Формування нейроендокринної регуляції в онтогенезі

Біологічно активні речовини – класичні нейротрансмітери, нейрогормони та гормони, характерні для дорослих вищих хребетних, починають синтезуватись вже на самих ранніх стадіях ембріогенеза – дроблення та гаструляція. З цього моменту вони відіграють роль міжклітинних сигналів, які контролюють поділ клітин, їх міграцію та метаболізм. Важливо зауважити, що навіть у ранньому ембріогенезі дія сигнальних молекул опосередковується через специфічні рецептори, ідентичні рецепторам у дорослих вищих хребетних.

Розрізняють два типи дії нейрогормонів в організмі, що розвивається: морфогенетична (організуюча, програмуюча, імпрітингова) та активаційна. Морфогенетична дія найбільш характерна для пренатального періоду, коли нейрогормони в якості індукторів росту та диференціації здійснюють вплив у короткий час підчас критичних періодів, при цьому їх ефект має незворотний характер. Активаційний ефект характерний для заключного етапу пренатального періоду та всього постнатального періоду, він викликає короткочасні зміни функціонального стану клітин-мішеней, тобто дія є зворотною.

Зміни нормального метаболізма нейрогормонів під час критичного періода їх морфогенетичної дії приводить до виникнення хронічних нейроендокринопатій, які проявляються й у дорослому організмі. Патології такого роду у плодів людини зумовлені хронічною та гострою нейроендокринною недостатністю матері, а також застосуванням підчас вагітності медикаментозних препаратів, володіючих тератогенними властивостями.

Стосовно самої нейроендокринної системи, то важливі етапи її розвитку у вищих хребетних відбуваються у другій половині внутрішньоутробного розвитку. Спочатку формуються периферійні ендокрин

ні залози й аденогіпофіз, які ,однак, функціонально ще не об’єднані в єдину систему. Для розвитку головного мозку та зокрема й гіпоталамуса найбільш важливими є такі гормони, як андрогени, кортикостероїди, тиреоїдині гормони та б-МСГ.

Становлення гіпоталамічного контролю функціональної активності аденогіпофіза та опосередковано через нього, й периферійних ендокринних залоз проявляється у кінці пренатального періоду. Зворотні зв’язки у нейроендокринній системі встановлюються тільки у постнатальному періоді.

У пренатальному періоді, окрім власних нейрогормонів плоду, на нього здійснюють вплив нейрогормони матері та плаценти. Більш того, нейрогормони матері поступають до організму ще після народження – у процесі годування молоком.

Ретикулярна зона гіпоталамуса

Як випливає із самої назви, ретикулярними називають відділи мозку, що характеризуються обширним сплетенням нервових волокон, серед якого зустрічаються нейронами. Ретикулярна зона гіпоталамуса включає латеральний гіпоталамус, зону інсерта і ентопедункулярне ядро. На фронтальних зрізах ця зона найбільш віддалена від III шлуночка мозку, тобто латеральна частина гіпоталамуса. До неї безпосередньо прилягає таламус.

Латеральний гіпоталамус. Нейрони цієї зони залучаються до регуляції ряду поведінкових реакцій: харчування, агресії. У рострокаудальному напрямку в ньому проходить медіальний пучок переднього мозку, що забезпечує значні нервово-провідникові зв'язки гіпоталамуса з іншими відділами ЦНС. Тут є нейрони, що виробляють кортиколіберин.

Зона інсерта. Займає прикордонне положення між таламусом і гіпоталамусом. На рівні переднього гіпоталамуса вона пов'язана з таламічним ретикулярним ядром, а каудально - з вентральним ядром латерального колінчастого тіла. Зона інсерта містить скупчення нейронів, оточених сплетенням нервових волокон. Ці волокна забезпечують обширні зв'язки з іншими відділами ЦНС. Однієї з найбільш великих популяцій нейронів є катехоламінергічні нейрони, що залучаються, зокрема, у регуляцію гонадотропної функції. Тут є НСК, що синтезують кортиколіберин і соматостатин.