3.1. Структура органів влади та їх повноваження в стародавніх Афінах

Основними принципами функціонування держави в Афінах були народоправство, виборність, колегіальність і підзвітність влади; суд присяжних. Державними органами влади були Народне зібрання, Рада п’ятисот, Геліея. Верховний орган влади Народне зібрання збиралося чотири рази на місяць. Кворум (не менше 6 тисяч громадян) вимагався тільки при вирішення надзвичайних питань (остракізм). Розклад дня об’являвся заздалегідь і для прийняття рішення достатня було двох – трьох тисяч громадян. В компетенцію Народного зібрання входило прийняття законів, воно видавало постанови по приватним питання (псефізми), призначало посадових осіб та перевіряло їх діяльність, об’являло війну та заключало мирні договори, відало питання оборони та продовольчого постачання Афін, заслуховувало справи про державні злочини. Приймати участь у народному зібранні мали тільки повноправні афінські громадяни з 20річного віку, жінки та метеки не допускалися; з 4 ст. до н.е. за відвідування зібрання платили гроші. Формально кожний громадянин Афін мав право подати свій законопроект до Народного зібрання, але фактично ця ініціатива обмежувалася тим, що автор законопроекту ніс кримінальну відповідальність (навіть карали смертю), якщо його закон порушував закони демократичної рабовласницької республіки. Перед тим, як законопроект обговорювався на Народному зібранні – його спочатку повинна була розглянути Рада п’ятисот і дати відносно нього свій висновок (голосування по законопроекту проходило простим підняттям рук). Остаточне рішення по законопроекту належало Геліеї, яка за своєю компетенцією нагадувала другу палату парламенту. Обговорення в Геліеї проходило у формі судового процесу: автор законопроекту звинувачував старі закони, Народне зібрання їх захищало. Остаточне рішення приймалося більшістю голосів присяжних за допомогою таємного голосування. Така система прийняття законів не допускала реакційного перегляду афінської конституції демократичної республіки. Засідання Народного зібрання проходили бурно.

Другим по значенню державним органом влади була Геліея – суд присяжних. Вона надавала фізичним особам афінське громадянство, спостерігала за законністю заміщення державних посад, затверджувала міжнародні договори, але найголовніше – здійснювала законотворчість та виносила судові вироки по політичним та релігійним справам. Саме Геліея тлумачила конституцію та мала право перегляду (у порядку апеляції) вироків, винесених посадовими особами. До складу Геліеї шляхом жеребкування обирали 6 тисяч осіб, які заздалегідь не знали про це, щоб уникнути хабарів. [1, с. 353 – 354 Матвєєва Т. О. Державний лад і право Афін / Т. О. Матвєєва // Форум права. – 2014. – № 1. – С. 350 – 361 [Електронний ресурс ]. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/jpdf/FP_index.htm_2014_1_62.pdf]

До компетенції Ради п’ятисот належали справи безпосереднього управління, фінанси, зовнішні зносини. Посадові особи мали право виступати на Раді і пропонувати свої пропозиції. Важливою функцією Ради було попередньо обговорення проекту закону, який розглядало Народне зібрання. Це дозволяло Раді впливати на діяльність парламенту. Діяла Рада не в повному складі, а через пританії та секції, по числу територіальних філ пританій було десять. Кожна з них керувала одну десяту частину року. По закінченню строку служби члени Ради звітували про свою діяльність і у разі необхідності підлягали кримінальній відповідальності. Так відобразився на державному ладі демократичних Афін принцип стримання та противаг. Афінські громадяни не надали Раді п’ятисот всю повноту виконавчої влади – її розподілили з нею ще дві колегії (стратегів та архонтів).

Таким чином, законодавчий процес в Афінах складався з того, що 1)кожний повноправний громадянин мав право здійснити свою законодавчу ініціативу – внести законопроект в Народне зібрання; 2) з попереднього розгляду законопроекту Радою п’ятисот і надання висновку для Народного зібрання; 3) безпосередньо прийняття Народним зібранням закону; 4) на який Геліея могла накладати вето.

Виконавча влада в Давній Греції належала посадовим особам. Обиралися вони строком на один рік без права переобрання (за виключенням колегії стратегів). Всі, хто бажали бути обраними на державну посаду мали право виставити свої кандидатури. Вибори посадових осіб здійснювалися кожний рік або відкритим голосуванням, або шляхом жеребкування. Обрані особи піддавалися особливій перевірці – докімасії, під час неї з’ясовували їх особисту відповідність посаді – наявність політичної благонадійності і необхідні особисті якості (з’ясовували, ким були батьки кандидата, а іноді і його далекі родичі; чи вклоняється богам Афін; виконує свої громадянські обов’язки). За здійснення функції чиновника платили, за виключенням стратегів. Наприкінці року всі посадові особи звітували про свою діяльність перед Геліеєю та Радою п’ятисот, до того ж раз на місяць збиралося Народне зібрання на якому безпосереднє проводилася перевірка діяльності виконавчої влади. Деякий час здійснення посадових функцій чиновниками було колегіальним.

Виключно відкритим голосуванням в Народному зібранні обиралися головні посадові особи – стратеги та архонти. Колегія стратегів складалася з десяти членів, які обов’язково повинні були бути одружені і мати нерухомість стратеги між собою були рівними, керувати ними обирали одного з стратегів на Народному зібранні; хоча їх переобирали кожний рік, знаменитий Перікл керував ними 15 років. Стратеги мали право скликати позачергові засідання Ради п’ятисот або Народного зібрання; вони збирали гроші на утримання армії і флоту, керували доставкою продовольства в Афінах (громадяни не платили постійних податків, вони збиралися тільки з метеків); укладали мирні угоди з іншими державами та приймали капітуляції переможених; здійснювали досудове слідство та очолювали суди в справах по військовим злочинам. З середи стратегів виділявся автократом, який керував армією, а в надзвичайних умовах і державою.

З ростом повноважень стратегів падало політичне значення архонтів, по суті в їх руках зосереджувалися питання культу, юстиції та «прокурорський нагляд». Після реформи Солона дев’ять архонтів обиралися жеребом з кандидатів запропонованих територіальними фіaлами. Єдиною колегією вони діяли тільки при вирішенні Народним зібранням питання про остракізм та під час перевірки діяльності посадових осіб. Три перших архонта приймали скарги громадян по тяжким кримінальним злочинам, сімейним справам, релігійним питанням, справи про спадок та здійснювали нагляд за іноземцями (ксенами). Архонти – фесмофети готували для розгляду справи в суді присяжних, здійснювали жеребкування судів, очолювали колегії. В обов’язок фесмофетів вмінялося кожний рік сповіщати Народному зібранню про протиріччя та білі плями в законах. Фесмофети приймали заяви про зловживання посадових осіб, в наслідок чого вони порушували питання про звільнення порушниками державних посад.

Проте в Афінах, як і в будь – якій іншій державі, ідеал державного правління дещо розходився з реальністю, наповненою суперечностями і незгодами. [2, с. 23 Кабанець О. С. Історичні передумови виникнення та становлення демократії / О.С. Кабанець // Держава і право. – 2010. – №48. – С. 21 – 26. – Бібліогр.: 22 назв. – укр. ]

Участь громадян у суспільних справах була високою, важко з впевненістю стверджувати про ступінь суспільної зацікавленості та участі у народних зборах різних суспільних прошарків. Неоднаковим був їхній вплив на прийняття рішень.

Політика була жорстокою грою, у якій верх досить часто брали особисті амбіції, родинні і товариські інтереси. Саме тому всі неугодні дії, які були певними злочинами, підлягали остракізму. Остракізм – це позбавлення прав проживати в полісі. Остракізм у ряді давньогрецьких полісів, зокрема у Стародавніх Афінах означав вигнання громадянина з держави за допомогою голосування черепками.

Є підстави стверджувати, що збори відвідувала лише меншість громадян, а бідняки не мали на них істотного впливу. Зокрема, саме громадянство було дуже обмеженим. Навіть за часів найвищого розквіту демократії правами участі у народних зборах користувалися щонайбільше 40 – 50 тис. мешканців. Жінки, раби і чужоземці були позбавлені права участі у суспільних справах. Проте, це був перший досвід інституціонального, заснованого на законі, демократичного правління.