Розділ іі. Теорія політичних еліт р. Міхельса

2.1. Внесок р.Міхельса у розвиток соціології

Роберт Міхельс (1876 - 1936 рр..) – один з визнаних «авторитетів» сучасної західної політичної соціології. Політичні переконання і орієнтації Міхельса неодноразово і різко змінювалися, пройшовши кілька стадій від анархічного соціалізму та соціал-демократичної ідеології націоналізму і антидемократизму. Ранні роботи Міхельса, в яких знайшло вираз його захоплення дрібнобуржуазним анархічним соціалізмом, мають в основному етико-соціальний зміст і як такі не належать до його політичної соціології. В центрі уваги політичної теорії Міхельса перебувала криза інститутів та ідеології парламентарної демократії, викликаний переходом «класичного» буржуазного суспільства до імперіалізму. Головна мета цієї теорії – доказ практичної неможливості здійснення принципів демократії в силу певних характеристик політичної організації буржуазного суспільства і олігархічних тенденцій» в масових політичних організаціях – партіях, профспілках, групах і т. д.

Розуміння Михельсом науковості цілком випливає з протиставлення «моральної» (ціннісного) і «об'єктивного» (що стоїть поза цінностями) типів мислення. Цей аспект підходу сформувався під впливом гносеологичних принципів М. Вебера і в. Парето (модифікований позитивізм). Проблеми соціальної обумовленості теорій і типів мислення, кореляції між соціальною позицією дослідника і змістом його концепцій Міхельс не аналізував. Критика Михельсом парламентарної демократії виражала погляди і настрої тих верств дрібної буржуазії, які склали первинну масову базу фашизму. Теоретичні погляди Махельса на парламентарну демократію склалися в рамках двох концепцій, що містять у зародку найважливіші елементи еклектичної ідеології раннього фашизму, а саме – французького теоретичного синдикалізму (Р. Лагардель, Ж. Сорель) і італійського елітизму (Р. Моска, В. Парето). У першій концепції Міхельс запозичив основні положення критики «парламентарної еволюції» соціалістичних партій Західної Європи, у другий – вимога заміни парламентаризму диктатурою «енергетичної меншини» на чолі з харизматичним лідером. Своєрідність політичної теорії Міхельса полягає в тому, що він обгрунтував і розвинув ці положення за допомогою методології німецької теоретичної соціології (М.Вебер). Завдання соціології Міхельс бачив не в створення комплексних теоретичних систем, а в «непорочному поясненні» причинних тенденцій і контртенденций соціального життя. При цьому він вважав, що така задача може бути поставлена до вирішення чисто «науково». Міхельс зробив спробу встановити причинні фактори стратифікації структур влади в масових демократичних організаціях буржуазного суспільства. Він писав: «Комплекс тенденцій, що перешкоджає здійсненню демократії, насилу піддається розплутуванню і систематизації... Ці тенденції лежать, по-перше, в сутності людської природи, по-друге, в сутності політичної боротьби, і по-третє, в сутності організацій. Демократія веде до олігархії, перетворюється в олігархію. Висуваючи цю тезу, ми далекі від того, щоб виносити обвинувальний вирок або моральне засудження будь-яких політичних партій чи режимів. Подібно всім соціологічним законам, закон, що виражає прагнення будь-якого людського об'єднання до формування ієрархії, стоїть по той бік добра і зла»

Міхельс стверджував, що його концепція покликана суттєво доповнити і уточнити марксизм у ряді найважливіших пунктів: «Не існує ніякого протиріччя між вченням, згідно з яким історія – це процес безперервної класової боротьби, і тим вченням, за яким класова боротьба приводить до створення нової олігархії. Вчення про політичні класи є незаперечно марксистським». Всупереч заявам Міхельса, обидва вчення розрізняється по своїй гносеології, змісту категоріального апарату і розуміння причинності в області політики. Згідно із Міхельсом, «феномен олігархії пояснюється частково психологічно (психологія мас і психологія організацій), частково органічно (закони структур організацій), причому головна роль належить першій групі чинників.

Учений вважав, що поведінка «панівного класу» в умовах буржуазної демократії визначається впливом фактору мас на політичний процес, Категорія «маси» в його концепції має переважно психологічний зміст, оскільки вона описує не соціально-політичну структуру буржуазного суспільства, а сукупність психічних властивостей, що характеризують тип «масової людини» епохи імперіалізму. До них Міхельс відносить:

• політичну індиферентність;

• некомпетентність;

• потребу в керівництві;

• почуття вдячності вождям;

• потреба в шануванні лідерів;

• стадність (зникнення особистості) і т. д.

Серед груп, що претендують на владу в рамках буржуазної демократії, найбільш ефективними виявляються ті групи, які здатні забезпечити підтримку своїм цілям з боку організованих мас. При цьому сам «принцип організації», який є необхідною умовою керівництва масами, неминуче призводить до виникнення ієрархії влади.

Згідно із концепцією Міхельса, олігархічна структура влади виникає в процесі взаємодії трьох груп факторів :

1. технічних властивостей політичної організації;

2. психічних властивостей організованих мас;

3. психічних характеристик політичних лідерів.

Головне значення відводилося мотивації висування політичних вождів як з боку групи, так і з боку індивідів, що займають позиції влади. Склалася ієрархічна структура влади, що, на думку Міхельса, розвивається далі за своїм внутрішнім законом, відтворюючим олігархічні тенденції в розширюваних масштабах. Поступовий перехід від «спонтанного лідерства» до «олігархії» відбувається через дві стадії:

1. «професійного» лідерства;

2. «стабілізованого» лідерства.

Схема Міхельса певною мірою збігається з концепцією «рутинізації харизми» його друга М. Вебера, оскільки в обох випадках мали місце спроби визначити зміст політичної влади за допомогою психологізованих поведінкових конструкцій.

Весь кодекс тенденцій, що ведуть до виникнення олігархічної структури влади, Міхельс у своїй найбільш відомій соціологічної роботі «Соціологія політичних партій» (1911) назвав «залізним законом олігархії». Безпосереднім об'єктом даного дослідження Міхельса був реальний процес бюрократизації західноєвропейських соціал-демократичних партій, що входили в II Інтернаціонал. Міхельс був добре знайомий з їх організаційною структурою, оскільки він сам був членом Соціалістичної партії Італії (в 1907 році він навіть був її делегатом на соціалістичному конгресі в Штутгарті), а в 1907-1908 р. брав діяльну участь у роботі Марбургской секції НСДП.

Психологізм – основний метод політичної соціології Міхельса, яка являє собою один із варіантів соціологічної теорії еліт. Хоча Міхельс аналізував взаємозв'язок між соціальною та політичною структурами буржуазного суспільства початку XX століття, в основі його підходу лежить теза про те, що «елітарний характер нації» прагне до втілення в панівних групах, інакше кажучи, політична еліта є продукт національної психіки. Різні школи сучасної західної соціології і політології визнають авторитет Міхельса в області соціології політичної влади і політичних партій, що пояснюється наступними факторами:

• основні проблеми політики, яким Міхельс прагнув дати пояснення, зберігають свою актуальність для сучасної політичної соціології (політичні еліти, лідерство, партії, бюрократія і т. д.);

• методологія дослідження Міхельса – т. зв. «психологічний детермінізм» – отримала широке застосування в сучасній західній соціології і політології;

• категоріальний апарат теорії політичних організація Міхельса допускає прагматичне використання його різних елементів в залежності від цілей, що ставить перед собою дослідник.

В наступному підрозділі деталізовано розглянуто аналіз концепції Міхельса, яка мала найбільший вплив на формування політичної соціології, а саме – концепція еліт.