5. Українсько-московоський договір 1654 р. Та продовження Національно-визвольної війни

Переяславська рада. Після Жванецької битви Б. Хмельницький був змушений піти на переговори і погодитися на умови польської о уряду, оскільки дізна­вся про рішення Земською собору Московської держави прийняти Військо Запорозьке «під руку» царя Олексія Михайловича. У ході переговорів між гетьманським урядом та Москвою на­прикінці 1653 р. українська сторона постійно домагалася від царя підтвердження прав та привілеїв Запорозького Війська, української шляхти, православного духовенстка та міст. У відповідь царські по­сли запевняли гетьмана Б. Хмельницького та старшину, що всі права та порядки, які існували в Україні, будуть збережені.

Однак вже в процесі безпосередньої підготовки та в ході Переяславської ради виникли непорозуміння між обома сторонами. Так, зокрема, москов­ський посол, боярин В. Бугурлін відмовився від будь-яких зо­бов'язань на користь України, у т. ч. і від складення присяги від іме­ні царя, про гарантування прав і привілеїв козацтва, шляхти, духо­венства та міщан України. Такий хід подій стурбував Б. Хмельни­цького та старшину, які вирішили домогтися письмового підтвер­дження своїх прав. З цією метою було розроблено вимоги до царя, що складалися з 23 пунктів, або статей. Ці т. зв. «Просительні стат­ті» гетьман доручив відвезти до Москви посольству, яке очолювали генеральний суддя Війська Запорізького Самійло Богданович- Зарудний та переяславський полковник Павло Тегеря.

8 січня 1654 р. відбулася Переяславська рада, на якій Б. Хмельницький та частина старшини склали односторонню присягу навірність московському цареві. Умови союзу були затверджені у Москві в березні1654 р. Згідно з цим документом, який був головним у всьому комплексі документіві увійшов до історії під назвою «Березневі статті», передбачалось,що:

• збір податків накористь царської скарбниці будуть вести українські урядники;

• встановлювалася платня уряду Війська Запорозького;

• заборонялись зносини гетьмана з турецьким султаном та польським королем;

• підтверджувалося право Київського митрополита і всього духовенства на маєтності, якими вони володіли;

• московський уряд зобов’язувався вступити у війну з Польщею весною 1654 р.;

• передбачалось утримання російських військ на кордонах України з Річчю Посполитою;

• у випадку татарських нападів на Україну передбачалось організувати проти них спільні походи з боку як України, так і Московії.

Мал. 6. Переяславська рада., Хмелько м. І.

Кампанії 1655 - 1657 рр. Після цього Кримське ханство уклало союз з Річчю Посполитою. Військові дії україно-російських військ проти поляків і татар відбувалися з перемінним успіхом. Генеральна битва під Охматовим (на Дрижиполю) в січні 1655 р. не принесла перемоги жодній зі сторін. У жовтні 1656 р. Московська держава та Річ Посполита уклали між собою Віленське перемир’я. Українську делегацію, на вимогу московської сторони, не було допущено до вироблення умов перемир’я.  Такі дії зі сторони Москви фактично означали денонсацію українсько-російського договору 1654 р. в односторонньому порядку. Цей факт серйозно занепокоїв Б. Хмельницького. Він зробив спробу утворити антипольську коаліцію з семигородським князем Юрієм II Ракоці та Швецією, яка почала війну проти Польщі.

Київський полковник і генеральний суддя Антін Жданович у 1657 р. за дорученням Б. Хмельницького був призначений наказним гетьманом 20-тисячного українського корпусу, який спільно з війсь­ками семигородського князя Юрія II Ракоція і шведського короля Карла X Густав а брав участь у бойових діях проги Польщі. Успішна діяльність корпусу полковника А. Ждановича завершилася вклю­ченням до складу Гетьманщини Волині, Турово-Пінщини та Берес­тейщини. Союзницькі війська спільними зусиллями визволили Га­личину і поступово зайняли значну частину території Польщі, в т. ч. міста Ланцут, Краків і Варшаву.  Однак, влітку 1657 р. деякі непорозуміння між союзниками (А. Ждановичем і семишродським князем Юрієм II Ракоці) і демаго­гічна агітація царського агента Желябуського призвели до відмови частини козацьких військ від продовження воєнних дій і повернення їх в Україну. Звістка про самовільний виступ корпусу А. Ждановича з Польщі тяжко вразила Б. Хмельницького і стала однією з причин його передчасної смерті 27.07.1657 р. Перед смертю гетьмана, за його волею і погодженням з козаць­кою старшиною, наступником Б. Хмельницькою було визначено йо­го молодшого сина Юрія.