3.5. Складання списку використаних джерел

Список використаних джерел, на які є посилання в основній частині записки, наводять у кінці тексту записки, починаючи з нової сторінки. У відповідних місцях тексту мають бути посилання.

Посилання в тексті на використані літературні джерела потрібно зазначати порядковим номером зі списку використаних джерел, виділеним квадратними дужками, наприклад:

«… до вимог, наведених у [5]».

3.6. Додатки

У додатках вміщують матеріал, який:

– є необхідним для повноти записки, але включення його до основної частини записки може змінити впорядковане й логічне уявлення про проект;

– не може бути послідовно розміщеним в основній частині записки через великий обсяг або способи відтворення.

У додатки можуть бути включені:

– додаткові ілюстрації або таблиці;

– матеріали, які через великий обсяг, специфіку викладення або форму подання не можуть бути внесені до основної (оригінали фотографій; інструкції, методики, ескізи, начерки, варіанти вирішення теми).

4 ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ ПОЯСНЮВАЛЬНОЇ ЗАПИСКИ

4.1. Загальні вимоги

Залежно від особливостей і змісту записку складають у вигляді тексту, ілюстрацій, таблиць або їх сполучень.

Пояснювальну записку оформлюють на аркушах паперу формату А4 (210х297мм). За необхідності допускається використання аркушів формату АЗ (297x420 мм), коли це необхідно для оформлення ілюстративного матеріалу.

Записку виконують рукописним або машинним (за допомогою комп'ютерної техніки) способом на одному боці аркуша білого паперу.

Текст пояснювальної записки розташовується з берегами: лівий – 30 мм, правий – 15 мм, верхній – 15 мм, нижній – 20 мм.

Абзацний відступ повинен бути однаковим впродовж усього тексту записки і дорівнювати 15 мм (п'яти знакам).

Для основного тексту повинен використовуватися шрифт текстового редактора Microsoft Word – Times New Roman, розмір 14 пт; міжрядковий інтервал – 1,5; вирівнювання – по ширині сторінки.

Нумерацію сторінок проставляють арабськими цифрами в правому верхньому кутку сторінки без крапки.

Під час оформлення записки необхідно дотримуватись рівномірної щільності, контрастності і чіткості зображення впродовж усієї записки. У записці мають бути чіткі, не розпливчасті лінії, літери, цифри та інші знаки.

Помилки, описки, графічні неточності допускається підправляти підчищенням або зафарбуванням білою фарбою і нанесенням на тому ж місці або між рядками виправленого тексту машинописним способом або від руки. Виправлене не повинно відрізнятися за кольором від основного тексту. Допускається наявність не більше двох виправлень на одній сторінці.

Прізвища, назви установ, організацій, фірм та інші власні назви у записці наводять мовою оригіналу. Допускається транслітерувати власні назви і наводити назви організацій у перекладі на мову записки, додаючи (при першій згадці) оригінальну назву.

Текст документа слід поділяти на розділи. Розділи можна поділяти на пункти або підрозділи і пункти. Пункти, за необхідності, можуть поділятися на підпункти.

При поділу тексту документа на пункти і підпункти необхідно, щоб кожний пункт, підпункт мав завершену інформацію.

Розділи, підрозділи, пункти і підпункти слід нумерувати арабськими цифрами 1, 2, 3.

Розділи повинні мати нумерацію в межах всього тексту, за винятком додатків.

Заголовки структурних частин записки «ЗМІСТ», «ВСТУП», «РОЗДІЛ», «ВИСНОВКИ», «СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ», «ДОДАТКИ» друкують великими літерами симетрично до тексту. Заголовки підрозділів – маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в розбивку в підбір до тексту. В кінці таким чином надрукованого заголовка ставиться крапка.

При оформленні роботи на комп’ютері прийнято виділяти заголовки жирним шрифтом.

Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) та текстом повинна дорівнювати 2-3 інтервалам, а між заголовком і підзаголовком один рядок, між підзаголовком і текстом також один рядок.

Кожну структурну частину пояснювальної записки починають з нової сторінки.

Розділи і підрозділи повинні мати заголовки. Пункти також можуть мати заголовки.

Перенесення слів у заголовку не допускається.

Не допускається розміщувати назву розділу, підрозділу та пункту в нижній частині сторінки, якщо після неї вміщено тільки один рядок тексту.

4.2. Нумерація сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, рисунків, таблиць подають арабськими цифрами без знака №.

Ілюстрації й таблиці, що розміщені на окремих сторінках, включають до загальної нумерації сторінок пояснювальної записки.

Першою сторінкою записки є титульна, яку включають до загальної нумерації сторінок записки, не проставляючи на ній номер. Наступні сторінки нумерують у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці.

Такі структурні частини записки, як зміст, перелік умовних позначень, вступ, висновки, список використаних джерел не мають порядкового номера. Всі аркуші, на яких розміщені згадані структурні частини, нумерують звичайним чином. Не нумерують лише їх заголовки, тобто не можна друкувати: «1. ВСТУП» або «Розділ 6. ВИСНОВКИ».

Номер розділу ставлять після слова «РОЗДІЛ», після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу.

Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. В кінці номера підрозділу повинна стояти крапка, наприклад: «2.3.» (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок підрозділу.

Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими ставлять крапку. У кінці номера повинна стояти крапка, наприклад: «1.3.2.» (другий пункт третього підрозділу першого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок пункту. Пункт може не мати заголовка.

Підпункти нумерують у межах кожного пункту за такими ж правилами, як пункти.

4.3. Оформлення тексту документа

Текст документу має бути лаконічним, коротким, логічно послідовним.

Терміни і позначення мають бути єдиними і відповідати стандартам, а при їх відсутності – загальноприйнятим в науково-технічній літературі і наводитись в переліку термінів.

Для виділення окремих понять допускається змінювати інтервали між словами, а також друкувати окремі слова або частини тексту шрифтом, що відрізняється від основного тексту.

Необхідні позначення до тексту документу можуть оформлятися зносками.

Зноски позначають цифрою з дужкою, що винесена на рівень лінії верхнього кордону шрифту.

Наприклад: «друкований пристрій ¹⁾…».

Текст зноски розміщують в кінці сторінки і відділяють від основного тексту лінією довжиною 30 мм, що проводиться в лівій частині сторінки.

Вписувати в текст формули, цифри, букви, виконувати рисунки потрібно тільки чорними чорнилами, пастою.

Коли наводять найбільше або найменше значення величин, слід вживати словосполучення «повинно бути не більше (не менше)».

Римські цифри слід писати тільки для позначення сорту (категорії, класу тощо) виробу, кварталів року, півріччя. В інших випадках пишуть арабські цифри.

У тексті документу не дозволяється:

– вживати звороти розмовної мови;

– вживати для того самого поняття різні науково-технічні терміни;

4.4. Мова та стиль пояснювальної записки

Мова та стиль пояснювальної записки до дипломного проекту повинні відповідати нормам наукового етикету. Найхарактернішою ознакою писемної наукової мови є формально-логічний спосіб викладення матеріалу. Мова повинна бути цілеспрямованою і прагматичною з мінімальною кількістю емоційних елементів. Засобом вираження логічних зв’язків у роботі є спеціальні синтаксичні засоби, що вказують:

– на послідовність думки – «спочатку», «насамперед», «потім», «по-перше», «по-друге» і т. ін.;

– на заперечення – «тимчасом», «але», «тоді як», «аж ніяк», «проте» і т. ін.;

– на причинно-наслідкові відношення – «таким чином», «тому», «завдяки цьому», «внаслідок цього», «крім того» і т. ін.;

– на перехід від однієї думки до іншої – «звернімося до...», «розглянемо...», «зупинимося на...», «треба зупинитися на ...», «варто розглянути...» і т. ін;.

– на висновки – «отже», «значить», «на закінчення зазначимо», «підсумовуючи», «аналіз документа свідчить», «все сказане дає змогу зробити висновок» і т .ін.;

– допомагають рубрикації тексту – «перейдемо до розгляду» і т. ін.;

Логічна послідовність мови пояснювальної записки визначає те, що в ній окремі речення стисло пов’язані одне з одним. Звідси різноманіття складених сполучників підрядності:

«завдяки тому, що», «після того, що», «між тим як», «зважаючи на те, що», «внаслідок того, що».

Ступень достовірності факту досягається використанням слів – «справді», «зрозуміло»; припустимості – «треба гадати», «як відомо»; можливості – «можливо», «ймовірно».

Стиль записки – це безособовий монолог, тому виклад ведеться від третьої особи. Культура мови роботи має відзначатися такими якостями як смислова точність, якість і стислість. Мовностилістична культура пояснювальної записки найкраще виявляє наукову і загальну культуру студента.

4.5. Ілюстрації

Ілюстрації в дипломній роботі (креслення, рисунки, графіки, схеми, діаграми, фотознімки) слід розташовувати в роботі безпосередньо після тексту, у якому вони зазначаються вперше, чи на наступній сторінці. На всі ілюстрації повинні бути дані посилання в основному тексті. При посиланнях на ілюстрації слід писати «...відповідно до рис. 1.2» при нумерації в межах розділу.

Фотознімки розміром менше за формат А4 мають бути наклеєні на аркуші білого паперу формату А4.

Кожна ілюстрація має відповідати тексту, а текст -ілюстрації.

Назви ілюстрацій розміщують після їхніх номерів. При необхідності ілюстрації доповнюють пояснювальними даними (підрисунковий підпис).

Підпис під ілюстрацією звичайно має чотири основних елементи:

– найменування графічного сюжету, що позначається скороченим словом «Рис. «;

– порядковий номер ілюстрації, який вказується без знака номера арабськими цифрами;

– тематичний заголовок ілюстрації, що містить текст із якомога стислою характеристикою зображеного;

– експлікацію, яка будується так: деталі сюжету позначають цифрами, які виносять у підпис, супроводжуючи їх текстом. Треба зазначити, що експлікація не замінює загального найменування сюжету, а лише пояснює його. Наприклад:

Рис. 1.24. Схема розміщення елементів касети: