- •Курсова робота
- •Історіографія
- •Об’єднання волинських земель данилом, його відносини угорських князів
- •Участь данила в боротьбі за австрійську спадщину. Кінець австрійського епізоду й подальші відносини з угорщиною
- •Відносини данила галицького з польщею
- •Віднносини литовські в 1-й пол. Хііі ст., союз міндовгом, окупація ятвяжскої землі
- •Висновки
- •Список використаних джерел та літератури
Висновки
Причини, з яких Данило брав активну участь у справах Середньої Європи, ще повністю не з’ясовані. Можливо, він захопився планом посадити одного з синів на австрійському престолі, щоб в час загрози від ординців мати тут резерв для князівської сім’ї. Одночасно, беручи участь у воєнних і політичних справах Угорщини, Австрії, Чехії і Польщі, Данило прагнув ознайомитись з силами цих країн та оцінити, наскільки вони можуть служити допомогою у майбутній боротьбі проти кочівників-завойовників.
Стосунки галицько-волинських князя Данила Галицького з Чехією в XIII ст. залишались, як і в попередньому столітті, спорадичними й млявими. Джерела майже не згадують про них. Адже Галицько-Волинська Русь не мала спільних рубежів із Чехією, отже, не існувало й спільних політичних інтересів. Отокар-Пшемисл потрапив на сторінки літопису лише завдяки його участі у війні за австрійську спадщину, в якій він виявився суперником Романа Даниловича. А далі, згадок про русько-чеські відносини в Галицько-Волинському літописі немає. За винятком його останньої сторінки, де зафіксована русько-чеська угода 1289 р. між сином Данила Львом і королем Вацлавом II. Вони зустрілись у чеському місті Опаві й уклали союз, спрямований проти вроцлавського князя Генріха IV, що докучав Чехії. Лев же втрутився тоді в суперництво за головний у Польщі краківський престол і хотів здихатися вроцлавського конкурента. Одна германська хроніка стверджує, що русько-чеський союз діяв і в 1299 р., коли Лев Данилович знову зустрівся з Вацлавом II. Та в перші роки XIV ст. галицький князь змінив політичну орієнтацію й вступив у союз із польським королем Владиславом Локетком.
Раніше дуже інтенсивні, відносини Галицько-Волинської Русі з Польщею після відновлення Данилом Галицько-Волинського князівства в 1245 р. були спорадичними й в основному дружніми. Данило мирив польських князів, що сперечалися за загальнопольську владу та Краків. Скориставшись своїм становищем верховного арбітра, він у кінці 40-х pp. приєднав до свого князівства Люблінську землю, населену тоді переважно русинами. На початок 60-х pp. XIII ст. й до того нерегулярні, договірні відносини між Галичем і Краковом зовсім ослабли, вони майже не відбиті в джерелах.[24, с. 88]
Данило Романович розумів важливість дружніх стосунків з найближчим сусідом і, вже будучи тяжко хворим, 1262 р. зробив спробу встановити союз із Польщею. Галицько-Волинський літопис відзначив, що в тому році "був з'їзд князів руських з польським князем Болеславом, і зустрілися вони в Тернаві. Вони уклали договір між собою про землі Руську та Польську й затвердили його хресним цілуванням і так роз'їхались кожний до себе" [22, с. 123]. Історики вважають, що той з'їзд у волинському порубіжному замку Тернава намагався об'єднати сили двох країн проти литовського князя Мендовга, який воював із ними, а також для відбиття нападів ятвягів, що почастішали тими роками[5, c. 35].
Данило помер 1264 р. В історії Галицько-Волинського князівства він займав видатне місце. Його історичною заслугою було об’єднання в одне князівство земель Галичини і Волині, роз’єднаних після смерті Романа. Виконуючи це завдання, Данило спирався на широкі маси населення, які вели боротьбу проти іноземної агресії і влади великих бояр. З’єднавши територію Галичини і Волині в одне князівство, Данило сприяв його економічному розвитку та політичній стабільності. Данилові не вдалося здійснити свого найголовнішого наміру — визволити західні землі з-під ординського ярма. Але державна організація, яку він створив, була настільки сильна, що ханські орди не змогли її зруйнувати, і Галицько-Волинське князівство знову підвелося із занепаду і набрало нової сили.
