- •Нова естетична стратегія розвитку української літератури, руйнування “Карфагену української провінційності” (Юрій Шевельов), поява нової генерації українських митців слова.
- •Типи дискурсів у сучасній українській літературі: модерний, неомодерний, заповідально-селянський, постмодерний, феміністичний.
- •Модерний
- •Неомодерний
- •Заповідально-селянський
- •Постмодерний дискурс
- •Феміністичний
- •Асоціація українських письменників
- •Видавнича справа
- •Нова дегенерація
- •Пропала грамота
- •Західний вітер
- •ЛуГоСад
- •Червона фіра
- •Сучасні часописи та альманахи
- •Український поетичний авангард.
- •Загальні відомості про угрупування “Бу-ба-бу” та інші неоавангардистські групи.
- •ЛуГоСад
- •Нова дегенерація
- •Пропала грамота
- •Життєвий і творчий шлях Юрія Андруховича.
- •Біографія
- •Творчість
- •7.1. Характеристика основних поетичних збірок ю.Андруховича (“Небо і площі” (1985), “Середмістя” (1985), “Екзотичні птахи і рослини” (1991, 2003)). Постмодерність художнього дискурсу ю.Андруховича.
- •7.2. “Пісня мандрівного спудея” ю.Андруховича – ключ до розуміння творчого кредо автора. Пісня мандрівного спудея
- •7.3. Проблема переродження сучасних українців у поезії “Козак Ямайка” ю.Андруховича. Козак ямайка
- •Життєвий і творчий шлях о.Ірванця.
- •8.1. Жанр пародії у поезії о.Ірванця (цикл “Уроки класики”, “Любіть Охлахому”, “ Пісні східних слов’ян ” та ін.). Уроки класики
- •Любіть Охлахому
- •Пісні східних слов’ян
- •8.2. Метафізичні мотиви у поезіях “Мій хрест”, “Переночуй мене, вишневий саде”, “Короткий вірш про кінець світу”. Переночуй мене, вишневий мій саде.
- •Короткий вірш про кінець світу
- •Поетичний світ в.Неборака.
- •Творчість
Нова дегенерація
Нова дегенерація — літературне угруповання за участю Івана Андрусяка, Степана Процюка та Івана Ципердюка.
Утворене 1991 року в Івано-Франківську, де І. Андрусяк та І. Ципердюк під ту пору були студентами, а С. Процюк — викладачем Педагогічного інституту ім. В. Стефаника (нині — Прикарпатський університет).
Перші публікації гурту — 1991—1992 року в місцевому тижневику «Західний кур'єр», додатком до якого вийшло 3 альманахи, які так само звалися «Новою деґенерацією».
Наприкінці 1992 року у видавництві «Перевал» вийшла поетична збірка літугруповання, яка теж звалася «Нова деґенерація». Передмову до неї написав Юрій Андрухович[1].
Навесні 1993 відбувся вечір літгурту у Києві в Спілці письменників, який спричинив чималий резонанс у періодиці й роздратований, відверто лайливий відгук Олеся Гончара. Книжка ж «Нова деґенерація» була визнана найкращою книжкою 2003 року за опитуванням критиків часописом «Слово і час».
Протягом 1993 — 1995 років гурт провів низку вечорів у різних містах України, брав участь у поетичних фестивалях, опублікував добірки в низці часописів. Відтак же органічно перестав існувати як такий, що, за висловлюваннями його учасників, віджив себе. «У літературу добре буває входити гуртом, але працювати в ній кожен мусить сам», — кажуть екс-„деґенерати“.
І.Андрусяк із 1993 року жив у с. Вербовець Косівського району Івано-Франківської області, а з 1995 року мешкає в Києві; видав низку поетичних збірок і книгу прози, активно виступає в періодиці як критик і перекладач.
С. Процюк мешкає в Івано-Франківську; видав дві поетичних збірки, а з 2000 року перейшов на прозу; він автор трьох романів і двох книг повістей; активно виступає в періодиці як есеїст; роман «Інфекція» номінувався на Шевченківську премію. І. Ципердюк мешкає в Івано-Франківську; видав збірку поезій у прозі, а відтак зайнявся журналістикою.
Пропала грамота
«Пропала грамота» — літературне угрупування трьох київських поетів: Юрка Позаяка, Віктора Недоступа та Семена Либоня. Існувало в кінці 80-х — на початку 90-х рр. «Пропала грамота» була заявлена як авангардний проект. У 1991 р. вийшла книга з однойменною назвою. Книга «пропалограмотіїв» мала великий успіх і резонанс.
Група "Пропала грамота" об'єднала київських поетів - Юрка Позаяка, Семена Либонь і Віктора Недоступа. У 1991 р. вийшов збірник цієї групи під такою ж назвою. У самій назві групи - досить промовиста вказівка на гоголівську традицію відтворення дійсності. Річ у тому, що творчість поетів цього угруповання розвивається в іронічному бурлескно-травестійному стилі. Вони широко застосовують рольову лірику, де герої - хіпі, бомжі, студенти, просто люди, які не сприймають радянських правопорядків і скептично ставляться до перебудови. У поезії цієї групи переважають урбаністичні мотиви, вона сповнена іронії, навіть є карикатурною, бо створюється враження, що тексти написані не поетами, а смішними арлекінами, блазнями, які ховаються за масками та ще й виступають під кумедними прізвиськами. Головне для авторів угруповання - цілковите перевтілення у своїх персонажів. Цією творчою настановою пояснюється той факт, що всі автори працюють під літературними масками.
