3) Договір не може накладати зобов’язання на треті держави

Договір може накладати права на треті держави

4) Пит. Найбільш зацікав. Держав

The most inter. state The most cons. state

Договір не є чинним, якщо не має найбільш зацікавленої держави (ГЕС на р. Дунай)

5) Порушено процес укладання договору

Укладання під загрозою сили, шахрайство, обман

6) Повноваження на укладання договору Ex-ofiz:

Президент Міністр ЗС Глава Уряду

+ особа, що має відповідні до своєї посади повноваження

(повноваження, директива на укладання договору, наприклад Кучма в Мінську)

Ієрархія МД:

• Статут ООН

• Договір, що містить імперативні норми (jus cogens) Конвенції>договори

• Договір від імені держави (уряду, глави) >міжвідомчі, міжрегіон тощо

• універсальні>регіональні (на практиці все узгоджуєьться) універсальні: загальні принципи, регіон: конкретні (смертна кара в арабів)

• письмові>усні (хоча усні наділені усіма правами згідно з Віденською конвенцією)

Згода на обов’язковість:

• підпис

• параф

• ратифікація

30 ратифікаційних грамот – дійсність конвенції

• підпис

• підпис ad-reterentum

Одна із рис міжнародної правосуб’єктності – залежність від часу (відсутність чітких критеріїв, відповідність яким кваліфікує утворення суб’єктів права) ! Серед практиків доктрини МП-правосуб’єктності домінує думка, що у випадку держави правоздатність та дієздатність збігаються. Вони також допускають часткове обмеження або повну ліквідацію дієздатності держави. ! Розвиток інституту правосуб’єктності завжди 2 діалектичні ***: 1) чинні суб’єкти МП усіляко обмежують появу нових 2) потенціальні суб’єкти усіляко обстоювали диверсифікацію суб’єктів МП ! Перше визначення міжнародної правосуб’єктності Г. В. фон Лейбніц (німецькі князі vs Людовік 4-ий).

Три моменти:

• Для розвитку МП: не лише як держ., а і окремої особи, наділеної певними благами (міжнародною правосуб’єктністю)

• Для розвитку інституту міжнародної правосуб’єктності: визнання ключовим його елементом свободи особи, тобто вияву власної волі

• Для розвитку тієї частини цього інституту, яка стосується участі суб’єктів у МО: пов’язув. союзів з договорами; не лише державне членство. МО є новою цивільною особою з правами, відмінними до його членів

! У ХІХ ст. При визначенні міжнародної правосуб’єктності суверенну особу змінено на суверенну державу > Простий крок призвів до структурних і далекосяжних змін у розв. інст.: держава стала єдиним суб’єктом МП

! Два основних погляди на інститут міжнародної правосуб’єктності: 1) повні (особливі) права та обов’язки (радянська школа) однак одразу неможливість обмеження чи кодифікації. До прав і обов’язків згодом додали легітимність суб’єкту, наявність у нього міжнародної договірної правоздатності. Міжнародна правосуб’єктність – це діяльність щ. (хз, что ето значіт) МП у його сфері. Ця концепція визначає держави однаковими, але не рівними. (лише у статуті ООН зафіксовано зворотнє. – Гравов, 1911, Сквелла (Чилі) Одним із результатів цього підходу є винекнення теорії про особлив., специфіч., функціон. Суб’єктів МП. МП-суб. VS МП-статус

2) МПС – це лише юридична властивість, яка передбачає можливість суб’єкта мати права та їх реалізовувати, а не самі права. Правосуб’єктність – це здатність суб’єкта брати участь у МВ, незалежно від реальної участі. Показовою у цьому плані є теза В. Буткевича про те, що: Для суб’єкта МП важлива не лише здатність володіти правами та обов’язками, а й реалізовувати свій міжнародно-правовий статус, який крім прав і обов’зяків містить свободу суб’єкту, його законні інтереси тощо. Радикальна теорія цього напрямку: (Савінья, Ієринга, Кельзен) МПС – політична заангажованість інстит., виключно формальна концепція, єврестична конструкція та нормативно пуста категорія, оскільки ані права, ані обов’язки НЄ впливають автоматично на надання правосуб’єктності.

2 Кельзон – «суб’єктність права – це персоніфікована єдність юридичних норм». Загалом можна стверджувати, що людина – персоніфікована одиниця юридичних актів, держава – персоніфікована єдність людей, а МО – персоніфікована єдність держав-членів

! Правосуб’єктність – це здатність тих чи інших суб’єктів брати участь у правовідносинах, а також включає права і обов’язки, зумовлені цією здатністю. Міжнародні субєкти: 1) Нормотворчі і правореалізуючі (держава, МО) 2) Правореалізуючі (індивіди) ! Консультативний висновок МС ООН від 11 квітня 1949 у справі відшкодування збитків, понесених на службі ООН: Бути суб’єктом МП значить мати здатність володіти міжнародними правами та обов’язками, а також можливість підтримувати ці права зверненнями, заявами у міжнародних судових інстанціях Після 1957 р. нова вимога - брати участь у створенні норм МП і мати повноваження по забезпеченню виконання норм МП (виходячи з цього критерію, майже половина держав – невизнаних і залежних, і МО випадають з кола суб’єктів МП, оскільки вони мало беруть участь у міжнародному правотворенні.

Міжнародна правосуб’єктність вільних міст:

ВМ – держава-місто, що володіє внутрішнім самоврядуванням, і функціонал. МП (Великий Новгород, Ганзейський союз). У 19-20 ст. статус вільних міст визначався міжнародно-правовими актами, а потім резолюціями ЛН та ГА ООН. Обсяг міжнародної правосуб’єктності вільних міст визначався міжнародними угодами і конституціями таких міст. Останні не є державами у класичному розумінні, але й не є підконтрольними територіями, тобто займають проміжне положення. Вільні міста не володіють повним самоврядуванням. Разом з тим вони підкоряються тільки МП. Для мешканців таких міст створене спеціальне громадянство. Багато міст мали право укладати договори та вступати в МО. Гарантом статусу вільних міст виступають або група держав або МО. Невід’ємною ознакою міста-держави є демілітаризованість та нейтральність.

2. У 1952 році професор Брігс у роботі «Право народів» зазначає, що термін «джерела» може розглядатися у таких значеннях:

• Підстава виникнення зобов’язання у МП

• Як фактори впливу на розвиток МП, які окремі актори розглядають як матер. Джерело МП

• Як форма закріплення і документальний доказ існування джерела

! Шварценбергер – 2 поняття – law-creating, law-determing. При цьому перше стосується міжнародних договорів, звичаїв та загальних принципів права, тоді як друге – джерел, додаткових засобів визначення змісту норм, тобто юридичної практики та доктрини. ! Лукашук - МП слугує для обслуговування МВ. Для виникнення джерел МП необхідна угода, яка виражає узгоджену волю держав. Без угоди немає норми МП. Відповідно є лише 2 джерела МП – договір та звичай. Така позиція базується на так званому класовому підході до розуміння джерел права в цілому як специфічних способів вираження волі панівного класу. (в розрізі МП така позиція характерна для всіх радянських науковців) У Гаазькій конвенції щодо створення Міжнародного призоаого (???) суду 1907 р. (ст.7) Маємо ієрархічний підхід до визначення джерел МП через використання загальних принципу права Lex spezialis derogate legi generali. Якщо рішення по врегулюванню спору є в цій конвенції, Суд має застосовувати її положення. Якщо таких положень немає, суд використовує звичаї МП. Якщо звичаї відсутні, користуються загальними принципами права. !!! Конвенція так і не вступила в дію ! Стаття 38 МС ООН: d) із застереженнями, вказаними в статті 59* судові рішення та доктрини найбільш кваліфікованих спеціалістів з публічного права різних націй як допоміжний засіб для визначення правових норм. Це положення не обмежує право суду вирішувати справу ex aiquo et bono, якщо сторони з цим погоджуються. ! Цей принцип так і не був використаний на практиці

! МС ООН – один з 6 головних органів ООН (стаття 7) і її головний судовий орган. х Рішення суду обов’язкове лише для країн-учасниць і лише у даній справі. ! Незважаючи на те, що статут МС ООН (1945) визнає доктрину і рішення суду додатковими джерелами МП це НЕ свідчить про ієрархію джерел. До того ж в основу системи джерел МП покладено не принцип Lex spezialis derogate legi generali, а принцип jus cogens.

! Недоліки статті 38: не враховує регіональні звичаї, їхню наявність підтверджує як практика держав, так і практика МС. Статут суду взагалі не згадує таке джерело виникнення та закріплення міжнародних зобов’язань як односторонні акти суб’єктів МП , хоча ними можуть створюватись нові права та обов’язки. ! Практика окремих МО свідчить про виникнення іншого автономного джерела МП. Зокрема, ВООЗ, ВМО, ІКЛО в межах своєї компетенції призначають стандарти поведінки. Формально такі стандарти не містять зобов’язань (софт лоу) навіть для держав-членів. 3. Впрерше систему МП намагався сформулювати Г. Гроцій. Усе МП він поділив на природне і позитивне. Норми природного права склав в систему, а позитивного – ні. Бо те, що виникло шляхом встановлення – змінне у часі й просторі. Позитивне право він все ж поділив на божественне і людське. Людське – внтрішньодержавне право, право міжнар. І права у «точному і власному сенсі» Передбачає обов’язок відшкодування збитків. Вольф поділяв МП на природне, позитивне, договірне, звичєве.

Є де Ваттель: норми, що регулюють статус нації (норми про відносини між націями/право війни/посольства/відновлення миру) За Ф. Лістом, система МП охоплює: статус суб’єктів МП, МПВ, міжн-прав регулювання, міжнародні конфлікти. ! Після 2-ої світової за побудовою Даама система МП складається з: норма та інститутів МП, які визначають правове становище суб’єктів в МПВ; норм та інститутів, які стосуються території та простору за межами державного суверенітету, норм та інститутів, що стосуються безпеки, заборони сили; правових угод і договорів; норм, що регулюють питання міжнародної деліктоздатності. ! МПС не равно НПС Лукашук: СМП – комплекс юридичних норм, що характеризуються принциповою єдністю і одночасно впорядкованим розподілом на відносно самостійні частини (галузі, підгалузі, інститути). Матер. системоутвор. фактором для МП є система МВ, яку МП покликане обслуговувати. Основними юридичними і морально-етичними системоутворюючими факторами є цілі та принципи МП. Структура – це внутрішня організація системи, місцезнаходження її елементів, характер їхнього взаємозв’язку. Тобото структура – це внутрішня форма системи, визначена впорядкованість її частин. Система МП опирається на комплекс цілей і принципів, має характерну структуру, методи формування і функціонування, розвивається відповідно із властивими їм закономірностями. Лише в досить організованій системі МП може виконувати свої функції. ! Професор Василенко: підсистемами системи МП є принципи, галузі та інститути, що складають найголовніші інваріантно структурно пов’язані правові масиви, виконує роль структурної основи системи. ! Ядро системи МП (Бекяшев) – імперативні норми. ! нігерійський професор Т.Елайес: сучасна система права закладена статутом оон Гонсалес: розвиток МП грунтується на багатосторонньому співробітництві держав ! Сучасне МП характеризується також процесом кодифікації і прогресивного розвитку МП. У 1946 р. ГА ООН створила Комітет з питань прогресивного розвитку МП та його кодифікації. Прогресивний розвиток МП – завдання, пов’язані з розробкою проектів конвенцій з питань, які МП ще не врегулювало або в яких право було не досить розвинене на практиці. Кодифікація МП – точне формулювання і систематизація права у тих галузях, де є норми, встановлені широкою практикою держав, прецедентами і доктринами. + Комісія МП ООН ! Закономірності розвитку МВ знаходять своє відображення в принципах МП. Ці принципи можуть охоплювати всю правову систему, окремі групи галузей, інститути і навіть окремі групи норм. Фельдман стверджує, що виникнення таких принципів є індикатором необхідності створення нового інституту або галузі. Загальну система інституту МП – це сукупність норм, яка забезпечує стійкість системи права та не входить до жодної галузі МП. Це те ядро, навколо якого форулюються галузі МП. Галузь МП – комплекс однорідних норм певного функціонального призначення:

• Основна

• Комплексна

• Традиційна

• Профілююча

Профільна – масив норм регулювання конкретного виду МВ Традиційна – галузь яка склалася в так званому класичному МП: дипломатичне, право міжнародних договорів тощо Комплексні – регулюють складні структури МВ.

Основні галузі МП:

• Насел в МП

• Правові режими теиторії в МП

• Право МД

• Морське, повітряне, космічне право

• Право МБ

• Гуманітарне право

• Міжнародна боротьба зі злочинністю

• Міжнародно-правова відповідальність

• Міжнародне економічне право

• Міжнародне екологічне право

• Міжнародне атомне право

НОРМИ: імперативні, диспозитивні, матер. (регулюють конкретні відносини між суб’єктами), процесуальні (процес створення і застосування МП), універсальні, рег., партикулярні, принципи ( основні ідеї, узаг. права вищої юридичної сили), чітко визначені норми, невизначені, альтернативні, факультативні.

Лукашук трансформував визначення (функції соц.права) стосовно МПП – це основні напрями його впливу на соц. середовище, що окреслюються його суспільним призначенням. Функції права не лише іманентні праву, вони породжують всю систему відносин в міжнародному середовищі. Малахов пише про 4 функції права: нормотворча, упорядкувальна, примусова, суд

І манентні функції

Зовнішні функції: суддя міжнародного суду оон Беджаці: мир, розвиток, людське щастя, екологічне збереження планети. Лукашук: функція гармонізації національних інтересів держав з загальнолюдськими інтересами ну і так далі. Жан Туогоз(???) : сутність юридичних норм та інститутів, які регулюють відносини в світі з метою встановлення в світі миру, справедливості.

Природно-правова: (jus cogens) це норми вищого порядку над волевстановленими людьми нормами і походять вони з вищого (природного) розуму.

В доктрині часто ототожнюють основні принципи (імперативні), викладені в Декларації ООН «Про принципи МП» 1970 року, з нормами jus cogens; однак це не абсолютно рівнозначні поняття: jus cogens є показником міри імперативності норми.

Віденсьска конвенція про право договорів (1969 і 1986), ст. 53: імперативна норма МП є нормою, прийнятою і визнаною міжн. Співтовариством держав у цілому як норма, відхилення від якої не допускається і яка може бути змінена тільки наступною нормою загального МП, що носить такий же характер.

↑

де Аречага: таке визначення не в змозі осягнути справжню сутність jus cogens, адже воно базується на правових недоліках правила, а не на своїй внутр. природі. Вони не є нормами jus cogens через те що від них не допускаються відступи. Імперативні норми тоді є нормами jus cogens коли володіють їх характером.

До того ж, імп. норма може приймати тільки ту форму, на яку погоджуються найбільш важливі та представницькі держави; в кінцевому рахунку вона опирається на вимушену або так звану згоду по факту чи мовчазну згоду більшості членів світ. спільноти.

Однак врешті для держави важко протистояти утворенню імп. норми через пол., дип, психол. фактори, які стримують їх від критики цінностей, якими дорожать інші держави.

Однак вплив концептивного бачення jus cogens максимізувати не слід:

• Певні імп принципи безперечно належать до jus cogens

• Імп. принципи так необхідні для захисту осн. інтересів міжн. Співтовариства, що їх порушення було визнане як порушення проти цього співтовариства в цілому (до них належить заборона рабства, геноцид, апартеїд, масове забруднення атмосфери або морів, катування…)

* Inernetional law, Dassese (Oxford)

Основні принципи МП vs Загальні Принципи МП (за В. Буткевич):

• Заг. п. МП не мають чіткої фіксації в жодному мп документі, а осн. принципи МП закріплені у Декларації по МП 1970 р та підсумковому акті ОБСЄ.

• ЗП МП мають особливу форму абстрактних, узагальнених і базових положень для всіх інших міжн.-прав. норм, а ОП МП є найважливішими у міжн. практиці, складають ядро сучасного МП і є системою норм особливого роду – наділеними вищою імп. юр. силою.

jus cogens vs ІП МП:

1. Рад. школа – над. ІП МП статусу jus cogens (згідно зі ст. 53 Віденської конвенції про права міжн. договорів 1969 це імп. норма, відхилення від якої недопустиме і яка може бути змінена тільки наступною нормою, що мала б такий же хар.)

2. Над. імп. хар. не всім принципам, а певній частині, напр.: принцип невтр. у вн. справи, незастосуванняя сили або погрози силою, принцип мирного вирішення спорів, дотримування прав людини та осн. свобод.

3. ОП МП не набуває статусу jus cogens, оскільки це не закріплено у жодному документі.

На сьогодні авторитетною є думка-рішення МС ООН про те що осн. нормами що претендують на статус jus cogens є заборона застосування сили, работоргівля, піратство, геноцид, тортури.

1. Проблема правонаступництва багато в чому проявляється в неможливості однакового трактування правонаступництва держ. урядів та МО

! Проблема правон. урядів була вирішена на осн. заг. принципу «носієм прав та обов’язків виступає держава; уряд є органом держави і зміна уряду на права та обов’язки держави не впливає»

! (1971 р) Відносно правон. МО встановлено, що воно здійсн. на нац. основі, а не на територіальній, що більше хар. для правон. держав. Відповідно, відсутн. тер. елем. передбачає визначення правон. як «заміщення правочинностей». Критик терміну «правон.» ісп. вчений Гонсалес Когнос відзначає його неточність у зв. з ігноруванням МО і тому він пропонує термін «заміщення правоочинностей міжн. об’єктів»

! Поняття «правон. держав» передбачає: 1) визначення витоків, за якими воно відб.; 2) констатація того що права і обов’язки одн. держави переходять до іншої.

1 компонент: фактичне правон. (succession in fact)

• Броунлі: перехід сув. влади від одн. правителя до іншого

• О*Коннел: тер. зміни

• Оппенгейм (більш абстрактне): зміни у статусі міжн. особи

• Захарова (рос. школа): дає перелік факт. ситуацій що зумовл. правонас. (у випадку народж. нової держави, зміни статусу міжн. правос. держави що пов’язано з її договірною компетенцією, входження держави у склад іншої без збер. своєї нац. правосуб’єктності, перехід частини тер. від одн. держави до ін.)

• Фердросс, Анцилотті, Кожевников: соц. революція не є підставлю що торкається пит. міжн. правосуб., тому не вимагає правонаступництва.

• Крилов, Кваков: навпаки - вн зміни здатні викликати припинення правосуб. (оскільки правонас. мало місце після змін пол. устроїв у Рос. 1917, Кит. 1949, Кубі 1959); підставою для правонас. стала зміна сусп.-ек. формації

2 компонент: перехід прав і обов. від одн. МС до іншого в рез. певних подій і ситуацій (succession in law - Джонс)

Гроцій (класичне мп) – теорія унів. правонас. (в ООН римське право) – правонаступник в силу набуття прав і об. мислиться як така ж особа, від якої ці права та об. були набуті.

• за аналогією від спадкув. у цив. праві

Інша радикальна теорія (Кіт, Кавальєрі): не існує юр. зв’язку між держ.-попередницею і держ.-наступн., бо існує розрив між ліквідацією одного сув. та набуттям іншого, що дає держ.-правонаст. право обирати все, що вона приймає і відмовляється від того, що не співпадає з її інтересом. Правонас. не має заг. механізму та зал. від суб’єктивної волі держав.

• Tabula rasa (теорія «чистої дошки») – взята на озбр. рад. вчен., кр. Аз. та Аф.)

! Бартош: суперечки відносно інст. правонас. поч. уже у визаченні самого поняття

Кельзен: і самі тер. зміни і наступництво прав та обов. цією та ін. державою

Сварліем: заміщення одн. держ. іншою на одн. тер. є правонас., у той час як правове наст. є юр. заміною за таких обставин однієї держави іншою.

Ігнатенко: МП – це сувер. одностор. чи узгоджений з ін. державами акт прийняття держ.-правонас. індивід. прав та об. держ-попередниці

*1923 Арбітраж Тіноко (ВБ vs Коста-Ріка)

За Касесом (?) лише такі зміни на тер. держ. як злиття, розпад чи вкл. вимагають правонас. + після відділення тер. держава прод. існувати як легал. суб’єкт, а відділ частини може набути міжн. визн. державності.

! Правонас. відн. держ. власності, держ архівів і держ. боргів:

Наступництво договорів

• локальні договори – оскільки вони прикр. до певної тер., то не зал. від факту правонас. держав, тому є обов’язк. для даного утв.

• нелокальні – не стос. конкр. тер, двоступенева сист:

1) нові незал. держави – «чистого листа» - не пов’яз. договор. через врахування їх піднеаольного стану в процесі колонізації; 2) інші країни – через прагнення до міжн. стабільності держави зв’яз. кол. договор.

(договори по прав. людини – обов’язкові)

Активи і держ. архів:

• визнач. того що належ. держ. повинні бути взяті з відп. нац. законодавства що є чинним на момент правонас. (ст. 9 1983 р)

• якщо активи є дійсно публ, тоді держава що має контр. над тер. їхнього базування має переважне право на їх наступн. від попер. держ.

Борги:

! коли держ. розпадається та утв. нові, держ. борг попер. переходить до держ-наступниць у рівних пропорціях (1983 р, ВК – ст. 40)

Членство в МО:

• якщо держ. обєднуються, то їм необх. знову подавати заявку на членство

• якщо розпад., то нові держави мають всі подати заявку на членство за власним бажанням

• якщо нова держ. вин. в результ. рецесії – подавати заяву на членство

Обєкт дії норм правонаст. може бути: держ. тер., держ власність в країні та закордоном, держ угоди, борги, архіви, членство у МО

! Правонаст. держ кордонів: правон. держ. не стосується установл. кордонів, прав та об. стосовно кордонів (практика країн ЛА та Афр.), так само правонас. не є підставою для зміни чи припин. дії міжн. дог. щодо тер. кордонів

! Підтвердж. того факту, що ООН є правонас. Ліги Націй – резолюція ГА 1971 р. та припинення мандату ПАР на управ. нею

! Правонас. при поділі тер. – всі міжн. зобов. знаходяться в силі стосовно збер. частини тер.

! При обєднанні тер. – дог. всіх членів є дійсними якщо обєднання не супереч. об’єкту

! При переході тер. – дог. держ.-попер. втрачають силу з моменту їх переходу до тер ін. держ.

Укр. є повною правонас. УРСР і частково СРСР.

Пит. правонас. СРСР і Укр почало верг. шляхом уклад. дог.:

1. Меморандум про взаємороз. щодо боргу ін. кредитор. СРСР та його правонаступників (28.10.1991р) – принцип солідарної відповіді

2. Комюніке від 24.11.91 (виклад взаємних зобов’язань республік)

3. Угода про розподіл всієї власності СРСР за корд. (06.07.92) – частка активів Укр в акт. колишн. СРСР – 16% (однак повноцінна оцінка власн. не була проведена; до того ж в угоді зазнач. що пит.. про оцінку і розподіл Алмазного фонду СРСР повинно рег. спец. угодою – але її не було, як і оцінки вартості).

4. Протокол від 16 січня 1993 р. – Укр бере на себе обов. сплатити борги СРСР відп. до своєї частки (до 31 березня 1991 р. мала бути уклад. угода про упр. та розподіл акт. кол. СРСР, однак її 8 лютого порушив указ Єльцина про держ. власн. кол. СРСР).

5. Угода між Укр. та РФ про врег. пит. правонас.щодо зовн. боргу та активів від 9 грудня 1991 р. – не ратиф. через те що РФ не надала дані про активи і пасиви СРСР.

Нещодавно (13.08.14) була створена Міжвідомча роб. група з вивчення можливих шляхів захисту інт. держ. у вир. пит. правонас. щодо зовн. боргу та акт. кол. СРСР, однак остат. розгул. цього пит. ще попереду.

!Міжн угоди щодо право наст. Укр:

1. Мінська угода (Укр, Рос, Біл) – створення СНД – 8.12.91 (СРСР – більше не існує)

2. Алма-Атин. декларація країн СНД від 21.12.91 (вик. міжн. забовязань за дог. СРСР)

3. постанова ради голів держав СНД 21.12.91 – РФ – прод. чл. СРСР в ООН, вкл. РБ

4. Меморандум про порозуміння з пит. правонаст. щодо догов. кол. СРСР (6.06.92) – питання щодо правонаст. вир. кожна держ. самост.

Угода між Укр і США – 10.05.95

5. Угода про майно кол. СРСР за корд. – 30.12.91

6. 6 липня 1992 – угода про розпад. усієї власн. СРСР за корд.

Віденська конвенція від 23 серпня 78 р.

через процес деколон.; можливо у майб. вин. і ін.. фактори що призв. до правонас.

ст. 73 – полож. цієї конвенції не вир. наперед. ні одного з питань щодо дог. з приводу правонас. держав

ст. 1 – ця К. застос. до насл. 17 р. держ. щодо догов. між державами

ст. 2 – Правонас. Держ. – зміна однієї держави іншою у несенні відп. за МВ якої-небудь тер.; держ.-попер. – держава яка була змін. інш. держ. у правонас. держав; держава-спадкоєм. – держава яка замінила ін. держ. у правонас. держав; повідомлення про правонаступність – будь-яке повід. в будь-якій форм. зроблене держ-спадкоєм. яка висловлює згоду бути МД.

ст. 17 – нова незал. держ. не зоб. переб. на себе зобов. по попер. дог., якщо лише остання не дасть на це згоди

ст. 19 – якщо нова незал. д. підп. дог. під умовою ратиф., то виходить так ніби вона підп. його сама

ст. 21 - ННД (нова нез. держ.) може дати згоду лише на обов. лише част. догов. або його окремих положень

ст. 22 – повід. про право наст. здвйсн. у письм. формі і бути переданим депозитарієм

ст. 24 – двост. дог. вважається чинним при: 1) якщо сторони домовились про це (логічно); 2) внаслідок своєї поведінки вони повинні вважатися такими, що висловили таку домовленість

ст. 28 – багатостор. договір – the same ↑

ст. 34 - договір який є чинним у момент правонас. держав (якщо він не діє виключно на певній частині тер.) продовжує бути чинним щодо кожн. утвор. таким чином держави-наступниці

ст. 47 - ця Конвенція підлягає ратифікації; депозит – генсек ООН

Віденська конв. щодо держ. власності, держ архівів і держ боргів (8.04.83)

Державна власність - майно, права і інтереси, які на момент правонаступництва держав належали згідно з внутрішнім правом державі-попередн.

ст. 10 - дата переходу державної власності відб. в момент правонаступництва держави

ст. 11 – перехід відб. без компенсації

ст 12 – власність третої держави не є об’єктом правонас.

ст 13 - держава-попередник вживає всіх заходів щодо запобігання збитку або знищення державної власності, яка переходить до держави-наступниці

ст 14 – передача частини території регулюються угодами; якщо уг. відсутні – рухома і нер. власність передається держ-наступниці

ст 15 – до нової держави пер. уся нер. власн. як на її тер., так і набута ними за колоніальних часів на ін. тер.

ст 18 - нерухома державна власність держави-попередниці переходить до держави-наступниці, на території якого вона знаходиться; нерухома державна власність держави-попередниці, що знаходиться за межами його території, переходить до держав-наступникам в справедливих

частках

ст. 37 – перехід держ. боргу регулюється угодою, якщо вона відсутня – борг пер. до держ-правонас. в справедливій частці

Прийма С.: принципи тлумачення норм права – фундамент, імп. полож., що забезп. еф., якість, доцільність інтерпретаційного процесу норм МП. Поділ на дві групи:

1. ті, що конкр. заг. принципи права у сфері інтерпретації діяльності (справедливість, гуманізм, добросовісність)

2. ті, що забезп. додерж. принципів застос. норм права (законність, розумність, доцільність, зрозумілість, своєчасність)

Черданцев: ПТНМ – осн. ідеї та вимоги, що ставляться до тлум. як до процесу пізнання змісту норм права чи різних юр. документів

!Принцип тлум. МД, встановлений ВК 1969р. – принцип добросов. тлум., принцип тлум. термінів договорів, об’єкту і цілей договору в контексті

!Тлумачення треба здійсн. у їх заг. значенні і з урахуванням контексту, пріоритету спец. норми, рівної значимості різномовних текстів

! Федик – тлумачення Конвенц. про захист прав і осн свобод: пропорц., ефект., автономність.

! Соцуро – принципи неоф. тлум. – демократ., науковість, точність, ясність + принцип самообм. інтерпретатора

Канони тлумачення: принцип комплексності - pari materia – норми однієї галузі тлумачаться у взаємозв’язку; noscitur a sociis – багатозначне слово визнач. контекстом; expresio unius, exclusio alterius (вкл. одне, виключаємо інше) – принцип обм. тлумач. правових полож., що встан. юр. відп. особи.

Міжн. прав. система – система договорів та звич. норрм і принципів, що ств. переваж. державою в процесі спів роб. та суперництва, що вир. відносно узгодження воль цих держав і рег. відносин між ними.

Термін МПП закріпл. у ст. 38 статуту МС ООН та резолюцією ГА ООН про прогрес розв. МП та його кодифікацію від 11.12.46 р.

Термін міжн. прив. право вперше був застос. у 1834 в Америці.

міжнародне право - це система юридичних принципів і норм договірного і звичаєвого характеру, які виникають у результаті погодження між державою та іншими суб`єктами міжнародного співтовариства і регулює відносини з метою мирного співіснування.

Універсальне мп – норми, які вважаються настільки важливими і фундаментальними що їх повинен дотримуватись кожен суб’єкт незал. від його згоди (pacta sund servanda)

Загальне мп – норми, що випл. з багатостор. договорів, сторонами яких є б-сть держав; часто ці норми або є, або стають універсальними.

Партикулярне мп – норми, ств. обмеженою к-стю держав, які є обов’язковими лише для цих держав; різновидом парт. мп може бути регіональне мп.

Вчені говорять про формування міжрегіон. мп як про одну з тенденцій на шляху до глоб. держави

Джерела МП

Загальновизнаним є перелік джерел, закріплений в ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН:

1) міжнародні конвенції, як загальні, так і спеціальні;

2) міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної як правова норма;

3) загальні принципи права, визнані цивілізованими націями;

4) судові рішення і доктрини кваліфікованих спеціалістів різних націй з публічного права як допоміжний засіб для визначення правових норм.

А тут почалась якась дічь

Загальні принципи права vs ОП:

ЗПП – ті осн. зас., що хар. і для нац. права, і для міжн.; можна поділ. на:

• виход. з прир. права (принцип демократії, добросовісність, гуманність)

• принцип юрид.-техн. (спец. > заг. зак., наступ > попер., ніхто не може нести 2 … відп.

! ЗП МП (ОП МП) – належ. тільки системі МП

Спільне для всіх принципів МП: вони всі мають … природу (звичайну? збочену?), бо форм. найб. в загальній формі

ОП – база для ПС; ОП МП вин. разом з МП.

ОП МП стоять в основі ієрархії норм (ст. 103, ст. 153) – від конвенції про пр. дог. 1969 р.

Поруш. ОП МП тягне більшу відп. ніж міжн. норма

…….

Документи, де закр. ОП МП: Статут ООН, Декларація про принципи МП 1970 р., закл. акт НБСЄ 1975р.

+ цілий ряд інших документів по окремих положеннях

ЄСПЛ – принцип захисту прав людини (міжнародний біль про права людини).

Резолюція ГА про заборону агресії…

Кількість принципів: хтось виділяє 7, хтось – 11, хтось – 20. У Декларації *Я ХЗ, В ЯКІЙ, НАПИСАНО ДЕКЛ.* принципів 7, заключний пакт НБСЄ додав ще 3.

Треба відрізняти галузеві принципи МП, які є менш універсальними.

• Відкрите море

• Дипломатичний імунітет

• Pacta sunt servanda

• Еквівалентності та взаємності (торгівля)

• Справедлива війна (галузь війни і миру)

Критерій виділення галузі – існування галузевих принципів.

ХХ ст. – галузь права міжнародних організацій.

Створення нових галузей:

• Освоєння нових науково-технологічних можливостей

• Розвиток міжнародної правосвідомості

Усі принципи взаємопов’язані і не можуть тлумачитись окремо.

Колізії::

Принцип територіальної цілісності та право народів на самовизначення

Принцип незастосування сили і непогрози силою – інституційна заборона агресії (не поширюється на загрозу економічної сили) – один із найдавніших (1899 р. – на універсальному рівні – Гаазька конференція миру 1899-1901 рр. – право міжнародного співжиття).

Пакт Бріана-Келога 1928 р., документ Ліги націй як в реалізації, так і не в реалізації *ШТА* (Гаазька конференція про вирішення міжнародних спорів, 1927 – Декларація ООН про заборону агресивної війни)

Один із ключових критеріїв прийняття до ООН

Нюрнберзькі принципи – ряд принципів МКС (погроза силою – міжнародний злочин)

Статут ООН: 2 випадки правомірності – самозахист, мирні місії: право на індивідуальну та колективну самооборону.

Умови:

• Є агресивна атака від інших держав

• ООН має бути повідомлена про акт агресії (рішення РБ ООН)

• Незаконний перетин державної території.

Колективна самооборона – ті дії, які застосовує ООН, які є колективними діями проти держави-агресора.

Міжнародний суд ООН закріплює у ряді рішень право на самооборону.

Загроза застосування сили

Три стадії розвитку міжнародного конфлікту:

• Ситуація – напруга, неоформлені претензії, але є недружні акти – держава несе за таке лише політичну, а не міжнародно-правову відповідальність. Недружні акти: недружні заяви, арешти представників (Укр. Бібліотека в Москві), маргінальні демонстрації, що придушує правоохоронний орган. Цей етап є найважливішим (можна все вирішити).

• Міжнародний спір – висунення претензій і контрпретензій. Міжнародне право зобов1язує обидві сторони знайти мирний спосіб вирішення.

• Воєнний конфлікт.

Теорія Генрі Кана про вирішення міжнародного конфлікту (досліджував під час Холодної війни). Виділяв 70 стадій до глобальної ядерної війни і знищення людства.

1 блок стадій – газетна публікація з випадами проти держави

2 блок – перехід до висловлення політичних заяв

3 блок – демонстративні і недружні акти.

Теорія ескалації – постійне наростання міжнародного конфлікту

4 блок – спір між двома державами

5 блок – збройне протистояння

6 блок – атомне протистояння

7 блок – глобальне знищення

Принцип суверенної рівності держав – принцип народного суверенітету (після Французької буржуазної революції). Лежить в основі багатьох інших принципів.

Пов’язаний з недоторканістю території, непорушністю кордонів, мирним співіснуванням.

Де-факто не завжди діє, бо всі держави мають різний міжнародно-правовий статус. Концепція суверенної нерівності держав – початок ХХ століття (Грабер (???) – не було прихильників, крім деяких африканських держав.

Група 77 + Китай (колоніальні країни) – намагання створити противагу сильним державам. Існування G7, G20 вже свідчить про факт існування нерівності.

Сквелла і його метафора про *ШОСЬ, схоже на лайн*

Конвенція 1934 р. Монтевідео – закріплено принцип:

• Населеня

• Територія

• Суверенітет

• Зовнішні зносини.

Принцип невтручання у внутрішні справи держави – пов’язаний суверенною рівністю держав

Ніяка держава не може втручатися у справи іншої держави (Конвенція Монтевідео 1934 р.)

Акт заяви щодо певних дій з боку Міністерства закордонних справ та інших високопоставлених осіб, акт засудження. Мають бути зроблені авторитетною особою.

НЕ плутати з інститутом посередництва, держава може звернутися до інших держав.

Якщо країна є членом МО, то заяви цієї організації не є втручанням.

Не є втручанням висновки ЄСПЛ.

Не є втручанням висновки певного комітету (Комітет дотримання прав людини).

Винятки: у сфері захисту – інститут гуманітарної інтервенції – ідеологія тираноборців (відкидання абсолютного правління) – якщо порушуються права населення, міжнародна спільнота може втрутитись. Гуманітарна інтервенція – можливість світової спільноти увійти на територію держави, де масово порушуються права людини, військовим шляхом (наприклад, Ірак, Лівія). Може бути здійснено тільки за рішенням РБ ООН.

Принцип захисту прав людини – є вищим, ніж принцип невтручання у внутрішні справи .

Не сформульований у Статуті ООН і у Декларації про принципи МП.

Вперше – у середині ХХ ст.

• Нюрнберзькі принципи – міжнародна кримінальна відповідальність за злочини проти людства

• Міжнародний біль про права людини

• Система міжнародних судів з прав людини

+ елемент прямої дії щодо національного законодавства та система заходів проти держави-порушника дещо корегує суверенність держав (поставлено під прямий контроль МП).

З цього випливає становлення індивіда як суб’єкта МП.!

Принцип став в основі легітимності всіх інших МП-норм. Суперечність договору з прав людини робить його нікчемним *аж семинаром повеяло* (1969 р.).

З принципу випливає обмеження державного суверенітету.

Принцип територіальної цілісності – пов’язаний з принципом непорушності кордонів. Походить з Французької буржуазної революції. У тісному зв’язку з принципом самовизначення народів (тільки народ сам вирішує, чи створювати йому державу, яка потім опанує всі привілеї суверенітету).

Самовизначення не закінчується з утворенням держави – можливість обирати свою владу, устрій – це народний суверенітет (тут не передбачено нюансу національних меншин).

Право на самовизначення: всі колоніальні держави (за Статутом ООН), після деколонізації – лише право на автономію.

Між принципам немає ієрархії, евалюють різні цінності – 1) територіальна цілісність, 2) самостійне визначення своєї долі.

Кожен народ має право на самовизначення, не порушуючи принцип територіальної цілісності держави.

Характерна ознака принципу: неможливо, щоб країну ділили без її волі.

Договір цесії – договір про передачу території (СРСР – КНР, УРСР – Польща).

Підстави правомірності цесії::

1. Оплатний перехід території (компенсація відходу)

2. Не можуть зачіпатися права третіх країн

3. Згода місцевого населення.

Як правило, об’єкт договору – незаселена територія.

Негативний аспект – проблеми з громадянством – апатридство (особа не може автоматично отримати громадянство, вона має погодитись), біпатридство (якщо автоматично дають громадянство), залишаються громадянами попередньої держави (без громадянства).

Правова аномалія – без громадянства або якщо їх багато.

Апатриди – немає захисту від держави.

Біпатриди – обов’язки перед обома країнами (служба в армії)

ДПМП 1970 р. – держава утримується від будь-яких дій, що суперечать територіальній цілісності.

Конвенція Монтевідео 1934 р. – територія – основний атрибут держави (+суверенітет, +народ, +воля).

Концепція патріациду – Саяпін. Пропонує розглядати патріацид (проти державності) як злочин нарівні з геноцидом. Це розширення Конвенції Монтевідео – розгляд зазіхань на всі елементи (?), вплив на владу, перекривання каналів здійснення міжнародних зносин.

Недолік: в сучасному МП не держава, а людина є центром МП, тому прирівнювати патріацид і геноцид не можна.

АЛЕ саме держава захищає права людини – зникне держава, зникне і захист.

Принцип непорушності державних кордонів – неможливість зміни існуючих кордонів (свавільної зміни без згоди народу). +цілісність державної території

Непорушність – на картах, недоторканість – неможливість перетнути кордон (збройними формуваннями).

Окремі акти (індивіди) – кримінальна відповідальність, а не відповідальність за порушення імперативного принципу (лише держава).

Зміст приципу непорушності – заборона отримати територію шляхом сили або загрози силою.

Елементи принципу:

• Територіальна цілісність (те, що на карті)

• Недоторканість (те, що проявляється через загрозу сили)

• Неможливість використовувати територію без згоди її суверена (склалось історично: спочатку монарх – суверен, потім – народ).

Інститут концесії – використання державою території своєї колонії, коли колонія вже набула незалежності (концесія – прибуток для монопольного розташування у колонії, яка не заперечує).

• Заборона використовувати свою територію у спосіб, що наносить шкоду третім державам

Інститут абсолютної відповідальності держав –держава діє правомірно, але наносить шкоду, тому буде відповідати (несе відповідальність за екологічне забруднення підприємства, що забруднює територію інших держав).

Екстратериторіальність державного суверенітету - поширення суверенітету за межі держави:

• Територіальна (посольства – належать території)

• Особиста (поширення суверенітету держави на громадян, що знаходяться за кордоном)

Існування військових баз – чи за зразком посольств, але зараз… *ОМГ, ЄТО САНСКРИТ КАКОЙ-ТО*

Сервітут – можливість користуватися плодами того, що тобі не належить.

Правила:

1. Має бути оплатним

2. Не може бути сервітуту на сервітут

3. Користування сервітутом без шкоди іншим

Військові бази – сервітут, точніше вид аренди. Військові повинні повідомляти про свої дії, про перевезення зброї. За межами військової бази військові не можуть носити зброю (лише в результаті самооборони).

Докорінна зміна обставин – крім території і кордонів.

Принцип мирного вирішення міжнародних спорів – 1989 р. –перша Гаазька конвенція, Статут ООН.

Види міжнародних спорів і засоби їх вирішення:

Територіальні спори (найскладніші для розв’язання, найтриваліші). Держава намагається не констатувати стан спору.

Наслідок – необхідність мирного вирішення.

Принципи:

• Вирішувати мирними заходами

• Не залишати жодного спору без вирішення, через це 99% держав не визнають наявність спору

• Сторони спору вільні у виборі засобів вирішення

• Вирішення на основі МП і справедливості. 1951 р. – вирішення Англо-норвезького спору не за МП, а за справедливістю. 38 стаття Міжнародного суду – справедливість.

• Сторони утримуються від дій, які можуть загострити спір.

Найбільш ефективні засоби вирішення:

1. Прямі переговори – найбільш поширений

2. Арбітраж – як постійно діючий, так і ad hoc. Особливості – завжди на основі договору. В разі незгоди стосовно голови арбітражу обрати її може Міжнародний суд. 1928 р – одноосібний арбітраж (спір між США і Нідерландами про острів). Вирішальне значення – голос голови (треба, щоб була непарна кількість учасників арбітражу).

3. Міжнародні суди: діють постійно (постійний склад), обов’язковість рішення, принцип змагальності (кожна сторона доводить свою позицію), функція консультативних висновків. + органи ООН, органи регіонального співробітництва – також можуть вирішувати спори, + слідчі комісії, кордонні комісії…

4. Посередництво – безпосередня участь третьої сторони. Елементи: інші держави, МО. Треба не тільки надати територію (але можна і не надавати), а й розробити план рішення спору. Рішення посередника не є обов’язковими, на відміну від арбітражу або міжнародного суду.

5. Добрі послуги – участь третьої сторони у розв’язанні спору:

• За ініціативою держав

• За ініціативою третьої сторони

• За ініціативою МО.

Використовується, коли зайшли в глухий кут.

Надання своєї території для переговорів (Женева – дуже часто), країна має бути незацікавленою у конфлікті. Обов’язки сторони: надавати технічні засоби, не втручатися у сутність переговорів.

Стадії вирішення спорів:

1. Висунення претензій

2. Висунення контрпретензій

3. Уточнення об’єкту претензії

4. Звернення до мирних засобів вирішення спору

5. Вирішення спору

6. Звернення до Міжнародного суду

7. Кінцевий етап вирішення Міжнародного суду ООН.

Принцип самовизначення народів – виник у процесі деколонізації.

Поширюється на корінні народи, нац меншини – їх права розглядаються як колективні, але зараз – тенденція до захисту індивідуальних прав.

Принцип співробітництва – принцип мирного співіснування держдав (через Холодну війну).

Зараз поширився на різні сфери:

• Космос, технології

• Збереження культурних цінностей

Принцип добросовісного виконання міжнародних зобов’язань – pacta snt servanda.

Основний принцип, без якого не буде діяти жоден інший. Виняток – докорінна зміна обставин, але це не суперечить принципу, бо договір може не дотримуватись лише якщо відбулась така зміна, що договір втратив об’єкт та мету.

+ 2 сторінки Каті

Міжнародно-правова відповідальність

Негативна і позитивна відповідальність.

Концепція Василенка – 2 основні характерні риси поняття відповідальність:

1. Накладання і виконання покарання на суб’єкта

2. Виконання своїх зобов’язань – позитивна відповідальність.

Відповідальність тягне за собою юридичні наслідки в результаті порушення норм МП.

Охоронні МВ – ті МВ, які складаються з метою запобігання делікто- чи правопорушення (позитивна відповідальність).

Концепція Responsibility to protect (R2P) – обов’язок наддержав втрутитися у ситуацію, де порушуються її права як державного утворення чи права її населення (це не гуманітарна інтервенція! Гуманітарна інтервенція можлива лише через РБ ООН, це пряме збройне втручання).

Концепція тісно пов’язана з порушенням прав людини. Використовується у природоохоронних відносинах, коли держава не в змозі запобігти наслідкам катаклізмів і т. д.

Comitas gentium – міжнародна ввічливість (R2P) – не обов’язково за МП, можна за міжнародною мораллю.

R2P – охоронні МВ.

Не існує ніякої міжнародної відповідальності без порушення права. Риси:

• Протиправне діяння тягне за собою відповідальність

• Міжнародне протиправне діяння – це порушення міжнародного обов’язку держави

• Кваліфікація міжнародно-правового діяння розглядається тільки на основі норм МП (не залежить від нац права).

Підстави (нормативно-правові):

1. Делікт – правопорушення серйозного характеру (злочини). Ординарні правопорушення – не делікт

2. Порушення як договірних, так і звичаєвих норм.

При договорі – 2 відповідальності: за порушення принципу pacta sunt servandaта на саме правопорушення.

Концепція виновної відповідальності та відповідальності без вини.

При міжнародній відповідальності обов’язкова наявність правопорушення.

3. Вина – коли держава мала намір порушити МП (пов’язано з елементом свідомого порушення права).

Відповідальність без вини – абсолютна відповідальність

• Вина як безпосередня підстава для міжнародної відповідальності (наявність мотиву)

• Вина може бути присутня, або не присутня (абсолютна відповідальність).

Міжнародні злочини – вина суб’єкта МП не доводиться (презумпція, що у злочинах вина існує завжди). Такого роду правопорушення не здійснюється без мотиву.

Елементи зловживання правом:

• Виникає з реалізації або здійснення права

• Призводить до шкоди іншому суб’єкту МП

• Пов’язано з наміром суб’єкта використати права надмірно.

Зловживання – юридичні акти, які не є підставою для міжнародно-правової відповідальності.

Обхід закону –використання тих норм права, які є більш вигідними.

Справа: США – Японія – заборона вилову блакитного тунця – 7 рішень міжнародних судів, які не співпадають між собою. У кожного суду – своя конвенція (можна подати до суду, де більш вигідна для справи конвенція) Це негатив фрагментації МП.

Зловживання правом МП дорівнює поняттю «недружній акт» - коли суб’єкт не порушує норм МП, але дискримінує інший суб’єкт. Приклад: щоб отримати чеську візу, українцям треба було надати довідку, що людина не хвора на СНІД.

Встановлення більш жорстких умов для імпорту (нетарифні заходи). Неправомірно, лише якщо існував договір про преференційний режим.

Зловживання правом МП – перша підстава для виникнення ситуації (1 стадія спору).

Джерела МП відповідають джерелам міжнародної відповідальності (рішення судів, договори, звичаї).

Підстави:

1. Односторонні акти держави: 1974 р. – Франція, ядерні випробування – порушення односторннього акту тягне за собою відповідальність.

2. Матеріальна основа (юридичний факт правопорушення).

Проблемні питання:

• Якщо немає постраждалої сторони – яким чином кваліфікувати юридичний факт як підставу міжнародної відповідальності (якщо держава починає розробку ядерної зброї, все одно буде міжнародна відповідальність)

• Порушення прав людини в межах певної країни (де міра, коли настає міжнародна відповідальність; злочини проти людства – міжнародна відповідальність)

• Суб’єкт накладання відповідальності (хто накладає відповідальність, якщо немає конкретного постраждалого? Тоді відбувається через Міжнародний суд, РБ ООН).

Відповідальність окремих органів держави – вся держава несе покарання. Прийняття законодавчого акту, що порушує норми МП – не підстава для міжнародної відповідальності, підставою є лише виконання такого закону.

Питання свободи волі держави. Міжнар відповідальність – лише тоді, коли суб’єкт діяв без примусу (держава, яка діяла вимушено, звільняється від відповідальності).

При цьому, особа завжди відповідає. Виконання злочинного наказу не звільняє особу від відповідальності (щодо злочинів проти людяності).

Злочини міжнародного харктеру чи недружні акти – спірна ситуація.

Злочини міжнародного характеру – протиправні діяння, які скоюються не державою, а фізичними та юридичними особами. Приклади: міжнародна торгівля наркотиками, людьми, виготовлення фальшивої валюти іншої держави.

Недружні акти – дискримінація певних осіб, надання притулку особі, яка звинувачена у вчиненні політичного злочину в іншій країні (якщо злочин кримінальний, то притулок надавати не має права).

Ознаки міжнародних правопорушень:

1. Об’єкт може бути, а може й не бути (жертви немає)

2. Протиправна поведінка (дія або бездіяльність)

3. Шкода або збиток

4. Вина може бути чи ні

Об’єкт правопорушення – суб’єкт або певні правові цінності.

Види міжнародно-правових правопорушень:

• Ординарні (не несуть загрози для миру та безпеки, для міжнародного правопорядку)

• Серйозні (несуть загрозу для людства, але не ставлять під загрозу правопорядок – виготовлення заборонених видів зброї, піратство). Не стосуються jus cogens, erga omnes. Теоретично можуть призвести до «всьо плоха», але не призводять

• Міжнародні злочини – несуть пряму безпосередню загрозу міжнародному правопорядку.

3 категорії:

1. Проти миру – агресія, анексія, пряме втручання

2. Проти людяності – мають об’єктом особу, мають масовий характер – геноцид, екоцид, етнічні чистки, релігійні чистки. Геноцид – примусова стерилізація жінок рома (Балкани)

3. Воєнні – менша масовість – порушення правил і звичаїв ведення війни.

Такий нормативно-правовий акт – формальний, здебільшого задля дотримання історичного звичаю. Якщо договір підписано, то ніхто не відмовляється надавати цей акт.

• Автоматична інкорпорація (Україна, Франція, Бельгія, переважна більшість держав). Інкорпорація не потребує видання спеціального нормативного акту.

Закон про ратифікацію – це акт процесуального характеру ( а не надання договору чинності). Інтерналізовані норми – норми МП (Лукашук). Міжнародно-релевантні норми (Мартиненко).

Ієрархія: Конституція - > норми МП-> Закони ->Підзаконні акти

Способи надання згоди:

• Договори, згода на які надається без згоди парламенту (лише уряду)

• Договори, згода на які уряду і парламенту обов’язкова (міжурядові договори та ті, які потребують ратифікації)

Норми: обов’язкові за фактом створення або після надання згоди на обов’язковість державою.

3 типи договорів (за набуттям чинності):

1. Чинні за фактом підписання (міжурядові, міжвідомчі)

2. Потребують акту ратифікації

3. Можуть потребувати ратифікації + референдуму (участь у військових блоках, інтеграційних об’єднаннях..)

Взаємодія МП і Національного Права (далі НацП)

1. Явище доместифікації МП – надання МП сили НацП (Дехто вважає неконструктивним і непотрібним, бо це понижує роль МП, яке раніше мало більш авторитетний характер.

2. Ширше застосування національними судами норм МП( якщо є прогалини). В Україні ця тенденція відсутня, бо є незнання норм. Найчастіше посилаються Конституційні суди, Верховні суди, суди першої інстанції. На ЄСПЛ посилаються найчастіше, навіть США та ін. держави). Рішення Міжнародного суду ООН - багато рішень НацП мають посилання на нього.

США відійшли від загальних тенденцій. Конституція розглядає норми МП частиною НацП. У США виходить, що наступний закон НацП має перевагу над МП.

Справа братів Лагранд. Міжнародний суд ООН у своєму рішенні від 27 червня 2001 р. по справі братів Лагранд проти США відзначив, що порушення ст. 36 Віденської конвенції про консульські зносини 1963 р. Сполученими Штатами є порушенням індивідуальних прав братів Лагранд.

Інститут ратифікації

Ратифікаційна грамота:

• Вступна частина (загальні відомості)

• Власне надання згоди на чинність (містить також застереження до міжнародного договору)

• Заява про дотримання міжнародного договору

Наслідки ратифікації:

• Найбільш авторитетний спосіб надання чинності договору

• Накладає на державу зобов’язання діяти за договором, або не вчиняти дій, що суперечать договору

• Ратифікаційна грамота робить міжнародний договір абсолютно обов’язковим для держави.

( у міжнародному праві не існує норм, що потребують обов’язкової ратифікації)

Ратифікація:

• Безумовна – договір повністю вступає в силу

• Умовна – договір вступає в силу за певних умов + відміна умовою (якщо настає певне явище – скасування міжнародного договору)

Ратифікаційна грамота – міжнародно-правовий документ

Закон про ратифікацію в Україні приймає Верховна Рада, його підписує Голова Верховної Ради, далі Президент, далі Кабмін (проблеми процедурного характеру, цей процес потрібно спростити). За дотримання договору відповідає МЗС (є депозитарієм міжнародних договорів).

Всі теорії щодо співвідношення МП і НацП XIX- XX ст. (більша увага до примату МП. Після Нюрнберзького і Токійського трибуналів – різкий перехід до примату МП.

Ніхто не несе відповідальності за діяльність, яка не вважалася злочином на момент скоєння (але ретроактивність (зворотна дія закону) поширюється на злочини проти людства, проти миру, воєнні злочини).

Міжнародне право про права людини – теж є пряма дія на національне право.

Розвиток взаємодії МП і Нац. Після деколонізації: Примат Конституції над МП, але сьогодні африканські держави переходять до примату МП.

Доктрина інкорпорації щодо міжнародного звичаю – він автоматично застосовується у НацП (те ж саме jus cogens та імперативні норми).

Зворотна відсилка - у МП застосовуються норми НацП (у роботі судів, живе право).