2) Причини невдач радянських військ

У перші місяці війни виявилися серйозні помилки, допущені керівництвом країни в передвоєнні роки.

Аналіз широкого спектру історичної літератури дозволяє виділити наступні основні причини поразок Червоної Армії в перші місяці Великої Вітчизняної війни:

-Прорахунки вищого політичного керівництва СРСР про терміни нападу Німеччини;

- Якісне військову перевагу противника;

- Запізнювання стратегічного розгортання Радянських Збройних Сил на західних кордонах СРСР;

- Репресії в Червоній Армії;.

Прорахунки вищого політичного керівництва срср про терміни нападу Німеччини

Однією із серйозних помилок радянського керівництва слід вважати прорахунок у визначенні можливого часу нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз. Ув'язнений з Німеччиною у 1939 році пакт про ненапад дозволяв Сталіну і його найближчому оточенню вважати, що Німеччина не ризикне порушити його в найближчі терміни, і у СРСР ще є час для планомірної підготовки до можливого відбиття агресії з боку противника. Крім того, І.В. Сталін вважав, що Гітлер не почне війну на два фронти-на заході Європи і на території СРСР. Радянський уряд вважав, що до 1942р. вдасться перешкодити залученню СРСР у війну. Як видно, це переконання виявилося помилковим.

Незважаючи на явні ознаки наближення війни Сталін був упевнений, що він зможе дипломатичними і політичними заходами відтягнути початок війни Німеччини проти Радянського Союзу. Погляди Сталіна повністю поділяв Маленков, був у ті роки секретарем ЦК партії. За 18 днів до початку війни на засіданні Головного Військового ради він виступив з різкою критикою проекту директиви про завдання партполітработи в армії. Маленков вважав, що цей документ складений з урахуванням близької можливості нападу і тому не придатний в якості керівного вказівки військам: «Документ примітивно викладено, як ніби ми завтра будемо воювати» [5, с.58] Не приймалися до уваги розвіддані від численних джерел. Не надавалося належного значення достовірним повідомленнями радянських розвідників, у тому числі знаменитого комуніста, героя Радянського Союзу Р. Зорге. Але разом з тим треба зазначити, що часто відомості були суперечливими, утруднювали аналіз інформації і не могли сприяти розкриттю головної мети дезінформації нацистських спецслужб - досягти раптовості першого удару вермахту. Розвіддані надходили до уряду з таких джерел як - ГРУ; - Зовнішня розвідка ВМФ; -НКДБ. Дуже негативне значення мало укладення начальника ГРУ генерала-лейтенанта Ф.І. Голікова від 20 березня 1941р. про те, що інформація про підготовку нападу Німеччини на СРСР слід вважати помилковою і що виходить від англійців чи навіть від німецької розвідки. Багато дезінформації надходило по дипломатичних каналах. Радянський посол у Франції відіслав у Наркомзаксправ 19 червня 1941р. таке повідомлення: «Зараз тут всі журналісти базікають про загальну мобілізацію в СРСР, про те, що Німеччина висунула нам ультиматум про відділення Україні і передачу її під протекторат Німеччини та інше. Чутки ці йдуть не лише від англійців і американців, але і їх німецьких кіл. Мабуть, німці, користуючись цією агітацією, і готують рішучу атаку на Англію ». [1, с.49]. СРСР сподівався, що оголошення війни відбудеться ближче до 1942 р. і з пред'явлення ультиматуму, тобто дипломатичним шляхом, як це було в Європі, а зараз велася так звана «гра нервів».

3) Передумови реформ.

У 1978 р. навіть для комуністичних лідерів Китаю стало зрозуміло, що марксистсько-ленінський погляд на економіку та його втілення в життя ведуть у безвихідь. Це відбулося на тлі оцінки «культурної революції» як національного лиха. Дії Мао були визнані «цілком помилковими», однак його як і раніше називали «великим марксистом, стратегом і теоретиком».

У Китаї набагато раніше «перебудови» у СРСР і реформ і Східній Європі почала здійснюватися спроба реформування економічної системи з огляду на сучасні тенденції розвитку світової економіки. Не відмовляючись від соціалістичних догм і комуністичної ідеології, зважаючи на історичні традиції китайського народу та специфіку нових умов, реформатори на чолі з Ден Сяопіном почали проводити глибокі економічні перетворення в країні.

З грудня 1978 р. почався відлік часу впровадження програми «чотирьох модернізацій»: у промисловості, сільському господарстві, науково-технічній сфері й освіті, а також у військовій сфері.

Суть реформ.

1) Перший етап реформи – в сільському господарстві. Реформи почалися в сільському господарстві. На зміну «народним комунам» прийшов сімейний підряд: земля за договором передавалася селянам, які після виконання його умов могли вільно розпоряджатися результатами своєї праці.

Держава відновила вільні ринки, підвищила закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, почала розвивати багатогалузеву систему господарства в сільській місцевості. Різко зросли матеріальні стимули для селян, що призвело до швидкого розвитку сільськогосподарського виробництва.

Результати реформ виявилися настільки швидко, що це здивувало весь світ. На 1984 р. країна вийшла на рівень виробництва 400 млн. т зерна на рік, що було достатнім для забезпечення її гігантського населення необхідними продуктами харчування. Підвищився добробут китайського селянства.

2) Другий етап реформи – перетворення в промисловості та системі управління. У 1984 р. почали здійснюватися реформи в промисловості та системі управління. У країні був узятий курс на розвиток економіки на ринкових засадах.

- Підприємства одержали більш широкі права.

- Державні заводи і фабрики переводилися на госпрозрахунок.

- Заохочувався розвиток малого і середнього бізнесу.

- Били істотно обмежені права та повноваження адміністративних органів і партійних комітетів. Партійні комітети тепер почали займатися тільки виховною роботою.

- Став здійснюватися принцип розподілу за працею.

Таким чином, стара економічна структура з властивим їй жорстким централізованим контролем поступалася місцем ринковим відносинам. Політика відкритості Китаю зовнішньому світу знайшла своє відображення в законі про спільні підприємства. У 1979 – 1985 рр. у КНР було створено 2300 спільних підприємств.

3) Третій етап реформи – реформи в науково-технічній сфері й освіті. Із середини 1980-х рр. почали здійснюватися реформи в науково-технічній сфері й освіті. Держава виділяла значні кошти на наукові дослідження і проектно-конструкторські роботи. За кордоном купувалися іноземні патенти і ліцензії, підвищувалася науко ємкість виробництва.

Реформи в сфері освіти включали:

- передачу відповідальності за початкову освіту на місцеву владу;

- сприяння розвитку професійно-технічної освіти;

- запровадження 9-річного обов’язкового навчання в школах;

- значне збільшення державного фінансування освіти; - розширення самостійності вузів.

Наслідки реформ.

У результаті впровадження ринкових елементів в економіку темпи зростання виробництва в першій половині 1980-х рр. становили 11-12% на рік. Це був один з найвищих показників у світі. Китай запускає супутники, має довгострокову космічну програму. Доходи міського і сільського населення за цей період збільшилися вдвічі, однак продовжували залишатися досить низькими в порівнянні з іншими країнами. Реформи охопили всю країну, усі сфери життя нації. Принципово змінився спосіб життя людей. Китайці стали більш розкутими, вільними у своєму виборі.

Однак на шляху реформ були й перешкоди. Опирався звиклий до влади партійний апарат. Давали про себе знати негативні явища, викликані до життя ринковим господарством (корупція, контрабанда, інфляція, соціальна напруженість).

Але основна проблема полягає в тому, що введення радикальних реформ і ринкових відносин відбувається в країні, де влада належить комуністичному режимові. Головний догмат китайських комуністів залишається незмінним – «будівництво соціалізму з китайською специфікою».

Білет № 26

1) Меморандум Танака - приписуваний 26-у прем'єр-міністрові Японії Танака Гіїті японський стратегічний документ планування 1927 року, в якому він нібито представив імператорові Хірохіто стратегію завоювання світу. Сьогодні цей документ, як правило, розглядається ученими як підробка. Останнім часом японські спеціалісти із історії міжнародних відносин все частіше вказують на оточення тодішнього маньчжурського диктатора молодого маршала Чжан Сюеляна.

Меморандум Танаки був уперше опублікований у виданні китайської публікації в грудні 1929 року в Нанкине, в китайському націоналістичному виданні.

Меморандум Танаки містить наступні ключові твердження:

• Для того, щоб завоювати Китай, Японія повинна спочатку завоювати Маньчжурію і Монголію.

• Для того, щоб завоювати світ, Японія повинна спочатку завоювати Китай.

• Якщо Японія зуміє завоювати Китай, усі інші малоазіатські країни, Індія, а також країни Південних морів боятимуться японської потужності і капітулюють і не наважиться сперечатися за її права.

Хоча достовірність "меморандуму Танаки" заперечується сучасними дослідниками, в 1930-х і 40-х роках XX століття цей документ сприймався широкою громадськістю як справжній, оскільки агресивні дії Японії дуже точно відповідали описаним в ній агресивним планам: Мукденский інцидент 1931 року, японо-китайская війна в 1937 р., бої на Халхін-Голі в 1939 р., японський вторгнення у французький Індокитай в 1940 рік, і в 1941 рік напад на Перл-Харбор.

2) Рух Опору – це визвольний рух проти зовнішнього і внутрішнього фашизму, нацизму і встановлених ними порядків, за відновлення національної незалежності і державного суверенітету окупованих країн, за більш справедливий і демократичний лад після звільнення.

Форми руху Опору були різними. В одних випадках це були видання підпільних газет, збір і передача союзникам важливої інформації, в інших – саботаж, зриви військових постачань, диверсії, організація партизанських загонів і збройних нелегальних груп.

В окремих країнах окупованої Європи почали формуватися загальні керівні органи руху Опору.

Рух Опору у Франції. У Франції проти окупантів боролося «Вільна Франція» - організація, яку створив генерал Шарль де Голль одразу після окупації країни німцями, а також партизанські загони й підпільні групи, очолювані комуністами та соціалістами. Вже 18 червня 1940 р. Ш. де Голль виступив по радіостанції Бі-Бі-Сі з Лондона і закликав французьких солдатів та офіцерів не складати зброю, вступати до лав організації «Вільна Франція». «Хоч би що сталося, полум’я французького Опору не повинно згаснути і не згасне», - запевнив він. У листопаді 1942 р. французька компартія уклала з Ш. де Голлем договір про спільні дії. У травні наступного року було створено Національну раду Опору, що об’єднала всі сили, які боролися проти окупантів.

Рух Опору в Польщі. У Польщі рух Опору набув великого розмаху. Тут не існувало колабораціонізму (співробітництва) з німецькими окупантами ані як політичної, ані як економічної течії. Терор, геноцид, вкрай жорстокий окупаційний режим не створювали умов для співробітництва. Гітлерівська расистська доктрина мала однією з цілей знищення польської державності й польської нації. 22% населення (6 млн.) гітлерівці встигли знищити. Значний авторитет серед населення мали загони Армії Крайової, керовані з Лондона емігрантським урядом, і загони Гвардії Людової, створені Польською робітничою партією (комуністична партія). Обидва ці військові формування вели боротьбу проти окупантів, хоча між ними існували серйозні розбіжності щодо тактики і стратегії у визвольному русі, майбутнього устрою Польщі, що переростали у відверто ворожі відносини.

Рух Опору в Італії. У Північній і Центральній Італії, окупованих німецькими військами, керівництво рухом Опору здійснювали комітети національного визволення, що складалися переважно з представників демократичних партій. Деякі гірські райони Італії були очищені від окупантів і перетворилися на своєрідні «партизанські республіки», де повновладними господарями були партизанські бригади ім. Дж. Гарібальді.

На території України, Білорусі, в західних районах Росії, окупованих ворогом, партизанський рух набув великого розмаху. Там діяли цілі з’єднання під керівництвом Центрального штабу партизанського руху, створеного у травні 1942 р. Вони застосовували різноманітні методи боротьби – від окремих диверсій до масової рейкової війни. Це відволікало від бойових дій на фронті значні сили гітлерівців. Без перебільшення можна сказати, що партизанська війна в тилу ворога значною мірою сприяла крахові окупаційного режиму на території СРСР. Крім створених Москвою, на окупованих територіях діяли антифашистські національні формування в Латвії, Литві, Естонії, Білорусі, Росії. В Україні впродовж десяти років проти нацизму та більшовизму боролася Українська повстанська армія (УПА), бійці якої зробили значний внесок у боротьбу проти ворога.

Патріотичний і антинацистський рух Опору відіграв визначну роль у перемозі над «коричневою чумою». Його учасники обирали різноманітні форми і засоби боротьби проти ворога за свободу і незалежність своїх країн.

3) На данному етапі розвитку економічних і політичних перетворень, що відбуваються в країнах СНГ ( країнах колишнього СССР) , коли з політичної арени вже пішли головні діючі особи періоду перебудови, поняття "перебудови" все ж залишається суперечливим. Кожен розуміє під цим поняттям щось , що відповідає його політичним поглядам. Хтось каже , що перебудова вже закінчилась, хтось каже, що ще не починалась... Можна давати цьому поняттю багато визначень, проте я, на мій погляд, обрала найширше: перебудова - це сукупність державно-правових, політичних і соціальних явищ і процесів, пов’язаних з реформами і руйнуванням державно-правових й суспільно-політичних інститутів СРСР, що відбувалися в період 1985-1991 років.

Що стосується меж, то їх пояснити дуже легко: 1985 рік - прихід до влади Горбачова й початок реформування ( й руйнування ); 1991 рік - путч, який прискорив процес розпаду СРСР, тобто це та дата , коли СРСР перестав фактично існувати.

Після смерті 12 березня 1985 року Черненка новим Генеральним секретарем ЦК КПРС стає Михайло Сергійович Горбачов. Йому всього 54 роки,і у порівнянні з попередніми генсеками він виглядає досить молодо. Народ після приходу Горбачова до влади очікує змін...

М.С.Горбачов ( народився 1931р.).Президент СРСР в 1990- 91 рр. Генеральний секретар ЦК КПРС в 1985-91 рр. 1966-68 рр.- 1-й секретар Ставропольского міськкому КПРС . 1968-70 рр.- 2-й секретар, з квітня 1970- 1-й секретар крайкому КПРС .