Участь данила в боротьбі за австрійську спадщину. Кінець австрійського епізоду й подальші відносини з угорщиною

Згідно свідчень Галицько-Волинського літопису , в кінці 1248 р. чи на початку 1249 р. угорський король попросив Данила допомогти, бо воював тоді з «німцями» (Австрією) [22, с. 111]. Руський князь підписав з угорським королем угоду, що мала на меті завоювання та поділ між ними Австрії, адже в 1246 р. у війні з Угорщинною помер австрійський герцог Фрідріх ІІ Бабенсберг, котрий не залишив нащадка чоловічої статі. Тому Австрія мала б стати власністю сюзерена герцога, германського імператора Фрідріха ІІ Гогенштауфена. Бела ІV придумав хитромудрий план загарбання Австрії чужими руками – галицько-волинського князя.

Лише 1252 р. угорський король звернувся до Романовича з пропозицією. Згідно запідписаною Данилом та Белою угоди, небога покійного герцога Гертруда виходила заміж за сина Данила – Романа, і той у такий спосіб став би австрійським герцогом. У 1252 р. Роман одружився з Гертрудою і ненадовго сів у Відні.

Джерела не розкривають мотивів втручання Данила Романовича у війну за австрійську спадщину. Тонкий і обережний політик, галицько-волинський князь не міг не знати того, що у кінці 1251 р. старша сестра загиблого герцога Маргарита побралася з чеським королевичем Оттокаром, котрий відразу ж висунув власні претензії на австрійський трон.

Протягом перших місяців 1252 р. Роман Данилович одружився з Гертрудою й формально став герцогом Австрії. Але незабаром по тому чисельне військо Отокара-Пшемисла обложило його в замку Гімберґ недалеко від Відня. Ось тоді Данилові з сином і знадобилась обіцяна Белою IV допомога. 

Навряд чи у Данила були шанси втримати сина на престолі Австрії, з якою у Русі не було навіть спільного кордону. Тому слід вважати втручання Данила до австріських справ стратегічним прорахунком. Дійсно, Роман Данилович не міг протистояти Оттокарові, який мав набагато сильніше військо. У кінці 1253 р. йому довелося поспішно залишити Австрію і повернутись до батька.

Угорський король зрадив Романовичів і розділив Австрію з Оттокаром.

Відносини данила галицького з польщею

Тісні зв’язки з Угорщиною у другій половині ХІІ-ХІІІ ст. Зовсім не перешкоджали політичним, дипломатичним і військовим контактам галицько-волинського князя з польськими.

В 1205 р. продовжував діяти союзний договір з Польщею, до якого приєднався і угорський король. Краківський князь Лєшек Білий суто формально дотримувався того договору, а в дійсності намагався заволодіти Волинню. Він також протистояв поверненню спадкоємців Романа до м. Володимира, підтримуючи натомість угідних йому слабкосилих місцевих князьків.

Як тільки Данило досяг повноліття, він відвоював у Лєшека загарбану ним Західну Волинь [22, с. 82], тобто північно-західну окраїну Волині. Спроби краківського князя відвоювати втрачене не мали успіху. Тому надалі він використовує проти Данила союз із угорським королем і місцевих волинських князів, на зразок Олександра, удільного князя маленької Белзької землі.

Однак з огляду на посилення Романовичів і опанування ними дедалі більшої території Волинської землі краківському князеві довелося часом віддавати їм перевагу перед конкурентами і бути в союзних відносинах з Данилом і Васильком. Коли в 1224 р. Мстислав Мстиславович пішов війною на Данила, той вдався за допомогою до Лєшика. [22, с. 87].

У 20-30-х р.р. ХІІІ ст. Було укладенно кілька русько-польских угод. Союзний договір між Галичем і Краковом продовжував діяти і в 30-ті роки. У перебігу змагань 1235 р. з місцевим боярством і після повернення Романовичам Галича і землі краківський князь надав їм допомогу [22, c. 90]. Та поступово на перше місце в русько-польських відносинах виходить Мазовія. У змагані за краківський престол по смерті Лєшека Білого його брат Конрад, князь мазовецький, 1229 р. вирішив укласти воєнно-політичну угоду з Романовичами. Та не зміг заволодіти Краковом, де незабаром по тому сів син Лєшека Болеслав Соромливий. З 1248 р. і до самої смерті Конрад І залиався вірним союзником Данила Галицького.

Про міцність того союзу свідчить красномовний факт, відбитий у літописі. У зв’язку з наближенням полчищ Батия до рубежів Галицько-Волинських земель Данило взимку 1240-1241 р.р. «Їде в землю Мазовецьку до Болеслава...» [22, c. 102] – союзника, що втратив власну землю, приймають у Мазовії з найвищими почестями, і дають йому ціле місто. У 1247 р. зійшов зі світу Конрад І. Почалися чвари за владу між його синами. Данило взяв на себе ініціативу в полагодженні конфлікту. Скоро після батька помер старший син Болеслав, передавши престол брату Земовиту, послухавши князя Данила.

Значно поліпшились стосунки з Краковом, коли князь Данило у 1245 р. відновив єдність Галицько-Волинської Русі. Руський князь значно переважав у військовій силі й економічній потузі польських князів, і це дозволяло йому виступати арбітром у чварах між польськими князями за Краків і верховну владу. У процесі такої діяльності він в середині – другій половині 40-х рр. Приєднав до своєї держави Люблінську землю. Згідно Галицько-Волинському літопису, 1262 р. галицько-волинські князі на чолі з Данилом Романовичем зустрілися з польськими на з’їзді у волинському порубіжному місті Тернаві й підписали дружню угоду [22, c. 126].

Та по смерті Данила Галицького (1264 р) стосунки між Галицько-Волинською Руссю і Малопольщею, надовго, і мабуть, безповоротно зіпсувались.

Відносно дружніми були стосунки Данила Галицького з деякими польськими князями Данило і Василько Романовичі активно підтримували князя Конрада в його боротьбі за Краків з Болеславом Сором'язливим. Під час кампанії 1243-1244 рр., Допомагаючи Конраду Мазовецькому, Данило Галицький захопив Люблін і на час там затримався, зміцнюючи замок. Князь Василько дійшов до Вісли, палацовий Андрій воював у Сандомира, а воєвода Вишата діяв на Підкарпатті. У серпні 1247 р. Конрад Мазовецький помер. Болеслав, Мазовецький князь, був родичем Данила. Тому Земовіт був близько 1248 одружений на дочці Данила - Предславою. Інша дочка Данила Галицького - Саломея - була 1228 видана за східнопоморського князя Святополка (Святоплук). Князь Земовіт активно допомагав Данилу Галицькому в його антіятвязькій і антилитовській боротьбі. Загалом хороші відносини брати Романовичі утримували і з Краковом.