22 Травня 1967р. У Києві заборонено відзначення пам'яті т. Шевченка, що викликало демонстрацію протесту.

У березні 1969р. ЦК КПУ урахували постанову “Про підвищення відповідальності керівників органів преси, радіо, телебачення, кінематографії, установ культури і мистецтва за ідейно-політичний рівень матеріалів, що друкуються, та репертуар”. З цього часу ідеологічний контроль за діяльністю інтелігенції стає майже тотальним.

Дисидентство – морально-політична опозиція до існуючого державного (політичного) ладу, панівних у суспільстві ідей та цінностей. Дисидентський рух складався з трьох основних течій:

1) Правозахисне, або демократичне дисидентство (угг);

2) Релігійне дисидентство (г. Вікс, і. Гель, в. Романюк, й. Тереля);

3) Національне орієнтоване дисиденство (і. Дзюба, с. Караванський, в. Мороз, в. Чорновіл).

Загальний поворот до неосталінізму сприяв певній радикалізації політичних настроїв частини шістдесятників. Громадсько-активна частина шістдесятників, яка залишилась на волі почала чинити опір неосталінізмові.

Друга половина 60-х рр. стала епохою справжнього розвитку самвидаву, в першу чергу політичної публіцистики. З’явились визначні твори, як “Лихо з розуму” В. Чорновола – збірка документів і біографічних відомостей про жертви репресій 1965-66рр., “Собор в риштуваннях” – есе Е. Сверстюка, присвячене морально-етичним проблемам що підіймались у романі “Собор”; антисталінські статті В. Мороза.

1970р. у Львові почав виходити самовидавничий журнал “Український вісник”, редактор В. Чорновіл. У 1970-1974 рр. вийшло 8 номерів. Самвидав був не єдиною формою діяльності дисидентів. Вони організовували демонстрації протесту, надсилали листи й петиції протесту проти репресій у вищі інстанції.

У 1967-1971рр. об’єктами судових переслідувань стали В. Чорновіл, економіст С. Бедрило; творча молодь Дніпропетровська І. Сокульський, В. Савченко та М. Кульчинський; харківські дисиденти Г. Алтунян, В. Недобора П Пономарьов, А, Левін та ін.

1967Р. Викрита органами кдб підпільна організація “Український національний фронт” (з. Красівський, д. Квецько та ін.) яка орієнтувалась на оун.

Із зміною керівництва КДБ республіки політичні репресії проти інакодумців стали значно жорстокішими. Восени 1970р. був засуджений на 14 років тюрми, таборів і заслання В.Мороз. Почалося застосування такої жахливої форми репресій, як відправлення інакодумців у спеціалізовані психіатричні (А. Лупиніс за читання віршів біля пам’ятника Т. Шевченку 1970р.).

Наприкінці 60-х початку 70-х рр. в Україні фактично існував невеликий за кількістю учасників дисидентський рух.

Політична реакція на фоні “розрядки”.

Початок 70-х рр. і наступні 15 років характерні наростанням реакційних тенденцій у суспільно-політичному житті республіки та сфері ідеології. Відкритий наступ реакції почався з тотального погрому інакомислення в СРСР, який набув в Україні за сумною традицією найбільшого масштабу і найжорстокіших форм. У січні 1972р. було заарештовано біля 20 чоловік найактивніших дисидентів: В.Чорновіл, Л.Плющ, Є. Сварстюк, І. Світличний, І. Гель та ін. Навесні 1972р. була проведена нова серія арештів. У слідчих ізоляторах, на цей час перебувало від 70 до 122 чол. Восени 1972 - навесні 1973р. майже 90 засудили на максимально можливі строки ув’язнення. Більшість активних дисидентів опинились в таборах. Паралельно розгорнулась шалена ідеологічна боротьба з “українським буржуазним націоналізмом”, яку очолив новий секретар ЦК КПУ з питань ідеології В. Маланчук. У травні 1972 р. було усунуто з посади першого секретаря ЦК КПУ П. Шалеста, на його місце прийшов В.Щербицький , людина яка найретельніше виконувала всі вказівки Москви.

У II половині 70-х рр. нові імпульси були дані процесові русифікації. З подання Л. Брежнєва у хід пішла теза про злиття у недалекому майбутньому націй і народностей СРСР в єдину “радянську націю” під егідою російського народу. Вся ідеологічна сфера працювали на обґрунтування й пропаганду цієї ідеї.

У 1977р. було прийнято нову конституцію СРСР, Україна також прийняла свою конституцію, яка була копією союзної.

2-га половина 70-х - початок 80-х рр. увійшли в радянську історію як період нечуваної корупції, службових злочинів, безгосподарності тощо.

У листопаді 1976р. в Україні утворилася громадська група сприяння виконанню гельсінських угод. До неї ввійшли відомий письменник М. Руденко “керівник групи”, О.Бердник, правозахисники та колишні політв'язні О.Мишко, Л. Лук’яненко У. Кандиба та ін. - всього 10 чол. УГГ стала об'єктом жахливих переслідувань і репресій. З 37 членів групи протягом 1977 - 1985рр. 23 були засуджені за політичними та кримінальними ст. Шестеро позбавлено радянського громадянства.

В. Стус, О. Тихий та Ю. Литвин загинули у таборах.

Державотворчі процеси в умовах незалежності.

1991р.:

- «Про ПрезидентаУкраїнської РСР»

створено Адміністрацію Президента України

-«Про Збройні сили України»

-«Про державний кордон»

1992р.:

- « Про представника Президента України»

П редставник Президента-голова місцевої адміністрації конфлікти з органами місцевого самоврядування. 1993р.-вищою владою на місцях

стали голови рад і конфлікти послабилися. В 1994р.посада ліквідована

В 1992р.-сформована судова влада:

-закони «Про Конституційний Суд»

-«Про статус суддів»

Прийняття Конституції України»:

-1990-створена Конституційна комісія

- 1991-на розгляд Верховної Ради винесено Концепцію Конституції

протистояння в парламенті

- 1994-після виборів Президент+парламент-нова Конституційна комісія

протистояння Верховної Ради і Президента

1995р.-Конституційний договір(Президент-парламент)

З 27 на 28 червня 1996р. –«Конституційна ніч»

Формування партійно-політичної системи:

1991- Ліберальна партія

1992р.-закон «Про об’єднання громадян»

1992-Конгрес українських націоналістів

-НРУ став партією-В.Чорновіл

-Соціалістична партія-О.Мороз

1993-відновлено Комуністичну партію-П.Симоненко

1995-СДПУ(о)

2 001р.новий закон «Про політичні партії України»

право партій свобода опозиційної участі у виборах запровадження вибочого бар’єру діяльнсті

вигідне тільки великим партіям

підвищилася роль партійних блоків

Після виборів 2006р.-біполярний розділ партій

«Блок Ю.Тимошенко» (БЮТ) «Партія регіонів»

Ю.Тимошенко В.Янукович

Президенти України: