32. Промисли і ремесла в хіv-xvIст.

Наприкінці XIV - першій половині XVI ст. на українських землях розвивалися землеробство, ремесла, торгівля, розбудо­вувалися старі й виникали нові села та міста. В землеробстві поряд з перелогом і двопіллям поширюється трипілля. З ос­таннім пов'язане угноєння ґрунту та використання плуга і сохи (із залізними лемешами). Трипільна система й плугова оранка здебільшого застосовувалася в господарствах феодалів. У різних місцевостях України рівень розвитку землеробства не був однаковим. У Східній Галичині, на Поділлі, Волині, в центральних районах Київщини застосовувалася трипільна, на Поліссі, Півдні Київщини й Переяславщині - вирубна та пере­логова системи.

Крім землеробства, розвивалися тваринництво, городницт­во, садівництво, бджільництво. Не втрачали важливого значен­ня в господарському житті рибальство і мисливство.

Переробкою сировини займалися у феодальних господар­ствах. Одним з основних джерел прибутків феодалів було млинарство. Млини переважно були водяними. З XVI ст. по­ширюється переробка деревини: в господарствах панів вироблялася велика кількість дьогтю, смоли, поташу, вончосу (тесу). Розвинутими промислами на Україні в XV — XVI ст. були також солеваріння (в Прикарпатті) та видобування руди на руднях (особливо на Волині й Поліссі).

Промисли відігравали значну роль і в селянському госпо­дарстві: селяни виготовляли сукно і полотно, гончарний посуд, металеві, дерев'яні предмети для господарського та побутового вжитку тощо.

З розвитком внутрішнього й зовнішнього ринків зростала потреба феодалів в грошах, і частина натуральної данини за­мінювалася на грошову. З середини XV ст. всі витрати і штра­фи вже стягалися грішми.

Наприкінці XIV — у першій половині XVI ст. поглиблю­вався суспільний поділ праці, розвивалися міські ремесла. Цен­трами ремісництва були Київ, Львів, Луцьк, Кам'янець та інші міста. Наприклад, у Києві у XV ст. працювали кравці, кушніри, шевці, стригалі вовни, ювеліри-золотарі, зброярі, сідлярі, ковалі, теслярі, винники, пекарі, рибалки та ін.

Міста були центрами ремісничого виробництва. Тут працювали ремісники різних фахів - усього дослідники відзначають існування в містах України близько 120 ремісничих спеціальностей.

Ремісники об'єднувались в особливі організації - цехи - зі своїми статутами, виробничими посадовими особами. Цех мав судову владу над своїми членами, обкладав їх податками, в разі потреби створював власне ополчення для оборони міста. Члени цеху поділялися на три категорії: майстри, підмайстри, учні. Для переходу учня в підмайстри, а підмайстра в майстри потрібно було не лише продемонструвати певне вміння, але й внести суму в касу цеху та влаштувати частування. Посадовими особами цеху були цехмістри (звичайно їх було два), "столові" (помічники цехмістрів), писар.

Спочатку цехи об'єднували ремісників різних фахів. Згодом їх кількість зростала. Якщо у Львові в XIV ст. було всього 4 цехи, то в 1425 році - вже 10, а в 1579 р. - 20. У кінці XVI ст. до львівського кравецького цеху належали 73 майстри, а до цехів бляхарів та годинникарів - лише по 4. Довгий час львівські цехи вважалися зразковими . Цехи з інших міст запозичували у них свої статути. Статути вимагали від майстрів виробляти товари певної якості, зокрема й для бідних. У статутах передбачались провини, за які члени цеху сплачували штраф грошима або воском: вештання по місту, гра в карти, пияцтво тощо.