- •Теорія навчання (дидактика)
- •2.1. Дидактичні основи процесу навчання
- •2.1.1. Історичний екскурс (різноманітні системи навчання)
- •2.1.2. Сутність навчання, його структура та функції
- •2.1.3. Зміст загальної середньої освіти. Функції навчальних дисциплін
- •2.1.4. Закономірності навчання
- •2.1.5. Принципи навчання
- •2.2. Методи навчання, їх характеристика
- •2.3.1. Проблемне навчання.
- •2.3.Види навчання
- •2.3.2.Програмоване навчання
- •2.3.3. Індивідуалізоване навчання
- •2.3.4. Модульне навчання
- •2.3.5. Комп’ютерне навчання
- •2.4. Стилі навчання
- •2.5. Технології навчання
- •2.6. Форми організації процесу навчання
- •2.6.1. Загальна характеристика організаційних форм навчання.
- •2.6.2. Урок - основна форма організації навчання
- •2.6.3. Інші форми організації навчання
- •2.7. Перевірка і оцінка результатів навчання
2.3.5. Комп’ютерне навчання
Комп’ютерне навчання - така система навчання, в якій одним з технічних засобів виступає комп’ютер. Основні напрями змін у змісті навчання, що пов’язані з комп’ютером, такі: розширення й поглиблення теоретичних основ навчальних курсів внаслідок збільшення їх доступності для учнів завдяки можливостям комп’ютерних засобів, унаочнення змісту навчання, доступ до будь-якої інформації тощо.
Використання комп’ютерних засобів сприяє посиленню ефективності навчання завдяки: широким зображувальним можливостям; значному розширенню кола розв’язуваних завдань; збагачення предметного змісту завдань шляхом вивчення реальних виробничих і соціальних ситуацій; підвищення рівня проблемності завдань; оновлення змісту завдань завдяки ігровим компонентам, особливих правил оперування штучними об’єктами; появи принципово нових завдань, зокрема на побудову експертних систем навчального призначення тощо.
Комп’ютеризація освіти спричиняє зміни у співвідношенні різних організаційних форм навчальної діяльності, зокрема, збільшується частка самостійної, індивідуальної та групової роботи; розширюється обсяг практичних і лабораторних робіт, насамперед, пошукового та дослідницького характеру, підвищується роль і значення позааудиторних занять.
2.4. Стилі навчання
Стилі навчання визначаються домінуванням певної групи методів у загальній системі методів та прийомів навчання. Вони виступають, як засіб відношення вчителя до здійснюваної ним педагогічної діяльності та спілкування.
Репродуктивний стиль навчання Його основна особливість полягає у передачі учням низки очевидних знань, тобто в простому викладенні навчального матеріалу з наступною його перевіркою. Основним видом діяльності вчителя є репродукція, яка не допускає ніяких альтернатив. В межах даної моделі враховуються тільки регламентовані або догматизовані знання. Основу репродуктивного навчання складає система вимог учителя щодо швидкого, точного та міцного засвоєння учнями знань, умінь та навичок.
В умовах репродуктивного навчання у тих, хто навчається, працює пам’ять і блокується сприйняття, уявлення, самостійне мислення. Спостерігаються два небезпечних синдроми. Перший - страх зробити помилку, другий - страх забути вивчене.
Творчий стиль навчання. Його стрижнем є стимулювання тих, хто навчається, до творчості у пізнавальній діяльності, до ініціативи. Педагог відбирає зміст навчального матералу за критеріями проблемності і в процесі викладення досягає діалогічних відношень з учнями з метою забезпечення частково-пошукового, пошукового, проблемного характеру діяльності учнів.
Тактика поведінки вчителя полягає в умінні сформулювати навчально-пізнавальні проблеми так, щоб викликати зацікавленість учнів, спонукати їх до роздумів, аналізу, порівняння відомих фактів, подій, явищ; у стимулюванні до пошуку нових знань та нестандартних засобів рішення; у забезпеченні підтримки учнів на шляху до самостійних висновків та узагальнень. Творчий стиль навчання виявляється в процесі рішення проблемних задач та ситуацій, захисту творчих проектів та завдань, проведенні досліджень та експериментів, дискусій.
Емоційно-ціннісний стиль навчання забезпечує особистісне включення учнів у навчально-виховний процес на рівні емпатійного розуміння і сприйняття як навчального матеріалу, так і особи самого вчителя. Це можливо тільки завдяки емоційній відкритості вчителя і щирого інтересу по відношенню до свого навчального предмету, а також побудови взаємовідносин з учнями на основі співробітництва, емоційно-довірливого спілкування та поваги до кожної особистості. Педагог стимулює учнів до рефлексії, до розкриття свого відношення щодо наукових та технічних досягнень людства, щодо певних результатів діяльності людини, щодо історичних подій та творів мистецтва, щодо цінності знань і умінь для професійної діяльності тощо.
Тактика поведінки вчителя передбачає уміння оперувати певною ціннісно-смисловою інформацію, спрямованою на духовно-моральний розвиток учнів; уміння відбирати завдання і створювати ситуації, які вимагають морально-ціннісного ставлення та оцінювання. Даний стиль спрямований на розвиток образного мислення учнів і емоційно-моральної сфери, на стимулювання до саморефлексії та самопізнання, до саморозкриття своїх творчих здібностей та ціннісного відношення до світу.
Найкраще даний стиль виявляється в ігрових формах навчання, в процесі діалога та театралізованих діях.
До складу емоційно-ціннісного стилю навчання входять також наступні стилі діяльності педагога:
1. Емоційно-імпровізаційний стиль. Він забезпечує домінування чіткого і цікавого пояснення педагогом навчального матеріалу попри діалогічний контакт з учнями. Характерними особливостями даного стилю є: вчитель орієнтується на сильних учнів і мало уваги приділяє всім іншим; акцентує увагу на більш цікавому матеріалі, а менш цікавий залишає учням опрацьовувати самостійно; мало часу витрачає на оцінювання навчальних досягнень учнів і не завжди аналізує виконану роботу; недостатньо адекватно планує навчально-виховний процес. Разом з тим, він відрізняється високою оперативністю та використанням широкого арсеналу різноманітних методів навчання, практикує колективне обговорення проблем та стимулює нестандартні підходи до їх рішення, виявляє чуйність та проникливість.
2. Емоційно-методичний стиль. Характерними особливостями цього стилю є орієнтація педагога на процес і результат навчання; адекватне планування навчально-виховного процесу; контроль знань і умінь всіх учнів; оперативність у роботі; колективне обговорення порушених проблем; багатий арсенал методичних прийомів; акцентування уваги учнів на сутності предмету вивчення.
