біля м. Полонне. Варіант н.: Дружна [СГУ]. Квалітативна н., мотивована прикметником.

1355. Дрýжня – х., Пл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Горошки. Варіанти н.: ур. Дружно (1855), Дружня (1926). Відгідронімна н.: р. Дружня, басейн Дніпра, протікає біля м. Полонне [СГУ].

1356. Дружнянський над рікóю – посілок, Пл. Як н. п. посел. Дружнянский надъ рhкой зафіксований у 1899 р. біля х. Дружня. Локативна н.-сл.-сп. (ад’єктонім, прийменник та ГТ).

1357. Дуб (Романюкíв) – х., Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Лугове. Дві паралельні н.: відмікротопонімна і відантропонімна.

1358. Дубáса – окреме господарство, Хм. Існувало у II пол. XIX – I трет. XX ст. бiля с. Рiдкодуби. Варіанти н.: Хутор Дубасов, Андрушовка (1893), Дубаса (1926). Н. мотивована прізвищем власника, а варіант, можливо, вказує на його ім’я.

1359. Дубéнка – фільварок, Сл. Як н. п. зафіксований у 1899 р. В основі н. – прізвище власника у формі родового відмінка однини.

1360. Дубéнко – х., Хм. Існував у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Везденьки. Варіанти н.: фольв. Везденецкий (1898), Дубенко (1926). В основі першої н. – ад’єктонім, а другої – ос. н. Дубенко.

1361–1364. Дубúна – ліс. ст., Вн (1), Яр. (3) Як н. п. зареєстровані у 1926 р. Н. – див. № 1365.

1365. Дубúна – с., Кр, Чрн. Варіанти н.: уроч. Дубина (1899), Дубина (1906). В основі н. – ГТ дубина зі значенням „дубовий ліс; гора, вкрита лісом тільки на вершині; горб у лісі, вкритий деревом” [СУМ]; „дубовий ліс” [Б. Д. Грінченко]. Пор. також ос. н. Дубина (1495) [М. М. Тупиков].

1366. Дубúна – с., Ск, Стц. Варіанти н.: Дубовыя (1855), Дубина (1946). Н. – див. № 1365.

1367. Дубина – ур. біля с. Велика Слобідка (Км), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 1365.

1368. Дубина – ур. біля с. Кугаївці (Чм), у якому знайдено залишки трипільських пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 1365.

1369. Дубина – ур. біля с. Кузьминчик (Чм), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 1365.

1370. Дубúна – фільварок, Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Ясенівка. Н. – див. № 1365.

1371. Дубúна – х., Дн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Малий Карабчіїв. Н. – див. № 1365.

1372. Дубúна – х., Нв. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Мала Стружка. Н. – див. № 1365.

1373. Дубúна – х., Нв. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Цівківці. Н. – див. № 1365.

1374. Дубúна – х., Сл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Малий Правутин. Н. – див. № 1365.

1375. Дубúна – х., Тф. У 40-х рр. х. об’єднаний із с. Немиринці. Варіанти н.: Дубинка (1855), фольв. Дубина (1899). Н. – див. № 1365.

1376. Дубúна – х., Чм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Лисогірка. Н. – див. № 1365.

1377. Дубúна – х., Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Михалківці. Н. – див. № 1365.

1378. Дубúна – х., Яр. Існував у кінці ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Ясенівка. Н. – див. № 1365.

1379. Дубúна № 1 – х. , Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Стара Пісочна. Н. – див. № 1365. Н. ускладнена диференційним числівником.

1380. Дубúна № 2 – х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Стара Пісочна. Н. – див. № 1366.

1381. Дубúна при с. Верхнякáх – ур., Ск. Існувало як н. п. Дубина при с. Верхнякахъ у І трет. ХХ ст. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 1365) та ойконіма.

1382. Дубúна при с. Жерéбках – ур., Ск. Існувало як н. п. Дубина при с. Жеребкахъ у І трет. ХХ ст. Н. – див. № 1381.

1383. Дубúнка – с., Дн, Рах. Варіанти н.: х. Дубина (1926), х. Дубинка (1946). Демінутивна н.: колись тут ріс дубовий ліс [В. С. Прокопчук].

1384. Дубúнка – с., Км, Злд. Засноване у 1820 р. переселенцями iз с. Великозалiсся пiд н. Костянтинiвка [Прапор Жовтня. – 1971. – № 183]. Варіанти н.: kor. na Dębinie Orbmianska (1787), д. Константиновка (Дубина) (1862), д. Дубинка Армянская (1888), д. Дубинка Армянская, Дублинка (перекручене), Константиновка (майже втрачено) (1893), д. Армянская Дубинка (1905), д. Дубинка (1914). Перша н. – відантропонімна посесивна: пос. назване ім’ям сина землевласника Борковського. Сучасна н. – локативна, мотивована ГТ дубина (див. № 1365). Можливо, н. – не вiдапелятивного походження, а вiдмiкротопонімного, про що свідчить місцезнаходження корчми. Н. ускладнювалася ад’єктонімом (див. № 547).

1385. Дубúнка – фільварок, Сс. Існував у ХІХ ст. Н. – див. № 1383.

1386. Дубúнка – х., Дн. Існував у XVII–XIX ст., приєднаний до с. Маків. Варіанти н.: Sloboda (1630–1650), w Slobutce (1765), Слободка (1765), Slobodka (1775), Slobudka do Makowa (1789), Дубинка, Слободка Маковская (1894). В основі першої н. – ойконімізований АГТ (див. № 4147), локалізований ад’єктонімом. Друга н. – віддримонімна (див. № 1383).

1387. Дубúще – с., Кр, Вол. Варіанти н.: Доубище (1497), Дубищи, Дубыще, Dubyschcze (1517), Dubischczo na Sluczy (1545), Дубищи (1593), Дубище (1855). У давнину с. було оточене дубами. Звідси й н. [М. І. Теодорович]. Варіант н. локалізований гідронімом.

1388. Дубúщська-Дóвга – х., Кр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Дубище. Н. складається з ад’єктоніма та прикметника.

1389. Дýбівка – с., Чм, Кут. Варіанти н.: Домбровица (1665), w Dembuwce (1765), Дубровка (1805), Dubrowka (1820), х. Дубовая (1862), д. Домбровка (1893), Дібрівка (1926), Дембрівка, Дубівка (1946), Дубовка (1979). За С. Д. Бабишиним, колишня н. – локативна: пос. розташоване біля діброви – дубового лісу; сучасна н., за аналогією, мотивована флоролексемою. На нашу думку, н. відантропонімна посесивна; пор. ос. н. Дуб (1619), Домбровський.

1390. Дубіївка – с., Шп, Грщ. Засноване у 1806 р. німцями-колоністами [ІМІС]. Варіанти н.: Дерманка (1855), Dermanka (1882), Дубіївка (1946). Колишня н. – відантропонімна: пос. заснував німецький колоніст Дерманк [День за днем. – 2001. – 16 серпня]. Сучасна н. мотивована флоролексемою.

1391. Дубóва – корчма, Сс. Існувала як н. п. у XVIII–ХІХ ст. Варіанти н.: 2 kor. szlakowi (1787), Дубовая (1893). Трансойконімна н. (див. № 1392). Раніше як ойконім фіксувався АГТ.

1392. Дубóва – с., Сс, Баб. Варіанти н.: Дубова (1565), Dubowa (1784), Дубовая (1889). В основі н. – відфлоролексемний прикметник із квалітативним значенням.

1393. Дубóва – х., Бл. Існував у ХІХ ст. біля с. Окіп як Дубовая. Н. – див. № 1392.

1394. Дубóвий – х., Яр. Існував у серед. ХХ ст. біля с. Вербка-Мурована, у 1956 р. знято з обліку н. п. Варіант н.: х. Лямир, Дубовий (1946). Етимологія першої н. невідома. Друга н. – див. № 1392.

1395. Дубóвий Гáй – с., Пл, Нсл. Існує з кінця ХХ ст. Варіанти н.: Дубовый Гай (1992), Дубовий Гай (2004). Відмікротопонімна н.-сл.-сп., що складається із прикметника та ГТ.

1396. Дýбове – мікрорайон, Хм. Відоме з XVIII ст., в серед. ХХ ст. злилося з м. Хмельницький. Варіанти н.: kor. Dubowa (1784), предм. Дубовая (1913), передм. Дубово (1926). Відгідронімна н.: озеро Дубове [СГУ].

1397. Дубове – озеро на р. Самець у південній частині м. Хмельницький [В. К. Гульдман]. Прикметникова фітофорна н.

1398. Дубóк – висілок, Дн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Іванківці. Відмікротопонімна фітофорна н.

1399. Дубровéцький фільвáрок – х., Чм. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Дубівка. Варіанти н.: х. Дубровский (1862), Фольварок Домбровецкий (1893), Дубровецький фільварок (1926). Локативно-квалітативна н.-сл.-сп. (ад’єктонім та АГТ).

1400. Дужикова – х., Пл. Існував у ХІХ ст. біля смт. Понінка. Відантропонімна посесивна н.

1401. Думáнів – с., Км, Дум. Існує із ХІІІ ст. [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Варіанти н.: Domanow (1493), Доманов (1530), Dumanow (1564), Уманцы (1800), Думанов (1805), Думаново (1855), Думанів (1926). За С. Д. Бабишиним, відантропонімна н.: один із засновників пос. звався Доман, Думан – скорочений варіант грецького імені Даміан.

1402. Думка – р., л. Рову л. Південного Бугу; бере початок біля с. Гришки (Др). Варіант н.: Думичъ [В. К. Гульдман]. Довжина – 25 км [КРВУ]. Мотивація н. невідома.

1403. Дунаєвéцький райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існує із 1923 р. Центр – м. Дунаївці (Дн.). У складі району в різні роки нараховувалося: 19 сільрад та 58 н. п. (1926), 25 сільрад, 1 смт. та 40 сіл (1946), 26 сільрад, 1 смт. та 69 сіл (1962), 31 сільрада, 1 місто, 2 смт. та 82 села (1987), 1 міська, 2 селищні, 43 сільські ради, 1 місто, 2 смт. та 83 села (2004). Загальна площа становить 1200 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

1404. Дунаївéцький – висілок, Дн. Існував у І трет. ХХ ст. біля м. Дунаївці. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

1405. Дунáївцi – м., Дн. Виникло не пізніше XIV ст., відоме з 1403 р. [ІМІС]. З 1592 р. – мiст., з 1924 р. – смт., з 1958 р. – м. Із XV ст. – центр староства, з II пол. XIX ст. – вол. ц., із 1923 р. – рай. ц. Варіанти н.: Dunayowcze (1493), Dunajowcze Wysnie (1565), Высшие, Верхние Дунаевцы (1565), Dunaygrod (1630–1650), Dunajowce (1703), Dunaiowce (1747), Dоnajgrod (1764), Дунаевцы (1792), Дунаевцы (Dunaiewce) (1820), Дунаевцы, Дунаиовцы, Дунай-город (1865), Дунаивци, Старе мисто, Нимецьке мисто (1911), Дунаївцi (1926). Етимологічні гіпотези: 1) вiд н. торговельного шляху, що проходив через пос. i вів до країн Дунайського басейну [ІМІС]; 2) від прізвища Дунай, яке міг мати учасник дунайських походів [М. Ю. Кругляк], пор. ос. н. Дунай (1115); 3) від заснування пос. переселенцями з-над Дунаю [В. С. Прокопчук]; 4) вiд ГТ дунай – „став, розлив води, водозбір, потік [С. Д. Бабишин]. Останню гіпотезу підтверджує місцезнаходження пос. на схилах берегів р. Тернави, де здавна існує система ставків. Н. ускладнювалася АГТ, відетнонімним або локативним прикметниками.

1406. Дунáївцi – смт., Дн. Засноване у 1914 р. після завершення будiвництва залiзницi Шепетiвка – Хмельницький – Кам’янець-Подiльський. Смт. – з 1972 р. Варіанти н.: зал. ст. Дунаївцi (1926), сел. зал. ст. Дунаївцi (1946), Дунаевцы (1956). Трансойконімна н.

1407. Дунáївцi – с., Дн. Вперше згадане у XVII ст., відновлене на поч. ХХ ст., у 1958 р. приєднане до м. Дунаївці. Варіанти н.: Sloboda Dunaygrodzka (1661), Дунаївці (1926). Трансойконімна н. Варіант н. – ад’єктонім та АГТ (див. № 4147).

1408. Дунайок – ур. біля колишнього с. Лука-Врубловецька (Км), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. В основі н. – ГТ, пор. дунай – „розлив води” [Б. Д. Грінченко].

1409. Дурнякú (Перелáдин) – фільварок, Нв. Існував у ХІХ ст. біля с. Любомирівка. Дві паралельні н.: трансойконімна (див. № 3134) та присвійний прикметник.

1410. Дýфелька – х., Хм. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Рідкодуби. Варіанти н.: кор. Дудолька (1893), Дуфелька (1926). Можливо, відантропонімна н.

1411. Дяків – с., Сл, Дяк. Варіанти н.: Дьяковъ (1396), Деков (1547), Djakow (1889), Дьяковъ (1892), Дьяково (1921), Дяків (1926), Жовтневе (1969). У 1995 р. перейменовано у Дяків. Посесивна н.; пор. дяк – „служитель православної церкви; псаломщик”; дяків – „належний дякові” [СУМ]. Пор. також ос. н. Дьякъ (ІІ пол. ХV ст.). Колишня н. присвоєна в честь Жовтневої революції 1917 р.

1412. Дятúлівка – с., Сл, Ног. Варіанти н.: Дятелів (1520) [Трудівник Полісся. – 1998. – 13 жовтня], Дятловка (1855), Diatylowka (1889), Дятиловка (1899), Дятеловка (1921), Дятилівка (1926). Відантропонімна посесивна н.

1413. Ейсмóнтівський хýтір – х., Сл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Великий Правутин. Посесивна н.-сл.-сп.

1414. Емтееське – ур. біля с. Черешенька (Др), у якому знайдено залишки трипільських пос. [І. С. Винокур]. Локативна н. (знаходиться біля колишньої МТС – машинно-тракторної станції).

1415. Єлизавéтпіль – с., Тф, Гал. Варіанти н.: Свинна (1420), Свинна Руда (1553), Свина (1593), Swinna (1789), Свинно (1855), Єлизаветполь (1860), Елисаветполь (1899), Єлізаветпіль (1926), Єлизаветпіль (1946). За І. А. Стасюком, пос. виникло біля дубового лісу, в якому водилося багато диких свиней. Варіант. н. вказує на те, що с. розташоване між дібровою і р. Случ, у якій добували болотяну залізну руду. На нашу думку, н. відантропонімна; пор. ос. н. Свиня (1495). Сучасна н. – посесивний композит (місто Єлизавети): поміщик К. Ясенський перейменував с., назвавши його іменем дружини Єлизавети [С. Д. Бабишин].

1416. Єлизавéтпільська – ферма, Тф. Як н. п. Елисаветпольск. зареєстрована у 1899 р. біля с. Єлизаветпіль. Локативна н.

1417. Єлізавéтино – колонія, Пл. Існувала у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Липівці (Липівка). Варіанти н.: Елизавет-Орт (1899), Елисаветино (1906), Єлізаветино (1926). У колонії проживали німці та поляки. Відантропонімна посесивна н. Варіант н. складається з усіченої ос. н. та ГТ Ort, з німец. – „місцевість, населений пункт” [НРС].

1418. Єловáцький – х., Шп. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Нучпали (Поляна). Варіанти н.: Еловачцкій (1885), Еловатский (1921). Посесивна н., в основі якої – прізвище власників Єловицьких [М. І. Теодорович].

1419. Єлчанúнів – фільварок, Дн. Існував у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. бідя с. Федорівка. Варіанти н.: Федоровский фольварок (1893), Елчанинов (1911). Перша н. – локативна-квалітативна, друга – посесивна.

1420. Ємецьке поле – ур. біля с. Ілляшівка (Ск), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма (див. № 1421) і ГТ.

1421. Є́мці – с., Ск, Баг. Варіанти н.: Емцы (1618), Jemcy (1789), Ємці (1926). Етимологічні гіпотези: 1) н., можливо, є перекрученим фонетичним варіантом слова немцы [М. І. Теодорович]. Із цим твердженням не можна погодитися, оскільки німецькі колоністи з’явилися лише на початку ХІХ ст.; 2) н. пов’язує виникнення с. з правовими відношеннями у середні віки: у д.-р. термінології ємьць (від дієсл. ймити) – „виконавець рішень суду” [С. Д. Бабишин]. На нашу думку, н. родова: пор. ос. н. Ємець, Ємко [М. М. Тупиков]. Пор. також ГТ єма – „подовжене місця, куди збирається снігова вода, заболочуючи його” [Е. М. Мурзаєв].

1422. Єрéсів – х., Шп. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Красносілка. Варіанти н.: Яросовъ (1910), Єресів (1926). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Еросимко (1495), Єрославъ (1579).

1423. Єрíвка – х., Кр. Як н. п. Еровка існував у ХІХ ст. Відантропонімна н., мотивована іменем першопоселенця; пор. ос. н. Еромиръ (1238), Еросимко (1495), Єроша, Єрославъ (1579). Пор. також ГТ єрик – „затока, глуха протока, невелика річкова протока, мертве русло” [М. Т. Янко].

1424. Жáбинцi – с., Км. Засноване в XVI ст. пiд н. Новосiлка [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. У 1965 р. приєднане до с. Довжок. Варіанти н.: можливо, Nowosyelcze (1493), Новоселка (1629), Zabince (1765), Zabinczyki (1784), Жабинцы (1805), Жабинды (поч. XIX ст.), Жабинцы, Жабинчики, Новоселка (дві останні – давні) (1893), Жабинцi (1926). Колишня н. складається із прикметника та АГТ: типова н. для новоутворених пос. Друга н. – відантропонімна; пор. ос. н. Жаба (1398). Причини, що зумовили перейменування, невідомі; можливо, його спричинила зміна власника пос. або друга н. існувала паралельно з першою з моменту заснування с.

1425. Жáбинцi – с., Нв, Зам. Варіанти н.: Žabince (1630–1650), Жабинцы (1800), Жабинцы Замиховские (1893), Жабинцi (1926). Патронімічна н. (див. № 1424), ускладнена ад’єктонімом.

1426. Жáбинцi – с., Чм, Жаб. Відоме із серед. XVІ ст. як куток с. Ярославки [Нове життя. – 1974. – № 112]. Варіанти н.: Jaroslaw alias Žabince (1565), Žabince (1578), Jabince (1630–1650), Жабинцы (1800), Жабинцi (1926). Етимологічні гіпотези: 1) ойконім мотивований н. урочища Жаб’є; 2) н. утворена від прізвиська засновника пос. [І. В. Гарнага]; 3)в основі н. – зоолексема жаба [С. Д. Бабишин]. На нашу думку, н. відантропонімна; пор. ос. н. Жаба (1398).

1427. Жáбче – с., Ск, Стц. Варіанти н.: Жобчи (1589), Жобъча (1593), Жабче (1618), Žabsža (1789). На нашу думку, н. відантропонімна посесивна: пор. ос. н. Жаба (1398), Жабка, Жабець (1579).

1428. Жáглівка – с., Гр, Кур. Варіанти н.: w Zwiahluwce (1765), Zwiglowka (1775), Žagluwka (1787), Žeglowka (1789), Žagliwka (1789), Шаливка (1800), Žaglowka (1820), д. Жаглевка, Шалевка (1888), Жаглівка (1926). За С. Д. Бабишиним, пос. виникло на місці спаленого пожежею лісу (д.-р. жечь, жгу та суфікс -івк-а). На нашу думку, н. відантропонімна, в основі н. – прізвище власника, що й підтверджується переказами. Паралельна н. – відгідронімна (див.№ 5082).

1429. Жа́́риха – р., л. Корчика л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Бачманівка, Жуків, Соснівка, Дяків, Красносілка, Мирутин (Сл) [СГУ]. Довжина – 25 км [КРВУ]. Н., очевидно, вказує на відновлювання нашими предками орної землі в лісі поблизу річки; пор. згар, гар – „згарище” [М. Т. Янко].

1430. Жарні́вка – р., л. Дністра; протікає через н. п. Борсуки, Шебутинці, Зелені Курилівці (Нв). Варіанти н.: Жарновка, Жарнавка, Жерновка [СГУ]. Довжина – 26 км [КРВУ]. Н. – див. № 1429.

1431. Жване́́ць – р., л. Дністра; між рр. Збруч і Китроси, вище р. Смотрич; протікає через н. п. Клинове (Гр), Кутківці, Івахнівці, Демківці, Свіршківці, Теремківці, Юрківці, Чемерівці, Бережанка, Кугаївці, Почапинці, Зарічанка, Кормильча, Кочубеїв, Красноставці (Чм), Оринин, Ріпинці, Лісківці, Рихта, Княгинин, Ластівці і Жванець (Км). Варіанти н.: „Zwancum grodzisko et flumine” (1553), Zwaniez (1565), „pod Zwanzem, ze Szczwanzow” (1621), Жванчикъ, пристань Жванецкая (ХІХ ст.), Żwaniec, Zwanczyk, Жванецъ, Жванчик [СГУ]; останній варіант часто побутує і сьогодні. Довжина – 106 км [КРВУ]. Н. виводять від іллірійського zuan, zuen у значенні „яма”, „річка, що тече глибокою долиною” з використанням демінутивних суфіксів -ець, -ик [О. М. Трубачов, М. Т. Янко]. Сумнівними є гіпотези К. С. Баценко, яка н. виводить від жван (з давньосхіднослов’янського чьбан – „глиняний посуд для води”), та О. І. Соболевського, який вважає гідронім відантропонімним (сербське особове ім’я Жван).

1432. Жвáнець – с., Км, Жва. Відоме з 1431 р., міст. – з 1646 р. по 40-i рр. XX ст.; у 1923–1928 рр. – рай. ц. Варіанти н.: Жванец (1431), Zwanyecz (1493), Zwaniecz (1630–1650), Zwanic (1651), Zwaniec (1661), Zwanec (1765), Званец (1792), Сванец (1793), Жванець (1926). Вiдгiдронімна н. (див. № 1431). За деякими даними, паралельна н. – Олександрів [1629 р. – Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський], проте така інформація іншими документами не підкріплена.

1433. Жванéцький райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існувала у 1923–1928 рр. Центр – с. Жванець (Км.). У 1926 р. нараховувалося 16 сільрад та 29 н. п. Загальна площа становила 250 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

1434. Жва́нчик – р., п. Ушиці л. Дністра; між рр. Болотистий і Синюха; протікає біля н. п. Великий і Малий Жванчик (Дн), Рункошів, Грушка (Км). Варіанти н.: Żwanczyk, Żwańczyk, Жван [СГУ]. Довжина – 29 км [КРВУ]. Н. – див. № 1431.

1435. Жва́нчицьке – водосховище [СГУ]; знаходиться на р. Жванчик біля с. Великий Жванчик (Дн). Відгідронімна н.

1436. Жемéлинці – висілок, Бл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Жемелинці. Трансойконімна н.

1437. Жемéлинці – с., Ск, Мкв. Варіанти н.: Адземелинцы (1442), Джемелинцы (1455), Жемилинцы (1569), Źemielińce (1872), Жемелинцы (1899), Жемелинці (1926). За однією з гіпотез, у с. був млин, що дуже сильно і шумно молов. У народі казали: „Во же меле” [М. І. Теодорович]. На нашу думку, патронімічна н., мотивована ос. н. Жемеля.

1438. Женúшківці – с., Вн, Жен. У кінці ХІХ – на поч. ХХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Zeneczkowcze (1453), Zynyeczkowcze (1493), Зынечковцы (1530), Żenieczkowcze (1555), Zynekowce (1630–1650), Ženiczkowce (1661), Žieniskowce, Žiemieczkowce (1668), Ženiszkowce Wielkie (1784), Ženyszkowce (1789), Жинишковцы (1805), Женишковцы (поч. ХІХ ст.), Женішківці (1926), Женишківці (1938). Патронімічна н., в основі якої – ос. н. Женишко.

1439. Женишковéцьке – болото біля с. Женишківці (Вн). Площа – 70 га [ППХ]. В основі н. – ад’єктонім.

1440. Жердя – р., п. Жирака п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через н. п. Караїна, Гаврилівка, Колісець, Ільківці, Воронівці, Немиринці, Мар’янівка, Лисогірка (Тф). Варіанти н.: Żerdź (ХІV ст.), Жердь, Жирецъ [СГУ], Жирцъ [П. Л. Маштаков]. Н. мотивована праслов. ГТ *zerdia (*zyr) – „джерело” [М. Т. Янко]; пор. жередити – „текти струменем, як із жерла” [В. І. Даль]. Пор. також с. Жердя (Чм).

1441. Жéрдя – с., Чм, Жер. Відоме з 1578 р. [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Варіанти н.: Žerdzie (1661), Зеверкоче (1764), w Žyrdziu (1765), Жердьe (1789), Жердин (1800), Жердов (Żerdow) (1820), Жердянская (1857), Жерде (1888), Жеребье (1905), Жердя (1926). Етимологічні гіпотези: 1) від апелятива жердина (центральна вулиця пряма, мов жердина; жердинами був обгороджений будинок колишньої митниці); 2) відгідронімна н. (так називалася притока Жванчика); 3) відантропонімна н. [С. Д. Бабишин; Нове життя. – 1974. – № 115], що більш імовірно (пор. ос. н. Жердь (1530) ). Можливо, н. вказувала на вид заняття мешканців; пор. жердя – „дишло у вітряного млина, яким його повертають” [Б. Д. Грінченко].

1442. Жеребéцька трáкт. корчмá – корчма, Вл. Зафіксована як н. п. Жеребецкая тракт. корч. у 1899 р. біля с. Великі Жеребки. Локативно-квалітивна н.-сл.-сп., в якій поєднано ад’єктонім і АГТ.

1443. Жерéбківський млин – млин, Ск. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Жеребки. Варіанти н.: Жеребская (1855), Жеребківськ. млин (1926). Локативно-квалітивна н.-сл.-сп., що складається з ад’єктоніма (див. № 3552) та апелятива у значенні АГТ.

1444. Жигáлиха – млин, Із. Існував у ХІХ ст. як хутір, у 1926 р. – як млин біля с. Михнів. В основі н. – прізвисько жінки.

1445. Жидíвка – х., Сл. Зафіксований у І трет. ХХ ст біля с. Гориця. Мотивація н. невідома, оскільки, за даними Всесоюзного перепису населення 1926 р., на х. жили лише поляки. Можливо, відмікротопонімна н., певним чином пов’язана з антропонімом або етнонімом жид зі значенням „єврей” [Б. Д. Грінченко].

1446. Жидíвська – ліс. ст., Лт. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н., ймовірно, вказує на національність власника.

1447. Жидíвська Долúна – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Гелетинці. Відмікротопонімна н.

1448. Жидíвський жóлоб – ур., Шп. Як н. п. Жидовск. жолобъ існувало у ХІХ – на поч. ХХ ст. Посесивна н.-сл.-сп., в основі якої – відетнонімний прикметник і ГТ жолоб зі значенням „глибока вузька долина; долина між двома узгір’ями; западина між скалами, горами” [Т. А. Марусенко].

1449. Жидкéвіча (Житкéвіча) – х., Лт. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Прилужне. Генітивна посесивна н.

1450. Жидовúця – х., Шп. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Судилків. Варіанти н.: ур. Жидовица (1906), Жидовиця (1926). Відмікротопонімна н., в основі якої – етнонім (можливо, прізвисько жінки).

1451. Жижнúківці – зал. ст., Бл. Як н. п. Жижниковцы зафіксована у 1992 р. Трансойконімна н.

1452. Жижнúківці – с., Бл, Гул. Варіанти н.: Жижниковцы (1514), Жижиковцы (поч. ХІХ ст.), Жизнековцы (1855), Жезнековцы (1865), Źyźnikowce (1872), Жижниківці (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Жизникъ, Жизнекъ (1228). Див. також прикметник жизний – „життєвий; плодоносний” та дієслово жижкати – „жити, існувати” [Б. Д. Грінченко].

1453. Жúленці – зал. ст., Шп. Як н. п. Жиленцы зафіксована у 1992 р. Трансойконімна н.

1454. Жилинéцька вúла – ліс. ст., Яр. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Відмікротопонімна н., що складається з ад’єктоніма та ГТ (див. № 626).

1455. Жúлинці – с., Шп, Пле. Варіанти н.: Жилинцы (1589), Žyłiňce (1789), Жилинці (1926). С. Д. Бабишин виводить н. від терміна на означення житла – жило (жила). На нашу думку, патронімічна н., пор. ос. н. Жил (1340), Жила (1552), Жило (1640). Див. також ГТ жила – „джерело” [Е. М. Мурзаєв].

1456. Жúлинці – с., Яр, Жил. Варіанти н.: Żiłincze (1431), Зилинцы (1431), Žyłyncze (1493), Žułincze (1565), Žiełence (1612), Žełincze (1630–1650), Žyłince (1661), Žełince (1784), Žiełincze (1787), Жилинцы (1855), Жилинці (1926). Н. – див. № 1455.

1457. Жилка – р., п. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через н. п. Цимбалівка (Сс), Йосипівка, Левківка і Сербинівка (Ск). Варіанти н.: Жилча, Мшанецкая Руда, „с. Юзефовка при р. Жилкh” [СГУ]. Довжина – 18 км [КРВУ]. Н. виникла на основі асоціації р. з відповідним апелятивом; пор. жилка – „стовщення у вигляді нитки” [СУМ]. Паралельна н. складається з ад’єктоніма (див. № 3118) та ГТ (див. № 3922).

1458. Жилочка – р., п. Гнилої п. Бужка л. Південного Бугу (Хм). Місцезнаходження точно не локалізоване. Можливо, це р., що протікає біля Терешівці (Хм). Варіанти н.: Желычка, Желочка, Żyłeczka, Żyłowka. Н. – див. № 1457.

1459. Жúнського – ліс. ст., Із. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. біля с. Комини. Генітивна посесивна н.

1460. Житéцького – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Бережанка. Н. – див. № 1459.

1461. Жúщинці – зал. ст., Гр. Існує з І трет. ХХ ст. Варіанти н.: з. б. 10 верста Гусятинської лінії (1926), Жищенцы (1992). Трансойконімна н. Колишня н. – див. № 1205.

1462. Жúщинці – с., Гр, Жищ. Існувало поруч із зруйнованим с. Пилипи [М. В. Симашкевич]. Відоме з XV ст. [ІМІС]. Варіанти н.: z Žyszczyniec (1602), w Žaszczyncach (1765), Žysciance (1784), Жущанцы (1800), Жищинцы (1805), Žyszcynce (1820), Жещинцы (поч. ХІХ ст.), Жищинці (1926). С. Д. Бабишин виводить н. від апелятива житня – „приміщення, де зберігали збіжжя; родюча земля”. За переказами, н. посесивна відантропонімна. Див. також жиця – „ложка” [Б. Д. Грінченко].

1463. Жлобúнська казáрма – казарма, Із. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. біля с. Судилків. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп., що складається з ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ.

1464. Жовтнéве – с., Вл, Поп. Існує з І пол. ХХ ст. Варіанти н.: Ворошиловка (1946), Жовтневе (1959). Перша н. – меморіальна (в честь К. Ворошилова), друга – з „ідеологічним” забарвленням (в честь Жовтневої революції).

1465. Жовтнéве – с., Км, Слк. Виникло в середині XVIII ст. [Прапор Жовтня. – 1971. – № 191]. Варіанти н.: Хутора (1825), Кульчиевская Слобода (1862), Мукша-Китайгородская (1889), посел. Мукша Китайгородская, Мукша Кульчиевецкая, Мукша Кульчевская (1893), Китайгородская Мук. (1918), Мiкша-Китайгородська (1926), Жовтневе (1946), Жовтневое (1979). Інші н. – Мiська, Гдалева Мукша (за переказами). Перша н. – ойконiмiзований АГТ, як і друга (див. № 4147), ускладнена ад’єктонімом; третя – вiдгiдронiмна (див. № 3101), яка ускладнювалася локативними прикметниками та посесивами (землі в основному належали кам’янець-подільським міщанам; прикметник утворений від прізвища власника шинку). Сучасна н. присвоєна в честь Жовтневої революції і має „ідеологічне” навантаження.

1466. Жовтнéве – с., Кр, Трк. Існує з І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Будьонівка (1926), х. Буьонний (1939), Жовтневе (1960). Колишня н. – меморіальна (в честь С. Будьонного), сучасна н. – див. № 1464.

1467. Жовтнéве – х., Кр. Як н. п. Жовтневое зафіксований у 1992 р. Трансойконімна н.

1468. Жолкíвський – х., Вн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Зіньків. Посесивна н., в основі якої – прізвище власника.

1469. Жо́́лоб – балка; знаходиться біля с. Нагоряни (Км) [СГУ]. Н. – місцевий ГТ жолоб – „яр із крутими берегами і плоским дном”, див. також № 1471.

1470. Жолоби́ – балка; знаходиться біля с. Хролин (Шп) [СГУ]. Н. – див. № 1469.

1471. Жóлуб – х., Нв. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Цівківці. Відмікротопонімна н., в основі якої – ГТ жолуб зі значенням „глибока і вузька долина” [Б. Д. Грінченко].

1472. Жолýдки – с., Шп, Нов. Варіанти н.: Жежудки (1593), Желудьки (1629), Žełudki (1789), Желудки (1855), Жолудки (1926). Родова н., в основі якої – ос. н. Жолудько.

1473. Жорні́́́́́́вка – р., п. Вовчка п. Вовка п. Південного Бугу; протікає через с. Підлісне, Новосілка (Др). Варіанти н.: Жорновка, Żarnŏwka [СГУ]. Як свідчать перекази, н. мотивована особливостями річкового дна, вкритого дрібною галькою.

1474. Жóрнівка – с., Чм. У 1956 р. приєднане до с. Романівка. Варіанти н.: Zierdziowka (1661), Zarnuwka (1765), Жернивка (1800), Жорновка (1805), Zarniowka (1820), Жарновка (1855), Жорнівка (1926). За С. Д. Бабишиним, с. розташоване в районі виходів на поверхню жорнового каменю, тому й першопоселенні займалися виготовленням жорен. На нашу думку, н. відантропонімна посесивна.

1475. Жýків – с., Сл, Іва. У 1796–1923 рр. – вол. ц. Варіанти н.: Жюковъ (1520), Жуковъ (1545), Žukow (1789), Жуково (1816), Жуків (1926). С. Д. Бабишин виводить н. від зоолексеми. На нашу думку, н. посесивна; пор. ос. н. Жук (1445).

1476. Жýківка – ур., Пл. Існувало у ХІХ – на поч. XX ст. як Жуковка. Відантропонімна посесивна н. (див. № 1475).

1477. Жуківського – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Радівці. Генітивна посесивна н.

1478. Жýківщина – х., Сл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Дятилівка. Відойконімна н. (див. № 1475).

1479. Жукóвських – х., Тф. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Гальчинці. Генітивна посесивна н.

1480. Журавлини (Макітра) – ур. біля с. Веселець (Гр), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Перша н., за переказами, – відзоолексемна (тут нібито зупиняються на відпочинок журавлі); більш імовірно, що н. фітофорна; пор. журавлина – „вічнозелена кущова рослина з червоними ягодами” [СУМ]. В основі другої н. – народний ГТ макітра зі значенням „котловина” [Б. Д. Грінченко].

1481. Журавлúнці – с., Гр, Вес. Варіанти н.: Zorawlyncze (1493), Żurawlince (1661), Журавлинцы (1800), Журавлинці (1926). С. Д. Бабишин пов’язує н. зі звичаєм приручати журавлів, а людей, що займалися цим, іменували журавлинцями. Імовірніше, що в основі н. – прізвище першопоселенця [Прапор Ілліча. – 1975. – № 85]; пор. ос. н. Журавль (1500).

1482. Журавлúнці – с., Лт. У 30-х рр. ХІХ ст. мешканців переселено. Варіанти н.: Żorawle (1493), Żorawlyncze (1530–1542), Жоравлинцы (1530–1542), Żorawince (1630–1650), Żorawlino (1661), Žurawlince (1784), Журавлинцы (1800). Патронімічна н. (див. № 1481).

1483. Журавлівка – х., Кр. Фіксується з 1946 р. як Журавлівка. У 1960 р. приєднаний до с. Решнівка. У 1992 р., можливо, ототожнене із с. Решнівка (біля р. Фоса). Емоційно-експресивна н., мотивована зоолексемою.

1484. Журóмського (Жерóмського) – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Буцні. Генітивна посесивна н.

1485. Жýчківці – с., Хм, Жуч. Варіанти н.: Žuczkowcze (1565), Jankafce (1630–1650), Жучковцы (1805), Шутчовцы (поч. ХІХ ст.), Жучківці (1926). Патронімічна н.; пор. Жук (1503), Жучка (1545).

1486. За Березиною – ур. біля с. Ілляшівка (Ск), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Локативна прийменниково-іменникова н.

1487. За Бродом – ур. біля смт. Чемерівці (Чм), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. №1486.

1488. За Водою – ур. біля с. Драганівка (Чм), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. №1486.

1489. За Гуральнею – ур. біля с. Кормильча (Чм), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. №1486.

1490. За Гуральнею – ур. біля смт. Чемерівці (Чм), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. №1486.

1491. За корчмáми – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Нижні Вовківці. Н. – див. № 1486.

1492. За лісом – ур. біля с. Вишнівчик (Чм), у якому знайдено кургани [І. С. Винокур]. Н. – див. №1486.

1493. За млинáми – х., Хм. Існував у кінці ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Нижчі Вовківці. Варіант н.: Хутор „Коло низького ставу” (1893). Н. – див. №1486. Колишня н. ускладнена локативним прикметником.

1494. За стáвом – висілок, Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля м. Городок. Н. – див. № 1486.

1495. За станцією – х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Лісоводи. Н. – див. №1486.

1496. За Фо́сою – балка, знаходиться біля с. Коритна (Яр). Н. – прийменниково-іменникове сл.-сп. з локативним значенням, в основі якого – мікротопонім (фоса – „піщана коса”). У перекладі з татарської мови фоса означає „річка” [М. М. Кульбовський]. Див. також № 4749.

1497. За цвúнтарем – окреме господарство, Вл. Існувало у I трет. XX ст. бiля с. Бубнівка. Н. – див. №1486.

1498. За цвúнтарем – окреме господарство, Гр. Існувало у I трет. XX ст. бiля с. Калинівка. Н. – див. №1486.

1499. За Яром – ур. біля с. Гута-Чугорська (Км), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. №1486.

1500. За Яром – ур. біля с. Романівка (Чм), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. №1486.

1501. За яром – х., Км. Існував у кін. XIX – I трет. XX ст. бiля с. Гораївка. Варіанти н.: Хутор Саницкого (1893), х. „За яром” (1926). Перша н. вказує на власника пос., друга – див. № 1486.

1502. Зáбавка – х., Із. Як н. п. зареєстрований у 1899 р. Відмікротопонімна н., можливо, мотивована антропонімом; пор. ос. н. Забавъ (1240); Забава (1861). Див. також апелятив забава – „заняття з метою розважитися; гульбини, ігрища” [СУМ].

1503. Забáра – корчма, Сс. Існувала як н. п. у ХІХ ст. Варіанти н.: kor. Zabarska (1787), д. Зобара (1862), Забара (1893). Відгідронімна н. (див. № 1785).

1504. Забáра – ур., Кр. Існувало у ХІХ ст. біля с. Вербородинці. Локативна н.; пор. бар – „мокре місце між горбами; яр, провалля”; бара – „болото; трясовина; калюжа; схили гір” [ЕСУМ]. Можливо, і відантропонімна посесивна н.

1505. Забáра – х., Із. Зафіксований у ХІХ ст. біля с. Покощівка. Н. – див. № 1504.

1506. Забáра – х., Із. Існував у ХІХ ст. біля с. Мала Радогоща. Н. – див. № 1504.

1507. Забáра – х., Пл. Існував у ХІХ ст. біля с. Варварівка. Н. – див. № 1504.

1508. Забáра – х., Пл. Існував у ХІХ ст. біля с. Поляни. Н. – див. № 1504.

1509. Забáри – с., Із. Існувало у ХІХ – на поч. ХХ ст. біля м. Ізяслав. Варіанти н.: Забара (1855), Забары (1910). Н. – див. № 1504.

1510. Забíвщина – х., Із. Зареєстрований у 1910 р. як х. Забовщина біля с. Сахнівці. Відмікротопонімна н., в основі якої, можливо, антропонім.

1511. Забíлиння – с., Пл. Варіанти н.: д. Изабелина (1878), предм. Изабелинъ м. Полонного (1899), Изабелинъ (1911), Забілиння (1946). У 1960 р. приєднане до м. Полонне. За переказами, територія сіл Котюржинці та Гербівка при розподілі земель між спадкоємцями князів Любомирських відійшла до Ізабели, сестри Мар’яни (див. № 2903). Сучасний варіант н. С. Д. Бабишин виводить від флоролексеми билля – „бур’ян, зілля; чорнобиль” [ЕСУМ]: с. знаходилось за болотистою місцевістю, порослою зіллям”. Проте імовірніше, що це трансформований варіант колишньої посесивної н. Пор. також ос. н. Забhла [М. Я. Морошкін].

1512. Забіляни – х., Гр. Відомий із ІІ пол. ХІХ ст., у 1956 р. знято з обліку н. п. Варіанти н.: фольв. Забеляны (1862), х. Марціньковського (1926), Забіляни (1946). Н. – див. № 1511. Друга н. вказує на власника пос.

1513. Забóра – х., Із. Існував на поч. ХХ ст. біля с. Влашанівка. Локативна н., в основі якої – ГТ забора зі значенням „ряд, пасмо каменів, які перетинають річище поперек течії; у рибалок – очеретяна стіна через річку, з допомогою якої ловили рибу” [Б. Д. Грінченко]. Див. також № 1504.

1514. Забóра – х., Ск. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Новоселиця. Варіанти н.: Забора (1855), Мельничная усадьба “Забара” (1911). Н. – див. № 1513. Варіант н. ускладнений квалітативним словосполученням.

1515. Зáборознівці – с., Нв, Плп. Варіанти н.: Zaboroznowcze (1565), Zabrodenze (1630–1650), Zaboroznowce (1784), Zabrožnowce (1787), Задерожнивцы (1800), Заборозневцы (серед. ХІХ ст.), Заборозновцы (1862), Заборознівці (1926). За С. Д, Бабишиним, локативна н., мотивована ГТ забора – „града з підводного каміння, над якою розташоване с.”; заборознівці – „люди, які мешкають біля забори”. Див. також № 1504.

1516. Забрíд – с., Із, Щур. Відоме із серед. ХІХ ст. Локативна н., мотивована ГТ брід – „мілке місце річки, озера або ставка, в якому можна переходити або переїжджати на інший бік; брідок” [СУМ]. Пор. також забрід – „рибний завод” [Б. Д. Грінченко].

1517. Завадинéцький фільвáрок – фільварок, Гр. Як н. п. фіксувався у 1893 р. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп., яка складається з ад’єктоніма та АГТ.

1518. Завáдинці – с., Гр, Вля. Засноване у XVI ст. під н. Завадинці, Сирватинці [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Варіанти н.: w Zawadyncach (1765), Заводовцы (1800), Завадинцы (1805), Заводинцы (1862), д. Завадинцы, Серватинцы (1893), Завадинці (1926). Локативна н., мотивована апелятивом завада – „перешкода” [С. Д. Бабишин]. На нашу думку, відантропонімна н., пор. ос. н. Завада; поміщики Завадовські [АЮЗР]. Див. також № 1520. Паралельна н. – див. № 4093.

1519. Завáдинці – с., Гр. Як н. п. Завадинцы зафіксоване у 1992 р. Трансойконімна н.

1520. Завáдинці – с., Із, Плс. Варіанти н.: Завадинецъ (1534), Zawadyncy (1545), Завадинцы (1545), Завадницh (1556), Завадинці (1926). Етимологічні гіпотези: 1) відомості про ворога передавалися із Михнова передовій стороні, що стояла на заваді недругам, які з’являлися сюди зі сходу [Подільські вісті. – 1996. – 19 березня]; 2) н. відантропонімна, від ос. н. Завадка [Д. Г. Бучко]. На нашу думку, в основі н. – найменування мешканців: завадинці – мешканці пос., яке заснував або яким володів Завада; або „люди, які проживають на території, де є певні перешкоди для вільного руху” (пор. завада – „перешкода” [Б. Д. Грінченко]; дерев’яні завади споруджували на шляху поляків [С. Д. Бабишин] ).

1521. Завáдiвка – c., Чм, Вшн. Варіанти н.: Вишневецький виселок (поч. XVII ст.), Zawaduwce (1765), Zawaduwka, Zawadowka (1784), Завадовка (1805), Заводовка, Выселок Вишневецкий (1893), Завадiвка (1926). Колишня н. складається з ад’єктоніма та АГТ. Сучасна н. – локативна; пор. завада – „перешкода”; їх з XIV ст. споруджували на шляху просування ворожого війська [С. Д. Бабишин]. Можливо, ойконім і відантропонімного походження (див. № 1518).

1522. Завалéцький – х., Км. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Завалля. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

1523. Завалíйки – с., Вл, Зав. Варіанти н.: Zawalijki (1789), Завалики (1800), Завалейки (1805), Завелики (поч. ХІХ ст.), Zawaliyki (1820), Завалийки (1862), д. Завалиика (1914), Завалійки (1926). Н. мотивована ГТ вал – „оборонне земельне укріплення у вигляді штучного довгого прямого або викривленого насипу” [С. Д. Бабишин], „високий земляний насип (окіп) навколо поселення, міста або фортеці для захисту від ворога” [СУМ]; пор. також завала – „завал, нагромаджена купа чогось” [Б. Д. Грінченко].

1524. Завáлля – передмістя, Вл. Існувало у XVІІІ–ХІХ ст., злилось із с. Тарноруда. Варіанти н.: przy. Zawale (1789), прис. Завале (1805), Завалье (1926). Локативна н., в основі якої – ГТ вал (див. № 1523).

1525. Завáлля – с., Км, Звл. Засноване у ХІІІ–XIV ст. [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Варіанти н.: Завалье (1530), Zawailla (1630–1650), Zawale (1661), Запалье (поч. ХІХ ст.), Завалля (1926). Н. – див. № 1524.

1526. Завапéльня – ур., Шп. Існувало у І трет. ХХ ст. біля смт. Гриців. Відмікротопонімна н., в основі якої – апелятив вапельня зі значенням „вапнярка; піч для випалювання вапна” [Б. Д. Грінченко].

1527. Завíйка – с., Лт. Існувало у XVIII – I пол. XІX ст. [С. Д. Бабишин]. Варіанти н.: Zawoyki (1784), Завойки (1805), Zawayki (1820), д. Завейка (1862). Етимологія н. невідома. Можливо, родова н.; див. також завійка – „намітка; дівоче покривало” [Б. Д. Грінченко].

1528. Завірюхи – х., Хм. Існував у ІІ пол. ХХ ст. Посесивна н.

1529. Завóвк – с., Лт. Існувало у XVIII – I пол. XX ст. Приєднане до смт. Летичів. Варіанти н.: Zawolki (1784), Zawolk (1787), Zawolkowka (1790), Заволк (1805), Старый Летичев, Завалок, Заволочь (1845–1877), Заволк, Завалка (1893), Заволок (1926), Завовк (1946). Локативна відгідронімна н. (див. № 721).

1530. Завóвк – х., Лт. Існував у І пол. ХХ ст., приєднаний до с. Подільське. Варіанти н.: Заволок (1926), Завовк (1946). Трансойконімна н.

1531. Завовчкá – висілок, Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Новосілка. Локативна відгідронімна н. (див. № 734).

1532. Заводський – струмок, л. Калюсу п. Дністра; протікає у смт. Нова Ушиця. Локативна н. (струмок бере початок на території консервного заводу).

1533. За́гадка – ручай, п. Тростянки л. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає біля с. Юрівка (Бл). Як гідронім зафіксована у 1890 р. [СГУ]. Мотивація н. невідома.

1534. Загíнці – с., Др, Заг. У серед. ХІХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Zaynycze (1493), Заинцы (1530), Zachince (1784), Zaince (1787), Загайцы (1800), Zahince (1820), Загинцы (1855), Загинці (Старі Микитинці) (1926), Загінці (1946). С. Д. Бабишин мотивує н. ГТ загін – „поле біля села, цілина, пасовище, велика поляна; ліс для вирубки; вузька ділянка оброблюваного поля”; пор. також загін – „місце на річці, де вода тече тихо” [Б. Д. Грінченко]. Імовірніше, н. патронімічна; пор. ос. н. Заєць (див. перші варіанти н.) (1420), Загон (1088).

1535. Загíрне – с., Ск, Баг. Варіанти н.: Wola Babinska (1784), Dyszerowka (1787), Бабина Соль (1805), Десировка (1855), Десировка (Бабина Воля) (1862), Десеровка (1884), Десерівка (1926), Загірне (1946), Загорное (1979). Перша н. – локативно-квалітативне сл.-сп., що складається з ад’єктоніма та АГТ воля (див. № 760). Друга н. – відантропонімна посесивна. Сучасна н. – локативна, мотивована ГТ загір’я – „місцевість за горою”.

1536. Загíрці – с., Бл, Йос. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Загорцы (1855), Загорці (1926), Загірці (1946). Локативна н., що вказує на найменування мешканців: загірці – „ті, що живуть за горою”.

1537. Заголóсна – с., Дн, Млп. За переказами, пос. виникло у кін. XVII ст. Варіанти н. д. Заглосна (1862), Заглес (1911), Заголосна (1946). Етимологічні гіпотез1) від лексеми голосна [С. Д. Бабишин]; 2) с. знаходилося у такому місці, щоб вороги не могли знайти, а людей можна було знайти тільки за голосом [В. С. Прокопчук].

1538. Загорá – х., Бл. Існував у І трет. XX ст. біля с. Корниця. Варіанти н.: Загорой (1911), Загора (1926). Локативна н., в основі якої – ГТ гора.

1539. Загорá – х., Бл. Існував у І трет. XX ст. біля с. Тростянка. Н. – див. № 1538.

1540. Загорá – частина с., Км. Відоме з кін. ХІХ ст., у 20-х рр. ХХ ст. злилося із с. Оринин. Варіанти н.: Загоряне, Мельниковка (1894), Загора (1926). Н. – див. № 1538. Варіант н. – суфіксальний відапелятивний дериват посесивного характеру.

1541. Загорóда – х., Др. Існував у І трет. XX ст. біля с. Шарки. Відмікротопонімна н., в основі якої – ГТ загорода зі значенням „огороджена ділянка в господарстві, на випасі; у полі для літнього утримування або ночівлі свійських тварин і птахів” [СУМ]; „огорожа; обгороджене місце, куди заганяють худобу; кошара” [Б. Д. Грінченко].

1542. Загорóдних – х., Чм. Існував у І трет. XX ст. біля с. Велика Зелена. Генітивна посесивна н.

1543. Загоряни – с., Нв, Буч. Варіанти н.: Zagorzany (1784), Zagurzany (1787), Zagarzany (1820), д. Загоряны (1862), Загоряни (1926). Локативна н: загоряни – „ті, що живуть за горою”.

1544. Загребéлька – х., Бл. Існував у І трет. XX ст. біля с. Калетинці. Локативна н., в основі якої – ГТ гребля зі значенням „гать; плотина; гідротехнічна споруда, що перегороджує річку або інший водопотік для створення водосховища” [СУМ].

1545. Загребéльний – х., Тф. Існував у І трет. XX ст. біля с. Колісець. Локативна н. (див. № 1544).

1546. За грéблею (Загрóбля) – х., Др. Два пос., які існували у XVIII i I трет. XX ст. бiля с. Нижнє. Варіанти н.: Zagroblle (1784), За греблею (1926). Можливо, пос. тотожнi. Н. – див. № 1544.

1547. Загрéбля – с., Бл, Мбр. Варіанти н.: Загребля (1855), В. Загребля (1926). Н. – див. № 1544.

1548. Загýба – с., Пл. Існувало у ХІХ – І трет. ХХ ст. як ур. Варіанти н.: х. Загуба (Охреи) (1888), Загуба (1926). Мотивація н. невідома. Можливо, в основі першої н. ГТ губа зі значенням „затока; хутір” [Е. М. Мурзаєв]. Див також апелятив загýба – „загибель” [Б. Д. Грінченко].

1549. Загýрського – х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля м. Городок. Генітивна посесивна н.

1550. Задки – посілок, Хм. Як н. п. przy. Zadki зареєстрований у 1820 р. біля с. Данюки. Детальніші відомості відсутні. Можливо, локативна відмікротопонімна н.

1551. Зазгóр – х., Лт. Існував на поч. ХХ ст. Локативна відгідронімна н. (див. № 1746).

1552. Зазóння – с., Бл. Зафіксоване як н. п. Зазонье у 1921 р. біля с. Кривовілька. Можливо, н. мотивована ГТ зона – „певний простір, район, територія, що характеризується спільними ознаками” [СУМ].

1553. Зáйки – посілок, Лт. Як н. п. зареєстрований у 1800 р біля с. Волоське. Детальніші відомості відсутні. Можливо, посесивна н., в основі якої – прізвище власника.

1554. Зáймисько – х., Із. Існував у І трет. XX ст. біля с. Зубарі. Квалітативна н., в основі якої – ГТ займисько, займище зі значенням „зайняте кимось місце, ділянка землі; займанщина” [Б. Д. Грінченко].

1555. Зáймисько – х., Сл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: ур. Займисько (1899), Займище (1910). Н. – див. № 1554.

1556. Зáймисько – х., Шп. Існував у І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Займище (1910), Займисько (1926). Н. – див. № 1554.

1557. Зáйців лісóк – х., Шп. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Судилків. В основі н. – посесив та ГТ. Можливо, н. має зоофорне забарвлення.

1558. Зайців Горб – ур. біля с. Загінці (Др), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н. складається із відзоолексемного прикметника (імовірно, – відантропонімного походження) та ГТ.

1559. Зáйця Антонúни – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Щаснівка. Генітивна посесивна н.

1560. Зáйця Микúти – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Щаснівка. Н. – див. № 1559.

1561. Зайчик – р., л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Дворик, Мала Клітна, Кошелівка, Велика Клітна (Кр). Варіант н.: Zajączek (ХІV ст.). Н. мотивована зоолексемою зайчик. Див. також № 1562.

1562. Зáйчики – с., Вл, Зай. Варіанти н.: w Zaiączkach (1765), Zajaczki (1784), Зайончики (1800), Зайончки (1805), Zaionczki (1820), д. Заиончики (1862), Зайчики (1946). С. Д. Бабишин виводить н. від зоолексеми заєць (в лісах було багато зайців). На нашу думку, н. відантропонімна родова; пор. ос. н. Заєць (1420), Заец (1567).

1563. Зака́та – р., л. Нирки л. Жарихи л. Корчика л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає біля с. Малий Скнит (Сл). Варіант н.: „при р. Закатh” (1890) [СГУ]. Н. мотивована ГТ закіт зі значенням „підводний схил берега в річки” [Е. М. Мурзаєв]. Пор. також кот – „лікоть (як міра довжини)” [ЕСУМ].

1564. Закíт – корчма, Пл. Як н. п. Закотъ зафіксований у 1899 р. Н. – див. № 1563.

1565. Закíт – с., Бл, Бгр. Варіанти н.: х. Закоты (1855), Закотъ (1911), Закіт (1926), Закот (1992). Імовірно, локативна н., в основі якої – ГТ закіт (див. № 1563). Не виключено, що н. мотивована ос. н. Закіт.

1566. Зáкiт – х., Лт. Існував у I пол. XX ст., приєднаний до с. Рудня. Варіанти н.: Закот (1926), Закiт (1946). Н. – див. № 1563.

1567. Закіт – ур. біля с. Терлівка (Лт), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Відойконімна н. (див. також № 1563).

1568. Закопýтинці – посілок, Дн. Як н. п. зареєстрований на поч. ХІХ ст. біля с. Великий Жванчик. Детальніші відомості відсутні. Етимологія н. невідома. Можливо, н. вказує на найменування мешканців.

1569. Закóта – х., Із. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: хут. Закоты (1899), Закота (1921). Н. – див. № 1563.

1570. Закóти – х., Із. Існ. у ХІХ – на поч. XX ст. Н. – див. № 1563.

1571. Закренúцька фéрма – ферма, Кр. Як н. п. Закреничская ферма зареєстрована у 1911 р. біля с. Закриниччя. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп., що складається з ад’єктоніма та АГТ.

1572. Закринúчне – с., Із, М’як. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Žakryňicžu (1789), Закрыниче (1848), Закрынична (1855), Закрыничье (1899), Закреничье (1911), Закриниче (1921), Закриничче (1926), Закриничне (1946). Локативна відмікротопонімна н., мотивована апелятивом криниця зі значенням „джерело, ключ” [Б. Д. Грінченко].

1573. Закринúччя – с., Кр, Анн. Варіанти н.: Žakryňicžu (1789), Закрыничье (1899), Закреничье (1906), Закриниччя (1926). За Ю. Д. Гжимайлом, люди оселилися у віддаленій від ріки місцевості і тому змушені були добувати воду із надр землі – криниць.

1574. Закринúці – х., Із. Як н. п. Закриницы існував на поч. ХХ ст. Локативна відмікротопонімна н. (див. № 1572).

1575. Закрýжці – с., Із, Мих. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Žakružce (1889), Закружцы (1899), Закружці (1926). За переказами, н. вказує на заокруглену форму будови селища; пор. закружці – „ті, що живуть за кругом”.

1576. Закузьмúн – слобідка, Ск. Існувала у ХІХ – І пол. ХХ ст. біля м. Старокостянтинів, до якого згодом була приєднана. Варіанти н.: Пр. Закузьминское (1855), Слобода-Закузьминська (1897), Сл. Закузьминска (1906), Закузьмин (1946). Локативна н. (див. № 2379).

1577. Закýпне – смт., Чм. Виникло на поч. XVIII ст. Із 1972 р – смт. Варіанти н.: w Zakupny (1765), Zakupno (1784), Закупня (1800), Zokupna (1820), Закупна (1862), Закупная (1888), Закупне (1938), Закупное (1979). В основі н. – ГТ купа зі значенням „товтровий кряж”; купка – „окремий горб у пасмі подільських Товтр” [С. Д. Бабишин].

1578. Закýпненське – с., Чм. Існувало у І пол. ХХ ст., приєднане до смт. Закупне. Варіанти н.: вис. Закупнянський (1926), х. Закупненський (1946), Закупненське (1960). Відойконімна н.

1579. Закýтина – висілок, Вл. Існував у І трет. ХХ ст. Локативна н., мотивована ГТ закутина зі значенням „закуток” [СУМ], закут – „провулок, куток”, закута – „конура, хлів”, закутень – „куток, глухе місце” [Б. Д. Грінченко]; пор. також ГТ закут – „затока річки, озера” [Е. М. Мурзаєв].

1580. Залетúчівка – с., Лт. У 1964 р. приєднане до смт. Летичів. Варіанти н.: Zalatyczowka (1784), Zalatyczowca (1790), Zaletyczowce (1793), Залетичевка (1800), Летичевка (поч. ХІХ ст.), передм. Залятичівка (1926), Залетичівка (1940). Локативна відойконімна н.; див. також р. Залетичівка [Радянське Поділля. – 1971. – № 8].

1581. Залúчина – х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Матвійківці. Відмікротопонімна н.; див. також залички – „оббивка стін, складених із колод” [Б. Д. Грінченко].

1582. Залíвського – х., Пл. Існував у XIX – на поч. XX ст. як х. Залhвскаго. Генітивна посесивна н.; див. – дворяни Залевські [АЮЗР].

1583–1617. Залізнúчна бýдка – зал. будка, Бл, Із, Сл, Шп. Зареєстровані у 1926 р. відповідно біля сіл Вариводки (1), Дерманка (1), Кривин (9), Улашанівка (2), Цвітоха (12), Пиляї (4), Марківці (1), Хролин (3). В основі н. – ойконімізований АГТ.

1618. Залізнúчна бýдка 582 в. – зал. будка, Шп. Як н. п. реєструвалася у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Михайлючка. Варіанти н.: Будка сторож. на 582 вер. Ю. - З. Ж. Д. (1899), Залізнична будка 582 вер. (1926). В основі н. – ойконімізований АГТ, локалізований числівником.

1619–1620. Залізнúчна бýдка 586 в., 356 в. – зал. будка, Шп. Як н. п. зареєстровані у 1926 р. біля сіл Жолудки, Поляна. Н. – див. № 1618.

1621–1623. Залізнúчна бýдка 81 кл., 83 кл., 84 кл. – зал. будка, Кр. Зареєстрована як н. п. у 1926 р. біля сіл Кузьмин, Каламаринка (2) Н. – див. № 1618.

1624. Залізнúчна бýдка і казáрма 585 в. – зал. будка, Шп. Зареєстрована як н. п. у 1926 р. біля с. Ріпище. Н. – див. № 1618.

1625. Залізнúчна казáрма – зал. казарма, Шп. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. біля с. Верхівці. Н. – ойконімізований АГТ.

1626. Залізнúчна казáрма 80 кл. – зал. казарма, Кр. Зареєстрована як н. п. у 1926 р. біля с. Кузьмин. Н. – див. № 1618.

1627. Залiсéцька дáча – ліс. ст., Дн. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Локативно-квалітативна н., що складається з ад’єктоніма та АГТ.

1628–1632. Залiсéцька дáча № 1, 2, 3, 4, 5 – ліс. ст., Дн. Як н. п. зареєстровані у 1926 р. Н. – див. № 1627. Назви диференційовані числівниками.

1633. Зáлісок – х., Км. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Калачківці. Локативна відмікротопонімна н.

1634. Залíсся – призаводгосп, Яр. Існував у 20-х рр. ХХ ст. біля смт. Ярмолинці. Н. – див. № 1635.

1635. Залíсся – с., Пл, Бур. Можливо, ойконім співвідноситься з ур. Залhсье (1899, 1905). Варіанти н.: Ворошиловка (1946), Залісся (1959). Колишня н. – меморіальна, з „ідеологічним” забарвленням (в честь політичного діяча К. Ворошилова). В основі сучасної н. – ГТ ліс, тобто „територія за лісом”. Пор. також ГТ залісся – „частина вирубаного лісу” [О. К. Данилюк].

1636. Залíсся – с., Ск, Пен. Існувало у ХІХ – на поч. ХХ ст. як Задура. Варіанти н.: Залесье (1921), Заліссє (1926), Залісся (1946). Колишня н. – відмікротопонімна, можливо, в її основі – антропонім; пор. ос. н. Задора (1534). Сучасна н. – див. № 1635.

1637. Залíсся – с., Сс, Злі. Відоме з кінця XIV ст. [ІМІС]. Варіанти н.: Spiczynce (1668), Шпичинцы (1800), Спичинцы (1888), Шпичинці (1926), Залісся (1963), Залесье (1979). С. Д. Бабишин колишню н. мотивує тим, що в с. проживали шпичинці – „майстри з виготовлення шпиць до коліс”. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Шпица (1489), Спица (1552). Сучасна н. – див. № 1635.

1638. Залíсся – с., Чм, Сві. Варіанти н.: Фольварок Демковецкое Залесье (1893), х. Залісся (1926). Колишня н. – складається з АГТ, ад’єктоніма й ойконіма. Сучасна н. – див. № 1635.

1639. Залíсся – х., Бл. Існував у ХІХ – на поч. XX ст. як Залhсье. Н. – див. № 1635.

1640. Залíсся – х., Вл. Існував у кін. ХІХ – І трет. XX ст. біля с. Бубнівка. Варіанти н.: Фольварок Залесье (1893), Залісся (1926). Н. – див. № 1635.

1641. Залíсся – х., Дн. Існував у І трет. XX ст. під н. Залісся, Новосілка біля с. Рачинці. Н. – див. № 1635. Паралельна н. –див. № 3281).

1642. Залíсся – х., Із. Як н. п. Залhсье зареєстрований у 1899 р. Н. – див. № 1635.

1643. Залíсся Друге – с., Км, Злд. Варіанти н.: прис. Слободка (1805), Slobudka Ormianska (1820), Хутора (1914), Армянські Хутори (1926), Вірменські Хутори (1938), Залісся (1946), Залесье (1958), Залісся Друге (2008). Пос. не зовсім тотожні, хоча місцезнаходження їх збігається. Колишні н. мотивувалися АГТ та ускладнювалися ад’єктонімами (див. № 547). Сучасна н. складається з ГТ залісся (див. № 1635) та диференційного числівника.

1644. Залíсся Пéрше – с., Км, Злс. Засноване у XIII ст. в ур. Криницi. Вiдоме з 1410 р., коли пос. було подароване шляхтичу Фрiдру з Плешковиць i отримало н. Фрiдрiвцi [Прапор Жовтня. – 1971. – № 195]. Варіанти н.: Фридровцы на Кирницах (1410), Fridrowcze (1469), Frydrowcze (1493), Фредровцы (1530), Predrowce (1630–1650), Frydrowce (1661), Фридровцы (1800), Фридрiвцi (1926), Залiсся Перше (1946), Залесье I (1956). Колишня н. – відантропонімна посесивна. Варіант н. ускладнювався прийменниково-іменниковим сл.-сп. Сучасна н. – див. № 1643.

1645. Залíсці – с., Дн, Зал. Варіанти н.: Zalescze (1493), Залесье (1530), Zalesce (1661), Zaleszcze (1775), Zalesie (1784), Залесцы (1862), Залесы (1898), Залісці (1926). Локативна н. (див. № 1635). Можливо, власниками с. були Заліські [В. С. Прокопчук].

1646. Залíсці – юридика, Дн. Як н. п. зареєстрована у 1893 р. Злилося із с. Балин. Трансойконімна н.

1647. Залýжжя – с., Бл, Злз. Варіанти н.: Залужна (1629), Залужье (1855), Źaluźe (1884), Залужже (1926), Залужжя (1946). Локативна н., мотивована ГТ залужжя – „місцевість за лугом”.

1648. Залуцьке озеро – став на р. Смотрич біля с. Залуччя (Чм) [С. Д. Бабишин]. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

1649. Залучанська (Залуцька) печера – велика карстова печера у Товтровому кряжі, яка знаходиться в долині р. Смотрич біля с. Залуччя (Чм). Н.-сл.-сп., що складається з ад’єктоніма і ГТ.

1650. Залучáнський хýтір – х., Чм. Існував у кінці ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Залуччя. Варіанти н.: Залуче (1893), Залучанський хутір (1926). Н.-сл.-сп., що складається з ад’єктоніма та АГТ.

1651. Залýччя – с., Чм, Злч. Варіанти н.: Лучниковцы (1530), Лучниковцы, Залучье (1543), Личиновка (1764), w Zaluczu (1765), Залуче (1805), Залужье (поч. ХІХ ст.), Залуча, Залуче, Лучниковцы (остання н. функціонувала у XVI ст.) (1893), Залучча (1926), Залуччя (1938). Локативна н., в основі якої – ГТ лука зі значенням „луг; крутий вигин, дугоподібний заворот річки; низовина, заросла травою” [Б. Д. Грінченко].

1652. Замíхів – с., Нв, Зам. З XVІIІ ст. до 40-х рр. ХХ ст. – міст.; на поч. ХХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Zamikufce (1630–1650), Zamiechow (1661), Zamieczow (1787), Замыхов (1799), Замихов (1800), Замехов (1857), Заміхів (1926). Відантропонімна посесивна н.

1653. Заміхі́вка – р., п. Жвану, л. Дністра. Те саме, що й Батіг (див. № 129). Відойконімна н.

1654. Заміхі́вський – струмок, л. Батога л. Калюсу л. Дністра. Струмок протікає біля с. Браїлівка, Пилипківці і Заміхів (Нв); останній ойконім і мотивував його назву у формі субстантивованого ад’єктоніма.

1655. Замíщина – передмістя, Гр. Як н. п. зареєстроване у 1926 р., злилося із м. Городок. Локативна н., мотивована АГТ місто; пор. заміщина – „територія за містом”.

1656. Замкова Гора – ур. біля с. Чорнокозинці (Км), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. Н.-сл.-сп., що складається із прикметника зі значенням „той, що належить замку” [Б. Д. Грінченко] і ГТ.

1657. Замлúнівка – х., Дн. У 30-х рр. ХХ ст. приєднаний до с. Рачинці. Варіанти н.: Mlynowka (1789), Zamlynowka (1820), д. Замлыновка (1862), Замлинівка (1926). Н. мотивована АГТ млин.

1658. Замлúнський – х., Др. Iснував у I трет. XX ст. бiля с. Михалкiвцi. Імовірно, локативна н., мотивована АГТ млин.

1659. Замок – ур. біля колишнього с. Лоївці (Нв), у якому знайдено залишки трипільських пос. [І. С. Винокур]. В основі н. – ГТ замок зі значенням „укріплене житло феодала” [СУМ].

1660. Заморóчення – с., Шп, Грщ. Варіанти н.: Zomorinky (1696), Zomorinki (1701), х. Замороченіе (1855), Замороченье (1899), Замороченне (1926), Заморочення (1946). За С. Д. Бабишиним, у н. пос. відбито наслідки феодально-кріпосницького гніту (заморока – „клопіт”). Пор.: заморочувати – „позбавляти кого-небудь здатності правильно, розумно діяти, думати; дурити, обмовлювати” [СУМ]. На нашу думку, перший варіант н. – родовий ойконім; пор., ос. н. Заморенко (1545); наступна трансформація н., можливо, пов’язана із вказаним дієсловом.

1661. Замрúка – потік, п. Калюсу л. Дністра; протікає у с. Цівківці (Нв). Етимологія н. невідома. Можливо, в н. знайшли відображення особливості течії – повільної, завмираючої серед трав.

1662. Зáмчесько – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Гатна. Локативна відмікротопонімна н., в основі якої – ГТ замчисько, замчище зі значенням „місце, де був замок; руїни замку” [Б. Д. Грінченко].

1663. Зáмчисько – с., Кр. Існувало у І трет. ХХ ст. біля с. Медці, до якого було приєднане у 1939 р. Варіанти н.: Замчиско (1911), Замчисько (1926). Н. – див. № 1662.

1664. Замчисько – гора біля с. Кутківці (Чм), на якій знайдено залишки давньоруського городища [І. С. Винокур]. Н. – див. № 1662.

1665. Замчисько – ур. біля с. Глядки (Др.). Замчиськом називали залишки фортеці, зруйнованої Б. Хмельницьким [М. В. Симашкевич]. Н. – див. № 1662.

1666. Замчисько – ур. біля с. Женишківці (Вн), у якому знайдено залишки городища [І. С. Винокур]. Н. – див. № 1662.

1667. Замчисько – ур. біля с. Завадинці (Гр), у якому знайдено залишки давнього городища [І. С. Винокур]. Н. – див. № 1662.

1668. Замчисько – ур. біля с. Калюсик (Вн), у якому знайдено залишки городища [І. С. Винокур]. Н. – див. № 1662.

1669. Замчисько – ур. біля с. Копистин (Хм), у якому знайдено залишки скіфського пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 1662.

1670. Замчисько – ур. біля с. Кудинка (Лт), у якому знайдено залишки давнього городища – імовірно, літописного м. Кудин [І. С. Винокур]. Н. – див. № 1662.

1671. Замчисько – ур. біля с. Пилявка (Сс), у якому знайдено залишки давнього городища [І. С. Винокур]. Н. – див. № 1662.

1672. Замчисько – ур. біля с. Проскурівка (Ям), у якому знайдено залишки давньоруського городища [І. С. Винокур]. Н. – див. № 1662.

1673. Замчище – ур. біля с. Терешівці (Хм), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 1662.

1674. Занóси – посілок, Др. Як н. п. зареєстрований на поч. ХІХ ст. біля с. Божиківці. Детальніші відомості відсутні. Мотивація н. невідома. Можливо, відмікротопонімна н., мотивована дієсловом заносити – „замітати снігом, піском тощо” [Б. Д. Грінченко].

1675. Западúнці – с., Кр, Зап. Варіанти н.: Žapadyňcže (1517), Заводинцы (Западинцы) (1534), Западинцы (1618), Žapodňice (1890), Западинці (1926). Локативна н., в основі якої – найменування мешканців: западинці – „мешканці западини”; пор. ГТ запáдина – „глибокий крутий яр; долина між двома горами; низьке місце, понижена місцевість; кругла чи овальна полога котловина; мокра заболочена низина” [СУМ]. С. було засноване у глибоких западинах густого лісу [Зоря комунізму. – 1970. – 13 серпня]. Див. також ос. н. Запада.

1676. Западúнці – с., Лт, Шру. Варіанти н.: Западинцы (1530), Zapadynce (1661), Западинці (1926). Н. – див. № 1675.

1677. Западнé – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Галузинці. Відмікротопонімна н.; пор. ГТ западня – „глибокий яр, западина”, западнúй – „впадистий” [Б. Д. Грінченко].

1678. Запúльський – х., Шп. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Запольскій (1855), Запыльский (1921). Посесивна н.

1679. Зáпуст – ліс. ст., Хм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Віддримонімна н.; пор. ГТ запуст – „гора, на якій чергуються ліс і пасовище; густий молодий ліс; жива загорожа” [Б. Д. Грінченко].

1680. Зáпусти – ліс. ст., Кр. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. біля с. Воскодавинці. Віддримонімна н.: розташована у гаю Запуст [М. І. Теодорович]. Див. також № 1679.

1681. Зарабíїв – посілок, Км. Як н. п. зареєстрований у 1685 р. біля м. Кам’янець-Подільський. Детальніші відомості відсутні. Етимологія н. невідома. Можливо, відантропонімна посесивна н.

1682. Зáрва – х., Бл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. Локативна н., мотивована ГТ зарва – „крутий схил гори; невеликий яр; обрив; глибоке провалля” [Б. Д. Грінченко].

1683. Зáрванка – фільварок, Бл. Існував у XIX – на поч. XX ст. Локативна н. (див. № 1682); пор. також ГТ зарваниця – „крута гора; крута скеля” [М. Г. Кукурудзяк]. Див. також дієслово зарвати – „захопити” [СУМ].

1684. Зарічáнка – с., Чм, Зар. Із 1780 р. до 40-х рр. XX ст. – мiст.; у кiн. XIX – на поч. XX ст. – вол. ц.; у 1923–1928 рр. – рай. ц. Варіанти н.: Chodyvkowcze (1493), Ходзиевцы (1530), Kodikufce (1630–1650), Chodyowse (1661), Lanckorun, Lanckoгona (1765), Lаnckoгon (1784), Ласкарунь (1795), Ласкорунь (1799), Лянцкорунь (серед. XIX ст.), Ляскорунь (1862), Ласкорунь, Яскорунь (1867), Ланукорунь, Лянцкорона, Ходыковцы (1893), Зарiчанка (1946), Заречанка (1956). Перша н. мотивована ос. н. Ходак, Ходек [М. Я. Морошкін], пор. ходак – „взуття” [Б. Д. Грінченко]. Друга н. – посесивна: пос. на поч. XVIII ст. перейшло у спадок Ф. Лянцкоронському [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Сучасна н. – локативна.

1685. За́річок – потік, п. Калюсу л. Дністра; протікає у н. п. Браїлівка. У місцевій говірці ГТ має значення „невелика річка”; пор. також ГТ зарічок – „річковий рукав” [Б. Д. Грінченко].

1686. Зарíччя – виселок, Тф. Існував у І пол. ХХ ст. У 40-х рр. віднесений до с. Михиринці. Н. – див. № 1687.

1687. Зарíччя – с., Бл, Мбр. Варіанти н.: д. Зарhчье (1910), В. Заріччя (1926), Заріччя (1946). Локативна н., в основі якої – ГТ заріччя зі значенням „місцевість за річкою” [СУМ]. Пор. ГТ зарічки – „грузьке болото” [О. К. Данилюк]; заріччя – „низовина біля річки” [Т. А. Марусенко]. Н. ускладнювалася квалітативним прикметником.

1688. Зарíччя – с., Із, Сош. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Wojtowcže (1789), Вытовецъ (поч. ХІХ ст.), Вытовцы (ХІХ ст.), Войтівці (1926), Заріччя (1946). Колишня н. – див. № 680. Сучасна н. – див. № 1687.

1689. Зарíччя – с., Нв. У 50-х рр. ХХ ст. приєднане до с. Кружківці. Варіанти н.: д. Заречье (1862), Зарічча (1926), Заріччя (1946). Н. – див. № 1687.

1690. Зарíччя – с., Хм. У 1946 р. приєднане до м. Хмельницький. Зараз функціонує як н. мікрорайону. Варіанти н.: Zarzece (1784), Zarzycze (1787), Заречье (1789), Зарічча (1926), Заріччя (1938). Н. – див. № 1687.

1691. Зарнíце – посілок, Смотрицька волость. Як н. п. Zarnicze зареєстрований у 1431 р. Детальніші відомості відсутні. Етимологія н. невідома.

1692. Зáрослі – х., Сл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Кривин. В основі н. – апелятив зарослі зі значенням „кущі або інша рослинність, що дуже розрослася, густо вкриваючи яку-небудь поверхню” [СУМ].

1693. Зáрослі – х., Сл. Існував у І трет. ХХ ст. біля м. Нетішин. Н. – див. № 1692.

1694. Зарубáнка – х., Пл. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Зарубанка 1-я (1899), Зарубанка (1906). Відмікротопонімна н., пов’язана із процесом вирубування лісу. Н. ускладнювалася числовим диференціатором.

1695. Зарубáнка 2-я – х., Пл. Як н. п. Зарубанка 2-я зафіксований у 1899 р. Н. – див. № 1694.

1696. Зарубáнські – хутори, Ск. Існували у ХІХ ст. біля с. Коржівка як Зарубанскія. Локативна н. в основі якої – можливо, ад’єктонім (див. № 1694).

1697. Зарýби – х., Пл. Існував у І трет. ХХ ст. як ур. Зарубы. Посесивна н.; пор. ос. н. Заруба (1521). Див. також № 1694.

1698. Зарудá – ур., Пл. Як н. п. зареєстроване у 1899 р. Локативна н., в основі якої – ГТ руда зі значенням „болотиста лука; мочариста долина; висихаюче, вкрите рослинністю болото; долина із стоячою водою; заболочена рівнина, низовина тощо” [С. Д. Бабишин].

1699. Зарудá – х., Тф. Існував у ХІХ – І трет. XX ст. біля с. Човгузів. Варіанти н.: Зарудская (1855), Заруда (1926). Н. – див. № 1698.

1700. Зарýддя – посілок, Яр. Існував у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Михайлівка. Варіанти н.: дача Зарудье (1893), Заруддя (1926). Н. – див. № 1698.

1701. Зарýддя – с., Кр, Мит. Варіанти н.: Zarudzie (1784), Zarzudzie (1787), Зарудье (1805), Заруддя (1926). Н. – див. № 1698.

1702. Зарýддя – с., Сл. Існувало у ХVІІ ст. як Заруддє. Детальніші відомості відсутні. Н. – див. № 1698.

1703. Зарýддя – с., Тф, Лід. Варіанти н.: Зарудье (1573), Заруддє (1926), Заруддя (1946). Відгідронімна локативна н.: село розташоване на лівому березі р. Рудь (див. № 1246).

1704. Заруддя – ур. біля с. Радівці (Др), у якому знайдено курган [І. С. Винокур]. Н. – див. № 1698.

1705. Зарýддя – х., Др. Існував у кін. ХІХ – І трет. XX ст. біля с. Радівці. Варіанти н.: Зарудье (1893), Заруддя (1926). Н. – див. № 1698.

1706. Зарýдка зелéна – ур., Дн. Площа – 244 га [ППХ]. Н.-сл.-сп. складається із квалітативного прикметника (в ур. під охороною перебувають насадження берека – „листяного дерева з цінною деревиною” [СУМ] ) та апелятива, мотивованого ГТ руда (див. № 1698).

1707. Зарýдки – ліс. ст., Дн. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Віддримонімна н. (див. № 1706).

1708. Зарýдня – х., Пл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Сасанівка. Н. – див. № 1698.

1709. Зарумянюк – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Пахутинці. Посесивна н.

1710. Зарýччя – посілок, Км. Як н. п. зареєстрований у 1800 р. біля с. Ріпиці. Детальніші відомості відсутні. Етимологія н. невідома.

1711. Заря революції – колгосп, Чм. Виник як н. п. у 20-х рр. ХХ ст. Метафорична „ідеологічна” н.

1712. Засадкú – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Буцневе. Локативна н., мотивована ГТ садок.

1713. Засáдьки – с., Хм. Відоме із XVI ст. (можливо, це інше пос., локалізоване на Поділлі); у 50-х рр. ХХ ст. приєднане до с. Мар’янівка. Варіанти н.: Zasyathkowcze (1530–1542), Засятковцы (1530–1542), х. Засадки (1862), х. Засадьки (1956). Відантропонімна патронімічна н.; пор. ос. н. Засядко [АЮЗР].

1714. Заслýч – с., Ск. Відоме з ХІХ ст. як передмістя м. Старокостянтинів, яке згодом було приєднане до нього. Варіанти н.: Пр. Заслуцкое (1855), Заслучье (1899), сл. Заслучская (1906), Заслуцкая (1921), Заслуч (1946). Відгідронімна н.: пос. розташоване на правому березі р. Случ (див. № 4186).

1715. Заслýчне – с., Кр, Зсл. Варіанти н.: Волыца (1593), Волиця з-під Красилова (1629), Volica (1789), Волица Понятовськаго (1855), Волица-Іодко (1895), Волиця Йодка (1926), Заслучне (1946). Перша н. – див. № 760; варіанти н. ускладнювалися прийменниково-ойконімною словосполукою та прізвищами власників (Понятовських та дворян Іодко [Красилівський вісник. – 1998. – 29 квітня] ). Сучасна н. – локативна, мотивована гідронімом Случ.

1716. Заставú – фільварок, Дн. Існував у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. біля с. Заставля. Варіанти н.: Заставля (1893), Заставы (1911). Відойконімна н.

1717. Застáвиця – передмістя, Дн. Відоме у ІІ пол. ХІХ – на поч. ХХ ст.; злилося із с. Сокілець. Локативна н. (див. № 1718).

1718. Застáвки – с., Кр, Зсл. Варіанти н.: Заставки (1444), Žastawki (1789). Етимологічні гіпотези: 1) люди переселилися до ставка, щоб займатися рибальством; 2) селяни переселилися у ліс, щоб захиститися від нападів монголо-татар, там перегородили маленьку річку кількома заставками, утворивши ставки [Ю. Д. Гжимайло]. Пор. зáставка – „спеціальний щит, який утримує воду” [Б. Д. Грінченко]. На нашу думку, це локативна н., мотивована ГТ став.

1719. Застáвки – х., Бл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. Н. – див. № 1718.

1720. Застáвля – с., Дн, Чан. Варіанти н.: Zastawie (1789), Заставе (1805), прис. Заставье (поч. ХІХ ст.), д. Заставье, Заставля (1893), Застав (1914), Застав’я (1926). Локативна н., мотивована ГТ став.

1721. Застáвцi – с., Сс, Зас. Варіанти н.: Zastawce (1784), Заставцы (серед. XIX ст.), Заставье (1915), Заставцi (1926). Локативна н.; пор. заставцi – „люди, які жили за ставом, у правобережній частині колишнього міст. Стара Синява” [С. Д. Бабишин].

1722. Застав’я – с., Вн. Існувало у ІІ пол. ХІХ – на поч. ХХ ст. біля смт. Віньківці. Варіанти н.: Заставня (1855), Заставна (1884), Заставье (1911). Н. – див. № 1720.

1723. Застахом – ур. біля с. Нагоряни (Км), у якому знайдено кургани [І. С. Винокур]. Відантропонімна локативна н.

1724. Затúшшя – посілок, Дн. Як н. п. зареєстрований у 1862 р. біля с. Лисець. Детальніші відомості відсутні. Мотивація н. невідома. Див. також № 1725.

1725. Затúшшя – х., Кр. Існував у ХІХ – на поч. XX ст. біля с. Кошелівка як Затишье. Квалітативна н., мотивована апелятивом затишшя – „безвітря; припинення вітру; тиша; припинення на деякий час яких-небудь дій, послаблення розвитку” [СУМ].

1726. Затóвтри – х., Чм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Вільхівці. Локативна н., в основі якої – ГТ товтри зі значенням „своєрідні горби” [Е. М. Мурзаєв].

1727. Затоки – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Волоське. Локативна н., мотивація якої невідома: або від ГТ затока, або від апелятива тік.

1728. Захáренко – ліс. ст., Сс. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. В основі н. – прізвище власника.

1729. Захáренко – х., Сс. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Сьомаки. Н. – див. № 1728.

1730. Захáрівці – с., Хм, Зах. Варіанти н.: Захаровцы (1444), Zachariowce (1661), Zacharow (1668), Zacharowce (1784), Захарівці (1926). Патронімічна н., мотивована ос. н. Захар; пор. ос. н. Захарія (1366).

1731. Захаровéцький – фiльварок, Хм. Існував у II пол. XIX – I трет. XX ст. бiля с. Захарiвцi. Варіанти н.: фольв. Прежздецкого (1893), фiльв. Захаровецький (1926). Перша н. – посесивна, друга – локативна вiдойконімна.

1732. Захитри – ур. біля с. Сирватинці (Гр), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. Префіксальна відмікротопонімна н., в основі якої, можливо, слово хитро – „скоро, швидко” [Б. Д. Грінченко].

1733. Збíглівський прикордóнний пост – прикордонний пост, Гр. Як н. п. існував у ХІХ ст. Варіанти н.: х. Кордон Пост (1862), Збегловский пограничный пост (1893). В основі н. – ойконімізований апелятив у значенні АГТ.

1734. Збриж – с., Чм, Скр. Засноване Станiславом Лянцкоронським iз Бржезя пiд н. Нове Збрезь, пiзнiше – Збрезь, Збриж, на землях сiл Харкiвцi та Старий Ярослав [В. К. Гульдман]. Із 1646 р. до 20-х рр. XX ст. – мiст. Варіанти н.: Charzowcze (1450), Сharowcze (1470), Chorowcze (1493), Nowe Brzeie (1629), Zbrezie (1661), Zbryz (1775), Zbrez (1775), Збреж (1795), Збриж, Збрезье (1830), Збриж (серед. XIX ст.), Збрин (1946). Н. колишнiх пос.: Харкiвцi – мотивоване ос. н. Хар (Харитон); пор. також – помiщики Харжовськi (XVI ст.), Харзовськi; Старий Ярослав – вiд iменi засновника пос. [Нове життя. – 1974. – № 112]. Можливо, це пiзнiше пос. Ярославка. Сучасна н. – трансойконімна, яка спочатку ускладнювалася квалітативним прикметником.

1735. Збрижське Поле – ур. біля с. Жабинці (Чм), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. Н.-сл.-сп., яке складається з ад’єктоніма і ГТ.

1736. Збруч – комуна, Вл. Існувала у ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: 1899 – сах. зав. “Збручь” (1899), Збручский (1921), комуна “Збруч” (1926). Локативна відгідронімна н., яка доповнювалася апелятивами у значенні АГТ.

1737. Збруч – р., л. Дністра; протікає біля н. п. Щаснівка, Збручівка, Ожигівці, Соболівка, Вочківці, Волочиськ, Мислова, Канівка, Тарноруда, Постолівка, Зайчики (Вл), Жаглівка, Сатанівка, Сатанів, Кринцілів (Гр), Романівці, Голенищеве, Кузьминчик, Гусятин, Боднарівка, Криків, Шидлівці, Сокиринці, Збриж, Долинівка, Гуків, П’ятничани, Мала Бережанка, Пукляки (Чм), Підпилип’я, Подоляни, Ніверка, Шустівці, Чорнокозинці, Мілівці, Кудринці, Завалля, Вітківці, Збруч, Ісаківці (Км). Варіанти н.: Podorcze (1772), Podchorcze (1786), Podhorce (1804), Zbrucz, Рodhorze (1883), Zebroncze, Zebrowcze, Збручъ, Подгорецъ, Подгорце, Подгорче, „з луків Збручі (zwanych Zbruczami”) [СГУ]. Довжина – 244 км [КРВУ]. Гадають, що н. походить від діалектизму збруч – „болото, багно” (річка справді витікає з болотистих луків, які називаються збручами) [С. Д. Бабишин]. Інші дослідники гідронім виводять від бруя, бруїти – „текти, струмувати” [М. Фасмер, М. Т. Янко]. Паралельна н. – локативний дериват, мотивований ГТ гора.

1738. Збруч – с., Км, Лас. Відоме з 1430 р. [Прапор Жовтня. – 1971. – № 203]. Варіанти н.: Laskowicza (1448), Ласковица (1530), Liaskowicza (1565), Lasakowica (1661), Laskowica (1775), Ляшковцы (1805), Laszkowice (1820), Ляшковица (1862), Ляшковиця (1926), Збруч (1946). В основі колишньої н. – ос. н. Ляшко, який, мабуть, був нащадком якогось збiднiлого шляхтича [Прапор Жовтня. – 1971. – № 203]; пор. Ляшко (1015). Можливо, вiдетнонімна н. [В. Д. Дяченко]. Сучасна н. – вiдгiдронімна.

1739. Збручéвиця – гора (товтра), Км. Розташована на території заповідника Кармалюкова гора, біля с. Привороття Друге [ППХ]. Можливо, відгідронімна н. (хоча до р. відстань досить велика).

1740. Збручівка – с., Вл, Авр. Варіанти н.: Новая Гребля (1855), Нова Гребля (1925), Збручівка (1960). Колишня н. – локативно-квалітативне сл.-сп., що складається з ГТ гребля та прикметника: на р. Збруч була гребля, зруйнована у 1890 р. [М. І. Теодорович]. Сучасна н. – відгідронімна.

1741. Зверúнець – х., Кр. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. у лісі на на місці звіринця. Варіанти н.: ф. Зверинецъ (1899), Зверинець (1926). Локативна відмікротопонімна н.; пор. звіринець – „спеціально обладнане місце, територія з приміщеннями, клітками, де тримають різних звірів для показу” [СУМ].

1742. Зверхíвці – с., Гр, Юрн. Варіанти н.: Wirzchowce (1730), Zwierchowce (1784), Wierzchowce (1787), Зверховцы (1805), Верховцы (1889), Звержковцы (1914), Зверхівці (1926). Локативна відкатойконімна н.: верхівці – „ті, що живуть десь високо”.

1743. Зверхíвці (Ізабéлина) – фільварок, Гр. Існував у кінці ХІХ ст. біля с. Зверхівці. Дві паралельні н.: трансойконімна і посесивна відантропонімна.

1744. Звіринець – ур. біля с. Підпилип’я (Км), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 1741.

1745. Звірúнець – х., Дн. Існував у І пол. ХХ ст., приєднаний до с. Миньківці. Варіанти н.: Звірінець (1926), Звіринець (1946). Відмікротопонімна н. За переказами, тут раніше був зоосад поміщика Сцібор-Мархоцького. Див. також № 1741.

1746. Згар – р., п. Південного Бугу; протікає через н. п. Згарок, Городище, (Др), Майдан, Прилужне, Майдан-Голенищівський, Голенищеве (Лт). Н. відома з 1431 р. Варіанти н.: Zar (ХVІІ ст), Царь, Zhar, Car [СГУ], Згаръ [ГССРИ]. Довжина –117 км [КРВУ]. В основі н. – ГТ згар зі значенням „випалене або вигоріле місце в лісі; залишки перегорілого кам’яного вугілля” [Е. М. Мурзаєв]. Див. також № 1747.

1747. Згар – с., Др, Гшк. Засноване у ІІ пол. ХІХ ст., було частиною с. Гришки [Радянське Поділля. – 1985. – № 21]. Віддримонімна н.: пос. розташоване поблизу лісового масиву під н. Згар [С. Д. Бабишин]. Див. також р. Згар (№ 1746).

1748. Згар – х., Ск. Існував у І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Сгаръ (1906), Згаръ (1910). Локативна віддримонімна н. (див. № 1746).

1749. Зга́́рка – р., п. Згару п. Південного Бугу; протікає біля н. п. Кайтанівка, Згар, Майдан-Чернелевецький, Макарове (Др). Варіанти н.: Згарокъ, Безголовна, Zharek [СГУ]. Відгідронімна н. Паралельна н. – невідомої мотивації.

1750. Згарок – р., л. Згару п. Південного Бугу; протікає через н. п. Козачки, Варенка, Буцні, Голенищеве (Лт). Варіанти н.: Изгарекъ (1546), Згарокъ, Сгарокъ, Згарецъ, Zharek [СГУ]. Довжина – 19 км (КРВУ”. Відгідронімна н.

1751. Згарóк – с., Др, Зга. Варіанти н.: Zhary (1784), Zharek (1820), Згарок (1862), Згарик (1899). Відгідронімна н. (див. № 1746).

1752. Зелéна – зал. ст., Кр. Відома як н. п. із поч. ХХ ст. Варіанти н.: х. Зелена (1926), Зеленая (1992). Трансойконімна н.

1753. Зелéна – с., Вл, Злн. Варіанти н.: Зеленое (1805), д. Зеленая (1862), д. Зелена (1914), Старо-Зелена (1926). За С. Д. Бабишиним, квалітативна н., що вказує на зелений колір рослинності. На нашу думку, відмікротопонімна н.: с. виникло на місці колишнього пос. Зелена, зруйнованого татарами [М. В. Симашкевич].

1754. Зелéна – с., Кр, Вас. Варіанти н.: Зелена (1593), дер. Зеленая (1899). Ю. Д. Гжимайло вважає, що в основі н. – прикметник із квалітативним значенням: у назві відбита зелена краса рослинності краю. На нашу думку, н. посесивна відантропонімна; пор ос. н. Зеленый (1532), Зеленевський [АЮЗР].

1755. Зелéна – ур., Дн. Розташоване на території Миньковецького лісництва. Пам’яткою природи оголошене через наявність насадження берека [ППХ]. Квалітативна н.

1756. Зелéна – х., Гр. Існував у XVIII–XIX ст. бiля м. Городок. Варіанти н.: kor. Zielona (1784), х. Зеленый (1820), х. Зеленая (1893). Н. – див. № 1754.

1757. Зелéна – х., Дн. Існував у I трет. XX ст. бiля с. Рачинцi. Вiддримонімна н.; див. ур. „Зелена” (№ 1755).

1758. Зелéна – х., Пл. Зафіксований як х. Зеленая у 1855 р. біля с. Варварівка. Н. – див. № 1754.

1759. Зелéна – х., Тф. Зафіксований як х. Зеленая у 1855 р. біля с. Медисівка. Н. – див. № 1754.

1760. Зелéна Грéбля – окреме господарство, Яр. Існував у I трет. XX ст. біля смт. Ярмолинці. Відмікротопонімна н.-сл.-сп. (квалітативний прикметник і ГТ).

1761. Зелéна Корчмá – ур., Пл. Існувало у XIX – на поч. XX ст. як Зеленая Корчма. Відмікротопонімна н.

1762. Зелéна Притýлівка – висілок, Дн. Iснував у I трет. XX ст. бiля с. Притулівка. Трансойконімна н.

1763. Зелéна Притýлівка – с., Дн. Відоме з кінця ХІХ ст., у 30-х рр. ХХ ст. злилося із с. Мурована Притулівка в одне пос. під н. Притулівка. Варіанти н.: д. Притуля Зеленая (1893), д. Притулия-Зеленая (1914), Зелена Притулівка (1926). Трансойконімна н. (див. № 3771), ускладнена квалітативним прикметником.

1764. Зелéна Янчиха – х., Дн. Існував у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Сокілець. Варіанти н.: кор. Янчиха (1893), Зелена-Янчиха (1926). В основі н. – прізвисько власниці.

1765. Зелéне – х., Яр. Існував у І пол. ХХ ст., приєднаний до с. Іванівка. Варіанти н.: х. Кругляк (1926), Зелене (1946). Перша н. – відмікротопонімна (див. № 2333), друга н. – див. № 1754.

1766. Зелéний – х., Сл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Волиця (Волька) як Зеленой. Н. – див. № 1754.

1767. Зелéний Гай – х., Кр. У 1928 р. на полях с. Печеське було виділено землі для переселення мешканців із с. на новий х., розташований біля лісового масиву, у гаю [С. Д. Бабишин], який мав н. Зелений Гай [Красилівський вісник. – 2000. – 14 вересня]. У 1960 р. приєднаний до с. Печеське. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп. з емоційно-експресивним забарвленням.

1768. Зелéні Курúлівці – с., Нв, Злк. Варіанти н.: Curylowcze (1493), Куриловцы (1530), Kurilowce (1630–1650), Kurylowce (1661), Kurylowce Zielone (1782), Куриловець (поч. ХІХ ст.), Зел. Куриловцы (1855), Куриловцы Зеленые (1899), Зелені Курилівці (1926). Посесивна н., про що свідчить запис 1549 р. – „Богдан Звенигородець отримав пустиню Курилівці, яку раніше тримав Курило” [АЮЗР]; пор. також ос. н. Курило (1490); див. також – поміщики Куриловські [АЮЗР]. Н. ускладнена квалітативним прикметником.

1769. Зéленці – с., Ск, Губ. Варіанти н.: Зеленцы (1855), Зеленицъ (1910), Зеленці (1926). Локативна відмікротопопонімна н., в основі якої – ГТ зеленець зі значенням „острівець, де немає ні паші, ні косовиці; береги з трав’яною поверхнею” [Е. М. Мурзаєв]. Можливо, відантропонімна н. (див. № 1754).

1770. Зелéнче – с., Дн, Зел. Варіанти н.: Zelencze (1493), Zelince (1630–1650), w Zielinczu (1765), Žielencze (1784), Зелиньче (1805), Зеленцы (поч. ХІХ ст.), Зеленче (1855), Зеленчи (1862). Етимологічні гіпотези: 1) колишня н. – Злочинці; мотивована вона тим, що сюди польський уряд висилав злочинців [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]; 2) друга н. мотивована прізвищем землевласника Зеленецького; 3) в основі сучасної н. – квалітативний прикметник зелений: с. потопає в зелені [В. С. Прокопчук]. Див. також – поміщики Зеленецькі (1565).

1771. Землянка – с., Км. Засноване в 1730 р. поміщиком Зем’яном Богучем, існувало до І пол. ХІХ ст. Варіанти н.: Земблица (1730), w Ziemlance (1765), Ziemiаnka (1775), Землянка (1805). Посесивна відантропонімна н. Пiзнiше н. була трансформована.

1772. Земникú – ур., Шп. Існувало на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Зимникъ (1910), Земники (1911). Відмікротопонімна н.; пор. зимник – „місце для зимівлі”; зимівник – „той, хто залишається зимувати де-небудь з певною метою” [СУМ].

1773. Зерúцького – х., Пл. Зафіксований як х. Зерицкаго у 1855 р. біля с. Буртин. Генітивна посесивна н.; див. дворяни Зарецькі [АЮЗР].

1774. Зі́нчиця – р., л. Дзвонихи л. Бужка л. Південного Бугу (Хм). Варіант н.: Зинчица [СГУ]. Мотивація н. невідома.

1775. Зінькú – с., Бл, Мбр. Варіанти н.: Зеньки (поч. ХІХ ст.), Зиньки (1855), Зимин (1921), Зіньки (1926). Родова н.; пор ос. н. Зенько, Зенко, Зєнко (1458), Зенько (1479), Зінько [Б. Д. Грінченко].

1776. Зíнькíв – с., Вн, Зiн. Вiдоме з 1404 р. [ІМІС]. Мiст. – з 1444 р., за іншими даними – з 1458 р. до 40-х рр. XX ст. М. – в 1649–1804 рр., за іншими даними – в 1795–1804 рр. У кiн. XV – на поч. XVI ст. i в 1795–1804 рр. – пов. ц., з II пол. XIX ст. до 1923 р. – вол. ц., у 1923–1931 рр. – рай. ц. Варіанти н.: Zunyow (1493), Singof (1513), Zynkow (1518), Sinkow (1562), Zinkow (1564), Зинков (1769), Zenkow (1789), Зенков (1793), Зиньков (1805), Зiнькiв (1926). Посесивна н., мотивована іменем шляхтича Зінька Короча, який у XIV ст. створював на Поділлі осади. За переказами, пос. спочатку називалося Зіньки, Зіньковець [М. П. Шевчук].

1777. Зíнькíв – с., Вн. Як н. п. Зиньков зафіксоване у 1992 р. між селами Станіславівка та Черкасівка. Трансойконімна н.

1778. Зінькíвський повíт – адміністративно-територіальне утворення, яке існувало в кiн. XV – І пол. XVI ст. i в 1795–1804 рр. Центр – міст. Зіньків. У 1530 р. в повіті нараховувалося 63 пос. [АЮЗР]. Більш детальна інформація відсутня. Н. складається з ад’єктоніма та АГТ повіт (див. № 1040).

1779. Зíнькíвський райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існувала у 1923–1931 рр. Центр – с. Зіньків (Вн.). У 1926 р. нараховувалося 16 сільрад та 34 н. п. Загальна площа становила 292 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

1780. Зíньківці – с., Км, Знк. Із 1436 до 40-х рр. ХХ ст. – міст. Варіанти н.: Zinkowcze (1431), Zynkowcze (1436), Зинковцы (1530), Zinkowce (1661), Зиньковцы (1855), Зіньківці (1926). За І. В. Гарнагою, один із першопоселенців мав ім’я Зінько. Можливо, патронімічна н. (див № 1775).

1781. Злодíйка – корчма, Нв. Як н. п. зареєстрована у 1893 р. Метафорична н. з негативним забарвленням.

1782. Змúще – х., Із. Зафіксований на поч. ХХ ст. Мотивація н. невідома. Можливо, це деформований ГТ займище.

1783. Змієві вали – те саме, що й Траянові вали. Земляні споруди створювалися, починаючи з другої пол. ІІ ст. до н. е. і закінчуючи VІ ст. н. е., відновлені в VІІ ст. антським союзом східнослов’янських племен з метою захисту від могутніх тоді аварів. Вали були не лише оборонними спорудами, а й умовною межею своїх земель, що відділяла їх від завойовників, які уособлювали собою образ страшного Змія [М. Т. Янко]. Таким чином, ця метафорична н. – фольклорного походження, яка ґрунтується на міфологічних уявленнях наших предків. Див. також № 4547.

1784. Знáчек – корчма, Дн. Як н. п. зареєстрована у 1893 р. Відмікротопонімна н.; пор. значок – „умовний знак; невеликий прапорець; прикмета” [СУМ].

1785. Зоба́ра – р., л. Бужка л. Південного Бугу; довжина – 11 км [КРВУ]. Місцезнаходження точно не локалізоване; можливо, це р., яка протікає через с. Слобідка-Красилівська (Кр). Н. мотивована давньоукр. ГТ бара – „болото; трясовина; калюжа; струмок”; бар – „наносний підводний вал у гирлі р.; мілина” [ЕСУМ]; пор. також ГТ забора зі значенням „ряд, пасмо каменів, які перетинають річище поперек течії; у рибалок – очеретяна стіна через річку, з допомогою якої ловили рибу” [Б. Д. Грінченко].

1786. Зозýленська – х., Кр. Існував у ХІХ ст. біля с. В. Зозулинці як Зозуленская. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

1787. Зозу́линський – потік, п. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Великі і Малі Зозулинці (Кр). Довжина – 16 км (ідентифікується без назви) [КРВУ]. В основі н. – ад’єктонім.

1788. Зозýлинці – с., Лт. Існувало у XVIІІ–ХІХ ст.; можливо, це с. Зозулинці теперішньої Вінницької обл., хоча на карті пос. розташоване біля с. Голосків. Варіанти н.: Zozulince (1784), Зозулинцы (1855). Патронімічна н., в основі якої – ос. н. Зозуля (XVI ст.).

1789. Золотарéнка – с., Лт. Існувало у XVIІІ–ХІХ ст. біля с. Копитинці. Варіанти н.: Zlotarynki (1784), Золотаренка (1855). Посесивна відантропонімна н.

1790. Золотáрка – х., Гр. Існував у І пол. ХХ ст., приєднаний до с. Завадинці. Відмікротопонімна н., яка вказує на жовтий колір [С. Д. Бабишин]. На нашу думку, н. мотивована антропонімом; пор. також апелятив золотар зі значенням „золотих справ майстер” [Б. Д. Грінченко].

1791. Зóряне – с., Вн, Зор. Варіанти н.: Kurniki (1784), Курники (1855), Зоряне (1967), Зоряное (1976). Етимологічні гіпотези: 1) колишня н. мотивована лексемою коренник – „вулик з кори”, тобто засновники пос. були пасічниками [С. Д. Бабишин]; 2) на місці сучасного с. були великі ліси, серед них у низинах біля води жили люди, які тримали пасіки і жили в куренях (землянках). Так утворилося пос. Курине, а потім – Курники [М. П. Шевчук]. На нашу думку, н. посесивна. Див. також курний – „який дає багато диму”, курник – „курятник” [Б. Д. Грінченко]. Сучасна н. – емоційно-експресивна з позитивним забарвленням, мотивована тим, що вихідцем із с. був Герой Соціалістичної Праці В. Я. Козловський [М. П. Шевчук].

1792. Зрéмби – фільварок, Дн. Як н. п. існував у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Зрубы (1893), Зрембы (1911). Відмікротопонімна н.; пор. ГТ зруб – „місце, де недавно вирубали ліс” [Е. М. Мурзаєв].

1793. Зруб – ур. біля с. Курівка (Гр), у якому знайдено залишки скіфського пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 1792.

1794. Зубарí – с., Із, Тиш. Варіанти н.: Жубары (1593), Зубари (1629), Зубаровъ (1650), Žubary (1889), Зубарі (1926). Родова н.; пор. ос. н. Зубарь (1495).

1795. Зýбівці – ур., Із. Існувало як н. п. у ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Зубовцы (1899), Зубівці (1926). Трансойконімна. н.

1796. Зýбівці – х., Із. Варіанти н.: замочок Зубовцы (1545), Зубовцы (1593), Žubowsce (1789), Зубівці (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Зубъ (1495).

1797. Зýбівщина – с., Сл, Брд. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Зубовщизна (поч. ХІХ ст.), Zubowszczyzna (1889), Зубівщина (1926). Відантропонімна посесивна н.; пор. дворяни Зубовські [АЮЗР]. Див. також № 1796.

1798. Зýбрівка – с., Км, Пан. Існувало ще в XII–XIII ст., у 1401 р. було подароване князем Свидригайлом кам’янецьким домiнiканцям [Прапор Жовтня. – 1972. – № 5]. Варіанти н.: Subrowcze, Zebrowka, Zewrowka (1401), Zubrowcze (1402), Зубровцы (1405), Зобровцы (1530), Zubrowce (1661), Zewгowka (1787), Zebrowka (1789), Zubrowka (1820), Дзиборовка (серед. XIX ст.), Зубровка (1862), Зюбровка, Жебровка (1893), Зубрівка (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Зубр (1418).

1799. Зуськó – х., Вл. Зареєстрований у 1926 р. біля с. Щаснівка. В основі н. – прізвище власника.

1800. Зя́ньківська – р., п. Вовчка п. Південного Бугу; протікає через н. п. Зяньківці, Підлісне (Др). Варіант н.: Зяньковская [СГУ]. Відойконімна н. (див. № 1801).

1801. Зяньківці – с., Др, Зян. Варіанти н.: Zankowcze (1404), Zankowce (1493), Zajukoce (1630–1650), Ziankowce (1784), Зяньковцы (1805), Зяньківці (1926). За переказами, першопоселеннями була сім’я Зянтків [Прапор ленінізму. – 1983. – № 76]. На нашу думку, н. мотивована ос. н. Зянько, див. також – поміщик Зянковський (1708).

1802. Івáнинці – с., Лт, Гре. Варіанти н.: Cyvanowcze (1493), Ивоницо(в) (1499), Iwanowcze (1565), Iwonince (1784), Ивонинцы (1805), Иванивцы (поч. ХІХ ст.), Івонинці (1926), Іванинці (1960), Иванинцы (1979). Можливо, перші три н. стосуються іншого пос., локалізованого на Поділлі. Відантропонімна посесивна н; див. – посесор Івоня [АЮЗР].

1803. Івáнівка – с., Бл, Вбр. Варіанти н.: Забори (1855), Іванівка (1946). Колишня н. – див. № 1513. Сучасна н. відантропонімна: пор. ос. н. Іван (1567). Такі ойконіми традиційні для Поділля та Волині.

1804. Івáнівка – с., Вл, Нгр. Варіанти н.: Janowka (1789), Яновка (1855), Ивановка (1911), Іванівка (1926). В основі обох н. – ос. н. Іван; сучасний варіант – україномовна трансформація ойконіма, мотивованого польським ім’ям першого поселенця.

1805. Івáнівка – с., Гр, Нвс. Варіанти н.: х. Франкових (1926), х. Іванівка (1946), Ивановка (1979). Колишня н. – відантропонімна генітивна посесивна. Сучасна н. вказує на першого поселенця [Прапор Ілліча. – 1975. – № 85], вона традиційна для України в цілому і Поділля зокрема.

1806. Івáнівка – с., Гр. Існував у І пол. ХХ ст., приєднаний до с. Іванківці. Варіанти н.: вис. Середні ворота (1926), Іванівка (1946). Перша н. – відмікротопонімна, друга н., можливо, виникла під впливом найменування суміжного пос.

1807. Івáнівка – с., Із, Сош. А. Андріяшев припускає, що с. вперше згадано у 1386 р. як Iwanyn, що малоймовірно. Варіанти н.: Яновка (1855), д. Ивановка (1899), Іванівка (1926). Н. – див. № 1804.

1808. Івáнівка – с., Нв, Бра. За переказами, колишня н. – Пилипків, проте це документально не підтверджено. Варіанти н.: w Januwce (1765), Janowka (1775), Яновка (1800), Ивановка (1889), Яневка (1898), Янівка (1926), Іванівка (1946). Етимологічні гіпотези: 1) в основі н. – ім’я першого поселенця Івана; 2) н. мотивована ойконімом: тут жили переселенці з Янівського ключа на Вінниччині [Наддністрянська правда. – 1992. – № 13]. У 1946 р. н. трансформована в україномовну.

1809. Івáнівка – с., Сл, Іва. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Janoszowka (1889), Янушевка (1899), Янушівка (1926), Іванівка (1946). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Януш (1404). У 1946 р. н. трансформована в україномовну.

1810. Івáнівка – с., Яр, Мих. Виникло у кінці XVII ст. [Радянське Поділля. – 1970. – № 148]. Варіанти н.: Janowka (1787), Яновка (1800), Еновка (1805), Янковцы (поч. ХІХ ст.), Янувка (1855), Янивка (1889), Янівка (1926), Іванівка (1946), Ивановка (1979). Н. – див. № 1804.

1811. Івáнівка – с., Яр. Як н. п. Ивановка зафіксоване у 1992 р. Трансойконімна н.

1812. Івáнівці – с., Вл, Бог. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Янушевцы (1855), Янушовцы (1899), Янушівці (1925), Іванівці (1946). Патронімічна н. (див. № 1813).

1813. Iвáнкiвцi – с., Гр, Iва. Існує із XIV ст. [ІМІС]. Варіанти н.: Iwankowcze (1431), Iwanikowcze (1436), Iwanikowce (1450), Gywankowcze (1493), Иваничовцы (1530), Iwankowce ad Satanow (1678), Иванкенирце (1764), w Iwankowie (1765), Ивановцы (1800), Иванковцы (1805), Иваньковцы (серед. XIX cт.), Сатановские Иванкоцы (1885), Иванковцы Сатановские (1888), Iванкiвцi (1926). Патронімічна н., в основі якої – ос. н. Іван; пор. Иванко (1359). Н. ускладнювалася прийменниково-iменниковим сл.-сп. та ад’єктонімом.

1814. Iвáнкiвцi – с., Гр. Як н. п. Иванковцы зафіксоване у 1992 р. між селами Іванківці та Клинове. Трансойконімна н.

1815. Iвáнкiвцi – с., Гр. Як н. п. Иванковцы зафіксоване у 1992 р. між селами Іванківці та Лисогірка. Трансойконімна н.

1816. Iвáнкiвцi – с., Дн, Iва. Варіанти н.: Ивановцы (1530), Iwanowce (1661), w Iwankowcach (1765), Иванковцы (1855), Иванковцы-Дунаевецкие (1888), Iванкiвцi (1926). Відмікротопонімна н.: пос. виникло у Івановій долині, й центрі якої жив першопоселенець Іван [В. С. Прокопчук] (див. також № 1813).

1817. Iвáнкiвцi – с., Нв, Пхр. Варіанти н.: w Iwankowcach (1765), Иванковцы (1800), Иваньковцы (1855), Иванковцы Хребтиевские (1888), Iванкiвцi (1926). В основі н. – наменування церкви (Иоанно-Богословская церков), відомості про яку збереглися із 1750 р. [АЮЗР]. Варіант н. ускладнювався ад’єктонімом.

1818. Iвáнкiвцi – с., Сс, Стс. Варіанти н.: Iwankowicze (1563), Iwankowce (1661), Iwanowce (1668), Иванковцы (1805), Ивановцы (поч. ХІХ ст.), Иванинцы (1915), Iванкiвцi (1926), Ивонковцы (1956). Н. – див. № 1813.

1819. Iвáнкiвцi – с., Хм, Оле. У серед. ХІХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Iwankowce (1668), Иванковцы (1789), Ивановцы (1800), Иванковцы-Олешковские (1888), Iванкiвцi (1926), Іванківці Другі (1960). В основі н. – ім’я засновника поселення [Ф. К. Левицький]; пор. ос. н. Іван (1567). Варіанти н. ускладнювалися ад’єктонімом та числівником.

1820. Iвáнкiвцi – с., Яр, Мон. Варіанти н.: Jankocze (1493), Яниковцы (1530), Jankowce (1668), Jancokafce (1701), Янковцы (1800), Енковцы (1805), Янкiвцi (1926), Iванкiвцi (1946), Иванковцы (1958). Патронімічна н., мотивована ос. н. Янко; пор. Янко (1369), Janyecz (1493). У 1946 р. н. трансформована в україномовну.

1821. Iванковéцький – зал. роз’їзд, Хм. Існує з І трет. ХХ ст. Варіанти н.: з. б. 108 верста Шепетівської лінії (1926), Иванковецкий (1992). Відойконімна н. (див. № 1819). Колишня н. – локативна (див. № 1205). 

1822. Іванковéцький закáзник – заказник, розташований у Сатанівському лісі біля с. Іванківці (Гр). Створений у 1983 р., площа – 796 га [ППХ]. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ заказник – „місце тимчасової заборони полювання; заповідник” [СУМ].

1823. Івáново – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Гатна. Відантропонімна посесивна н.

1824. Івáно-пáсічне – ур., Шп. Існувало як н. п. Ивано-пасицкое у ХІХ ст. біля с. Корчик. Посесивна н.-сл.-сп., що складається з антропоніма та відапелятивного прикметника.

1825. Івáнчиха – х., Із. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Иванча (1855), Иванчиха (1910). В основі н. – андронім: Іванчиха – дружина Івана.

1826. Іванютино – ліс. ст., Вн. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Відантропонімна н.

1827. Івáхнівці – с., Чм, Івх. Засноване у XV–XVI ст. Варіанти н.: Ewankenofce (1630–1650), Iwachnowce (1661), Iwachnowice (1765), Ивановцы (1800), Ивахновцы (1805), Івахнівці (1926). Відантропонімна посесивна н.: пос. засноване поміщиками Сверчами, серед яких був Іван Сверч [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]; див також ос. н. Івахно, Ивахна (1333), Вахно (1368).

1828. Івахновéцька лісовá сторóжка – ліс. ст., Чм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. складається з ад’єктоніма та АГТ.

1829. Івахновéцькі тóвтри – заказник, розташований біля с. Івахнівці (Чм). Площа – 155 га. До його складу входить 9 товтр: Баба, Ян, Високі камені, Соколина, Коломийка, Рублина, Середня, Панська, Німотна [ППХ]. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

1830. Івáшківські хуторú – х., Нв. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Івашківці. Н. складається з ад’єктоніма та АГТ.

1831. Івáшківці – с., Нв, Івш. Варіанти н.: Iwaszkowce (1662), w Waszkowcach (1765), Waskowce (1789), Васьков (1793), Ивашковцы (1800), Ивашковец (1862), Івашківці (1926). Д. Г. Бучко вважає, що тут жили переселенці із с. Iwaszkow, що на Волині. Ймовірніше, н. мотивована антропонімом; пор. ос. н. Івашко, Ивашко (1378), Iwaschko (1493). Також н. пов’язують із землевласником Іваном Потоцьким, який жив у 1555–1611 рр. [Наддністрянська правда. – 1992. – № 15].

1832. Івáшківці – с., Хм, Кпс. Варіанти н.: Humincze, albo Iwaskowcze (1565), Wakufce (1630–1650), Iwaszkowce (1661), Ивашковцы (1800), Івашківці (1926). Відантропонімна н. (див. № 1831). Паралельна н. – див. № 1154.

1833. Івéрня – ур., Сл. Як н. п. зареєстроване у 1855 р. біля с. Бронники. Відмікротопонімна н., в основі якої – лексема івер, іверка, іверень зі значенням „стружка, тріска, відрубана впоперек дерева” [ЕСУМ]; пор. також ос. н. Иворъ (1197), Іверко [М. Я. Морошкін].

1834. Íвки – с., Сс, Івк. Варіанти н.: Ивкочинцы (1530), Iuwki (1661), Jowki (1784), Iwki (1789), Ивки (1805), Евки (поч. ХІХ ст.), Ювки (1888), Івки (1926). За переказами, н. відгідронімна; пор. р. Іква, Ікава, притока Південного Бугу [СГУ]. На нашу думку, н. мотивована антропонімом; пор. ос. н. Івка, Ивка [М. Я. Морошкін].

1835. Із скали́ – струмок, л. Батога л. Калюсу л. Дністра; протікає у с. Браїлівка. Прийменниково-іменникова сполука локалізує місце витоку гідрооб’єкта.

1836. Ізабéлин – фільварок, Із. Існував у XIX – на поч. XX ст. як Изабелинъ. Посесивна н., в основі якої – ос. н. Ізабелла.

1837. Ізабéлинський фільвáрок – фільварок, Пл. Існував у XIX – на поч. XX ст. Варіанти н.: Изабелинъ (1899), Изабелинскій фольв. (1906). Посесивна н.-сл.-сп., що складається ад’єктоніма (див. № 1511) та АГТ.

1838. Ізя́́слав – м., Із. Перша згадка – у 1127 р. [АТП, 1960]. У 987 р. згадується м. Ізъяславль, але це м. Мінської губернії [М. І. Теодорович]. У 1793–1795 рр. – центр Ізяславської губернії, або намісництва. З 1795 р. – статус міста; з кінця XV ст. до 1923 р. – пов. ц.; із 1569 до 1923 р. – вол. ц; із 1923 р. – рай. ц. Варіанти н.: Zosslaw (Зославъ) (1386), Szaslaw (1390), Жославлъ (1505), Жаславль (1623), Заславль (1678), Zaslaw (1690), Заславль (1708), Zaslawia (1789), ст. г. Изяславль (1910), Ізяслав (1926). Відантропонімна н.: пор. ос. н. Ізяслав [М. Я. Морошкін]. Існують різні гіпотези щодо засновника пос.: Ізяслав Ярославич [М. Т. Янко] або один із Волинських удільних князів, можливо, Ізяслав Мстиславович [М. І. Теодорович].

1839. Ізя́́славське намíсництво – адміністративна територія, виокремлена у 1793 р. після інкорпорації Правобережної України до складу Російської держави. Згідно з указом від 13 квітня 1793 р., Правобережна Україна поділялася на Брацлавське та Ізяславське намісництва, або генерал-губернаторства, і Кам’янецьку область. Головним містом Ізяславського намісництва запропоновано було зробити Заславль або Костянтинів. Губернську владу тимчасово було зосереджено у Житомирі. Проіснувало до 1795 р., коли відбулися чергові зміни адміністративно-територіального устрою і було утворено Волинське, Брацлавське і Подільське намісництва [М. Г. Крикун]. Н. складається з ад’єктоніма та АГТ намісництво – „територіальна одиниця, якою керував намісник”, намісник – „службова особа, яка від імені глави держави здійснює державну владу на якійсь території” [СУМ].

1840. Ізя́́славський (Заслáвський) повíт – адміністративно-територіальне утворення, яке існувало з кінця XV ст. до 1923 р. Центр – міст. Ізяслав (Заслав). У складі повіту в 1887 р. нараховувалося: 191 пос., 38 тис. мешканців. Повіт ділився на чотири стани – Антонінський, Білогородський, Лабунський, Славутський; до його складу входили такі волості: Антонінська, Білогородська, Бутовецька, Грицівська, Жуківська, Заславська, Лабунська, Михнівська, Новосільська, Славутська, Судилківська, Сульжинська, Тарнавська, Хоровецька, Хролинська, Шепетівська [А. Забєлін]. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ повіт (див. № 1040).

1841. Ізя́́славський райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існує з 1923 р. Центр – м. Ізяслав (Із.). У складі району в різні роки нараховувалося: 21 сільрада та 75 н. п. (1926), 25 сільрад, 1 місто та 50 сіл (1946), 21 сільрада, 1 місто та 80 сіл (1962), 28 сільрад, 1 місто та 93 села (1987), 1 міська, 29 сільських рад, 1 місто та 91 село (2004). Загальна площа становить 1300 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

1842. Ізя́славль – с., Із. Існує з поч. ХХ ст. Варіанти н.: нов. г. Изяславль (1910), Изяславль (1992). Трансойконімна н.

1843. І́ква – р., л. Південного Бугу; протікає через н. п. Верхняки, Миролюбне, Новоселиця, Немиринці, Деркачі, Кантівка (Ск), Пилява, Миколаївка, Теліжинці, Стара Синява, Ілятка, Нова Синявка (Сс). Варіанти н.: Иква, Икава, Ikwa, Ikawa, Ивка [СГУ]. Довжина – 56 км [КРВУ]. Найбільш імовірно, що н. мотивована апелятивом *kъva – *kъvati – „хитатися, рухатися” [В. П. Шульгач].

1844. І́копоть – р., л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через н. п. Федорівка, Малі Пузирки, Тріски, Антоніни, Кременчуки (Кр), Малий і Великий Чернятин, Пашківці, Старокостянтинів (Ск). Варіанти н.: Икопоть, Икопеть, Icopoć, Icopot’, Icopot, Kopot’ (nad Kopotią) [СГУ]. Довжина – 45 км [КРВУ]. Мотивація н. невідома; можливо, н. пов’язана з попередньою і ГТ потік.

1845. Ілови́ця – р, л. Вовчка п. Вовка п. Південного Бугу; протікає через с. Антонівці (Яр): „с. Антоновцы при рч. Иловицh” [СГУ]. Суфіксальний відапелятивний дериват, мотивований особливостями річкового дна (іл – „намул”). Пор. також флоролексему ілець – „польовий хвощ” [ЕСУМ].

1846. Ілляшíвка – с., Ск, Ілш. Варіанти н.: Ильяшовцы (1530), Иляшовцы (1593), Illaszowka (1668), Ilaszowka (1784), Ильешовка (1805), Ильяшовка (1893), Ілляшівка (1938). Посесивна н.; див. – поміщики Ілляшівські (1552) [АЮЗР]; пор. також ос. н. Ильяш (1407).

1847. Ількíвці – с., Тф, Ілк. Варіанти н.: Ильковцы (1433), Ільківці (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Ілько (1253).

1848. Ількóвець – х., Тф. Як н. п. Ильковецъ зареєстрований у 1899 р. Відойконімна н.

1849. Ілятка – с., Сс, Зас. Варіанти н.: Ильятка (1530), Hilatka (1668), Latki (1784), Latka (1787), Лятка (1800), Ильятки (1884), Илятки (1898), Лятка, Іллятка (1926). Етимологія н. невідома. За переказами, пос. назване іменем одного з нащадків поміщика Іллі; пор. ос. н. Илья (1409).

1850. Ільчúшин – х., Лт. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Головчинці. Відантропонімна посесивна н.

1851. Ім. Лéніна – висілок, Тф. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Дмитрівка. Меморіальна н.

1852. Ім. Мануїльського – посілок, Кр. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля х. Адамівка. Меморіальна н.

1853. Íмені Ільїчá – колгосп, Чм. Заснований у 20-х рр. ХХ ст. Меморіальна н.

1854. Іпа́тва – р., п. Полтви п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через н. п. Великий Лазучин (Бл). Етимологія н. невідома; можливо, пов’язана з гідронімом Іква; пор. також грецьке ϋπατος – „верховний, найвищий” [ЕСУМ].

1855. Íршики – с., Ск, Ірш. Варіанти н.: Ершики (1593), Iršciki (1789), Иршики (1855), Гиршики (1888), Иршикъ (1899), Іршики (1926). Етимологічні гіпотези: 1) н. мотивована апелятивом ірші – „штани з овечої або курячої шкіри” [С. Д. Бабишин]; 2) після одного з татарських погромів мешканці с. „пойоршилися” і втекли у низовинну місцевість, де заснували с. Лажеву; 3) н. походить від слова гірше – мешканці найбільше (найгірше) постраждали від ворога (варіант н. – Гиршики) [М. І. Теодорович]; 4) н. відгідронімного походження – р. Іршá [М. Т. Янко]. На нашу думку, н. – відантропонімна родова.

1856. Íршицький ліс – ліс, Ск. Як н. п. Иршицкій лhс зареєстрований у 1911 р. Н складається з ад’єктоніма та ГТ.

1857. Íршицький церкóвний ліс – ліс, Ск. Як н. п. Иршицкій церк. лhс зареєстрований у 1911 р. Локативна н.-сл.-сп., де поєднано ад’єктонім, прикметник із присвійним значенням та ГТ.

1858. Iсáкiвцi – с., Км, Лас. Пос. виникло на поч. XV ст. [Прапор Жовтня. – 1972. № 9]. Варіанти н.: Hissakowcze, Issakowcze (1448), Kowicza (1630–1650), Isakowce (1661), Исаковцы (1799), Iсакiвцi (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Исак (1458).

1859. Іщукóво – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Волоське. Відантропонімна н.

1860. Йóсипівка – с., Ск, Лев. Відоме з 1779 р. Варіанти н.: Юзефовка (1855), Jozefowka (1882), Озефовка (1921), Юзефівка (1926), Йосипівка (1946). Відантропонімна н., що вказує на першого поселенця; пор. польс. ос. н. Юзеф. Сучасна н. – трансформований україномовний варіант; пор. ос. н. Йосип.

1861. Йóсипівка – с., Сс, Стс. Варіанти н.: Юзефовка (1855), Юзефовка (Куропаткіна) (1862), Юзефовка (Куропатка) (1886), Юзефовка, Куропатчина, Куропатка (1893), Юзефівка (1926), Йосипівка (1946), Йосиповка (1979). Н. – див. № 1860. Паралельна н. – відантропонімна посесивна.

1862. Йóсипівка – с., Чм, Гус. Заснована на поч. ХІХ ст. Варіанти н.: Юзефовка (1805), Sloboda Jusefowka (1820), х. Юзифовка (1862), Юзефівка (1926), Йосипівка (1946), Йосиповка (1979). Пос. засноване поміщиком Йосипом (Юзефом) Жельським [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Сучасна н. – трансформований україномовний варіант.

1863. Йóсипівці – с., Бл, Йос. Варіанти н.: Юськовцы (1442), Есковцы (1445), Юрковцы (1712), Jusypowcže (1733), Juskowcie (1789), Юсковцы (1855), Еськовцы (1888), Юськівці (1926), Йосипівці (1946). За переказами, початкова н. с. – Устьковцы, оскільки с. розташоване при усті р. Горинь. Згодом н. трансформувалася в сучасну [М. І. Теодорович]. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Юско [АЮЗР]. Сучасна н. – див. № 1860.

1864. Йóсипці Дрýжня – х., Пл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Дружня. Н.-сл.-сп. складається з ойконіма та антропоніма з посесивним значенням.

1865. Кавéтчина – с., Км, Скл. Засноване у II пол. XVIII ст. вихідцями із с. Сокіл [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Варіанти н.: Stobudka Kaweckiego (1789), Каветчина (1800), Кавечина (1805), Kaweczyzna (1820), Каветчина, Кавечин, Кавчинцы, Кавчизна, Слободка Кавецкого, Соколецкая Слободка (1893). Посесивна відантропонімна н.: власником с. був Кавецький [Прапор Жовтня. – 1972. – № 9]. Пор. також ГТ кавер – „вир, коловорот” [ЕСУМ]. До складу паралельних н. входили АГТ (див. № 4147) й ад’єктонім (див. № 4230).

1866. Кавкáз – х., Сл. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіант н.: Кавказъ (1899), Кавьказ (1921). Відхоронімна н. (можливо, засновник пос. мав певне відношення до Кавказьких гір).

1867. Кадиїве́чка – потік, л. Ушиці л. Дністра; бере початок біля с. Кадиївка, протікає через н. п. Шевченка, Нове Село (Яр). Варіанти н.: Kadyjoweczka, Uszka, Кадыевечка [СГУ]. Відойконімна демінутивна н. Паралельна н. – відгідронімна демінутивна (див. №4692).

1868. Кадúївка – с., Яр, Кад. Варіанти н.: Cadyowcze (1493), Kadyjowka (1612), Kudiowka (1661), w Kadysuwce (1765), Kadyiowce (1775), Kadyowce (1784), Kadyiowka (1787), Кадеевка (1800), Кадиевцы (1805), Кадиевка (поч. ХІХ ст.), Кадіївка (1926), Кадиївка (1946). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Кадий, Кадій, Кадьо від Аркадій. Див. також – поміщики Кадеєвські [АЮЗР].

1869. Кадúївці – с., Км, Кад. Відоме з 1410 р. [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. У ІІ пол. ХІХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Cadyowcze (1493), Cadyowce (1504), Кадеевцы (1530), Kudioowcze (1620), w Kadyjowcach (1765), Kadyiowce (1775), Kadijowce (1784), Кадиевцы (1805), Кадеевка (1855), Кадіївці (1926), Кадиївці (1938). За І. В. Гарнагою, с. назване ім’ям першопоселенця [Прапор Жовтня. – 1972. – № 17]. Див. також № 1868.

1870. Кадлубúщена – х., Із. Існував біля с. Сивір у XVII–ХІХ ст. Варіанти н.: Кадлубищі (1629), Кадлубищена (1855), Kadlubiska (1882). Відмікротопонімна н., в основі якої – прізвище поміщиків Кадлубицьких [АЮЗР]; пор. також ГТ кáдлуб – „суха простора заглибина на полі або сіножаті” [Б. Д. Грінченко]; кадовб – „невелике озеро на болоті; яма з водою на полі” [ЕСУМ].

1871. Каєтáнівка – д., Тф. Існувала у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Котюржинці. С. зникло у 40-х рр. ХХ ст. після депортації мешканців у Казахстан. Варіанти н.: Каетановка (1855), Каєтанівка (1926). Посесивна відантропонімна н.: на поч. ХІХ ст. поміщик Каєтан Дашкевич у кількох кілометрах від с. Котюржинці заснував пос. Туди переселилося 40 сімей поляків [І. А. Стасюк].

1872. Казáрма для робітникíв на 585 вер. Пд.-Зх. З.Д. – зал. казарма, Шп. Як н. п. Казарма для рабочихъ на 585 вер. Ю.-З. Ж. Д. зареєстрована у 1899 р. Н.-сл.-сп. складається з ойконімізованого АГТ (казарма – „приміщення для двох солдат” [ЕСУМ] ) та числівникового локалізатора.

1873. Казáрма залізнúчна – зал. казарма, Шп. Існувала у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Казарма для рабочихъ на 579 вер. Ю.-З. Ж. Д. (1899), Казарма для рабочихъ на 579 вер. (1906), Казарма залізнична (1926). В основі н. – ойконімізований АГТ. Варіанти н. – див. № 1872.

1874. Казáрма на 591 вер. – зал. казарма, Шп. Існувала у кін. ХІХ – поч. ХХ ст. Варіанти н.: Казарма на 591 вер. Ю.-З. Ж. Д. (1899), Казарма на 591 вер. (1906). Н. – див. № 1872.

1875. Казáрма на 594 вер. – зал. казарма, Шп. Існувала у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Казарма на 594 вер. Ю.-З. Ж. Д. (1899), Казарма на 594 вер. (1906). Н. – див. № 1872.

1876–1877.Казáрма п.-з. 89 в., 82 в. – зал. казарма, Кр. Як н. п. зареєстровані у 1926 р. біля м. Красилів. Н. – див. № 1872.

1878. Казáрма п.-з. заліз. – зал. казарма, Пл. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 1873.

1879. Казимíрівка – х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Клинове. Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Казимиръ (1471).

1880. Казимíрівка – х., Кр. Існував на поч. ХХ ст. як Казимировка. Відантропонімна посесивна н.; див. – поміщик Казимирський [АЮЗР].

1881. Казимíрівко – х., Ск. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Степок. Відантропонімна н., в основі якої – ім’я першого поселенця.

1882. Казімíрів – х., Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Лугове. Н. – див. № 1879.

1883. Казьóнний двір – х., Лт. Існував у І трет. ХХ ст. Відмікротопонімна н.: пос. виникло на землях, що раніше належали казні; пор. казна – „державна скарбниця; гроші” [ЕСУМ].

1884. Казьóнщина – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. Н. – див. № 1883.

1885. Кайдáнського – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Рідкодуби. Генітивна посесивна н.

1886. Кайтáнівка – с., Др., Вов. Варіанти н.: д. Кастановка (1888), Кастанівка (1926), Кайтанівка (1946), Кайтановка (1979). В основі н. – прізвище або ім’я власника. Див. також № 1871.

1887. Калантир – ур. біля с. Калюсик (Вн), у якому знайдено залишки двох курганів [І. С. Винокур]. Н.  невідомого походження. Б. Д. Грінченко вважає це слово синонімом до карантин.

1888. Каламарúнка – с., Кр, Щиб. Варіанти н.: Каламаринка (1618), Kalamarynka (1789), Коломаринка (1855), Каламарныки (1921), Колимаринка (1926). Етимологічні гіпотези: 1) біля чумацького шляху розташувалася корчма Марини. Усі казали: „Відпочинемо коло Маринки” [С. Д. Бабишин]; 2) колись с. було хутором писаря, який перейшов у спадок доньці [Ю. Д. Гжимайло]; пор. каламарник – „писар”, каламаринка, каламарівна – „донька писаря”. Імовірно, н. – відантропонімна посесивна.

1889–1890. Калатýри – ліс. ст. і х., Дн. Як н. п. зареєстровані у 1926 р. біля с. Гута-Яцьковецька. Етимологія н. невідома. Можливо, віддримонімні н.

1891. Калáчківці – с., Км, Клч. Варіанти н.: Kolaczkowiec (1661), Koliczkowce (1662–1663), w Kulaczkowcach (1765), Кулачковцы (1800), Kolaczkowce (1820), Калечковцы (1855), Калачковцы (1862), Калачківці (1928). Калачем чи Калачиком називався один із перших мешканців пос. [Прапор Жовтня. – 1972. – № 21]; пор. ос. н. Kolacz (XVI ст.).

1892. Калéтинці – с., Із, Плс. Варіанти н.: Каłetyňcу (1615), Калитинці (1629), Kałityňce (1824), Калетинцы (1855), Калетинці (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Калета (1388).

1893. Калúнівка – висілок, Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Монастирок. Відфлоролексемна суфіксальна н.

1894. Калúнівка – передмістя, Вн. Як н. п. вперше зареєстроване у XVIII ст. Злилося із с. Зіньків. Варіанти н.: Kalinow (1787), Калинівка (1928). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Калина (1491).

1895. Калинівка – р., п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Святець (Тф), Довгалівка, Москалівка, Воробіївка, Тихомель (Бл). Варіанти н.: Калиновка. Н. – див. № 1893.

1896. Калúнівка – с., Гр, Буб. Варіанти н.: вис. Калинівка (1926), Калиновка (1979). Н. – див. № 1893. За іншими джерелами, н. мотивована антропонімом [Прапор Ілліча. – 1975. – № 85].

1897. Калúнівка – с., Гр. Як н. п. Калиновка зафіксоване у 1992 р. Трансойконімна н.

1898. Калúнівка – с., Бл, Ден. Варіанти н.: х. Калиновка (1855), Kilinowka (1885), Калинівка (1946). Н. – див. № 1893. Пор. також ос. н. Калина (1491).

1899. Калúнівка – с., Із, Тлж. Існує із серед. ХХ ст. Н. – див. № 1893.

1900. Калúнівка – с., Км. Існувало у I пол. XX ст., приєднане до с. Кривчани. Варіанти н.: Хутiр Мединського (1926), х. Калинiвка (1956). Н. колишнього пос. – посесивна (АГТ та прізвище власника); друга н. – див. № 1893.

1901. Калúнівка – с., Ск, Лев. Варіанти н.: Калиновка (1593), Kalinowka (1789), Калинівка (1926). М. Євтушок вважає, що н. мотивована флоролексемою калина [Світло Жовтня. – 1988. – 2 квітня]. На нашу думку, н. відантропонімна посесивна; див. – дворяни Калиновські [АЮЗР].

1902. Калúнівка, – ур., Пл. Як н. п. Калиновка зареєстроване у 1899 р. Н. – див. № 1893.

1903. Калúнівка – фільварок, Бл. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. біля с. Тростянка. Н. – див. № 1893.

1904. Калúнівка – х., Пл. Як н. п. Калиновка зареєстрований у 1899 р. Н. – див. № 1893.

1905. Калúнівка – х., Ск. Існував у XIX – на поч. XX ст. біля с. Круглик. Варіанти н.: Калиновка (1899), Калинівка (1926). Н. – див. № 1893.

1906. Калúнівка – х., Сл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Потереба. Н. – див. № 1893.

1907. Калинка – р., п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає біля с. В’язовець (Бл). Варіант н.: Калиновка (1887) [СГУ]. Відфлоролексемна демінутивна н.

1908. Калúнки – фільварок, Дн. Як н. п. зареєстрований у 1893 р. біля с. Калинки. Трансойконімна н.

1909. Калúнки – х., Дн. Заснований у середині ХІХ ст. У 50-х рр. ХХ ст. приєднаний до с. Малий Карабчіїв. Варіанти н.: Калинки (1862), Килинки (1888). Іноді н. виводять від імені першого поселенця [В. С. Прокопчук]. Відмікротопонімна н., мотивована флоролексемою калинка.

1910. Калинóва – х., Пл. Зафіксований у ХІХ ст. біля с. Понінка. Н. – див. № 1893.

1911. Кáлинське – с., Км. Існувало у II пол. XIX – I пол. XX ст., приєднане до с. Княжпiль. Варіанти н.: выс. Фурмановская Долина (1893), Демьянов Яр, Фурмановская Долина (1894), посiл. Фурманiвська Долина (1926), х. Калинський (1956). Пос. не зовсiм тотожнi. За переказами, це – місце, де раніше було с. Фурманiвка [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський], звідси й варіанти н., до складу яких входили ГТ. Остання н. – локативна відойконімна (див. № 1912).

1912. Калиня – с., Км, Кул. У серед. ХІХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Calynye (1493), Калинье (1530), Kalinie (1661), w Kaliniu (1765), Kalin (1784), Калине (1805), Калиня (1862), Калина (1889). За І. В. Гарнагою, відмікротопонімна н.: місцевість, вкрита заростями калини, мала н. Калиньє, Калиння [Прапор Жовтня. – 1972. – № 21]. Див. також – поміщики Калиновські (XVІІІ ст.), ос. н. Калина (1491).

1913. Калúтинці – с., Гр, Ост. Варіанти н.: Kalityncze (1578–1583), Kolignow (1630–1650), w Kalityncach (1765), Калитинцы (1800), Колетинцы (1855), Калитинці (1926). Н. вказує на першого поселенця [Прапор Ілліча. – 1975. – № 84]; пор. ос. н. Калита (1491).

1914. Калúтківці – частина с., Км. Як н. п. зареєстроване у 1926 р., злилося із с. Оринин. Н. мотивована ос. н. Калитка, Калита (1491).

1915. Калíніне – х., Тф. Існував у І пол. ХХ ст. У 40-х рр. злилося із с. Бережинці. Меморіальна н. (в честь радянського політичного діяча М. Калініна).

1916. Калíнiнське – с., Сс. Існувало у II чверті XX ст., приєднане до с. Яблунiвка. Варіант н.: Калининський (1946). Меморiальна н. (див. № 1915).

1917. Калькóве – с., Тф. Існувало у І пол. ХХ ст. Варіанти н.: можливо, х. Кальчуків (1926), Калькове (1946). У 1960 р. приєднане до смт. Базалія. На нашу думку, н. – відантропонімна посесивна; пор. ос. н. Калко [М. О. Демчук]. Пор. також ГТ калка – „брудний, заболочений” [Б. Д. Грінченко].

1918. Кáльна – с., Др, Кал. Існує із серед. I тис. н. е. [Радянське Поділля. – 1970. – № 40]. Відоме з 1431 р. [ІМІС]. Варіанти н.: Dzerzazna (1493), Деражня Юрковича (1530), Мала Деражня, Деражня-Калинська (1532), Kalinska Derazna, Kalynski-Derazna (1564), Derazna Kalinska (1565), Деражня Калинская (1565), Deraznia Kalinska (1668), Kalna Deraznia (1784), Деражно (1800), Kalna Daraznia (1820), Кально-Деражня (1855), Кальна-Деражня (1889), Деражня-Кальна, Кальна-Деражня (1893), Кальна (1967). Перша н. – див. № 1233. Етимологічні гіпотези: 1) у 1532 р. пос. було власністю Фрiдрiха Калинського [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]; 2) вiд ГТ калуга, калужа – „болото, трясовина”; 3) вiд литовського kalnas, латвiйського kalne – „гора” [Радянське Подiлля. – 1970. – № 40]. Н. ускладнювалася квалітативним прикметником і антропонімом-посесивом.

1919. Кальчукíв – х., Тф. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Святець. Посесивна н.

1920. Калю́женська – корчма, Кр. Існувала у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Криворудка. Варіанти н.: Калюжинская (1855), Калюжинсская (1862), Калюшная (1899), Калюжная (1906), Калюженська (1926). Посесивна н.; пор. ос. н. Калюжний [АЮЗР].

1921. Калю́жна – х., Бл. Існував у ХІХ ст. біля с. Степанівка. Н. – див. № 1920.

1922. Калюс – р., л. Дністра; утворюється злиттям потоків Коломийка і Нечипорівка, протікає через н. п. Віньківці, Карижин і Карачіївці (Вн), Цівківці, Браїлівка, Нова Ушиця, Куча, Глибівка (Нв). Варіанти н.: Kalus, Kalusik, Калюсикъ, Kalusz [СГУ]. Довжина – 65 км [КРВУ]. Гадають, що н. зумовлена каламутною водою річки і утворена за допомогою форманта -юс [С. Д. Бабишин; М. Т. Янко]. Пор. *kalъ / *каlь / *kala / *kalo, що означають: наприклад, у старослов’янській мові калъ – „грязь, тина”; болгарській кал – „грязь, осадок”; чеській kal – „жидкая грязь, грязная вода, сточные воды, лужа, осадок”; словацькій kal – „грязная вода, жидкая грязь, осадок” [ЕСУМ]; у перекладi з грецької Калiус – „гирло” [Надднiстрянська правда. – 1965. – № 73].

1923. Кáлюс – с., Нв. Відоме із XIII ст. З кін. XIX ст. – вол. ц., у 1923–1925 рр. – рай. ц. До 40-х рр. XX ст. – міст. У 80-х рр. XX ст. мешканців переселено. Варіанти н.: Калиоус (1241), Calus (1493), Калюс (1530), Kalus (1630–1650), Kalusz (1784), Калуц (1792), Калуз (1793), Калюс, Калиш (1804), Калиж (1828), Калюс, Калюш (1865). Вiдгiдронімна н. (див. № 1922). Пор. також ос. н. Калусъ, Kalusz [М. О. Демчук].

1924. Калюсéччина (Калюсáни) – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Новий Майдан. Відмікротопонімні н., можливо, мотивовані ГТ калуга, калюжа – „болото; трясовина” [Е. М. Мурзаєв] або апелятивом кал – „бруд” [Б. Д. Грінченко]. Див. також ос. н. Калусъ [М. О. Демчук].

1925. Калю́сик – р., л. Калюса, л. Дністра. Протікає через н. п. Калюсик. Довжина – 12 км [КРВУ]. Демінутивна відгідронімна н. (див. № 1922).

1926. Калюсик – с., Вн, Кар. Варіанти н.: Calus (1493), Kalus (1630–1650), Kalusz (1784), Kalusik (1787), Калюсик (1805), Калюсік (1926). Відгідронімна н. (див. № 1925).

1927. Кáмени – висілок, Ск. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Оріхівка. Квалітативна н., можливо, мотивована деформованим прикметником кам’яний.

1928. Каменолóмня – х., Гр. Існував у I трет. XX ст. біля м. Городок. Вiдмiкротопонімна н., мотивована ГТ каменоломня – „каменярня; кар’єр; родовище каменю, де його видобувають, розробляють” [СУМ].

1929. Ка́мінна – р., л. Цвітохи п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Хролин (Шп) [СГУ]. Н. зумовлена особливостями навколишнього рельєфу.

1930. Кам’янá Грéбля – ур., Ск. Існувало як н. п. Камяная-Гребля на поч. ХХ ст. Локативно-квалітивна н.-сл.-сп.

1931. Кáм’янець-Подíльська óбласть – адміністративно-територіальне утворення, створене у 1937 р. замість прикордонних округ шляхом поділу Вінницької обл. на Вінницьку та Кам’янець-Подільську, куди й увійшли всі райони сучасної Хмельниччини. У травні 1941 р. обласний центр був перенесений із м. Кам’янець-Подільський до м. Проскурів.

1932. Кáм’янець-Подíльський – м. Можливо, в епоху Рубежу мало н.: Klepidava, у I–II ст. – Petridava, Kapposvvov, у IX ст. – Metonium у значенні „кам’яне місто”. Городище перетворене у м. в XI ст. Вiдоме з 1062 р. Першi лiтописнi данi – з 1196 р. Із 1374р. – мiст., з 1795 р. – м. У 1360–1390 рр. – центр Подiльського удiльного князiвства; у 1390–1923 рр. – пов. ц.; у 1390–1793 рр. – центр воєводства; у 1793–1797 рр. – центр намісництва, у 1797–1923 рр. – губернський центр; у 1923–1930, 1935–1937 рр. – центр округу; у 1937–1940 рр. – обласний центр; в 1928–1939 рр. i з 1957 р. – рай. ц. Варіанти н.: коло Каменц (1196), в Каменець (1210), Каменец Подолский (1226), Каmenec (1351), Каменец (1440), Саmenecz (1513), Camenec (1519), Kamieniecz (1565), Kamieniec (1612), Kamieniec Podolsky (1651), Kaminiec (1696), Kamieniec Podolski (1699), Каменец-Подольский (1764), Kamieniec Podolskij (1789), Кам’янець на Подiллi (1926), Кам’янець-Подiльський (1938). Локативно-квалiтативна н.-сл.-сп., що вказує на природнi особливостi навколишньої місцевості (камінь) i локалізацію пос. (подільський), на вiдмiну вiд iнших таких н. [С. Д. Бабишин].

1933. Кáм’янець-Подíльський держáвний ботанíчний сад – ботанічний сад. Розташований у південно-східній частині м. Кам’янець-Подільський, вздовж круч р. Смотрич. Закладений у 1930 р. професором М. Т. Гомораном. Площа – 17,5 га [ППХ]. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма, прикметника та ГТ.

1934. Кáм’янець-Подíльський лісопáрк – парк, Км. Розташований у м. Кам’янець-Подільський вздовж каньйону р. Смотрич. Закладений у 1886 р. Площа – 13 га [ППХ]. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

1935. Кáм’янець-Подíльський райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існує з 1928 р. (крім 1939–1957 рр.). Центр – м. Кам’янець-Подільський. У складі району в різні роки нараховувалося: 30 сільрад та 130 н. п. (1962), 33 сільради, 1 смт. та 121 село (1987), 1 селищна, 42 сільські ради, 1 смт. та 122 села (2004). Загальна площа становить 1500 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

1936. Кам’янéцька окрýга – адміністративно-територіальна одиниця, заснована у 1925 р.; окружним центром було м. Кам’янець-Подільський. Округа нараховувала 16 районів, 296 сільрад, 737 н. п, 1 місто, 2 смт. Загальна площа становила 5560 кв. км. У 1932 р. було ліквідовано округи і створено 5 областей: Харківську, Київську, Дніпропетровську, Одеську та Вінницьку, до якої ввійшла Кам’янецька округа. У 1935 р. на прикордонній частині Вінницької області знову утворена Кам’янецька округа. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ округ, округа – „частина держави, що виділяється в окрему територіальну одиницю з адміністративно-політичною, господарською та ін. метою” [СУМ].

1937. Кам’янéцький повíт – адміністративно-територіальне утворення, яке існувало з 1434 р. до 1923 р. Центр – м. Кам’янець-Подільський. У складі повіту в 1530 р. нараховувалося 11 міст, 153 села, а в 1787 р. – 24 міста і 341 село [АЮЗР]. До його складу у 1914 р. входили Баговицька, Балинська, Бережанська, Вільховецька, Гавриловецька, Городоцька, Довжоцька, Купинська, Куявська, Маківська, Лянцкорунська, Орининська, Рихтецька, Смотрицька та Циківська волості. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ повіт (див. № 1040).

1938. Кам’янúй – х., Шп. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. біля с. Конотопи. Варіанти н.: Камена (1855), Камяний (1906), Камянный (1911). Н. характеризує рельєф, що складається з нерудних корисних копалин [С. Д. Бабишин]. Див. також р. Камінна, яка протікає біля с. Хролин (див. № 1929).

1939. Кáм’янка – зал. ст., Сл. Зареєстрована у 1992 р. як Каменка. Трансойконімна н. (див. № 1944).

1940. Кáм’янка – с., Гр, Кам. Вiдоме із XVII ст. [ІМІС]. Варіанти н.: przy. Woytowinski (1820), д. Войтовина (1862), Вiйтовина (1926), Кам’янка (1946), Каменка (1958). Колишня н. – посесивна: пос. належало сатанiвському вiйту, якому воно було вiддане на утримання К. Сенявською в серед. XVII ст. [Прапор Iллiча. – 1975. – № 84]. Пор. також – р. Вiйтовина, (див. № 684). Сучасна н. – квалітативна, вказує на особливість місцевості [С. Д. Бабишин]; пор. також ГТ кам’янка – „річка, яка тече в кам’янистому ложі” [Е. М. Мурзаєв]; „кам’яниста гора” [Т. А. Марусенко].

1941. Кáм’янка – с., Із, Кун. Варіанти н.: Каmionki (Каменки) (1630), Kamionke (XVIII ст.), Каменка (1874), Kamianka (1882), Кам’янка (1926). Н. – див. № 1940.

1942. Кáм’янка – с., Із. Зафіксоване у 1921 р. як Каменка біля с. Гурщина. Детальніші відомості відсутні. Н. – див. № 1940.

1943. Кáм’янка – с., Км, Кам. Засноване у ІІ пол. XVІII ст.[Прапор Жовтня. – 1972. – № 90]. Варіанти н.: Мукша-Боришковецкая (1889), пос. Борышковецкая Мукша, Мукша Борышковецкая (1893), Мукма (1913), Мікша-Боришковецька, Мукша-Боришковецька (1926), Кам’янка (1946), Каменка (1979). Колишня н. – відгідронімна (див. № 3101), ускладнена ад’єктонімом (див. № 330). Сучасна н. – див. № 1940. Не виключена і відойконімна мотивація н., бо с. фактично є передмістям Кам’янця-Подільського.

1944. Кáм’янка – с., Сл, Цвт. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Каменка (1855), Kamionke (1880), Кам’янка (1926). Н. – див. № 1940.

1945. Кáм’янка – ур., Шп. Як н. п. зареєстроване у 1899 р. Н. – див. № 1938.

1946. Канáрки – х., Кр. Існував у І пол. ХХ ст. У 1939 р. приєднаний до м. Красилів [Красилівський вісник. – 2000. – 14 вересня]. Можливо, відантропонімна н.; пор. татар. канара – „бойня; місце, де забивають скот”; канарок – „сорт вівса, що рано дозріває і має дрібне зерно” [ЕСУМ]; канарка – „канарейка” [Б. Д. Грінченко].

1947. Кáнівка – с., Вл, Плн. Варіанти н.: w Kaniuwce (1765), Kamionka (1789), Конавка (1800), Каневка (1805), Канювка (поч. ХІХ ст.), Kaniowka (1820), Канівка (1926). Етимологічні гіпотези: 1) н. мотивована флоролексемою канька – „очерет”: с. розташоване вздовж р., береги якої вкриті очеретом [С. Д. Бабишин]; 2) пос. було власністю старости М. Потоцького, „пана Каньовського” [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]; пор. ос. н. Kania [М. О. Демчук]. Див. також каня – „шуліка” [ЕСУМ].

1948. Кáнтівка – с., Ск, Нем. Варіанти н.: дер. Кантовка (1899), Кантівка (1946). Відантропонімна посесивна н.; див. Кантовський [АЮЗР]. Пор. також кант – „край, круг, кут” [ЕСУМ].

1949. Капанú – с., Із. Як н. п. Капаны зареєстроване біля с. Плужне у 1921 р. Детальніші відомості відсутні. Можливо, в основі н. – фонетичний варіант мікротопоніма копанка зі значенням „розміщене під посів місце у лісі, яке не можна орати, а лише треба копати; невелике водоймище з ґрунтовою водою, викопане для господарських потреб; криниця без зрубу” [Б. Д. Грінченко].

1950. Капáриха – х., Чм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Свіршківці. Можливо, в основі н. – прізвисько власниці; пор. капар – „збіднілий”; капарниця – „погана господиня; нечупара” [Б. Д. Грінченко]; капара – „хвороблива, квола людина”; капарка – „збідніла, зубожіла жінка” [ЕСУМ].

1951. Капáриха – х., Чм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Юрківці. Н. – див. № 1950.

1952. Капелáна – х., Кр. Існував у ХІХ ст. біля с. Кошелівка. Посесивна н.; пор. апелятив капелан – „католицький священик, що править службу в каплиці для вузького кола віруючих” [СУМ].

1953. Капелю́х – ліс. ст., Вл. Як н. п. Капелюхъ зареєстрована у 1899 р. Відмікротопонімна н., мотивація якої невідома.

1954. Капітýльщина – колонія, Шп. Існувала у ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: д. Капитульщина (1899), Капітульщина (1926). Можливо, н. вказує на спосіб отримання землі; пор. лат. capitulāre – „домовлятися; укладати угоду” [ЕСУМ].

1955. Капустúн – с., Ск, Кап. Варіанти н.: Старые и Новые Капустинцы (1593), Капустино (1603), Капустинъ (1611), Kapustin (1789), Капустин (1926). Відантропонімна посесивна н., яка ускладнювалася квалітативними прикметниками.

1956. Капустяни – с., Нв, Кпт. На рубежі ХІХ–ХХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Capusczyncze (1493), Kapusczynce (1542), Капущинцы (1542), Kapuszane (1630–1650), Kapustynce, Kapusciany (1661), Капустяны (1805), Капустяне (1884), Капустяни (1926). Патронімічна н., мотивована ос. н. Капуста (1498).

1957. Карабíївка – с., Тф, Крб. Варіанти н.: друге селище Камень (1421), Камень Верхний (1563), Вишний Камень (1584), Кораблівка (1606), Караблівка (1629), Карабіевка (1681), Karabijowka (1789), Korablowka (1789), Карабіївка (1926). Колишня н. – локативно-квалітативне сл.-сп.: у давнину тут добували камінь. Оскільки пос. розташоване на р. Полква, вище смт. Теофіполь (колись – Камень), то с. називали Вищий або Верхній Камень. Сучасна н. татарського походження: у Кримських горах є масив Карабі-Яйла, можливо, пос. заснували вихідці звідти. Феодали наймали татарські загони для охорони маєтків від народних заворушень та повстань. Найманці створили с., н. якого збереглася і до сьогодні в українізованій формі [І. А. Стасюк]. Можливо, н. відантропонімна, вказує на першого поселенця; пор. ос. н. Карабанъ [АЮЗР]. Варіант Кораблівка – невідомої мотивації (можливо, н. пов’язана з ГТ корабель – „висока гора” [ЕСУМ] або антропонімом).

1958. Карабíївський – х., Тф. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Карабіївка. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

1959. Караї́мівка – с., Ск, Всн. Засноване на поч. ХVI ст. [С. Д. Бабишин]. Варіанти н.: Караимовка (1782–1783), Караїмівка (1926). Польський король Сигизмунд І переселив із Польщі караїмів на Волинь, де вони й заснували села Караїмівку та Караїну (Караїму) [А. М. Андріяшев].

1960. Караї́на – с., Тф, Гав. Варіанти н.: д. Каролина (1747), Karolina (1867), Кароліна (1926), Караїна (1946). Етимологічні гіпотези: 1) за народними переказами, під час війни німці топили людей у криницях, тобто карали їх; 2) поміщиця Кароліна Яблоновська у ХVIІІ ст., переселивши частину населення з Карабіївки, заснувала с. і назвала своїм ім’ям. Згодом переселенці трансформували н. у Караїну [Червона зірка. – 1977. – 5 березня]. Див. також № 1959.

1961. Карасúха – с., Бл, Бгр. Варіанти н.: Красиха (1855), хут. Карасиха (1899), Карсиха (1921). Посесивна н., в основі якої – прізвисько жінки; див. – дворянин Я. Карась [АЮЗР]; пор. ос. н. Карась (1498).

1962. Карачіївці – с., Вн, Кар. Відоме з 1431 р. [ІМІС]. Варіанти н.: Гричовцы, Гричковцы (XV ст.), Карачеевцы (1530), Речовцы, Шагутинцы (XVІ ст.), Hriczoowcze alias Karaczowcze (1582), Karacziowcze (1630–1650), Karaczyiowce (1784), Карачиевцы (XVІІІ ст.), Карачиев (1800), Karaczyiewce (1820), Карачіївці (1926), Карачиївці (1938). Перша н., мабуть, мотивована ос. н. Гричко; пор. Грицко (1404), Гридко (1495). Друга н. (патронімічна за формою) більше ніде не фіксується. Етимологічні гіпотези сучасної н.: 1) від етноніма карачіївці – „жителі Північного Кавказу” [О. С. Стрижак]; 2) від антропоніма Карач (1495); 3) у 1504 р. пос. заволоділи шляхтичі Карачевські [АЮЗР], що найбільш імовірно.

1963. Карáчківці – с., Чм, Цик. Варіанти н.: Карачева Лука (І пол. XVI ст.), Karaczkowcze, albo Karasziowa Laka (1565), Karaczkowcze (1569), Карасева Лука, Карасівка, Карашівка (XVI ст.), Karaczkowce (1661), Kereczkowce (1784), Карачковцы (1855), Карачковцы, Карасев Луг (майже зникло) (1893), Карачківці (1926). Колишня н. – посесивне сл.-сп., мотивоване ГТ та ос. н. Карась (XVIІ ст.). Сучасна н., мабуть, є своєрідною трансформацією давньої; пор. також ос. н. Карач (1495).

1964. Карвасáри – міст., Км. Засноване у ІІ пол. XVI ст. кам’янецьким старостою Влодеком як караван-сарай [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. У 30-х рр. ХХ ст. приєднане до с. Смотрич. Варіанти н.: w Karwasarach (1765), Karwasary pod Kamiencem (1775), Карвасары (1805), Карвасари (1926). За С. Д. Бабишиним, н. виникла в результаті контамінації АГТ караван-сарай – „заїжджий двір для караванів” [Е. М. Мурзаєв]. На нашу думку, в основі н. – апелятив карвасар зі значенням „словесний суд, який розташовувався колись у містах та селах на ярмаркових площах у палатках” [Б. Д. Грінченко], тобто, найімовірніше, що у міст. таким чином розглядалися різні судові справи.

1965. Карвóвського – х., Пл. Як н. п. Карвовскаго зареєстрований у 1899 р. Генітивна посесивна н.

1966. Каргóпіль – фільварок, Із. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Карнополь (1899), Каргопіль (1926). Мотивація н. невідома. Можливо, в основі – апелятив карган зі значенням „приймальний пункт для риби; льодовня, холодильник” [ЕСУМ] та ГТ поле.

1967–1968. Кар’є́р 1-й, 2-й – кар’єри, Сл. Як н. п. зареєстровані у 1899 р. Локативно-квалітативні н., ускладнені диференційним числівником; див. ГТ кар’єр – „низьке піщане місце” [Т. А. Марусенко]; „місце відкритого добування копалин, які залягають неглибоко” [СУМ].

1969. Кар’єри – ур. біля с. Велика Слобідка (Км), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 1967.

1970. Карúжин – с., Вн, Він. Варіанти н.: Karaczyn (1784), Karyczyn (1787), Карчин (1800), Karazyn (1820), Карыжин (1855), Карыжын (1862), Карижин (1888), Карижен (1938). Посесивна н.

1971. Карúмка – ур., Шп. Існувало як н. п. Каримка на поч. ХХ ст. Відантропонімна н.; пор. ос. н. Кариманъ [М. Я. Морошкін].

1972. Карúчинці – х., Др. Існував як Карычинцы у середині ХІХ ст. біля с. Коричинці. Трансойконімна н.

1973. Карíна – передмістя, Вн. Як н. п. Caryna зареєстроване у 1789 р. Злилося із с. Зіньків. Мотивація н. невідома, можливо, це вказівка на власницю.

1974. Кáрлівка – передмістя, Вн. Як н. п. Karlowka зареєстроване у 1789 р. Злилося із с. Зіньків. Відантропонімна н.

1975. Кармалíти – х., Км. Заснований на поч. XVIІІ ст. З ІІ пол. ХІХ ст. існує як одне пос. з х. Ольховець. Варіанти н.: д. Кармалиты (1861), выс. Ольховец, Кармалиты (майже втрачене) (1893), х. Ольховець (Кармаліти) (1926). Посесивна н.: пос. виникло на землях, що належали кармелітському монастирю [Прапор Жовтня. – 1973. – № 116]. Див. також ос. н. Кармаліта та р. Кармелітанка, притока Жванчика (див. № 1979).

1976. Кармалюкова гора – гора (товтра), вершина Подільської височини, розташована на території однойменного заказника між с. Привороття Друге і Гуменці (Км) На горі знайдено залишки давнього городища [І. С. Винокур] і в 1980 р. встановлено пам’ятний знак – метрову стелу з написом про те, що тут у V–IV ст. до н. е. існував укріплений пункт скіфів, а пізніше, у ХІІ–ХІІІ ст., – городище слов’ян [ППХ]. Те саме, що й Гнатовина. За народним переказом, тут діяв Устим Кармалюк – керівник боротьби селянства проти поміщиків на Поділлі [М. Т. Янко]. Н.-сл.-сп. складається із присвійного прикметника і ГТ.

1977. Кармалюкóва горá – заказник, Км. Розташований біля с. Привороття Другого. Площа – 765 га [ППХ]. В основі н. – оронім Кармалюкова гора (див. № 1976), яка розташована на території заказника.

1978. Кармалюкова печера – печера на півдні Кармалюкової гори, на лівому березі р. Мукші (Км) [М. Т. Янко]. Н.-сл.-сп. складається із присвійного прикметника і ГТ.

1979. Кармелітáнка – р., л. Жванчика л. Дністра; між рр. Суржа і Смотрич (КРУ). Варіанти н.: Кармалітанка, Кармелитка [СГУ]. На нашу думку, це р. Вільшанка, пор. колишнє найменування с. Вільховець – Кармеліти. Довжина – 10 км [КРВУ]. Н. – від католицького чернечого ордену кармелітів, монастир яких колись був розташований на березі цієї річки [М. Т. Янко]. Див. також № 1975.

1980. Карначíвка – с., Яр, Про. Варіанти н.: Kacziowka (1630–1650), Kornaczowka (1661), w Kornaczuwce (1765), Корначевка (1805), Карначувка (1862), Карначевка (1898), Корпачевка (1914), Корпачівка (1926), Карначівка (1946). За переказами, в основі н. – прізвище чи прізвисько власника; пор. ос. н. Корнач (1545).

1981. Каролíна-Гранúця – фільварок, Тф. Існував у ХІХ – поч. ХХ ст. Варіанти н.: Каролинская граница (1899), Карол.-Граница (1906), Каролина-Граница (1911). Локативно-квалітативна н.-сл.-сп., що складається з ойконіма (див. № 1960) та ГТ.

1982. Карпúлівка – с., Бл, Мбр. Варіанти н.: Карпиловка Бол. (1816), д. Карпиловка (1855), Карпилівка (1926), Корпилівка (1996). Відантропонімна н., яка вказує на першого поселенця; пор. ос. н. Карпило (Карпо). Н. ускладнювалася квалітативним прикметником.

1983. Кáрпівці – с., Сс, Плв. Варіанти н.: Карповцы (1453), Karpowcze (1469), Karpowce (1668), Karpowka (1787), Корпивцы (1800), Каржовцы (поч. ХІХ ст.), Карпівці (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Карп (1430).

1984. Кáрпівці – с., Хм, Руж. Варіанти н.: Karpowce (1784), Карповцы (1800), Карновцы (1914), Карпівці (1926). Н. – див. № 1983.

1985. Кáрпівщина – с., Пл. У 1612 р. тут побудована церква під керівництвом архімандрита Карпа [М. І. Теодорович]. Очевидно, пос. існувало з цього часу. Офіційні відомості – з ХІХ ст. У 1960 р. об’єднане з м. Полонне. Варіанти н.: ур. Карповщизна або “Под монастыркомъ” (1855), предм. Корповщина м-ка Полоннаго (1899), Карповщина (1926), Карпівщина (1946). Відантропонімна н., мотивована іменем архімандрита Карпа; див. також – С. Карповський [АЮЗР].

1986. Карпóва усáдьба – ур., Шп. Існувало у ХІХ – на поч. І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Карпусево (1899), Карпова усадьба (1906). Відантропонімна посесивна н., мотивована ос. н. Карпо або прізвищем власника м. Судилків П. О. Карпова [І. І. Леонтьєв].

1987. Карпусéве – ур., Шп. Зареєстроване як н. п. Карпусево у 1899 р. Н. відантропонімна посесивна; пор. ос. н. Карпусь [Б. Д. Грінченко].

1988. Карукóвіча – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Новий Майдан. Генітивна посесивна н.

1989. Касені́вка – р., п. Корчика л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Малий Правутин, Манятин, Гориця (Сл). Варіант н.: Касеньевка [СГУ]. Відантропонімна н. невідомої мотивації.

1990. Каскáда – с., Нв, Нву. Відмікротопонімна н.: на поч. ХІХ ст. в честь приїзду подільського губернатора В. І. Червкіна з джерела питної коди зробили водоспад-каскад; з того часу ця місцевість зветься Каскадою [Наддністрянська правда. – 1898. – № 156]. За С. Д. Бабишиним, русла деяких річок перетинаються бродами – кам’яними підвищеннями, що утворюють мілину, якою можна перейти без перевозу. Ймовірно, такий брід біля с. й нагадує каскад. Пор. каскад – „природний або штучний водоспад, що спадає уступами, або система таких водоспадів, каскада, лава” [СУМ].

1991. Каскáда – фільварок, Дн. Як н. п. зареєстрований у 1898 р. біля с. Мушкутинці. Н. – див. № 1990.

1992. Катерúнівка – с., Дн, Мин. Варіанти н.: Катериновка (1862), Катеринівка (1926). Етимологічні гіпотези: 1) с. назване в честь імператриці Катерини ІІ, яка зупинялася тут під час поїздки Україною. Проте документально це не підтверджено; 2) с. засноване вихідцями із російських губерній, які назвали його іменем імператриці [В. С. Прокопчук].

1993. Катерúнівка – с., Хм, Ант. Варіанти н.: Katarynowka (1784), Katherynowka (1789), Катериновка (1800), Katerynowka (1820), Катериновка, Екатериновка (1893), Катеринівка (1926). За переказами, пос. належало Катерині.

1994. Кацабíївка – х., Чм. Існував у І пол. ХХ ст., приєднаний до с. Івахнівці. Варіанти н.: х. Пукосів (1926), Кацабіївка (1946). Пос. не зовсім тотожні. Перша н. – посесивна. В основі другої – етнонім кацап, кацаб зі значенням „росіянин” [Б. Д. Грінченко].

1995. Кáчинці – с., Ск. Існувало як Качинцы у І трет. ХХ ст. біля с. Медці. Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Качка (1472), дворяни Качинські [АЮЗР].

1996. Качукú – с., Бл. Зафіксоване у 1921 р. біля с. Кащенці. В основі н. – прізвище власників.

1997. Качýринці – с., Вл, Птр. Відоме із XVI–XVII ст. [М. В. Симашкевич]. Варіанти н.: д. Качуринцы (1862), Кочуринцы (1884), Качуринці (1926). С. Д. Бабишин виводить н. від зоолексеми качка. За переказами, н. відантропонімна посесивна; пор. ос. н. Качаръ (1579), Качура (1698).

1998. Кашелíвка – х., Пл. Існував у І трет. ХХ ст. як Кашелевка. Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Кошель (1495).

1999. Кашівщúна – ур., Із. Існувало як н. п. Кашевщина у ХІХ ст. біля с. Мокрець. Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Кашинъ (1472), Каша (1537). З 1647 р. відомий рід Кашовських [АЮЗР]. Див. також кашка – „дрібні квітки на рослинах; молоді соснові шишки; конюшина; грицики” [ЕСУМ].

2000. Кашлай – ліс біля с. Підлісний Олексинець (Гр), у якому знайдено залишки д.-р. городища [І. С. Винокур]. Н. невідомого походження; можливо, мотивована прикметником кошлатий зі значенням „мохнатий” [Б. Д. Грінченко].

2001. Каштáнівка – с., Км, Гру. Варіанти н.: Kozodawince (1730), Козодавинцы (1800), Козодавинці (1926), Каштанівка (1967), Каштанова (1979). Колишня н. – патронімічна, мотивована ос. н. Козодав(а); пор. рос. Козодав И. (1495). В основі сучасної н. – флоролексема каштан.

2002. Кáщенці – с., Бл, Ств. Відоме з XVI ст. Варіанти н.: Кащинцы (1563), Kaszczynce (1872), Кащинці (1926), Кащенці (1946). Патронімічна н.; пор. ос. н. Кащенецъ, Кашка (1599), Кащикъ (1651).

2003. Квітнéве – с., Бл, Кві. Варіанти н.: Бhсовка (1565), Бесовка (1565), Bisowka (1618), Бисовка (1681), Biczowa, Biszow (1789), Bisowka (1872), Бисивка (1901), Бісівка (1926), Квітневе (1969). Колишня н. – відгідронімна: на півночі с. текла річка Бісиця, в народі – Устя [Життя і слово. – 1998. – 27 жовтня], яка, проте, документально не засвідчена. Можливо, відантропонімна н. Сучасна н. – емоційно-експресивна, мотивована найменуванням місяця.

2004. Кéптинці – с., Км. У 1967 р. приєднане до с. Голосків. Варіанти н.: Киптинцы (1439), Keptyncze (1530–1540), Киплнийче (1553), Kiplincze, albo Kiplowcze (1565), w Kipthinczach (XVI ст.), Kuszince (1630–1650), Kiptynce (1661), Kiblynce (1789), Кептинцы (1805), Коптинцы (Koptynce) (1820), Kieptynce (1820), Каптинцы (1855), Кептинці (1926). С. Д. Бабишин виводить н. від апелятива кіпець – „купа землі; межовий знак”. На нашу думку, патронімічна н., утворена від ос. н. Кипта; пор. укр. Киптай (1552).

2005. Кернúця – л. Збруча л. Дністра; між рр. Темна і Дубовецький. Варіанти н.: Керница, Kiеrnica [СГУ]. В основі н. – гідрографічний термін діалектного походження керниця – „колодязь”.

2006. Киднорáлка – х., Шп. Існував у ХІХ ст. Етимологія н. невідома.

2007. Киликúїв – с., Сл, Клк. У 1602–1923 рр. – міст. Варіанти н.: Киликіевские имения (1568), Киликіевъ (1571), Киликиевское (1579), Kilikiew (1789), Киликиев (1921), Килікиїв (1926), Киликиїв (1946), Киликіїв (1987). За переказами, н. походить від дієслова киликати – „щебетати” [Б. Д. Грінченко], оскільки с. розташоване на р. Корчик, де водилося багато птахів. На нашу думку, н. – відантропонімна посесивна; пор. ос. н. Килка (1506).

2008. Кирдáнівка – присілок, Лт. Існував із XVI ст., у ХІХ ст. злився із с. Кудинка. Варіанти н.: Кердановцы (1530), Kierdanowcze (XVI ст.), Kirdonowka (1661), Kierdanowka (1668), Кирдановка (1805), Kerdanowka (1820), Кердановка (1862), Кудынка с Кирдановкой (1893). С. Д. Бабишин виводить н. від апелятива кирда – „отара або стійло для овець”. Ймовірніше, що н. мотивована ос. н. Кердан, Кардан; див. також – поміщики Керданівські [АЮЗР].

2009. Киселí – с., Ск, Схн. Варіанти н.: Кисели (1593), Kisieli (1789), Kisiele (1885), Кисили (1906), Кисілі (1926), Киселі (1946). Посесивна н., в основі якої – прізвище землевласника Киселя [АЮЗР]; пор. ос. н. Кисель (1475). Див. також ГТ киселиця – „трясовина, болото” [Е. М. Мурзаєв].

2010. Киселíв – х, Сл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: ур. Кисилево (1899), Киселево (1906), Киселів (1926). Відантропонімна посесивна н. (див. № 2009).

2011. Киселíвка – с., Км, Влз. Варіанти н.: Thyschylowcze (1493), Тыщиловцы (1530), w Tyszolowcach (1765), Kisielowka (1775), Tyszlowce (1787), Tyszylowce (1789), Киселевка (1805), Kisieluwka (1820), Киселевцы (1855), д. Кисилевка (1888), д. Кисилевка, Кисилевцы (1893), Кисілівка (1926), Киселівка (1946). Перша н. – патронімічна, ймовірно, мотивована прізвищем або прізвиськом першопоселенця Тишила; пор. ос. н. Тиш (1618). Сучасна н. має посесивний характер; пор. ос. н. Кисель (1475).

2012. Китáйгород – с., Км, Кит. Засноване на поч. XVІІ ст. кам’янецьким каштеляном А. Потоцьким. Із поч. XVІІ до 40-х рр. ХХ ст. – міст. З ІІ пол. ХІХ ст. до 1923 р. – вол. ц., у 1923–1931 рр. – рай. ц. Варіанти н.: Kutajgrad (1630–1650), Китайгород, Новый город, Новое место (1638), Kitaygrod (1661), Kytajgrod (1674), Китайград (1793). Н. утворена від слів кита – „плетениця” і город – „місто”. В минулому так іменувалися поселення, що мали укріплення, які спочатку ставилися з лози, а потім мурувалися [С. Д. Бабишин]. Колишня н. – поєднання квалітативного прикметника і АГТ.

2013. Китайгорóдський ліс – заказник, розташований на південний захід від с. Китайгород (Км), на скелях р. Тернава. Площа – 84 га [ППХ]. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

2014. Китайгорóдський райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існувала у 1923–1931 рр. Центр – с. Китайгород (Км.). У 1926 р. нараховувалося 19 сільрад та 57 н. п. Загальна площа становила 381 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

2015. Кíззя – потік, л. Збруча л. Дністра; протікає через н. п. Бурти (Чм), Добровілля, Кізя, Адамівка, Параївка, Кізя-Кудринецька і Завалля (Км). Варіанти н.: Кизя (1825), Kizia, Kisia, Казя, Кізя, Кіза [СГУ]. Довжина – 32 км [КРВУ]. Етимологія гідроніма незрозуміла. С. Д. Бабишин вважає, що н. мотивована зоолексемою коза, козій (віл), що малоймовірно. Пор. у рос. діалектах ГТ козел зі значенням „вир” [П. Л. Маштаков]. Можливо, у н. відбито якість води; пор. кіз, кізяк – „послід свійських тварин” [ЕСУМ]. Див. також ГТ кізівер – „круте узгір’я, яке можна орати зверху вниз” [Б. Д. Грінченко].

2016. Кíзя – с., Км, Прв. Варіанти н.: w Kuzi (1765), Kuzia (1784), Кузя (1805), д. Кизи (1862), д. Кизя, Козя, Кузя (1893), Кізя (1926). Відгідронімна н. (див. № 2015). Див. також ос. н. Кизь.

2017. Кíзя-Кудринéцька – с., Км, Слр. Існує з поч. ХХ ст. Варіанти н.: прис. Кізя-Кудринецька (1926), Кизя-Кудринецкая (1979). Н.-сл.-сп. складається з гідроніма (див. № 2016) та ад’єктоніма (див. № 2371).

2018. Кíзя-Цвíклівська – с., Км. Засноване у XVIII ст. під н. Кизя, Козя, Кузя-Цвикловецкая. У 30-х рр. ХХ ст. приєднане до с. Кізя-Кудринецька. Можливо, у XVIII ст. тут існувало пос. під н. Слобідка-Цвікловецька [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Варіанти н.: Kuzia (1775), Кизя (1805), Kizia (1820), д. Кизя, Кузя, Козя (1893), прис. Киза (1905), Кізя Цвіклівська (1926). Н.-сл.-сп. складається з гідроніма (див. № 2016) та ад’єктоніма (див. № 4905).

2019. Кільчíвщина – х., Пл. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Кильчевщина (1899), Кольчевщина (1911). Відмікротопонімна н., мотивація якої – невідома; пор. ос. н. Килка (1506) та апелятив кілок.

2020. Кіндратка – р., п. Хмелівки п. Смілки л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра, на межі Хмельниччини і Житомирщини. Варіант н.: Кондратка [СГУ]. Відантропонімна н. (див. також № 2021).

2021. Кіндрáтки – с., Із, Біл. Варіанти н.: Кондратовичи (1593), Кондратка (1855), Kondratka (1889), Кіндратки (1926), Кіндратка (1946). Патронімічна н.; пор. ос. н. Кіндрат (ХІ ст.). Див. також р. Кіндратка, басейн Дніпра (див. № 2020).

2022. Кіндячиха – ур. біля с. Вільхівці (Чм), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. Імовірно, відантропонімна н. у вигляді андроніма.

2023. Кíпчинці – с., Пл., Бра. Варіанти н.: Копычинцы (1593), Купчинцы (1855), Купчинці (1926), Кіпчинці (1946). На думку С. Д. Бабишина, н. пов’язана із залишками давніх могил чи сторожових курганів або походить від ГТ кіпець – „купа землі чи каміння, межовий знак, штучний пагорб”. Г. Мельник виводить н. від апелятива купина: місцевість була залита водою і заросла купинами [Новий шлях. – 1988. – № 139]. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Копито, Купа, Кипчак (1495).

2024. Кісілíвка – висілок, Вл. Існував у ІІ пол. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Дзеленці. Варіанти н.: д. Киселевка (1862), выс. Кисилевка (1893), Кісілівка (1926). Відантропнімна посесивна н.; пор. ос. н. Кисель (1532).

2025. Кісільóва – фільварок, Вл. Існував у ІІ пол. ХІХ ст. біля с. Дзеленці. Генітивна посесивна н.

2026. Клембáнка – посілок, Лт. Як н. п. Klembanka зареєстрований у 1820 р. біля с. Снітівка. Детальніші відомості відсутні. Етимологія н. невідома

2027. Клéмбівка – зал. ст., Із. Існує з поч. ХХ ст. Варіанти н.: посіл. Клембівка (1926), Клембовка (1992), Клембівка (2004). Трансойконімна н. (див. № 2046).

2028. Клементúнівка – фільварок, Вл. Існував на рубежі ХІХ–ХХ ст. Відантропонімна посесивна н.: належав поміщиці Клементині Тишкевич [В. К. Гульдман].

2029. Клепачá – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Трительники. Генітивна посесивна н.

2030. Клепачí – с., Сл, Клп. Варіанти н.: Клепачи (1602), Клебачь (1816), Клепачі (1926). За С. Д. Бабишиним, н. походить від діал. клепас, клепач – „заробітчанин, найманець по обмолоту хліба, молотильник ціпом; молоток для клепання кіс і сап”. На нашу думку, родова н.; пор. ос. н. Клепач (ІІ пол. ХV ст.).

2031. Клепачí – х., Сл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Клепачі. Трансойконімна н.

2032. Клещéвіч – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля смт. Вовковинці. Посесивна н.

2033. Климашíвка – с., Хм, Паш. Варіанти н.: Klymasch (1493), Klimashowcze (1530–1542), Климашовцы (1530–1542), Klimaszowce (1668), Klimaszowka (1784), Klemaszowka (1787), Климашовка (1800), Климашевка (1855), Климашівка (1926). Патронімічна н., в основі якої – ос. н. Климаш; пор. Клим (1213).

2034. Климашíвський ліс – дача, Хм. Як н. п. зареєстрована у 1893 р. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

2035. Климентóвичі – с., Шп, Суд. Варіанти н.: д. Климентовичи (1855), Klimentowicze (1883), Климентовичі (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Климентъ, Клементъ (1460).

2036. Клúмівка – х., Із. Існував у ХІХ – на поч. XX ст. біля с. Клембівка (Клубівка) як Климовка. Н. вказує на власника пос.

2037. Клúмівка – трактир, Із. Зареєстрований як н. п. Климовка у 1855 р. Детальніші відомості відсутні. Трансойконімна н.

2038. Клúмківці – с., Хм, Вод. Варіанти н.: пустыня Плоска (1420), с. Плоска (1420–1440), Плоска, иначе Климковцы (1530), Klinkofce (1630–1650), Klimkowce (1661), Клинковцы (1862), Клишковцы (1888), Климківці (1926). Колишня н. – відгідронімна (див. № 3596). Сучасна н. – відантропонімна посесивна, пор. Клим (1213).

2039. Климкóво – ліс. ст., Др. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Відантропонімна посесивна н.

2040. Клин – х., Гр. Існував у ХІХ – І пол. ХХ ст., приєднаний до с. Лісоводи. Н. – див. № 2041.

2041. Клининú – с., Вл, Клн. Відоме із 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Klininy (1789), Клинины (1855), Клинины, Кленины (1899), Клины (1911), Клиницє (1921), Клинини (1925). За переказами, с. засноване на місці колишнього, спаленого у 1241 р. татарами, с. Йосипівка. Н. вказує на конфігурацію земельних угідь, на яких засноване с. [С. Д. Бабишин]. Пор. ГТ клин – „ліс на березі річки; частина болота, що заростає лісом; лісосмуга; ділянка лісу; край лісу” [О. К. Данилюк]; „земельний наділ; ділянка землі, що має форму трикутника і куди-небудь врізається вузькою смугою” [С. Д. Бабишин]. Див. також ос. н. Кленъ (1107), Клинъ [М. Я. Морошкін].

2042. Клинúнська – х., Сл. Існував у ХІХ ст. Локативна н. (див. № 2044).

2043. Клинóвé – с., Гр, Кли. Відоме із XVI ст. Варіанти н.: Skotinincze (1656), Skotinnifce (1630–1650), Skotyniniec (1661), w Skotynianach (1765), Скотыняны (1805), Скотиняне (поч. ХІХ ст.), Скотиняни (1926), Клинове (1967), Клиновое (1976). С. Д. Бабишин вважає, що колишнє найменування вказує на н. мешканців: скотиняни – „грошовиті, багаті люди”; пор. скот – „н. грошової одиниці” [ССУМ]. На нашу думку, відантропонімна посесивна н.; див. – поміщики Скотницькі [АЮЗР]. В основі сучасної н. – ГТ клин (див. № 2041).

2044. Клін – х., Сл. Існував у І трет. XX ст. біля с. Шевченка. Варіанти н.: Клинъ (1911), Клін (1926). В основі н. – ГТ клин (див. № 2041).

2045. Клопóтівці – с., Др, Кло. Варіанти н.: Lopothowcze (1652), Klopotowce (1661), Клопотов (1787), Клопотовцы (1800), Клопотівці (1926). К. С. Баценко вважає н. емоційно-експресивною з негативним забарвленням, в основі якої – апелятив клопоти. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Клопот (1552), білор. Лопот (1520).

2046. Клубíвка – с., Із, Клу. Варіанти н.: Климбовка (1629), Клембовка (1855), Kłembowka (1889), Клембівка (1926), Клубівка (1946). Перша н. – посесивна відантропонімна; див. – дворяни Клембовські [АЮЗР]. Сучасна н. – фонетична трансформація колишньої.

2047. Клю́ха – посілок, Кр. Існ. у ХІХ ст. на північ від с. Мончинці. Детальніші відомості відсутні. Можливо, в основі н. – прізвище власника; пор. ос. н. Клюшко (1606), Клюка [М. Я. Морошкін]. Див. також клюка – „палка с гачком, крюк” [Б. Д. Грінченко].

2048. Ключúнського – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Степівка. Генітивна посесивна н.

2049. Ключíвка – с., Кр, Вко. Варіанти н.: Мазепинки (1589), Мазепинцы (1618), Mazepincy (1765), Мазетенцы (1899), Мезенцы (1921), Мазепинці (1926), Ключівка (1946). Колишня н. – посесивна: власниками с. були спольщені українські шляхтичі Мазепи. Сучасна н. – квалітативна: с. розташоване на березі річки, яка бере початок зі студених джерел (ключів) [Ю. Д. Гжимайло].

2050. Кнúшківці – с., Хм. У 1981 р. приєднане до м. Хмельницький. Варіанти н.: Книжковцы (1764), Knyszkowce (1784), Книшковцы (1805), Кныжковцы (1893), Книжківці (1926), Книшківці (1946). Патронімічна н., мотивована ос. н. Книшко; пор. Книщ (1565), Ф. Кныш (1611).

2051. Княгúнин – с., Км, Ход. Варіанти н.: Knyehynyno (1493), Княгинин (1530), Keniahingnin (1630–1650), Knihynin (1661), w Kniehyninie (1765), Kniahinin (1775), Knihin (1784), Kniahynin (1789), Княгинев (1800), Княгинино (1855). За переказами, тут стояв замок, в якому жила якась княгиня; за іншими джерелами, – тут жила дочка половецького хана, дружина князя Пониззя [В. К. Гульдман]. Безумовно, посесивна н., мотивована апелятивом або антропонімом.

2052. Княгúнин – с., Сл. Існувало у ХVІІ ст. як Княгинин [О. І. Баранович]. Частина мешканців с. переселилася у 30-х рр. ХVІІ ст. у Славуту [ІМІС]. Детальніші відомості відсутні. Посесивна н., оскільки князі й бояри були найбільшими феодалами-землевласниками [С. Д. Бабишин].

2053. Кня́жина – ліс. ст., Вл. Існувала як н. п. у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Яхнівці. Варіанти н.: ур. Княжина (1899), Княжна (1906), ліс. стор. Княжина (1926). Відмікротопонімна посесивна н. (див. № 2052).

2054. Кня́жино – х., Бл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Миклаші. Варіанти н.: Княжина (1899), Княжино (1926). Н. – див. № 2052.

2055. Кня́жпіль – с., Км, Кнж. Варіанти н.: Knyasch (1493), Княже (1530), Kniaže (1661), Kniaža (1784), Kniazie (1787), Kniazpol (1789), Княжполь (1800), Князе (серед. ХІХ ст.), Княжпіль (1926). За переказами, пос. існує із ХІІІ ст. і було, мабуть, власністю одного із князівських родів; початкова н. – Княже село.

2056. Княжпільська лісовá дáча – заказник. Пасмо товтр розташоване на схід від с. Княжпіль (Км), між річками Тернава та Гниловодка. Площа – 310 га [ППХ]. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ.

2057. Князьова – ліс. ст., Гр. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. мотивована прізвищем або прізвиськом власника.

2058. Кобúлів – с., Із. Існувало у І трет. ХХ ст. біля с. Мала Медведівка. Варіанти н.: Кобылов (1921), Кобилів (1926). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Кобыла (1347).

2059. Ковалéва Долúна – х., Існував у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Вільхівці. Відмікротопонімна н.-сл.-сп., що складається з посесивного прикметника та ГТ.

2060. Ковáликів – х., Тф. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Святець. Відантропонімна посесивна н.

2061. Ковалíв – х., Лт. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Козачки. Посесивна н.

2062. Ковалíв – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Рідкодуби. Н. – див. № 2061.

2063. Ковалíвка – с., Гр, Нвс. Варіанти н.: w Kowaluwce (1765), Kowalowka (1775), Kowalowce (1784), Копалевка (1805), Ковалечина (поч. ХІХ ст.), Ковалевка (1888), Ковалівка (1926). За С. Д. Бабишиним, пос. заснували ковалі, вироби яких славилися на всю округу. Імовірніше, що н. мотивована ос. н. Коваль.

2064. Ковалíвка – с., Нв. У 50-х рр. ХХ ст. приєднане до с. Заборознівці. Варіанти н.: Kowel (1630–1650), Kowalowka (1784), Ковалевка (1800), д. Слоб. Ковалевка (1862), Ковалівка (1926). Н. – див. № 2063.

2065. Ковáльського – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Писарівка. Генітивна посесивна н.

2066. Ковáльського – х., Пл. Існував у XIX – на поч. XX ст. як Ковальскаго. Н. – див. № 2065.

2067. Ковáльського – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Бережанка. Н. – див. № 2065.

2068. Ковальчукá – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Щаснівка. Н. – див. № 2065.

2069. Коваля́ – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Щаснівка. Н. – див. № 2065.

2070. Ковéринський прикордóнний пóст – прикордонний пост, Вл. Як н. п. зафіксований у кінці ХІХ ст. Варіанти н.: х. Кордон Пост (1862), Коверинский пограничный пост (1893). В основі н. – ойконімізований апелятив у значенні АГТ, який ускладнювався відантропонімним прикметником; див. ос. н. Г. Коверя (поч. XVI ст.).

2071. Кóвтýн – ур., Дн. Розташоване на території Миньковецького лісництва. Пам’яткою природи оголошене через наявність насадження берека [ППХ] Мотивація н. невідома. Пор. ос. н. Ковтун та апелятив ковтун – „жмут збитого волосся, вовни, шерсті” [Б. Д. Грінченко].

2072. Ковчúшина – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Щаснівка. Н. – див. № 2065.

2073. Когýтівка – х., Вн. Існував у І пол. ХХ ст., у 1956 р. приєднаний до с. Нові Нетечинці. С. Д. Бабишин пов’язує н. із зоолексемою когут – „півень”. На нашу думку, н. мотивована ос. н. Когут.

2074. Ко́жа – р., п. Попівки п. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; на межі Хмельниччини і Житомирщини [СГУ]. Н. з невідомою мотивацією.

2075. Козáк – х., Км. Відомий із ІІ пол. ХІХ ст., у 50-х рр. ХХ ст. приєднаний до с. Довжок. За С. Д. Бабишиним, н. відетнонімного характеру. Імовірніше, що в основі н. – ос. н., пор. козак – „лісник; українець, що служить у великого пана; слуга, одягнутий по-козацькому” [ЕСУМ].

2076. Козакú – с., Із. Зафіксоване біля с. Плужне у 1921 р. Детальніші відомості відсутні. Можливо, поселенці були нащадками козаків. Див. також № 2075.

2077. Козакíв – с., Тф. Існувало у І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Козачки (1906), Козаків (1926). Посесивна н. (див. № 2075).

2078. Козача Долина – ур. біля с. Нове Поріччя (Гр), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Поетична н., пов’язана з фактом зупинки на відпочинок козаків. Більш імовірною є локативно-посесивна мотивація н.

2079. Козáчки – с., Лт, Коз. Засноване у XVII ст. козаками. Варіанти н.: Козаччина (XVIIІ ст.), Kozaczki (1784), Козачки (1800), Козацки (поч. ХІХ ст.), Козаньки (1889). Н. – див. № 2075.

2080. Козачкú – ур., Лт. Оголошене заповідним у 1982 р. Площа – 28 га [ППХ]. Трансойконімна н.

2081. Козелкú – х., Сл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля м. Нетішин. Варіант н.: ур. Козилково (1899), Козликъ (1906), Козелки (1926). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Козлик, Козел.

2082. Кóзин – с., Бл, Прр. С. утворене на межі ХІV–ХV ст. [Радянське село. – 1990. – 29 березня]; за іншими джерелами, перша згадка про с. з’явилася у 1538 р. [Н. М. Яковенко]. У 1569–1796 р. – вол. ц. Варіанти н.: Коzin (1570), Козинъ (1593), Козин (1926). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Коза (1333).

2083. Кóзинські – хутори, Бл. Існували у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Козин. Варіанти н.: Козинський (1899), пос. Козинскіе-Хутор. (1906), Козинскіе-Хутора (1911), Козинские (1921). Локативна н., в основі якої – ад’єктонім (у варіанті н. – ще й АГТ).

2084. Козівна – ур. біля с. Вівсяники (Др), у якому знайдено 4 давні кургани [І. С. Винокур]. Відзоолексемна н.

2085. Козярá – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Педоси. Генітивна посесивна н.

2086. Колгóсп – фільварок, Хм. Існував у кінці ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Нижчі Вовківці. Варіанти н.: фольв. Скибневского (1893), Колгосп (1926). В основі першої н. – прізвище власника у родовому відмінку однини; друга н. мотивована АГТ.

2087. Колгóсп Зінóв’єва – колгосп, Хм. Виник у 20-х р. ХХ ст. Меморіальна н.

2088. Колгóсп íмені Климéнка – колгосп, Хм. Виник у 20-х р. ХХ ст. Меморіальна н.

2089. Кóлева – посілок, Дн. Як н. п. зареєстрований у 1800 р. біля с. Синяківці. Детальніші відомості відсутні. Етимологія н. невідома; можливо, мотивована ос. н. Коля ← Микола.

2090. Колибáївка – с., Км, Кол. Історичні джерела пропонують неоднозначну інформацію щодо виникнення поселення: 1) відоме з І пол. XV ст. під н. Колибів грунт [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]; 2) відоме з 1589 р., коли с. було передане шляхтичу Івану (Янку) Венгеру [Прапор Жовтня. – 1972. – № 154]. Варіанти н.: ур. Колибаев (Колибов) грунт (XVІ ст.), с. Колибаев (поч. XVІІ ст.), с. Колибаев, Янчинцы (1678), Janczynce (1662), Janczynce seu Kolybajow (1679), Янчинцы (XVІІІ ст.), Янчинці (1926), Колибаївка (1946), Колыбаевка (1956). Відантропонімна посесивна н.: засновником с. був якийсь Колиба, ймовірно, виходець із Карпат [С. Д. Бабишин]; див. колиба – „курінь пастухів; зимове житло лісорубів-гуцулів” [Б. Д. Грінченко]. Варіант н. мотивований іменем власника – Янка Венгера. За іншими даними, с. на Янчинці перейменував граф Потоцький [С. Д. Бабишин].

2091. Колибáнь – с., Хм, Кпс. Варіанти н.: Colybany (1493), Колыбане (1530), Kolybanie (1661), Kolbanie (1784), Kolyban (1789), Колыбань (1805), Колибань (1884), Колыбанка, Колыбань (1889), Колыбани (1915). Етимологія н. невідома; можливо, пов’язана з діал. калабаня – „калюжа” [Б. Д. Грінченко]. Див. також № 2109, що підтверджується місцезнаходженням пос.

2092. Колі́на – р., п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через н. п. Святець (Тф), Довгалівка, Москалівка, Воробіївка (Бл). Варіанти н.: Kolina, „nad Koliną”, „с. Малая Москалевка при рhчкh Колинh” [СГУ]. На нашу думку, це р. Калинка (це стосується й гідроніма Колінь, наведеного в СГУ). Можливо, такий варіант н. мотивований ГТ коліно у значенні „окрема частина чого-небудь від одного повороту до іншого, що має вигляд ламаної лінії” [СУМ].

2093. Колісéць – с., Тф, Ілк. Дослідники вважають, що с. виникло на місці м. Колесна, спаленого у 1240 р. татарами. У 1248 р. Іван Злий заснував пос. знову. Варіанти н.: м. Колесна (1511), с-ще Колесцы (1553), Колесец (1569), Колесецъ, Колешцы (1583), Коliesсzce (1583), Колисець (1926), Колісець (1946). Квалітативна н., що вказує на круговий тип забудови пос. з метою захисту від ворогів [М. І. Теодорович]. Пор. також ос. н. Колесо, Колесъ [М. М. Тупиков].

2094. Колісéць – фільварок, Тф. Існував як Колесецъ у ХІХ ст. біля с. Колісець. Трансойконімна н.

2095. Кóлки – с., Тф, Олй. У 1569–1923 рр. – вол. ц. Варіанти н.: Колкъ (1550), Колки (1569), Kolki (1789). В основі н. – ГТ колки зі значенням „березовий гай на мочаристому ґрунті; зарості берези” [С. Д. Бабишин]. Місцевість на схід від села мала назву Березна [М. І. Теодорович].

2096. Ко́ло млина́ – струмок, л. Калюсу л. Дністра; протікає у с. Цівківці (Нв). Прийменниково-іменникова локативна н.

2097. Кóло стáву – висілок, Чм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Хропотова. Можливо, денотат співвідноситься із с. Хропотівське. Локативна прийменниково-іменникова н.

2098. Колодіївка – с., Км, Клд. Варіанти н.: Kolodiowka (1630–1650), w Kolodyiuwce (1765), Kolodziejowce (1784), Kolodziowka, Koloduwka (1787), Kolodziejowka (1789), Колодиевка (1805), Колодовка (1889), Колодіївка (1926). За С. Д. Бабишиним, н мотивована діал. колодій – „майстер з виготовлення коліс”, тобто н. вказує на фах мешканців, переселенців із с. Бодачівка. На нашу думку, н. відантропонімна; пор. ос. н. Колодій [О. А. Купчинський].

2099. Колодíївський Яр – присілок, Км. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Колодіївка. Локативна н., що складається з ад’єктоніма та ГТ.

2100. Колóдяжне – х., Із. Існував у ХІХ ст. Варіанти н.: х. Колодезно (1855), хут. Колодяжное (1899). Відмікротопонімна н., в основі якої – апелятив колодязь зі значенням „захищена від обвалів зрубом вузька глибока яма, що служить для добування води з водоносних шарів землі; різного розміру і глибини яма, що служить для певних технічних потреб (для спуску в шахту, на рудниках)” [СУМ], „джерело; річка” [М. Т. Янко].

2101. Колокольцóвський прикордóнний пóст – прикордонний пост, Гр. Як н. п. зафіксований у кінці ХІХ ст. Варіанти н.: х. Колокольцовский кордон (1862), Колокольцовский пограничный пост (1893). В основі н. – ойконімізований апелятив у значенні АГТ, який ускладнювався відантропонімним прикметником

2102. Колóм’є – с., Сл, Плн. Варіанти н.: Коломля (1629), Коломли (1888), Коломле (1906), Коломно (1926), Колом’є (1946). Квалітативна н., в основі якої – ГТ коломия, коломья зі значенням „глибока вибоїна, заповнена водою” [Б. Д. Грінченко]. Пор. також ос. н. Коломнинъ (1610), апелятив коломенка – „вид судна” [М. Фасмер].

2103. Коломийка – гора, Чм. Розташована у заказнику „Івахновецькі товтри” [ППХ]. Можливо, в основі н. – апелятив коломийка – „шапка, яку носять у Коломийському районі” [Б. Д. Грінченко]. Див. також ГТ (№ 2104).

2104. Коломийка – струмок, витік р. Калюсу л. Дністра; біля смт. Віньківці. Як л. Бистриці п. Калюсу л. Дністра не зафіксована. Варіанти н.: Коломыйка, Коломейка, Kołomyjka [СГУ]. Н., утворена за допомогою демінутивного форманта -к-а, походить від діалектного коломия – „глибокий вибій, наповнений водою” [Б. Д. Грінченко, Л. Т. Масенко, М. Т. Янко].

2105. Колóнія – висілок, Шп. Заснований у 80-х рр. ХІХ ст. німецькими колоністами [Днем за днем. – 2000. – 21 вересня; 2001. – 16 серпня; 83], існував до 20-х рр. ХХ ст. Детальніші відомості відсутні. Квалітивна н., в основі якої – АГТ колонія зі значенням „пос. переселенців з іншої країни, області, товариство земляків у чужій країні” [СУМ].

2106. Колóнія – колонія, Із. Утворена у 1817 р. німцями. Варіанти н.: Колонія Вальдгойма (поч. ХІХ ст.), Колонія (серед. ХІХ ст.). Детальніші відомості відсутні. Н. – див. № 2105. Варіант н. вказує на власника.

2107. Колóсíвка – с., Пл, Псл. Варіанти н.: Войцеховка (1889), Войцехівка (1926), Колосівка (1946). Колишня н. – посесивна; пор. ос. н. Войцех (1433). Сучасна н. мотивована флоролексемою колос.

2108. Колтáнська трáктова кóрчма – корчма, Пл. Як н. п. Колтанск. тракт. корч. зареєстрована у 1899 р. Мотивація н. невідома, можливо, вказує на власника.

2109. Колубáївці – с., Км, Гум. Варіанти н. Котлубаївці (1460), Kolibayowcze (1530–1542), Колибаевцы (1530–1542), Kolybaiowce (1661), w Kolubajowcach (1765), Kolubayowce (1775), Колубаевцы (1800), Колубаївці (1926). Етимологічні гіпотези: 1) н. походить від прізвища татарського хана Котлубея (Котлубучі), який володів Поділлям у XІV ст. [Є. І. Сіцінський та М. І. Яворський]; 2) в основі н. – діал. котлубань, колибань, колуба, колиба зі значенням „глибока долина; яр; вибоїна на дорозі” [І. В. Гарнага]. Імовірно, що н. вказує на мешканців: котлубаївці – „люди, які живуть в котлубані”.

2110. Комарíвка – с., Сл, Плн. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Komarowka (1789), Комаровка (1855), Комарівка (1926). С. Д. Бабишин виводить н. від апелятива комар. На нашу думку, н. посесивна; пор. ос. н. Комаръ (1545).

2111. Комарíвці – зал. ст., Др. Заснована у ІІ пол. ХІХ ст. Варіанти н.: ст. Волковинцы (1862), ст. Комаровцы (1898), зал. ст. Комарівці (1926), Комарівці (2004). Обидві н. – трансойконімні.

2112. Комарнúцького – х., Сс. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Стара Синява. Генітивна посесивна н.

2113. Комáхи – ур., Пл. Існувало у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Комахи синожать (1899), Комахи (1911). Н. вказує на власника.

2114. Коминú – с., Із, Блт. Варіанти н.: Пр. Комины (1816), Комини (1855), Kominy (1889), Комины (1906). За С. Д. Бабишиним, н. мотивована апелятивом комин – „димар; димохід”. Не виключено, що в основі н. – ос. н. Комин або прикметник коминне зі значенням „подимний податок” [Б. Д. Грінченко].

2115. Комóвської польовúй млин – млин, Пл. Існував як н. п. у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Кашовской полев. мельница (1899), Комовской-Полевая мельница (1911). Н.-сл.-сп. складається з прізвища власниці та ойконімізованого АГТ.

2116. Комýна К. Мáркса – колгосп, Вн. Виник у 1923 р. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. Меморіальна н.

2117. Комунáр – сел., Нв, Івш. Виникло у 30-х рр. ХХ ст. біля господарських будівель радгоспу „Комунар”. Варіанти н.: радгосп „Комунар” (1938), сел. радгоспу „Комунар” (1956), сел. Комунар (1960). В основі цієї ідеологічної н. – найменування радгоспу.

2118. Кондрáцького – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Лезневе. Генітивна посесивна н.

2119. Конúлівка – с., Км. У 80-х рр. ХХ ст. мешканців переселено. Варіанти н.: Konilowka (1630–1650), w Kolonuwce (1765), Konolowka (1775), Kolonowka (1784), Konoluwka (1789), Каналовка (1800), Коноливка (серед. ХІХ ст.), Кониловка (1855), Конилівка (1926). За переказами, в основі н. – антропонім.

2120. Конотóп – с., Шп, Мхл. Варіанти н.: Конотопы (1855), Конотопъ (1906), Конотоп (1926). Квалітативна н., мотивована ГТ конотоп – „болотисте, непроїзне місце”. Можливо, тут було болотисте, важкопрохідне місце або кінський брід („коні+топити”), де коні грузли” [С. Д. Бабишин]. Див. також р. Конотопи (№ 2121).

2121. Коното́пи – р., л. Цмівки л. Смілки л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Конотоп (Шп). Варіант н.: Конотопы [СГУ]. В основі н. – ГТ конотоп зі значенням „вир у річці” [М. Т. Янко]. Див. також № 2120.

2122. Контóра ліснá в Бáнковому лíсі № 1 – ліс. контора, Шп. Як н. п. існувала у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Контора лhсная въ Банковомъ лhсу (1899), Контора лhсная въ Банковомъ лhсу № 1 (1906). Локативно-квалітативна н.-сл.-сп., що складається з ойконімізованого АГТ контора зі значенням „адміністративно-канцелярський відділ підприємства, закладу, установи або окрема установа з господарськими, фінансовими й т. ін. функціями; канцелярія” [СУМ], дримоніма та диференційного числівника.

2123. Контóра ліснá в Бáнковому лíсі № 2 – ліс. контора, Шп. Як н. п. існувала у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Контора лhсная въ Банковомъ лhсу (1899), Контора лhсная въ Банковомъ лhсу № 2 (1906). Н. – див. № 2122.

2124. Контóра ліснá в лíсі Бейзúма – ліс. контора, Шп. Як н. п. існувала у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Контора лhсная въ лhсу Бейзыма (1899), Контора лhсн. въ лhсу Бейзыма (1906). Локативно-квалітативна н.-сл.-сп., що складається з АГТ, ГТ та антропоніма.

2125. Контóра ліснá в старóму лíсі – ліс. контора, Шп. Як н. п. Контора лhсная въ стар. лhсу фіксувалася у ХІХ – на поч. ХХ ст. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп. (АГТ, прикметник та ГТ).

2126. Контóра ліснá в Тúтьківському лíсі – ліс. контора, Шп. Як н. п. Контора лhсная въ Титковском лhсу існувала у ХІХ – на поч. ХХ ст. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп. (АГТ і дримонім).

2127. Контóра ліснá в ур. Ворóняче-Гніздó – ліс. контора, Шп. Як н. п. фіксувалася у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Контора лhсная в уроч. Воронье гнhздо (1899), Контора лhсная в уроч. Воронье-Гнhздо (1906). Локативно-квалітативна н.-сл.-сп. (АГТ, ГТ та мікротопонім).

2128. Контóра ліснá в ур. Рíпище – ліс. контора, Шп. Як н. п. Контора лhсная въ уроч. Репищh зареєстрована у 1899 р. Н. – див. № 2127.

2129. Контóра ліснá при пос. Рýдня – ліс. контора, Шп. Існувала у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Контора лhсная въ уроч. Рудня (1899), Контора лhсн. при пос. Рудня (1911). Локативно-квалітивна н.-сл.-сп. (ойконімізований АГТ та ойконім).

2130. Контора-Ліснá при д. Сáвичах – лісна контора, Шп. Існ. у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Контора лhсная при дер. Савичахъ (1899), Контора-Лhсная при дер. Савичахъ (1911). Н. – див. № 2129.

2131. Контóра ліснá Схúжа – ліс. контора, Шп. Як н. п. Контора лhсная Схижа зареєстрована у 1899 р. Можливо, н. вказує на власника.

2132. Контóра ліснúцтва – лісництво, Сс. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Квалітативна н.-сл.-сп. (ойконімізований АГТ).

2133. Контóра промислóва – промислова контора, Шп. Як н. п. Контора промышленная зареєстрована у 1899 р. Квалітативна н.-сл.-сп. (ойконімізований АГТ).

2134. Кончéвського – х., Пл. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. як х. Кончевскаго. Генітивна посесивна н.

2135. Копачúха – р., л. Студениці л. Дністра; протікає біля с. Солобківці (Яр). Варіант н.: Копачиха [СГУ], Капачиха (ГССРИ). В основі н. – місцевий гідрографічний термін копанка – „відкрита криниця, джерело”. Див. також № 2136.

2136. Копачíвка – с., Вл, Кпч. Варіанти н.: Kopaczowka (1883), д. Копачевка (1899), Копачівка (1925). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Копач (1416), дворяни Копачинські [АЮЗР]. Пор. також ГТ копанка – „неглибока криниця без зрубу; заглибина на місці водоймища”; з польської мови kораn – „узвишшя в долині” [Б. Д. Грінченко; Т. А. Марусенко]; копач – „той, хто займається копанням могил; знаряддя, яким копають, викопують що-небудь” [СУМ].

2137. Копачíвка – с., Др, Кпч. Варіанти н.: Kopaczow (1630–1650), Kopaczowka (1668), Копочевка (1800), Копачевка (1805), Копачовка (1855), Копачівка (1926). За переказами, мешканці невеликого пос. виконували велику роботу з осушування земель, за що їх прозвали копачами; звідси й н. [Радянське Поділля. – 1967. – № 174]. На нашу думку, відантропонімна посесивна н. (див. № 2136).

2138. Копачíвка Дрýга – с., Вл, Пах. За переказами, тут було с. Говори (Овори), спалене татарами в 1617 р. Варіанти н.: Kopaczowka (1784), Копачивка (1800), Копачевка (1805), Копачівка (1926), Копачівка Друга (1965), Копачевка Вторая (1979). Н. диференціюється числівником (див. № 2136).

2139. Копачíвський – колгосп, Вл. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Копачівка. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

2140. Копачíвський – колгосп, Др. Виник у 20-х р. ХХ ст. біля с. Копачівка. Н. – див. № 2139.

2141. Копачíвський – фільварок, Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Копачівка. Н. – див. № 2139.

2142. Копечина – ур. біля с. Городище (Др), у якому знайдено залишки д.-р. пос. [І. С. Винокур]. В. основі н. – апелятив копець зі значенням „межовий знак” [Б. Д. Грінченко].

2143. Кóпи – х., Бл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Окіп. Варіанти н.: Ксéнжинцин (1855), х. Копы (1911). Можливо, відойконімна н. (Окіп → Копи); див. також апелятив копа – „сільське товариство, сходка, судове засідання; 60 штук чого-небудь; стіжок із 60 снопів хліба” [Б. Д. Грінченко]. Колишня н. – також відойконімна (див. № 3322).

2144. Копистúн – с., Хм, Кпс. Варіанти н.: пустошь Копыстин (1442), Copestyn (1493), Copestorin (1562), Kapustiniecz (1630–1650), Kopystyn (1661), Копистын (1805), Копыстын (1855), Копистин (1889). За переказами, в основі н. – сл.-сп. копи стикати. На нашу думку, посесивна відантропонімна н.; пор. ос. н. Кописта, Копистка, Копта (1187).

2145. Копúтинський – х., Лт. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Білецьке. Локативна н., мотивована ад’єктонімом.

2146. Копúтинці – с., Лт, Сус. Варіанти н.: Копытинцы, первоначально Талишина (XVI ст.), Kopytnicze (1594), Kopytyncze (1616), Koputince (1630–1650), Kopytynce (1661), Копитинцы (1805), Копытынцы (1888), Копитинці (1926). Походження колишньої н. невідоме; можливо, н. посесивна. Сучасна н. мотивована антропонімом; пор. ос. н. Копито (1495).

2147. Корабéльне урóчище – ліс. ст., Вн. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Відмікротопонімна н. (див. № 2148).

2148. Корабéльний гай – ур., Вн. Розташоване на території Зіньківського лісництва. У 1926 р. тут була зафіксована ліс. ст. під н. Корабельна роща. Пам’яткою природи ур. оголошене через наявність насадження берека [ППХ]. Квалітативна н., що складається із прикметника (характеризує висоту дерев; пор. корабель – „висока гора” [ЕСУМ].) і ГТ.

2149. Кордóн – посілок, Км. Як н. п. зареєстрований у кінці ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Баговиця. Варіанти н.: д. Баговицкий кордон (1893), Кордон (1926). В основі н. – ойконімізований апелятив у значенні АГТ, який раніше локалізувався ад’єктонімом; пор. також ГТ кордон – „приміщення для прикордонників” [СУМ].

2150–2175.Кордóн – 3 хут., Вл; 9 хут., Км; 14 хут., Чм. Усі 26 пос. хутірського типу зареєстровані у 1862 р. Н. – див. № 2149.

2176. Кордóн Бобрóвський – х., Км. Як н. п. зареєстрований у 1862 р. Н. ускладнена антропонімом (див. № 2149).

2177. Кордóн Віткóвський – х., Км. Як н. п. зареєстрований у 1862 р. Н. – див. № 2176.

2178. Кордóн Войкóвський – х., Км. Як н. п. зареєстрований у 1862 р. Н. – див. № 2176.

2179. Кордóн № 1 – х., Км. Як н. п. зареєстрований у 1862 р. Н. ускладнена числівниковим диференціатором (див. № 2149).

2180. Кордóн Пост – х., Вл. Як н. п. зареєстрований у 1862 р. Н. – див. № 2149.

2181. Кордóн Шестовúцький – х., Км. Як н. п. зареєстрований у 1862 р. Н. – див. № 2176.

2182. Корéлинці – с., Чм. Як н. п. зареєстроване на поч. ХІХ ст. біля с. Кочубеїв. Детальніші відомості відсутні. Етимологія н. невідома.

2183. Корженéвського – х., Пл. Як н. п. Корженевскаго зареєстрований у 1911 р. Генітивна посесивна н.

2184. Коржíвка – с., Ск, Кжв. Варіанти н.: Коржовка (1850), Коржівка (1946). Посесивна відантропонімна н.; пор. ос. н. Корж [М. О. Демчук], див також – дворяни Коржевичі [АЮЗР]. Пор. ГТ коржава – „трясовина; іржаве болото” [М. Фасмер].

2185. Кóржíвці – зал. ст., Др. Відома як селище з ІІ пол. ХІХ ст., у 50-х рр. ХХ ст. приєднано до смт. Лозове. З кін. ХХ ст. знову фіксується як зал. ст. Варіанти н.: полустанок Коржевцы (1862), зал. кос. Косарня (1926), ст. Коржевці (1940), сел. залізничної станції Коржівці (1956), Лозовое (1992), Коржівці (2004). Трансойконімні н.

2186. Кóржíвці – с., Др, Кор. Варіанти н.: Corzowcze (1493), Korzowcze (1530–1542), Коржовцы (1530–1542), Koržowce (1668), Корзовцы (1800), Коржевцы (1855), Коржівці (1926). Патронімічна н., мотивована ос. н. Корж (див. також № 2184).

2187. Коржóвський – х., Ск. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. біля с. Коржівка. Варіанти н: Коржовецкій Лугъ (1899), Коржовскій (1906). Локативна н., мотивована ад’єктонімом. Варіант н. ускладнювався ГТ.

2188. Користовá – с., Вл, Крс. Варіанти н.: Коростова (1629), Korostowa (1883), Коростовка (1899), Коростовая (1906), Коростава (1911), Користова (1946). Етимологічні гіпотези: 1) н. пов’язана з апелятивом корост – „коріння дерев, що траплялося на розчищеному від лісу полі” [С. Д. Бабишин]; 2) в основі н. – ГТ корост зі значенням „погорбована, нерівна місцевість або камінь” [М. Т. Янко]. Пор. також ос. н. Короста, Коростовой (1485), що імовірніше.

2189. Корúтна – с., Яр, Мос. За переказами, пос. виникло у XV ст. на місці зруйнованого татарами у 1242 р. пос. Чопи. Варіанти н.: Corythna (1493), w Korytnie (1765), Korytna, Korytna Wielka (1784), Корытня (1800), Корытна (1805), Корытно (1855), Корытное (1862), Коритна (1888). За С. Д. Бабишиним, н. локативна: с. розташоване на пологих схилах долини, що за формою нагадують корито. Пор. також ГТ корито – „русло річки; міжгірна долина; долина з пологими берегами; довга западина” [О. К. Данилюк]. Див. також ос. н. Корито (1545), поміщик Коритинський (XVІІІ ст.) [АЮЗР]. Варіант н. ускладнений квалітативним прикметником.

2190. Корúтна Малá – посілок, Яр. Як н. п. Korytna Mala зареєстрований у 1787 р. Трансойконімна н., ускладнена квалітативним прикметником.

2191. Корúтне – с., Бл, Крт. Відоме із 1753 р. [М. І. Теодорович]. Варіант н.: Корытное (1816), Корытно (1855), Korytny (1880), Коритно (1926), Коритне (1946). За переказами, на місці c. колись був х., згодом він розрісся і утворилося с. Коритне [М. Трипольський]. Н. – див. № 2189.

2192. Корúтний Майдáн – х., Сл. Існував на поч. ХХ ст. як Корытный-Майданъ. Н. складається з ад’єктоніма і ГТ майдан (див. № №2189, 2753).

2193. Корúцького – х., Хм. Існував у ІІ пол. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Осташки. Варіанти н.: Хутор Корицкого (1893), х. Корицького (1926). Генітивна посесивна н.

2194. Корúчинці – с., Др, Крц. Виникло у 1431 р., у 30-х рр. ХХ ст. об’єднане із с. Домські Коричинці в одне пос. під н. Коричинці. Варіанти н.: Caraczince (1431), Карачинцы (1431), Caryczyncze (1493), Karyczyncze (1530–1542), Карычинцы (1530–1542), Kariczynce Rimowe (1552), Karaczincze Rimowe (1564), Карачинцы Римовы (1565), Kareszince (1630–1650), Korytzynce (1661), Karyczynce (1668), Kareszince (II чв. XVIII ст.), Карачинцы Русские (XVIII ст.), Karaczynce (1787), Карачинцы (Рымовые) (1862), Каричинцы Римовые (1893), Каричинцы-Рымовые (1905), Римові Коричинці (1926), Римові-Кориченці (1938), Коричинці (1946), Коричинцы (1958). Посесивна н.; пор. ос. н. Karasz (1455); див. поміщики Грин, Андрух, Роман Каричинські [АЮЗР]. Н. ускладнювалася відетнонімним та відантропонімним прикметниками.

2195. Кормúльча – с., Чм, Крм. Як міст. зареєстроване у 1565 р. Варіанти н.: Cormylcz Inferius (1493), Kormilcza (1630–1650), Kormilcz (1661), Kormylcze (1784), Kormilcze (1787), Kormilce (1789), Кормилче (1805), Кормильче (серед. ХІХ ст.), Кормилец, Кормильч, Коромилинцы (ХІХ ст.), Кормилицы (1855), Кормильча (1946). За С. Д. Бабишиним, с. засноване на землях кормильця; пор. д.-р. кормилец – „дядько, вихователь княжих дітей”. На нашу думку, н. мотивована антропонімом; пор. ос. н. Кормило (1611).

2196. Корнатíвський – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Бережанка. В основі н. – прізвище власника.

2197. Корначíвка – с., Яр, Про. Відоме з XV ст. Варіанти н.: Корначовка (1589), Kornasczjwcze (1787), Корначевка (1914), Корначівка (1926). В основі н. – прізвисько першого поселенця. Пор. також корнак – „залишок кореня, пень; кореневище; нижня частина дерева” [ЕСУМ].

2198. Кóрниця – с., Бл, Зал. Як міст. відоме з 1450 р. [Життя і слово. – 2000. – 11 листопада]. Варіанти н.: Корница (1545), Kornica (1618), Корица (1816), Корниця (1926). С. Д. Бабишин виводить н. від флоролексеми корниця – „вид моху” [ЕСУМ]. За свідченням краєзнавців, н. походить від згаслого роду Промчейків-Корницьких [Життя і слово. – 1999. – 27 квітня]. Пор. також корнуца – „вівця з прямими рогами” [ЕСУМ].

2199. Корóва – водостік, м. Кам’янець-Подільський. Зафіксовано у 1374 р.: „od Korowi ziemia”. Зоофорна н., мотивація якої незрозуміла у зв’язку із відсутністю про гідрооб’єкт достовірних історичних даних.

2200. Корóв’є – с., Тф, Нст. Варіанти н.: Korowie (1421), Коровия (1421), Коровье (1850), Коров’є (1926), Коров’я (1946). Більшість краєзнавців виводять н. від зоолексеми корова. На нашу думку, посесивна відантропонімна н.; пор. ос. н. Корова (1467).

2201. Королí – х., Пл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Котюржинці. Варіанти н.: ур. Королеве (1899), Королево (1911), Королі (1926). Посесивна відантропонімна н.; пор. ос. н. Король (1495).

2202. Королíвка – с., Яр, Мих. Виникло у кінці XVІІ ст. на королівських землях (королівщині); початкова н. – Королівщина [Радянське Поділля. – 1970. – № 148]. Варіанти н.: Korolowka (1661), w Koroluwce (1765), Korolowce (1784), Koralowka (1789), Корлиевка (1800), Королевка (1805), Королювка (1862), Королівка (1926). Н. характеризує форму власності на землю [С. Д. Бабишин]. Див. також № 2201.

2203. Корóль – окреме господарство, Яр. Існувало у І трет. ХХ ст. біля с. Соколівка. Посесивна н., в основі якої – прізвище власника.

2204. Коротúшина – х., Нв. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Щербівці. Генітивна посесивна н.

2205. Корпúлівка – с., Шп, Гри. Відоме із XVІ ст. Варіанти н.: Корпиловка (1593), Korpilowka (1789), Карпиловка (1855), Корпилівка (1946). В основі н. – антропонім, що вказує на першого поселенця; пор. ос. н. Ка(о)рпило (Карпо) [Р. Й. Керста].

2206. Корчéмка – х., Шп. Існував у І трет. ХХ ст. Локативна відмікротопонімна н., можливо, мотивована апелятивом корчма – „шинок; заїзд, де продавалися спиртні напої”; пор. корчемний – „належний корчмі; кабацький, непотрібний, непристойний” [Б. Д. Грінченко]. Див. також ГТ корчина – „підвищена місцевість” [Т. А. Марусенко].

2207. Корчик – р., л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через н. п. Романів, Корчик (Шп), Хоровець, Гориця, Берездів, Селичів, Печиводи, Тростянець, Піддубці, Веселинівка (Сл) та інші н. п. Рівненщини. Варіанти н.: Курчикъ, Korczyk, Kurczyk, Корчикъ (1888) [СГУ]. Довжина – 85 км [КРВУ]. Етимологічні гіпотези: 1) відойконімна н. (м. Корець); 2) від давньосхіднослов. къричии, корчии – „коваль” [М. Т. Янко]. На нашу думку, н. вказує на особливість дна; пор. корч – „розгалужене коріння дерев, кущів тощо” [СУМ].

2208. Ко́́рчик – р., л. Жарихи л. Корчика л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра. Довжина – 20 км [КРВУ]. На нашу думку, те саме, що й Глинничка (див. № 897). Н. – див. № 2207.

2209. Кóрчик – с., Шп, Крч. Варіанти н.: Korzecz (1386), Малый Корчикъ (1623), Korczik (1630), Korzec (1696), Кирчикъ (1850), Корчик (1926). Локативна відгідронімна н.: с. розкинулося на берегах р. Корчик, притоки Случі [Шляхом Жовтня. – 1971. – 21 вересня]. Н. ускладнювалася квалітативним прикметником.

2210. Кóрчик – х., Дн. Існував у І пол. ХХ ст. Варіанти н.: фольв. Корчик (1911), х. Корчан (1926). Пос. виникло на розчищеній від лісу ділянці, покритій корчами [С. Д. Бабишин].

2211. Кóрчиківська лісовá сторóжка – ліс. ст., Шп. Як н. п. існувала у І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Корчиковск. лhсн. сторожка (1906), Корчиковская лhсн. сторожка (1911). Локативно-квалітативна н.-сл.-сп., що складається з ад’єктоніма та АГТ.

2212. Корчíвка – с., Км, Абр. Варіанти н.:  д.Корчевка Безносовецкая (1914), прис. Корчівка-Безносківецька (1926), Корчівка (1960), Корчевка (1979). Відмікротопонімна н., в основі якої – ГТ корчевка зі значенням „викорчуване місце” [Б. Д. Грінченко]; корчова – „викорчуване місце для паші” [Е. М. Мурзаєв]; пор. корч – „кущ; викорчуване дерево або пень” [ЕСУМ]. Н. ускладнювалася ад’єктонімом (див. № 1).

2213. Корчíвка – с., Кр, Кчв. Варіанти н.: Корчовцы (1593), Корчовка (1618), Корчевка (1848), Карчевка (1855), Карчовка (ХІХ ст.), Korcowka (1887), Корчівка (1926). За переказами, першопоселенці викорчували у хащах місце, де згодом оселилися, а для нових угідь викорчовували пеньки [М. І. Теодорович]. Імовірніше, посесивна відантропонімна н. див. – дворянин М. Корчевський [АЮЗР]. Див. також № 2212.

2214. Корчíвка – х., Нв. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Цівківці. Н. – див. № 2212.

2215. Корчíвка Підкáлинська – присілок, Км. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Корчівка. Варіанти н.: д. Корчевка-Подкалинская (1914), Корчівка Підкалинська (1926). Трансойконімна н., ускладнена відойконімним локалізатором (див. № 1912).

2216. Корчунóк – висілок, Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Грузевиця. Відмікротопонімна н., пов’язана з викорчовуванням лісів; пор. ГТ корчýнок зі значенням „випалене місце в лісі” [О. К. Данилюк]. Пор. дієслово корчувати – „очищати від пнів, корчів ділянку, де колись були дерева, кущі” [СУМ]. Див. також № 2212.

2217. Корчунóк – колгосп, Дн. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. Н. – див. № 2216.

2218. Корчунóк – фільварок, Пл. Як н. п. Корчунокъ зареєстрований у 1899 р. Н. – див. № 2216.

2219. Корчунóк (Радгóсп) – фільварок, Хм. Існував у кінці ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Розсохи. Варіанти н.: Корчунок (Скибневского) (1893), Корчунок (Радгосп) (1926). Н. – див. № 2216. Паралельними н. виступають прізвище власника та ГТ.

2220. Кóршун – окреме господарство, Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Пархомівці. Можливо, в основі н. – прізвище або прізвисько власника.

2221. Косá Рішнíвка – с., Шп, Врш. Варіанти н.: Решневка (1593), Reschniewka Kosa (1789), Косая Решневка (1816), Решневка Косая (1855), Коса-Решнівка (1926), Коса Ришнівка (1946), Коса Рішнівка (1987). Відантропонімна н.; пор. ос. н. Решко, Рашко (1595), Рышко (1570). Н. ускладнена прикметником, який характеризує особливості рельєфу (косий – „який падає або розташований під кутом до горизонтальної площини; непрямий, похилий” [СУМ]. Див. також № 516.

2222. Косачóва дáча – ліс. ст., Хм. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. Посесивна н.-сл.-сп., що складається із присвійного прикметника та АГТ.

2223. Косе́́цька – р., л. Цвітохи п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через н. п. Лозичне, Судилків, Шепетівка (Шп). Варіант н.: Косецкая [СГУ]. Довжина – 19 км [КРВУ]. Мотивація н. невідома. Можливо, в основі н. – ГТ коса зі значенням „вузька намивна смуга суходолу в річці, сполучена одним кінцем із берегом; мис, пересип” [СУМ].

2224. Косéцького – х., Яр. Існував у кінці ХІХ – І трет ХХ ст. біля с. Савинці. Варіанти н.: Фольварок Косецкого Кондрата (1893), Косецького (1926). Посесивна н.

2225. Косиківці – с., Нв, Кос. У кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Cossyowcze (1493), Kosikowce (1678), w Kozikowcach (1765), Kusikowce (1782), Косюковцы (1805), Косиковцы (1862), Косиківці (1926). С. Д. Бабишин виводить н. від апелятива косар. На нашу думку, н. відантропонімна; пор. ос. н. Косик (1652), Коса (1136).

2226. Косиковéцька комýна – фільварок, Нв. Існував у 20-х рр. ХХ ст. біля с. Косиківці. Локативно-квалітативна н. (ад’єктонім та АГТ).

2227. Косúлів – х., Дн. Існував у ІІ пол. ХІХ – І трет ХХ ст., приєднаний до с. Зеленче. Варіанти н.: Кусилов (1888), прис. Косилов (1893), Цыгановский Косилов (1894), прис. Кісілі (1926), Косилів (1946). Посесивна н., мотивована ос. н. Кусило, Косило.

2228. Кóсівка – х., Ск. Існував у ХІХ ст. біля с. Писарівка як Косовка. Можливо, відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Косой (1496). Див. також ГТ коса – „смуга суші, що клином входить у озеро” [Е. М. Мурзаєв].

2229. Косінського – х., Лт. Існував у І трет ХХ ст. біля с. Бохни. Генітивна посесивна н.

2230. Косогірка – с., Яр, Ксг. За переказами, тут було пос., яке провалилося під землю [В. К. Гульдман]. Засноване на поч. XVIII ст. З XVIII до 40-х рр. ХХ ст. – міст. Варіанти н.: Franpol (1765), Frantpol (1775), Frampol (1787), Frankpol (1789), Храмполь (1795), Фрамполь (1805), Франполь (1830), Фрампіль (1926), Косогірка (1946), Косогорка (1976). Колишня н. – посесивна, що складається з ос. н. Франк та частинки поль/піль зі значенням „місто” або „поле”. Сучасна н. вказує на особливості рельєфу ; пор. ГТ косогір – „схил гори; невелике підвищення з пологими схилами” [Е. М. Мурзаєв].

2231. Костéльний – х., Вл. Існував у кін. ХІХ ст. Посесивна н., що вказує на належність пос. церкві; пор. костел – „католицька церква”.

2232. Костопáльня – х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля м. Городок. Імовірно, в основі н. – найменування підприємства.

2233. Костурú – х., Гр. Існував у І пол. ХХ ст., у 1956 р. приєднаний до с. Новосілка. Варіанти н.: Кустури (1926), Костури (1960). Відмікротопонімна н.; пор. також костур – „груба палиця, ціпок; обтесана дошка” [ЕСУМ], костура – „ніж, яким ріжуть тварин” [Б. Д. Грінченко].

2234. Костюкá – х., Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Михайлівка. Генітивна посесивна н.

2235. Костянéць – с., Ск, Стц. Варіанти н.: Костенъцы (1593), Костенецъ (1618), Костянецъ (1855), Kostyniez (1889), Костецъ (1910), Кьстянец (1921), Костянець (1926). Етимологічні гіпотези: 1) н. мотивована флоролексемою костянець [С. Д. Бабишин]; 2) околиці с. всіяні кістками [Я. О. Пура]. На нашу думку, відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Костянко, Кост, Кость, дворяни Костянецькі [АЮЗР].

2236. Костяниха – поле біля с. Цівківці (Нв). За переказами, тут раніше було міст. Савків (Савківці), спалене татарами. Мікротопонім мотивували численні факти знайдення тут кісток.

2237. Костянúха – х., Нв. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Цівківці. Відмікротопонімна н. (див. № 2236).

2238. Кóськів – с., Шп, Кос. Варіанти н.: Косковъ (1473), Косновка (1589), Коськовъ (1618), Koskow (1789), Косковъ (1816), Кусковъ (ХІХ ст.), Коськів (1926). С. Д. Бабишин вважає, що н. походить від апелятива косець (косар), який згодом став прізвиськом; ойконім вказує на належність поля або урочища власникові; пор. ос. н. Косько (1552).

2239. Коськовéцька – ферма, Шп. Існувала у ХІХ ст. біля с. Коськів. Варіанти н.: Косковецкая (1855), Кусковецка (1862). Локативна н., мотивована ад’єктонімом.

2240. Котеля́нка – р., л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Котелянка (Пл) [СГУ]. В основі н. – ГТ котел – „яма, котловина, заглибина круглої форми; долинка на гірському пасовищі” [М. А. Марусенко], котелевина – „виїжджена яма на дорозі, вибоїна” [ЕСУМ].

2241. Котеля́нка – с., Пл, Ктл. Відоме із ХІІ ст. Варіанти н.: Котельница (1143), Котелевна (1593), Котелянка (1816), Kotelanka (1880). Відгідронімна н. (див. № 2240).

2242. Котеля́нська – х., Пл. Існував як н. п. Котелянская у ХІХ ст. біля с. Котелянка. Локативна н., мотивована ад’єктонімом.

2243. Котéцького – х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Жилинці. Генітивна посесивна н.

2244. Кóтівка – с., Сл. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Котовка (1855), Kotowka (1883). Посесивна відантропонімна н.; пор. ос. н. Кот (1435).

2245. Котлярóва Осмóляна – колонія, Пл. Існувала у ХІХ ст. Посесивна н.-сл.-сп., що складається із присвійного прикметника та мікротопоніма, мотивованого апелятивом смола, осмолити.

2246. Кóтове – ур., Пл. Існувало на поч. ХХ ст. як Котово. Відантропонімна посесивна н. (див. № 2244); пор. також р. Котівка, ліва притока Случі [П. Л. Маштаков].

2247. Котюржинéцьке – с., Кр. Існувало у І пол. ХХ ст. У 1960 р. приєднане до с. Котюржинці. Локативна н., мотивована ад’єктонімом.

2248. Котю́ржинці – с., Кр, Ктж. Варіанти н.: Kotiurzynce na Bozku (1444), Котюржинцы (1444), Koschiarzincze, Кошаржинцы (1517), Котюжинцы (1593), Катюржинцы (1855), Котюрженцы (1906), Котюрженці (1926), Котюржинці (1946). За Д. Г. Бучком, патронімічна н.; пор. ос. н. Котюга або Котюга; дворяни Котюжинські [АЮЗР]. Див. також ГТ котур – „урочище, де вкриті лісом місця чергуються з голою територією” [Е. М. Мурзаєв].

2249. Котю́ржинці – с., Пл, Ктж. Варіанти н.: Катюжинцы (1855), пос. Катюржинцы (1893), Костюржинцы (1921), Котюжинці (1926), Котюржинці (1946). Н. – див. № 2248.

2250. Котю́ржинці – с., Тф, Крб. Вперше згадується у 1561 р. Спочатку було два с. – Великі і Малі Котюржинці, які згодом злилися в одне пос. [І. А. Стасюк]. Варіанти н.: Kotiurzyncze (1578), Катурежинцы (1618), Катюржинцы (1855), Котюржинці (1926). Н. – див. № 2248. Колишні н. ускладнювалися квалітативними прикметниками.

2251. Котю́ржинці, – с., Тф. Відоме із XVІ ст. Приєднане до с. Котюржинці. Варіанти н.: другое село Котуржинцы малые (1578), Катюржинцы (1855). Н. – див. № 2248.

2252. Котянéць – потік, п. Студениці л. Дністра. (кол. Ушицький повіт). Варіанти н.: Котянец [СГУ], Котянецъ [В. К. Гульдман], Котянка (ГССРИ). За переказами, гідронім мотивований дієсловом котитися („у повінь з гір вода котиться валом”), але це твердження малопереконливе. Можливо, н. відмікротопонімного походження.

2253. Коханíвка – с., Пл, Вкл. Варіанти н.: Кихановка (1589), Кохановка (1629), Kohanowka (1789), Коханівка (1926). Посесивна н.; пор. ос. н. Коханъ (1136); див. – поміщик Д. Кохановський [АЮЗР].

2254. Кóхмань – х., Як н. п. зареєстрований у 1893 р. Етимологія н. невідома; можливо, відмікротопонімна н. посесивного характеру.

2255. Кочубéїв – с., Чм, Кчб. Варіанти н.: Kaczibiow (1564), Kaczebiow (1566), Koczobincze (1630–1650), Koczubiow (1661), Kociubiejow (1775), Kaczubiiow (1787), Kociubyjow (1789), Коцюбиев (1805), Kaciabijow (1820), Кочубеев (поч. ХІХ ст.), Кочубеев, Кочубиев (1889), Кочубиев, Нижнее Кормильче (майже втрачене) (1893), Кочубіїв (1926), Кочубеїв (1938). С. Д. Бабишин виводить н. від апелятива коцюба, оскільки в народі с. називали Коцюбіїв. Можливо, н. мотивована прізвищем татарського хана Кочубея (Хачибея), який володів Поділлям у XІV ст. [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Безумовно, н. має посесивний характер.

2256. Кошáра – ур., Сл. Як н. п. зареєстроване у 1899 р. Квалітативна н., мотивована апелятивом кошара зі значенням „загорожа або хлів для овець, кіз; вівчарня” [СУМ].

2257. Кошáрки – ур., Із. Існувало у ХІХ ст. біля с. Сивір. Н. – див. № 2256.

2258. Кошáрня – заказник, Гр. Виник як хутір у серед. ХІХ ст.; приєднаний до м. Городок. Зараз – держзаказник „Кошарня”, розташований між с. Чорниводи та м. Городок. Площа – 120 га [ППХ]. Н. – див. № 2256.

2259. Кошелíвка – с., Кр, Мкл. Варіанти н.: Koschelowzce (1517), Кошеловцы, Кошеловка (1517), Кошелевка (1681), Кошелівка (1926). С. Д. Бабишин пов’язує походження н. з виготовленням кошелів із берестового лубу. Від заняття жителів цим промислом виникло прізвисько, а згодом і ойконім. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Кошелъ (1495).

2260. Кошельнúк – х., Лт. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Марківці. Н. – див. № 2259.

2261. Кошкóво – х., Нв. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Вахнівці. Посесивна відантропонімна н.

2262. Кошовó зал. бýдка – зал. будка, Шп. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. біля с. Судилків. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп. (відантропонімний мікротопонім та АГТ).

2263. Кощукíвці – с., Лт. Як н. п. зареєстрований у XV ст. біля смт. Летичів. Детальніші відомості відсутні. Етимологія н. невідома; ймовірно, патронімічна.

2264. Крáйник – фільварок, Бл. Як н. п. Крайникъ зареєстрований у 1911 р. Мотивація н. невідома; можливо, посесивна або вказує на місцезнаходження пос. Пор. крайник – „прикордонний мешканець” [ЕСУМ].

2265. Кракóвського – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Теперівка. Генітивна посесивна н.

2266. Красúвочка – д., Із. Існувала у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Вікентове. Варіанти н.: Красовочка (1899), Красавочка (1910), Красивочка (1926). Квалітативна н.

2267. Красúлів – зал. ст., Кр. Існує з І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Красилов (1921), Красилів (1926). Трансойконімна н.

2268. Красúлів – м., Кр. Із 1569 до 1923 рр. – вол. ц. (Красилівська вол. називалась ще Красною); у 1791–1793 рр. – пов. ц. (Надслуцький повіт). Із 1923 р. (крім 1931 – 1935) – рай. ц. Із 1964 р. – м. Варіанти н.: Krasne (1386), Krasilow na Sluczy (1444), dwor Krasilow nad Sluczem, Crasylow (1497), двор Красиловъ (1497), Krasilow (1765), м-ко Красилів (1926). Етимологічні гіпотези: 1) коли татари вирізали все село, то річка від крові стала красною; 2) н. походить від апел. краса і сила: тут жили красиві і сильні люди; 3) красилів двір (місце фарбування) відомий з часів литовського князя Свидригайла [М. Т. Янко]. Імовірніше, що н. – відантропонімна посесивна; пор ос. н. Красило [З. О. Купчинська]. Н. локалізувалася прийменниково-гідронімною словосполукою.

2269. Красúлів – посілок, Чм. Існував у XVIII–XIX ст. біля с. Гуків. Варіанти н.: w Krasilowi (1765), Красилов (1800). Посесивна н.

2270. Красúлів – цукровий завод, Кр. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. Трансойконімна н.

2271. Красúлівський райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існує із 1923 р. (крім 1931 – 1935 рр.). Центр – м. Красилів (Кр.). У складі району в різні роки нараховувалося: 25 сільрад та 95 н. п. (1926), 25 сільрад та 43 н. п. (1946), 15 сільрад, 1 місто та 55 сіл (1962), 25 сільрад, 1 місто, 1 смт. та 93 села (1987), 1 міська, 1 селищна, 35 сільських рад, 1 місто, 1 смт. та 93 села (2004). Загальна площа становить 1200 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

2272. Крáсівка – с., Кр, Вмд. Варіанти н.: Красовцы (1593), Красовка (1855), Krasowka (1889), Красівка (1926). Патронімічна відантропонімна н.; пор. ос. н. Крас, Красунъ, Краско (1495); див. також Красицький [АЮЗР].

2273. Краскóвський – окреме господарство, Др. Зафіксоване як н. п. у І трет. ХХ ст. біля с. Пилипи. В основі н. – прізвище власника.

2274. Крáсний бір – ур., Сл. Існувало як н. п. у ХІХ ст. біля м. Славута. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп. з метафоричним значенням: прикметник красний, ймовірно, вживався зі значенням „гарний” і характеризував навколишню місцевість.

2275. Краснúця – посілок, Із. Існував у ХІХ ст. біля с. М’якоти. Квалітативна н., можливо, мотивована прикметником красний.

2276. Краснопі́́лка – р., п. Жванця л. Дністра; протікає через с. Кугаївці (Чм). Варіанти н.: Krasnopółka, Краснополька, Краснополка [СГУ]. Н. – див. № 23.

2277. Краснóполь – передмістя, Яр. Відоме із XVІІ ст., злилося із с. Солобківці. Варіанти н.: Krasnepol (1674), Krasnopol (ІІ чв. XVІІІ ст.), Краснополь (1792), Красное, Краснополь (1911). За переказами, емоційно-експресивна н.: у порівнянні з іншими пос. тут жилося „і солодко, і красно” [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. На нашу думку, н. мотивована прикметником красний зі значенням „гарний” та ГТ поле – „гарне поле”.

2278. Красносíлка – д., Сл. Існувала у ХІХ ст. біля с. Красносілка. Трансойконімна н.

2279. Красносíлка – с., Др, Кор. Варіанти н.: Красноселка (1665), Krasnosiulka (1784), Krasnasialka (1820), Красноселки (1855), Красносілка (1926). Н. мотивована прикметником красний зі значенням „гарний” та суфіксальним утворенням від АГТ село – „гарне сільце”.

2280. Красносíлка – с., Ск, Схн. Варіанти н.: Красноселка (1593), Krasnosiolka (1883), Красносилка (1899), Красносілка (1926). Етимологічні гіпотези: 1) красиве село над річкою; 2) красне село – спалене село; 3) засновником був першопоселенець Красносільський [Життя Старокостянтинівщини. – 1999. – 24 липня]. Більшість схиляється до думки, що н. характеризує місцевість [Корчагінець. – 1988. – № 20. – С. 6–7].

2281. Красносíлка – с., Сл, Дяк. Відоме з 1629 р. (О. І. Баранович). Варіанти н.: Красноселка (1629), Krasnosiolka (1883), Красносілка (1926). Н. – див. № 2279.

2282. Красносíлка – с., Сс, Зас. Існує з поч. ХХ ст. Варіанти н.: вис. Красносілка (1926), Красноселка (1979). Н. – див. № 2279.

2283. Красносíлка – с., Шп, Грщ. Варіанти н.: Красноселка (1593), Krasnosiolka (1883), д. Красносілка (1926). Н. – див. № 2279.

2284. Красносíльське Т-во – товариство, Ск. Існувало як н. п. у І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Красносельскій лhсъ (1911), Красносільське Т-во (1926). Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та АГТ.

2285. Красностáв – с., Сл, Гор. Варіанти н.: Chlapothyn (1386), Хлапотин (1571), Хлапотин або Красный-Став (1619), Хлопотин (1629), Krasnostaw (1781), Красностав (1926). Колишня н. – відантропонімна посесивна. в основі якої – ос. н. Хлопота. Сучасна н. – локативно-квалітативне сл.-сп., де поєднано прикметник і ГТ.

2286. Красностáвці – с., Чм, Кст. Відоме з 1565 р. Варіанти н.: Krasno Staf (1630–1650), Krasnostawce (1661), Красноставцы (1800), Красостав (серед. ХІХ ст.), Красноставці (1926). Н. характеризує навколишню місцевість: у межах села р. Жванчик утворювала „красний став”, тобто гарний [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський].

2287. Крачáнівка – с., Пл, Сас. Варіанти н.: Краченевка (1593), Крачановка (1855), Kraczanowka (1890), Крачанівка (1926). Відантропонімна н., яка вказує на першого поселенця; пор. ос. н. Крачъ (1197), Крачу(а)нъ (1472), Крачинські [АЮЗР].

2288. Крачáнівська – фільварок, Пл. Існував у ХІХ ст. біля с. Крачанівка як Крачановская. Локативна н., мотивована ад’єктонімом.

2289. Крáчки – с., Хм, Зах. Варіанти н.: Krasky (1630–1650), Kreczki (1668), Krzaczki (1784), Краски (1800), Крачки (1855). С. Д. Бабишин виводить н. від зоолексеми крячки – „качки”. На нашу думку, н. родова; пор. ос. н. Крачъ (1197), Крячко (1541). Див. також № 2460.

2290. Крачковéцький – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Крачки. Варіанти н.: д. Крачки-Новые (1914), Крачковецький (1926). Локативна н., мотивована ад’єктонімом. Варіант н. ускладнений квалітативним прикметником.

2291. Кременéцький повíт – адміністративно-територіальне утворення, яке існувало з кінця XV ст. до 1923 р. Центр – м. Кременець. У складі повіту в 1887 р. нараховувалося 728 пос., 40 тис. мешканців. Повіт ділився на чотири стани, серед яких лише один (Ямпільський) розташований на території сучасної Хмельниччини; до його складу входили Святецька та Ямпільська волості (всього у повіті було 16 волостей) [А. Забєлін]. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ повіт (див. № 1040).

2292. Кременчýки – с., Кр, Кре. Перша згадка – у 1444 р. [М. Г. Кукурудзяк]. Варіанти н.: Кременчуки (1629), Кременчуги (1845), Kremienczuki (1883), Кремінчуки (1926). За переказами, н. походить від апелятива кременчуки – „умільці з обробки кременю, які славилися своїм ремеслом на всю округу, а прізвисько їх закріпилося за назвою с.” [С. Д. Бабишин]. Можливо, н. відантропонімна родова.

2293. Креміннá – с., Гр, Кмн. Варіанти н.: Krimionka (1630–1650), w Krzemienny (1765), Krzemienczany (1784), Кременна (1805), Кременно (1855), Креминна (1862), Кременная (1888), Кремінна (1940). Квалітативна н., яка вказує на наявність у землі твердої породи каменю – кременю [С. Д. Бабишин], „який у давнину використовували для добування вогню; кварц” [СУМ]; пор. ГТ кременина – „кремениста місцевість, виходи на поверхню кременю”; кремениця – „кам’яниста гора” [Т. А. Марусенко].

2294. Креміннé – с., Гр. Виникло на поч. ХХ ст., у 70-х рр. ХХ ст. мешканців переселено. Варіанти н.: вис. Кременянський (Кременянська ферма) (1926), х. Кремінний (1946), Кремінне (1960). Н. – див. № 2293.

2295. Кремінянські Хуторú – с., Гр, Кмн. Виникло на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Хутора Кременянські (1926), Кременецькі Хутори (1946), Кремінянські Хутори (1971), Кременянские Хутора (1979). Локативно-квалітативна н.-сл.-сп., що складається з ад’єктоніма та АГТ.

2296. Кривава Гребля – ур. біля с. Заруддя (Кр), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н.-сл.-сп. складається з ГТ та квалітативного прикметника зі значенням „пов’язаний із пролиттям крові, з жертвами” [СУМ].

2297. Кривáчинці – с., Вл, Крв. Варіанти н.: Кривачицы (1579), ze wsi Krywaczyniecz (1583), Krywaczynce (1789), Кривачинцы (1800), Кривочинцы (1898), Кривачинці (1926). Патронімічна н., в основі якої – ос. н. Кривака [Д. Г. Бучко]; пор. також ос. н. Кривко, Кривуша, Крывець [М. О. Демчук].

2298. Крúвда – частина с., Км. На поч. ХХ ст. злилася із с. Оринин. Варіанти н.: Свиная Кривда (1805), Swinna Krzywda (1820), д. Кривда (1862), Свинокривда (1888), д. Кривда Орынинская, Орынинская Юридика, Свинакривда (1893). За переказами, н. відмікротопонімна: пос. виникло на узліссі і часто зазнавало набігів диких свиней, які його „кривдили”. Паралельна н. – поєднання ад’єктоніма та АГТ юридика зі значенням „маєтки одного власника” [Б. Д. Грінченко] (див. також № 80).

2299. Кривúй – потік, л. Дністра; між рр. Данилівка і Калюс; протікає через с. Іванківці, Хребтіїв (Нв). Варіанти н.: Кривой, Воз Кривой [СГУ], Кривой Возъ (ГССРИ).. Довжина – 15 км [КРВУ]. Н. – субстантивований квалітативний прикметник (ускладнення н. апелятивом не має достовірних історичних пояснень).

2300. Кривúй Віз – висілок, Нв. Існував у І трет ХХ ст. біля с. Шебутинці. Відгідронімна н. (див. № 2299).

2301. Крúвúн – зал. ст., Сл. Існує з ХІХ ст. Варіанти н.: Кривинская (1855), ж.д. станц. Кривинъ (1899), Кривин (1926). Трансойконімна н. (див. № 4332).

2302. Кривинський парк – парк. Розташований у с. Старий Кривин (Сл). Заснований у кінці ХVІІI ст. за участю Д. Крігера. Площа – 30,5 га [ППХ]. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

2303. Кривовíлька – с., Тф, Нст. Варіанти н.: Крива Воля (1570), Кривулька (1612), Кривовулька (1681), Krywa Wolja (1789), Кривая Велька (ХІХ ст.), Криво Вулька (1921), Кривовілька (1946). Квалітативна н.: ойконім мотивований апелятивом воля, але оскільки перші його поселенці були обділені, скривджені у правах, то й с. назвали відповідно [І. А. Стасюк]. На нашу думку, н. складається із квалітативного прикметника зі значенням „нерівна” та АГТ воля (див. №760).

2304. Кривовýльська профшкóла – профшкола, Тф. Зафіксована як н. п. у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Кривовілька. Варіанти н.: Кривовульская (1855), Кривовульська Профшкола (1926). Локативно-квалітативна н.-сл.-сп., що складається з ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ.

2305. Криволýка – с., Із, Сош. Варіанти н.: Криволука (1629), Krzywoluka (1889), д. Криволуки (1910). Локативно-квалітативна н., яка поєднує прикметник, що вказує на особливість місцевості (крива), та ГТ лука зі значенням „вигин, дугоподібний заворот ріки; мис, який здебільшого вкритий багаторічною трав’янистою рослинністю” [С. Д. Бабишин].

2306. Криворýдка – с., Кр, Крр. Перша згадка – у 1501 р. [ІМІС]. Варіанти н.: Криворудки (1593), Криворудка (1601), Krzyworudka (1618), Криворутки (1850), Кривородка (1886). Квалітативна н., що складається з прикметника та ГТ рудка зі значенням „іржаве болото” [Б. Д. Грінченко]; пор. руда – „болотиста лука; висихаюче болото, вкрите рослинністю; пасовище” [С. Д. Бабишин].

2307. Кривýля – передмістя, Вн. На поч. ХХ ст. злилося із с. Зіньків. Варіанти н.: Krzywula (1784), Криуля (1855), Крывуля (1862), Кривуля, Криуля (1893). Квалітативна н., що вказує на спосіб розташування жител; пор. ГТ кривуля – „непряма, покручена лінія; звивина; покручене русло ріки” [Б. Д. Грінченко].

2308. Кривýля – с., Дн. Існувало у XVIII – І трет. ХХ ст., приєднане до с. Заставля. Варіанти н.: przedm. Krzywule (1789), предм. Кривуля (1911). Н. – див. № 2307.

2309. Кривýля – фільварок, Дн. Існував у кінці ХІХ – на поч. ХХ ст. біля с. Січинці. Варіанти н.: Кривуля (1898), Кривули (1911). Н. – див. № 2307.

2310. Кривчáни – с., Км. Засноване у І пол. XVII ст., у 80-х рр. ХХ ст. мешканців переселено. Варіанти н.: Krzywczany (1765), Кривчаны (1800), Кривчане (1905), Кривчани (1926). Етимологічні гіпотези: 1) н. вказує на розташування пос. на покручених берегах р. [С. Д. Бабишин]; 2) с. виникло біля давнього пос. Кривий Яр: кривчани – „мешканці Кривого Яру” [Прапор Жовтня. – 1972. – № 189].

2311. Крúвчик – с., Дн, Рах. У XVIII–ХІХ ст. – міст. Варіанти н.: Crzyze (1493), Кривцы (1530), Kifcza(1630–1650), w Krzywczyku (1765), Krzewczyku (1784), Кривчик (1800). Квалітативна н.: пос. знаходиться вздовж покручених берегів р. Тернавка [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Пор. також ос. н. Кривчик [М. О. Демчук].

2312. Крúвчик Нúжній – х., Дн. Існувало в кінці XVIII – на поч. ХІХ ст. біля с. Кривчик Варіанти н.: Doly krzywczykowskie (1784), Krzywczyk Nizszy (1820). Трансойконімна н., ускладнена локативним прикметником.

2313. Крúвчики – с., Тф. Відоме з 1629 р. як Кривчики [О. І. Баранович]. У 40-х рр. ХХ ст. об’єднане із с. Мар’янівка. Родова н.; пор. ос. н. Кривчик [М. О. Демчук].

2314. Крúгові – хутори, Шп. Зафіксовані у ХІХ ст. біля с. Рилівка як х. Криговы. Посесивна відантропонімна н.; пор. ос. н. Кригинъ (1657).

2315. Крúків – с., Чм, Шид. Варіанти н.: Babschincze (1469), Bapschyncze (1493), de Baphssynicze (1503), Krzykow (1530–1542), Криков (1530–1542), Krzikow alias Babsincze (1565), Бабшинцы, Бабчинцы, Бапсинцы, Бапшинцы (XVІ ст.), Krikow (1630–1650), Krykowce (1784), Krykow (1787), Крикев (1800), Крыков (1805), Криково (1862), Криков, Бапсинче (давнє) (1893), Криків (1926). Колишня н. – патронімічна; пор. ос. н. Баба (1425), рос. Бабин (ХVІ ст.). Сучасна н. – посесивна; пор. ос. н. Крик (1583).

2316. Крúмка – потік, л. Смотричу л. Дністра [СГУ]. Те саме, що й Кринка (див. № 2325).

2317. Кринúця – с., Ск, Пен. Варіанти н.: м. Криницы (1850), Святая Криница (1855), Свято-Криница (1892), дер. Криница (1899), Свята Крыныця (1901), Св. Креница (1910), Креница-Святая (1911), Свят. Крыниця (1921), Криниця (1926). Якщо люди оселялися у віддаленій від ріки місцевості, то змушені були добувати воду з глибоких водоносних шарів землі – криниць [С. Д. Бабишин]. Варіант н. ускладнений прикметником: с. розташоване при джерелі-криниці, вода якої вважалася цілющою, святою [М. І. Теодорович]; пор. ГТ криниця – „джерело; річка; криниця з доброю водою” [Е. М. Мурзаєв].

2318. Криничáни – с., Дн, Смо. Варіанти н.: Crinicziscza (1565), Kirniczane (1661), w Kryniczanach (1765), Kierniczany (1787), Криничаны (1805), Kryniczane (1820), Криничане (1855), Криничаны, Криничане, Криничища (1893), Криничани (1926). Оскільки підземні води підходять близько до поверхні, то майже кожен господар мав свою криницю [В. С. Прокопчук]; криничани – „ті, хто живе біля криниць” (див. також № 2317)

2319. Кринúчка – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Шелехове. Відмікротопонімна н., в основі якої – ГТ криниця зі зменшувально-пестливим суфіксом; пор. ГТ кринички – „джерельна місцина; витік річки чи струмка” [П. М. Батюшков].

2320. Кринúчки – с., Дн. Існувало у ІІ пол. ХІХ – на поч. ХХ ст. біля с. Притулівка. Н. – див. № 2319.

2321. Кринички – ур. біля с. Демківці (Чм), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 2319.

2322. Кринички – ур. біля с. Ріпинці (Км), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 2319.

2323. Кринична – ур. біля с. Гатна (Др), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. В основі н. – ГТ криниця зі значенням „ключ, джерело” [Б. Д. Грінченко].

2324. Кринúчне – с., Др. У 50-х рр. ХХ ст. приєднане до смт. Деражня. Варіанти н.: Woytowce alias Kryniczny (1668), Кринична (1668), Kyrniczne (1784), Kierniczna (1787), Kryniczne (1820), Кринично (1855), д. Криничное (1888), х. Криничная (1915), Криничне (1926), Креничне (1938). Локативна н. (див. № 2323). Колишня н. – див. № 680.

2325. Крúнка – потік, л. Смотричу л. Дністра; між рр. Кулявка і Яромирка; протікає через с. Криничани (Дн). Варіанти н.: Krynka, Кримка [СГУ]. На думку М. Т. Янка, н. виникла у верхів’ях річки, початок якої живиться кринками (джерелами), і згодом поширилася на все русло. Звуковий варіант Кримка міг виникнути завдяки збігу зі словом Крим. Можливо, гідронім частково пов’язаний із н. суміжного поселення.

2326. Кринцíлів – с., Гр, Іва. Варіанти н.: w Kręcilowie (1765), Кренцелов (1800), Кренцилов (1805), д. Брынцалы (1862), Кренцилів (1926), Кринцілів (1946). Посесивна н., в основі якої – ос. н. Кринцило, Крецило.

2327. Криштóпівка – с., Вл, Кшт. Варіанти н.: Крыштоповка (1800), Krzysztofowka (1805), Криштофовка (1820), д. Крыштафовка (1862), Криштоповка (1888), Крыштофовка (1889), Криштопівка (1926). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Криштоф (1861). Див. також – поміщик Криштоф Шашкевич (1654).

2328. Криштóпівський – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Криштопівка. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

2329. Кровічéна – х., Гр. Існував у І пол. ХХ ст., приєднаний до с. Клинове. Варіанти н.: вис. Кровичина (1926), Кровічена (1946). Етимологія н. невідома; пор. кровець – „закрите місце, сховище” [Б. Д. Грінченко].

2330. Крогулéць – с., Км. Існував у XV–XVІІ ст. біля с. Кадиївка. Варіанти н.: Круглець (Крогулець) (1493), Крогулець (1694). Детальніші відомості відсутні. Н. – див. № 2333.

2331. Кропúвна – с., Із, Сах. Варіанти н.: Kropiwna (1618), Кропивна (1629), Кропивно (1855), Кропывна (1921), Крапивна (1926). Дослідники вважають, що н. мотивована флоролексемою: с. розташоване біля болота, на якому росте багато кропиви [М. І. Теодорович]. Можливо, н. відантропонімна (ос. н. Кропива (1368) ) або відгідронімна (р. Кропивна, права притока р. Корчик [П. Л. Маштаков] ).

2332. Крýгла – х., Дн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Ліпини. Відмікротопонімна н., що вказує на спосіб розташування жител (див. № 2333).

2333. Круглúк – с., Шп, Рил. Вважають, що с. існувало до ХVІ ст., було спалене татарами [М. І. Теодорович]. Варіанти н.: хуторъ Круглый (ХVІ ст.), д. Кругликъ (1732), Kruglik (1890), Круглик (1926). Квалітативна н., яка вказує на круговий тип планування поселень для захисту від набігів. С. знаходилося в котловані, оточеному лісом [М. І. Теодорович]. Пор. також ос. н. Круглой (1347), Кругликъ [М. О. Демчук] та ГТ круглик – „гора; заглибина земної поверхні круглої форми” [Т. А. Марусенко]; пор. кругляк – „вітряк голландської системи” [Б. Д. Грінченко].

2334. Круглúк – х., Сл. Існ. у ХІХ – на поч. XX ст. як Кругликъ. Н. – див. № 2333.

2335. Кругликú – с., Ск, Скд. Варіанти н.: Круглики (1782–1783), Кругликъ (1855), Krugliki (1890), Круликъ (1911), Крупник (1921), Круглик (1926). Родова н.; пор. ос. н. Круглик [М. О. Демчук].

2336. Кругляк – ліс. ст., Гр. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Відмікротопонімна н. (див. № 2333).

2337. Кругляк – ліс. ст., Нв. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 2336.

2338. Кругляк – ур. біля с. Митинці (Кр), у якому знайдено курган [І. С. Винокур]. Н. – див. № 2336.

2339. Кругляк – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Бережанка. Н. – див. № 2336.

2340. Круголúця – х., Пл. Існував у І трет. ХХ ст. біля х. Гамарня. Посесивна н., мотивована прізвиськом землевласниці.

2341. Крýжківці – с., Нв, Отр. Варіанти н.: Kruskowcze (1530–1542), Крушковцы (1530–1542), w Kruszkowcach (1765), Kruszowce (1775), Kruskowce (1789), Кручковцы (1855), Кружковцы (1862), Кружківці (1926). Патронімічна н., мотивована антропонімом Кружко, Крушко; пор. ос. н. Круч, Крушко (XVІІ ст.).

2342. Крýкова-соснá – ур., Шп. Існувало у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Крукова Сосна (1899), Крукова-сосна (1906). Посесивна відмікротопонімна н., яка поєднує антропонім та флоролексему.

2343. Крýковського – х., Пл. Як н. п. Круковскаго існував на поч. ХХ ст. Генітивна посесивна н.

2344. Крулúчна – х., Сл. Існував у ХІХ ст. Н. невідомої мотивації. Можливо, посесивна н., мотивована апелятивом круль – „король” [ССУМ].

2345. Круньківщúна – фільварок, Вн. Існував у І трет. ХХ ст. біля смт. Віньківці. Відмікротопонімна н. посесивного характеру.

2346. Крупéць – с., Сл, Крп. У 1576–1793 рр. – міст. Горынь-градъ, що мало магдебурзьке право. Варіанти н.: Krupa (1386), Крупец (1575), Гориньград (1629), село Крупаго (1648), Крупецъ (1737), Horyngrod, Krupec (1789), Крупець (1926). В. Яцентюк виводить н. від сл.-сп. круглі печі – „(кру ( г ) печ)”, у яких виготовляли лісоматеріал, деревопродукти. Згодом н. видозмінилася. Можливо, в основі н. – польс. п’єц – „піч” [Нетішинський вісник. – 1998. – 11 серпня]. Можливо, н. – квалітативна, мотивована апелятивом крупець – „зернистий пісок” [К. С. Баценко], „криниця, джерело” [Т. А. Марусенко] або посесивна, в основі якої – ос. н. Крупа (1520). Паралельна н. складається з гідроніма та АГТ.

2347. Крупкá – х., Шп. Існував на поч. ХХ ст. Можливо, в основі н. – прізвище власника у формі родового відмінка однини.

2348. Крýстівці – с., Гр. Як н. п. зареєстроване у XV ст. біля с. Мукарів-Підлісний. Детальніші відомості відсутні. Етимологія н. невідома; можливо, патронімічна н.

2349. Крутий Яр – ур. біля с. Рогізна (Км), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н.-сл.-сп., що складається із квалітативного прикметника і ГТ.

2350. Круті Броди – с., Яр, Бар. Варіанти н.: Cranczybrodzyncze (1493), Krutibrodyncze (1530–1542), Крутибородинцы (1530–1542), Krutiborodincze (1564), Krutibrodince (1613), Krolbrodincze (1630–1650), Krutoborodynce (1661), Крутобородинцы (1805), Крутободцы (1855), Крутобородцы (1862), Крутобородинцы, Крутобороды (1889), Крутыбороды (1893), Крутиброди (1926), Круті Броди (1967), Крутые Броды (1979). Колишня н. – патронімічна, утворена від ос. н. Крутиборода (1420). Сучасна н. пов’язана з попередньою і одночасно характеризує навколишній рельєф [Н. Я. Грипас].

2351. Крýча – с., Ск, Вмц. Існує з І пол. ХХ ст. Локативна н., мотивована ГТ круча – „крутий схил гори; заглибина на місці водойми; стрімкі береги річки; глибоке місце в річці” [С. Д. Бабишин].

2352. Крýча – х., Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Шиїнці. Н. – див. № 2351.

2353. Крýчи – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Гнатівці. Н. – див. № 2351.

2354. Крýчі – х., Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Михалківці. Н. – див. № 2351.

2355. Крушáнівка – с., Км, Крш. Варіанти н.: Kroczelufka (1630–1650), w Kruszanowce (1765), Kraszanowka (1789), Крушановка (поч. ХІХ ст.), Крушеневка (1855), Крушиновка (1888), Урушановка (1914), Крушанівка (1926). За І. В. Гарнагою, пос. виникло на місці крушинових заростів, вирубаних першопоселенцями [Прапор Жовтня. – 1972. – № 190]. Можливо, н. відантропонімна; пор. ос. н. Крушина (1329). Див. також № 2356.

2356. Крушúна – ур., Сл. Існувало у ХІХ ст. біля с. Цвітоха. Варіанти н.: Крушники (1845), Крушина (1855). Квалітативна відмікротопонімна н., в основі якої – флоролексема крушина зі значенням „рід кущів чи невеликих дерев, що ростуть на заплавних місцях майже по всій Україні” [СУМ].

2357. Крушúнського – х., Км. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Теремці. Генітивна посесивна н.

2358. Крушники́ – р., л. Лизні л. Дружні л. Хомори л. Случі л. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Поляна (Шп). Н. вказує на особливість берегів і мотивується флоролексемою крушина (див. № 2356).

2359. Ксавéрівка – с., Дн, Гут. Засноване у кінці XVIII ст. поміщиком Ксаверієм Шидловським. Варіанти н.: Ксаверовка (1862), Ксаверовка Супруньковецкая (1893), Ксаверівка (1926). Відантропонімна посесивна н.

2360. Ксéндзів – х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Олександрівка. Посесивна н., мотивована апелятивом ксьондз – „польський католицький священик” [СУМ].

2361. Ксéндзове пóле – х., Км. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Цибулівка. Н.-сл.-сп. складається з присвійного прикметника (див. № 2360) та ГТ.

2362. Ксьóндза – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Гвардійське. Н. – див. № 2360.

2363. Ксьóндзівський – х., Пл. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. як Ксендзовскій. Н. – див. № 2360.

2364. Ксьонжа – ур. біля с. Заміхів (Нв), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 2360.

2365. Кубачівка – с., Км. У 1967 р. приєднане до с. Смотрич. Варіанти н.: Кубачевцы, Kobiaczowcze (1441), Cuvyaczyncze (1493), Kobaczowcze (1530–1542), Кобачовцы (1530–1542), Kubaczowka (1765), Кубачевка (1805), д. Кобачовка (1862), д. Кубачевка, Кубаковцы (майже зникло) (1893), Кубачівка (1926). Патронімічна н., мотивована антропонімом; пор. ос. н. Куба (1510), Кобач (XVІ ст.).

2366. Кубачíвський – х., Км. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Кубачівка. Локативна н., мотивована ад’єктонімом.

2367. Кугáївці – с., Чм, Куг. Варіанти н.: Kuhayowicze (1446), Cuhayuwcze (1447), Кохаевцы (1542), Kowoyofce (1630–1650), Kuchaiowce (1661), w Kuhajowcach (1765), Kuchajowce (1789), Кугаевцы (1800), Kuhaiowce (1820), Кугаевецкая (1857), Кугаївці (1926). С. Д. Бабишин виводить н. від флоролексеми куга – „рогіз”. На нашу думку, н. відантропонімна, патронімічна; див. ос. н. Кугай [О. А. Купчинський]. Пор. також ГТ кугава – „скеляста ущелина, прірва”; куява – „неврожайне місце в полі; віддалене житло; крутий горб” [ЕСУМ].

2368. Ку́динка – р., л. Південного Бугу; протікає через с. Юрченки, Рожни, Кудинка (Лт). Варіанти н.: Куденка, Kudynka, Kudrynka, Кудринка [СГУ]. Довжина – 25 км [КРВУ]. Відойконімна н. (див. № 2369).

2369. Кýдинка – с., Лт, Куд. Знайдено залишки городища ХІІ–ХІІІ ст., яке було літописним м. Кудином, спаленим у 1241 р. Данилом Галицьким; теперішнє пос. відновлене у XIV–XV ст. [І. С. Винокур]. Варіанти н.: Коудин (1241), Kudinka (1565), Kudyowce (1611), Kudeiowce (1616), Chudynka (1668), Kudynka (1784), Кудинка (1800), Кудынка (1888), Кудынка Кирдановская, Кудинув с Кирдановкой (1893). Н. стародавнього м. мотивована антропонімом; пор. ос. н. Кудин (1144), Куден (1148). Сучасна н. – відойконімна, іноді уточнювалася ад’єктонімом (села Кудинка і Кирданівка об’єдналися в одне пос.).

2370. Кýдринка – р. (Хмельницька обл.), місцезнаходження якої не локалізоване [СГУ]. Варіант н.: Кудрянка. Те саме, що й Самець (див. № 3986), п. Південного Бугу (Хм). Відойконімна н. (див. № 2372).

2371. Кýдринці – с., Км, Звл. Засноване вихідцями із Буковини; у XVІ ст. – міст. [Прапор Жовтня. – 1972. – № 192]. Варіанти н.: Cudyryncze (1493), Кодринцы (1493), Кудеринцы (1530), Kondrince (1630–1650), Dolne Kudrynce (1661), Kudrynce (1775), Кудринцы (1800), Дольные Кудринцы (1805), Dolno Kudrynce (1820), Кудринце (1876), Кудринці (1926). Є. І. Сіцінський та М. І. Яворський виводять н. від молдавського кодру – „гори, вкриті буковим лісом”. За народними переказами, н. мотивована гідронімом Кудра (однойменна р. протікає через с.) або іменам пана Кудрявого, який був власником с. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Кудра, Кудря (1328).

2372. Кýдринці – с., Хм, Мли. Варіанти н.: Kuderzynce (1668), Кудринцы (1800), Кудринці (1926). Н. – див. № 2371.

2373. Кудрúцького долúна – х., Кр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Котюржинці. Посесивна н.-сл.-сп., де поєднано антропонім та ГТ.

2374. Кужелíвська корчмá – корчма, Дн. Як н. п. зареєстрована у 1893 р. Н. складається з ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ (див. № 505).

2375. Кужелíвські хуторú – висілок, Дн. Існував у ІІ пол. ХІХ ст. біля с. Велика Кужелева. Н.-сл.-сп., що складається з ад’єктоніма й АГТ.

2376. Кýзин (Городóцька дáча, ІІ квартáл) – ліс. ст., Гр. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Посесивна відантропонімна н. Паралельна н. – локативно-квалітативна (див. № 1037).

2377. Кузнеця́ – фільварок, Пл. Існував у XIX – на поч. XX ст. як Кузнеца. Генітивна посесивна н.

2378. Кузьмúн – с., Гр, Куз. За переказами, тут було м., яке провалилося під землю [В. К. Гульдман]. Засноване у ХІV ст.; до ХVІ ст. – Сапежина [ІМІС]. Із 1760 р. до 40-х рр. ХХ ст. – міст. З ІІ пол. ХІХ ст. – вол. ц., у 1923–1929 рр. – рай. ц. Варіанти н.: Козмин (1542), Kouzemin (1630–1650), Кузмин (1764), Kuzmin (1765), Кузьмин (1805), Кузмино (1862), Кузьмино (1876). Відантропонімна посесивна н.: пос. було власністю Кузьми, Козьми [Прапор Ілліча. 1975. – № 85].

2379. Кузьмúн – с., Кр, Куз. Перша згадка – у 1462 р. У 1517 р. – магдебурзьке право. Із серед. ХV ст. до 1786 рр. – вол. ц. [ІМІС]. Варіанти н.: Kuzmin (1517), Кузминъ (1545), Кузьминъ (1857), Kozmin (1883), Кузыминъ (1899), Кузьмин (1926). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Кузьма (ХІV ст.).

2380. Кузьминське – водосховище, розташоване біля с. Кузьмин (Кр), на р. Случ. Площа – 765 га. Локативна відойконімна н.

2381. Кузьмúнський призавгóсп – призавгосп, Кр. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Кузьмин. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та АГТ.

2382. Кузьмúнський райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існувала у 1923–1929 рр. Центр – с. Кузьмин (Гр.). У 1926 р. нараховувалося 14 сільрад та 33 н. п. Загальна площа становила 300 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

2383. Кузьмúнці – с., Тф, Прр. Варіанти н.: Kuzninensze (1517), Kuzmincy (1545), Кузьминцы (1593), Kuzmince (1618), Кузьмінці (1926), Кузьминці (1946). Патронімічна н.; див. ос. н. Кузьма (ХІV ст.).

2384. Кузьмúнчик – с., Чм, Віл. Варіанти н.: Кузминец, Кузминцы (XVІ ст.), w Kuzmincach (1765), Kužminec (1785), Kužminczyk (1787), Kuzminiec Wielki (1789), Кузминецы (1800), Кузьминчик (1805), Кузминчик (1855), Кузьминчик, Кузьминец (майже зникло) (1893), Кузьмінчик (1938). За переказами, пос. засноване переселенцями із с. Кузьмин. Можливо, відантропонімна н. (див. № 2379).

2385. Кузьмúнчикський – висілок, Чм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Кузьминчик. Локативна відойконімна н.

2386. Кузьмичеве – ур. біля смт. Стара Синява (Сс), у якому знайдено кургани [І. С. Винокур]. Посесивна відантропонімна н.

2387. Кукурýзово – ур., Пл. Існувало у ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Кукурузовъ (1899), Кокурузово (1906), Кукурузово (1926). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Кукуруза (1629).

2388. Кулакóве – х., Шп. Існував у ХІХ ст. біля с. Новоселиця. Варіанти н.: Кулакувка (1855), Кулаково (1899). Відантропонімна посесивна н.; див. – дворяни Кулаковські [АЮЗР].

2389. Кулан – ур. біля с. Купин (Гр), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Мотивація н. невідома. Пор. також кулан – „дикий азіатський осел” [СУМ].

2390. Кулікóвського – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Кущівка. Генітивна посесивна н.; див. також – дворяни Куліковські [АЮЗР].

2391. Кулінéвича – х., Тф. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Святець. Генітивна посесивна н.

2392. Кулінчукá – х., Сл. Як н. п. Кулинчука зареєстрований у 1899 р. Н. – див. № 2391.

2393. Кулішíвка – ферма, Із. Існувала як н. п. Кулишовка на поч. ХХ ст. Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Кулишъ, Кулешъ (1438).

2394. Кульбиха – ур. біля с. Івахнівці (Чм), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Імовірно, відантропонімна н. у вигляді андроніма.

2395. Кульчинú – с., Кр, Кчн. У 1753–1926 рр. – міст.; 1517–1923 рр. – вол. ц. Варіанти н.: Кольчины (1301), Kolczyn, Colczyn (1497), Кольчинъ, Kolczin (1517), Кульчаевцы (1545), Колчинъ Высшій (1618), Kulczyn (1765), Kulczyny, Kulczynie (1789), Кульчинъ (1850), Кульчини (1926). Краєзнавці виводять н. від апелятива колчан – „сагайдак, налучник”; колчанник, лучник – „воїн, озброєний луком і стрілами” [С. Д. Бабишин]. На нашу думку, родова н., пор. ос. н. Кол(ь)ча, Колчинъ (1609); див. також – дворяни Колчинські [АЮЗР]. Н. ускладнювалася локативним прикметником.

2396. Кульчинú – х., Кр. Існував у ХІХ – І пол. ХХ ст. У 40-х рр. ХХ ст. приєднано до с. Кульчини. Варіанти н.: х. Кульчинецкій (ХІХ ст.), Кульчини (1926). Трансойконімна н. (варіант н. – ад’єктонім).

2397. Кульчинкú – с., Кр, Кчк. Варіанти н.: Kolczinczi (1497), Кольчейовцы, Kulczeyowcze (1517), Кульчіовцы (1517), Кульчаевцы (1545), другій Колъчинъ (1593), Колчинъ Малый (1618), Кульчинки (1850). Ю. Д. Гжимайло вважає, що н. вказує на першого поселенця: с. було зруйноване монголо-татарами, люди відбудували його і дали н. від імені першого забудовника Кільчика. На нашу думку, відойконімна н. (див. № 2395). Варіанти н. ускладнювалися диференційним числівником і квалітативним прикметником.

2398–2400.Кульчúнська ліснá сторóжка – ліс. ст. (3), Кр. Як н. п. зареєстровані у 1926 р. біля с. Кульчини. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та АГТ.

2401. Кульчúцький – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Гатна. В основі н. – прізвище власника.

2402. Кульчúцького – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Гірчична. Генітивна посесивна н.

2403. Кульчієвéцьке – с., Км. Існувало у І пол. ХХ ст., приєднане до с. Слобідка-Кульчієвецька. Варіанти н.: вис. Ляшки Кут (1926), х. Кульчиївський (1946), Кульчієвецьке (1960). Перша н.-сл.-сп. складається з відетнонімного антропоніма та ГТ; друга – субстантивований ад’єктонім.

2404. Кульчíївська дáча – ліс. ст., Км. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ.

2405. Кульчíївці – с., Км, Кул. Варіанти н.: Colczeyowcze (1469), Culykow (1493), Kulczeiowcze (1565), Kulczeiowce (1661), w Kulczejowcach (1765), Kulczyiowce (1787), Kulczyowce (1789), Кульчиевцы (1805), Кульчевцы (1898), Кульчіївці (1926), Кульчиївці (1946). Є. І. Сіцінський та М. І. Яворський вважають, що сучасна н. – це трансформація стародавнього ойконіма Куликівка (зараз – частина с.), який, мабуть, був мотивований іменем чи прізвиськом першого поселенця. На нашу думку, в основі обох н. – варіанти одного імені, носій якого, ймовірно, заснував пос.; пор. Кулик [М. О. Демчук].

2406. Куля́вка – потік, л. Смотричу л. Дністра; між рр. Тростянець і Кримка (Гр) [СГУ]. Довжина – 20 км [КРВУ]. Мотивація н. невідома; пор. ГТ куєв – „швидкий кам’янистий потік у лісі”; куява – „крутий горб”; кулявка – „терносливка” [ЕСУМ].

2407. Кума́ – р., п. Вілії л. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Ставищани, Баймаки (Бл). Довжина – 20 км [КРВУ]. Н. виводять від ГТ кума – „вир у річці Горині”; кумина – „вир біля берега, місце, де вода повертає в напрямку, що супротивний течії” [Я. О. Пура].

2408. Кýманів – с., Гр, Хоп. Пос. засноване у ХІІ–ХІІІ ст. куманами – вихідцями з одного із тюркських племен [Прапор Ілліча. – 1975. – № 4]. Варіанти н.: Команов (1542), Kumanow (1564), Куманов (1805), Куманово (1862), Куманова (1884), Куманів (1926). Н. мотивована етнонімом кумани – „половці” [С. Д. Бабишин] або відетнонімною ос. н. Куман; див. також – поміщики Кумановські [АЮЗР].

2409. Кýнів – с., Із, Кун. У 1796–1923 рр. – вол. ц. Варіанти н.: Kunow (1416), Куневъ (1545), Кунев (1708), Kuniow (1789), Кунів (1926). Етимологічні гіпотези: 1) н. вказує на наявність куниць у лісах [С. Д. Бабишин]; 2) с. заснував мисливець Куньо, який полював на куниць [Я. О. Пура]. На нашу думку, посесивна відантропонімна н.; пор. ос. н. Куна (1052).

2410. Кýнча – с., Тф, Тфп. Варіанти н.: Кручевіце (1570), Kyнченіч (1583), Кунчовцы (1584), Кунча (1629), Куньча (1791), Kuncza (1789). Краєзнавці виводять н. від ГТ круча – „круті горби, на яких розташоване село” або від зоолексеми куниця. На нашу думку, н. – посесивна відантропонімна, пор. ос. н. Кунче, Кунчо (1419), Кунка (1459).

2411. Кýнча – фільварок, Тф. Існував у ХІХ ст. біля с. Кунча. Трансойконімна н.

2412. Кýпельські – х., Вл. Зафіксовані у ХІХ ст. біля с. Купіль як Купельскія. Локативна н., мотивована ад’єктонімом.

2413. Купúн – с., Гр, Куп. Із І пол. XVІІІ ст. до 40-х рр. ХХ ст. – міст. З ІІ пол. ХІХ ст. до 1923 р. – вол. ц., у 1923–1931 рр. – рай. ц. Варіанти н.: Cupyn (1493), Kopyn (1530–1542), Копын (1530–1542), Kopin (1630–1650), Копино (1764), Kupin (1765), Купин (1795), Кунин (1855). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Купа (1565), Купина [М. М. Тупиков]. Див. також № 2414.

2414. Кýпине – с., Шп, Хро. Варіанти н.: Kупине (1855), Каупина (ІІ пол. ХІХ ст.), Купина (1899), Купины (1910). С. Д. Бабишин стверджує, що с. виникло у І пол. ХІХ ст. біля заводу вогнетривів поміщика О. Грохольського. Ділянка землі з покладами каоліну, де розташований завод, називається купина (невеликі горби, бугри, невеличкі підвищення на болотних і торфових ґрунтах); пор. ГТ купина – „горбиста низовина; кущ, група дерев; випалене місце на болоті; низина, поросла травою; зелень серед води; острівець; штучний пагорб” [СУМ]. Див. також ос. н. Купина [М. М. Тупиков].

2415. Купúнський райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існувала у 1923–1931 рр. Центр – с. Купин (Гр.). У 1926 р. нараховувалося 15 сільрад та 49 н. п. Загальна площа становила 342 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

2416. Купúнщина – ур., Шп. Існувало у І трет. XX ст. біля с. Купине. Локативна відойконімна н.

2417. Кýпіль – с., Вл, Куп. Згадується в актах 1573 р. У 1796–1923 рр. – вол. ц. До 1925 р. – м. Варіанти н.: Kупель (1589), Kupil (1789), Kupiel (1890), Купіль (1946). Локативна н., в основі якої – ГТ купіль: у верхів’ях Південного Бугу система ставків утворила природну купіль, і розміщене тут с. отримало таку ж н. [С. Д. Бабишин]; пор. купель – „водойма, в якій купаються” [О. К. Данилюк]. Див. також ос. н. Купа (1565).

2418. Курáжин – с., Нв, Крж. Варіанти н.: Kurozyna (1775), Kurozyny (1784), Kuroszyn (1789), Щурки (1800), Курозина (поч. ХІХ ст.), Wielka Szyrka (1820), Куражина (1855), Куражина (Бол. Щура) (1862), Куражин (серед. ХІХ ст.), Куражин, Шурка (1888), Курижин (1889). С. Д. Бабишин виводить н. від французького кураж – „місце небезпечних сутичок із татарами”. На нашу думку, посесивна відантропонімна н. В основі другої н. – апелятив щура зі значенням „частина поташного підприємства” [О. С. Стрижак]; „возовня; приміщення для зберігання сільськогосподарського реманенту, палива” [К. С. Баценко]; щурка – „міра дерева для вироблення смоли” [Б. Д. Грінченко].

2419. Курáш-Нарáївський – посілок, Сл. Як н. п. Курашъ-Нараевскій зафіксований на поч. ХХ ст. між сс. Кураж Рівненської обл. та Нараївка Хмельницької обл. Локативна н.-сл.-сп., мотивована ойконімами.

2420. Курáш-Понóрський – посілок, Сл. Як н. п. Курашъ-Понорск. зафіксований на поч. ХХ ст. між сс. Кураж Рівненської обл. та Понора Хмельницької обл. Н. – див. № 2419.

2421. Курáш-Улашáнівський – посілок, Сл. Як н. п. Курашъ-Улашановскій зареєстрований на поч. ХХ ст. між сс. Кураж Рівненської обл. та Улашанівка Хмельницької обл. Н. – див. № 2419.

2422. Кургáнівка – с., Шп, Вшк. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Kurganowka (1789), Кургановка (1855), Kурганівка (1926). Локативна н., мотивована ГТ курган зі значенням „стародавній могильний пагорб” [СУМ].

2423. Кургáнівський ліс – ліс, Шп. Як н. п. Кургановский лhсъ зареєстрований у 1899 р. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

2424. Курúлівка – с., Вл, Крл. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Kurilowka (1789), Kуриловка (1855), Курилівка (1925). Посесивна відантропонімна н.; пор. ос. н. Курилъ (966), дворяни Куриловичі [АЮЗР].

2425. Куриловéцький цукрозавóд – завод, Нв. Як н. п. зареєстрований у 1893 р. біля с. Зелені Курилівці. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та найменування підприємства.

2426. Кýрівка – с., Гр, Кур. Варіанти н.: Kurowka (1661), w Kuruwce (1775), Куровка (1805), Куривка (1857), Курівка (1926). С. Д. Бабишин виводить н. від прізвища засновника пос. Кура; пор. також рос. Куров Д. (1550), поміщики Куровські [АЮЗР].

2427. Кýрій-бéрег – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Шелехове. Відмікротопонімна н., в основі якої – антропонім та ГТ; див. також курій – „курець; єврейський м’ясник, що ріже птицю” [Б. Д. Грінченко].

2428. Кýрникú – с., Вл. У 1970 р. приєднане до с. Завалійки. Варіанти н.: Kurniki (1789), Курники (1805), Курмики (поч. ХІХ ст.). С. Д. Бабишин н. виводить від слова коренник – „вулик із кори”: засновники пос., мабуть, були пасічниками. На нашу думку, н. відантропонімна посесивна. Див. також курний – „який дає багато диму”, курник – „курятник” [Б. Д. Грінченко].

2429. Курники – ур. біля с. Думанів (Км), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Імовірно, н. мотивована апелятивом курник (див. № 2428).

2430. Куровéчка – с., Вл, Сар. Варіанти н.: Kuruweczka (1765), Kuroweczka (1789), Куровечка (1805), д. Куровечка-Старая (1914). За переказами, пос. засноване вихідцями із с. Курівка (див. № 2426). Можливо, н. пов’язана з ойконімом Курники. Пор. також куроварня – „горілчаний або пивний завод” [ЕСУМ]. Н. ускладнювалася квалітативним прикметником.

2431. Куропáчина – ліс. ст., Сс. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Можливо, н. мотивується зоолексемою куропатва – „куріпка” [СУМ].

2432. Кур’янкú – с., Бл, Крн. Перша згадка – у 1562 р. [ІМІС]. Варіанти н.: Kурьянки (1629), Куринки (1681), Курьянка (1681), Kurjanki (1872), Кур’янки (1926). Родова н.; пор. ос. н. Курьянъ (1450), Курьяникъ [М. Я. Морошкін]. Див. також ГТ кур’я – „річкова затока; частина річки, що тимчасово влітку перетворюється в озеро; невеличка річка без назви” [Е. М. Мурзаєв].

2433. Кустáрна – колонія, Із. Існувала у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Стороничі. Варіанти н.: Кустарная (1899), Кустарна (1926). Колонія була заселена поляками. Квалітативна н., в основі якої – апелятив кустар зі значенням „дрібний товаровиробник, який працює на ринок; ремісник” [СУМ]. Див. також № 2434.

2434. Кустáрники – ур., Вл. Як н. п. зареєстрований у 1899 р. Відмікротопонімна н., в основі якої – апелятив кустарник зі значенням „кущ”.

2435. Кýстівці – с., Пл, Кус. У 1796–1923 рр. – вол. ц. Варіанти н.: Kustowce (ХVІ ст.), Кустовцы (1601), Кустовці (1926), Кустівці (1946). Н. виводять від апелятива кущ: с. побудоване на місці вирубаного колись дрімучого лісу. У період повстань у кущах ховалися кріпаки й заснували тут с. [Новий шлях. – 1988. – 11 червня; Подільські вісті. – 2001. – 12 квітня]. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Кустъ (1500).

2436. Кустовéцький призавгóсп – призавгосп, Пл. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Голубча. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма й АГТ.

2437. Кустовéцький-Церкóвний – х., Пл. Існував у ХІХ – на поч. XX ст. Варіанти н.: Кустовская (1855), Кустовецк. Церкви (1899), Кустовецкій-Церковный (1911). Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та прикметника із присвійним значенням.

2438. Кут – с., Чм. Існувало у І пол. ХХ ст., приєднане до с. Вишнівчик. Варіанти н.: призаводгосп Призаводгосп (1926), х. Кут (1956). Відмікротопонімна. н., в основі якої – ГТ кут зі значенням „урочище; хутір; тип пос., де жила біднота” [Е. М. Мурзаєв]; „простір землі в куті, утворений двома річками, які зливаються” [Б. Д. Грінченко]. Варіант н. – ойконімізований АГТ (див. № 3743).

2439. Кут – ур. біля с. Демківці (Чм), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 2438.

2440. Кут – ур. біля с. Кормильча (Чм), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 2438.

2441. Кут – ур., Шп. Як н. п. зафіксоване у 1926 р. біля с. Сульжин. Н. – див. № 2438.

2442. Кут – х., Сл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Яблунівка. Н. – див. № 2438.

2443. Кут – х., Яр. Існував у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Михайлівці. Н. – див. № 2438.

2444. Куткú – с., Сл, Мух. Варіанти н.: Кутки (1629), Kutki (1883). Квалітативна н.: с. ділилося на кутки, де жили люди [С. Д. Бабишин]. Див. також № 2438.

2445. Кýткíвці – с., Чм, Кут. Відоме з ХІ ст. під н. Замок; зруйноване завойовниками у 1068–1097 рр. і в 1241 р.; відроджене у XV ст. під н. Кутковичі [В. К. Гульдман]. Під новою н. відоме з 1493 р. Варіанти н.: Cothowcze (1493), Kuthkowicze (1565), Kukufce (1630–1650), Kutkowce (1661), Kudkowce ad Grodek (1678), Кудковцы (1800), Кутковцы (1805), Кудковцы, Кухтовцы (поч. ХІХ ст.), Кутковцы, Кутковичи (майже втрачене) (1893), Кутков (1914), Кутківці (1926). Локативна н., мотивована ГТ кут: мешканці оселилися в кутку між горами; пор. ГТ кут – „тупик; віддалена від центру частина с.” [С. Д. Бабишин]. Див. також № 2438.

2446. Кутургáри – х., Бл. Існував у І трет. ХХ ст. біля смт. Білогір’я. Мотивація н. невідома.

2447. Кухарí – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Радівці. В основі н. – прізвище власників.

2448. Кýча – с., Нв, Куч. Іноді пос. ототожнюють із пос. Кучелмин, хоча М. Молчановський локалізує його на правому березі Дністра (варіанти н.: Кучєлмин, Коучелмина (1159) ). Відоме з XV ст. Варіанти н.: Каменная Куча (1430), Кучкова (1443) (можливо, ці н. стосуються іншого пос.), Киска (1630–1650), w Kuczy (1765), Kuta (1775), Куча (1805). Н. виводять від апелятива куча – „низька глиняна хата або напівземлянка” [С. Д. Бабишин], тобто н. вказує на характер сільського житла; пор. також ГТ куча – „штучно насипаний пагорб; купи гілок, лісового сміття” [О. К. Данилюк]; „кліть для птахів; хлів для свиней” [Б. Д. Грінченко]. На нашу думку, н. має посесивний характер; пор. ос. н. Куча (1175). Колишня н. – посесив на -ин від антропоніма Кучєлма.

2449. Кýчíвка – с., Ск, Стц. Варіанти н.: Куцовцы (1593), Кучовцы (1618), Kuszowсzy (1789), Кочовка (1855), Кучовка (1899), Кучевка (1911), Кучівка (1926). Н. виводять від апелятива куча (див. № 2448). На нашу думку, н. патронімічна; пор. ос. н. Куча (1175).

2450. Кýчер – окреме господарство, Сс. Існувало як н. п. у І трет. ХХ ст. біля с. Олександрівка. В основі н. – прізвище власника.

2451. Кучкóвського – х., Пл. Існував у І трет. ХХ ст. як х. Кучковскаго. Генітивна посесивна н.

2452. Кучмáнівка – с., Кр, Крр. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Кучманевка (1886), Kuczmanowka (1889), Кучмановка (1893), Кучманівка (1926). Локативна н.: с. стоїть на колишньому Кучманівському шляху, по якому йшли татари [Радянське Поділля. – 1969. – 10 січня]. Див. також ос. н. Кучма [АЮЗР] та апелятив кучма – „гостроверха бараняча шапка” [Б. Д. Грінченко].

2453–2454.Кýчські хуторú – 2 хут., Нв. Існували у І трет. ХХ ст. біля с. Куча. Локативно-квалітативна н., що складається з ад’єктоніма та АГТ.

2455. Кушнарівка – ур. в районі колишнього с. Бакота (Км), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Можливо, відантропонімна суфіксальна н.

2456. Кушнирівка – с., Вл, Хол. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Kusznierowka (1789), Кушнеровка (1855), Кушнировка (1893), Кушнеровка (1921), Кушнерівка (1925), Кушнірівка (1946), Кушнирівка (1987). Н. вказує на заняття мешканців [С. Д. Бабишин]; пор. кушнір – „фахівець, що вичиняє хутро із шкури та шиє хутряні вироби” [СУМ]. Пор. також ос. н. Кушнеръ (1584).

2457. Кушнирíвська Слобíдка – с., Вл, Чух. Варіанти н.: Слободка-Кушнеровская (1855), слоб. Кушнировецкая (1899), д. Слободка-Кушнировская-Мурованая (1899), Слободка Кушнеровецкая (1921), д. Слободка-Кушнир. (1906), Слоб. Кушнеровецька (1925), Кушнірівська Слобідка (1946), Кушмирівська Слобідка (2008). Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та АГТ (варіант н. – також із квалітативного прикметника).

2458. Кушнірí – х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Левада-Карабчіївська. В основі н. – прізвище власника.

2459. Кушнірíв – х., Із. Існував як х. Кушниров на поч. ХХ ст. Посесивна н.

2460. Кущíвка – с., Вл, Чер. Варіанти н.: Крачки (1855), Кржачки (1906), Прачки (1921), Кущівка (1946). Квалітативна н., мотивована апелятивом кущ – „скупчення рослин на певній ділянці” [СУМ]; пор. ГТ кущівка – „малий ліс” [О. К. Данилюк]. С. Д. Бабишин колишню н. виводить від зоолексеми крячки – „качки”. На нашу думку, н. відантропонімна; пор. ос. н. Крачъ (1197), Кржеславъ (1829). Див. також № 2289.

2461. Куявський – призаводгосп, Яр. Існував у 20-х рр. ХХ ст. біля с. Соснівка (Куява). Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

2462. Куявський парк – парк, Яр. Розташований біля с. Соснівка (колишня Куява). Заснований у кінці ХІХ ст. Площа – 27,2 га [ППХ]. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

2463. Кшанíвського А. – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Щаснівка. Генітивна посесивна н.

2464. Лабазú – фільварок, Із. Існував у І трет. ХХ ст. як Лабазы. В основі н. – апелятив лабаз зі значенням „приміщення для продажу або зберігання зерна та борошна; сарай” [ЕСУМ].

2465. Лабая́́ – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Розсохи. В основі н. – прізвище власника у формі родового відмінка однини.

2466. Лабунське озеро – став на р. Хомора біля с. Новолабунь (Пл) [С. Д. Бабишин]. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

2467. Лабýнський – х., Пл. Існував у І трет. ХХ ст. біля м. Лабунь (с. Новолабунь). Варіанти н.: Лабунскаго (1910), Лабунський (1926). Колишня н. мотивована антропонімом: власниками були Лабунські [М. І. Теодорович]. В основі сучасної н. – ад’єктонім.

2468. Лабýнь (єврéйська) – містечко, Пл. Існувало у І трет. ХХ ст. біля міст. Лабунь як Лабунь (єврейська). Трансойконімна н., ускладнена відетнонімним прикметником.

2469. Лабýрівка – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Кальна. Посесивна відантропонімна н.

2470. Лавренюкá – х., Пл. Існував у XIX – на поч. XX ст. Генітивна посесивна н.

2471. Лаврúн Церкóвний – х., Шп. Існував на поч. ХХ ст. біля с. Лавринівці. Варіанти н.: Лаврин. церковн. х. (1906), Лаврин церковний (1911). Н.-сл.-сп. складається з усіченого ойконіма та прикметника із присвійним значенням.

2472. Лаврúнівці – с., Шп, Сбз. Варіанти н.: Lavrinowczie (1589), Лавриновцы (1589), Лавриновъцы (1593), Лавринівці (1926), Лавриневцы (2000). За переказами, нащадок князя Бейзима Лаврін заснував с. і назвав своїм ім’ям [М. І. Теодорович]; пор. ос. н. Лавринъ (1387).

2473. Лаврúнівщина – х., Шп. Існував на поч. XX ст. біля с. Лавринівці як Лавриновщина. Локативна відойконімна н.

2474. Лáгер – х., Сл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Городець. В основі н. – апелятив лагер зі значенням „табір” [ЕСУМ], тобто „місце тимчасового розташування війська поза населеним пунктом; місце тимчасового розташування великої групи людей” [СУМ].

2475. Лáгодинці – с., Кр, Лгд. Варіанти н.: Lahodyncie (1583), Лагодинъцы (1593), Лободинцы (1753), Логоденцы (1857), Лагодинці (1926). Етимологічні гіпотези: 1) с. виникло біля озер, де колись водилося багато лебедів. Жителі утворили пос. у ХVІ ст. і назвали його Лебединці; сучасна н. – фонетичний варіант колишньої; 2) втікачі із с. Кузьмин заснували с. Лагоди, що означає „жити в злагоді” [Ю. Д. Гжимайло]; 3) патронімічна н., мотивована ос. н. Лагода (1552) [Д. Г. Бучко], що найбільш імовірно.

2476. Ладúги – с., Ск, Лад. Варіанти н.: Ладыга (1593), Лодыги (1850), Ладыги (1855), Ladyha (1885), Ладиги (1926). Краєзнавці етимологію н. виводять від апел. лад – „злагода, порядок”: у с. поселилися люди різних національностей і жили мирно, у злагоді [Світло Жовтня. – 1968. – 17 жовтня]. На нашу думку, н. родова; пор. ос. н. Ладига, Ладим, Ладимир (1377), дворяни Лади [АЮЗР]. Див. також ладига – „велика скибка хліба” [ЕСУМ].

2477. Ладúги призавгóсп – призавгосп, Ск. Існував як н. п. у І трет. ХХ ст. біля с. Ладиги. Варіанти н.: Ладыгская лесн. стор (1911), Ладиги призавгосп (1926). Н.-сл.-сп. складається з ойконіма (ад’єктоніма) та апелятива у значенні АГТ.

2478. Лади́жка – р., п. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Рідкодуб (Сс), Ладиги, Губин (Ск). Варіант н.: Ладыжка [СГУ]. Довжина – 39 км [КРВУ]. Довжина – 23 км [КРВУ]. Відойконімна н. (див. № 2476).

2479. Лáжева – с., Ск, Баг. Варіанти н.: Лежива (1593), Лажава (1618), Лажево (1629), Лажова (1782–1783), Łažowa (1789), Лажева (1899), Лажево (1926). М. І. Теодорович виводить н. від апелятива лажа – „лазити”: так мешканці ховалися від татар на болотах. На нашу думку, відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Лажко (1591), дворяни Лажки [АЮЗР]. Див. також лаж, лаже – „прибуток” [ЕСУМ].

2480. Лáжевський-радг. – радгосп, Ск. Існував у XIX – І трет. XX ст. Варіанти н.: Лажава (1855), фольв. Лажева (1863), Лажевський-радг. (1926). Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ. Колишня н. – трансойконімна.

2481. Лáзар – посілок, Пл. Існував у ХІХ ст. біля м. Лабунь (с. Новолабунь). Відантропонімна н.; пор. ос. н. Лазарь (1426). Див. також апелятив лазар – „жебрак” [СУМ].

2482. Лáзарська – ур., Пл. Як н. п. Лазарска існував у ХІХ ст. біля м. Полонне. Відойконімна локативна н. (див. № 2481).

2483. Лазовики (Лозники) – ур. біля с. Бубнівка (Вл), в якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. Перша н. – відойконімна: так називалося спалене татарами с. [М. В. Симашкевич]. Друга н. – трансформована у фітофорну плюральну.

2484. Лазучинські косогори – західна частина Авратинської височини, біля с. Великий і Малий Лазучин (Тф). Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

2485. Лаканéць – балка біля с. Пукляки (Чм) [СГУ]. За переказами, н. відантропонімного походження (раніше тут існував хутір, заснований Іваном Лаканом). Пор. також ГТ лак – „став для водоплавної птиці; яма, рів; водойма; калюжа” [ЕСУМ].

2486. Ланú – передмістя, Хм. Як н. п. зареєстроване у 1926 р., злилося із м. Хмельницький. Відмікротопонімна н., мотивована ГТ лан – „поле, частина землі; безліса рівнина” [СУМ].

2487. Лáнківці – х., Ск. Існував у І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Ланковцы (1906), х. Ланковецкій (1911), Ланківці (1926). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Ланко (1552), поміщик Ф. Ланецький [АЮЗР]. Див. також № 2486.

2488. Ланóк – с., Ск., Всн. Існує із поч. ХХ ст. Варіант н.: х. Ланокъ (1906), Ланок (1926). Локативна н., в основі якої – ГТ лан (див. № 2486). За С. Д. Бабишиним, у ХVІ–ХІХ ст. лан означав міру орної землі від 10 до 30 десятин, що могло мотивувавти найменування.

2489. Лáпківці – с., Хм, Рід. Відоме із XVІ ст. як пос. татар. Варіанти н.: Lapkowcze (1583), Lapkowce (1668), Липковцы (1800), Лапковцы (1855), Ланковцы (1884), Лапківці (1926). За С. Д. Бабишиним, н. вказує на конфігурацію земельних угідь: лапа – кусок землі, що залишився після розподілу. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Лапа (1364), Лапко (1552).

2490. Ластéнія – присілок, Дн. Зафіксований як н. п. Ластения у 1893 р. Етимологія н. невідома.

2491. Лáстівці – с., Км, Лас. Варіанти н.: Losthowcze (1493), Lostowcze, Lastowcze (1530–1542), Лостовцы (1530–1542), Lutofce (1630–1650), Lastowce (1661), Лошковцы (1800), Ластовцы (1805), Ластівці (1926). Посесивна н.: пос. належало феодалам Ластовецьким [С. Д. Бабишин]; пор. також ос. н. Ластко [М. Я. Морошкін].

2492. Лебáсова Долúна – х., Із. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Путринці Н.-сл.-сп. складається з присвійного прикметника та ГТ.

2493. Лебедíвка – с., Яр, Вам. Існує з поч. ХХ ст. Варіанти н.: х. Лебедівка (1926), Лебедовка (1979). Етимологічні гіпотези: 1) н. мотивована зоолексемою лебеді, які нібито водилися тут у великій кількості [С. Д. Бабишин]; 2) в основі н. – гідронім Лебедівка [Вперед. – 1967. – № 51]. Див. також ос. н. Лебедь (1576). На нашу думку, зоофорна н.

2494. Левáда – с., Км. Існувало у І пол. ХХ ст., приєднане до с. Рихта. В основі н. – ГТ левада зі значенням „обкопане або обгороджене місце для сінокосу поблизу садиби” [Б. Д. Грінченко]; „лука, оболонь, заплава, пасовисько” [СУМ]; „площа біля церкви” [ЕСУМ].

2495. Левáда Пісочня́́нська – с., Гр. Існувало у ІІ пол. XVІІІ – І трет. ХХ ст. біля с. Стара Пісочна. Варіанти н.: w Lewadzie (1765), Lewada Piaseczynska (1784), Lewada do Piaseszny (1787), д. Левада Песочнянская, Песочанская Левада (1893), д. Песчанская Левада (1914), Левада Пісочнянська (1926). Н.-сл.-сп. складається з ГТ та ад’єктоніма.

2496. Левáдська цукровáрня – завод, Гр. Заснований у 1847 р. під н. Левада [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. Н. складається з ад’єктоніма та найменування підприємства.

2497. Левáдський ліс – ліс. ст., Гр. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. Локативна віддримонімна н.

2498. Левíцького – х., Чм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Чагарівка. Генітивна посесивна н.

2499. Левкíвка – с., Ск, Срб. Вперше згадується як передмістя Острополя у документах 1596 р. [ІМІС]. Варіанти н.: Левковка (1855), Lewkówka (1884), Левківка (1926). Краєзнавці пов’язують н. з апелятивом ловчі – „мисливці, які тут полювали”, або з іменем першопоселенця Левка [Світло Жовтня. – 1988. – 16 квітня]. На нашу думку, відантропонімна н.; пор. ос. н. Левко (1471).

2500. Лéвківці – с., Вл, Чух. Варіанти н.: Lewkowczie (1583), Левковъцы (1593), Lewkowce (1789), Левковцы (1855), Левківці (1926). Патронімічна н; пор. ос. н. Левко (1471).

2501. Левківці – с., Яр. У 1956 р. приєднане до с. Жилинці. Варіанти н.: Lewococe (1630–1650), Lewkowiec (1661), д. Левковцы (1862), Левковка (1888), Левківці (1926). Н. – див. № 2500.

2502. Левковéцький – х., Вл. Як н. п. Левковецкій зареєстрований у 1899 р. біля с. Левківці. Локативна н., мотивована ад’єктонімом.

2503. Легóна (Легóнів) – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Педоси. Посесивні відантропонімні н.

2504. Ледя́́нка – с., Кр, Лед. Варіанти н.: Ледянка (1629), Ledzanka (1885). Етимологічні гіпотези: 1) колишнє пос. Калюжин було спалене монголо-татарами, і тоді люди через річку, вкриту льодом, втекли в ліси, де й заснували сучасне с., яке назвали Ледянка, в честь льоду, який їх урятував [М. І. Теодорович]; 2) н. мотивована флоролексемою: ледянка – „місцева трав’яниста рослина” [С. Д. Бабишин]; пор. ладянка – „пригорща льону або коноплі”, ледянка – „кам’яна сіль” [Б. Д. Грінченко]. На нашу думку, н. вказує на першого поселенця або власника пос.; пор. ос. н. Ладим, Ладимир (1377), Ладята (1605).

2505. Лежа́нь – р., л. Жерді п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Караїна, Гаврилівка (Тф). Варіант н.: „при рч. Лежанh” (1893) [СГУ]. Імовірно, н. мотивована дієсловом лежати зі значенням „займати простір, простилатися; мати певний напрям” [СУМ]. Можливо, р. протікає рівною місцевістю. Пор. також с. Лежанівка (Гусятинський р-н, Тернопільська обл.).

2506. Лéзневе – с., Хм. Існувало із серед. ХІІІ ст. під н. Глезнево [Радянське Поділля. – 1983. – № 48]. У 1963 р. приєднане до м. Хмельницький. Варіанти н.: Hleznowcze (1493), Глезнов (1530), Hlezniow (1668), Сезнев (1764), Lezniow (1784), Лезнев (1805), Лознев (1862), Лезнево, Глезнев (1893), Лезнево (Глезнево) (1926), Лезневе (1946). Посесивна відантропонімна н.; пор. лезний, польське lužniak – „бідний господар, селянин без хати та землі” [ЕСУМ].

2507. Лéзневський ліс – дача, Хм. Як н. п. зареєстрована у 1893 р. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма і ГТ. Див. також № 2666.

2508. Лелéва – колонія, Із. Існувала у XIX – на поч. XX ст. Варіанти н.: Лилева (1899), Лелева (1911). Відантропонімна посесивна н.

2509. Лемеші – посілок, Із. Як н. п. Лемеши існував у ІІ пол. ХХ ст. Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Лемешъ (1611).

2510. Лéнівка – с., Км, Кит. Існує з 20-х рр. ХХ ст. Варіанти н.: посіл. Ленінськ (1926), х. Ленівка (1956), Леновка (1979). Меморіальна н., присвоєна в честь В. І. Леніна.

2511. Лéнінське – с., Ск, Чор. Існує з поч. ХХ ст. Варіанти н.: висіл. Леніно (1926), хут. Ленінський (1946), Ленінське (1987). Н. – див. № 2510.

2512. Лéнінське – с., Тф, Гав. Існує з поч. ХХ ст. Із с. Кунча переселилося на віддалені землі 41 бідняцьке господарство [І. А. Стасюк]. Варіанти н.: Ленінське (1926), хут. Ленінський (1946). Н. – див. № 2510.

2513. Лéнінське – с., Чм, Срц. Існує з поч. ХХ ст. Варіанти н.: х. Нова Ферма (1926), х. Ленінський (1946), Ленінське (1960), Ленинское (1971). В основі колишньої н. – апелятив у значенні АГТ. Сучасна н. – див. № 2510.

2514. Лéнківці – с., Шп, Лен. Варіанти н.: Lankowczie (1583), Линовцы (1593), Ланковцы (1618), Ленковцы (1816), Леньківці (1926), Ленківці (1946). Патронімічна н.; пор. ос. н. Ленко, Лєнько (1433), Ланко (1552). Див. також лен – „спадкове земельне володіння в епоху феодалізму, яке надавалося васалу за умови несення ним військової служби та виконання інших повинностей” [ЕСУМ]. Див. також № 2487.

2515. Ленковéцька – ферма, Шп. Існувала як н. п. Ленковецкая у ХІХ ст. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

2516. Ленькóва (бувша Купрія́́нова Загорода) – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Катеринівка. Обидві н. – посесивні (одна з них уточнюється дієприкметником з темпоральним значенням).

2517. Леонóвич – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля смт. Чорний Острів. В основі н. – прізвище власника.

2518. Лепéсівка – зал. ст., Бл. Як н. п. фіксується із кінця ХХ ст. Варіанти н.: Лепесовка (1992), Лепесівка (2004). Трансойконімна н.

2519. Лепéсівка – с., Бл, Ямп. Варіанти н.: Liebesedie, Либеседи (1518), Лепесовка (1545), Lepieszowka (1789), Лепесіевка (1855), Ямпольская Лепешовка (1888), Лепесівка (1926). За М. І. Теодоровичем, н. походить від флоролексеми лепеха, лепеша. На нашу думку, в основі н. – прізвисько першого поселенця; пор. ос. н. Лепеско (1565), Лепеха (1609). Н. ускладнювалася ад’єктонімом (див. № 5272).

2520. Лепибóкський млин – х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Ліпибоки. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ.

2521. Лéсики Стóйло – ур., Пл. Існувало у І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Лесика-Стойло (1906), Лесики Стойло (1926). Н.-сл.-сп. складається з ос. н. Лесик та апелятива стійло – „приміщення для утримання худоби; місце на випасі, де худоба скупчується під час спеки для відпочинку” [СУМ]; „гірська рівнина” [Т. А. Марусенко].

2522. Летава – с., Чм, Лтв. За даними Є. І. Сіцінського та М. І. Яворського, колишня н. – Чернява, проте це не підтверджується документально. Варіанти н.: Letacze (1493), Lethowo Dworiscze (1565), Latawa (1661), Letawa (1775), Лятава (1800), Латава (1805), Летава (1855). В основі н. – прізвисько або прізвище власника; пор. д.-р. двочленні ос. н. Летамир, Літогост, Летовид (див. № 2525).

2523. Летáвка – р., п. Жванчика п. Дністра; протікає через н. п. Летава, Зарічанка (Чм). Варіант н.: Лятава [СГУ]. Відойконімна демінутивна н.

2524. Летавка – ур. біля с. Почапинці (Чм), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 2523.

2525. Летúчів – смт., Лт. Існувало у ХІІІ ст. під н. Лищин: розташовувалося на лівому березі р. Вовк, у заростях ліщини; після зруйнування татарами перенесене на правий берег р. [ПЕВ]. За різними даними, міст. – з 1420, 1429 або 1466 рр. Із 1924 р. – смт. З кінця XІV ст. по 1923 р. – повіт. ц., з 1923 р. – рай. ц. Варіанти н.: Летичев (1378), Lathiczow (1446), Letyczow (1493), Latyczow (1548), Liathiczow (1565), Leticzow (1630–1650), Летичевь (1653), Laticzow (1674), Ladiczow (1769), Латычев (1792), Литичев (1795), Летичев (Letyczew) (1820), Laticovia (латинська) (1845), посіл. м. т. Лятичів (1926), Летичів (1938). Етимологічні гіпотези: 1) за легендою, в одному з прибузьких міст жив князь, який управляв округою, і був у нього син Левко, якого прозивали Летичеком, бо він літав на коні, як птах у небі. Коли син зустрів свою долю, батько заборонив йому одружуватися із селянкою. Проте Летичек відмовився від спадку і оселився із дружиною на березі р. Вовк, з часом тут утворилося пос., яке переросло у міст. Летичів; 2) в основі н. – флоролексема латаття; 3) від дієслова летіти – „тікати, рятуватись від ворога” [І. Байдак]; 4) н. мотивована етнонімом летгальці (латиші); 5) в основі н. – ос. н. Летич: якийсь Летич (тобто латиш) після приєднання Поділля до Литви одержав пос. у власність і перейменував його у Летичів [О. С. Стрижак]; пор. д.-р. двочленні ос. н. Летамир, Літогост, Летовид, у такій формі ці імена були поширені у середині І тис. н. е., а в Київській Русі виникла традиція називати синів бояр, посадників, дружинників за скороченим ім’ям батька, приєднуючи суфікс -ич. Так з’явилося Летич (пор. також ойконіми Летава, Літки) [І. Володько]. Отже, н. відантропонімна посесивна.

2526. Летичівський повíт – адміністративно-територіальне утворення, яке існувало з кінця XІV ст. по 1923 р. Центр – міст. Летичів. У складі повіту в 1530 р. нараховувалося 3 міста, 17 сіл, а в 1787 р. – 35 міст і 512 сіл [АЮЗР]. До його складу у 1914 р. входили Бахматовецька, Війтовецька, Деражнянська, Женишковецька, Зіньковецька, Меджибізька, Михалпільська та Сусловецька волості. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ повіт (див. № 1040).

2527. Летичівський райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існує з 1923 р. Центр – смт. Летичів (Лт.). У складі району в різні роки нараховувалося: 21 сільрада та 52 н. п. (1926), 25 сільрад, 1 смт. та 48 сіл (1946), 19 сільрад, 2 смт. та 60 сіл (1962), 18 сільрад, 2 смт. та 56 сіл (1987), 2 селищні, 19 сільських рад, 2 смт. та 55 н. п. (2004). Загальна площа становить 900 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

2528. Лехнíвка – с., Яр, Ска. Варіанти н.: Лехновцы (1441), Lechnowcze (1493), Lechnowce (1545), Lekenofce (1630–1650), Lechnowka (1784), Лехновка (1805), Ляхновка (1855), Лехнівка (1926). Патронімічна н., в основі якої – ос. н. Лехно; пор. Лехно (1378); див. також – поміщик Лехно Вовковинський [АЮЗР].

2529. Лизні́вка – р., л. Смілки л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Городнявка (Шп). Варіант н.: Лизневка [СГУ]. Можливо, відгідронімна демінутивна н. (див. № 2530).

2530. Лизня – р., л. Дружні л. Хомори л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра (Пл). Етимологія н. невідома. Можливо, в основі н. – дієслово лизати, яке характеризує особливості течії (спокійно лиже береги). Не виключено, що н. вказує на форму річки або русла; пор. лизень – „язик великої рогатої худоби” [СУМ].

2531. Лúнники – х., Пл. Існував на поч. ХХ ст. На нашу думку, н. відантропонімна. Пор. також дієслово линити (у ремісників) – „знімати шар кори з розпарених у печі липових стовбурів, оголюючи ликовий шар, який потім відділяють від стовбурів” [Б. Д. Грінченко].

2532. Лúпи – с., Км, Чаб. Відоме із серед. ХХ ст. В основі н. – флоролексема липа.

2533. Липúна – х., Шп. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Судилків. Локативна відмікротопонімна н., мотивована ГТ липина – „липовий ліс; липове дерево” [Б. Д. Грінченко].

2534. Лúпівка – с., Гр, Буб. Варіанти н.: w Lipuwce (1765), Lipowka (1784), Липовка (1805), Липівка (1926). С. Д. Бабишин мотивує н. флоролексемою липа: н. вказує на те, що пос. виникло в липовому гаю або біля шляху, обсадженого липами. Проте імовірніше, що н. мотивована іменем першого поселенця [Прапор Ілліча. – 1975. – № 85]; пор. ос. н. Липка, Липівка [М. О. Демчук].

2535. Лúпівка – с., Пл, Пон. Існує з поч. ХХ ст. Варіанти н.: к. Липовка (1906), Липівці (1926), Липівка (1946). Локативна н., мотивована флоролексемою липа; пор. також липівка – „кладка з липового дерева; сорт дині”.

2536. Лúпки – с., Сс, Адп. Варіанти н.: Фердинандовъ (1855), Ferdynandowka (1867), Фердинандівка (1926), Фердинандове (1946), Липки (1946). Колишня н. вказує на власника пос.; пор. ос. н. Фердинанд. В основі сучасної н. – флоролексема липа.

2537. Лúпки – х., Шп. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. Відфлоролексемна н.

2538. Лúпне – х., Шп. Існував як н. п. Липное у ХІХ ст. біля с. Вовківчики. Н. – див. № 2537.

2539. Липнúк – х., Бл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Денисівка. Локативна відмікротопонімна н.; пор. ГТ липнúк – „липовий ліс” [Б. Д. Грінченко].

2540. Липнúк – х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Нове Поріччя. Н. – див. № 2539.

2541. Липнúк – х., Ск. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Котюржинці. Н. – див. № 2539.

2542. Липникú – ур., Пл. Існувало у ХІХ ст. біля с. Варварівка. Н. – див. № 2539.

2543. Лúпщина – х., Вл. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. Відмікротопонімна фітофорна н.

2544. Лúса Горá – ліс. ст., Яр. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Відмікротопонімна н. (див. № 2545).

2545. Лиса Гора – ур. біля с. Бедриківці (Гр), у якому знайдено залишки пос. скіфів [І. С. Винокур]. Квалітативна н.-сл.-сп., мотивована ГТ лиса гора – „гора без рослинності” [Т. А. Марусенко].

2546. Лиса Гора – ур. біля с. Довжок (Км), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 2545.

2547. Лиса Гора – ур. біля с. Жванець (Км), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 2545.

2548. Лúса Горá – фільварок, Із. Існував із XVІ до поч. ХХ ст. Варіанти н.: Лысая Гора (1563), Лиса гора (1629), Lisa-Gora (1880), Лыса-Гора (1906). Н. – див. № 2545.

2549. Лисáйка – присілок, Км. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Лучки. Генітивна посесивна н.

2550. Лисáни – х., Дн. Існував у серед. ХХ ст., приєднаний до с. Велика Побійна. Н. – див. № 2551.

2551. Лисáнівці – с., Сс, Лса. Варіанти н.: Lyssonowcze (1493), Лесановцы (1530), Liszanowcze (1578), Lisanowce (1661), Lysanowce (1784), Лисановцы (поч. ХІХ ст.), Лисанівці (1926). За С. Д. Бабишиним, н. пов’язана з полюванням на хутрового звіра – лиса; див. також лисан – „кінь” [Б. Д. Грінченко]. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Лисан, Лисун, Лисанів (1649).

2552. Лисéць – с., Дн, Лис. У кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Лисец (1453), Lyssyecz (1493), Лысец (1530), Lisziecz (1565), Lisiecz (1630–1650), Lysiec (1661), Lusiec (1787), Лысиц (1867), Лисець (1926). Етимологічні гіпотези: 1) у цій місцевості у великій кількості водилися лисиці [С. Д. Бабишин]; 2) засновником с. був лисий чаловік; 3) на північ від с. є Лиса (без рослинності) скеля; 4) перші мешканці покривали свої хати листям [В. С. Прокопчук]. На нашу думку, локативна н.; пор. лиса гора – „гора без рослинності” [Т. А. Марусенко].

2553. Лúсинці – с., Ск, Бер. Варіанти н.: Lysinczie (1583), Лешинцы (1589), Лисинцы (1618), Lisince (1885), Лисинці (1926). Н. виводять від зоолексеми лис. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Лиса, Лисица (1495), Лисій (1581).

2554. Лисúче – с., Сл., Лсч. Варіанти н.: Лисица (1816), Лисича (1855), Лисиче (1899), Лисичче (1926). Посесивна н.; пор. ос. н. Лисица (1495).

2555. Лисúчівка – ліс. ст., Др. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Імовірно, відзоолексемна н.

2556. Лúсівка – с., Яр, Сут. Варіанти н.: Lyssowcze (1493), Lisowce (1661), w Lisuwce (1765), Lysowka (1775), Lisowka (1787), Лысовка (1862), Лисовка (1893), Лисівка (1926). Локативна н.; пор. лісівці – „ті що живуть у лісі”. Сучасний варіант н. можна співвіднести із зоолексемою лис.

2557. Лискú – х., Із. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. Локативна відмікротопонімна н., мотивована ГТ ліс, лісок або квалітативним прикметником лисий зі значенням „безлісий”.

2558. Лúсківці – с., Км, Чаб. Засноване у XVІІ ст. [Прапор Жовтня. – 1973. – № 16]. Варіанти н.: Liskouka (1630–1650), Lyszkowce (1765), Liskowce (1787), Лиськовцы (1805), Лесковцы (1862), Лисковцы (1888), Лисківці (1926), Листівці (1946). Етимологічні гіпотези: 1) с. засноване на Лисій горі; 2) н. вказує на місцезнаходження пос. – у лісі [С. Д. Бабишин], тобто лісківці – „ті, що мешкають у або біля лісу”; 3) н. мотивована від ос. н. Лесько – Олександр [І. В. Гарнага]; пор. також ос. н. Лиска (1429).

2559. Лисковéцький хýтір – х., Км. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Лисківці. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма й АГТ.

2560. Лисовóдський – призаводгосп, Гр. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Лісоводи. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

2561. Лисовóдський млин – х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Кремінна. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ.

2562. Лисогíрка – с., Дн, Лиг. Відоме із XVІІ ст. Варіанти н.: Lysohor (1630–1650), Lysohurka (1661), Lysohorka (1787), Лысогорка (1805), Лысогурка (1805), Lysogorka (1820), Лисогурка (1855), Лысогорка, Лисогорка (1893), Лисогірка (1940). Локативно-квалітативна н., в основі якої – ГТ лисогірка зі значенням „гора, поросла лісом уся, крім вершини” [С. Д. Бабишин]. Див. також – поміщики Лисогорські [АЮЗР].

2563. Лисогíрка – с., Км, Гум. Варіанти н.: д. Средняя Мукша (1862), выс. Колубаевская Мукша, Мукша Колубаевская(1893), Мукша Колубаївська (1926), Лисогірка (1946), Лысогорка (1979). Колишня н. – відгідронімна (див. № 3101), ускладнена локативними прикметниками. Сучасна н. – див. № 2562.

2564. Лисогíрка – с., Лт, Тре. Варіанти н.: Liszohorcze (1565), Lysohorce (1661), Lysohurka (1784), Лысогорка (1805), Lysogorka (1820), Лисогорка (1888), Лисогірка (1926). С. розташоване на пагорбі, який у давнину називався Лисою горою, оскільки піднімався над прилеглими до нього рівнинами і не був вкритий рослинністю [ІМІС]. Див. також № 2562.

2565. Лисогíрка – с., Тф, Свт. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Lisogorka (1882), Лысогорка (1893), Лисогорка (1899), Лисогірка (1926). Н. – див. № 2562: біля с. справді є лиса гора [І. А. Стасюк].

2566. Лисогíрка – с., Чм, Вів. Варіанти н.: Лисогорка (поч. ХІХ ст.), Лисогірка (1926), Лысогорка (1979). Н. – див. № 2562.

2567. Лися́ва – х., Шп. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. Відмікротопонімна н., в основі якої – зоолексема лис.

2568. Лúсячі нóри – ур., Із. Існувало як н. п. Лысhя норы у ХІХ ст. біля с. Радошівка. Відмікротопонімна н., що складається із зоофорного прикметника та апелятива.

2569. Личíвка – с., Вл, Шум. Варіанти н.: Лыцовка (1593), Лычовка (1618), Liesžowka (1789), Лычевка (1855), Дычевка (1921), Личівка (1926). За деякими джерелами, колись тут поселилися вихідці із Литви; спочатку с. називалось Літівка, згодом н. змінилася на Личівку [М. І. Теодорович]. На нашу думку, в основі н. – прізвисько першого поселенця; пор. ос. н. Личко (1390). Див. також – дворяни Личівські [АЮЗР].

2570. Лúшня – р., л. Хомори л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра (Пл) [СГУ]. Мотивація н. невідома. Можливо, в основі н. – прикметник лишня (зайва) зі значенням „те, що перевищує потрібну кількість; зайвина, надмір, лишка” [СУМ], тобто річка, ймовірно, іноді затоплювала прилеглу територію. Пор. також ос. н. Лиша, Лишъ, Лишній (1565).

2571. Лúшня – ур., Сл. Існувало у ХІХ ст. біля м. Славута. Відгідронімна н.

2572. Лíвий – х., Кр. Існував у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Хотьківці. Варіанти н.: односелья Ходьковецкие Хутора (1893), д. Ходьковецкая Слободка (1898), Лівий (1926). Колишні н. – локативно-квалітативні (ад’єктонім та АГТ). Остання н. – або субстантивований локативний прикметник, або відантропонімний посесив.

2573. Лíдавка – ур., Сл. Існувало у ХІХ – на поч. ХХ ст. як Лидавка. Відмікротопонімна н., в основі якої – ос. н Ліда, Лідавко.

2574. Лідúхівка – с., Тф, Лід. Варіанти н.: Liduchow (1570), Лєдуховка (1583), Ледуховка (1855), Ледихівка (1926), Лідихівка (1946). Посесивна відантропонімна н.: у ХVІ ст. була згадка про маєток панів Івана і Дачка Ледуховських [І. А Стасюк].

2575. Лікáрня – посілок, Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Криничне. В основі н. – ойконімізований апелятив.

2576. Ліпибóки – с., Гр, Вес. Варіанти н.: Lipoboki (1784), д. Липибовки (1862), Лепибоки (1888), Ліпибоки (1946). В основі н. – прізвисько першого поселенця [Прапор Ілліча. – 1975. – № 85].

2577. Ліпúни – с., Дн, Влж. Варіанти н.: д. Липины (1855), Липини (1926), Ліпіни (1938), Ліпини (1946). Посесивна н.: пос. засноване поміщиком Ліпинським [С. Д. Бабишин].

2578. Ліс – ліс. ст., Вл. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. біля с. Порохня. Локативна н., в основі якої – ГТ.

2579. Ліс Гай № 2 – х., Сл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Плоске. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп., що складається з ГТ ліс і гай (див. № 812) та диференційного числівника.

2580. Ліс дв. Іжúцької – лісне господарство, Шп. Як н. п. Лhс дв. Ижицкой існував у ІІ пол. ХІХ ст. Н.-сл.-сп. складається з ГТ та прізвища власниці; див. – дворяни Іжицькі [АЮЗР].

2581. Ліс при д. Полóвниках – лісне господарство, Ск. Як н. п. існував на поч. ХХ ст. Н.-сл.-сп. складається з ГТ та ойконіма.

2582. Ліс Рáкова Долúна – ліс. ст., Тф. Як н. п. зафіксована у 1926 р. біля с. Немиринці. Н.-сл.-сп. складається з ГТ та мікротопоніма.

2583. Ліскú – с., Бл, Ств. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Лиски (1816), Liski (1890), Ліски (1926), Лески (1992). Локативна н.: с. побудоване серед лісів, де росте ліщина [М. І. Теодорович].

2584. Лісківці – с., Км, Рих. Варіанти н.: Liaskowce (1460), Лесковцы (1461), Lesthkowcze (1530), Laskowcze (1565), Ilaskowcze (1569), w Laskowcach (1765), Liskowce (1784), Laszkowce (1789), Ласковцы (1805), Лясковцы (1855), Лясківці (1926), Лісківці (1946), Лисковцы (1979). Етимологічні гіпотези: 1) від ос. н. Ляшко; 2) від етноніма лях – „поляк”. Найімовірніше, що н. локативна, вказує на місцезнаходження пос: лісківці – „ті, що живуть біля лісу” [С. Д. Бабишин].

2585. Ліснá – с., Із, Дрт. Варіанти н.: кол. Лhсная (1899), Лісна (1926), Лесная (1992). Колись це була німецька колонія, де проживали також поляки, українці та чехи. Локативна н., мотивована ГТ ліс.

2586. Ліснá дáча – ліс. ст., Чм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з прикметника та апелятива у значенні АГТ.

2587. Ліснá контóра при д. Берегéлях – лісна контора, Ск. Як н. п. зареєстрована у 1911 р. Н.-сл.-сп. складається з АГТ та ойконіма.

2588. Ліснá контóра Чоснóвського – лісна контора, Із. Фіксувалася як н. п. у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Лhсная контора Часновскаго (1899), Лhсная контора Чосновскаго (1911). Н.-сл.-сп. складається з АГТ та антропоніма.

2589–2590.Ліснá сторóжка – ліс. ст. (2), Вн. Зареєстровані як н. п. у 1926 р. В основі н. – ойконімізований АГТ.

2591. Ліснá сторóжка – ліс. ст., Дн. Зареєстрована як н. п. у 1926 р. Н. – див. № 2589.

2592. Ліснá сторóжка – ліс. ст., Із. Зареєстрована як н. п. у 1926 р. біля с. Сохужинці. Н. – див. № 2589.

2593. Ліснá сторóжка – ліс. ст., Км. Зареєстрована як н. п. у 1926 р. Н. – див. № 2589.

2594–2595.Ліснá сторóжка – ліс. ст. (2), Кр. Зареєстровані як н. п. у 1926 р. біля с. Зелена. Н. – див. № 2589.

2596. Ліснá сторóжка – ліс. ст., Пл. Зареєстрована як н. п. у 1926 р. біля с. Манівці. Н. – див. № 2589.

2597. Ліснá сторóжка – ліс. ст., Сл. Зареєстрована як н. п. у 1926 р. біля с. Бражинці. Н. – див. № 2589.

2598. Ліснá сторóжка – ліс. ст., Сл. Зареєстрована як н. п. у 1926 р. біля с. Варварівка. Н. – див. № 2589.

2599. Ліснá сторóжка Завáдського – ліс. ст., Кр. Зареєстрована як н. п. у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з АГТ та антропоніма.

2600. Ліснá сторóжка Лазарéт – ліс. ст., Із. Існувала як н. п. у ХІХ – на поч. XX ст. біля м. Ізяслав. Варіанти н.: Лазарет (1855), Лhсн. сторожка Лазарет (1911). Н.-сл.-сп. складається з АГТ та апелятива; пор. лазарет – „лікарня; невеликий лікувальний заклад при військовій частині; невеликий госпіталь” [СУМ].

2601. Ліснá сторóжка № 1 – ліс. ст., Із. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. біля с. Сивки. В основі н. – АГТ, ускладнений диференційним числівником.

2602. Ліснá сторóжка № 1, – ліс. ст., Сл. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. біля с. Романів. Н. – див. № 2601.

2603. Ліснá сторóжка № 2 – ліс. ст., Із. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. біля с. Сивки. Н. – див. № 2601.

2604. Ліснá сторóжка № 2 – ліс. ст., Сл. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. біля с. Романів. Н. – див. № 2601.

2605. Ліснá сторóжка при д. Гнáтках – ліс. ст., Ск. Як н. п. зареєстрована у 1911 р. Н.-сл.-сп. складається з АГТ та ойконіма.

2606. Ліснá сторóжка при м. Берездóві – ліс. ст., Шп. Зафіксована як н. п. у 1899 р. Н. – див. № 2605.

2607. Ліснá сторóжка при млинáх Жерéбки – ліс. ст., Тф. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з АГТ, ГТ та ойконіма.

2608. Ліснá сторóжка при с. Баглая́х – ліс. ст., Ск. Як н. п. зареєстрована у 1911 р. Н. – див. № 2605.

2609. Ліснá сторóжка при с. Огìївцях – ліс. ст., Ск. Як н. п. зареєстрована у 1911 р. Н. – див. № 2605.

2610. Ліснá сторóжка при с. Сáмичках 2-а – ліс. ст., Ск. Як н. п. зафіксована у 1911 р. Н. – див. № 2605, ускладнена диференційним числівником.

2611. Ліснá сторóжка при с. Сáмичках 1-а – ліс. ст., Ск. Як н. п. зафіксована у 1911 р. Н. – див. № 2610.

2612. Ліснé – селище, Пл, Бур. Існує з поч. ХХ ст. Варіанти н.: сел. Лісництво (1926), Лісне (1969). Локативна н., в основі якої – прикметник, мотивований ГТ ліс. Перша н. – ойконімізований АГТ.

2613. Ліснé – ур., Пл. Зареєстроване як Лесное біля сел. Лісне у 1992 р. Трансойконімна н.

2614. Ліснúй – х., Вл. Існував у ІІ пол. ХІХ ст. як н. п. Лhсной. Н. – див. № 2612.

2615. Ліснúй – х., Лт. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Бохни. Варіанти н.: х. Оджиковського (1926), х. Молдавський, Лісний (1946). Перша н. – посесивна; друга – мотивована етнонімом; третя – вказує на місцезнаходження пос.

2616. Ліснúй дв. Бейзúма – лісний двір, Шп. Існував як н. п. у ІІ пол. ХІХ ст. Варіанти н.: жильё в лhсу Бейзыма (1888), Лhсной дв. Бейзыма (1899). Н.-сл.-сп. складається з АГТ та антропоніма.

2617. Ліснúй дв. в Бáнковому лíсі – лісний двір, Шп. Як н. п. зафіксований у 1899 р. Н.-сл.-сп. складається з АГТ та мікротопоніма.

2618. Ліснúй дв. в казéнному лíсі – лісний двір, Шп. Як н. п. Лhсной дв. въ казенном лhсу зафіксований у 1899 р. Н. – див. № 2617.

2619. Ліснúй дв. в Старомайдáнській дáчі – лісний двір, Шп. Зафіксований як н. п. у XIX – на поч. XX ст. Варіанти н.: Лhсной дв. въ старомайданск. дачh (1899), Лhсной дв. въ Старо-Майданск. дачh (1906), Лhсной дворъ въ Старо-Майданской дачh (1911). Н. – див. № 2617.

2620. Ліснúй двíр в ур. Бочкíвський курíнь – лісний двір, Шп. Як н. п. зареєстрований у 1899 р. Н. – див. № 2617.

2621. Ліснúй двíр Парнéвської – лісний двір, Шп. Існував як н. п. у кінці ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Лhс дв. Парневской (1899), Лесной дворъ Парневской (1906). Н. – див. № 2616.

2622. Ліснúй об’їзд – лісний об’їзд, Гр. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. В основі н. – ойконімізований апелятив.

2623. Ліснúй Хýтір (Чайкíвського) – ліс. ст., Хм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Перша н. – відмікротопонімна (прикметник та АГТ), друга н. – відантропонімна посесивна.

2624. Лісникóва хáта – ліс. ст., Чм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Посесивна н.

2625. Ліснúцтво (Іванковéцька дáча) – ліс. ст., Гр. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Дві паралельні н.: ойконімізований апелятив у значенні АГТ та локативно-квалітативне сл.-сп. (ад’єктонім та апелятив у значенні АГТ).

2626. Ліснічúвка – х., Шп. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Лучники. В основі н. – апелятив лісничівка зі значенням „оселя лісника” [ЕСУМ].

2627. Лíсо-Берéзівка – с., Лт, Яли. Відоме із середини ХІХ ст. Варіанти н.: д. Березовка (1862), Лісо-Березівка (1946), Лесо-Березовка (1979). Н. мотивована флоролексемою береза, перша частина ойконіма використовується для розрізнення омонімічних н. пос.

2628. Лісовá бýдка – передмістя, Лт. Як н. п. зареєстроване у 1926 р., злилося із смт. Летичів. Відмікротопонімна н.

2629. Лісовá Вóлиця – с., Кр, Кре. Варіанти н.: Волица Татарская (1855), Волиця-Татарська (1926), Волиця (1946), Лісова Волиця (1969). Н.-сл.-сп. складається з апелятива волиця (див. № 760) та прикметника. Колишній варіант н. ускладнювався відетнонімним прикметником, що вказував на поселенців – татарів [М. Т. Янко].

2630. Лісовá дáча – х., Дн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Залуччя. Відмікротопонімна н.

2631. Лісовá дáча – х., Км. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Оринин. Н. – див. № 2630.

2632. Лісовá сторóжка – ліс. ст., Із. Зареєстрована як н. п. у 1926 р. біля с. Даньківці. Квалітативна н., в основі якої – АГТ.

2633–2635.Лісовá сторóжка – ліс. ст. (3), Кр. Зареєстровані як н. п. у 1926 р. біля с. Дружнє. Н. – див. № 2632.

2636. Лісовá сторóжка – ліс. ст., Кр. Зареєстрована як н. п. у 1926 р. біля с. Кузьмин. Н. – див. № 2632.

2637. Лісовá сторóжка – ліс. ст., Кр. Зареєстрована як н. п. у 1926 р. біля с. Мала Салиха. Н. – див. № 2632.

2638. Лісовá сторóжка – ліс. ст., Лт. Зареєстрована як н. п. у 1926 р. Н. – див. № 2632.

2639. Лісовá сторóжка – ліс. ст., Ск. Зареєстрована як н. п. у 1926 р. біля с. Підгірне. Н. – див. № 2632.

2640. Лісовá сторóжка – ліс. ст., Ск. Існувала як н. п. у І трет. XX ст. Варіанти н.: Лhсная дача при д. Новикахъ (1911), Ліс. сторожка (1926). Н. – див. № 2632. Варіант н. ускладнювався ойконімом.

2641. Лісовá сторóжка – ліс. ст., Ск. Існувала як н. п. у І трет. XX ст. Варіанти н.: Лhсная сторожка при с. Вербородинцахъ (1911), Ліс. сторожка (1926). Н. – див. № 2640.

2642. Лісовá сторóжка – ліс. ст., Ск. Існувала як н. п. у І трет. XX ст. Варіанти н.: Лhсная сторожка при с. Лажевой (1911), Ліс. сторожка (1926). Н. – див. № 2640.

2643–2647.Лісовá сторóжка – ліс. ст., Пл. Зареєстровані як н. п. у 1926 р. біля с. Новаки (3) та с. Падуни (2). Н. – див. № 2632.

2648. Лісовá сторóжка – ліс. ст., Хм. Зареєстрована як н. п. у 1926 р. Н. – див. № 2632.

2649. Лісовá сторóжка – ліс. ст., Шп. Зареєстрована як н. п. у 1926 р. біля с Брикуля. Н. – див. № 2632.

2650. Лісовá сторóжка – ліс. ст., Шп. Зареєстрована як н. п. у 1926 р. біля с. Вербівці. Н. – див. № 2632.

2651. Лісовá сторóжка (Грабнúк) – ліс. ст., Гр. Зареєстрована як н. п. у 1926 р. Н. – див. № 2632. Паралельна н. мотивована ГТ грабник – „грабовий ліс”.

2652. Лісовúй Кругля́к – ліс. ст., Гр. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Відмікротопонімна н. (див. № 2336).

2653. Лісовúй посíл. – х., Бл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Тихомель. Н.-сл.-сп. складається з прикметника та усіченого АГТ посілок.

2654. Лісовí Гринівцí – с., Хм, Ліс. Варіанти н.: Hrynyowcze (1493), Гриневцы (1530), Hryniowce (1668), Hryniowce Lasowe (1785), Гриновцы Лесовые (поч. ХІХ ст.), Гриневцы Лесовые (1805), Hriniewicze (ХІХ ст.), Гринівці Лісові (1926), Лісові Гринівці (1938), Лесовые Гриневцы (1976). В основі н. – ім’я першого поселенця; пор. ос. н. Грин (1070), Гринь (1448), Hryn (1493). Н. ускладнена локативним прикметником.

2655. Лісовóди – зал. ст., Гр. Існує з І трет. ХХ ст. Варіанти н.: зал. ст. Станція Лисоводи (28 верста Гусятинської лінії) (1926), ст. Лісоводи (1938), сел. залізничної станції Лісоводи (1946), Лисоводы (1992), Лісоводи (2004). Трансойконімна н.

2656. Лісовóди – с., Гр, Лсв. Відоме з 1559 р. [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. У XVІ–XVІІ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Lycza Woda, Lyssowoda, Wodolisza, Лысоводы, Лыса Вода (1559), w Lysowodach (1765), Лисоводы (1800), Лесоводы (1856), Лисоводи (1926), Лісоводи (1938). Етимологічні гіпотези: 1) відгідронімна н.: пос. розташоване біля р. Лісоводка, яка зараз пересохла; 2) пос. розташоване біля лісових озер [Прапор Ілліча. – 1975. – № 87], що імовірніше.

2657. Лісовóди – сел., Гр, Лсв. Виникло у 1914 р., спочатку ототожнювалося із зал. ст. Варіанти н.: Лісоводи (1938), Лисоводы (1979), Лесоводы (1992). Трансойконімна н.

2658. Лісоводка – р., п. Яромирки п. Смотрича л. Дністра; протікає через с. Лісоводи (Гр). Н.-композит квалітативного характеру („лісові води” [С. Д. Бабишин] ).

2659. Лісогíрка – с., Гр, Лсг. Варіанти н.: Ludwipol, seu Gierszonuwka (1765), прис. Людвиполь (1805), Людвиков (поч. ХІХ ст.), Ludwikowka (1820), д. Гиршанувка (Людвиполь) (1862), д. Людвиполь, Людзвиполь, Людвиковка, Гершанувка (1893), д. Гершуновка, Людвиполь (1905), Людвипіль, Гершанівка (1926), Людвіполь (1938), Лісогірка (1946), Лисогорка (1976). Колишні н. – посесивні: пос. було засноване поміщицею Людвікою Понятовською [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Сучасна н. вказує на місцезнаходження пос. [С. Д. Бабишин].

2660. Лісóк – ліс. ст., Др. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. В основі демінутивної н. – ГТ ліс.

2661. Лісóк – х., Пл. Існував на поч. ХХ ст. Н. – див. № 2660.

2662. Лісóк – х., Сл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Киликиїв. Н. – див. № 2660.

2663. Лісóк – х., Сл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Мухарів. Н. – див. № 2660.

2664. Лісóк – х., Шп. Існував як н. п. на поч. ХХ ст. Н. – див. № 2660.

2665. Лісопáрк „Берéзина” – лісопарк, Яр. Розташований у Ярмолинецькому лісництві. Площа – 407 га [ППХ]. Н. мотивована двома ГТ (див. № 176).

2666. Лісопáрк „Лéзневський ліс” – лісопарк, Хм. Розташований у мікрорайоні Лезневе. Площа – 114 га [ППХ]. Н. складається з ГТ і дримоніма (див. № 2507).

2667. Лісопáрк „Лісовí Гринівцí” – лісопарк, Хм. Розташований у Червонозорівському лісництві. Площа – 110 га [ППХ]. Н. складається з ГТ ойконіма.

2668. Літинський повіт – адміністративно-територіальне утворення, яке існувало з кін. XVIII ст. до 1923 р. Центр – міст. Літин. У повіті в 1887 р. нараховувалося 502 пос., 176 тис. мешканців. До його складу у 1914 р. входили Багриновецька, Кожухівська, Межирівська, Вівсяницька, Пилявська, Старосинявська, Терешпільська та ін. волості. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ повіт (див. № 1040).

2669. Лíтки – с., Др, Нов. Варіанти н.: Литки (XVІІІ ст.), Litki (1784), Литков (1800), Літки (1926). За переказами, н. відантропонімна посесивна. Див. також № 2525; літки – „конюшина” [ЕСУМ].

2670. Літнúк – х., Кр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Маленки. Квалітативна н., мотивована апелятивом літник зі значенням „садиба, в якій живуть улітку”. Пор. також літник – „різновид верхнього жіночого літнього одягу з легкої матерії; літня спідниця із шерсті” [Б. Д. Грінченко]; „рослина вовчки”; літняк – „літня дорога” [ЕСУМ].

2671. Лíтóвка – прис., Км. Існував у кінці XVІІІ–ХІХ ст., приєднаний до с. Ріпиці. Варіанти н.: Сл. Литовска (1800), пр. Литевка (1805), Litewka (1820), Литовка (1898). За даними краєзнавців, н. мотивована етнонімом литовка або відетнонімним прізвищем. Пор. також ГТ літовиця – „пасовище, куди виганяють худобу на все літо” [ЕСУМ].

2672. Ліщáни – с., Із, Ліщ. Варіанти н.: Личана (1593), viłła Łescžaňy (1789), Лещани (1816), Лещана (1893), Ліщани (1926). За переказами, н. мотивована апелятивом ліщина зі значенням „чагарники з ліщини” [А. П. Коваль]. На нашу думку, родова н.; пор. ос. н. Лhско, Łhšča [М. О. Демчук]. Див. також ос. н. Ліщинські [АЮЗР].

2673. Ліщáнський церкóвний хýтір – х., Із. Існував на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Лещанск. церк. хут. (1906), Лещанскій церк. хут. (1911). Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма, присвійного прикметника й АГТ.

2674. Лóбне – х., Із. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Лобное (1899), Лобный (1910), Лобне (1926). Квалітативна н., мотивована сл.-сп. лобне місце – „поміст, підвищення на площі, з якого у старовину оголошувались царські укази, де проводилися публічні страти; природне підвищення в якому-небудь пункті, що є центром” [СУМ]; пор. також ГТ лобок – „гола вершина гори; рівнина на підвищенні; острівець на болоті” [ЕСУМ], лоб – „опуклий виступ на схилі” [Т. А. Марусенко].

2675. Лобóк – посілок, Км. Існував у ІІ пол. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Кадиївці. Варіанти н.: д. Ловок (1862), Лобок (1898). Відмікротопнімна н., яка вказує на місцезнаходження пос. (див. № 2674).

2676. Лодзя́́́нівка – с., Пл, Пон. Варіанти н.: Майданъ Ладзяновка (1855), Лодзяновка (1906), Лодзянівка (1926). З історичних джерел відомо, що у селі проживали переважно поляки, можливо, переселенці із м. Лодзь (Польща), що й мотивувало н. пос.; див. також – дворяни Лодзинські [АЮЗР]. Колишня н. ускладнювалася ГТ майдан – „просіка в лісі, де стояли смолокурні, дігтярні та поташні” [С. Д. Бабишин].

2677. Ложáва – зал. ст., Ск. Як н. п. Ложава зафіксована у 1992 р. біля с. Лажева. Трансойконімна н. (фонетичний варіант).

2678. Лозавéць – х., Вн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Фащіївка. Відмікротопонімна н., в основі якої – флоролексема лоза („кущові породи верби” [ЕСУМ]) або ГТ лозняк; пор. також лозовець – „соловей або кропив’янка” [ЕСУМ].

2679. Лóзи – х., Із. Існував на поч. ХХ ст. Н. мотивована ГТ лоза – „лозовий чагарник; зарослі кущів; лозняк” [СУМ]. Див. також № 2678.

2680. Лозúнського – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Щаснівка. Генітивна посесивна н.

2681. Лозúчне – с., Шп, Суд. Варіанти н.: Лозична (1593), Loziesžny (1789), Лозично (1855), Лозышня (ІІ пол. ХІХ ст.), Лозичне (1946). Квалітативна н., мотивована флоролексемою лоза (див. № 2678). Пор. також ос. н. Лоза (1501), дворяни Лозинські [АЮЗР].

2682. Лозовá – с., Вл, Кпч. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Lozowy (1789), Лозовая (1855), Лозова (1925). Н. – див. № 2679.

2683. Лозовá Грéбля – х., Шп. Існував як Лозовая Гребля у ХІХ ст. біля м. Шепетівка. Н.-сл.-сп. складається фітофорного прикметника та ГТ.

2684. Лозовé – смт., Др, Лоз. Виникло у 1929 р. [ІМІС]. Із 1949 р. – смт. Варіанти н.: сел. Торфорозробка (1946), Лозове (1949), Лозовое (1956). В основі колишньої н. – ойконімізована н. виробництва: тут почалося видобування торфу для потреб промисловості області [С. Д. Бабишин]. Сучасна н. мотивована флоролексемою лоза (див. № 2679).

2685. Лозóвський – фільварок, Вл. Існував у ІІ пол. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Лозова. Варіанти н.: фольв. Лазовецкий (1899), Лозовский (1921), Лозовський (1926). Локативна н., в основі якої – ад’єктонім (див. № 2682).

2686. Лóзни – с., Лт. Сах. Варіанти н.: Lozny (1668), Lozna (1784), Лозны (1862), Лозни (1926). Імовірно, н. мотивована флоролексемою., проте можливе і відантропонімне походження н.

2687. Лоївéцький хýтір – х., Нв. Існував у кінці ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Лоївці. Варіанти н.: Хутор Глыниско (1893), Лоївецький хутір (1926). Перша н. – поєднання ГТ (можливо, мікротопоніма) і АГТ; друга н. – локативна, в основі якої – ад’єктонім та АГТ.

2688. Лóївці – с., Нв. У 80-х рр. ХХ ст. мешканців переселено. Варіанти н.: Loyowcze (1493), Лоевцы (1530), Loyowce (1630–1650), Loiowce (1661), w Lojowcach (1765), Lejowce (1787), Лоївці (1926). За С. Д. Бабишиним, н. вказує на свічкове виробництво. Імовірніше, що н. посесивна: с. колись належало поміщикам Лоївецьким [Наддністрянська правда. – 1967. – № 115]; пор. ос. н. Лой (1373).

2689. Ломáчинці – с., Вн, Гов. Варіанти н.: Lomaczynce (1662), Ломачинцы (1800), Ламачинцы (поч. ХІХ ст.), Ломаченцы (1862), Ломачинці (1926). Патронімічна н., мотивована антропонімом; пор. ос. н. Ломака (1552).

2690. Лóнки – с., Вл, Яхн. Варіанти н.: Лонки (1855), Lonki (1882). М. І. Теодорович виводить н. від ГТ лунка – „джерело, що знаходиться поблизу”. Імовірніше, що в основі н. – ГТ лонка зі значенням „низина біля річки; луг, де випасають корів; луг, що заливається водою” [М. Т. Марусенко]. Пор. також ос. н. Лонський [АЮЗР].

2691. Лонковéцька – ферма, Ск. Зафіксована як н. п. Лонковецка у ХІХ ст. біля с. Громівка. В основі н. – ад’єктонім (див. № 2487).

2692. Лопýшне – с., Із, Мис. Варіанти н.: Лопушна (1629), Lopušcňa (1789), Лапушно (1855), Лапушня (ІІ пол. ХІХ ст.), Лопушино (1887), Лопушное (1899), Лопушне (1926). С. Д. Бабишин виводить н. від флоролексеми лопух. На нашу думку, відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Лопуха (1495), Лопухъ (1597).

2693. Лóтівка – с., Шп, Лот. Варіанти н.: Лотовка (1545), Lotowka (1570), Лупойка (1906), Лутойка (1910), Лотівка (1926). За С. Д. Бабишиним, виникнення н. пов’язане з млинарством (лоток біля млина). На нашу думку, відантропонімна н., яка вказує на першого поселенця; пор. ос. н. Лотъ (980), Лоток (1539). Див. також лотава – „отава, трава” [ЕСУМ].

2694. Лóшківці – с., Дн, Лош. Варіанти н.: Loschkocze (1493), Лосковцы (1530), Loskowcze (XVІ ст.), Loskowcze Napolne (1565), Loskowcze alias Oderyowcze, seu Lakofce (1578), w Loszkowcach (1765), Лажковцы (1800), Ложковцы (1805), Lozkowce (1820), Лошковцы (серед. ХІХ ст.), Лежковцы (1888), Лошковцы, Ложковцы, Гачища (1893), Лашковцы (1898), Ложківці (1926), Лошківці (1938). Етимологічні гіпотези: 1) с. розташоване у долині, схожій на ложку; 2) польський магнат Мондзілевський вирощував тут породистих лошаків [В. С. Прокопчук]; 3)  н. вказує на ложковий промисел [С. Д. Бабишин]. На нашу думку, н. посесивна; пор. ос. н. Ложка (І пол. XVІ ст.), поміщики Лосковські [АЮЗР]. Н. ускладнювалася локативним прикметником. Колишні н. – імовірно, патронімічна та похідна від місцевого ГТ гак у значенні „вигин, заокруглення”.

2695. Луб’яни́й Міст – р., л. Смілки л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра (Шп). Варіант н.: Лубеной Мостъ [СГУ]. Мотивація н. невідома. Можливо, це було місце, де здирали луб’я або виготовляли вироби з луба – кузови воза, саней; короби тощо. Пор. луб’я – „кора, яку зняли з дерева великими шматками” [Б. Д. Грінченко].

2696. Луб’я́нка – х., Сл. Існував у ХІХ ст. біля с. Перемишель. Мотивація н. невідома. Можливо, посесивна н.; пор. ос. н. Лубко (1407), Луб (1500), Лубенко, Лубинко [М. Я. Морошкін]. Див. також апелятив луб’янка – „віз, обшитий лубом; осіннє житло гуцульских лісорубів; різновид шалаша, вкритого лубом” [Б. Д. Грінченко].

2697. Луб’яхі́вка – р., п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Топірчики, Забрід, Щурівці, Клубівка (Із). Варіанти н.: Лубьяховка, Лубяховка, Любаковка [СГУ]. Довжина – 39 км (КРВУ). Н. – див. № 2695, 2696.

2698. Луг – посілок, Сл. Як н. п. Лугъ існував у ІІ пол. ХХ ст. Локативна н., мотивована ГТ луг – „місце, вкрите густою травою; заболочена місцевість із сінокосом” [Т. А. Марусенко]; „ліс на низовині; низовина, що поросла лісом” [Б. Д. Грінченко].

2699. Луг – присілок, Дн. Фіксується у кінці XV і на поч. ХІХ ст.; можливо, це різні пос., проте місце їх локалізації збігається. Варіанти н.: Luh (1493), прис. Луг (1805). Н. – див. № 2698.

2700. Луг – ур., Із. Існувало як н. п. Лугъ у І трет. ХХ ст. Н. – див. № 2698.

2701. Луг – ур., Хм (біля с. Колибань), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 2698.

2702. Луговé – с., Яр, Бал. Варіанти н.: Svynna (1493), Swyna, alias Monasterz (1530–1542), Свинна, иначе Монастырь (1530–1542), Swinna (1784), Свинное (1862), Лугове (1946), Луговое (1956). За С. Д. Бабишиним, пос., можливо, виникло біля лісу, у якому водилося багато свиней. На нашу думку, н. посесивна відантропонімна; пор. ос. н. Свиня (1495). В основі другої н. – апелятив монастир. Сучасна н. мотивована ГТ луг (див. № 2698).

2703. Лужкú – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Волоське. Локативна н., в основі якої – ГТ лужок зі значенням „невелика лісова лука; заболочена низина, поросла травою” [О. К. Данилюк].

2704. Лужóк – ур., Сл. Існувало як н. п. Лужокъ на поч. ХХ ст. Н. – див. № 2703.

2705. Лýка – с., Яр, Мих. Варіанти н.: Luka (1630–1650), Лука (1800), Луки (поч. ХІХ ст.). Відмікротопонімна н., в основі якої – ГТ лука зі значенням „рівна місцевість, вкрита трав’янистою рослинністю” [СУМ].

2706. Лука – ур. біля с. Гринчук (Км), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 2705.

2707. Лука – ур. біля с. Каветчина (Км), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 2705.

2708. Лýка – х., Др. Існував у XVІ–XVІІ ст. та у І трет. ХХ ст. біля с. Гатна. Варіанти н.: Luka Derazna (1564), Derazna Luka (1565), Luka (1661), Лука (1926). Перший варіант н. локалізувався ад’єктонімом (див. № 1233); другий – див. № 2705.

2709. Лýка-Врубловéцька – с., Км. Відоме з І пол. XVІІ ст. [Прапор Жовтня. – 1973. – № 24]. У 80-х рр. ХХ ст. мешканців переселено. Варіанти н.: przy. Luka (1820), Лука (1855), д. Луки (1862), Лука Врублиовецкая (1888), посел. Лука Врублевецкая (1893), Врублевецкая-Лука (1914), Лука-Врублівецька (1926), Лука-Врубловецька (1946). Такі н. вказують на те, що пос. розташоване біля р., русло якої має форму лука або петлі; пор. також ГТ лука – „вигін, дугоподібний заворот ріки, а також мис, що його утворює річка. Ці вигини, здебільшого вкриті багаторічною трав’янистою рослинністю, використовувалися під сіножаті та пасовища” [С. Д. Бабишин]. Н. локалізована ад’єктонімом (див. № 800).

2710. Лукасéвіч (бýвший Узників) – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Антонівка. Посесивна н. Паралельна н. ускладнена дієприкметником із квалітативним (темпоральним) значенням.

2711. Лýки – х., Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Соколівка. Н. – див. № 2705.

2712. Луцкóва – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Педоси. В основі н. – прізвище власника у формі родового відмінка однини.

2713. Луцукá Хýтір – х., Із. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Покощівка. Н.-сл.-сп. складається з прізвища власника та АГТ.

2714. Лучанщина – ур. біля с. Вівсяники (Др), у якому знайдено курган [І. С. Винокур]. Можливо, н. мотивована ГТ лука (див. № 2705).

2715. Лýчечка – х., Др. Існував у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля смт. Вовковинці. Варіанти н.: х. Лешедки (1898), Лучечка (1926). Перша н. – посесивна: х. належав поміщику В. М. Лешедку [В. К. Гульдман]. Мотивація другої н. невідома, ймовірно, в основі – ГТ лука із демінутивним значенням.

2716. Лучка – р., л. Студениці л. Дністра; протікає через с. Лучки (Км). Варіант н.: Łuczka [СГУ]. В основі н. – ГТ зі значенням „безліса територія, поляна”. Можливо, н. мотивована ойконімом (див. № 2718).

2717. Лучкú – ур., Сл. Існувало у ІІ пол. ХІХ ст. Відмікротопонімна н., мотивована ГТ лука (див. № 2705). Пор. також ос. н. Лучка [ССУМ].

2718. Лучкú – с., Км, Неф. Існує з І трет. ХХ ст. Н. – див. № 2705.

2719. Лýчники – д., Шп. Існувала у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля м. Шепетівка. Варіанти н.: Лучники (1855), Лучинки (1906). Посесивна н.; пор. ос. н. Лучникъ (1565). Див. також лучник – „труба для виведення диму із хати; той, хто робить луки або стріляє з них” [Б. Д. Грінченко].

2720. Лýчники – х., Сл. Існував у ХІХ ст. біля с. Перемишель. Н. – див. № 2719.

2721. Лýчницька – корчма, Шп. Існувала у XIX – на поч. XX ст. біля д. Лучники. Варіанти н.: Лучницкая (1899), Лучницки (1911). Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

2722. Любáртово – фільварок, Із. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Білеве. Варіанти н.: Lubartow (1889), Любартово (1926). Посесивна н.

2723. Любáтин – с., Хм. Існувало у І пол. ХХ ст., у 50-х рр. ХХ ст. приєднане до с. Черепівка. Посесивна відантропонімна н.

2724. Лю́бівка – х., Шп. Як н. п. зафіксований у ІІ пол. ХІХ ст. Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Любовка (1563).

2725. Любомúрівка – с., Нв, Ста. Варіанти н.: Durniaki (1661), Дурнаки (1805), Дурняки (поч. ХІХ ст.), Любомирівка (1946), Любомировка (1979). За С. Д. Бабишиним, у колишній н. відбивається глум і презирство панівних класів до поневоленого люду. На нашу думку, в основу н. покладено прізвисько поселенців. Сучасна н. – емоційно-експресивна з ідеологічним забарвленням; пор. також ос. н. Любомир (1090).

2726. Любомúрка – с., Пл, Псл. Виникло у І чв. ХІХ ст. [Новий шлях. – 1968. – 11 червня]. Варіанти н.: Любомирка (1921), Любомірка (1926). Посесивна н: власниками пос. були князі Любомирські [М. І. Теодорович]; пор. також ос. н. Любомиръ (1090), Любомирка [М. О. Демчук].

2727. Любомирка – ур. біля с. Требухівці (Лт), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Відойконімна н.

2728. Любомíрка – х., Лт. Існував у XVІІІ – І трет. ХХ ст. біля с. Требухівці. Варіанти н.: Lubomirka (1784), Любомирка (1805), Любомірка (1926). Н. – див. № 2726.

2729. Люварéць – ур., Пл. Існувало як н. п. у ХІХ ст. біля с.  Новоселиця. Етимологія н. невідома.

2730. Лю́двіківка – х., Вн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Карижин. Трансойконімна н. (див. № 3633).

2731. Лю́тарівка – с., Тф, Орд. Варіанти н.: Лютеровка (1593), Лютерівка (1629), Lutarowka (1789), Лютарівка (1926). Етимологічні гіпотези: 1) колись на території пос. відбулася люта різня; 2) у лісах біля с. водилися люті звірі [М. І. Теодорович]; 3) князь Заславський у с. Збирів дав притулок лютеранам і перейменував його у Лютарівку [С. Д. Бабишин]. На нашу думку, н. вказує на першого поселенця; пор. ос. н. Лютардъ (1100), Лютекъ (1126), Лютаворъ (1487).

2732. Лю́тарівський ліс – ур., Тф. Існувало у ХІХ – на поч. ХІХ ст. Варіанти н.: Лютаровская (1855), Лютаровецк. лhсъ (1899), Лютаровск. лhсъ (1906). Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

2733. Лю́тарка – с., Із, Лют. Варіанти н.: Лютарка (1593), Lutarka (1789), Лютерка (1899), Лютарки (1910). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Лютикъ (1475), див. – поміщик Лютомирський [АЮЗР].

2734. Лянцкорýнський райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існувала у 1923–1928 рр. Центр – с. Лянцкорунь (с. Зарічанка, Чм.). У 1926 р. нараховувалося 17 сільрад та 29 н. п. Загальна площа становила 277 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

2735. Ляпинéцький – висілок, Хм. Існував у кінці ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Ляпинці. Варіанти н.: односелья Ляпинецкие Хутора (1893), Ляпинецький (1926). Локативна н., мотивована ад’єктонімом. Н. ускладненювалася АГТ.

2736. Ляпинéцький Фільвáрок – фільварок, Хм. Як н. п. зареєстрований у 1893 р. біля с. Ляпинці. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та АГТ.

2737. Ляпинці – с., Хм, Зах. Варіанти н.: предм. Ляпинцы (1893), передм. Ляпинці (1926), Лапинці (1946). За переказами, н. вказує на засновника пос.; можливо, і патронімічна н., див. ос. н. Лапа (1552), Ляпа (1494). Пор. також дієслово лякатися – „возитися з мокрою глиною або чимось подібним” [ЕСУМ].

2738. Лясóти – х., Пл. Як н. п. існував у ІІ пол. ХІХ ст. Відантропонімна посесивна н.: рід Лясоти відомий із 1605 р. [АЮЗР].

2739. Лятéцький млин – посілок, Сс. Існував у ІІ пол. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Ілятка. Варіанти н.: Хутор Ильятецкие мельницы (1893), Лятецький млин (1926). Н.-сл.-сп. складається із розмовного варіанта ад’єктоніма та АГТ.

2740. Лятичéвського – окреме господарство, Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Війтівці. Генітивна посесивна н.

2741. Мáгдишево – ур., Шп. Існувало у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Магдышева (1899), Магдышево (1906). Відантропонімна посесивна н.

2742. Магнишíвка – с., Яр, Пас. Варіанти н.: Magnyszowka (1784), Magnaszowka (1787), Магдышевка (1805), Мандушовка (поч. ХІХ ст.), Magdaszowka (1820), Магнышовка (1862), Магдышовка (1893), Магдишівка (1926). За переказами, в основі н. – прізвище власника.

2743. Має́вка – х., Шп. Існував як Маевка у ХІХ ст. біля с. Поляна. Посесивна н.; пор. ос. н. Маєвський [АЮЗР].

2744. Маєток Засóвського – х., Км. Існував у 20-х рр. ХХ ст. біля с. Привороття. Відмікротопонімна н., що складається з апелятива у значенні АГТ і прізвища власника.

2745. Мазнúки – с., Др, Маз. Варіанти н.: Maznyky (1493), Масныки (1530), Magenik (1630–1650), Mazniki (1784), Mazurki (1787), Мазники (1805), Мазинки (1855), Мазинка, Мазники (1889). На нашу думку, родова н. Пор. також мазниця – „велика чорна смушева шапка з суконним дном” [ЕСУМ].

2746. Мазурí (Мазýрщина) – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Доброгорща. Н. пос. мотивована відетнонімним прізвищем або прізвиськом власника; пор. мазур – „поляк із Мазурії” [Б. Д. Грінченко].

2747. Мазурівка – ур. біля с. Думанів (Км), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 2746.

2748. Мазурíвка – х., Хм. Існував у кінці. ХІХ ст. біля с. Завадівка. Н. – див. № 2746.

2749. Мазурíвка – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Лапківці. Н. – див. № 2746.

2750. Мазурíвка – х., Чм. Існував у ХІХ ст. біля с. Жердя. Варіанти н.: Мазуровка, Жердянская Слободка (1855), д. Мазуровка (1862). Н. – див. № 2746. Варіант н. – поєднання ад’єктоніма (див. № 1441) та АГТ (див. № 4147).

2751. Мазуркéвіча – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Кущівка. Генітивна посесивна н.; пор. ос. н. Ф. Мазуркевич [АЮЗР].

2752. Мазяркá – д., Із. Існувала у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Долоччя. Генітивна посесивна н.

2753. Майдáн – д., Із. Існувала у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Хотень. Варіанти н.: Майданъ (1855), Majdan (1880), Майдан (1926). В основі н. – ГТ майдан зі значенням „площа, рівнина, лісова поляна; підвищення, відкрита місцевість, місце виробництва дьогтю, деревного вугілля, поташу в лісі”. Такі н. свідчать, що раніше біля пос. існували ці підприємства [С. Д. Бабишин].

2754. Майдáн – передмістя, Дн. Існувало у ІІ пол. ХІХ – на поч. ХХ ст., злилося із с. Сокілець. Н. – див. № 2753.

2755. Майдáн – присілок, Із. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля м. Ізяслав. Варіанти н.: Майданъ (1855), Majdan (1880), Майдан (1926). Н. – див. № 2753.

2756. Майдáн – с., Лт, Глн. Варіанти н.: Majdan (1787), Мординской Майдан (1805), Mordynski Maydan (1820), д. Майдан Мордынской (1862), д. Майдан-Мордынский (1888), д. Мордынский Майдан (1893), д. Мордынский Майдан, Макогоновка (1905), Мординецкий Майдан (1915), Майдан-Мординський (1926), х. Майдан (1946). Н. – див. № 2753. Н. ускладнювалася прізвищем власниці. Паралельна н., – імовірно, пов’язана із прізвиськом мешканців.

2757. Майдáн – ур., Сл. Існувало як н. п. Майданъ на поч. XX ст. Н. – див. № 2753.

2758. Майдáн Брóнник – х., Шп. Існував у ХІХ ст. як Майданъ Бронникъ. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 2753) та гідроніма: пос. розташоване біля р. Броник [карта, 1855]. Див. також № 374.

2759. Майдáн-Вербéцький – с., Лт, Мдв. Засноване на поч. XVІІ ст. [ІМІС]. Варіанти н.: Majdan Werbecki (1784), Maydan Werbowski (1787), Майдан Вербецкий (1805), д. Вербецкий Майдан (1893), Майдан Вербецький (1926). Н. локалізована ад’єктонімом (див. № 563, 2753).

2760. Майдáн Вúла – зал. ст., Шп. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. і у 2004 р. Трансойконімна н.

2761. Майдáн Вúла – с., Шп. Варіанти н.: Майдан Вила (1816), Майданъ Вилла (1855), Майданъ-Вилы (1899), Майданъ-Видлы (1906), Майданъ (1910), Майдан Вила (1926). У 2004 р. не засвідчене. Переселенці з-за кордону у лісах біля станції Майдан заснували колонію Вилла (Wille); назва в народі трансформувалася у Вила. Після будівництва шамотного заводу села об’єдналися [С. Д. Бабишин]. Див. також № 2753.

2762. Майдáн-Віньковéцький – с., Вн. Відоме з поч. ХІХ ст., у 1957 р. приєднане до смт. Віньківці. Варіанти н.: Wonkowiecki Maydan (1820), Майдан (1855), д. Майдан-Воньковецкий (1862), д. Воньковецкий Майдан (1893), Майдан-Воньковецький (1926), Майдан-Віньковецький (1938). Н. локалізована ад’єктонімом (див. № 706, 2753).

2763. Майдáн-Вовковинéцький – хут., Др. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Городище. Варіанти н.: Майд. Воейковски (1800), Майдан-Волковинецкий (1805), Майдан-Войтовский (поч. ХІХ ст.), Maydan Wolkowinski (1820), д. Майдан (1862), д. Майдан-Вовковинецкий (1888), д. Волковинецкий Майдан (1893), Майдан-Вовковинецький (1926). Н. локалізувалася ад’єктонімом (див. № 729, 2753).

2764. Майдáн-Волянськ – с., Пл. Відоме з XVІІІ ст. У 1971 р. злилося із смт. Понінка. Варіанти н.: Майданъ-Волянскій (-ія) (1855), Майданъ Волянскъ (1910), Майдан-Волянське (1926), Майдан Волянськ (1946). Н.-сл.-сп. поєднує ГТ (див. № 2753) та дериват, мотивований апелятивом воля (див. № 760).

2765. Майдáн-Воньковéцький – фільварок, Вн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Майдан-Віньковецький. Трансойконімна н.

2766. Майдáн-Голенúщівський – с., Лт, Глн. Варіанти н.: Maydan Holeniszczoski (1820), д. Голенищевской Майдан (1862), д. Майдан-Голенищевский (1888), д. Голенищев Майдан (1893), д. Голенищевский Майдан (1905), Майдан-Голенищівський (1926), Майдан-Голонищівський (1946). Н. локалізована ад’єктонімом (див. № 944, 2753).

2767. Майдáн каз. ліснá дáча – лісна дача., Шп. Існувала як н. п. на поч. XX ст. Варіанти н.: Майданъ-Лабунск. каз. лhсна дача (1906), Майданъ. каз. лhсна дача (1911). Н.-сл.-сп. складається з ГТ та апелятива у значенні АГТ. Варіант н. ускладнювався ад’єктонімом.

2768. Майдáн-Карачієвéцький – с., Вн, Кар. Варіанти н.: Maydan Karaczyjowski (1784), Nowi Maydan (1820), д. Карачиевский Майдан (1862), прис. Майдан (1893), Майдан-Карачієвецький (1926), Майдан-Карачиевецкий (1979). Н. локалізована ад’єктонімом (див. № 1962, 2753). Варіант н. включав квалітативний прикметник.

2769. Майдáн-Лабýнь – с., Шп, Мхл. Відоме з XVІІІ ст. Варіанти н.: Майданъ Старо-Лабунскій (1855), Майданъ-Лабунскій (1892), Майд. Старолабунский (1921), Майдан-Лабунське (1926), Майдан-Лабунь (1946), Майдан-Лабунський (1962), Майдан-Лабуни (2008). Н.-сл.-сп. складається з ГТ та ойконіма (див. №№ 2753, 3266).

2770. Майдáн-Морóзівський – с., Яр, Про. Варіанти н.: Maydan (1765), Maydan Morozowski (1787), Майдан (1805), д. Майдан Морозовской (1862), прис. Морозов Майдан (1893), д. Морозовский Майдан (1905), Майдан-Морозовский (1911), Майдан-Морозівський (1946). Н. локалізована ад’єктонімом (див. №№ 2753, 3074).

2771. Майдáн-Олексáндрівський – с., Вн, Мдо. Відоме з кін. XVІІ ст. Варіанти н.: Maydan Prosiątkowski (1784), Мойдан (1800), Майдан-Поросятковский (1805), Porosiatkowskiy Maydan (1820), Поросятковский Майдан (серед. ХІХ ст.), д. Александровский Майдан (1862), Майдан-Олександрівський (1926), Майдан-Александровский (1976). Н. локалізована ад’єктонімом (див. №№ 527, 2753).

2772. Майдáн-Петрíвський – с., Тф, Олй. Відоме з поч. ХХ ст. Варіанти н.: Майдан Петровськ. (1926), Майдан-Петрівський (1946). Н. мотивована ГТ (див. № 2753), ускладненим відантропонімним прикметником.

2773. Майдáн Понíнський – х., Пл. Існував як Майданъ-Понинскій у ХІХ ст. біля смт. Понінка. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 2753) та ад’єктоніма (див. № 3684).

2774. Майдáн при с. Семерúнках – ур., Ск. Як н. п. Майданъ при с. Семеринкахъ існувало на поч. ХХ ст. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 2753) та ойконіма (див. №4064).

2775. Майдáн-Сахнíвський – с., Лт, Сах. Варіанти н.: Huta Sachnieska (1784), д. Майд.-Сахновский (1862), д. Майдан-Сахнянский (1888), д. Сахновский Майдан (1905), Майдан (1915), Майдан Сахнянський (1926), Майдан-Сахнівський (1946). Н. локалізована ад’єктонімом (див. №№ 2753, 4011). Паралельна н. (гута), можливо, додатково вказувала на інше виробництво, зокрема скла (від нім. Hutte – „металургійний завод”, польс. huta – „металургійний завод, домна, скляний завод”).

2776. Майдáн-Чернелевéцький – с., Др, Мдч. Варіанти н.: Maydan Czernielowski (1787), Майдан Снитковский (1800), д. Чернилеговская Новая Гута (1862), д. Майдан-Чернелевецкий (1888), д. Чернелевецкий Майдан, Гута Чернелевецкая (1893), Майдан-Чернілівецький (1926), Майдан-Чернелівецький (1938), Майдан-Чернелевецький (1946). Н. локалізована ад’єктонімом (див. №№ 2753, 5022).

2777. Майдáн Ястрéнька – х., Шп. Існував у ХІХ ст. біля с. Купине. В основі н. – ГТ (див. № 2753) та прізвище власника у формі родового відмінка однини.

2778. Мáйєва – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Криничне. Етимологія н. невідома; можливо, мотивована прикметником майовий – „травневий” [Б. Д. Грінченко] або антропонімом.

2779. Мáйова – висілок, Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Коричинці. Н. – див. № 2778.

2780. Макáрове – с., Др, Мдч. Варіанти н.: Makarow (1784), Макарово (1800), Макаров (1862), Макаровцы (1898), Макарів (1926), Макарове (1946). Посесивна н.; пор. ос. н. Макар (1482).

2781. Макáрського – х., Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Михайлівка. Генітивна посесивна н.

2782. Мáків – с., Дн, Мак. Відоме з 1482 р. [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Із 1746 р. до 20-х рр. ХХ ст. – міст. У 1862–1923 рр. – вол. ц., у 1923–1928 рр. – рай. ц. Варіанти н.: Stupyncze (1493), Ступинцы (1530), Stupincze (1570), Stupince (1661), Makow, Makuw (1765), Маков (1795), Маков, Ступиньче (1893), Маків (1926). Колишня н. – патронімічна, мотивована ос. н. Ступа (1541). В основі сучасної н. – усічене прізвище власників: у 1746 р. пос. заволоділи феодали Володиєвські-Маковецькі [С. Д. Бабишин].

2783. Маківка – р., л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Вишнопіль (Ск). Варіант н.: „с. Вишнополь при рч. Маковкh близъ р. Случи” (1893) [СГУ]. Мотивація н. невідома. Пор. маковиця – „вершина гора” [М. Т. Янко]; маки, макі – „зарослі вічнозеленого чагарнику” [ЕСУМ].

2784. Мáківський парк – парк, Дн. Розташований біля с. Маків. Закладений у кінці ХVІІI ст. Площа – 40 га [ППХ]. Н. -сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

2785. Мáківський райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існувала у 1923–1928 рр. Центр – с. Маків (Дн.). У 1926 р. нараховувалося 16 сільрад та 65 н. п. Загальна площа становила 340 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

2786. Макíївці – посілок, Лт. Як н. п. зареєстрований на поч. ХІХ ст. біля с. Суслівці. Детальніші відомості відсутні. Етимологія н. невідома, можливо, відантропонімна посесивна. Див. також № 2783.

2787. Макóвського – х., Чм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Збриж. Генітивна посесивна н.

2788. Максúмівка – висілок, Із. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Даньківці. Відантропонімна н., в основі якої – ім’я першого поселенця; пор. ос. н. Максим [АЮЗР].

2789. Малá Бережáнка – с., Чм, Пкл. Варіанти н.: Brzezanki (1565), Berezanky (1630–1650), w Berežance Maley (1765), Berežanka (1784), Бережанка (1805), Мала Бережанка (1965), Малая Бережанка (1979). Н.-сл.-сп. складається з квалітативного прикметника та ойконіма (див. № 166).

2790. Мала́ Білка – р., л. Великої Білки л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Хижники, Яремичі (Ск). Варіант н.: М(алая) Бhлка [СГУ]. Відгідронімна н. (див. № 497), ускладнена квалітативним прикметником.

2791. Малá Боровúця – с., Бл, Мбр. Відоме з 1591 р. [ЕСЛГН]. Варіанти н.: Мала Боровица (1855), Боровичка (1899), М. Боровица (1921), Мала-Боровиця (1926). С. називали Боровичкою, бо воно було виселком Великої Боровиці [М. Трипольський]. Н.-сл.-сп. складається з квалітативного прикметника та ойконіма (див. № 498).

2792. Малá Грáбова – ліс. ст., Чм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 500.

2793. Мала Зелена – с., Чм, Шид. Варіанти н.: д. Слободка Зеленая (1862), Слобода Зеленая (1905), прис. Зеленецька Слобідка (1926), Мала Зелена (1946), Малая Зеленая (1979). Трансойконімна н., ускладнена квалітативним прикметником (див. № 501). Варіанти н. мотивувалися АГТ слобода, слобідка зі значенням „поселення, мешканці якого користувалися певними пільгами, свободами; частина міста, квартал, де жили люди однієї професії, національності” [СУМ].

2794. Малá Калúнівка – с., Кр, Свр. Відома з І пол. ХХ ст. Варіанти н.: х. Калинівка (1946), Мала Калинівка (1962). Н. мотивована флоролексемою калина та ускладнена квалітативним прикметником.

2795. Малá Клепівщúна – д., Сл. Як н. п. Мала Клеповщина фіксувалася у кінці ХІХ ст. Відмікротопонімна н., ускладнена квалітативним прикметником.

2796. Малá Клíтна – с., Кр, Мкл. Варіанти н.: Клетна, Kletna (1517), Клитная (1618), Малая Колотня (1753), – Клитенка (поч. ХІХ ст.), Клетенка (серед. ХІХ ст.), Klitenka, Mylne Klitence, Klitynka (1867), Малая Клитенка (1899), М.-Клітенці (1926), Мала Клітна (1946). За легендою, пос. виникло на місці с. Тернівка, яке знаходилося на південь від сучасного с. і було зруйноване татарами. Люди збудували нове пос., обклали ровом у вигляді прямокутника й дали н. Мала Клітка [Ю. Д. Гжимайло]. За переказами, с. називалося Клітенка, бо господарства були меншими, а вулиці коротшими, на відміну від с. Велика Клітна (див. також № 504).

2797. Малá Колибáнь – с., Хм, Кпс. Відоме з І пол. ХХ ст. Варіанти н.: Висока Колибань (1946), Мала Колибань (1960), Малая Колибань (1979). Трансойконімна н., ускладнена квалітативним або локативним прикметниками (див. № 2091).

2798. Мала́ Криву́ша – р., л. Цмівки л. Смілки л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає біля с. Цмівка (Шп). Варіант н.: М(алая) Кривуша [СГУ]. Відгідронімна н. (див. № 506), ускладнена квалітативним прикметником.

2799. Малá Кужелíвка – с., Дн, Млк. Варіанти н.: w Kuzeluwce (1765), Kuželowka (1775), Kurzelowce (1784), Кужелевка (1805), Kozylowka (1820), Кужилевка (1855), Кужелева (1884), Кужелева-Малая (1888), Кужилевка, Кужилева Малая (1893), Мала-Кужеліва (1926), М. Кужелівка (1938), Мал. Кужелева (1956), Малая Кужелевка (1976). Н.-сл.-сп. складається з квалітативного прикметника та відойконімного демінутивного деривата (див. № 507).

2800. Малá Левáда – с., Гр, Куп. Засноване у XVІІІ ст. Варіанти н.: Mala Lewada (1820), х. Мал. Левада (1862), выс. Купинская Левада (1893), Мала Левада (1926). Н.-сл.-сп. складається з квалітативного прикметника та ойконіма (див. № 508). Варіант н. ускладнювався ад’єктонімом.

2801. Малá Медвéдівка – с., Із, Впу. Варіанти н.: Медвhдевка мал. (1855), Медвhдевка Малая (1899), М. Медведевка (1921), М.-Медведівка (1926), Мала Медведівка (1946). Н.-сл.-сп. складається з квалітативного прикметника та ойконіма (див. також № 510).

2802. Малá Новосéлиця – с., Пл. У 1969 р. приєднана до с. Новоселиця. Варіанти н.: Мал. Новоселица (Полонская) (1855), М.-Новоселица (1899), М.-Новоселиця (1926), Мала Новоселиця (1946). Н.-сл.-сп. складається з квалітативного прикметника та ойконіма (див. № 512). Варіант н. ускладнювався ад’єктонімом.

2803. Малá Побіянка – с., Дн, Млп. Варіанти н.: w Pobujance (1765), Pobojanka (1775), Poboianka (1787), Pobujanka Mala (1789), Побоянка (серед. ХІХ ст.), Побоянка, Побоянка Малая (1893), Мал. Побоянка (1911), Мала Побіянка (1926). Н.-сл.-сп. складається з квалітативного прикметника та відойконімного демінутивного деривата (див. № 513).

2804. Малá Посічáнка – ур., Шп. Існувало як н. п. Малая Посhчанка у ХІХ ст. біля с. Климентовичі. Квалітативна н.-сл.-сп., в основі якої – мікротопонім, мотивований дієсловом сікти, посікти.

2805. Малá Радогóщ – с., Із, М’як. Варіанти н.: Мал. Радогощь (1800), Малая Радогоща (1879), Radohoszcza Mala (1888), Радогощь-Малая (1906), М. радогоща (1926), Мала Радогоща (1946). За припущенням М. Трипольського, пос. заснували жителі с. Радошівка, які втекли сюди від татар і перенесли н. на новозабудоване пос. На нашу думку, н.-сл.-сп. складається з квалітативного прикметника та ойконіма (див. № 515).

2806. Малá Сáлиха – с., Кр, Всс. Варіанти н.: Салиха Друга (1629), Saliha Malaja (1789), Салиха Малая (1855), Мал. Салиха (1886), Мала-Салиха (1926). Пос. утворилося біля малого русла р. Солоха [Ю. Д. Гжимайло]. Н.-сл.-сп. складається з квалітативного прикметника (або диференційного числівника) та ойконіма (див. № 517).

2807. Малá Слобíдка – с., Км, Уст. Варіанти н.: д. Паневская Слободка (1862), выс. Мукша Паневецкая (1893), Паневецкая-Мукша (1914), Панівецька Мукша (1926), Мала Слобідка (1946), Малая Слободка (1979). Колишні н. – поєднання гідроніма (див. № 3101) або АГТ (див. № 4147) з ад’єктонімом (див. № 3406); сучасна н. складається з квалітативного прикметника та ойконіма (див. № 518).

2808. Малá Стрýжка – с., Нв, Млс. Варіанти н.: Mala Struga (1661), Stružka (1784), Стружка (1805), М. Струга (поч. ХІХ ст.), д. М. Струги (1862), Малая Стружка (1888), Струга Малая, Стружка (1893), Мала Стружка (1926). Відойконімна демінутивна н., ускладнена квалітативним прикметником (див. № 4474).

2809. Малá Тернáвка – с., Дн. У 1966 р. приєднане до с. Томашівка. Варіанти н.: Tarnawa Podlesna (1748), Tarnawka Podlešna (1787), Подл. Тарнава (1805), Тернава Подл. (поч. ХІХ ст.), Тернавка (1855), Малая-Тернава (1888), Тернава Малая, Тернава Подлесная, Тернавка, Тернавка Малая (1893), Мал. Тернавка (1911). Відгідронімна н. (див. № 4506), ускладнена локативним або квалітативним прикметниками.

2810. Малá Шкáрівка – с., Пл, Мшк. Варіанти н.: другая Шкаровка (1618), Shkarowka mala (1789), Малая Шкаровка (1855), Мала-Шкарівка (1926). Н.-сл.-сп. складається з квалітативного прикметника (або диференційного числівника) та ойконіма (див. № 519).

2811. Малá Щýрка – с., Нв, Крж. Варіанти н.: Sura Hrebtyjowska (1784), Szurka do Chreptyiowa (1789), Szurka Mala (1820), Мал. Щура (1892), прис. Щурка Иванковецкая (1893), д. Щурка Малая (1905), Щурка (1911), х. Мала Щурка (1926), Малая Щурка (1979). Н. – див. № 2418. Н. ускладнювалася квалітативним прикметником та ад’єктонімами (див. №№ 1817, 4835).

2812. Малá Ярóмúрка – с., Гр, Вля. Варіанти н.: д. Яромирка Малая (1893), Мала Яромірка (1926), Мала Яромирка (1967), Малая Яромирка (1979). Н.-сл.-сп. складається з квалітативного прикметника та ойконіма (див. № 520).

2813. Малайдáха – х., Км. Існував у ІІ пол. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Брага. Етимологія н. невідома; можливо, андронім; пор. малайда – „тюхтій” [ЕСУМ].

2814. Малайдашна – ур. біля с. Жванець (Км), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н. невідомого походження (можливо, дериват від попередньої).

2815. Малакíвщина – с., Лт, Сні. Існує з поч. ХХ ст. Варіанти н.: прис. Молоковщина (1915), посіл. Малаківщина (1926), Малаковщина (1979). Відмікротопонімна н., мотивація якої – невідома.

2816. Малáшиха – х., Ск. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. Посесивна н., в основі якої – андронім (дружина Малаша).

2817. Малáшівка – с., Ск. Існувало у І трет. ХХ ст. біля с. Веснянка. Варіанти н.: Малашовка (1906), Машовка (1911), Малашино (1921), Малашівка (1926). Посесивна відантропонімна н.; пор. ос. н. Малаш, Малашко (1614).

2818. Малашíвці – с., Хм, Маш. Варіанти н.: Мелешовцы (1530), Meleszowce (1668), Мелещинцы (1764), Мещовцы (1800), Milaszowce (1820), Малешовцы (поч. ХІХ ст.), Малашовцы (1855), Малашевцы (1862), Малашівці (1926). Патронімічна н., в основі якої – ос. н. Мелеш, Малаш; пор. ос. н. Малыш (1403), Малаш (1545).

2819. Малевáні – хут., Бл. Існували як Малеваны у ХІХ ст. біля с. Ставищани. Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Малевановъ (1591).

2820. Малевáнка – х., Кр. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. біля с. Маленки. Локативна відойконімна н. (див. № 2821).

2821. Мáленки – с., Кр, Трк. Варіанти н.: Малынка (1618), Malinki (1753), Малинки (1855), Маленки (1946). Етимологічні гіпотези: 1) с. Маленки і Терешки були колись одним пос. – Козлова. Татари спалили його, залишивши „рештки” Козлова. Згодом мешканці утворили менше пос., маленьке, малинки; 2) н. мотивована флоролексемою малина, якої тут багато [М. І. Теодорович]. На нашу думку, родова н.; пор. ос. н. Малена (1143), Малина, Малинка [М. Я. Морошкін], Маленовський [АЮЗР].

2822. Малéцького – х., Гр. Існував у І трет. XX ст. як біля м. Городок. Генітивна посесивна н.

2823. Малéцького – х., Пл. Існував у XIX – на поч. XX ст. як Малецкаго. Н. – див. № 2822.

2824. Малешóків – х., Сл. Як н. п. Малешоковъ зафіксований у кін. ХІХ ст. Можливо, в основі н. – прізвище власника у формі родового відмінка множини.

2825. Мали́й Берег – р., п. Бужка л. Південного Бугу; протікає через смт. Меджибіж (Лт) (1872) [СГУ]. Н.-сл.-сп. складається із квалітативного прикметника та ГТ берег.

2826. Малúй Бéрег – с., Нв. Виникло у ХІХ ст., у 80-х рр. ХХ ст. мешканців переселено. Варіанти н.: д. Калюсная (1862), прис. Малий Беріг (1926), Малий Берег (1946), Малый Берег (1979). Перша н. – відгідронімна (див. № р. Калюс). Друга н. – сл.-сп., що складається з квалітативного прикметника та ойконіма (див. № 522).

2827. Малúй Вишнóпіль – с., Ск, Вшп. Варіанти н.: ф. Вишнепольская (1855), х. Вишнопольскій (1899), Малий Вишнопіль (1946). Н.-сл.-сп. складається з квалітативного прикметника та ойконіма (див. № 668). Варіант н. мотивувався ад’єктонімом.

2828. Малúй Гýбин – с., Ск. Існувало у І пол. ХХ ст. У 1960 р. злилося із с. Губин. Н.-сл.-сп. складається з квалітативного прикметника та ойконіма (див. № 1139).

2829. Малúй Жвáнчик – с., Дн, Влж. Варіанти н.: д. Мал.-Жванчик (1862), д. Жванчик Малый (1893), Малий Жванчик (1946). Н.-сл.-сп. складається з квалітативного прикметника та ойконіма (див. № 523).

2830. Малúй Карабчíїв – с., Дн, Мкр. Варіанти н.: Carapczeyow (1493), Карапчеев (1542), Koropcziyew (1630–1650), w Karapczyiuwku (1765), Karapczyiowka (1784), Karapczyjowka (1789), Карабчиевка (1805), Karabczyjowka (1820), Карабчеевичи (1862), Карабчиев Малый, Карабчиевка, Карабчиевка Малая, Карабчиев Польный (майже втрачене) (1893), Мала Карабчіївка (1926), М. Карабчиїв (1938), Малий Карабчіїв (1946), Мал. Карабчеев (1956), Мал. Карабчиев (1992). Н.-сл.-сп. складається з квалітативного (або локативного) прикметника та ойконіма (див. № 524).

2831. Малúй Карабчíїв – с., Дн. Як н. п. Мал. Карабчиев зафіксоване у 1992 р. Трансойконімна н.

2832. Малúй Лазýчин – с., Тф, Влл. Існують відомості, що у 1572 р. Малий Лазучин був власністю поміщика А. Чолганського [І. А. Стасюк]. Варіанти н.: Лазучинъ Малый (1618), Lasyczyn Malij (1789), Малый-Лазучинъ (1911), М.-Лазучин (1926), Малий Лазучин (1946). Н.-сл.-сп. складається з квалітативного прикметника та ойконіма (див. № 525).

2833. Малúй Млин – х., Кр. Існував у І трет. ХХ ст. біля м. Красилів. Н.-сл.-сп. складається з квалітативного прикметника та апелятива у значенні АГТ (див. № 526).

2834. Малúй Олексáндрів – с., Вн. У 50-х рр. ХХ ст. приєднане до с. Великий Олександрів. Варіанти н.: Prosiątkow Maly (1784), Porosiatkow (1820), М. Александров (1862), Александров Малый (1893), М. Александрово (1898), Малий Олександрів (1926). Перша н. – трансойконімна. Друга – сл.-сп., що складається з квалітативного прикметника та ойконіма (див. № 527).

2835. Малúй Правýтин – с., Сл, Мпр. Варіанти н.: Мал. Праутинъ (1855), М.-Праутинъ (1899), Малый-Праутинъ (1906), Мало-Правутин (1926), Малий Правутин (1946). Н.-сл.-сп. складається з квалітативного прикметника та ойконіма (див. № 529).

2836. Малúй Рýнкошів – с., Км. Відоме з кінця ХІХ ст., у 50-х рр. ХХ ст. об’єднане із с. Великий Рункошів під н. Рункошів. Варіанти н.: односелье Рункошевские Хутора (1893), Рункошев-Малый (1914), Малий Рункошів (1926). Н.-сл.-сп. складається з квалітативного прикметника та ойконіма (див. № 3955). Варіант н. складався з ад’єктоніма й АГТ.

2837. Малúй Скнúт – с., Сл, Мск. Варіанти н.: Малый Скнитъ (1855), Скнитъ-Малый (1906), М.-Скнит (1926), Малий Скнит (1946). Н.-сл.-сп. складається з квалітативного прикметника та ойконіма (див. № 530).

2838. Малúй Черня́тин – с., Ск, Вчр. Варіанти н.: Чернятинъ Нижний (1593), Чернятинъ Низший (1618), Чернятин Малий (1629), Чернятинокъ (1855), М.-Чернятин (1926), Малий Чернятин (1946). Н.-сл.-сп. складається з квалітативного (або локативного) прикметника та ойконіма (див. № 531).

2839. Малúничі – с., Хм, Мли. У кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Malynicze (1661), Malinicze (1784), Malennicze (1787), Малиничи (1800), Малынычи (1862), Малиничі (1926). За С. Д. Бабишиним, н. мотивована тим, що пос. виникло біля насаджень малини. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Малина (1498).

2840. Малúнівці – с., Км, Грн. Варіанти н.: Malincze (1630–1650), Malinince (1662), w Malinowcach (1765), Milonowce (1784), Малиновцы (1805), Малиново (серед. ХІХ ст.), Малиновка (1855), Малинівці (1926). Н. – див. № 2839.

2841. Мáлинський – фільварок, Кр. Існував у ХІХ ст. біля с. Маленки. Варіанти н.: Малинский (1855), Малинецкій (1895). Локативна відойконімна н.

2842. Малишíвка – с., Ск, Ірш. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Малишевка (1855), Malieszowka (1880), Малышовка (1899), Малишівка (1926), Маланівка (1946). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Малышъ (1483), див. також – Малишевський [АЮЗР].

2843. Малí Гелéтинці – с., Хм. У 30-х рр. ХХ ст. приєднане до с. Великі Гелетинці. Варіанти н.: Gieletynce (1784), Gielitynce Male (1787), Гелетинцы Малые (1893), Малі Гелетинці (1926). Н.-сл.-сп. складається з квалітативного прикметника та ойконіма (див. № 872).

2844. Малí Жерéбки – с., Тф, Мхр. Відоме з ХV ст. [І. А. Стасюк]. Варіанти н.: другія Жеребки (1618), Жеребки Нові (1629), Жеребки-Малые (1782–1783), Zerebky Malie (1789), М. Жеребы (1921), Малі-Жеребки (1926). Н.-сл.-сп. складається з квалітативного прикметника (або диференційного числівника) та ойконіма (див. № 532).

2845. Малí Зозýлинці – х., Кр. Як н. п. М. Зозуленцы існував у кін. ХІХ ст. Трансойконімна н.

2846. Малí Зозýлинці – с., Кр, Взз. Варіанти н.: Зезулина (1545), другие Зозулинцы Малые (1618), Зозулинці Менші (Малі) (1629), Малые Зезулинцы (1753), Zezulyňcy mali (1789), Мал. Зазуленцы (1855), М.-Зозулинці (1926), Малі Зозулинці (1946). Н.-сл.-сп. складається із квалітативного прикметника та ойконіма (див. № 534). Варіант н. ускладнювався числівниковим диференціатором.

2847. Малí Калéничі – с., Пл, Вкл. Варіанти н.: Малые Каленичи (1855), Каленичи (1910), М.-Каленичі (1926), Малі Каленичі (1946). Н.-сл.-сп. складається з квалітативного прикметника та ойконіма (див. № 536).

2848. Малí Калéтинці – с., Бл, Хрш. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Калетинцы-Дальніе (1681), М. Калетинцы (1816), Kaletyńce male (1822), Малые-Калетинцы (1855), Малі-Калетинці (1926). Н.-сл.-сп. складається з квалітативного (або локативного) прикметника та ойконіма (див. № 537).

2849. Малí Красúлівські млинú – х., Кр. Існував у ХІХ ст. як н. п. Мал. Красиловскіе млыны. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп., яка складається з прикметника, ад’єктоніма та апелятива (див. також № 538).

2850. Малí Мацéвичі – с., Ск, Вмц. Варіанти н.: Новіе Мацевичи (1589), другіе Мацевичи (1618), Малые Мацевичи (1855), Mazewiczy Malie (1880), Мачевичи Малые (1899), Малі Мацевичі (1926). Н.-сл.-сп. складається з квалітативного прикметника (або диференційного числівника)та ойконіма (див. також № 539).

2851. Малí Орлúнці – с., Хм, Взд. Варіанти н.: Orlincze (1613), Orlince (1615), Орлинцы (1805), Орлинці (1926), Малі Орлинці (1965), Малые Орлинцы (1979). За С. Д. Бабишиним, ойконім мотивований зоолексемою орел. На нашу думку, посесивна н.: у 1613 р. власником пос. був поміщик Михайло Орлинський [АЮЗР]; пор. також ос. н. Орел (1524). Див. також № 540.

2852. Малí Пузúрки – с., Кр, Лед. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Puzyrki malie (1789), Малые Пузырки (1855), Малые Пузырьки (1899), М.-Пузирки (1926), Малі Пузирки (1946). Н.-сл.-сп. складається з квалітативного прикметника та ойконіма (див. № 542).

2853. Малí Юнáчки – с., Кр, Кре. Відоме із XVІІІ ст. Варіанти н.: Юначинцы (1855), Малые Юначинцы (1892), М.-Юначки (1910), Мали-Юначки (1926), Малі Юначки (1946). Н.-сл.-сп. складається з квалітативного прикметника та ойконіма (див. № 545).

2854. Малієвéцький парк – парк, Дн. Розташований на березі р. Ушиця. Закладений у ІІ пол. ХVІІI ст. Площа – 17,2 га [ППХ]. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

2855. Маліє́вського – х., Пл. Існував у XIX – на поч. XX ст. як Маліевскаго. Генітивна посесивна н.

2856. Малíївці – с., Дн, Мал. Варіанти н.: Maleyowcze (1493), Малеевцы (1530), Maliowce (1661), w Malijowcach (1765), Malejowce (1775), Miliowce, Maliowce (1789), Малиевцы (1805), Маліївці (1926). За переказами, на косогорах, де сьогодні розкинулося с., випасали ягнят – малі вівці [В. С. Прокопчук]. Посесивна н.: пос. належало осадчому Малієвському [С. Д. Бабишин]; див. також ос. н. Малей (1492).

2857. Малозалíсся – с., Км, Влз. Засноване на поч. XVIІI ст. [Прапор Жовтня. – 1973. – № 55]. Варіанти н.: Ormiany Male (1784), Male Ormianki (1787), Ormianki (1789), д. Мал. Армяне (1862), д. Армянка (1888), д. Армяны Малые (1893), д. Армяне-Малые (1914), Малі Армяни (1926), Малі Вірмени, Малозалісся (1946), Малозалесье (1979). Обидві н. складаються з квалітативного прикметника та ойконіма (див. № 547).

2858. Мало-Карабчієвéцький – фільварок, Дн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Малий Карабчіїв. Локативна н., мотивована ад’єктонімом.

2859. Мало-Карабчієвéцький – х., Дн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Малий Карабчіїв. Н. – див. № 2857.

2860. Мало-Яромíрський – призаводгосп, Гр. Існував у 20-х рр. ХХ ст. біля с. Мала Яромирка. Н. – див. № 2858.

2861. Малькú – с., Ск, Губ. Варіанти н.: Мальковцы (1618), Мальки (1629), Malki (1885), Маньки (1910), Мильки (1921). Патронімічна н.; пор. ос. н. Малко (1219).

2862. Мальóванка – с., Шп, Нов. Варіанти н.: х. Малеванка (1855), Мальованка (1926). Відантропонімна посесивна н., див. ос. н. Маліованый [АЮЗР]. Пор. також ГТ мальованка – „джерело, струмок” [ЕСУМ].

2863. Мальцóвський прикордóнний пост – прикордонний пост, Вл. Як н. п. фіксувався у ІІ пол. ХІХ ст. Варіанти н.: Кордон Мальчевский (1862), Мальцовский пограничный пост (1893). Н.-сл.-сп. складається з відантропонімного прикметника та АГТ.

2864. Мальчунá – х., Сл. Існував на поч. ХХ ст. В основі н. – прізвище власника у формі родового відмінка однини.

2865. Мáмонт – х., Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Михайлівка. Ймовірно, в основі н. – прізвище або прізвисько власника.

2866. Манастúр – х., Км. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Підпилип’я. Відмікротопонімна н., мотивована апелятивом монастир.

2867. Манáчин – с., Вл, Мнч. У ХVІ–ХVІІІ ст. – міст. Із 1796 до 1923 р. – вол. ц. Варіанти н.: Manaczyn (1583), Маначин (1629), Моначин (1850), Маначи (1886), Monaczyn (1890). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Манакъ (1556).

2868. Маневéцька – ферма, Кр. Існувала у ХІХ ст. як Маневецкая. Локативна н., мотивована ад’єктонімом (див. № 2872).

2869. Манúківці – с., Др, Ман. Відоме з XV ст. Варіанти н.: Manikowcze (1539), Manikofce (1630–1650), Manikowce (1784), Манковцы (1805), д. Маниковцы (1862), Маньковцы (1876), Маниківці (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Маник, Манец [М. О. Демчук], усічена форма імені Мануїл, Мануйло [І. І. Трійняк].

2870. Мани́лівка – р., п. Бужка л. Південного Бугу; протікає через с. Манилівка, Миколаїв (Хм). Варіант н.: Маниловка [СГУ]. Можливо, відойконімна н. (див. № 2871).

2871. Манúлівка – с., Хм, Мик. Варіанти н.: Manilowka (1784), Маниловка (1800), Малиновка (1862), Манилівка (1926). Посесивна відантропонімна н.; пор. ос. н. Манило ← Емануїл, Manilo (1462).

2872. Манівцí – с., Кр, Мнц. Варіанти н.: можливо, Манєв (1463), Маневцы (1593), Маніовцы (1618), Maniowszy (1789), Маневецъ (ХІХ ст.), Манівці (1926). Етимологічні гіпотези: 1) н. походить від сл.-сп. іти манівцями; 2) за наказом князів Острозьких їхні слуги заманювали сюди людей для поселення [Ю. Д. Гжимайло]. Пор. ГТ манець – „місце, яке легко руйнується течією” [Е. М. Мурзаєв]; манівці – „кружний, обхідний шлях” [СУМ]. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Маня (1115), Манецъ, Маниславъ (1302), Манєвичъ (1487), Мана (1495).

2873. Мануїльський райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існувала у 1960–1962 рр. Центр – с. Мануїльське (Святець) (Тф.). У 1962 р. нараховувалося 14 сільрад, 2 смт. та 53 села. Загальна площа становила 700 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма (див. № 4029) і АГТ район (див. № 49).

2874. Маня́́тин – с., Сл., Ман. Варіанти н.: Манятин (1629), Maniatyn (1890), Монятин (1926). Відантропонімна посесивна н., пор. ос. н. Маня (1115), Манята [ЕСЛГН].

2875. Марачíвка – с., Сл, Мрч. Перша згадка – у 1520 р. [Трудівник Полісся. – 1998. – 13 жовтня]. Варіанти н.: Марачувка (поч. ХІХ ст.), Марачевка (1855), Maraczowka (1889), Марачовка (1906), Марачівка (1926). Можливо, н. вказує на першого поселенця; пор. ос. н. Марач (1115).

2876. Марéлівка – призаводгосп, Яр. Існував у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Соснівка. Варіанти н.: фольв. Куявская Марилевка (1898), Морелівка (1926). Можливо, відантропонімна н.; пор. також мореля – „абрикос” [Б. Д. Грінченко]. Варіант н. ускладнювався ад’єктонімом.

2877. Маринчукíв – х., Тф. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Святець. Посесивна н.

2878. Маркéвічі – хутори, Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля смт. Вовковинці. Посесивна н.

2879. Мáрків – х., Лт. Як н. п. зареєстрований у 1862 р. біля с. Марківці. Відойконімна н.

2880. Мáрківка – с., Др, Гат. Варіанти н.: Maydan Hatianski (1784), Maydan Hatnianski (1787), Майдан Хатнянский (1805), Майдан (Марковка) (1862), Марківка, Майдан-Марківський (1926). Колишня н.-сл.-сп. складалася з АГТ й ад’єктоніма (див. № 865, 2753). Сучасна н. – відантропонімна; пор. ос. Марко (1369).

2881. Мáрківка – с., Др. Як н. п. Марковка зафіксоване у 1992 р. Трансойконімна н.

2882. Мáрківці – с., Кр, Ктж. Варіанти н.: Markowcze (1517), Маркавцы (1618), Warkowce (1630), Markowce (XVIII ст.), Марковцы (1855), Марківці (1926). На нашу думку, відантропонімна посесивна н.: у 1629 р. посесором с. був Андрій Маркович [О. І. Баранович]; пор. також ос. н. Марко (1369).

2883. Мáрківці – с., Лт, Грб. Варіанти н.: Марковцы (1530), Markowcze (1565), Markowce (1630–1650), Markowce Lasowe (1784), Макаровцы (1898), Марківці (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Марко (1369). Варіант н. ускладнений локативним прикметником.

2884. Мáрківці – с., Шп, Сбз. Варіанти н.: Марковцы (1589), Мурковцы (поч. ХІХ ст.), Markowce (1889), Марківці (1926). Н. – див. № 2882.

2885. Маркóва Грéбля – х., Шп. Існ. у ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: ур. Маркова гребля (1899), х. Маркова Гребля (1910). Відмікротопонімна н.-сл.-сп., що складається із присвійного прикметника та ГТ.

2886. Марксóн – фільварок, Дн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Зеленче. Посесивна відантропонімна н.

2887. Мартúни – д., Із. Існувала у ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Мартынье (1816), Мартыное (1899), Мартини (1926). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Мартинъ (1377).

2888. Мартúнівка – зал. ст., Хм. Існує з І трет. ХХ ст. Варіанти н.: з. б. 110 верста Проскурівської лінії (1926), Мартыновка (1992). Трансойконімна н. Колишня н. – локативне числівниково-прикметниково-іменникове сл.-сп.

2889. Мартúнівка – с., Ск, Вшн. Варіанти н.: Мартыновка (1855), Martynowka (1887), Мартиновка (1899), Мартинівка (1946). Відантропонімна посесивна н.: пос. належало поміщикам Мартиновським (АЮЗР).

2890. Мартúнівка – с., Хм, Пед. Варіанти н.: Martinowka (1661), Martynowka (1668), Martynkowce (1787), Мартинковцы (1805), Martynowce (1820), д. Мартыновка (1862), Мартинівка (1926). Можливо, н. вказує на першого поселенця; пор. ос. н. Мартин (1377).

2891. Мартúнівсько-Церкóвний – х., Пл. Як н. п. Мартиновско-Церковный зареєстрований у 1899 р. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та прикметника із присвійним забарвленням.

2892. Мартúнківці – с., Гр, Кур. Варіанти н.: Martynkowcze (1493), Martinkowce (1565), Martinkocze (XVI ст.), w Martynkowie (1765), w Martynkowcach pod Satanowem (1789), Мартинковцы (1805), Мартыновка (поч. ХІХ ст.), Мартинківці (1926). Патронімічна н., мотивована ос. н. Мартин, Мартинко. Варіант н. локалізувався ойконімом.

2893. Мартинковецьке озеро – став на р. Збруч біля с. Мартинківці (Гр) [С. Д. Бабишин]. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

2894. Мархлíвка – с., Гр. Відоме з кін. ХІХ ст., у 1956 р. приєднане до м. Городок. Варіанти н.: выс. Мархлевка (1893), Мархлівка (1926). Етимологія невідома, можливо, відантропонімна н.

2895. Мархлíвка (Бувша казьонна частина) – с., Гр. Існувало у І трет. ХХ ст. біля с. Мархлівка. Перша н. – трансойконімна; друга – квалітативне сл.-сп.

2896. Мархлíвка (Ксéндзова Слобíдка) – с., Гр. Існувало у І трет. ХХ ст. біля с. Мархлівка. Трансойконімна н. Паралельна н. – присвійний прикметник (див. № 2360) та АГТ (див. № 4147).

2897. Мáрченко – х., Шп. Існував у кін. ХІХ ст. В основі н. – прізвище власника.

2898. Мар’я́́нівка – колонія, Шп. Заснована у 1840–1860-х рр. німецькими переселенцями як посіл. Марьяновка. Детальніші відомості відсутні. Відантропонімна посесивна н.

2899. Мар’я́нівка – с., Км. У 50-х рр. ХХ ст. приєднане до с. Врублівці. Варіанти н.: Marіanowka (1820), д. Марьяновка (1862), д. Мариановка (1905), Мар’янівка (1926). Відантропонімна н.; пор. ос. н. Марьян [М. Я. Морошкін].

2900. Мар’я́нівка – с., Тф, Свт. У 1960 р. села Мар’янівка Перша, Мар’янівка Третя і Кривчики об’єднано під н. Мар’янівка [І. А. Стасюк]. Варіанти н.: Maryanowka (1789), х. Марьяновка (1855), І Мар’янівка (1926), Мар’янівка Перша (1946). Н., очевидно, вказує на першого поселенця; пор. ос. н. Марьян [М. Я. Морошкін]. Варіант. н. ускладнювався числівником, що відрізняє інші н. пос. з такою ж н.

2901. Мар’я́нівка – с., Хм, Чоо. Варіанти н.: Marіanowka (1668), Марьяновка (1889), предм. Марияновка (1893), Мар’янівка (1926). Н. – див. № 2899.

2902. Мар’я́нівка – с., Чм, Гук. Варіанти н.: Maryanowka (1775), Мариановка (1805), Марияновка (серед. ХІХ ст.), Марьяновка (1855), Марияновка Гуковская (1888), Марьяновка Гуковская (1893), Мар’янівка (1926). Посесивна н.: с. засноване поміщицею Маріанною Стржалковською [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Ойконім локалізувався ад’єктонімом.

2903. Мар’я́нівка – х., Пл. Існував у XVІІІ–ХІХ ст. Варіанти н.: ур. Марьянъ (1720), Marian (1765), Маріанъ (1888), Марьяновка (1899). Посесивна н.: за переказами, при розподілі землі між спадкоємцями князів Любомирських їхня західна частина перейшла до якоїсь Мар’яни (див. також № 2899).

2904. Мар’я́нівка Дру́га – с., Тф. У 1960 р. приєднане до с. Воронівці. Варіанти н.: Волица, Волица Вороновецкая (1583), Мариановка (XVII ст.), фольв. Маріяновка (1876), ІІ Мар’янівка (1926), Мар’янівка Друга (1946). Н.-сл.-сп. складається з диференційного числівника та ойконіма (див. № 2900). Колишня н. – ойконімізований АГТ (див. № 760), ускладнений ад’єктонімом (див. № 790).

2905. Мар’я́нівка Трéтя – с., Тф. Існувало у І пол. ХХ ст. У 1960 р. об’єднане разом із селами Мар’янівка Перша і Кривчики під назвою Мар’янівка. Варіанти н.: ІІІ Мар’янівка (1926), Мар’янівка Третя (1946). Н.-сл.-сп. складається з диференційного числівника та ойконіма (див. № 2900).

2906. Масівцí – зал. ст., Хм. Існує з І трет. ХХ ст. Варіанти н.: з. б. 73 верста Проскурівської лінії (1926), Масивцы (2000). Трансойконімна н. Колишня н. – локативне числівниково-прикметниково-іменникове сл.-сп.

2907. Масівцí – с., Хм, Мас.. Варіанти н.: Masyowcze (1493), Massowcze (1530–1542), Масовцы (1530–1542), Maczofce (1630–1650), Masiowce (1661), Masijowce (1789), Масиовцы (1855), Мацевцы, Масевцы (1889), Масіовці (1926), Масівці (1946), Масивцы (1956). Патронімічна н.; пор. ос. н. Маско, Масько (1438).

2908. Мáслівка – висілок, Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Зелена. Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Масло (XV ст.).

2909. Мáсовий – х., Пл. Існував у XIX – на поч. XX ст. як Массовый. Мотивація н. невідома. Пор. прикметник масовий – „такий, у якому беруть участь широкі маси, велика кількість людей” [СУМ].

2910. Матвíйківці – с., Гр, Нвс. Варіанти н.: Matwiykowce (1730), Matwieykowce (1775), Матвейковцы (1805), Матвійківці (1926). Патронімічна н., мотивована ос. н. Матвій, Матвійко (1479).

2911. Матíрка – р., л. Дністра; між рр. Колота й Жван; протікає через с. Любомирівка і Маціорськ, гирло біля с. Рудківці (Нв). Варіанти н.: Maciurska, Materska, Meterska, Boryczow, Материнская, Барычова, Боричова, Метерская, Борщова, Матерка, Матюрская (1825), Борщова [СГУ]. Довжина – 18 км [КРВУ], Найменування, імовірно, походить від діалектної назви коноплі матірка – „конопля, що дає насіння” і, очевидно, пов’язана з культивуванням її на берегах річки [Б. Грінченко, М. Т. Янко]. Паралельна н. – також флористичного походження (див. № 340).

2912. Мáтушки – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Буцневе. Посесивна н.; пор. матушка – „попадя; ігуменя, начальниця в монастирі” [Б. Д. Грінченко].

2913. Мáтчин – фільварок, Пл. Існував на поч. ХХ ст. як Матчинъ. Посесивна відантропонімна н.; пор. ос. н. Матчин (1500).

2914. Махарúнці – с., Ск, Кжв. Варіанти н.: Махаринцы (1545), Михиринъцы (1593), Мехержинцы (1855), Maharyncze (1890), Мехиринцы (1899), Махаринці (1946). Патронімічна н.; пор. ос. н. Маха, Махни. Див. також – дворяни Махаржинські [АЮЗР].

2915. Махлачíв – х., Км. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Рихта. Посесивна н.

2916. Махнóв – х., Пл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Заруддя. Варіанти н.: ур. Махнова (1855), Махновка (1910), Махнов (1926). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Махно, Махнов.

2917. Махно́ва – р., п. Хомори л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра (Пл) [СГУ]. Відойконімна н. (див. № 2916).

2918. Мацéвицька – ферма, Ск. Існувала як н. п. Мацевичская у ХІХ ст. біля с. Великі Мацевичі. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

2919. Мацéвицька – ферма, Ск. Існувала у ХІХ ст. біля с. Великі Мацевичі. Варіанти н.: Мацевецкая (1850), Мацевичская (1855). Н. – див. № 2918.

2920. Мацéвицька – ферма, Ск. Існувала як н. п. Мацевичская у ХІХ ст. біля с. Малі Мацевичі. Н. – див. № 2918.

2921. Мацéвицька Трáктова Корчмá – корчма, Ск. Існувала як н. п. у ХІХ – на поч. XX ст. біля с. Великі Мацевичі. Варіанти н.: Мацевичская (1855), Мацевичска тр. корчма (1899), Мацевичская Трактовая Корчма (1911). Локативно-квалітативна н.-сл.-сп., що складається з ад’єктоніма та сл.-сп. у значенні АГТ.

2922. Маціóрськ – с., Нв, Віл. Відоме із XVІ ст. [Наддністрянська правда. – 1965. – № 37]. Варіанти н.: Macierskie (1607), Maciwskie (1784), Maciorskie (1787), Мациорск (1805), Maciorsk (1820), Матерская (1862), д. Мациорское (1893), Мациорская (1911), Маціорське (1926), Маціорськ (1946). В. Олембовський давню н. Мастіроке мотивує проживанням тут умільців, майстрових людей [Наддністрянська правда. – 1991. – № 4]. Імовірніше, це трансформована відгідронімна н.; пор. р. Маціорська, Метерська, Матірська, притока Дністра [Наддністрянська правда. – 1991. – № 138].

2923. Мáцьківці – с., Хм, Шар. Варіанти н.: Maczkocze (1583), Maskowce (1668), Mackowce (1784), Мацьковцы (1789), Мацевцы (1805), Myszkowce (1820), Мацковцы (1862), Майковцы (1898), Мацьківці (1926). У 60-і рр. XІV ст. пос. володів шляхтич Мацько Лазаренко [Радянське Поділля. – 1970. – № 222]; пор. ос. н. Мацко (1404).

2924. Мацьков’яни – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Красносілка. Посесивна н.

2925. Машúнно-Трáкторна Стáнція – селище, Гр. Існувало у середині ХХ ст., у 1957 р. приєднане до м. Городок. В основі н. – ойконімізована н. підприємства.

2926. Медвéді – х., Пл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Блидні. Посесивна н.; пор. ос. н. Медвhдь (1495). Див також № 2927.

2927. Медвéдівка – р., п. Бовванця л. Збруча л. Дністра; протікає через с. Медведівка, Качуринці (Вл). Варіанти н.: Medwedówka, Медвhдовка, Медведовка [СГУ]. Названо, очевидно, за поширення в минулому на узбережжях річок ведмедів. Слово ведмідь відоме в західноукраїнських говорах як медвідь [М. Т. Янко]. Пор. також рос. діал. медведка – „рів, що близько підходить до дороги” [Л. Т. Масенко]. Див. також № 2929.

2928. Медвéдівка – р. (Хмельницька обл). Варіант н.: Медвhдовка [СГУ]. Місцезнаходження гідрооб’єкта не локалізоване. Можливо, п. Муховця п. Хомори л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Велика Медведівка (Кр), Великі Пузирки (Із). Н. – див. № 2927.

2929. Медвéдівка – с., Вл, Бок. Засноване у XVІ–XVІІ ст. [М. В. Симашкевич]. Варіанти н.: Медведовка (1800), Medwedowka (1820), Медведевка (1862), Медведівка (1926). Етимологічні гіпотези: 1) н. мотивована прикметником ведмежий, який вживався на позначення глибинних і глухих місць у лісі: пос., які виникали в таких місцях, могли називатися Медвежі, звідси й Медведівка [С. Д. Бабишин]; 2) в основі н. – прізвище власника або засновника пос.; пор. ос. н. Медведь (1446); 3) н. відгідронімного походження (див. № 2927). На нашу думку, найбільш вірогідним є останнє припущення.

2930. Медвéдівський церкóвний – х., Шп. Існував у ХІХ – на поч. XX ст. Варіанти н.: хуторъ Медвhдовск. церковний (1899), Медвhдовскій церк. (1911). Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та прикметника з присвійним значенням.

2931. Медвéдівщина – х., Шп. Як н. п. Медвhдовщина існував на поч. ХХ ст. Локативна відойконімна н. (див. № 511).

2932. Меджúбіж – смт., Лт. Відоме з ХІІ ст. [Є. І. Сіцінський]. Міст. – з 1366 р., за іншими джерелами, – з 1593 р. Із 1924 р. – смт. У І пол. XVІ ст. – повіт. ц., із ІІ пол. ХІХ ст. – вол. ц., у 1923–1958 рр. – рай. ц. Варіанти н.: Межибье (Межибоуже) (1146), Мечибие (1147), Межибжие (1148), Межбужье (1148), Можебож (1148), Межибожие (1227), Межибож (1332), Myedzyboz (1518), Międziboz (1570), Międzyborz (1612), Medziboze (1630–1650), Medzybos (1674), Medziboz (1685), pod Międzybozem (1687), Medzibozo (1696), Międzubož (1720), Меджибож (XVІІ ст.), Медзибез (1792), Межибор (1793), Менжибож (1800), Меджибуж (1804), Мендзыборж (Międzyborz) (1820), Менджибож (1828), Менджибожье (1876), Меджибож, Межибужье, Менджибож (1889), посіл. м. т. Меджибіж (1926). Локативна відгідронімна н.; див. р. Південний Буг і притока Бужок [СГУ].

2933. Меджибізький повíт – адміністративно-територіальне утворення, яке існувало в І пол. XVI ст. Центр – міст. Меджибіж. У 1530 р. в повіті нараховувалося 60 пос. До 1542 р. об’єднано із Летичівським повітом [АЮЗР]. Більш детальна інформація відсутня. Локативна н., що складається з ад’єктоніма та АГТ повіт (див. № 1040).

2934. Меджúбізький райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існувала у 1923–1958 рр. Центр – смт. Меджибіж (Тф.). У складі району в різні роки нараховувалося: 18 сільрад та 35 н. п. (1926), 20 сільрад, 1 смт. та 23 села (1946). Загальна площа становила 500 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

2935. Медзóльського – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Зяньківці. Генітивна посесивна н.

2936. Медúсівка – с., Тф, Гав. Варіанти н.: Медишовка (1562), Miodusowka (1583), Міодусовка (1583), Медосовка (1596), Медисовка (1629), Medyszowka (1789), Мидисовка (1855), Медусовка (ІІ пол. ХІХ ст.), Медисівка (1926). За І. А. Стасюком, н. походить від апелятива медоси – „медонос, якого було багато у цій місцевості” або від ос. н. Медис, що більш імовірно. Не виключено, що н. посесивна, оскільки є інформація, про воєводу вітебського Карла Медошовського (XVI ст.) [АЮЗР].

2937. Медобори – скелясті, дуже розчленовані гірські пасма на заході Подільської височини, які беруть початок на сході Львівської області, перетинають Тернопільську і Хмельницьку і своїми південно-східними відрогами виходять до Дністра. Учені виводять н. від іллірійського Medu-Baris – „міжболоття або міжріччя” [М. Т. Янко], проте не виключено і пряме значення топоніма – „гори, покриті лісами, у яких є багато бджіл, що збирають мед”.

2938. Медцí – с., Кр, Вмд. Варіанти н.: Мицы (1593), Meidszy (1789), Метцы (1855), Мецы (ІІ пол. ХІХ ст.), Медцы (1899), Медці (1926). Ю. Д. Гжимайло вважає, що н. походить від апелятива мед: люди розводили бджіл у дуплах дерев, збирали і продавали мед. Покупці запитували: „Мед продають ці?”. На нашу думку, родова н., пор. ос. н. Медъ, Мединський [АЮЗР].

2939. Межелíски – колонія, Із. Існувала у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: кол. Межилhски (1899), Межелески (1921), Межеліски (1926). Тут проживали переважно поляки і чехи. Локативна н., мотивована ГТ міжлісся – „територія між лісами”.

2940. Межигíр – присілок, Км. Як н. п. зареєстрований у 1898 р. біля с. Межигір. Трансойконімна н.

2941. Межигíр – с., Км, Скл. Засноване у 20-х рр. ХІХ ст. поміщиком Рожаловським як фільварок під н. Рожалівка [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Варіанти н.: д. Рожаловка, Межигор (1862), пос. Межигор, Межигорье, Рожаловка (майже втрачене) (1893), Межигір (1926). Колишня н. – посесивна. Сучасна н. вказує на місцезнаходження пос.; пор. ГТ міжгір’я – „місце, простір між горами; межигір’я, ущелина, провалля, розколина” [СУМ].

2942. Межилíсся – ур., Пл. Як н. п. Межелhсье існувало у ІІ пол. ХІХ ст. Н. – див. № 2939.

2943. Межирудки – ур. біля с. Ріпинці (Км), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Локативна префіксально-суфіксальна н. (див. № 3926).

2944. Мéзінці – с., Км. Як н. п. Mezince зареєстроване у 1630–1650 рр. біля с. Нефедівці. Детальніші відомості відсутні. Патронімічна н.

2945. Мелáнія – х., Дн. Фіксувався з ІІ пол. ХІХ ст. біля с. Чаньків, у 1956 р. знято з обліку населених пунктів. Варіанти н.: д. Фольв. Милания (1862), кор. Мелания (1893), фольв. Миления (1911), Меланія (1926). В основі н. – ім’я власниці; пор. ос. н. Меланія (1627). Н. ускладнювалася АГТ.

2946. Мéльник – х., Вн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Великий Олександрів. Посесивна н.; пор. мельник – „власник млина або той, хто працює в млині; мірошник” [СУМ].

2947. Мéльник – х., Хм. Фіксувався на поч. ХІХ ст. і у І трет. ХХ ст. біля с. Стуфчинці. Варіанти н.: Mielnikow dwur (1820), Мельник (1926). Н. – див. № 2946.

2948. Мéльник – х., Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Коритна. Н. – див. № 2946.

2949. Мéльника – окреме господарство, Сс. Як н. п. зареєстроване у 1926 р. Генітивна посесивна н.

2950. Мéльники (За Мéльниками) – висілок, Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Доброгорща. Паралельні н.: перша – посесивна, друга – локативна (див. № 2946).

2951. Мéльникове – х., Шп. Як н. п. існував у ІІ пол. ХІХ ст. Н. – див. № 2946.

2952. Мережвíнського – х., Хм. Існував у кінці ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Гречани. Варіанти н.: Хутор Мержвинського (1893), Мережвінського (1926). Генітивна посесивна н.

2953. Микúтин – х., Км. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Каштанівка. Посесивна н.

2954. Микúтин-Ліс – ур., Шп. Існувало у ІІ пол. ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Микитинъ лhс (1899), Микитинъ-Лhсъ (1906). Н.-сл.-сп. складається з відантропонімного прикметника та ГТ.

2955. Микúтинці – с., Яр, Мих. Варіанти н.: Mikitynce (1661), Mykitynce (1784), Никитинцы (1805), Макитинцы (1862), передм. Микитинці (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Микита (1458).

2956. Микúтич – х., Сл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Миньківці. Посесивна н.

2957. Миклашí – с., Бл, Млш. Варіанти н.: Миклашовцы (1518), Миклаши (1681), Miklasze (1884), Миклаші (1926). М. І. Теодорович вважає, що правильна н. – Мык-Ляше, тобто „тікай, ляше”, бо важко було ляхам завоювати сусідні данилівські укріплення. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Миклашъ (1500).

2958. Миколáїв – с., Хм, Мик. Засноване у серед. XVІ ст. Із 1720 р. до 40-х рр. ХХ ст. – міст.; з ІІ пол. ХІХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Mikolajow (1720), Николаево (1769), Mukolajow (1789), Миколаев (1792), Николаев (1793), Миколаїв (1926), Миколаїв-Проскурівський (1933). Посесивна н: пос. заснував магнат Микола Синявський [АЮЗР]. Варіант н. ускладнювався ад’єктонімом.

2959. Миколáївка – с., Сс, Пла. Варіанти н.: Mikolaiowka (1661), д. Николаевка (1905), Миколаївка (1926). Імовірно, в основі н. – ім’я першого поселенця; пор. ос. н. Миколай (1398).

2960. Миколáївська Юридúка – присілок, Хм. Як н. п. існував у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. біля с. Миколаїв. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та АГТ юридика – „передмістя або частина міста, де жила шляхта, яка не визнавала місцеву владу, суд” [С. Д. Бабишин], „маєтки одного власника” [Б. Д. Грінченко].

2961. Миколáївський – фільварок, Хм. Існував як Николаевский у ІІ пол. ХІХ ст. біля с. Миколаїв. Локативна н., мотивована ад’єктонімом.

2962. Микýлин – с., Пл, Мкн. За деякими джерелами, с. відоме з 1084 р. [С. Д. Бабишин]. Перша згадка у літописі – у 1169 р. як „д. Микулин Заславского уезда” [А. М. Андріяшев]. Варіанти н.: Mikulin (1570), Микулинцы (1589), Микулины (1593), Микулинъ (1855), Микулин (1926). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Микула (1054).

2963. Микýлинський – х., Пл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Микулин. Варіанти н.: фільв. Микулинскій Полев. (1911), Микулинський (1926). Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

2964. Мúнківка – х., Хм. Як н. п. зареєстрований на поч. ХІХ ст. Детальніші відомості відсутні. Етимологія н. невідома; можливо, відантропонімна н.

2965. Мúньківці – с., Дн, Мин. Відоме з XV ст. Із 1637 р. до 40-х рр. ХХ ст. – міст. З ІІ пол. ХІХ ст. до 1923 р. – вол. ц., у 1923–1931, 1935–1959 рр. – рай. ц. Варіанти н.: Минковцы (1530), Minkofce (1630–1650), Minkowce (1765), Минкивци (1808), Миньківці (1926). За переказами, с. заснував який Минько [В. С. Прокопчук]. Патронімічна н.; пор. ос. н. Минко, Минька (1281), Мина, Минко (1333).

2966. Мúньківці – с., Сл, Мин. Варіанти н.: село Менковского (1543), Менковское (1545), Мыньковцы (1618), Менковцы (1623), Миньковцы (1782–1783), Minkowce (1889), Маньковцы (1910), Миньківці (1926), Міньківці (1946). Посесивна н.: пос. належало отаманові Овдійцю Менковському [М. І. Теодорович]. Див. також № 2965.

2967–2970.Миньковéцька дáча 1, 2, 3, 4 – ліс. ст. (4), Дн. Як н. п. зареєстровані у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма, апелятива у значенні АГТ і диференційного числівника.

2971. Миньковéцький дендропáрк – парк. Розташований біля с. Миньківці (Дн). Закладений у 1958–1960 рр. [ППХ]. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

2972. Миньковéцький райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існувала у 1923–1931 і в 1935–1959 рр. Центр – с. Миньківці (Дн.). У складі району в різні роки нараховувалося: 24 сільради та 57 н. п. (1926), 24 сільрад та 44 н. п. (1946). Загальна площа становила 400 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

2973. Миржíївка – с., Нв, Глі. Варіанти н.: w Mirzejuwce (1765), Merjowce (1784), Mierzeiowka (1787), Mirzejowka (1789), Мерживка (1800), Мержевка (1805), Mierzyiowka (1820), Мариевка (1962), д. Мержиевка (1893), Миржіївка (1926). Посесивна н.; див. – поміщики Мержіївські [АЮЗР].

2974. Ми́рівка – р., п. Корчика л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; на межі Житомирської і Хмельницької областей. Варіант н.: Мировка [СГУ]. Емоційно-експресивна н.; пор. мир – „мирне, спокійне” [ССУМ].

2975. Мúрівка – с., Вл, Фед. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Niemirowszy (1789), Нeмиринцы (1899), Немиринці (1925), Мирівка (1969). Колишня н. – патронімічна відантропонімна, пор. ос. н. Немhра (1349), Немира (1412), Немиря (1444). Сучасна н. – емоційно-експресивна, мотивована апелятивом мир.

2976. Мúрне – с., Із, Тлж. Існує з І пол. ХХ ст. Варіанти н.: Сталінна (1946), Мирне (1969). Колишня н. – меморіальна, в честь Й. В. Сталіна; сучасна н. – див. № 2975.

2977. Мúрнів – с., Із. Існувало на поч. ХХ ст. як Мирновъ. Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Мир, Мирослав, Миролюб, Ладимир [М. О. Демчук]; див. також – поміщики Мировські [АЮЗР].

2978. Миролю́бне – с., Ск, Мрл. Варіанти н.: Pohorelya (1517), Погорhла (1545), Погорела (1593), Погорила (1618), Погоріла І (1629), Погорhла(я) Высшая (1850), Великое Погорелое (ІІ пол. ХІХ ст.), Вища-Погоріла (1926), Миролюбне (1969). Колишня н. – квалітативна: можливо, с. виникло на місці спаленого татарами пос. Варіант н. ускладнювався локативним або квалітативним прикметниками. Сучасна н. – емоційно-експресивна.

2979. Мирóнівка – с., Яр. Існувало у І пол. ХХ ст., приєднане до с. Магнишівка. Відантропонімна н.; пор. ос. н. Мирон (1595).

2980. Мирýтин – с., Сл, Мрт. Варіанти н.: Myrutin (1583), Мірутин (1629), Мирюдино (1816), Мирюдин (1855), Mirutyn (1889), Мирутинъ (1892), Мирюши (1921), Мирутин (1926). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Мирута (1596).

2981. Мирýтин Гай – ур., Сл. Як н. п. Мирутинъ Гай зафіксований у ІІ пол. ХІХ ст. Н.-сл.-сп. складається з ойконіма та ГТ.

2982. Мислібóри – с., Нв. У 50-х рр. ХХ ст. приєднане до с. Кружківці. Варіанти н.: Myslibory (1820), д. Мыслиборы (1893), Мислібори (1926). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Мислобор, Мислибор (1261).

2983. Мисловá – с., Вл, Кпч. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Mыслова (1855), Mislowa (1887), Мисловая (1906), Мислова (1925). Посесивна відантропонімна н.; пор. ос. н. Миславъ (1437).

2984. Мислóвічі – група хуторів, Др. Існувала у І трет. ХХ ст. біля смт. Вовковинці. Варіанти н.: х. Мысловича (1905), Мисловічі (1926). Посесивна н., в основі якої – прізвище власника.

2985. Мисля́тин – с., Із, Мис. Варіанти н.: Mыслятин (1534), Mыслятын (1857), Myslatyn (1889), Мислятин (1926). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Мыслята [М. Я. Морошкін].

2986. Мистисько – ур. біля с. Велика Кужелева (Дн), у якому знайдено залишки давнього пос. За легендою, тут було м. Кружель [І. С. Винокур]. В основі н. – місцевий ГТ зі значенням „залишки давнього міста”.

2987. Мисюрівка – с., Сс, Івк. Варіанти н.: Muszurowka (1661), Misiurowka (1784), Mysiorowka (1787), Мисюровка (1855), Мисиоровка (1898), Мисюрівка (1926), Місюрівка (1938). Ймовірно, в основі н. – прізвисько першого поселенця; пор. ос. н. Мисюра (1618).

2988. Мисюрівка – ур. біля с. Тарасівка (Яр), у якому знайдено курган [І. С. Винокур]. Н. – див. № 2987.

2989. Мúтинці – с., Кр, Мит. Варіанти н.: Житинцы (1593), Mытинцы (1618), Mytyncze (1728), Митинцы (1855), Митинці (1926). За М. І. Теодоровичем, тут був митний пункт, де збирали податок за перевіз товарів. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Мита (1565), Митко (1499).

2990. Мúтківці – д., Із. Існувала у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Клубівка. Варіанти н.: Мытковцы (1855), Митківці (1926). Відантропонімна посесивна н. (див. № 2989).

2991. Мúтківці – с., Лт, Мтк. Варіанти н.: Mythcowcze (1493), Мытки (1597), Mithkowcze (1530–1542), Митковцы (1530–1542), Mytki (1611), Mytkowce (1641), Мытковцы (1862), Митківці (1926). Посесивна н.: можливо, власниками пос. були поміщики Митки (ІІ пол. XV ст.); пор. ос. н. Митко (1451). Див. також ГТ мит – „застава, місце збору податків” [С. Д. Бабишин].

2992. Митлéвича – х., Пл. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. як Митлевича. Генітивна посесивна н.

2993. Мúтник – ур., Сл. Існувало на поч. ХХ ст. як Мытныкъ. Відмікротопонімна н., мотивована апелятивом митник – „той, хто збирає мито” [Б. Д. Грінченко].

2994. Митницька корчма – корчма, Гр. Фіксувалася як н. п. у XVIII–XIX ст. Варіанти н.: kor. na Mytnicy (1784), Мытницкая корчма (1893). Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма й апелятива у значенні АГТ.

2995. Митниця – ур. біля с. Буйволівці (Яр), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. В основі н. – апелятив зі значенням „митний двір” [Б. Д. Грінченко].

2996. Михáйлівка – с., Дн, Мих. Знайдено залишки городища і валу, де, за переказами, існували села Яруга і Луговина, зруйновані колись татарами. У кінці XVІ ст. один із врятованих мешканців якогось с. на прізвисько Свистун заснував нове пос. Варіанти н.: Swistowka (1661), w Michaluwce, seu Swistuwce (1765), Michalowce (1784), Michalowka (1789), Михаловка (1800), Михалевка (1855), Михайловка (1888), Михайловка (Яругская) (1889), Михалівка (1926), Михайлівка (1946). Н. колишніх пос. мотивовані ГТ яр та луг. В основі другої н. – прізвисько першого поселенця. За переказами, після татарської навали один із мешканців скликав уцілілих людей свистом, а потім заклав с. Свистівка [В. С. Прокопчук]. Сучасна н. – посесивна: у 1720 р. поміщик Михайло Маковецький збудував у с. замок [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський].

2997. Михáйлівка – с., Із, Дер. Варіанти н.: кол. Михайловка (1899), Михайлівка (1926). У колонії проживали переважно німці, значно менше чехів, поляків, євреїв та українців. Посесивна відантропонімна н.; пор. ос. н. Михайло (1350).

2998. Михáйлівка – с., Сл, Брд. Як н. п. зареєстроване у 1956 р. Відантропонімна н. (див. № 2997), мотивація якої невідома.

2999. Михáйлівка – с., Чм, Лтв. Варіанти н.: д. Слоб. Михалполь (1862), посел. Михайловка, Михайловка Жабинецкая (1893), д. Михалевка (1905), Михайлівка (1926). Посесивна н., в основі якої – ім’я власника. Н. ускладнювалася ад’єктонімом (див. № 1426).

3000. Михáйлівка – с., Яр, Мих. Із 1605 р. до 40-х рр. ХХ ст. – міст. З ІІ пол. ХІХ ст. до 1923 р. – вол. ц., у 1923–1959 рр. – рай ц. Варіанти н.: Mikithincze (1424), Mykyczyncze (1493), Микытинцы (1530), Mikijtynce, Mykytynce (1630–1650), Michalpole alias Mykitynce (1668), Mikitynce (1781), Michalpol (1784), Михалполь (1792), Михальполь (1830), Михалпіль (1926), Михайлівка (1946), Михайловка (1976). Колишня н. – патронімічна; пор. ос. н. Микита (1458). Друга н. – посесивна: у XVІІІ ст. с. стало власністю Михайла Ревуського [В. К. Гульдман].

3001. Михáйлівка – х., Яр. Існував у І пол. ХХ ст. як х. Казимирецький, Михайлівка, приєднаний до с. Виноградівка. Обидві н. – відойконімні (див. № 1882, 3000).

3002. Михáйлівський парк – парк. Розташований у с. Михайлівці (Дн), між пасмами невеликих гір. Закладений у ІІ пол. ХІХ ст. Площа – 15 га [ППХ]. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

3003. Михáйлівський райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існувала у 1923–1959 рр. Центр – с. Михайлівка (Яр.). У складі району в різні роки нараховувалося: 19 сільрада та 79 н. п. (1926, Михалпільський район), 20 сільрад та 29 н. п. (1946). Загальна площа становила 400 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

3004. Михáйлівці – с., Кр, Млв. Відоме з XV ст. Варіанти н.: Михалковъцы (1593), Михаловцы (1753), Mihajlowszy (1789), Михайловцы (1855), Михайлівці (1926). Патронімічна н.: власниками пос. були поміщики Михайловські [АЮЗР]; пор. ос. н. Михайло (1350).

3005. Михайлóвський – х., Нв. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Глибочок. Посесивна н.

3006. Михайлю́чка – с., Шп, Мхл. Засноване на поч. ХІХ ст. [ІМІС]. Варіанти н.: д. Михайлючка (1899), Михалючка (1906). Посесивна н., в основі якої – прізвисько власниці (михайлючка – дружина Михайла).

3007. Михáлків – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Маниківці. Посесивна н.

3008. Михáлківці – с., Яр, Мон. Варіанти н.: Mychalkowcze (1493), Михалковцы (1530), Michaka (1630–1650), Michalkowce (1661), Михайловцы (1888), Михалківці (1926). Патронімічна н., мотивована антропонімом; пор. ос. н. Михалко (1215).

3009. Михáлпільська Юридúка – передмістя, Яр. Як н. п. зареєстроване у кінці ХІХ – на поч. ХХ ст. біля с. Михайлівка. Варіанти н.: Юридика (1893), Михалпольская Юридика (1914). Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та АГТ (див. № 2960).

3010. Михальча – ур. біля с. Радівці (Др), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Відантропонімна н.

3011. Михúринська помíщицька дáча – дача, Тф. Існувала як н. п. у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Михаринская (1855), Михиринецк. помhщ. дача (1899), Михир. помhщ. дача (1906), Михиринская помhщ. дача (1911). Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма, прикметника з відтінком присвійності та апелятива у значенні АГТ.

3012. Михúринська церкóвна дáча – дача, Тф. Існувала у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Михиринецкая церк. дача (1899), Михир. Церк. дача (1906), Михиринская церковная дача (1911). Н. – див. № 3011.

3013. Михирúнці – с., Тф, Мхр. Засноване на поч. ХVІ ст. князем К. Острозьким [М. І. Теодорович]. Варіанти н.: Macharyncy (1545), Махаринцы (1545), Михиринцы (1582), Махаринъцы (1593), Мехеринцы (1850), Михаринцы (1855), Micherzynce (1885), Михеринцы (1906), Михирынцы (1911), Михиринці (1926). Посесивна н. у формі патронімічної; див. – поміщики Махаржинські [АЮЗР].

3014. Мúхівка – с., Дн, Смо. Варіанти н.: Michnikowcze (1583), Mnichowka (1765), д. Мниховка (1805), Мніхівка (1926), Міхівка (1938), Михівка (1946), Миховка (1979). За переказами, пос. належало Смотрицькому домініканському кляштору (мнихам) ще у 1375 р. [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]; пор. мних – „монах” [ЭСРЯ]. Можливо, н. відантропонімна; пор. ос. н. Миха (1100), Михно (1194).

3015. Мúхля – с., Із, Лют. Варіанти н.: с. Михолская (1520), Михля (1629), Michla (1889). Відантропонімна посесивна н., пор. ос. н. Михлей, Михлевич [АЮЗР], Михлик [Б Д. Грінченко].

3016. Мúхнів – с., Із, Мхн. За деякими джерелами, с. засноване у ХІІІ ст. [Радянське Поділля. – 1983. – 4 лютого]. У 1796–1923 рр. – вол. ц. Варіанти н.: Михнов (1563), Михновъ (1855), Michnow (1889), Михнів (1926). Етимологічні гіпотези: 1) біля с. було місце, з якого передавали різні відомості за допомогою сигналів, зокрема махали списами, тобто „місце, звідки махали” [Подільські вісті. – 1996. – 19 березня]; 2) с. було засноване князівським дружинником Михном (скорочена форма імені Михайло), який загинув у бою з татарами у ХІІІ ст. [Радянське Поділля. – 1983. – 4 лютого], що більш імовірно, пор. ос. н. Михно (1194).

3017. Михнíвка – с., Тф, Мхн. Варіанти н.: Михнович (1563), Михновка (1583), Михновновка (1681), Mihnowka (1883), Михнівка (1926). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Михно (1194), Д. Михневич [АЮЗР].

3018. Михункú – с., Лт, Гре. Варіанти н.: Michunki (1661), Michunki Lesne (1668), Michunki Lasowe (1784), Michuki Lasowe (1787), Михунки (1805), Миханки (поч. ХІХ ст. ), Michunki Lasowie (1820), пос. Михунки Лесовые (1862), Міхунки Лісові (1926). Етимологія н. невідома; можливо, родова н.; пор. ос. н. Миха (1100). Н. ускладнена локативним прикметником.

3019. Михункú Польовí – х., Лт. Існував із XVІІ до 30-х рр. ХІХ ст. Варіанти н.: Michunki Polne (1668), Michunki Polowe (1784), Michunki (1787), Михунки (1862). Трансойконімна н., ускладнена локативним прикметником.

3020. Мичýлинці – посілок, Км. Як н. п. Мичулинцы (Miczulince) зареєстрований у 1829 р. Детальніші відомості відсутні. Етимологія невідома; можливо, н. мотивована антропонімом. Міжгíр’я – с., Бл, Сив. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Волосское (1739), Волоское (1878), Wloskoe (1889), Волоске (1926), Міжгір’я (1946). Колишня н. мотивована етнонімом: можливо, с. було захистом для волохів, які тікали за межі Польщі [М. Трипольський]. В основі сучасної н. – ГТ міжгір’я зі значенням „ущелина; долина між двома горами” [Т. А. Марусенко].

3021. Мілівці – с., Км, Слр. Варіанти н.: Myleyowcze (1493), Милевцы (1530), Miliowcze (1578), Milowce (1661), Mielowce (1789), Мелевцы (1800), Мілівці (1926). Етимологічні гіпотези: 1) в основі н. – прізвище поміщика Міляновського, який був власником с.; 2) н. мотивована ос. н. Мил, Міл, який міг бути першим поселенцем [Прапор Жовтня. – 1973. – № 63]. Імовірніше, патронімічна н.; пор. ос. н. Мил, Милець (1552), Мілій (1574).

3022. Мілютинці – посілок, Лт. Як н. п. зареєстрований у ІІ чв. XVІІІ ст. біля смт. Меджибіж. Детальніші відомості відсутні. Відантропонімна н. (можливо, патронімічна); пор. ос. н. Милюта (1563).

3023. Міляєво – ліс. ст., Нв. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Посесивна н.

3024. Міськá дачá – ліс. ст., Лт. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп. (прикметник та апелятив у значенні АГТ).

3025. Міськí хуторá – хут., Лт. Існували у І трет. ХХ ст. біля смт. Летичів. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп. (прикметник та АГТ).

3026. Місюрівка – х., Вн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Покутниці. Посесивна відантропонімна н., мотивована ос. н. Мисюра (1618).

3027. Міхáлівка – х., Нв. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Іванівка. Посесивна відантропонімна н.

3028. Міцівцí – с., Дн, Міц. Варіанти н.: Horodiscze, als Stare Trichowcze (1565), Городище, или Стар. Триховцы (1565), Miczowcze (1583), Horoduscze, Mukarowce seu Antiqua Trichowce (1599), Miczuce (1630–1650), Micowce alias Stare Horodyszcze (1661), w Micowcach (1765), Myczowce (1775), Myciowce (1787), Моцовцы (1800), Мицовцы (1805), Mycowce (1820), Мицевцы (1862), Міцівці (1926), Мицівці (2008). Перша н. – локативна: с. розташоване на місці давнього городища [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Друга н., на нашу думку, – патронімічна, яка ускладнювалася квалітативним прикметником. За переказами, результатом злиття двох слів став новий варіант н.: с. Тріхівці – Стріхівці. Сучасна н. – посесивна: після татарського спустошення пос. відновив поміщик Міцовський [АЮЗР]; див. також ос. н. Mycz (1493).

3029. Млáки – с., Дн, Гут. Відоме з поч. ХХ ст. Варіанти н.: Хутор Млакы (1905), х. Млаки (1914). Н. мотивована ГТ млака – „заболочена місцевість, трясовина; заливний луг; неродюча мочариста місцевість” [Б. Д. Грінченко].

3030. Млаки – ур. біля с. Скипче (Гр), у якому знайдено залишки п’яти курганів [І. С. Винокур]. Н. – див. № 3029.

3031. Млин – млин, Сл. Зафіксований як н. п. Мельница у ХІХ ст. біля м. Славута. Квалітативна н., в основі якої – апелятив зі значенням АГТ: у давнину млини були основним джерелом збагачення землевласників та заможних селян, тому їх будували і поселяли біля них своїх робітників. Так виникали пос. з подібними н. [С. Д. Бабишин].

3032. Млин – млин, Шп. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Брикуля. Варіанти н.: прис. Мельница (1911), Млин (1926). Н. – див. № 3031.

3033. Млин – х., Вн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Зіньків. Н. – див. № 3031.

3034. Млинéць – х., Гр. Існував у кінці ХІХ – І пол. ХХ ст.; у 1956 р. приєднаний до с. Клинове. Варіанти н.: Млинець (1893), Млинці (1926), Млинець (1946). Мотивація н. невідома; можливо, дериват від АГТ млин (див. № 3031).

3035. Млинівка – р., п. Ушиці л. Дністра; початок у с. Велика Побійна, тече через с. Лисець (Дн), гирло поблизу с. Тимків (Нв). Варіант н.: Mlynowka [СГУ], „Без назви, довжиною 11 км” [КРВУ]. Н. походить від гідрографічного терміна млин і утворена шляхом його суфіксації.

3036. Млинóк – х., Лт. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Грушківці. Н. – див. № 3031.

3037. Млинцí – х., Гр. Існував у кінці ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Чорниводи. Варіанти н.: односелья Черноводские млынки (1893), Млинці (1926). Перша н. – локативна-квалітативна (ад’єктонім та АГТ), друга н. – див. № 3034.

3038. Млишкú – ур., Сл. Існувало як н. п. Млышки на поч. ХХ ст. Відмікротопонімна н., можливо, мотивована антропонімом. Пор. млиця – „лоша, що народилося в пору цвітіння ранньої гречки” [ЕСУМ].

3039. Мовчанú – с., Кр, Щиб. Варіанти н.: Молчанов (1593), Молчаны (1753), Molczany (1789), Мольчаны (ІІ пол. XIX ст.), Мовчани (1926). Родова н.; пор. ос. н. Молчанъ (1495).

3040. Могила – курган біля с. Новосілка (Гр), у якому знайдено залишки давнього поховання [І. С. Винокур]. Н. – топонімізований ГТ зі значенням „могильний насип; курган” [Б. Д. Грінченко]; „високий насип на місці давнього поховання” [СУМ].

3041. Могила – ур. біля с. Копачівка (Др), у якому знайдено курган [І. С. Винокур]. Н. – див. № 3040.

3042. Могúла – х., Гр. Як н. п. Mogila зареєстрований у 1784 р. біля с. Дахнівка. Детальніші відомості відсутні. Н. – див. № 3040.

3043. Могилíвка – висілок, Дн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Могилівка. Трансойконімна н.

3044. Могилíвка – с., Дн. У 1958 р. приєднане до м. Дунаївці. Варіанти н.: w Mohyluwse (1765), Mohulowka (1784), Mohylowka (1789), Могилевка (1805), Могилівка (1926). Етимологічні гіпотези: 1) н. мотивована апелятивом могила: у 1661 р. тут відбулася велика битва з татарами [С. Д. Бабишин]; 2) в саду спадкоємців графа Герасимовича був великий курган, могила, а село, що виникло поруч, назване Могилівка [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]; 3) н. вказує на місцезнаходження – пос. розташоване на Могилівському поштовому шляху [П. П. Семенов]. Достовірним є і відантропонімне походження н.

3045. Могилки – ур. біля с. Бубнівка (Гр), у якому знайдено залишки давнього кургану [І. С. Винокур]. Плюральна н., в основі якої – ГТ могила (див. № 3040).

3046. Могилки – ур. біля с. Гришки (Др), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 3045.

3047. Могилки – ур. біля с. Ружичанка (Хм), у якому знайдено кургани [І. С. Винокур]. Н. – див. № 3045.

3048. Могúльна (Хýтір Косьмúнського) – х., Нв. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Губарів. Перша н. – див. № 3040, паралельна н. – сл.-сп., що складається з АГТ і прізвища власника.

3049. Могиля́ни – с., Сл. Існувало у 30-х рр. XVII ст. біля м. Славута [О. І. Баранович]. Детальніші відомості відсутні. Ймовірно, н. мотивована ГТ могила (див. № 3040); могиляни – „ті, що живуть біля могили”.

3050. Модéстівка – с., Сл, Брд. Варіанти н.: ферма Модестовка (1899), д. Модестівка (1926). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Модест [ЕСУМ].

3051. Мокúївський призавгóсп – призавгосп., Шп. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Мокіївці. Варіанти н.: фольв. Мокиевский (1906), Мокиевскій (1911), Мокиївський призавгосп (1926). Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма й апелятива у значенні АГТ.

3052. Мокíївці – с., Шп, Мок. Варіанти н.: Mokiejowzce (1545), Мокіевка (1589), Мокиевка (1593), Макhевцы (1855), Мокиевцы (1899), Макеевцы (1921), Мокиївка (1926), Мокіївці (1946). Патронімічна н.; пор. ос. н. Мокій (1627).

3053. Мокрéньке – ліс. ст., Нв. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Відмікротопонімна н., мотивована квалітативним прикметником (див. також № 3054).

3054. Мокрéць, – с., Із, Лют. Варіанти н.: Мокрецъ (1534), Mokrec (1885), Мокрець (1926). Н. мотивована ГТ мокрець – „мокляк; мочариста, неродюча ділянка землі; мокра низовина” [С. Д. Бабишин]. За переказами, пос. розташовувалося в низовині, де завжди було мокро.

3055. Мокрéць, – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Криничне. Н. – див. № 3054.

3056. Мóкрий – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Розсохи. Н. – див. № 3053.

3057. Мокровóля – с., Бл, Мкв. Відоме із ХVІ ст. як Зарhчна Воля [ІМІС]. Варіанти н.: Мокра-Воля (Ново-Горинка) (1855), Новый Горынь (ІІ пол. ХІХ ст.), Мокрая-Воля (1899), Мокроволя (1946). Колишні н.-сл.-сп. складаються з локативного або квалітативного прикметника й апелятива воля: селяни, заселяючи нові території, користувалися певними пільгами, мали волю, хоча й дуже короткочасну [С. Д. Бабишин]. Варіант н. мотивований гідронімом: пос. розташоване на правому березі р. Горинь. Сучасна н. – квалітативна (див. № 3054), перегукується з початковою.

3058. Мокрýвка – х., Пл. Існував у ХІХ ст. біля с. Варварівка. Можливо, н. квалітативна; пор. апел. мокрина – „мокре місце, болото” [Б. Д. Грінченко]; мокровина – „багнистий ґрунт” [ЕСУМ].

3059. Молодúжен – х., Пл. Існував як н. п. Молодыженъ у ХІХ ст. біля с. Котюржинці. Посесивна н.; пор. ос. н. Молодецькі [АЮЗР].

3060. Моломолинецьке – озеро на р. Бужок, біля с. Моломолинці (Хм). Локативна відойконімна н.

3061. Моломóлинці – с., Хм, Гна. Варіанти н.: Моломолинцы (1530), Malomolince (1583), Molomolince (1661), Mormolince (1784), Marmolince (1787), Мармолинцы (1800), Мармолинцы, Маломалинцы (1805), Malomalince, Mormalince (1820), Маломолинцы (1888), Маломолинці (1926). Етимологічні гіпотези: 1) колись с. називалося Іначинці, і проживали тут віруючі люди. А тих, хто мало молився, виселили на болото, де й виникло пос. Маломолинці. З часом н. трансформувалася у сучасну; 2) н. пов’язана із млинарством (колись – Млиномолинці), оскільки в давнину млини були основним джерелом збагачення землевласників та заможних селян [С. Д. Бабишин]. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Моломол, Маломол, Маломолка [М. П. Тупиков].

3062. Моломóлинці – болото, Хм. Аналогічну н. має і заказник. Площа – 410 га [ППХ]. Відойконімна н.

3063. Монастирисько – ур. біля с. Врублівці (Км), у якому знайдено залишки давніх пос. та монастиря [І. С. Винокур]. В основі н. – місцевий ГТ зі значенням „руїни стародавнього монастиря”.

3064. Монастирóк – с., Яр, Мон. Варіанти н.: Manastyrek (1784), Monasterok (1789), Монастырек (1805), Монастирок (1926). За переказами, біля пос., яке іменувалося Свиновецьке, був великий монастир. Коли він перестав існувати, с. отримало н. Монастирок. Залишки монастиря дійсно знайдені [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Див. також – поміщики Монастирські [АЮЗР].

3065. Монастúрський – х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Спасівка. Н. посесивного характеру: х. виник на землях Сатанівського Свято-Троїцького монастиря.

3066. Монастúрського – х., Чм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Драганівка. Генітивна посесивна н.

3067. Монáчин – болото, Вл. Аналогічну н. має і заказник. Площа – 206 га [ППХ]. Відойконімна н. (див. № 2867).

3068. Монáчинський – х., Вл. Як н. п. Моначинский існував у ІІ пол. ХІХ ст. біля с. Маначин. Локативна н., мотивована ад’єктонімом.

3069. Мончинéцька – ферма, Кр. Існувала як н. п. Мончинецкая у ХІХ ст. біля с. Мончинці. Локативна н., мотивована ад’єктонімом.

3070. Мóнчинці – с., Кр, Чрн. Варіанти н.: Monczinczi (1517), Мунчицы (1545), Мунчинцы (1547), Молчинцы (1593), Monczyncze (1789), Мончинцы (1855), Манчинцы (1921), Манчинці (1926), Мончинці (1946). Краєзнавці виводять н. від апелятива мол, помол, млин – колись тут був млин [С. Д. Бабишин]. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Монька, Моникъ (1174), Мончак (1684); див. також – поміщики Мончинські [АЮЗР].

3071. Мóньки – с., Кр, Чрн. Варіанти н.: другое село Молчинъцы (1593), Monkie (1789), Моньки (1850), Маньки (1926). Етимологічні гіпотези: 1) н. пішла від прізвища пана Мінка, який збирав людей, що врятувалися від монголо-татар, і вимінював їх на собак; 2) від дієслова монятися – „довго роздумувати, тягнути, поспішати”; 3) від імені першого поселенця Моня [Ю. Д. Гжимайло]. На нашу думку, родова або посесивна н.; пор. ос. н. Монька [Д. Г. Бучко].

3072. Морóза – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Малиничі. В основі н. – прізвище власника у формі родового відмінка однини.

3073. Морóзів – присілок, Км. Існував у кінці XVІІІ – І трет. ХХ ст. біля с. Слобідка-Рихтівська. Варіанти н.: д. Морозовка (1862), выс. Морозов (1893), Морозів (1926). За І. В. Гарнагою, в основі н. – прізвище першого поселенця [Прапор Жовтня. – 1974. – № 120].

3074. Морóзів – с., Дн, Мрл. Знайдено залишки пос., де, за переказами, було м. Червоногруд [І. С. Винокур]. Варіанти н.: Mukarow Mali (1565), Мукаров Малый (1565), Morozowce (1639), Morozow (1661), Морозов (1805), Морозово (поч. ХІХ ст.), Морозів (1926). Колишня н. – трансойконімна (див. № 3563), ускладнена квалітативним прикметником. Сучасна н. – посесивна: власником пос. був поміщик Морозовський [АЮЗР]; пор. також ос. н. Мороз (1459).

3075. Морóзівка – с., Дн. Існувало у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Морозів. Варіанти н.: прис. Морозова Аделина (1893), Морозівка (1926). В основі першої н. – антропонім, друга н. – відойконімна.

3076. Морóзівка – с., Ск, Мрл. Відоме із ХVІ ст. [М. І. Теодорович]. Варіанти н.: Лашки (1618), Lashki (1789), Ляшки (1850), Лашки Лhсовые (1855), Морозівка (1946). Колишня н. – родова, мотивована або етнонімом ляшки – „поляки” [Б. Д. Грінченко], або ос. н. Лашко (ХІV ст.). Мотивація сучасної н. невідома.

3077. Морóзівка – х., Вл. Існував у ІІ пол. ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: х. Морозовскаго (1899), Морозовка (1906), Морозівка (1926). Посесивна н.

3078. Морочкóвського – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Теперівка. Генітивна посесивна н.

3079. Морчúнський (Щербáнський) – ліс. ст., Сс. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. Н. – антропонім та субстантивований ад’єктонім (див. № 5209).

3080. Москалíвка – с., Бл, Дов. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Москалевка (1850), Moskaliowka (1889), Москалівка (1926). С. Д. Бабишин вважає, що пос. заселили у ІІ пол. ХVІІ ст. російські розкольники-старообрядці, які тікали від царського переслідування. На нашу думку, ця гіпотеза не відповідає дійсності, оскільки ойконім згадується значно раніше, а церковна реформа відбулася у 1654–1655 рр. Імовірніше, що н. відантропонімна; пор. ос. н. Москаль (1601), Москаленко (1655). Див. також – поміщики Москальські [АЮЗР].

3081. Москалíвка – с., Лт, Яли. За інформацією С. Д. Бабишина, засноване у І пол. ХІХ ст. групою відставних солдатів-„москалів”. До серед. ХХ ст. не реєструвалося , хоча, за переказами, пос. понад 100 р. Можливо, с. виникло у 30-х рр. ХХ ст. на місці колишнього і перейняло його н. Варіанти н.: х. Москалівка (1946), Москалевка (1979). Можливо, н. відетнонімного характеру.

3082. Москалíвка – с., Пл, Кус. Варіанти н.: Москаліовка (1681), Moskalowka (1789), Москалевка (1855), Москалівка (1926). Н. мотивована етнонімом москаль – „великорос; солдат” [Б. Д. Грінченко]. Див. також № 3080.

3083. Москалíвка – с., Яр, Мос. Засноване у ІІ пол. XVІІ ст. втікачами-старообрядцями [С. Д. Бабишин]. Варіанти н.: w Moskalowce (1765), Moskalowka (1784), Москалевка (1800), Мостиловка (поч. ХІХ ст.), Москалівка-Вихватинці (1926), Москалівка (1938). Н. – див. № 3080.

3084. Москвитя́нівка – с., Пл, Мшк. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Москвитиновка (1855), Москвитяновка (1892), Moskwitynowka (1889), Московитяновка (1910), Москвитиловка (1921), Москвітянівка (1926), Москвитянівка (1946). За переказами, н. походить від латин. сл.-сп. Moskvam teneo – „Москву держу”, яке написав своїм рідним польський гетьман Станіслав Жолкевський на поч. ХVІІ ст. Імовірніше, що н. вказує на першого поселенця: засновником був росіянин, який рятувався від гніву російського царя [М. І. Теодорович]; пор. ос. н. Москвитинъ (ХVI ст.).

3085. Москвитя́нівська – ферма, Пл. Існувала як н. п. Москвитиновская у ХІХ ст. біля с. Москвитянівка. Локативна н., мотивована ад’єктонімом.

3086. Москóвка – х., Ск. Існував у ХІХ ст. біля с. Малишівка. В основі н. – андронім; пор. московка – „дружина москаля” [ЕСУМ].

3087. Мóтівка – ферма, Сл. Існувала як н. п. на поч. ХХ ст. біля с. Шатерники. Мотивація н. невідома.

3088. Мотрин Город – ур. біля с. Сирватинці (Гр), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н.-сл.-сп. складається з присвійного прикметника і ГТ у значенні „ділянка землі при садибі” [СУМ].

3089. Мотрýнки – с., Кр, Млв. Варіанти н.: Мотруевка (1593), Мотрунки (1629), Motrunki (1789), Матрунки (1850). В основі н. – прізвисько першого поселенця; пор. ос. н. Мотроуна (1428).

3090. Моховéць – с., Сл. Як н. п. існувало у І трет. ХХ ст. біля с. Хоровиця. Відгідронімна н. (див. р. Мохів, кол. Моховець, Муховець [М. Т. Янко]; №3113). Пор. моховець – „лишайник” [ЕСУМ].

3091. Мочар – ур. біля с. Панівці (Км), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. В основі н. – ГТ мочар зі значенням „трясовина; занижене, з підґрунтовими водами, місце” [Б. Д. Грінченко].

3092. Мочарú – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Шиїнці. Н. – див. № 3091.

3093. Мочарú – х., Нв. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Цівківці. Н. – див. № 3091.

3094. Мочулинéцька корчмá – корчма, Вл. Як н. п. зареєстрована у 1893 р. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ.

3095. Мочýлинці – с., Вл, Пав. Варіанти н.: Moczulincze (1565), Moczulince (1765), Матулинцы (1800), Мачулинцы (1862), Мочулинцы (1893), Мочулинці (1926). За С. Д. Бабишиним, н. мотивована ГТ мочалець, мочалище, мочулище – „болотиста місцевість”; пор. також ГТ мочило, мочула – „місце, де мочать коноплі”. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Мочула (1552).

3096. Мошáнівка – с., Сл. Існувало у І пол. ХХ ст. біля с. Лисиче. Варіанти н.: Мощановка (1921), Мощанівка (1926), Мошанівка (1946). Можливо, відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Моша (1605), Мошко, Мошна, Мошник [М. Я. Морошкін], дворяни Мощенські [АЮЗР]. Див. також № 3097.

3097. Мошнá – р., л. Студениці л. Дністра; бере початок біля с. Великий Жванчик (Дн). Варіант н.: Moszna [СГУ]. В основі н. – місцевий ГТ мошна зі значенням „балка із крутими схилами”.

3098. Мружкíв – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Лісові Гринівці. Посесивна н.

3099. Мудригóлови – с., Гр, Чрв. Варіанти н.: w Modroglowach (1765), Mądroglowy (1775), Mądryglowy (1784), Mądre-Glowy (1787), Модрыголовы (1800), Mondreyglowy (1820), д. Мудроголовы (1862), д. Мудрыголовы (1893), Мудриголови (1926). С. Д. Бабишин виводить н. від абстрактного іменника. Імовірніше, що в основі н. – прізвисько засновника пос. – Мудриголова [Прапор Ілліча. – 1975. – № 85].

3100. Мудрúл-Дрýжня – х., Пл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Дружня. В основі н. – антропонім та ойконім.

3101. Мýкша – р., л. Дністра; між рр. Смотрич і Баговиця; початок вище с. Зеленче, тече через с. Балин, Слобідка-Балинська, Чечельник (Дн), Привороття-Друге, Гуменці, Лисогірка, Кам’янка, Жовтневе, Мала Слобідка, Тарасівка, Велика Слобідка (Км). Варіанти н.: „a miedzi Muxą y Bahawiczam… do Muxe, a Muxa dolem” (1374), „за р. Мукшею” (1646), Muksza, Велика Мукша, Muzza, Mukza; пор. н. п. Велика Мукша, Середня Мукша і Мала Мукша, Мукша-Боришківецька, Мукша-Китайгородська, Мукша-Колубаївська, Мукша-Панівецька, Слобода-Мукшанська в колишньому Кам’янецькому повіті [СГУ]. Довжина – 58 км (КРВУ). Етимологія н. незрозуміла. Можливо, гідронім певним чином пов’язаний зі словами муха або мука, однак безпосередніх підтверджень на користь цієї гіпотези немає.

3102. Мýкша – фільварок, Км. Існував у кінці ХІХ ст. біля с. Велика Слобідка. Трансойконімна н.

3103. Мýкша Малá – посілок, Км. Існував у ІІ пол. ХІХ ст. біля с. Велика Слобідка. Варіанти н.: д. Мал. Мукша (1862), Мукша Малая (1893). Відгідронімна н., ускладнена квалітативним прикметником.

3104. Мурáвана – х., Пл. Існував у ХІХ – поч. ХХ ст. біля с. Фадіївка. Варіанти н.: Мурованка (1855), Марована (1899), Муравана (1906). Квалітативна відмікротопонімна н.; пор. мурованка – „криниця з мурованими стінами” [М. Т. Янко], мурованиця – „кам’яний будинок” [Б. Д. Грінченко].

3105. Мурашóво – х., Бл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Миклаші. Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Мурашъ (1640).

3106. Мурóваний – присілок, Чм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Кочубеїв. Квалітативна н. (див. № 3104).

3107. Мýха – р., л. Збруча л. Дністра; між рр. Ушука й Мушка, нижче смт. Сатанів (Гр); тече через н. п. Вільхівці і Кузьминчик, гирло поблизу с. Гусятин (Чм). Варіанти н.: Mucha, Olóchowka, Ольхова, Ольховка, Рудка, Тарнорудка, Muszka, Rudka, Tarnorudka [СГУ]. Довжина – 14 км (КРВУ). Іноді н. виводять від зоолексеми муха, яка, ймовірно, відбиває особливість річки – „вода дзвенить, як муха”. Імовірніше, що н. мотивована давньослов. *mux зі значенням „запліснявіле” [М. Т. Янко]. Паралельні н. – фітофорна (береги річки поросли вільхою, див. також № 694) та онімізований гідрографічний термін рудка, поширений на Поділлі зі значенням „іржаве болото” (див. №№ 3926, 3929). Варіант останньої н. – означає „рудка, яка заросла терном”.

3108. Мухаве́ць – струмок у Хмельницькій обл. [С. Д. Бабишин]. Те саме, що й Муховець (див. № 3113).

3109. Му́хавка – р., п. Муховця п. Хомори л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Лавринівці (Шп). Варіант н.: „с. Лавриновцы при рч. Мухавкh” [СГУ]. Можливо, демінутивна відгідронімна н.

3110. Мýхарів – с., Сл, Мух. Варіанти н.: Мхарів (1629), Мухаровъ (1855), Mucharow (1885), Мухаревъ (1889), Мухарів (1926). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Муха (1500). Пор. також ГТ мухар – із тюркс. „короткий”, „куций”. Термін часто вживають на позначення маловодних річок, що пересихають [Е. М. Мурзаєв].

3111. Мýхарівський Лісóк – ур., Сл. Як н. п. Мухаревский Лhсокъ існувало у ХІХ ст. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

3112. Мýхи – х., Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Скаржинці. Можливо, в основі н. – прізвище власника у формі родового відмінка однини.

3113. Мухове́́́ць – р., п. Хомори л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра. протікає через Марківці, Старі Бейзими, Брикуля (Шп). Варіант н.: Муховецъ [СГУ]. Довжина – 22 км [КРВУ]. Н. мотивована давньослов. *mux зі заченням „запліснявіле”; підтвердженням цьому служить наявність у долині р. Муховецького торфовища [М. Т. Янко].

3114. Муховецьке – торфовище (Шп), знаходилося у колишньому Грицівському районі [СГУ]. Відгідронімна н.

3115. Мушкýтинці – с., Дн, Дун. Варіанти н.: Muszkotynce (1661), Mozgotynce (1679), w Moskutyncach (1765), Moskotynce (1775), Muszkatynce (1784), Moskatynce (1789), Мушкатинцы (1800), Мушкотинцы (1862), д. Мушкутинцы (1893), Мушкотинці (1926), Мушкутинці (1938). Етимологічні гіпотези: 1) від апелятива мушкет: в районі пос. у 1661 р. відбулася битва з татарами [С. Д. Бабишин]; 2) першим поселенцем був Мошко; 3) колись на околицях с. були болота з великою кількістю мошкари [В. С. Прокопчук]. На нашу думку, н. патронімічна.

3116. Мшане́ць – р., л. Попівки п. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Мшанець (Сс). Н. – див. № 3117.

3117. Мшане́ць – р., п. Південного Бугу; протікає через н. п. Гайдайки, Бубнівка, Сергіївка, Наркевичі (Вл), Ляпинці, Чорний Острів (Хм). Варіанти н.: Вишанец, Бубновка, Wiczaniec, Bębnõwka [СГУ], Вшанецъ, Бубновка (ГССРИ). Довжина – 21 км (КРВУ). Н. виводять від мшана – похідне від мох. Звідси й ГТ мшава – „мохове болото” [М. Т. Янко]. Гідронім утворився за допомогою суфікса -ець. Паралельна н. – відойконімна (див. № 375).

3118. Мшанéць – с., Сс, Мша. Варіанти н.: Mschaniecz (1518), Мшанецъ (1593), Мшанець (1946). Локативна відгідронімна н. (див. № 3116).

3119. Мшанéцький – х., Сс. Існував у І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Мжанецкий (1921), Мшанецький (1926). Локативна н., в основі якої –ад’єктонім.

3120. М’якóти – с., Із, М’як. Варіанти н.: Мекотские (1534), Мякоти, М’єкоти (1629), Мекотъ (1634), Макоты (1850), Мекоты (1855), Miekoty (1890), Мякочы (1921), М’якоти (1926). За народними переказами, н. походить від сл.-сп. м’ята земля. На нашу думку, родова н.; пор. ос. н. Мякота (1495).

3121. М’якóтський-Клинівéць – д., Із. Існувала у ІІ пол. ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Мякотск. Клиновецъ (1899), Мякотскій-Клиновецъ (1911). Локативна н.-сл.-сп., що складається з ад’єктоніма та апелятива, мотивованого ГТ клин зі значенням „ліс на березі річки; частина болота, що заростає лісом; лісосмуга; ділянка лісу; край лісу” [О. К. Данилюк]; „земельний наділ; ділянка землі, що має форму трикутника і куди-небудь врізається вузькою смугою” [С. Д. Бабишин].

3122. На Горбах – ур. біля с. Крушанівка (Км), у якому знайдено три кургани [І. С. Винокур]. Локативна прийменниково-іменникова н.

3123. На клину – ур. в районі колишнього с. Теремці (Км), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 3122.

3124. На містечку – ур. біля с. Думанів (Км), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 3122.

3125. На Поповій – ур. біля с. Лісогірка (Гр), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Локативна відмікротопонімна н.

3126. Над Островом – ур. біля с. Моломолинці (Хм), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Локативна прийменниково-іменникова н., пор. ГТ острів – „ділянка, яка чимось виділяється” [Т. А. Марусенко].

3127. Над садкáми – х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Лісоводи. Н. – див. № 3122.

3128. Над Скалами – ур. біля с. Думанів (Км), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 3122.

3129. Над стіною – ур. біля с. Сокіл (Км), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 3122.

3130. Нагалюк (Нагаєвські) – окреме господарство, Яр. Існувало у І трет. ХХ ст. біля с. Соколівка. Обидві н. – посесивні.

3131. Наглинянни – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Рижулинці. Відмікротопонімна н., в основі якої – найменування мешканців: наглиняни – „ті, що проживають на (біля) глині”.

3132. Нагоряни – с., Км, Двж. За деякими джерелами, с. існує з ХІІІ ст. [Прапор Жовтня. – 1973. – № 124]. Варіанти н.: Nahorzany (1493), Нагоржаны (1530), Nahorogny (1630–1650), w Nagurzanach (1765), Нагораны (1820), Погоряне (1855), Нагоряне (серед. ХІХ ст.), Нагоряны (1888), Нагоряни (1946). Локативна н., мотивована ГТ: нагоряни – „ті, що живуть на горах”.

3133. Нагýрного – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Купіль. Генітивна посесивна н.; пор. ос. н. Нагурні [АЮЗР].

3134. Наддністрянка – с., Км. У 1967 р. приєднане до с. Гораївка. Варіанти н.: Darnaykowe (1630–1650), Durniakowce (1661), w Durniakowcach (1765), Дурнаковцы (1800), Дурняковцы (1855), Дурниковцы (серед. ХІХ ст.), Дурняківці (1926), Наддністрянка (1946). На думку С. Д. Бабишина, у колишній н. відбивалося презирливе ставлення панівних прошарків до простого народу. На нашу думку, перша н. – патронімічна, утворена від ос. н. Дурняк; пор. ос. н. Дурной, Дуриня [АЮЗР]. Друга н. – відгідронімна, вказує на розташування пос. на р. Дністер.

3135. Надúшень – с., Бл, Вкн. Варіанти н.: хут. Надышено (1899), Надышень (1911), х-ра Надыше (1921), Надишень (1926). Посесивна н., пор. ос. н. Надихна, Надишна [М. Я. Морошкін].

3136. Надíя – колгосп, Дн. Як н. п. виник у 20-х рр. ХХ ст. Метафорична н. з позитивним забарвленням.

3137. Надíя (Сóнце Прáвди) – колгосп, Хм. Як н. п. виник у 20-х рр. ХХ ст. Метафорична н. з ідеологічним забарвленням.

3138. Надслýцький повíт – адміністративно-територіальне утворення, яке існувало у 1791–1793 рр. Центр – міст. Красилів [М. Г. Крикун]. Більш детальна інформація відсутня. Н. складається з відгідронімного прикметника та АГТ повіт (див. № 1040).

3139. Надуб – ур. біля с. Скипче (Гр), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Префіксальна відфлоролексемна н.

3140. Наконéчний – х., Сс. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Павлинці. Посесивна н.

3141. Напáдівка – с., Ск, Бер. Варіанти н.: Опадовка (1589), Опадовцы (1593), Нападовцы (1618), Napadowka (1820), Нападовка (1855), Нападівка (1926). Посесивна відантропонімна н.; пор. ос. н. Нападовські [М. І. Теодорович].

3142. Напóвник при с. Деркачáх – ур., Ск. Як н. п. існувало на поч. ХХ ст. Н.-сл.-сп. складається з іменника невідомої мотивації та ойконіма.

3143. Нарáївка – с., Сл, Вск. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Нараевка (1855), Narajowka (1885), Нараївка (1926). Посесивна відантропонімна н.; пор. ос. н. Нараюк, Нарайко, Нарайчик [Я. О. Пура], Нараївський [АЮЗР].

3144. Наркéвичі – зал. ст., Вл. Відоме з І трет. ХХ ст. Варіанти н.: зал. ст. Наркевичi (122 верста Проскурiвської лінії) (1926), ст. Наркевичi (1938), Наркевичи (1992). Трансойконімна н.

3145. Наркéвичі – смт., Вл, Нар. Сел. виникло у 1950–1955 рр. під час будівництва цукрозаводу [ІМІС]. Із 1968 р. – смт. Варіанти н.: сел. цукрового заводу (1956), Ясне (1967), Ясное (1971), Наркевичи (1992), Наркевичі (2004). Посесивна н.: земля належала поміщику I. Ю. Наркевичу-Йодку [В. К. Гульдман]. В основі другої н. – апелятив, який вказує на належність пос. підприємству. Третя н. – емоційно-експресивна, з позитивним забарвленням [М. Ю. Кругляк].

3146. Нарушéвичі – х., Бл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Міжгір’я. Посесивна н.; пор. ос. н. Нарушевичъ (1698).

3147. Нарчука – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Грузевиця. Генітивна посесивна н.

3148. Натáлин – фільварок, Пл. Існував у XIX – на поч. XX ст. як Наталинъ. Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Наталя.

3149. Натáльський – х., Чм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Кочубеїв. Н. – див. № 3148.

3150. Нафтулівка – с., Хм, Гва. Варіанти н.: Naftulowka (1787), Нафтуловка (1805), д. Навтуловка (1862), Нафтулівка (1926). Імовірно, в основі н. – прізвисько або прізвище засновника чи власника пос.

3151. Невдóб – балка, с. Зеленче (Дн) [СГУ]. В основі н. – місцевий ГТ зі значенням „територія, непридатна для використання у сільському господарстві”.

3152. Невéльського – х., Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Видошня. Генітивна посесивна н.

3153. Невідóмий – х., Сл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Великий Правутин. Мотивація н. невідома: в основі – квалітативний прикметник або антропонім.

3154. Не́вка – р., л. Полтви п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Погорільці (Бл). Варіант н.: „при рч. Невкh” (1893) [СГУ]. Етимологія н. невідома.

3155. Негребéцьких – х., Пл. Існував у XIX – на поч. XX ст. як Негребецкихъ. Генітивна посесивна н.; див. – землевласники Негребецькі [АЮЗР].

3156. Недзéльського – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Щаснівка. Генітивна посесивна н.; див. – землевласники Недзельські [АЮЗР].

3157. Недоби́я – р., п. Муховця п. Хомори л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Велика Березна (Пл). Варіант н.: Недобія [СГУ]. Етимологія н. невідома.

3158. Незвéдка – фільварок, Бл. Існував у кінці ХІХ ст. Можливо, в основі н. – усічене прізвище власника; див. – землевласник Недзвідський [АЮЗР].

3159. Немúринці – с., Гр, Нем. Варіанти н.: Niemierzicze (1565), ze wsi Niemirrynowiecz (1583), Niemierzynze (1628–1629), w Niemierzyncach na Sapiežyne (1765), Немиржинцы (1800), Немеринцы (1855), Немиринцы (1862), Немиринцы, Немеринцы (1889), Немиринці (1926), Немирынцы (1960). Патронімічна н.; пор. ос. н. Немира (1378).

3160. Немúринці – с., Ск, Нем. Варіанти н.: Немиринцы (1585), Niemierzyncy (1629), Немеринцы (1848), Немhринцы (1855), Немеринца (1921), Немиринці (1926). Посесивна н.: с. засноване поміщиком Іваном Немирою [М. І. Теодорович]; пор. ос. н. Немира (1378).

3161. Немúринці – с., Тф, Врн. У деяких документах зазначено, що до 1561 р. на місці теперішнього пос. було с. Макарівці, знищене згодом татарами [І. А. Стасюк]. Варіанти н.: Немиринцы (1585), Niemierzyncze (1789), Немиринці (1926). Посесивна н.: засновником с. був власник землі Василь Григорович Немира [І. А. Стасюк].

3162. Немúрівка – с., Ск, Гро. Варіанти н.: Немировка (1754), Nemirowka (1890), Немеровка (1921), Немирівка (1926). Імовірно, в основі н. – прізвисько або прізвище першого поселенця; пор. ос. н. Немира (1378).

3163. Немúрівська – корчма, Ск. Існувала як н. п. Немировская у ХІХ – на поч. XX ст. Локативна н., мотивована ад’єктонімом (див. № 3162).

3164. Немúчинці – с., Хм, Гва. Варіанти н.: Niemoicžincze (1583), w Niemieczyncach (1765), Nemeczynce (1784), Niemyczynce (1787), Немечинцы (1805), Немичинцы (1888), Немечинцы, Немичинцы (1889), Немічинці (1926), Немиченці (1938), Немичинці (1946). Етимологія н. невідома; можливо, в основі – антропонім; пор. також німиця – „дурман”, німина – „худоба” [СУМ].

3165. Несамовúта – гора (товтра). Розташована між селами Біле та Залуччя (Чм). Площа – 4,5 га [ППХ]. Квалітативна н.

3166. Нéстерівська дáча 1 – ліс. ст., Дн. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма, апелятива у значенні АГТ та диференційного числівника.

3167. Нéстерівська дáча 2 – ліс. ст., Дн. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 3166.

3168. Нéстерівці – зал. ст., Дн. Існує з І трет. ХХ ст. Варіанти н.: з. б. 176 верста Шепетівської лінії (1926), Нестеровцы (1992). Трансойконімна н. Колишня н. – див. № 1205.

3169. Нéстерівці – с., Дн, Нес. Варіанти н.: Nyestyorowcze (1493), Nesterowcze (1530–1542), Нестеровцы (1530–1542), Niesczerowscze (1542), Nestorowce (1611), Nesterofce (1630–1650), w Nesterowcach (1765), Нестеровка (1800), Нестерівці (1926). Н. виводять від імені першого поселенця [В. С. Прокопчук]; пор. ос. н. Нестор (1378), Нестерко (1507).

3170. Нетáнича – садиба, Шп. Як н. п. зареєстрована у 1899 р. В основі н. – прізвище власника у формі родового відмінка однини.

3171. Нетечинці – с., Вн, Нет. Варіанти н.: Nyeteczincze (1493), Нетечинцы (1530), Nieteczincze (1555), Nieteczynce (1630–1650), Neteczynce (1661), Nieterzynce, Neteczynce Stare (1784), Старые Нетечинцы (1805), Stare Neteczynce (1820), Нетечинцы-Старые (1888), Старі-Нетечинці (1926), Нетечинці (1960). На нашу думку, в основі н. – найменування мешканців: нетечинці – „ті, що проживають біля нетечі”; пор. ГТ нетеча – „стояча вода, болото” [Б. Д. Грінченко], „болотиста рівнина без витоку води” [С. Д. Бабишин]. Див. також ос. н. Нетечка (1565). Н. ускладнювалася квалітативним прикметником.

3172. Нетíшин – м., Сл. Перша згадка – у 1542 р. [Нетішинський вісник. – 2001. – 28 липня]. Із 1987 р. – м. Варіанти н.: Neitieszyn (1577), Нетешинъ (1850), Нитишинъ (1899), Нетишин (1926), Нетішин (1946). Етимологічні гіпотези: 1) оскільки пос. розташоване на лівому березі р. Горинь, в урочищі, то через важкий під’їзд до с. князь Острозький сказав, що його ця місцевість „не тішить”; 2) у заболоченій місцевості часто пропадала худоба, на що князь Острозький казав, що його це „не тішить”; 3) від слова нетеч – „болото, стояча вода” [Нетішинський вісник. – 1999. – 12 лютого]. На нашу думку, н. – відантропонімна посесивна: пор. ос. н. Нетhхъ [З. О. Купчинська].

3173. Нетішинське – водосховище, розташоване біля м. Нетішин (Сл), на р. Гнилий Рів і каналі, що з’єднує його із р. Горинь. Локативна відойконімна н.

3174. Нетрéба – х., Пл. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Netreba (1885), Нетреба (1899). Можливо, в основі н. – прізвище власника; пор. ос. н. Нетреба (1651). Див. також нетреба – „бур’ян; неждан-трава” [ЕСУМ].

3175. Нетрéбівський млин – х., Км. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Чабанівка. Н.-сл.-сп. поєднує відантропонімний прикметник та апелятив у значенні АГТ.

3176. Нефéдівці – с., Км, Неф. Засноване у ХІІІ ст., відоме з 1460 р. [Прапор Жовтня. – 1973. – № 83]. Варіанти н.: Nyefyedowcze (1493), Nyephedowcze (1530–1542), Нефедовцы (1530–1542), Nefedufka (1630–1650), Nefedowce (1661), Nechwadowce (1784), Нефедеевка (серед. ХІХ ст.), Нефедівці (1926). За переказами, у ХІІІ ст. існувало с. під н. Федівці, засноване Федем. Після зруйнування його татарами на протилежному березі р. Студениці виникло пос. під н. Нефедівці, одним із перших поселенців якого був Нефед ← Мефодій [Прапор Жовтня. – 1973. – № 83]. Імовірно, патронімічна н.

3177. Нéха – х., Пл. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. В основі н. – прізвище власника у формі родового відмінка однини.

3178. Нечáїв – х., Пл. Існував у ХІХ ст. біля с. Новаки як Нhчаевъ. Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Нечай (1495).

3179. Нечáївка – с., Із, Тиш. Варіанти н.: Нечаевка (1855), Нечаївка (1926). Можливо, в основі н. – прізвище першого поселенця (див. № 3178).

3180. Нечáївський-Костéльний – фільварок, Із. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Нечаевка (1855), фільв. Нечаевскій (1906), Нечаевскій-Костел. (1911). Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма і прикметника із присвійним значенням.

3181. Нúжнє – с., Др, Ниж. Варіанти н.: Nižna (1784), Нижной (1805), Нижнее (1889), Нижне (1926), Нижнє (1938). Локативна н.

3182. Нúжні Вóвківці – с., Хм, Роз. Варіанти н.: Wolczowka (1630–1650), Wolkowce (1775), Wolcowce Nižszye (1789), Волковцы (1800), Nizcze Wolkowce (1820), Нижние Волковцы (1855), Волковцы-Низшие (1888), Нищі Вовківці (1926), Нижчі Вовківці (1946), Нижні Вовківці (1967). Н.-сл.-сп. складається з ойконіма (див. № 674) та локативного прикметника.

3183. Нúжні Голóвлі – с., Сл, Глв. Існує з поч. ХХ ст. Варіанти н.: кол. Головлі (1926), Нижні Головлі (1946), Чеські Головлі (1946). Трансойконімна н. (див. № 953), ускладнена відетнонімним або локативним прикметником.

3184. Нúжні Млинú (Млинкú) – присілок, Сс. Існував у ІІ пол. ХІХ ст. біля с. Мисюрівка. Варіанти н.: д. Млынки (1862), Нижние Млыны (Млынки) (1893). Відмікротопонімна н., в основі якої – апелятив у значенні ГТ та локативний прикметник.

3185. Нúжні Панівцí – с., Км. У 1967 р. приєднане до с. Панівці. Варіанти н.: Panywcze Inferius (1493), Низшие (Дольные) Паневцы (1493),Nizne Paniowce (1661), w Dolnych Paniowcach, Paniowce Nizne (1765), Male Paniowce (1820), Ниж. Паневцы (серед. ХІХ ст.), д. Паневцы Нижние (1893), Нижні Панівці (1926). За І. В. Гарнагою, в основі н. – прізвисько першого поселенця Пан; пор. ос. н. Пан (1495). На нашу думку, трансойконімна н. (див. № 3406), ускладнена локативним прикметником.

3186. Нúжні Пáтринці – заказник, Км. Розташований за 3 км від с. Калачківці, біля р. Студениця, притоки Дністра. Площа – 80 га [ППХ]. Відойконімна н., ускладнена локативним прикметником (див. № 3435).

3187. Нúжній Бóвванець – с., Смотрицька волость (імовірно, Вл). Як н. п. Balvanyecz Inferius зареєстроване у 1493 р. Детальніші відомості відсутні. За офіційну прийнято н., яка зараз функціонує у науковій літературі. Н. – див. № 577. Н. ускладнена локативним прикметником.

3188. Нúжча Погорíла – с., Ск. У 1969 р. приєднане до с. Миролюбне. Варіанти н.: Pohorelya (1517), друга Погорела (1593), друга Погорила (1618), Погоріла ІІ (1629), Погорhлая Низшая (1855), Малое Погорелое (середина ХІХ ст.), Низшая-Погорhла (1899), Сковородецкая Погорелая Низ. (1921), Нижча-Погоріла (1926). Н.-сл.-сп. складається з локативного прикметника та ойконіма (див. № 2978). Варіанти н. ускладнювалися числівником, квалітативним прикметником та ад’єктонімом.

3189. Николюкá А. – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Щаснівка. Генітивна посесивна н.

3190. Никурóвського – х., Пл. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. як Никуровскаго. Н. – див. № 3189.

3191. Ни́рка – р., л. Жарихи л. Корчика л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Нараївка, Великий Скнит, Рівки, Шатерники, Красносілка (Сл). Варіант н.: „при рч. Ныркh” (1889) [СГУ], Нірка (2004). Довжина – 20 км (КРВУ). Мотивація н. невідома; можливо, в основі – дієслово ниряти або зоолексема нирок, нирка. Див. також № 3202.

3192. Ничи́порі́вка – струмок, витік р. Калюсу л. Дністра; біля смт. Віньківці (Вн). Як л. Бистриці п. Калюсу л. Дністра не зафіксована. Варіанти н.: Ничипорова, Niczyporowka [СГУ]. Гідронім мотивований о. н. Ничипір і має посесивне забарвлення (вказує на колишнього власника навколишньої території).

3193. Нíва – х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Нове Поріччя. Відмікротопонімна н., в основі якої – ГТ нива зі значенням „поле, лан; ділянка або смуга землі, на якій ростуть хлібні культури” [СУМ].

3194. Нíверка – с., Км, Шус. Відоме з XV ст. як с. Мала (Нова) Нівра [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Варіанти н.: Nawerka (1661), w Niwrze Maley (1765), Niewierka (1787), Неверка (1800), д. Неверка, Нивра Новая (майже втрачено) (1893), Неверовка (1898), д. Ниверка (1914), Ніверка (1926). Демінутивна відойконімна н.: на протилежному березі р. Збруч розташоване с. Нивра Тернопільської обл. Н. ускладнювалася квалітативним прикметником.

3195. Ніверська ГЕС – став на р. Збруч, біля с. Ніверка (Км) [С. Д. Бабишин]. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та абревіатури (гідроелектростанція) у значенні ГТ.

3196. Нíгин – с., Км, Ніг. Варіанти н.: Nihynya, Нигиня (1530), Niehingna (1630–1650), Нигин-Буда (серед. XVІ ст.), Nihinia (1661), w Nihynie (1765), Nihin (1775), Негин (XVІІІ ст.), Негино (кін. XVІІІ ст.), Нигин (1805), Niehin (1820), Негино (Niehino) (1820), Негинская (1857), Нігін (1926), Нігин (1938). За І. В. Гарнагою, в основі н. – усічена форма засновника або власника пос. Нєга (Нєг ← Радонєг, Миронєг, Милонєг, Перенєг). Н. ускладнювалася ГТ (див. № 389).

3197. Нíгин – зал. ст., Км. Існувало як сел. у І пол. ХХ ст., у 1967 р. приєднане до сел. Сахкамінь. Із кін. ХХ ст. фіксується як зал. ст. Варіанти н.: півст. Нігін (1926), ст. Нігин (1938), сел. залізничної станції Нігин (1956), Нігин (2004). Трансойконімна н, що ускладнювалася АГТ.

3198. Нíгінська лісовá дáча – ліс. ст., Км. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ.

3199. Нíгинські тóвтри – ур., Км. Оголошене заповідним у 1982 р. Площа – 12,5 га. [ППХ]. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

3200. Нізéвіч – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля м. Деражня. Посесивна н.

3201. Німóтна – гора, Чм. Розташована у заказнику „Івахновецькі товтри” [ППХ]. Квалітативна н.

3202. Нірка – р., п. Полкви п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Колки, Олійники, Строки, Троянівка, Коров’є (Тф). Варіант н.: Норка [СГУ]. Довжина – 15 км [КРВУ]. В основі ГТ нора – „джерело, витік” [М. Т. Янко].

3203. Нірча́к – р., п. Полкви п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через н. п. Дмитрівка, Кунча, Теофіполь (Тф). Варіант н.: „при р. Норчакh” (1899) [СГУ]. Відгідронімна н. (див. № 3202).

3204. Новá Бýбнівка – с., Вл. Існувало у І пол. ХХ ст., у 1967 р. приєднане до с. Бубнівка. Варіанти н.: Бубнова-Новая (1914), Нова-Бубнівка (1926). Трансойконімна н., ускладнена квалітативним прикметником (див. № 375).

3205. Новá Грéбля – д., Тф. Існувала у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Котюржинці. Варіанти н.: Nowa Hrebla (1886), д. Новая-Гребля (1906), Нова Гребля (1926). Локативно-квалітативна н.-сл.-сп., що складається з прикметника та ГТ.

3206. Новá Грéбля – с., Вл, Нгр. Варіанти н.: Nowej Grobli (1789), д. Новая-Гребля (1855), Ново-Гребля (1850), Nowa Grobla (1886), Нова-Гребля (1926). За переказами, власник Базалії на певній відстані від с. перегородив р. Случ і побудував греблю. Оскільки біля нової греблі оселилися люди, пос. перейняло цю н.

3207. Новá Гýта – с., Вн. Існувало у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Майдан-Олександрівський. Варіанти н.: Huta Nowa (1784), Huta Nowa Prosiatk. (1787), Н. Гута (1805), Nowa Huta (1820). Н.-сл.-сп. складається з квалітативного прикметника та ойконіма (див. № 1172). Н. ускладнювалася ад’єктонімом (див № 527).

3208. Новá Гýта – с., Лт, Глн. Варіанти н.: Нов. Хута (1805), д. Гута Мордынская (Новая) (1893), д. Гута-Новая (1905), Нова Гута (1926). Н.-сл.-сп. складається з квалітативного прикметника та ГТ гута, гутисько – „склоплавильний завод” [СУМ]; „заводи, для дії яких необхідний вогонь, тому вони розміщувалися у лісі для полегшення доставки деревини” [М. Трипольський]. Н. ускладнювалася посесивним прикметником.

3209. Новá Гýта – с., Нв, Віл. Пос. виникло на місці склозаводу, збудованого М. Козебродським (Козобродовським) у 1765 р. [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. За іншими даними, перші поселенці з’явилися восени 1711 р. [Наддністрянська правда. – 1991. – № 39]. Варіанти н.: Нов. Гута (1805), Гута-Новая (1888), д. Гута Ольховецкая (Новая) (1893), Нова Гута (1926). Н. – див. № 3208. Н. ускладнювалася ад’єктонімом (див. № 696).

3210. Новá Гýта – с., Чм, Слс. Варіанти н.: Nowa Huta, w Hucie Szklarrey (1765), Huta Nowa (1784), Новая Гута (1791), д. Гута Новая (1893), Нова-Гута (1926). Н. – див. № 3208.

3211. Новá Гýтиська – с., Із, Шкр. Варіанти н.: Новое-Гутиско (1855), Нов. Гутинскъ (ІІ пол. ХІХ ст.), Нове-Гутисько (1926), Нова Гутиська (1946). Н. – див. № 3208.

3212. Новá-Добá – сільськогосподарська артіль, Вл. Як н. п. Н.-Доба зареєстрована біля с. Шмирки у 1926 р. Ідеологічна н.

3213. Нова Дубина – ур. біля с. Гуцули (Км). Н. складається із ГТ дубина зі значенням „дубовий ліс” і квалітативного прикметника.

3214. Новá-Зелéна – с., Вл. Існувало у І трет. ХХ ст. біля с. Зелена. Варіанти н.: д. Зелена-Новая (1914), Нова-Зелена (1926). Трансойконімна н., ускладнена квалітативним прикметником.

3215. Новá Криворýдка – с., Кр, Крр. Відоме з 1929 р. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп., що складається з прикметника та ойконіма: мешканцям с. Криворудка було дано дозвіл на переселення і утворення нового пос. на відстані 3 км. [Ю. Д. Гжимайло].

3216. Нова Криниця – ур. біля с. Завалля (Км), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н. складається із ГТ і квалітативного прикметника.

3217. Новá Пісóчна – с., Гр, Стп. Засноване у І пол. XVІІІ ст. [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Варіанти н.: w Pasieczny (1765), Nowy Piaseczna Nowa (1784), Новая Песочна (1805), Nowa Piascoczna (1820), д. Песочна Новая (1893), Ново-Песочна (1917), Нова-Пісочна (1926). Н. складається з квалітативного прикметника та ойконіма (див. № 4325).

3218. Новá Радковúця – с., Гр. Існувало в серед. ХХ ст., у 1965 р. приєднане до с. Борщівка. Трансойконімна н., ускладнена квалітативним прикметником (див. № 3822).

3219. Новá Синя́вка – с., Сс, Нси. Відоме з XV ст. [Колос. – 1967. – № 60]. У XVІІ–ХІХ ст – міст. Варіанти н.: Sieniawka (1661), Nowa Sieniawka (1668), Siniawka (1721), Sieniawka (1781), Sinawka (1787), Н. Сенява (1792), Н. Синява (1800), Синява Новая (1905), Нова-Синява (1926), Н. Синявка (1938), Новая Синявка (1976). Н. мотивована прізвищем власника (пос. належало магнатам Синявським); можливо, і відойконімна н. (див. № 4326). Н. ускладнена квалітативним прикметником.

3220. Новá Смоля́рня – ур., Пл. Існувало у ХІХ ст. Варіанти н.: Смолярня-Новая (1888), Н.-Смолярня (1899). Н.-сл.-сп. складається з квалітативного прикметника та ГТ смолярня – „місце, де варять смолу”; пор. смоляр – „смоловар, смолильник” [Б. Д. Грінченко].

3221. Новá Соколíвка – с., Яр. У 1956 р. об’єднане із с. Стара Соколівка під н. Соколівка. Варіанти н.: w Sokoluwce Nowey (1765), Sokolowka Nowa (1789), Новая Соколовка (1862), Соколовка Новая (1884), Нова-Соколівка (1926). Трансойконімна н., ускладнена квалітативним прикметником (див. № 4235).

3222. Новá Ушиця – смт., Нв. Існувало у ХІІ ст. під н. Війтівці, у 1240 р. розорене татарами [Наддністрянська правда. – 1989. – № 154]. Відоме з 1439 р. Із 1748 р. – міст., із 1829 р. – м., із 1924 р. – смт. Із 1829 р. – повіт. ц., у 1923–1962 рр. і з 1965 р. – рай. ц. Варіанти н.: Литновцы (1439), Letniowcze (1538), Litniowcza (1630–1650), Litnowce (1781), Litniowce (1784), Литневцы (XVІІІ ст.), Летиновцы (1800), Литневцы (Litniewce) (1820), Летновцы, Лытневцы (1830), Нов. Ушица (серед. ХІХ ст.), Летневцы, Литниовцы, Новая Ушица (1867), Ушица Новая, Литневцы, Летневцы (1893), Нова-Ушиця (1926). Н. гіпотетичного пос. мотивована апелятивом війт – „керівник місцевого управління або самоврядування в середньовічній Німеччині, Литовському князівстві, Польщі та на Україні в ХV–ХVІІІ ст.”; війтівці – „підлеглі або нащадки війта” [С. Д. Бабишин]. Колишня н. – локативна, в основі якої – найменування мешканців: літнівці – „мешканці літніх маєтків польських панів” [М. Ю. Кругляк]; пор. також ос. н. рос. Летнев (1470). Сучасна н. – трансойконімна, ускладнена квалітативним прикметником: у 1829 р. сюди із Старої Ушиці було перенесено центр Ушицького повіту, відповідно й перейменовано пос. [М. Ю. Кругляк].

3223. Новакú – с., Пл, Бур. Відоме із XVІ ст. Родова н.; пор. ос. н. Новакъ (1314).

3224. Новакú – х., Пл. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. Трансойконімна н.

3225. Новачка – р., п. Смілки л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Новаки (Пл). Відойконімна н. (див. № 3223).

3226. Новé Життя – с., Чм, Лтв. Існує з І пол. ХХ ст. Варіанти н.: вис. Нове Життя (1926), Новая Жизнь (1979). Метафорична н. з ідеологічним забарвленням.

3227. Новé Життя – х., Гр. Існував у І пол. ХХ ст., приєднаний до с. Олександрівка. Н. – див. № 3226.

3228. Новé Мíсто – передмістя, Із. Існувало у ХІХ ст. біля м. Ізяслав. Варіанти н.: Нов. Мhсто (1855), Новое мhсто (1850). Н.-сл.-сп. складається із квалітативного прикметника й АГТ.

3229. Новé Мíсто – передмістя, Ск. Існувало у ХІХ ст. як Новое-Мhсто біля с. Остропіль. Н. – див. № 3228.

3230. Новé Порíччя – с., Гр, Нвп. Засноване у XVІІ ст. переселенцями з-під Білої Церкви під н. Будиська [Прапор Ілліча. – 1975. – № 84]. Варіанти н.: Poricze Nowe seu Budziska (1762), w Porzeczu (1765), Porzycze (1784), Нов. Поржыче (1805), Nowe Porzycze (1820), Новое Поречье (1855), Поречье Новое, Млечковцы на Поречьи (1893), Нове Поріччя (1926). Колишня н. мотивована ГТ буда (див. № 389). Н. складається з квалітативного прикметника та ойконіма (див. № 4331).

3231. Новé Селó – висілок, Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Кудринці. Н.-сл.-сп. складається із квалітативного прикметника та АГТ.

3232. Новé Селó – зал. ст., Із. Як н. п. Новое-Село зафіксована у 1992 р. Трансойконімна н. (див. № 3233).

3233. Новé Селó – с., Із, Нов. С. засноване у 50-х рр. ХVI ст. [ІМІС]. Варіанти н.: Новое село (1593), Nowesiolo (1886), Ново-Село (1910), Нове-Село (1926). Н. – див. № 3231.

3234. Новé Селó – с., Яр, Том. Варіанти н.: w Nowem Wsi (1765), Nowa (1784), Село Новое (1805), Н. Село (1855), Нове Село (1926). Н. – див. № 3231.

3235. Новé Старé Мíсто – х., Пл. Існувало у ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Нов. Мhстечко (1855), предм. Полонное Нов. (1899), Новое Место (1921), Н.-Старе-місто (1926). У ХІХ ст. м. Полонне ділилося на Старе і Нове [М. І. Теодорович], відповідно об’єднана н. складалася із двох квалітативних прикметників і АГТ. Варіант н. включав до свого складу ойконім.

3236. Новéнька – присілок, Шп. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. Квалітативна н., в основі якої – прикметник.

3237. Новúй Глíбів – с., Нв, Глі. Існує з І пол. ХХ ст. Варіанти н.: Новий Глібів (1946), Новый Глебов (1979). Трансойконімна н., ускладнена квалітативним прикметником (див. № 903).

3238. Новúй Крúвúн – с., Сл, Скр. Існує з І пол. ХХ ст. Трансойконімна н., ускладнена квалітативним прикметником (див. № 4332).

3239. Новúй Майдáн – с., Др, Зга. Варіанти н.: Nowy Maydan (1784), д. Майдан Новый (1805), д. Нов. Майдан (1862), Новий Майдан (1926). Н.-сл.-сп. складається із квалітативного прикметника та ГТ майдан – „площа, рівнина, лісова поляна; підвищення, відкрита місцевість, місце виробництва дьогтю, деревного вугілля, поташу в лісі” [С. Д. Бабишин].

3240. „Новúй мір” – комуна, Яр. Як н. п. фіксувалася у 20-х рр. ХХ ст. Метафорична н. з ідеологічним забарвленням.

3241. Новúй план – передмістя, Хм. Як н. п. зареєстроване у 1926 р., злилося із м. Хмельницький. Метафорична н.-сл.-сп., що вказує на час виникнення та особливості забудови.

3242. Новúй Світ – с., Гр, Нвс. За переказами, с. засноване у XVІІ ст. вихідцями із Галичини. Більш імовірно, що пос. виникло біля старого с., мешканці якого вимерли від епідемії чуми [Прапор Ілліча. – 1975. – № 84]. Варіанти н.: w Nowym Swiecie (1765), Nowy Swiat (1784), Новой Свет (1805), Новый Свет (1893), Новий Світ (1926). Метафорична н.-сл.-сп. із квалітативним забарвленням.

3243. Новúй став – висілок, Вл. Існував у кінці ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Бубнівка. Варіанти н.: фольв. Новый Став (1893), Новий став (1926). Н.-сл.-сп. складається із квалітативного прикметника та ГТ.

3244. Новúй Ставóк – х., Шп. Існував у ХІХ ст. біля м. Шепетівка. Н. – див. № 3243.

3245. Новúй ток – тік, Ск. Фіксувався як н. п. у ХІХ – І трет. XX ст. біля с. Новоселиця. Варіанти н.: фольв. Новый-Токъ (1899), ур. Новый-Токъ при д. Ново-Селищh (1911), Новий ток (1926). Н.-сл.-сп. складається із квалітативного прикметника та апелятива у значенні АГТ. Н. локалізується прийменниково-ойконімною словосполукою.

3246. Новúй фільвáрок – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Андрійківці. Квалітативна н.-сл.-сп., що складається з прикметника та АГТ.

3247. Новúй хýтір при Вóлиці Польовíй – х., Тф. Існував на поч. ХХ ст. як Н. х. при Волицh Полевой. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп., що складається з прикметника, АГТ й ойконіма.

3248. Нóвики – с., Ск. Зафіксоване у 1629 р. як передмістя м. Старокостянтинів [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Селище Новики (1897), Новики (1926). Імовірно, квалітативна відприкметникова н.; див. також ос. н. Новикъ (1495).

3249. Нóвики – фільварок, Ск. Існував у ХІХ ст. біля м. Старокостянтинів. Трансойконімна н. (див. № 3248).

3250. Нóвики – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Гнатівці. Н. – див. № 3248.

3251. Нóвиківський завóд – завод, Ск. Як н. п. Новиковскій заводъ зареєстрований у 1911 р. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп., яка складається з ад’єктоніма та АГТ.

3252. Нóвин – х., Пл. Існував у кінці ХІХ – на поч. ХХ ст. Мотивація невідома; можливо, н. відантропонімна посесивна; пор. ос. н. Новинка (1547) або відприкметникова квалітативна. Див. також № 3253.

3253. Новинú – х., Бл. Існував у кінці ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Новина (1899), Новины (1906). Квалітативна н., мотивована ГТ новинá – „поле, вперше засіяне після розкорчування лісу; перший раз розоране поле” [О. К. Данилюк]; „переораний обліг або викорчуваний і осушений ліс” [В. П. Шульгач].

3254. Новúцького – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Гнатівці. Генітивна посесивна н.

3255. Нóвичі – х., Шп. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Новичі. Трансойконімна н.

3256. Нóвичі – с., Шп, Нвч. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Новичи (1816), Nowiczi (1890), Новичі (1926). Родова н.; пор. ос. н. Новикъ (1495).

3257. Новí Нетéчинці – с., Вн. У 50-х рр. ХХ ст. об’єднане із с. Старі Нетечинці в одне пос. під н. Нетечинці. Варіанти н.: Nieteczince Maly (1630–1650), Nieteczynce Nowe (1784), Neteczynce Nowe (1787), Нов. Нетечинцы (1805), Nowa Neteczynce (1820), Nowonetaczaphensis (поч. ХІХ ст.), Нетечинцы Новые (1888), Ново-Нетечинці (1926), Н. Нетечинці (1938), Нові Нетечинці (1946). Трансойконімна н., ускладнена квалітативним прикметником (див. № 3171).

3258. Новí садúби – висілок, Лт. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Буцні. Квалітативна н.-сл.-сп., що складається з прикметника та апелятива у значенні АГТ.

3259. Новí садúби – висілок, Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Доброгорща. Н. – див. № 3258.

3260. Нововолодимирівка – с., Км, Шус. Відоме із серед. ХХ ст. Варіанти н.: Нововолодимирівка (1956), Нововладимировка (1979). В основі н. – ос. н. Володимир, можливо, н. має ідеологічне забарвлення (в честь В. І. Леніна).

3261. Новогрáд-Волúнський повíт – адміністративно-територіальне утворення, яке існувало з кінця XV ст. до 1923 р. Центр – міст. Новоград-Волинський. У складі повіту в 1887 р. нараховувалося: 317 пос., 44 тис. мешканців. Повіт ділився на чотири стани, серед яких лише один (Полонський) розташований на території сучасної Хмельниччини; до його складу входили Берездівська, Кустовецька, Остропільська та Полонська волості (всього у повіті було 20 волостей) [А. Забєлін]. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ повіт (див. № 1040).

3262. Новодубúще – с., Кр, Вол. Існує з І пол. ХХ ст. Варіанти н.: Дубинська-Довга (1926), Виселок Дубищенський, Ново-Дубище (1946), Новодубище (1987). Квалітативна відойконімна н. (див. № 1387). Н. ускладнювалася АГТ, квалітативним і локативним прикметниками.

3263. Новоівáнівка – с., Тф, Гал. С. засноване у кінці ХVІІІ ст. [І. А. Стасюк]. Варіанти н.: Яновка (1855), Янівка (1926), Ново-Іванівка (1946), Новоіванівка (1987). Колишня н. – посесивна з меморіальним відтінком: поміщик Антон Хоментовський у 1763 р. купив с. Свинну з прилеглими землями, на яких заснував с. і назвав його іменем свого сина Яна [І. А. Стасюк]. Сучасна н. – українізована, ускладнена квалітативним прикметником.

3264. Новокостянтúнів – с., Лт, Сус. С. засноване у XV ст. Із 1600 р. до 40-х рр. ХХ ст. – міст. Варіанти н.: Konstantinowe Nowy (1630), Konstantynow (1661), Константиновцы (1661), N. Constantinow (1769), Константинов (1792), Нов. Константинов (1793), Константинов Новый (1804), Новоконстантинов (1830), Ново-Костянтинів (1938), Новий Костянтинів (1946). Відантропонімна посесивна н.: пос. засноване князем Костянтином Острозьким [С. Д. Бабишин]. Н. ускладнювалася квалітативним прикметником.

3265. Новокостянтúнівський – фільварок, Сс. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: ф. Ново-Константиновский (1850), Новоконстантиновский (1921). Н. мотивована ад’єктонімом.

3266. Новолабýнь – с., Пл, Нлб. Заснування с. можна віднести до ХIV–ХV ст. [Новий шлях. – 1989. – 29 червня]. У 1569–1923 рр. – вол. ц. Із поч. ХVІІ ст. до 1926 р. – міст. Варіанти н.: Лабунь (1569), Labun (1765), Labunia (1885), Новолабунь (1926), Ново-Лабунь (1946). М. І. Теодорович виводить н. від дієслова любити: можливо, поселенці тут оселились, бо полюбили гарні краєвиди. На нашу думку, відантропонімна посесивна н.: власниками пос. були князі Лабунські, згадка про яких існує з 1505 р. [АЮЗР]. Н. ускладнена квалітативним прикметником.

3267. Новолéнськ – с., Вл, Буб. Відоме з поч. ХХ ст. В ур. Лозовини колись існувало однойменне пос., спалене татарами [М. В. Симашкевич]. Варіанти н.: вис. колишня Лозовина (1926), Ново-Ленськ (1946), Новоленск (1979). Н. колишнього пос. мотивована флоролексемою лоза. Сучасна н. – меморіальна: с. назване в честь В. І. Леніна.

3268. Новолисогірка – зал. ст., Гр. Існує з І трет. ХХ ст. Варіанти н.: зал. водок. Смотрич, 22 вер. Гусятинської лінії (1926), Новолесогорка (1992). Дві паралельні н.: перша – відгідронімна; друга – числівниково-прикметниково-іменникове сл.-сп. з локативним значенням. Сучасна н. – відойконімна, ускладнена квалітативним прикметником (див. № 2562).

3269. Новомиколáївка – с., Лт, Яли. Відоме з І пол. ХХ ст. Варіанти н.: Ново-Миколаївка (1946), Новониколаевка (1979). Відантропонімна н. з невідомою мотивацією, ускладнена квалітативним прикметником.

3270. Новоміськúй призавгóсп – призавгосп, Ск. Існував із ХVII ст. як передмістя м. Старокостянтинів, у якому жили татари [М. І. Теодорович]. Варіанти н.: Пр. Новое Мhсто (1855), Слобода Новомейська (1899), Новомhйская слоб. (1906), сл. Ново-Мельская (1911), Н. Место (1921), Новоміський призавгосп (1926). Локативно-квалітативна н.-сл.-сп., яка складається з прикметника та апелятива у значенні АГТ. Варіанти н. ускладнювалися АГТ слобода (див. № 3298).

3271. Новоолексáндрівська Слобíдка – с., Вн. Існувало у І трет. ХХ ст. біля с. Майдан-Олександрівський. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп., що складається з ад’єктоніма та АГТ (див. № 3298).

3272. Нóво-Петрашíвка – с., Вн. Відоме із 1946 р., приєднане до с. Петрашівка. Трансойконімна н., ускладнена квалітативним прикметником (див. № 3477).

3273. Нóво-Полóнне – с., Пл. У 1960 р. об’єднане з м. Полонне. Варіанти н.: Polonne Nowe (1765), предм. Н.-Полонное (1899), м. Ново-Полонное (1906), Ново-Полонне (1946). Н. складається з ойконіма (див. № 3655) і квалітативного прикметника.

3274. Новосéли – с., Сл. Зареєстроване у ХІХ ст. біля с. Хоровиця. В основі н. – найменування мешканців (із квалітативним забарвленням).

3275. Новосéлицький парк – парк. Розташований у с. Новоселиця (Пл), на правому березі р. Хомора. Закладений у кінці ХІХ – поч. ХХ ст. Площа – 10,1 га [ППХ]. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

3276. Новосéлицький парк – парк. Розташований у с. Новоселиця (Ск). Заснований у кінці ХVІІI – поч. ХІХ ст. на базі природного лісу. Площа – 44,5 га [ППХ]. Н. – див. № 3275.

3277. Новосéлиця – с., Пл, Нсл. Варіанти н.: Новоселцы (1593), Новоселица (1629), Nowoselizca (1789), Бол. Новоселица-Полонская (1855), Великая Новоселица (1899), Новоселица Великая (1911), В.-Новоселиця (1926), Велика Новоселиця (1946), Новоселиця (1969). Н. складається із квалітативного прикметника та АГТ. Н. ускладнювалася іншим квалітативним прикметником.

3278. Новосéлиця – с., Ск, Мрл. С. почали заселяти мазурі у ХVІІ ст. [М. І. Теодорович]. Варіанти н.: Новоселица (1782–1783), Новосhлица (1816), Nowosielizca (1890), Новоселиця (1926). Н. – див. № 3277.

3279. Новосéлиця – с., Шп. Існувало у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Судилків. Варіанти н.: Новоселица (1899), Новоселиця (1926). Н. – див. № 3277.

3280. Новосемéнів – с., Бл, Сем. Відоме з І пол. ХХ ст. Варіанти н.: Ново-Семенів (1946), Новосеменів (1987). Локативно-квалітативна н., мотивована ойконімом (див. № 4058).

3281. Новосíлка – с., Гр, Бед. Варіанти н.: Новоселка (1530), Nowosiolka (1661), w Nowosiulce (1765), Новоселки (1898), Новосілка (1926). Н. виникла внаслідок розселення місцевого населення [С. Д. Бабишин] і складається із квалітативного прикметника та АГТ.

3282. Новосíлка – с., Вл. Існувало у серед. ХХ ст. У 70-х рр. приєднане до с. Лонки. Варіанти н.: Ворошиловка (1946), Новосілка (1969). Нерша н. – меморіальна, присвоєна в честь К. Ворошилова. Друга – див. № 3281.

3283. Новосíлка – с., Др, Яск. Варіанти н.: Nowosyelcze (1493), Новосельце (1530), Nowossielcze (1564), Nowosielcze (1565), Nowecselo (1630–1650), Новоселка (1665), Nowosiolka (1784), Nowosiulka (1787), Новосілка (1926). В основі колишньої форми н. – найменування мешканців. Сучасна н. – див № 3281.

3284. Новосíлка – с., Із, Дер. Утворене у 1857 р. як посіл. Ядвининъ, який відділився від німецьких колоній [О. Воронін]. Варіанти н.: Ядвинина (1884), Ядвинининъ (1911), Ядвінин (1926), Новосілка (1946). Колишня н. – відантропонімна посесивна; пор. ос. н. Ядвина (1412). Сучасна н. – див. № 3281.

3285. Новосíлка – с., Кр, Взз. Існує з І пол. ХХ ст. Н. – див. № 3281.

3286. Новосíлка – х., Дн. Заснований у кінці XVІІІ – на поч. ХІХ ст. поміщиком Сцібор-Мархоцьким [С. Д. Бабишин], у 50-х рр. ХХ ст. приєднаний до с. Миньківці. Варіанти н.: предм. Бельмонт (1893), Бельман, Новосілка (1946). В основі колишньої н. – польська ос. н. Бельмонт. Друга н. – див № 3281.

3287. Нóво-Соколíвські – хут., Яр. Існували у І трет. ХХ ст. біля с. Нова Соколівка. Локативна н., мотивована ад’єктонімом.

3288. Новостáв – с., Із, Лют. Існує з І пол. ХХ ст. Н. складається із квалітативного прикметника та ГТ.

3289. Новоставці – озеро (на р. Бужок), біля смт. Меджибіж (Лт). Площа – 1168 га. Варіант н.: Онастовецкое озеро [В. К. Гульдман]. Квалітативна н. (див. № 3290). Паралельна н., на нашу думку, наведена помилково.

3290. Новостáвці – с., Тф, Нст. Варіанти н.: Nowostawce (1420), Новоставцы (1421), Новоставці (1926). У ХІV ст. нижче від старого Каменського (Теофіпольського) ставу на р. Полкві було споруджено нові стави, що й зумовило н. [Нова зірка. – 1984. – 8 грудня]. В основі н. – найменування мешканців: новоставці – „ті, що живуть біля нових ставів”.

3291. Новострóївка – с., Др, Зга. Відоме з І пол. ХХ ст. Варіанти н.: х. Нова Бзова (1926), Новостроївка (1938), Новостроевка (1958). Колишня н., можливо, посесивна. Сучасна н. виникла внаслідок розселення місцевого населення [С. Д. Бабишин]. В основі обох н. – квалітативний прикметник.

3292. Нóво-Судúлків – колонія, Шп. Існувала у ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Ново-Судилковъ (1899), Ново-Судилків (1926). Локативно-квалітативна н., мотивована ойконімом (див. № 4491).

3293. Новоýшицький райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існувала у 1923–1962 рр. і з 1965 р. Центр – смт. Нова Ушиця (Нв.). У складі району в різні роки нараховувалося: 26 сільрад та 64 н. п. (1926), 27 сільрад, 1 смт. та 38 сіл (1946), 19 сільрад, 1 смт. та 63 села (1962), 19 сільрад, 1 смт. та 58 сіл (1987), 1 селищна, 21 сільська рада, 1 смт. та 58 сіл (2004). Загальна площа становить 900 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

3294. Ногачíвка – с., Сл, Ног. Варіанти н.: Нагочовцы (1593), Nahaczowka (1889), Ногачівка (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Нагай, Нагайчук [М. М. Тупіков], Нога (1496).

3295. Норе́ць – р., л. Полкви п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра (Тф). Варіант н.: Норецъ [CГУ]. Н. – див. № 3202.

3296. Норúлів – с., Бл, Ямп. Варіанти н.: Норилов (1545), Нарыловъ (1855), Нарилов (1926), Норилів (1946). Відантропонімна посесивна н.

3297. Нóсики – х., Ск. Існував у ХІХ ст. біля с. Хутори. Посесивна н.; пор. ос. н. Носъ, Носекъ (1181).

3298. Нуткóва Слобíдка – с., Вл. У 1987 р. мешканців переселили у с. Холодець. Варіанти н.: Слободка Нурчина (1855), п. Нуткова-Слобода (1899), Нуткова-Слободка (1906), Нутковская-Слоб. (1911), Слободка Пурчина (1921), Нурчино, Нутково, Слоб. Купельська (1925), Нуткова Слобідка (1946). Н.-сл.-сп. складається з відантропонімного прикметника (або антропоніма) з посесивним значенням та АГТ слобідка зі значенням „пос. в Київській Русі, на Україні в ХІ–ХVIII ст., жителі яких тимчасово звільнялися від феодальних повинностей, мали якісь пільги, привілеї, т. зв. „свободи”; частина міста, квартал, де жили люди однієї професії, національності” [СУМ]. Н. ускладнювалася ад’єктонімом (див. № 2417).

3299. „Об’єднання прáці” – колгосп, Др. Виник у 20-х рр. ХХ ст. Метафорична н. з ідеологічним забарвленням.

3300. Обúдра – ур., Із. Фіксувалося як н. п. Обыдра у ХІХ ст біля с. Борисів. Відмікротопонімна н., можливо, мотивована дієсловом обдерти.

3301. Облóги – ур., Із. Існувало на поч. ХХ ст. Н. мотивована ГТ облога – „незоране поле” [Б. Д. Грінченко].

3302. Облрибгосп – ур. біля смт. Меджибіж (Лт), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н. вказує на підпорядкування території вказаній організації.

3303. Обóї – ур., Із. Як н. п. Обои існувало на поч. ХХ ст. Н. мотивована апелятивом у значенні АГТ обоїско – „садиба”, яке пов’язане з лексемою боїско – „тік” [ЕСУМ].

3304. Оботуха – ур. біля с. Цвіклівці (Км), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н. невідомого походження.

3305. Обручíвка (Бручíвка) – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Галузинці. Мотивація невідома; можливо, н. відантропонімна або ж вказувала на вид діяльності мешканців; пор. обруч – „зігнута кільцем металева, дерев’яна штаба, яку набивають на бочку, діжу” [Б. Д. Грінченко].

3306. Обухóвича – х., Пл. Існував на поч. ХХ ст. В основі н. – прізвище власника у формі родового відмінка однини.

3307. Обфóнський – х., Шп. Існував у ХІХ ст. як Обфонскій біля с. Купина. Посесивна н.

3308. Обшар – ур. біля с. Вівсяники (Др), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н. мотивована ГТ обшар – „певний простір, територія; відкрите місце; викорчуване поле” [ЕСУМ].

3309. Овéршик – ур., Шп. Існувало як н. п. Овершикъ у ХІХ ст. біля с. Романів. Відмікротопонімна н.; пор. апелятив овершик – „вершина скирти” [Б. Д. Грінченко]. Див. також ос. н. Оверкичъ (1438).

3310. Овчúн – с., Ск. Існувало як Овчинъ у І трет. ХХ ст. біля с. Кузьмин. Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Овчина (1495).

3311. Огíївці – с., Ск, Огі. Варіанти н.: Огиевка (1593), Огіевцы (1618), Ogiewcze (1789), Агhевцы (1855), Агаевцы (серед. ХІХ ст.), Агиевка (1921), Огіївці (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Огій (1627).

3312. Огорóдець – ур., Шп. Існувало як н. п. Огородецъ у ХІХ ст. біля м. Шепетівка. Н. мотивована ГТ город.

3313. Огородок – ур. біля с. Ілляшівка (Ск), у якому знайдено залишки скіфських пос. [І. С. Винокур]. Імовірно, н. мотивована апелятивами город або огорожа.

3314. Огруд – ур. біля с. Гуменці (Км), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. В основі н. – ГТ груд зі значенням „підвищення, горб” [Б. Д. Грінченко].

3315. Огуркóво (Огіркóво) – ліс. ст., Хм. Існувала у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: дача Огурково Заруданское (1893), дача Огурково-Заруднянское (1898), Огурково (Огірково) (1926). Відмікротопонімна н., яка ускладнювалася ад’єктонімом.

3316. Огуркóво (Урóчище Грінівцí) – ліс. ст., Хм. Існувала у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: ф. Огурково Гриневецкое (1893), ф. Огурково-Гриновецкое (1898), Огурково (Ур. Гринівці) (1926). Н. – див. № 3315.

3317. Ожáрівка – с., Сс, Ожа. Варіанти н.: Ожаровка (1855), Ожарівка (1926). Посесивна н., див. – землевласник А. Ожарівський [АЮЗР].

3318. Ожáрівський – х., Сс. Існував як Ожаровскій на поч. ХХ ст. біля с. Ожарівка. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

3319. Ожúгівці – с., Вл, Ожг. У 1613 р. – магдебурзьке право. З кінця ХVІ ст. до 1879 рр. – вол. ц. Варіанти н.: Ожеговцы (1430), Ожоговцы (1442), Вжиговцы (1545), Жиговцы (1545), Новий Збараж (1583–1613), Nowej Zbaraž (1583–1613), Odzicowica (Ожаговцы) (1630), Ozahowce (1765), Ozohowce (1781), Ozehowce (1789), Ожиговцы (1850), Ожиговицы (1857), м-ко Ожегівці (1925), Ожигівці (1946). Етимологічні гіпотези: 1) від дієслова обжигати, яке пов’язане із процесом випалювання цегли [С. Д. Бабишин]; 2) від прикметника гожий – „красивий” і овцы – „гарні вівці”; можливо, тут були степи і вівці [М. І. Теодорович]. Імовірніше, що н. – патронімічна [Д. Г. Бучко]; пор. ос. н. Ожег, Ожог, Ожога (1500). Паралельна н. – трансойконімна, ускладнена квалітативним прикметником: див. м. Збараж Тернопільської обл.

3320. Озера – ур. біля с. Івахнівці (Чм), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Плюральна н., похідна від ГТ.

3321. Озеро – ур. біля с. Вишнівчик (Чм), у якому знайдено залишки трипільських пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 3320.

3322. Окíп – с., Бл, Мкв. Варіанти н.: Ксенженцы (1791), Ксенжинцынъ (Окопы) (1855), Ksiażęcin (1872), Okopy (1886), Ксіонженцынъ (1891), Ксенжинцы (1921), Окіп (1926). Етимологічні гіпотези: 1) окіп – це місце захоронення поляків, якими Б. Хмельницький „орав землю”; 2) в окопах сиділи козаки Б. Хмельницького [М. І. Теодорович]; 3) окопом або окописьком у народі називають єврейське кладовище [Радянське село. – 1971. – 25 травня]; 4) іноді окопами називали городище [С. Д. Бабишин] або рів із земляним насипом [О. К. Данилюк]. Пор. також ГТ окописько – „крутий берег” [Т. А. Марусенко]; „вал з ровом” [Б. Д. Грінченко]. Згодом шляхта перейменувала с. на Княжин, але н. не прижилася. Можливо, це видозмінений ойконім Ксенжинці. Колишня н. – посесивна.

3323. Окóп – х., Із. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Чепці. Н. – див. № 3322.

3324. Око́пи – р., л. рукав Смілки л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра (Шп). Варіанти н.: Окопы, Окопъ (СГУ). Н. – див. № 3322.

3325. Окопи – ур. біля смт. Чемерівці (Чм), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 3322.

3326. Óкунівський млин – млин, Гр. Як н. п. зареєстрована у 1893 р. Н.-сл.-сп. складається із присвійного прикметника (пор. ос. н. Окунь) та АГТ. Див. також р. Окунь, притока Тернави [СГУ].

3327. Óкунь – потік, л. Тернави л. Дністра; гирло нижче р. Шатава; протікає біля с. Китайгород (Км). Варіанти н.: Okun, Okon, Окунъ, Окун (СГУ). Н. мотивована зоолексемою окунь. Можливо, відойконімна н. (див. № 4761).

3328. Оледе́рня – р., зафіксована у 1967 р. (Лт) (СГУ). Місцезнаходження гідрооб’єкта не ідентифіковане. Етимологія н. невідома.

3329. Олексáндрівка – с., Гр, Юрн. Варіанти н.: д. Александровка (1862), Олександрівка (1926). В основі н. – ім’я власника пос. [Прапор Ілліча. – 1975. – № 85].

3330. Олексáндрівка – с., Гр. Як н. п. зафіксоване у 1992 р. між селами Олександрівка і Тарасівка. Трансойконімна н.

3331. Олексáндрівка – с., Гр. Як н. п. зафіксоване у 1992 р. між селами Олександрівка і Калинівка. Трансойконімна н.

3332. Олексáндрівка – с., Сс, Пла. Відоме з поч. ХХ ст. Варіанти н.: д. Александровка (1905), Олександрівка (1926). Посесивна відантропонімна н.

3333. Олексáндрівка – х., Пл. Існував у ХІХ – поч. ХХ ст. як Александровка. Н. – див. № 3332.

3334. Олексáндрівка-Берéзина – ур., Тф. Існувало на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Александрова-Березина (1906), Александровка-Березина (1911). Н.-сл.-сп. складається з відантропонімного деривата (імовірно, посесивного характеру) та ГТ (див. № 176).

3335. Олексáндрівський – х., Вл. Існував як Александровский у І трет. ХХ ст. біля с. Авратин. Відантропонімна посесивна н.

3336. Оле́на – р., п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Денисівка (Бл). Місцезнаходження гідрооб’єкта не локалізоване. Можливо, л. Семенівки п. Горині... Варіант н.: Елена (1890) [СГУ]. Мотивація н. невідома; пор. оленка – „жук-рогач; жук-олень” [ЕСУМ].

3337. Олéнівка – с., Км, Скл. Засноване у 1758 р. поміщиком Богушем [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Варіанти н.: w Olenuwce (1765), Helenowka (1787), Олоневка (1800), Феленовка (1805), Геляновка (1857), Геленовка (середина ХІХ ст.), Геленовка, Еленовка (1893), Голеневка (1914), Оленівка (1926). Посесивна н. меморіального характеру: с. назване іменем дружини поміщика Богуна – Гелени [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський].

3338. Олешúн – с., Хм, Оле. Варіанти н.: Holyschyn (1493), Голышин (1530), Oleszyn (1784), Олешин (1805), Олешов (поч. ХІХ ст.). За Ф. К. Левицьким, н. Голешин, Голиші вказує на крайню бідність селян. На нашу думку, посесивна н.; пор. ос. н. Голеш, Голиша (1115).

3339. Олéшківці – с., Хм, Жуч. Варіанти н.: Oleszkowcze (1471), Олешковцы (1542), w Oleszkowcach (1765), Олешківці (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Олєшко (1368), Олешко (1386).

3340. Олíйники – с., Тф, Олй. Відоме з 1571 р. [І. А. Стасюк]. Варіанти н.: Олейникъ (1855), Алейники (серед. ХІХ ст.), Olejniki (1886), Олейники (1899), Олійники (1926). За М. І. Теодоровичем, н. мотивована прізвиськом кустарів-ремісників, які займалися олійним промислом, так званих олійників; пор. ос. н. Олейникъ (1643). Можливо, родова н.

3341. Олíйники – х., Пл. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. як Олейники. Н. – див. № 3340.

3342. Олíйницька – ферма, Тф. Існувала у ХІХ ст. біля с. Олійники як Олейникская. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

3343. Олу́ча – р., бас. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Мончинці (Кр). Можливо, те саме, що й Деснівка. Варіант н.: Ołucza [СГУ]. Етимологія н. невідома. Можливо, в основі ГТ лука, тобто олуччя – „територія навколо луки”.

3344. Óльгин – х., Ск. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Вища Погоріла. Варіанти н.: Ольгинъ (ІІ пол. ХІХ ст.), Григоровецкій хут. “Ольгинъ” (1911), Ольгин (1926). Посесивна н. Варіант н. ускладнювався ад’єктонімом та АГТ.

3345. Ольховá – х., Із. Існував у кін. ХІХ ст. Квалітативна н., мотивована флоролексемою вільха; пор. р. Ольховка, притока Случі [П. Л. Маштаков].

3346. Ольховéць – посілок, Нв. Як н. п. (частина с. Вільховець) зареєстрований у 1914 р. Трансойконімна н.

3347. Ольшáнка – х., Сл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Красносілка. Н. мотивується флоролексемою вільха (діал. ольха, ільха) – „рід дерев і кущів із родини березових”; вільшúна – „вільховий гай” [С. Д. Бабишин, Б. Д. Грінченко].

3348. Онáцьківці – с., Пл, Онц. Варіанти н.: Однаковцы (1593), Onachowcie (1602), Онацьковцы (1850), Онацьківці (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Онацько (1473).

3349. Онáцьківська – ферма, Пл. Зафіксована як н. п. Онацковская у ХІХ ст. біля с. Онацьківці. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

3350. Онúшківці – с., Шп, Вшк. Відоме із 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Онишковцы (1855), Oniskowcze (1883), Онышковцы (1892), Онышковецъ (1910), Онишківці (1946). Відантропонімна посесивна н.: за переказами, поселення належало селянину Онисиму [М. І. Теодорович]; пор. ос. н. Онишка (1495), Онисим (1370).

3351. „Орáч” – колгосп, Др. Як н. п. зареєстрований у 20-х рр. ХХ ст. Метафорична н. із символічним значенням.

3352. Ордúнці – с., Тф, Орд. Варіанти н.: Юридинъцы (1593), Ордынцы (1618), Hordynce (1775), Ordynce (1784), Ординцы (1850), Ординці (1926). Етимологічні гіпотези: 1) колись у лісі було пос., мешканців якого вирізали татари, а новоутворене с. назвали Ординці [М. І. Теодорович]; 2) ординцями називали визволених із татарсько-турецької неволі бранців [С. Д. Бабишин]; 3) н. мотивована ГТ зі значенням „болото, трясовина” [В. Даль]: с. розташоване у заболоченій місцевості [І. А. Стасюк]; 4) н. мотивована ос. н. Орда [Д. Г. Бучко], що більш імовірно, пор. також ос. н. Ординецъ (1389).

3353. Орúнин – с., Км, Орн. Із 1701 р. до 40-х рр. XX ст. – мiст.; за іншими джерелами – із 1506 р. Із кін. XIX ст. до 1923 р. – вол. ц., у 1923–1959 рр. – рай. ц. Варіанти н.: Horynin (1430), Ozyryn (1493), Orinin (1570), Orynin (1661), Орынин (1800), Оринин (1862). С. Д. Бабишин виводить н. від ГТ гора: пос. розташоване на схилах горбів. Більш імовірно, що н. посесивна відантропонімна [Прапор Жовтня. – 1973. – № 120]; пор. ос. н. Орина (1500).

3354. Орúнинська збíрна ліснá дáча – ліс. ст., Км. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма, квалітативного прикметника та апелятива у значенні АГТ.

3355. Орúнинська ліснá дáча – ліс. ст., Км. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 3354.

3356. Орúнинський райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існувала у 1923–1959 рр. Центр – с. Оринин (Км.). У складі району в різні роки нараховувалося: 20 сільрад та 32 н. п. (1926), 26 сільрад, 1 смт. та 33 села (1946). Загальна площа становила 500 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

3357. Орíхівка – с., Ск, Вчр. Варіанти н.: Орhховка (1855), д. Орховка (1850), Ореховка (1921), Оріхівка (1926). За С. Д. Бабашиним, с. виникло біля насаджень горіхів. На нашу думку, відантропонімна посесивна н.; див. – дворяни Ореховскі [АЮЗР]; пор. ос. н. Орhхъ (1495).

3358. Орлúнці – с., Шп, Рож. Варіанти н.: Новоселица-Лабунская (1589), Новоселиця (1946), Орлинці (1969). В основі колишньої н. – композит (АГТ і квалітативний прикметник) та ад’єктонім. Сучасна н. мотивована зоолексемою: можливо, колись тут водилися степові орли [С. Д. Бабишин].

3359. Орлинéцький – фільварок, Кр. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. біля с. Котюржинці. Варіанти н.: Орлинцы (серед. ХІХ ст.), Орлинецкій (1911). Відойконімна н (див. № 2851).

3360. Орлів Горб – ур. біля с. Горбасів (Лт), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н.-сл.-сп. складається із присвійного прикметника і ГТ.

3361. Осúкове – с., Др, Кал. Відоме з поч. ХХ ст. Варіанти.: д. Осыкова (1915), Осикове (1918–1920), х. Осиково (1926), Осиковое (1979). Н. вказує на розташування пос. біля осикового лісу [С. Д. Бабишин].

3362. Осúновий міст – ліс. ст., Вн. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Відмікротопонімна н.

3363. Осипцóв – х., Пл. Існував у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Осинцевъ (1899), Осипцовъ (1906). Посесивна н.

3364. Оси́ра – р., л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Северини (Ск). Варіанти н.: Осыра, Носира, Osira (СГУ). Довжина – 20 км [КРВУ]. Етимологія н. невідома. Можливо, в її основі – зоолексема носар (див. варіант н.) зі значенням „йорж, бубир” [ЕСУМ].

3365. Осúчник – ур., Сл. Зафіксований біля с. Кам’янка у 1855 р. як Осичникъ. В основі н. – ГТ осичник – „осиковий ліс або гай” [Б. Д. Грінченко].

3366. Ослáмiв – с., Вн, Осн. У кін. XIX – на поч. XX ст. – вол. ц. Варіанти н.: Заслав’є (XV ст.), Ослав’є (XVII ст.), Oslonow (1661), Oslаmow (1781), Aslamow (1789), Осламов (1805), Осламово (1862), Осламiв (1926). Етимологічні гіпотези: 1) поміщик, який подарував с. своєму синові, називав пос. „осла мого”; 2) монголо-татарська орда знищила місто Заслав’я, вцілілі мешканці побудували свої оселі біля притоки Дністра Вербової або Говіркої і назвали с. Осламів; 3) пос. засноване переселенцями з Галичини, із сіл Оселя, Чорні і Білі Ослави [М. С. Яцишин]. На нашу думку, н. посесивна, в основi якої – антропонiм Ослон, Ослам; пор. ос. н. Осел (1183).

3367. Остáпківці – с., Гр, Ост. Варіанти н.: Ostapowci (1450), Ostapkowcze (1493), Остаповцы (1530), Ostapkofce (1630–1650), Ostapkowce (1661), Астаповцы (1855), Остапківці (1926). Патронімічна н., в основу якої – ім’я засновника пос. [Ф. К. Левицький]; пор. ос. н. Остап (1229), Остапко (1446).

3368. Остапковéцький – фільварок, Гр. Як н. п. зареєстрована у 1898 р. біля с. Остапківці. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

3369. Остáшки – зал. ст., Хм. Існує з І трет. ХХ ст. Варіанти н.: з. б. 110 верста Шепетівської лінії (1926), Осташки (1992). Трансойконімна н. Колишня н. – див. № 1205.

3370. Остáшки – с., Хм, Ост. Відоме з XV ст. Варіанти н.: Ostaszkowcze (1578), Ostaszki (1661), Ostraszki (1787), Осташки (1805). Родова або патронімічна відантропонімна н.; пор. ос. н. Осташко (1366).

3371. Острúківці – с., Ск. Імовірно, на поч. ХХ ст. об’єднане із с. Самчики. Варіанти н.: Ostrejkowze (1517), Остринцы (1545), Острыковцы (1618), Остриковцы (1855), Островковцы (1899). Можливо, н. патронімічна; пор. ос. н. Острийко, Острецъ (1495). Не виключено, що ойконім мотивований ГТ острів зі значенням „ділянка суші, що різко виділяється на фоні решти місцевості” [СУМ].

3372. Острів – ур. біля с. Аркадіївці (Хм), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. В основі н. – ГТ (див. № 3371).

3373. Острівчáни – с., Км, Ход. Засноване у ХІІІ–XIV ст., відоме з 1460 р. [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Варіанти н.: Ostrowczyncze (1530–1542), Ostrowczynce (1661), w Ostrowczanach (1765), Островчане (1800), Островчаны (1862), Острівчани (1946). І. В. Гарнага пов’язує н. з особливістю розташування пос: острівчани – „поселенці на острові” Див. також ГТ острів – „ділянка землі, яка чимось відрізняється” [Е. М. Мурзаєв].

3374. Острови – ур. біля с. Сокіл (Км), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Плюральна н. (див. № 3373).

3375. Острóвського – х., Пл. Як н. п. Островскаго зареєстрований у 1899 р. Генітивна посесивна н.

3376. Острóзький повíт – адміністративно-територіальне утворення, яке існувало з кінця XV ст. до 1923 р. Центр – м. Кременець. У складі повіту в 1887 р. нараховувалося 192 пос., 40 тис. мешканців. Повіт ділився на три стани, серед яких два – Ганнопільський та Ляховецький – були розташовані на території сучасної Хмельниччини; до їхнього складу входили Ганнопільська, Довжанська, Кривинська, Кунівська, Ляховецька, Перерослівська, Плужненська, Уніївська та Хоровецька волості (всього у повіті було 14 волостей) [А. Забєлін]. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ повіт (див. № 1040).

3377. Остроне́ць – р., л. Смілки л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра (Шп). Варіант н.: Остронецъ (СГУ). Можливо, н. мотивована прикметником гострий зі значенням „швидкий” [О. С. Стрижак].

3378. Острóпіль – х., Ск. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Остропольский (1855), Остропольщина (1906), Остропальщина (1911), Остропіль (1926). Трансойконімна н. (див. № 4336).

3379. Острóпільський луг – ур., Ск. Як н. п. Остропольскій лугъ існувало на поч. ХХ ст. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

3380. Острóпільський райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існувала у 1935–1959 рр. Центр – с. Остропіль (тепер – Старий Остропіль, Ск). У складі району в 1946 р. нараховувалося 27 сільрад та 38 н. п. (1946). Загальна площа становила 400 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

3381. Острóпільський х. Миколáївської цéркви – х., Ск. Існував у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Николаевской Церкви (1899), Остропольскій х. Николаевс. церкви (1911). Н.-сл.-сп. з локативним і посесивним значеннями.

3382. Острóпільський х. Преображéнської цéркви – х., Ск. Існував у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Преображенской Церкви (1899), Остропольскій х. Преображ. церкви (1911). Н. – див. № 3381.

3383. Отрокíв – с., Нв, Отр. Варіанти н.: Отроковичи (1611, можливо, н. стосується іншого пос.), Otrokow (1765), Отроков (1805), Островок (поч. ХІХ ст.), Отроків (1926). Посесивна н.; пор. ос. н. Отрок (1203). Див. також отроки – „молоде покоління, діти; княжі слуги” [О. А. Купчинський].

3384. Отрокíвський – фільварок, Нв. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Отроків. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

3385. Охóцького – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Бережанка. Генітивна посесивна н.

3386. Охрíмiвцi – с., Вн, Охр. Варіанти н.: Охрємовцы (1463), Ochrymowcze (1493), Охримовцы (1530), Okrinofce (1630–1650), Ohrymowce (1784), Охремовцы (поч. XIX ст.), Охримовская (1857), Охремевцы (1884), Охримiвцi (1926), Охрiмiвцi (1938). Патронімічна н.; пор. ос. н. Охрiм (1392).

3387. Очерети́нка – р., п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра. Зафіксована у 1887 р. [СГУ]; місцезнаходження точно не локалізоване. Можливо, це р, що протікає через с. Плесна, Пліщин (Шп). Довжина – 14 км [КРВУ]. Відфлоролексемна н., яка вказує на тип навколишньої рослинності; пор. очеретянка – „співучий птах” [Б. Д. Грінченко], ГТ очеретяник – „місце в озері, поросле очеретом” [О. К. Данилюк].

3388. Очерéтянка – х., Кр. Існував у ХІХ ст. біля с. Мальованка як Очеретьянка. Н. – див. № 3387.

3389. Очерéтянка – х., Сл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Голики. Варіанти н.: д. Очеретянка (1848), Oczeretiana (1889), Очеретяна (1906), с. Очеретянь (1910). Відгідронімна н.: (див. № 3387).

3390. Очкóвського – х., Пл. Як н. п. Очковскаго зареєстрований у 1899 р. Генітивна посесивна н.

3391. Ошýка – р., л. Збруча л. Дністра; між рр. Рудка і Муха; протікає через с. Гречана (Вл), Липівка, Бубнівка, Курівка (Гр). Варіанти н.: Oszuka, Szukaj Woda, Очука, Oczuka, Ушука. Гідронім мотивований давньослов’янським ошую у значенні „ліва притока” [М. Т. Янко]. Див. також № 4699. Паралельна н. включає до свого складу апелятив вода та віддієслівний компонент квалітативного забарвлення (вказує на невеликі розміри гідрооб’єкта).

3392. Павлúківці – с., Вл, Пав. Варіанти н.: Pawlikowce (1765), Paulikowce (1784), Павликовцы (1800), Павлюковцы (1855), Павликівці (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Павєл (1368).

3393. Пáвлин – х., Із. Існував на поч. ХХ ст. Посесивна н.

3394. Павлóвича – х., Кр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Воскодавинці. Генітивна посесивна н.

3395. Павлóві кринúці – заказник. Розташований біля с. Нефедівці (Км). Площа – 6 га [ППХ]. Відмікротопонімна н., що складається із присвійного прикметника і ГТ.

3396. Павлю́чин – р., п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через н. п. Старий Кривин, Новий Кривин, Нетішин (Сл). Варіант н.: Pauluczyn [СГУ]. Посесивна відантропонімна н.

3397. Падунóве – ур., Пл. Існувало у ХІХ ст. біля с. Котюржинці. Варіанти н.: Падуни (1855), Падуново (1899). Посесивна н.

3398. Пакунá – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Педоси. В основі н. – прізвище власника у формі родового відмінка однини.

3399. Паліїв ліс – ліс біля смт. Віньківці (Вн), у якому знайдено залишки д.- р. пос. [І. С. Винокур]. Н.-сл.-сп. складається із присвійного прикметника і ГТ.

3400. Пáльчинці – с., Вл, Авр. Варіанти н.: Palczynczu (1583), Пальчинце (1850), х. Пальчинцы (1906), Пальчинки (1921), Пальчинці (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Палка [Д. Г. Бучко], Пальчикъ (1509).

3401. Панáсівка – с., Дн, Вор. Варіанти н.: Panasowka (1661), Panasuwka (1784), Panaszowka (1787), Панасовка (1805), Панасевка (1889), Пакасівка (1926), Панасівка (1946). Етимологічні гіпотези: 1) в основі н. – ім’я хлопця, якого вбили в лісі; 2) від імені першого забудовника чи власника [В. С. Прокопчук]; пор. ос. н. Панас (1387).

3402. Панівéцька дáча – ліс. ст. Км. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма й апелятива у значенні АГТ.

3403. Панівéцька корчмá – корчма, Км. Як н. п. зареєстрована у 1893 р. Н. – див. № 3402.

3404. Панівéцька лісовá дачá – заказник. Розташований біля с. Цибулівка (Км). Площа – 1000 га [ППХ]. Н. – див. № 3402.

3405. Панівецькі Поля – ур. біля с. Шутнівці (Км), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма і ГТ.

3406. Панівцí – с., Км, Пан. Із 1565 р. до XVII ст. – міст. Варіанти н.: Panyowcze (1469), Panyowcze Superius (1493), Паневцы (1530), Panofce (1630–1650), z Wysznych Paniowiec (1661), w Paniowcach, Paniowcach Murowanych (1765), Paniowce Marowane (1775), Панковцы (1800), Wielisze Paniowce (1820), Вер. Паневцы (серед. ХІХ ст.), Вер. Паноевцы (Паневцы) (1889), Паневцы Верхние (1893), Верхні Панівці (1926), Вер. Пановцы (1956), Панівці (1967). За І. В. Гарнагою, в основі н. – антропонім Пан як ім’я чи прізвисько першого поселенця або його нащадків [Прапор Жовтня. – 1973. – № 141]; пор. ос. н. Пан (1495), можливо, похідне від Панкратій, Пантелеймон. Н. ускладнювалася локативним прикметником.

3407. Пáнська – гора, Чм. Розташована у заказнику „Івахновецькі товтри” [ППХ]. Н. – субстантивований прикметник із посесивним значенням (можливо, переносним).

3408. Пáнська Долúна – х., Кр. Існував у І пол. ХХ ст. У 1939 р. приєднаний до м. Красилів [Красилівський вісник. – 2000. – 14 вересня]. Н.-сл.-сп. складається із посесивного прикметника і ГТ

3409. Панський Бік – ур. біля м. Дунаївці (Дн), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н.-сл.-сп. складається із посесивного прикметника і ГТ зі значенням „берег, сторона ріки, озера” [Б. Д. Грінченко].

3410. Пáньківці – с., Бл, Ямп. Варіанти н.: Паньковцы (1545), Pankowce (1885), Паньківці (1926). Патронімічна н., пор. ос. н. Панько (1387).

3411. Пáньківці – с., Сс, Лса. Варіанти н.: Pankowce (1661), Paniowce (1784), Панковцы (1805), Паньковцы (1855), Паньківці (1926). Колишня н. – Паньковские Хутора: першим тут поселився селянин із Острополя на ім’я Панько ← Пантелеймон [ПЕВ]; пор. ос. н. Панько (1387), Панко (1581). Відповідно, патронімічна н.

3412. Пáньківці – фільварок, Сс. Як н. п. зареєстрована у 1898 р. біля с. Паньківці. Трансойконімна н.

3413. Панькóва – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Лезневе. Посесивна н.

3414. Папúнського – х., Пл. Як н. п. існував у кін. ХІХ ст. Генітивна посесивна н.

3415. Папíрнецький – х., Пл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля смт. Понінка. Варіанти н.: Папирницкаго (1899), Папирницкій (1911), Папірнецький (1926). Посесивна н.

3416. Папíрня – с., Гр, Чрв. Варіанти н.: Papienia (1775), Papiernia do Gzarnowod (1789), Паперня (1805), х. Папирня (1862), Папирна (1893), Папiрня (1926). Локативна н.: пос. виникло біля паперової фабрики [С. Д. Бабишин]. Варіант н. ускладнений прийменниково-ойконімною словосполукою.

3417. Пáплинці – с., Сс, Пап. Варіанти н.: Paplince (1784), Poplince (1783), Поплинцы (1805), Паплинцы (1855), Паплинці (1926). Етимологія н. невідома; можливо, н. мотивована антропонімом. Пор. також папля – „крислата тополя”; „халтурник, поганий робітник” [ЕСУМ]; „мокра погода”; папляти – „незрозуміло говорити” [Б. Д. Грінченко].

3418. Параївка – с., Км, Злс. Варіанти н.: w Porajowsce (1765), Porajowka (1784), Poraiowka (1787), Пораевка (1805), Poraiwka (1820), Параевка (1855), Параївка (1926). Посесивна відантропонімна н.; пор. ос. н. Пара (1626).

3419. Парк – ур. біля с. Пасічна (Сс), у якому знайдено залишки давнього городища [І. С. Винокур]. В основі н. – ГТ парк зі значенням „великий сад або гай для прогулянок з алеями” [СУМ].

3420. Парня́ (Порічáнський) – х., Гр. Існував у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Нове Поріччя. Варіанти н.: односелье Парня (1893), Парня (Порічанський) (1926). Перша н. – відмікротопонімна; пор. парня – „приміщення, де парять дерево для ободів” [Б. Д. Грінченко]. Друга н. – локативна, в основі якої – ад’єктонім.

3421. Пáртинці – с., Ск, Губ. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Partynczy (1890), Партенцы (1906), Партища (1910), Мартинцы (1921), Партинці (1946). Патронімічна н.; див. поміщики Партицькі [АЮЗР].

3422. Пархомівці – с., Хм, Пар. Варіанти н.: Parchanowcze (1530–1542), Пархановцы (1530–1542), Perchamowce (1661), Parchomowce (1668), Пархомовцы (1805), Пархомовка (поч. ХІХ ст.), Пархомівці (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Пархім ← Парфеній (1627).

3423. Пасіка – ур. біля с. Сокиринці (Чм), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. В основі н. – ГТ пасіка зі значенням „місце, де розставлено вулики з бджолами і розташовано спеціальні будівлі”; просіка, вирубаний ліс; відведена на зруб ділянка лісу” [СУМ].

3424. Пáсіка – х., Із. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. як Пасhка. Н. – див. № 3423.

3425. Пáсіка при д. Лисúче – ур., Сл. Фіксувалося як н. п. на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Пасhка Хичевскаго (1906), Пасhка при д. Лисиче (1911). Н.-сл.-сп. складається з ГТ та ойконіма. Варіант н. – посесивне сл.-сп.

3426. Пасічúсько – х., Із. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. як Пасhчиско. В основі н. – ГТ пасічисько зі значенням „місце, де була пасіка” [ЕСУМ].

3427. Пáсiчна – с., Яр. Як н. п. Пасечна зафіксоване у 1992 р. Трансойконімна н.

3428. Пáсічна – с., Сс, Пас. Відоме з 1759 р. [ІМІС]. Варіанти н.: Пасечно (1855), Pašiecžňǒ (1885), Пасhчна (1888), Пасічна (1926), Пасечная (2000). Відмікротопонімна н., мотивована ГТ пасіка (див. № 3423).

3429. Пáсiчна – с., Яр, Пас. Варіанти н.: Pyassyeczna (1493), Пясечна (1530), Piaseczna (1661), Pasieczna (1784), Пасечна (1855), Пасiчна (1926). За переказами, пос. виникло в лiсi, і в основi н. – ГТ пасіка [С. Д. Бабишин]. Див. також № 3423.

3430. Пáсічний – зал. роз’їзд, Сс. Як н. п. Пасечный зафіксований у 1992 р. Відойконімна н. (див. № 3428).

3431. Пáсічника – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Щаснівка. Генітивна посесивна н.

3432. Пасльóново – х., Др. Існував у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Кальна. Варіанти н.: х. Паслионовка (1888), х. Пасленов (1893), Пасльоново (1926). Мотивація невідома; можливо, н. відантропонімна або відфлоролексемна; пор. паслін – „дикоростуча трав’яниста або чагарникова рослина родини пасльонових” [СУМ].

3433. Пастухá – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Щаснівка. В основі н. – прізвище власника у формі родового відмінка однини.

3434. Паськíв – х., Тф. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Святець. Посесивна н.

3435. Пáтринці – с., Км, Клч. Варіанти н.: Patrince (1630–1650), w Patryncach (1765), Патринцы (1805), Патринці (1926). Етимологічні гіпотези : 1) від апелятива патер – „католицький священик”; 2) від прізвиська одного із засновників пос. [Прапор Жовтня. – 1973. – № 156], що більш імовірно; пор. ос. н. Патря, Патра (1606), Патрикій (1352).

3436. Патуши́нський – р., л. Хомори л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає у північній частині Хмельницької обл. Місцезнаходження гідрооб’єкта не локалізоване. Варіант н.: Патушинскій [СГУ]. Мотивація н. невідома.

3437. Пахýтинці – с., Вл, Пах. Варіанти н.: Pachutincze (1583), Pachutynce (1784), Пахутинцы (1855), Похутинцы (1914), Пахутинці (1926). С. розташоване недалеко від місця, де було с. Пріми, спалене татарами у 1617 р. [М. В. Симашкевич]. Сучасну н. С. Д. Бабишин пов’язує із флоролексемою пахущик. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Пахутин, Пахута ← Пахнутій.

3438. Пáшівка – х.. Вн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Женишківці. Посесивна відантропонімна н.

3439. Пашкá-Берéзинської цéркви – х., Пл. Існував у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Пашка Березенской церкви (1899), Пашка-Березен. церк. (1911). Посесивна н.-сл.-сп., першим компонентом якої є або антропонім, або ГТ (див. № 3446).

3440. Пáшківці – дача, Хм. Як н. п. зареєстрована у ХІХ ст. Варіанти н.: Пашутина (поч. ХІХ ст.), Пашковцы (1893). Трансойконімна н. (див. № 3442).

3441. Пашкíвці – с., Ск, Паш. Варіанти н.: Paszkowcow (1545), Пашковцы (1593), Пашківці (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Пашко (1495).

3442. Пáшківці – с., Хм, Паш. У кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Пашковцы (1530), Paszkowce (1661), Poszkowce (1820), Пашківці (1926). Н. – див. № 3441.

3443. Пашковéцька корчмá – корчма, Хм. Як н. п. зареєстрована у XVІІІ–ХІХ ст. Варіанти н.: kor. Hryniowiecka (1787), Пашковецкая корчма (1893). Локативно-квалітативні н.-сл.-сп., що складаються з ад’єктоніма та АГТ.

3444. Пашковéщина – х., Шп. Як н. п. Пашковещина існував у кін. ХІХ ст. Можливо, відойконімна н. (див. № 3447).

3445. Пашукú – зал. ст., Шп. Як н. п. зафіксована у 1992 р. Трансойконімна н. (див. № 3447).

3446. Пашукú – с., Сл, Хор. Варіанти н.: Пашкевичи (1593), Пашуки (1629), Pačžukie (1789 ). С. Д. Бабишин виводить ойконім від апелятива паша – „сіно”: с. розташоване серед великих сіножатей; пор. ГТ паша – „необроблена земля в Поліссі” [Е. М. Мурзаєв]. На нашу думку, н. патронімічна; пор. ос. н. Пашук, Пашко, Пашута (1495).

3447. Пашукú – с., Шп, Грщ. Варіанти н.: Пашуки (1593), Пашуны (1648), Pašhuki (1890). Родова н. (див. № 3446).

3448. Пашýти – х., Пл. Існував у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Пашута (1899), Пашуты (1906). Генітивна посесивна н.

3449. Пашýтинці – с., Кр, Вес. Варіанти н.: Paszutýnce (1583), Пашутинцы (1593), Пашутинці (1926). Іноді н. виводять від ГТ паша – „луг, місце з кормами для худоби” [М. І. Теодорович]. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Пашута [Д. Г. Бучко].

3450. Паюн – ур. біля с. Ходорівці (Км), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. Можлива, н. пов’язана з дієсловом паювати у значенні „ділити на частини” [Б. Д. Грінченко].

3451. Пéдів – х., Сс. Існував у кін. ХІХ ст. Посесивна н.

3452. Педосú – с., Хм, Пед. Виявлено фіксацію у 1578 р. – Drubakowcze alias Fedosz, проте, можливо, це стосується іншого пос. Варіанти н.: Pedosy (1661), Foduski (1701), Podosy (1784), Педосы (1800), Песадье (поч. ХІХ ст.), Педоси (1926 Родова н.; пор. ос. н. Педосій ← Феодосій [І. І. Трійняк].

3453. Пéкарського – ліс. ст., Із. Як н. п. зареєстрована біля с. Мокрець у 1926 р. Генітивна посесивна н.

3454. Пенькú – с., Ск, Пен. За деякими джерелами, с. засноване на поч. ХVI ст. [ІМІС]. Н. виводять від апелятива пеньок: с. складалося із кількох хуторів, розташованих на викорчуваних посадках між дубовими пеньками [М. І. Теодорович].

3455. Пенькú-ліснá дáча – ур., Тф. Як н. п. фіксувалося у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Лhс. дача Пеньки (1899), Пеньки лhсная дача (1906), Пеньки-лhсн. дача (1911). Н.-сл.-сп. складається з ГТ й апелятива у значенні АГТ. Можливо, н. співвідноситься із сучасним ур. Пеньки, яке знаходиться біля с. Шибена і виникло внаслідок вирубування лісу у ХІХ ст. [І. А. Стасюк].

3456. Пенькíвці – с., Вл. У 1972 р. приєднане до с. Личівка. Варіанти н.: Пеньковцы (1855), Пеньківці (1926). За М. І. Теодоровичем, на місці с. був ліс, який вирубали, біля цих пеньків і поселилися перші мешканці. Більш імовірно, що н. посесивна; пор. ос. н. Пенько (1539), див. також – землевласники Пеньковські [АЮЗР].

3457. Перевéзина – ур., Сс. Існувало у ХІХ ст. біля с. Харківці. Відмікротопонімна н., в основі якої – дієслово перевозити зі значенням „переправляти через річку”, перевіз – „переправа” [Б. Д, Грінченко].

3458. Перегíнка – с., Яр, Ска. Біля с., в ур. Поляна, знайдено залишки замку, який, за переказами, був частиною однойменного пос. Відоме з XV ст. Варіанти н.: Prohinka (1431), Perehynka (1493), Перегинка (1530), Perehinka (1565), Perehonka (1784), Перегонка (1805), Перегиньки (І пол. ХІХ ст.), Перегонка, Поляна (майже зникло) (1893), Перегінка (1926). Етимологічні гіпотези: 1) н. вказує на місцерозташування: пос. стояло на прогоні, при поштовій дорозі на Проскурів [М. В. Симашкевич]; 2) в основі н. – апелятив гони (міра селянських земель): під час захоплення феодалами кращих земель селянські наділи переплановувалися, розкидані до того дворища скупчувалися на обмежених площах землі, що поділялися на гони [С. Д. Бабишин]. Див. також перегинка – „частина овечої шкіри” [Б. Д. Грінченко]. На нашу думку, відантропонімна н. невідомої мотивації. В основі колишньої н. – ГТ поляна.

3459. Перéїзди – ур., Шп. Існувало як н. п. Переhзды у ХІХ ст. біля с. Хролин. Локативна н.; пор. ГТ перéїзд – „маленький міст через рів або річечку”[Б. Д. Грінченко], „місце, в якому переїздять з одного боку на інший; місце, в якому залізниця перетинається шосейною або ґрунтовою дорогою” [СУМ].

3460. Перéйма – х., Дн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Смотрич. Відмікротопонімна н.; пор. також перейма, перейми – „перехоплення того, що (хто) пливе річкою; обрядова зупинка поїзда нареченого в понеділок з метою отримати могорич під час повернення його з церкви”[Б. Д. Грінченко].

3461. Перекóп – посілок, Із. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Зубарі. Н. мотивована ГТ перекоп – „рів, канава впоперек чого-небудь; переділ чогось на частини ровом, канавою” [СУМ].

3462. Перекóра – с., Сс, Адп. Відоме з ІІ пол. ХІХ ст. Відмікротопонімна н., що вказує на існування біля пос. перекор – оборонних засік від ворога [С. Д. Бабишин]. Можливо, відантропонімна н.

3463. Перелúсянка – х., Із. Існував у І трет. ХХ ст. Відмікротопонімна н.

3464. Перéлiсiв – присілок, Яр. Існував у II пол. XIX – I трет. XX ст. біля с. Косогiрка. Варіанти н.: Слоб. Перелесов (1862), посел. Перелесок (1893), Перелiсiв (1926). Локативна н, в основі якої – ГТ переліс зі значенням „невеликий, рідкий лісок” [СУМ].

3465. Перéліски – х., Нв. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Куча. Н. – див. № 3464.

3466. Перéлісок – окреме господарство, Др. Існувало як н. п. у І трет. ХХ ст. біля с. Мазники. Н. – див. № 3464.

3467. Перéмишель – с., Сл, Ула. Варіанти н.: Перемышль (1548), Przemyśla (1583), Peremyśle (1735), Перемисль (1629), Перемишель (1816), Peremysl (1889), Перемышель (1899), Перемышинъ (1910), Перемишль (1926). Посесивна н.; пор. ос. н. Перемыслъ [М. Я. Морошкін].

3468. Перéмишельська Хáта – ур., Сл. Зафіксоване у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Перемышельск. хата (1899), Перемышельская Хата (1906). Н. складається з ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ.

3469. Переóрки – фільварок, Сс. Існував у ІІ пол. ХІХ ст. Відмікротопонімна н., в основі якої – дієслово переорати зі значенням „обробляти землю плугом перший раз; орати повторно; захоплювати при оранці частину чужої, відділеної межею землі; нищити оранкою межі між полями з метою об’єднати їх” [СУМ].

3470. Перерóсле – с., Бл, Прр. На рубежі ХІХ і ХХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Перерослое (1602), Перерословь (1855), Pereroslow (1884), Переросле (1926), Перерослів (1946). Посесивна н.; пор. ос. н. Переросл [Я. О. Пура].

3471. Пересівнá – х., Нв. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Щербівці. Відмікротопонімна н., в основі якої – дієслово пересівати зі значенням „засівати яку-небудь площу певною культурою повторно” [СУМ].

3472. Перешкóда – х., Шп. Існував у ХІХ ст. біля с. Вигода. Н. антонімічна щодо сусіднього х. Вигода; пор. перешкода – „те, що перешкоджає руху, заступає шлях” [Б. Д. Грінченко].

3473. Пéрший квартáл – ліс. ст., Дн. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. складається із числівника та ГТ квартал – „ділянка поля, лісу (звичайно прямокутна), чим-небудь засаджена або засіяна” [СУМ].

3474. Пéршо-трáвенськ – сільськогосподарська артіль, Тф. Як н. п. зареєстрована біля с. Михиринці у 1926 р. Ідеологічна н. (див. № 3475).

3475. Першотравнéве – с., Ск, Бер. Існує з І пол. ХХ ст. Варіанти н.: х. Березовка (1921), х. Першомайськ (1926), х. Першотравневий (1946), Першотравневе (1987). Ідеологічна н., мотивована назвою свята (1 травня – Міжнародний день солідарності трудящих). В основі колишньої н. – флоролексема береза.

3476. Песéць – с., Нв, Псц. Варіанти н.: Песче (1447–1492), Pisiecz (1630–1650), Piesiec (1661), Piesec (1789), Писец (1800), Песец (1805), Песцы (1914), Песець (1926). Мотивація н. невідома; пор. песець – „полярна лисиця”, з латин. – „худоба, свійська тварина” [ЕСУМ]. Можливо, відантропонімна н.

3477. Петрашíвка – с., Вн, Пет. Варіанти н.: Петрашевичи (1569), Pietrasze (1784), Petrasze (1787), Петраши (1805), Петрашi (1926), Петрашi Українськi, Петрашiвка (1946), Петрашевка (1956). Відетнонімна н.: петрашi – „розкольники-старообрядцi, якi поселялися на Українi у II пол. XVII – на поч. XVIII ст.” [С. Д. Бабишин]. Пор. також ос. н. Пєтраш (1359). Н. ускладнена відетнонімним прикметником.

3478. Петрúківці – с., Вл, Птр. Варіанти н.: в Петрикова(х) (1579), Petrykowce (1789), Петриковцы (1805), Петриківці (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Петр (1253), Петрик (1452).

3479. Петрíвка – с., Вл, Плн. Відоме з І пол. ХХ ст. Відантропонімна н. невідомої мотивації; пор. ос. н. Петро (1253).

3480. Петрíвка – х., Сл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Красносілка. Н. – див. № 3479.

3481. Петрíвське – с., Вл, Ожг. Відоме з І пол. ХХ ст. Н. – див. № 3479.

3482. Петрíвське – с., Дн, Блн. За переказами, тут існувало м. Червоноград. Варіанти н.: Cygаnowce (1765), Cykanowka (1784), Cyganowka Balinska (1787), Цыгановка (1805), д. Цыгановка Балинская (1862), Циганiвка (1926), х. Петрiвський (1946), Петрiвське (1960), Петровское (1979). Колишня н. мотивована етнонімом або відетнонімною ос. н. Циган. Н. ускладнювалася ад’єктонімом (див. № 97). Сучасна н. – меморіальна, присвоєна в честь Г. Петровського, державного і партійного діяча.

3483. Петрíвське – с., Дн. Як н. п. Петровское зафіксоване у 1992 р. Трансойконімна н.

3484. Петрíвське – с., Сс, Смк. Існує з І пол. ХХ ст. Варіанти н.: вис. імені Петровського (1926), х. Петрівський (1946), Петрівське (1960), Петровское (1979). Н. – див. № 3482).

3485. Петрíвський – х., Сс. Існував у І пол. ХХ ст. Трансойконімна н. (див. № 3482).

3486. Петрíвщина – с., Вл, Ожг. Відоме з І пол. ХХ ст. Н. – див. № 3479.

3487. Петрó – х., Бл. Існував у ХІХ ст. біля с. Карасиха. Посесивна н.

3488. Петрóва-Нúва – ур., Із. Існувало у І трет. ХХ ст. біля с. Радошівка. Н.-сл.-сп. складається з присвійного прикметника та ГТ.

3489. Петрóвське – с., Кр. Існувало у серед. ХХ ст., у 1960 р. приєднане до с. Жовтневе. Варіанти н.: Петровського (1956), Петровське (1960). Н. – див. № 3482.

3490. Петрóвського – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Новий Майдан. Варіанти н.: д. Петровка (1915), х. Петровського (1926). Відантропонімна н. невідомої мотивації.

3491. Петрóвського – х., Чм. Існував у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Жабинці. Варіанти н.: Хутор Залевского (1893), х. Петровського (1926). Перша н. – посесивна, друга, можливо, меморіальна (див. № 3482).

3492. Петропáвловський прихóд – х., Пл. Існував на поч. ХХ ст. Варіанти н.: П.-Павловского прихода (1906), Петропавловскій приход (1911). Посесивна н.

3493. Петрукá – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Осташки. В основі н. – прізвище власника у формі родового відмінка однини.

3494. Печéра – с., Км. Чотири фіксації н. (Печарно (серед. XV ст.), Печерно (1530), Сл. Печара (Sl.Pieczara) (1820), Pieczara (1820) ) стосуються пос., що знаходиться не на територiї Пiвденно-Захiдного Подiлля [АЮЗР], хоч деякi джерела локалiзують його тут. Пос. існувало у I пол. XX ст., приєднане до с. Демшин. Локативна н., в основі якої – ГТ: пос. знаходилося в яру; пор. печера – „глибокий яр; заглиблення в скелі” [СУМ].

3495. Пéчеське – с., Кр, Печ. Варіанти н.: Печища (1593), Пещища (1618), Peczyskie (1789), Печискъ (серед. ХІХ ст.), Печески (1896), Печиски (1906), Печиска (1921), Печеськи (1926), Печеське (1987), Печорське (2008). Етимологічні гіпотези: 1) с. виникло на випалених ділянках лісу або біля них; 2) н. походить від апелятива піч; 3) н. пов’язана з родовим устроєм предків [С. Д. Бабишин]. На нашу думку, в основі н. – ГТ печище зі значенням „місце, де була піч, а після зруйнування будинку, залишилась лише глина та цегла; випалене сонцем місце” [Б. Д. Грінченко]. Див. також ос. н. Печицький [АЮЗР].

3496. Печéськи – с., Хм, Печ. Варіанти н.: Pyeczyncze (1493), Печища (1530), Peczana (1630–1650), Pieczyszcza (1668), Peczyska (1784), Pieczyski (1789), Печка (1800), Печиски (1862), Печески, Печиско (1893), Печеськи (1946). Н. – див. № 3495.

3497. Печивóди – с., Сл, Пчв. Варіанти н.: Печибодъ (1586), Печибоди (1629), Peczybod (1789), Печиводы (1855), Печиводи (1926). Родова н.

3498. Печивóдська Пáсіка – ур., Сл. Існувало у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Печиводскій Лhсокъ (1899), Печиводск. пасhка (1911). Н. складається з ад’єктоніма та ГТ.

3499. Пешúнщина – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Яхнівці. Відмікротопонімна н. посесивного характеру.

3500. Пижíвка – с, Нв, Злк. Варіанти н.: Pobisowka (1630–1650), w Pyzuwce (1765), Pyžowka (1775), Pižuwka (1784), Пижовка (1805), Пыжовка (серед. ХІХ ст.), Пижівка (1926). Можливо, в основі н. – прізвисько першого поселенця.

3501. Пилипú – д., Сл. Існувала у кін. ХХ ст. В основі н. – етнонім; пор. пилипи, пилипони – „втікачі-старообрядці з Росії” [С. Д. Бабишин], лексема пов’язана з ім’ям засновника секти стрільця втікача Фотія, що взяв собі ім’я Пилип [ЕСУМ].

3502. Пилипи – поле біля с. Женишківці (Вн). Трансойконімна н. (за переказами, тут було с. Пилипи, де жили старообрядці [М. В. Симашкевич] ).

3503. Пилипú – посілок, Др. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. біля с. Розсохи. Варіанти н.: Пилипы (1805), Pilipy (1820), Пилипи (1926). Н. – див. № 3501.

3504. Пилипú – с., Др, Пил. Відоме з 1440 р. [ІМІС]. Імовірніше, пос. засноване у ІІ пол. XVІІ ст. Варіанти н.: Karaczynce Pilipowskie (1784), Сл. Пилипы (1800), Каричинцы Пилиповские (1805), Пилипы (поч. ХІХ ст.), Пилиповские Карычинцы (1862), Пилиповские Каричинцы (1905), Пилипівські Кориченці (1938), Пилипо-Коричинці (1946), Пилипи (1967). Н. – див. № 3501. Варіанти н. складалися з ойконіма (див. № 2194) та ад’єктоніма.

3505. Пилипú – с., Кр, Чрн. Варіанти н.: Pilipy (1789), Пилипы (1855), Пилипи (1926). Н. – див. № 3501.

3506. Пилипú-Олексáндрiвськi – с., Вн, Пол. Засноване у II пол. XVII ст. [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Варіанти н.: Pilipy Prosiatkowskie (1784), Pilipy (1789), Prosiatkowskie Pilipy (1820), Пилипы-Александровские (1862), Пилипы (1884), Пилипы-Александровские, Пилипы-Поросятковские (1893), Алексадровские-Пилипы (1914), Пилипо-Олександрiвське (1926), Пилипи-Олександрiвськi (1938). Н. – див. № 3501. Н. ускладнена ад’єктонімом (див. № 527).

3507. Пилипú-Хребтіївські – с., Нв, Пхр. Варіанти н.: Пилипы (поч. ХІХ ст.), Pilipy Chreptyiwskie (1820), Филипоны (серед. ХІХ ст.), слобода Пилипы-Хребтиевские (1889), Хребтиевские-Пилипы (1914), Пилипи-Хребтіївські (1926). Н. – див. № 3501. Н. ускладнена ад’єктонімом (див. № 4835).

3508. Пилúпківський Яр – х., Нв. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Заборознівці. Н. складається з ад’єктоніма та ГТ.

3509. Пилипківці – с., Нв, Плп. У ІІ пол. ХІХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Filipkowcze (1469), Pylypkowcze (1493), Filipkowce (1661), Pilipowce (1784), Pilipkowce (1787), Липитковцы (1800), Пилипковцы (поч. ХІХ ст.), Филипковцы (1845), Пилипківці (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Пилип, Филип (1427).

3510. Пилькú – с., Із., Плж. Варіанти н.: Pilki (1618), Пилки (1855), Пильки (1893). За С. Д. Бабишиним, н. пов’язана з розширенням орних угідь за рахунок вирубування та випилювання лісу на заболочених місцях Полісся. На нашу думку, родова н.; пор. ос. н. Пилька (1629).

3511. Пилява – с., Сс, Пла. Засноване біля знищеного татарами с. Голінчинці. Відоме з 1501 р. Із 1640 р. до 40-х рр. ХХ ст. – міст. Із 1796 р. до поч. ХХ ст. – вол. ц. Раніше пос. ототожнювалося із с. Пилявка. Варіанти н.: Pilawa (1784), Пилава (1792), Пилява (1795). Вiдгiдронімна н.: р. Iква до XVII ст. називалася Пилява [ІМІС]. Див. також – поміщики Пилявськi [АЮЗР].

3512. Пилявка – с., Сс, Плв. С. Пилявка пiд н. Пилявцi (до серед. XVIII ст.) відоме з 1363 р. [П. П. Семенов]. Варіанти н.: Пилявцы (1530), Pilawce (1661), Pilаwczе (1674), Pielawce (1703), Pilawka (1784), Пиловцы (1793), Пилявка (1805). Колишня н. – локативна, в основі якої – найменування мешканців: пилявцi – „мешканці пос. на берегах р. Пилява”. Сучасна н. – відойконімна.

3513. Пиляї́ – с., Шп, Мок. Варіанти н.: Пилія (1589), Пилия (1593), Pilaji (1789), Пиляги, Пиляе, Пиляи (карти ХІХ ст.), Пиляї (1926). Родова н.; пор. ос. н. Пиляй [М. М. Тупиков].

3514. Пирогíвка – с., Вн, Пет. Варіанти н.: Pierogowka (1784), Porochowka (1787), Переговка (1805), Пироговцы (поч. ХІХ ст.), Pirogowka (1820), Пироговка (1862), Пирогівка (1926). Відантропонімна н. невідомої мотивації (див. № 3616).

3515. Пирогíвська – ферма, Вн. Як н. п. зафіксована у 1898 р біля с. Пирогівка. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

3516. Пирогíвці – с., Хм, Пир. Варіанти н.: Pyrohowcze (1493), Пироговцы (1530), Pierohowce (1668), Pyrohowce (1784), Пироговка (1888), Пирогівці (1926). Патронімічна н., мотивована ос. н. Пиріг, Пирог (1495).

3517. Писа – р., п. Тростянця л. Смотрича л. Дністра (В. К. Гульдман). Місцезнаходження точно не локалізоване; можливо, це р., яка протікає через с. Нафтулівка (Хм), Хмелівка, Матвійківці, Нове Поріччя (Гр). Н. невідомого походження.

3518. Пúсарівка – передмістя, Яр. У 30-х рр. ХХ ст. злилося із смт. Ярмолинці. Варіанти н.: Pisarowka, Makowce (1784), Писаревка (1888), передм. Писарівка (1926). Посесивна н.; див. – поміщик Писаревський (XVIII ст.) [АЮЗР]. Див. також № 3519. Колишня н. – імовірно, відантропонімна.

3519. Пúсарівка – с., Вл, Пис. Варіанти н.: Писаровка (1593), Pisarowka (1789), Писаревка-Войтовецкая (1889), Писаревка (1899), Писарівка (1925). За переказами, у с. жив писар, до якого приходили з навколишніх сіл писати різні прохання. Найімовірніше, посесивна н.; пор. ос. н. Писар, Писарський [АЮЗР]. Н. ускладнена ад’єктонімом.

3520. Пúсарівка – с., Кр, Зсл. Варіанти н.: Писаровъка (1593), Писаревка (1618), Pisarzowka (1789), Писаровка (1850), Писарівка (1926). За С. Д. Бабишиним, власником с. був писар (див. також № 3519).

3521. Пúсарівка – с., Ск, Огі. Варіанти н.: Писаревка (1618), Pisarowka (1789), Писарівка (1926). Н. – див. № 3519.

3522. Пúсарівська – х., Ск. Існував у ХІХ ст. біля с. Писарівка як Писаревская. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

3523. Писарукú – х., Тф. Існував у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Писаревка (1899), х. Писаруки (1906). Посесивна н.

3524. Писарчукá Д. – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Щаснівка. Генітивна посесивна н.

3525. Писарчукá Івáна – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Щаснівка. Н. – див. № 3524.

3526. Писарчукá Макáра – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Щаснівка. Н. – див. № 3524.

3527. Писарчукá Олéкс. – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Щаснівка. Н. – див. № 3524.

3528. Пистовéнь – х., Сл. Існував. у ХІХ – на поч. ХХ ст. Відмікротопонімна н., в основі якої – ГТ пастовень зі значенням „місце, де пасуть худобу; місця, порослі травою”, пастовиннє – „сільське пасовище” [В. П. Шульгач].

3529. Пихтії́ – с., Ск, Бер. Варіанти н.: Опехтії (1629), Пехтеи (1855), Pehtiji (1890), Пехти (1899), Пехтіи (1906), Пехтин (1921), Пехтії (1926), Пихтії (1946). Можливо, родова н.

3530. Пихтіївщина – х., Ск. Існував на поч. ХХ ст. як Пехтіевщина. Відойконімна н. (див. № 3529).

3531. Пúшки – зал. ст., Сс. Як н. п. зареєстрована у 1992 р. Трансойконімна н.

3532. Пúшки – с., Сс, Ожа. Відоме з ХІХ ст. Родова н., пор. ос. н. Пе(и)шка [АЮЗР].

3533. Пúшківський 1-й – х., Сс. Існував у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Пышковецкій 1-й (1899), Пышковскій 1-й (1911). Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та числівникового диференціатора.

3534. Пúшківський 2-й – х., Сс. Існував у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Пышковецкій 2-й (1899), Пышковскій 2-й (1911). Н. – див. № 3533.

3535. Півде́́́нний Буг – р., впадає у Дніпровсько-Бузький лиман Чорного моря. Бере початок біля с. Холодець (Вл); протікає через н. п. Купіль, Кущівка, Чернява, Глядки, Новоленськ (Вл), Крачки, Захарівці, Вовча Гора, Чорний Острів, Грузевиця, Хмельницький, Червона Зірка, Пирогівці (Хм), Голосків, Русанівці, Меджибіж, Требухівці, Головчинці, Марківці, Горбасів, Подільське, Летичів, Суслівці, Копитинці, Попівці, Кудинка, Новокостянтинів, Свічна (Лт), Нова Синявка (Сс) тощо. Варіанти н.: Ίπανις [Геродот, ІV ст. до н. е.], Vagosola [Йордан, VI cт.], Bagossola [Географ Равенський, VІІ ст.], Βογοϋ [Костянтин Багрянородний], Богъ (1171, 1173, 1185), Bog, Boh, Bohus, Бъоугъ, Аксу [карти XV – ХVІІІ ст.]; „nedaleko Boha” (1450), „od Buha”, „na Buhu” (1545), „po reku Boh”, „od Boha” (1598), „między Dniestrem a Bohem”, „między Bohem a Dnieprem”, Bohu (1664), „на брегу Буга”, „в Бугу”, „на Богу”, Бугъ [Величко, 1677], „над Богомъ” (1710), Буг, Бог, рідко Біг [СГУ], Бугъ, Богъ, Бокъ, Bog, Boh, Южный Бугъ, Ипанисъ, Гипанисъ, Ак-Су (ГССРИ). Похідні: Бужок, Побожье, смт. Меджибіж (літописне Меджибожье, Мечибожье) тощо [СГУ]. Довжина – 792 км, [КРВУ]; у межах області – 160 км. Перший варіант Гіпаніс означає „кінська”: на берегах р. водилися табуни диких коней. Єдиної етимології сучасної н. немає. Н. виводили від балто-слов’янського dong, індоевроп. dheug – зі значенням „усуваюся з дороги, тікаю, виганяюся, нахиляюся додолу” [Л. Л. Гумецька]. Зараз більшість схиляється до думки, що н. мотивована німецьким ГТ Baki – „потік, ручай” [М. Т. Янко]. Пор. ГТ буга – „низовинні річкові береги, порослі вербняком, осокорняком та ін. Лісова смуга, що заливається під час повені, внаслідок чого вода пробуравлює ліс, утворює яри і нахиляю всю рослинність за течією” [Е. М. Мурзаєв]. Н. ускладнена локативним прикметником (на відміну від Західного Бугу).

3536. Пíвнева Горá – с., Із, Блт. Варіанти н.: х. Пивнева Гора (1899), Півнева гора (1926). Н.-сл.-сп. складається з відантропонімного прикметника та ГТ.

3537. Півстáнок – полустанок, Дн. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. В основі н. – апелятив півстанок, синонімічний до полустанок зі значенням „невеличка залізнична станція” [СУМ].

3538. Під Березиною – ур. біля с. Ілляшівка (Ск), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Локативна відмікротопонімна н.

3539. Під Ґанджівкою – ур. біля с. Пилявка (Сс), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Локативна відойконімна н. (див. № 851).

3540. Під Горбом – ур. біля с. Станіславівка (Км), у якому знайдено залишки скіфського пос. [І. С. Винокур]. Локативна прийменниково-іменникова н., мотивована ГТ.

3541. Під Дерáжнею – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Криничне. Локативна відойконімна н.

3542. Під Забóрою – х., Сл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Манятин. Н. – див. № 3540; пор. ГТ забора – „ряд, пасмо каменів, які перетинають річище поперек течії; у рибалок – очеретяна стіна через річку, з допомогою якої ловили рибу” [Б. Д. Грінченко].

3543. Під За́йчиком – яр, л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; західна частина Хмельницької обл. Варіанти н.: Пидзайчиком, Яр Пидзайчиком [СГУ]. Об’єкт локалізований біля с. Кошелівка (Кр). Локативна н. (Зайчик – прізвисько мешканця села, за оселею якого знаходиться денотат найменування). Варіант н. включає до її складу ГТ. Див. також № 1516.

3544. Під Зеленою – ур. біля с. Лісоводи (Гр), у якому знайдено залишки скіфського пос. [І. С. Винокур]. Локативна відмікротопонімна н.

3545. Під лíсом – ліс. ст., Яр. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. Н. – див. № 3540.

3546. Під лíсом – окреме господарство, Яр. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. Н. – див. № 3540.

3547. Під панською дорогою – ур. біля с. Моломолинці (Хм), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 3540.

3548. Під Топóлями – х., Сл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Малий Правутин. Локативна прийменниково-іменникова н., мотивована флоролексемою.

3549. Під Харабарою – ур. біля колишнього с. Конилівка (Км), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Локативна прийменниково-іменникова н. (етимологія субстантива невідома).

3550. Під Ясен – х., Сл. Існував у на поч. ХХ ст. Н. – див. № 3548.

3551. Підберести – ур. біля с. Купин (Гр), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Відмікротопонімна префіксальна н. (див. № 207).

3552. Підгíрне – с., Ск, Мрл. Варіанти н.: Жеребна (1593), Жеребки (1603), Zerebky (1789), Підгірне (1969). Колишня н. – відантропонімна посесивна; пор. ос. н. Жеребко (1654). Сучасна н. мотивована ГТ підгір’я – „підніжжя гори; місцевість біля підніжжя гори” [Б. Д. Грінченко].

3553. Підгорá – с., Бл. У 1969 р. приєднане до смт. Білогір’я. Варіанти н: предм. Подгора (1787), Підгора (1926). Префіксальна локативна н., мотивована ГТ.

3554. Підгýта – х, Сл. Як н. п. Подгута зареєстрований у 1911 р. Локативна н., в основі якої – ГТ гута (див. № 1172).

3555. Піддубéцький Зáпуст – ур., Сл. Як н. п. Поддубецкій Запустъ зафіксоване у 1899 р. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ запуст – „зарість, кущі або інша рослинність, що дуже розрослась, густо вкриваючи яку-небудь поверхню” [СУМ].

3556. Піддýбці – с., Сл, Під. Варіанти н.: Поддубци (1322), Поддубцы Малые (1586), Poddubczy (1789), Поддубцы (1855), Піддубці (1926). Локативна н., в основі якої – найменування мешканців: піддубці – „ті, що живуть під дубами”.

3557. Пiдзáмче – с., Км. Виникло у XVI ст. пiд н. Пiдграддя, Сокiл, з XVIII ст. – Пiдзамче. Із 1670 р. до XIX ст. – міст. У 1957 р. приєднане до м. Кам’янець-Подiльський. Варіанти н.: Подгродье (1530), Pgdorodzie (1565), przedm. Podzameckie (1775), Podzamcze (1784), д. Подзамче (1862), передм. Пiдзамче (1926). Один iз колишнiх варiантiв н. походить від н. скелі Сокiл. Наступні н. – локативні, мотивовані АГТ град зі значенням „місто” та апелятивом замок.

3558. Підзáхри – х., Дн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Кривчик. Етимологія н. невідома.

3559. Підкалúна – х., Сл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Великий Правутин. Локативна н., мотивована флоролексемою.

3560. Підлипúни – х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Лісоводи. Н. – див. № 3559.

3561. Пiдлíсне – с., Др, Нов. Варіанти н.: Jaszczyrowce (1787), Futory (1820), с.Хуторы (1862), д. Яськовецкий-хутор (1888), д. Яськовецкие Хутора (1893), Хутора Яськовецькi (1926), Пiдлiсне (1946), Подлесное (1979). В основі колишньої н. – АГТ, який пiзнiше локалiзувався ад’єктонімом. Сучасна н. вказує на місцезнаходження пос. [С. Д. Бабишин].

3562. Пiдлíсний Веселéць – с., Гр, Хоп. За переказами, колишня н. – Куманівка. Вiдоме з поч. ХХ ст. Варіанти н.: х. Сокольських (бувший Хоптинецький) (1926), х. Підлісний Веселець (1946), Подлесный Веселец (1979). Колишня н. – відойконімна, генетично пов’язана з етнонімом кумани. Сучасна н. – трансойконімна, ускладнена локативним прикметником (див. № 584). Попередня н. – генітивна посесивна, а паралельна – субстантивований ад’єктонім, ускладнений квалітативним дієприкметником.

3563. Пiдлíсний Мукáрів – с., Дн, Плм. Варіанти н.: Мукаров (1527), w Makarowie Nowym (1765), Mukarow Nowy (1775), Mukarow Podlesny (1787), Лесной Мукаров (серед. ХІХ ст.), Мукаров-Подлесный (1888), Лесной Мукаров (Подлесный) (1889), Подлесный Мукаров (1911), Підлісний Мукарів (1926). Посесивна н., ускладнена локативним (або квалітативним) прикметником. За переказами, тут проживав багатий селянин Макар, який подарував своїм синам по селу, одного оселив серед поля, іншого – під лісом. так утворилися пос. [В. С. Прокопчук].

3564. Пiдлíсний Олéксинець – с., Гр, Пло. У серед. XIX ст. – вол. ц. Варіанти н.: Олєксинец (1463), Olexyncze (1493), Олексинцы (1530), Oleoczince (1630–1650), Olexince (1661), Olexicince (1701), w Olexincy Podlesnym (1765), Olexineс (1789), Алексинец Подлесный (1855), Олексинец-Подлесный (1888), Подлесный Олексинец (1914), Пiдлiсний Олексинець (1926), Подлесный Алексинец (1956). Колишнiй варiант н. мотивований антропонімом: за переказами, першим побудувався під лісом Олекса [Прапор Iллiча. – 1967. – № 21]; пор. ос .н. Олекса (1500). Сучасна н. ускладнилася локативним прикметником.

3565. Пiдлíсний Хýтір (колгóсп „Батрáк”) – х., Хм. Існував у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. біля с. Розсоша. Варіанти н.: Фольварок Подлесный (Скибневского) (1893), Підлісний Хутір (колгосп „Батрак”) (1926). Локативно-квалітативна н.-сл.-сп. (прикметник та АГТ); перша паралельна н. – посесивна, друга – АГТ і метафора-символ.

3566. Підлíсно-Олексинéцький – призаводгосп, Гр. Існував у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Підлісний Олексинець. Варіанти н.: фольв. Подлесный фольварок (1893), Підлісно-Олексинецький (1926). Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

3567. Підлíсся – с., Кр, Взз. Існує з поч. ХХ ст. Варіанти н.: Черный лhсъ (1921), Підлісся (1946). Колишня н. – відмікротопонімна, складається із квалітативного прикметника та ГТ. Сучасна н. – локативна, мотивована ГТ підлісся – „ділянка, що розташована біля лісу”; пор. також підлісся – „кущі вздовж лісу” [СУМ].

3568. Підлíсці – с., Із, Щур. Відоме із 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Poddęlce (1789), Подлhсцы (1855), Podlisce (1889), Подлесцы (1921), Підлісці (1926). Локативна н., в основі якої – найменування мешканців: підлісці – „ті, що живуть під лісом”.

3569. Підлíсці – с., Хм. Існувало у XVII–XIX ст. біля с. Моломолинці. Варіанти н.: Podlesie (1661), Podlesne (1668), Podlesce (1784), Подлесцы (1805). Н. – див. № 3568.

3570. Підлісці – ур. біля с. Аркадіївці (Хм), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 3568.

3571. Підлýбне – х., Вн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Осламів. Відмікротопонімна н.; пор. також – апелятив луб зі значенням „внутрішня частина кори листяних дерев, що межує з деревиною; виріб із лубу” [СУМ].

3572. Підольшáнка – х., Сл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Малий Правутин. Локативна н., мотивована флоролексемою.

3573. Підмет – ур. біля колишнього с. Студениця (Км), у якому знайдено залишки давніх пос. і фортеці ХVІІ ст. [І. С. Винокур]. В основі н. – ГТ підмет зі значенням „грядка; конопляник” [Б. Д. Грінченко]; „низинна місцевість, де пасуть худобу, сіють коноплі, садять капусту” [ЕСУМ].

3574. Підмéти – присілок, Яр. Існував у XVІII–XIX ст. біля с. Сутківці. Варіанти н.: w Podmetach (1765), Подметы (1805), Podmiety (1820). Н. – див. № 3573.

3575. Підмістеччина – ур. біля с. Ілляшівка (Ск), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Локативна префіксально-суфіксальна н.

3576. Пiдосúчина (Сторожовá бýдка на Стáро-Костянтúнiвському шоссé) – х., Хм. Існував у I трет. XX ст. біля с. Лезневе. Двi паралельнi н.: перша – відмікротопонімна, в основі якої – флоролексема, друга – локативно-квалiтативне прикметниково-прийменниково-iменникове сл.-сп.

3577. Пiдпилúп’я – с., Км, Пдп. Із 1510 р. до серед. XVII ст. – мiст. Варіанти н.: Podphylypcze et Zalucze (1493), Подфилипье (1530), Podfilipie (1661), Подфилип (1889), Подфилипе (1898), Пiдпилип’я (1926). Посесивна н., в основі якої – усічене прізвище власника: пос. володiв Якiв Пiдфилипський [С. Д. Бабишин].

3578. Підскáльний млин – х., Гр. Існував у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: х. Подскальный (1893), пос. Подскальная мельница (1905). Н.-сл.-сп. складається із прикметника та апелятива у значенні АГТ.

3579. Пíльний Мукáрів – с., Дн, Вих. У ІІ пол. ХІХ ст. – на поч. ХХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Nisny Mukarow (1404), Mukarow Major (1493), Makarow (1511), Мукаров (1530), Mukarow (1564), Mukarof (1630–1650), Staryi Mukarow (1758), w Makarowie Starym (1765), Mukarowce Stare (1784), Mukarow Polny (1787), Макаров-Полевой (1805), Stariy Makarow (1820), Полевой Мукаров (серед. ХІХ ст.), Мукаров-Полевой (1855), Польный-Мукаров (1888), Мукаров Польный (1893), Пільно-Мукарів (1926), Пільний Мукарів (1946). За переказами, пос. виникло біля церкви, перенесеної місцевим мешканцем із лісу на поле. Посесивна н., яка ускладнювалася локативним або квалітативним прикметником (див. № 3563).

3580. Пíльний Олéксинець – с., Гр, Пно. Варіанти н.: Olexyncze (1493), Olexizince (1630–1650), Olexince (1661), w Olexincu Polnym (1765), Олексинец-Польный (1805), Олексинец (поч. ХІХ ст.), Алексинец Польный (1855), Польный-Олексинец (1914), Пільний Олексинець (1926), Польный Алексинец (1956). Н. мотивована іменем засновника пос. (див. № 3564). Ойконім ускладнений локативним прикметником пільний зі значенням „польовий”.

3581. Пірáївка – с., Сл. Існувало у І трет. ХХ ст. як Пираевка біля м. Славута. Мотивація н. невідома.

3582. Пiскарьóвка – передмістя, Вл. Приєднане до с. Тарноруда. Варіанти н.: Piskarowka (1820), Пискаревка (1893). Локативна н., в основі якої – ГТ пiскарня зі значенням „низьке пiщане мiсце” [Т. А. Марусенко].

3583. Піскú – ур., Сл. Як н. п. Пески існувало у ХІХ – на поч. ХХ ст. Відмікротопонімна н., в основі якої – ГТ піски зі значенням „місце, де копають пісок” [О. К. Данилюк]. Можливо, н. вказувала на тип ґрунту.

3584. Пíхтого – ур., Тф. Існувало у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Пhхтово (1899), Пhхтого (1911). Відмікротопонімна н., яка, можливо, мотивована флоролексемою піхта – „ялиця”. Не виключається відантропонімне походження н.

3585. Піща́на – р., п. Глибічка л. Хомори л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра (Пл). Варіант н.: Песчаная [СГУ]. Н. – онімізований квалітативний прикметник, який характеризує ґрунтові особливості річкової долини.

3586. Піщáнка – х., Із. Існував у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Пhщанка (1899), Песчанка (1911). Квалітативна н., яка, ймовірно, вказує на характер ґрунтів; пор. ГТ піщанка – „піщаник; осадочна гірська порода, що складається з піску, зцементованого глиною, вапном” [СУМ].

3587. Піщáнка – х., Сл. Існував у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Пощанка (1899), Пещанка (1911). Н. – див. № 3586.

3588. Плаксюкú – х., Пл. Існував у ХІХ ст. біля с. Майдан-Волянський. Посесивна н.

3589. Плантація – ур. біля с. Сокіл (Км), у якому знайдено залишки давніх пос. скіфів [І. С. Винокур]. Н. мотивована ГТ плантація – „велика земельна ділянка, відведена під спеціальні технічні або продовольчі культури” [СУМ].

3590. Плащóва – х., Бл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Сивки. Варіанти н.: Площава (1855), Плищево (1921), Плащова (1926). Посесивна н.

3591. Плéсенський – фільварок, Шп. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Плесно (1855), х. Плесенка (1899), Плесенскhй (1906). Локативна відойконімна н. (див. № 3592).

3592. Плéсна – с., Шп, Плі. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Плесьна (1855), Плесно (1857), Plesna (1890), Плеска (1906), Плесная (1911), Плесна (1926). С. Д. Бабишин вважає, що н. вказує на лісовий ландшафт (п-лес-на). На нашу думку, н. мотивована ГТ плесо –„частина ріки з рівною течією; тихе місце на річці; грядка чотирикутної форми” [Б. Д. Грінченко]; „пагорб у лісі” [Е. М. Мурзаєв]. Див. також ос. н. Плесневичъ [АЮЗР].

3593. Плити – ур. біля с. Велика Слобідка (Км), у якому знайдено залишки скіфського пос. [І. С. Винокур]. Н. мотивована апелятивом плита зі значенням „плаха, брила” [СУМ]; „галька, кремінь” [ЕСУМ].

3594. Пліщúн – с., Шп, Плі. Варіанти н.: Plisczin (1507), Плищин (1648), Плещано (1816), Плещаны (1845), Плещинъ (1855), Pleszyn (1887), Клещин (1921), Плещин (1926), Пліщин (1946). За переказами, н. мотивується дієсловом: на березі річки завжди плещеться багато птиці. С. Д. Бабишин вважає, що н. вказує на лісовий ландшафт (п-ліс(щ)-ин). На нашу думку, відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Плещей (1370), Плишка (1446). Див. також ГТ пліщина – „гора, уся заросла лісом, крім вершини” [Т. А. Марусенко]; плешена – „голе місце на землі; острівець на річці” [Е. М. Мурзаєв].

3595. Плонщúнщина – х., Із. Існував у кін. ХІХ ст. Відмікротопонімна н. посесивного характеру.

3596. Пло́ска – р., п. Південного Бугу; протікає через н. п.. Хоминці, Чабани, Данюки, Водички, Климківці, Волиця, Малашівці, Мацьківці, Шаровечка, Хмельницький (Хм). Варіанти н.: Плоская, Płoska, Скаронинка [СГУ]. Довжина – 28 км [КРВУ]. Н. вказує на особливість місцевості.

3597. Плóска – с., Сл, Мрт. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Ploska (1890), Плоское (1892), Плоско (1921), Плоске (1926), Плоска (1946). Квалітативна н., яка вказує на особливості ландшафту; пор. прикметник плоский – „який не має помітного схилу, пологий” [СУМ].

3598. Плóска – х., Бл. Як н. п. зареєстрований у 1899 р. Н. – див. № 3597.

3599. Площі – ур. біля с. Зелені Курилівці (Нв), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Плюральна н., мотивована ГТ площа – „площина, рівнина” [Б. Д. Грінченко].

3600. Плýжне – с., Із, Плж. У 1796–1923 рр. – вол. ц., у 1923–1931, 1935–1959 рр. – рай. ц. Варіанти н.: Плужное (1619), Плужновъ (1850), Pluznow (1884), Плужне (1926). Етимологічні гіпотези: 1) колись у цій місцевості був завод, на якому виготовляли плуги; 2) у с. жив кріпак Іван, який виготовляв найкращі плуги в окрузі, тому й назвали пос. Плужне; 3) під час епідемії чуми одній із селянок приснилося, що для припинення епідемії пос. треба оборати плугом. На другий день це було зроблено, епідемія зупинилася, а с. назвали Плужне. С. Д. Бабишин вважає, що в основі н. – апелятив плуг: н. свідчить про розвиток землеробства на території пос. Імовірно, н. мотивована антропонімом.

3601. Плýжненський райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існувала у 1923–1931 та 1935–1959 рр. Центр – с. Плужне (Із.). У складі району в різні роки нараховувалося: 32 сільради та 66 н. п. (1926), 32 сільради та 54 н. п. (1946). Загальна площа становила 500 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

3602. Плюшки – с., Др. Існувало у І трет. ХХ ст. біля смт. Вовковинці. Етимологія н. невідома; можливо, відмікротопонімна або відантропонімна н. Пор. також дієслово пляшувати – „у кожум’яків: очищувати овечу шкіру” [Б. Д. Грінченко].

3603. Плю́щева – х., Бл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Міжгір’я. Варіанти н.: ур. Плащева (1855), Плющева (1926). В основі н. – прізвище власника у формі родового відмінка однини.

3604. Пля́́ксівка – дача, Дн. Як н. п. зареєстрована у 1893 р. Відантропонімна н.; пор. ос. н. Плакса (1564).

3605. Побите – ур. біля с. Струга (Нв), в якому знайдено курган [І. С. Винокур]. Н. – субстантивований дієприкметник, мотивація якого невідома.

3606. Побóй – присілок, Із. Існував у ХІХ ст. біля с. Митківці. Квалітативна н., мотивована апелятивом побій – „бій, побоїще; дах, крівля” [Б. Д. Грінченко]. Пор. також ос. н. Побой (1303).

3607. Побóйна – ур., Із. Існувало як н. п. у ХІХ ст. біля с. Кіндратки. Н. – див. № 3606.

3608. Побýжжя – територія, розташована у верхів’ї Південного Бугу і його приток. У XIV ст., у період литовського панування, Побужжя займало майже незалежне становище, виплачуючи лише татарам невелику дань для попередження їхніх несподіваних нападів. Локативна н, в основі якої – гідронім Буг.

3609. Побуя́нка – р., п. Ушиці л. Дністра; протікає через с. Сивороги, Мала Побіянка, Городиська (Дн). Варіанти н.: Pobujanka, Побоянка (1825), Побуянка [СГУ]. Н. – суфіксальна відойконімна н. (див. № 2803).

3610. Поворóзників – х., Тф. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Святець. Генітивна посесивна н.

3611. Пога́нка – р., л. Хомори л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Устянівка, Орлинці (Шп), Титьків, Юровщина (Пл). Варіанти н.: Pohanka, Poganka [СГУ]. Довжина – 15 км [КРВУ]. Квалітативна відприкметникова суфіксальна н., яка, імовірно, характеризує якість води.

3612. Погóни – х., Хм. Як н. п. зареєстрований у 1893 р. біля с. Лісові Гринівці. Відмікротопонімна н.; пор. погон – „тимчасова гатка на мілині річки під час ловлі риби волоком”, „прут або смуга, по яких що-небудь ходить” [ЕСУМ]; погонний – „вимірюваний у довжину; лінійний” [СУМ].

3613. Погоня – ур., Яр. Фіксується біля с. Солобківці як н. п. Погонь у 1893 р. В ур. знайдено кургани [І. С. Винокур]. Н. – див. № 3612.

3614. Погóрина – адміністративно-територіальне утворення, яке виділилося у ХІ – на поч. ХІІ ст. на сході Волинської землі. За Погорину вели боротьбу Волинське і Київське князівства. Її столицею спершу був Дорогобуж, а згодом – Пересопниця. У 1170-х рр. на території Погорини утворилося Дорогобузько-Пересопницьке князівство, яке з часом занепало (детальна інформація про нього відсутня). До складу Погорини увійшла частина населених пунктів сучасних Білогірського, Ізяславського та Славутського районів, зокрема Гнійниця, Тихомель. На цій території було збудовано низку князівських фортець, які стали центрами утвердження князівської влади. У середині ХІІ ст. Погорина відійшла до Володимир-Волинського князівства і втратила своє адміністративне значення [О. М. Андріяшев]. Локативна н., в основі якої – гідронім Горинь.

3615. Погорíла – ур., Сл. Існувало у ХІХ – на поч. ХХ ст. біля м. Славута. Варіанти н.: Погорельцы (1855), Погрhла (1899), Погорhлая (1906). Квалітативна н. (див. № 3618).

3616. Погорілеччина – ур. біля с. Підгірне (Ск), у якому знайдено кургани [І. С. Винокур]. Н. вказує на те, що місцевість раніше була спалена.

3617. Погорíльська – ферма, Ск. Існувала як Погорhльская у ХІХ ст. біля с. Вища Погоріла. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

3618. Погорíльці – с., Бл, Вор. Варіанти н.: Погорhльцы (1681), Pogorilczy (1891), Погорельцы (1921), Погорільці (1926). За деякими свідченнями, жителі с. Тихомель, спаленого татарами, не захотіли повертатися у знищене пос. і утворили поблизу нове с. Погорільці [М. І. Теодорович]. С. Д. Бабишин вважає, що н. пов’язана з пожежами, які знищували пос. та лісові масиви. В основі н. – найменування мешканців: погорільці – „ті, що погоріли”. Пор. також ос. н. Погорєлко (1651).

3619. Погрушíвка – присілок, Дн. Як н. п. зареєстрований у 1893 р. Існував як частина с. Зеленче також під н. Порошівка. Ймовірно, відантропонімна н.

3620. Погуля́́нка – х., Тф. Існував у ХІХ ст. біля с. Карабіївка. В основі н. – ГТ погулянка зі значенням „незасіяна земля, яка була певний час під паром” [В. П. Шульгач].

3621. Подíлля (Подóльна земля́́, Русь Дóльна, Понúззя) – історико-географічна область, розташована між Південним Бугом і Дністром (територія сучасної Вінницької, південної частини Хмельницької і Тернопільської обл.). Територія входила до складу Галицького князівства. Варіанти н.: Русь Дольная, Понизье (ХІІІ ст.), Подолье (ІІ пол. XIV ст.). У складі Поділля колись виділялися Побужжя і Пониззя. Південну частину Хмельниччини у краєзнавстві називають Південно-Західне Поділля, до його складу входять Віньковецький, Городоцький, Деражнянський, Дунаєвецький, Кам’янець-Подільський, Летичівський, Новоушицький, Хмельницький, Чемеровецький, Ярмолинецький райони, частини Волочиського і Старосинявського та окремі пос. Красилівського і Старокостянтинівського районів. Н. хороніма виводять від ГТ дол, подол – „передгір’я; надгірна рівнина; тирасне пониззя; прирічкова низовина” [Е. М. Мурзаєв]; „місця, розташовані в долині річки” [М. Т. Янко]. Одночасно н. мотивована сл.-сп. Русь дольная, тобто долинна, нижня по відношенню до Галицького нагір’я. У XIV ст. кордонами Поділля на заході була річка Стрипа, на сході – лінія від р. Мурафи до Брацлава і Сокільця, на півдні – середня течія Дністра, на півночі – річка Бужок [С. К. Гуменюк].

3622. Подíльська височинá – височина на лівобережжі Дністра, на території Хмельницької, Тернопільської, Львівської та Вінницької обл. Простягається із північного заходу на північний схід. Найвища точка – г. Камула. До складу Подільської височини входять Гологори, Вороняки, Кременецькі гори, Товтри. Висоти – 270 – 370 м. В основі н. – хоронім Поділля [М. Т. Янко].

3623. Подíльська губéрнія – губернія. Утворена у 1795 р. (як і Волинська та Брацлавська), до її складу входило 12 повітів (Балтський, Брацлавський, Вінницький, Гайсинський, Кам’янецький, Летичівський, Літинський, Могилівський, Ольгопільський, Проскурівський, Ушицький, Ямпільський), центром був Кам’янець-Подільський. У 1919 р. центр. Подільської губернії перенесений у Вінницю. У 1925 р. губернія була реорганізована. Локативно-квалітативна н., що складається із АГТ та відхоронімного прикметника.

3624. Подíльське – с., Вл. Відоме з І пол. ХХ ст., у 1969 р. приєднане до с. Писарівка. Варіанти н.: Війтівці (1925), Подільське (1946). Перша н., можливо, трансойконімна (див. № 680); друга н. мотивована хоронімом Поділля.

3625. Подíльське – с., Лт, Рдн. Відоме з І пол. ХХ ст. Варіанти н.: Сталіно (1946), Подільське (1965), Подольское (1979). Колишня н. – меморіальна: в честь Й. В. Сталіна. Сучасна н. – див. № 3624.

3626. Подíльське – с., Км, Под. Відоме з 1386 р. [ІМІС], колишня н. – Ушицьке Привороття [С. Д. Бабишин]. Варіанти н.: Przewrocze (1493), Przewrocie (1661), Przewrociа (1789), Приворотье (1800), Привороття (1926), Подiльське (1963), Подольское (1976). В основі колишньої н. – ГТ ворота зі значенням „прохід, ущелина, русло р.; застава, прикордонна служба” [С. Д. Бабишин]. Н. ускладнювалася ад’єктонімом. Сучасна н. – див. № 3624.

3627. Подíльське воєвóдство – адміністративно-територіальне утворення. Засноване у 1434 р., складалося з Кам’янецького, Летичівського і Червоноградського повітів (спочатку кількість повітів доходила до десяти). Адміністративним центром був Кам’янець-Подільський. Кількість пос. становила: у 1493 р. – 216, у 1530 р. – 374, у 1578 р. – 650 [АЮЗР]. М. Г. Крикун припускає, що подільським повітам передували тьми-округи, створені татарами у ХІІІ–XIV ст. Татари протягом свого столітнього панування розділили територію Поділля на округи (тьми), серед яких виділялася Подолецька, Кам’янецька, Браславська і Сокальська тьма. Подільське воєводство на півночі межувало із Волинським, на заході – з Руським воєводствами, на півдні межею був Дністер, на сході – р. Мурафа, а далі – Барське, Літинське і Сальницьке староства [М. В. Симашкевич]. У 1793 р. воєводство реорганізовано у намісництво. Локативно-квалітативна н., що складається з АГТ та відхоронімного прикметника.

3628. Подíльське намíсництво – адміністративно-територіальне утворення з центром у м. Кам’янець-Подільський. Засноване у 1793 р. як Кам’янецька область, яка у цьому ж році була перейменована в Подільське намісництво, що складалося з 12 округів (повітів): Кам’янецького, Ушицького, Вербовецького, Грудецького, Зіньківського, Летичівського, Проскурівського, Старокостянтинівського та ін. У 1797 р. намісництво реорганізовано у Подільську та частково у Волинську губернії. Локативно-квалітативна н., що складається із АГТ та відхоронімного прикметника.

3629. Подільський карниз (уступ) – відносно крутий схил на півночі і північному заході Подільської височини, на межі з Волинською височиною і Малим Поліссям. Н.-сл.-сп. складається з локативного прикметника (див. № 3621) і ГТ; пор. карниз – „виступ, що пролягає вузькою смугою на схилі гори, кручі”; „уступ – виступ або виїмка з чого-небудь, що нагадує стілець” [СУМ].

3630. Подільські печери – печери, розташовані на Подільській височині, у басейнах лівих приток Дністра. Найбільші з них – у межиріччі Збруча і Серету (Тернопільщина): Кривчанська, Млинівська, Вітрова, Перлина, Вертеба [М. Т. Янко], а також на території Хмельницької області: Залучанська. Н.-л.-сп. складається з локативного прикметника (див. № 3621) і ГТ.

3631. Подоля́́ни – с., Км, Пдп. Відоме з кiн. XV ст. Колишня н. – Залуччя, Залуччя Надкордонне, Прикордонне, Верхнє [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Варіанти н.: Zalucze (1493), Залучье (1530), Залуччя (1543), Zalucza (1789), Залуч (1800), Залуче (1805), Залужье (поч. XIX ст.), Залуча (1888), Залучча (1938), Подоляни (1967), Подоляны (1979). Колишня н. – локативна: пос. знаходиться за лукою – дугоподiбним заворотом р. Збруч [С. Д. Бабишин]. В основі сучасної н. – найменування мешканців: подоляни – „ті, що проживають на Поділлі”.

3632. Подоля́́ни – с., Сс, Злі. Відоме з XVІІІ ст. Варіанти н.: Czesžki (1784), Чешки (1805), Подоляни (1946), Подоляны (1979). В основі колишньої н. – етнонім: імовірно, пос. було засноване чехами. Сучасна н. – див. № 3631.

3633. Подоля́́нське – с., Вн, Він. Варіанти н.: д. Людвиковка (1862), Людвіківка (1926), Подолянське (1946), Подолянское (1979). Колишня н. – посесивна: власником пос. був поміщик Людвик Черкас. Сучасна н. мотивована хоронімом (див. № 3621).

3634. Подоля́́нське – с., Др, Зга. Варіанти н.: Бзова (1888), х. Стара Бзова (1926), Подолянське (1946), Подолянское (1979). Колишня н. – посесивна, ускладнена квалітативним прикметником. Сучасна н. – див. № 3633.

3635. Пожа́рка – р., л. Південного Бугу; протікає через с. Перекора, Залісся (Сс). Довжина – 19 км [КРВУ]. Мотивація н. невідома.

3636. Пожáрниця – с., Км. Існувало у ІІ пол. ХІХ – І пол. ХХ ст., у 1967 р. приєднане до с. Броварі. Варіанти н.: Пожарница (1862), д. Пожарница, Пожаринцы (1893), Пожарниця (1926). З метою створення нового пос. було спалено частину лісу [Радянське Поділля. – 1970. – № 77]; пор. пожарище – „місце, де була пожежа” [СУМ]; пожарниця – „вид дрібних білих грибів, які ростуть лише у місцях, де був спалений сухий хмиз; трава, яка росте переважно на лісових згарищах” [ЕСУМ].

3637. Пожарщина – ур. біля с. Ходорівці (Км), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. Суфіксальна н., мотивована апелятивом пожежа („вигоріле місце”). Див. також № 3636.

3638. Покáсівка – с., Лт. Існувало у І пол. ХХ ст., у 1965 р. приєднане до смт. Летичів. Варіанти н.: предм. Пукасовка (1913), передм. Покасівка (1926). Посесивна н.

3639. Покáсівка – х., Лт. Існував у серед. ХХ ст., у 1956 р. знято з обліку н. п. Трансойконімна н.

3640. Покóс – х., Км. Існував у I трет. XX ст. бiля смт. Стара Ушиця. В основі н. – ГТ покiс зі значенням „місце, де косять; смуга скошеної трави” (СУМ); пор. також – „низовина, заросла лiсом” [Т. А. Марусенко].

3641. Покощíвка – с., Із, Мхн. Існує із ХVІ ст. [Подільські вісті. – 1996. – 19 березня]. Варіанти н.: Pokoszczowka (1618), Покощов (1629), Покощевка (1855), Пукащовка (ІІ пол. ХІХ ст.), Покощовка (1899), Покащівка (1926), Покощівка (1946). І. Ткачук вважає, що різні відомості з Михнова передавалися тим, хто жив, по кущах, звідси й н. [Подільські вісті. – 1996. – 19 березня]. На нашу думку, відантропонімна посесивна н.; див. – землевласники Покощевські [АЮЗР].

3642. Покрóвка – с., Гр, Юрн. Засноване у XVII ст. на землях Сатанiвського монастиря [С. Д. Бабишин]. Варіанти н.: przy.Pokrowski (1820), д. Некровка (1862), Покровка (1888), Покрiвка (1926). В основі н. – найменування церкви: відомості про Покровську церкву збереглися із 1836 р. [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський].

3643. Покрóвського Прихóду – х., Пл. Існував у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. як Покровскаго Прихода. Посесивна н.

3644. Покутинéцький фiльвáрок – фiльварок, Вн. Iснував у XIX – I трет. XX ст. бiля с. Покутинцi. Варіанти н.: х. Покутинские (1862), Покутинецький фiльварок (1926). Н.-сл.-сп. складається ад’єктоніма й АГТ.

3645. Покýтинська – р., п. Ушки п. Ушиці л. Дністра; протікає через с. Покутинці (Вн), Слобідка-Глушковецька, Проскурівка (Яр) [СГУ]. Н. – онімізований ад’єктонім з локативним значенням.

3646. Покýтинці – с., Вн, Пок. Варіанти н.: Pokutnycze (1469), Pocucznycze (1493), Pokutincze (1530–1542), Покутинцы (1530–1542), Pokontince (1630–1650), Pokutynce (1661), Pokutince (1820), Покутинці (1926). В основі н. – найменування мешканців: покутинці – „ті, що жили по кутках”; пор. ГТ кут – „ур.; хутір; тип пос., де жила біднота” [Е. М. Мурзаєв]; „простір землі в куті, утворений двома річками, які зливаються” [Б. Д. Грінченко].

3647. Полíське – с., Із, Плс. Варіанти н.: Гнойна (1152), Гнойница (1629), Gnojnica (1789), Б. Гнойница (1921), В. Гнійниця (1926), Поліське (1969). За народними переказами, люди заховалися у церкві від турецької неволі, молилися богу – і церква пішла у землю. Турки, вбачаючи у цьому гнів божий, впали ниць і почали просити спасіння. Згодом тут утворилося два с.: Велика і Мала Гніниця, що означає „гніву аллаха впали ниць” [Подільські вісті. – 1996. – 19 березня]. На нашу думку, н. характеризує ґрунт; пор. апелятив гній [Б. Д. Грінченко]. Сучасна н. мотивована хоронімом Полісся; пор. також ГТ полісся – „лісна низовина, мілкий ліс, що заріс кущами” [Е. М. Мурзаєв].

3648. Половúнники – с., Ск, Огі. Варіанти н.: Половинники (1855), Половяники (ІІ пол. ХІХ ст). На думку С. Д. Бабишина, н. вказує на економічну залежність селян: половинник – „особа, що проживає на чужій ділянці землі з виплатою половини врожаю”. На нашу думку, родова н.; пор. ос. н. Половинка [АЮЗР]. Див. також ГТ половина – „місце між якимись пунктами” [Е. М. Мурзаєв].

3649. Половинчукá – х., Др. Існував у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. біля с. Чернелівці. Варіанти н.: фольв. Чернелевецкий (1898), Половинчука (1926). Перша н. – локативна, мотивована ад’єктонімом. В основі другої н. – прізвище власника у формі родового відмінка однини.

3650. Поло́́вка – р., п. Зайчика п. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає біля с. Михиринці (Тф) і Кошелівка (Кр).. Варіант н.: „с. Михиринцы при рч. Половкh близъ р. Случи” [СГУ]. Можливо, в основі н. – ГТ полой зі значенням „заливний луг, застійні води на низовині” [Е. М. Мурзаєв], пол, пал – „болото”: річки здавна мають заболочені русла, і верхній шар, пересихаючи влітку, стає полового кольору [М. Т. Янко].

3651. Полог – ур. біля с. Ходаківці (Хм), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. В основі н. – ГТ пологи зі значенням „ низовинна рівнина на лівих берегах ріки” [Б. Д. Грінченко]; „степова рівнина, низовина, що полого, поступово спускається до берега річки” [СУМ].

3652. Полóги при с. В.-Погорíла – х., Ск. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Пологи (1855), Полуги (ІІ пол. ХІХ ст.), Пологи при с. В.-Погорhлой (1911). Локативна н.-сл.-сп., що складається з ГТ та ойконіма (див. № 365).

3653. Полóнне – зал. ст., Пл. Існує із XVІІ ст. як пос. хутірського типу. Варіанти н.: Полонне (1629), х. Полонскія (1855), Полонская (1921), Полонное (1992). Трансойконімна н.

3654. Полóнне – зал. ст., Пл. Існує з XІХ ст. Варіант н.: Полонное (1887). Трансойконімна н.

3655. Полóнне – м., Пл. Із 1149 р.– міст., у 1629 р. – м. У ХІV ст. – магдебурзьке право. У 1171–1923 рр. – вол. ц.; на рубежі ХVІІІ–ХІХ сь. – повіт. ц. Із 1923 р. (крім 1962–1966 рр.) – рай. ц. Варіанти н.: Полони, Полъный, Полонная, Полонное Великое, Полонное Новое, Полонный градъ Десятинной Богородицы (966), Полоная (1149), Полонное (1366), Polonne (1494), Polonnaja (1529), Polemno або Polone (1630), Полонне (1926). Етимологічні гіпотези: 1) у цьому місці слов’ян брали в полон авари, печеніги, хазари; 2) від Полянської землі, в якій розташоване м. [А. П. Коваль]; 3) н. походить від ГТ полонь, який у діалектах жителів Полісся означав „чисте безлісе місце, луг, сіножать, пасовисько” [М. Т. Янко]. Останнє твердження є найбільш імовірним. Пор. також ос. н. Polonus (1220), Полонъ (ХІV), Полоний [Я. О. Пура]. Варіанти н. ускладнювалися квалітативним прикметником і релігійною конструкцією, яка реально навряд чи існувала.

3656. Полóнський парк – парк, розташований у м. Полонне, над р. Хомора. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

3657. Полóнський райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існує із 1923 р. (крім 1962–1966 рр.). Центр – м. Полонне (Пл.). У складі району в різні роки нараховувалося: 27 сільрад та 95 н. п. (1926), 24 сільрад, 1 місто, 1 смт. та 35 сіл (1946), 11 сільрад, 1 місто, 1 смт. та 44 села (1962), 13 сільрад, 1 місто, 1 смт. та 43 села (1987), 1 міська, 1 селищна, 17 сільських рад, 1 місто, 1 смт. та 45 сіл (2004). Загальна площа становить 900 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

3658. Полóнські хуторú – хут., Пл. Існували у ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: х. Полонская (1855), Полонские х-ра (1921), Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та АГТ.

3659. По́лтва – р., п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Малий Лазучин, Карабіївка, Котюржинці, Михнівка, Теофіполь, Коров’є, Кривовілька, Човгузів, Новоставці (Тф), Миклаші, Жемелинці (Бл). Варіанти н.: Połtwa, Полква, Поква, „na ryci Poltwi” [СГУ]. Довжина – 43 км [КРВУ]. Етимологічні гіпотези: 1) від плът –„пліт, плетінь, огорожа”, тобто місце, що відгороджує; 2) від *pletwa, *plotwa – „плисти, текти”; 3)  від *pelk – „полоскати” як вказівка на спосіб руху води [М. Т. Янко].

3660. Полуказáрма 383 в. – напівказарма, Шп. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. біля с. Купина. В основі н. – апелятив, ускладнений числівником.

3661. Польовúй – х., Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Магнишівка. Н. вказує на місцезнаходження пос.

3662. Польовúй фільвáрок – х., Тф. Існував у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: ур. Полевой фольв. (1899), хут. Полевой-фольв. (1906), Польовий фільв. (1926). Н.-сл.-сп. складається з локативного прикметника й АГТ.

3663. Польовí Гринівцí – с., Хм, Ств. Варіанти н.: Hryniowce Polowe (1784), Гринивцы Полевые (1805), Polowe Hryniowce (1820), Греновцы (1855), Греневцы Полевые (1862), Гриневцы (1884), Гриновцы (1898), Гринівці Польові (1926), Польові Гринівці (1938), Полевые Гриневцы (1979). Патронімічна н., ускладнена локативним прикметником; пор. ос. н. Гринь (1070).

3664. Пóльськi фольвáрки – передмістя, Км. Виникло на поч. XVI ст. на землях, які належали польськiй общинi. Міські права – з 1809 р., за іншими даними – з 1797 р. [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Зараз – частина м. Кам’янець-Подільський. Варіанти н.: Polskie folwarki (1789), folwarki Polskie (1789), Folwarek (1820), Польские фольварки (1888), предм. Польские Фольварки, фольварки Польские, фольварки Верхние, Ляшский ток (Gumniska Laskie) (дві останні майже втрачено) (1893), Горные Лядские Гумниска (1900). В основі більшості варіантів н.– відетнонімний прикметник та АГТ.

3665. Полютинці – присілок, Км. Відоме з 1578 р. [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]; у 30-х рр. ХХ ст. приєднаний до с. Фурманівка. Варіанти н.: Polutynce (1775), Palutynce (1784), Палютинцы (1845), Полютинцы (1862), Полютинці (1926). Етимологія н. невідома; можливо, патронімічна н.

3666. Поля́ки – х., Чм. Як н. п. зареєстрований у середині ХІХ ст. біля с. Красноставці. Детальніші відомості відсутні (можливо, пос. ототожнюється із с. Мазурівка). В основі н. – етнонім поляки.

3667. Поля́на – с., Гр. Існувало у І пол. ХХ ст., приєднане до с. Западинці. Можливо, у 1926 р. існувало як х. Фільварок Дубова. Н. – див. № 3668. Колишня н. – АГТ та відфлоролексемний прикметник.

3668. Поля́на – с., Шп, Нвч. Варіанти н.: Ничнали (1629), Ночпалы (1650), Nožpaly (1789), Ничпалы (1899), Нучпали (1926), Поляна (1946). У народі колишню н. пов’язують з нічними набігами татар і виводять від іменника ніч та дієслова палити. На нашу думку, н. відантропонімна. Сучасна н. мотивована ГТ поляна – „пасовисько; гора, на якій чергуються ліс і пасовище; край лісу або відкрите лугове ур. посеред нього; галявина в лісі або розчищена серед лісу невелика ділянка під посів” [С. Д. Бабишин, М. Т. Янко]; „рівнина, невеликий луг, звичайно на узліссі або всередині лісу” [СУМ].

3669. Поляна – поле біля с. Перегонка (Яр) [М. В. Симашкевич]. Н. – див. № 3668.

3670. Поля́на (хýтiр Кáрого) – висілок, Вл. Існував у I трет. XX ст. біля с. Сарнiв. Дві паралельні н.: перша – відмікротопонімна, друга – посесивна.

3671. Поля́ни – зал. ст., Шп. Як н. п. Поляны зареєстрована у 1992 р. Трансойконімна н.

3672. Пóляни – с., Вл, Плн. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Полоны (1857), Polany (1891), Поляни (1925). Локативна н. (див. № 3668).

3673. Поля́нíвка – колонія, Пл. Як н. п. Поляновка зареєстрована у 1899 р. Локативна н., мотивована ГТ поляна або поле (див. також № 3668).

3674. Пóлянськá Закýтина – висілок, Вл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Поляни. Варіанти н.: Полянская (ХІХ ст.), Полянська Закутина (1926). Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ закутина – „закуток” [СУМ].

3675. Пóлянь – с., Сл, Плн. Варіанти н.: д. Поляны (1816), Полянь (1921), Поляни (1926). Н. – див. № 3668.

3676. Поля́́хівка – р., п. Семенівки п. Полтви п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Семенів (Бл). Варіант н.: „с. Семеновъ при рч. Поляховкh” (1889) [СГУ]. На нашу думку, тут наявне ототожнення з р. Семенівка. Відойконімна н. (див. № 3678).

3677. Поля́хíвка – с., Тф. Існувало у ХІХ ст. Варіанти н.: Поляховка (1855), Полеховка (ІІ пол. ХІХ ст.). Відойконімна н. (див. № 3678).

3678. Поляховé – с., Тф, Плх. Знайдено рештки давньоруського городища – м. Лебедин [В. Б. Антонович]. У 1586–1588 рр. згадується як ур. [І. А. Стасюк]. Варіанти н.: болото Полеховый (1421), Поляховъ (1593), Polachowa (1618), Полехово (1848), Поляховка (1855), Поляхова (1906), Поляхове (1946). Етимологічні гіпотези: 1) заснування с. пов’язують із визвольною війною (1648–1654 рр.), коли козаки зорали поле поляками (ляхами), де вони й загинули, а збудоване там городище назвали Поляховою, що означає „по ляхах”, тобто „кінець шляхтичам” [М. Трипольський]; 2) н. мотивована ГТ поле та дієсловом ховає: можливо, так називалося болотяне ур., де люди ховалися від ворогів [І. А. Стасюк]; 3) н. походить від апелятива полеха – „поліщук, житель Полісся” [С. Д. Бабишин]; 4) с. розумілося як „поселення за Ляховою” [Радянське село. – 1971. – 3 червня]. На нашу думку, н. мотивована етнонімом, оскільки с. було заселене поляками (ляхами) [Червона зірка. – 1984. – 5 квітня].

3679. Помúстівка – х., Пл. Існував у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Помистовка (1899), Помиставка (1911). В основі н. – апелятив поміст зі значенням „якесь підвищення чи підвищена частина чого-небудь; площадка, збита з дощок” [СУМ].

3680. Помóрська – х., Кр. Існував у ХІХ ст. біля с. Мальованка. Варіант н.: Поморская. Н. невідомої мотивації. Пор. також ос. н. Поморецъ [М. М. Тупиков].

3681. Понúззя – територія, розташована в середній течії Дністра та його лівих приток Ушиці, Смотрича, Збруча й Серету. Вперше зустрічається в Іпатіївському літописі під 1226 р як Понизье [ЕСЛН]. Локативна н., яка, ймовірно, є скороченням більш давньої Русь низшая, що іноді зустрічалася та протиставлялася підвищеній, гірській частині Галицько-Волинського князівства [П. М. Батюшков]; пор. ГТ низ – „низька місцевість; низина, пониззя; нижня течія ріки, а також прилегла до неї територія” [СУМ]. Центром Пониззя у ХІІІ ст. була Бакота.

3682. Понíнка – зал. ст., Пл. Як н. п. Понинка зареєстрована у 1992 р. Трансойконімна н.

3683. Понíнка – с., Пл. Існувало у ХІХ – І трет. ХХ ст. У 1959 р. злилося із смт. Понінка. Варіанти н.: х. Панинскія (1855), Понінка (1926). Можливо, це було робітниче селище, яке виросло навколо паперового комбінату. Трансойконімна н.

3684. Понíнка – смт., Пл, Пон. Із 1696 р. – міст., із 1938 р. – смт. Варіанти н.: Poninka (1696), Понинка (1850), Понінка (1926). Посесивна н., в основі якої – усічене прізвище власника: пос. у ХVI ст. придбав шляхтич Понінський [Новий шлях. – 1969. – 1 липня].

3685. Поно́ра – р, п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Мокіївці, Пиляї (Шп), Нечаївка, Тишевичі, Кіндатки, Білеве, Припутенка, Ізяслав (Із). Варіант н.: Ponora [СГУ], Понорка (1992); „без назви, довжиною 22 км”. Н. мотивована ГТ понора – „округла або видовжена воронкоподібна заглибина, де зникають поверхневі води, в тому числі й води річки; яр; урвище”. В основі – давньослов. *nerti зі значенням „ховатися, занурюватися” [М. Т. Янко].

3686. Поно́ра – р., п. Ікопоті л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Корчівка, Севрюки, Маленки, Терешки, Грицики, Печеське, Кульчини, Манівці, Росолівці (Кр). Варіанти н.: Ponora, Ponura, Понура [СГУ]. Довжина – 34 км [КРВУ]. Н. – № 3685. Варіант н. – онімізований квалітативний прикметник.

3687. Понόра – с., Сл, Хон. Існує із ХVI ст. [Трудівник Полісся. – 2000. – 18 лютого]. Варіанти н.: Понорка (1629), Понурка (1651), Понора (1855), Ponorka (1889). Н. – № 3685.

3688. Понóра – ур., Сл. Існувало у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. Трансойконімна н. (див. № 3687).

3689. Понятóвських – х., Пл. Існував у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Понятовскаго (1899), Понятовскихъ (1911). В основі н. – прізвище власника у формі родового відмінка множини.

3690. Попíв – х., Вн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Великий Олександрів. Посесивна н. (див. також № 3698).

3691. Попíв – х., Гр. Існував у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля м. Городок. Варіанти н.: Попов хутор (1894), Попів (1926). Н. – див. № 3690.

3692. Попíв – х., Лт. Як н. п. зареєстрований у 1862 р. біля с. Варенка. Н. – № 3690.

3693. Попíв – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Лісові Гринівці. Н. – № 3690.

3694. Попíв Яр – х., Вн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Зіньків. Відмікротопонімна н.-сл.-сп., що складається із присвійного прикметника та ГТ (див. також № 3698).

3695. Попі́вка – р., п. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Мшанець, Ожарівка, Махаринці (Сс). Варіанти н.: Поповка, Выгнанка, Popówka [СГУ]. Довжина – 25 км [КРВУ]. Мотивація н. невідома.

3696. Попíвка – с., Нв. Існувало у XVIII – І трет. ХХ ст. біля с. Борсуки. Варіанти н.: Popuwka (1784), Поповка (1800), Попівка (1926). Імовірно, відетнонімна н.: пос. заснували розкольники-старообрядці, група попівців [В. К. Гульдман]. Див. також № 3698.

3697. Попíвський – радгосп, Лт. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Копитинці. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

3698. Попíвці – с., Вл, Поп. Варіанти н.: Поповцы (1593), Popowce (1778), Попівці (1926). За С. Д. Бабишиним, поміщики у ХV–ХVІ ст. наділяли попів хуторами (там оселялася челядь, наймити), щоб ті молилися за пана. Можливо, в основі н. – найменування мешканців: попівці – „люди, залежні від попа, його піддані” [Д. Г. Бучко]; пор. також ос. н. Попъ (1222).

3699. Попíвці – с., Лт, Сус. Варіанти н.: Поповцы (1530), Popowcze (1564), Popowce (1607), w Popuwce (1765), Попівці (1926). На нашу думку, відантропонімна н.; пор. ос. н. Поп (1322), поміщики Поповські (поч. XVІ ст.). Див. також № 3698.

3700. Попíвці – с., Ск, Паш. Варіанти н.: Поповцы (1593), Popowcze (1789), Popowce (1885), Попівці (1926). У ХVІ ст. власники м. Старокостянтинів подарували духовенству Успенської церкви хутір, який поклав початок с. Попівці [С. Д. Бабишин]. Див. також № 3698.

3701. Попівщина – ур. біля смт. Меджибіж (Лт), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Суфіксальна відапелятивна посесивна н.

3702. Поплави – болото (непостійне озеро, або блюдце) біля с. Жищинці (Гр) [С. Д. Бабишин]. Н. походить від ГТ поплава – „болотисте пасовище” [Б. Д. Грінченко]; „великі заболочені ділянки землі; низовина біля річки” [С. Д. Бабишин]; „низина біля садиби, що заливається водою під час дощу” [ЕСУМ].

3703. Поплáви – виселок, Вл. Існував у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Завалійки. Варіанти н.: х. Поплавы (1893), Поплави (1926). Відмікротопонімна н. (див. № 3702).

3704. Поплáви – дача, Яр. Існувала у ІІ пол. ХІХ ст. Варіанти н.: фольв. Поплава (1862), Поплавы (1893). Н. – див. № 3703.

3705. Попова – ур., Ск. Існувало у І трет. ХХ ст. біля с. Попівці. Посесивна н.

3706. Попова – х., Пл. Існував у ХІХ ст. біля с. Буртин. Н. – див. № 3705.

3707. Попóва – х., Пл. Існував у ХІХ ст. біля с. Горошки, передмістя м. Полонне. Н. – див. № 3705.

3708. Попóва долúна – ліс. дача, Хм. Як н. п. зареєстрована у 1893 р. Н.-сл.-сп. складається із присвійного прикметника та ГТ.

3709. Попова Яма – ур. біля колишнього с. Лоївці (Нв), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 3708.

3710. Поповéцька – ферма, Вл. Зареєстрована у ХІХ ст. біля с. Попівці. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

3711. Поповéцький ліс – ліс, Ск. Як н. п. зареєстрований у 1911 р. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

3712. Поповéцький церкóвний ліс – ліс, Ск. Як н. п. зареєстрований у 1911 р. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма (див. № 3700), прикметника із присвійним значенням та ГТ.

3713. Поповий Яр – ур. біля с. Малинівці (Км), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н.-сл.-сп. складається із присвійного прикметника і ГТ.

3714. Попóві – хут., Пл. Існував у ХІХ ст. біля с. Горошки як Попови. Н. – див. № 3705.

3715. Порохú – х., Нв. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Заборознівці. Н. – див. № 3716.

3716. Порóхня – с., Вл, Пор. Варіанти н.: Порохная, Порохня (1463), Porochnja (1517), Porochna (1518), Прохня (1545), Порохна (1899). Етимологічні гіпотези: 1) с. виникло у лісі, охоронцем якого був лісник Порохновський, перший мешканець пос.; 2) с. виникло на місці, де за допомогою селітри виготовляли порох [С. Д. Бабишин]; пор. пороховня – „пороховий завод” [ЕСУМ]. Див. також порохня – „трухлявина, гниле дерево” [Б. Д. Грінченко].

3717. Порóхненський – х., Вл. Як н. п. хут. Порохненскій фіксувався у 1899 р. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

3718. Пóруби – ліс. ст., Нв. Існувала у ІІ пол. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Браїлівка. Варіанти н.: х. Поруби (1893), Поруби (1926). Відмікротопонімна н., мотивована ГТ поруб – „місце, ділянка, де вирубано ліс” [СУМ].

3719. Пóруби – ур., Пл. Існувало як н. п. Порубы у ХІХ ст. біля с. Лабунь. Н. – див. № 3718.

3720. Посíлок – х., Із. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Хотень ІІ. В основі н. – АГТ: посілок реєструється як синонім до АГТ присілок зі значенням „невелике село, розташоване поблизу більшого, або частина великого села” [СУМ].

3721. Постолíвка – с., Вл, Зай. Варіанти н.: Postolowcze (1404), Pustolowka (1661), w Postoluwce (1765), Postolowka (1775), Постолувка (1800), Постоловка (1805), Посталовка (1855), Постолівка (1926). За С. Д. Бабишиним, н. відбиває пригноблений стан сільського населення в період зростання феодально-кріпосницького гніту (XІV–XVІІ ст.); пор. постоли – „м’яке селянське взуття з цілого шматка шкіри без пришивної підошви, яке зазвичай носили з онучами, прив’язуючи до ніг мотузками (волоками); личаки” [СУМ]. На нашу думку, в основі н. – антропонім.

3722. Потапчукá – х., Шп. Існував у ІІ пол. ХІХ ст. Генітивна посесивна н.

3723. Пóташ-Корúтно – х., Шп. Існував у ХІХ ст. біля с. Гута як Поташ-Корытно. Н.-сл.-сп. складається з апелятива поташ – „біла порошкоподібна речовина, що використовується у миловарінні та при виробництві скла” [СУМ] та ойконіма (див. № 2189).

3724. Пóташ Кóрчицький – х., Шп Існував у ХІХ ст. біля с. Корчик. Варіанти н.: Поташ Корчикскій (1855), Стар. Поташный (Майд. Кирченской) (ІІ пол. ХІХ ст.). Н.-сл.-сп. складається з апелятива поташ (див. № 3723) та ад’єктоніма. Н. ускладнювалася квалітативним прикметником.

3725. Поташне – ур. біля с. Аркадіївці (Хм), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Відприкметникова н. (див. № 3723).

3726. Потерéба – с., Сл, Лсч. Відоме з поч. ХХ ст. За С. Д. Бабишиним, в основі н. – дієслово теребити, потеребити зі значенням „розчищати землю під поле”; пор. протереби – „очищення, прорубка лісу” [Б. Д. Грінченко]. Див. також ГТ потреб – „низина біля річки” [О. К. Данилюк], потереб – „місце, викорчуване від лісу”, протереб – „галявина в лісі” [М. І. Толстой].

3727. Почáпинці – с., Чм, Поч. Біля с. знайдено залишки замку, де, за переказами, існувало м. Золоте яблуко. Варіанти н.: Почапынци (1430), Poczapyncze (1493), Podczapyncze (1542), Poczapince (1630–1650), Почапинцы (1800), Почапинці (1926). С. Д. Бабишин мотивує н. апелятивом чепи – „ціпи”. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Почап, Почепець (1639).

3728. Почáпинці – х., Вл. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. біля с. Ожигівці. Варіанти н.: Почапинцы (1855), Подчапинцы (ІІ пол. ХІХ ст.), ур. Початинцы (1899), Почапинці (1925). Вважають, що це пос. заселилося першим, було початковим [М. І. Теодорович]. На нашу думку, посесивна н.; пор. ос. н. Почапа, Почепецъ (1639); див. також – Почаповські [АЮЗР].

3729. Пóчта при залізнúчній стáнції Війтівцí – окреме господарство, Вл. Як н. п. зареєстроване у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається із найменування установи, АГТ і ойконіма.

3730. Прáвдівка – с., Яр, Пра. Вiдоме із XVІІ ст. Варіанти н.: Tatarzynce (1784), Татаринцы (1805), Татариска (поч. ХІХ ст.), Татаринці (1926), Правдівка (1946), Правдовка (1956). Колишня н., можливо, мотивована прізвиськом відетнонімного походження Татар, Татарин. Сучасна н. – емоційно-експресивна з позитивним забарвленням: с. перейняло н. місцевої артілі імені газети „Правда” [С. Д. Бабишин].

3731. Правохоморне – с., Пл. Існувало у І пол. ХХ ст. У 1960 р. приєднане до м. Полонне. Варіанти н.: х. Право-Хоморня (1926), Правохоморне (1946). Локативна н.: пос. було розташоване на правому березі р. Хомора; див. р. Хомора, притока Случі [СГУ].

3732. Прандéцьких – х., Пл. Існував у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. як Прандецкихъ. Генітивна посесивна н.

3733. Прандéцького – х., Пл. Існував у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. як Прандецкаго. Н. – див. № 3732.

3734. Прандéцького № 3 – х., Пл. Існував на поч. XX ст. як Прандецкаго № 3. Н. – див. № 3732. Н. диференціювалася числівником.

3735. Прéйзера – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Бережанка. Генітивна посесивна н.

3736. Преображéнського прихóду – х., Пл. Існував у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Преображенской Церкви (1899), Преображенскаго прихода (1911). Посесивна н.

3737. Пржездéцького – х., Хм. Фіксувався у кін. ХІХ ст. як фольв. Пржездецкого. Генітивна посесивна н.

3738. Привíтне – с., Км, Дрв. Засноване на поч. ХІХ ст. в місці, що мало н. Погоріла буда, або Погоріла: тут була лісова сторожка, яка згоріла [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Варіанти н.: пр. Погорелой (1862), д. Погорила (1893), Погорелая (1914), Погоріла (1926), Привітне (1967), Приветное (1979). Колишня н., можливо, пов’язана зі спаленням великої ділянки лісу, щоб звільнити місце для пос. [Радянське Поділля. – 1970. – № 177]; див. також с. Пожарниця, розташоване поруч. В основі сучасної н. – прикметник із позитивним емоційно-експресивним забарвленням.

3739. Приворóтський млин – х., Км. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Подільське. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ.

3740. Приворóття – с., Км, Прв. Варіанти н.: Преврочье (1530), Przewrocze (1532), Привроче (1553), Pereworoczie (1565), Perewod (1630–1650), Przewrocie (1661), Приворотье (1800), Приворотье Орынинское (1893), Приворот (1898), Привороття (1926). Локативна н., в основі якої – апелятив ворота: ймовірно, у давнину пос. було своєрідними воротами, пропускним пунктом на кордоні при під’їзді до стародавніх міст. Ще й досі важливий рубіж, дорогу, шлях, що веде до значних оборонних чи економічних центрів, називають ворітьми [С. Д. Бабишин].

3741. Приворóття Дрýге – с., Км, Прв. За деякими джерелами, виникло у XVІІ ст. (Є. І. Сецинський, М. І. Яворський). Варіанти н.: w Przewrociu (1765), Preywrocie (1784), Przewrocie do Makowa (1789), д. Приворотье (1862), выс. Приворотье Маковское (1893), Привороття (1926), Привороття Друге (1960), Приворотье Второе (1979). Н. – див. № 3740. Н. диференціюється числівником (раніше – ад’єктонімом або прийменниково-ойконімною словосполукою).

3742. Придáтки – ур., Сл. Існувало на поч. ХХ ст. Імовірно, в основі н. – іменник придаток зі значенням „те, що є доповненням, додатком до чого-небудь” [СУМ]. Див. також ос. н. Придатокъ (1554).

3743–3747. Призавгóсп – призавгосп, Кр (5). Як н. п. зареєстровані у 1926 р. біля сіл Заставки, Котюржинці, Кульчини, Манівці, Чепелівка. В основі н. – ойконімізований АГТ: призавгосп – „призаводське господарство”, на території якого поселялися робітники.

3748. Призавгóсп – призавгосп, Ск. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Волиця-Керекешина. Н. – див. № 3743.

3749. Призавгóсп Проскýрівської цукровáрні – призаводгосп, Яр. Існував у 20-х рр. ХХ ст. біля с. Лугове. Н. – див. № 3743.

3750. Прикордóнна Улашáнівка – с., Сл, Хон. Відоме з поч. ХХ ст. Варіанти н.: Улашанівка (1926), Прикордонна Улашанівка (1946). Н.-сл.-сп. складається з локативного прикметника та ойконіма (див. № 4608).

3751. Прилýжне – с., Лт, Глн. Варіанти н.: Мордына (XV ст.), Mordina (1559), Mordinia (1565), Mordynce (1661), Mordin (ІІ чв. XVІІІ ст.), Mordyn (1784), Мордин (1800), Мордино (1855), Мордын (1893), Прилужне (1946), Прилужное (1956). Колишня н., можливо, посесивна. В основі сучасної н. – ГТ луг зі значенням „місце, вкрите густою травою; заболочена місцевість із сінокосом” [Т. А. Марусенко]; „ліс на низовині; низовина, що поросла лісом” [Б. Д. Грінченко].

3752. Прилýка – фільварок, Із. Існував на поч. ХХ ст. Локативна н., в основі якої – ГТ прилука зі значенням „поляна серед лісів; поперемінно то ліс, то поле” [Б. Д. Грінченко]; „місце, поросле травою та кущами або очеретом, що трапляється по берегах річок, озер” [СУМ].

3753. Примакíв – х., Гр. Існував у ІІ пол. ХХ ст., у 1956 р. приєднаний до с. Кам’янка. Посесивна н.

3754. Припýтенка – с., Із, Блв. Варіанти н.: Слобода Припутенка (1893), Pryputenka (1889), д. Припутенка (1899), посіл. Припутня (1926). Відойконімна демінутивна н. (див. № 3758); варіант н. ускладнювався АГТ.

3755. Припу́тенька – р., п. Понори п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через н. п. Вовківчики, Вовківці (Шп), Припутні, Припутенка (Із). Варіант н.: Pryputeńka [СГУ]. Відойконімна локативна н. (див. № 3758).

3756. Припýтні – полустанок, Із. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Припутні. Трансойконімна н.

3757. Припýтні – призавгосп, Із. Зафіксований як н. п. у 1926 р. біля с. Припутні. Трансойконімна н.

3758. Припýтні – с., Із, Блв. Існує із ХVI ст. [Трудівник Полісся. – 2000. – 18 лютого]. Варіанти н.: Припутень (1650), Припутня (1855), Przypytnie (1889), Припутні (1946). Етимологія н. невідома. С. Д. Бабишин пов’язує н. із зоолексемою припутень – „один із видів голубів”, який нібито тут поширений. Можливо, н. вказує на рід заняття мешканців (пор. путня – „діжка, цебро, відро” [СУМ] ), на місцезнаходження пос. – „при путі” або є відантропонімною. Див. також путина – „1) період, сезон промислового лову риби; 2) посудина для молока або для виготовлення овечого сиру” [СУМ].

3759. Припýтні Червóні – с., Із. Існувало у І трет. ХХ ст. біля с. Припутні. Трансойконімна н., ускладнена прикметником з ідеологічним значенням.

3760. Присадú – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля смт. Вовковинці. Локативна н., в основі якої – ГТ сад.

3761. Присúща – ур., Сл. Існувало як н. п. Присыща на поч. ХХ ст. Етимологія невідома; можливо, відмікротопонімна н.

3762. Прúски – с., Дн. Існувало у І пол. ХХ ст., приєднане до с. Трибухівка. Варіанти н.: Приски (1926), Пріски (1946). Локативна н., в основі якої – ГТ пріски зі значенням „крутий схил гори; підвищення на дорозі” [Т. А. Марусенко].

3763. Прислýч – с., Пл, Псл. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Тирановка (1888), Tiranowka (1891), Тиранівка (1926), Прислуч (1946). Колишня н. – відантропонімна посесивна; див. ос. н. Тираненко [АЮЗР]. Сучасна н. вказує на місцезнаходження пос. – при р. Случ.

3764. Прúсне – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Галузинці. Відмікротопонімна н. (див. № 3762, 3767).

3765. Пристанцíйне – с., Чм. Виникло у 1914 р., у 1960 р. приєднане до смт. Закупне. Варіанти н.: зал. ст. Закупно (1926), ст. Закупне (1938), х. Пристанційний (1956), Пристанційне (1960). Перша н. – трансойконімна. Друга н. – локативна: пос. виникло біля залізничної станції Закупна [С. Д. Бабишин].

3766. Пристань – ур. біля смт. Меджибіж (Лт), у якому знайдено залишки трипільських пос. [І. С. Винокур]. Відапелятивна н. з невідомою мотивацією.

3767. Приснисько – ур. біля с. Сирватинці (Гр), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. Н. мотивована апелятивом пріснисько – „поле, з якого скошено просо” [Б. Д. Грінченко].

3768. Пристунá – х., Тф. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Гаврилівка. Генітивна посесивна н.

3769. Прúська – ліс. ст., Чм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Можливо, посесивна н.

3770. Присяжних (Поберéжного) – х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Кузьмин. Обидві н. – генітивні посесивні.

3771. Притýлівка – с., Дн, Млп. Варіанти н.: Притуловка (1855), д. Притулевка (1862), д. Притуля Мурованная (1893), Притулия (1911), д. Притулия-Мурованная (1914), Мурована-Притулівка (Хапанівка) (1926), Притулівка (1946). За переказами, н. пов’язана з апелятивом притулок – „місце, де можна перебути якийсь час; пристановище; місце, де можна сховатися; захисток, укриття” [СУМ]. С. Д. Бабишин вважає, що н. вказує на тип житлових будівель сільських злидарів: притула – „хлів для худоби під однією покрівлею з хатою”. На нашу думку, ймовірніше, що н. мотивована ос. н. Притула. Н. ускладнювалася квалітативним прикметником. Паралельна н. – трансойконімна (див. № 4764).

3772. Причипúлівка – х., Нв. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Любомирівка. Н. мотивована дієсловом причепити.

3773. Пріми – ур. біля с. Пахутинці (Вл), у якому знайдено залишки давнього пос. [І С. Винокур]. Відантропонімна плюральна н.

3774. Прóні – х., Пл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля м. Полонне. Варіанти н.: ур. Проньково (1855), х. Пронькавъ (1888), х. Проньковъ (1899), Прони (1911), Проні (1926). Посесивна н.; пор. ос. н. Пронко (1487).

3775. Проскýрівка – с., Яр, Про. Варіанти н.: Ploszkyrowcze (1493), Ploskirowcze (1565), Плоскировцы (1565), Ploskorowce (1602), w Ploskiruwce (1765), Проскуровка (1800), Proskarowka (1820), Проскурівка (1926). С. Д. Бабишин виводить н. від флоролексеми проскурень, проскурина, проскурняк. На нашу думку, н. переселенська: можливо, пос. засноване переселенцями із м. Проскурів (тепер Хмельницький); пор. також ос. н. Проскура (1498).

3776. Проскýрівська окрýга – адміністративно-територіальна одиниця. Створена у 1925 р., окружним центром було м. Проскурів. Округа нараховувала 16 районів, 273 сільради, 907 н. п, 1 місто, 3 смт. У 1932 р. було ліквідовано округи і створено 5 областей: Харківську, Київську, Дніпропетровську, Одеську та Вінницьку, до якої ввійшла Проскурівська округа. Знову виокремлена у прикордонній частині Вінницької області у 1935 р. і ліквідована у 1937 р. у зв’язку зі створенням Кам’янець-Подільської області.

3777. Проскýрівська Юридúка – передмістя, Хм. Існувало у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст., злилося із м. Хмельницький. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та АГТ (див. № 2960).

3778. Проскýрівський ліс – ур., Яр. Оголошене заповідним у 1982 р. Площа – 250 га [ППХ]. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

3779. Проскýрівський повíт – адміністративно-територіальне утворення, яке існувало з кін. XVIII ст. до 1923 р. Центр – м. Проскурів (Хмельницький). У складі повіту в 1889 р. нараховувалося: 547 пос., 178 тис. мешканців. До його складу у 1914 р. входили Кузьминська, Малиницька, Пашковецька, Сарнівська, Третельницька, Фельштинська, Чорноострівська, Шаровецька, Юринецька та Ярмолинецька волості. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ повіт (див. № 1040).

3780. Пронúлів – с., Лт. Існувало у XVIII – І трет. ХІХ ст. Варіанти н.: Pronilow (1784), Пронелев (поч. ХІХ ст.), Пронилов (1805). Посесивна н.

3781. Протáсів – х., Нв. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Куча. Посесивна н.; пор. ос. н. Протас (кін. XVІ ст.).

3782. Прохорúха – ур., Сл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Кривин. Посесивна н., в основі якої – андронім: прохориха – „дружина Прохора”.

3783. Прóхорівка – с., Ск, Стц. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Прохоровка (1855), Prohorowka (1891), Прохорівка (1926). Н. вказує на першого поселенця; пор. ос. н. Прохор (1627).

3784. Прóхорівська – ферма, Ск. Існувала як н. п. Прохоровская у ХІХ ст. біля с. Прохорівка. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

3785. Процес – ур. біля с. Нагоряни (Км), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Мотивація н. невідома.

3786. Прýський Фільвáрок – фільварок, Дн. Існував у ІІ пол. ХХ ст. Н.-сл.-сп. складається з відетнонімного прикметника пруси (німці; уродженці Прусії [СУМ] ) та АГТ.

3787. Пугачíвка – х., Бл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Тростянка. Відантропонімна посесивна н.

3788. Пýдлівці – с., Км, Глс. Засноване у ХІІІ–XIV ст. [Прапор Жовтня. – 1974. – № 15]. Варіанти н.: Pudlowcze (1444), Pudlowce (1661), Пудловцы (1800), Путловцы (поч. ХІХ ст.), Подловцы (серед. ХІХ ст.), Пудлівці (1926). Етимологічні гіпотези: 1) н. мотивована полонізмом пудло – „коробка, ящик” [С. Д. Бабишин]; 2) тут живуть переселенці із с. Пудли на Київщині [Д. Г. Бучко]; 3) засновником с. був Пудло [І. В. Гарнага]. На нашу думку, посесивна н.; див. – землевласник Ян Пудло (1403).

3789. Пудловéцька дáча – ліс. ст., Км. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ.

3790. Пузúрки – с., Сл, Івн. Варіанти н.: Пузырки (1593), Pysierki (1789), Пузирки (1926), Пузырьки (1992). Родова н.; пор. ос. н. Пузиръ (1443).

3791. Пýкаска – ур., Пл. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. Посесивна н., в основі якої – андронім: пукаска – „дружина Пукаса”.

3792. Пуклякú – с., Чм, Пкл. Варіанти н.: Покляки (1404), Poklaki (1431), Poclaky (1493), Poklaky (1630–1650), Pokleki (1661), Puklaki (1775), Пукляки (1805). Родова н.

3793. Пулі – ур. біля колишнього с. Конилівка (Км), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н. невідомої мотивації. Пор. також пуля – „купа, натовп, стадо” [ЕСУМ].

3794. Пýстки – х., Ск. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Новоселиця. Квалітативна н., в основі якої – ГТ пустка зі значенням „ділянка землі, яка належить особі, що вибула із сільської общини” [Б. Д. Грінченко]; „незаселена, необроблена ділянка землі; пустир; житло, залишене мешканцями” [СУМ].

3795. Пустя́к – став (на р. Случ), вище с. Зозулинці (Кр). Суфіксальна відприкметникова н., яка характеризує особливості навколишнього ландшафту (див. також № 3796).

3796. Пустя́к – ур., Вл. Існував у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. як х. Пустякъ. Відмікротопонімна н., пор. ГТ пустяк – „безлюдне місце” [Е. М. Мурзаєв], пустир – „вершина гори без рослинності” [Т. А. Марусенко]; „незабудоване, запущене місце” [СУМ].

3797. Пустя́к – фільварок, Вл. Як н. п. Пустякъ зареєстрований у 1899 р. Н. – див. № 3796.

3798. Пустя́к – х., Вл. Існував у ІІ пол. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Бубнівка. Варіанти н.: Фольварок Иодка (1893), Пустяк (1926). Перша н. – посесивна, складалася з АГТ і прізвища власника; друга н. – див. № 3796.

3799. Пустя́к – х., Кр. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. У 1939 р. приєднаний до с. Великі Зозулинці [Красилівський вісник. – 2000. – 14 вересня]. Н. – див. № 3796.

3800. Пýтринці – с., Із, Рдш. Варіанти н.: Putrincze (1592), Пр. Пудринцы (1816), Путринцы (1855), Пудриницы (ІІ пол. ХІХ ст.), Putrynce (1889), Путринці (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Путра [Д. Г. Бучко].

3801. Пушкарéнка – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Педоси. Генітивна посесивна н.

3802. Пýща – х., Із. Як н. п. зареєстрований у 1899 р. Локативна н.; пор. ГТ пуща – „великий, густий, дрімучий ліс; хащі; глушина, відлюдне місце” [СУМ].

3803–3808. 51, 53, 55, 56, 57, 58 верстá Проскýрівської лíнії – зал. будка, Др (6). Як н. п. зареєстровані у 1926 р. Локативна н.-сл.-сп.

3809. 52 верстá Проскýрівської лíнії – півкосарня, Др. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 3803.

3810. П’ятий шосéйний учáсток – шосейна будка, Км. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. В основі н. – ойконімізоване найменування господарської одиниці.

3811. 15 верстá Гусятинської лíнії – зал. косарня, Гр. Як н. п. зареєстрована у 1926 р Н. – див. № 3803.

3812. П’ятничани – с., Чм, П’ят. Варіанти н.: Pyanthnyczany (1493), Пятничаны (1530), Piatniczani (1565), w Pietniczanach (1765), Петричан (1800), Петричаны (1805), Пятничне (1893), П’ятничани (1926). І. Б.Царалунга пов’язує н. з релігійними віруваннями українців у Святу Параскевію-П’ятницю, або ж п’ятничани – „переселенці з н. п. П’ятниця”.

3813. Радгóсп – радгосп, Гр. Зафіксований як н. п. у 20-х рр. ХХ ст. В основі н. – апелятив у значенні АГТ, який вказує на характер організації виробництва.

3814. Радгóсп – радгосп, Яр. Зафіксований як н. п. у 20-х рр. ХХ ст. Н. – див. № 3813.

3815. Радгóсп при Городóкській цукровáрні – радгосп, Гр. Зафіксований як н. п. у 20-х рр. ХХ ст. Н.-сл.-сп. складається з апелятива у значенні АГТ та найменування підприємства, при якому був створений денотат.

3816. Радгóспне – с., Пл, Вбе. Існує з кін. ХХ ст. Варіанти н.: Радгоспное (1992), Радгоспне (2004). Відапелятивна н. (див. № 3813).

3817. Радзúмин – фільварок, Бл. Як н. п. Радзиминъ зареєстрований у 1911 р. Посесивна н.

3818. Радзієвського – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Педоси. Генітивна посесивна н.

3819. Рáдівці – с., Др, Рдв. Відоме з XV ст. [ІМІС]. Варіанти н.: Внучковцы (І пол. XVІ ст.), Radijowcze (1520), Radeyowcze (1524), Радзеёвцы (1530), Wnuczkowce (Radyowcy) (1564), Wnukowczow (1570), Radzieiowce (1607), Wnuckowcze alias Radiowcze (1615), Radziewce (1630–1650), Radiowce (1661), Radijowce (1662), Radziejowce (1784), Radowce (1789), Радеевцы (1800), Радзиевцы (1805), Радовцы (1855), Радоевцы (1889), Радівці (1926). Колишня н. – патронімічна; пор. ос. н. Внук (1389), Внучко (1496), Онуча (І пол. XVІ ст.). Сучасна н. – посесивна: у 1522 р. пос. стало спадковою власністю Германа Радзієвського [Вовковинецька правда. – 1958. – № 93].

3820. Рáдісне – с., Кр, Щиб. Варіанти н.: Holenka (1517), Голевка (1593), Голинки (1618), Голєнки (1629), Голюнки (1684), Радісне (1969). За Ю. Д. Гжимайлом, с. збудоване на голому місці, біля зруйнованого замка; звідси й колишня н. На нашу думку, н. родова. В основі сучасної н. – емоційно-експресивний прикметник.

3821. Рáдківці – с., Ск, Дем. Знайдено залишки пізньосередньовічного селища Колодно [В. Б. Антонович]. Вперше згадується в документах ХVІ ст. [ІМІС]. Варіанти н.: Раковцы (1782–1783), д. Радковцы (1855), Редковцы (ІІ пол. ХІХ ст.), Radkowce (1888), Радківці (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. ос. н. Радко (1086), Рак (1088). Див. також радця – „радник” [Б. Д. Грінченко].

3822. Радковúця – с., Гр, Рад. Відоме з XV ст. [Прапор Ілліча. – 1975. – № 87]. Варіанти н.: Radkowcze ad Grodek (1578), w Radkowicy (1765), Ratkowica (1775), Rudkowica (1775), д. Рыдка (1862), Радковица, Рыдка, Редка (1893), Радковцы, Радковица (1905), Ратковица (1946), Радковиця (1960). С. Д. Бабишин виводить н. від ГТ раковиця – „горб, де трапляється багато раковин від черепах, молюсків”. На нашу думку, найдавніший варіант мав патронімічний характер, в основі якого – ос. н. Радко, похідна від д.-р. імен Радогост, Радомисл, Радонег; пор. ос. н. Радко (1087), Рак (1495). Див. також № 3821. Пізніші варіанти н., можливо, й зумовлені особливостями навколишньої природи.

3823. Радошíвка – с., Із, Рад. Варіанти н.: Radoselki (1396), Радоселки (1396), Радоселка (1520), Радошинская пуща (1534), Радушевка (1816), Радошевка (1850), Радошовка (1855), Радошувка (1857), Radoszowka (1889), Радышевка (1910), Радошівка (1926). Колишня н. – квалітативна, складається із прикметника радий та АГТ. Сучасна н. – фонетичний варіант колишнього найменування.

3824. Радошíвка – х., Із. Існував як н. п. Радошевка у ХІХ ст. біля с. Радошівка. Трансойконімна н.

3825. Радянське – с., Др, Бож. Варіанти н.: Jancince (1630–1650), Janczynce (1784), Янчицы (1855), Янчанцы (1898), Янчинці (1926), Іванівці (1946), Радянське (1967), Радянское (1979). Колишня н. – патронімічна; пор. ос. н. Янко (1369), із 1946 р. трансформована в україномовну. Сучасна н. має ідеологічне значення: пос. перейменоване в честь 50-річчя існування Радянської влади.

3826. Рáйки – с., Ск, Сос. За деякими джерелами, с. виникло у ХVІ ст. [Світло Жовтня. – 1988. – 2 квітня]. Варіанти н.: Раки (1601), Райки (1629), Raki (1885). На думку краєзнавців, в основі н. – апелятив райки зі значенням „нащадки райці”; райця – „радник, член виборної ради магістрату” [С. Д. Бабишин; Світло Жовтня. – 1988. – 2 квітня]. На нашу думку, н. мотивована антропонімом, пор. ос. н. Райко (1322). Див. також ГТ райка – „рідке болото, розмішане колесами на дорозі” [О. К. Данилюк]; райка – „жаба”; райкувати – „волочити, обробляти землю після посіву сівалкою” [ЕСУМ].

3827. Рáйківці – с., Хм, Рай. Варіанти н.: Roikowcze (1583), Rikofce (1630–1650), Raykowce (1678), Райковцы (1805), Райківці (1926). Н. – див. № 3826.

3828. Рáйкове – с., Лт. Існувало у І пол. ХХ ст. біля с. Варенка, у 1956 р. знято з обліку н. п. Варіанти н.: х. Роїкова (1926), Райкове (1946). В основі першої н. – прізвище власника у формі родового відмінка однини. Друга н. виникла шляхом трансформації першої.

3829. Райковéцька Агробáза – х., Хм. Існував у 20-х рр. ХХ ст. біля с. Ріпинці. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ.

3830. Райóк – ур., Шп. Існувало у ХІХ ст. Варіанти н.: госп. д. Раекъ (1855), уроч. Раекъ (1899). Можливо, в основі н. – апелятив рай зі значенням „сад, тобто місце, де росте сад” [М. Т. Янко].

3831. Рáківка – с., Гр. Відоме із XVІІ ст., злилося із с. Борщівка і більш відоме під другою н. Варіанти н.: Rakowce (1661), Раковца (1800), Раковцы (1857), Раковка (1893). Відантропонімна н.; пор. ос. н. Рак (1088).

3832. Ракове – озеро у південній частині м. Хмельницький [В. К. Гульдман]. Н. мотивована зоолексемою рак.

3833. Рáкове – передмістя, Хм. Існує з XVІІІ ст., зараз – передмістя м. Хмельницький. Варіанти н.: kor. Rakowa (1784), д. Ракова (1862), Раково (1926), Ракове (2008). Відгідронімна н. (див. № 3832).

3834. „Рáфес” – колгосп, Яр. Фіксувався як н. п. у 20-х рр. ХХ ст. В основі н. – абревіатура Рафес – „Радянський Федеративний Союз”.

3835. Рахмáнова (Рехмáна) – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Педоси. Генітивна посесивна н.

3836. Рахнíвка – с., Дн, Рах. На рубежі ХІХ і ХХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: w Rachniuwce (1775), Rachnowka (1789), Рахневецкая (1799), Рахновка (1805), Рахнівка (1926). Етимологічні гіпотези: 1)  тут раніше існувало с. Почапинці, спалене татарами; пізніше на цьому місці оселилися вихідці із с. Рахнів Ямпільського повіту [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]; 2) у с. оселився воїн Рахно [В. С. Прокопчук]. В основі н. колишнього пос. – ос. н. Почапа, Почепець (1639). Сучасна н. – відойконімна.

3837. Рахнíвка – х., Дн. Існував із поч. ХІХ до 30-х рр. ХХ ст. Варіанти н.: Szlaki (1820), д. Шляк (1862), выс. Рахновецкие Хутора, Шляк (1893), Рахновецкие Хутора, Хутор Шляк (1905), х. Шлях (1914), Рахнівка (1926). В основі першої н. – ГТ шлях зі значенням „дорога”: х. був розташований на шосейній дорозі [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Друга н. складається з ад’єктоніма та АГТ. Третя н. – трансойконімна.

3838. Рацібóрівка – с., Вл, Сол. Засноване у XVІІІ ст. поміщиком Раціборівським [С. Д. Бабишин]. Варіанти н.: д. Рациборовка (1862), Раціборівка (1926). Посесивна н.; пор. також ос. н. Рацибор (1250).

3839. Раціоналúст – колгосп, Др. Як н. п. фіксувався у 20-х рр. ХХ ст. Метафорична н.

3840. Рачúнського – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Яблунівка. Генітивна посесивна н.

3841. Рáчинці – с., Дн, Рач. Варіанти н.: Ranczyncze (1498), можливо, ця н. стосується якогось іншого пос., w Raczyncach (1765), д. Рачинцы, Рочинцы (1805), Рачинці (1926), Раченці (1938). Етимологічні гіпотези: 1) н. свідчить про наявність у водоймах великої кількості раків [С. Д. Бабишин]; 2) першим поселенцем був Рак [В. С. Прокопчук]; пор. ос. н. Рак (1088).

3842. Рáшнівський – ліс. ст., Км. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Відмікротопонімна н.

3843. Рáштівка – с., Ск, Вмц. Варіанти н.: Раштовка (1618), Rasztowka (1789), Ряштовка (1910), Раштівка (1926). Відантропонімна н., в основі якої – ім’я першого поселенця або засновника пос.; пор. ос. н. Раштъ, Рашко [М. М. Тупиков].

3844. Рéвні – ур., Шп. Існувало як н. п. Ревни на поч. ХХ ст. Н. невідомої мотивації.; пор. дієслово ревіти; рева – „поріг на річці; мілке місце; узвишшя” [Е. М. Мурзаєв].

3845. Реву́ха – р., л. Ушиці, л. Дністра. Те саме, що й Грим’ячка (див. № 1094). Н. – див. № 3846.

3846. Ревýха – с., Із, Клу. Відоме з поч. ХХ ст. С. Д. Бабишин вважає, що н. мотивована гідронімом (див. № 3845), проте пос. не розташоване на р. Ревуха. В основі н. – місцевий ГТ ревуха зі значенням „розлив річки, яка шумить (реве)”. Див. також № 3844.

3847. Ревýха – с., Лт, Рдн. Відоме з ХІХ ст. Н. – див. № 3846.

3848. Рéдвинці – с., Хм, Трш. Варіанти н.: Redinyncze (1493), Redymyncze (1530–1542), Редыминцы (1530–1542), Radimince (1578), Redwince (1733), Radwince (1787), Редвинцы (1800), Редвинці (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Радім ← Ратмир, Радомил.

3849. Рéдика – окреме господарство, Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Рідкодуби. Генітивна посесивна н.

3850. Репньóвський (Репнúцький) – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Малиничі. Посесивна н.

3851. Речúччина – частина с., Км. Як н. п. зареєстрована у 1926 р., злилося із с. Оринин. На нашу думку, відмікротопонімна н.

3852. Решнівéцький церкóвний ліс – ліс, Ск. Як н. п. Решневецкій церк. лhсъ зареєстрований у 1911 р. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма, прикметника з посесивним значенням та ГТ.

3853. Решнíвка – зал. ст., Кр. Як н. п. Решневка зафіксована у 1992 р. Трансойконімна н.

3854. Решнíвка – с., Кр, Свр. Варіанти н.: Рішнєвка (1463), Решневка (1593), Рhшневка (1855), Решніовка (1850), Reszniowka (1885), Решновка (1921), Решнівка (1926). Відантропонімна н., в основі якої – ім’я першого поселенця або засновника пос.; пор. ос. н. Решко, Рашко (1595), Рышко (1570).

3855. Решнíвка – с., Ск, Реш. Варіанти н.: Решневка (1563), Рhшневка (1855), Reszniowka (1890), Решновка (1921), Решнівка (1926). Н. – див. № 3854.

3856. Решнíвка – х., Сл. Як н. п. Решневка існував у ІІ пол. ХІХ ст. Н. – див. № 3854.

3857. Рибáк Яків – окреме господарство, Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Жовтневе. Посесивна н.

3858. Рибакíв – ур., Пл. Як н. п. Рыбаковъ зареєстроване у 1899 р. Посесивна н.

3859. Рижýлинці – с., Хм, Мли. Варіанти н.: Rezulince (1775), Ryžulince (1784), Reczulince (1787), д. Режулинцы (1862), Рижулинці (1926), Режулинці (1938), Рыжулинцы (1956). Посесивна н.; пор. ос. н. Рижук.

3860. Рúлівка – посілок, Шп. Існував на поч. ХХ ст. як Рыловка. Трансойконімна н.

3861. Рúлівка – с., Шп, Рил. Варіанти н.: Рыловка (1855), Рыловка (Слободка) (ІІ пол. ХІХ ст.), Рылавка (1910), Рилівка (1926). Відантропонімна н., в основі якої – ім’я першого поселенця або засновника пос.; пор. ос. н. Рыло (1495). Варіант н. ускладнювався АГТ.

3862. Римарíвський – х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Жищинці. Посесивна н.

3863. Рúнки – с., Із. Існувало у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Топори. Можливо, н. вказує на заняття мешканців; пор. ринка – „невелика глиняна миска” [Б. Д. Грінченко]. Див. також ос. н. Ринка [М. Я. Морошкін].

3864. Рискóвана – посілок, Др. Як н. п. зареєстрована у 1800 р. біля м. Деражня. Детальні відомості відсутні. Етимологія н. невідома.

3865. Рисовáта – с., Шп. У 1960 р. приєднане до с. Михайлючка. Варіанти н.: дер. Рысоватая (1899), Рисовата (1906), к. Рысовата (1910). За С. Д. Бабишиним, у 50-х рр. ХІХ ст. в північній частині області водилися рисі, звідси й назва. На нашу думку, н. – відантропонімна посесивна.

3866. Рúхта – с., Км, Рих. Засноване у ХІІ–ХІІІ ст. [Прапор Жовтня. – 1974. – № 66]. У кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Nowosuelcze (1493), Nowoselka (1661), Rychtyhumiecki (1703), w Rychtach (1765), Rychta (1784), Рыхта (1800), Рихта (1855), Рыхта, Новоселка (давнє) (1893). Колишня н. – квалітативна, утворена від сл.-сп. нове село. Сучасна н. – посесивна: у 1664 р. с. перейшло у власність польського поміщика Войцеха Гумецького, який за аналогією до маєтку Рихти в Польщі свій новий маєток на Поділлі назвав Рихти-Гумецькі. Згодом с. стало називатися Рихта [С. Д. Бабишин].

3867. Рихтéцький Яр – х., Км. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Кудринці. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

3868. Рúхтова (Калíгури) – х., Дн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Гута-Яцьковецька. Посесивні н.

3869. Ришнóві – х., Шп. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. біля с. Велика Решнівка. Варіанти н.: Реневска Гаи (1855), Решневещина (1899), Рышновы (1910). Відойконімна н. Варіант н. складався з ад’єктоніма і ГТ.

3870. Рів – р., п. Південного Бугу; протікає через с. Слобідка-Охрімовецька, Нетечинці, Дружба (Вн) тощо. Варіанти н.: Ровъ (1530), „до Рову” (1601), Row, Ровка [СГУ]. Довжина – 100 км [КРВУ]. Н. мотивована ГТ рів – „довга глибока канава, розмита водою або викопана в лісі” [СУМ].

3871. Рівкú – с., Сл, Вск. Варіанти н.: Ровки (1629), Rowki (1888), Рівки (1946). – [97, 243]. Локативна н: с. розташоване в одному із розмитих водою заглиблень – рові; пор. ГТ рів – „довга глибока канава, розмита водою або викопана в лісі” [СУМ]. Див. також ос. н. Ровъ (1552).

3872. Рідкá – ліс. дача, Гр. Існувала у ХІХ ст. Варіанти н.: х. Рыпки (1805), х. Рытки (1888), Ридка (1893). Н. – див. № 3874.

3873. Рідка́ – р., басейн Горині п. Прип’яті п. Дніпра (Тф). Варіант н.: „при рч. Ридкh” (1890) [СГУ]. Те саме, що й Семенівка. Імовірно, відойконімна н. (див. № 3874).

3874. Рідкá – с., Тф, Брж. Варіанти н.: Rydka (1421), Ридка (1421), Ридки (1855), Ритки (ІІ пол. ХІХ ст), Рідки (1926), Рідка (1946). Мотивація н. невідома; можливо, н. вказує на особливість ґрунтів: рідка земля – „легка, нещільна земля” [Б. Д. Грінченко].

3875. Рідкодýб – с., Сс, Пас. Варіанти н.: Rydkoduby (1789), х. Ридко-Дубы, Дубы-Ридко (1899), фольв. Ридкодубъ (1911), Рідкодуб (1926). Квалітативна н.: пос. розташоване серед дубового рідколісся [С. Д. Бабишин].

3876. Рідкодýби – с., Хм, Рід. Варіанти н.: Rydkoduby (1784), Rytkoduby (1787), Редковцы (1805), Redkoduby (1820), Редкодубы (1862), Рідкодуби (1926). Н. – див. № 3875.

3877. Ріжóк – висілок, Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля смт. Вовковинці. Варіанти н.: х. Рожек (1905), Ріжок (1926). Можливо, н вказувала на місцезнаходження пос.; пор. виріжок, ріжок – „край селища, закуток” [ЕСУМ]; „схожий формою на ріг” [СУМ].

3878. Ріжóк – ліс. ст., Чм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 3877.

3879. Ріжок – ур. біля смт. Вовковинці (Др), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 3877.

3880. Рíпинці – с., Дн, Смо. Засноване у кін. XVІІІ ст. під н. Репинцы Смотричские, Репинецкая Слободка [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський] або у XVІ ст. [В. С. Прокопчук]. Варіанти н.: Rzepince (1765), д. Репинцы (1805), д. Рипинцы (1862), д. Репинцы Смотричские (1888), Ріпінці (1926), Ріпинці (1946). За С. Д. Бабишиним, н вказує на заняття мешканців: ріпинці – „люди, які поселилися на площах, що були зайняті ріпою, або які добували з ріпи олію”. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Рипа (1495). Див. також ГТ рипа – „заглибина, впадина; скала” [Т. А. Марусенко]; „високий стрімкий берег; обрив, яр” [ЕСУМ]. Н. ускладнювалася ад’єктонімом і АГТ (див. № 4147).

3881. Рíпинці – с., Км, Орн. Варіанти н.: Ryptyncze (1493), Rzepyncze (1504), Репинцы (1530), Rzepince (1661), Репницы (1800), Рыпинцы (1855), Ріпінці (1926), Ріпинці (1938). Етимологічні гіпотези: 1) від ГТ рипа – „глибока яма, балка”; 2) від ос. н. Ріпа; пор. ос. н. Рипа (1495) [Прапор Жовтня. – 1974. – № 88]. Рельєф місцевості свідчить на користь першої версії (див. також № 3880).

3882. Рíпище – с., Сл. У 1960 р. об’єднане із с. Стригано-Ріпище під назвою Стригани. Варіанти н.: Рыпище (1855), д. Рhпище (1899), Рипище (1926), Ріпище (1946). За С. Д. Бабишиним, імовірно, пос. засноване на площі, яка була в минулому зайнята під посіви ріпи, з якої добували олію. Див. також № 3880.

3883. Рíпище – х., Шп. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: ур. Рhпыще (1855), Репище (1899), Рыпище (1910), Ріпище (1926). Н. – див. № 3880.

3884. Рíпки – с., Із, Ріп. Варіанти н.: Рипки (1593), Рыпки (1848), Рыпка (ІІ пол. ХІХ ст.), Rypki (1889), Ріпки (1926), Репки (2000). За С. Д. Бабишиним, ріпками називали поселенців, які добували олію з ріпи. На нашу думку, родова н.; пор. ос. н. Ріпа (1495). Див. також № 3880.

3885. Рíпна – с., Вл, Фед. Варіанти н.: w Rypny (1765), Рыпна (1789), Рипна (1805), Репна (поч. ХІХ ст.), Рыпное (1888), Ріпна (1938). С. Д. Бабишин виводить н. від флоролексеми ріпа (див. також № 3880). На нашу думку, посесивна н.; див. – біскуп кам’янецький Стефан Ріпневський [1717, АЮЗР].

3886. Ріпнянський ліс – дача, Вл. Як н. п. зареєстрована у 1893 р. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

3887. Рóвенщина – х., Сл. Існував у ХІХ – І пол. ХХ ст. біля с. Довжик як Ровенщина. Відмікротопонімна н.

3888. Рово́к – р., л. Рову п. Південного Бугу; протікає через с. Мазники, Радянське, Шелехове, Адамівка, Шиїнці (Др). Варіант н.: Ровецъ, Ровокъ [СГУ]. Довжина – 33 км [КРВУ]. Відгідронімна демінутивна н. (див. №3870)

3889. Рог – фільварок, Гр. Як н. п. зареєстрований у 1805 р. біля с. Великий Карабчіїв. Детальніші відомості відсутні. На нашу думку, відмікротопонімна н.; пор. ГТ ріг – „місце, де перетинаються дві вулиці або де вулиця повертає вбік; сторона, край чого-небудь” [СУМ].

3890. Рогачíвка – р., л. Студениці л. Дністра; протікає через с. Солобківці (Яр). Варіанти н.: Рогачевка (1825), „съ Рогачевкой” [СГУ]. Можливо, гідронім мотивований апелятивом рогач, який вказує на особливості витоку річки; більш імовірно, що н. походить від антропоніма і має посесивне забарвлення. На нашу думку, те саме, що й Копачівка.

3891. Рóги Барáнячі – х., Хм. Існував у ІІ пол. ХІХ ст. Відмікротопонімна н. з емоційно-експресивним забарвленням.

3892. Рогíзна – с., Км, Клч. Засноване на поч. XVІІІ ст. [Прапор Жовтня. – 1974. – № 96]. У І пол. XVІ ст. була згадка про пос. Рогозно; можливо, н. стосується іншого пос. Варіанти н.: w Rohuzny (1765), Rozuzna (1789), Рагозна (1800), Rohozna (1820), Рогозна (1855), Рогізна (1926). Н. мотивована флоролексемою: пос. виникло біля заростів рогози [С. Д. Бабишин].

3893. Рогóвичі – с., Пл, Рог. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Очевидно, пос. існує з початку ХVI ст., оскільки в актах того часу згадуються князі Роговицькі [АЮЗР]. Варіанти н.: Роговичи (1855), Роговичі (1926). Родова або посесивна н.; пор. ос. н. Роговецъ (1538).

3894. Рогóвище – х., Пл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н: Роговичскій (1899), Роговищина (1906), Роговище (1910). Відойконімна н. (див. № 3893).

3895. Рогозянка – ур. біля колишнього с. Студениця (Км), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Суфіксальна відфлоролексемна н.

3896. Рожúчна – с., Шп, Рож. Варіанти н.: Рожична (1629), Рожично (1848), Ружично (1855). Етимологічні гіпотези: 1) с. розміщене на місці лісу, де росли рожі; 2) ця земля сприятлива для росту жита – „рожи”; 3) колись тут поліція застосовувала рожна – „палки із залізним наконечником” [М. І. Теодорович]. На нашу думку, посесивна н.; пор. ос. н. Рожко (1288), Рожа, Рожечникъ [М. М. Тупиков].

3897. Рóжни – с., Лт, Куд. Варіанти н.: Рожновка (кін. XVІ ст.), Rozny (1661), Ryzni (1787), Рожны (1805), Rozna (1820), Рожаны (1862), Рожни (1926), Ріжни (1946). Посесивна відантропонімна н.

3898. Роз’ї́зд – зал. будка, Ск. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. біля с. Воронківці. В основі н. – апелятив роз’їзд зі значенням „роздвоєння одноколійної залізниці, яке дає можливість розійтися зустрічним поїздам, вагонам; зупинка на місці такого роздвоєння” [СУМ].

3899. Роз’ї́зд Сáвинці – роз’їзд, Яр. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з апелятива у значенні АГТ та ойконіма.

3900. Розсóхи – с., Др, У 1661 р. фіксується ойконім Rosohociec (можливо, н. стосується іншого пос.). Варіанти н.: Rosochy, Rosochi (1784), Росохы (1805), Росоши (поч. ХІХ ст.), Rossochy (1820), Россоха (1862), д. Росохи (1888), д. Россохи (1893), Розсохи (1926). Пос. виникло в ур. Розсоха [Радянське Поділля. – 1986. – № 154]. Н. ур. мотивована ГТ розсоха – „роздвоєння, розвилка, злиття, гирло” [Б. Д. Грінченко]. Пор. також розсохуватий – „сухе річище” [К. С. Баценко].

3901. Розсохувáта – с., Лт, Яли. Варіанти н.: Rosochowata (1784), Росоховата (1805), Розхоховата (поч. ХІХ ст.), Россоховата (1862), Розсохувата (1946). Н. – див. № 3900.

3902. Розсоша – с., Хм, Роз. Варіанти н.: Rososach (1661), Росоли (1764), Rososza (1789), Росоше (1805), Росоша (поч. ХІХ ст.), Rossosze (1820), Росшосе (1888), Россоше (1889), Россоша (1926), Розсоша (1946). Н. – див. № 3900. Пор. також ГТ розсоша – „невеличка річка” [Е. М. Мурзаєв].

3903. Рóїк – окреме господарство, Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Пархомівці. Посесивна н. (див. також № 3828)

3904. Рокúтне – с., Із, Блч. Варіанти н.: Рокитна (1629), п. Ракитно (1885), Rokitno (1889), Рокитыно (1921), Рокитне (1946). На нашу думку, відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Рокита, Ракита (1497). Пор. рокита – „верба”; рокитити – „рокотати” [ЕСУМ].

3905. Романúни – с., Сл, Мин. Варіанти н.: Romanin (1889), прис. Романинъ (1899), Романина (1906), прис. Романикъ (1910), Романіни (1926), Романини (1946). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Роман (1238). Див. також – землевласник Романовський [АЮЗР].

3906. Ромáнів – зал. ст., Шп. Існувала у ХХ ст. Варіанти н.: фольв. Романовъ (1906), Романов (1992). Трансойконімна н.

3907. Ромáнів – с., Тф, Плх. Варіанти н.: х. Романовъ (1840), Romanow (1889), х. Романів (1926). В основі н. – ім’я першого поселенця [І. А. Стасюк].

3908. Ромáнів – с., Шп, Крч. Варіанти н.: Rochmanow (1696), Романово (1848), Романовка (1855), Romanow (1888), Романов (1899), Романів (1926). Посесивна н.; пор. ос. н. Роман (1238).

3909. Ромáнівка – с., Лт. Існувало у І пол. ХХ ст., приєднане до с. Копитинці. Відантропонімна н.

3910. Ромáнівка – с., Чм, Глн. За переказами, в урочищі Княже Зайчисько і на горі Звенигора існувало м. Звенигород, згадуване в літописах у Х–ХІ ст. Вiдоме з XV ст. Варіанти н.: Germakowka (1661), д. Германовка (1862), Германівка (1926), Романівка (1946), Романовка (1979). Етимологічні гіпотези: 1) власником поселення був Герман. З часом н. трансформувалася у сучасний варіант; 2) пос. заснував поміщик Герман Ланг, а недалеко на р. Збруч збудував добротний млин, біля якого теж заселив людей; об’єднавши н. двох сільських вулиць, с. почали називати Германо-Жорнівка; 3) у 1914 р. нащадки пані Ліпської (останньої власниці с.) віддали пос. у володіння лісничому Романові Квятковському, який був родом із сусіднього с. Трибухівці. Новий хазяїн перейменував пос. на Романівку. Отже, обидві н. – відантропонімні: перша – посесивна, друга – невідомої мотивації.

3911. Ромáнівка (колгóсп Червóна прáця) – висілок, Хм. Існував у 20-х рр. ХХ ст. біля с. Олешин. Дві паралельні н.: відантропонімна та н.-сл.-сп. з ідеологічним забарвленням.

3912. Романíнська – зал. будка, Сл. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. біля с. Хутір. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

3913. Ромáнків – х., Тф. Існував у І трет. ХХ ст. біля смт. Базалія. Посесивна н.

3914. Ромáнщина – х., Шп. Існував на поч. ХХ ст. Посесивна н.

3915. Романюкíв – х., Тф. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Святець. Посесивна н.

3916. Ромáтинці – с., Хм. Існувало у XVІІ–XVІІІ ст. біля с. Гвардійське. Варіанти н.: Romatincze (1674), Роматинц (1792). Детальніші відомості відсутні. Етимологія н. невідома; можливо, відантропонімна патронімічна н.

3917. Росíйська Бýда – с., Лт, Сні. С. Д. Бабишин вважає, що пос. засноване у ІІ пол. XVІІІ ст. розкольниками-старообрядцями, проте це документально не підтверджене. Відоме з поч. ХХ ст. Варіанти н.: х. Розсохська Буда (1926), Російська Буда (1946), Российская Буда (1979). Колишня н. складається з ГТ та ад’єктоніма. Сучасна н., ймовірно, утворилася внаслідок трансформації колишньої н.

3918. Рослíвщина – ур., Шп. Існувало на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Росоловещина (1906), Росоловещи (1910), Рословщина (1911). Відмікротопонімна н. (див. також № 3919).

3919. Росóлівці – с., Кр, Рос. Варіанти н.: Rosolowzce (1447), Росоловцы (1447), Росоловецъ (1857), Рословцы (1911), Росаловцы (1921), Росолівці (1926). За Ю. Д. Гжимайлом, н. є спогадом про те, що татари ловили русів – „русоловці”. На нашу думку, патронімічна н.; пор. також ос. н. Рослоневский-Лещинъ [АЮЗР].

3920. Рублúна – гора, Чм. Розташована у заказнику „Івахновецькі товтри” [ППХ]. Мабуть, в основі н. – дієслово рубати як вказівка на скелясті береги. Пор. рубанина – „місце в лісі, де вирубані дерева”; рублінник – „дроворуб” [ЕСУМ].

3921. Рýблянка – с., Кр, Ант. Варіанти н.: Рублянка (1629), Ryblienka (1888). За С. Бабишиним, н. походить від апелятива вруб – вирубка лісу з боку проїжджих доріг, яка проводилася з метою розширення орних земель. Не виключено, що н. має посесивний характер; пор. ос. н. Рубель (1495), поміщики Рублівські [АЮЗР]. Див. також № 3920.

3922. Руда́ – р., л. Хомори л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; початок на межі з Ізяславщиною; протікає через с. Чотирбоки, Ленківці (Шп). Н. виводять від слов’янського апелятива *ruda у значенні „рудий, червонуватий” [М. Т. Янко]. Див. також № 3926.

3923. Руда́ – р., п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Зубарі, Ревуха, Васьківці (Із). Варіант н.: „при рhчкh Руда” (1893) [СГУ]. Довжина (ідентифікована без н.) – 13 км [КРВУ]. Н. – див. № 3922.

3924. Руда – р., п. Ушиці л. Дністра; протікає через с. Солобківці й Тарасівка (Яр) [СГУ]. Н. – див. № 3922. На нашу думку, те саме, що й Ушка (див. № 4697).

3925. Рудá – с., Км, Руд. Відоме з XV ст. У ІІ пол. ХІХ – на поч. ХХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Новая Руда (1784), Руда (1630), Ruda (nad potok Rudka) (1565). Відгідронімна н. (див. № 3930). Певний вплив мав і ГТ руда (див. № 3926). Н. ускладнювалася квалітативним прикметником і прийменниково-гідронімною словосполукою.

3926. Рудá-Гірчичнянська – с., Дн, Млк. Варіанти н.: Ruda Gorczyczna (1789), д. Горчичная Руда (1862), д. Горчичанская Руда, Руда (1893), Руда-Горчичнянська (1926), Руда-Горчичанська (1938), Руда-Гірчичнянська (1960), Руда-Горчичнянская (1979). Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ руда зі значенням „болотиста лука; пасовище; висихаюче, вкрите рослинністю болото; долина зі стоячою неглибокою водою; заболочена рівнина, низовина тощо” [С. Д. Бабишин].

3927. Рудéнко – х., Лт. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Вербка. Посесивна н.

3928. Рудéнщина – х., Шп. Існував у І трет. ХХ ст. біля х. Хмелівка. Варіанти н.: Руднищина (1906), Руднитчина (1910), Руденщина (1926). Квалітативна н., в основі якої – ГТ рудня зі значенням „місце видобування руди; примітивне металургійне підприємство; пос., які виникали біля них” [В. А. Ніконов].

3929. Рýдка – р., л. Вільхівки (Мухи, Мушки) л. Дністра; протікає через с. Йосипівка (Чм). Варіант н.: Rudka [СГУ]. У говорах української мови, зокрема і подільських, поширений ГТ рудка – „іржаве болото; болото” [Б. Д. Грінченко], „мокра заболочена низина” [Т. А. Марусенко]; „долина між двома горами; болотиста лука, висихаюче болото; вкрите рослинністю пасовище” [С. Д. Бабишин]. В цілому типова для Поділля н. гідрооб’єкта, який протікає болотистою місцевістю, а вода має характерне („іржаве”) забарвлення. На нашу думку, те саме, що й Муха (див. № 3107).

3930. Рýдка – р., л. Дністра; початок біля с. Нефедівці (Км). Варіанти н.: Rudka [СГУ], Руска (1992). Довжина – 17 км [КРВУ]. Н. – див. № 3929. Наведена паралельна н. – помилкова.

3931. Ру́дка – р., л. Збруча л. Дністра; протікає через с. Рудка (Чм). Н. – див. № 3929.

3932. Ру́дка – р., п. Вілії л. Горині п. Прип’яті п. Дніпра [СГУ]. Гідрооб’єкт точно не локалізований; можливо, це р., що протікає через с. Гурщина, Карпилівка (Бл). Довжина – 12 км [КРВУ]. Н. – див. № 3929.

3933. Ру́дка – р., п. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра [СГУ]. Гідрооб’єкт точно не локалізований. На нашу думку, р. протікає через с. Чухелі, Богданівка, Нова Гребля (Вл). Довжина – 13 км [КРВУ]. Н. – див. № 3929.

3934. Рýдка – с., Дн, Руд. Варіанти н.: Rutka (1630–1650), w Rudce (1765), Рудка (1800). Н. мотивована ГТ (див. № 3929).

3935. Рýдка – с., Чм, Віл. Існує з І пол. ХХ ст. Н. – див. № 3934.

3936. Ру́дка – струмок, л. Середнього горба п. Калюсу л. Дністра; протікає біля с. Цівківці (Нв). Н. – див. № 3929.

3937. Рудка – ур. біля с. Нігин (Км), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 3929.

3938. Рýдка – х., Вн. Існував у І трет. ХХ ст. біля смт. Віньківці. Н. – див. № 3929.

3939. Рýдка – х., Гр. Існував у XVІІІ – І трет. ХХ ст. біля с. Кузьмин. Варіанти н.: Rutka (1775), Рудка (поч. ХІХ ст.), Rudki (1820). Н. – див. № 3929.

3940. Рýдка – х., Сл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Рівки. Варіанти н.: Руденщина (1910), Рудка (1926). Н. – див. № 3929.

3941. Рýдка-Чорнокозинéцька – х., Км. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Чорнокозинці. Н.-сл.-сп. складається з ГТ та ад’єктоніма.

3942. Рýдківські хуторú (Сíнне) – х., Нв. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Рудківці. Дві паралельні н.: перша складається з ад’єктоніма та АГТ, друга – відмікротопонімна.

3943. Рýдківці – с., Нв. Віл. Варіанти н.: wsi Rudkowiec (1623), Rutkowce (1630–1650), Рудковцы (серед. ХІХ ст.), Рутковцы (1888), Рудківці (1926). На нашу думку, рудківці – „ті, що живуть на рудках” (див. № 3929) або „мешканці пос., заснованого Рудком”; див. ос. н. Руд (1343), Рудко (1565).

3944. Рудкóвських – х., Бл. Як н. п. Рудковскихъ зареєстрований у 1911 р. Генітивна посесивна н.

3945. Руднúцького – х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Городок. Генітивна посесивна н.

3946. Рýдня – присілок, Сл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Миньківці. Н. – див. № 3948.

3947. Рýдня – х., Пл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Горошки. Н. – див. № 3948.

3948. Рýдня – с., Лт, Рдн. Варіанти н.: Rudnia (1784), Рудня (1862), Гудня (1905). В основі н. – ГТ рудня зі значенням „місце видобування руди; примітивне металургійне підприємство; пос., які виникали біля них” [В. А. Ніконов].

3949. Рýдня-Новéнька – с., Шп, Суд. Утворилося у ХІХ ст. [День за днем. – 1996. – 18 травня]. Варіанти н.: Рудня-Новенька (1855), Rudnia (1888), Рудня (1921). Н. (див. № 3948) ускладнена квалітативним прикметником.

3950. Рýжа – с., Чм, Крм. Засноване у XVІІІ ст. під н. Ружанська Слобідка [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Варіанти н.: д. Слоб. Ружа (1862), Ружа (1888). С. Д. Бабишин виводить н. від флоролексеми ружа. На нашу думку, н. відантропонімна; пор. ос. н. Ружа, Руж (1187). Н. ускладнювалася АГТ (див. № 4147).

3951. Ружúцького – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Педоси. Генітивна посесивна н.

3952. Ружичáнка – с., Хм, Руж. Відоме з XV ст. Варіанти н.: Ruzyczna Nowa (1661), Rožyczanka (1784), Ruzyczanki (1789), Рожычанка (1805), Рожичанка (поч. ХІХ ст.), д. Ружичанка (1862). Відойконімна н. (див. № 3952). Н. ускладнювалася квалітативним прикметником.

3953. Ружúчна – с., Хм. Відоме з XV ст. У 1946–1965 рр. – рай. ц. У 1981 р. приєднане до м. Хмельницький. Варіанти н.: Рожычна (1530), Ruzyczna Stara (1661), Rožyczna (1668), Ružyczny (1789), Ружична (1805), Рожична (поч. ХІХ ст.), Рожична Великая (1848), Ружична, Ружичное (1889). Етимологія н. невідома; можливо, відантропонімна н.; пор. ос. н. Ружа, Руж (1187). Н. ускладнювалася квалітативними прикметниками.

3954. Ружичня́́нський райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існувала у 1946–1965 рр. Центр – с. Ружична (Хм.). У складі району в різні роки нараховувалося: 30 сільрад, 1 місто та 35 сіл (1946), 29 сільрад та 66 н. п. (1962). Загальна площа становила 1100 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

3955. Рýнкошів – с., Км, Гру. Виникло у ХІІІ ст., відоме з 1431 р. під н. Румкошівці [Прапор Жовтня. – 1974. – № 112]. Варіанти н.: Rumcuszowcze (1431), Runkuszya (1630–1650), Ronkoszowa (1661), Ronkaszow (1765), Ronkuszow (1784), Rungoszow (1787), Ronkoszow (1789), Rakuszow (1789), Ронкушев (1805), Рукушев (серед. ХІХ ст.), Рункушев (1862), Рункушев, Рункошев (1893), Рункушов (1905), Великий-Рункошів (1926), Рункошів (1938). І. В. Гарнага вважає, що н. складається з етноніма ромин – „житель Румунії” та тюркського кош – „курінь, невелика хатина”; отже, румкош – „курінь, що належить волоху, румину”. На нашу думку, н. посесивна, в основі якої – ос. н. Румкош; пор. ос. н. Римко, Румко (1450).

3956. Русáлище – ур., Пл. Існувало у ХІХ – на поч. ХХ ст. Відмікротопонімна н., яка, можливо, пов’язана з віруваннями людей. Пор. також ос. н. Русалка (1483).

3957. Русáнівці – с., Лт, Глс. Варіанти н.: Russanowcze (1530–1542), Русановцы (1530–1542), Ruszanowcze (1565), Rusanowce (1661), Ruszanowce (1787), Русановка (поч. ХІХ ст.), Rusanowka (1820), Русанівці (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Русан (1388).

3958. Руські Фільварки – ур. у м. Кам’янець-Подільський, у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 3959.

3959. Рýські Фольвáрки – передмістя, Км. У серед. XVІ ст. виникли перші господарські приміщення; на поч. XVІІІ ст. тут оселилися перші селяни; у 1809 р. пос. перетворено у передмістя; міські управа – із 1870 р.; початкова н. – Русские Гумниска [ПЕВ]. Остаточно злилося із м. Кам’янець-Подільський на поч. ХХ ст. Варіанти н.: folwarki ruskie (1789), Ruskie Folwarki (1820), Русские фольварки (1888), Фольварки Русские (1893). Н.-сл.-сп. складається з етноніма (землі ще у XVІІІ ст. були передані руській общині) та АГТ (див. № 4338).

3960. Рябíївка – с., Вл, Ряб. Варіанти н.: Рабіевка (1855), Рябіевка (1899), Рабіївка (1925), Рябіївка (1946). За переказами, с. називалося Рибіївка, бо у Маначинському ставку було багато риби [М. І. Теодорович]. На нашу думку, н. вказує на першого поселенця; пор. ос. н. Рябъ (1495), Рябой (1560).

3961. Сабашíв – х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Великий Карабчіїв. Посесивна н.

3962. Саве́ліка – струмок, л. Калюсу л. Дністра; протікає у с. Цівківці (Нв). В основі гідроніма і однойменного ороніма – ім’я колишнього власника прилеглої території.

3963. Сáвéрці – с., Шп, Лот. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Саверцы (1855), Саварцы (1906), Саворцы (1910), Саверці (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Саворка, Саворъ (1495), Саверій (XVI ст.).

3964. Савинéцькі фільвáрки – фільварок, Яр. Існував у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. біля с. Савинці. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та АГТ.

3965. Савинéцько-Удрíєв – х., Яр. Існував у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Савинці. Варіанти н.: фольв. Удриевецкий фольварок (1893), х. Удриевцы (1914), Савинецько-Удрієв (1926). Відойконімна н. (див. № №3966, 4600). Колишня н. – ад’єктонім і АГТ (див. № 4338).

3966. Сáвинці – с., Яр, Сав. Варіанти н.: Schawincze (1469), Савинцы (1542), Sawiniec (1661), Савинці (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Сава (1046).

3967. Сáвичі – с., Шп, Хро. Варіанти н.: прис. Савичи (1855), Савичі (1926). Посесивна н.; див. землевласник Савич [АЮЗР].

3968. Сáвів – х., Вн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Гута. Посесивна н.

3969. Савíцького – х., Тф. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Борщівка. Варіанти н.: Савицкаго (1899), Савіцького (1926). В основі н. – прізвище власника у формі родового відмінка однини.

3970. Сáврик – х., Гр. Як н. п. зареєстрований у 1862 р. біля с. Слобідка-Сатанівська. Етимологія невідома; можливо, посесивна н.

3971. Сáвченко – окреме господарство, Хм. Існувало у І трет. ХХ ст. біля с. Пархомівці. В основі н. – прізвище власника.

3972. Савчýк – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Бережанка. Н. – див. № 3971.

3973. Садкú – ур., Тф. Існувало у ХІХ – на поч. ХХ ст. Локативна н., мотивована ГТ сад, садок; пор. також садок – „яма, заповнена водою, де вирощують рибу” [О. К. Данилюк].

3974. Садóва – х ., Км. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Каштанівка. Н. мотивована ГТ сад.

3975. Садóве – с., Др, Вов. Відоме з поч. ХХ ст. Варіанти н.: х. Садова (1926), П’ятий Район, Новосілка (1946), Садове (1979). Сучасна н. – див. № 3974. Друга н. – відмікротопонімна, мотивована найменуванням радгоспної дільниці. Паралельна н. – композит (ГТ та квалітативний прикметник).

3976. Садóве – с., Нв, Брс. Варіанти н.: фольв. Сороканы (1893), фільв. Сорокани (1926), Ворошиловка (1946), Садове (1959), Садовое (1979). Етимологія першої н. невідома; можливо, відантропонімна. Друга н. – меморіальна: в честь політичного діяча К. Є. Ворошилова. Сучасна н. – локативна: пос. розташоване в межах колгоспних садів району [С. Д. Бабишин].

3977. Садóве – с., Чм, Поч. Варіанти н.: х. Софьевка (1862), х. Софіївка (1926), Садове (1960), Садовое (1979). Перша н. мотивована ос. н. Софія (1462). Сучасна н. – див. № 3974.

3978. Садóчки – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Садове. Відмікротопонімна н., мотивована ГТ сад.

3979. Сáжівка – х., Дн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Гута-Яцьковецька. Мотивація н. невідома. Пор. сажа – „чорний осад від диму” [ЕСУМ]; саж – „хлів, місце, де закривають тварин для відгодівлі” [Б. Д. Грінченко].

3980. Сазóнщина – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Галузинці. Відмікротопонімна н., в основі якої – прізвище власника.

3981. Сайчукóве – ур., Пл. Як. н. п. існувало у ІІ пол. ХІХ ст. Посесивна н.

3982. Сáківка – частина с., Км. Існувало у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Оринин. Варіанти н.: Isakowka (1820), д. Саковка (1862), предм. Сакивка, Саковка (1893), предм. Исаковка, Саковка (1894), Саківка (1926). Зважаючи на перший варіант, в основі ойконіма – ос. н. Ісаак, Сакій (1627).

3983. Сакóвський – х., Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Михалківці. Посесивна н.

3984. Сам-вода́ – р., л. Згару п. Південного Бугу; протікає через с. Лозни, Голенищеве (Лт). Варіант н.: Самъ вода [СГУ]. Мотивація н. невідома; можливо, похідна від ГТ самець (див. № 3985).

3985. Саме́ць – потік, п. Ушки п. Ушиці л. Дністра; протікає через с. Проскурівка (Яр) [СГУ]. Н. походить від ГТ samice – „головне русло”. Поширення гідроніма на території України свідчить про те, що цей ГТ у формі чоловічого роду існував і в діалектах української мови [Л. Т. Масенко].

3986. Саме́́ць – р., п. Південного Бугу; початок біля с. Рижулинці, протікає через с. Кудринці, Малиничі, Ружична, Книжківці (Хм). Варіанти н.: Самецъ, Samiec, Кудринка [СГУ], Кудрянка. Довжина – 23 км [КРВУ]. В СГУ фіксується ще один гідрооб’єкт з такою н., однак це та сама р. Н. – див. № 3985. Паралельна н. – відойконімна (див. № 2372).

3987. Сáмка – р., л. Ушиці л. Дністра; протікає через с. Пирогівка, Станіславівка (Вн). Зафіксована у 1825 р. [СГУ]; „без н., довжиною 10 км” [КРВУ]. Н. – суфіксальний дериват (із зміною категорії роду), в основі якого – ГТ (див. № 3985).

3988. Сáмчúк – потік, п. Жванчика л.  Дністра; протікає через с. Кутківці (Чм). Варіант н.: Самчикъ (1825) [СГУ]. Н. мотивована ГТ (див. № 3985).

3989. Сáмчики – с., Ск, Смч. Варіанти н.: Самчинцы (1545), Samczyki (1583), другое Зимчинцы (1593), другое Самчинцы (1618), Самчики (1782–1783). Вважають, що правильна н. – Замчики: біля с., можливо, колись був укріплений замок [М. І. Теодорович]. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Самко, Самчик, Самійло (1627). Сучасний варіант – усічена колишня н. Н. диференціювалася числівником.

3990. Сáмчиківський парк – парк. Розташований в с. Самчики (Ск), на правому березі р. Случ. Закладений у кін. ХVІІI ст. ірландським пейзажним архітектором Діонісієм Маклером. На основі парку у 1997 р. створено Державний історико-культурний заповідник „Самчики” [І. Байдак]. Площа – 40 га [ППХ]. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

3991. Сáмчинська – ферма, Ск. Існувала як Самчинская у ХІХ ст. біля с. Самчинці. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

3992. Сáмчинці – с., Ск, Сам. Варіанти н.: Samszincze (1517), Самчинцы (1545), Зимчинцы (1593), Сомчинцы (1848), Самчинці (1926). За М. І. Теодоровичем, н. свідчить про наявність замків. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Самко (1627). Див. також № 3989.

3993. Сандалíна – с., Нв. Засноване у ХІХ ст. поміщиком Сцібор-Мархоцьким; у 1958 р. приєднане до с. Бучая. Варіанти н.: д. Санктлес (1862), прис. Санкт-Долина, Святая Долина (1893), Санктлен (1911), х. Сандаліна (1956). В основі н. – ГТ ліс, долина, ускладнені прикметником з релігійним забарвленням. Остання н. виникла внаслідок трансформації першої.

3994. Сáрнів – с., Вл, Сар. За переказами, пос. колись було передмістям д.-р. м. Брулова [В. К. Гульдман]. У кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Sarnow (1789), Сарнова (1799), Сарнов (поч. ХІХ ст.), Сарново (1862), Сарнів (1926). За С. Д. Бабишиним, у н. збереглася згадка про сарни, які вже давно винищені на території області. На нашу думку, н. відантропонімна посесивна.

3995. Сáрнівська долúна (Калістрáта) – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Качуринці. Дві паралельні н.: 1) відмікротопонімна з локативним значенням (ад’єктонім та ГТ); 2) генітивна посесивна н.

3996. Сáрнівська корчмá – корчма, Вл. Існувала як н. п. у XVІІІ–ХІХ ст. Варіанти н.: korzma (1784), Сарновская корчма (1893). Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ.

3997. Сасані́вка – р., п. Хомори л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Крачанівка, Сасанівка (Пл). Варіант н.: Сосановка [СГУ]. Відойконімна н. (див. № 3998); пор. також половецьке *sasi зі значенням „гнилий, смердючий” [М. Т. Янко].

3998. Сасáнівка – с., Пл, Мик. Варіанти н.: Сасановка (1618), Sasanowka (1891), Сасанівка (1926). Можливо, н. вказує на першого поселенця або засновника пос.; пор. ос. н. Сасанъ (1210), Сасъ (1442), Сасоній [І. І. Трійняк].

3999. Сасáнівськ – х., Пл. Існував на поч. ХХ ст. як Сасановскъ. Відойконімна н. (див. № 3998).

4000. Сáтанів – смт, Гр. Відоме з 1385 р. [В. О. Радзієвський]; за іншими даними – із 1404 р. [ІМІС]. Із 1436 р. (1443 р. або 1641 р.) – міст. З 1938 р. – смт. У 1932–1959 рр. – рай. ц. Варіанти н.: Schathanow (1404), Сатанов (1434), Szatanow (1564), Шатанов (1845), Сатанів (1926). Етимологічні гіпотези: 1) від латинського Sat and non (Зупинись!), проголошеного римськими легіонерами при завоюванні Дакії, що малоймовірно; 2) від молдавського сат – „велике село, селище”: відомо, що до ІХ ст. частина предків сучасних молдаван переселилася у наші краї [С. Д. Бабишин] або Caty Noy – зі значенням Нове село [М. Т. Янко]; 3) за легендою, від Сатана – „прокляте місце”: так м. назвали турки, які після сутички з міщанами думали, що ті, знеможені, повертаються в місто. Але виявилося, що мешканці завели турків у дрімучі гірські ліси, з яких не було виходу; 4) від апелятива сатана, оскільки неподалік знаходиться м. із синонімічною н. Чортків [В. І. Соха]; 5) тут проживали язичники-волхви, які дотримувалися своїх обрядів до XVII ст. Все, що було пов’язане з язичницькими обрядами, церква називала сатанинським [І. Байдак]; 6) від ос. н. Сатана. Морфемна будова ойконіма свідчить на користь останньої гіпотези. Можливо, таку н. мешканці пос. отримали за свою непокірливість: пор. навколишні села Богомолівка, Покровка, Спасівка.

4001. Сатанівка – с., Гр, Юрн. Варіанти н.: w Satanuwce (1765), Satanowka (1775), Сатановка (1800), Сатанівка (1926). Відойконімна н. (див. № 4000).

4002. Сáтанівська Слобíдка – с., Гр, Іва. Виникло на поч. XVІІІ ст. [Прапор Ілліча. – 1975. – № 84]. Варіанти н.: Slobudka (1787), Slobuoka do Satanowa (1789), д. Слоб. Сатановская (1862), д. Сатановская Слободка (1893), Сатановская Слободка, Монастырская Слободка (1905), Сатанвська Слобідка (1926). Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та АГТ (див. № 3298). Пос. колись належало Сатанівському Свято-Троїцькому чоловічому монастиреві, що й зумовило варіант н.

4003. Сáтанівська Юридúка – с., Гр. Адам-Микола Сенявський у 1720 р. дав монастиреві юридику (передмістя) під н. Підмонастир’я [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. У 30-х рр. ХХ ст. с. було приєднане до с. Кам’янка. Варіанти н.: Xiędzuwka (1789), Xiędzowka (1820), Ксензовка (1855), Юридика (1888), д. Сатановская Юридика, Ксендзовка (1905), Сатанівська Юридика (1926). Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та АГТ (див. № 2960). Варіант н. – посесивний відапелятивний суфіксальний дериват (див. № 2360).

4004. Сатанівське озеро – став на р. Збруч біля смт. Сатанів (Гр) [С. Д. Бабишин]. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

4005. Сáтанівський райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існувала у 1932–1959 рр. Центр – смт. Сатанів (Гр.). У 1946 р. нараховувалося 25 сільрад та 47 н. п. Загальна площа становила 400 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

4006. Сáтанівський Свято-Трóїцький чоловíчий монастúр – монастир, Гр. Збудований у ХVI ст. [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Як н. п. фіксувався у ХІХ ст. Варіанти н.: Трояцкой (1800), Ман. Сатановский (1805), Троицкой (поч. ХІХ ст.), Manastyr Satanowski (1820), Монастырь (1888), Сатановский Свято-Троицкий мужской монастирь (1893). В основі н. – найменування монастиря.

4007. Сатýрине – с., Др. Існувало у ІІ пол. ХІХ – І пол. ХХ ст. У 1967 р. приєднане до с. Пилипи. Варіанти н.: Сатурино (1862), д. Сатурин-хутор (1888), выс. Сатурин (1893), посіл. Сатуріно (1926), Сатурине (1946). Посесивна н., яка раніше ускладнювалася АГТ.

4008. Сафацюкá і Горóдника – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Водички. В основі н. – прізвища власників у формі родового відмінка однини.

4009. Сахвáчина – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля смт. Вовковинці. Варіанти н.: Шафатчина (1905), Сахвачина (1926). Етимологія н. невідома; можливо, це видозмінений варіант слова захватчина.

4010. Сахкáмінь – сел., Км, Ніг. Виникло у 1950 р. біля кар’єру. Варіанти н.: сел. „Сахкамінь” (1956), Сахкамень (1979). Ойконім походить від н. республіканського тресту, заснованого у 20-х рр. ХХ ст.; йому були підпорядковані кар’єри з видобування вапнякового каменю для цукрозаводів. Пропозиція іменувати пос. Підгірним не знайшла підтримки [С. Д. Бабишин].

4011. Сахни – с., Лт, Сах. Варіанти н.: Sachny (1661), Сахны (1805), Сохны (1862), Сахни (1926). Посесивна н.: див. – посесор Сахно [АЮЗР]; пор. ос. н. Сахно ← Софон [І. І. Трійняк].

4012. Сахнíвський призавгóсп – призавгосп, Ск. Як. н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Сахнівка. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ.

4013. Сахнíвці – с., Із, Сах. Варіанти н.: Sachnowce (1517), Сахновцы (1545), Сахновъцы (1593), Сахнівці (1926). Етимологічні гіпотези: 1) від імені першого мешканця – мельника Сахна; 2) головним ремеслом мешканців було виготовлення сітей для вилову риби – саковъ новых. Звідси й н. Сакновцы, яка згодом видозмінилася [ВЕВ]. На нашу думку, посесивна н.; пор. ос. н. Сахно [АЮЗР]; див. також – землевласники Сахновські [АЮЗР].

4014. Сахнíвці – с., Ск., Схн. Варіанти н.: Сахновцы (1505), Sachnowce (1517), Сосновцы (1921), Сахнівці (1926). За переказами, тут жив розбійник Сахно, який грабував на шляхах; або ж власником пос. був сотник Сахно [Життя Старокостянтинівщини. – 1999. – 31 липня], що більш імовірно.

4015. Сачéнко– х., Лт. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Сахни. Посесивна н.

4016. Свиді́вка – р., п. Корчика л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Красностав (Сл). Варіант н.: Свидовка [СГУ]. На нашу думку, те саме, що й Ведмедівка (див. 492). Н. виводять від флоролексеми свид – „рід рослин родини кизилових” [М. Т. Янко, СУМ]. Див. також с. Свидова (Вінницька обл.).

4017. Свирúди – с., Із, Нов. Можливо, зафіксоване у 1629 р. як Свиридівка [О. І. Баранович]. Варіанти н.: д. Свириды (1850), Swiridy (1891), Свериды (1855), Свериди (1926), Свириди (1946). Родова н.; пор. ос. н. Свирид (1627).

4018. Свідéрського – висілок, Хм. Існував у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Данюки. Варіанти н.: Хутор Свидерского (1893), Свідерського (1926). Генітивна посесивна н.

4019. Свищевúця – х., Бл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Миклаші. Відмікротопонімна н., пор. апелятив свищ – „місце для бджолиної матки” [Б. Д. Грінченко]; „щілина, отвір” [СУМ].

4020. Свíршківці – с., Чм, Сві. Відоме з XV ст. під н. двір Свірча [С. Д. Бабишин]. Варіанти н.: Swirszkowcze (1456), Svyrczkowcze (1493), Свирчовцы (1530), Seuerkofce (1630–1650), w Swierzkowcach (1765), Szwierzchowce (1775), Свирчковцы (1805), Свершковцы (поч. ХІХ ст.), Сверчковцы (серед. ХІХ ст.), Свиршковцы (1888), Свіршківці (1926), Свірчиківці (1946). Посесивна н.: у XV–XVІ ст. пос. належало поміщикам Свірчам [С. Д. Бабишин].

4021. Світанá – х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля м. Городок. В основі н. – прізвище власника у формі родового відмінка однини.

4022. Свíтла – пасіка, Бл. Як н. п. Свhтлая зареєстрована у 1899 р. Квалітативна н.

4023. Світянський фільвáрок – фільварок, Вл. Як н. п. зареєстрований у 1893 р. Н.-сл.-сп. складається із присвійного прикметника та АГТ (див. № 4338).

4024. Свíчна – с., Лт, Куд. Варіанти н.: Свечна (1530), Swieczna (1565), Swiczna (1704), Свечное (1862), Свична (1888), Свична, Свечная (деформована) (1893), Свічна (1926). С. Д. Бабишин пов’язує н. із свічково-воскобійним виробництвом. На нашу думку, н. відантропонімна.

4025. Сволочигáчі – пос., Смотрицька волость. Існувало у XV ст. Варіанти н.: Сволочигачи (1414), Сволоγигаγи (1429), Сволочаги (1429). Місцезнаходження пос. та етимологія н. невідомі. Можливо, н. пов’язана зі словами волочити і гаті, тобто пос. розташовувалося біля переправи через гідрооб’єкт; пор. також ГТ волок – „ділянка водного шляху, що припадає на сушу” [Е. М. Мурзаєв].

4026. Святе – озеро; розташоване біля с. Радошівка (Із). Варіант н.: Святое (1992). Н. – субстантивований квалітативний прикметник із сакральним змістом.

4027. Святéць – господарство, Тф. Існувало як н. п. госп. д. Святецъ у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Святець. Трансойконімна н.

4028. Святе́ць – струмок, п. Калинівки Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Святець (Тф). Варіанти н.: Swiatec, Święciec [СГУ]. Відойконімна н. (див. № 4029).

4029. Святéць – с., Тф, Свт. На рубежі ХІХ і ХХ ст. – вол. ц. У 1960–1962 рр. – рай. ц. Варіанти н.: Руда Святець (1420), Ryda Swjatec (1420), Swietec (1789), Свhнтецъ (серед. ХІХ ст.), Святецъ (1855), Святець (1926), Мануїльське (1959–1991). Етимологічні гіпотези: 1) на цю місцевість нападали татари, схоплювали жителів, звідси й н. Схватець, яка згодом змінилася; 2) засновник с. мав звичку повторювати польською мовою вислів із молитви: „Swieć sie Imіе Twoie”. Польською н. звучить як Свентецъ [М. І. Теодорович]; 3) власник с. освятив свій рудник; 4) с. заснував якийсь святець [І. А. Стасюк] – „святий, святенник” [Б. Д. Грінченко]; пор. також святець – „придорожній пам’ятник зі статуєю святого” [Б. Д. Грінченко], що більш імовірно. Колишні н.: 1) сл.-сп., що складається з ГТ та ойконіма; 2) меморіальна н.: в честь партійного діяча, академіка АН України Д. З. Мануїльського, який народився у с. [С. Д. Бабишин].

4030. Святéць – ферма, Тф. Зафіксована у ХІХ ст. на південь від с. Святець. Трансойконімна н.

4031. Святéць – ферма, Тф. Існувала у ХІХ – І трет. ХХ ст. на північ від с. Святецъ. Трансойконімна н.

4032. Святéцька – ферма, Тф. Зафіксована у ХІХ ст. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

4033. Святéцькі хуторú – с., Тф. Існували у ХІХ ст. біля с. Святець. Варіанти н.: Х-ра Святецки (1855), с. Святецкі хутора (1899). Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та АГТ.

4034. Священника – х., Яр. Існував у ІІ пол. ХІХ – на поч. ХХ ст. біля с. Солобківці. Варіанти н.: фольв. Ксензовский (1862), х. Свящ. (1911). Посесивна н.

4035. Северúни – с., Ск, Вшп. Варіанти н.: Сhверины (1855), Северины (1888), Seweryny (1889), Северинне (1921), Северини (1946). Родова н.; пор. ос. н. Северъ (1045), Северинъ (1610).

4036. Севкó – х., Км. Існував у І трет. ХХ ст. біля м. Кам’янець-Подільський. Посесивна н.

4037. Севрюкú – с., Кр, Свр. Варіанти н.: Севруки (1618), Sewrukie (1789), Савруки (серед. ХІХ ст.), Совруки (1850), Сєвруки (1921), Севрюки (1946). Етимологічні гіпотези: 1) купці кинули на шляху северина, який тут оселився і грабував із синами проїжджих: їм йшло „все в руки” [Ю. Д. Гжимайло]; 2) місцевість, на якій розміщене с., була родюча, давала людині „все в руки” – Всевруки; 3) в основі н. – ім’я першого поселенця Северіана, в народних устах Севрук [М. І. Теодорович]. На нашу думку, родова н.; пор. ос. н. Севрукъ, Севрюкъ ← Северин (1545).

4038. Сек і Воляк – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Канівка. В основі н. – прізвища власників.

4039. Селисько – ур. біля с. Аркадіївці (Хм), у якому знайдено залишки давньоруського городища [І. С. Винокур]. В основі н. – місцевий ГТ зі значенням „місце, де було село”.

4040. Селисько – ур. біля с. Мшанець (Сс), у якому знайдено залишки давнього городища [І. С. Винокур]. Н. – див. № 4039.

4041. Селисько – ур. біля с. Рахнівка (Дн), у якому знайдено залишки давнього пос. – за переказами, с. Почапинці [І. С. Винокур]. Н. – див. № 4039.

4042. Селисько – ур. біля с. Сирватинці (Гр), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 4039.

4043. Селисько – ур. біля с. Трительники (Вл), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 4039.

4044. Сéлисько – частина с., Км. Вiдоме у XVІІІ – І трет. ХХ ст., злилося із с. Оринин. Варіанти н.: na Siedlisky (1765), д. Селиска (1862), Селиско (1888), Селища, Селиска, Саласка, Седлиска (1894), Селисько (1926). Відмікротопонімна н., мотивована ГТ селище зі значенням „оселя, поселення, присілок, слобода, слобідка” [СУМ].

4045. Сéлисько (Олéшківські Садúби) – висілок, Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Олешківці. Дві паралельні н.: 1) відмікротопонімна (див. № 4039); 2) н.-сл.-сп., що складається з ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ.

4046. Селúчів – с., Сл, Брд. Варіанти н.: Selizchewo (1568), Селичево (1855) Селичовъ (серед. ХІХ ст.), Селичевъ (1888), Селичів (1946). Посесивна н.; пор. ос. н. Селило (1313), Селица (1529).

4047. Селúчівщина – х., Сл. Існував на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Селичивщина (1910), Селичевщина (1911). Відойконімна н. (див. № 4046).

4048. Сéлище – ур., Шп. Існувало у ХІХ ст. біля с. Судилків. В основі н. – АГТ селище зі значенням „залишки стародавнього неукріпленого пос.; місце, де колись було с.; оселя, поселення, присілок, слобода, слобідка” [СУМ].

4049. Селище – ур. біля с. Бубнівка (Хм). За переказами, тут знаходилося спалене татарами с. Васильківці [М. В. Симашкевич]. Н. – див. № 4048.

4050. Селище – ур. біля колишнього с. Залетичівка (Лт), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 4048.

4051. Селище – ур. біля с. Нагоряни (Км), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 4048.

4052. Селище – ур. біля с. Шпичинці (Хм), у якому знайдено залишки давнього городища – імовірно, м. Сінківці [І. С. Винокур]. Н. – див. № 4048.

4053. Сéлище Волочúського завóду – с-ще, Вл. Селище виникло після 1870 р., коли був збудований цукровий завод. У народі воно іменувалось як Цукрозавод [С. Д. Бабишин]. У 1960 р. приєднане до с. Волочиськ Другий під назвою Волочиськ. Варіанти н.: пос. Збручська цукроварня (1925), Селище Волочиського заводу (1946). Зараз побутує назва Цукрозавод, Сахзавод. Н.-сл.-сп. складалася з АГТ (див. № 4048), ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ. Варіант н. мотивувався гідронімом.

4054. Сéлище Ждáнова – сел., Гр. Існувало у серед. ХХ ст., приєднане до м. Городок. Варіанти н.: сел. Жданове (1956), селище Жданова (1960). Меморіальна н., ускладнена АГТ (див. № 4048).

4055. Сéлище залізнúчної стáнції Вíкторівка – сел., Гр. Виникло у 1914 р., у 1957 р. приєднане до м. Городок. Варіанти н.: зал. ст. Вікторівка (18 верста Гусятинської лінії) (1926), ст. Вікторія (1938), селище залізничної станції Вікторівка (1946). Пос. назване в честь богині перемоги Вікторії: люди сподівались на її прихильність у переддень першої світової війни [Прапор Ілліча. – 1975. – № 84]. Н. ускладнювалася АГТ. Варіант н. – див. № 1205.

4056. Сéлище цукрóвого завóду ім. Чичéріна – с-ще, Гр. Цукрозавод збудований у 1839 р. [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Пос., яке існувало при ньому, у 1957 р. приєднане до м. Городок. Варіанти н.: д. Сахарн. зав. (1862), Городоцкий сахароваренный завод (1893), посіл. Цукроварня (1926), селище цукрового заводу ім. Чичеріна (1956). Тривалий час н. заводу і пос. не розрізнялася. Остання н. – меморіальна; пор. радгосп ім. Чичеріна [Г. С. Дем’янчук], розташований поруч.

4057. Селό-Кáм’янка – зал. ст., Сл. Зафіксована як н. п. Село-Каменка у 1992 р. біля с. Кам’янка. Н.-сл.-сп. складається з АГТ та ойконіма.

4058. Семéнів – с., Бл, Сем. Відоме з 1233 р. У 1796–1923 рр. – вол. ц. [Життя і слово. – 1998. – 17 червня]. Варіанти н.: Семеновъ (1545), Semenow (1789), Siemionow (1884), Семенів (1926). Посесивна н.: за легендою, багатий селянин подарував землі синам Семену, Данилу та Денису, які заснували пос., назвавши їх своїми іменами [Життя і слово. – 1998. – 17 червня]; пор. ос. н. Семен (1627).

4059. Семéнів Кут – х., Пл. Як. н. п. Семеновъ Кут існував у ІІ пол. ХІХ ст. Н.-сл.-сп. складається з присвійного прикметника та ГТ.

4060. Семе́нівка – р., п. Полтви п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Волиця, Поляхове, Рідка, Бережинці (Тф), Калинівка, Данилівка, Денисівка, Семенів (Бл). Варіанти н.: Семеновка, Курлевица [СГУ]. Довжина – 23 км [КРВУ]. Суфіксальна відойконімна н. (див. № 4058). Паралельна н. – невідомого походження.

4061. Семéнівський – х., Тф. Заснований у 30-х рр. ХХ ст. У 40-х рр. приєднаний до с. Турівка. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

4062–4063. Семéново урóчище – ліс. ст. (2), Вн. Як н. п. зареєстровані у 1926 р. Відмікротопонімна н.

4064. Семирéньки – с., Ск, Сам. Варіанти н.: Siеmiereczincze (1517), Семеричино (1545), Семеренки (1593), Семеринки (1850), Semerynki (1889), Семеринцы (1899), Семерики (1911), Семиреньки (1946). С. Д. Бабишин вважає, що н. вказує на кількість димів у пос. – сім. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Семеренко, Семерко (1567).

4065. Семихáтки – х., Гр. Існував у серед. ХХ ст. У 1956 р. знято з обліку н. п. Квалітативна н.: числівник сім вказує на кількість будинків у пос. [С. Д. Бабишин].

4066. Сенгáнова Андрéя – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Щаснівка. Генітивна посесивна н.

4067. Сенíгів – с., Шп, Рил. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Синяговъ (1816), Сениговъ (1855), Seniegow (1889), Сепиговъ (1906), Синігів (1926), Сенігів (1946). Можливо, відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Сєнко, Сєнько (1495). Див. також ГТ сень – „листяне покриття дерев, житло; місцевість, край” [Е. М. Мурзаєв].

4068. Сеня́́ва – р., басейн Горині п. Прип’яті п. Дніпра (Тф); зафіксована у 1893 р. біля с. Поляхове: „село Поляхова расположено вблизи рч. Сенявы” [СГУ]. На нашу думку, те саме, що й Поляхівка (див. №3676). Суфіксальна відприкметникова н. із квалітативним забарвленням; пор. апелятив синява – „синя поверхня” [СУМ], синявка – „стояча вода, болото, калюжа” [Б. Д. Грінченко].

4069. Сербинів – с., Вл, Фед. Варіанти н.: w Serbinowie (1765), Сербенав (1800), д. Сербинов (1805), Сербиновка (1884), Сервиновка (1898), Сербинів (1926). В. Д. Дяченко вважає, що н. мотивована етнонімом: у XVIII–ХІХ ст. відбулося переселення сербів на територію Поділля. Пор. також ос. н. Серб (1454), див. – поміщик Сербин (1613).

4070. Сербúнівка – с., Ск, Срб. Вперше згадується у 1569 р. як передмістя Острополя [ІМІС]. Варіанти н.: Сербиновка (1855), Сербинівка (1926). Н. мотивована етнонімом сербин – „серб” [Б. Д. Грінченко]; пор. також ос. н. Сербъ (1454), Сербинъ (1598).

4071. Сервéтник – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Бережанка. Посесивна н.

4072. Сергíївка – с., Вл, Буб. Варіанти н.: Serheyowcze (1493), Serhiowka (1611), Serhyiowka (1668), Serhijowka (1789), Сергеевка (1800), Sergiewka (1820), Сергіївка (1926), Сергієвка (1938). Патронімічна н.; пор. ос. н. Сергей, Сергейко (1495).

4073. Серединéцький ліс – х., Шп. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Серединська (1855), Серединецкій лhс (1911). Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

4074. Середúнці – с., Шп, Срд. Варіанти н.: Серединъцы (1593), Seredynce (1733), Серединцы (1911), Серединці (1926). За С. Д. Бабишиним, н. вказує на розташування пос. на місцевості – по середині. Пор. також ГТ середина – „місце, однаково віддалене від кінця, країв чого-небудь; простір в обгородженому місці” [СУМ]. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Середа (1565).

4075. Середні Гони – ур. біля с. Тарасівка (Ям), у якому знайдено курган [І. С. Винокур]. Плюральна н., похідна від ГТ гони зі значенням „зоране поле; міра зораного поля і взагалі простору” [Б. Д. Грінченко].

4076. Сере́дній горб – потік, п. Калюсу л. Дністра; протікає у с. Цівківці (Нв). Відмікротопонімна н. (потік протікає поруч з однойменним об’єктом рельєфу).

4077. Серéдній горб – х., Нв. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Цівківці. Відмікротопонімна н.: в основі н. – н. гори Середній горб.

4078. Серéдня – гора, Чм. Розташована у заказнику „Івахновецькі товтри” [ППХ]. Н. – субстантивований прикметник з локативно-квалітативним значенням.

4079. Серлівка – ур. біля с. Гораївка (Км), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Можливо, відантропонімна н.

4080. Сивíр – с., Із, Дер. Варіанти н.: Сиверка (1855), Сиверъ (1899), Сівер (1926), Сивір (1987). На нашу думку, н. відантропонімна посесивна; пор. ос. н. Сиверъ (ХV ст.). Див. також ГТ сивер – „північ, мокра холодна погода” [М. І. Теодорович].

4081. Сúвки – с., Бл, Сив. Варіанти н.: Сивки (1629), Siwki (1872), Siewki (1885), Савки (1921). Вважають, що у цій місцевості є глина, яку в народі називають сивою. Ця ознака й лягла в основу н. [М. І. Теодорович]. На нашу думку, родова н.; пор. ос. н. Сивко (1495), Сивковъ (1500).

4082. Сúвки – с., Із. Існувало у ХІХ – І пол. ХХ ст. У 1969 р. приєднане до с. Радошівка. Варіанти н.: Siwki (1889), Сивки (1926). Посесивна н. (див. № 4081).

4083. Сúвків – х., Пл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля м. Полонне. Варіанти н.: Сивковъ (1899), Сивків (1926). Відантропонімна посесивна н.

4084. Сиворóги – с., Дн, Срг. Варіанти н.: Seworohy (1661), w Siworohach (1765), Siworogi (1787), Сивороги (1805). За переказами, біля с. була сіра (сива) гора [В. С. Прокопчук]. Родова н.

4085. Сидóрівці – посілок, Км. Як н. п. зареєстрований у серед. ХІХ ст. біля с. Рихта. Відантропонімна н. (див. № 4086).

4086. Сидóркове – х., Шп. Існував у ІІ пол. ХІХ ст. як Сидорково. Посесивна н.; пор. ос. н. Сидоръ, Сидорко (1498).

4087. Симакíвка – с., Км. Відоме з ІІ пол. ХІХ ст. У 50-х рр. ХХ ст. приєднане до с. Княгинин. Варіанти н.: д. Семаковка (1862), прис. Симаковка (1905), прис. Семаківка (1926), х. Симаківка (1956). Посесивна н.: див. – поміщики Семаківські [АЮЗР]; пор. ос. н. Семак, Симакин (1615).

4088. Синю́тки, – с., Бл, Гул. Варіанти н.: Сенютки (1545), Сенювка (1593), Siniutki (1618), Синютки (1816), Посесивна н.: власниками пос. були Синюти [АЮЗР].

4089. Синю́ха – р., л. Ушиці л. Дністра (Нв). Варіант н.: Siniucha [СГУ]. За Геродотом, носила назву Ексампей, що в перекладі означає „Святі шляхи”, у Д. Яворницького подано: „ ...Синюха иначе Синяя – вода, по-турецьки Гек-су, т. е. „синяя вода” [М. Т. Янко]. Безумовно, таке пояснення стосується н. лівої притоки Південного Бугу. Аналізований гідронім – суфіксальний відад’єктивний дериват із квалітативним забарвленням.

4090. Синя́ва – р., п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; початок біля с. Миньківці, протікає через с. Перемишель, Улашанівка, Крупець (Сл). Варіанти н.: Siniawa, Siniawy [СГУ]. Н. – див. № 4068.

4091. Синя́ва – х., Сл. Як н. п. хут. Синява, “Синяви” зареєстрований у 1926 р. Н. – див. № 4068.

4092. Синякíвці – с., Дн, Млк. Варіанти н.: Семяковцы (І пол. XVІ ст.), Siemiakowcze, Siemakowcze (1564), Sieniakowcze (1565), Сеняковцы (1565), Siniakowcze (1569), w Sieniakowcach (1765), Siniakowce (1784), Синяковцы (1800), Синиковцы (1889), Синяківці (1926). Етимологічні гіпотези: 1) н. мотивована прикметником синій [С. Д. Бабишин]; 2) в основі н. – сл.-сп. „сині озера в кінці” [В. С. Прокопчук]. На нашу думку, н. патронімічна; пор. ос. н.Синяк (1780), Синяков (1582). Див. також № 4068.

4093. Сирвáтинці – с., Гр, Ски. Варіанти н.: Seryaczyncze (1493), Serwatincze, Serwaczyncze (1578–1583), Czerwaczinczy (1630–1650), Serwatynce (1661), Серватинцы (1805), д. Серватинцы, Сырватинцы (деформована н.) (1893), Сирватинці (1926). С. Д. Бабишин пов’язує н. з діалектизмом сервета – „скатерка”: серветниці – „нащадки того, хто виготовляв серветки”. На нашу думку, патронімічна н.

4094. Сич – ур., Сл. Існувало у XIX – на поч. XX ст. як н. п. Сич. Відмікротопонімна н., в основі якої – зоолексема сич зі значенням „хижий нічний птах” [Б. Д. Грінченко].

4095. Сíвакá – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Малиничі. В основі н. – прізвище власника у формі родового відмінка однини.

4096. Сікóрщина – х., Пл. Існував у XIX – на поч. XX ст. Відантропонімна посесивна н.; пор. також зоолексему сикір – „синиця” [Б. Д. Грінченко].

4097–4099. 70, 71, 75 верста Проскурівської лінії – зал. будка, Др. Як н. п. зареєстровано у 1926 р. Числівниково-прикметниково-іменникове сл.-сп. з локативним значенням.

4100. 79 верста Проскурівської лінії – блок пост, Хм. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. Н. – див. № 4097.

4101. 77 верста Проскурівської лінії – зал. будка і півкасарня, Др. Як н. п. зареєстровано у 1926 р. Н. – див. № 4097.

4102. 74 верста Проскурівської лінії – зал. будка і блок пост, Др. Як н. п. зареєстровано у 1926 р. Н. – див. № 4097.

4103. 17 верста Гусятинської лінії – зал. будка, Гр. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 4097.

4104. Сільськúй Зáпуст Мідая – ур., Ск. Існувало як Сельскій Зап. Мидая у ХІХ ст. біля м. Старокостянтинів. Н.-сл.-сп. складається з прикметника, утвореного від АГТ, антропоніма та ГТ запуст – „густий ліс, густі молоді зарослі”; „жива огорожа” [Б. Д. Грінченко].

4105. Сільцé – с., Сл, Плн. Варіанти н.: Сельцо (1850), Сельце (1899), Сільце (1926). В основі н. – АГТ сільце зі значенням „невелике село, присілок” [СУМ]; „розкидані займища, де між жителями існували сімейні зв’язки” [С. Д. Бабишин].

4106. Сінне – ур. біля с. Рудківці (Нв), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Відприкметникова н., пов’язана із можливостями проведення на цій території сінозаготівлі.

4107. Сіновóди – с., Др, Кал. Варіанти н.: Sinowodi (1820), хут. Синовод (1915), х. Сіноводи (1926), Синоводы (1979). В основі н. – ГТ сіноводи зі значенням „сінокісні угіддя, що розкинулися при витоку кількох річок чи струмків” [С. Д. Бабишин].

4108. Сіножáті – х., Вн. Існував у І пол. ХХ ст. біля с. Зіньків; у 1956 р. знято з обліку н. п. Варіанти н.: х. Сіножаті (1926), х. Адамівські Сіножаті, Сіножаті (1946). Відмікротопонімна н.; пор. ГТ сіножать – „місце, відведене для косіння трави на сіно, сінокіс” [СУМ]. Варіант н. ускладнювався ад’єктонімом.

4109. Сіножать – ур. біля с. Кривчик (Дн), у якому знайдено курган. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 4108.

4110. Сіножать – ур. біля с. Кудринці (Км), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 4108.

4111. Сіножáть – х., Із. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Ріпки. Н. – див. № 4108.

4112. Сіножáть – х., Лт. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Кудинка. Н. – див. № 4108.

4113. Сітáнове – ур., Др. Існувало у XVІ ст. як пос., розорене татарами у 1559 р. Пізніше декілька разів відновлювалося [Радянське Поділля. – 1967. – № 181]. Зараз існує лише ур. Сітанове біля смт. Вовковинці (Др), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Відантропонімна посесивна н.

4114. Сíчинці – с., Дн, Січ. Варіанти н.: Syczincze (1578), Kieziniecz (1630–1650), Siczynce (1661), Sieczyncze (1758), Syczyncze (1765), Szyczynce (1775), Szycynce (1784), Сичинцы (1805), Сечинцы (серед. ХІХ ст.), Січинці (1926), Січенці (1938). За переказами, пос. виникло на місці загибелі (січі) від рук татар мешканців с. Панасівка [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. На нашу думку, в основі н. – ГТ січа зі значенням „угіддя; місце в лісі, де вирубаний ліс” [М. Т. Янко]; січинці – „поселенці на січі”. Не виключено, що н. мотивована антропонімом.

4115. Скавишí – х., Із. Існував у XIX – на поч. XX ст. як н. п. Скавиши. Посесивна н.

4116. Сказинéцька дубúна – ліс. ст., Яр. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма (див. № 5313) та ГТ.

4117. Скалá – х., Гр. Існував у кін. ХІХ – І пол. ХХ ст.; у 1957 р. приєднаний до м. Городок. Варіанти н.: х. Скала (При мельницах) (1893), посіл. Скала (1926). В основі н. – ГТ скала зі значенням „кам’яниста гора; здоровенне каміння; великий яр” [Е. М. Мурзаєв]. Варіант н. ускладнювався локативною конструкцією.

4118. Скáли – х., Гр. Існував у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Чорниводи. Варіанти н.: хут. Поскальны (1893), х. Поскальня, Поскальны (1894), Скали (1926). Н. – див. № 4117.

4119. Скалки – ур. в районі колишнього с. Теремці (Км), у якому знайдено залишки давнього городища [І. С. Винокур]. Плюральна н., мотивована ГТ скала зі значенням „скелі, уламки скель, камені” [Б. Д. Грінченко].

4120. Скарбова – ур. біля с. Ілляшівка (Ск), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Відапелятивна н., мотивована знаходженням у цій місцевості стародавніх монет.

4121. Скáрбова – х., Сл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Малий Правутин. Відантропонімна посесивна н. (див. також № 4120).

4122. Скаржинéцька агробáза – радгосп, Яр. Як н. п. фіксувався у 20-х рр. ХХ ст. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та АГТ.

4123. Скаржинéцька корчмá – корчма, Яр. Як н. п. зареєстрована у 1893 р. Н. – див. № 4122.

4124. Скаржинéцький парк – парк. Розташований біля с. Скаржинці (Яр). Заснований у кін. ХІХ ст. [ППХ]. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

4125. Скáржинці – с., Хм, Ліс. Варіанти н.: Skarzynce (1784), Скаржанцы (1862), Скаржинцы (1888), Скаржинцы Климашовские (1893), Скаржинці (1926). Посесивна н.; пор. ос. н. Скарга (XVII ст.). Див. також – поміщики Скаржинецькі [АЮЗР].

4126. Скáржинці – с., Яр, Ска. Варіанти н.: Skarzynce (1784), Скаржинцы (1805), Каржинцы (поч. ХІХ ст.), Скаржинці (1926). Н. – див. № 4125.

4127. Скви́ля – р., п. Смотричу л. Дністра; початок вище с. Немиринці (Гр), протікає через с. Дахнівка, Андріївка, Куманів, Ліпибоки, Хоптинці, Веселець, Калитинці, Журавлинці, Шишківці; гирло під с. Кузьмин (Гр). Варіанти н.: Сквила (1825), Skwiła, Kwiła, Квила [СГУ]. Довжина – 25 км [КРВУ]. Н. виводять від неозначеної форми дієслова сквилити, безпосередньо – від кореня сквил- та закінчення -я, котре виконує роль словотвірного засобу. Долаючи природні перешкоди, вода утворює постійний одноманітний звук, ніби плаче (квилить) [М. Т. Янко].

4128. Скúбневе – зал. ст., Хм. Заснована у 1913 р. під н. Скібневе. Варіанти н.: Скибнево (1918–1920), Станція Скибнево (132 верста Шепетівської лінії) (1926), Скибневе (2004). Посесивна н.: колишнє пос. назване в честь поміщика Скібнєвського [С. Д. Бабишин]. Н. ускладнювалася АГТ. Паралельна н. – див. № 1205.

4129. Скидóвисько – с., Пл. Засноване у кін. ХVІІІ – на поч. ХІХ ст. [Новий шлях. – 1969. – 1 липня]. У 1971 р. злилося із смт. Понінка. Варіанти н.: ур. Скидовысько Гардзелево (1899), (1926). – х. Скидовисько. Відмікротопонімна н., в основі якої – ГТ скидовисько зі значенням „місце, де щось скидають”. Варіант н. ускладнювався відантропонімним посесивом.

4130. Скипчáнський млин – млин, Гр. Як н. п. зареєстрований у 1893 р. біля с. Скипче. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ.

4131. Скúпче – с., Гр, Ски. Варіанти н.: Skyepcze (1493), Скепцы (1530), Sekipcza (1630–1650), Kipcze (1661), w Skipczu (1765), Skibcze (1787), Сипча (1800), Скипча (серед. ХІХ ст.), Скипче (1893), Скіпче (1926). Етимологічні гіпотези: 1) від ГТ кіпець, скіпець – „місце, від якого розходиться кілька доріг; мітка, ямка, невелика купка землі” [Т. А. Марусенко]; 2) від ГТ скіпець – „земляний насип, залишки давніх могил, курганів”; 3) від апелятива скіпщина – віддавання землі на один посів з оплатою землевласникові від копи [С. Д. Бабишин]; 4) від слова скит – за переказами, пос. виникло біля житла монахів-відлюдників; 5) н. вказує на заняття поселенців: скит – „місце перегонки смоли, виготовлення з неї скипидару і каніфолі” [Прапор Ілліча. – 1975. – № 84]; 6) колишній варіант – Скітче, від апелятива скит: за переказами, скит (монастир), якому належало пос., знаходився недалеко від с. Скіпче на горі в лісі [В. Л. Печенюк]. Можливо, і відантропонімна н.

4132. Склярíвка – х., Ск. Існував як Скляровка у ХІХ ст. біля с. Харківці. Посесивна н.; пор. також апелятив скляр – „майстер, який склить вікна; робітник скляної промисловості” [СУМ].

4133. Сковорόдки – с., Ск, Скд. У 1796–1923 рр. – вол. ц. Варіанти н.: Skoworodincze (1517), Сковородинцы (1517), Сковротки (1545), Сковородки (1593), Skoworodki (1890). Етимологічні гіпотези: 1) від першопоселенця на прізвище Сковородець; 2) від апелятива сковорода, на якій татари смажили мешканців с.; 3) від польського слова skowrunek – „жайворонок”, яких було багато у цій місцевості; 4) від сл.-сп. „скорое рождение”, тобто пос. дуже швидко виникло; 5) пос. утворилося в період феодальної роздробленості і називалося Сковоротки, тобто Скороворота, які ведуть з одного князівства в інше [М. І. Теодорович]. Пор. також ГТ сковорода – „плоский підводний камінь” [Е. М. Мурзаєв]. На нашу думку, відантропонімна посесивна н.: боярин Сковородка відомий із поч. XVI ст. [Н. М. Яковенко].

4134. Скóїха – р., пр. Смотричу л. Дністра (Хмельницька обл.). Місцезнаходження не локалізоване. Варіант н.: Скоиха [СГУ], Скоіха [ГССРИ]. Етимологія н. незрозуміла; пор. також скойка – „черепашковий молюск” [ЕСУМ].

4135. Скотиня́нський млин (Вéйдліха) – односілля, Гр. Як н. п. зареєстроване у 1893 р. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ. Паралельна н. – посесивна.

4136. Скóра – потік, л. витік Сквилі п. Смотричу л. Дністра; біля с. Немиринці (Гр). Варіанти н.: Skora, Сксора (помилк.) [СГУ]. Гідронім – субстантивований прикметник зі значенням „швидкий”.

4137. Скрáжина – ур., Тф. Існувало у XIX – на поч. XX ст. Посесивна н.; пор. ос. н. Скрага (1592).

4138. Скри́́півка – р., л. Хомори л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Серединці, Березне, Велика Рішнівка, Сошки (Шп), Малі і Великі Каленичі, Коханівка, Велика Березна (Пл). Варіанти н.: Скрыновка, Скрыповка [СГУ]. Довжина – 26 км [КРВУ]. В основі н. – звуконаслідувальне слово (можливо, шум річки нагадував такі звуки).

4139. Славýта – м., Сл. Із 1633 р. – міст. З ХVІІ ст. до 1923 р. – вол. ц. У 1754 р. – магдебурзьке право. Із 1923 р. (крім 1962–1966 рр.) – рай. ц. Із 1938 р. – м. Варіанти н.: Деражня Воля, Воля Деражнянская (1617), Славутин (1619), место Шепетин или Славъітина (1626) Деражна (1629), Славутына (1634), Славута (1708), Slawuta (1765), Слаута (1857). Колишня н. складається з апелятива деражня – „місце первинного обробітку деревини” та АГТ воля: н. вказувала на те, що у болотистих околицях р. Держані оселилися селяни, які дістали волю від сплати податків [В. Берковський]. Проте така р. документально не зафіксована. Етимологічні гіпотези сучасної н.: 1) від ГТ славутина зі значенням „гарна, мальовнича місцевість” [В. І. Даль]: місто славне, оскільки розташоване в одному з наймальовничіших куточків Хмельниччини [Трудівник Полісся. – 1969. – 24 травня]; 2) власник земель Є. Я. Заславський у н. новозаснованого міста хотів увіковічнити свій рід; 3) відгідронімна н., оскільки знайдено документ під назвою „Інвентарний опис міста Славутина, що над річкою Славутою лежить” [В. Берковський]. На нашу думку, відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Славута (1529).

4140. Славýта – с., Вн, Нет. Існує з поч. ХХ ст. Варіанти н.: х. Нетеченський (1926), х. Славута (1946). Колишня н. – відойконімна (див. № 3171). Сучасна н. – емоційно-експресивна: від прикметника славний – на означення чудової навколишньої природи (див. також № 4139).

4141. Славýта І – зал. ст., Сл. Існує з ХІХ ст. Варіанти н.: Славута (1887), Славута І (2004). Трансойконімна н., ускладнена числівником.

4142. Славýта ІІ – зал. ст., Сл. Як н. п. Славута ІІ зафіксована у 2004 р. Н. – див. № 4141.

4143. Славýтський парк ім. Ф. М. Михáйлова – парк, розташований у центрі м. Славута. Площа – 6,5 га [ППХ]. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма, ГТ та антропонімної конструкції меморіального характеру.

4144. Славýтський райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існує із 1923 р. (крім 1962–1966 рр.). Центр – м. Славута. У складі району в різні роки нараховувалося: 17 сільрад та 91 н. п. (1926), 36 сільрад, 1 місто та 52 села (1946), 29 сільрад, 1 місто та 82 села (1962), 26 сільрад, 1 місто та 80 сіл (1987), 36 сільрад та 80 н. п. (2004). Загальна площа становить 1200 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

4145. Слúвна – ліс. ст., Км. Існувала у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: ур. Сливня (1893), л. ст. Сливна (1926). Відмікротопонімна н.; пор. ГТ сливник – „сад із сливових дерев” [Б. Д. Грінченко].

4146. Слівинщúна – ліс. ст., Нв. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 4145.

4147. Слобíдка – передмістя, Гр. Пос. під н. Юридика Костельна у 1589 р. віддане римсько-католицькому монастиреві [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. У 30-х рр. ХХ ст. приєднане до м. Городок. Варіанти н.: w Xięzey Slobutce (1765), Xięža Slobodka (1775), Sloboda Xięža (1784), Slobudka (1787), Ксенжовка (1805), Slob. Xiędzowka (1820), выс. Бедриковская Слободка, Ксендзовская Слободка (майже зникло) (1893), Слобідка (1926). Колишні н. ускладнювалися посесивним прикметником або адєєктонімом. В основі сучасної н. – АГТ слобідка зі значенням „пос. на Україні в ХVIІ–ХVIII ст., жителі яких тимчасово звільнялися від феодальних повинностей, мали якісь пільги, привілеї, т. зв. „свободи”; село з жителями, які займаються ремеслами, працюють на підприємствах; відокремлена частина великого села” [С. Д. Бабишин]. У ХХ ст. такі н. отримували невеликі пос., а також – при перейменуванні, за аналогією до існуючих навколо. Ареал поширення таких н. – Подністров’я, а північніше р. Південний Буг побутують н. Воля, Волиця із таким самим значенням.

4148. Слобíдка – с., Др, Ниж. Варіанти н.: Слободка (1437–1438), Slobothka (1563), Slobodka Derazniey Kalinskiey (1665), Slobodka (1784), Slobudka (1787), Сл. Кальнянская (1805), Slob. Kalnianska (1820), Кальнянская Слободка (1893), Кальнянська Слобідка (1926), Слобідка-Кальнянська (1946), Слобідка (1965). Н. – див. № 4147. Варіанти н. ускладнювалися ад’єктонімом (див. №№ 1233, 1918).

4149. Слобíдка – с., Км. Засноване близько 1730 р. У 1967 р. приєднане до с. Велика Слобідка. Варіанти н.: Slobodka (1775), Slobudka (1789), с. Слоб. Мукшанская (1862), д. Мукшанская Слободка (1893), Слобідка-Мукшанська (1926), Слобідка (1946). Н. – див. № 4148. Н. ускладнювалася ад’єктонімом (див. № 547).

4150. Слобíдка – с., Нв, Ста. Варіанти н.: Kuckiey Slobody (1661), w Slobutce (1765), Slobudka (1784), Slobudka Kucka (1789), Слободка (1800), Сл. Куцка (1805), Sloboda Kucka (1820), Кучская Слободка (1862), Слободка-Кучская (1888), Кучська Слобідка (1926), Слобідка (1946). Н. – див. № 4148. Н. ускладнювалася ад’єктонімом (див. № 2448).

4151. Слобíдка – с., Яр, Внг. Варіанти н.: Slobodka (1784), Slobodka Michalkowiecka (1789), Слоб. Михалковецкая (1805), Слоб. Михалпольская (1855), д. Михалковецкая Слободка (1893), Слобідка Михалковецька (1926), Слобідка (1946), Слободка (1979). Н. – див. № 4148. Н. ускладнювалася ад’єктонімом (див. № 3008).

4152. Слобíдка-Бáлинська – с., Дн, Чеч. Варіанти н.: Bulenska Gzele (1650), Slobodka (1661), w Slobutce (1765), Slobudka Balinska (1787), Slobudka do Balina (1789), Сл. Балинская (1800), Слободка (поч. ХІХ ст.), д. Балинская Слободка (1893), Слобідка-Балинівська (1926), Слобідка-Балинська (1946). Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та АГТ слобідка (див. № 4147).

4153. Слобíдка-Гірчичня́нська – с., Дн, Іва. Варіанти н.: Sloboda Gorczyczanska (1787), Slobudka do Mukarowa (1789), Slobodka (1820), Слободка (1862), д. Горчичанская Слободка (1893), Слободка-Горчичанская (1911), Слобідка-Горчичнянська (1926), Слобідка-Гірчичнянська (1946), Слободка-Горчичнянская (1979). Н. – див. № 4152.

4154. Слобíдка-Глушковéцька – с., Яр, Глу. Варіанти н.: Slobudka Gluszkowiecka (1765), Slobudka (1789), Сл. Глушковская (1805), Slob. Gluszkowiecka (1820), Слободка (1888), д. Глушковецкая Слободка (1893), Слобідка Глушковецька (1926), Слободка-Глушковецкая (1979). Н. – див. № 4152.

4155. Слобíдка-Горобíївська – х., Дн. Існував у XVІІІ – І трет. ХХ ст. біля с. Воробіївка. Варіанти н.: Sloboda Horobiowiecka (1784), Слобідка Горобіївська (1926). Н. – див. № 4152.

4156. Слобíдка-Гуменéцька – с., Км, Гум. Засноване у 1851 р. поміщицею Ідалією Росцишевською [ПЕВ]. Варіанти н.: д. Сл. Гуменицкая (1862), д. Гуминецкая Слободка (1893), Слобідка-Гумінецька (1926), Слобідка-Гуменецька (1946), Слободка-Гуменецкая (1979). Н. – див. № 4152.

4157. Слобíдка Женíшківська – с., Вн. Існувало у XVІІІ – І трет. ХХ ст. біля с. Женишківці. Варіанти н.: Ženiszkowce Male (1784), Слоб. Карачинецкая (1805), Slob. Karaczyniecka (1820), Слоб. Женишковецкая (Елионовка) (1862), д. Филяновка (1893), прис. Фулянувка (1911), Слобідка Женішківська (1926). Н. – див. № 4152. Н. ускладнювалася квалітативним прикметником. Варіанти – трансойконімна та відантропонімна посесивна н.

4158. Слобíдка-Залісéцька – с., Дн, Мак. Варіанти н.: Slobudka (1784), Slobodka (1820), Слободка (1911), Залесецкая-Слободка (1914), Слобідка-Залісцівська (1946), Слобідка-Залісецька (1960), Слободка-Залисецкая (1979), Слобідка-Залисецька (2008). Н. – див. № 4152.

4159. Слобíдка-Кадúївська – с., Яр, Кад. Варіанти н.: Slobudka (1784), Slobudka do Kadyiowki (1787), Сл. Кадиевская (1805), Слободка (поч. ХІХ ст.), Slob. Kadiwska (1820), Слоб. Кадивская (1862), д. Кадиевская Слободка (1893), Слобідка Кадіївська (1926), Слобідка-Кадиївська (1946). Н. – див. № 4152.

4160. Слобíдка Китайгорóдська – присілок, Км. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Китайгород. Варіанти н.: Слободка (1911), Слобідка Китайгородська (1926). Н. – див. № 4152.

4161. Слобíдка-Красúлівська – с., Кр, Явр. Варіанти н.: Сл. Красиловская (1885), Красиловск. Слобод. (1899), Слободка-Красил. (1906), Слобідка (польська) (1926), Слобідка-Красилівська (1946). Н. – див. № 4152. Варіант н. ускладнений відетнонімним прикметником.

4162. Слобíдка-Кузьмúнська – с., Гр, Ост. Виникло на поч. XVIII ст. [Прапор Ілліча. – 1975. – № 84]. Варіанти н.: Slobodka Julisin do Kuzmina (1789), Юлисин (1805), Julisin (1820), д.Слободка Юлисина (1862), Слободка (1888), д. Кузьминская Слободка, Юлисина Слободка (1893), Юлисина (1898), д. Слободка Кузьминская (1905), Слобідка Юлисина, Кузьминська Слобідка (1926), Слобідка-Кузьминська (1938). Н. – див. № 4152. Варіанти н. – присвійний відантропонімний прикметник, ускладнений АГТ.

4163. Слобíдка-Кульчієвéцька – с., Км, Слк. Виникло у 1789 р., проте до 40-х рр. ХІХ ст. як окреме пос. не виділялося [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Варіанти н.: Слобода (1805), Slobodka (1820), д. Кульчиевская Слободка (1862), Слободка Кульчиевецкая (1888), д. Кульчиевецкая Слободка (1905), Слобідка-Кульчієвецька (1926), Слобідка-Кульчиївська (1946). Н. – див. № 4152.

4164. Слобíдка-Малиновéцька – с., Км, Грн. Засноване у серед. XVІІ ст. орендатором малиновецьких земель під н. Бернавка (Беднардка) [Прапор Жовтня. – 1974. – № 136]. Варіанти н.: w Biernawie (1765), Slobudka Malinska (1789), Витрянка (1800), Малиновская Слободка (1855), Слободка Малиновецкая (1888), д. Малиновецкая Слободка, Ветрянка, Бернава (дві останні майже зникли) (1893), д. Малиновецкая Слободка (1905), Слобідка-Малінівська (1926), Слобідка-Малинівська (1946), Слобідка-Малиновецька (1960). Перша н. – відантропонімна посесивна; друга – відмікротопонімна н. Сучасна н. – див. № 4152.

4165. Слобíдка-Малієвéцька – с., Дн, Мал. Варіанти н.: Slobudka do Miliowiec (1789), Сл. Малеевская (1800), Слободка (поч. ХІХ ст.), Slob. Maliowiecka (1820), д. Малиевецкая Слободка (1893), Сл. Малеевка (1898), д. Малиевская Слободка (1905), Слоб. Малиевская (1911), Слобідка Маліївецька (1926), Слобідка-Малієвецька (1946), Слободка Малиевецкая (1979). Н. – див. № 4152.

4166. Слобíдка-Олексинéцька – с., Гр, Пло. Варіанти н.: Olexisnnae (1630–1650), Slobudka Olexiniecka (1784), Slobudka na zamoyszcyznie (1787), Slobudka do Olexinca (1789), Слоб. Олексинецкая (1805), Sloboda Olexiniecka (1820), д. Олексинецкая Слободка (1893), Підлісно-Олексинецька Слобідка (1926), Слобідка-Олексинецька (1946), Слободка-Олексинецкая (1979). Н. – див. № 4152. Колишні н. – відойконімний дериват та АГТ, локалізований мікротопонімом або ойконімом.

4167. Слобíдка-Олéнівська – с., Км. Існувало у ХІХ – на поч. ХХ ст. біля с. Оленівка. Варіанти н.: Slob. Felenowka (1820), д. Слоб. Геляновская (1862), Мукша Геленовецкая (1889), Слободка-Геленовская, Геленовская Слободка (1905). Н. – див. № 4152. Варіанти н.: АГТ і ойконіми; ад’єктонім та гідронім (р. Мукша, притока Дністра).

4168. Слобíдка-Орúнинська – частина с., Км. Існувала у XVІІІ – І трет. ХХ ст.; злилася із с. Оринин. Варіанти н.: Slobutka (1765), Slobudka (1820), Слободка (серед. ХІХ ст.), д. Сл. Орининская (1862), предм. Старая Слободка (1894), Слобідка-Орининська (1926). Н. – див. № 4152.

4169. Слобíдка-Охрімовéцька – с., Вн, Охр. Варіанти н.: Sloboda Ochrymowiecka (1784), Slobodka (1787), Слоб. Охримовецкая (1805), Слоб. Охремовская (поч. ХІХ ст.), Slob. Ohrymowiecka (1820), д. Охримовецкая Слободка (1893), Слобідка Охрімовецька (1926), Сл. Охримовецька (1938). Н. – див. № 4152.

4170. Слобíдка-Рахнíвська – с., Дн, Мак. Виникло у ХІХ ст. біля поштової станції під н. Рахновецька Пошта, Рахновецька Слобідка [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Варіанти н.: Сл. Рахновецкая (1805), Slobodka Rachniowiecka (1820), Сл. Рахновецкая (Sl. Rachniewiecka) (1820), д. Рахновецкая Слободка (1862), д. Рахновская Слободка (1905), Рахнівська Слобода (1926), Слобідка-Рахнівська (1946). Н. – див. № 4152.

4171. Слобíдка-Рúхтівська – с., Км, Слр. Засноване близько 1699 р. [Прапор Жовтня. – 1974. – № 120]. Варіанти н.: w Slobutce (1765), Slobodka do Rycht (1789), Сл. Рытянская (1800), Сл.-Рыхтецкая (1855), Слободка-Рыхтыцкая (1889), Рыхтецкая Слободка (1893), Слобідка Рихтецька (1926), Слобідка-Рихтівська (1946). Н. – див. № 4152.

4172. Слобíдка-Скипчáнська – с., Чм, Вшн. Виникло на поч. XVІІІ ст. [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Варіанти н.: Slobutka Skipiecka (1765), Slobudka (1784), д. Слоб. Скипецкая (1862), Сл.-Скипчанская (1884), д. Скипчанская Слободка, Скопецкая Слободка (деформована н.) (1893), д. Скипчинская Слободка (1898), Слобідка-Скіпчанська (1926), Слобідка-Скипчанська (1946). Н. – див. № 4152.

4173. Слобíдка-Смóтрицька – с., Чм, Слс. Засноване на поч. XVІІІ ст. на місці зруйнованого татарами с. Оклин [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Варіанти н.: w Slobutce Smotryckiey (1765), Slobudka (1784), Slobodka (1787), Slobodka Smotrycka (1789), Слободка (1800), Slob. Smotryczoska (1820), Смотричевская Сл. (серед. ХІХ ст.), Сл.-Смотричевская (1855), Сл.-Смотрицкая (1884), Смотричская Слободка (1898), Слобідка-Смотрицька (1926). Н. – див. № 4152.

4174. Слобíдка-Чернéлівська – с., Кр, Зсл. Варіанти н.: Слободка-Черневелецкая (1855), д. Слободка Чернилевская (1850), Слоб. Чернелевецк. (1899), Слобідка (1926), Слобідка- Чернелівська (1946). Н. – див. № 4152.

4175. Слобíдка-Шелехíвська – с., Др, Явт. Варіанти н.: Szelechowska Sloboda (1784), Sloboda Szelechowska (1787), Слоб. Шелиховская (1805), д. Слоб. Шелехова (1862), д. Шелиховская-Слободка, Слободка-Шелиховская (1888), Шелехова Слобода (1893), Сл. Шелехово (1898), Шелихова Слободка (1905), Слобідка Шелехівська (1926). Н. – див. № 4152.

4176. Слобíдка-Щербовéцька – с., Нв. У 50-х рр. ХХ ст. приєднане до с. Щербівці. Варіанти н.: Slobodka Szczerbowa (1784), Slobudka (1787), Слободка (1800), Slobodka Szczerbowiecka (1820), д. Слоб. Щербовецкая (1862), д. Щербовецкая Слободка (1893), Слобідка-Щербовецька (1926). Н. – див. № 4152.

4177. Слобідськí Голéндри – с., Із. Існувало у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Михайлівка. Варіанти н.: Кол. Олендры (ХІХ ст.), Голендры-Свиржскія (1850), Голендры (1899), Слободскіе-Галендры (1906), Галендры-Слободскія (1911), Слабодские Олендры (1921), Слобідські Голендри (1926). Н.-сл.-сп. складається із прикметника, мотивованого АГТ (див. № 4147) та етноніма: голендрами називали нащадків голландців, які ще з ХІІІ ст. почали переселятися у Польщу [Б. Д. Грінченко].

4178. Слободá – ліс. ст., Чм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 4147.

4179. Слободá – с., Нв, Глі. Існує із 20-х рр. ХХ ст. Із 1991 р. іменується як с. Слобідка-Шевченківська [Наддністрянська правда. – 1991. – № 47], проте офіційне підтвердження зміни н. відсутнє. Н. – див. № 4147. Варіант н. ускладнюється прикметником з меморіальним значенням.

4180. Слободá – с., Ск. Відоме з І пол. ХХ ст. У 1960 р. приєднане до с. Левківка. Н. – див. № 4147.

4181. Слободá – х., Тф. Існував у І пол. ХХ ст. біля с. Колки. Варіанти н.: Гнатюка (1926), Слобода (1946). В основі першої н. – прізвище власника у формі родового відмінка однини. Друга н. – див. № 4147.

4182. Слободéцька – ферма, Вл. Існувала як Слободецкая у ХІХ ст. біля с. Слобідка-Кушнірівська. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

4183. Слободéцький – х., Вн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Калюсик. В основі н. – АГТ слобода (див. № 4147).

4184. Слободéцький – х., Вн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Скипче. Н. – див. № 4183.

4185. Слободéчина – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Явтухи. Відмікротопонімна н., в основі якої – АГТ слобода.

4186. Случ – р., п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через н. п. Червоний Случ, Новоіванівка, Случ, Базалія, Малі Жеребки, Михиринці (Тф), Нова Гребля (Вл), Малі Зозулинці, Сорокодуби, Моньки, Чернелівка, Дубище, Волиця, Красилів, Дружнє, Кузьмин (Кр), Воронківці, Григорівка, Старокостянтинів, Красносілка, Сахнівці, Самчики, Губин, Калинівка, Старий Остропіль, Левківка, Сербинівка, Коржівка (Ск) тощо. Варіанти н.: Південна Случ, Случь, Южная Случь [СГУ]. Довжина – 451 км [КРВУ]. Етимологічні гіпотези: 1) від слов. сълонч – „вигнутий, викривлений”, що більш імовірно; 2) від *сълγчати – „з’єднувати”, тобто Случ з’єднувала Збруч, Смотрич та Південний Буг, виконуючи роль случ-і; 3) від давньоукр. слукый – „кривий, горбатий”, тобто „заболочена річка, яка торкається своїми вигинами головної артерії”; 4) від прасл. *Slъọkjь – „слуковата” зі значенням „мочариста річка з багатьма закрутами” [М. Т. Янко]. Н. ускладнювалася локативним прикметником.

4187. Случ – с., Вл, Чух. Відоме з І пол. ХХ ст. Варіанти н.: х. Червоний Случ (1946), Случ (1969). Локативна відгідронімна н.: с. розташоване на р. Случ (див. № 4186). Варіант н. ускладнювався ідеологічним прикметником: червоний колір як символ революції [С. Д. Бабишин].

4188. Слюсарева – х., Лт. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Грушківці. Генітивна посесивна н.

4189. Сма́льча – р., пр. Бужка л. Південного Бугу. Зафіксована у 1546 р.: „где впадала Смальча в Божокъ, граница между Межибожским поветом и Кузьминской волостью...; шла серединой р. Смальчы вверх” [СГУ]. Можливо, н. мотивована апелятивом смальта зі значенням „яскраво-синя фарба” [СУМ].

4190. Смирнóво – сел., Км. Виникло у XVІІ ст. До поч. ХІХ ст. тут нараховувалося понад 30 хат [Прапор Жовтня. – 1972. – № 74]. Варіанти н.: Каменецкие хутора (XVI–XVII ст.), Хутора (1888), передм. Хутори (1926). У 1946 р. цій території (інша н. – х. Дембіцького) присвоєно ім’я героя боїв за місто полковника М. С. Смирнова [С. Д. Бабишин]. Зараз – мікрорайон (сел.) Смирново. Перша н. – ад’єктонім та АГТ; друга – власне АГТ; третя – генітивна посесивна; четверта – меморіальна.

4191. Смі́лка – р., л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Буртин, Судимонт, Хмелівка, Майдан-Лабунь (Шп), гирло – в Житомирській обл. Варіанти н.: Цмолка, Цмовка, Smółka; „Конотопы при рч. Смолкh” (1888) [СГУ]. В основі н. – апелятив смола: колись на берегах р. було розвинуте смолокуріння [М. Т. Янко]. Див. також с. Цмівка (№ 4943).

4192. Смі́лка – р., п. Хомори л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра (Пл). Зафіксована у 1887 р.: Смолка [СГУ]. Місцезнаходження гідрооб’єкта точно не локалізоване; можливо, те саме, що й попередня н. (див. №4191).

4193. Смолянúй завóд – завод, Шп. Існував як н. п. Смоляной завод у XIX – на поч. XX ст. В основі н. – найменування підприємства.

4194. Смоля́нка (Кісільóва) – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля смт. Чорний Острів. Перша н. – відмікротопонімна (див. № 4195). Паралельна н. – генітивна посесивна.

4195. Смоля́рня – х., Із. Існував у кін. ХІХ ст. Н. мотивована АГТ смолярня – „смолокурня, приміщення для смолокуріння” [СУМ].

4196. Сморшкú – с., Із, Хри. Варіанти н.: Smorszczki (1618), Сморшки (1629), Сморщки (1893). Етимологічні гіпотези: 1) у домонгольський період с. називалося міст. Морунъ, через яке пролягала дорога з Києва і Бердичева у Західну Європу. Татари спалили місто, а мешканці, що заселили цю місцевість, почали себе іменувати зменшено – Ізморунщики, Зморунщики, Зморщики, Зморщки, Сморщки [М. І. Теодорович]; 2) н. мотивована лексемою сморж, сморчок, зморшки. На нашу думку, родова н.; пор. ос. н. Сморщукъ (1600).

4197. Смóтрицький каньйóн – каньйон. Розташований у межах сіл Голосків, Устя (Км) та ін. Площа – 80 га [ППХ]. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ каньйон – „вузька річкова долина, глибоко врізана в корінну породу” [СУМ].

4198. Смóтрицький райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існувала у 1923–1962 рр. Центр – смт. Смотрич (Дн.). У складі району в різні роки нараховувалося: 16 сільрад та 34 н. п. (1926), 32 сільради та 49 н. п. (1946), 18 сільрад, 1 смт та 45 сіл. Загальна площа становила 700 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

4199. Смóтрич – р., л. Дністра; витік – біля с. Андрійківці (Хм); протікає через н. п. Райківці, Гвардійське, Доброгорща, Жучківці, Олешківці (Хм), Варівці, Остапківці, Кузьмин, Новосілка, Бедриківці, Городок, Лісогірка, Купин, Мала і Велика Левада, Великий Карабчіїв, Грицьків (Гр), Ріпинці, Смотрич, Михівка (Дн), Карачківці, Черче, Залуччя (Чм), Думанів, Киселівка, Великозалісся, Малозалісся, Голосків, Пудлівці, Зіньківці, Кам’янець-Подільський, Смотрич, Цибулівка, Панівці, Шутнівці, Цвіклівці-Перші, Устя (Км). Варіанти н.: „na rzecze Smotriczu” (1570); Smostrzy (1-ша пол. ХVII ст.), Смотриче (1666), Smotrycz, Смотрычь, Smotrice [СГУ]. Довжина – 169 км [КРВУ]. Етимологічні гіпотези: 1) смотрич – це охоронна споруда, звідки попереджали про наближення ворогів (турків) [Ю. О. Карпенко]; 2) відойконімна н. [І. В. Гарнага]; 3) н. мотивована д.-р. съмотръті – „бачити”, у значенні – „чиста, дзеркальна вода” [С. Д. Бабишин], що більш імовірно.

4200. Смóтрич – с., Км, Кол. Засноване у XV ст. [Прапор Жовтня. – 1974. – № 144]. Варіанти н.: Татары (1530), Tatarziscza, Tatarzycka (1565), Tataricze (1630–1650), Tataryszce (1661), Tatarzyska (1765), Tatarska (1789), Татариска (1805), д. Татариски, Татарищи(а) (1893), Смотрич (1946). Колишня н. мотивована етнонімом: імовірно, пос. було заселене татарами [С. Д. Бабишин]. Сучасна н. – відгідронімна (див. № 4199).

4201. Смóтрич – смт., Дн. Пос. існувало у ХІІ ст. У 1240 р. зруйноване татарами і відновлене Коріатовичами, які у XIV ст. збудували тут фортецю [Д. Г. Онацький]. У кін. XIV–XV ст. – повіт. ц. У 1448 – 40-х рр. ХХ ст. – міст., у 1808–1837 рр. – „заштатный город”. У кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. – вол. ц., у 1923–1962 рр. – рай. ц., із 1960 р. – смт. Варіанти н.: оу СмотриUи (1375), г. Смотричь (1375), Smotricz (1375), Smotrycz (1448), Смотрич (1530), Smostrzyc (1630–1650), Smotryk (1674), Смоцриц (1769), Смотрица (1792), Смольна (1793). І. В. Гарнага виводить ойконім від н. скелі, з якої давні слов’яни вели спостереження за навколишньою територією; а н. річки походить від ойконіма. Більш імовірно, що н. відгідронімного походження, оскільки пос. розташоване на р. Смотрич, а більшість рік значно старші найменувань пос., які виникли на їхніх берегах.

4202. Смотричíвка – р., п. Смотричу л. Дністра; протікає через н. п. Зверхівці, Борщівка, Радковиця, Кремінна, Бедриківці, Городок (Гр). Варіанти н.: Smotryczówka, Wierzchówka, Смотричовка, Смотривка [СГУ]. Н. – відгідронімний суфіксальний дериват. Паралельна н. – теж суфіксальний дериват, в основі якого – гідрографічний термін верх зі значенням „верхня частина течії річки” [Е. М. Мурзаєв].

4203. Смотричíвка – с., Дн. У 1967 р. приєднане до с. Стара Гута. Варіанти н.: w Smotryczuwce (1765), Smotryczowka (1784), Смотричевка (1805), Смотричівка (1926). Локативна відгідронімна н. (див. № 4199).

4204. Смотричíвський – х., Дн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Стара Гута. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

4205. Смотричíвський фільвáрок – фільварок, Дн. Існував у кін. ХІХ ст. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та АГТ.

4206. Смотричíвські придорóжні корчмú – корчма, Дн. Як н. п. зареєстрована у 1893 р. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма, локативного прикметника та апелятива у значенні АГТ.

4207. Смýга – ур., Сл. Існувало у ХІХ ст. біля х. Городець. В основі н. – ГТ смуга – „місцевість, що займає певне географічне положення; ділянка земельного угіддя, відмежована від сусідньої ділянки” [СУМ].

4208. Снігурі – ур. біля с. Кайтанівка (Др), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Відантропонімна плюральна н.

4209. Снігурí – х., Др. Існував у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля смт. Вовковинці. Варіанти н.: х. К. Я. Волковинского-Суган-Снегура (1898), Снігурі (1926). Посесивна н.

4210. „Сніп” – колгосп, Др. Як н. п фіксувався у 20-х рр. ХХ ст. Метафорична н. з ідеологічним забарвленням.

4211. Снітíвка – с., Лт, Сні. Із 1750 р. – до поч. ХХ ст. – міст. Варіанти н.: Снитовка (1530), Snietowka (1561), Czenitow (1630–1650), Snitowka (1661), Snituwka (1787), Снетков (1800), Снетовка (поч. ХІХ ст.), Снітівка (1926). За С. Д. Бабишиним, н. вказує або на заняття мешканців (снітарство – „ремесло каретника, різника по дереву”), або на рослинний світ (сніт – „рослина”). Пор. сніт, снет – „колода, дошка, якою закривають боковий вхід до колодкового вулика” [ЕСУМ]). Імовірніше, що н. посесивна: пос. було власністю поміщиків Снітовських [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський].

4212. Снітíвські хуторá – хут., Лт. Існували у І трет. ХХ ст. біля с. Снітівка. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та АГТ.

4213. Сóбки – х., Гр. Існував у кін. ХІХ – І пол. Хх ст. біля м. Городок. У 1956 р. знято з обліку н. п. Варіанти н.: Бараны, Совки, Собки (1893), посіл. Собки (1926). Посесивна н.; пор. ос. н. Собко (1577).

4214. Сóбківська трáктова корчмá – корчма, Вл. Як н. п. Собков. тракт. корч. зареєстрована у 1899 р. біля с. Собківці. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ.

4215. Сóбківці – с., Вл. У 1972 р. приєднане до с. Попівці. Варіанти н.: Sobkowcze (1789), Собковцы (1855), Сопковцы (ІІ пол. ХІХ ст.), Собківци (1926), Собківці (1946). За М. І. Теодоровичем, колись на місці с. був х., де жив Собко (Себастіан); пор. ос. н. Собко (1577).

4216. Соболéвський – х., Дн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Мала Стружка. Посесивна н.

4217. Соболíвка – с., Вл, Ожг. Варіанти н.: Sobolowke (1583), Соколевки (1593), Соболевка (1899), Соболівка (1925). Існує твердження, що н. походить від зоопелятива соболі, які ніби водилися у цих краях [М. І. Теодорович]. На нашу думку, в основі н. – прізвище засновника або першого поселенця; пор. ос. н. Соболь (1461).

4218. Соболíвка – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Гатна. Н. – див. № 4217.

4219. Сóвú – х., Хм. Як н. п. зареєстрований у 1893 р. Посесивна н.

4220. Совúний яр – заказник. Розташований біля сіл Вихватнівці та Крушанівка (Км). Площа – 827 га [ППХ]. Варіант н.: Совий Яр. Н.-сл.-сп. складається з прикметника, мотивованого зоолексемою сова, та ГТ.

4221. Сóвій Яр – посілок, Км. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Вихватнівці. Відмікротопонімна н. (див. № 4220).

4222. Совхóз Крáсівка – посілок, Кр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Красівка. Н.-сл.-сп. складається з апелятива у значенні АГТ та ойконіма.

4223. Соглáвський кордóн – х., Гр. Як н. п. зареєстрований у 1862 р. Посесивна н.-сл.-сп., що складається з відантропонімного прикметника та апелятива у значенні АГТ.

4224. Сокúринці – с., Чм, Срц. У XVI–XVIII ст. існувал Верхні і Нижні Сокиринці, розташовані на обох берегах р. Збруч [ІМІС]. Варіанти н.: Syckyerzyncze (1493), Секеринцы (1530), de Syekyerzince (1552), Sekerince (1630–1650), Sokirynce (1661), w Siekierzincach (1765), Siekierzynce (1784), Секиринцы (1800), Секержинцы (1805), Сокиринцы (1888), Секиринцы Горные (1898), Сокиринці (1926). Н. правобережного поселення (Тернопільська обл.) – патронімічна; пор. ос. н. Секира (1687), див. – поміщики Сокиринецькі [АЮЗР]. Н. досліджуваного пос. – трансойконімна. Н. ускладнювалася локативним прикметником.

4225. Сóкіл – – вершина Подільської височини біля м. Кам’янець-Подільський. Місцеве населення пов’язує н. з прізвищем народного месника, керівника селянського повстання Сокола. Н. – див. № 4226.

4226. Сокіл – гора (Хмельницька область). Традиційне для Поділля найменування гори, горба, скелі, підвищення тощо, зафіксоване у багатьох пос. області, в основі якого – ГТ сокіл зі значенням „крута гора”; пор. сокіл – „гора” [Т. А. Марусенко], „всі високі і стрімкі скелі над річками” [С. Д. Бабишин].

4227. Сóкіл – гора (товтра), Чм. Розташована на території однойменного заказника, біля с. Карачківці. Товтра – одна з найвищих (348 м.) у Головному рифовому пасмі [ППХ]. Н. – див. № 4226.

4228. Сóкіл – заказник, Чм. Розташований біля с. Карачківці. Площа – 56 га [ППХ]. Відоронімна н. (див. № 4228).

4229. Сóкіл – с., Км, Скл. Варіанти н.: Sokal (1493), Сокол (1530), Sokol (1630–1650), Sokul (1784), Сокіл (1926). В основі ойконіма лежить н. гори Сокіл – високої, стрімкої скелі над р. (пос. якраз розташоване біля підніжжя гір з крутими схилами, на березі Дністра [М. Т. Янко] ). Місцеві мешканці бездоказово пов’язують н. із прізвиськом ватажка селянських повстань Соколом [С. Д. Бабишин].

4230. Сокілéць – с., Дн, Сок. Варіанти н.: Соколєц (1434), можливо, н. стосується іншого пос.; Соколец (1530), Szokolacz (1630–1650), Sokoliec (1661), Sokolec (1702), Sokulec (1765), Сокол (серед. ХІХ ст.), Соколе, Сокулец (1889), Соколець (1926), Сокілець (1962). Відоронімна н (див. №№ 4226, 4229).

4231. Соколéчина – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Новий Майдан. Відмікротопонімна н. посесивного характеру.

4232. Соколúна – гора, Чм. Розташована у заказнику „Івахновецькі товтри” [ППХ]. Н. – див. № 4230.

4233. Соколúще – х., Шп. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. біля с. Купине. Відмікротопонімна н., в основі якої – антропонім або зоолексема.

4234. Соколíвка – с., Нв, Пхр. Існує з поч. ХХ ст. Варіанти н.: х. Богомолівка (1926), Соколівка (1960), Соколовка (1979). Колишня н. – емоційно-експресивна н. з релігійним забарвленням. Сучасну н. С. Д. Бабишин виводить від зоолексеми сокіл: колись ці птахи водились тут у великій кількості. Див. також № 4226.

4235. Соколíвка – с., Яр, Скв. Варіанти н.: Sokolowcze (1493), Sokolowce (1530–1542), Соколовцы (1530–1542), Skolofec (1630–1650), w Sokoluwce (1765), Sokolowka (1784), Sokoluwka Stara (1789), Соколовка (1805), Sokolowka Stara (1820), Ст. Соколовка (1855), Соколов (1877), Соколовка Ст. (1884), Стара Соколівка (1926), Соколівка (1946). За С. Д. Бабишиним, н. мотивована зоолексемою сокіл. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Сокіл (1495). Див. також № 4226.

4236. Соколóва – х., Вн. Існував у ІІ пол. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Адамівка. Варіанти н.: д. Соколовка (1862), Соколова (1928). Відантропонімна посесивна н.

4237. Соколóвського (Соколíвські) – х., Лт. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Терлівка. Відантропонімні посесивні н.

4238. Соколя́ти – х., Шп. Існував як Соколяты у ХІХ ст. біля с. Купине. Генітивна посесивна н.

4239. Солóбківці – с., Яр, Слб. Із поч. XVIII ст до 40-х рр. ХХ ст. – міст. Із серед. ХІХ ст. до 1923 р. – вол. ц. У 1923–1957 рр. – рай. ц. Варіанти н.: Solopkowcze (1493), Солопков (XV ст.), Солопковцы (1530), Solobkowce (1765), Слопковцы (1793), Солодковцы (1800), Solodkowce (1820), Соловковцы (серед. ХІХ ст.), Солотковцы, Солоцковцы (ХІХ ст.), Солобківці (1926). За переказами, первісна н. – Солодківці: оскільки м. було вільне, то кріпаки з навколишніх сіл вважали життя міщан солодким. Насправді початкова н. – Солопів: засновником пос. був Солопій, Солобко [Радянське Поділля. – 1971. – № 161].

4240. Солобковéцький райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існувала у 1923–1957 рр. Центр – с. Солобківці (Яр). У складі району в різні роки нараховувалося: 20 сільрад та 45 н. п. (1926), 20 сільрад та 27 н. п. (1946). Загальна площа становила 400 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

4241. Соловéй – х., Пл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Мала Новоселиця. Посесивна н.

4242. Солóв’є – с., Сл. У 1987 р. приєднане до м. Нетішин. Варіанти н.: Соловье (1899), Солов’є (1926). На думку С. Д. Бабишина, н. свідчить про поширення у цій місцевості солов’їв. На нашу думку, посесивна н.; пор. ос. н. Соловей (1565).

4243. Солóмна – с., Вл, Сол. Варіанти н.: Szolomna (1661), w Solomny (1765), Соломано (1800), Соломна (1805), Соломно (1884). Етимологія невідома; можливо, відантропонімна н.; пор. – поміщики Соломки Вовковинецькі [АЮЗР].

4244. Солóна – х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Стара Пісочна. Відмікротопонімна н.

4245. Солонці – ур. біля с. Велика Слобідка (Км), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Квалітативна відприкметникова н., мотивована особливостями ґрунту.

4246. Солонці – ур. біля с. Ріпинці (Км), у якому знайдено залишки трипільських пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 4245.

4247. Солонча – озеро; розташоване в басейні р. Збруч біля с. Шидлівці (Чм) [В. К. Гульдман]. Варіант н.: Соломча. Квалітативна відприкметникова н. (вода в озері мінералізована, солонувата [Ю. Сорочан] ).

4248. Сóльського – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Павликівці. Генітивна посесивна н.

4249. Сорóка – р., п. Смотричу л. Дністра. Місцезнаходження точно не локалізоване, оскільки р. не може одночасно протікати через с. Радковиця (Гр) та Кривачинці (Вл). Можливо, те саме, що й Смотричівка, або її л. притока, що протікає через с. Олександрівка, Турчинці, Радковиця (Гр). Варіант н.: Тупа [СГУ]. Довжина – 22 км [КРВУ]. Зоофорна н., яку можна вважати результатом семантичного переосмислення гідроніма [Л. Т. Масенко]. Можливо, перший склад генетично пов’язаний із тюркським су- – вода [С. Д. Бабишин]. Варіант н. має незрозуміле походження.

4250. Сорокáни – присілок, Нв. Існував у ІІ пол. ХІХ – на поч. ХХ ст. біля с. Борсуки. Варіанти н.: д. Сороковская (1862), прис. Сороканы (1893). Етимологія н. невідома; можливо, відантропонімна н.

4251. Сорокодýби – с., Кр, Чрн. Варіанти н.: Сорокодубы і Сорокодубая (це одне с., але оскільки його розділила річка, то частини належать до різних волостей [1593, АЮЗР] ), Sorokodubie (1789), Сорокодуби (1926), Сорокодубцы (1992). Квалітативна н.: очевидно, числівник сорок вживався у значенні „дуже багато”, тобто пос. виникло біля дубового лісу [С. Д. Бабишин].

4252–4258. 40, 41, 43, 44, 46, 47, 49 верстá Проскýрівської лíнії – зал. будка (7), Др. Як н. п. зареєстровані у 1926 р. Числівниково-прикметниково-іменникові сл.-сп. з локативним значенням.

4259–4260. 44, 47 верстá Проскýрівської лíнії – блок пост, Др. Як н. п. зареєстровані у 1926 р. Н. – див. № 4252.

4261. 44 верстá Проскýрівської лíнії – півкасарня, Др. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 4252.

4262. Сóсинка – пасіка, Бл. Як н. п. зареєстрована у 1899 р. В основі н. – флоролексема (можливо, н. відмікротопонімного походження).

4263. Соснúна – ур., Тф. Існувало у XIX – на поч. XX ст. В основі н. – ГТ соснина зі значенням „сосновий гай, ліс; сосняк” [СУМ].

4264. Соснíвка – д., Із. Існувала на поч. ХХ ст. як Сосновка. Н. – див. № 4262.

4265. Соснíвка – д., Шп. Існувала у ХІХ – на поч. ХХ ст. як Сосновка. Н. – див. № 4262.

4266. Соснíвка – с., Бл, Кві. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Sosnowka (1889), Сосновка (1855), Соснівка (1926). Н. – див. № 4262. Пор. також ос. н. Сосень (1253).

4267. Соснíвка – с., Дн, Сив. Варіанти н.: Sciborowka (1789), д. Сциборы (1805), Scibory (1820), Сцібори (1926), Соснівка (1946), Сосновка (1979). Колишня н. – посесивна: пос. виникло на землях поміщика Сцібор-Мархоцького [С. Д. Бабишин], сучасна н. – див. № 4262.

4268. Соснíвка – с., Сл, Ган. Варіанти н.: Sosnowka (1618), Сосновка (1855), Соснівка (1926). Н. – див. № 4262.

4269. Соснíвка – с., Яр, Сос. У кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Куялов (1420–1440), Cuyalow (1493), Kuliawy (1530), Кулявы (1530), Kolawa (1630–1650), w Kulawach (1765), Куявы (1805), Кулява (поч. ХІХ ст.), Kujawy (1820), Куява (серед. ХІХ ст.), Куявы, Куява, Кулявы (1893), Соснівка (1946), Сосновка (1976). Етимологічні гіпотези колишньої н.: 1) пос. засноване вихідцями з Карпат, у яких куява – це окрема хата, хижка, житло [С. Д. Бабишин]; 2) в основі н. – ГТ куява зі значенням „крутий горб; пусте місце; невідома місцевість” [Т. А. Марусенко], „вершина гори; піщаний горб” [ЕСЛН]; 3) першою поселенкою була кульгава поміщиця [І. Байдак]; 4) відгідронімна н. – див. р. Кулявка (див. № 2406); 4) відантропонімна н. Сучасна н. – див. № 4262.

4270. Соснíвка – х., Сл. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. як Сосновка. Н. – див. № 4262.

4271. Соснíвочка – с., Бл, Кві. Варіанти н.: Сасновочка (1816), Сосновочка (1855), Sosnoweczka (1889), Соснівочка (1926). Відойконімна н (див. № 4266).

4272. Соснíвський призавгóсп – призавгосп, Бл. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Соснівка. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ.

4273. Соснóва – х., Шп. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. Н. – див. № 4262.

4274. Соснóва – х., Яр. Існував у І пол. ХХ ст. біля с. Видошня. Н. – див. № 4262.

4275. Соснóва дáча – х., Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Вербка. Відмікротопонімна н.

4276. Соснóвка – х., Дн. Як н. п. зареєстрована у 1862 р. біля м. Дунаївці. Детальніші відомості відсутні. Н. – див. № 4262.

4277. Сохýжинці – с., Із, Тер. Варіанти н.: Ховжницы (1593), Suchozynce (1618), Suchorynce (1789), Сухожинцы (1855), Сухужницы (серед. ХІХ ст.), Сухоженцы (ІІ пол. ХІХ ст.), Сухужинцы (1899), Сохужинці (1926). За С. Д. Бабишиним, в основі н. лежить термін соха, який є свідченням розвинутого орного господарства. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Соха (1452), Суханъ (1480), Соханъ (1618).

4278. Соціхóвського – х., Тф. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Волиця Ляховецька. Генітивна посесивна н.

4279. Сочúнського – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Кущівка. Н. – див. № 4278.

4280. Соше́нька – р., л. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Сошне (Із), гирло – в м. Ізяслав. Варіант н: „при рч. Сошенькh” (1893) [СГУ]. Відойконімна демінутивна н.

4281. Сóшки – с., Шп, Врш. Варіанти н.: Сушки (1589), Soszki (1889), Сошки (1899). С. Д. Бабишин вважає, що н. походить від апелятива соха (див. № 4277). На нашу думку, родова н.; пор. ос. н. Сошка (1452), Сошко (1466).

4282. Сóшне – с., Із, Сош. Варіанти н.: Сошна (1534), Сушня (1850), Сошно (1855), Soszne (1889), Сошное (1899), Сошне (1926). С. Д. Бабишин вважає, що н. походить від апелятива соха (див. № 4277). На нашу думку, відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Соха, Сошка (1452).

4283. „Спартáк” – х., Др. Існував у 20-х рр. ХХ ст. біля с. Загінці. Меморіальна н. з емоційно-експресивним забарвленням.

4284. Спасівка – с., Гр, Кам. Варіанти н.: предм. Спасовское (1805), przy Juryski (1820), Спасовка (1862), Спасівка (1926). Н. пов’язана з найменуванням церкви Святого Спаса [С. Д. Бабишин]. Інша н. – відойконімна (див. № 5241).

4285. Співáк – д., Сл. Існувала у І трет. ХХ ст. біля с. Хоровиця. Посесивна н.; пор. ос. н. Спhвакъ (1599).

4286. Співакú – д., Із. Існувала у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Білотин. Варіанти н.: Спивакъ (1899), Спиваки (1921), Співаки (1926). Н. – див. № 4285. Див. також р. Співак [карта, 1855].

4287. Співачóк – д., Із. Як н. п. зареєстрована у 1899 р. Відойконімна н. (див. № 4286).

4288. Спрúсівка – с., Дн, Мал. Варіанти н.: Prisowka (1661), Присовка (1665), w Sprysuwce (1765), Przysuwka (1775), Sprzysowce (1784), Sprysowka (1787), Prysowka (1789), Сприсовка (1805), Сприсівка (1926). Етимологічні гіпотези: 1) в основі н. – апелятив сприса зі значенням „підпора, стовпи, які ставилися при будівництві дерев’яних хат” [С. Д. Бабишин]; 2) від дієслова посуватись, зсуватись: колись тут зсувалися грунти [В. С. Прокопчук]. На нашу думку, н. відантропонімна. Пор. також приси – „морда корови, коня, вівці” [ЕСУМ].

4289. Спрúсівський Яр – с., Дн. Існувало у XVII ст. як Jar, у 1661 р. було зруйноване татарами. Відновлене у ХІХ ст., а у 50-х рр. ХХ ст. приєднане до с. Сприсівка. Варіанти н.: прис. Яр. Сприсовский (1893), Сприсовка-Слобода (1911), Сприсовецький Яр (1926). Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ (див. № 5283). Варіант н. складався з АГТ (див. № 4147) та ойконіма.

4290. Среóнисько – х., Бл. Існував у ХІХ ст. біля с. Юрівка як Среониско. Етимологія н. невідома; можливо, відантропонімна н.

4291. Стависька – долина по течії р. Тернави; біля с. Гуцули (Км). Н. мотивована залишками великого ставу, збудованого заради сплаву лісу.

4292. Стависька – р., л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Мартинівка, Коржівка (Ск). Н. мотивована ГТ став: найменування зумовлене слабкою проточністю р., тихою і спокійною течією [М. Т. Янко].

4293. Ставичáни – с., Сл, Мух. Варіанти н.: Чернокалы (1855), Чернекалы (ІІ пол. ХІХ ст.), Чорнокалы (1899), Чернокали (1926), Ставичани (1946). Колишня н. складається із прикметника чорний та апелятива кал – „бруд” [Б. Д. Грінченко]. В основі сучасної н. – найменування мешканців: ставичани – „ті, що живуть біля ставу”; пор. ГТ став – „водоймище (у природному чи штучному заглибленні) з непроточною водою; місце розлиття річки, струмка перед загатою” [СУМ].

4294. Ставищáни – с., Бл, Ств. На рубежі ХІХ і ХХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Войнигов (1563), Войнегов (1563), Войнихов (1681), Уніевъ, Униговъ (1850), Uniow (1884), Униев (1921), Уніїв (1926), Вінігів, Войнегове (до 1945), Ставищани (1946). Колишня н. – відантропонімна посесивна; пор. ос. н. Унег, Уненэгъ [М. Я. Морошкін]. В основі сучасної н. – найменування мешканців: ставищани – „ті, що живуть біля ставища”; пор. ГТ ставище – „місце, де був ставок; заглибина на місці водоймища” [СУМ].

4295. Ставúще – с., Дн, Сщк. Засноване у І пол. XV ст. поблизу спаленого татарами с. Тягин (Новогрудок), на місці татарського стану [ПЕВ]. Варіанти н.: Макаров Татарский (1502), Thatarski Mukarow (1513), Mukarow Tatarski (1552), Makarow Tatarski (1564), Tatarziscze (1602), Tataris (1630–1650), w Tatarzyskach (1765), Татаринка (1805), Татариска (поч. ХІХ ст.), Татариски (1888), Татариськи (1938), Ставище (1946). Колишні н. – присвійний прикметник та композит (ГТ і квалітативний прикметник). Перша н. – ойконім (див. № 3579) або (помилково) присвійний прикметник, ускладнений відетнонімним прикметником. Сучасна н. – див. № 4294.

4296. Ставúще – ур., Шп. Існувало у ХІХ ст. біля с. Климентовичі. В основі н. – ГТ (див. № 4294).

4297. Ставкú – висілок, Км. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Гуменці. В основі н. – ГТ ставок зі значенням „заглибина на місці водойми; штучна водойма” [О. К. Данилюк].

4298. Ставкú – потік, л. Студениці л. Дністра; протікає через с. Рачинці (Дн). Варіант н.: Stawki [СГУ]. Н. – див. № 4297.

4299. Ставки́ – потік, п. Ушиці л. Дністра; протікає через с. Морозів (Дн). Н. – див. № 4297.

4300. Ставки – ур. біля с. Морозів (Дн), у якому знайдено залишки давнього пос. – за переказами, м. Червоногруд [І. С. Винокур]. Н. – див. № 4297.

4301. Ставкú – х., Вн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Яснозір’я. Н. – див. № 4297.

4302. Ставкú (Вовкотрýби) – х., Дн. Як н. п. зареєстрований на поч. ХІХ і у ХХ ст. біля с. Балин. Варіанти н.: Wolkotruby (1820), Ставки (Вовкотруби) (1926). Перша н. – відмікротопонімна (див. № 4297); друга н. – трансойконімна (див. № 1263).

4303. Стáвниця – с., Лт, Мед. Варіанти н.: Stawnica (1668), Ставница (поч. ХІХ ст.), Ставницы, Ставница (1889), Ставниця (1926). За С. Д. Бабишиним, н. вказує на розташування пос. – біля ставка. Пор. також ставнúця – „конюшня; стійло, хлів” [Б. Д. Грінченко].

4304. Ставóк – с., Бл, В’яз. Відоме з І пол. ХХ ст. Варіанти н.: Ставочок (1946), Ставок (1987). Локативна н., в основі якої – ГТ ставок: біля с. було створено штучний ставок для полів [Життя і слово. – 2000. – 1 серпня].

4305. Ставчани – с.. Нв, Ста. Засноване розкольниками-старообрядцями під н. Потапово [Наддністрянська правда. – 1991. – № 67]. Варіанти н.: Stawczany (1784), Ставчаны (1805), Ставчани (1926). Н. колишнього поселення мотивована прізвищем першого поселенця Потапова [Наддністрянська правда. – 1991. – № 138]. В основі сучасної н. – найменування мешканців: ставчани – „люди, які живуть біля ставка”.

4306. Ставчинéцький – фільварок, Хм. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Ставчинці. Варіанти н.: Хутор Ставчинецкий (1893), фольв. Ставчинецкий (1898). Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

4307. Стáвчинці – с., Хм, Ств. Варіанти н.: Stawczynce (1783), Ставчинцы (1805), Ставчинці (1926). В основі н. – найменування мешканців: ставчинці – „люди, які живуть біля ставка”.

4308. Станіслáвівка – с., Вн, Зін. Варіанти н.: Stanislawowka (1784), przed. Stanuslawskie (1787), д. Станиславовка (1805), Станиславка (поч. ХІХ ст.), Станіславівка (1926). Посесивна н.: ймовірно, власником пос. був поміщик Станіслав Потоцький (1775–1807).

4309. Станіслáвівка – с., Дн. Існувало у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Ганнівка. Варіанти н.: Станиславка (1800), Станиславовка (1862), Станіславівка (1926). Відантропонімна н.; пор. ос. н. Станиславъ (988).

4310. Станіслáвівка – с., Км, Врл. Варіанти н.: д. Станиславовка (Баговицкая Слободка) (1862), Слободка Баговицкая (1888), Слободка Баговицкая Станиславовка (1893), Станіславівка (1926). Сучасна н. – відантропонімна; за переказами, пос. належало Станіславу. Варіанти н. складалися з АГТ та ад’єктоніма.

4311. Станіслáвовка – колонія, Із. Заснована у 1835 р. пруськими колоністами біля Котельницького маєтку [О. Воронін]. Існувала у ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Stanislawowka (1886), кол. Станиславовка (1899), Станиславка (1921), Станіславовка (1926). Н. – див. № 4309.

4312. Стáнція Климашíвка – зал. ст., Хм. Існує з ІІ пол. ХІХ ст. Варіанти н.: Станція Климашівка (99 верста Шепетівської лінії) (1926), Станція Климашівка (1938), Ст. Климаші (1940). Н.-сл.-сп. складається з АГТ та ойконіма. Варіант н. – числівниково-іменникове сл.-сп.

4313. Стáнція Проскурíв та бýдки – передмістя, Хм. Як н. п. зареєстроване у ІІ пол. ХІХ – І трет. ХХ ст.; злилося із м. Хмельницький. Варіанти н.: ст. Проскуров (1862), Станція Проскурів та будки (1926). Трансойконімна н., ускладнена АГТ.

4314. Стара Біла – ур. біля с. Біла (Чм), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н.-сл.-сп. складається із квалітативного прикметника та ойконіма (див. № 232).

4315. Стара Гребля – посілок, Гр. Існував у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля м. Городок. Варіанти н.: х. Гребля Старая (1893), х. Стара Гребля (1894). Відмікротопонімна н.-сл.-сп., що складається з квалітативного прикметника та ГТ гребля – „споруда, що перегороджує річку або інший потік для створення водосховищ; плотина; гать; мол” [СУМ].

4316. Старá Гýта – д., Шп. Заснована у кін. ХVІІІ – на поч. ХІХ ст. [Новий шлях. – 1969. – 1 липня], існувала до 20-х рр. ХХ ст. Варіанти н.: Старая Гута (1899), Старо-Гута (1910). Н.-сл.-сп. складається з квалітативного прикметника та ГТ гута – „металургійний завод, домна, скляний завод”: на Україні так називалися примітивні скляні підприємства з виготовлення кришталю [М. Т. Янко].

4317. Старá Гýта – с., Дн, Сгу. Засноване на поч. XVІІІ ст. [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Варіанти н.: w Starey Hucie (1765), Huta Stara (1784), Старая Гута (1791), Huta (1820), д. Гута Старая (1893), Стара-Гута (1946), Стар. Гута (1992). Н. – див. № 4316.

4318. Старá Гýта – с., Дн. Як н. п. Стар. Гута зафіксоване у 1992 р. Трансойконімна н.

4319. Старá Гýта – с., Др, Мдч. Варіанти н.: Stara Huta (1784), Ст. Гута (1805), д. Гута Волковинецкая (Старая) (1893), д. Гута Старая (1905), Ст.-Польська Гута (1839), Стара Гута (1946). Н. – див. № 4316. Н. ускладнювалася ад’єктонімом та відетнонімним прикметником.

4320. Старá Гýта – с., Нв, Ста. Різні дані щодо виникнення пос.: відоме із XVІІ ст. [Наддністрянська правда. – 1965. – № 37]; виникло раніше 1711 р. в ур. Гути, де були поклади кварцового піску [Наддністрянська правда. – 1991. – № 39]; у 1765 р. поміщик М. Казебродський збудував скляні гути [О. С. Стрижак]. Варіанти н.: Ст. Хута (1805), Stara Huta (1820), Ст. Гута (1855), д. Гута Ольховецкая (Старая) (1893), д. Гута-Старая (1905), Стара-Гута (1926). Н. – див. № 4316. Варіант н. ускладнювався ад’єктонімом.

4321. Старá Гýта – с., Пл. Існувало у ХІХ – І пол. ХХ ст. У 1971 р. злилося із с. Понінка. Варіанти н.: х. Гута Старая (1899), Стара-гута (1926), Стара Гута (1946). Н. – див. № 4316.

4322. Старá Гýта – х., Др. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Новий Майдан. Варіанти н.: Huta Mordynska (1820), Старая Гута (1862), д. Гута Мордынская (Старая) (1893), д. Гута Старая (1905), Стара-Гута (1926). Н. – див. № 4316. Н. ускладнена присвійним прикметником.

4323. Старá Гýтиська – с., Із, Шкр. Варіанти н.: Старое Гутиско (1855), Стар. Гутискъ (ІІ пол. ХІХ ст.), Старе-Гутисько (1926), Стара Гутиська (1946). Н. – див. № 4316.

4324. Стара Дубина – ур. біля с. Гуцули (Км). Н. складається із ГТ дубина зі значенням „дубовий ліс” і квалітативного прикметника.

4325. Старá Пісóчна – с., Гр, Стп. Варіанти н.: Pyeczarne (1493), Pieczarnie (1565) (можливо, ці обидві н. стосувалися іншого пос., розташованого поруч), Piczeczna (1630–1650), Piczoczna (1701), Печочка (1764), w Pasieczny Starey (1765), Piaseczna Stara (1784), Ст. Песочна (1805), Stara Piascoczna (1820), Песочна Старая (1893), Старо-Песочна (1917), Старо-Пісочна (1926), Ст. Пісочна (1938). За переказами, с. назване в честь пана Пісоцького, який колись був власником пос. Імовірніше, н.-сл.-сп. складається із квалітативного прикметника та ГТ пісочна – „піщаний косогір” і характеризує корінну породу, що входить, до складу поверхневого покриву рельєфу [С. Д. Бабишин].

4326. Старá Синя́ва – смт., Сс. Засноване у XVІ ст. переселенцями із с. Синява (тепер с. Нова Синявка), зруйнованого татарами [ІМІС]. Обидва поселення належали магнатам Синявським [ІМІС]. Із 1543 р. до 40-х рр. ХХ ст. – міст., із 1956 р. – смт. З кін. ХІХ ст. до 1923 р. – вол. ц. У 1923–1931, 1935–1963 і з 1967 р. – рай. ц. Варіанти н.: Stara Sieniawa (1668), Siniawa (1721), Sieniawa (1789), С. Сенява (1792), С. Синява (1800), Синява Старая (1873), Стара Синява (1926). Трансойконімна н., ускладнена квалітативним прикметником. Пор. ГТ синявка – „трясовина” [Е. М. Мурзаєв].

4327. Старá Смоля́рня – ур., Пл. Існувало у ІІ пол. ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Стар. Смолярня (1899), Смолярня-Старая (1911). Н.-сл.-сп. складається з квалітативного прикметника та ГТ смолярня (див. № 4195).

4328. Старá Ушиця – смт., Км. Пос. виникло не пізніше ХІ ст., за деякими даними – у ІХ ст. [М. В. Симашкевич], відоме з 1144 р. У ІІ пол. XVІІ ст. – королівське м., у 1795–1829 рр. – м. і повіт. ц., після перенесення повіт. ц. в Нову Ушицю – „зашт. г.” (до 1917 р.). До 40-х рр. ХХ ст. – міст., із 1980 р. – смт. У 1923–1959 рр. – рай. ц. Варіанти н.: Оушицю (1144), Ушицю (кін. XV ст.), Ушицу (кін. XVІ ст.), к Оушици (1159), Ушица (1436), Uschyca (1493), Ouszyca (1630–1650), Uszyca (1661), Ouszyka (1685), Ст. Ушица (серед. ХІХ ст.), Стара Ушиця (1926). Відгідронімна н.: пос. розташоване на р. Ушиця, притоці Дністра. Н. ускладнена квалітативним прикметником.

4329. Старé Мíсто – передмістя, Із. Існувало у ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Старое мhсто (1850), Стар. Мhсто (1855), С. Место (1921). Н.-сл.-сп. складається з квалітативного прикметника та АГТ.

4330. Старé Мíсто – передмістя, Пл. Існувало у ХVІІІ – І трет. ХХ ст. як передмістя м. Полонне. Варіанти н.: Стар. Мhсто (1855), В.-Старе місто (1926). Н. – див. № 4329.

4331. Старé Порíччя – с., Гр, Нвп. За переказами, колишня н. – Будиська [Прапор Ілліча. – 1975. – № 84]. Варіанти н.: Porzeczne (1775), Porzycze (1784), Поречье (поч. ХІХ ст.), Stare Porzycze (1820), Старое Поречье (1862), Старе Поріччя (1926). Колишня н. мотивована ГТ буда – „поташний завод; селітровий завод; місце в лісі для виварки дьогтю, смоли” [С. Д. Бабишин]. Сучасна н.-сл.-сп. вказує на розташування пос. – по річці Тростянець. Н. ускладнена квалітативним прикметником.

4332. Старúй Крúвúн – с., Сл, Скр. Перша згадка – у 1577 р. [Трудівник Полісся. – 2001 – 30 листопада]. На рубежі ХІХ і ХХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Кривинъ (1602), Krywin (1789), Кривино (1850), Старий Кривин (1946). Етимологічні гіпотези: 1) в лісі, де р. Горинь вигинається кривим коліном, селяни вбили свого пана, тобто „пустили кривавицю в річку”; 2) біля с. р. Горинь утворює криве русло, долину називали Завитнями [Трудівник Полісся. – 2001. – 30 листопада]; 3) н. вказує на місцезнаходження пос.: на покручених берегах річки [С. Д. Бабишин]. На нашу думку, н. посесивна; пор. ос. н. Криванъ (977), Кривецъ (1385). Сучасний варіант ускладнений квалітативним прикметником.

4333. Старúй ліс – х., Шп. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Климентовичі. Варіанти н.: ур. Старый лес (1899), Старый-Лhсъ (1911), Старий ліс (1926). Н. складається з квалітативного прикметника та ГТ ліс.

4334. Старúй Майдáн – с., Др, Зга. Варіанти н.: Stary Maydan (1784), Maydan Pilipy Stary (1787), Старый Майдан (1805), Maydan Zakrzeski (1820), Закревский Майдан (1884), д. Майдан Старо-Закревский (1888), колония Старо-Закревский Майдан (1905), Закревский-Старо-Майдан (1915), Старо Закревський Майдан (1926), Старий Майдан (1946). В основі н. – ГТ майдан зі значенням „площа, рівнина, лісова поляна; підвищення, відкрита місцевість, місце виробництва дьогтю, деревного вугілля, поташу в лісі”. Такі н. свідчать, що раніше біля пос. існували ці підприємства [С. Д. Бабишин]. Н. ускладнювалася відантропонімним прикметником та ойконімом.

4335. Старúй Мáйстрів – х., Сл. Існував у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: уроч. Майстровъ хут. (1899), х. Майстровъ (1906), Старий Майстрів (1926). Посесивна н., ускладнена квалітативним прикметником.

4336. Старúй Острóпіль – с., Ск, Сос. За С. Д. Бабишиним, пос. згадується в історичних документах із XV ст. У 1595–1923 рр. – вол. ц. Із 1629 р. – міст. У 1935–1959 рр. – рай. ц. Варіанти н.: Ostropol (1593), Острополь (1629), Остропяль (1848), Oстропіль (1926), Старий Остропіль (1946). Етимологічні гіпотези: 1) від ГТ остріг (Остро/г/піль) – „невелика оборонна споруда” [С. Д. Бабишин]; 2) від сл.-сп. „острое поле”, що характеризує кам’янистий ґрунт, на якому розташоване с. [Світло Жовтня. – 1988. – 26 березня]. Імовірніше, н. – відантропонімна посесивна: місто Острозького (Остро (зького) пол (іс) ). Сучасний варіант н. ускладнений квалітативним прикметником.

4337. Старúй Тік – ур., Дн. Існувало у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. біля с. Вихрівка. Варіанти н.: фольв. Старый Ток, Ток Старый (1893), х. Ток (1911). Відмікротопонімна н.-сл.-сп., що складається з квалітативного прикметника та ГТ тік – „розчищене місце, спеціально підготовлений майданчик надворі або в приміщенні для молотьби, очищення і просушування зерна; скирти, стіжки, ожереди, що стоять на такому місці” [СУМ].

4338. Старúй фільвáрок – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Андрійківці. Н.-сл.-сп. складається з квалітативного прикметника та АГТ фільварок – „1) хутір або виселок; садиба, ферма; 2) у феодальних Польщі, Литві, Білорусії та Україні – комплекс земельних угідь, на яких феодал-поміщик вів власне господарство; 3) у Польщі, Західній Україні та Західній Білорусії (до 1939 р.) – панський маєток із господарчими будівлями; економія” [СУМ].

4339. Старúй фільвáрок (Свідéрський) – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Райківці. Перша н. – див. № 4338, друга н. – посесивна.

4340. Старúй хýтір при Вóлиці Польовíй – х., Тф. Як н. п. існував на поч. ХХ ст. Н.-сл.-сп. складається з прикметника, АГТ та ойконіма.

4341. Старикú – передмістя, Ск. Існувало у ХVІІ – І трет. ХХ ст. біля м. Старокостянтинів. В основі н. – ГТ старик зі значенням „старе русло річки” [Б. Д. Грінченко].

4342. Старикú – присілок, Нв. Існував у XVІІ–ХІХ ст. біля с. Тимків. Варіанти н.: Stariki (1661), Staryki (1820), Старики (1893). Н. – див. № 4341.

4343. Старикú – с., Бл. Існувало у ХVІІ – І пол. ХХ ст. У 1950 р. приєднане до м. Білогір’я. Н. – див. № 4341.

4344. Старí Бейзúми – с., Шп, Сбз. Варіанти н.: Безими (1593), Безимы (1618), Бейзими (1629), Bejsimy (1789), Б. Бейзимъ (1816), Бейзымы Старые (1855), Старо-Бейзим (1926), Старі Бейзими (1946). Посесивна н.: пос. заснував князь Бейзим; згодом один із потомків заклав с. Новий Бейзим [М. І. Теодорович]. Н. ускладнена квалітативним прикметником.

4345. Старокостянтúнів – м., Ск. За різними джерелами, м. відоме ще з часів Київської Русі під назвою Кобудь, Ікобудь. У 1241 р. спалене татарами [АЮЗР; Проскурів. – 2001. – 18 травня]. У 1561 – м.; у 1561 р. – магдебурзьке право. У 1565–1923 рр. – вол. ц.; у 1604 –1923 рр. – пов. ц. Із 1923 р. – рай. ц. Варіанти н.: Kolischenze (1517), Колыщинцы (1545), Колышчинцы (1547), Constantinow (1578), Староконстантинов (1593), Constantinowe (1630), Conctantinow (1696), Konctantynow (1781), Starie Konstantynow (1789), Старо-Константиновъ (1850), Konstantynow Stary, Starokonstatynow (1883), Староконстантиновъ (1886), Старо-Константинів (1946), Старокостянтинів (1962). Можливо, н. літописного м. пов’язана з гідронімом Ікопоть, оскільки сучасне м. розташоване на р. Случ при впадінні в неї Ікопоті. К. Терещук припускає, що н. Коліщенці вказує на заняття населення: люди виготовляли з лози колиски [Світло Жовтня. – 1968. – 23 березня]. На нашу думку, патронімічна н. Сучасна н. – посесивна: м. заснував князь Костянтин Острозький. На відміну від м. Ново-Костянтинова, побудованого пізніше К. Острозьким біля міст. Летичів, у кін. XVI ст. м. Костянтинів стало Старокостянтиновом [М. Т. Янко].

4346. Старокостянтúнів І – зал. ст., Ск. Як н. н. фіксується з кін. ХХ ст. Варіанти н.: Староконстантинов І (1992), Старокостянтинів І (2004). Трансойконімна н., диференційована числівником.

4347. Старокостянтúнів ІІ – зал. ст., Ск. Як н. н. фіксується з кін. ХХ ст. Варіанти н.: Староконстантинов ІІ (1992), Старокостянтинів ІІ (2004). Н. – див. № 4346.

4348. Старокостянтúнівський повíт – адміністративно-територіальне утворення, яке існувало з 1604 р. до 1923 р. Центр – м. Старокостянтинів. У складі повіту в 1887 р. нараховувалося: 173 пос., 38 тис. мешканців. Повіт ділився на чотири стани – Красилівський, Купільський Старокостянтинівський та Теофіпольський; до його складу входили Авратинська, Базалійська, Волочиська, Колківська, Красилівська, Кульчинська, Купільська, Маначинська, Решнівська, Сковородинська, Старокостянтинівська, Теофіпольська та Чернелівська волості [А. Забєлін]. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ повіт (див. № 1040).

4349. Старокостянтúнівський райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існує з 1923 р. Центр – м. Старокостянтинів (Ск.). У складі району в різні роки нараховувалося: 39 сільрад та 100 н. п. (1926), 29 сільрад, 1 смт. та 54 села (1946), 24 сільради, 1 місто та 70 сіл (1962), 27 сільрад, 1 місто та 97 сіл (1987), 30 сільрад та 97 н. п. (2004). Загальна площа становить 1200 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

4350. Старомíйська слободá – слобода, Ск. Як передмістя м. Старокостянтинів існувала у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Слобода Старомейська (1897), Старомhйська слоб. (1906), Старомhйськая-слоб. (1911). Н.-сл.-сп. складається із квалітативного прикметника та АГТ (див. № 4147).

4351. Староострóпільська Березина – ур., Ск. Як н. п. Старо-Остропольская Березина існувало на поч. ХХ ст. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ (див. № 176).

4352. Старосиня́вська корчмá – корчма, Сс. Як н. п. зареєстрована у 1893 р. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ.

4353. Старосиня́́вський райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існує з 1923 р. (крім 1931–1935, 1962–1966 рр.). Центр – смт. Стара Синява (Сс.). У складі району в різні роки нараховувалося: 17 сільрад та 40 н. п. (1926), 22 сільради та 34 н. п. (1946), 19 сільрад, 1 смт. та 63 села (1962), 16 сільрад, 1 смт. та 45 сіл (1987), 1 селищна, 16 сільських рад, 1 смт. та 44 села (2004). Загальна площа становить 700 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

4354. Староýшицький райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існувала у 1923–1959 рр. Центр – смт. Стара Ушиця (Км.). У складі району в різні роки нараховувалося: 19 сільрад та 45 н. п. (1926), 24 сільради та 35 н. п. (1946). Загальна площа становила 500 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

4355. Стáсівка – передмістя, Дн. Існувало у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: д. Стасовка (1893), Стасиовка (1911). За легендами: 1) першими поселенцями були Ганна і Станіслав; 2) місцевий пан поділив землі між доньками – Ганною і Стасею [В. С. Прокопчук].

4356. Стемпíвського – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Степівка. В основі н. – прізвище власника [В. К. Гульдман].

4357. Стéп – с., Шп, Лен. Варіанти н.: Ленковецкая (1855), Степь (1921), Степ (1926). В основі н. – ГТ степ зі значенням „невеликий польовий простір за межами лісу; луг на підвищенні з рослинністю, подібною до степової; відкритий безлісий простір із чорноземами” [С. Д. Бабишин]. В основі колишньої н. – ад’єктонім.

4358. Степ – х., Ск. Існував на поч. ХХ ст. біля с. Махаринці. Н. – див. № 4357.

4359. Степ при с. Ладúгах – ферма, Ск. Як н. п. існувала на поч. ХХ ст. Н.-сл.-сп. складається з ГТ та ойконіма.

4360. Степáнівка – с., Бл, Хрш. Варіанти н.: Степановка (1855), Степанівка (1926). Посесивна н; пор. ос. н. Степанко, Степко (1332), Степанъ (1449).

4361. Степáнівка – с., Чм, Сте. Засноване у 1716 р. на землях кам’янецьких біскупів [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Варіанти н.: w Stefanowsce (1765), Stefanowka (1784), Стефановка (серед. ХІХ ст.), Стефанівка (1926), Степанівка (1938). Посесивна н.: пос. названо іменем кам’янецького біскупа Стефана Рипневського [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський].

4362. Степáнівка– х., Сл. Як н. п. Степановка існував у кін. ХІХ ст. Н. – див. № 4360.

4363. Степанкóво – ліс. ст., Вн. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Відантропонімна н.

4364. Степíвка – с., Др, Мдч. В історичних джерелах зареєстровані н. Соботка (1431), Sobowyszka (1630–1650), але не можна стверджувати, що йдеться саме про це пос. Варіанти н.: д. Стемповка (1862), Субочанка (1862), пос. Стемпова, Субочанка (1905), Стемпівка (1926), Степівка (1946), Степовка (1979). Колишня н. – посесивна: ймовірно, пос. було власністю поміщиків Стемпівських [В. К. Гульдман]. Паралельна н. – відмікротопонімна (див. № 4490). Сучасна н. мотивована ГТ степ, проте, на нашу думку, це видозмінена колишня н.

4365. Степóк – с., Дн, Чан. Варіанти н.: ф. Степ (1911), Степок (1946). В основі н – ГТ степ (див. № 4357): коли сюди прибули поселенці, тут було голе рівне поле, як степ [В. С. Прокопчук]; пор. також ГТ степок – „підвищений луг з рослинністю, яка переходить до степової” [Т. А. Марусенко].

4366. Степóк – с., Ск, Смч. Відоме з ХХ ст. Н. – див. № 4365.

4367. Степóк – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Черепівка. Н. – див. № 4365.

4368. Степóк (Кáмінка) – фільварок, Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Дзеленці. Обидві н. – відмікротопонімні з квалітативним значенням.

4369–4372. Стефáнів I, II, III, IV – х., Чм. Існували у І трет. ХХ ст. біля с. Степанівка. На нашу думку, н. відойконімні, диференційовані числівниками.

4373. Стецькú – с., Ск, Стц. Варіанти н.: Стецъковцы (1593), Стецки (1855), Stezki (1889), Стецьки (1926). Відантропонімна патронімічна н.; пор. ос. н. Стецко (1366); сучасний варіант – усічена колишня форма.

4374. Стибнíцька корчмá – корчма, Яр. Як н. п. зареєстрована у 1893 р. Н. складається із присвійного прикметника і АГТ.

4375. Стíнка – ліс. ст., Дн. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. В основі н. – ГТ стінка зі значенням „крутий схил гори; обривистий берег; лісок над кручею” [Т. А. Марусенко]; „крутий берег ріки, зарослий лісом; ліс на улоговинах гори біля річки” [Б. Д. Грінченко].

4376. Стíнка – ліс. ст., Чм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 4375.

4377. Стінка – ур. біля с. Гаврилівці (Км), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 4375.

4378. Стíнки (Когутíвка) – хут., Км. Існували у ХІХ ст. Варіанти н.: Scinka (karczma) (1820), хут. Стенки, Когутовка (1893). Дві паралельні н.: перша – див. № 4375; друга – відантропонімна.

4379. 108 верстá Проскýрівської лíнії – зал. будка і півкосарня, Хм. Як н. п. зареєстровані у 1926 р. Числівниково-прикметниково-іменникове сл.-сп. з локативним значенням.

4380. 120 верстá Проскýрівської лíнії – блок пост, зал. будка, Вл. Як н. п. зареєстровані у 1926 р. Н. – див. № 4379.

4381. 122 верстá Проскýрівської лíнії – півкосарня, Вл. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 4379.

4382–4398. 121, 122, 123, 126, 128, 130, 131, 132, 133, 140, 142, 144, 146, 148, 149, 152, 154 верстá Проскýрівської лíнії – зал. будка, Вл. Як н. п. зареєстровані у 1926 р. Н. – див. № 4379.

4399. 121 верстá Шепетíвської лíнії – зал. будка і барак, Хм. Як н. п. зареєстровані у 1926 р. Н. – див. № 4379.

4400. 124 верстá Шепетíвської лíнії – півкосарня, Хм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 4379.

4401–4403. 196, 197, 199 верстá Шепетíвської лíнії – зал. будка, Км. Як н. п. зареєстровані у 1926 р. Н. – див. № 4379.

4404–4415. 101, 105, 117, 119, 120, 122, 123, 126, 128, 130, 132, 133 верстá Шепетíвської лíнії – зал. будка, Хм. Як н. п. зареєстровані у 1926 р. Н. – див. № 4379.

4416. Сто п’ятдесята верстá Проскýрівської лíнії – зал. будка і півкасарня, Вл. Як н. п. зареєстровані у 1926 р. Н. – див. № 4379.

4417. 150 верстá Шепетíвської лíнії – косарня, Яр. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 4379.

4418. 152 верстá Шепетíвської лíнії – водокачка, Яр. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 4379.

4419–4420. 140, 141 верстá Проскýрівської лíнії – зал. роз’їзд, Вл. Як н. п. зареєстровані у 1926 р. Н. – див. № 4379.

4421. Сто сóрок сьóма верстá Проскýрівської лíнії – зал. косарня, Вл. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 4379.

4422–4431. 103, 107, 110, 111, 112, 113, 115, 116, 117, 118 верстá Проскýрівської лíнії – зал. будка, Хм. Як н. п. зареєстровані у 1926 р. Н. – див. № 4379.

4432. 138 верстá Шепетíвської лíнії – зал. роз’їзд і будка, косарня, Яр. Як н. п. зареєстровані у 1926 р. Н. – див. № 4379.

4433. Сто трúдцять дев’ята верстá Проскýрівської лíнії – зал. півкосарня, Вл. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 4379.

4434–4442. 137, 142, 143, 145, 146, 150, 151, 156, 159 верстá Шепетíвської лíнії – зал. будка, Яр. Як н. п. зареєстровані у 1926 р. Н. – див. № 4379.

4443–4457. 163, 165, 167, 169, 170, 172, 173, 178, 179, 180, 182, 183, 186, 190, 193 верстá Шепетíвської лíнії – зал. будка, Дн. Як н. п. зареєстровані у 1926 р. Н. – див. № 4379.

4458. Стокáльського – х., Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Михайлівка. Генітивна посесивна н.

4459. Стóрожева хáта – х., Чм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Драганівка. Н. складається із присвійного прикметника та апелятива у значенні АГТ.

4460. Сторóжка – х., Вл. Зареєстрований як н. п у 1926 р. біля с. Щаснівка. В основі н. – апелятив у значенні АГТ; пор. сторожка – „приміщення для сторожа або військових вартових” [СУМ].

4461. Сторóжка должóк – сторожка, Вл. Як н. п. Сторожка должокъ зареєстрована у 1899 р. Н. складається з апелятива у значенні АГТ та ГТ довжик зі значенням „довгий ліс” [В. П. Шульгач].

4462. Сторóжка лісникá – ліс. ст., Гр. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. складається з АГТ й апелятива-посесива.

4463. Сторóжка Пóльський цвúнтар – ліс. ст., Яр. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з АГТ і мікротопоніма.

4464. Сторонúче – с., Із, Бор. Варіанти н.: Старничевъ (1855), Сторониче (1899), Стороничі (1926). За С. Д. Бабишиним, н. вказує на розташування пос. на місцевості – в стороні від інших населених пунктів. На нашу думку, посесивна н.

4465. Стрéків – с., Др, Рдв. Відоме з поч. ХХ ст. Варіанти н.: хут. Стреків (1926), Стреков (1979), Строків (2008). Посесивна н.; пор. ос. н. Стрек (1223).

4466. Стриганú – с., Сл, Крп. Варіанти н.: Строганы (1855), Стриганы (1899), Стригани (1926), Стригани-Ріпище (1946). Можливо, н. вказує на заняття поселенців; пор. стригáль – „робітник, який займається стрижкою овець” [СУМ]. Пор. також ос. н. Стрига (1446). Варіант н. ускладнювався ойконімом.

4467. Стри́хі́вська́ – р., п. Ушки п. Ушиці л. Дністра; протікає через с. Стріхівці, Проскурівка (Яр) [СГУ]. Н. – онімізований ад’єктонім із локативним значенням.

4468. Стріхівцí – с., Яр, Стх. Варіанти н.: Триховцы (1530), Trichowcze (1565), Trichowcze, Stare Trichowcze (XVI ст.), Sitrykofce (1630–1650), Trychowce (1661), Striskofce (1701), w Strychowcach (1765), Стриховцы (1805), Страховцы (серед. ХІХ ст.), Стрихівці (1926), Стріхівці (1946). Патронімічна н. Див. також № 3028.

4469. Стрóки – с., Тф, Лід. Перша згадка – у 1572 р. Заснував с. Костянтин Острозький [І. А. Стасюк]. Варіанти н.: Строки (1629), Stroki (1889). Можливо, н. пов’язана з терміном строк – „строкова служба; робота за наймом протягом певного часу у поміщицькому господарстві” [СУМ]. Більш імовірно, що н. мотивована антропонімом; пор. ос. н. Строкинъ (1495).

4470. Строковéцька – ферма, Тф. Існувала у ХІХ ст. на південному заході від с. Строки як Строкская (1855), Строковецкая (ІІ пол. ХІХ ст.). Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

4471. Стрóкська – ферма, Тф. Зареєстрована як Строкская у ХІХ ст. на північному сході від с. Строки. Н. – див. № 4470.

4472. Стрýг – х., Сл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Гориця. Варіант н.: Березенск. Стругъ (1899), Струча (1925), Стругъ (1926). Локативна н., в основі якої – ГТ струга зі значенням „болотиста западина; потік, струг; невелика течія на болоті; маленьке болото; дорога через болото; луг, що заливається водою; невеликий рів” [М. Т. Марусенко, СУМ].

4473. Струга – потік, л. Калюсу л. Дністра; протікає через н. п. Струга (Нв) [СГУ]. Н. – див. № 4472.

4474. Стрýга – с., Нв, Стр. За різними джерелами, відоме із 1432 р, 1447 р. або 1530 р. У кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Струга (1530), Sestrowa (1630–1650), Wielka Struga (1661), Struga (1784), Б. Стуга (поч. ХІХ ст.), Б. Струги (1862), Струга Великая (1873), Струга Большая (1893). Н. – див. № 4472. У місцеві говірці струги – це численні струмки, які течуть ярами і впадають у р. Калюс. Н. ускладнена квалітативним прикметником.

4475. Стрýгська дáча – ліс. ст., Нв. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ.

4476. Стрýгська дáча, 5 квартáл – ліс. ст., Нв. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 4475. Н. локалізована числівниково-іменниковим сл.-сп.

4477. Стрýгська дáча, 8 квартáл – ліс. ст., Нв. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 4476.

4478. Стрýжка – фільварок, Нв. Як н. п. зареєстрована у 1893 р. Відойконімна н. (див. № 4474).

4479. Стрýжка – яр, п. Вербової п. Жвану л. Дністра. Зафіксовано у 1825 р. біля с. Мала Стружка (Нв) [СГУ]. У Західному Поліссі стружка – „старе русло річки” [Л. Т. Масенко]. Н. – див. № 4472.

4480. Стрýжська дáча – ліс. ст., Нв. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 4475.

4481. Стрýзький Яр – висілок, Нв. Існував у ІІ пол. ХІХ ст. біля с. Струга. Варіанти н.: Стружский Яр, Яр Стружский (1893). Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

4482. Студéнúця – р., л. Дністра; між рр. Рестівка і Бакота; початок біля с. Савинці (Яр), протікає через с. Лошківці, Міцівці, Ставище, Пільний Мукарів, Вихрівка, Гірчична, Дем’янківці, Мушкутинці, Антонівка, Голозубинці, Рачинці, Трибухівка, Ліпини, Яцьківці (Дн), Броварі, Калачківці (Км). Варіанти н.: Studzienica, Studenica, „na rzeczcze Studzieniczcze” (1570), Studzinieza (ХVII ст.), Студеница [СГУ]. Довжина – 85 км [КРВУ]. Етимологічні гіпотези: 1) твірна основа гідроніма студен- зі значенням „колодязь” [Б. Д. Грінченко]; 2) гідронім утворено від основи студен- та давнього гідронімічного суфікса -иц(я) [М. Т. Янко]; 3) від холодних (студених) джерел, де вона бере початок [С. Д. Бабишин]; 4) перенесення в гідронімію апелятива студениця – „криниця” [Л. Т. Масенко]. Усі етимології у своїй основі мають прикметник студений зі значенням „холодний”.

4483. Студенúця – с., Км. Виникло на поч. ХІІІ ст., у часи Данила Галицького стало добре украпленим пос. [М. В. Симашкевич]. Відоме з 1388 р. [ІМІС]. Із 1774 р. до 40-х рр. ХХ ст. – міст. У ІІ пол. ХІХ – на поч. ХХ ст. – вол. ц. У 80-х рр. ХХ ст. мешканців переселено. Варіанти н.: Studzienicza (1432), Studzenycza (1493), Студеница (1530), Studenica (1661), Студница (1845), Студениця (1926). Відгідронімна н.: пос. розташоване на р. Студениця, притоці Дністра.

4484. Стýденка – р., п. Ушки п. Ушиці л. Дністра; (колишній Летичівський повіт) [ГССРИ, СГУ]. На нашу думку, те саме, що й Студенька (див. № 4485). Найменування утворене від прикметника студений за допомогою суфікса -к(а) [М. Т. Янко].

4485. Студéнька – р., л. Ушки п. Ушиці л. Дністра; на нашу думку, л. Ушиці л. Дністра; протікає через с. Вербка, Вербка-Мурована (Яр). Варіанти н.: Studenka, Studeńka, Студенка (1825) [СГУ]. Н. – субстантивована діалектна форма прикметника зі значенням „холодний” (див. також № 4482).

4486. Стýдня – потік, п. Копачихи л. Студениці л. Дністра; протікає біля с. Солобківці (Яр). Варіант н.: Studnia [СГУ]. В основі гідроніма – діалектна форма апелятива зі значенням „холод”. Див. також № 4482.

4487. Стýпки – х., Вл. Існував у ХІХ ст. біля с. Гарнишівка. Посесивна н.

4488. Ступник – ур. біля с. Іванківці (Ям), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. В основі н. – ГТ ступник зі значенням „сукновальня; вітряний млин” [Б. Д. Грінченко].

4489. Стýфчинці – с., Хм, Стф. Варіанти н.: Stupuncze (1493), Стушинцы (1530), Stuczincze (1578–1583), Stuszczynce (1784), Стувчинцы (1800), Ступчинцы (1805), Стучинцы (поч. ХІХ ст.), Stufczynce (1820), Стуфчинцы (1855), Ступчинці (1918–1920), Стуфчинці (1926). За переказами, люди, тікаючи від татар, у долині, де постійно стояв густий туман, було холодно і студно, заснували с. і назвали його Студенці. З часом н. трансформувалася у сучасну. Деякі дослідники н. пов’язують із найменуванням урочища Стуж (Стуф), у якому розташовувалося колишнє пос. [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Ступа, Stupka (1541).

4490. Сýбіч – с., Км, Клч. Засноване у XІV–XV ст., відоме з XVІ ст. [Прапор Жовтня. – 1974. – № 182]. Варіанти н.: Subocz (1661), Sobocz (1777), Субочь (1800), Субок (поч. ХІХ ст.), Субоч (1899), Субіч (1926). В основі н. – н. гори чи косогору – Субіч, де виникло пос. Н. складається з архаїчного префікса су- і слова бік (біч) у значенні „стрімкий схил гори” [Прапор Жовтня. – 1974. – № 182]. Пор. ГТ убіч, обіч – „схил гори” [Е. М. Мурзаєв]. За С. Д. Бабишиним, в основі н. – прийменник субіч зі значенням „біля, обіч”: с. виникло біля лісу; пор. субіч – „збоку, біля” [Б. Д. Грінченко].

4491. Судúлків – с., Шп, Суд. У 1569–1923 рр. – вол. ц.; у 1629–1923 рр. – міст.; у 1924–1930 рр. – рай. ц. Варіанти н.: Sudylkow (1534), Судылковцы (1534), Судилковъ (1593), Sudzіlkow (1630), Судылков (1708), Судилки (1816), Судилків (1926). За народними переказами, на місці пос. колись було три заїжджі двори, де збиралися поміщики для суду та вирішення суперечок [ВЕВ]. На нашу думку, посесивна н; пор. ос. н. Судиславъ (988), Судило (1140), Судилъ (1144).

4492. Судúлків – с., Шп. Існувало у XVІ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Судиловка (1593), Судилковскія (1855), х. Судилковщина (1910), Судилків (1926). Відойконімна н.

4493. Судúлківський райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існувала у 1924–1930 рр. Центр – с. Судилків (Шп.). У 1926 р. нараховувалося 28 сільрад та 100 н. п. Загальна площа становила 550 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

4494. Судúлкове – зал. ст., Шп. Як н. п. Судилково зафіксована у 1992 р. Відойконімна н.

4495. Судимóнт – зал. ст., Шп. Як н. п. зафіксована у 1992 р. Трансойконімна н.

4496. Судимóнт – с., Шп, Мхл. Відоме з поч. ХХ ст. Варіанти н.: д. Судымонтъ (1906), Судимонт (1926). У селі проживали переважно поляки. На нашу думку, посесивна н.; пор. ос. н. Судимонтъ (1482), Судимонтовичъ (1498).

4497. Сульжúн – с., Шп, Вер. У 1629 р. – міст. У 1796–1923 рр. – вол. ц. Варіанти н.: Шюльжинци (1473), Schulzincze (1518), Шульжинцы, Шульжинец (1534), Сюльжинцы (1518), Шульжинъцы (1574), Sulzince (1577), Шульжинки (1635), Сульжинъ (1855), Sulzyn (1885), Сульжин (1926). На думку Л. Синюти, н. походить від апелятива суджин – „чортова вода, яка затопила татар”. Із часом н. видозмінилася [День за днем. – 1994. – 2 квітня]. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Шульга. Сучасна н. виникла в результаті фонетичної видозміни та усічення колишньої н.

4498. Сульжúнський Степ – фільварок, Шп. Існував на поч. ХХ ст. як Сульжинская Степь. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

4499. Сульжúнський церкóвний хýтір – х., Шп. Існував на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Сульжинскій церковный (1906), Сульжинскій церковный хуторъ (1911). Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма, прикметника із присвійним значенням та АГТ.

4500. Сумгліóвщина – х., Кр. Як н. п. зареєстрований у 1899 р. Етимологія н. невідома.

4501. Сумíнів – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля смт. Вовковинці. Посесивна н.

4502. Супрýнківці – с., Км, Суп. Відоме з 1392 р. [ІМІС]. У кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Suprinczowcze (1431), Супрунковцы (1436), Supronkowce (1443), Супронковцы (1530), w Suprunkowcach (1765), Супрунковцы, Супруньковцы (1889), Супруньківці (1926), Супрунківці (1946). Етимологічні гіпотези: 1) в основі н. – ім’я першопоселенця [Прапор Жовтня. – 1974. – № 197]; 2) пос. назване іменем пасічника, який там проживав – Сопрун, або Софрон [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Відантропонімна патронімічна н.

4503. Сýржа – р., л. Жванчика л. Дністра; між рр. Ямпільчик і Китроси; протікає через с. Суржа, Нагоряни (Км). Варіант н.: Surža [СГУ]. Довжина – 10 км [КРВУ]. Етимологія н. невідома; пор. суржик – „пшениця змішана з житом” [ЕСУМ].

4504. Сýржа – с., Км, Кад. Засноване у ХІІІ–XІV ст.; відоме з 1410 р.; було спалене татарами і відновлене у 40-х рр. ХІХ ст. Варіанти н.: w Surže (1765), д. Суржа, Выгода (1862). Відгідронімна н. (див. № 4503). В основі паралельної н. – апелятив із квалітативним значенням (див. № 597).

4505. Сýржинці – с., Км, Кул. Варіанти н.: Surzynce (1678), д. Суржинцы (1805), Суржевка (серед. ХІХ ст.), Сурженцы (1862), Суржинці (1926). Патронімічна н.: с. було засноване поселенцями на прізвисько Суржа [Прапор Жовтня. – 1975. – № 7].

4506. Сýржівка – р., л. Дністра (Нв). Варіанти н.: Suržowka, Daniłówka; Суржевка, Даниловка [СГУ]. Те саме, що й Данилівка. Походження н. річки невідоме. Можливо, гідронім пов’язаний із власними назвами села і річки, розташованими недалеко (див. № 4503). Висловлюється здогад і про відапелятивну етимологію назви (суржик – „суміш”). Паралельна назва – див. № 1195.

4507. Сýслівці – с., Лт, Сус. У кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Moseykowcze (1446), Suslow (1473–1484), Suslowcze (1530–1542), Сусловцы (1530–1542), Souselowce (1630–1650), Suslowce (1661), Моисеевцы (XVІІІ ст.), Майсовцы (1800), Моисеевцы (Mosieieowce) (1820), Моисевецкая (1857), Суславцы (1889), Суслівці (1926). Колишня н. – патронімічна; пор. Мойсей (1627). С. Д. Бабишин сучасну н. пов’язує із зоолексемою суслик – ховрах: нібито у цій місцевості водилися ховрахи. Імовірніше, що н. – посесивна: у 1446 р. Ф. Бучацький відписав пос. Івану Суслі [АЮЗР].

4508. Сýтківці – с., Яр, Сут. У XVІІІ ст. – міст. Варіанти н.: Suthkowcze (1469), Sudkowcze (1493), Судковцы (1530), Sutkowce (1661), Sotkowce (1775), Сутковцы (1805), Сутківці (1926). Етимологічні гіпотези: 1) від місцевого ГТ сутки – „яри”: с. оточене ярами [І. Байдак]; 1) від ГТ сутки – „вузька стежка, прохід, коридор”: с. виникло у вузькій ущелині серед вапнякових скель на березі р. Ушка; сутківці – „ті, що живуть на сутках” [С. Д. Бабишин]. Можливо, відантропонімна н.; пор. ос. н. Судко (1209), поміщики Судковецькі [АЮЗР].

4509. Сутковéцька дубúна – ліс. ст., Яр. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

4510. Суховóля – зал. ст., Бл. Як н. п. фіксується з кін. ХХ ст. Трансойконімна н.

4511. Суховóля – с., Бл. У 1950 р. приєднане до смт. Білогір’я. Варіанти н.: Суха Воля (1571), Гайдуцкая Воля (1681), Суха-Воля (1855), Суховоля (1946). Сучасна н. складається із квалітативного прикметника та апелятива воля (див. № 760). С. утворене втікачами із західних районів, гайдуків; звідси й колишня н. [Радянське село. – 1966. – 8 грудня].

4512. Сухостáв – х., Чм. Існував у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Вільхівці. Варіанти н.: фольв. Сухоставский фольварок (1893), Сухостав (1926). Відмікротопонімна квалітативна н. Варіант н. ускладнювався АГТ.

4513. Суша́на – струмок, л. Горині п. Прип’яті п. Дніпра (Із). Варіанти н.: Suszana, „городъ Заславль расположенъ по обh стороны рhки Горыни и на двухъ небольшихъ, впадающихъ в неё, рhчкахъ – Сушанh съ лhвой и Понорh съ правой стороны” (1893) [СГУ]. Те саме, що й Сошенька (див. №4280). Відприкметникова квалітативна н.

4514. Сýшівці – с., Бл, Суш. За деякими даними, с. засноване у ІІ пол. ХІV ст. [ІМІС]. Варіанти н.: Сощинъцы (1593), Шушовцы (1850), Сушевцы (1855), Suszowce (1872), Сушовцы (1899), Сушовны (1921), Сущівці (1926). За С. Д. Бабишиним, в основі н. – найменування мешканців: сушівці – „поселенці на сухій місцевості”. Пор. також ГТ сушняк – „сухий ліс” [О. К. Данилюк]. Імовірніше, що н. патронімічна; пор. ос. н. Сош, Сушъ (1115), Сушко (1495), Суша (1664).

4515. Сýшки – с., Кр, Млв. Варіанти н.: Сушки (1855), Suski (1889). С. Д. Бабишин вважає, що н. вказує на тип місцевості, ґрунту – сухий. Не виключено, що в основі н. – антропонім; пор. ос. н. Сушко (1495).

4516. С.-х. артíль ім. Петрóвського – сільськогосподарська артіль, Вл. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. біля с. Чухелі. Меморіальна н., що включає до свого складу слова у значенні АГТ.

4517. Сьомакú – с., Сл, Ног. За свідченнями краєзнавців, існує з ХІІ ст. [Подільські вісті. – 2000. – 12 грудня]. Імовірніше, що с. засноване у ХVІІІ ст. [М. І. Теодорович]. Варіанти н.: Симаки (1816), Семаки (1855), Siomaki (1889), Сіомаки (1893), Сомаки (1921), Сьомаки (1926). За С. Д. Бабишиним, н. вказує на кількість димів, із яких утворилося пос. – сім. На нашу думку, родова н.; пор. ос. н. Сіомакъ, Сьомакъ (1649).

4518. Сьомакú – с., Сс, Смк. Варіанти н.: Siomaki (1668), Семаки (1805), Siumaki (1820), Сиомаки (1862), Симаки (1889), Сьомаки (1926), Сьомакі (1938). За переказами, с. засноване сімома переселенцями із м. Любар і спочатку називалося Любарські хутори. Згодом пос. перейменували на Сьомаківці, взявши за основу прізвиська засновників [Колос. – 1967. – № 67]. Див. № 4517.

4519. Сьомакíвський – радгосп, Сс. Як н. п. фіксувався у 20-х рр. ХХ ст. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

4520. Сягрíв – с., Пл, Рог. Варіанти н.: Свегри (1593), Сваржинъ (1753), Siagrow (1789), Сягровъ (1855), Сягрів (1926), Сягрев (1992). В. Д. Дяченко вважає, що н. походить від етноніма угри (фонетичний народний варіант). На нашу думку, посесивна н.; пор. сягар – „дроворуб, що заготовляє сягові дрова”; сяг – „сажень, 3–4 кубометри дров” [ЕСУМ].

4521. Тáлова – р., л. Дністра; колишній Ушицький повіт; гирло між рр. Довгий і Данилівка. Варіанти н.: Талова, Ольшанка, Talowa, Olszanka [СГУ]. Довжина – 25 км [КРВУ]. Те саме, що й Вільшанка. Етимологічні гіпотези: 1) від тюркського *tala – „поляна, степ, відкрита волога рівнина, плоска місцевість” [Е. М. Мурзаєв]; 2) від тюркського *tal (талина, тальник) – „верба, верболіз” у значенні „річка з берегами, порослими вербами” (чи верболозом), що більш вірогідно [М. Т. Янко]. Паралельна назва – фітофорна (див. № 702).

4522. Тáнін – х., Нв. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Щербівці. Посесивна н.

4523. Танасівка – ур. біля с. Колибань (Хм), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Посесивна відантропонімна н.

4524. Тарадáйника – ур., Пл. Існувало у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: х. Тарадайнина (1899), Тарадайника (1906). В основі н. – прізвище власника у формі родового відмінка однини.

4525. Таракáнівка – с., Тф. Засноване у 1537 р. Юхною Торокановським [І. А. Стасюк]; у 50-х рр. ХХ ст. приєднане до смт. Теофіполь. Варіанти н.: Торокановка (1791), Таракановка (1855), Таратановка (1899), Тараканівка (1946). Посесивна н. Див. також ос. н. Тараканъ (1505).

4526. Тарáсів – х., Шп. Існував на поч. ХХ ст. як Тарасовъ. Посесивна н.

4527. Тарáсівка – с., Гр, Кур. Відоме з І пол. ХХ ст. Варіанти н.: х. Тарасівка (1946), Тарасовка (1979). Відантропонімна (можливо, меморіальна) н.

4528. Тарáсівка – с., Із, Впу. Відоме з поч. ХХ ст. Варіанти н.: посел. Заліссє (1926), х. Тарасівка (1946). Сучасна н. – меморіальна: с. назване в честь Т. Г. Шевченка. В основі першої н. – ГТ залісся.

4529. Тарáсівка – с., Км, Уст. Засноване близько 1760 р. [Прапор Жовтня. – 1975. – № 11]. Варіанти н.: w Tarasuwce (1765), Tarasowka (1775), Teressowka (1789), Тарасовка (1805), Тарасовка, Терезовка (1893), Тарасівка (1926). Колишня н. – посесивна: пос. належало поміщиці Терезі Виброновській [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Сучасну н. пов’язують з іменем одного із перших поселенців – Тараса [Прапор Жовтня. – 1975. – № 11]. Імовірно, що сучасна н. – це результат своєрідної трансформації першої н.

4530. Тарáсівка – с., Яр, Тар. Варіанти н.: Teresowka (1775), Тарасовка (1805), Тарасівка (1926). Н., можливо вказує на першого поселенця; пор. ос. н. Тарас (1466).

4531. Тарáсівка – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Шмирки. Відантропонімна н. невідомої мотивації.

4532. Тарáсівка – х., Км. Існував у XVІІІ – на поч. ХХ ст. біля с. Вихватнівці. Варіанти н.: Jar Wychwatniowiecki (1787), Тересовка (поч. ХІХ ст), д. Тарасовка (1862), Яр Выхватневецкий (1893). Перша н. – локативне сл.-сп., що складається з ГТ та ад’єктоніма. В основі другої н. – ім’я першопоселенця ткача Тараса [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський].

4533. Тарáсівка – х., Ск. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Круглик. Н. – див. № 4471.

4534. Тарнорýда – с., Вл, Трд. Відоме з 1557 р. [ІМІС]. У ІІ пол. XVІІІ – на поч. ХХ ст. – міст. Варіанти н.: Tarnoruda (1765), Tarnorudka (1787), Тарнаруда (1793), Терноруда (1795), Тарноруда (поч. ХІХ ст.). Довгий час н. виводили від прізвища польських магнатів XVI ст. Тарновських. Проте більш імовірно, що н. складається зі слів терн (терен) і руда (болото), тому й н. слід писати Терноруда [С. Д. Бабишин]. Див. також р. Тернорудка (№ 4514).

4535. Тарнорýдська Юридúка – с., Вл. Існувало у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Тарноруда. Варіанти н.: д. Юридика Выгнанка (1862), Выгнанка (1884), предм. Юридика (1893), Выгнянка (1898), д. Тарнорудская-Юридика (1905), Тарнорудська Юридика (1926). Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та АГТ. Варіант н. – див. № 594.

4536. Тарнорудське озеро – став на р. Збруч біля с. Тарноруда (Вл) [С. Д. Бабишин]. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

4537. Тартáк – ур., Пл. Існувало як н. п. Тартакъ у ХІХ – на поч. ХХ ст. біля с. Горошки. Відмікротопонімна н, в основі якої – АГТ тартак зі значенням „лісопильний завод” [Б. Д. Грінченко].

4538. Тартáк – х., Із. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. як Тартакъ. Н. – див. № 4477.

4539. Тасні́вка – р., п. Хомори л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра (Пл). Варіант н.: Таснивка [СГУ]. Місцезнаходження точно не локалізоване. Етимологія н. невідома.

4540. Татариська – ур. у м. Кам’янець-Подільський, у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Відетнонімна суфіксальна н.

4541. Татáрівщина – х., Пл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Майдан-Лабунь. Відетнонімна н., можливо, мотивована антропонімом, оскільки на х. проживали лише українці; пор. ос. н. Татаринъ (1466), Татарка (1614).

4542. Татарська Криниця – ур. біля колишнього с. Конилівка (Км), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н.-сл.-сп. складається з відетнонімного прикметника і ГТ.

4543. Татáрщина при Поповéцькій дорóзі – х., Ск. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. біля с. Гребенинка. Варіанти н.: Татарщина (1855), Татарщина при Поповецкой дорогh (1911). Н.-сл.-сп. складається з відетнонімного апелятива зі значенням „колишнє місце проживання” і мікротопоніма з локативним значенням.

4544. Ташкú – с., Сл, Цвт. Варіанти н.: Ташков (1633), Ташки (1855), Taszki (1889). Посесивна н.: пос. заснував шляхтич Авель Тошковський, який осадив також м. Славута [В. Берковський]; пор. також ос. н. Таша, Ташко (1055).

4545. Тéклівка – с., Км, Орн. Засноване у серед. XVІІІ ст. Теклею Вітте під н. Ріпинецька Слобідка [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Варіанти н.: Прис. Теклиовка (1862), д. Теклиевка (1889), Теклевка (1905), Теклівка (1926). Посесивна н. Перша н. складається з ад’єктоніма й АГТ (див. № 4147).

4546. Тéклівська корчмá – корчма, Км. Як н. п. реєструвалася у XVIII – ХІХ ст. Варіанти н.: kor. Kisielowiecka (1784), Теклиевская корчма (1893). Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ.

4547. Телеші́вка – р., п. Корчика л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра (Хмельницька обл.). Зафіксовано у 1571 р.: „от рhчки устья Телешовки, где впадывает в реку Корец” [СГУ]. Місцезнаходження точно не локалізоване. Можливо, це р. „без н., довжиною 14 км” [КРВУ], що протікає через с. Великий і Малий Правутин, Михайлівка, Берездів (Сл). Мотивація н. невідома.

4548. Телíжинці – с., Із, Тлж. За деякими джерелами, перша згадка – у 1395 р. [ІМІС]. Варіанти н.: Thelezincze (1583), Тележинцы (1850), Тhлежинцы (1855), Telezynce (1889), Тележінці (1926). Теліжинці (1946). Етимологічні гіпотези: 1) між горами, на яких розташоване с., був ставок із млином, де млинарем був Теліга [М. І. Теодорович]; 2) у горах жив розбійник Теліга. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Телега (1678).

4549. Телíжинці – с., Сс, Стс. Варіанти н.: Theleżincze alias Teliha ad Sieniawa (1583), Teležyniec czyli Czyzowka (1602), Тележинцы (1855), Тележинці (1926), Теліжинці (1946). Патронімічна н.; пор. ос. н. Телега (1678). Колишні н. – відантропонімна з невідомою мотивацією та сл.-сп., що складається з антропоніма та ойконіма.

4550. Телу́хня – р., п. Південного Бугу; початок в с. Теси (Вінницька обл.), гирло – в с. Новокостянтинів (Лт). Мотивація н. невідома.

4551. Тéмні Лóзи – х., Пл. Існував у XIX – на поч. XX ст. як Темныя Лозы. Відмікротопонімна н.

4552. Теофíполь – смт., Тф. У 1569–1923 рр. – вол. ц. Із 1923 р. (крім 1960–1966) – рай. ц. Із 1959 р. – смт. Варіанти н.: Kamen (1420), Камень (1420), Чолганскій Камень (1648), Камень-Чолганскій (1681), Човган (1681), Чолган (1681), Теофиполь (1740), Tofipol (1765), Teofilpol (1789), Тіофиполь (1850), Теофиполь (Чуганъ) (1855), Теофильполь (1857), Teofipol (1866), Теофіполь (1926). Перша н. – квалітативна: очевидно, пос. виникло як камінне оборонне укріплення. Є інформація, що на цій території добували камінь, а кам’яні кар’єри існували до 60-х рр. ХХ ст. [І. А. Стасюк]. Варіант н. – посесивне сл.-сп.: міст. у ХVІ ст. володіли волинські магнати Човганські [Н. М. Яковенко]. Згодом у народі закріпилася усічена форма від прізвища. Деякі дослідники вважають, що Човган співзвучне з іменем Чингиз-хан [А. П. Коваль]. Сучасна н. – посесивна з меморіальним забарвленням: власниця пос. Теофілія Яблоновська перейменувала м. у Теофильполь, скорочено Теофіполь (місто Теофілії) [М. І. Теодорович].

4553. Теофíпольський райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існує із 1923 р. (крім 1960–1966 рр.). Центр – смт. Теофіполь (Тф.). У складі району в різні роки нараховувалося: 24 сільради та 115 н. п. (1926), 24 сільради та 47 н. п. (1946), 15 сільрад, 2 смт. та 53 села (1987), 1 селищна, 22 сільські ради, 2 смт. та 53 села (2004). Загальна площа становить 700 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

4554. Тепéрівка – с., Др, Шпи. Варіанти н.: Teperowka (1820), д. Теперевка (1862), д. Теперовка (1889), Теперівка (1926). Можливо, відантропонімна посесивна н.

4555. Тепéрівка – фільварок, Др. Як н. п. зареєстрований у 1893 р. біля с. Теперівка. Трансойконімна н.

4556. Теребежі – озеро; розташоване біля с. Голики (Сл). Варіант н.: Теребежи (1992). Н. мотивована ГТ теребеж (див. № 4497).

4557. Терéбіж – х., Бл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Кащенці. Варіанти н.: фольв. Теребиж (1906), Теребижъ (1911), Теребіж (1926). В основі н. – ГТ теребеж зі значенням „місце викорчуваного лісу, поле” [В. П. Шульгач].

4558. Тере́мка – р., л. Рудки п. Дністра; протікає біля с. Рункошів (Км). Зафіксовано у 1825 р. вище р. Ушиця [СГУ]. Н. – суфіксальний відойконімний дериват (див. № 4500).

4559. Теремкíвці – с., Чм, Юрн. Варіанти н.: Teremkoce (1630–1650), Teremkowce (1678), Теремковцы (1800), Теремківці (1926). За С. Д. Бабишиним, у н. збереглася згадка про тереми: колись споруджували житлові будинки феодалів із теремами; пор. терем – „високий будинок, палац; хата, дім” [ЕСУМ]. Можливо, н. мотивована антропонімом.

4560. Теремцí – с., Км. Відоме з 1388 р. як с. Підтеремці [ІМІС] або з 1493 р. [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. У кін. ХХ ст. с. зняте з обліку н. п. Варіанти н.: Poteremcze (1493), Теремцы (1512), Потеремцы (1530), Termeczy (1630–1650), w Teremecach (1765), Теремцово (1862), Теремцево (1898), Теремці (1926). У с. для бакітських вельмож були збудовані палаци – тереми. Пізніше н. спростилася [Прапор Жовтня. – 1975. – № 19]. Отже, в основі н. було найменування мешканців: підтеремці – „люди, що живуть під (біля) теремами”.

4561. Терéшівці – с., Хм, Трш. Варіанти н.: Thereschowcze (1493), Tereschowcze (1530–1542), Терешовцы (1530–1542), Tereszowce (1668), Teresuwce (1765), Teresowce (1787), Терешковцы (поч. ХІХ ст.), Терешівці (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Терешка, Терешко (1392).

4562. Терéшки – с., Кр, Трк. Варіанти н.: Терешки (1593), Терешковцы (1618), Торешки (1753), Tereszkowce (1789), Турешки (поч. ХІХ ст.), Tereszki (1885). Етимологічні гіпотези: 1) н. мотивована іменем першопоселенця Терентія (Терешка); 2) від слів „то рештки”, тобто залишок чого-небудь. Вважають, що с. Терешки і Маленки були одним пос. з назвою Козлова. Після навали татар залишилися „рештки” населення, яке й утворило основу сучасного с. [М. І. Теодорович]. На нашу думку, родова н.; пор. ос. н. Терешка, Терешко (1392).

4563. Терéшки – фільварок, Кр. Існував у ХІХ ст. біля с. Терешки. Трансойконімна н.

4564. Терлéцьких – х., Сс. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Ілятка. Генітивна посесивна н.

4565. Тéрлíвка – с., Лт, Рдн. Варіанти н.: Tarlowka (1784), Tarlowce (1793), Тарловка (1805), Терловка (1888), д. Тарловка, Тырловка (1893), Терлівка (1926). Мотивація невідома; можливо, відантропонімна н. Пор. також терло – „місце нересту риби” [Б. Д. Грінченко].

4566. Тернáва – р., л. Дністра; між рр. Печера і Кам’яниця; початок біля с. Косогірка (Яр), протікає через н. п. Томашівка, Тернова, Харитонівка, Ганівка, Дунаївці, Заставля, Січинці, Воробіївка, Кривчик, Гута-Блищанівська (Дн), Тернавка, Гелетина, Суржинці, Китайгород. Варіанти н.: Тернау (ХIV – ХV ст.), Тарнава (1666), Tаrnawa, Ternawa (ХVI – ХVII ст.) [СГУ], Тарнова [ГССРИ]. Довжина – 64 км [КРВУ]. Н. мотивована флоролексемою тернина, діал. тернь, терновник тощо. Зафіксований деякими джерелами варіант Тарнава є полонізованою формою гідроніма [Л. Т. Масенко]. Див. також с. Тернова (Дн), Тернавка (Км).

4567. Тернáва – р., п. Вовка п. Південного Бугу; протікає через смт. Летичів. Варіант н.: Тарнава, Тарнова [СГУ]. Н. – див. № 4506.

4568. Тернáвка – р., п. Тернави л. Дністра; протікає через с. Залісці, Слобідка-Залісецька, Михайлівка, Блищанівка (Дн), Супрунківці, Княжпіль (Км). Варіанти н.: Tarnawka, Blyszczanowka, М. Тернава, Терновка [СГУ]. Довжина – 18 км [КРВУ]. Відгідронімна демінутивна н. (див. № 4506). Паралельні н. – трансонімізований ойконім та н.-сл.-сп. (квалітативний прикметник і гідронім).

4569. Терна́вка – р., п. Хомори л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; початок біля с. Кучманівка (Кр), протікає через с. Тернавка (Із). Варіант н.: „с. Тернавка... по обh стороны рhчки Тернавки” (1893) [СГУ]. Н. – див. № 4506.

4570. Тернáвка – с., Із, Тер. За свідченням краєзнавців, с. виникло на місці колишнього м. Тернов, зруйнованого у ХІІІ ст. [Радянське Поділля. – 1962. – 19 червня]. Варіанти н.: Тернавка, Ternawka (1518), Терновки (1593), Тарнавка (1848), Tarnawka (1889). Відгідронімна н.: с. розташоване біля р. Тернавка, що впадає в Хомору [М. І. Теодорович].

4571. Тернáвка – с., Км, Суп. Засноване у ХІХ ст. Варіанти н.: Теклиевка Супруньковская, Тернавка (поч. ХІХ ст.), Тарновка (1862), д. Теклиевка Супруньковецкая, Тернава (1893), д. Теклевка (1914), Теклівка (1926), Тернавка (1965). Колишня н. – посесивна: пос. назване іменем дружини поміщика Шидловецького, Теклі [С. Д. Бабишин]. Варіант н. ускладнювався ад’єктонімом. Сучасна н. – відгідронімна (див. № 4508). На думку Н. П. Барсова, н. пов’язана з етнонімом тиверці.

4572. Тернíвка – передмістя, Пл. Існувало у ХVІІІ–ХІХ ст. біля м. Полонне. Варіанти н.: передм. Терновъ (1765), Терновка (1855). Відантропонімна посесивна н.; див. – поміщики Терновські [АЮЗР].

4573. Тернóва – с., Дн, Тер. На рубежі ХІХ і ХХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Tarnawa Herbor (1493), Тарнава (1530), Ternata (1630–1650), Tarnawa (1661), w Tarnawie Polney (1765), Тарнава Полев. (1805), Тернава (серед. ХІХ ст.), Тернава Польная (1862), Великая-Тернавка (1888), Тернава Великая, Тернава Польная (1893), Польная-Тырнова (1914), Пільна Тернава (1918–1920), Тернова (1946). Відгідронімна н.: пос. розташоване на р. Тернава (див. № 4506). Н. ускладнювалася локативним і квалітативним прикметниками.

4574. Тернорýдка – потік, л. Збруча л. Дністра; між рр. Гнила й Ошука; протікає через с. Ріпна і Тарноруда (Вл). Варіанти н.: Tarnorudka, Тарнорудка [СГУ]. В основі н. – місцевий гідрографічний термін зі значенням „рудка, заросла терном”. Можливо, н. мотивована ойконімом і має локативне забарвлення (див. № 4474).

4575. Терплякá – окреме господарство, Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Рідкодуби. Генітивна посесивна н.

4576. Те́сівка – р., п. Південного Бугу (Лт). Довжина – 18 км [КРВУ]. Варіант н.: Тессовка [В. К. Гульдман]. Те саме, що й Фоса (див. № 4749). Суфіксальна відойконімна н. (с. Теси Вінницької обл.).

4577. Тибр – р., п. Смотричу л. Дністра; протікає через с. Біла, Степанівка, Чорна (Чм), в горах Товтри (Медобори). Варіанти н.: Тибръ, Батогъ, Шапатовка, Брейтавка [СГУ]. На нашу думку, р. – п. Штефанівки п. Смотричу л. Дністра, що протікає біля с. Степанівка (Чм). Н. – трансонімізований оронім (так іменується одна із вершин Медоборів). Паралельні н. Є. І. Сіцінський відніс до аналізованого гідрооб’єкта помилково (див. Батіг, Шатавка).

4578. Тимкíв – с., Нв, Отр. У XVІІІ ст. – міст. Варіанти н.: Тымков (1530), Timko (1630–1650), Tymkow (1661), Тимков (1800), Тимково (1855), Тимкова (1884), Тимків (1926). Посесивна н.; пор. ос. н. Тимко (1480).

4579. Тúнна – с., Дн, Тин. Існувало з Х–XІV ст. (М. В. Симашкевич). Із 1806 р. до кін. ХІХ ст. – міст. Варіанти н.: прис. „Заставська держава” (1493), прис. Тернавка, Тинна (XV–XVII ст.), Tynna (1661), Тинная (XVIII ст.), Tyuna (1787), Тинное (1799), Тынное (1800), Тынна (1802), Тынное (Tynnoie) (1820), Тыннянская (1857), Тинна (1926). Перша н., якщо вона справді існувала у такій формі, становила сл.-сп., яке у ті часи використовували для означення помістя, землеволодіння. Друга н. – відгідронімна (див. № 4506). Існують різні гіпотези походження сучасної н.: 1) з-під землі чути калатання дзвонів церкви, яка колись була на місці ставу, але провалилася під землю [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]; 2) від ос. н. Тин (1471); 3) від слова тин: пос. було обнесене частоколом [С. Д. Бабишин]. Останнє тлумачення найбільш імовірне; пор. ГТ тин – „огорожа з частоколу, стіна, украплення” [Е. М. Мурзаєв].

4580. Тирáнівка – с., Хм, Стф. Варіанти н.: Tyrawyncze (1530–1542), Тыравинцы (1530–1542), Tyrawince (1661) – можливо, усі попередні н. стосуються іншого пос.; Tyranowka (1784), Тирановка (1805), Тырановка (1888), Тарановка (1914), Тиранівка (1926). С. Д. Бабишин пов’язує н. з апелятивом тиран: н. відбиває пригноблений стан сільського населення в період зростання феодально-кріпосницького гніту. Можливо, в основі колишньої н. – ГТ тирава зі значенням „солоне джерело” [Е. М. Мурзаєв]; пор. тира – „загорожа з очеретяних щитів для вилову риби” [ЕСУМ]. Імовірніше, що н. відантропонімна.

4581. Тирáнівський ліс – односілля, Хм. Існувало у ІІ пол. ХІХ ст. біля с. Тиранівка. Н. складається з ад’єктоніма і ГТ.

4582. Тири́хва – р., л. Південного Бугу; початок біля с. Гречинці, протікає через с. Чапля, Копитинці (Лт). Варіанти н.: Тырыхва, Tyrychwa, Терехва, або Кудинка [СГУ]. Етимологія н. невідома. Паралельна н. – трансгідронімна (див. № 2368).

4583. „Тúрського Івáна” – х., Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Москалівка. Генітивна посесивна н.

4584. Тирхýн – х., Вн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Петраші. Посесивна н.

4585. Тúтьків – с., Пл, Нлб. Варіанти н.: Титковъ (1547), Titkow (1570), Титков (1593), Титково (ІІ пол. ХІХ ст.), Тітків (1926), Титьків (1946). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Титко, Тетка (1071), Титька (1681).

4586. Ти́хівка – р., л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; місцезнаходження точно не локалізоване; можливо, це р., що протікає через с. Половинники, Киселі, Решнівка, Губин (Ск). Варіанти н.: Тиховка [СГУ], Коритница (1992). В основі гідроніма – квалітативний прикметник тихий, який характеризує особливості течії річки. Паралельна н. – див. № 2189.

4587. Тúхін – р., п. Смотричівки п. Смотричу л. Дністра; протікає через с. Лісоводи і Кремінна (Гр). Варіант н.: Tichen [СГУ]. Н. – див. № 4526.

4588. Тихóмель – с., Бл, Вор. Знайдено залишки д.-р. городища ХІ–ХІІІ ст., яке належало літописному Тихомелю [ІМІС]. Засноване у Х ст. як м. удільних князів. У 1214 р. – столиця Галицько-Волинського князівства. У ХІІІ ст. – вол. ц. Із 1616 р. – м. має магдебурзьке право. Згодом втратило своє значення [ЕСЛН]. Варіанти н.: Тихомль (1152), Тихомель (1629), Tychomel (1872), Тихомєль (1921). Етимологічні гіпотези: 1) у с. був млин, який „тихо молов”; 2) поляки виводили н. від апелятива тихий, тиша, бо в період їхнього панування у краї було тихо і спокійно [М. І. Теодорович]. На думку більшості дослідників, посесивна н., в основі якої – антропонім Тихомилъ; пор. ос. н. Тихом, Тихомиръ (1610).

4589. Тишéвичі – с., Із, Тиш. Варіанти н.: Тышкевичи (1642), Tysсewičy (1789), Тышевичи (1855), Тишевичі (1926). Патронімічна н., пор. ос. н. Тишко (1386), Тиша (1551), Тишка (1614); див. також – поміщик Янус Тишкевич [Н. М. Яковенко].

4590. Тíтковський радгóсп – радгосп, Пл. Як н. п. існував у І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Титковскій-Цвhтъ (1906), Тетковщина (1910), Тітковський радгосп (1926). Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ. Варіанти н. – суфіксальний відойконімний дериват та ад’єктонім й апелятив (див. № 4906).

4591. Ткачукíв – х., Бл. Як н. п. Ткачуковъ існував у І трет. ХХ ст. Генітивна посесивна н.

4592. Товкачíвка – х., Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Соснівка. Посесивна н.

4593. Товтри (Товтровий кряж) – підвищення, яке перетинає південний захід Хмельницької обл. (Гр, Дн, Км), по лінії Сатанів – Смотрич – Балин – Китайгород. Висоти – до 400 м. Те саме, що й Медобори (див. № 2937). Н. виводять від польського tolstzy – „гостроверхі скелі”, старопольського toütra, або tatra – „гірська кам’яна порода”, латинського Turtur mons – „гострі вершини” [М. Т. Янко]. Безумовно, спільність із Татрами простежується найбільш чітко.

4594. Тóвтри (48 верстá Гусятинської лíнії) – роз’їзд, Чм. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. Дві паралельні н.: 1) від ГТ товтра – „гора без рослинності, кам’яниста гора; підвищення” [Т. А. Марусенко]; 2) числівниково-прикметниково-іменникове сл.-сп. з локативним значенням.

4595. Товтрик – ліс. ст., Гр. Існувала у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: ур. Толтрик (1893), Товтрик (1926). Відмікротопонімна н. (див. № 4534).

4596. Токареве – ур. біля с. Рудня (Лт), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Посесивна відантропонімна н.

4597. Токи – ур. біля с. Дерев’яне (Км), у якому знайдено залишки давнього городища [І. С. Винокур]. Плюральна н., похідна від ГТ тік зі значенням „скирти, стіжки, ожереди і т. ін.” [СУМ].

4598. Томашéвські корчмú – корчма, Дн. Існувала на місці пос. Томашівка, мешканці якої вимерли від чуми у 1770–1771 рр. Як н. п. зареєстрована у 1893 р. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та апелятива зі значенням АГТ.

4599. Томашíвка – с., Дн, Том. Варіанти н.: Tomoszowka (1756), w Tomaszuwce (1765), Tomaszowka (1784), Томашевка (1805), Томашовка (серед. ХІХ ст.), Томашівка (1926), Томашівка Друга (1960). За переказами, першими поселенцями були Томаш і Шевський [В. С. Прокопчук]. Посесивна н.; пор. ос. н. Томаш (1499). Н. диференціювалася порядковим числівником.

4600. Томашíвка – с., Яр, Том. Варіанти н.: Thomaszowa (1651), w Tomaszuwce (1765), Tomaszowka Nizsza (1784), Томашевка (1805), Томашовка (1855), д. Нисшая Томашовка (1862), Томашевка Низшая (1888), Нища-Томашівка (1926), Нижча Томашівка (1940), Томашівка (1956). Н. – див. № 4539. Н. диференціювалася локативним прикметником.

4601. Топíрчики – с., Із, Топ. Відоме з 1629 р. [О. І.  Баранович]. Варіанти н.: Мал. Топорки (поч. ХІХ ст.), Топорчики (1855), Toporczyki (1889), Топодчики (1906), Топірці (1926), Топірчики (1946). Відойконімна н. (див. № 4543). Н. ускладнювалася квалітативним прикметником.

4602. Тополíвка – с., Вн. У 1957 р. приєднане до смт. Віньківці. Варіанти н.: д. Татаринка (1893), Тополівка (1946). Перша н. мотивована етнонімом татари; в основі другої н. – флоролексема тополя.

4603. Топорú – с., Із, Топ. Варіанти н.: Топоровки (1589), Больш. Топорки (поч. ХІХ ст.), Топоры (1855), Topory (1889), Топори (1926). Етимологічні гіпотези: 1) н. виводять від апелятива топор; 2) біля с. два струмки зливалися в один у вигляді букви Т, а на берегах цих струмків росли тополі й осокори. Звідси й пішла н. Сокири, яку згодом змінили на Топори; 3) біля с. була гребля, якою проходив шлях Старокостянтинів – Ізяслав. Одного разу, коли тут проїжджала старокостянтинівська княгиня, її дитина впала у воду, і мати закричала: „Дитина впала, як топор”. На нашу думку, родова н.; пор. ос. н. Топоръ (1539). Н. ускладнювалася квалітативним прикметником.

4604. Травнéве – с., Сс, Івк. Існує з 30-х рр. ХХ ст. Варіанти н.: х. Ворошиловський (1946), Яблунівка (1959), Травневе (1965), Травневое (1979). Перша н. – меморіальна; друга – мотивована флоролексемою; сучасна – емоційно-експресивна, присвоєна в честь 1 травня – Міжнародного дня солідарності трудящих.

4605. Трáулин – с., Із, Топ. Варіанти н.: Triawunez (1517), Траволынь (1589), Травулин (1629), Траволинь (1650), Траулинъ (1855), Траулин (1926). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Траула [З. О. Купчинська].

4606. Трачéвщина – х., Кр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Котюржинці. Відмікротопонімна н., мотивована ос. н. Трач. Пор. трач – „пиляр”; трачівня – „лісопильня” [ЕСУМ].

4607. Траянові вали – підвищення (стародавні технічні захисні споруди у вигляді земляних валів довжиною до 2 000 км і висотою 16 м), що простяглися на південь від Києва через значні простори України і Молдови (у межах Хмельницької області залишки валів засвідчені біля н. п. Сатанів, Борщівка, Кремінна, Завалля, Лісоводи, Яромирка, Карабчіїв (Гр), Привороття, Крушанівка (Км), Вільховець (Нв), по течіях річок Збруч, Калюс, Ушиця, Смотрич [І. С. Винокур] ). Це земляна оборонна споруда часів римського імператора Марка Траяна (98 – 117 рр. н. е.), від прізвища якого і утворено найменування [І. В. Гарнага]; пор. також ГТ вал – „насип” [Б. Д. Грінченко].

4608. Требухíвці – с., Лт, Тре. Варіанти н.: Thribuchowcze (XVI ст.), Tribuchowcze (1565), Трибуховцы (1565), Strebikofce (1630–1650), Trybuchowce (1668), Требуховка (поч. ХІХ ст.), предм. Требуховцы (1862), Трибухівці (1926), Требухівка (1938), Требухівці (1946). В.С. Прокопчук припускає, що в основі н. – апелятив троєбожжя: в околицях с. виявлено язичницькі святилища [В. С. Прокопчук]. На нашу думку, посесивна н.; див. – поміщик Станіслав Тржебуховський (1615).

4609. Трегýбої – ур., Пл. Існувало у ХІХ ст. біля с. Буртин як Трегубой. В основі н. – прізвище власниці у формі родового відмінка однини; пор. ос. н. Трегубъ (1600).

4610. Третéльницька корчмá – корчма, Вл. Як н. п. зареєстрована у 1893 р. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ.

4611. Третéльницький хýтір – х., Вл. Існував у ІІ пол. ХІХ ст. біля с. Трительники. Варіанти н.: х. Третельникский (1862), Третельникский хутор (1893). Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма й АГТ.

4612. Трéтя грéбля – х., Бл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Семенів. Відмікротопонімна н.-сл.-сп., яка складається з числівника та ГТ.

4613. Третякú – ур., Шп. Існувало у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Третьяки (1855), Третяки (1906). Посесивна н.; пор. ос. н. Третьякъ (1495).

4614. Трибухівка – с., Дн, Влж. Варіанти н.: Требуховка (1862), д. Трибуховка (1893), Трибухівка (1926). Посесивна н. (див. також № 4548).

4555–4557. 32, 34, 35 верстá Проскýрівської лíнії – блок пост, Др. Як н. п. зареєстровані у 1926 р. Числівниково-прикметниково-іменникові сл.-сп. з локативним значенням.

4558–4564. 31, 32, 33, 35, 36, 37, 38 верстá Проскýрівської лíнії – зал. будка, Др. Як н. п. зареєстровані у 1926 р. Н. – див. № 4555.

4565. 36 верстá Гусятинської лíнії – роз’їзд, Чм. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. Н. – див. № 4555.

4566. Три-Корчмú – ур., Пл. Існувало у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Три корчми (1899), Три Корч. (1906), Три-Корчмы (1911). Відмікротопонімна н.-сл.-сп., яка складається з числівника та апелятива у значенні АГТ.

4567. Три хáтки – х., Тф. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Лисогірка. Н. – див. № 4566.

4568. Трикýтники – корчма, Дн. Як н. п. зареєстрована у 1893 р. Відмікротопонімна н.

4569. Триндюкíв – х., Тф. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Святець. Генітивна посесивна н.

4570. Тритéльники – зал. ст., Вл. Існує з І трет. ХХ ст. Варіанти н.: 125 верста Проскурівської лінії (1926), Третельники (2000). Трансойконімна н. Варіант н. – див. № 4555.

4571. Тритéльники – с., Вл, Трт. Відоме із XVІ ст. У кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Tretelniki (1789), Третельники (1805), Третельник (1862), Трительники (1862). С. Д. Бабишин вважає, що в основі н. – апелятив трительники зі значенням „сільські злидарі, які обробляють панське поле за третій сніп”. На нашу думку, родова н.; пор. ос. н. Третик, Третинник, Третяк, Третинчина [М. О. Демчук].

4572. Тріскú – с., Кр, Гцк. Варіанти н.: Триски (1618), Треска (поч. ХІХ ст.), Тріски (1926). Родова н.; пор. ос. н. Триска (1497).

4573. Троє́щина – с., Пл, Нлб. Варіанти н.: Троицкой церкви (1899), Троицкой-Церкви (1911), Троєщина (1926). С. Д. Бабишин вважає, що н. вказує на кількість димів (три), з яких утворилося пос. І. Філячук стверджує, що Кристоф Лабунський з дружиною у 1593 р. побудували церкву Святої Трійці, а с., яке виросло навколо неї, назвали Троєщиною, що підтверджено попередніми формами н.

4574. Трóїцький монастúрський хýтір – х., Км. Як н. п. зареєстрований у 1893 р.; сам же Кам’янецький Свято-Троїцький монастир збудований у 1723 р. [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Посесивна н.

4575. Трóїцького-Прихóду – х., Пл. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Троицкаго Прих. (1899), Троицкаго-Прихода (1911). Посесивна н.

4576. Тростянéць – р., л. Смотричу л. Дністра; протікає через н. п. Верхівці, Москалівка, Коритна (Яр), Іванівка, Новий Світ, Тростянець, Басівка, Старе і Нове Поріччя, Городок (Гр). Варіанти н.: Trościaniec, Тростянецъ [СГУ]. Довжина – 32 км [КРВУ]. При утворенні н. використано типовий гідронімійний формант -ець, приєднаний до флоролексеми, яка теж активно функціонує в гідронімії.

4577. Тростянéць – с., Гр, Нвс. Варіанти н.: Troscianiec (1765), Trušciance (1784), Тростянец (1800), Тростянцы (1889), Тростянець (1926). Відгідронімна н. (див. № 4576).

4578. Тростянéць – с., Сл, Під. Варіанти н.: д. Тростянецъ (1855), Тростинецъ (1911), Тростянець (1926). Імовірно, н. мотивована флоролексемою; пор. трость – „гілля, пруття; кожна тростина окремо” [Б. Д. Грінченко], тростина – „очерет” [СУМ].

4579. Тростянéцька Басівка – с., Гр. Існувало у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Старе Поріччя. Варіанти н.: д. Басовка (1893), д. Басовка Тростянецкая (1905), Тростянецька Басівка (1926). Н. складається з ад’єктоніма й ойконіма (див. №  122).

4580. Тростя́нка – р.; протікає через с. Коритна (Яр) [СГУ]. Те саме, що і Тростянець. Н. утворена за допомогою суфікса -к(а) від топонімічного прикметника тростяна [М. Т. Янко].

4581. Тростя́́нка – р., л. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Великі Калетинці, Юрівка, Тростянка, Корниця (Бл). Варіант н.: Trościanka [СГУ]. Довжина – 12 км [КРВУ]. Н. – див. № 4580.

4582. Тростя́нка – с., Бл, Бгр. Варіанти н.: Тростянка (1855), Тростянець (1926). Відгідронімна н. (див. № 4581).

4583. Тростя́нка – х., Бл. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. біля с. Тростянка. Трансойконімна н.

4584. Троянú – х., Др. Існував у І пол. ХХ ст. Як н. п. зафіксований у 1956 р.; приєднаний до м. Деражня. На думку С. Д. Бабишина, н. вказує на кількість димів у пос. – три. На нашу думку, н. відантропонімна (див. № 4586).

4585. Троянíв – х., Тф. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Троянівка. Варіанти н.: Трояновская (1855), Троянів (1926). Відойконімна н.

4586. Троянíвка – с., Тф, Лід. Перша згадка – у 1572 р. [І. А. Стасюк]. Варіанти н.: Трояновка (1593), Trojanowka (1789), Троянівка (1926). За переказами, першими поселенцями або засновниками с. були три Яни [І. А. Стасюк]; пор. троян – „батько, що має трьох близнюків” [Б. Д. Грінченко]. На нашу думку, н. відантропонімна, ймовірно вказує на першого поселенця; див. також – землевласник Троянівський [АЮЗР].

4587. Трудовé – с., Кр, Глб. Варіанти н.: Hnydincze (1517), Гнидиче (Гнидичи) (1545), Нинюдки (Нидюки), Виндики (1593), Indyki (1789), Индыки (1855), Індики (1926), Трудове (1969). На нашу думку, колишня н. – патронімічна, в основі якої був антропонім Гнида, Гнидич; пор. ос. Гнида (1661). Згодом н. трансформувалася в Індики. Сучасна н. мотивована прикметником з ідеологічним забарвленням.

4588. Трусúлівка – с., Кр, Лед. Варіанти н.: Трусиловка (1593), Trusilowka (1889), Трусилівка (1926). За легендою, колись тут існувало пос. Трусилов. Н. пов’язували з ГТ трясовина, якою було оточене с. У 1241 р. воно було зруйноване, а згодом утворилося нове с. під назвою Трусилівка [Ю. Д. Гжимайло]. На нашу думку, посесивна відантропонімна н.

4589. Трусків Яр – ур. біля с. Гуменці (Км), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н.-сл.-сп. складається із присвійного прикметника і ГТ.

4590. Тýдин – х., Бл. Існував у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Тудень (1899), Тудинъ (1911). Відантропонімна посесивна н., пор. ос. н. Тудинь, Туден, Тудко, Тудоръ, Тюдіамин (1259).

4591. Ту́ла – р., л. Глиннички л. Жарихи л. Корчика л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Прикордонна Улашанівка, Хоняків, Понора (Сл). Варіант н.: Сорока (1889) [СГУ]. Етимологія н. невідома. Можливо, н. мотивована дієсловом тулитися зі значенням „ховатися” [В. А. Ніконов]. Паралельна н. – див. № 4249.

4592. Тýльмино – ур., Шп. Існувало у ХІХ ст. біля м. Шепетівка. Можливо, відантропонімна посесивна н.

4593. Туля́па – р., л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра (Ск). Варіант н.: „при рч. Туляпh” (1888) [СГУ]. Те саме, що й Осира. Н. – див. № 4591.

4594. Тýринщина – х., Шп. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. як Туринщина. Відмікротопонімна посесивна н.; пор. ос. н. Туринъ (1614).

4595. Тýрівка – с., Тф, Тур. Варіанти н.: Pudka-Turuwka (1421), Турувка (1421), Туровка (1565), Turowka (1872), Турівка (1926). Етимологічні гіпотези: 1) відгідронімна н.: с. розташоване на березі р. Тернівка, яку колись називали Турія [М. І. Теодорович]; 2) н. є згадкою про турів, які були знищені [С. Д. Бабишин]. На нашу думку, відантропонімна н.; див. ос. н. Туръ (980). Варіант н. – локативно-квалітативне сл.-сп.: у давнину на заболочених берегах річки добували болотяну залізну руду [Червона зірка. – 1985. – 11 липня].

4596. Ту́рія – р., п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра (Тф). Те саме, що й Дернівка (див. №1246). Варіант н.: Turia [СГУ]. Етимологія н. невідома; див. також № 4595.

4597. Турчинéцький – призаводгосп, Гр. Існував у ІІ пол. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Турчинці. Варіанти н.: фольв. Турчинцев (1862), Турчинецький (1926). Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

4598. Тýрчинці – с., Гр, Рад. Варіанти н.: Tarczynce (1661), w Turczyncach (1765), Турчинцы (1800), Торчинцы (1805), Турчанцы (поч. ХІХ ст.), Турчанцев (1889), Турчинці (1926). Відантропонімна н., що вказує на першого поселенця; пор. ос. н. Турко, Турчин (1552).

4599. Убарúха – х., Пл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Буртин. Варіанти н.: ур. Ябериха (1855), Убариха (1921). Посесивна н., в основі якої – прізвисько жінки за чоловіком.

4600. Удрíївці – с., Дн, Удр. Варіанти н.: Haczyschcza (1493), taskowcze alias Oderyowcze seu Hacziscza (1578), Udarofce (1630–1650), Oderiowiec (1661), Udryiowce (1765), Odryiowce (1784), Удриевцы (1805), Udrinowce (1820), Удріївці (1926). На нашу думку, н. колишнього пос. мотивована ГТ гать (див. № 465). Сучасна н. та її варіанти – відантропонімні; пор. ос. н. Удр (1639), Одерій (1781). Н. пов’язують із землевласником Андрієм Чолганським [В. С. Прокопчук].

4601. Ує́здці – с., Сл. Існувало у ХVІІ ст. біля м. Славута [ІМІС]. Варіанти н.: Уєздцы (1629). Детальніші відомості відсутні. Етимологія невідома; можливо, в основі н. – АГТ уєзд у значенні „повіт”.

4602. Уздéба – х., Ск. Існував у ХІХ ст. біля м. Старокостянтинів. Детальніші відомості відсутні. Відантропонімна посесивна н.: власником пос. був Михайло Уздебський [1802, АЮЗР].

4603. Украї́нка – с, Бл, Бгр. У 1926 р. існувало як радгосп. Як н. п. фіксується з поч. ХХІ ст. В основі н. – етнонім.

4604. У́ла – фільварок, Сл. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. як н. п. Ула. Можливо, посесивна відантропонімна н; пор. ос. н. Ула [М. Я. Морошкін].

4605. Улáнів – ліс. ст., Сс. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Посесивна н.

4606. Улáсівка – с., Сс. У 20-х рр. ХХ ст. злилося із с. Русанівка в одне пос. під н. Уласово-Русанівка. Варіанти н.: Ulasowka (1784), Уладовка (помилково) (1845), д. Уласовка (1862), Улисовка (1915). Відантропонімна н., в основі якої – ім’я засновника або першого поселенця; пор. ос. н. Улас [Б. Д. Грінченко].

4607. Улáсово-Русáнівка – с., Сс, Стс. Варіанти н.: Rusanowka (1784), д. Русановка (1862), Уласово-Русанівка (1926), Уласово-Русановка (1979), Уласово-Русані (2008). Колишня н. – відантропонімна; пор. ос. н. Русан (1388). Сучасна н. складається з двох ойконімів.

4608. Улашáнівка – с., Сл, Ула. Відоме з 1602 р. [ІМІС]. Варіанти н.: Улашановцы (1618), Уляшановка (І пол. ХХ ст.), Лошановка (1855), Ulaszanowka (1889), Улашановка (1893), Уляшанівка (1926), Бараннє-Улашанівка (1946). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Улас [Б. Д. Грінченко]. Варіант н. ускладнювався ойконімом (див. № 114).

4609. Уля́́ни – р., п. Полкви л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра [СГУ]. Довжина – 23 км [КРВУ]. Варіант н.: Улияны (1992). Те саме, що й Дернівка. Мотивація н. (імовірно, відантропонімної) невідома.

4610. Улья́нівка – висілок, Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Згарок. Відантропонімна н.; пор. ос. н. Улян, Уляна [Б. Д. Грінченко].

4611. Уля́нівка – с., Із, Плн. Відоме з І пол. ХХ ст. Меморіальна н. – в честь В. І. Леніна (Ульянова).

4612. Уля́нівка – с., Км, Глс. Виникло у 20-х рр. ХХ ст. [Прапор Жовтня. – 1975. – № 47]. Однойменне пос. існувало у XVІІІ ст. – Ulanowka (1784). Варіанти н.: Улянівка (1946), Ульяновка (1979). Н. – див. № 4610.

4613. Уля́нівка – с., Кр, Взз. Засноване у 1939 р. [Красилівський вісник. – 2000. – 14 вересня]. Н. – див. № 4611.

4614. Уля́нівка – с., Сл, Мух. Як н. п. зафіксоване у 1956 р. Н. – див. № 4611.

4615. Уля́нівка – х., Гр. Існував у І пол. ХХ ст., приєднаний до с. Велика Левада. Варіанти н.: х. Ульянівка (1924), Улянівка (1956). Н. – див. № 4611.

4616. Уля́нівка Дрýга – с., Із. Існувало у ІІ пол. ХХ ст. Варіанти н.: Улянівка (1946), Улянівка Друга (1960). Меморіальна н., ускладнена диференційним числівником.

4617. Уля́нівка Дрýга – с., Кр, Зсл. Відоме з І пол. ХХ ст. Варіанти н.: Улянівка (1946), Улянівка Друга (1969), Ульяновка 2-я (1992). Н. – див. № 4616.

4618. Уля́нівці – с., Тф. Існувало у І пол. ХХ ст. Н. – див. № 4611.

4619. Уля́нове – с., Тф, Шиб. Селяни із с. Шибена у 1924 р. утворили с. Улянове [Радянське Поділля – 1976. – 26 вересня]. Варіанти н.: висіл. Улянів (1926), х. Улянове (1946). Н. – див. № 4611.

4620. Унжáо – х., Бл. Як н. п. зареєстрований у 1921 р. біля с. Баймаки. Детальніші відомості відсутні. Етимологія н. невідома; пор. р. Унжа, ліва притока Волги [М. Фасмер].

4621. Унíїв – фільварок, Бл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. як Униевъ. Трансойконімна н. (див. № 4294).

4622. Урóчище Бернатíвка – ліс. ст., Др. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ГТ урочище – „ділянка, яка виділяється серед навколишньої місцевості природними ознаками (ліс серед поля, луг, болото серед лісу); балка, виярок; ділянка землі.ю лісу; улоговина” [СУМ] та мікротопоніма.

4623. Урóчище Велúка-Пóгань – фільварок, Яр. Існував у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. біля с. Солобківці. Варіанти н.: Фольварок Погонь (Оржеховского) (1893), Погон (1911), Уроч. Велика-Погань (1926). Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) та ойконіма (див. № 3612). Варіант н. ускладнювався відантропонімним посесивом і квалітативним прикметником.

4624. Урóчище Вúла – ліс. ст., Яр. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. №№ 626, 4622).

4625. Урóчище Вóлохи – ліс. ст., Нв. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) та етноніма (див. № 773).

4626. Урóчище Гармíдер – ліс. ст., Др. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) та антропоніма.

4627. Урóчище Гарсдóрфа – фільварок, Яр. Існував у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Солобківці. Варіанти н.: Фільварок Погонь (баронессы Гарсдорф) (1893), фільв. Ур. Гарсдорфа (1926). Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) та ос. н. Варіант н. – див. № 4623.

4628. Урóчище Гнúлий Кут – ліс. ст., Чм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) і мікротопоніма; див. ур. Гнилий Кут [І. С. Винокур].

4629. Урóчище Городúсько – ліс. ст., Км. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) і мікротопоніма; див. ур. Городисько (№ 1013).

4630. Урóчище Грóта – ліс. ст., Дн. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) і відантропонімного посесива.

4631. Урóчище „Дзелéнче” – ліс. ст., Вл. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) і мікротопоніма (можливо, відойконімного походження – див. № 1257).

4632. Урóчище Довжóк І – ліс. ст., Дн. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. біля с. Воробіївка. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622), мікротопоніма (див. № 1308) і диференційного порядкового числівника.

4633. Урóчище Довжóк ІІ – х., Дн. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. біля с. Воробіївка. Н. – див. № 4632.

4634. Урóчище Дубúна – ліс. ст., Нв. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) і мікротопоніма (див. № 1365).

4635. Урóчище Дубúна – фільварок, Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Солобківці. Н. – див. № 4634.

4636. Урóчище Дубрíвка – ліс. ст., Чм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) і мікротопоніма; див. ур. Домбровка (№ 1328).

4637. Урóчище Залíсся – ліс. ст., Чм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) і мікротопоніма; див. ур. За лісом (№ 1492).

4638. Урóчище Залíсся „А” – ліс. ст., Чм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 4637. Н. диференціюється буквеним індексом.

4639. Урóчище Зáпуст – ліс. ст., Нв. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) і мікротопоніма (див. № 1679).

4640. Урóчище Калúнівка (Берéзіна) – ліс. ст., Хм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) і мікротопонімів (див. №№ 176, 1893).

4641. Урóчище Кальчукóво – ліс. ст., Др. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) і мікротопоніма з посесивним значенням.

4642. Урóчище Камлáй – лісництво, Гр. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) і мікротопоніма; див. ур. Камлай [І. С. Винокур].

4643. Урóчище Косачóва (Аксéнов) – ліс. ст., Хм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) і мікротопоніма з посесивним значенням; в основі паралельної н. – прізвище лісника.

4644. Урóчище Круглик – ліс. ст., Нв. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Відмікротопонімна н. (див. № 2333).

4645. Урóчище Кругляк – ліс. ст., Гр. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) і мікротопоніма (див. № 4644).

4646. Урóчище Кулібáба – ліс. ст., Нв. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) і мікротопоніма з посесивним значенням.

4647. Урóчище Кулінкóво – ліс. ст., Чм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 4646.

4648. Урóчище Левкóво – ліс. ст., Вн. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 4646.

4649. Урóчище Лісóк (В ліскý) – ліс. ст., Яр. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) і мікротопоніма з локативним значенням.

4650. Урóчище Малашівцí – ліс. ст., Хм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) та ойконіма (див. № 2818).

4651. Урóчище Медвéже – ліс. ст., Вн. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) і мікротопоніма з квалітативним значенням.

4652. Урóчище Мобíлівка – ліс. ст., Дн. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) і мікротопоніма з посесивним значенням.

4653. Урóчище Мокрéць – ліс. ст., Чм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) і мікротопоніма (див. № 3054).

4654. Урóчище Мохнякú – ліс. ст., Дн. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) і мікротопоніма.

4655. Урóчище Остáшків ліс – ліс. ст., Чм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) і дримоніма.

4656. Урóчище Пáшківці – ліс. ст., Хм. Існувала у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. біля с. Пашківці. Варіанти н.: лесная дача Пашковцы (1893), Ур. Пашківці (1926). Перша н. – трансойконімна; друга – складається з ГТ (див. № 4622) та ойконіма.

4657. Урóчище Петрýщина – ліс. ст., Км. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) і мікротопоніма з посесивним значенням.

4658. Урóчище Печúски – ліс. ст., Хм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) та ойконіма (див. № 3496).

4659. Урóчище Підмéльниково – ліс. ст., Др. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) і мікротопоніма з локативним значенням.

4660. Урóчище Погорíла – х, Вн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Карачіївці. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) і мікротопоніма (див. № 3616).

4661. Урóчище Поставéнь – ліс. ст., Яр. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) і мікротопоніма, в основі якого – ГТ пастовень зі значенням „місце, де пасуть худобу; місця, порослі травою”, пастовиннє – „сільське пасовище” [В. П. Шульгач].

4662. Урóчище Прúски – лісова сторожка, Др. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) і мікротопоніма. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) та мікротопоніма, в основі якого – ГТ (див. № 3762).

4663. Урóчище Рижóк (Ридкé) – ліс. ст., Гр. Існувала у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: ур. Рожек (1893), л. ст. Ур. Рижок (Ридке) (1926). Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) і мікротопонімів (див. №№ 3872, 3877).

4664. Урóчище Рідкодýби (Грúсника) – ліс. ст., Хм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) та ойконіма (див. № 3876). В основі паралельної н. – прізвище лісника.

4665. Урóчище Сóкіл-Кáмінь – ліс. ст., Дн. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) і мікротопоніма (див. № 4229).

4666–4667. Урóчище Стінки – ліс. ст., Нв. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) і мікротопоніма (див. № 4375).

4565. Урóчище Токáрня – ліс. ст., Нв. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) і мікротопоніма, в основі якого – ГТ тік (див. № 4337).

4566. Урóчище Турчинéцьке – ліс. ст., Гр. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) і ад’єктоніма (див. № 4598).

4567. Урóчище Цегéльня – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Коричинці. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) і мікротопоніма (див. № 4913).

4568. Урóчище Цигóльня – х., Дн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Голозубинці. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) і мікротопоніма (див. № 4913).

4569. Урóчище Чагарú – ліс. ст., Хм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) і мікротопоніма (див. № 4952).

4570. Урóчище Чагарíвка – фільварок, Яр. Існував у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Солобківці. Варіанти н.: фольв. Чагарники (1893), фільв. Ур. Чагарівка (1926). Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) і мікротопоніма, в основі якого – ГТ чагарник (див. № 4952). Варіант н. – ГТ у формі множини.

4571. Урóчище Черепíвка – ліс. ст., Хм. Як н. п. існувала у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: дача Череповский лес (1893), Ур. Черепівка (1926). Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) та ойконіма (див. № 5014). Варіант н. – АГТ і дримонім.

4572. Урóчище Чóботова – ліс. ст., Чм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) і мікротопоніма з посесивним значенням.

4573. Урóчище Чóботова „А” – ліс. ст., Чм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 4673. Н. диференціюється буквеним індексом.

4574. Урóчище Чóрний ліс – ліс. ст., Гр. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) і дримоніма.

4575. Урóчище Чóрний ліс – ліс. ст., Яр. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 4675.

4576. Урóчище Чорткóво (Сівíрово) – ліс. ст., Хм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) і мікротопоніма із квалітативним значенням. Паралельна н. – відантропонімна посесивна.

4577. Урóчище Шáмово – ліс. ст., Дн. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) і мікротопоніма з посесивним значенням.

4578. Урóчище Швáйн – ліс. ст., Чм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) і мікротопоніма (див. № 5098).

4579. Урóчище Шевчукíв – ліс. ст., Чм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) і відантропонімного посесива.

4580. Урóчище Шóвби – ліс. ст., Чм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) і мікротопоніма (див. № 5612).

4581. Урóчище Шóвби „А” – ліс. ст., Чм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 4681. Н. диференціювалася буквеним індексом.

4582. Урóчище Язвúни – фільварок, Яр. Як н. п. існувала у І трет. ХХ ст. біля с. Солобківці. Варіанти н.: фольв. Язвина (1911), фільв. Ур. Язвини (1926). Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 4622) і мікротопоніма з посесивним значенням.

4583. У́рсів – фільварок, Ск. Як н. п. Урсовъ зареєстрований у 1911 р. Відантропонімна посесивна н.

4584. У́сова – х., Сл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Малий Правутин. Генітивна посесивна н.

4585. Устúнів – х., Сл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Яблунівка. Варіанти н.: ур. Устиловъ (1906), Устинів (1926). Відантропонімна посесивна н.

4586. Устя – с., Км, Уст. Варіанти н.: Uszcze (1403), Устье (1441), Устя (1441), Ustje (1453), Uscze (1493), Устье Чвиклеевское (1530), Oucze (1630–1650), Uscie (1661), Устье Днестровское, Смотрицкое, Цвикловское (серед. ХІХ ст.), Устье, Устьечко (майже зникло) (1893). Локативна н.: пос. розташоване в усті р. Смотрич [С. Д. Бабишин]; пор. ГТ устя – „гирло” [СУМ]. Див. також ос. н. Устя [Б. Д. Грінченко].

4587. Устя́нівка – с., Шп, Рож. Існувало у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Усяновка (поч. ХІХ ст.), Устьяновка (1855), Устяновка (1899), Устянівка (1926). Відантропонімна посесивна н., пор. ос. н. Устя, Устин [Б. Д. Грінченко].

4588. У́тка – р., л. Богушівки п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра ()СГУ); протікає через м. Славут. Н. мотивована зоолексемою (пор. також суміжну р. Гуска).

4589. Ухаби – ур. біля с. Ріпинці (Км), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Плюральна н., мотивована російськомовним апелятивом зі значенням „нерівна дорога, ями”.

4590. Ушицький повíт – адміністративно-територіальне утворення, яке існувало з кін. XVIII ст. до 1923 р. Центри – міст. Стара Ушиця (1795–1829), міст. Нова Ушиця (1829–1923). У складі повіту в 1889 р. нараховувалося 584 пос., 199 тис. мешканців. До його складу у 1914 р. входили Грушівська, Дунаєвецька, Заміхівська, Калюська, Капустянська, Китайгородська, Косиковецька, Лисецька, Миньковецька, Мукарівська, Осламівська, Рахновецька, Солобковецька і Струзька волості. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ повіт (див. № 1040).

4591. У́шиця – р., л. Дністра; протікає через н. п. Пільний Олексинець (Гр), Нове Село, Томашівка, Соколівка, Лисівка, Сутківці, Борбухи, Круті Броди, Корначівка (Яр), Адамівка, Зіньків, Черкасівка, Великий Олександрів (Вн), Гамарня, Велика Кужелева, Миньківці, Городиська, Притулівка Сокілець (Дн), Джуржівка, Кружківці, Отроків, Тимків, Губарів, Вахнівці (Нв), Липа, Гута-Чугорська, Стара Ушиця (Км). Варіанти н.: „и собра Ŵ Боброкы. доже и до рhкы Оушицh и Проута” (1229), Onczica (1-а пол. ХVII ст.), Ouczyca (1674), Ouszyka (1685), Ушица (1825), Uszyca; Ужица (1829), Uszyca Stara, Uszyca Wielka, Старая Ушица, Onczyca, Вушиця [СГУ]. Довжина – 122 км [КРВУ]. Етимологічні гіпотези: 1) від ст.-сл. ошую – „по лівий бік, ліворуч” у значенні „ліва притока”, що найбільш імовірно; 2) споріднення з гідронімом Ужа балтського походження; 3) від литовського uosis, діал. ousis – „ясен” [ЕСЛН]; 4) від поширення на берегах рослин оушь, ушь: так наші предки називали один з видів дягелю – багаторічну трав’янисту рослину, яку з давніх часів вживали в їжу і для лікування [М. Т. Янко]. Н. ускладнювалася квалітативними прикметниками.

4592. Ушиця – х., Яр. Існував у І пол. ХХ ст. біля с. Баранівка; у 1956 р. знято з обліку н. п. Відгідронімна н. (див. № 4692).

4593. Ушиця – х., Яр. Існував у XVІІІ – І пол. ХХ ст. біля с. Вербка-Мурована. Варіанти н.: mlyn Uczyca (1784), х. Ушиця 1 млин (1926), Ушиця (1946). Н. – див. № 4693. Н. диференційована порядковим числівником і апелятивом у значенні АГТ.

4594. Ушиця 2 млин – х., Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Вербка-Мурована. Н. – див. № 4694.

4595. У́шка – р., п. Ушиці л. Дністра; Ушка; гирло вище р. Глибічок; протікає через с. Солобківці, Тарасівка, Андріївка, Проскурівка (Яр), Слобідка-Малієвецька, Сприсівка, Ярова Слобідка (Дн). Варіанти н.: Ушка, М. Ушка [СГУ], Мал. Ушица [ГССРИ]. Довжина – 27 км [КРВУ]. Найменування утворилося від гідрооснови Уш- (див. № 4692) і суфікса -к(а) [М. Т. Янко]. Н. ускладнювалася квалітативним прикметником.

4596. Ушка – п. Ушиці л. Дністра; протікає через с. Руда-Гірчичнянська, Велика Кужелева (Дн). Варіант н.: Вушка [СГУ], Ниж. Ушица (ГССРИ). Довжина – 28 км [КРВУ]. Н. – див. № 4696.

4597. Ушпíллє – ур., Сл. Існувало у І трет. ХХ ст. біля х. Гончариха. Варіанти н.: Ушпилье (1911), Ушпіллє (1926). Відмікротопонімна н.; пор. ГТ шпиль – „горб; невисока крута гора” [Б. Д. Грінченко].

4598. Ушýка – р., л. Збруча л. Дністра; між р. Турівка і Шандрова [СГУ]. Довжина – 14 км [КРВУ]. Те саме, що й Ошука (див. № 3391). Н. – від старослов’янського ошую – „по лівий бік, ліворуч, ліва притока” [С. Д. Бабишин].

4599. Ф. при Зозýлинцях-Малúх – фільварок, Тф. Як н. п. зареєстрований у 1899 р. Н. складається з АГТ та ойконіма.

4600. Фадíївка – с., Пл, Бра. Засноване у ХVІІІ ст. [Новий шлях. – 1928. – № 139]. Варіанти н.: Тадеушполь (1855), Тадеушпіль (1926), Фадіївка (1946). В основі колишньої н. – сл.-сп. „поле Тадеуша” Сучасна н. – відантропонімна посесивна; пор. ос. н. Тадеуш, Фадій [Б. Д. Грінченко].

4601. Фáйда – окреме господарство, Гр. Існувало у І трет. ХХ ст. біля с. Новосілка. Посесивна н.

4602. Файфорова – ур. біля с. Гатна (Др), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Відантропонімна посесивна н.

4603. Фащíївка – с., Вн, Ясз. Варіанти н.: Faszczejowka (1784), Faszczijowce (1789), Фащиевка (1805), Фасеевка (поч. ХІХ ст.), Фащіївка (1926), Фащиївка (1938). Відантропонімна посесивна н.

4604. Федúшена – ур., Пл. Як н. п. уроч. Федышена зареєстроване у 1899 р. Генітивна посесивна н.

4605. Федíрки – с., Вл, Фед. Відоме з 1629 р. [О. І.  Баранович]. Варіанти н.: Федорки (1850), Fedyrki (1892), Федурки (1899), Хведірки (Федурки) (1926), Федірки (1946). За народними переказами, у с. поселився великий багач Федір, звідси й н. На нашу думку, родова н.; пор. ос. н. Федорко (1284), Фєдор (1385).

4606. Фéдорівка – с., Дн. У 1967 р. приєднане до с. Лошківці. Варіанти н.: Федоровка (1800), Теодоровка (1888), Федорівка (1946). Посесивна відантропонімна н.: пос. засноване поміщиком Феодором Потоцьким [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський].

4607. Фéдорівка – с., Кр, Лед. Варіанти н.: д. Федоровка (1855), Федорівка (1926). Відантропонімна н. (див. також № 4706).

4608. Федькíв – х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Великий Карабчіїв. Посесивна н.; пор. ос. н. Федько (1434).

4609. Федючкá – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Щаснівка. Генітивна посесивна н.

4610. Федючкá Хвéдора – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Щаснівка. Генітивна посесивна н.

4611. Фéрма – ліс. ст., Яр. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 4713.

4612. Фéрма – с., Гр. Існувало у І пол. ХХ ст.; приєднане до с. Стара Пісочна. Варіанти н.: х. Гнилая-Ферма (1914), Гнила-Ферма (1926), х. Ферма (1946). В основі н. – апелятив ферма у значенні АГТ: у XVIII–ХІХ ст. утворювалися відокремлені садиби, так звані ферми, на яких проживали найманці; окремі ферми переростали у висілки [С. Д. Бабишин]. Пор. ферма – „приватне сільськогосподарське підприємство на власній або орендованій землі” [СУМ]. Варіант н. ускладнений квалітативним прикметником.

4613. Фéрма – ферма, Сл. Існувала у І трет. ХХ ст. біля с. Ставичани. Н. – див. № 4713.

4614. Фéрма – фільварок, Нв. Існував у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. біля с. Жабинці. Варіанти н.: фольв. Жабинецкий фольварок (1893), фольв. Ферма (1905). Н. – див. № 4713. Варіант н. складався з ад’єктоніма та АГТ.

4615. Фертюкá – х., Хм. Існував у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Осташки. Варіанти н.: Хутор Фертюка (1893), Фертюка (1926). В основі н. – прізвище власника у формі родового відмінка однини.

4616. Фишкíв – х., Пл. Існував на поч. ХХ ст. як х. Фышкивъ. Відантропонімна посесивна н.

4617. „Фільвáрген” – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Доброгорща. В основі н. – трансформований АГТ фільварок.

4618. Фільвáрок – фільварок, Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Черепівка. В основі н. – АГТ фільварок зі значенням: 1) хутір або виселок; садиба, ферма; 2) у феодальних Польщі, Литві, Білорусії та Україні – комплекс земельних угідь, на яких феодал-поміщик вів власне господарство; 3) у Польщі, Західній Україні та Західній Білорусії (до 1939 р.) – панський маєток із господарчими будівлями; економія [СУМ].

4619. Фільвáрок – фільварок, Шп. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Коса Решнівка. Н. – див. № 4719.

4620. Фільвáрок – х., Вн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Женишківці. Н. – див. № 4719.

4621. Фільвáрок – х., Нв. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Цівківці. Н. – див. № 4719.

4622. Фільвáрок без нáзви – фільварок, Кр. Як н. п. Фольв. безъ названія зареєстрований у 1899 р. Н. – див. № 4719.

4623. Фільвáрок Болгáри – х., Дн. Існував у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Воробіївка. Варіанти н.: фольв. Бугары (1893), фольв. Болгары (1898), х. Фільварок Болгари (1926). Н. складається з АГТ (див. № 4719) та етноніма.

4624. Фільвáрок Буцнéвича – фільварок, Чм. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Боднарівка. Н. складається з АГТ (див. № 4719) та прізвища власника.

4625. Фільвáрок Вéйдліха – фільварок, Гр. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Клинове. Н. – див. № 4725.

4626. Фільвáрок Гродзíцького Івáна – фільварок, Вл. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Канівка. Н. – див. № 4725.

4627. Фільвáрок Гродзíцького Ігнáтія – фільварок, Вл. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Канівка. Н. – див. № 4725.

4628. Фільвáрок Двірнúцького – фільварок, Чм. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Гуків. Н. – див. № 4725.

4629. Фільвáрок Демковéцька Кушнирíвка – фільварок, Чм. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Демківці. Н. складається з АГТ, ад’єктоніма та відантропонімного посесива (див. № 2456).

4630. Фільвáрок Демковича – фільварок, Км. Існував у кін. ХVIII ст. біля м. Кам’янець-Подільський. Н. – див. № 4725.

4631. Фільвáрок Косéцького Фрáнца – фільварок, Яр. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Савинці. Н. – див. № 4725.

4632. Фільвáрок Кочубíївський (бýвший Гомíнського; тепер – Кочубíївського сільськóго товарúства) – фільварок, Вл. Існував у ІІ пол. ХІХ ст. біля с. Кочубіїв. Н. складається з АГТ та ад’єктоніма. В основі колишньої н. – прізвище власника, ускладнене квалітативним дієприкметником.

4633. Фільвáрок Мартúнівка – фільварок, Гр. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Немиринці. Н. складається з АГТ та відантропонімного посесива (див. № 2889).

4634. Фільвáрок Олексáндрівка – фільварок, Гр. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Немиринці. Н. складається з АГТ та ойконіма (див. № 3329).

4635. Фільвáрок Натáліна – фільварок, Сс. Існував у І пол. ХІХ ст. біля с. Іванківці. Варіанти н.: фольв. Иванковецкий (1862), Фольварок Наталина (1893). Н. – див. № 4725. В основі першої н. – ад’єктонім.

4636. Фільвáрок Почапинéцький (Обертúнського) – фільварок, Чм. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Почапинці. Н. складається з АГТ та ад’єктоніма, конкретизується прізвищем власника.

4738–4739. Фільвáрок Пржездéцького – фільварок (2), Хм. Існували у кін. ХІХ ст. біля сіл Антонівка і Миколаїв. Н. – див. № 4725.

4740. Фільвáрок при с. Ладúги – фільварок, Ск. Як н. п. Фільварокъ при с. Ладыгахъ зареєстрований у 1911 р. Н. складається з АГТ і ойконіма.

4741. Фільвáрок Рацібóрівського – фільварок, Вл. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Раціборівка. Н. – див. № 4725.

4742. Фільвáрок Сільськогоспóдарського Проскýрівського Бýпра – фільварок, Яр. Існував у 20-х рр. ХХ ст. біля с. Вербка. Н.-сл.-сп. складається з АГТ та н. організації, якій підпорядкований денотат.

4743. Фільвáрок Солобковéцький (Бельцúнівський) – фільварок, Яр. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Солобківці. Н. складається з АГТ та ад’єктоніма, конкретизується антропонімом.

4744. Філянíвка – с., Нв, Нву. Варіанти н.: Filanowka (1787), Филяновка (1805), Феленовка (поч. ХІХ ст.), Slob. Szlakowa Filanowka (1820), д. Филянувка (1862), предм. Филяцувка (1893), передм. Фільянівка (1926), Філянівка (1946). Відантропонімна н.; пор. ос. н. Філон, Філя ← Пилип [І. І. Трійняк]. Варіант н. ускладнений АГТ (див. № 4147) і локативним прикметником.

4745. Фінíвського – х., Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Виноградівка. Генітивна посесивна н.

4746. Фíрштентáль – колонія, Із. Утворена у 1869 р. німцями-колоністами біля с. Кунів [О. Воронін]. Детальніші відомості відсутні. Відмікротопонімна н.; у перекладі з німецької – „чотири долини” [НРС].

4747. Флоріáнівка – с., Км. Засноване на поч. ХІХ ст. поміщиком Флоріаном Вінчепольським під н. Слобідка Оленівська, Флоріанівка [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. У 50-х рр. приєднане до с. Оленівка. Варіанти н.: с. Флориановка (1888), посіл. Флоріянівка (1926), х. Флоріанівка (1956). Посесивна відантропонімна н. Паралельна н. – АГТ (див. № 4147) і ад’єктонім.

4748. Фолюшки – с., Дн. Засноване у 60-х рр. ХІХ ст. [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. У 1967 р. приєднане до с. Слобідка-Балинська. Варіанти н.: д. Прис. Фолюшки (1826), Фалюшки (1888), д. Фолюшки (1893). Відмікротопонімна н., в основі якої – діалектизм фолюші зі значенням „майстерня або верстат, де виробляють (валяють) сукно” [С. Д. Бабишин]. Пор. також фолюшар – „сукновал” [Б. Д. Грінченко].

4749. Фоса – р., п. Ікопоті л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Решнівка, Гриценки, Тріски (Кр) [СГУ]. Довжина – 12 км [КРВУ]. В основі н. – ГТ фоса зі значенням „рів, канава” [Т. А. Марусенко].

4750. Фо́са – р., п. Південного Бугу; початок – у Вінницькій обл.; протікає через с. Новокостянтинів (Сс) [СГУ]. Варіанти н.: Звониха, Фосса [В. К. Гульдман]. Н. – див. № 4749, 1255.

4751. Фоса – р., п. Скрипівки л. Хомори л. Случі п. Прип’яті п. Дніпра; протікає біля с. Коса Рішнівка (Шп). Варіант н.: Хвоса [СГУ]. Н. – див. № 4749.

4752. Фрáнівка – присілок, Яр. Засноване на поч. XVІІІ ст. [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. У 30-х рр. ХХ ст. приєднаний до с. Косогірка. Варіанти н.: w Franuwce (1765), Franowka (1820), д. Франовка (серед. ХІХ ст.), прис. Франівка (1926). Відантропонімна н.; пор. ос. н. Франк, Франко, Франя (І. І. Трійняк).

4753. Францúсківка – х., Вл. Як н. п. Franciszkowka зареєстрований у 1820 р. біля с. Дзеленці. Детальніші відомості відсутні. Відантропонімна посесивна н.

4754. Франчукá – ліс. ст., Сс. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. В основі н. – прізвище власника у формі родового відмінка однини.

4755. Фредúнського – х., Вн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Гоголі. Н. – див. № 4754.

4756. Френюкíв – х., Тф. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Караїна. Посесивна н.

4757. Фрúга – ліс. ст., Др. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Відмікротопонімна н.; пор. фрига – „дерево завдовжки сім сажнів” [Б. Д. Грінченко]. Можливо, відантропонімна н.

4758. Фридровéцька дáча – ліс. ст., Км. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. складається з ад’єктоніма (див. № 1644) та апелятива у значенні АГТ.

4759–4760. Фридровéцька ліснá дáча – ліс. ст. (2), Км. Як н. п. зареєстровані у 1926 р. Н. – див. № 4758.

4761. Фýрманівка – с., Км, Кул. Засноване у 1444 р. кам’янецьким міським воєводою Миколою Фурманом на місці спустошених татарами сіл Воєводинці та Окунів [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Варіанти н.: Окунев, Воеводинцы (1430), Фурмановка (1460), Furmanowcze (1530–1542), Фурмановцы (1530–1542), Окуниов (XVI ст.), Furmanowka (1784), Фурмановка, Фурмановцы, Окунев (дві останні – майже зникли) (1893), Фурманівка (1926). За переказами, колишня н. пос. – Дем’янів Яр: мешканці пос. на чолі з Фурманом переселилися на гору і утворили нове пос. під н. Фурманівка. Колишні н.: 1) посесивна відантропонімна; пор. ос. н. Окунь (1495); див. також р. Окунь (№ 3327); 2) в основі н. – найменування мешканців: воєводинці – „піддані воєводи”. Сучасна н. – відантропонімна посесивна.

4762. Фýрманівська долúна – висілок 2-й, Км. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Фурманівка. Н. складається з ад’єктоніма та ГТ.

4763. Х. при с. Ледя́нка – х., Кр. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Леденецкая (1845), Х. при с. Ледянка (1910). Н складається з АГТ та ойконіма. Варіант н. мотивований ад’єктонімом (див. № 2504).

4764. Хапáнівка – с., Дн. Існувало у XVІІІ–ХІХ ст.; злилося із с. Притулівка. Варіанти н.: Chapanowka (1789), Хапановка (1805). Етимологія н. невідома. За переказами, н. мотивована дієсловом хапати: хвороба вхопила багато людей. Імовірніше, відантропонімна н.

4765. Хапáнівка – х., Яр. Існував у кін. ХІХ ст. Н. – див. № 4764.

4766. Харитóнівка – с., Дн, Тер. Відоме з І пол. ХХ ст. Варіанти н.: х. Харитонівка (1946), Харитоновка (1979). У 1928 р. землевпорядник Харитонов зробив план села. Можливо, це й стало причиною найменування [В. С. Прокопчук].

4767. Хáрківці – с., Сс, Хар. Відоме з ХVІІІ ст. Варіанти н.: Харьковцы (1855), Харковцы (1911), Харківці (1926). Відантропонімна н.; пор. ос. н. Харка, Харко (1495).

4768. Харковéць – ліс. ст., Др. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. Відмікротопонімна н.

4769. Харковéцька-Берéзина – х., Сс. Існував у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Харковецк. Степь (1899), Харковецк.-Березина (1911). Н. складається з ад’єктоніма та ГТ (див. № 176).

4770. Хáта Бурдéй Дóвганя – х., Нв. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Вахнівці. Посесивна н., що складається з апелятива у значенні АГТ та прізвища.

4771. Хáта в Ляскорýнській землí – х., Км. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Параївка. Н. складається з апелятива – замінника АГТ хутір та локативного сл.-сп.

4772. Хáта під лíсом – х., Км. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Гута-Чугорська. Н. – див. № 4771.

4773. Хáта Савíцького – х., Чм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Кочубеїв. Н. – див. № 4770.

4774. Хатú Новí – висілок, Км. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Супрунківці. Квалітативна н.-сл.-сп.

4775. Хаткú – ур., Сл. Існувало у І трет. ХХ ст. біля с. Пузирки. В основі н. – апелятив у значенні АГТ.

4776. Хаткú – х., Тф. Існував у І пол. ХХ ст. У 40-х рр. ХХ ст. приєднаний до с. Мар’янівка. Н. – див. № 4775.

4777. Хвалú-Бог – ур., Пл. Існувало у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Фалибогово (1899), Хвали-Богъ (1911). В основі н. – сл.-сп. хвалити бога.

4778. Хвéдорівка – висілок, Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Івашківці. Посесивна відантропонімна н.

4779. Хвéдорівка – х, Км. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Лисківці. Н. – див. № 4778.

4780. Хведьчукá – ліс. ст., Із. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. біля с. Комини. Генітивна посесивна н.

4781. Хворóсна – с., Нв, Отр. Відоме з І пол. ХХ ст. Варіанти н.: х. Хворосна (1926), Хворосная (1979). С. Д. Бабишин виводить н. від апелятива хворост – „хмиз”. Можливо, відантропонімна н.

4782. Хвóщівка – артіль, Сл. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Трансойконімна н. (див. № 4784).

4783. Хвощівка – потік, л. Мукші л. Дністра; протікає через с. Колубаївці (Км). Варіант н.: Фущевка [СГУ]. Можливо, н. мотивована флоролексемою хвощ.

4784. Хвóщівка – с., Сл, Хво. Варіанти н.: Хвощевка (1855), Хвощовка (1888), Хвощівка (1926). За С. Д. Бабишиним, у н. відбито особливості місцевої трав’янистої рослинності – росте хвощ. На нашу думку, н. мотивована антропонімом.

4785. Хвóщівка – х., Сл. Існував у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Стуга (Хвощевській млынокъ) (1899), Хвощевск. Млынок въ ур. Струга (1899), Хвощовский-Млынок (1906), х. Хвощівка (1926). Остання н. – трансойконімна (див № 4784). Колишні варіанти – локативно-квалітативні сл.-сп., що складаються з ад’єктоніма, мікротопоніма, ГТ та апелятива у значенні АГТ. Пор. стýга – „плетений з лози та обліплений глиною козуб, в якому зберігають зерно, муку” [Б. Д. Грінченко].

4786. Хúжники – с., Ск, Ірш. Варіанти н.: Хижники (1593), Chyzniki (1885). За С. Д. Бабишиним, н. вказує на тип і форму жител; пор. хижа – „глиняна напівземлянка; хата; халупа” [Б. Д. Грінченко]. На нашу думку, родова н.; пор. ос. н. Хижа, Хижниченко (1672).

4787. Хижня́нський – х., Ск. Існував у ХІХ ст. Варіанти н.: Хижинская (І пол. ХІХ ст), Хижницкая (1855), Хижнянскій (1899). Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

4788. Хінцéнщина – х., Сл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Шляхова. Варіанти н.: Хинцинщина (1899), Хінценщина (1926). Відмікротопонімна н., можливо, мотивована антропонімом.

4789. Хіньóвка – х., Із. Існував у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Хиніовка (1899), Хиніововка (1911). Відантропонімна посесивна н.; див. – землевласники Хиновскіе [АЮЗР].

4790. Хірановéць – х., Сл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Манятин. Варіанти н.: ур. Хіроновецъ (1899), х. Хірановець, Хіроновець (1926). Мотивація н. невідома; пор. ос. н. Хира (1535).

4791. Хлúнів яр – хата, Нв. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Пижівка. Н. складається із присвійного прикметника та ГТ.

4792. Хмúза – х., Із. Існував на поч. ХХ ст. як Хмыза. Можливо, в основі н. – прізвище власника у формі родового відмінка однини.

4793. Хмéлисько – х., Бл. Як н. п. Хмелhско існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. Відмікротопонімна н., в основі якої – флоролексема хміль.

4794. Хмелівка – р., п. Смілки л. Случі п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Хмелівка (Шп). Варіант н.: Хмелевка [СГУ]. Однозначної думки щодо походження н. немає: гідронім мотивований або ойконімом (див. № 4796), або флоролексемою.

4795. Хмелíвка – с., Гр, Хме. Варіанти н.: Chmyelowa (1493), Chmielowa (1661), Chmielowka (1775), Chmilowka (1784), Chmielowce (1789), Хмелевка (1805), Хмелювка (поч. ХІХ ст.), Хмілівка (1926), Хмелівка (1938). За С. Д. Бабишиним, н. вказує на велику кількість хмелю на території пос. За іншими даними, н. мотивована прізвиськом засновника пос. [Прапор Ілліча. – 1975. – № 85]; пор. ос. н. Хміль (1412).

4796. Хмелíвка – с., Шп, Мхл. Варіанти н.: Chmielowka (1789), Хмелевка (1855), хут. Хмhлевка (1899), х. Хмелівка (1926). [С. Д. Бабишин] Н. – див. № 4795.

4797. Хмелíвка – х., Сл. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: ур. Хмhлевка (1899), х. Хмhлевка (1910). Н. – див. № 4795.

4798. Хмелíвка – х., Шп. Існував на поч. ХХ ст. як х. Хмhлевка. Н. – див. № 4795.

4799. Хмелíвського – окреме господарство, Др. Існувало у І трет. ХХ ст. біля с. Радянське. Генітивна посесивна н.

4800. Хмельнúцька óбласть – адміністративно-територіальне утворення, яке виникло у 22 вересня 1937 р. як Кам’янець-Подільська обл. 16 січня 1954 року на честь 300-річчя возз’єднання України з Росією м. Проскурів було перейменовано на Хмельницький, а Кам’янець-Подільську область – на Хмельницьку [Радянське Поділля. – 1954. – № 12]. У 2004 р. кількість населення становила 1401,14 тис. осіб. Загальна площа – 20,6 тис. кв. км. Обл. межує на північному заході – з Рівненською, на північному сході – з Житомирською, на сході – з Вінницькою, на півдні – з Чернівецькою, на заході – з Тернопільською областями. До складу обл. входять 6 міст обласного підпорядкування, 20 районів, 7 міст районного підпорядкування, 24 селища, 1417 сільських н. п. Центр обл. – м. Хмельницький. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ область (див. № 704).

4801. Хмельнúцький – м. 1795 р. – м., тоді ж – повіт. ц. У 1923–1930 рр. – окружний ц., у 1935–1937 рр. – ц. прикордонного округу, із 1940 р. – обласний ц., у 1923–1946 рр. і з 1965 р. – рай. ц. Варіанти н.: villa Ploskirowcze (1431), Ploskirow (1434–1444), Ploskyrow (1493), Плоскиров (1530), Ploskyrof (1630–1650), Ploskirof (II чв. XVIII ст.), Проскуров (1764), Proskurow (1789), Проскриов (1792), Проскеров (1793), Проскурів (Старе місто) (1926), Хмельницький (1954), Хмельницкий (1956). В основі першої н. – н. річки Плоска, притоки Південного Бугу, та ГТ рів, яким було обкопане пос. [ПЕВ]. За С. М. Єсюніним, до поч. ХХ ст. р. Плоска при впадінні в Буг мала безіменний рукав, завдяки якому утворювався природний острів. Імовірно, той рукав у XV–XVI ст. мав н. Рів, а пос., засноване на острові між Плоскою та Ровом, і назвали Плоскирівці, Плоскирів. Причини трансформації н. у Проскурів невідомі. Неправомірним, на нашу думку, є мотивування н. апелятивом проскура, проскурка – „білий хлібець, що використовується в православному богослужінні” [СУМ]. Див. також – поміщики Плоскирівські; ос. н. Проскура (1498). Сучасна н. – меморіальна: м. перейменоване у 1954 р. в честь Богдана Хмельницького і 300-річчя возз’єднання України з Росією [М. Т. Янко].

4802. Хмéльницький – окреме господарство, Хм. Існувало у І трет. ХХ ст. біля с. Ходаківці. Посесивна н.

4803. Хмельнúцький райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існує із 1923 р. (крім 1946–1964 рр.). Центр – м. Хмельницький (Хм.). У складі району в різні роки нараховувалося: 20 сільрад та 54 н. п. (1926), 32 сільрад, 1 смт. та 77 сіл (1987), 1 селищна, 38 сільських рад, 1 смт. та 77 сіл (2004). Загальна площа становить 1200 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

4804. Хмеля́рня (Хмуля́рня) – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Загінці. В основі н. – апелятив хмелярня зі значенням „місце, де переробляють хміль”.

4805. Хмілíвські Хатú (Новí Садúби) – х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Хмелівка. Дві паралельні н.: апелятиви у значенні АГТ й ад’єктонім або квалітативний прикметник.

4806. Ходакíвці – с., Хм, Печ. Варіанти н.: Chodyakowcze (1493), Chodakowczi (1517), Ходаковцы (1530), Chodakowce (1784), Ходаківці (1926). Етимологічні гіпотези: 1) у н. відбито пригноблений стан сільського населення в період зростання феодально-кріпосницького гніту [С. Д. Бабишин]; пор. ходак – „взуття”; 2) пос. засноване переселенцями з м. Ходаков (Chodakow) на Волині [Д. Г. Бучко]. На нашу думку, патронімічна н.

4807. Ходакóво – х., Сл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Малий Правутин. Варіанти н.: Ходаковскаго (1899), Ходаково (1926). В основі першої н. – прізвище власника у формі родового відмінка однини. Друга н. – трансформований варіант першої.

4808. Хóдорівці – с., Км, Ход. Варіанти н.: Chodorowcze (1493), Ходоровцы (1530), Hodorowcze (XVI ст.), Fedoroce (1630–1650), Chodorowce (1661), Ходорівці (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Ходор (1352).

4809. Ходоровéцькі кóрчми – корчма, Км. Як н. п. зареєстрована у 1893 р. Н. складається з ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ.

4810. Холодéць – с., Вл, Хол. Варіанти н.: Холодецъ (1855), Холодець (1925). Можливо, н. мотивується квалітативним прикметником або ГТ холодець – „місце в тіні або ущелинах, де влітку довго зберігається сніг або лід” [Е. М. Мурзаєв].

4811. Хоминéцький фільвáрок – фільварок, Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Хоминці. Н. складається з ад’єктоніма та АГТ.

4812. Хóминці – с., Хм, Чаб. Варіанти н.: Chomincze (1578–1583), Chomince (1668), Гоменцы (1805), Homince (1820), Хоменцы (1855), д. Хоменцы, Хоминцы (1893), Хоминці (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Хома (1388).

4813. Хомора – р., л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через н. п. Криворудка, Кучманівка (Кр), Сморшки, Христівка, Кропивна, Влашанівка, Сахнівці, Даньківці, Бейзими, Ліщани (Із), Вербівці, Сульжин, Коськів, Гриців, Корпилівка (Шп), Микулин, Новолабунь, Троєщина, Юровщина, Титьків, Велика Березна, Новоселиця, Полонне, Понінка, (Пл) тощо. Варіанти н.: Хоморъ (1234), Хоморъ, Хомуръ, Хомара, Chomora, Chomar, Chamur [СГУ]. Довжина – 110 км [КРВУ]. Походження н. невідоме. Найчастіше н. виводять від мор-, мор-ава зі значенням „болото” [М. Т. Янко].

4814. Хоморець – р. л. Хомори л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через Велика Ведмедівка (Шп), Сягрів, Ганнусине, Полонне (Пл). Варіант н.: Chomorec [СГУ]. Довжина – 18 км [КРВУ]. Відгідронімна демінутивна н. (див. № 4813).

4815. Хоморське – торфовище (Пл) [СГУ]. Відгідронімна н. (див. № 4813).

4816. Хонякíв – с., Сл, Хон. Варіанти н.: Хоневицы (1593), Хоняки (ХVІІІ ст.), Honiakow (1883), Хонякова (І пол. ХІХ ст.), д. Хоняковъ (1899), Хоняків (1926). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Хонята (1185), Хонька (1378).

4817. Хонякíвський – х., Сл. Існував у І трет. ХХ ст. Варіанти н.: посел. Хоняковскій-Порубъ (1906), Хоняківський (1926). Локативна н., в основі якої – ад’єктонім. Варіант н. ускладнений ГТ (див. № 3718).

4818. Хóптинці – с., Гр, Хоп. Варіанти н.: Chobtynce (ad Satanow) (1678), w Cheptyncach (1765), Choptynce (1787), Хоптинцы (поч. ХІХ ст.), д. Хептинцы (1862), Хоптинці (1926). С. Д. Бабишин виводить н. від польського хопта – „бур’ян”. Імовірніше, що н. мотивована прізвиськом першого поселенця [Прапор Ілліча. – 1975. – № 85].

4819. Хóптинці – с., Гр. Існує з І трет. ХХ ст. Варіанти н.: х. Сокольських (бувший Хоптинецький) (1926), Хоптинцы (1992). Колишні н. виражаються: 1) прізвищем власників у родовому відмінку множини; 2) ад’єктонімом. Сучасна н. – трансойконімна (див. № 4818).

4820. Хорéвщина – х., Сл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Малий Правутин. Відмікротопонімна н.

4821. Хорóбріїв Ліс – ур. біля с. Вахнівці (Нв), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н. складається із присвійного прикметника і ГТ (див. також № 4822).

4822. Хорóброво – х., Нв. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Вахнівці. Посесивна н.

4823. Хоровéць – с., Сл, Хор. На рубежі ХІХ і ХХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Хоровецъ (1623), Hhorowec (1789), Хоривецъ (І пол. ХІХ ст), Chorowiec (1889), Хоровець (1926). Етимологія н. невідома; пор. хоровитий – „гарний, добрий” [Б. Д. Грінченко]; хоровина – „сира, невироблена шкіра” [ЭССЯ].

4824. Хоровúця – с., Сл, Плн. Варіанти н.: д. Хоровица (1855), Chorowica (1889), Хоровиця (1926). Відойконімна н. (див. № 4823).

4825. Хоровúця – х., Сл. Існував у І трет. ХХ ст. як Хоровица. Трансойконімна н. (див. № 4823).

4826. Хоростóк – с., Сл, Ган. Варіанти н.: Хоростов (І пол. ХІХ ст.), Коростъ (1855), д. Хоростокъ (1899), Коросток (1921), Хоросток (1926). Етимологія н. невідома; пор. корост – „коріння та інше на полі” [Б. Д. Грінченко], хорóство (діал.) – „вродливість, пригожість” [ЭССЯ]. Пор. також ос. н. Хороско (1600).

4827. Хóрошів – с., Бл, Хрш. Варіанти н.: Хорошовъ (1581), Хорошевъ (1855), Choroszow (1872), Хорошів (1926). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Хорошій (1500), Хорошъ (1587).

4828. Хотéнь Дрýгий – с., Із, Плж. Варіанти н.: Хотень 2-й (1911), Хотень ІІ (1926), Хотень Другий (1946), Хотенець Другий (2008). Н. – див. № 4829.

4829. Хотéнь Пéрший – с., Із, Плж. Варіанти н.: Хотенъ (1855), Choten (1880), Хотень (1899), Хотень 1-й (1911), Хотин (1921), Хотень Перший (1946), Хотенець Перший (2008). Відантропонімна посесивна н., ускладнена числівником; пор. ос. н. Хотенъ (1088), Хотень (1585), Хотинецъ (1651); Хотень ← Фотій [І. І. Трійняк]. Див. також ГТ хот (з монгольської) – „місто, стійло”; хотон – „об’єднання кількох господарств для спільного випасу скотини” [Е. М. Мурзаєв], hot – „наречений, дружина; бажання”, hotin – похідний присвійний прикметник [ЕСУМ].

4830. Хотичин – р., басейн Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Головлі (Сл). Варіант н.: Chotyczyn [СГУ]. На нашу думку, те саме, що й Глинничка (№ 897) Н. – див. № 4829.

4831. Хóтьківці – с., Кр, Мит. У ІІ пол. ХІХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Chodkowcze (1530–1542), Ходковцы (1530–1542), Хотковце (1769), Хотковцы (1805), Худковцы (поч. ХІХ ст.), Хотьковцы (1855), Ходьковцы (1862), Ходьківці (1926), Хотьківці (1946). Патронімічна н.; пор. ос. н. Ходько (1359), Ходко (1407).

4832. Хóтяж – с., Бл. Існував у І трет. ХХ ст. Етимологія н. невідома. Пор. ос. н. Хотъ (1174), Хотякъ (1552), Хотhшъ (1593), Хотhна (1596).

4833. Храбýзинська – ферма, Пл. Існувала у ХІХ ст. як Храбузинская. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

4834. Храбýзна – с., Пл, Онц. Варіанти н.: Хрубовна (1593), Храбусна (1790 Chrabusna, (1789), Храбузна (1855). За С. Д. Бабишиним, н. мотивована флоролексемою храбузиння (синонім до бур’ян); пор. храбуз – „дрібні головки капусти; хмиз; стебла; зарості” [Б. Д. Грінченко]. На нашу думку, відантропонімна н.

4835. Хребтіїв – с., Нв, Плх. Варіанти н.: Хребтеевичи (1436), Хрептиев (1439), Chrepteyow (1493), Chreptiow (1661), w Chrebtyjowie (1765), Hreptejow (1775), Hrebtyow (1784), Chreptyiow (1789), Хребтовка (1800), Хребтиев (1805), Chreptijew (1820), Хребтеев (1862), Хребтиев, Хребтиевка, Хретбиев (перекручене) (1893), Хребтіїв (1926). С. Д. Бабишин виводить н. від ГТ хребет. На нашу думку, відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Хребет (1522), Хребтович (1448).

4836. Хребтíївський – х., Нв. Існував у ІІ пол. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Хребтіїв. Варіанти н.: д. Хребтеевская (1862), х. Хребтіївський (1926). Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

4837. Хрестовоздвúженської Цéркви – х., Пл. Як н. п. Крестовоздвиженской Церкви зареєстрований у 1899 р. Посесивна н.

4838. Хрещате – ур. біля с. Велика Слобідка (Км), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. Н. – субстантивований прикметник зі значенням „хрестовидний” [Б. Д. Грінченко].

4839. Хрúстівка – с., Із, Хри. Варіанти н.: Chrestowicz (1386), Chrestowka (1618), Хрисповки (1593), Христувка (І пол. ХІХ ст.), Христовка (1855), Христавка (1921), Христівка (1926). Ймовірно, н. вказує на першого поселенця; пор. ос. н. Христинъ (1213), Христо (1397).

4840. Хролúн – зал. ст., Шп. Як н. п. фіксується з кін. ХІХ ст. Варіанти н.: станц. Хролинъ Ю.-З. Желhзн. Дор. (1899), Хролинъ ж. д. ст. (1911), Хролин (1921). Трансойконімна н. (див. № 4841). Н. ускладнена локативною конструкцією (див. № 1206).

4841. Хролúн – с., Шп, Хро. На рубежі ХІХ і ХХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Хролинъ (1589), Hrolin (1789), Хорлины (1816), Хроминъ (1850), Хролин (1926). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Хролъ (1398).

4842. Хропотовá – с., Чм. Існує з І пол. ХХ ст., у 1960 р. приєднане до с. Хропотова. Як н. п. знову зафіксоване у 1992 р. Варіанти н.: х. Хропотівський (1946), с. Хропотівське (1960), Хропотова (1992). В основі колишньої н. – ад’єктонім. Сучасна н. – трансойконімна.

4843. Хропотовá – с., Чм, Хрп. Варіанти н.: Chropothowa (1493), Хропотова (1530), Chropotowa (1661), w Kropotowie (1765), Chropotowka (1784), Хропотово (1800), Хропотов (серед. ХІХ ст.), Хропотова, Хропотовка (1893). Етимологія н. невідома; можливо, відантропонімна н. Див. також р. Хропотова [С. Д. Бабишин].

4844. Худишá – х., Пл. Як н. п. Худыша зареєстрований у 1899 р. Генітивна посесивна н.

4845. Хундúш – фільварок, Вл. Як н. п. Хундышъ зареєстрований у 1899 р. Посесивна відантропонімна н.

4846. Хýтір – с., Шп, Крч. Варіанти н.: Хуторокъ (1855), д. Хуторъ (1899), Хутір (1926). В основі н. – АГТ хутір зі значенням „відокремлене селянське господарство разом із садибою власника; невелике селище, яке виникло внаслідок переселення людей із сіл; виселок; одинока селянська садиба із земельним наділом” [СУМ].

4847. Хýтір без нáзви – х., Кр. Як н. п. Хут. безъ названія зареєстрований у 1899 р. Квалітативна н. (див. № 4846).

4848. Хýтір Бóбика – х., Сс. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Чехи. Н. складається з АГТ (див. № 4846) та прізвища власника.

4849. Хýтір Бóжого – х., Із. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Михнів. Н. – див. № 4848.

4850. Хýтір Брикýля – х., Лт. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Ревуха. Н. складається з АГТ (див. № 4846) і ГТ брикуля – „пасовище на березі річки” [С. Д. Бабишин].

4851. Хýтір Вíвнисько – х., Нв. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Лоївці. Н. складається із АГТ та мікротопоніма.

4852. Хýтір Віткóвського – х., Гр. Існував у кін. ХІХ ст. біля м. Городок. Н. – див. № 4848.

4853. Хýтір Ворóнеж (Регýльського) – х., Нв. Існував у ІІ пол. ХІХ ст. біля с. Пижівка. Дві паралельні н.: перша – АГТ (див. № 4846) і мікротопонім; друга – посесивна.

4854. Хýтір Гогóцького – односілля, Чм. Існувало у кін. ХІХ ст. біля с. Кугаївці. Н. – див. № 4848.

4855. Хýтір Гуменок (Гумнисько) – висілок, Км. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Пудлівці. Н. складається з АГТ (див. № 4846) та мікротопоніма, в основі якого – ГТ гумно зі значенням „тік”; гумнисько – „місце, на якому колись було гумно” [Б. Д. Грінченко].

4856. Хýтір Двірнúцького – х., Чм. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Мар’янівка. Н. – див. № 4848.

4857. Хýтір Донмáноча – х., Км. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Слобідка-Рихтівська. Н. – див. № 4848.

4858. Хýтір Донцóва – х., Чм. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Ружа. Н. – див. № 4848.

4859. Хýтір Дудолькéвича – х., Чм. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Завадівка. Н. – див. № 4848.

4860. Хýтір „За Вільшáною” (Скібнéвського) – х., Хм. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Розсоша. Варіанти н.: х. Фольв. Скибленецкий (1862), Хутор „За Вильшаной” (Скибневского) (1893). Перша н. – посесивна; друга н. складається з АГТ (див. № 4846) і локативного прийменниково-іменникового сл.-сп.

4861. Хýтір Зембíцького – х., Хм. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Гречани. Н. – див. № 4848.

4862. Хýтір Ковбасюкá – х., Хм. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Розсоша. (див. № 4846)

4863. Хýтір Козлóвської – х., Хм. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Антонівка. Н. – див. № 4848.

4864. Хýтір Костéльний – х., Яр. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Стріхівці. Н. складається з АГТ і прикметника із присвійним значенням.

4865. Хýтір Кривóго Пасюкá – х., Нв. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Пижівка. Н. – див. № 4848.

4866. Хýтір Кýхара – х., Хм. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Водички. Н. – див. № 4848.

4867. Хýтір Кушнірá – х., Нв. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Лоївці. Н. – див. № 4848.

4868. Хýтір Кушнірá – х., Хм. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Антонівка. Н. – див. № 4848.

4869. Хýтір Лéрканá – х., Чм. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Ямпільчик. Н. – див. № 4848.

4870. Хýтір Липнúк – х., Хм. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Розсоша. Н. складається з АГТ (див. № 4846) і мікротопоніма.

4871. Хýтір Ліщúнського – х., Км. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Наддністрянка. Н. – див. № 4848.

4872. Хýтір Макóвського – висілок, Чм. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Бережанка. Н. – див. № 4848.

4873. Хýтір Максимчукá – х., Хм. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Черепова. Н. – див. № 4848.

4874. Хýтір Могúльного – х., Хм. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Захарівці. Н. – див. № 4848.

4875. Хýтір „На Завáльній горí” – х., Хм. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Вищі Вовківці. Н. складається з АГТ (див. № 4846) і локативної конструкції (прийменника та мікротопоніма).

4876. Хýтiр Нагоря́нський – х., Км. Iснував у II пол. XIX ст. бiля с. Нагоряни. Н. складається з АГТ (див. № 4846) і ад’єктоніма.

4877. Хýтір Палубúцький – х., Км. Як н. п. Futor Palubyski зареєстрований у 1820 р. біля с. Фурманівка. Н. – див. № 4848.

4878. Хýтір „Пасічúська” – х., Км. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Рункошів. Н. складається із АГТ (див. № 4846) і мікротопоніма.

4879. Хýтір Пашковéцький – х., Хм. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Пашківці. Н. складається з АГТ (див. № 4846) і ад’єктоніма.

4880. Хýтір Піонткíвського – х., Бл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Ліски. Н. – див. № 4848.

4881. Хýтір (по дорóзі на Бодачíвку) – х., Км. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Каштанівка. Н. складається з АГТ (див. № 4846) та локативної конструкції.

4882. Хýтір Порушéвського – х., Чм. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Вигода. Н. – див. № 4848.

4883. Хýтір „Рáйська Брáма” – х., Км. Існував у кін. ХІХ ст. біля м. Кам’янець-Подільський. Н. складається з АГТ та емоційно-експресивної конструкції з позитивним забарвленням.

4884. Хýтір Рожнятóвського – х., Хм. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Миколаїв. Н. – див. № 4848.

4885. Хýтір Садóвської – х., Чм. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Свіршківці. Н. – див. № 4848.

4886. Хýтір Сморжéвського – х., Км. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Рихта. Н. – див. № 4848.

4887. Хýтір Сніжéвського – х., Пл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Ганнусине. Варіанти н.: Снижевскаго (1906), Хутір Сніжевського (1926). Н. – див. № 4848.

4888. Хýтір спадкоємців Ястржéмбських – х., Шп. Існував на поч. ХХ ст. Н. – див. № 4848.

4889. Хутір (Три Кібці) – ур. біля с. Колибань (Хм), у якому знайдено курган [І. С. Винокур]. В основі н. – АГТ (див. № 4846). Паралельна н. – числівниково-іменникове сл.-сп. (Кібець – у значенні „гора, скеля”).

4890. Хýтiр Фронткóвського – х., Вл. Iснував у II пол. XIX ст. бiля с. Тарноруда. Н. – див. № 4848.

4891. Хýтiр Шевчукá – х., Хм. Iснував у II пол. XIX ст. бiля с. Бережанка. Н. – див. № 4848.

4892. Хýтiр Шимáнського – х., Км. Iснував у II пол. XIX ст. бiля с. Бакота. Н. – див. № 4848.

4893. Хýтір Шýбіна – х., Дн. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Лисогірка. Н. – див. № 4848.

4894. Хутірськá-Бýда – ур., Шп. Існувало як н. п. на поч. ХХ ст. Н.-сл.-сп. складається із ГТ (див. № 389) та прикметника, похідного від АГТ (див. № 4846).

4895. Хуторú – с., Ск, Дем. Відоме із ХVІ ст. як власність князів Острозьких [ВЕВ]. Варіанти н.: Футоры (1754), Futory (1754), Хутора (І пол. ХІХ ст.), Хуторъ (1855), Футори (1906), Футорі (1926), Хутори (1946). Н. – див. № 4846.

4896. Хуторú – с., Шп. Існувало у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Хуторы-Сульжинские (1892), Сульжинскіе Хутора (1906), Хуторы-Сульжинъ (1910), Хутори (1926). Н. – див. № 4846. Варіанти н. ускладнювалися ад’єктонімом та ойконімом (див. № 4497).

4897. Хуторú – х., Пл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля м. Полонне. Варіанти н.: Хутора (1855), Хутори (1921). Н. – див. № 4846.

4898. Хуторú Гáрсдорфа – 4 односiлля, Чм. Iснував у II пол. XIX ст. бiля с. Красноставці. Н. – див. № 4848.

4899. Хуторú Дембíцького – х., Хм. Iснував у II пол. XIX ст. бiля с. Антонівка. Н. – див. № 4848.

4900. Хуторú Мисюрові – два односілля, Хм. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Педоси. Н. – див. № 4848.

4901. Цаплі – ур. біля с. Патринці (Км), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. Плюральна зоофорна н.

4902. Цáпова Бýдка – будка, Шп. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. біля с. Купина. Н. складається з присвійного прикметника та апелятива у значенні АГТ.

4903. Царівщина – ур., Сс. У кін. ХІХ ст. фіксувалося біля с. Мисюрівка як односілля Царовщина. Відмікротопонімна посесивна н.

4904. Царукá – х., Тф. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Гаврилівка. Генітивна посесивна н.

4905. Цвíклiвцi Перші – с., Км, Руд. Варіанти н.: Cwiklowcze (1441), Цвикловцы (1453), Svyrleyowcze (1493), Чвиклеевцы (1530), Czwiklevowcze (1570), Сwiklowce (1661), Siklowce (1784), Цвиклевцы (1805), Свиклиовцы (серед. XIX ст.), Цвiклiвцi (1926), Цвiкловцi (1938), Цвіклівці Перші (2004). У 2008 р. зафіксоване пос. Цвіклівці Другі (Уст), яке не локалізоване. С. Д. Бабишин виводить н. пос. від флоролексеми цвiкла. На нашу думку, патронімічна н., утворена вiд ос. н. Цвiкло, пор. староукр. Czwykla (XVI ст.). Див. також – поміщики Чвiкловськi [АЮЗР]. Н. диференційована числівником.

4906. Цвіт – с., Шп, Рил. Варіанти н.: ур. Цвhтъ (1855), Цвет (1956), Цвіт (1960). Квалітативна н., в основі якої – ойконімізований апелятив цвіт – „водяні зарості, що густо вкривають водоймище; ряска” [М. Т. Янко].

4907. Цвітóк – ур., Сл. Існувало у ХІХ ст. біля с. Ташки. Квалітативна н. з демінутивним значенням (див. № 4906).

4908. Цвітóха – зал. ст., Сл. Як н. п. фіксується з кін. ХХ ст. Трансойконімна н.

4909. Цвіто́ха – р., п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Хролин, Савичі, Рудня-Новенька, Климентовичі (Шп), Кам’янка, Цвітоха, Ташки (Сл). Варіанти н.: Хветоха (1629), „при рч. Цвhтохh” (1893), Цвhтоха, Kwiatocha, Цветоха, Цвиточка [СГУ]. Довжина – 39 км [КРВУ]. Н. – див. № 4906.

4910. Цвітóха – с., Сл, Цвт. Варіанти н.: Цвитоха (1520), Цвєтоха (1629), Цветоха (1816), Цвhтоха (1855), Цвhтока (1857), Zwietosha (1889), Цвhтаха (1911), Цвітоха (1926). Відгідронімна н.: с. розташоване на р. Цвітоха (див. № 4909).

4911. Цебрúй – х., Вл. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Гайдайки. Можливо, відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Цеберъ (1667). Див. також апелятив цебер – „велика дерев’яна посудина з дужкою” [СУМ].

4912. Цегéльний завóд при д. Купúні – завод, Шп. Як н. п. існував на поч. ХХ ст. Н. складається з АГТ та ойконіма.

4913. Цегельня (Цегольня) – ур. біля с. Цівківці (Нв), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. Н. мотивована апелятивом зі значенням „завод з виготовлення цегли”.

4914. Цегéльня – х., Лт. Iснував у I трет. XX ст. бiля смт. Летичiв. Можливо, ототожнюється iз колишнiм пос. Замурье, Замурное, яке iснувало у XIX ст. [АЮЗР]. Давнiшi н. мотивовані апелятивом мур. В основі другої н. – найменування підприємства з виготовлення цегли.

4915. Церкóвний – х., Із. Існував як н. п. Церковный І чв. ХХ ст. біля с. Михнів. Посесивна н.

4916. Церкóвний – х., Чм. Iснував у I трет. XX ст. бiля с. Захарівці. Н. – див. № 4915.

4917. Церкóвний посíл – х., Бл. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Тихомель. Н. складається із присвійного прикметника та АГТ.

4918. Церкóвний при с. Гóриця – х., Сл. Існував у ХІХ ст. біля с. Михнів. Посесивна н., локалізована ойконімом.

4919. Цибулíвка – с., Км, Пан. Варіанти н.: Czybulowcze (1469), Чебулиовце (1537), w Cybuluwce (1765), Cybulowka (1789), Цыбулишки (1800), Цыбулевка (серед. ХІХ ст.), Цибулівка (1926). За С. Д. Бабишиним, н. мотивована флоролексемою цибуля: її вирощували мешканці с., щоб фарбувати сап’янові чоботи, які виготовлялися у Кам’янці-Подільському для західноєвропейського ринку. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Цибуля (1497).

4920. Цибулíвка – с., Чм. Існувало у серед. ХХ ст., приєднане до с Завадівка. Мотивація невідома; в основі н. може бути флоролексема або ос. н. Цибуля.

4921. Цибулíвська дáча – ліс. ст., Км. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. складається з ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ.

4922. Цибулíвський – х., Км. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Цибулівка. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

4923. Цигáни – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Волоське. Посесивна н., мотивована етнонімом цигани.

4924. Циганíвка – передмістя, Км. Виникло у ІІ пол. ХІХ ст., на поч. ХХ ст. злилося із м. Кам’янець-Подільський. Варіант н.: Цыгановка (1813). Відмікротопонімна н., мотивована етнонімом: тут раніше зупинялися кочові циганські табори [Прапор Жовтня. – 1972. – № 106].

4925. Циганíвка Зеленéцька – с., Дн. Існувало у XVIII – І трет. ХХ ст. біля с. Зеленче. Зараз це східна частина с. Варіанти н.: na Cyganuwce (1765), д. Цыгановка Зеленецкая (1862), д. Цыгановка (1888), д. Зеленецкая Цыгановка, Цыгановка Зеленецкая (1893), Циганівка Зеленецька (1926). Н. складається з відетнонімного деривата: колись тут часто зупинялися цигани (В. С. Прокопчук) та ад’єктоніма.

4926. Циганкá – х., Тф. Існував у ХІХ ст. біля с. Колісець як Цыганка. В основі н. – прізвище власника у формі родового відмінка однини. Не виключене й відетнонімне походження н.

4927. Цигáнський Яр – х., Км. Існував у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Подільське. Варіанти н.: выс. Цыганский Яр (18913), х. Циганський Яр (1926). Н. складається з відетнонімного прикметника і ГТ.

4928. Цигóльників (Цигóльника) – х., Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Верхівці. Посесивна н.

4929. Цúківка – х., Чм. Існував у ІІ пол. ХІХ – І пол. ХХ ст., приєднаний до с. Цикова. Варіанти н.: х. Циковка (1862), прис. Циківка (1926). Відойконімна н.

4930. Циківка – р., п. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Майдан-Лабунь (Шп). Зафіксована у 1893 р.: „при рч. Циковкh” [СГУ]. Місцезнаходження точно не локалізоване; на нашу думку, те саме, що Цмівка. Етимологія н. невідома (див. також № 4933).

4931. Цúківська корчмá – корчма, Чм. Як н. п. зареєстрована у 1893 р. Н. складається з ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ.

4932. Цúківська лісовá дáча – заповідник, Чм. Розташований на межі Кам’янець-Подільського та Чемеровецького районів (Маківське лісництво). Площа – 290 га [ППХ]. Н. складається з ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ.

4933. Цúкова – с., Чм, Цик. Вiдоме з 1460 р. пiд н. Чукова дубрава, Цюкова, Чыкова [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. У кiн. XIX – на поч. XX ст. – вол. ц. Варіанти н.: Czukowa Dabrowa (1565), Sikowa (1630–1650), Szykowa (1661), Сеkowey (1765), Сzekofa (1784), Цынков (1792), Цекова (1805), Цеков (поч. XIX ст.), Цикова (1855), Цыкова (1889), Цикова, Цыкова, Чукова Дубрава (1893). Краєзнавці виводять н. вiд дієслова цюкати: нiбито пос. виникло на вирубаній ділянці лісу [Нове життя. – 1967. – № 117]. На нашу думку, колишній варiант н. складався з ГТ і посесивного прикметника; останній варіант пiзнiше трансформований у теперiшню форму.

4934. Цúмбалú – х., Др. Існував у I трет. XX ст. біля с. Криничне. Посесивна відантропонімна н.

4935. Цимбалíвка – с., Сс, Цим. За деякими джерелами, заснована у XVI ст. [Колос. – 1967. – № 71], проте офіційні відомості існують із ХІХ ст. Варіанти н.: д. Цымбаловка (1862), Цимбалівка (1926). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Цимбал. Див. також цимбали, цимбалісти – „музики, особи „вільного” фаху, які задовольняли культурно-побутові потреби населення”. Ймовірно, що засновниками с. були особи, які від роду заняття могли одержати прізвиська, що й дали н. селу [С. Д. Бабишин].

4936. Цимбалíвка – х., Пл. Існував у ХІХ ст. біля с. Варварівка як Цембалевка. Посесивна н.

4937. Цимбалíвська корчмá – корчма, Сс. Як н. п. зареєстрована у 1893 р. Н. складається з ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ.

4938. Цирéнко – х., Тф. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Гальчинці. Посесивна н.

4939. Цихíвського – х., Км. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Бережанка. Генітивна посесивна н.

4940. Цíвківці – с., Км. У 1967 р. приєднане до с. Голосків. Варіанти н.: Czolkowcze (1493), Czyolkowcze (1530–1542), Чиолковцы (1530–1542), Ciolkowce (1661), Ciwkowce (1775), Cielkowce (1787), Цивковцы (1800), Цюлковцы (1805), Целковцы (серед. ХІХ ст.), Циолковцы (1888), Цівківці (1926). Посесивна н.: землевласником був Ян Цьолк із Калюса (1431 р. – М. Молчановський). Див. також Чиолковські [АЮЗР], ос. н. Ціолк (1482).

4941. Цíвківці – с., Нв, Брл. За легендою, в ХІ–ХІІ ст. тут існувало м. Савків (Савківці). Варіанти н.: Czolkowcze (1493), Чиолковцы (1530), Циолковцы (1530), Czewkowce (1630–1650), Cywkowce (1661), Czywkowce (1787), Цывковцы (1805), Cykowka (1820), Цивковцы (серед. ХІХ ст.), Цівківці (1926). На думку В. Олембовського, обидві н. мотивовані антропонімом Сава Чалий [Наддністрянська правда. – 1992. – № 13], що малоймовірно. Н. колишнього пос. – посесивна; пор. ос. н. Савка [Б. Д. Грінченко]. Н. сучасного пос. – див. № 4940.

4942. Цíсаря – х., Пл. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Цисара (1899), Цисаря (1911). В основі н. – прізвище власника у формі родового відмінка однини. Пор. також цісар – „імператор”, цісарець – „австрієць” [СУМ].

4943. Цмівка – р., л. Смілки л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Конотоп, Цмівка, Майдан-Вила (Шп). Варіант н.: Цмовка (1992). Н. мотивована ГТ цмівка (зменшена форма терміну цмоковина) – „грузьке, мокре місце; драговина” [Б. Д. Грінченко].

4944. Цмíвка – с., Шп, Мхл. Варіанти н.: Цмовка (1855), Цмолка (1899), Цмовна (1911), Цмівка (1926). Відгідронімна н.

4945. Цукровáрня – заводський посілок, Сс. Як н. п. зареєстрований у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст., злився із смт. Стара Синява. Варіанти н.: пос. Старо-Синявский сахароваренный завод (1893), Цукроварня (1926). В основі н. – апелятив у значенні АГТ.

4946. Цукровáрня – цукроварня, Кр. Зареєстрована як н. п. у 1926 р. біля с. Кременчуки. Н. – див. № 4945.

4947. Цукровáрня – цукроварня, Ск. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. біля с. Новики. Н. – див. № 4945.

4948. Чабанú – с., Хм, Чаб. Варіанти н.: Czabany (1668), Чабаны (1800), Чебаны (1898), Чабани (1926). За С. Д. Бабишиним, н. мотивована апелятивом чабан: пос. виникло біля стійбища чабанів, оскільки скотарство було джерелом доходів великих феодалів. На нашу думку, родова н.; пор. ос. н. Чабан [АЮЗР].

4949. Чабáнина – х., Пл. Існував у ХІХ – поч. ХХ ст. як Чабанина. В основі н. – прізвище власника у формі родового відмінка однини; пор. ос. н. Чабанъ [АЮЗР].

4950. Чабанíвка – с., Км, Чаб. Варіанти н.: Czabanowka (1661), Чабановка (1805), Чубановка (1855), Чабановцы (1914), Чабанівка (1926). Відантропонімна н. (див. № 4948).

4951. Чабанíвський Яр – х., Км. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Чабанівка. Н. складається з ад’єктоніма та ГТ.

4952. Чагарú – ліс. ст., Хм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. В основі н. – ГТ чагар, чагарник зі значенням „зарості багаторічних дерев’янистих кущових рослин” [Б. Д. Грінченко]; „низовина, заросла лісом; погана лісова поросль” [В. І. Даль].

4953. Чагарú – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Юхимівці. Н. – див. № 4952.

4954. Чагарú – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля смт. Чорний Острів. Н. – див. № 4952.

4955. Чагарí – ур., Ск. Як н. п. зареєстроване у 1926 р. біля с. Попівці. Н. – див. № 4952.

4956. Чагарí – х., Пл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Кустівці. Варіанти н.: Чагари (1899), Чагары (1911), Чагрі (1926). Н. – див. № 4952.

4957. Чагарíвка – с., Чм, Лтв. Варіанти н.: Чахровка (1805), Чыгровка (поч. ХІХ ст.), przy. Czahruwka (1820), д. Чагаровка (1855), Чигаровка (1862), Чагарівка (1926). Н. – див. № 4952.

4958. Чагри – ур., Чм. Існує біля с. Жабинці з кінця ХІХ ст., коли ще фіксувалося як х. Чагри. Н. – див. № 4952.

4959. Чайкíвського – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Гнатівці. Генітивна посесивна н.

4960. Чáньків – с., Дн, Чан. Варіанти н.: Czynkowcze (1469), w Czankowie (1765), Чанков (1800), Чаньков (1805), Чанькова (1855), Чаньковка (1898), Чаны, Чаньков (1917), Чаньків (1926). За легендою, колись на місці с. було озеро, де водилися чайки. Пос. назвали Чайківці, згодом н. видозмінилася [В. С. Прокопчук]. На нашу думку, посесивна відантропонімна н.; пор. ос. н. Чанька (1253).

4961–4962. Чáньківська дáча 1, 2 – ліс. ст. (2), Дн. Як н. п. зареєстровані у 1926 р. Н. складається з ад’єктоніма, апелятива у значенні АГТ та числового диференціатора.

4963. Чáньківський фільвáрок – фільварок, Дн. Існував у кінці ХІХ ст. біля с. Чаньків. Н. складається з ад’єктоніма й АГТ.

4964. Чапáєвка – с., Кр, Мкл. Утворилося у 30-х рр. на місці висілка. Варіанти н.: х. Чапаївка (1939), Чапаєвка (1987). Меморіальна н., присвоєна в честь командира Червоної Армії В. І. Чапаєва.

4965. Чáплине – х., Пл. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Чаплинка (1899), Чаплинное (1906). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Чаплинський [АЮЗР].

4966. Чáпля – с., Лт, Чап. Вiдоме з ІІ пол. XVІІ ст. Варіанти н.: Czapla (1784), Чапля (1805). Іноді н. виводять від зоолексеми чапля. На нашу думку, посесивна відантропонімна н.; пор. ос. н. Чапля (1511); див. також – поміщики Чепльовські [АЮЗР].

4967. Чáпельська – д. Лт. Як н. п. д. Чапельская зареєстрована у 1862 р. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

4968. Чáпля – заказник, Км. Розташований на південь від с. Демшин, у ярах та крутосхилах лівого берега р. Тернава, в її гирлі та прилеглій частині каньйону Дністра. Площа – 177 га [ППХ]. Імовірно, н. мотивована зоолексемою чапля.

4969. Чарторúйский – х., Лт. Відомий із XVІІ ст.; перестав існувати в серед. ХІХ ст. Варіанти н.: Czartorijka (1784), Czartoryka (1787), Чарторийка (1805), Черторичка (поч. ХІХ ст.), Czartoriyka (1820), х. Чарторийский (1862). Посесивна відантропонімна н.; див. – поміщик Адам Чарторийський [АЮЗР].

4970. Чáща – ур., Із. Існувало у ХІХ ст. біля с. Мокрець. В основі н. – ГТ зі значенням ліс.

4971. Чемериска – ур. біля с. Зіньків (Вн), у якому знайдено залишки трипільських пос. [І. С. Винокур]. Відетнонімна н. (чемерис); пор. також чемер – „хохол”; чемера – „желех”; чемериця – „ряст” [Б. Д. Грінченко].

4972. Чемéрівці – смт., Чм. Із 1807 р. до 40-х рр. XX ст. – міст.; із 1959 р. – смт. II пол. XIX ст. – поч. ХХ ст. – вол. ц., у 1923–1962 рр. i з 1965 р. – рай. ц. Варіанти н.: Czemyerowcze (1453), Czemerocze (1630–1650), Czemerowcach (1765), Чомероче (1769), Чемеровцы (1800), Чемеровцы (Czemiеrowce) (1820), Чемерiвцi (1926). Етимологічні гіпотези: 1) вiд н. одягу чемерка, чемерчик – „старовинний чоловічий верхній одяг, пошитий у талію з фалдами ззаду” [СУМ]; 2) від флоролексеми чемериця [С. Д. Бабишин]; зі значенням „багаторічна отруйна трав’яниста рослина, що росте на низинах, заплавах рік” [СУМ]; 3) від етноніма *kimer – кiмерійцi, які нібито жили на цій території; 4) в основі н. – прізвисько першого поселенця, що є найбільш імовірним [М. Т. Янко]; пор. ос. н. Чемера (1454), Чемер (1404).

4973. Чемеровéцька дáча – ліс. ст., Чм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. складається з ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ.

4974. Чемеровéцький райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існує із 1923 р. (крім 1963–1965 рр.). Центр – смт. Чемерівці (Чм.). У складі району в різні роки нараховувалося: 17 сільрад та 39 н. п. (1926), 25 сільрад та 46 н. п. (1946), 20 сільрад, 1 смт. та 63 села (1962), 25 сільрад, 2 смт. та 68 сіл (1987), 1 селищна, 33 сільські ради, 2 смт. та 68 сіл (2004). Загальна площа становить 900 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

4975. Чепелíвка – с., Кр, Чеп. Варіанти н.: Czepyеlowcze, Чепеловцы (1517), Чепеливцы (1618), Czepilowka (1789), Чепелевка (1855), Чепеліовка (1899), Чепелівка (1926). С. Д. Бабишин виводить н. від апелятива чепулі – „дроворуби”, тобто с. нібито виникло на місці давньої лісосіки. Імовірніше, що н. відантропонімна: переселенець Чепуль почав тут пиляти дрова, згодом приєдналися інші [М.І. Теодорович]; пор. ос. н. Чепель [М. Я. Морошкін].

4976. Чепцí – с., Із, Ліщ. Варіанти н.: Кепци (1629), Чепцы (1648), посіл. Чипці (1926), Чепці (1946). Родова н.

4977. Червóна – х., Бл. Існував як Червоная у ХІХ ст. біля с. Окіп. Квалітативна н.

4978. Червóна Вúгода – с., Бл. Існувало у ІІ пол. ХІХ – І пол. ХХ ст. У серед. ХХ ст. мешканців переселено у с. Довгалівка. Варіанти н.: Вязовецькій (1899), Вязовец (1921), Червона Вигода (1946). Н. складається з прикметника червоний, що як символ революції активно використовувався у ХХ ст. в ойконімії [С. Д. Бабишин], та апелятива вигода зі значенням „зручне розташування”. Колишня н. – відойконімна (див. № 804).

4979. Червóна Вúшня – х., Гр. Існував у І пол. ХХ ст., приєднаний до с. Калинівка. Н. складається із прикметника (див. № 4978) та флоролексеми.

4980. Червóна Вóля – висілок, Бл. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Суховоля. Ідеологічна н.

4981. Червóна Гíрка – с., Вл. У 1972 р. приєднане до с. Маначин. Варіанти н.: Маначинскій (1855), Червона Гірка (1946). Квалітативна н., складається із прикметника-символа (див. № 4978) та ГТ. В основі колишньої н. – ад’єктонім.

4982. Червóна Дібрóва – с., Км, Звл. Варіанти н.: х. Червона Діброва (1956), Червоная Диброва (1979). Н. складається із символьного прикметника (див. № 4978) та ГТ.

4983. Червóна Дубúна – с., Тф, Тур. Варіанти н.: х. Дубинка (1855), Турщина (1906), Туровский Выселок (1921), Червона Дубина (1946). За деякою інформацією, с. засноване на базі хуторів Кочмарівка, Семенівка і окремої хати Якубцова, що виникли у дореволюційні часи; але у переліку населених пунктів 1926 р. такі пос. не фіксувалися. У цій місцевості колись ріс дубовий ліс, що й відбилося у н. [І. А. Стасюк]. Н. – див. № 4982. Варіанти н. – відойконімні: с. засноване біля с. Турівка.

4984. Червóна Заря́ – сільськогосподарська артіль, Кр. Як н. п. зареєстрована біля с. Глібки у 1926 р. Символьна н.-сл.-сп.

4985. Червóна зíрка – артіль, Тф. Як н. п. зареєстрована біля с. Рідка у 1926 р. Н. – див. № 4984.

4986. Червóна Зíрка – с., Хм, Пир. Відоме з І пол. ХХ ст. Колишня н. – Біляково [Корчагінець. – 1991. – № 4]. Варіанти н.: вис. Червона Зірка (1926), Червоная Зорька (1979). Колишня н. мотивована антропонімом. Сучасна н. – див. № 4984.

4987. Червóна Зíрка – х., Вн. Iснував у 30–50-х рр. XX ст. Приєднаний до с. Пилипи-Олександрiвськi. Н. – див. № 4984.

4988–4989. Червóна зоря – колгосп (2), Гр; Др. Фіксувалися як н. п. у 20-х рр. ХХ ст. Н. – див. № 4984.

4990. Червóна Новосéлиця – с., Пл. Існувало у кінці ХІХ – І пол. ХХ ст. У 60-х рр. приєднано до с. Новоселиця. Варіанти н.: М.-Новоселица (1899), Червона Новоселиця (1946). Н. складається з прикметника (див. № 4978) та ойконіма. Варіант н. ускладнений квалітативним прикметником.

4991. Червóна Поляна – х., Гр. Існував у 20–50-х рр. ХХ ст., приєднаний до с. Іванківці. Н. – див. № 4982.

4992. Червóна Семéнівка – с., Ск, Вкр. Варіанти н.: Жовтневе (1926), Червона Семенівка (1946). Н. складається з прикметника (див. № 4978) та відантропонімного ойконіма. Варіант н. мотивований назвою події – Жовтнева революція.

4993. Червóна Чагарíвка – с., Км, Кол. Відоме з І пол. ХХ ст. Варіанти н.: с. Червона Чагарівка (1946), Червоная Чагаровка (1979). Н. складається із символьного прикметника (див. № 4978) та ойконіма, мотивованого ГТ чагарі (див. № 4952)

4994. Червóне – с., Бл, Прр. Варіанти н.: ф. Загорцы (1855), Червоне (1946). Колишня н. – трансойконімна (див. № 1536). В основі сучасної н. – прикметник-символ (див. № 4978).

4995. Червóне – с., Пл, Рог. Варіанти н.: Свинная (1589), Свиняя (1593), Swinna (1789), Свинное (1855), Свинна (1926), Червоне (1946). Колишня н. – відантропонімна посесивна; пор. ос. н. Свинья (1495). Сучасна н. – див. № 4994.

4996. Червóне – с., Тф, Орд. Варіанти н.: х. Червоний (1946), Червоне (1987). Н. – див. № 4994.

4997. Червóне – х., Гр. Існував у серед. ХХ ст., приєднаний до с. Олександрівка. Н. – див. № 4994.

4998. Червóне – х., Лт. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Козачки. Варіанти н.: х. Червоное (1905), х. Червоне (1926). Квалітативна н.

4999. Червóне Селó – с., Вл. У 70-х рр. приєднане до с. Гайдайки. Варіанти н.: пос. Гайдайс. Слоб. (1899), Гайдайская Слобода (1906), Сл. Гайдайская (1921), Червоне (1925), Червоне Село (1946). За переказами, у с. росло багато червоних вишень, що й зумовило н. Проте ймовірніше, що н., мотивована АГТ, має ідеологічне забарвлення (див. № 4978). Варіанти н. складалися з ад’єктоніма та АГТ.

5000. Червóне Селó – с., Дн. Існувало у серед. ХХ ст., у 1958 р. приєднане до м. Дунаївці. Н. – див. № 4999.

5001. Червóний Косáр – колгосп, Км. Фіксувався як н. п. у 20-х рр. ХХ ст. Символьна н.-сл.-сп.

5002. Червóний Кýт – с., Вл, Поп. Відоме із І чв. ХХ ст. Н. складається із прикметника-символа (див. № 4978) та ГТ, що, можливо, вказує на розташування с. або жител у ньому.

5003. Червóний Кýт – с., Кр. Відоме із І чв. ХХ ст. У 60-х рр. приєднане до с. Манівці. Пос. розташовувалося на ділянці землі, яка врізується у берег р. Понори, звідси й н. кут [С. Д. Бабишин]. Н. ускладнюється символьним прикметником (див. № 4978).

5004. Червóний Óстрів – с., Вл, Бог. Відоме із І чв. ХХ ст. Н. складається із прикметника-символа (див. № 4978) та ГТ.

5005. Червóний посíлок – посілок, Сл. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Глинники. Н. складається із прикметника-символа (див. № 4978) та АГТ.

5006. Червóний Слýч – с., Тф, Гал. Засноване у 1925 р. [І. А. Стасюк]. Відгідронімна н., ускладнена символьним прикметником (див. № 4978).

5007. Червоний Степ – с., Сс, Злі. Відоме з І пол. ХХ ст. Варіанти н.: Червоний Степ (1946), Червоная Степь (1979). Н. – див. № 5004.

5008. Червóний Цвіт – с., Шп, Грд. Відоме з І чв. ХХ ст. Н. – див. № 5004.

5009. Червóні Прýси – х., Бл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Миклаші. Історики вважають, що пос. існує з ХІІІ ст., коли князь Данило Галицький будував міста, заселяючи їх ремісниками та колоністами. Можливо, тут було літописне м. Данилів [М. І. Теодорович]. Варіанти н.: Пруссы (1891), Червоні Пруси (1926). Відетнонімна н.; пор. пруси – „жителі Прусії” [Б. Д. Грінченко]. Варіант н. ускладнений прикметником-символом.

5010. Червонокозáцьке – с., Вл. У 70-х рр. ХХ ст. приєднане до с. Зелена. Варіанти н.: пос. Людвиковка (1893), с. Людвиківка (1926), Червонокозацьке (1946). Перша н. – відантропонімна; друга – меморіальна, присвоєна в честь червоних козаків, які звільняли пос. у громадянську війну.

5011. Черéвщина (Римарíвщина) – х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Жилинці. Обидві н. – відмікротопонімні, посесивного характеру.

5012. Черенúчна – х., Із. Існував у ІІ пол. ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Черничная (1899), Череничная (1906). Можливо, посесивна н., в основі якої – апелятив черниця.

5013. Черепíвка – зал. ст., Хм. Існує з І трет. ХХ ст. Варіанти н.: з. б. 103 верста Шепетівської лінії (1926), Череповка (1992). Трансойконімна н. Колишня н. – див. № 1205.

5014. Черепíвка – с., Хм, Чрп. Варіанти н.: Czerepowa (1784), Череповка (1805), Черепановка (1862), Черепновка (1884), Черепівка (1926). Відойконімна н. (див. № 5016).

5015. Черепíвський млин – односілля, Хм. Існувало у кінці ХІХ ст. Н. складається з ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ.

5016. Череповá – с., Хм, Оле. У 1386 р. згадується пос. Черепыне; можливо, це стосується іншого пос. Варіанти н.: Czerepowa (1668), Черепова (1862). С. Д. Бабишин виводить н. від апелятива череп’я, вважаючи, що поселенці активно займалися гончарством. На нашу думку, відантропонімна н.

5017. Черéшенський – х., Др. Як н. п. х. Черешенской зареєстрований у 1862 р. біля с. Черешенька. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

5018. Черéшенька – с., Др, Ниж. Варіанти н.: Czeresznowska (1561), Czereszniowka (1565), Czereszanky (1630–1650), Czereszenki (1668), Czereszenka (1784), Черешинка (1800), Черешенка (1805), Черешенька (1888). В основі н. – флоролексема: на полi, де виникло пос., ранiше росла дика черешня, яка i мотивувала н. поля, а згодом – пос. [Радянське Подiлля. – 1986. – № 154]. Див. також ос. н. Черешня (1659).

5019. Черéшня – с., Км. Існувало у І пол. ХХ ст., приєднане до с. Гута-Чугорська. Відфлоролексемна н.

5020. Черкáсівка – с., Вн, Пок. Варіанти н.: прис. Черкасовка (1893), Черкасівка (1926). За С. Д. Бабишиним, н. мотивована етнонімом черкас – „козак”; пор. черкаси – „колишні черкеси” [В. Д. Дяченко]. На нашу думку, посесивна відантропонімна н.; див. – поміщик Людвик Черкас [АЮЗР].

5021. Чернелíвка – с., Кр, Чрн. На рубежі ХІХ і ХХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Czerlenow, villa Czerlyenow, село Черліенова (1497), Czerniechowczi (1517), Черленевцы (1545), Черневка (1572), Черневецъ (1593), Черноловцы (1618), Czernilowka (1789), Черниловка (1850), Черленевка (1855), Чернилевская (1886), Czernielowka (1890), Чернеліовка (1899), Чернелевка (1921), Чернелівка (1926). Етимологічні гіпотези: 1) від сл.-сп. „чорна ловка”, оскільки люди ловили рибу у річці, де було багато осоки; 2) від сл.-сп. „чорна лівка”, тобто у річці водилися чорні (старі) лини [М. І. Теодорович]; 3) пос. виникло в місцевості, де ростуть мішані або листяні ліси, які називають чорноліссям, чорнявою [С. Д. Бабишин]. На нашу думку, патронімічна або посесивна н.; пор. ос. н. Черленой (1495), Чернелевський [АЮЗР].

5022. Чернелíвці – с., Др, Кло. Варіанти н.: Czerleniowcze (XVI ст.), Черленевцы, Чернелевцы (1619), Czernelowce (1784), Czernilowce (1787), Чернелевцы (1862), Чернилеговцы (1862), Чернилегов (1898), Чернелівці (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Черленой (1495).

5023. Чернивóди – с., Із. Існувало у І трет. ХХ ст. біля с. Півнева Гора. Варіанти н.: Черноводы (1921), Черниводи (1926). Квалітативна н.; пор. ГТ чорна вода – „незамерзаюча мутна вода, яка лежить поверх льоду” [Е. М. Мурзаєв].

5024. Чернильóвського – х., Вл. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Чернява. Генітивна посесивна н.

5025. Чернúччина – с., Км. Існувало у І пол. ХХ ст., приєднане до с. Лучки. Варіанти н.: х. Черничина (1956), Черниччина (1960). Відмікротопонімна н.: див. ур. Черниччина, де у ХІІІ ст. існував Бакотський скельний монастир [С. Д. Бабишин].

5026. Чернíвка – с., Яр. Існувало у І пол. ХХ ст., приєднане до с. Пасічна. Можливо, квалітативна н.; хоча не виключене її відантропонімне походження.

5027. Чернíївка – с., Пл, Ктж. Варіанти н.: Черніевка (1855), Czernijowka (1885), Черніївка (1946). Посесивна н.; пор. ос. н. Чернь (1074), Черней (1088), Чернея (1558), Чернякъ (1654).

5028. Черновóди – х., Із. Як н. п. зафіксований у 1926 р. біля с. Півнева Гора. Трансойконімна н. (див. № 5023).

5029. Чернóвський – х., Пл. Існував у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Черновской (1899), Черновскій (1906). Посесивна н.

5030. Черня́ва – с., Вл, Чер. Варіанти н.: Czerniawa (1789), Чернявка (1855), Чернява (1899). На нашу думку, відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Чернява [М. М. Тупиков]. Див. також чорнява – „чорнота” [Б. Д. Грінченко].

5031. Черня́вка – с., Вл. Існувало у серед. ХХ ст., приєднане до с. Новоленськ. Відойконімна н. (див. № 5030).

5032. Черня́к – х., Сл. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Романини. Посесивна н.

5033. Черня́тинський – х., Ск. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Великий Чернятин. Варіанти н.: Чернятинская (1855), Чернятинский (1921). Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

5034. Чéрче – с.,Чм, Злч. Iснувало у XII–XIII ст. [М. В. Симашкевич]. Із 1565 р. до поч. XX ст. – мiст.; за iншими даними – з 1578 р. Варіанти н.: Czyгncze (1493), Чернцы (1530), Черче (1543), Carntz (1562), Czernczow (1570), Czerce (1661), Czercze (1765), Czercza (1784), Черч (1795), Черчь (1804), Czerc (1820). В основі н. – апелятив чернець: ченці мали певне відношення як до заснування пос., так i до права власності на нього [С. Д. Бабишин].

5035. Чéхи – с., Сс, Зас. Варіанти н.: Czess (1404), Czesz (1493), Чесь (1530), Czechy (1668), Czechi (1784), Чехи (поч. ХІХ ст.). За С. Д. Бабишиним, н. вказує на етнічний склад населення. Можливо, й відантропонімна н.

5036. Чéхо-Щербáнська дáча – ліс. ст., Сс. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. Н. складається з ад’єктоніма та АГТ.

5037. Чечéлин – х., Ск. Як н. п. зафіксований біля с. Іршики у 1926 р. Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Чечель (1545).

5038. Чечельнúк – с., Дн, Чеч. Варіанти н.: Зеленые Луки, или Чечельник (1586), w Czeczelniku (1765), Czeczelniki (1784), Чечельник, Зеленые Лужки (1893). Колишня н. складається із квалітативного прикметника та ГТ. Етимологічні гіпотези сучасної н.: 1) сюди переселилися мешканці мiст. Чечельник, що на Вінниччині [С. Д. Бабишин], що більш імовірно; 2) біля с. діяв народний месник Чечель [В. С. Прокопчук].

5039. Чижéва – ур., Шп. Як н. п. зареєстроване у 1906 р. Відантропонімна посесивна н.

5040. Чижíвка – с., Із, Тлж. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: д. Чижевка (1850), Чижовка (1855), Czyzowka (1889), Чижівці (1926), Чижівка (1946). В основі н. – прізвище першого поселенця [М. І. Теодорович]; пор. ос. н. Чиж (1498).

5041. Чизла – р., бас. Корчика л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Великий Скнит (Сл). Зафіксована у 1890 р.: „при рч. Чизлh” [СГУ]. Місцезнаходження точно не локалізоване; на нашу думку, те саме, що й Нирка. Етимологія н. невідома.

5042. Чимбарівка – с., Дн, Влж. Варіанти н.: х. Чимбарівка (1926), Чимбаровка (1979). За С. Д. Бабишиним, відантропонімна н., в основі якої – найменування ремесла, що стало прізвиськом. Пор. чинбар, чимбар – „людина, яка вичиняє шкіри” [Б. Д. Грінченко].

5043. Човгýзів – с., Тф, Чов. Варіанти н.: Czolquzow (1420), Чолгузовъ (1532), Czelhuzow (1789), Чеглузовъ (1848), Челгузовъ (1855), Czolhuzow (1872), Чолгузів (1926), Човгузів (1946). М. І. Теодорович вважав, що в основі н. – видозмінена татарська ос. н. Ченгізов, що є свідченням присутності тут колись татар. Імовірніше, що відантропонімна посесивна н.: у ХVІ ст. пос. належало Човганським [І. А. Стасюк].

5044. Човгýзівський бéріг – х., Тф. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Човгузів. Н. складається з ад’єктоніма та ГТ.

5045. Чоломин – р., п. Сороки п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; початок у с. Головлі (Сл), гирло у с. Ганнопіль (Сл). Варіанти н.: Czołomin, Чоломин (1890) [СГУ]. На нашу думку, те саме, що й Глинничка л. Жарихи л. Корчика л. Случі. Можливо, відойконімна н. (див. № 5046).

5046. Чолóмін – х., Сл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Кривин. Варіанти н.: ур. Чоломинъ (1911), Чоломін (1926). Посесивна н.

5047. Чóрна – р., п. Вілії л. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; початок – біля с. Плужне, протікає через с. Хотень Перший, Хотень Другий, Дертка, Кам’янка. Варіант н.: Czarna [СГУ]. Квалітативна відприкметникова н. (імовірно, зумовлена особливостями води).

5048. Чóрна – р., п. Смотричу л. Дністра; протікає через н. п. Слобідка-Смотрицька, Чорна, Біла, гирло – в с. Степанівка (Чм). Варіант н.: Czarna [СГУ]. Місцезнаходження точно не локалізоване; на нашу думку, те саме, що й Глибока. Н. – див. № 5047. Можливо, н. пов’язана з найменуванням суміжного с. Черче (№ 5034).

5049. Чóрна – с., Ск, Чор. Варіанти н.: Черневка (1593), Чорна (1629), Černa (1789), Черня (1850), Черна (1855). Квалітативна відмікротопонімна н.: пос. виникло у місцях, оточених чорноліссям [Світло Жовтня. – 1988. – 2 квітня].

5050. Чóрна – с., Чм, Чор. За легендою, тут було м. Чорноокнин (Чорна Вікнина), зруйноване у 1241 р. монголо-татарами. Згодом заснували нове пос. під н. Чермна Хуста. У 1494 р. були відомі 2 пос. – Окнин і Чермна Хуста, у XVI ст. вони були розорені, а у 1534 р. відновлене лише с. Чорна [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Варіанти н.: Чермна, Окнин (1442), Чирна (1530), Czermna y Oknin (1565), Czerna (1630–1650), w Czarny (1765), Чорна (1805), Черная (серед. ХІХ ст.), Чорная, Черна (1889), Черна, Чермна Хуста, Чермна (1893). Етимологія колишніх н. пос. невідома. Пізніша н. є результатом об’єднання попередніх (Чорна Вікнина) (див. № 686). Сучасна н. виникла внаслідок трансформації колишніх варіантів. Пор. також – ур. Чорні Вікнини (№ 5056).

5051. Чорнúвóди – с., Гр, Чрв. Вiдоме з 1407 р. пiд н. Чорна Вода [ІМІС]. Варіанти н.: Czarna voda (1493), Чернавода (1530), w Сzarnowodach (1765), Черноводы (1800), Черныводы (1888), Чорноводи (1926), Чорнводи (1938). Імовiрно, вiдгiдронімна н.; див. р. Чорновідка (№ 5059). Див. також № 5023.

5052. Чóрний ліс – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Маниківці. Віддримонівна н.

5053. Чóрний Óстрiв – смт., Хм. Поселення існувало у XIII ст., вiдоме з 1386 р. пiд н. Чорний Городок [С. Д. Бабишин]. Із 1556 р. до 40-х рр. XX ст. – міст., із 1957 р. – смт. На рубежі ХІХ і ХХ ст. – вол. ц., у 1923–1931, 1935–1962 рр. – рай. ц. Варіанти н.: Черный Остров (I пол. XV ст.), Czarny Ostrow (1493), Черноостров (1530), Zerni Ostrowa (1562), Czarnigrod (1564), Czarne Ostro (1630–1650), Czarnoostrow (1661), Czarnyostrow (1668), Czaгnieostrow (1674), Czarne (1701), Черной Остров (1792), Черны Остров (поч. XIX ст.), Чорний Острiв (1926). За легендою, пос. спочатку iменувалося Острiв; коли вiд чуми бiльшiсть мешканців вимерла, тi, що залишилися в живих, пiдпалили будiвлi, а самi переселилися на протилежний берег Пiвденного Бугу; пос. почали називати Чорним Островом, тобто „темним вiд згарища” [Радянське Подiлля. – 1985. – № 38]. У народі н. Острів мотивують тим, що с. омивається двома річками. Н. складається із квалітативного прикметника і ГТ острiв – „ділянка землi, оточена водою”, „поляна, долина; земельна дiлянка, яка чимось видiляється серед навколишньої місцевостi” [С. Д. Бабишин].

5054. Чóрний Óстрiв (112 верстá Проскýрівської лíнії) – зал. ст., Хм. Як н. п. зареєстрована у ІІ пол. ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: ст. Черный Остров (1862), Чорний Острів (112 верста Проскурівської лінії) (1926). Трансойконімна н., ускладнена числівниково-прикметниково-іменниковим сл.-сп.

5055. Чорниця – р., л. Корчика л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; суміжжя Хмельницької (Сл) і Рівненської областей. Суфіксальна відприкметникова н. (див. також с. Черниця на Рівненщині).

5056. Чорні Вікнини – ур. біля с. Чорна (Чм), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н. складається із квалітативного прикметника і ГТ вікнина зі значенням „не заросле водоростями місце на болоті” [Б. Д. Грінченко].

5057. Чóрні-Лóзи – х., Із. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. як н. п. Чорныя-Лози. Квалітативна н.

5058. Чóрнів – х., Нв. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Бучая. Посесивна н.

5059. Чорновідка – р., л. Смотричу л. Дністра; протікає через н. п. Ясенівка(Яр), Мудриголови, Чорниводи, Городок (Гр). Варіанти н.: Черноводка, Чорноводка, Czarnowódka, Czrеrnowoda, Черноводы [СГУ]. Довжина – 20 км (КРВУ). Н. складається з гідрографічного терміна та квалітативного прикметника [С. Д. Бабишин].

5060. Чорнокóзинцi – с., Км, Шус. Вiдоме з 1367 р. [Прапор Жовтня. – 1967. – № 128]. Із 1497 р. до XVIII ст. – міст. Варіанти н.: Czarnokozyncze (1453), Czarnokuncze (1493), Czarnokosnycze (1498), Czarnokozinyczi (1519), Чернокозинцы (1530), Czarnokozicze (1570), Czanohozynczy (1630–1650), Czarnokozince (1661), Cramokozince (1765), Чарнокозинцы (1792), Чернокожинцы (1800), Чорнокозинцы (1805), Чорнокозинцi (1926). Етимологічні гіпотези: 1) н. вказує на поширення на території с. диких кіз [С. Д. Бабишин]; 2) н. мотивована іменем засновника пос. [В. К. Гульдман]. Патронімічна н.; пор. ос. н. Чорнокоза [Д. Г. Бучко], Чорнокожа, Чорноух [М. П. Тупиков].

5061. Чорноóстрівський райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існувала у 1923–1931, 1935–1962 рр. Центр – смт. Чорний Острів (Хм.). У складі району в різні роки нараховувалося: 21 сільрада та 105 н. п. (1926), 32 сільради та 40 н. п. (1946), 19 сільрад, 1 смт та 59 сіл (1960). Загальна площа становила 700 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

5062–5063. Чорня́нська лісовá сторóжка – ліс. ст., Чм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. біля с. Слобідка-Смотрицька. Н. складається з ад’єктоніма й АГТ.

5064. Чотúрбоки – зал. ст., Шп. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Трансойконімна н.

5065. Чотúрбоки – с., Шп, Чтр. Варіанти н.: Чотырбоки (1589), Чотырыбоки (1706), Četyrboki (1789), Четыребоки (1816), Чотырбохи (1855), Четырбоки (1899), Чотирбоки (1926). За переказами, с. розташовувалося на чотирьох берегах двох річечок, які перетинають одна одну. Н. вказує на характер розташування пос. на місцевості [С. Д. Бабишин].

5066. Чотирбóківський церкóвний хýтір – х., Шп. Існував на поч. ХХ ст. як Четырбокск. церк. х. Н. складається з ад’єктоніма, прикметника із присвійним значенням та АГТ.

5067. Чубатюкá Ант. – х., Вл. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Щаснівка. Генітивна посесивна н.

5068. Чубатюкá Дм. – х., Із. Як н. п. зафіксований у 1926 р. біля с. Щаснівка. Н. – див. № 5067.

5069. Чубéнків – х., Сс. Зафіксований як н. п. Чубенковъ у 1855 р. біля с. Харківці. Посесивна н.

5070. Чубишин Яр – ур. біля с. Брага (Км), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н. складається із присвійного прикметника і ГТ.

5071. Чубкíв – окреме господарство, Хм. Існувало у І трет. ХХ ст. біля с. Рідкодуби. Посесивна н.

5072. Чувашí – с., Км. Існувало у ІІ пол. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Врублівці. Варіанти н.: х. Чуваші (1862), выс. Чувашовка (1893), Чуваші (1926). Відетнонімна н.

5073. Чугóр – с., Км. У 80-х рр. ХХ ст. мешканців переселено. Варіанти н.: Czahor (1630–1650), w Czuhorze (1765), Czuhar (1789), Czucher (1789), Czuhra (1820), Чугор (серед. ХІХ ст.), Чугра (1914). За І. В. Гарнагою, в основі н. – ГТ чагар, чагарник (див. № 4952) або д.-р. ос. н. Чагор [Радянське Поділля. – 1985. – № 21].

5074. Чугóрський – х., Км. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Чугор. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

5075. Чумакú – х., Ск. Існував у ХІХ ст. біля с. Северини. Посесивна н.; пор. ос. н. Чумакъ (1665).

5076. Чуманú – ур., Шп. Як н. п. Чуманы зафіксоване біля с. Кам’янка у 1855 р. Посесивна н.

5077. Чухелí – с., Вл, Чух. Варіанти н.: Чухилевцы (1545), Чухили (1618), Чучелі нові і старі (1629), Czuhelie (1789), д. Чухела (1850), Чухели (1906), Чухелі (1926). Етимологічні гіпотези: с. побудоване на місці колишнього пос. Чухелики (засновник – чех), зруйнованого татарами; 2) н. мотивована татарським апелятивом чуха – „кафтан синього кольору, форма якого запозичена у татар” [С. Д. Бабишин]. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Чухелевичі [АЮЗР].

5078. Чухелíвські – хут., Вл. Зафіксовані у 1855 р. біля с. Чухелі як Чухольскія. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

5079. „Шабатýра” – ліс. ст., Хм. Існувала у І трет. ХХ ст. біля с. Педоси. Відмікротопонімна н.; пор. шабатура – „коробка, скриня” [СУМ].

5080. Шабатýра” – х, Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Педоси. Н. – див. № 5079.

5081. Шáгова – с., Сл, Пчв. Варіанти н.: Шаговая (1855), Шагов (1888), уроч. Шагова (1899). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Шагинъ (1654).

5082. Шалíвка – р., п. Медведівки л. Збруча л. Дністра; протікає через с. Кривачинці, Порохня, Лозова, Копачівка, Мирівка (Вл). Варіанти н.: Szaliwka, Шаливка [СГУ]. В основі н. – дієслово шаліти зі значенням „безумствувати, навісніти” [Б. Д. Грінченко], що мотивується особливостями течії ріки під час повені.

5083. Шамільові ставки – ур. біля смт. Віньківці (Вн), у якому знайдено залишки давніх земляних укріплень [І. С. Винокур]. Н. складається із присвійного прикметника і ГТ.

5084. Шандрóва – р., л. Збруча л. Дністра; протікає через с. Тарасівка, Сатанівка (Гр). Варіант н.: Шондрова [СГУ]. Довжина – 12 км (КРВУ). Н. невідомого походження; можливо, має відношення до лексеми шандра – „шлях, дорога” [Б. Д. Грінченко].

5085. Шарáвка – р., л. Ушиці л. Дністра; протікає через с. Слобідка-Кадиївська, Правдівка, Шарівка, Боднарівка, Борбухи (Яр). Варіанти н.: „na rzecze Szarowcze” (1570), Шаравка [СГУ]. Гідронім утворений шляхом трансонімізації н. поселення (див. № 5087).

5086. Шарéцькі – хут., Др. Існували у І трет. ХХ ст. біля с. Шарки. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

5087. Шáрівка – с., Яр, Шрв. Із 1570 р. до 40-х рр. ХХ ст. – міст. У кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Scharawka (1431), Шаравка (1431), m-ko Sarowka (1565), Szarawka (1612), Szarafka (1630–1650), Szarofka (1674), Sarafka (ІІ чв. XVІІІ ст.), Шаровка (1795), Шарівка (1926). Імовірно, н. вказує на першого поселенця; пор. ос. н. Шаров (1610).

5088. Шáрівка – с., Яр. Як н. п. зареєстроване у 1862 р. біля с. Шарівка. Трансойконімна н.

5089. Шáрки – с., Др, Ябл. Варіанти н.: Шарки (1611), Szarykow (1661), Szarki (1784). За С. Д. Бабишиним, н. вказує на спосіб забудови пос.; пор. шар – „ряд”, шарки – „кілька невеликих рядів”. На нашу думку, відантропонімна н.

5090. Шарлáївка – с., Тф. У 50-х рр. ХХ ст. приєднане до с. Волиця. Варіанти н.: Волиця Шираевка (1593), Шараевка (1616), Шарлаевка (1855), Szarlajowka (1892), Шарлаївка (1926). С. Д. Бабишин виводить н. від флоролексеми шарлай. На нашу думку, відантропонімна посесивна н. Варіант н. ускладнений ГТ (див. № 760).

5091. Шарлáївський – х., Тф. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля колишнього с. Шарлаївка. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

5092. Шаровéчка – с., Хм, Шар. Варіанти н.: Szarawka (1668), Szaraweczka (1789), Шарашавка (1800), Szarawec (1820), д. Шаровочка (1862), д. Шаровечка (1893). Відойконімна н. (див. № 5087).

5093. Шатáва – р., п. Тернавки п. Тернави л. Дністра; початок біля с. Шатава (Дн), гирло в с. Супрунківці (Км). Варіант н.: Szatawa [СГУ]. Можливо, н. вказує на особливість течії (від дієслова шататися – „рухатися в різних напрямках”).

5094. Шатáва – с., Дн, Мак. Відоме з 1565 р. Із кінця XVI ст. до 40-х рр. ХІХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Satawa (1630–1650), Szatawa (1765), Шатово (XVIII ст.), Шатава (1795), Шатава, Ступиньцы, Ступиньце (1893). Етимологічні гіпотези: 1) від апелятива шата – „одяг, риза”; 2) від дієслова шататися, оскільки пос. стояло на шляху у Кам’янець-Подільський, і безліч людей „шаталося” його вулицями; 3) від ос. н. Шат (1531). На нашу думку, відгідронімна н. Паралельна н. – див. № 2782.

5095. Шатáвка – р., л. Мукші л. Дністра; протікає через с. Шатава, Маків (Дн). Варіанти н.: Szatawka, Шатава [СГУ]. Те саме, що й Батіг (див. № 128). Відойконімна демінутивна н.

5096. Шатéрники – с., Сл, Мск. Варіанти н.: Сатерники (1629), Шатерники (1855), Четерникъ (1865), Szaterniki (1890). Етимологічні гіпотези: 1) н. мотивується апелятивом шатро – „сільське житло, глиняна напівземлянка” [С. Д. Бабишин]; 2) н. походить від дієслова шатирити: у місцевій говірці – „щось шукати”. На нашу думку, родова н.; пор. ос. н. Шатерникъ (ХVІІ ст.).

5097. Шафарія – р., п. Дернівки п. Полтви п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Волиця-Польова (Тф). Варіант н.: „при рч. Шафаріи” (1893) [СГУ]. Етимологія н. невідома.

5098. Швáїн – х., Вн. Iснував у I трет. XX ст. бiля с. Гута. Зоофорна н. (у перекладі з німец. – „свиня” [НРС] ).

5099. Швáйнова Рудá – ур., Шп. Як н. п. зареєстроване у 1899 р. Н. складається із присвійного прикметника та ГТ.

5100. Шварóпіль – х., Сл. Як н. п. зафіксований у 1926 р. біля с. Плоска. Посесивна н., що складається з антропоніма та ГТ поле.

5101. Швéди – с., Др. Iснувало у I трет. XX ст., приєднане до с. Городище. Варіанти н.: х. Шведы (1905), Шведи (1926). Імовірно, н. мотивована відетнонімним прізвиськом перших поселенців.

5102. Швéди-Городúщенський – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Городище. Н. складається з ойконіма й ад’єктоніма.

5103. Швéйки – ур., Із. Існувало у ХІХ ст. біля с. Сторониче. Посесивна н.; пор. ос. н. Швейковський [АЮЗР].

5104. Швéць Арсéній – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Гатна. Посесивна н.

5105. Шебýтинці – с., Нв, Брз. Варіанти н.: Schebunticze (1469), Sebuthincze (1578), Sheboutincze (1630–1650), Szebutyniec (1661), w Szebutyncach (1765), Sobotynce (1784), Щибутинцы (1805), Шебутинцы (поч. ХІХ ст.), Шибатинцы (1856), д. Шебутинцы, Шебушинцы (1893), Шебутинці (1926). Патронімічна н., мотивована ос. н. Шебута; пор. ос. н. Шебуня (1495).

5106. Шевкíв – х., Пл. Існував на поч. ХХ ст. як Шевковъ. Посесивна відантропонімна н.; пор. ос. н. Шевко (1495).

5107. Шевцóва – окреме господарство, Др. Існувало у І трет. ХХ ст. біля с. Радянське. Генітивна посесивна н.

5108. Шевчéнiвка – с., Др. Iснувало у 20–30-х рр. XX ст. бiля с. Радiвцi. Меморіальна н., присвоєна в честь українського поета Т. Г. Шевченка.

5109. Шевчéнка – висілок, Кр. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Волиця Друга. Н. – див. № 5108.

5110. Шевчéнка – с., Із, Ліщ. Відоме з поч. ХХ ст. Варіанти н.: Шевченка хутір (1926), Шевченка (1946). Н. – див. № 5108. Н. ускладнювалася АГТ (див. № 4846).

5111. Шевчéнка – с., Ск, Чор. Відоме із серед. ХХ ст. Н. – див. № 5108.

5112. Шевчéнка – с., Сл, Мин. Відоме з І чв. ХХ ст. Н. – див. № 5108.

5113. Шевчéнка – с., Яр, Ярм. Відоме з І пол. ХХ ст. Варіанти н.: х. Шевченка (1946), Шевченко (1971). Н. – див. № 5108.

5114. Шевчéнка – сел., Гр. Існувало у серед. ХХ ст., у 1957 р. приєднане до м. Городок. Н. – див. № 5108.

5115. Шевчéнка – х., Дн. Існував у серед. ХХ ст., приєднаний до с. Олександрівка. Н. – див. № 5108.

5116. Шевчéнко, – зал. ст., Шп. Відома із кінця ХХ ст. Н. – див. № 5108.

5117. Шекéринці – с., Із, Шкр. Пос. існує з ХІІІ ст. [ІМІС]. Варіанти н.: Секиринци, Секержинцы, Сокулинцы, Сhкержинцы (1629), Sziekerzyncy (1789), Шекеринцы (1848), Шекиренцы (1855), Шикиринцы (1879), Секеринцы (1888), Сикержинцы (1899), Секержинцы (1906), Шекеринці (1926). Етимологічні гіпотези: 1) шики ринці – від рос. „шикать”; 2) Сікерженці – від польс. прізвища Сікержинські [М. О. Трипольський]. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Шекера, Шекерявий [АЮЗР].

5118. Шелестíвка – х., Бл. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Старики. Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Шелести [АЮЗР].

5119. Шелестя́ни – с., Нв, Кос. Варіанти н.: Szeleczezelo (1630–1650), Szelešciany (1784), Szelestany (1820), Шелестяны (серед. ХІХ ст.), Шелестяни (1926). Н. мотивована ос. н. Шелест.

5120. Шéлехове – с., Др, Бож. Пос. засноване в 1539 р. помiщиками Коричинськими пiд Шелеховим лiсом [АЮЗР]. Варіанти н.: Seliechow (1564), Selechow (1565), Kariczincze alias Szelechow (1580), Zelechow (1630–1650), Scelichow (1661), Szelechow (1663), Шелихов (1805), Шелеховцы (поч. XIX ст.), Шелехов (1855), Шелехово (1862), Шелихово (1893), Шелехiв (1938), Шелихiв (1940), Шелехове (1946). Відантропонімна посесивна н.; див. помiщики Шелехiвськi (1723, АЮЗР).

5121. Шéліхівка – хут., Др. Існували у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Городище. Варіанти н.: Szelechowka (1820), Шелеховка (1862), д. Шелиховка (1893), Шеліхівка (1926). Відойконімна н. (див. № 5120).

5122. Шéльвів – с., Бл, Зал. Варіанти н.: Шельвов (1545), Шелвовъ, Шевелев (1546), Шельвовъ (1855), Szelwow (1891), Шельвів (1926). Відантропонімна посесивна н.: бояри Шелвовські відомі з поч. XVI ст. [Н. М. Яковенко], воєвода Шєлвъ [ЄСЛН]; пор. ос. н. Шелвъ (1228).

5123. Шемáнівка – с., Сл. Існувало у ХІХ ст. біля с. Коломля. Відантропонімна посесивна н.

5124. Шепетíвка – м., Шп. У кін. ХVІ ст. – магдебурзьке право. Із 1650 р. – міст. У 1866–1923 рр. – вол. ц. У 1923–1930 рр. – окружний ц. Із 1930 р. – рай. ц. За деякими джерелами, перша згадка – у 1547 р. як Скалинцы. Але у 1594 р. згадуються окремо Съкалинъ, Шепетовъка. Варіанти н.: Шепетовка (1629), Szepetowka (1643), Шепетовичи (1857), Szepietowka (1883), Шепетівка (1926). Етимологічні гіпотези: 1) за легендою, дружина поміщика Чуховського закохалася у красеня-управляючого, але одного разу їхній шепіт почув ревнивий чоловік і покарав обох; 2) від прізвища легендарного отамана (Шепіт), який проживав тут на Татарській горі [О. П. Царук]; 3) від апелятива шепіт, який відбиває характер звуків, що розносилися від джерел, біля яких розташоване м.; 4) в основі н. – прізвище першого поселенця Шепот, Шепіт; пор. ос. н. Шепета (1552) [М. Т. Янко]. Остання гіпотеза є більш імовірною.

5125. Шепетíвка-Подíльська – зал. ст., Шп. Фіксується з ХІХ ст. Варіанти н.: Шепетовка (ХІХ ст.), Шепетовка ж. д. ст. (1911), Шепетовка Подольская (1992), Шепетівка-Подільська (2004). Н. складається з ойконіма та відхоронімного прикметника.

5126. Шепетíвська окрýга – адміністративно-територіальна одиниця, заснована у 1925 р. Окружним центром було міст. Шепетівка. Округа нараховувала 13 районів, 153 сільради, 1144 поселення, 5 міст, 10 містечок, 568 сіл, 313 хуторів, 21 „деревню”, 16 урочищ, 11 фільварків. У 1932 р. було ліквідовано округи і створено 5 областей: Харківську, Київську, Дніпропетровську, Одеську та Вінницьку, до якої увійшла Шепетівська округа. У 1932–1935 рр. у прикордонній частині Вінницької області існувала прикордонна Шепетівська округа.

5127. Шепетíвський райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існує з 1930 р. Центр – м. Шепетівка (Шп.). У складі району в різні роки нараховувалося: 25 сільрад, 1 смт. та 41 село (1946), 13 сільрад, 1 смт. та 44 села (1962), 20 сільрад, 1 смт. та 68 сіл (1987), 1 селищна, 22 сільські ради, 1 смт. та 68 сіл (2004). Загальна площа становить 1200 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

5128. Шеремéта – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Малашівці. Посесивна н.

5129. Шеремéтівка – с., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Волоське. Відантропонімна посесивна н.

5130. Шúбена – с., Тф, Шиб. Перша згадка – у 1511 р. [І. А. Стасюк]. Варіант н.: Шибена-Руда (1553), Szibiena (1583), Шибенна (1629), Szybenna (1789), Шебенно (ХІХ ст.), Шибенно (1850), Шибена (1926). За переказами, н. походить від апелятива шибениця, на якій вішали у с. поляків або непокірних мешканців. На нашу думку, відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Шибенъ (1574). Колишня н. складається з ойконіма та ГТ: у ХV–ХVІІ ст. тут видобували залізну руду [М. І. Теодорович].

5131. Шúбениця – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Шатава. Варіанти н.: пос. Шебиница (1914), Шибениця (1926). Відмікротопонімна н, в основі якої – апелятив шибениця зі значенням „споруда для виконання смертної кари через повішення” [СУМ].

5132–5133. Шúбено – фільварок (2), Тф. Існували як н. п. Шебенно у ХІХ ст. Трансойконімна н. (див. № 5130).

5134. Шúдлiвка – с., Км. Засноване у XIX ст. помiщиками Шидловськими пiд н. Шидловка Сопруньковская. У 1967 р. приєднане до с. Привiтне. Варіанти н.: Шидловка (1862), Шидловка Супруньковецкая (1893), Шидлiвка (1926). Посесивна н., локалiзована ад’єктонімом [С. Д. Бабишин].

5135. Шúдлівці – с., Чм, Шид. За даними ІМІС, пос. відоме з 1578 р. під н. Шидлівці, іноді – Нижні Бабинці й існувало на правому березі р. Збруч. Пізніше частина мешканців переселилася на лівий берег, заснувавши теперішнє с. Варіанти н.: Czeluce (1630–1650), Szudlowsce (1661), w Szydlowcach (1765), Шидлевка (1800), Шидловцы (1805), Шидлівці (1926). Трансойконімна н. Н. правобережного пос., ймовірно, мотивована антропонімом; пор. ос. н. Шило, Шидло (1430); див. також – поміщик Шидловський [АЮЗР].

5136. Шидлóвського – х., Пл. Як н. п. Шидловскаго зареєстрований у 1899 р. В основі н. – прізвище власника Карла Шидловського у формі родового відмінка однини [М. І. Теодорович].

5137. Шидлóвщина – передмістя, Гр. Існувало у XVIII – І трет. ХХ ст. біля м. Городок. Варіанти н.: Szydlowszczyzna (1784), Шидловщина (1926). Відантропонімна посесивна н.

5138. Шúїнці – с., Др, Шиї. За переказами, колишня н. – Яковлє, проте документально це не підтверджується. Варіанти н.: Schyencze (1576), Siincze (1578), Szynce (1630–1650), Szyince (1661), Шейка (1800), Шеинцы (1805), Шыинцы (1862), Шеинцы, Шыинцы, Шигинцы (1893), Шиїнці (1926), Шеїнці (1938). Патронімічна н.; пор. ос. н. Шия (1562).

5139. Шимáнський – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Антонівка. Посесивна н.

5140. Шúмків – х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Кремінна. Посесивна н.

5141. Шúмківці – с., Бл, Кур. Варіанти н.: Schymkowcze (1518), Шимковцы (1562), Шинковцы (1855), Szymkowce (1872), Шимківці (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Шимко (1488).

5142. Широка Долина – ур. біля с. Ілляшівка (Ск), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н складається із квалітативного прикметника ГТ.

5143. Шихівка – р., п. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через м. Старокостянтинів. Варіанти н.: Шиховка (1899), Szychówka [СГУ]. Мотивація н. невідома.

5144. Шúшківці – с., Гр, Куз. Варіанти н.: Schyschkowcze (1493), Сисковцы (1530), Szyszkowce (1661), Шишковцы (1800), д. Шишковцы Казенные (1893), Шишківці (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Шишка (1506), Шишко (1552). Пор. також ГТ шишак, шишаки – „горби, горбиста місцевість” [М. Т. Янко].

5145. Шúшківці Малí – с., Гр. Як н. п. зареєстроване у кін. ХІХ ст. біля с. Шишківці. Трансойконімна н., ускладнена квалітативним прикметником.

5146–5148. 65, 66, 68 верстá Проскýрівської лíнії – зал. будка, Др. Як н. п. зафіксовані у 1926 р. Числівниково-прикметниково-іменникове сл.-сп. з локативним значенням.

5149. 67 верстá Проскýрівської лíнії – зал. будка, косарня, Др. Як н. п. зафіксована у 1926 р. Н. – див. № 5146.

5150. 69 верстá Проскýрівської лíнії – зал. будка, блокпост, косарня, Др. Як н. п. зафіксована у 1926 р. Н. – див. № 5146.

5151. Шкáрівка – х., Пл. Існував у ХІХ ст. біля с. Мала Шкарівка. Варіанти н.: Шкаровка (1855), Шкаровецкая (1888). Відойконімні н.

5152. Шкандéрівка – х., Пл. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Шкиндиревка (1855), Шкиндеровка (1899), Шкандеровка (1911). Відантропонімна посесивна н., в основі якої – можливо, народнорозмовний варіант імені Олександр; пор. ос. н. Шандыровскій [АЮЗР].

5153. Шкільнé – водостік, зафіксовано у м. Волочиськ [СГУ]. Н. утворена шляхом субстантивації прикметника із посесивно-локативним забарвленням.

5154. Шлéгель – х., Вн. Як н. п. зафіксований у 1862 р. біля с. Нетечинці. Ймовірно, посесивна н.

5155. Шлях – х., Вн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Осламів. Локативна н., мотивована ГТ шлях.

5156. Шляховá – с., Сл. Існувало у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Хоровиця. Варіанти н.: Шляховая (1800), Шляхова (1926). Н. – див. № 5155.

5157. Шляховúх – х., Кр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Хотьківці. Генітивна посесивна н.

5158. Шмирéцька корчмá – корчма, Вл. Існувала у кінці ХІХ ст. Варіант н.: Бывшая Шмырецкая трактовая корчма (1899). Н. складається з ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ. Н. ускладнювалася локативним прикметником і квалітативним дієприкметником.

5159. Шмирéцький – х., Вл. Як н. п. Шмырецкій зареєстрований у 1899 р. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

5160. Шмúрки – с., Вл, Шми. Варіанти н.: Шморки (1593), Шмырки (1618), Szmorki (1789), Шмирки (1855). Родова н.; пор. ос. н. Шмырь (1603).

5161. Шмúрків ліс – х, Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Пилипи. Н.-сл.-сп. складається із присвійного прикметника та ГТ.

5162. Шовб – ур. біля с. Жванець (Км), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н. мотивована ГТ щовб зі значенням „крута вершина гори, скеля” [Б. Д. Грінченко].

5163. Шóпи – х., Із. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Щурівці. В основі н. – апелятив шопа зі значенням „сарай для возів, господарських знарядь; покрівля від дощу” [С. Д. Бабишин].

5164. Шосéйна бýдка – будка, Ск. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. біля с. Григорівка. Квалітативна н., в основі якої – апелятив у значенні АГТ.

5165. Шосéйна бýдка – шосейна будка, Дн. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 5164.

5166. 6 верстá Гусятинської лíнії – зал. будка, Гр. Як н. п. зафіксована у 1926 р. Числівниково-прикметниково-іменникове сл.-сп. з локативним значенням.

5167. 6 верстá залізнúці Кам’янець – Лáрга – зал. будка, Км. Як н. п. зафіксована у 1926 р. Числівниково-іменникове сл.-сп. з локативним значенням.

5168. Шóстак – х., Гр. У 1957 р. приєднаний до м. Городок. Варіанти н.: Хутор (1805), Futor (1820), Шесток (1893), Хутор Шостака (1894), посiл. Шостак (1926). В основі першої н. – АГТ (див. № 4846), друга н. – посесивна.

5169. Шóстий квартáл – ліс. ст., Дн. Як н. п. зафіксований у 1926 р. Числівниково-іменникове сл.-сп. з локативним значенням.

5170. Шпакá – х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Кам’янка. В основі н. – прізвище власника у формі родового відмінка однини.

5171. Шпановщина – ур. біля с. Бедриківці (Гр), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. Суфіксальна відантропонімна н.

5172. Шпанóвського – ліс. ст., Гр. Як н. п. зафіксована у 1926 р. Н. – див. № 5170.

5173. Шпанóвського – х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Бедриківці. Н. – див. № 5170.

5174. Шпúрля – х., Шп. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Хмелівка. Посесивна н.

5175. Шпичакове – ур. біля смт. Стара Синява (Сс), у якому знайдено кургани [І. С. Винокур]. Посесивна відантропонімна н.

5176. Шпúчинці – с., Др, Шпи. Варіанти н.: Spiczincze (1583), Spiczinniecz (1630–1650), Spiczynce (1668), Spiczynce ad Międzyboz (1678), Спичинцы (1764), М. Шпичинцы (1800), М. Спичинцы (1805), Spiczynce Male (1820), Шпичинцы (1855), Шпичинцы-Малые (1888), Шпичинці (Малі) (1926), Шпиченці (1938), Шпичинці (1946). Патронімічна н., що ускладнювалася квалітативним прикметником.

5177. Шпúчинці – с., Хм, Шпи. Варіанти н.: Спичинцы (1530), Spiczynce (1668), Spiczynce Lasowe (1784), Шпичинцы (1862), Шпичинцы Большие (1888), Шпичинці (1926), Шпиченці (1938), Жовтневое (1956), Жовтневе (1965). Колишня н. присвоєна в честь Жовтневої революції і має „ідеологічне” навантаження. Сучасна н., за переказами, мотивована апелятивом шпиль, шпик: під час монголо-татарської навали с. було оточене шпилями, на яких мешканці розпалювали вогнища, щоб попередити сусідні с. про небезпеку. На нашу думку, патронімічна н., в основі якої – ос. н. Шпиця. Варіанти н. ускладнювалися локативним або квалітативним прикметниками.

5178. Шпúчинці Польовí – с., Хм. Як н. п. Spiczynce Polowe зафіксоване у 1784 р. біля с. Шпичинці. Трансойконімна н., ускладнена локативним прикметником.

5179. Шпортáк – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Пахутинці. Посесивна відантропонімна н.

5180. Шрýбків – с., Лт, Шру. За даними ІМІС, до 1830 р. пос. мало н. Кам’янецькі Хутори, проте документально це не підтверджено. Варіанти н.: Szrubkow (1784), Srybkow (1789), Шрубков (поч. ХІХ ст.), Шрубково (1862), Шрубків (1926). Відантропонімна посесивна н.; пор. шруб – „жива, рухлива людина” [Б. Д. Грінченко].

5181. Штани – ур. біля с. Цівківці (Нв), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. В основі н. – місцевий ГТ штани зі значенням „розвилка”.

5182. Штефáнівка – р., п. Смотричу л. Дністра; між рр. Яромирка і Мукша; протікає через с. Чорна, Біла, Степанівка, Залуччя (Чм). Варіант н.: Степанівка [СГУ]. Довжина – 20 км [КРВУ]. Гідронім утворений шляхом трансонімізації н. поселення (див. № 4361).

5183. Шýбин – ліс. ст., Сс. Як н. п. зафіксована у 1926 р. Відмікротопонімна н. (див. № 5184).

5184. Шубін – ур. біля с. Великий Карабчіїв (Гр), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Відантропонімна посесивна н.

5185. Шукайводá – р., л. Збруча л. Дністра; між рр. Самець і Сновида (колишній Проскурівський повіт) [СГУ]. На нашу думку, те саме, що й Бугайка. Варіанти н.: Buhajka, Szukajwoda, Шупайвода, Шипайвода [СГУ]. Н. утворилася від сл.-сп. шукати воду [М. Т. Янко], оскільки русло влітку пересихало [С. Д. Бабишин]. Паралельні н. – зоофорна та композит, що вказує на смак води (див. № 385).

5186. Шукáйвода – х., Ск. Як н. п. зареєстрований у 1899 р. Н. пов’язана з відсутністю води; див. також № 5185.

5187. Шулúцина – х., Кр. Як н. п. зафіксований у 1926 р. біля с. Котюржинці. Генітивна посесивна н.

5188. Шулякú – х., Пл. Існував у кін. ХVІІІ – І трет ХХ ст. біля с. Понінка. Посесивна н.; пор. ос. н. Шулякъ (1664). Див. також шуляк – „шуліка; віл з опущеними рогами” [Б. Д. Грінченко].

5189. Шулякú (Шулякá) – х., Лт. Iснував у I трет. XX ст. бiля с. Буцнi. Н. – див. № 5188.

5190. Шулякíв – х., Шп. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Красносілка. Н. – див. № 5188.

5191. Шумівцí – с., Хм, Шум. Варіанти н.: wsi Szumowiec (1602), Шумовцы (1805), Шумоц (поч. ХІХ ст.), Шумівці (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Шум (1539).

5192. Шýмова-Рýдка – х., Тф. Як н. п. зафіксований у 1926 р. біля с. Мар’янівка. Н. складається із присвійного прикметника та ГТ (див. № 3929).

5193. Шýмських – х., Пл. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. як н. п. Шумскихъ. Генітивна посесивна н.; пор. ос. н. Шумський [АЮЗР].

5194. Шунькú – с., Бл, Юрв. Варіанти н.: Шунька (1681), Шуньки (1726), Шунки (ХІХ ст.), Szunki (1884), Щуньки (1921). Родова н.; пор. ос. н. Шунко (1640).

5195. Шуржíвка – р., л. Дністра; протікає через с. Івашківці (Нв). Варіант н.: Szurzowka [СГУ]. Те саме, що й Данилівка, або Суржівка. Наявність такого варіанту н. зумовлений, можливо, впливом діалектизму джурджя – „муть, густа мутна вода” [Б. Д. Грінченко].

5196. Шуркóв – с., Пл. Існувало у ХІХ – І чв. ХХ ст. Варіанти н.: прис. Шумковъ (1899), Шурковъ (1911), Шурков (1926). Посесивна н.; пор. ос. н. Шурко (1273).

5197. Шýстiвцi – с., Км, Шус. Варіанти н.: Szystowcze (1493), Sostowcze (1566), Szestowcze (1661), w Szustowcach (1765), Шестевцы (1800), Шустовцы (1805), Шестовцы (1855), Шустовы (1914), Шустiвцi (1926). Патронімічна н., в основi якої – ос. н. Шест, пор. Шестко, Шестов (1498), Szestowicz (XVI ст.). Незрозумiлими залишаються причини змiни форми ойконiма (Шестiвцi на Шустiвцi).

5198. Шутневéцька корчмá – корчма, Км. Як н. п. зареєстрована у 1893 р. Н. складається з ад’єктоніма і апелятива у значенні АГТ.

5199. Шутневéцький хýтір – х., Км. Як н. п. зареєстрований у 1893 р. У кiн. XIX – на поч. XX ст. приєднаний до с. Шутнiвцi. Н. складається з ад’єктоніма й АГТ.

5200. Шутнівцí – с., Км, Уст. Варіанти н.: Шутнивцы, Suthiowcze (ІІ пол. XVII ст.), Szutniowce (1678), Sutniowce (1775), Sitniowce (1784), Шутновцы (1800), Шитневцы (серед. ХІХ ст.), Шутневцы (1855), Шутнівці (1926). С. Д. Бабишин виводить н. від слова з абстрактним значенням, яке характеризує психологічні особливості засновників с. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Шутко (1609).

5201. Щаснівéцький – х., Вл. Як н. п. Щасновецкій існував на поч. ХХ ст. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

5202. Щáснівка – с., Вл, Щас. Варіанти н.: Sczesnowce (1583), Счесновка, Щесновцы (1583), Щаснивка (1850), Щасновка (1857), Szczesnowka (1890), Счастновка (1893), Щастновка (1911), Щаснівка (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Щастный (1440), Щастна (1506), Щасной (1565).

5203. Щедрівське – водосховище, розташоване біля смт. Летичів (Лт), на р. Південний Буг. Локативна відойконімна н. (див. № 5207).

5204. Щéдрiвський млин – окреме господарство, Лт. Iснувало у I трет. ХХ ст. бiля с. Щедрова. Н. складається з ад’єктоніма й апелятива у значенні АГТ.

5205. Щéдрiвський призавгóсп – сiльське господарство, Лт. Iснувало у 20-х рр. XX ст. бiля с. Щедрова. Н. – див. № 5204.

5206. Щéдрiвськi хуторú – х., Лт. Iснував у I трет. ХХ ст. бiля с. Щедрова. Н. складається з ад’єктоніма й АГТ.

5207. Щéдрова – с., Лт. У 1965 р. приєднане до смт. Летичiв. Варіанти н.: Шодрова (1530), Szczodrowa (1564), Sczodrowa (1565), Czedгawa (1630–1650), Щедрова (1805), Szciedrowa (1820), Щедрово (1862). За С. Д. Бабишиним, н. характеризує психологічні особливості засновників пос. – щедрі люди. Імовірніше, відантропонімна н.; пор. ос. н. Щедра (1418).

5208. Щенснéвiч – х., Яр. Iснував у I трет. XX ст. бiля с. Iванiвка. Посесивна н.

5209. Щербанí – с., Сс, Зас. Варіанти н.: Szczerbanie (1784), Щерьбани (1805), Щербаны (1862), Щербанi (1946). Родова н.; пор. ос. н. Щербан (1163).

5210. Щербiвцí – с., Нв, Млс. Варіанти н.: Scherbowcze (1442), Щербыно (1462), Szczerbowce (1661), Щербовцы (1805), Щербивцы (поч. XIX ст.), Щербовцi (1926), Щербiвцi (1938). Етимологічні гiпотези: 1) вiд молдавського шэрб – „крiпак, раб”; 2) вiд апелятива щерба – „юшка, навар із чогось”: люди жили бідно i харчувалися лише цією стравою; 3) вiд антропоніма, пор. укр. Щерб, Щерба (1500); 4) вiд ГТ щерба – „провалля, глибокий яр” [С. Д. Бабишин]. Найімовірніше, що н. мотивована ГТ, доказом цьому є навколишнiй рельєф.

5211. Щерблюкá – д., Ск. Існувала у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Щерблюкъ (1899), Щерблюка (1906). В основі н. – прізвище власника у формі родового відмінка однини.

5212. Щербова – ур. біля с. Яськівці (Др), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. Можливо, н. мотивована прикметником зі значенням „із заглибинами, виїмками” [СУМ] або ГТ щерба – „провалля, глибокий яр” [С. Д. Бабишин].

5213. Щербовéцький хýтiр (Ляшкó „Мóкрий”) – односiлля, Нв. Iснувало у II пол. XIX ст. бiля с. Щербiвцi. Двi паралельнi н.: 1) ад’єктонім й АГТ; 2) ім’я i прізвисько власника.

5214. Щúборівка – с., Кр, Щиб. Варіанти н.: Щиборавка (поч. ХІХ ст.), Щиборовка (1855), Сциборовка (1876), Щиборівка (1926). Етимологічні гіпотези: 1) у лісі жив купець – щербатий Гнат, який і заснував пос. Щербатов, згодом – Щиборівка [Ю. Д. Гжимайло]; 2) у ХVІ ст. тут жив шляхтич Сціборовський, який, можливо, й був власником пос. [С. Д. Бабишин]; пор. також ос. н. Сциборъ, Стиборъ (1028), Щебор (1278), Щибор (1488).

5215. Щúбор. зал. станц. – зал. ст., Кр. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп. (ад’єктонім і АГТ).

5216. Щиглéвський – х., Кр. Як н. п. Щиглевскій зареєстрований у 1899 р. Посесивна н.

5217. Щóвби – х., Чм. Iснував у II пол. XIX – I трет. XX ст. бiля с. Цикова. Варіанти н.: Щовбы (1893), Щовби (1926). В основі н. – ГТ щовб зі значенням „крута вершина гори; скала; підвищення між двома ярами” [Е. М. Мурзаєв]. Не виключене й відантропонімне походження н.

5218. Щýрівці – с., Із, Щур. Відоме із 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Щуровцы (поч. ХІХ ст), Щуровцы (1855), Szczurowce (1889), Великіе-Щуровцы (1893), Щурівці (1926). С. Д. Бабишин пов’язує н. із зоолексемою щур. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Щуръ (1500).

5219. Щурíвчики – с., Із, Щур. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Щуровичики (1816), Шуровчики (поч. ХІХ ст.), Szczurowczyki (1889), Малые-Щуровцы (1893), Щуровчики (1899), Щуравчики (1910), Щурівчики (1926). Відойконімна н.: пос. розташоване біля с. Щурівці; можливо, воно було засноване його мешканцями. Н. ускладнювалася квалітативним прикметником.

5220. Щýрківка – с., Пл. Існувало у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Лодзянівка. Варіанти н.: Шурковка (1855), Щурковка (1921). Можливо, в основі – прізвище першого поселенця; пор. ос. н. Щуръ (1500).

5221. Ю́вківці – с., Бл, Крт. Відоме з ХVІІІ ст. Варіанти н.: Ювковцы (1855), Ивковцы (1878), Ювківці (1926). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Ювко, Йовко [Д. Г. Бучко].

5222. Юзéфин – фільварок, Тф. Як н. п. Юзефинъ зареєстрований у 1899 р. Посесивна н.

5223. Юзéфівка – х., Пл. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. як Юзефовка. Посесивна н.

5224. Юзéфівка – хут., Др. Існували у І трет. ХХ ст. біля с. Городище. Варіанти н.: Юзефовка (1915), Юзефівка (1926). Н. – див. № 5223.

5225. Юзіно – с., Кр, Гцк. Зареєстрований як Юзино у 1926 р. біля с. Гриценки. Як н. п. відновлене 3. 02. 1998 р. Посесивна н.

5226. Юнáчинці – с., Хм. У ХІХ ст. ліквідоване. Варіанти н.: Junaczincze (1583), Юначєвци (1595), Junaczynce (1668), Jonaczynce (1784), Юначинцы (1800), Юнатинцы (поч. ХІХ ст.), Junaszynce (1820), Юноченцы (1862). Патронімічна н. (див. № 545).

5227. Юрéвіча – х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Чорниводи. Генітивна посесивна н.

5228. Юридúка – передмістя, Гр. Як н. п. зареєстроване у 1893 р. біля с. Купин. В основі н. – АГТ юридика зі значенням „передмістя чи частина м., де жила шляхта, яка не визнавала влади магістрату як нешляхетського стану” [С. Д. Бабишин].

5229. Юридúка – передмістя, Хм. Як н. п. зареєстроване у кінці ХІХ – І трет ХХ ст. біля смт. Чорний Острів. Варіанти н.: Черно-Островские хутора (1888), предм. Черно-Островская Юридика (1893), Юридика (1926). Н. – див. № 5228. Варіанти н. локалізувалися ад’єктонімом.

5230. Юридúка – присілок, Др. Як н. п. зареєстрований у 1893 р. біля с. Коржівці. Н. – див. № 5228.

5231. Юридúка – с., Ск. Існувала у ХІХ – І пол. ХХ ст. Варіанти н.: Юридика Доминиканская (1855), Юридика (1946). Н. – див. № 5228. Колишня н. ускладнена прикметником, утвореним від назви католицького релігійного ордену.

5232. Юридúка – с., Сс. Виникло у XVІ ст. [Колос. – 1967. – № 94]. Як н. п. зареєстроване у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. біля смт. Стара Синява. Варіанти н.: д. Старо-Синявская Юридика (1888), Юридика (1915). Н. – див. № 5228. Варіант н. ускладнювався ад’єктонімом.

5233. Юридúка Заслýцька – слобідка, Ск. Існувала у ХІХ – на поч. ХХ ст. біля с. Заслуч. Варіанти н.: д. Юридика Заслуцка (1897), Юридика-Заслуч. (1906). Н. складається з АГТ (див. № 5228) та ад’єктоніма.

5234. Юридúка Зіньковéцька – висілок, Км. Як н. п. зареєстрований у ІІ пол. ХІХ – на поч. ХХ ст. біля с. Зіньківці. Варіанти н.: с. Зиньковцы (1862), выс. Зиньковецкая Юридика (1893), Юридика-Зиньковецкая (1914). Н. – див. № 5233. Варіант н. – трансойконімний.

5235. Юридúка Казéнна – посілок, Гр. Як н. п. зареєстрований у XVIІI – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Nowy Grodek (1765), выс. Городокская Юридика (17189384), пос. Юридика Казенная (1905). Посесивна н. (див. № 5228). Варіанти н.: 1) квалітативний прикметник та ойконім; 2) ад’єктонім і АГТ.

5236. Юридúка Карвасáрська – передмістя, Км. Існувало з XIV ст., злилося із м. Кам’янець-Подільський [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Варіанти н.: Тринитарская Юридика (1833), Мариинская Слободка (серед. ХІХ ст.), Юридика Мариинская (1888), „Юридика” Францисканская (1889), Юридика Карвасарская (1893). Н. – див. № 5233. Варіанти н.: 1) АГТ та прикметник із присвійним значенням (земля належала францисканському (тринідарському) кляштору); 2) відантропонімний прикметник та АГТ; 3) АГТ і ад’єктонім.

5237. Юридúка Кармалíцька – висілок, Км. Існував з 1623 р., злився із м. Кам’янець-Подільський. Варіанти н.: Александровская Слободка (серед. ХІХ ст.), Юридика Александровская (1888), „Юридика” Кармелитская (1889), выс. Юридика Кармелитанская, Кармелитская Юридика, Кармалиты (1893), Юридика-Кармалицкая (1914). Посесивна н.-сл.-сп.: земля належала кармелітському кляштору [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Варіанти н.: 1) відантропонімний прикметник і АГТ; 2) АГТ і присвійний прикметник; 3) плюральний апелятив з посесивним значенням.

5238. Юридúка Орúнинська – х., Км. Існував у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Оринин. Варіанти н.: Ксендзовка (1888), д. Орынинская Юридика, Кривда Орынинская, Свинакривда (1893), Казенная Юридика, Юридика Костельная, Ксендзовка (1894), д. Юридика (1905), Юридика Орининська (1926). Н. – див. № 5233. Н. ускладнювалася посесивними прикметниками. Варіанти н. – див. № 2298, 2360.

5239. Юридúка (Фельштúнська) – с., Хм. Iснувало з поч. XVII ст., у 30-х рр. XX ст. злилося iз с. Гвардiйське. Варіанти н.: Юридика (1888), предм. Фельштинская Юридика (1893), Юридика (Фельштинська) (1926). Н. – див. № 5233.

5240. Юринéцький райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існувала у 1923–1932 рр. Центр – с. Юринці (Гр.). У 1926 р. нараховувалося 14 сільрад та 40 н. п. Загальна площа становила 320 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

5241. Ю́ринцi – с., Гр, Юрн. Засноване у XVII ст. на землях Сатанiвського монастиря [С. Д. Бабишин]. У II пол. XIX – на поч. XX ст. – вол. ц., у 1923–1932 рр. – рай. ц. Варіанти н.: у 1630–1650 рр. бiля м. Сатанiв позначене пос. без н.; Jurynce (1820), Юринцы (1862), Юринцi (1926). Н. походить від найменування церкви Святого Георгiя (Юрiя) Переможця [С. Д. Бабишин]. Пор. також ос. н. Юра (1183).

5242. Ю́рівка – с., Бл, Юрв. Варіанти н.: Юровка (1681), Yurowka (1872), Юравки (1921), Юрівка (1926), Юрківка (2008). В основі н. – ім’я першого поселенця; пор. ос. н. Юра (1183), Юрій (1341).

5243. Юркiвцi – с., Чм, Юрк. Варіанти н.: Juckoce (1630–1650), Juгkowce (1661), Юрковцы (1805), Юркiвцi (1926). Відантропонімна н.; пор. ос. н. Юрко (1370), Jurko (1493).

5244. Юрковського – х., Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Михайлівка. Генітивна посесивна н.

5245. Ю́ровщина – с., Пл, Нлб. За деякими джерелами, с. засноване у кінці ХVІ ст. Криштофом Лабунським та його дружиною біля новозбудованої церкви святого Юрія (ПТР), проте документальних підтверджень цьому факту немає. С. вперше згадується у 1926 р. як Юровщина. Відмікротопонімна н., в основі якої, можливо, – назва церкви.

5246. Ю́ровщина (єв. частúна) – с., Пл. Як н. п. зареєстроване у 1926 р. Трансойконімна н., ускладнена квалітативним сл.-сп. з етнічною характеристикою.

5247. Ю́рченки – с., Лт, Чап. Варіанти н.: Юрченки (кін. XVI ст.), Lodyzyncze (1615), Jurczenki (1784). Колишня н. – патронімічна; пор. ос. н. Лодыга (1479). Сучасна н. – мабуть, посесивна.

5248. Юрчукíв – с., Тф. Як н. п. зареєстроване у 1926 р. біля с. Святець. Генітивна посесивна н.

5249. Юстúна Вóлков – х., Пл. Як н. п. Юстина Волковъ зареєстрований у 1899 р. Посесивна н.

5250. Ю́ськівці – д., Бл. Існувала у ХІХ – на поч. ХХ ст. як Юськовцы. Трансойконімна н. (див. № 1863).

5251. Юхúмівці – с., Вл, Нар. Варіанти н.: Juchimowcze (1565), Jachimowce (1668), Juchimowce (1789), Ефимовцы (1800), Юхимовцы (1805), Jochimowce (1820), Юхимівці (1926). Патронімічна н.

5252. Яблонóвського – фільварок, Із. Як н. п. Яблоновскаго існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. Генітивна посесивна н.; див. – поміщики Яблоновські [АЮЗР].

5253. Яблунíвка, – с., Др, Ябл. Засноване у 1557 р. в ур. Яблунівка [АЮЗР]. Варіанти н.: Jablonowka (1565), Jablonow (1630–1650), Jablunowka (1787), Еблоновка (1805), Яблоновка (1855), Яблоновка, Яблуновка (1893), Яблунівка (1926). Відмікротопонімна н., що вказує на заснування пос. біля яблуневого саду [С. Д. Бабишин]. Можливо, відантропонімна н.

5254. Яблунíвка, – с., Сл, Ман. Варіанти н.: Яблоновка (1593), Jablonowka (1789), Яблунівка (1926). За С. Д. Бабишиним, н. вказує на наявність у с. великої кількості яблунь. На нашу думку, посесивна н.: можливо, пос. було власністю поміщиків Яблоновських [АЮЗР].

5255. Яблунíвка, – с., Сс, Цим. Варіанти н.: Яблоновка (1862), Яблуновка (1915), Яблунівка (1940), Яблунівка Друга (1960). Н. – див. № 5254.

5256. Яблунíвка, – с., Сс. Як н. п. Яблоновка зафіксоване у 1992 р. Трансойконімна н.

5257. Я́вин – ліс. ст., Км. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. бiля с. Iсакiвцi. Відмікротопонімна н. (див. № 5258).

5258. Я́вин – урочище, Км. У 1926 р. фіксувалося бiля с. Iсакiвцi як х. Явин. Зараз існує як урочище, у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Відантропонімна посесивна н.

5259. Я́ворівці, – с., Кр, Явр. Варіанти н.: Jaworowcze (1517), Яворовцы (1593), Jaworow (1789), Яворівці (1926). Ю. Д. Гжимайло виводить н. від флоролексеми явір. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Явор (1212), Явуръ (1576).

5260. Явóрщина – ліс. ст., Дн. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Вiдмiкротопонімна н., в основі якої – флоролексема явір.

5261. Явóрщина 1-а – х., Кр. Як н. п. існував на поч. ХХ ст. Відфлоролексемна н., ускладнена числівником (див. №5260). Див. також № 5259.

5262. Явóрщина 2-а – х, Кр. Як н. п. зареєстрований у 1911 р. Н. – див. № 5261.

5263. Явтухú – с., Др, Явт. Варіанти н.: Руда Парубоча (1517), Елтухи, Руда Паробоча (XVI–XVIII ст.), Joltuchy (1607), Jaltuchi (1615), Joltuky (1630–1650), Jaltuchy (1787), Елтухи (поч. XIX cт.), Илтухи (1888), Явтухи, Йолтухи (1926), Явтухи (1946). Колишня н. складалася з ГТ (див. № 3926) та присвійного прикметника. Сучасна н. – посесивна: на поч. XVI ст. пос. перейшло у власнiсть помiщикiв Явтухiв [АЮЗР].

5264. Ягідники – х., Сл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Ягодна (ХІХ ст.), Ягодники (1911), Ягідники (1926). Відмікротопонімна н., в основі якої – ГТ ягіднúк зі значенням „місце, де збирають чорниці” [О. К. Данилюк].

5265. Якúмівці – с., Кр, Грц. Варіанти н.: Якимовцы (1593), Jakimowcy (1789), Якимівці (1926), Акимомцы (1992). Патронімічна н.: пор. ос. н. Якимъ (1175).

5266. Якíмовка – с., Чм. Існувало у І трет. ХХ ст. біля с. Андріївка. Відантропонімна посесивна н.

5267. Якубúха – х., Сл. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Миньківці. Посесивна н., в основі якої – андронім.

5268. Ялúнiвка – с., Лт, Яли. Варіанти н.: Pohoгyla (1784), Pohoгila (1787), Погорел (1805), Погорелое (1855), Погорiла (1938), Погорелая (1958), Ялинiвка (1967), Ялиновка (1976). Колишню н. виводять від прикметника погорiлий: пос. розташоване на мiсцi згарища [С. Д. Бабишин]. В основі сучасної н. – флоролексема ялина.

5269. Я́мка – висілок, Вл. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Фридрихівка. В основі н. – ГТ ямка; пор. яма – „заглибина у ґрунті невизначеної форми” [Т. А. Марусенко].

5270. Я́мка – ур., Бл. Існувало у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Тростянка. Н. – див. № 5269.

5271. Ямкú – ур., Із. Існувало у ХІХ ст. біля с. Стороничі. Н. – див. № 5269.

5272. Я́мпіль – смт., Бл, Ямп. Відоме із ХІІ ст. У 1152 р. міст. Ямпіль було городищем Тихомля. У 1569–1923 рр. – вол. ц. Із 1939 р. – смт. Варіанти н.: Янушполь (1535), Ямполь (1563), Janpol (1696), Jampol (1701), Ямпіль (1926). Етимологічні гіпотези: 1) від терміна ям – „поштова станція” [М. Т. Янко]; 2) від ГТ яма: пос. розташоване у ямі по відношенні до Тихомля, а піль вживається у значенні поле [М. І. Теодорович]; 3) від н. колишнього волинського племені Ямпольдів. Більшість схиляється до думки, що н. посесивна – „місто Януша”, позашлюбного сина польського короля Сигізмунда і Катерини Телніч, князя Януша, якому у 1532 р. магнат Сенюта продав пос. До того часу міст. називалося Тихомельське городище. З часом литовське ім’я змінилося польським Ян (Янпіль), а потім н. трансформувалася у Ямпіль [В. М. Олуйко].

5273. Ямпíльчик – р., л. Жванця л. Дністра; протікає через с. Ямпільчик, Хропотова, Почапинці (Чм). Варіанти н.: Jampolczyk, Ямпольчикъ (СГУ). Довжина – 13км [КРВУ]. Відойконімна н. (див. № 5274).

5274. Ямпíльчик – с., Чм, Ямл. Засноване на поч. XVIII ст. Яном Пулькою [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Варіанти н.: w Jampolсzyku (1765), Ямпольчик (1800), Емпольчик (1805), Ямпiльчик (1926). Етимологічні гіпотези: 1) в основі н. – деформоване ім’я першопоселенця Ян i ГТ поле, піль; 2) пос. засноване переселенцями iз мiст. Ямполя. Імовірніше, що н. посесивна, складається з деформованого імені та прізвища власника (Ян Пулька).

5275. Ян – гора, Чм. Розташована у заказнику „Івахновецькі товтри” [ППХ]. В основі н. – ос. н. Ян.

5276. Янíвка – х., Км. Iснував у II пол. XIX ст. Відантропонімна н.; пор. ос. н. Ян, Янко (1369).

5277. Янìвка – х., Пл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Велика Березна. Варіанти н.: фольв. Яновка (1899), Янівка (1926). Н. – див. № 5276.

5278. Янковий – х., Тф. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Колісець. Відантропонімна посесивна н. (див. № 5276).

5279. Янова Криниця (Янове Джерело) – урочище біля с. Вишнівчик (Чм), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н. складається із присвійного прикметника і ГТ.

5280. Янушовéцький – фільварок, Вл. Як н. п. Янушовецкій зареєстрований у 1899 р. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім (див. № 1812).

5281. Янушовéцький – х., Вл. Як н. п. Янушовецкій зареєстрований у 1899 р. Н. – див. № 5280.

5282. Янчинéцька корчмá – корчма, Км. Як н. п. зафіксована у 1893 р. Н. складається з ад’єктоніма й АГТ.

5283. Яр-Дерев’янський – присілок, Км. Iснував у II пол. XIX ст., приєднаний до с. Дерев’яни. Локативна н.-сл.-сп., що складається з ад’єктоніма та ГТ яр – „високий, крутий берег; обрив; долина з крутими схилами, яка утворилася внаслідок розмивання пухких порід річками, дощовими потоками” [С. Д. Бабишин]. Н. досить типова для Поднiстров’я: спочатку тут оселялися бідняки – вихiдцi iз рiвнинних сiл, оскiльки непридатнi для землеробства яри вважалися незайнятими землями, i н. Яр характеризувала соцiальний статус поселенцiв; пiзнiше для розширення пос. уже не було iншої можливостi, крiм заселення пересiченої мiсцевостi, i н. вживалася лише для локативно-квалiтативної характеристики пос. [С. Д. Бабишин].

5284. Яр-Жванчикíвський – х., Дн. Як н. п. Jar Zwanczykoski зареєстрований у 1784 р. біля с. Великий Жванчик. Н. – див. № 5283.

5285. Яр-Козодавинéцький – с., Км. Існувало у І пол. ХХ ст., приєднане до с. Каштанівка. Н. – див. № 5283.

5286. Яр-Косиковéцький – с., Км. Існувало у ІІ пол. ХІХ – І пол. ХХ ст. біля с. Липи. Варіанти н.: д. Яр-Косяковский (1862), д. Косиковецкий Яр, Яр-Косиковецкий (1893), Яр-Косиковецький (1926). Н. – див. № 5283.

5287. Яр-Крушáнівський – с., Км. Існувало у І пол. ХХ ст., приєднане до с. Крушанівка. Варіанти н.: Пр. Крушановки (1911), прис. Крушанівський Яр (1926), х. Яр-Крушанівський (1956). Н. – див. № 5283. Варіант н. – АГТ та ойконім.

5288. Яр-Мушкутинéцький – х., Дн. Як н .п. Jar Muszkatyniecki зареєстрований у 1784р. Детальніші вiдомості вiдсутнi. Н. – див. № 5283.

5289. Яр-Нефедовéцький – с., Км. Існувало у кін. ХІХ – І пол. ХХ ст., приєднане до с. Лучки. Варіанти н.: прис. Яр Нефедовецкий (1893), х. Нефедівський Яр (1926), х. Яр-Нефедовецький (1956). Н. – див. № 5283.

5290. Яр під За́йчиком – р., п. Зайчика л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра (Кр). Довжина – 13 км” [КРВУ]. Локативно-квалітативна н. (від гідроніма (див. № 1561) і ГТ яр (див. № 5283).

5291. Яр-Приворóтський – с., Км. Існувало у І пол. ХХ ст., приєднане до с. Привороття. Варіанти н.: д. Приворотский Яр (1905), х. Яр-Приворотський (1956). Н. – див. № 5283.

5292. Яр-Рýнкошівський – с., Км. Існувало у кін. ХІХ – І пол. ХХ ст., приєднане до с. Рункошів. Варіанти н.: односелье Рункошевские Хутора (1893), х. Яр-Рункошівський (1926). Н. – див. № 5283.

5293. Яргóщина – х., Пл. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. як н. п. Яргощина. Відмікротопонімна н. посесивного характеру.

5294. Яргóщина – х., Шп. Як н. п. зареєстрований у 1899 р. Н. – див. № 5293.

5295. Ярéмичі – с., Ск, Ірш. Варіанти н.: Яримичи (1593), Еремичи (1855), Jаremicze (1885), Яремичи (1899), Яремичі (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Ярема, Яремко (ХІІ ст.).

5296. Ярéсиве – ур., Шп. Існувало на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Яресово (1910), Яресиво (1911). Посесивна н.; пор. ос. н. Ярець (1482).

5297. Ярú – ліс. ст., Др. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 5283.

5298. Я́ришова (Яр) – х., Др. Iснував у I трет. XX ст. бiля с. Радiвцi. Двi паралельнi н.: посесив i ойконiмiзований ГТ (див. № 5283); мабуть, друга н. мотивована першою.

5299. Яркú – х., Км. Існував у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Китайгород. Варіанти н.: прис. Яр Китайгородский (1893), Ярки (1926). Н. – див. № 5283.

5300. Яркú Ясúшина – х., Дн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Рачинці. Посесивна н.-сл.-сп., що складається з ГТ і прізвища власника.

5301. Ярмолинéцький райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існує з 1923 р. Центр – смт. Ярмолинці (Яр.). У складі району в різні роки нараховувалося: 17 сільрад та 60 н. п. (1926), 25 сільрад та 34 н. п. (1946), 19 сільрад, 1 смт. та 44 села (1962), 24 сільради, 1 смт. та 59 сіл (1987), 1 селищна, 29 сільських рад, 1 смт. та 59 сіл (2004). Загальна площа становить 900 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

5302. Ярмóлинцi – зал. ст., Яр. Як н. п. видiлене у 1926 р., у 1965 р. приєднане до смт. Ярмолинцi. Зараз фіксується як зал. ст. Варіанти н.: зал. ст. Станцiя Ярмолинцi (151 верста Шепетiвської лiнiї) (1926), ст. Ярмолинцi (1938), сел. зал. ст. Ярмолинцi (1956), Ярмолинцi (1960). Трансойконімна н. Варіанти н. ускладнювалися АГТ і числівниково-прикметниково-іменниковим сл.-сп.

5303. Ярмóлинцi – смт., Яр. Iснувало ще в X ст. [Вперед. – 1967. – № 66]. Вiдоме з 1400 р. [ІМІС]. Із 1445 р. до 40-х рр. XX ст. – міст. Із 1958 р. – смт. На рубежі ХІХ і ХХ ст. – вол. ц., із 1923 р. – рай. ц. Варіанти н.: Jermolinczi (1407), Jarmolyncze (1493), Ярмолинцы (1530), Jarmolince (1612), Ormoliniecz (1630–1650), Ермолинцы (XVIII ст.), Jarmulincy (1784), Ярмолинцi (1926). Н. походить вiд iменi засновникiв (чи перших мешканців) пос.; за переказами, це був сотник Ярема [Радянське Подiлля. – 1985. – № 120]; пор. також ос. н. Ярмола (1430), помiщики Ярмолинськi (поч. XV cт.).

5304. Я́рова Слобíдка – с., Дн, Млк. Варіанти н.: Ярова (1665), Stobudka Jarowa (1784), Jarowa Stobudka (1787), Слоб. Ерова (1805), Stobоdka Jarowa, Stobоda Jarowa (1820), д. Ярова Слободка (1862), д. Яровая Слободка (1893), Ярова Слобiдка (1926). Н. складається з прикметника, мотивованого ГТ (див. № 5283) і АГТ (див. № 4147).

5305. Яровéцька – х., Кр. Існував у ХІХ ст. як Яровецкая. Локативна н.

5306. Яромúрка – р., п. Смотричу л. Дністра; протікає через н. п. Велика і Мала Яромирка, Западинці, Скибче (Гр); Слобідка-Скибчанська (Чм), Смотрич (Дн). Варіанти н.: Jaromirka, Jaromiłka, Rękaw Smotrycki, Яромирка, Яромилка, Jеromirca (ХVI – ХVII ст.), Рукавъ Смотрицкій [СГУ]. Довжина – 26 км [КРВУ]. За переказами, гідронім утворений від словосполучення мити яр і вказує на особливості навколишнього рельєфу. Паралельна н. – сл.-сп., що складається із гідрографічного терміна рукав зі значенням „водяний потік, що відійшов убік від головного русла; відгалуження ріки; розтік” [СУМ] та відгідронімного прикметника.

5307. Ярослáвка – присілок, Чм. Заснований у XIII–XIV ст. [Нове життя. – 1974. – № 112]. У 30-х р. XX ст. приєднаний до с. Жабинцi. Варіанти н.: Jaroslaw (1493), Ярослав (1512), Jaroslatka (1630–1650), Jaroslawka (1661), Ерославка (1805), przy. Jaroslawowka (1820), Ярославка (1926). Н. мотивована іменем засновника пос. Ярослава [Нове життя. – 1974. – № 112]; пор. ос. н. Ярослав (986).

5308. Ярослáвка – с., Лт, Ярс. Варіанти н.: Jaroslawka (1493), Ярославка (1530). Відантропонімна н. (див. № 5307).

5309. Ярослáвський кордóн – х., Чм. Як н. п. зареєстрований у 1862 р. біля с. Ярославка. Н. складається з ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ.

5310. Ярýга – с., Км, Врб. Варіанти н.: Ziarofka (1630–1650), w Jarudze (1765), Jar (1784), Еруга (1805), Яруга (поч. XIX ст.), Яружка (серед. XIX cт.), Яруга-Баговицкая (1889), Яруга Баговицкая, Яр Боговицкий (застаріле) (1893). В основi н. – ГТ яруга зі значенням „балка, великий яр” [СУМ], див. також № 5283. Варіанти н. локалізувалися ад’єктонімом.

5311. Ясенúна – фільварок, Дн. Існував у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: фольв. Ясинка Большая (1893), Ясенина (1911). Відмікротопонімна н., мотивована флоролексемою ясен. Н. ускладнювалася квалітативним прикметником.

5312. Ясинúна – ур., Яр. Як н. п. зареєстрований у 1893 р. Н. – див. № 5311.

5313. Ясенíвка – с., Яр, Ясе. Варіанти н.: Skazince (1661), Skazynce (1662), Сказинцы (1805), Сказинці (1926), Ясенівка (1967), Ясеновка (1976). Етимологія колишньої н. невідома, найімовірніше, що патронімічна н. Сучасна н. – див. № 5311.

5314. Ясíнського – х., Тф. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Базалія як Ясинскаго. Генітивна посесивна н. (у серед. ХІХ ст. поміщиця Ясінська володіла с. Караїна).

5315. Яслáвка – урочище, Шп. Як н. п. зареєстроване у 1926 р. біля с. Карпилівка. Посесивна н., в основі якої, можливо, – фонетичний варіант ос. н. Ярославка.

5316. Яснозíр’я – с., Вн. Ясз. Варіанти н.: Бибехи (1530), Bebeki (1630–1650), Bebehy (1784), Bebechi (1787), Бебехы (1805), Бебехи (поч. ХІХ ст.), Бебехи (Bebechy) (1820), Яснозір’я (1967), Яснозорье (1976). За С. Д. Бабишиним, колишня н. пов’язана зі свічково-воскобійним виробництвом. На нашу думку, родова н. Сучасна н. – емоційно-експресивна і символьна, із позитивним забарвленням.

5317. Я́ськiвцi – с., Др, Яск. Варіанти н.: Jaskowce (XVI–XVII ст.), Jaskofce (1630–1650), Ячковке (1769), Яськовцы (1855), Яськiвцi (1926). Патронімічна н., в основi якої – ос. н. Ясько; пор. Яско (1367).

5318. Я́хнівці – с., Вл, Яхн. Варіанти н.: Jachnowce (1583), Яхновцы (1850), Яхнівці (1925). За переказами, в основі н. вигук „ах”: так казали люди, потрапляючи в цю болотисту місцевість [М. І. Теодорович]. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Яхно (1495).

5319. Яцукíв – х., Пл. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Святець. Генітивна посесивна н.

5320. Я́цькiвцi – с., Дн, Гут. У серед. XIX ст. – вол. ц. Варіанти н.: Jaczkowcze (1530–1542), Ячковцы (1530–1542), Jakofce (1630–1650), Jaсkowce (1661), Яцковцы (1805), Яцкiвцi (1926), Яцькiвцi (1960). Патронімічна н.; пор. Яцко (1385), Jaczko (1493).

5321. Яцькóва – балка, с. Волудринці (Яр). Варіант н.: Яцкова (1967) [СГУ]. Посесивна н.