3.1. Специфіка альтруїстичного самогубства в Японії та його відмінність від західного егоїстичного самогубства

Егоїстичний тип самогубства, полягає в розриві соціальних зв'язків між індивідом і групою.  Це вид самогубства, коли індивідуальне «Я» різко протиставляє себе соціальному «Я» і на шкоду цьому останньому, тобто викликається надмірної індивідуалізацією - віддаленням індивіда від суспільства, перестає впливати на нього регулюючим чином. Як вважає Дюркгейм, коли люди об'єднані і пов'язані любов'ю з тією групою, до якої вони належать, то вони легко жертвують своїми інтересами заради загальної мети і з великою завзятістю борються за своє існування. Крім того, свідомість цілі, що постає перед ними, змушує їх забути про особисті страждання. У колективі, як відзначає він, можна спостерігати постійний обмін ідей і почуттів між всіма і кожним, і тому індивід не відданий своїм одиничним силам, а є учасником колективної енергії і знаходить у ній підтримку в хвилини слабості й депресії. [23,с. 29]

У цьому плані, чим більше слабшають внутрішні зв'язки з тією групою, до якої належить індивід, тим менше він від неї залежить і тим більше він буде керуватися міркуваннями свого особистого інтересу. І, як наслідок, Дюркгейм дає визначення егоїстичного самогубства. Підкреслюючи роль суспільства в стабілізації життя людей, він прямо пише, що окремі індивіди настільки пов'язані з життям цілого суспільства, що останнє не може стати хворим, не заразивши їх. Страждання суспільства, за Дюркгеймом, неминуче передаються і його членам. Більш того, суспільство, підкреслюється ним, є мета, якій ми віддали кращі сили нашого існування, і тому відриваючись від нього, ми втрачаємо зміст нашої діяльності. Таким чином, усі розчарування індивіда виражають собою стан розкладу, у якому знаходиться суспільство.

Цей індивідуалізм приводить до того, що людина перестає розміряти свої бажання з потребами оточуючих його людей. Людина переходить рубіж, що відокремлює його від смерті, коли його бажання не співпадають з можливостями до їх задоволення. [55,с. 126]

Егоїзм є не допоміжним фактором, а першопричиною. Якщо розриваються пута, що об'єднують людину з життям, то це відбувається тому, що послабився її зв'язок із суспільством. Що ж стосується фактів приватного життя, які здаються безпосередньою і вирішальною причиною самогубства, то вони, за Дюркгеймом, можуть бути визнані тільки випадковими.

Альтруїстичне самогубство. Цей тип самогубств є повною протилежністю егоїстичному. Якщо у егоїстів виною всьому є занадто високий індивідуалізм, то при альтруїстичному самогубству людина, навпаки, втрачає свою індивідуальність, жертвує нею заради над особистісних цінностей. Стаючи не більше ніж атомом якої-небудь групи, людина беззаперечно підкоряється її вимогам, навіть якщо такі суперечать його почуттю самозбереження. Коли людина відокремилася від суспільства, то в неї легко зароджується думка покінчити із собою; те ж саме відбувається з нею і в тому випадку, коли громадськість цілком і без залишку поглинає її індивідуальність. Це характерно в першу чергу для самогубств, що носять обрядовий, ритуальний характер

Як пояснює Дюркгейм, у всіх цих випадках людина позбавляє себе життя не тому, що вона сама хотіла цього, а в силу того, що вона повинна була зробити так. Якщо вона ухиляється від виконання обов'язку, то її очікує безчестя і найчастіше релігійна кара. [23,с. 109]

Альтруїстичні самогубства мають пряме відношення до захисту своє честі індивідом. У всіх випадках людина завдавала собі смертельної шкоди, не будучи, однак, змушеною безпосередньо це зробити. Альтруїзм - це стан, коли «Я» не належить людині, коли центр її діяльності перебуває поза його істотою, а усередині групи, до якої індивід відноситься. Характерним для альтруїстичного самогубства є те, що воно відбувається в ім’я боргу, ритуалу.

Типовому японцеві властива орієнтація не на індивідуальні, а на колективні цінності. Бути незалежним, оригінальним, несхожим на інших - поганий тон. Найгірший з гріхів - егоцентризм. Жорстко структуроване суспільство не схвалює особистої ініціативи, примушуючи людини весь час відчувати себе не єдиноборця, а «членом команди». Для японця характерно визначати свою ідентичність через приналежність до певної групи. Немає нічого страшнішого, ніж піддатися остракізму. У середньовічній японській громаді вищою мірою покарання була не смерть, а вигнання з ганьбою. Взагалі сором - головний регулятор в японській етичній системі. Якщо християнська мораль ґрунтується на концепції гріха (робити вчинки не можна, бо за це відповіси перед Богом або, якщо невіруючий, перед власною совістю), то японець поводиться морально тому, що боїться потрапити в ганебну ситуацію і перетворитися на об'єкт осуду або насмішок.

У японській мові існує цілий суїцидний глосарій, в якому для кожного з видів самогубства є власний термін. [53,с. 179]

Найпочесніша і завидна зі смертей - самопожертва в бою, яке по-японськи самогубством не вважається. Самурай, який відправляється на війну, повинен був мріяти не про повернення з перемогою, а про загибель на полі битви. Проводжаючи сина, зразкові японські батьки говорили не «бережи себе», а «помри як герой». [43,с. 101]

У синтоїзмі самогубство не тільки не заборонено, але й прямо заохочується у варіанті харакірі, або сеппуку. Ця форма самогубства відбувалася або за вироком, як покарання, або добровільно, в тих випадках, коли була порушена честь самурая, на знак вірності самурая своєму господарю.

Порівнюючи ці два види самогубства можна зробити такий висновок що егоїст відчуває почуття байдужості до своїх обов'язків, громадської служби, корисної праці і занурюється в пучину самоспоглядання і туги, при цьому смерть сприймається як насолода і спокій. Альтруїст здійснює самогубство з почуття обов'язку, наприклад, злочинець таким способом спокутує свою провину, солдат таким способом рятує свою честь.