10). Поняття, ознаки та функції права. Кожне суспільство потребує не лише системи підкорення, але і упорядкування суспільних відносин, тобто соціального регулювання.

За способами встановлення і забезпечення соціальні норми поділяються на норми права, мораль, звичаї, традиції, норми громадських організацій, релігійні норми. Право - особливий вид соціальних норм.

Норми права встановлюються і охороняються державою.

Особливостями правових норм, якщо їх порівнювати з іншими соціальними нормами, є те, що вони виникають, коли формується держава; встановлюються або санкціонуються державою; виражають волю керівної частини суспільства; утворюють внутрішньо узгоджену систему; формулюють правила поведінки у вигляді прав і обов'язків; формально визначені, тобто мають чітко визначені форми зовнішнього виразу.

Право - це система загальнообов'язкових, формально визначених, гарантованих державою норм, що відображають державну волю, встановлюють права та обов'язки учасників правовідносин та виступають в якості регулятора суспільних відносин.

Але право не слід ототожнювати із законом. При цьому треба мати на увазі, що неприпустимо визнавати закони правовими незалежно від їх змісту. Навіть ті з них, які набули чинності за передбаченою процедурою, повинні, принаймні, не порушувати природних прав людини та принципу юридичної рівноправності. З іншого боку, ототожнення права і закону, тобто розуміння права як системи правил поведінки, які видаються державою, тривалий час було притаманне тоталітарному режиму.

Право характеризується такими ознаками:

1) нормативність - полягає в тому, що право складається з норм - загальних правил поведінки. Не всяке правило поведінки є нормою. Правило поведінки, яке стосується конкретного життєвого випадку і застосовується єдиний раз, має не нормативний, а індивідуальний характер. Норми ж діють невизначену кількість разів і щодо невизначеного кола суб'єктів суспільних відносин. Саме з таких норм і складається система права.

2) системність означає, що норми права утворюють цілісну систему, котрій притаманна внутрішня єдність, узгодженість між її елементами (окремими нормами, правовими інститутами та галузями).

3) це норми, які мають загальнообов'язковий характер, поширюються на всіх учасників правовідносин;

4) виражають волю держави;

5) формулюють правила поведінки у вигляді прав і обов'язків; в) це система формально-визначених норм, зміст яких чітко визначено і формально закріплено в тексті правового документа (джерела права).

6) право гарантовано державою, яка охороняє та забезпечує силою державного примусу.

11). Джерела права. Термін "джерело права" часто розглядається у таких значеннях:

1) джерело права в матеріальному розумінні — це суспільні від­носини, які розвиваються і обумовлюють виникнення, розвиток та зміст права;

2) джерело права в ідеологічному розумінні — це виражена в офіційній формі сукупність юридичних ідей, поглядів, теорій, під впливом яких утворюється і функціонує право;

3) джерело права у формальному (юридичному) розумінні —

це офіційні форми зовнішнього вираження і закріплення право­вих норм, що діють в певній державі, тобто це і є власне форма права.

Отже, вживання терміна "джерело (форма) права" означає, що йдеться про джерела права у формальному (юридичному) значенні.

Джерело (форма) права — це способи зовнішнього виражен­ня і закріплення норм права, що виходять від держави і які мають загальнообов'язкове значення.

Основні джерела (форми) права:

1) правовий звичай;

2) правовий (судовий, адміністративний) прецедент;

3) нормативноправовий договір;

4) нормативноправовий акт.

Правовий звичай — це історично обумовлене, неписане, сти­хійно сформоване, стійке правило поведінки людей, що ввійшло у звичку, завдяки багаторазовому застосуванню протягом тривало­го часу, яке санкціонується і забезпечується державою.

У правових системах більшості сучасних країн правовий звичай втратив характер самостійного джерела права і відіграє незначну роль, здебільшого він служить врахуванню особливостей суспільних відно­син в конкретних місцевостях чи в конкретних галузях діяльності.

Визнається правовий звичай і в правовій системі України. На сьогодні Конституція України не закріплює правовий звичай як дже­рело права, але не зважаючи на це, окремі законодавчі акти містять такі норми. Наприклад, у ст. 7 Цивільного Кодексу України передба­чається, що цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокре­ма, звичаєм ділового обороту.

Держава визнає не всі звичаї, що склалися в суспільстві, а лише ті, що мають найбільше суспільне значення, відповідають його інте­ресам та історичному етапу його розвитку. Держава санкціонує лише ті звичаї, що не суперечать її політиці, загальнолюдським правам і свободам, моральним засадам суспільства.

Правовий прецедент в перекладі з латинської мови означає той, що йде попереду, тобто це те, що мало місце раніше і може бути прикладом для подібних дій надалі.

Іншими словами, правовий прецедент — це рішення компе­тентного державного органу щодо конкретної юридичної справи, якому надається формальна обов'язковість при вирішенні подіб­них справ у майбутньому.

Правовий прецедент застосовується тоді, коли мають місце про­галини у правовому регулюванні чи є потреба в юридичній кваліфіка­ції конкретних обставин, тобто офіційного формулювання правових норм.

Видами правових прецедентів є судовий і адміністративний прецеденти.

Нормативноправовий договір з'явився у Стародавньому Римі у період республік, а в XX столітті, стає однією з головних юридичних форм існування правових норм.

Нормативноправовий договір — це письмова угода, в якій правила поведінки загального характеру встановлюються за вза­ємною згодою двох і більше суб'єктів правових відносин і забезпе­чується державою.

Для нормативноправового договору притаманні наступні ознаки:

1) нормативноправовий договір — це документ, який закріплює волевиявлення сторін з приводу прав і обов'язків, встановлює порядок його реалізації, а також взаємну відповідальність за не­виконання або неналежне виконання добровільно прийнятих на себе зобов'язань;

2) договір з нормативним змістом завжди містить загальні правила поведінки і не має персоніфікованого характеру;

3) суб'єктом договору завжди є суб'єкт публічноправових відно­син, і перш за все той, що має владні повноваження. Від того яке місце займає суб'єкт договору у механізмі держави залежить юридична сила договору, тобто чим вище місце суб'єкта, тим бі­льша сила договору;

4) змістом нормативноправового договору є норми права, що ви­никають у результаті згоди сторін та регулюють взаємні інте­реси суб'єктів договору (нормицілі, норминаміри, нормиузгодження, нормиутримання тощо). Зміст договору не може суперечити конституції та чинному законодавству;

5) нормативноправовий договір має тривалий строк дії, він наби­рає чинності лише після проведення відповідної процедури (ра­тифікації, підписання тощо);

6) норми, які містяться у нормативноправовому договорі, є зага­льнообов'язковими до виконання, вони забезпечуються гаранті­ями держави та її органами шляхом застосування різних форм і методів, у тому числі й державним примусом;

7) нормативноправовий договір є частиною національного законо­давства і може бути підставою для укладання інших правових актів.

Нормативноправові договори, як джерело права, можуть нале­жати до різних галузей права (конституційне, міжнародне, цивільне, трудове право тощо), проте вони не можуть бути застосовані у всіх формах суспільних відносин, а також у процесі регулювання відносин між фізичними особами.

Нормативноправовий акт — це офіційний письмовий доку­мент, прийнятий у встановленому законом порядку і формі уповно­важеними на те суб'єктами правотворчості, який закріплює правило поведінки загального характеру, що забезпечується державою.

У Конституції України визначено перелік форм нормативноправових актів для кожного суб'єкта правотворчої діяльності, їх ієра­рхічне підпорядкування, межі повноважень зазначених суб'єктів та порядок дії в часі та просторі.

Нормативноправові акти мають певні переваги перед іншими джерелами права, для них характерні такі ознаки. Вони:

1) завжди містять загальні приписи, тобто правові норми, які по­ширюються на певний вид суспільних відносин;

2) приймаються тільки чітко визначеними правотворчими суб'єк­тами і в межах їх компетенції;

3) приймаються з дотриманням певної юридичної процедури;

4) ухвалюються суб'єктами правотворчості у формах, визначених для кожного з них Конституцією і законами України;

5) є обов'язковими для виконання, забезпечуються системою дер­жавних гарантій, у тому числі й примусовими засобами;

6) діють в часі, протягом якого нормативноправовий акт має юри­дичну силу, просторі, на який поширюється чинність норматив­ноправового акту та за колом осіб, які підпадають під вплив но­рмативноправового акту і на основі його набирають суб'єк­тивних прав і юридичних обов'язків.

12). Система права: норми, інститути, галузі. Система права - це об'єктивно зумовлена єдність і погодженість правових норм держави та їх розподіл на окремі взаємопов'язані між собою складові елементи: галузі права, підгалузі права та правові інститути.

Ознаки системи права:

1) об'єктивна зумовленість системи права проявляється в тому, що право регулює всі найважливіші суспільні відносини, які змінюються одночасно зі змінами держави і суспільства.

Це відбувається об'єктивно у зв'язку з розвитком суспільства. Держава, встановлюючи і санкціонуючи правові норми, об'єднує їх у різні складові правової системи, з метою полегшення знаходження будь-якої норми та її реалізації;

2) єдність системи права проявляється в тому, що правові норми будь-якої держави, в яких би об'єднаннях вони не були, є окремими частинами однієї системи права, тобто єдиного цілісного правового утворення;

3) погодженість правових норм в системі права проявляється в тому, що норми тісно пов'язані між собою і перебувають у постійній взаємодії. Так ст. 42 Конституції України закріплює право кожного на підприємницьку діяльність, яка не забороняється законом і визначає окремі принципи цієї діяльності. Положення цієї статті конкретизуються в Господарському кодексі України і в сотнях інших нормативно правових актах, в тому числі в окремому розділі Особливої частини Кримінального кодексу України "Злочини у сфері господарської діяльності". Тільки взаємодія всіх цих норм забезпечує регулювання відносин, пов'язаних із підприємницькою діяльністю;

4) організаційна структурованість системи права, тобто її внутрішня побудова, нерозривно зв'язані між собою правові комплекси, галузі, підгалузі права, правові інститути та норми права;

5) розмежування норм права за предметом і методом правового регулювання, саме за цим критерієм норми права розподіляються на галузі права.

Загальне поняття галузі, підгалузі права та правового інституту

Галузь права - це система правових норм, об'єднаних на підставі спільного предмета і методів правового регулювання, що регулює певну сферу суспільних відносин.

Предметом правового регулювання є суспільні відносини, що регламентовані нормами галузі. Багатоманітність суспільних відносин визначає багато предметів регулювання. Так, предметом регулювання нормами сімейного права є сімейні відносини, трудового права - трудові відносини, фінансового права - фінансові відносини, кримінального права - відносини, пов'язані зі злочином і покаранням за його вчинення.

Предмет правового регулювання дає відповідь на питання - які суспільні відносини регулюються нормами галузі і надає можливість визначити в якій галузі шукати норми, що регулюють ці відносини.

Методом правового регулювання є прийоми і способи, за допомогою яких, норми галузі впливають на суспільні відносини певної сфери, впорядковують їх стосовно цілей і завдань правового регулювання. Для різних галузей права характерні різні методи. Так, основним методом цивільного права є диспозитивний метод, який характеризується:

- юридичною рівністю сторін;

- автономією волі сторін;

- майновою самостійністю сторін;

- особливим способом вирішення спорів (судовим);

- наявністю майнової відповідальності сторін.

Для кримінального права характерним є імперативний метод, пов'язаний із забороною суспільно-небезпечних діянь, визначених як злочини і встановленням покарань за порушення цих заборон.

Слід підкреслити, що предмет правового регулювання тільки разом із відповідними методами є підставою для розмежування правових норм на різні галузі права.

Підгалузь права - це сукупність правових норм, що є складовою частиною галузі права, яка регулює певний вид суспільних відносин, характерних для цієї галузі права. Не всі галузі права мають у своєму складі підгалузі права.

Цивільне право України складається з підгалузей:

- особисті немайнові права фізичної особи;

- право власності та інші речові права;

- право інтелектуальної власності;

- зобов'язальне право;

- спадкове право.

Підгалузі цивільного права легко визначити за назвою книги Цивільного кодексу України.

Окремі галузі права України мають у своєму складі підгалузі, норми яких містяться в кодексах і різних нормативно-правових актах відповідного законодавства. Так, фінансове право складається із наступних підгалузей права:

- бюджетного права, норми якого кодифіковані і містяться в Бюджетному кодексі України від 21.06.2001 р.;

- податкового права, норми якого містяться в податкових законах України;

- банківського права, норми якого містяться в нормативних актах банківського законодавства.

Інститут права - це група правових норм, що є складовою частиною галузі чи підгалузі права, що регулюють однорідні суспільні відносини, які тісно пов'язані між собою.

Розрізняють:

а) галузеві інститути права, які складаються з норм однієї галузі, їх легко визначити за назвою глави кодексу. Так, інститутами трудового права є:

- колективний договір;

- трудовий договір;

- робочий час;

- час відпочинку;

- нормування праці;

- оплата праці та інші.

б) міжгалузеві інститути права, які складаються з норм різних галузей права, і які можна визначити тільки за змістом правових норм.

13). Види нормативно-правових актів. Нормативно-правовий акт — це офіційний акт-документ компетентних суб'єктів правотворчості, який містить норми права, що забезпечуються державою. Він є однією з форм існування та вираження норм права, є основною формою права для багатьох правових систем сучасності.

Нормативно-правові акти класифікуються за різними критеріями:

1. За юридичною силою: закони та підзаконні нормативні акти.

2. За сферою дії: загальні, спеціальні та локальні.

3. За часом дії: постійні і тимчасові.

4. За характером волевиявлення: акти встановлення норм права, акти зміни норм права та акти скасування норм права.

5. За суб'єктами ухвалення: акти органів держави; акти, прийняті народом у процесі референдуму; спільні акти органів держави і недержавних утворень.

6. За галузевою належністю: цивільні; кримінальні; адміністративні; кримінально-процесуальні та ін.

7. За зовнішньою формою вираження: закони; укази; постанови; рішення; розпорядження; накази тощо.

иди нормативно-правових актів за юридичною чинністю:

— закони;

— підзаконні нормативні акти.

Юридична чинність нормативно-правового акта визначається Конституцією і Законом про нормативні акти. Юридична чинність нормативно-правового акта - це його специфічна властивість мати точно позначене місце в ієрархії інших правових актів і залежати за формальною обов'язковістю від того, який орган видав акт, тобто хто є суб'єктом нормотворчості.

Види нормативно-правових актів за сферою дії:

— загальні;

— спеціальні;

— локальні.

Види нормативно-правових актів за характером волевиявлення:

— акти встановлення норм права;

— акти заміни норм права;

— акти скасування норм права.

Види нормативно-правових актів за галузями законодавства:

— цивільні;

— кримінальні;

— адміністративні;

— кримінально-процесуальні;

— адміністративно-процесуальні та ін.

Основні нормативно-правові акти за галузями законодавства іменуються галузевими кодексами (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс, Адміністративний кодекс, Кримінально-процесуальний кодекс, Адміністративно-процесуальний кодекс та ін.).

Види правових актів за суб'єктами нормотворчості в Україні:

Верховна Рада України - закони і постанови',

Верховна Рада Автономної Республіки Крим — постанови (з питань, що носять нормативно-правовий характер) / рішення (з питань організаційно-розпорядчого характеру);

Президент України - укази (нормативні та ненормативні) / розпорядження;

Кабінет Міністрів України - постанови і розпорядження;

керівники міністерств і відомств - нормативні накази, інструкції, розпорядження, положення, вказівки міністра;

Рада Міністрів Автономної Республіки Крим - постанови, рішення і розпорядження',

голови місцевих (обласних і районних) державних адміністрацій - розпорядження;

місцеві ради народних депутатів, їх виконавчі комітети -рішення і нормативні постанови; керівники 'їхніх управлінь і відділень - нормативні накази;

адміністрація державних підприємств, установ, організацій -нормативні накази, статути, положення та інструкції.