- •Трансфер технологій
- •1. Поняття та суть технології як об’єкта трансферу
- •1.1. Основні поняття трансферу технологій
- •1.2. Ретроспективний аналіз моделей трансферу технологій
- •1.3 Особливості трансферу технологій на етапах інноваційного процесу
- •Контрольні запитання
- •2 Організація інноваційного процесу на підприємстві
- •2.1 Організаційні форми інноваційно активних підприємств
- •«Інкубаторні програми» і мережі малих фірм. Багато високотехнологічних організацій будує свою стратегію виживання на основі «інкубаторних програм» і є «фірмами-інкубаторами».
- •2.2 Особливості побудови організаційних структур нддкр
- •2.3. Основні методи організації інноваційного процесу
- •Контрольні запитання
- •3 Організаційні механізми трансферу технологій
- •3.1 Класифікація організаційних форм трансферу технологій
- •3.2 Організаційна підготовка технологій до трансферу
- •Контрольні запитання
- •4 Методи вартісної оцінки об’єкта трансферу
- •4.1 Порівняльна характеристика методів вартісної оцінки інтелектуальних новацій
- •4.2 Характеристика методів витратного підходу
- •4.3 Характеристика методів прибуткового (дохідного) підходу
- •4.4 Характеристика методів ринкового (порівняльного) підходу
- •Контрольні запитання
- •5. Державне регулювання та підтримка інноваційної діяльності
- •5.1. Мета та принципи регулювання інноваційної політики
- •5.2. Методи державного регулювання інноваційної діяльності в Україні
- •Контрольні запитання
- •Список використаної літератури
- •Трансфер технологій
4.2 Характеристика методів витратного підходу
Сутність витратного підходу полягає у визначенні сучасної (поточної) вартості оцінюваної власності з урахуванням усіх втрат, необхідних для її створення, включаючи прибуток розробника.
У загальному вигляді ціна ОІВ у рамках витратного підходу розраховується за такою формулою:
де Цв – вартість ОІВ, розрахована на основі витратного підходу; Км – коефіцієнт морального старіння;
Кзн – інтегральний коефіцієнт наукової значущості (визначається експертним шляхом);
t – порядковий номер року здійснення витрат;
T – рік завершення розробки ОІВ;
Ct – витрати на створення ОІВ (включаючи витрати на НДДКР, технологічну підготовку виробництва, виготовлення дослідних зразків, правову охорону тощо, у тому числі прибуток розроблювача) у t - му році;
I індекс інфляції (відношення рівня цін на дату оцінки до рівня цін у t - му році);
r ставка приведення (ставка прибутковості за альтернативними інвестиціями).
,
де Tф фактичний строк використання ОІВ;
Ткв повний термін корисного використання ОІВ.
Витратний підхід використовується при оцінці вартості ОІВ, якщо неможливо знайти об’єкт – аналог, відсутній будь-який досвід реалізації подібних об’єктів або прогноз майбутніх доходів не стабільний. Середовище реалізації ОІВ дуже невизначене, й успіх залежить від великої кількості чинників. Витратний підхід передбачає визначення вартості ОІВ на основі калькуляції витрат, необхідних для створення або придбання, охорони, виробництва і реалізації об’єкта інтелектуальної власності на момент оцінки. Наприклад, такі об’єкти інтелектуальної власності, як інформаційні бази даних, що підпадають під визначення нематеріального активу, створюються впродовж досить тривалого періоду, і витрати на їх формування найчастіше списуються за витратними статтями. Зібрана наукова бібліотека може бути величезною цінністю (у деяких випадках вона може бути найдорожчим активом підприємства, особливо якщо це підприємство – науковий інститут або вищий навчальний заклад). Але оцінити ступінь участі цього активу в створенні інших, а відповідно, і частку в майбутніх доходах практично неможливо. Активи подібного роду оцінюються, як правило, методом вартості створення, тобто з погляду витратного підходу, без урахування можливих прибутків.
Найчастіше на практиці використовуються такі методи оцінки витрат на створення ОІВ:
метод вартості заміщення об’єкта оцінки полягає у визначенні витрат на створення ОІВ, аналогічного об’єкту оцінки, у ринкових цінах, існуючих на дату проведення оцінки, з урахуванням зносу об’єкта оцінки. Розрахунок ґрунтується на передбаченні, що покупець не заплатить за об’єкт більше, ніж коштує інший об’єкт аналогічної корисності. Тому в цьому разі в основу вартості покладено видатки (з урахуванням прибутку) на створення об’єкта, якому властиві корисні якості аналогічні якостям об’єкта оцінки;
метод відновної вартості полягає у визначенні витрат у ринкових цінах, існуючих на дату оцінки, на створення об’єкта, ідентичного об’єкту оцінки, із застосуванням ідентичних матеріалів і технологій, з урахуванням зносу об’єкта оцінки. Виходячи з цього, до розрахунку беруться видатки (з урахуванням прибутку) на створення ідентичного об’єкта в сучасних умовах (у сучасних цінах);
метод початкових (історичних) витрат полягає у підсумовуванні історичних (первинних) витрат, перерахованих на момент оцінки ОІВ з урахуванням індексу зміни цін у даній галузі та з урахуванням фактора зміни вартості грошей у часі.
При оцінці потрібно брати до розрахунку всі істотні витрати, серед яких: оплата праці, маркетингові й рекламні витрати, витрати на страхування ризиків, пов’язаних з об’єктами інтелектуальної власності, витрати на вирішення правових конфліктів, на витрачені матеріали, собівартість науково-методичного забезпечення, індивідуалізації власної продукції – логотипу, ліцензій, сертифікатів і т. ін.
Оцінювачу необхідно виявити і врахувати різні форми зносу об’єкта оцінки: фізичний знос, функціональне застаріння, застаріння, що враховується регулювальними органами. Оцінювачу необхідно виявити і віддавати собі звіт у наявності різних форм застаріння – фізичного зносу, функціонального застаріння, технологічного застаріння, економічного застаріння, які повинні враховуватися при оцінці вартості об’єкта інтелектуальної власності.
