Органи держави класифікують за шістьма основними критеріями:

За роллю і місцем в системі державного апарату:

• первинні, що утворюються шляхом безпосередніх виборів населенням;

• вторинні, що утворюються первинними і їм підзвітні.

За напрямком та змістом діяльності:

• органи державної влади;

• глава держави;

• органи державного управління;

• судові органи;

• контрольно-наглядові органи.

За способом утворення:

• ті, що обираються;

• ті, що призначаються;

• ті, що передаються у спадок.

За часом функціонування:

• постійні органи, що виконують основні функції держави та існують тривалий історичний період;

• тимчасові, що створюються для виконання одноразових завдань.

За складом та способом прийняття рішень:

• єдиноначальні, рішення від імені яких приймаються керівником;

• колегіальні, рішення яких приймаються в процесі обговорення шляхом голосування.

За територією, на яку поширюються рішення:

• центральні органи, рішення яких поширюються на всю територію;

• місцеві органи, рішення яких поширюються на адміністративну одиницю;

• локальні органи, рішення яких поширюються на певні підприємства, установи чи організації.

Найбільш поширеною є класифікація державних органів на законодавчі, виконавчі та судові.

Законодавчі:

• обираються на засадах загального, прямого, рівного, тайного голосування населенням;

• здійснюють повноваження по прийняттю актів вищої юридичної сили;

• діють колегіально;

• мають (у відповідності до ст.93 Конституції України) виключні повноваження.

Виконавчі:

• здійснюють виконавчі повноваження, тобто конкретизують норми законів та реалізують їх на практиці;

• здійснюють розпорядчі повноваження, тобто самостійно визначають структуру своїх органів;

• приймають нормативні акти у відповідності до законів;

• складають систему вищих центральних та місцевих виконавчих органів влади;

• функціонують за принципом подвійного підпорядкування (органу що їх утворив та вищестоящому органу).

Судові:

• здійснюють особливу діяльність – правосуддя;

• незалежні і підкорюються тільки закону;

• приймають рішення в особливій формі (постанови, вироки, рішення);

• діють в особливих процесуальних формах;

• їх рішення можуть бути оскаржені чи опротестовані.

Орган самоврядування – структура, що надає можливість населенню певної адміністративної одиниці самостійно вирішувати питання місцевого характеру.

Держава характеризується не лише наявністю певного змісту, який становлять функції та структури, що складають механізм держави, а й наявністю зовнішньої форми прояву своєї діяльності.

Форма держави – це такий устрій держави, в якому виявляються основні формальні характеристики держави і який забезпечує організацію державної влади, а також визначає способи та прийоми реалізації владних повноважень. Форма держави дає можливість визначити структурну, територіальну та політичну організацію політичної влади.

Форма держави складається з трьох основних елементів:

• форми державного правління, що визначає порядок утворення та організації вищих органів влади та управління.

• форми державного устрою – способу територіальної організації влади держави, що характеризує порядок взаємодії центральних, регіональних та місцевих влад.

• форми державного правління, що визначає порядок утворення та організації вищих органів влади та управління.

Форма правління - це організація державної влади, її органів, порядок їх утворення, розподіл між ними компетенції. Історично склалися дві основні форми правління:

• монархія, де вища державна влада здійснюється однією особою і передається у спадок;

• республіка, коли вища державна влада здійснюється виборним органом, що обирається громадянами країни на певний строк.

Монархії бувають:

• абсолютні, в яких влада здійснюється однією особою (імператором, царем, королем тощо) без участі народу, та

• конституційні, в яких поряд з владою монарха існують представницькі органи.

Монархія – форма державного правління, при якій вища влада в державі належить одній особі (монарха), яка:

• персоніфікує державу та виступає у внутрішній і зовнішній політиці як голова держави;

• здійснює одноособове правління, може приймати до розгляду будь-яке питання;

• володіє приватною власністю, що передається у спадок;

Республіка – форма державного правління, що характеризується наявністю вищого органу влади, який має колективно-представницький характер та наступні ознаки:

• наявність виборних органів влади;

• функціонування органів за принципом розподілу функцій влади;

• наявність складної структури державних органів та лише їм характерних повноважень;

• колегіальність у прийнятті рішень;

• усі вищі органи мають владні повноваження в одній із сфер суспільного життя;

• визначеність терміну повноважень державного органу;

• наявність відповідальності посадових осіб, що існує у формі відклику, імпічменту чи відставки;

• безперечний авторитет судової влади.

Різновидами республіки бувають:

• президентські, де голова держави (президент) одноосібне, або з наступним схваленням парламентом, формує склад уряду, яким сам керує (США, Іран, Аргентина та ін.);

• парламентські, де голова держави (президент) не може прямо впливати на склад і політику уряду, який формується виключно парламентом і підзвітний лише йому (ФРН, Італія та ін.);

• парламентсько-президентські, де голова держави (президент) особисто пропонує склад уряду, який підлягає обов'язковому затвердженню парламентом (Україна, Франція, Фінляндія та ін.).

Форма держави - це організація і будова державної влади, яка заснована на єдність трьох елементів:

• форми правління;

• форми державного устрою;

• форми політичного режиму.

Форма державного устрою - це адміністративно-територіальний устрій держави, що визначає характер відносин між центральними і місцевими органами. За формою устрою держави поділяються на прості та складні:

• Унітарна держава – це єдина проста централізована держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають ознак державності та суверенітету (Польща, Литва, Португалія, Фінляндія Франція, Швеція, та ін.). Найважливішими юридичними ознаками унітарної держави вважають:

• входження до її складу тільки таких державних утворень, що не наділені ознаками суверенітету;

• наявність єдиної вертикалі державних органів,

• єдиної Конституції та єдиної системи законодавства;

• впровадження єдиного громадянства;

• визнання єдиним суб’єктом міжнародних відносин і права.

• Федерація – це форма складної держави, що являє собою союз ряду державних утворень, що мають певні елементи державного суверенітету та ознаки державності (США, Бразилія, ФРН та ін.). Особливості федерації:

• складається з територій – суб’єктів федерації;

• суб’єкти федерації мають обмежений суверенітет, частину якого добровільно передають загально-федеральним органам;

• наявність двох рівнів державного апарату та двох рівнів законодавства;

• двопалатна структури парламенту;

• подвійне громадянство;

• нормативні акти будуються за принципом субординації;

• наявність у суб’єктів федерації власної судової системи;

• можливість як федерації в цілому, так і її суб’єктів бути учасниками міжнародних відносин;

  • наявність трьох рівнів повноважень державних органів: компетенція федерації; сумісна компетенція; компетенція суб’єктів федерації.

В залежності від характеру суб’єктів, федерації поділяються на:

• територіальні, що утворені по принципу адміністративних одиниць, в яких суб’єкти позбавлені права прямого представництва в міжнародних відносинах та встановлюється заборона одностороннього виходу (США, Мексика, ФРН);

• національні, до складу яких входять національні державні утворення та гарантується добровільність входу та виходу (Індія, Росія)

Конфедерація – союз (об’єднання) держав, які утворюються для певних цілей зі збереженням кожною країною повного суверенітету. Конфедерації, як правило, являють собою слабкі державні утворення, які або зникають або перетворюються у федерації.

Співдружність - це організаційне об’єднання держав, що характеризується наявністю спільних ознак та певним ступенем однорідності, а саме:

• основою її утворення є міждержавний статут, договір чи декларація;

• вона не є єдиним суб’єктом міжнародних правовідносин;

• задля координації дій суб’єктів створюються наддержавні органи, що діють у формі співпраці голів держав та урядів (наприклад, Європарламент та ін.);

• добровільно об’єднуються грошові засоби на засадах (за курсом та ін.), що встановлені за колективною угодою;

• нормативна діяльність здійснюється у формі підписання актів головами держав;

• наявність спільних ознак економічного, правового, культурного, національного чи мовного характеру;

• як правило, співдружність є перехідною початковою формою процесу самостійного розвитку держав (Співдружність незалежних держав, Common Wealth - Британська співдружність та ін.).

Співтовариство – організаційне об’єднання держав, які належать до певного регіону що створено з метою вирішення економічних питань. Його загальними засадами є: міжнародна угода; порядок вступу та виходу здійснюється лише за згодою всіх членів; фінансові відносини мають форму кредитів та позик; основною метою є врівноваження економічного розвитку країн та спрощення митних та візових бар’єрів (Європейське співтовариство).

Правова держава – це держава, в якій владні повноваження здійснюються в рамках і на основі законів нею ж прийнятих. Ознаками правової держави є:

• верховенство права в системі нормативно-правових актів над інтересами держави;

• законодавче регулювання найважливіших сфер життєдіяльності суспільства;

• здійснення влади на основі принципу розподілу її функцій на законодавчі, виконавчі, судові;

• взаємна відповідальність держави і особи;

• висока якість законодавства, що виключає прогалини та юридичну неточність;

• високий ступінь захищеності особи;

• наявність спеціальних органів, що здійснюють нагляд за конституційністю законодавства;

• високий рівень правової культури та правосвідомості громадян.

Громадянське суспільство – це співтовариство вільних і незалежних громадян, кожному з яких надаються рівні можливості та покладаються рівні обов’язки.

Ознаки громадянського суспільства:

• людина, її права та свободи становлять основну цінність держави;

• наявність реальних механізмів реалізації норм, що приймаються державою;

• можливість вільного вибору сфери трудової діяльності, що засновується на принципі рівноправності праці;

• наявність механізмів соціального захисту;

• наявність структур, що реально відображають суспільні інтереси;

• наявність системи права, що відповідає загальнолюдським цінностям;

• реальна можливість захисту прав суб’єктів;

• пріоритет інтересів суспільства над інтересами держави.

Основні напрями розвитку політичної системи сучасної України

Враховуючи реалії суспільного життя в Україні, важливо чітко визначити і здійснити такі основні напрями поступу її політичної системи:

- подальший розвиток і вдосконалення політичних відносин шляхом відкриття максимального простору демократичним засадам в управ­лінні суспільством на всіх рівнях його соціально-політичної органі­зації, повсюдне запровадження виборів посадових осіб, зокрема глав обласних та районних державних адміністрацій;

- будівництво справді демократичної, правової, соціальної держави на принципах демократії і політичного плюралізму; з ефективно діючим парламентом, авторитетним Президентом, високопрофесійним урядом, незалежними судовими органами, незалежними засобами масової інформації;

- законодавче забезпечення можливості встановлення балансу політич­них сил, яке спонукало б до рівноваги стримуючих противаг, законо­давчої, виконавчої і судової гілок влади, їх плідного співробітництва;

- законодавче забезпечення залучення представників політичної опози­ції, засобів масової інформації до участі у діяльності владних інсти­тутів, розробки, прийняття та реалізації важливих державних законів;

- забезпечення реальної підзвітності виборчих органів влади, політичних сил, що їх утворюють, перед виборцями і створення умов, які б дозво­ляли змінність влади, що вичерпала законодавчий термін або не ви­правдала довір'я відповідного електорату;

- формування інститутів громадянського суспільства як співтовариства вільних людей і їхніх самодіяльних організацій, політичних партій, рухів, профспілок, кооперативів, асоціацій;

- забезпечення дійової участі громадськості у формуванні та реалізації внутрішньої і зовнішньої політики держави;

- забезпечення необхідних прав для розвитку політичної нації в цілому і кожного етносу окремо, формування і зростання національної свідо­мості і самосвідомості, політичної культури владної еліти і кожного громадянина;

- своєчасне самооновлення політичної системи України з урахуванням внутрішнього і міжнародного становища.

Завдання на СРС:

1. Назвіть основні причини та теорії походження держави.

2. Охарактеризуйте місце та функції держави в політичній системі: сутність, типологія, функції.

3. Охарактеризуйте особливості суспільного самоврядування: минуле та сучасне.

4. Назвіть та охарактеризуйте основні форми правління та устрою.

5. Дайте визначення понять «правова держава» та «громадянське суспільство».

6. Охарактеризуйте особливості розбудови правової держави та громадянського суспільства в Україні.