Методика 3. Завдання 1. Мовленнєва вправа: «Назви-розкажи»

Мета: визначення загального рівня комунікативно-мовленнєвого розвитку дітей старшого дошкільного віку.

Матеріали: картинка-зразок до методики, призначеної для визначення активного словникового запасу дитини старшого дошкільного віку, наявності специфічного сленгу.

Інструкція: спочатку дитині пропонували подивитися на малюнок і назвати зображене та розповісти про це цікаво. Потім експериментатор заохочував об'єднати малюнки за змістом та придумати назву для обраної групи. У протоколі відзначалась частота вживання дитиною різних частин мови, складних речень із союзами і вставними конструкціями, наявність узагальнюючих слів, що свідчило про рівень розвитку його мови. Оцінювались вміння будувати речення, налаштованість на комунікацію.

Методичний коментар: Тестування проводилось у формі невимушеної бесіди, яка фіксувалась за допомогою диктофону, а потім заносилася до бланку протоколу.

Методика 3. Завдання 2. Бесіда-гра: «Що сказав ввічливий зайчик?»

Мета: визначити готовність знаходити несподівані мовленнєві форми в різних життєвих ситуаціях; визначити наявність форм мовленнєвого етикету в мовленнєвому досвіді дитини.

Матеріали: картки-матпюнки із зображенням дослідних ситуацій, протокол для занесення попередніх результатів, іграшка «зайчик».

Інструкція: Експериментатор знайомив дитину із самим ввічливим зайчик у світі. Потім він пропонував дитині взяти зайчика і разом з ним розглянути малюнки та передбачити, що б сказав ввічливий зайчик у цій ситуації.

Методичний коментар: відповіді дитини заносилися до бланку протоколу, пізніше підраховувалася кількість застосувань дитиною слів ввічливості.

Одним із компонентів соціальної компетентності є соціальні пріоритети, які істотно впливають на розвиток дітей, які мешкають у різних соціальних умовах. Тому ми вважаємо за необхідне дослідити особливості становлення ціннісного компоненту соціальної компетентності.

Методика 3. Завдання 3. Дидактична вправа: «Намалюй майбутнє.»

Мета: визначити найбільш значущі, на думку дитини, чинники дорослішання та успішної соціалізації.

Матеріал: аркуші паперу; різнокольорові олівці; протокольний бланк.

Інструкція до виконання: Діти, намалюйте майбутнє, що, на вашу думку, є найголовнішим, для того, щоб стати дорослим, щоб бути визнаним серед дітей і дорослих.

Методичний коментар: результати виконання цього завдання оброблялися за методом факторного аналізу. Загальні умови обстеження: тривалість перша половина дня.

Застосування розроблених нами діагностичних методик дозволило визначити п'ять рівнів соціальної компетентності старших дошкільників.

Так, до високого рівня ми віднесли дітей, які усвідомлювали норми та правила поведінки в соціумі, вміли ефективно співпрацювати, мали достатній арсенал мовленнєвих засобів та активно застосовували їх у спілкуванні з оточуючими. Діти, які виявили достатній рівень соціальної компетентності, були також добре обізнані з нормами соціуму, досить ефективно налагоджували стосунки з однолітками, в більшості випадків вміли знаходити спільну мову в різних проблемних ситуаціях, але застосовували лише стандартні способи соціальних дій, не могли гнучко реагувати на ситуацію. До середнього рівня соціальної компетентності належали діти, які виявили недостатнє розуміння соціальних законів та норм, мало місце розходження ре­альної та вербальної поведінки у спілкуванні з однолітками та дорослими, їм не завжди вдавалося запобігати конфліктних ситуацій у побудові стосунків ізоднолітками та адекватно на них реагувати. Рівень нижчий середнього щодо сформованості соціальної компетентності ми виявили у дітей, які мали лише окремі уявлення про норми соціальної поведінки, не звертали особливої уваги на емоційні прояви однолітків, не вміли встановлювати безконфліктні стосунки з дітьми, майже не ініціювали свої мовленнєві дії. Високий відсоток -18 % свідчив про реальне існування в значного числа дітей проблем у соціалізації. Низький рівень соціальної компетентності ми визначали у дітей, які не володіли правилами соціальної поведінки, не могли безконфліктно будувати стосунки в колі однолітків, не вміли донести до інших свої думки, діяли на підставі сили чи реагували на ситуацію лише емоційно. Застосування розроблених нами діагностичних методик дозволило визначити п'ять рівнів соціальної компетентності старших дошкільників. Якщо коротко означити основні результати обстеження, то найбільші розбіжності між дітьми різних груп були одержані за окремими показниками, наприклад, як самооцінка. Так, найбільш висока самооцінка виявилась в дітей міських дитячих садків, найнижчою -сільських.

Можливо, батьки і вихователі міських дітей частіше позитивно оцінюють вчинки дитини, тим самим впливаючи на формування в неї адекватної самооцінки. Високий відсоток негативного сприймання себе сільськими дітьми говорить про те, що, порівнюючи себе з дітьми, життя яких вони сприймають на екрані телевізора, у книжках, журналах, газетах, сільські діти відчувають себе невпевнено, не можуть об'єктивно оцінити свої переваги, чесноти. І батьки їм, на жаль, у цьому не допомагають.

Сільські діти оцінюють свої успіхи в навчанні тим вище, чим вище їх авторитет у однолітків, чим вище авторитет у батьків, та навпаки. На нашу думку, це знову таки говорить про їхню невпевненість. Оцінки за шкалами «успішність у навчальній діяльності» та «авторитет в одногрупників» пов'язані прямою кореляцією. Діти з села пов'язують свій авторитет у одногрупників з успішністю у навчанні. У міських дітей самооцінка за шкалою «успішність у навчальній діяльності» прямо пов'язана із всіма шкалами: «поведінка»,«авторитету однолітків», «авторитету батьків», «авторитету вихователя». Можна зробити висновок, що для міських дітей самооцінка за шкалою «успішність у навчальній діяльності» - важливий критерій для загальної самооцінки. У свою чергу, оцінки за шкалою «авторитет у одногрупників» прямо корелюють з оцінками шкал « авторитет у вихователя», «авторитет у батьків», «успішність у навчальній діяльності», «поведінка».

Вагомими виявилися також результати обстеження рівнів соціальної компетентності за комунікативно-мовленнєвим критерієм. Виявилось, що необхідний словник для забезпечення потреб спілкування в дітей цього віку вже сформовано, водночас ми в результаті спостереження за діями дітей, їхніми стосунками, розмовами в колі одноліток неодноразово відзначали, що діти часто не знаходять теми, слів для змістовної розмови, заміняючи відсутність потрібного слова рухами, жестами, різноманітними вигуками, звуконаслідуванням тощо. Причому те, що дорослому, який бере участь у розмові чи просто спостерігає за дітьми, здається не зрозумілим, діти не нама­гаються прояснити, майже не уточнюють, за виключенням випадків, коли йдеться про такі речі, які дуже цікавлять дитину. Тобто дітей більше заохочує те, що така розмова відбувається, дитині приємно й важливо відчувати себе учасником розмови. Особливість групової розмови дітей полягає в тому, що вже після перших реплік вони перестають прислухатися до суті сказаного, вихоплюють лише окремі слова, які викликають в них асоціації, відповідно починають говорити самі, не дуже наполягаючи на уважному сприйманні з боку інших дітей. Тому часто старші дошкільники такі гомінливі, коли збирається невеличкий гурт.

Для старших дошкільників сільських дошкільних навчальних закладів майже не характерно використання специфічного сленгу, особливих дитячих слів, водночас вони залюбки насичують своє мовлення „дорослими словами", почутими з різних джерел, які свідчать про їх обізнаність. На жаль -,значну частину становить ненормативна лексика, причому негативно забарвлених слів у спілкуванні з однолітками діти застосовують досить багато.

Діти міських дитячих садків користуються специфічними словами, які можна визначити, як урізані форми звичайних: „паца - замість паца-ни, ури - замість уроки, „чита" - замість читання, „мата" - математика тощо; змінені слова: родаки (батьки), базар (розмова), копай (пообіцяй) тощо. Ненормативна лексика використовується менше, лише окремими дітьми і, що специфічно не доречно, а заради бравади.