2.2. Соціальна структура населення стародавньої Спарти

Корінне населення, яке проживало в плодючих долинах, було обернене у безправних ілотів. Сама назва “ілоти” до цих пір неясна. Є думка, що вона утворена від грецького міста Гелос, що захопили дорійці. Згідно з іншою гіпотезою, слово “ілот” утворене від грецького дієслова “потрапляти у полон”, “бути полоненим”. Самі завойовники –дорійці – почали себе називати за ім’ям свого головного міста – Спарти, спартіатами. Племена, що жили в гірських місцевостях, які добровільно підпорядковувалися дорійцям, стали називатися періеками (сусідами). Це населення було неповноправним, але й не закабаленим. Так виникли основні класи – стани спартанського населення – спартіати, періеки та ілоти.[1, с. 35 – 41 Колісніченко А.І. Історія держави і політико-правових вчень Стародавньої Греції та Риму: Навчальний посібник. – Миколаїв: Вид-во МФ НаУКМА, 2002. – 274 с.]

Побут та виховання спартіатів . Привілейований клас спартіатів складав так звану “громаду рівних”. Це був пережиток військової демократії, що був характерний для періоду переходу суспільства від родового ладу до класового. Але “громада рівних” в умовах спартанської рабовласницької держави була воєнізованим об’єднанням пануючого класу для підпорядкування ілотів та періеків. Спартіати займалися військовою справою. Тільки вона була гідним заняттям для спартіата. Для того, щоб виховати сильних і міцних воїнів, у Спарті існувала спеціальна система виховання. Кожного щойно народженого несли у вищий орган Спарти – Герусію, тобто раду старійшин, після чого в спеціальній комісії вирішували, залишити немовля жити чи вбити його. Якщо дитина народжувалася слабкою та хворобливою, її скидали зі скелі. Здорову і сильну дитину залишали жити, і вона виховувалася у матері до семи років. Потім вона йшла у загальну школу, де перебувала до 18 років. Розпорядок денний був дуже суворим. Хлопчики спали на твердому ліжку. Єдиною їхньою одежею був плащ (гімантій). Ходили і взимку, і влітку без взуття та з непокритою головою. Вони повинні були однаково переносити і спеку, і холод. Для того, щоб виховати у хлопців витривалість, їх привчали до голоду й спраги. Привчали їх і до перенесення фізичного болю. З цією метою при переході з молодшої групи в середню юних спартіатів сікли у святковій обстановці. Це відбувалося біля храму Артеміди. Керувала обрядом жриця, яка тримала в руках статую Артеміди. Коли жриця підіймала маленьку статую доверху, то удари ставали слабкішими, а коли донизу – посилювалися. При цьому ні один з хлопчиків не повинен був кричати чи стогнати, тому що це вважалося ганьбою. У школі хлопчики займалися фізичними та військовими справами. Метою виховання було виростити сильного міцного воїна. Вони вчилися читати, писати, рахувати, співати та танцювати, читати вірші на патріотичну тему. Займатися філософією та красномовством заборонялося. Хлопців навчали говорити якомога коротше – “лаконічно” (від назви країни – Лаконія). Прикладом такого лаконізму можуть бути слова матері, яка супроводить сина на війну. Вона дає йому щит і промовляє: “З ним або на ньому”. У Спарті – єдиній країні Греції – приділялося багато уваги вихованню жінок, які користувалися всезагальною пошаною. Спартанці вважали, що здорові діти можуть бути тільки у здорової матері. Тому дівчата не займалися домашнім господарством. Все робили ілотки. Спартанки ж з дитинства займалися гімнастикою та спортом, вони вміли читати, писати, як хлопчики. В Спарті були змагання з гімнастики та легкої атлетики. Спочатку змагалися хлопці, потім – дівчата. Коли спартіати досягали 18 років, вони вже мали право одружуватися, але усе їхнє життя носило чисто військовий характер. Цілий день з ранку до ночі вони знаходились у військовому загоні з тими ж, з ким навчалися в школі. Вони разом займалися військовими справами та разом їли. Вони обідали військовими підрозділами. Ці сумісні обіди називалися фідітіями, а в інших містах – сісітіями. Члени фідітіїв складали “общину рівних” і мали усі політичні права. Для того, щоб бути членом фідітіїв, треба було зробити певний натуральний внесок для загальних обідів. Якщо спартіат збіднів і не міг більше нічого вносити, він вибував з “общини рівних”. Він втрачав політичні права. Уся направленість життя спартіатів та їхнього виховання мала на меті зміцнення військової могутності країни. Насамперед, спартіат повинен бути воїном. І це була необхідність, викликана не близькістю зовнішнього ворога, а постійним сумісним життям з пригнобленим населенням – ілотами.

Ілоти. Уся діяльність спартанської держави була направлена на те, щоб зберігати ілотів у підпорядкуванні. Ілот був безправним. Кожен спартіат міг убити ілота. Більш того, раз на рік відбувалися так звані “криптії” (криптія – таємна війна). Юні спартіати збиралися вночі разом, надягали маски та довгі одежі, щоб їх ніхто не впізнав, та йшли в поселення ілотів. Якщо вони зустрічали ілотів, вони на них накидалися та вбивали. Спартіати намагалися вбити наймолодшого і найсильнішого ілота. Щоб різнитися від інших жителів Спарти, ілоти носили особливий одяг, а на головах у них були шапки з собачого хутра. В армії ілоти виконували допоміжні функції. Одного разу, коли 2000 ілотів виявили особливу відвагу, спартіати, обіцяючи їм повну свободу, наділи на них святкові вінки й почали водити їх від одного храму до іншого під виглядом молитви богам. Через деякий час ілоти безслідно зникли, і ніхто не міг сказати, що з ними сталося. На таке нелюдське ставлення ілоти відповідали повстаннями. Значним було повстання 464-455 рр. до н.е. Це було виявом тієї жорстокої класової боротьби в Давній Греції. Повстання ілотів – перші повстання рабів у Греції. А оскільки ілоти жили разом цілими поселеннями, у їх стихійних повстаннях з’являлися елементи організації. Питання про соціальне становище та класову приналежність ілотів не раз поставало у науковій літературі. Деякі вчені вважають ілотів не рабами, а кріпаками. Але не треба забувати про економічну нерозвиненість спартанського рабовласницького суспільства, архаїчність його господарства, общинного землеволодіння. Ілоти знаходилися в рабській залежності. Особливо яскраво це зображує псевдо-Ксенофонт. Життя ілотів було нічого не вартим, а під час криптій їх навіть вбивали. Різниця між рабами інших грецьких держав та ілотами полягала головним чином у тому, що ілоти належали не окремим господарям, а всій спартанській громаді, тому що під час завоювання Лаконії ще не були знищені первісні відносини, ілотизм з’явився як результат завоювання дорійськими племенами Пелопоннесу. У Фесалії та на Криті, що були теж завойовані дорійцями, місцеве населення теж було обернене в рабство, схоже на рабство ілотів. Тримати ілотів у покорі було важко, тому що їх було у декілька разів більше, ніж спартіатів. Відповідно спартанська держава могла триматися тільки за рахунок військової могутності. Законодавство в Спарті приписується Лікургу. До нашого часу неясно, чи він був міфічною особистістю, чи існував у дійсності, як описує Плутарх, згадує Фукідід та інші античні автори. Але спартанські звичаї та закони виникли не за волею Лікурга, а склалися з необхідності спартанського ладу. У спартанській державі ми зустрічаємо багато пережитків первісного ладу. Існували Народні збори (апелла), куди входили чоловіки-спартіати віком від 30 років. Ці збори вирішували питання про війну та мир, але голосування там не проводилося. Все вирішувалося криком. При цьому засідання тільки тоді вважалося відкритим, коли був присутній хтось із старійшин. У реальності спартанські народні збори не мали фактичної сили та не вирішували важливих державних питань. Вони іноді збиралися просто за звичаєм. У Спарті було два царя одночасно. Один виходив з дорійського роду Евріпонтідів, інший – з ахейського роду Агіадів. Можливо, цей дуалізм відображав спогади про об’єднання аристократичної верхівки, що боролися одне проти одного – ахейських та дорійських племен у період дорійського завоювання Лаконії. Царі називалися басиліями, або архатегами. Вони мали жрецькі функції і вважалися священними. Під час війни царі очолювали військо. Вони входили до складу герусії – вищого аристократичного органу спартанської держави. Реальної влади царі не мали. Більш того, царя могли викликати для тієї чи іншої розмови ефори, тобто вищі посадові особи, які контролювали всі спартанські заклади. Якщо цар не приходив до ефора, його приводили силоміць. Ефорів було п’ять. Їх обирали на народних зборах на один рік. Найбільш сильним і фактично керуючим органом була герусія (“геронт” – старий) – зібрання старійшин – представників найбільш впливових родів та сімей. У герусію входило 28 людей шістдесятирічного віку та два царя, які досягли 30-річного віку. Якщо царі були молодшими, то у зібранні їх представляли опікуни з числа царських родичів. Геронти засідали в герусії усе життя. Після смерті одного з геронтів відбувалися вибори на цю посаду з числа спартіатів, які досягли 60-річного віку та які запропонували свою кандидатуру на Народних зборах (апеллі). Комісія з апелли перебувала в закритому приміщенні, біля якого проходили кандидати в геронти. Комісія не бачила кандидатів і на слух визначала, хто з кандидатів кричить голосніше за всіх. Подібним “дитячим” способом, як зазначав Аристотель, обирали й ефорів. Кожен член герусії мав один голос, тому царі фактичного значення в герусії не мали. Спарта була олігархічною державою, де головну роль відігравали герусія та ефори. Спарта як найсильніша держава Пелопоннесу захопила ще в VI ст. до н.е. після двох жорстоких воєн сусідню плодючу країну на заході – Месенію та перетворила її жителів у ілотів. Щодо інших держав на півдні Греції, то хоча завоювати їх Спарта не змогла, але вони поступово були змушені підпорядкуватися їй – вони склали Пелопоннеський союз. До нього не ввійшли тільки Аргос та Ахайя, що залишилися самостійними. Але в Пелопоннеський союз входили Мегари, розташовані в середній Греції. Спарта відігравала головну роль у Пелопоннеському союзі.

Спартанські жінки і дівчата. Відомий французький історик Поль Про у своїй книзі «Приватне і суспільне життя греків» пише: «У Спарті жінки користувалися великою повагою, більшою, ніж у Греції. Їх виховання більше зближало їх з чоловіками, вони з дитинства звикли усвідомлювати себе громадянами і приймати близько до серця суспільні інтереси. По відношенню до мужності, патріотизму і самозреченості вони ні в чому не поступалися чоловікам: звідси і витікала та повага, якою їх оточували. Похвалам чи доганам жінок надавалося в Спарті велике значення; їх думка приймалася до уваги навіть у питаннях, що виходили за межі їх компетенції. Їхній вплив був такий великий, що в іншій Греції робили вигляд, що вважають спартанський уряд правлінням жінок». Плутарх говорить: “Вважаючи виховання більшою та кращою задачею, Лікург приступив до здійснення своїх планів здалеку і перш за все звернув увагу на шлюб та народження дітей. Лікург виявив достатню увагу жіночій статі. Дівчата повинні були для укріплення тіла бігати, боротись, кидати диск, спис, щоб їх майбутні діти були сильними тілом у самому череві їх здорової матері, щоб їх розвиток був правильним і щоб самі матері могли народжувати дитину вдало і легко завдяки силі свого тіла. Він забороняв їм балувати себе, сидіти вдома і вести легкий спосіб життя. Дівчатка, як і хлопчики, повинні бути під час святкових процесій без одягу і танцювати і співати на деяких святах у присутності юнаків. Вони мали право сміятися над ким завгодно, вдало користуючись його помилкою, з іншого боку, прославляти в піснях тих, хто того заслуговував, і збуджувати в молоді честолюбство і змагальність.

РОЗДІЛ III. ДЕРЖАВНИЙ ЛАД СТАРОДВНІХ АФІН І СПАРТИ