Розділ 2 Процесуальний статус обвинуваченого в кримінальному провадженні

1. Права та обов’язки обвинуваченого

Обвинувачений в кримінальному процесі наділений низкою процесуальних прав, які в сукупності надають можливості здійснювати захист від обвинувачення.

Перелік зазначених прав містить ст.42 КПК України.

Одним із процесуальних прав обвинуваченого названо право знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його обвинувачують. На сьогодні досі не існує законодавчого визначення «кримінального правопорушення». В практичній діяльності працівники правоохоронних органів користуються тотожним, на їх думку, поняттям «злочин». Це право, насамперед, необхідно для реалізації всіх інших процесуальних прав. Реалізується ж воно шляхом вручення письмового повідомлення про підозру, в якому обов’язково викладається зміст підозри, передбачений ст.278 КПК; надання копії обвинувального акта, згідно ст.293 КПК. Зміст обвинувального акту, передбачений ст.291 КПК України.

Пунктом 2 ч.3 ст.42 КПК України закріплено право бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права, передбачені КПК, а також отримати їх роз’яснення. Так, наприклад відповідно до ст.348 КПК України після оголошення обвинувачення головуючий роз’яснює обвинуваченому суть обвинувачення і запитує чи зрозуміле воно йому, чи визнає він себе винним і чи бажає давати показання.

Крім того, законодавчо закріплено право обвинуваченого мати захисника, побачення з ним до першого допиту з дотриманням умов, що забезпечують конфіденційність спілкування, а також після першого допиту – мати такі побачення без обмеження їх кількості й тривалості; на участь захисника у проведенні допиту та інших процесуальних дій; на відмову захисника в будь-який момент кримінального провадження; на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави у випадках передбачених законодавством. Підстави та порядок отримання безоплатної правової допомоги передбачені Законом України «Про безоплатну правову допомогу» від 2 червня 2011 року, відповідно до якого безоплатна правова допомога – правова допомога, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел.[6]

Право не говорити нічого з приводу підозри проти нього, обвинувачення або у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, закріплене п.4 ч.3 ст.42 КПК України, та право давати пояснення, показання з приводу підозри, обвинувачення чи в будь-який момент відмовитися їх давати, передбачене п.5 ч.3 ст.42 КПК України є конкретизацією засади кримінального провадження, яка крім ст.7 КПК закріплена також у ст.63 Конституції України – свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім’ї. [13]

Наступне право, яке закріплено законодавцем – це право вимагати перевірки обґрунтованості затримання. Тобто наявність достатніх, передбачених законом підстав для застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

Гарантією забезпечення законних інтересів обвинуваченого є право на негайне повідомлення членів сім’ї, близьких родичів та інших осіб про затримання та місце перебування затриманого. Повідомлення, згідно ст.11 КПК України є процесуальною дією, за допомогою якої слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд повідомляє певного учасника кримінального провадження про дату, час та місце проведення відповідної процесуальної дії або про прийняте процесуальне рішення чи здійснену процесуальну дію.

Обвинувачений, який взятий під варту, має право на прийняття заходів піклування про дітей і утриманців, які залишилися без нагляду і забезпечення схоронності його майна (ст.160 КПК), право бути поінформованим про свої права (ст.172 КПК), право підсудного на останнє слово (ст.293 КПК).

Безпосередньо, права, які були закріплені КПК 1960 року і законодавець незмінно прописав в новому КПК це – збирати і подавати слідчому, прокурору, слідчому судді докази (мова йде і про підозрюваного); брати участь у проведенні процесуальних дій; під час проведення процесуальних дій ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дій, які заносяться до протоколу; заявляти клопотання про проведення процесуальних дій; заявляти відводи.

Варто зазначити, що не залишено поза увагою правовий механізм ознайомлення обвинуваченого з матеріалами кримінального провадження, передбачено право одержувати копії процесуальних документів та письмові повідомлення.

Виходячи з положень ст.2 КПК України, законодавець надав право обвинуваченому вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконним рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра обвинуваченого не підтвердилась.

Підстави та порядок забезпечення безпеки підозрюваного, обвинуваченого встановлені Законом України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 року. [8] Підстави та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконним діями передбачено Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року, ст.1176 ЦК України.

Під час проведення судового розгляду обвинувачений має право користуватися рідною мовою, отримувати копії процесуальних документів рідною або іншою мовою, якою він володіє, а також в разі необхідності користуватися послугами перекладача за рахунок держави. [18;243]

Права обвинуваченого в судовому засіданні є гарантіями забезпечення на справедливий суд, їх реалізація створює можливість обвинуваченому брати активну участь у судовому провадженні, відстоювати свою позицію, звертатися за судовим захистом до вищестоящого суду з метою виправлення помилки.

Перелік закріплених в ст.42 КПК України прав не є вичерпним. Крім того, варто зазначити, що процесуальні права, закріплені законодавцем з урахуванням засад змагальності та диспозитивності, що логічно передбачає необхідність широкого кола процесуальних можливостей цих суб’єктів сторони захисту. Закріплений перелік процесуальних прав характеризується системністю, оскільки всі вони пов’язані між собою, а їх реалізація створює нову якість, яка притаманна не кожному з цих прав окремо, а всім їм у сукупності, а саме – забезпеченість права підозрюваного, обвинуваченого на захист.

Крім процесуальних прав правовий статус обвинуваченого складають і його процесуальні обов’язки. Основним обов’язком обвинуваченого є зобов’язання прибути за викликом до суду, підкорятися законним вимогам слідчого, прокурора, слідчого судді, суду.

Так, чинними нормами кримінального процесуального законодавства закріплено обов’язок обвинуваченого виконувати обов’язки, покладені на нього рішенням про застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

До заходів забезпечення кримінального провадження законодавець відносить: виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід; накладення грошового стягнення; тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом; відсторонення від посади; тимчасовий доступ до речей і документів; тимчасове вилучення майна; арешт майна; затримання особи; запобіжні заходи.

Крім того, ч.5 ст.194 КПК України містить перелік обов’язків обвинуваченого, які можуть бути покладені на нього за рішенням слідчого судді, суду у зв’язку із вирішенням питання про застосування запобіжного заходу.

Невиконання процесуальних обов’язків обвинуваченим тягне за собою можливість застосування заходів, які передбачені кримінально процесуальним законодавством.