2) Перебіг воєнних дій на території України
ЗАХОПЛЕННЯ РОСІЙСЬКИМИ ВІЙСЬКАМИ СХІДНОЇ ГАЛИЧИНИ І ПІВНІЧНОЇ БУКОВИНИ
Успіхи російської армії в Галичині в 1914 р
Початок війни склався для Російської імперії вдало. Південно-Західний фронт (російські війська розташовані на території України) розгорнув надзвичайно успішний наступ у Галичині й на Буковині . Задум російського командування полягав у тому, щоб розгромити слабшу австро-угорську армію, завершити мобілізацію, а потім кинути основні сили проти Німеччини. Незважаючи на те, що сили сторін були приблизно рівними - по 1 млн солдатів і офіцерів, австрійські та угорські війська мусили відступати. Німецькі війська, згідно зі стратегічним задумом свого командування, у цей час вели наступ на Західному фронті, де сподівалися швидко розгромити Францію. На Східному фронті вони обмежувалися оборонними боями у Східній Пруссії, тому допомогти своїм австро-угорським союзникам не змогли. У ході Галицької битви (серпень 1914), яку визнали як одну з найбільших битв Першої світової війни, австрійська армія зазнала жорстокої поразки. Втрати її становили 400 тис. чол. Близько 100 тис. осіб потрапило в російський полон. Серед полонених виявилося багато українців з Галичини, Буковини і Закарпаття.
У березні 1915 р. після чотиримісячної облоги капітулювала фортеця Перемишль зі 117-тисячним гарнізоном. Напередодні Першої світової війни Перемишль перетворено в потужну фортецю, оточену кількома поясами оборонних фортів. Вона вважалася третьою за надійністю та величиною фортецею в Європі - після Вердена у Франції та Антверпена у Бельгії. Декілька разів австрійські війська намагалися деблокувати обложених, але даремно.Після падіння Перемишля думка про остаточне приєднання Галичини до Росії в імперії стала загальною. Російська армія заволоділа значною частиною Карпат і готувалася до остаточного розгрому австрійської та угорської армій і окупації Угорщини, відділення її від Австрії. Наступ тривав до кінця квітня 1915 р.
Репресії австро-угорської влади проти мирного населення. Населення Західної України - українці, поляки, євреї та інші - у більшості своїй залишалося лояльним до Австро-Угорщини й не надавало масової підтримки росіянам. Однак в умовах вибуху паніки й шпигуноманії, якими супроводжувалися успіхи російських військ, поодинокі факти співробітництва москвофілів з російськими властями були використані владою як привід до масових репресій проти галичан і буковинців, яких бездарне командування австро-угорської армії звинуватило у своїй поразці в Західній Україні. До того ж на початку війни проявилося давнє українсько-польське протистояння. Українським діячам здавалося, що польські політики у краї діють упереджено, прагнучи скористатися ситуацією для розправи з українцями.
Як наслідок, тисячі галичан, як москвофілів і українофілів, так і абсолютно байдужих до політики, заарештували й вивезли до Австрії, де їх було кинуто до концтаборів, зокрема до Телергофа. Часто за найменшою підозрою людей заарештовували і розстрілювали чи вішали без суду й слідства. Репресії викликали наростання антиавстрійських і антиугорських настроїв у Західній Україні.
Нищення українства російською окупаційною владою. Захоплення Західної України Російська імперія вважала своєю історичною місією. У Маніфесті головнокомандувача російської армії, оприлюдненому в серпні 1914 р., вторгнення російських військ у Галичину оцінювалося як продовження справи Івана Калити, який почав процес об'єднання московських земель: «Хай допоможе Господь царственому своєму помазанику, імператору Миколі Олександровичу всієї Росії, завершити справу великого князя Івана Калити». Ці слова не провіщали прихильникам національно-державного відродження України нічого доброго. Галичину і Буковину царизм розглядав як частину Росії, а українців, які тут мешкали, як «російських людей».З початком Галицької битви в Західну Україну масами посунули російські чиновники різних рівнів довершувати справу військових. Становище українського населення, яке ще недавно зазнало брутальних розправ австро-угорської влади, катастрофічно погіршилося. Росіяни поводилися як окупанти. На захоплених західноукраїнських територіях російським урядом було утворене Галицько-Буковинське генерал-губернаторство, на чолі якого поставлено графа Георгій Бобринського. У своїй промові перед представниками Львова він заявив: «Східна Галичина і Лемківщина -споконвічна частина єдиної великої Русі; у цих землях корінне населення завжди було російським, влаштування їх тому повинно бути на російських засадах. Я буду впроваджувати тут російську мову, закон і управління».
Слова російського сановника не розходилися з його ділами. З перших днів окупації російські військові і чиновники знищували тут будь-які прояви українського життя: закривалися українські газети й журнали, книгарні, видавництва. Була заборонена діяльність українських партій і громадських об'єднань («Просвіти», спортивних, молодіжних об'єднань). Усі українські школи також закрили. Почалася реорганізація шкільництва за російським зразком і з російською мовою навчання. Було видано спеціальні підручники для галицьких шкіл, написані російською мовою. Тисячі українських діячів, що залишилися в краї, було заарештовано й вислано в глиб Росії, зокрема Сибір. Гонінь зазнала Українська греко-католицька церква. Митрополита Ан-дрея Шептицького було заарештовано й ув'язнено в монастирській тюрмі в Суздалі, де він перебував до Лютневої революції 1917 р. Репресій зазнали й інші відомі представники греко-католицького духовенства. Царизм розгорнув кампанію навернення греко-католиків у православ'я. Для керівництва цією акцією Синод Російської православної церкви відрядив у Галичину фанатиків московського православ'я - владику Антонія (Храпо-вицького) з Харкова і Євлогія з Холма. На чолі близько 330 парафій було поставлено православних священиків. Уся політика російської окупаційної влади спрямовувалася на те, щоб знищити будь-які національні особливості українського населення, перетворити галичан на росіян. Серед далекоглядніших російських лібералів лунали поодинокі голоси протесту проти погромницької політики в Галичині. «Ми відкинули від себе рідний нам український народ і затьмарили ясне обличчя нашої великої визвольної війни», - говорив перед депутатами Державної думи у лютому 1915 р., у розпал Галицької битви, один з лідерів кадетів П. Мілюков. Справді, навіть серед тієї частини населення, що ставилася до Росії з симпатією, тепер почали поширюватися стереотипи офіційної пропаганди Німеччини і Австро-Угорщини, що росіяни - це варвари, а Росія - це дика Азія.