1.2.6Львів - центр розвитку енергетики областей Західної України у п”ятдесятих та шістдесятих роках хх ст.

Наприкінці війни, в звязку з тим, що Львів знаходився на окупованій території, 12 лютого 1944 року у м. Корець Рівненської області було сформовано керівництво Львівського енергокомбінату, яке готувалося до роботи у Львівщині, після відступу німецької окупаційної влади.

На час вступу радянських військ до Львова 27 липня 1944р. Львівська електростанція не працювала. На електростанції шаленіла пожежа, викликана вибухами від закладених німцями фугасних бомб. Львів та область практично залишилися без світла. Вже через 12 днів, 8 серпня 1944 року, було введено один турбогенератор потужністю 0,5 мВт, а до кінця року привезено один енергопоїзд 0,5 мВт.

Нагальне питання відновлення генеруючих потужностей було вирішено не дуже оригінальним, як на той час, способом. Якщо німці знищили, або вивезли у Німеччину майно з Львівської електростанції, то керівництво СРСР зробило це ж саме з німецькими електростанціями, як контрибуцію за збитки, нанесені під час війни.

На Львівській електростанції було змонтоване обладнання, яке вивезли з електростанції Одерталь.

У 1945р., в зв”язку із обмеженістю генеруючого обладнання на Львівській електростанції, м. Львів отримувало електроенергію з Бориславської та Дрогобицької електростанцій по лінії 110 кВ. Обсяг передачі електроенергії за цей рік склав 412,5 тис. кВт-год.

Вже у 1945р. на електростанції у Львові було введено 12 мВт трофейного генеруючого обладнання, а також доставлено 3 енергопоїзди фірми “Дженерал-електрик”, загальною потужністю 7,5 мВт.

За 1946 рік на Львівській електростанції було введено ще два турбогенератори, потужністю 12 мВТ та 4 мВТ.

Швидкими темпами наростала генеруюча потужність Львівської електростанції, від 17,9 мВт станом на 1.01.46р. до 31,2 мВт - на 1.01.49р. Упродовж 1949 року встановлена потужність Львівської електростанції зросла до 45,5 мВт станом на 1.01.1950р. Все ж і цієї потужності Львівської електростанції не вистачало, тому, за узгодженням з партійним керівництвом Львівської області, на зиму 1949-1950рр. було встановлено лімітування енергоспоживання промислових підприємств.

На 91 % своєї потреби у паливі Львівська електростанція забезпечувала за рахунок газу з Дашавського родовища, що знаходилося на території теперішньої Львівської області, і лише на 9 % сілезьким вугіллям.

Одразу ж після завершення війни постало питання адаптації параметрів обладнання існуючих електромереж Львівщини відповідно до прийнятих у СРСР та до номенклатури радянських заводів-виробників.

Зокрема, було заплановано здійснити перевід напруги електромережі 5 кВ на стандартну радянську напругу 6 кВ, а 30 кВ на 35кВ.

Слід відмітити, що у перші післявоєнні роки будівництво нових мереж у м. Львові велося вже за новими параметрами, зокрема від нової підстанції “Л-2” 35/6 кВ. Деякі РП працювали з роздільними секціями шин, наприклад ЦРП „А” та ЦРП „Б”, одна на напрузі 5 кВ, а друга – на 6 кВ. Проте, для масового переводу існуючих електромереж вимагалися великі кошти, тому рішення про повний перевід було прийнято “Главпівденьенерго”, а енергетика Львівщини входила власне у це Головне Управління Міненерго СРСР, лише у 1956р. Ще у цьому ж році планувалося перевести на нову напругу частину мереж 5 кВ, що живилася від ПС „Л-1”, проте Ленінградський ремонтний трансформаторний завод не забезпечив перемотку сухих трансформаторів 5 кВ на 6 кВ і цей перевід був здійснений лише у 1957р.

Упродовж 1958-1959рр. частину електромереж північної та східної частини міста, що живилася від Львівської електростанції (53 шт. львівських ТП) було переключено на живлення з ПС “Л-2” і переведено її на напругу 6 кВ. Завершено повний перевід електромереж м. Львова на напругу 6кВ у 1965р., причому останніми були переведені кабельні лінії та ТП, що живилися з Львівської електростанції.

У Дрогобицько-Бориславському промисловому центрі відразу ж після приходу радянських військ було задіяно два енергопоїзди з двома генераторами потужністю по 3 мВт на напрузі 3 кВ, які розташували в районі залізничної станції Борислав. Паливом для енергопоїздів служив природний газ з сусідніх газопромислів. Одночасно було розпочато будівництво електростанції з двома генераторами, потужністю по 6 мВт кожний, на території старої, зруйнованої Бориславської теплової електростанції. У 1951 р., з вводом I черги нової електростанції, експлуатацію енергопоїздів було припинено.

В південних районах сучасної Львівської області ще у 1947р. розпочалося будівництво ПЛ -35 кВ до нових пунктів нафто- та газопромислів. Від цих мереж забезпечували електроенергією також і прилеглі населені пункти. Так, у 1948р. за кошти нафтовиків була введена нова ПС – 35 кВ у Східниці, а у 1949р. ПС – 110 кВ Борислав-1.

Інакшими, ніж у тодішній Львівській області, були, за класом напруги, електромережі Дрогобицької області. Так, у м. Бориславі в 50-тих роках продовжували експлуатувати мережу 3 кВ, збудовану ще у перших десятиліттях ХХ ст., яку НПУ “Бориславнафта” передав у 1959р. на баланс Бориславського енергокомбінату. Крім того, на Бориславській електростанції електроенергію трансформували на напругу 15 кВ і транспортували до найближчих міст. Ці мережі теж довелося переводити на стандартну радянську напругу - 6 кВ. Роботи з пристосування Дрогобицьких мереж до параметрів напруг, прийнятих у СРСР, завершили у 1964р. (на один рік раніше, ніж у м. Львові).

З вводом в 1949-1953р.р. перших Львівських міських підстанцій напругою 35 кіловольт (“Львів-1”, “Львів-2”, “Львів-4”) починає створюватися міське кільце 35кВ, переведене при пізнішому розвитку на 110кВ.

Упродовж 1954-56рр. були споруджені генеруючі потужності на Жидачівській ТЕЦ – 24 мВт, на найбільшому у Західній Україні паперово-целюлозному комбінаті, та Роздільська ТЕЦ – 12 мВт на величезному сірчановидобувному і переробному комплексі. В цей же період були введені повітряні лінії 110кВ, які з”єднали Львівську електростанцію з Жидачівською та Роздольською ТЕЦ, що значно підвищило надійність електропостачання м.Львова.

До цього в місті був дефіцит потужності, що змушувало вводити почергові

Для серйозного позитивного перелому у забезпеченні зростаючих потреб промисловості області у електроенергії на початку 50-тих років було прийнято рішення про спорудження сучасної та потужної, за тодішними мірками, теплової електростанції на твердому паливі біля с. Добротвір. Місце розташування вибиралося з врахуванням приближення до вугільних шахт Львівсько-Волинського басейну – джерела забезпечення паливом, а також стратегічною перспективою забезпечення електроенергією не лише побутових та промислових споживачів Львівської області, а й електрифікації залізничного транспорту.

Проект Добротвірської електростанції виконало Львівське відділення проектного інституту „Теплоелектропроект”, створене у 1945 році.

Розпочали грандіозне будівництво у 1951р., а в 1955р. році було введено перших 25 мВт генеруючої потужності.

Одночасно розглядалося питання спорудження потужних ліній електропередачі з нової електростанції на інші області Західної України, а також передачі електроенергії на експорт.

У 1955р. була введена важлива лінія електропередачі 110 кВ Добротвірська ДРЕС – ПС „Львів-2”, довжиною 60 км, яка в нормальному режимі живила не тільки північну частину м.Львова, а й покривала дефіцит потужності зі Львова в сторону Борислава.

До 1 січня 1957р. потужність Львівської електростанції зросла до 60 мВт. З повним вводом Добротвірської ДРЕС тягар відповідальності на Львівську електростанцію, як основну та практично єдину в схемі електропостачання області, дещо спав. Це дало змогу після 1962 р. приступити до подальшого розвитку теплових мереж м. Львова і перейти до переводу Львівської електростанції у ТЕЦ, з нарощуванням теплофікаційного обладнання і поступового обмеження її електрогенеруючих потужностей. До 1960 р. Львівська електростанція забезпечувала теплом лише своє відомче житло на вул. П.Мирного та Львівський автобусний завод.

Упродовж 1956 – 1962рр. будівельні організації Львівського енергокомбінату розбудували мережу 110 кВ від Добротвірської ДРЕС у Волинську, Рівненську, Закарпатську, Івано-Франківську та Чернівецьку області, що дало поштовх до розвитку електромереж у цілому Західному регіоні України.

Інтенсивна робота з будівництва електроліній 110 кВ від Добротвірської електростанції у Львівську та суміжні області Західної України дозволила ліквідувати упродовж 1958-1961рр. малопотужні електростанції у містах Золочеві, Володимирі-Волинському, Дубно, Рівне, Луцьку, Бродах та Кременці.

Загальна потужність всіх електростанцій, які були з”єднані у 1959р. в спільну енергосистему Львівської та Дрогобицької областей, складала 308 мВТ, в т.ч. Добротвірська – 200мВТ, Львівська – 60 мВТ, Бориславська – 12 мВТ, Жидачівська – 24 мВТ та Роздільська – 12 мВТ.

Загальний обсяг електромереж Львівської області у 1959р. нараховував 32 ПС 35-220кВ, 1080 км ЛЕП 35-220 кВ та 350 км ПЛ 0,127-6 кВ (пригадаємо, що у склад ЛЕП 110-220 кВ Львівського Енергокомбінату входили і живлячі лінії у сусідні області).

Важливою подією у подальшому розвитку електромереж та електрифікації Львівської області стало введення другої черги Добротвірської ДРЕС, яка у 1962р. досягла потужності 400 мВТ.

Навесні 1965р. був введений перший блок, потужністю 200 Мвт, на Буштинській тепловій електростанції у сусідній Івано-Франківській області. Цей гігант енергетики Західної України вийшов на проектну потужність – 2400 Мвт (12 енергоблоків по 200 Мвт) у грудні 1969р.

Одночасно були збудовані ЛЕП -220 кВ Бурштинська ДРЕС -Стрий, Бурштинська ДРЕС – Розділ, Бурштинська ДРЕС – Стрий – Південна(Львів), які значно збільшили пропускну здатність електромереж живлення м. Львова і створили передумову для подальшого розвитку промисловості у Львівській області.