3.2. Особливості державної організації в стародавній Спарті

В античній історії Спарта фігурує то як «община рівних», то як олігархічний чи аристократичний поліс. І те, й інше вірно. Все залежить від того, про який час і який етап розвитку Спарти йде мова. Далі мова піде про Спарту часів Лікурга. Плутарх щодо державного устрою Спарти писав: «З численних перетворень, введених Лікургом, першим і найважливішим було запровадження ним Ради старійшин (герусії), яка утримувала в певних межах царську владу і користувалася однаковою кількістю голосів при рішенні важливих питань. Вона складалася з двадцяти восьми членів не молодше 60 років, які були незмінні... Між Кнакіоном (ріка) і Бабикою (міст) відбувалися у Спарті Народні збори... В Народних зборах ніхто не мав права висловлювати свої думки, народ міг тільки приймати чи відкидати пропозиції геронтів і царів». [1,с. 41-44 Колісніченко А.І. Історія держави і політико-правових вчень Стародавньої Греції та Риму: Навчальний посібник. – Миколаїв: Вид-во МФ НаУКМА, 2002. – 274 с]

«Народні збори скликались таким чином, що не було ні портика, ні іншої будівлі, з метою не відволікати народ від поставленої теми. Геронтів (старійшин) вибирали так. У сусідньому приміщенні закривалася особлива комісія, яка могла все чути зі зборів, але не могла бачити. Кожний кандидат проходив по площі за чергою, що визначалася жеребом; при його проході народ вітав його тим чи іншим чином. Комісія слідкувала за силою вигуків і визначала вибраним того, кого зустрічали найбільш радісними криками» .

«На Народні збори допускалися лише ті громадяни, які досягли тридцятирічного віку... Вони збиралися лише один раз на місяць. На зборах присутні стояли, що доводить, що обговорення не були досить довгими... Голосували шляхом викриків». Входження до герусії визнавалося, у крайньому разі – в теорії, вищою нагородою за гідне життя, присвячене суспільному благу. Але Аристотель дає зрозуміти, що геронти часто бували доступні підкупу: «Особи, що виконують посаду і обов’язки геронтів, бувають доступні підкупу і часто державні справи приносять в жертву своїм особистим вигодам. Тому краще було б, якби геронти не були такими безвідповідальними, якими вони є на даний час».

У Спарті було два царя; їх влада передавалася спадково в двох різноманітних сімействах, що завжди ворогували між собою. Спартанці, наскільки могли, намагалися зменшити владу своїх царів, до яких ставилися з особливою недовірою. Про це те ж саме говорить і Аристотель: «Лікург не вірив у те, що царів можна зробити досконалими людьми, тому разом з царями, коли вони залишали країну, посилали супроводжуючими особами їх особистих ворогів і вважали спасінням для держави, коли між царями відбувалися суперечки» . Древніх приголомшувала та зовнішня пошана, якою їх оточували. Якщо робилося жертвоприношення, вони займали особисті місця за святковою вечерею, їм першим подавали їсти. Під час ігор їм належить почесне місце. Після їхньої смерті розсилаються гонці по всій країні. На похорони приходили з різних місць. Якщо хто – небудь з царів помирав на війні, його статуя виставлялася на ліжку, прикрашеному багатими покривалами, протягом 10 днів перестають діяти суди, збори і все навкруги охоплене трауром. Всі ці звичаї пояснюються релігійним характером царської влади в Спарті. Політична влада царів була не дуже великою, і з плином часу вона все більше зменшувалась. Лікург надавав державному управлінню змішаний характер, але послідовники його, бачачи, що олігархія все ще досить сильна, обмежували її владою ефорів – блюстителів. Створення посади ефорів послужило не ослабленню, а укріпленню держави: «Воно лише на перший погляд було поступкою народу, а насправді – посилило аристократію. Відмовившись від великої влади, спартанські царі разом з тим позбавились ненависті, заздрощів». У Народних зборах вони виголошували промови, але не головували, вони засідали також у герусії, але мали кожний лише по одному голосу. Їм належало право командувати армією, але спартанці приєднували до них двох ефорів, які, не маючи права робити їм зауваження, слідкували за всіма вчинками. Після Пелопоннеської війни поряд з ними встановили військову раду, думки яких вони повинні були враховувати. Через кожні дев’ять років ефори могли під приводом якого-небудь небесного осуду усунути царя від його обов’язків, але до тих пір, доки Дельфійський чи Олімпійський оракул не оголошував, чи гідний він виконувати їх. Царі повинні були звітувати про всю свою діяльність.

Аристотель зазначає: «Влада ефорів надзвичайно велика і подібна владі тиранів... У руках ефорів... знаходиться влада виносити свої рішення з важливих судових процесів; але ефорами можуть бути перші зустрічні, тому було б правильніше, якби вони виносили свої вироки не за власними переконаннями, а згідно з буквою закону...».

Свободолюбство спартанців краще всього усвідомлювали їх царі. Один з них, Антигон, помітивши у своєму сині гордість та зневагу до підданих, сказав йому: "Залиши свої замашки. Чи ти не знаєш, що наша з тобою влада – почесне рабство?» Ефорів було п’ять; вони призначалися щорічно невідомим нам способом. Вони не повинні були вибиратися неодмінно з найбагатших та найблагородніших сімейств.

Іншим з перетворень Лікурга і найсміливішим з них був розподіл земель. Нерівність багатств була жахливою: величезна маса бідних загрожувала державі. Приводячи свій план у виконання, він розподілив Лаконію на тридцять тисяч земельних ділянок для жителів околиць Спарти і на 9 тисяч – округ самої Спарти... Лікург вилучив з обігу всю срібну та золоту монету, наказавши використовувати одну залізну, яка була настільки незручною, що зменшилися злочини. Залізні гроші не ходили за межами Спарти, тому не можна було купити іноземних товарів, з тієї ж причини до Спарти не ходили іноземні кораблі. Таким чином, розкіш зникла сама собою.

З метою ще більше притіснити розкіш та знищити почуття корисності Лікург встановив спільні трапези – сиситії – для того, щоб громадяни сходилися за один стіл. Вони не мали права обідати вдома. Заборонено було приходити на сиситії ситими, пообідавши вдома. Сиситії називаються на Криті «андриями», у спартанців – «фідітіями». За стіл сідали усякий раз чоловік 15, іноді більше, іноді менше. Кожний з сиситів приносив щомісячно ячмінь, 8 кружок вина (26 л), 5 лін сиру (2 кг), дві з половиною ліни винних ягід і потім трохи грошей для купівлі інших продуктів харчування. Мисливці присилали частини здобичі. Хто запізнювався через жертвоприношення, міг обідати вдома, всі інші повинні бути. На сиситії часто ходили діти. Їх водили туди як в школу для розвитку розуму».

Отже, з наведеного вище можна зробити висновок, що хоча в запровадженнях Лікурга було якесь демократичне зерно, але демократія в Спарті не розвинулася. Та зрівнялівка, яка передбачалася його законами, навпаки, обернулася різкою диференціацією суспільства на пасивну масу і неконтрольовану верхівку.