- •Лекція 20. Конституційний статус органів суду та прокуратури
- •Поняття, ознаки та функції судової влади.
- •Конституційні засади здійснення правосуддя.
- •1. Поняття, ознаки та функції судової влади.
- •2. Конституційні засади здійснення правосуддя.
- •3. Судова система України.
- •4. Конституційно-правовий статус суддів України.
- •5. Конституційно-правовий статус Вищої Ради юстиції.
- •6. Прокуратура України в системі державних органів та її повноваження за Конституцією України
5. Конституційно-правовий статус Вищої Ради юстиції.
Вища рада юстиції діє згідно зі ст. 131 Конституції України, а правові основи її організації та діяльності визначено в Законі України „Про Вищу раду юстиції” від 15 січня 1998 р.
Вища рада юстиції є колегіальним, незалежним органом, відповідальним за формування високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та в межах своєї компетенції про їхню дисциплінарну відповідальність.
Вища рада юстиції складається з 20 членів, а порядок її формування такий:
по три члени призначають Верховна Рада України, Президент України, з’їзд суддів України, з’їзд адвокатів України, з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів і наукових установ;
двох членів призначає всеукраїнська конференція працівників прокуратури.
При цьому на посаду члена Вищої ради юстиції може бути рекомендований громадянин України, не молодший 35 років і не старший 60 років, який проживає в Україні не менш як 10 останніх років, володіє державною мовою, має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менше 10 років.
За посадою до складу Вищої ради юстиції входять
Голова Верховного Суду України,
Міністр юстиції України,
Генеральний прокурор України.
Повноваження Вищої ради юстиції:
вносить подання Президентові України про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад;
розглядає справи та ухвалює рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;
здійснює дисциплінарне провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів;
розглядає скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних і місцевих судів, а також прокурорів.
Не можуть бути членами Вищої ради юстиції особи, визнані судом недієздатними або обмежено дієздатними, та особи, які мають незняту або непогашену судимість.
6. Прокуратура України в системі державних органів та її повноваження за Конституцією України
У державному механізмі України прокуратура виступає як самостійний інститут державного ладу, який реалізує покладені на нього Конституцією та законами України функції у взаємодії з іншими органами державної влади.
Термін «прокуратура» означає державний орган, що здійснює нагляд за точним виконанням законів, законності й для притягнення до суду правопорушника.
У ряді країн прокуратура функціонує в системі органів виконавчої (Данія, Єгипет, Італія) та судової влади (Грузія, Литва та ін.) і навіть існує у вигляді органу, що підзвітний і підконтрольний вищим колегіальним державно-партійним органам держави (Китай, Куба, Північна Корея), або ж взагалі відсутня (Ватикан, Катар, Кувейт). Утім у переважній більшості країн світу, як і в Україні, прокуратура не відноситься до законодавчої, виконавчої чи судової влади.
Прокуратура України – це єдина централізована система органів державної влади, які відповідно до Конституції та законів України здійснюють обвинувальну, представницьку, контрольно-наглядову та інші функції в державі.
Прокуратура України формується і діє відповідно до загальних засад, визначених Конституцією та законами України. Основними принципами організації та діяльності органів прокуратури є принцип централізації системи органів прокуратури; принцип самостійності й незалежності прокуратури; принцип законності; принцип гласності: принцип колегіальності та єдиноначальства прокуратури тощо.
Систему органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури АРК, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові, транспортні, природоохоронні та інші спеціалізовані прокуратури.
Отже, систему органів прокуратури становлять територіальні та спеціалізовані прокуратури.
Територіальні прокуратури створені та функціонують відповідно до адміністративно-територіального устрою України, а спеціалізовані – за предметно-галузевим принципом і функціонують в окремих сферах життєдіяльності. На сучасному етапі система органів прокуратури включає такі спеціалізовані прокуратури: військові, природоохоронні та прокуратури з нагляду за виконанням кримінально-виконавчого законодавства.
Закон (ст. 46) передбачає, що прокурорами і слідчими можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові і моральні якості.
Особи, які не мають досвіду практичної роботи за спеціальністю, проходять в органах прокуратури стажування строком до одного року. Порядок стажування визначається Генеральним прокурором України.
Військовими прокурорами і слідчими призначаються громадяни України з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі й мають вищу юридичну освіту (ч. 1 ст. 46' Закону).
Особи, які вперше призначені на посади помічників прокурорів, прокурорів управлінь, відділів, слідчих прокуратури, складають „Присягу працівника прокуратури”. Процедура її прийняття визначається Генеральним прокурором України.
Особливі вимоги (віковий ценз, наявність визначеного стажу роботи) ставляться до осіб, які призначаються на посади керівників прокуратур.
Прокурором АРК, прокурорами областей та прирівняних до них, прокурорами міст Києва та Севастополя призначаються особи не молодші 30 років, які мають стаж роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше 7 років.
Міськими, районними і прирівняними до них прокурорами призначаються особи не молодші 25 років зі стажем роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше 3 років.
Триланкова система органів прокуратури.
вищу ланку прокурорської системи в Україні складає Генеральна прокуратура України.
другу ланку системи органів прокуратури утворюють прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, а також прирівняні до них спеціалізовані прокуратури (наприклад, військові прокуратури регіонів, військова прокуратура Чорноморського флоту і Військово-Морських сил України).
третю ланку прокурорської системи становлять міські, районні, міжрайонні, районні у містах та інші прирівняні до них прокуратури (наприклад, військові прокуратури гарнізонів).
Очолює систему органів прокуратури з притаманними тільки йому повноваженнями Генеральний прокурор України, який призначається на посаду Президентом України за згодою Верховної Ради України.
Генеральна прокуратура здійснює керівництво підпорядкованими прокуратурами і безпосередньо виконує особливо важливі завдання щодо здійснення нагляду за додержанням законів.
Генеральний прокурор України, який затверджує відповідно до чинного законодавства структуру Генеральної прокуратури України, має першого заступника і заступників.
У Генеральній прокуратурі України утворюється колегія як дорадчий орган при Генеральному прокуророві України у складі Генерального прокурора України (голова колегії), його першого заступника, заступників, прокурора АРК, інших керівних працівників органів прокуратури. Персональний склад колегії затверджується Верховною Радою України за поданням Генерального прокурора України.
У Генеральній прокуратурі є управління і відділи.
Керівники управлінь і відділів призначаються на посади Генеральним прокурором. Одночасно вони є його старшими помічниками та помічниками. Генеральний прокурор має також старших помічників та помічників з особливих доручень.
Функції прокуратури України являють собою основні напрямки і види діяльності цього органу.
Відповідно до ст. 121 Конституції України, прокуратура здійснює такі функції:
підтримання державного обвинувачення в суді;
представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом;
нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також під час застосування інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
Для виконання прокуратурою України своїх основних функцій чинне законодавство визначає повноваження прокуратури – права і обов'язки органів прокуратури, визначені Конституцією та законами України.
За своїм змістом повноваження прокуратури України можуть бути розділені на три основні групи:
повноваження у виявленні порушень законів, причин порушень та умов, що їм сприяють;
повноваження, спрямовані на усунення порушень законів, причин та умов, що їм сприяють;
повноваження у притягненні порушників закону до відповідальності.
Визначені Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. повноваження прокурора v виявленні порушень закону, причин та умов. що їм сприяють. усунення порушень закону, поновлення порушених прав громадян та юридичних осіб. притягнення порушників закону до відповідальності реалізуються у формі актів, які містять вимоги прокурора.
Акти. які виражають повноваження прокурора, можуть бути у формі вимоги (пункти 1. 2, 3 ч. 1 ст. 20 Закону): протесту (п. 1 ч. 2 ст. 20 Закону): повістки (п. 4 ч. 1 ст. 20. ч. 1 ст. 28 Закону): припису (п. 4 ч. 2 ст. 20. ст. 22 Закону): подання (пункти 2, 5 ч. 2 ст. 20. ст. 23 Закону): заяви до суду (п. 6 ч. 2 ст. 20 Закону); постанови (п. З ч. 2 ст. 20 Закону) тощо.
Основними вимогами до цих актів є: своєчасність, точність і достовірність фактів, що наведені в них; юридична обґрунтованість та вичерпне вмотивування, правильність вибору адресата. Крім того, у протесті, поданні, приписі або постанові прокурора обов'язково зазначається, ким і яке положення закону порушено. у чому полягає порушення та що і в який строк посадова особа або орган мають вжити до його усунення (ст. 25 Закону).
За своїми юридичними властивостями акти органів прокуратури поділяються на: загально-наглядові та процесуальні акти.
До загальнонаглядових актів органів прокуратури відносяться протести, приписи, подання і постанови. Ці акти приймаються й реалізуються у процесі здійснення прокурорами функцій нагляду за додержанням і застосуванням законів державними органами, підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності, а також посадовими особами і громадянами; реалізації функції нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування. їх посадовими і службовими особами. Зазначені акти мають на меті запобігання порушенню законів, а у разі здійснення такого порушення – усунення як самого порушення закону, так і його негативних наслідків.
До процесуальних актів органів прокуратури належать постанови, протоколи, касаційні та окремі подання, вказівки і доручення слідчому та органам дізнання тощо. Ці акти приймаються й реалізуються прокурорами у процесі здійснення ними функцій нагляду за дотриманням законів органами, які ведуть боротьбу із злочинністю та іншими правопорушеннями із застосуванням оперативно -розшукової діяльності, функції розслідування кримінальних справ та під час розгляду цивільних і господарських спорів, а також адміністративних справ.
Для кожного виду актів органів прокуратури існують спеціальні умови його застосування, тобто правовий режим акта прокуратури. Так, у разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися із заявою до суду про визнання акта чи дії незаконними. Наприклад, протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу. У такому ж порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи. У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його у відповідність із законом, а також припинення незаконної дії посадової особи, поновлення порушеного права. Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у 10-денний строк після його надходження. Про наслідки розгляду протесту в цей же строк повідомляється прокурору.
Установивши, що опротестований прокурорський акт органу, рішення або дія посадової особи не відповідають вимогам закону, суддя постановляє рішення про задоволення вимог заявника, визнання акта органу (рішення чи дії посадової особи) незаконними та про його скасування. Якщо буде встановлено, що опротестований акт, рішення або дія посадової особи не суперечать вимогам закону, суддя постановляє рішення про відмову у задоволенні заяви.
Прокурор також має право в необхідних випадках давати доручення керівникам органів досудового слідства, дізнання, внутрішніх справ, національної безпеки, податкової служби, митної служби проведення у підвідомчих їм підрозділах перевірок із метою усунення порушень закону та забезпечення повного розкриття діянь, що містять ознаки злочину.
Прокурор також дає згоду або подає до суду подання про проведення обшуку житла чи іншого володіння, про виїмку документів, що становлять державну та/або банківську таємницю, про накладання арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку; про огляд і виїмку кореспонденції та дослідження інформації, знятої з каналів зв'язку, та в інших випадках, передбачених у Кримінально-процесуальному кодексі України.
При цьому рішення прокурора, які обмежують права громадян, можуть бути оскаржені в суді (розділ II Конституції України).
