2.2. Характеристика історико-культурних туристичних ресурсів досліджуваної території

Кожна адміністративно – територіальна одиниця, що входить до складу Причорноморського рекреаційного району володіє значними історико-культурними ресурсами. Аналіз їхньої кількості підтвердив, що найбільше таких обєктів має Одеська область. На території Одеської області збереглися численні пам'ятки археології античної доби – городище давньогрецького полісу, некрополь Кошари, залишки стародавнього міста Ніконія та інші, які можуть використовуватись як об'єкти туризму. Наприклад, в районі багатошарового поселення Мирне (мезоліт) можливе створення природничо-археологічного заповідника з музеєфікованими пам'ятками та павільйонами, з відтворенням побуту людей у давні часи.

Відповідно до Генеральної схеми планування території України на період до 2020 р. в Одеській області виділено ряд територій з високою концентрацією археологічних об'єктів із відповідним режимом охорони (Іванівський, Берегівський, Саратський, Білгород-Дністровський, Кілійський, Великомихайлівський райони) або режимом спостереження (куди також входять Комінтернівський, Овідіопольський, Ізмаїльський, Ренійський райони).

Архітектурно-містобудівна спадщина Одеської області пов'язана, в основному, з добою середньовіччя та епохою інтенсивного освоєння краю після приєднання його до Російської імперії в останній чверті XVIII ст. Найвизначніші пам’ятки відносяться до періоду класицизму й історизму. Найбільша їх кількість сконцентрована в Одесі. На державному обліку в області перебуває 1437 пам'яток містобудування і архітектури, з яких 72 –національного значення. До Списку історичних міст увійшло 12 поселень (Балта, Білгород-Дністровський, Болград, Вилкове, Ізмаїл, Кілія, Одеса, Рені та ін.).

До переліку об'єктів Всесвітньої спадщини при належних обґрунтуваннях можуть бути внесені об'єкти на території Білгород-Дністровського, Кілійського районів області та центр Одеси.

Найбільш популярними на сьогодні об'єктами туризму в Одесі є Троїцька церква (1808 p.), Стара біржа (1828-1834 pp.), будинок Морського музею (1842 p.), Одеський театр опери та балету (1884-1887 pp.), Готель «Лондонський» (1827-1899 pp.) та ін.; у Білгород-Дністровську - Аккерманська фортеця та Генуезький замок (XIII-XV ст.), Підземна церква Св. Іоанна Сучанівського (XIV-XVII ст.), Вірменська і Грецька церкви (XIII-XIV ст.); в Ізмаїлі – пам'ятки турецької архітектури: фортеця та Мала Мечеть, де зараз розташовано діораму «Штурм фортеці Ізмаїл російськими військами в 1790 р.»; у Кілії – Миколаївська церква і дзвіниця (XIII-XVIII ст.); у Болграді - Мавзолей Інзова (1825 р.) та Преображенський собор (1838 p.) [36].

Історичні туристичні ресурси пов'язані з визначними подіями в історії України та Одеської області, а також із життям і діяльністю видатних людей (А. Ахматова, П. Вірський, К. Данькевич, І. Ільф, С. Караванський, Л. Утьосов, В. Фемеліді, П. Шмідт та інші), з історією створення й розвитку Чорноморського флоту, з яскравими прикладами мужності й героїзму, пам'ять про які зберігають численні монументи, обеліски та меморіали.

До важливих туристичних ресурсів відносяться історичні міста Одещини, які дають унікальну можливість поєднати пізнавальні, виховні, навчальні та оздоровчі цілі (більшість історичних міст області є центрами туристично-рекреаційних районів). Міста концентрують у собі весь комплекс туристичних ресурсів – природні (рельєф, краєвиди), історико-культурні (археологічні, історичні, архітектурні, культурні), соціально-економічні (транспорт, система обслуговування, заклади розміщення).

Більшість історичних населених міст Одеської області «сплановані» у XVIII ст., тут добре збереглися містобудівні ансамблі. Наприклад, місто Вилкове, засноване в першій половині XVII ст. старообрядниками, донесло їх релігійні традиції до наших днів; міста Рені, Ізмаїл та Балта, засновані у часи середньовіччя під час турецького панування, зберегли планувальні особливості того часу [13].

Міжнародне значення мають залишки античних міст Тіри (Білгород-Дністровський) та Ніконію - це осередки завершального етапу грецької колонізації, свідки існування античної рабовласницької держави.

Прогнозуючи розвиток системи туризму в Одеській області, можна виділити два аспекти – розвиток перспективних видів туризму та масштаби туристичних потоків.

Аналіз природних та історико-культурних ресурсів дає можливість виділити наступні основні види та місця спеціалізованого туризму в Одеській області:

- культурно-пізнавальний туризм – історичний, реалізується переважно в історичних місцях і поселеннях, великих містах, таких як Одеса, Білгород-Дністровський, Ізмаїл, Вилкове;

- оздоровчий та рекреаційний туризм – реалізується у курортно-рекреаційних зонах та районах – Аркадія, Куяльник, Сергіївка та ін.;

- екологічний туризм – розвивається на територіях природно-заповідного фонду, наприклад, Дунайського біосферного заповідника, ландшафтних парків «Ізмаїльські острови» та «Тилігульський»;

- сільський туризм – розвивається на території сільських поселень, де існують умови для прийому туристів та екологічно чистий ландшафт [35].

Прогнозні розрахунки розвитку туристично-рекреаційної мережі на 2010 та 2020 pp. та подальшої перспективи відповідно до Генеральної схеми планування території України дозволяють визначити масштаби туристичних потоків у Одеській області. Так, передбачається врахувати збільшення кількості туристів «вихідного дня» до 1 млн. чол., для відпочинку яких прогнозується збільшення як рекреаційних територій, так і загальної місткості всіх видів закладів відпочинку [35].

Аналіз статистичних даних свідчать, що в Одеській області питома вага вже освоєних та передбачених для використання найближчим часом курортно-рекреаційних ресурсів одна з найнижчих як по Україні, так і у Причорноморському рекреаційному районі (для порівняння цей показник у Миколаївській області становить 58 %, Херсонській – 60 %).

Загальний туристичний потенціал Одеської області сьогодні використовується менше ніж на 10 %, що визначає необхідність розробки відповідних регіональних програм розвитку цієї галузі.

На території Миколаївської області понад 120 територій і об’єктів природно-заповідного фонду, регіональні ландшафтні парки «Кінбурнська коса» і «Гранітно-Степове Побужжя», частина Чорноморського біосферного заповідника, 45 заказників, 42 пам`ятники природи, два десятка парків,один з найстаріших та найгарніших в Україні зоопарків [24].

В комплексі рекреаційних ресурсів особливе місце займають розміщені в містах та селах культурно-історичні ресурси. Історико- культурні ресурси знайомлять з багатьма сторінками давніх часів заснування, будівництва, розвитку і життєдіяльності Миколаївщини. В обласному центрі – це будинок штабу Чорноморського флоту 1794р., Офіцерське зібрання 1820р., астрономічна обсерваторія 1827р., Свято-Миколаївська церква 1817р., католицький костел 1896р., синагога 1822р., караїмська кенаса 1841р., старий цвинтар XVIII-XX ст.., водогінна вежа XIX ст. та інші [25].

В с.Парутине Очаківського району – всесвітньовідомий національний історико- археологічний заповідник «Ольвія». Березань – острів в Чорному морі, є складовою частиною історико-археологічного заповідника Національної Академії наук України «Ольвія» [39]. В Новобузькому районі зберіглася Пелагіївська церква ХІХ ст.., в м.Очаків – Свято-Миколаївська церква, в м.Первомайську – Свято-Катеринівська церква та інші. В Миколаєві та інших населених пунктах активно діють музеї, виставкові зали, експозиція який постійно поповнюється. Безліч пам’ятників, скульптур, прикрашають Миколаївщину [39].

Основні рекреаційні зони Миколаївщини знаходяться в південній частини області, на узбережжі Чорного моря та лиманів. У цих зонах зосереджено 169 рекреаційних закладів. Як і у попередні роки, Миколаївщина за кількістю оздоровлених осіб посіла шосте місце серед регіонів України. Крім того, в 2014 році на Миколаївщини налічувалось 95 різних типів готелів та інших місць для тимчасового проживання на 13,3 тис. місць. При цьому, послуги саме готельного сервісу надавали 18 готелів та 1 готельно-офісний центр. По забезпеченості готельними та іншими місцями для тимчасового проживання серед областей південного регіону Миколаївщина посідає друге місце (11,1 місць на 1000 жителів) після Херсонщини (19,7) [33].

Що стосується розвитку бізнесу з організації подорожувань у 2014 році, то наявна фінансово-економічна криза суттєво обмежила можливості подорожуючих, а відтак – негативно вплинула на діяльність підприємств, які займаються організацією подорожувань. Обсяг реалізованих ними послуг за січень – серпень 2013 р. зменшився порівняно з відповідним періодом 2014р. на 45,2% (у порівняних цінах) та склав 4,6 млн.грн.

Таблиця 2.2.1.

Кількість туристів та екскурсантів Миколаївської області, обслуговуваних субєктами туристичної діяльності, осіб [37]

	9 місяців
	2012	2013	2014
Всього туристів	47661	46269	27838
Іноземних туристів	6196	5059	3307
Громадян області, які виїзджали за кордон	5137	6229	4795
Туристів, охоплених внутрішнім туризмом	36328	34981	19736
Всього екскурсантів	17783	15207	9334

Данні таблиці 2.2.1. свідчать, що пріоритетними залишаються внутрішній та виїзний туризм, хоча за січень-вересень 2014 року існує тенденція скорочення виїзного потоку на 1434 осіб в порівнянні з аналогічним періодом 2013 року. Що стосується іноземних туристів, то в 2014 році існувала стабільна тенденція до скорочення їх кількості на 1752 особи в порівнянні з 2013 році [37].

Така тенденція, що склалась на сучасному туристичному ринку Миколаївщини негативно впливає на економіку області, сприяє витоку ресурсів за кордон. Тому першочергове завдання створювати програми по просуванню туристичного продукту Миколаївщини, як в Україні, так і за кордоном (додаток А).

Стосовно туристсько-рекреаційних ресурсів, то варто відзначити, що історико-культурні туристсько-рекреаційні ресурси Херсонської області багаті та унікальні. Це підтверджує, по-перше, їх приналежність до різних історичних епох – від знахідок найдавніших стоянок до свідчень про культуру кіммерійців, скіфів, сарматів, греків; древніх слов’ян; запорізьких козаків, татар, турків, росіян. По-друге, тільки на цій території взаємодіють та змінюють одні одних Скіфське царство, грецькі колонії-міста; слов’янські поселення; Запорізька (Кам’янська) Січ та Кримське ханство; Османська Туреччина; Російська імперія. Найбільшими історико-культурними туристичними ресурсами, де практично представлені всі історичні епохи, володіють безпосередньо близькі до Дніпра Нововоронцовський, Білозерський, Верхньорогачицький, Горностаївський, Великолепетиський, Каховський, Цюрупинський, Голопристанський райони. Курганні пам’ятки є практично у всіх районах. Пам’ятниками та пам’ятними місцями і подіями вирізняються Генічеський, Асканівський, Скадовський рекреаційні центри, Каховсько-Бериславський та Херсонсько-Білозерсько-Голопристанський вузли [7].