2.2. Основні риси правової держави.

Основними рисами правової держави вважають:

- верховенство і панування правового закону;

- постійне утвердження суверенітету народу, як єдиного джерела державної

влади;

- поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову;

- забезпечення прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина,

виконання ними своїх обов'язків перед іншими людьми, державою і

24

громадянським суспільством;

- урегулювання взаємовідносин між особою та державою на засадах

дозволеності особі робити все, що прямо не заборонено законом, а

державним органам - тільки те, що прямо дозволено законом;

- взаємну відповідальність особи й держави, відповідальність держави

перед особою і громадянським суспільством за свою діяльність;

- ефективну організацію контролю та нагляду за здійсненням законів і

режиму законності.

До основних напрямків формування правової держави в Україні слід

віднести:

- необхідність зв'язати правом (загально соціальним, що характеризується

правами людини, народу, людства) діяльність держави та її органів;

- формування правового механізму, з допомогою якого можна подолати

відчуження людини й громадянина від засобів виробництва, власності, від

безпосередньої та представницької форм демократії;

- чітку роботу законодавчої влади на основі Конституції України та

конституційних законів;

- створення системи незалежних судів загальної та спеціальної

юрисдикції;

- формування в людей (народу України) нового правового мислення,

високого рівня правової культури, знань про життєво необхідні закони і

вміння використовувати ці закони в повсякденному житті. Отже, правова

держава - це така держава, в якій досягнуто пріоритет прав людини, де

держава зв'язана саме цим правом і підкоряється йому, де законодавча,

25

виконавча і судова гілки влади закріплюють, гарантують і забезпечують

права людини, народу і людства в повсякденній своїй діяльності.

26

Розділ 3. Сутність та соціальні призначення сучасної держави

3.1. Аспекти сутності держави.

Сутність держави — це внутрішній зміст її діяльності, який виражає

єдність загально соціальних і вузько класових (групових) інтересів

громадян. Будь-яка держава, разом із вирішенням суто класових завдань,

виконує й загально соціальні завдання («спільні справи»), без яких не

може функціонувати жодне суспільство. Це — засоби транспорту і зв'язку,

будівництво шляхів, іригаційних споруд, боротьба з епідеміями,

злочинністю, заходи щодо забезпечення миру та інші. [17; ст. 113]

Два аспекти сутності держави визначилися з моменту її виникнення:

• класовий аспект — захист інтересів економічно пануючого класу,

здійснення організованого примусу;

• загально соціальний аспект — захист інтересів усього суспільства,

забезпечення громадського блага, підтримання порядку, виконання інших

загально соціальних справ. Загально соціальний аспект сутності держави

особливо яскраво проявляється в її зіставленні з громадянським

суспільством. [8; ст. 22]

Співвідношення вузько класових (групових) інтересів пануючої верхівки

(еліти) і інтересів усього суспільства за різних історичних часів не

однаково. Як правило, посилення однієї з них призводить до послаблення

іншої. До середини XIX ст. у більшості країн перевага була на боці

організованого примусу, захисту інтересів економічно пануючого класу [2;

ст. 44]. Поступово у ряді цивілізованих держав Заходу в зв'язку із

27

розвитком громадянського суспільства усе більшого значення набувають

загально соціальний аспект державної діяльності, завдання забезпечення

суспільного блага. У наші дні цей аспект відіграє істотну роль у

неокапіталістичних і несоціалістичних державах, у тому числі в Україні.

Перевага загально соціального аспекту сутності держави відбулася завдяки

зниженню частки його класового змісту як певного результату розвитку

громадянського суспільства, твердження прав і свобод особи. У сучасних

цивілізованих державах не стало чітко виражених класів, соціальні

суперечності втратили антагоністичний характер, зріс загальний життєвий

рівень населення. [9; ст. 44]