1.3 Види спілкування. Стратегія і тактика спілкування

Види спілкування поділяються на підставі різних ознак.

1. 3а змістом спілкування може бути матеріальним, когнітивним, кондиційним, мотиваційним, діяльнісним. Матеріальне спілкування – це обмін предметами і продуктами діяльності. При матеріальному спілкуванні суб’єкти здійснюють обмін продуктами своєї діяльності, які виступають засобами задоволення потреб. Когнітивне спілкування – це обмін знаннями (наприклад, під час навчального процесу). Кондиційне спілкування – це обмін психічними та фізіологічними станами, тобто певний вплив на психічні стани іншого (наприклад, зіпсувати настрій партнеру). Мотиваційне спілкування – це обмін цілями, потребами, інтересами. Таке спілкування спрямоване на передачу іншому певних установок або готовності діяти певним чином. Діяльнісне спілкування – це обмін діями, навичками, вміннями тощо.

2. 3а метою спілкування можна поділити на біологічне та соціальне. Біологічне спілкування необхідне для підтримки та розвитку організму (пов’язане з задоволенням біологічних потреб). Соціальне спілкування задовольняє низку соціальних потреб особистості (наприклад, потреба в міжособистісних контактах).

3. За засобами спілкування може бути безпосереднім і опосередкованим, прямим та непрямим.

Безпосереднє спілкування – це спілкування здійснюється за допомогою природних органів (руки, голосові зв’язки, голова тощо), без допомоги сторонніх предметів. Воно підкріплюється мімікою, жестами, інтонацією тощо. У цьому виді спілкування вся людська сутність стає своєрідним його “знаряддям”. Опосередковане спілкування виникло на основі безпосереднього. До нього відносять письмо (зауважимо: тут має місце втрата міміки, жестів, інтонації тощо), масові засоби інформування: газети, радіо, телебачення, книги, відео, комп’ютерна мережа, музичні записи тощо.

Пряме спілкування полягає в особистісних контактах і безпосередньому сприйманні один одного (наприклад, розмова двох друзів). Непряме спілкування передбачає наявність посередників, якими можуть виступати інші люди (наприклад, під час переговорів між різними і групами).

4. За спрямуванням спілкування може бути діловим і особистісним, інструментальним та цільовим. Ділове спілкування – це спілкування на офіційному рівні і його змістом є те, чим зайняті люди в процесі трудової діяльності. Особистісне спілкування зосереджене на проблемах внутрішнього світу людей.

Інструментальне спілкування – це засіб задоволення різних потреб. Цільове спілкування слугує засобом задоволення потреби в спілкуванні.

5. За ступенем участі мови (мовного коду) виділяють вербальне та невербальне спілкування. Вербальне (лат. verbum – слово) спілкування – це усне, словесне спілкування, учасники якого обмінюються висловлюваннями щодо предмета спілкування. Залежно від комунікативної ситуації використовують розмовну мову (у повсякденному спілкуванні), літературну мову (опрацьована майстрами слова природна мова, що є мовним еталоном народу), писемну мову (фіксування на певних носіях – папері тощо – інформації і прочитання написаного), усну мову (артикуляційне відтворення інформації та сприйняття її на слух). Залежно від позицій учасників комунікативного процесу вербальне спілкування поділяють на пряме і непряме.

Пряме вербальне спілкування здійснюється шляхом усного контакту між учасниками спілкування. Інформація передається за допомогою мовних знаків та інтонаційних засобів, а також елементів невербального (жести, міміку, пози тощо). Форми прямого вербального спілкування: індивідуальне монологічне (передача відправником усної інформації реципієнту без зворотного зв’язку); індивідуальне діалогічне (передбачає зворотний зв’язок між відправником і реципієнтом); групове монологічне (учасниками комунікації є троє і більше осіб. Наприклад, публічний виступ керівника перед колективом (лекція, доповідь); групове діалогічне (колективне обговорення проблем, ситуацій, пропозицій на ділових нарадах, засіданнях тощо).

Непряме вербальне спілкування полягає у відсутності безпосереднього контакту між учасниками. Інформація, що передається, позбавлена емоційного наповнення і не супроводжується невербальними засобами спілкування. Форми непрямого вербального спілкування: письмова (інформація передається від відправника до реципієнта у формі відповідного документа, в якому зафіксовані атрибути ділових контактів); використання технічних засобів (телефонний зв’язок, електронна пошта, факсимільна техніка тощо).

Невербальне спілкування – це обмін інформацією між людьми за допомогою комунікативних елементів (жестів, міміки, виразу очей, постави та ін.), що разом із засобами мови забезпечують створення, передавання і сприйняття повідомлень. Формами невербального спілкування є міміка, постава, жести, умовні сигнали.

6. За суб’єктами спілкування може бути міжіндивідним (спілкування між окремими індивідами), індивідно-груповим (спілкування між індивідом і групою) та міжгруповим (між групами).

7. За ступенем включення суб’єкта у сферу предметної діяльності розрізняються формальне і неформальне спілкування. Формальне спілкування є частиною певної сумісної діяльності людей, служить засобом підвищення якості цієї діяльності і є способом її організації. Спрямоване воно здебільшого на те, чим зайняті в даний момент люди, а не на їх внутрішній світ, внутрішні проблеми. Формальне спілкування, у свою чергу, можна поділити на формально-рольове, “контакт масок”, світське і ділове. Формально-рольове спілкування – це такий вид спілкування, при якому його зміст, засоби регламентовані соціальними ролями партнерів по спілкуванню: учитель і учень, співробітник міліції і порушник, стюардеса і пасажири літака тощо. “Контакт масок” – спілкування, за якого відсутнє прагнення зрозуміти один одного. Використовуючи узвичаєні “маски” ввічливості, суворості, байдужості тощо, завдяки набору жестів, міміки, стандартних фраз приховується ставлення до іншої людини. Світське спілкування – спілкування, що визначається формальною ввічливістю, за якого люди виконують певний ритуал залежно від обставин. Ділове спілкування – спілкування, метою якого є організація й оптимізація виробничої, наукової, комерційної чи іншої діяльності, де на першому місці стоять інтереси справи, а не конкретних співрозмовників. До основних видів ділового спілкування належать: публічний виступ, ділова бесіда, службова нарада, переговори. Залежно від змісту в діловому спілкуванні можуть проявлятися такі його взаємопов’язані види: товариське, приятельське, робоче, випадкове, професійне, формально-поверхове. Зрозуміло, що від виду ділового спілкування залежать зміст та відповідна поведінка сторін.

Неформальне спілкування зосереджене здебільшого навколо духовних і психологічних потреб внутрішнього характеру людей, їх інтересів (визначення свого місця в світі, свого ставлення до тієї чи іншої людини, вирішення конфлікту, пошук сенсу життя тощо).

За характером впливу інформація комунікатора може бути спонукальною або констатуючою. Спонукальна інформація висловлюється в наказі, розпорядженні, проханні, інструкції, пораді і розрахована на стимулювання певної дії. Констатуюча інформація виступає у формі повідомлення і передбачає зміну поведінки опосередковано і поступово.

Ділові взаємини здійснюються у двох формах: контакту та взаємодії. Контакт – це одиничний акт, у якому відсутня система узгодження дій партнерів стосовно один одного. Основу ж ділових взаємин партнерів складають не контакти, а їх взаємодія. Взаємодія (інтеракція) – аспект спілкування, що виявляється в організації людьми взаємних дій, спрямованих на реалізацію спільної діяльності, досягнення певної, вигідної обом сторонам мети. Під соціальною інтеракцією розуміють безпосередню міжособистісну комунікацію (обмін символами), важливою особливістю якої є здатність людини “виконувати роль іншого”, уявляти, як її сприймає партнер по спілкуванню, і відповідно інтерпретувати ситуацію та конструювати свої дії.

Змістом взаємодії між людьми є певна і специфічна для соціальної структури суспільства сукупність економічних, правових, політичних відносин, що реалізуються в спілкуванні.

Розрізняють два типи міжособистісної взаємодії – співпраця (кооперація) і суперництво (конкуренція), що залежать від обраної стратегії і тактики спілкування.

У процесі спілкування знаходить свій вияв своєрідна суперечність: з одного боку, людина пристосовується до життя суспільства, засвоює його досвід, набуті людством наукові і культурні досягнення, а з іншого – вона відособлюється, формується її індивідуальна неповторність, самобутність, що пояснюється його основними функціями.

Стратегія ділового спілкування передбачає постановку певної мети, що стимулює волю учасника спілкування, змушує його діяти усвідомлено, інтенсивно, мобілізувати свої здібності, знання, досвід, уміти підпорядковувати свої сили досягненню цієї мети.

Тактика ділового спілкування передбачає вибір певної моделі поведінки, що в конкретній ситуації буде найбільш сприятливою в досягненні поставленої мети. Ґрунтується тактика спілкування на певних засадах, найважливішими з яких є:

- наявність декількох варіантів поведінки в однотипній ситуації і вміння оперативно ними скористатися;

- недопущення конфронтації чи конфліктів з діловим партнером;

- вміле використання механізмів людської взаємодії (прихильності, симпатії, антипатії, довіри, поваги тощо);

- уважне ставлення до нових, хоч і незвичних на перший погляд ідей, думок;

- освоєння тих моделей поведінки, що приносять успіх у ділових стосунках;

- уміння подати себе, правильно оцінювати реакцію партнерів, реагувати на найменші зміни в ситуації.

У тактиці спілкування розрізняються сім можливих його рівнів: примітивний, маніпулятивний, стандартизований, конвенціональний (погоджувальний), ігровий, діловий, духовний. Їх знання дає змогу краще розібратись у ситуації, глибше її зрозуміти, зробити певні висновки, що стосуються як системи управління, так і встановлення ділових контактів.