« Спогади про полон в Німеччину під час окупації жителів села Підлісний - Ялтушків »

З важким болем згадує ті страшні часи Хитрук Олена Данилівна, коли 12 травня 1943 року її разом з іншими жителями села забрали у Німеччину на примусові роботи. Адже мені тоді виповнилось лише 18 років. Нас везли на потязі, у вагонах які були вщент забиті людьми, ми змушені були стояти, тому що сісти не було де. Переважно це були дівчата 1925 року народження. Я дуже не хотіла їхати, але була змушена тому що, хто відмовлявся їхати або втікав, карали їх батьків. Той діватись не було куди. Пам’ятаю їхали через Перемишль. Охороняли нас німці зі сторожовими великими собаками.

Важка то була неволя. У Німеччині ми жили на другому поверсі. Заставляли вставати дуже рано, о 4 годині ранку, доїли корів, просапували картоплю, косили, мили підлогу, виконували не тільки роботу в полі але й по господарству. Взимку вставали 0 5 годині ранку і працювали до пізнього вечора. За роки примусової праці навчилась говорити по – німецьке та знала польську мову.

Дружила я з Кларою Станіславівною – це була моя хороша подруга. Годували нас картоплею, хліб давали тонко нарізаним. Разом із Кларою у Німеччині була два роки.

Звільнили нас американці, пригнали дві машини і погрузили нас в кузов. Довезли до річки Одер. Близько двох місяців я добиралась додому.

У 1943 році був останній набір на роботу в Німеччину. Голодецький Іван оголосив, щоб склали список людей, які народилися у 1925 році. Хлопці і дівчата, що народилися в цьому році ховалися. Казали, що хто не з’явиться на 10 годину ранку, того буде покарано – так згадує події травня 1943 року Тарасюк Іван Мусейович.

Мене силою змусили прийти в центр села два шуцмани на збір. Подали кілька підвід, куди поклали наші речі. Ми ж пішки подалися до міста Бар, тут до нас приєдналися хлопці і дівчата з хмельницької області. Відправили нас з Бару до Деражні також пішком. В Деражні нас посадили у вагон і так ми опинились у Німеччині. По приїзду до Німеччини нам кожному видали білет червоний – працювати в господарстві, а синій – той змушений був працювати у шахті.

Мені дістався синій білет, тож я разом з іншими попав у Рейнську область. Шахта, де ми працювали була глибиною 800 метрів. Я працював на транспортері, яким рухалось вугілля з шахти на поверхню. Разом зі мною працював ще один наш земляк Грабчак Микола. На примусових роботах ми пропрацювали більше двох років. Важко працювали, нас не рахували за людей, за непослух або не виконану норму били, знущались.

У 1944 році привезли нову групу остарбайтерів, мене перевели на поверхню, розвантажувати вагони. Працювали по 12 годин на добу. Годували нас погано: гнила капуста, влітку брукву давали; взимку гнилі гарбузи. Від поганої їжі та недоїдання дістав язву шлунка. Звільнили нас американці та англійці. У 1945 році повернувся у своє село.

« Афганістан і Чорнобиль в селі Підлісний – Ялтушків »

До подій у Республіці Афганістан дев’ятнадцятирічної давності причетні підлісян – земляки