38. Наслідки Берестейської унії для України.

Після прийняття Берестейської унії почалася відкри­та експансія католицизму на українські землі. Прибічни­ки унії з православного духовенства почали впроваджува­ти її силою. Так, єпископ Потій особисто очолив похід проти Іллінського православного монастиря на Волині, ченці якого виступили проти рішень Берестейського цер­ковного собору. Монастир було пограбовано і спустошено. Засобом упровадження унії було також «право презенти»,що його використовували магнати, призначаючи уніатів священиками в церквах своїх маєтків. Уніати силою за­хоплювали великі православні монастирі та парафіяльні церкви, деякі розоряли. Це активізувало виступи україн­ського населення проти унії. У 1620р. спалахнуло повстання православних міщан Луцька, яким місцеві власті заборонили будувати церкву і школу. 1629року селяни відмовилися виконувати повинності на користь ченців Дерманського монастиря, які прийняли унію. Міщани Острога у 1638р. виступили проти закриття православ­них храмів.

На початку 30-х років XVIIст. польська влада змуше­на була видати «Статті для заспокоєння руського народу»,які узаконювали діяльність православної церкви. Проте наступ католицизму та уніатства в Україні тривав.

Оцінку Берестейської унії та її наслідків для українсько­го народу дав І. Франко: «Укладена за мотивами далеко більш політичними і адміністративно-дисциплінарними, ніж догматично-релігійними, Берестейська унія відразу внесла величезний фермент в лоно руського (тобто україн­ського — прим. авт.) народу, спричинила тимчасовий запал, пожвавлення, інтелектуальний рух, жваві диспути, ...та в кінцевому підсумку ослабила Русь, деморалізувала її нена­вистю братів до братів, взаємним недовір'ям і нетерпимістю і була однією з причин козацьких війн, які принесли Украї­ні "руїну", а Польщі — зародок політичного занепаду

Посилення економічного і національно-релігійного гніту приво­дило до зростання протесту в усіх верствах українського суспільства.

У панівних колах виникла православна магнатсько-шляхет­ська опозиція з князем Василем-Костянтином Острозьким.

Виникла опозиція і серед міщан, які наповнили новим змістом таку легальну форму відстоювання своїх прав, як братства. Вперше братства на території України згадуються у документах 1460-80-х рр. стосовно Львова і Луцька. Означали тоді вони ремісничі цехи, куди входили православні майстри, і нічим не відрізнялися від західноєвропейських. Зовсім інше обличчя мають братства, що виникають з другої половини XVIст. Хоча спочатку формувались вони на основі цехових братств і перейняли від них такі організаційні принципи, як внески за вступ і членство, щорічні вибори старшин, власне судочинство, систему штрафів і покарань та такі функції, як контроль за діяльністю своїх членів, взаємна підтримка, допомога членам братства, які потрапили у скруту, і сім'ям померлих братчиків. Але були й значні відмінності.

У братства мали право вступати не тільки ремісники, а й усі православні будь-якого стану: шляхтичі, священики, купці, вихідці зі селян. Братства організовувалися навколо певної церкви, іменем якої і звалися. Наприклад, Львівське Успенське братство, Київське Богоявленське. Основною турботою була допомога православній церкві у захисті народу від духовного і колоніального гноблення: окатоличення, ополячення. З цією метою братства організовують школи, друкарні; слідкують, щоб духовенство сумлінно ставилося до своїх обов'язків. Усі члени братства були формально рівноправні як у діяльності, так і в покараннях - аж до відлучення від церкви. У братства приймали і жінок.