12.7. Дешифрування алювіальних відкладів

Алювіальні відклади зазвичай дешифруються без особливих складностей практично у всіх ландшафтно-кліматичних зонах.

Алювій (від лат. Alluvio – наносити, замулювати) – незцементовані відклади постійних водних потоків (річок, струмків), що складаються з уламків різного ступеню обкатаності і розмірів (валуни, галька, гравій, пісок, суглинок, глина).

Гранулометричний і мінеральний склад та структурно-текстурні особливості алювію залежать від гідродинамічного режиму ріки, характеру порід, що нею розмиваються, рельєфу і площі водозбору. Дельти річок повністю складаються з алювіальних відкладів і є алювіальними конусами виносу. Наявність алювіальних відкладів у розрізі є ознакою континентального тектонічного режиму території.

Річкові відклади – алювій і тонкозернисті осади заплавів – широко використовуються при геологічній зйомці для пошуку різних корисних копалин: з цих відкладів беруть так звані шліхові і металометричні проби. За складом шліхів можна робити висновки про присутність і приблизне місце розташування рудопроявів або родовищ різних металів. Підвищений вміст деяких хімічних елементів в осадових відкладах також свідчить про можливу присутність в автономних ландшафтах рудних концентрацій.

Алювіальні відклади біля річкових долин на знімках мають стрічкові контури, зазвичай чіткі, плавні, вигнуті границі (рис. 12.13).

Рис. 12.13. Алювіальні відклади біля річкових долин

Рисунок зображення алювіальних відкладів визначається азональною і зональною морфо скульптурою (смугастий віялоподібний рисунок віял блукання, звивисте-серповидні стариці¹, паралельно-смугастий рисунок дюн, насаджених на алювіальні форми) є характерними для різних кліматичних зон. Плямистий рисунок термокарстових озер (рис. 12.14) і плямисто-сітчастий тетрагональних ґрунтів на алювіальних відкладах характерні для нівальної і полярних зон, а смугастий рисунок прируслових валів і заболочених знижень (рис. 12.15) – гумідній зоні.

Рис. 12.14. Форми алювіальної акумуляції в районах розвитку ”вічної” мерзлоти з характерним сотовим рисунком зображення полігональних ґрунтів. АФЗ. Над: 1– пляж і коса; 2 – заплава; 3 – перша надзаплавна тераса; 4 – дюни, насаджені на заплаву; 5 – термокарстові озера на терасі. На б і в – заплава з протоками і термокарстовими озерами

Рис. 12.15. Сучасні форми річкової акумуляції: а – аерофотознімок, б – космічний знімок. На заплаві видні стариці, улоговини віял блукання русел, протоки, прируслові вали (гриви). Вздовж русла світлим тоном виділяються прируслові мілини, коси, осередки, що складені пісками

Алювіальні відклади складають руслові форми рельєфу (осередки, коси), які відрізняються світлим тоном, якщо не закріплені рослинністю, пойму з характерними мікроформами рельєфу (прирусловими валами, старицями, протоками тощо) і надзаплавні тераси (рис. 12.16).

Рис. 12.16. Алювіальні відклади, що складають: о – осередки і коси (темні – закріплені рослинністю), п – заплаву, 1-3 — надзаплавні тераси

Високі тераси зберігаються зазвичай фрагментами то на лівому, то на правому борту долини; їх тилові шви перекриті делювіальними або соліфлюкційними відкладами, а бровки прорізані ярами і долинами бокових протоків.

Тераси дешифруються за субгоризонтальними поверхнями зазвичай з монотонним забарвленням и обрамленню з крутих уступів, що розділяють різновисотні тераси. Уступи річкових терас зазвичай порізані промоїнами і ярами, тому бровки мають нерівний, зазубрений контур. Невеличкі відносні перевищення між терасами і гладженні бровки вимагають більш ретельного аналізу за МДЗ.

На низьких терасах можуть бути побудови, дороги, які відсутні на заплавах.