Тема 1.2. Соціально- політична думка в історії світової цивілізації

1. Соціально-політичні вчення у Стародавньому Світі.

2. Політична думка в епоху Середньовіччя та Відродження.

3. Політична думка Нового та Новітнього Часу.

4. Проблеми демократії, держави та політичних відносин у суспільній думці України.

Ключові поняття: історія соціально-політичних вчень, брахманізм, буддизм, даосизм, антична демократія.

Історія соціально-політичних вчень - одна з найважливіших складових частин духовного світу людства, не є однолінійним процесом набуття і поглиблення політичних знань. Вона являє собою арену постійного протиборства політичних ідей, які відображають реальну боротьбу різних суспільних сил, зіткнення різноманітних культур і впливів. Строката картина політичної думки зумовлена строкатістю конкретних соціокультурних, історичних, національних, географічних та інших умов в яких відбувався розвиток тієї чи іншої країни, народу.

Соціально-політичні ідеї є відображенням реального процесу людського життя. Ось чому джерела їх виникнення, причини розвитку і занепаду треба шукати в матеріальних умовах життя, в характері соціально-політичних процесів на кожному етапі суспільного розвитку.

Політична думка стародавніх народів сходить до міфологічних джерел і оперує міфологічними уявленнями про місце людини у світі. У такому розумінні висвітлюється сутність земного життя людей, їх суспільного і державного устрою, їх взаємин між собою, прав та обов'язків особистості - словом, усього того, що їм дозволено і заборонено.

Ідея єдиної царської влади обґрунтовувалася у Стародавньому Єгипті, де фараон вважався не лише представником Бога на Землі, але й кращим від усіх людей. Аналогічно трактувалась сутність та функції політичної влади і в Стародавньому Вавилоні.

Найважливішими напрямками в політичній думці Індії були брахманізм і буддизм, які виникли в середині І тис. до н.е. Джерелом їх поглядів були Веди (священні знання) - релігійні гімни, формули жертвоприношень, ритуали, обряди тощо.

Найбільш відомими течіями в Стародавньому Китаї були: даосизм, конфуціанство, моїзм і легізм - перші спроби теоретичних пошуків “ідеального правління“.

Надзвичайно високого розвитку досягла політична філософія Стародавньої Греції та в Стародавньому Римі. Своєрідно підходили до визначення питань щодо державного устрою, політики в Греції, де соціально-політична думка Стародавнього світу досягла найвищого розвитку. На думку грецьких мислителів, суспільні перетворення потрібно здійснювати не в інтересах виключно держави, а перш за все для реалізації природних прав вільних людей. Саме в Греції з'являються поняття: “держава”, “держава справедлива”, “правова”, держава, як продукт добровільного суспільного договору тощо. Тут робились спроби пізнання загальних закономірностей суспільного розвитку, зміни форм державної влади.

Антична демократія суттєво відрізнялася від сучасних уявлень про політичні ідеали. Вона була демократією привілейованої меншості, елітарною демократією, як і саме поняття “демос” мало відміни у тлумаченні в різних полісах.

Соціально-політичні уявлення епохи Середньовіччя та Відродження

Соціально-політичні уявлення Аврелія Августина та Фоми Аквінського відіграли роль політичної настанови. Августин Блаженний своїх працях "Про два гради” - Град Божій та Град Земний розглядає проблему розподілу функцій держави та церкви, визначає життя суспільства як протистояння двох протилежних царств - грішного (світського) і Божого. Перше - втілене в Римській імперії, друге - в церкві. Не заперечуючи світської влади, Августин фактично визнавав пріоритет над світською владою духовної влади. Виправдання земної держави в тому, що вона підтримує порядок. Не вважаючи рабство божественним утворенням, Августин разом з тим закликав терпіти його, як даність.

Відносини між державою та церквою в усі часи були складними та суперечливими. Вирішення проблеми подолання відчуженості між людиною і суспільством, людиною і державою, тобто між людиною як індивідом, та людиною як суспільною істотою, християнином, як складовою Царства Божого, та громадянином держави, становить головне завдання вчення Августина про два гради – град Божий (“civitas Dei”) та град земний (“civitas terrena”), протистояння яких, за його думкою, обумовлює історію людства.

Авреліє Августин (354-430) – найцікавіша постать пізньої античності, розробив основні положення християнської філософії, вважається одним із батьків західно-християнської церкви. Був близьким до руху мани- хетів, захоплювався скептицизмом, філософією Платона і неоплатоністів, творами Цицерона. Після прийняття в 387 р. християнства активно боровся з усілякими єресями. З 396 р. до кінця життя – єпископ Гіпону (Північна Африка). За заслуги перед церквою Августина було названо Блаженним.

Вчення Блаженного Августина про взаємодію церкви і держави, як змішаного граду, надає можливість церві тісно співпрацювати з державою, постійно прогресувати згідно з потребами часу, спромогтися вирішити проблему відчуження між християнином та громадянином. В ньому дана реалістична оцінка держави, як змішаного граду, та підкреслено обов’язок християнина бути активним учасником земного буття. Завдання ж церкви, як намісника Бога на землі, відкривати людині світло істини – Бога. Суть держави – панування, перетворення людини індивіда, який прагне істини, вічного блага та самореалізації в Богові, на людину – суспільну істоту, прагнучу своєчасного задоволення та земного короткочасного блага. Така щільна взаємодія церкви і держави конче потрібна задля гуманізації та надання соціально значущого звучання діяльності усіх релігійних організацій, бо стійке протистояння православних та інших конфесійних угруповань, інтенсивне проникнення небажаних для нашого суспільства релігійно-духовних впливів не зміцнює українську національну ідею, мир та злагоду на нашій землі.

Видатне місце серед мислителів Середньовіччя посів Фома Аквінський (1229-1274). Держава у його християнсько-політичному вченні розглядається як певна частина універсального порядку, творцем і правителем якого є Бог. Головна її мета - забезпечення громадського порядку і спокою.

На думку Ф.Аквінського, влада має божественне походження. Разом з тим, з цього положення не випливає, що кожного володаря поставив Бог і освятив кожну його дію. Правитель може бути узурпатором, тираном. У цьому випадку судження про законність походження і використання влади правителем належить церкві. Дії монарха, відзначав Ф.Аквінський, обмежені законами. З волею народу слід рахуватися.

У період Середньовіччя однією з форм політично-правової ідеології були єретичні рухи. Їх учасники оперували тим же комплексом богословських понять, що і церква, однак висновки вони робили антицерковні та антифеодальні. Частина аргументів єретиків носила логіко-раціоналістичний характер.

Середньовіччя дало багатий емпіричний матеріал для наукових узагальнень щодо політики, у тому числі й цинічного трактування її як засобу досягнення егоїстичних цілей окремих осіб, чи верств, як сфери діяльності, де мета виправдує для свого досягнення будь-які засоби. Однак, таке розуміння було вже відхиленням від політичної традиції, започаткованої античністю.

Великим розмаїттям політичних ідей, цікавістю соціально-політичної думки була позначена доба Відродження (Ренесансу). Видатний політик і публіцист епохи Відродження Ніколо Макіавеллі (1469-1527) - перший серед тих політичних мислителів, які почали розглядати державу “по-людськи” і виводити закони не з теологи, а з розуму та досвіду. Він започаткував ціннісно-нейтральний підхід, необхідність конкретного аналізу питання про сенс політики як особливої сфери діяльності. Неправильно говорити, стверджував Макіавеллі у своїй праці “Государ” про якусь загальну, абсолютну мораль і про незмінну справедливість у політиці. Зміст цих понять завжди підпорядкований певним кінцевим політичним цілям, головною з яких є збереження і зміцнення держави. Якщо дії спрямовані на досягнення цієї мети, вони будуть моральні, незважаючи на засоби, які використовувались при цьому.

За ним ряд філософів, теологів, природознавців, суспільних діячів у своїх творах висунули ідеї, що істотно збагатили розуміння політики. Ідейне кредо гуманістів було відображене у низці Ренесансних суспільних теорій, насамперед теоріях Петрарки і Боккаччо, Альберті і Франсуа Рабле, Еразма Ротердамського та ін.

Завдання на СРС:

1. Назвіть особливості поглядів на політику представників Стародавнього Світу?

2. У чому виявилась суперечливість політичних поглядів Аврелія Августина?

3. Охарактеризуйте погляди Фоми Аквінського на суспільство.

4. Як трактували проблему прав і свобод людини в епоху Відродження?

5. Чи актуальні сьогодні погляди на суспільство видатних мислителів епохи Середньовіччя та Відродження.