3. Популяризація народної музики
З часу здобуття незалежності дуже інтенсивно в Україні розвивається фестивально-конкурсна діяльність, спрямована на популяризацію музичного фольклорного мистецтва. Найвідоміші фестивалі та конкурси, де основу програми складає народна музика: “Покуть” (Харків), “Берегиня” (Луцьк), “Древлянські джерела” (Рівне), “Котилася торба” (Кузнецовськ, Дубно), “Київська Русь” (Київ), “Країна мрій”, “Червона Рута” (Київ), “З народного джерела”, “Передзвін” (Рівне). У багатьох обласних центрах, при навчальних закладах та культурних організаціях функціонують фольклорні ансамблі, які успадковують народну творчість в автентичній (правдивій) формі: Київ – “Древо” (кер. Є. Єфремов), “Гуртоправці” (кер. І. Клименко), “Надобридень” (кер. М. Хай), “Кралиця” (кер. І. Сінельніков); Донецьк – “Дивина” (кер. О. Тюрикова); Харків – “Муравський шлях” (кер. Г. Бреславець); Львів – “Коралі” (кер. Л. Лукашенко); Рівне – “Горина” (кер. Л. і С. Вострікови), “Джерело” (кер. Р. Цапун), “Волиняни” (кер. Л. Гапон), “Хутірські музики” (кер. Б. Столярчук), “Веснянка” (кер. В. Ковальчук).
За підтримки державних установ та меценатів в нашій державі плідно тиражується аудіопродукція та реалізовано кілька мультимедійних проектів. Першість у цьому тримають київські музично-артистичні агенції “Артвелес” (мультимедійні проекти: “Моя Україна. Берви”, “Українська епічна традиція”, “Зелений шум Полісся”) та “Атлантік” (серія аудіодисків “Етнічна музика України”). Крім того, аудіотеку на основі власного репертуару періодично створюють провідні фольклорні колективи.
ЕЛЕМЕНТАРНА ТЕОРІЯ МУЗИКИ
1. Музичний звук.
Слух людини розрізняє музичні і шумові звуки. Шумові звуки не мають точно вираженої висоти і тому використовуються в музиці як виняток.
Наприклад: скрип, стук, шум тощо.
Музичний звук має такі фізичні якості: висота, сила, тембр і тривалість.
Висота звуку залежить від швидкості коливання струни або повітряного стовпа. Чим частіші коливання, тим вищим буде звук, і навпаки.
Сила звука залежить від амплітуди коливання пружного тіла чи повітряного стовпа. Чим ширша амплітуда (розмах, розгойдування) коливання, тим сильніший звук, і навпаки.
Тембр – якісна сторона звуку, його забарвлення.
Тривалість звуку – час звучання, що залежить від тривалості коливання джерела звуку. Основні тривалості звуків: ціла, половинна, четвертна, восьма, шістнадцята (і далі – способом парного ділення).
|
|||||||||||||||
|
|
||||||||||||||
|
|
|
|
||||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
2. Нотне письмо.
У музиці існує сім основних звуків: до, ре, мі, фа, соль, ля, сі. Для запису звуків використовується система, яка складається з нотного стану, ключів і нот.
П’ять паралельних лінійок, на яких пишуть ноти, називають нотним станом або нотоносцем. Вони нумеруються знизу вгору. Ноти розміщуються на лінійках і між ними. Для більш низьких та більш високих звуків, що не поміщаються на нотоносці, використовують додаткові лінійки – нижні та верхні.
На початку нотного стану пишеться ключ. Він визначає висоту та назву звуків. Найбільш вживані два ключі: скрипковий і басовий.
Скрипковий ключ (ключ Соль) вказує на ноту соль першої октави, що пишеться на другій лінійці:
Басовий ключ (ключ Фа) вказує на ноту фа малої октави, що пишеться на четвертій лінійці:
