2. Типи дискурсів у сучасній українській літературі: модерний, неомодерний, заповідально-селянський, постмодерний, феміністичний.

Диску́сія — це форма колективного обговорення, мета якого виявити істину або знайти правильний розв'язок порушеного питання через висловлення власних міркувань та зіставлення поглядів опонентів на проблему. Під час такого обговорення виявляються різні позиції, озвучуються протилежні думки, а емоційно-інтелектуальний стимул підштовхує до активного мислення.

У переносному значенні (розмовне слово) дискусія — це спір, суперечка окремих осіб, співбесідників.

Організація наукової дискусії передбачає 3 етапи:

1. Готувальний;

2. Основний;

3. Заключний.

Модерний

Модернізм — це сукупність мистецьких напрямів та стилів, які утвердилися наприкінці XIX— початку XX століття разом з новим розумінням людини, коли істотним стає все нетипове, особистісне.

В українській літературі одним із перших представників модернізму є Ольга Кобилянська. Також до модерністів належать Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Іван Франко та інші. Представники українського модернізму кінця XIX — початку XX століття — Дніпрова Чайка, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Олександр Олесь. У казці раннього українського модернізму, наявні ряд провідних просторових орієнтирів, а саме: хронотоп лісу, хронотоп дороги, хронотоп оселі, хронотоп палацу тощо[2]. Жанрові інтерпретації традиційного казкового часопростору в системі модерністичного мистецтва суголосні тогочасному тяжінню до фіктивних світів, снів, візій, які дозволяють письменнику створювати ефект дива в умовах реальності.

Неомодерний

Неомодернізм - те саме заперечення минулого заради гармонійного свого нинішнього, пошук життєвих форм за для себе, наслідування неможливе.

Існують окремі дискурси, пов’язані з іменами Валерія Шевчука, Емми Андієвської, Оксани Забужко і Юрія Винничука, нео- модерний дискурс поетів «Київської школи».

Заповідально-селянський

Зокрема, заповідально-селянський базується на реалістичній традиції із певними вкрапленнями романтизму та модернізму, будується на селянському ґатунку мислення й ментальності. Пле­кає свої символи й поняття: нація, традиція, Шевченко, Франко (Маланюк, Донцов, Стус), русифікація, державність, національна символіка, земля, праця.

Постмодерний дискурс

Постмодерний дискурс з’явився в кінці 1980-1990 рр. і має характерні ознаки: екзистенція, рефлексія, відкритість, гра, кар­навал, художній твір як відверта гра цитатами, ремінісценціями, алюзіями зі світового письменства.

Постмодерний дискурс з’явився в кінці 80 років 20ст. і має характерні ознаки: рефлексія,відкритість,гра, карнавал,відверта гра цитатами,ремінісценціями, алюзіями зі світового письменства. Термін «дискурс» уживається і як індивідуальний стиль митця і як творчий стиль певної групи письменників.Тож існують окремі дискурси, пов»язані з іменами Валерія Шевчука,Емми Андієвської,Оксани Забужко,Юрія Винничука, неомодерний дискурс поетів «київської школи».

Феміністичний

Феміні́зм (англ. Feminism) — набір рухів та ідеологій, спрямованих на визначення, створення і захист рівних політичних, економічних і соціальних прав жінок[1][2]. Це — прагнення до встановлення рівних можливостей для жінок у сфері освіти та зайнятості. Феміністка — це людина, яка є адвокатом або прихильником прав рівності жінок (Б. Нємцова та О. Кобилянська, Лесі Українки).

3. Характеристика постмодернізму, синтез у ньому різних художніх систем, мистецтва й антимистецтва, елітарної і масової культури, поєднання карнавального, іронічно-сміхового та серйозного ставлення до дійсності, його жанрова система, особлива концепція світу.

Постмодерні́зм (фр. postmodernisme — після модернізму) — світоглядно-мистецький[Джерело?] напрям, що в останні десятиліття20 століття приходить на зміну модернізму. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи[Джерело?], епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних.

Вперше термін «постмодернізм» згадується у 1917 p., але поширився він лише наприкінці 1960-х pp. спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації, а невдовзі — у літературі та малярстві (поп-арт, оп-арт, «новий реалізм», гепенінг та ін.).

Популярності постмодернізму сприяли міркування філософів Ж. Дерріди, Ж. Батая, Ж.-Ф. Ліотара, М. Фуко. Постмодерністи, завдяки гіркому історичному досвідові, переконалися у марноті спроб поліпшити світ, втратили ідеологічні ілюзії, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди випереджає теорію.. Прогрес визнається ними лише ілюзією, з'являється відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Реальним вважається варіювання та співіснування усіх (і найдавніших, і новітніх) форм буття. Принципи повторюваності та сумісності перетворюються на стиль художнього мислення з притаманними йому рисами еклектики, тяжінням до стилізації, цитування, переінакшення, ремінісценції, алюзії. Митець має справу не з «чистим» матеріалом, а з культурно освоєним, адже існування мистецтва у попередніх класичних формах неможливе в постіндустріальному суспільстві з його необмеженим потенціалом серійного відтворення та тиражування.

Серед перших виразно постмодерністських творів — романи Умберто Еко «Ім'я троянди» (1980), П. Зюскінда «Запахи» (1985), Д. Апдайка «Версія Роджерса»] (1985), Томаса Пінчона «Веселка гравітації» (1973).

Постмодернізм у сучасній українській літературі виявляється в творчості Ю. Андруховича, Ю. Іздрика, Л. Дереша, О. Ульяненка, С. Процюка, В. Медведя, О. Забужко, В. Кураша та інших.

Герой літератури постмодернізму — людина, яка почувається «дуже незатишно у холодному всесвіті» (У. Еко), є розгублена, усамітнена, яка втратила духовні орієнтири, зневірилась в ідеалах минулого. Які досягнення в розвитку новітніх засобів масових комунікацій сприяли виникненню постмодернізму? Постмодернізм багато чим зобов'язаний своїм виникненням розвитку новітніх засобів масових комунікацій — телебаченню, відеотехніці, інформатиці та комп'ютерній техніці. Виникнувши насамперед як культура візуальна, постмодернізм в архітектурі, живопису, кінематографі, рекламі зосередився не на відображенні, а на моделюванні дійсності шляхом експериментування зі штучною реальністю — відеокліпами, комп'ютерними іграми, диснеївськими атракціонами.

Енциклопедія літературних напрямків і течій подає такий список рис постмодернізму:

1. Культ незалежної особистості.

2. Потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого.

3. Прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій, бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу.

4. Використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя.

5. Зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо).

6. Суміш багатьох традиційних жанрових різновидів.

7. Сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох.

8. Запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях.

9. Як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача.

10. Іронічність та пародійність.

Основними рисами поетики постмодернізму є «інтертекстуальність» (творення свого тексту з чужих); колаж і монтаж («склеювання» різнорідних фрагментів); використання алюзій; тяжіння до прози ускладненої форми, зокрема, з вільною композицією; «бриколаж» (непряме досягнення авторського задуму); насичення тексту іронією.

Постмодернізм розвивається у жанрах фантастичної притчі, роману-сповіді, антиутопії, оповідання, міфологічної повісті, соціально-філософського і соціально-психологічного роману та ін. Жанрові форми можуть поєднуватись, відкриваючи нові художні структури.

4. Літературні угрупування: асоціація “Нова література”, АУП (Асоціація українських письменників), “Бу-Ба-Бу”, “Нова дегенерація”, “Пропала грамота”, “Західний вітер”, “ЛуГоСад”, “500”, “Червона фіра”. Сучасні часописи та альманахи.

“Нова література”

У 90-х роках XX століття з'явилися такі літературні угруповання: "Асоціація Нова література" (С. Квіт, В. Цибулько, Є. Пашковський, Л. Кононович, С. Лавренюк).