11. Наведіть приклад евристичної бесіди, що розгортається під час уроку дедуктивно.

Розглянемо приклад евристичної бесіди при вивченні теми “Предмет і завдання образотворчого мистецтва”. Вчитель, бажаючи провести учнів до відповіді про значення образотворчого мистецтва в житті суспільства, починає розмову з наступного питання: “Завдяки чому люди спілкуються між собою?”. Учні в якості засобів спілкування називають сову, писемність. Вчитель доповнює їх розповіддю про можливості спілкування за допомогою жестів і задає наступне запитання: “Чи однакові можливості у цих засобів спілкування?”. За допомогою вчителя учні підходять до висновку про обмеженість можливостей усіх засобів спілкування. Після цього вчитель ставить заключне питання: “Чи є такий засіб, який міг найбільш повно передавати інформацію від однієї людини до іншої?”. Якщо учні затрудняються відповісти, вчитель може виставити рисунок, на якому зображений, наприклад, живопис на стіні, що безумовно, наштовхне їх на правильну відповідь: найбільш давнім і довершеним засобом спілкування між людьми був і залишається рисунок.

12. Довести що процес навчання є системою. Яке практичне значення має уявлення вчителя про процес навчання як систему, що функціонує під час уроку?

Сучасна педагогічна теорія представляє педагогічний процес як динамічну систему. Слово «система» означає цілісність, яка являє собою єдність закономірно розташованих і взаємопов'язаних частин. Основними ознаками системи є:

а) наявність компо нентів, які можна розглядати у відносній ізольованості, поза зв'язками з іншими процесами і явищами;

б) наявність внутрішньої структури зв'язків між цими компонентами ;

в) наявність певного рівня цілісності, ознакою якої є те, що система завдяки взаємодії компонентів одержує інтегральний результат;

г) наявність у структурі системоутворюючих зв'язків, які об'єднують компоненти, як блоки, частини в єдину систему;

д) взаємозв'язок з іншими системами.

Компонентами системи, в якій протікає педагогічний процес, є педагоги, вихованці та умови виховання.

Педагогічний процес характеризують: ціль, завдан ня, зміст, методи, форми взаємодії педагогів і вихованців, досягнуті при цьому результати. Зазвичай, цільовий, змістовий, діяльнісний, результативний компоненти, утворюють систему. Цільовий компонент процесу містить усю різноманітність цілей і завдань педагогічної діяльності: від загальної мети — всебічного і гармонійного розвитку особистості — до конкретних завдань формування певних якостей чи їх елементів. Змістовий ком понент відображає смисл, що вкладається як у загальну мету, так і в кожне конкретне завдання; зміст, який необхідно за своїти. Діяльнісний компонент передбачає взаємодію педаго гів і вихованців, їх співробітництво, організацію й управління процесом. Результативний компонент процесу характеризує досягнуті зрушення відносно поставленої мети.

Важливою ознакою педагогічного процесу як сис теми є наявність у ньому внутрішньої структури зв'язків між компонентами та їх підсистемами.

Педагогічний процес є не механічним поєднанням процесів виховання, навчання, розвитку, а новім якісним утворенням, } якому всі складові процеси підпорядковуються єдиній меті .

Специфіка процесів зумовлена їх домінуючими функціями. Домінуючою функцією процесу навчання є навчання, процесу виховання — виховання, процесу розвитку — розви ток. Проте кожен з названих процесів у цілісному педагогіч ному процесі виконує і супутні функції. Так, зокрема, виховання здійснює не лише виховну, а й розвиваючу та освітню функції; навчання — виховну і розвиваючу. Цей характер взаємозв'язків відбивається на меті, завданнях, змісті, формах і методах органічно невіддільних процесів. Так, наприклад, у змісті навчання переважає формування наукових уявлень, засвоєння понять, законів, принципів, теорій, які згодом зна чно впливають на розвиток та вихованість особистості. У змісті виховання домінує формування переконань, норм, пра вил, ідеалів, ціннісних орієнтацій, установок, мотивів та ін., проте водночас формуються й уявлення, знання та вміння. Обидва процеси ведуть до головної мети — формування особистості, але кожен з них сприяє досягненню цієї мети влас тивими йому засобами.

Отже, педагогічний процес не можна зводити лише до навчання чи виховання. Він є новим якісним утворенням, для якого характерні цілісність, спільність та єдність.

13. Як досягнути того щоб під час проведення уроків учні були уважними? Керування увагою — одна з найтонших і ще дуже мало досліджених сфер педагогічної праці. Щоб керувати увагою, треба глибоко знати психіку дитини, її вікові особливості. Тому, що оволодіти увагою можна, лише створивши, утвердивши, зберігши її певний внутрішній стан — емоційне піднесення, інтелектуальне натхнення, пов’язане з почуттям панування над істиною, з переживанням розумової гордості.

Цей стан треба створювати всією системою розумового виховання. Стан емоційного піднесення, про який іде мова, неможливо створити якимись спеціальними способами на самому уроці, наприклад, тільки вдало підібраними засобами наочності. Цей стан залежить від багато чого — від культури думки й почуття, від кругозору учня.

Оволодіння увагою — це дуже тонкий, філігранний вплив педагога на мислення дитини. Я знаю, наприклад, що учні протягом року вивчатимуть із зоології багато на перший погляд нецікавого — будову організму черв’яків, їх життєдіяльність. Під час вивчення цього матеріалу ніяк не оволодієш увагою дітей, якщо в їхній свідомості не буде думок, за які, як кажуть, «можна зачепитися». Увага учнів тут передбачає знання ряду істин, у світлі яких зовсім нецікавий матеріал сприйматиметься як цікавий. Такими істинами в цьому випадку є: роль корисних черв’яків (наприклад, дощового) в утворенні ґрунту, в життєдіяльності рослин, загальна рівновага між явищами природи, прихована від погляду залежність одних явищ від інших.

14. «Кожний раз, коли треба поговорити із учнем про його вчинок, в якому виявляється складні суперечливі сторонни його душі, я завжд відкладаю цю бесіду на декілька днів» (В.Сухомлинський) Чому? Що забезпечує ефективність індивідуальної робот з учнем? Мистецтво і майстерність педагога якраз і полягає в умінні поєднувати щирість з мудрістю.

Іноді треба почекати з ухваленням рішення, дати «відстоятися» відчуттю. Кожного разу, коли треба поговорити з учнем про його вчинок, в якому виразилися складні, суперечливі рухи його душі, я завжди відкладаю цю бесіду на декілька днів. Емоційність ваших слів, вашого звернення до розуму і серця вихованця від цього стане ще повніше, тому що відчуття в таких випадках як би ушляхетнюється мудрістю ваших думок. І думки ваші, слова ваші доходять при цьому до глибини серця вихованця, тому що вони відчуті, як би насищені хвилюваннями вашого серця. Це уміння — уміння настроювати себе на задушевну розмову з учнем, особливо з підлітком, виключно важливо в тон майстерні педагогічних засобів, яку повинен створити для себе кожен вчитель. Це уміння треба виховувати в собі, створювати, удосконалювати, «відшліфовувати», робити тоншим і дієвішим.

Виховуючи це уміння, необхідно глибоко проникати в душу дитини, вдумуватися в те, чим він живе, як він дивиться на світ, що є для нього люди, що оточують його.

Щоб стати справжнім вихователем, треба пройти цю школу щирості — протягом тривалого часу пізнавати серцем все, чим живе, що думає, чому радіє і чим турбується ваш вихованець. Це одна з найтонших речей в нашій педагогічній справі. Якщо ви наполегливо опановуєте нею — ви будете справжнім майстром.