Мал. 5. Карта зунр та Української Держави

Мал. 6. Гетьман П. Скоропадський з Кайзером Німеччині Вільгельмом ІІ (1918 р.).

 12 червня 1918 р. було підписано перемир'я з Радянською Росією. Активно велася дипломатична боротьба з метою повернення усіх українських земель під лону Української Держави. Але  Антанта, орієнтуючись на відновлення «єдиної і неділимої» Росії, не визнала Гетьманську Державу. У цілому в Україні вдалося досягти стабілізації економіки, дії нового уряду дали могутній імпульс розвитку української культури. Крім того, значних успіхів Українська Держава досягла на міжнародній арені. Однак реставрація дореволюційних порядків на селі, однобічна орієнтація гетьманату на великих землевласників і буржуазію відштовхнули від нього селянство, національну інтелігенцію та робітників. Крім того, поразка Німеччини у Першій світовій війні позбавила гетьманську державу опори та гаранта стабільності.

3. Прихід до влади Директорії

Починаючи з літа 1918 р. опозиція режиму П. Скоропадського підсилилася. У травні 1918 р. відбулося створення Українського національно-державного союзу (УНДС) на чолі з П. Ніковським, до складу якого увійшли партії та організації соціалістичного спрямування. Вони засудили політику гетьмана як антинародну та антиукраїнську. У серпні УНДС було перетворено на Український національний союз (УНС) створений, головою якого з 18 вересня став В. Винниченко. Союз ставив собі за мету скинути гетьманську владу. 14 листопада 1918 р. в Києві відбулося таємне засідання УНС. На ньому було створено п’яти осібний тимчасовий верховний орган Української Народної Республіки – Директорію, яку очолив соціал-демократ В. Винниченко. Від січових стрільців у члени Директорії було висунуто соціал-демократа С. Петлюру, який обійняв посаду головного отамана військ УНР. Представником Селянської спілки в Директорії став Ф. Швець. До складу Директорії ввійшли також адвокат, соціаліст-самостійник П. Андрієвський і керівник профспілки залізничників, безпартійний А. Макаренко.  15 листопада 1918 р. члени Директорії виїхали у Білу Церкву – місце розташування своєї основної військової сили – січових стрільців. Днем раніше туди прибув С. Петлюра і очолив бойові дії проти Гетьманщини. 16 листопада відділи січових стрільців зайняли Білу Церкву та Фастів і виступили в напрямку Києва. 18 листопада відбувся бій під Мотовилівкою, за 30 км від столиці, в ході якого стрільці розгромили полки П. Скоропадського. 21 листопада республіканські війська розпочали облогу Києва. На бік Директорії масово почав приставати народ. Загальна чисельність військових з’єднань Директорії у грудні 1918 р. становила понад 100 тис. осіб. Наприкінці листопада – початку грудня 1918 р. армія УНР контролювала майже всю територію України. Після того, як Директорія уклала угоду про нейтралітет з командуванням німецьких військ в Україні, 12 грудня 1918 р. частини армії УНР розпочали загальний штурм Києва. У результаті дводенних боїв загони січових стрільців і Дніпровська дивізія здобули місто. 14 грудня 1918 р. гетьман Павло Скоропадський зрікся влади і виїхав до Німеччини. 18 грудня Директорія прибула до Києва. Проте, слід відзначити що єдності в керівному органі держави не було. В. Винниченко і С. Петлюра, маючи великий вплив і авторитет серед українства намагалися проводити самостійну політику. Обидва українські соціал-демократи та прихильники незалежної України, мали різні погляди щодо шляхів досягнення кінцевої мети. В. Винниченко виступав за утворення радянських органів влади, за одночасне вирішення національних і соціальних завдань, був поборником союзу з більшовицькою Росією, С. Петлюра хотів розбудувати українську республіку через парламентську демократію, покладав надії на порозуміння з Антантою.

Мал. 7. В. Винниченко.	Мал. 8. С. Петлюра.