Розділ 2 мода в процесі розвитку і самореалізації особистості

2.1.Особливості впливу моди на процес соціалізації особистості

Суть проблеми соціальних відносин і особистості в сучасному суспільстві–це двоєдиний питання, з одного боку, про те, як саме соціальні відносини впливають на особистість і, з іншого як вона перетворює свою соціальне середовище. В одному відношенні особистість виступає в якості продукту соціальних і культурних умов, але в іншому, вона ж і є творцем своїх власних умов існування, тобто соціальним суб'єктом. Варто зазначити, що механізм утворення і поширення моди регулюється, перш за все, механізмом соціальної взаємодії. На її розвиток впливають як особливості конкретно-історичної соціальної середовища, так і поведінка окремих суб'єктів, що становлять даний соціум. [48,с.28] На прикладі «модних відносин» зробимо спробу розкрити структуру співвідношення моди і самореалізації особистості.

Для розгляду феномена моди як механізму соціального впливу на людину автор роботи виділив для аналізу цього процесу три напрямки:

1) соціалізуючий вплив на особистість;

2) індивідуалізують вплив на особистість;

3) вплив, що активує на особистість.

Ділення це умовно, так як мода як соціальний інститут одночасно і соціалізується, і індивідуалізує, і активізує людини.

Соціалізуючий вплив моди на особистість пов'язаний з поширенням соціальних норм, зразків поведінки, опосередкованих в суспільстві і виступає соціальним фоном життєдіяльності цього громадського утворення. Основне завдання моди в зв'язку з цим полягає в стабілізації суспільної системи та поширенням зразків життєдіяльності. Однак мода може нести і деструктивний елемент, що розхитує суспільний лад, підміняючи ті цінності, які він в собі несе. В цьому випадку вона являє собою активізуючий вплив. Об'єкт впливу моди двовимірний: з одного боку, це маси людей з встановленими стереотипами сприйняття, а з іншогоконкретні індивіди зі своїми індивідуальними запитами, цінностями та інтересами.

Виходячи з даної соціально-індивідуальної природи людини і протиріч цієї природи, в свою чергу, соціальний механізм формування і розвитку особистості можна розкласти на дві головні складові: ідентифікацію та індивідуалізацію. З цими процесами соціального формування особистості пов'язані внутрішні потреби людини і можливість здійснити їх в соціально–прийнятній формі. Механізм формування цілісної особистості також грунтується на взаємодії, взаємоперетворенні процесів розвитку суспільства і особистості (процеси утворення особистісних відносин суспільством і створення особистістю відносин цього суспільства). В цілому соціальний механізм формування особистості являє собою форму діалектики взаємин соціуму і формованої їм особистості[25,с.202].

Очевидно, що кожен індивід, включений у процес суспільних відносин, сприйняття і засвоєння існуючих цінностей і норм формується як особистість. У соціологічному плані виділяються ті відносини і зв'язки, які визначають поведінку особистості в контексті процесу осмислення, освоєння і перетворення соціальної реальності. Соціальні характеристики людини, як елементарної одиниці системи соціального зв'язку, опосередковано виражаються в дотриманні стандартів поведінки, норм, принципів, що регулюють взаємовідносини індивідів в суспільстві і становлять суть будь-яких соціальних інститутів або організацій. Ці механізми і складають, перш за все, процес соціалізації, важливими складовими частинами якого є виховання, спілкування і самоусвідомлення. Соціалізація підтримується особливими інститутами (сім'я, школа, трудові колективи, неформальні групи і так далі) і внутрішніми механізмами самої особистості.

Під змістом соціалізації ми розуміємо процес засвоєння суспільного досвіду, цінностей і розвиток суб'єктивності особистості. Процес соціалізації пронизує всі фази розвитку людини: дитинство, юність, зрілість, старість. Цим етапам відповідають основні етапи соціалізації: первинна соціалізація, вторинна соціалізація, соціалізація зрілості, соціалізація старості. Кожен з цих етапів пов'язаний з набуттям нового статусного набору і освоєнням нових соціальних ролей[43,с.99]. Варто сказати, що процес соціалізації для людини триває все життя і на різних етапах становлення та розвитку особистості має істотні відмінності. Ми акцентуємо свою увагу на перших троьох стадіях соціалізації особистості.

Фундамент соціалізації формується в молодості. В ході соціалізації дорослих відбувається уточнення, перегляд соціальних установок, сформованих раніше–в даному випадку має місце ресоціалізація, тобто зміна раніше соціалізованого.

Процес формування особистості як соціальної якості індивіда в наслідок його соціалізації і виховання може відбуватися як в умовах стихійного впливу на особистість різних обставин життя в суспільстві, мають іноді характер стихійних, різноспрямованих фактів, так і в умовах цілеспрямованого формування особистості. Регулювання, корекція стихійного формування дозволяє включити його в русло цілеспрямованого. Процесс формування особистості в загальному вигляді може бути представлений як процесс входження людини в нове соціальне середовище з інтеграції в результаті цього процесу. У разі, якщо індивід входить у відносно стабільну соціальну спільність, він при сприятливих обставинах проходить, три фази свого становлення як особистість[20,с.157].

• Перша фаза–адаптація суб'єкта в навколишньому соціальному середовищі опосредуется як інтеріоризація соціальних норм, і тим самим, передбачає до деякої 'ступеня уподібнення індивіда іншим членам спільності (ідентифікація).

• Друга фаза–інтеграція здійснюється за рахунок соціально-психологічних механізмів: наслідування, навіювання, зараження і, нарешті, ідентифікації. Таким чином, ідентифікація–основной спосіб включення індивіда в соціальні відносини і зв'язку.

• Третя фаза–індивідуалізація здійснюється за допомогою інтеграції всіх властивостей людини як індивіда, особистості, суб'єкта діяльності, характерізується якісною мірою реалізації творчого начала у людини під взаєминах з навколишнім соціальним середовищем.

Очевидно, соціалізація людини носить штучний характер, а, отже, її динаміка пов'язана, в значній ступені з ефективністю взаємодії елементів соціальної системи. Сучасна людина є абонентом не одного суспільства, а багатьох груп, один з одним не збігаються, і один одного не покривають. Як правило, такі групи мають свою субкультурою і зразками поведінки, формами соціального контролю за своїми членами. Зарахування «Я» до «Ми», зобов'язує переймати норми відносин, традицій, специфіку культури, притаманної саме цієї соціальної групі [31,с.245].

Встановленню оптимальних зв'язків міжособистісної комунікації (спілкування) в нової соціальному середовищі (соціальної спільності, в яку входить індивід) сприяє адаптація. В даному середовищі шляхом використання прийнятих способів соціальної поведінки, дії і інтеграція в результаті цього процесу.

Інтеграція суб'єкта здійснюється за рахунок соціально-психологічних механізмів: наслідування, навіювання, зараження і, нарешті, ідентифікації.

Кожна соціальна група дає імперативи поведінки своїм членам, а, сходячись в одному індивіді, ці різноманітні імперативи призводять до соціальної структурі особистості. Найбільш стійкою і поліфункціональної групою соціологи вважають таку соціальну спільність як сім'я, яка є одночасно соціальним інститутом і малою соціальної групою. Як соціальний інститут, сім'я так чи інакше пов'язана з життям кожної людини; має високе зобов'язання, як мала соціальна група–характеризується і сукупністю формальних і неформальних ролей суб'єктів. Якщо розглядати сім'ю як первинну соціальну групу, яка здійснює соціалізацію дитини, то треба мати на увазі, що сім'я є сполучною ланкою між дитиною і іншими соціальними мікро- і макроструктурами(системами)[29,с.77]. У родині закладається тип структури майбутньої поведінки, характер інтеграції (або адаптації) індивіда в суспільство. В даному випадку можна говорити про початкову соціальності особистості, так як даного рівня; людина досягає в шкільному віці. Очевидно, що здійснюється сім'єю первинна соціалізація, яка має визначальне значення, так як саме вона надає процесу розвитку особистості різну спрямованість. Якщо вплив сім'ї на дитину настільки велике, то можна вважати, що основа зміни соціальних структур і типів соціальних взаємодій в суспільстві полягає в родині, так як процес соціалізації одночасно є процес соціальних змін, соціальних перетворень.

На етапі первинної соціалізації визначається не тільки загальносоціальна поведінка особистості, але і формується його естетичне ставлення до дійсності. В процесі виховання відбувається прилучення індивідів до естетичних цінностей, переведення їх у внутрішній духовний зміст шляхом інтеріоризації. На цій основі формується і розвивається здатність людини до естетичного сприйняття і переживання, його естетичний смак і уявлення про ідеал. Формуючи «естетичне мислення», виховання сприяє цілісного охоплення на індивідуальному рівні особливостей культури даної епохи, що, в свою чергу, є необхідною умовою для досягнення головної мети естетичного виховання–формування цілісної особистості, творчо розвиненою індивідуальності, діючої за законами краси. Виховання красою та через красу формує не тільки естетико ціннісну орієнтацію особистості, а й розвиває здатність до творчості, до створення естетичних цінностей у сфері громадської діяльності, у вчинках і поведінці. Естетичне тісно пов'язане з духовно-моральним вихованням, так як краса виступає своєрідним регулятором людських взаємин.

Таким чином, естетичне виховання–це специфічний вид суспільно значимої діяльності, здійснюваної суспільством і його спеціалізованими інститутами по відношенню до суб'єкта (індивід, особистість), з метою вироблення у останнього системи орієнтації в світі естетичних та художніх цінностей, відповідно до встановлених в данному конкретному суспільстві уявленнями про їх характер і призначення.

Разом зтим, навчити індивіда сприймати вже готові продукти естетичної діяльності це важлива, але аж ніяк не вичерпна завдання в якості специфічного боку будь-якого виду творчої діяльності, оскільки саме розвиток творчих здібностей особистості і слід вважати як головне завдання естетичного виховання. Естетичне виховання здійснюється на всіх етапах вікового розвитку особистості. Чим раніше вона потрапляє в сферу цілеспрямованого естетичного впливу, тим більше підстав сподіватися на його результативність.

В процесі естетичного виховання і формування особистості дослідники вважають актуальною і значною культурно-виховну роль моди. Особливо її вплив, який вона чинить на розвиток смаку, перш всього в сфері організації індивідами свого зовнішнього вигляду. Зрозуміло, що мода неінституційна в своїй основі форма соціальної регуляції поведінки та займає підлегле місце по відношенню до соціальних інститутів (сім'ї, школи і т.д.). Основа для формування естетичного смаку і культури одягатися закладається в дитячому віці під впливом смаків і оцінок батьків, близького оточення. Небагато людей володіють вродженим смаком і почуттям стилю, ці якості скоріше придбані. Основним механізмом формування, в даному випадку, є навчання за допомогою спостереження за об'єктом і наслідування йому. В основі наслідування лежить імітаційний рефлекс. В цьому аспекті моду можна віднести до факторів, які долучають індивідів до естетичної діяльності, що впливає на підвищення їх смаків. Вона передається як супровід особистого Я, яке дитина будує за допомогою інших.

Сьогодні в соціології в цілому утвердилося уявлення про те, що молодість – це не просто якийсь вік, а ціннісне судження суспільства щодо людей того чи іншого віку. Молодим вважається той, чий розвиток ще не завершено, хто ще не повністю освоїв той набір соціальних ролей, який призначений дорослій людині[27,с.109]. Виявилося, що період «молодості» вельми тривалий. Мають місце відмінності в тривалості окремих видів соціалізації індивідів і відповідно в часі різних видів «вступу в життя»: професійного, шлюбного, економічного і так далі. Одні соціальні ролі освоюються раніше, а інші пізніше. «Дорослість» в одних відносинах поєднується з «молодістю» в інших.Тому склалася така ситуація, що з одного боку, молодь професійною свідомістю розглядається як особлива, специфічна категорія, а з іншого боку, в результаті експансії молодіжних цінностей вони стають загальним надбанням. Проте «молодіжний» стиль пронизує життєдіяльність всього суспільства. Тривалість періоду соціалізації, відсутність чітко визначеної межі між молодістю і зрілістю викликають таке явище, як поступове «вростання» молодого покоління в старше. На немолодіжні соціальні категорії поширилися деякі риси і цінності молодіжної культури, тобто, все суспільство стає в певному сенсі молодіжним. Прикладом може служити те, як підлітки копіюють моду дорослих, а люди середньої і старшої вікових груп - молодіжну моду. Таким чином, що мода, з одного боку, встановлює і позначає межі соціально-вікової групи і її субкультури (головним чином на початкових фазах модного циклу), з іншого - розмиває ці кордони.