2.2 Аналіз ризику з використанням методів

Ефективність у загальному вигляді – будь-яка результативність (виробництва, управління, праці).

В умовах невизначеності ситуації корисно розраховувати:

• очікуване значення;

• середнє квадратичне відхилення;

• коефіцієнт варіації.

Очікуване значення показника – середня зважена, де в якості ва­ги використовуються імовірності відбуття подій, а в якості величин, що усереднюються - значення показника при кожному з можливих варіантів. Це можна зобразити формулою(1):

(1)

де А–очікуване значення,

Аі –значення при і-тому варіанті;

Pi – імовірність настання і-того варіанту

Середнє квадратичне відхилення (2)розраховується як квадратний корінь із середньозважено­го квадрату відхилень від очікуваного значення, тобто:

(2)

Середнє квадратичне відхилення – це абсолютна міра ризику. Чим вище середнє квадратичне відхилення, тим вищий ризик.

Коефіцієнт варіації (cv) є мірою відносної дисперсії, (відносний ступінь ризику).(3)

(3)

Механізм реалізації рішень визначає:

-оформлення організаційної документації по реалізації рішення і доведення його до виконувачів;

-роз'яснення виконувачам змісту рішення, його важливості і необхідності;

-конкретизація задач по кожному виконавцю (управлінський персонал, цех, відділ т. д.) з внесенням уточнень коректив в їх змісті;

-призначення відповідних виконавців або утворення системи відповідальності за реалізацію певних задач рішення; організація всеохоплюючого, постійно діючого його стимулювання і контролю за ходом його виконання.

Для менеджера важливо вміти використовувати різні методи прийняття рішень, зокрема використовувати метод причин і результатів, який використовується для аналізу і вирішення самих різних виробничих завдань. Схема метода представляє собою графічно-впорядковане представлення факторів, що впливають на об'єкт аналізу. Перевагою даного методу є то, що він дає певне представлення про фактори, що впливають на об'єкт аналізу, про причинно-наслідкові зв'язки цих факторів.[10]

Матриця оцінки наслідків реалізації рішення нале­жить до простих, але наочних методів вибору кращого варіанта рішення. Суть цього методу полягає у тому, що в матрицю заносять усі можливі майбутні наслідки (як позитивні, так і негативні) реалізації рішення (події). Ефективність розраховується множенням ймовірності настання події на її значення у складі всіх можливих по­дій, що відбудуться внаслідок реалізації рішення. Ця матриця не гарантує, що відібраний варіант рішення буде високоякісним, оскільки при її складанні можуть бути-допущені помилки в оцінці важливості події чи ймовір­ності її настання. Однак корисність складання матриці безсумнівна, оскільки в ході цього процесу доводиться продумувати багато альтернативних наслідків рішення. При цьому ці наслідки фіксуються письмово і системати­зуються.

Методи теорії ігор. Теорія ігор – математична тео­рія конфліктних ситуацій, тобто таких, у яких зіткнулись інтереси двох чи більше сторін, які добиваються різних цілей. Теорія ігор розглядає задачі, типові для військової справи, конкурентної боротьби та ін. Суть ігрового прий­няття рішення полягає в тому, щоб врахувати можливі дії сторін, які беруть участь у ситуації (конфлікті). При цьому конфліктом вважають не обов'язково напружені відносини між різними сторонами. В теорії ігор під кон­фліктом розуміють будь-яке незбігання інтересів сторін. На вибір рішення (стратегії поведінки) впливають: мож­ливий варіант дій суперника; кількісний результат (виграш, програш), до якого приведе певна сукупність ходів. Стратегію, яка приведе до найвищого виграшу в грі з врахуванням можливих дій суперника, приймають як рішення.

Вибір оптимальної стратегії досягається побудовою досить складних матриць. Тому в практичній роботі ме­неджера теорія ігор не може надати практичної допомо­ги у вирішенні проблем. Однак це не означає, що менед­жер не зможе прийняти такого рішення, де йому необхід­но врахувати рішення свого суперника. Наприклад, плануючи маркетингові заходи, менеджер обов'язково повинен продумати можливі дії своїх конкурентів.

Дерево рішень. Побудова «дерева рішень» ґрунтується на знанні елементів теорії графів та теорії ймовір­ності і тому є досить ефективним методом, який дає змо­гу з'ясувати розгалуження проблем та рішень і краще оцінити наявність альтернатив та кількість їх.

Аналіз рішень. Аналітично-систематизаційний метод передбачає відхід від послідовності кроків, описаних ви­ще. При застосуванні цього методу заключним етапом прийняття рішення є його системний аналіз, який здійс­нюється у такій послідовності.

1. Визначають привід для рішення - мету (намір).

2. Розробляють цільову установку, тобто чітко визна­чають предмет рішення; що конкретно прагнуть досягти; які заходи є для цього.

3. Класифікують та оцінюють цільові установки ­-­­ встановлюють цілі, яких прагнуть досягти, їх обов'язко­вість, реальність, оцінюють бажані цілі.

4. Розробляють та зважують альтернативи – їх оці­нюють з погляду обов'язкових та бажаних цілей, відки­дають альтернативи, якщо, бажана (необхідна) ціль не може бути досягнута. Приймають попередній варіант рішення за показником ступеня досягнення цілі.

5. Виявляють негативні наслідки, ризик, оцінюють їх ймовірність та важливість та приймають остаточне рішення.

Аналіз ризиків можна підрозділити на: якісний і кількісний. Якісний аналіз дозволяє визначити фактори і потенційні зони ризику, виявити можливі його види. Кількісний аналіз спрямований на те, щоб кількісно виразити ризики, провести їхній аналіз і порівняння. При кількісному аналізі ризику використовуються різні методи. В даний час найбільш розповсюдженими є: ·статистичний метод; ·аналіз доцільності витрат; ·метод експертних оцінок; ·аналітичні методи; ·метод аналогій; ·аналіз фінансової стійкості підприємства й оцінка його платоспроможності. Статистичний метод полягає у вивченні статистики втрат і прибутків, що мали місце на даному чи аналогічному підприємстві, з метою визначення імовірності події, установлення величини ризику. Імовірність означає можливість одержання визначеного результату. Величина, чи ступінь ризику, виміряється двома показниками: середнім очікуваним значенням і мінливістю можливого результату. Середнє очікуване значення зв'язане з невизначеністю ситуації, воно виражається у виді середньозваженої величини всіх можливих результатів [Е(х)]. де імовірність кожного результату (А) використовується як частоту ваги відповідного значення (х) [11].У загальному вигляді це можна записати так: Е(х) = А₁х₁+ А₂х₂+ ... + А_nх_n Припустимо, що при просуванні нового товару захід А з 200 випадків давав прибуток 20,0 тис. грн. з кожної одиниці товару в 90 випадках (імовірність 90 : 200 = 0,45), прибуток 25,0 тис. грн. у 60 випадках (імовірність 60 : 200 = 0,30) і прибуток 30,0 тис. грн. у 50 випадках (імовірність 50 : 200 = 0,25). Середнє очікуване значення прибутку складе: 20,0 х 0,45 + 25,0 х 0,30 + 30.0 х 0,25 = 24. Здійснення заходу Б з 200 випадків давало прибуток 19.0 тис. грн. у 85 випадках, прибуток 24,0 тис. грн. у 60 випадках, 31,0 тис. грн. у 50 випадках. При заході Б середній очікуваний прибуток становитиме: 19,0 - (85 : 200) + 24,0 (60 : 200) +31,0-(50: 200)₌23,8.

Порівнюючи величини очікуваного прибутку при вкладенні капіталу в заходи А и Б, можна зробити висновок, що величина одержуваного прибутку при заході А коливається від 20,0 до 30,0 тис. грн., середня величина складає 24.0 тис. грн.; у заході Б величина одержуваного прибутку коливається від 19,0 до 31,0 тис. грн. і середня величина дорівнює 23,8 тис. грн.

Дисперсія являє собою середнє зважене з квадратів відхилень дійсних результатів від середніх очікуваних:

å(х-і)²А Коефіцієнт варіації — це відношення середнього квадратичного відхилення до середньої арифметичної. Він показує ступінь відхилення отриманих значень. V=а/e*100

де V – коефіцієнт варіації, %; а - середнє квадратичне відхилення; е – середнє арефметичне. Коефіцієнт варіації дозволяє порівнювати мінливість ознак, що мають різні одиниці виміру. Чим вище коефіцієнт варіації, тим сильніше мінливість ознаки. Встановлено наступну оцінку коефіцієнтів варіації: ·до 10% — слабка; ·10—25% — помірна; ·понад 25% — висока. У цьому випадку середнє квадратичне відхилення складає: ·у заході А: 4,06; ·у заході Б: 4,905. Коефіцієнт варіації: для заходу А:V_А= 16,917; для заходу Б: V_Б= 20,609. Коефіцієнт варіації при вкладенні капіталу і захід А менше, ніж при заході Б. Отже, захід А сполучений з меншим ризиком, а виходить, переважніше. Дисперсійний метод успішно застосовується і при наявності більш ніж двох альтернативних ознак.