4. Розселення східнослов’янських племен
У наслідок Великого переселення народів у Європі відбулися значні зміни. Утворювалися та розпадалися державі, одні народи витісняли інших. Ці події змушували і слов’янських народів до міграцій. Так протягом V–VІІ ст. тривало Велике розселення слов'ян. Основні напрямки розселення слов’ян:
південний – в басейні Дунаю, на Балкани;
західний – Татри, Судети, Балтійське узбережжя;
північно-східний – Лівий берег Дніпра, басейни Західної Двіни та Оки.
Отож, східні слов'яни, які інші народи почали активно освоювати нові землі. Слов`яни Лівобережжя поступово освоюють нові землі на північному та південному сході, що були заселені до цього угро-фінами, балтами та іншими племенами. Поступово у VIII–X ст. завершується формування нових племінних об`єднань. Тепер уже літописці нараховують велику кількість різних племінних груп. Загальний термін «слов`яни», типовий для VII–IX ст., замінюється конкретними назвами окремих племінних союзів. Нестор Літописець у «Повісті временних літ» дає таку картину розселення 13 слов`янських племен у IX ст. На півночі поблизу озера Ільмень мешкали словени, на південь від них у верхів`ях Волги і Дніпра – кривичі. В басейні верхньої Оки знаходилися в`ятичі, на південний захід від них, над верхньою частиною середнього Дніпра і річки Сожа – радимичі, на північ від річки Прип`ять, в Поліссі, – дреговичі. Між Прип`яттю, Дніпром і Горинню – древляни, на південь від них, понад середнім Дніпром, – поляни. На Лівобережжі, в басейні Десни та Сейма, – сіверяни (сіверці), між Дністром та Бугом – уличі, Дністром та Прутом – тиверці. У Прикарпатті (нинішня Галичина) і Закарпатті – хорвати, у верхів`ях Західного Бугу мешкали дуліби, пізніше – волиняни і бужани.
Мал. 3. Карта розселення східних слов`ян.
5. Куявія, Славія та Артанія
Вже довгий час у науці точаться суперечки стосовно повідомлень арабських і персидських географів ІХ–Х ст. – аль Балхі, аль Істахрі, Ібн-Хаукаля та ін. про три східнослов’янські державні утворення: Куявію, Славію та Артанію з головними містами – відповідно Куявою (Куябою), Славією та Артою (Арсою). Відомості східних авторів, звичайно, надто загальні в хронологічному плані і малоконкретні в географічному, хибують на помилки й вигадки. Але в багатьох випадках їхні свідчення є унікальними. Більшість дослідників сходяться на тому, що Куявія і Куява – Київська земля з Києвом. Під назвою Куяба Київ з давніх-давен був відомий у багатьох арабських, а також візантійських і західноєвропейських джерелах. Славію звичайно прив'язують до землі ільменських словен, головним містом яких у 10 ст. став Новгород. Але не так давно академік Борис Рибаков висловив припущення, що м. Славією може бути Переяслав-Південний, розташований неподалік Києва. Рішуче розійшлися думки вчених стосовно Артанії. Різні історики бачили в Арті то Рязань, Тмутаракань, Чернігів, Білоозеро, Ростов Ярославський.
6. Економічний та соціальний розвиток східних слов'ян
У другій половині І тис. н.е. економіка східних слов`ян досягла значного розвитку. Основними галузями господарства були землеробство і скотарство. Поряд із цим певну роль відігравали мисливство, рибальство, бортництво. Зростає технічний рівень знарядь праці. Уже в першій половині І тис. н.е. східні слов`яни користуються залізними наральниками, а в другій – все ширше розповсюджують залізні плуги та інші сільськогосподарські знаряддя, що значно підвищувало продуктивність праці. Урожай збирали серпами, косами, зерно мололи на жорнах. Вирощувалися пшениця, жито, просо та інші зернові. Розвивалися різні види ремесел: ливарне, залізообробне, гончарне. Удосконалювалися житла, поселення, які мали укріплення-городища (гради) з високими земляними валами та глибокими ровами. Серед значної кількості городищ виділялися великі, що відігравали роль політичних, торгово-економічних, духовних центрів: у полян – Київ, Вишгород, у сіверян – Чернігів, Новгород-Сіверський, Любеч та ін. Енергійно розвивалася внутрішня і зовнішня торгівля. У VII–VIII ст. з Волзького торгового шляху «з варяг у араби» по притоках Дніпра та Дону до східних слов`ян приїздили арабські купці. Свідченням широкої торгівлі з ними були скарби арабських диргем, які знаходять час від часу на території слов`янських поселень. У IX ст. основним стає дніпровський шлях – «з варяг у греки», по якому йшла жвава торгівля з Візантією. Розвиток продуктивних сил викликав зміну і в суспільному ладі східних слов`ян. Звужується сфера спільної власності на землю. Орна земля значною мірою переходить у приватну власність окремих сімей, що ставали тепер певною мірою господарськими одиницями суспільства. Первісна община перетворювалася в сусідську. Всередині племен та племінних союзів посилювалась майнова та соціальна диференціація – виокремився прошарок племінної знаті, в руках якої зосереджувалося все більше матеріальних багатств та політичної влади. Знать походила в першу чергу з середовища воїнів. В умовах постійних збройних сутичок зростала роль професійних військових загонів – дружини, під керівництвом військового вождя – князя. Збагатившись за рахунок військової здобичі князі поступово отримають все більше повноважень. В кінцевому рахунку вони отримують найвищу політичну владу та значні земельні угіддя. Починається формування верстви великих землевласників – бояр, які отримували землю за службу в князя. Довгий час продовжував діяти давній інститут влади – загальні народні збори (віче). Віче збиралось ситуативно, для вирішення найважливіших питань. У VIII–IX ст. переважно на основі племінних союзів поступово формуються нові територіальні об`єднання – князівства, центрами яких були міста Київ, Чернігів та ін.