1. Мацько л. І., Мацько о. М. Риторика: Навч. Посіб. – к.: Вища шк., 2006. – 311с.

2. Сагач г. М. Золотослів: Навчальний посібник для середніх і вищих навчальних закладів. – к.: «Райдуга», 1993. – 378 с.

3. Спанатій л. С. Риторика: Навч. Посіб. Для студ. Вищ. Навч. Закл. – к.: Видавничий дім «Ін Юре», 2008. – 144с.

Додаткова

1. Бондарчук Л. Мистецтво публічного виступу / Л. Бондарчук // Українська мова та література, 2004. т. № 35. – С. 28–29.

2. Герман В. Спецкурс «Академічна риторика» в системі фахової підготовки вчителя-філолога / В. Герман // Українська література в загальноосвітній школі, 2008, N N 10. – С. 49–56

3. Косянчук С. Самооцінка як регуляторна функція у сфері риторичної діяльності. / С. Косянчук // Українська мова і література в школі. – Київ; Ірпінь, 2009, N N 4.–С. 34–39

4. Кучерук О. Формування комунікативної особистості у процесі вивчення риторики / О. Кучерук // Українська мова і література в школі. – Київ; Ірпінь, 2003, N N6. – С. 7–11

5. Пасинок В. Г Мовленнева культура майбутньго вчителя: проблеми, пошуки, перспективи / В. Г Пасинок // Соціалізація особистості. – Київ: Логос, 2001, N Вип. 15. – С. 98–107

6. Равлюк С. Основні ознаки та мовно-структурна організація публічного виступу / Равлюк С. // Українська мова і література в школі, 2002. – N6. т.С. 11–14.

7. Сагач Г. М. Імідж учителя крізь призму риторики /Г. М. Сагач // Слово животворяще (духовні засади педагогічної риторики). – Київ: Пошук, 2000. – С. 112–119

8. Хилова Е. В. Активные методы и формы обучения / Е. В. Хилова // Начальная школа. – М.: Начальная школа, 2006, N N2. – С. 72–75.

Г. М. Сагач стверджує, що риторика – це «наука про закони управління мисленно-мовленнєвою діяльністю, тобто про закони, які визначають ефективність цієї діяльності».⁴⁷

Закон – внутрішній суттєвий зв’язок явищ, що зумовлює їх закономірний розвиток. Закон, винайдений через здогадку, необхідно потім логічно довести, лише в такому разі він визнається наукою. Для доведення закону наука використовує судження.

Академічна риторика має свої закони, а саме: закон ступеневої послідовності, концептуальний, моделювальний, стратегічний, тактичний, мовленнєвий, комунікативний, системно-аналітичний.

Перший закон – це закон ступеневої послідовності, який передбачає системність і єдність мисленно-мовленнєвої діяльності у процесі підготовки оратора до промови за етапами, а саме:

• інтенція (задум промови, визначення її ідеї, мети);

• диспозиція (добір матеріалу та його розташування);

• елокуція і елоквенція (мовне оформлення);

• меморія (запам’ятовування);

• акція (виголошення промови);

• релаксація (самоаналіз).⁴⁸

Сучасні дослідники зауважують, що межі цих етапів «можуть бути нечіткими, розмитими, «забігати» в попередні чи наступні ступені…Етапи ніби переливаються один в одного, але в напрямку наступного ступеня»⁴⁹.

Другий закон – концептуальний. Він передбачає формування і розвиток уміння аналізувати предмет дослідження і конструювати свою систему знань про нього.

Концепція – розгорнута система знань про предмет, позбавлена логічних суперечностей при тлумаченні складної проблеми чи явища. Поняття, розроблене в риториці, поширене у різних наукових дисциплінах. Може базуватися на особистому досвіді інтерпретатора, оратора. Концепція ґрунтується на особистому баченні суб’єктом відповідного предмета (теми), виборі проблеми для вивчення, зіставлення досвіду інших із власним, формуванні чіткої позиції у користуванні набором переконливих доказів. Обрання предмета аналітичного дослідження зумовлене науковим мотивом чи авторським інтересом, наявністю відповідних знань про принципи і правила таксономії як теорії класифікації та систематизації результатів дослідження. При формуванні концепції враховують стан вивчення проблеми, закони формальної або діалектологічної логіки з відповідною доцільністю та поясненнями, застосовують індуктивний чи дедуктивний методи, використовують різні принципи, наприклад, герменевтичні, формують теоретичні або загальні положення змісту, власне концепти, які обов’язково мають бути достовірними. Концепція з позицій риторики – це система знань про предмет, виражена у стислій, короткій формі.

Вчені вважають, що виробленню концепції передують такі осмислені послідовні дії, як-от:

– вибір теми дослідження, предмета розмови;

– вибір проблеми, зосередження на ній – робота з емпіричним та енциклопедичним матеріалами, – складання плану;

– вивчення стану дослідження проблеми в науковій літературі;

– заглиблення в проблему;

– осмислення і переосмислення свого і чужого досвіду, формування концепції.⁵⁰

Третій закон – закон моделювання аудиторії.

Для кожного оратора важливо встановити контакт з аудиторією, оскільки це зміцнює його впевненість у своїх силах, дає можливість тримати слухачів у полі уваги. Важливо вивчити склад аудиторії задовго до виступу перед нею. Для цього спочатку необхідно з’ясувати її ознаки, які можуть бути соціально-демографічними, суспільно-психологічними, індивідуально-особистісними.

Соціально-демографічні ознаки характеризують анкетні дані, а саме: стать, вік, національність, громадянство, професію, освіту, належність до соціального стану, склад родини, вид діяльності та ін.

Суспільно-психологічні ознаки передбачають ставлення до промовця, здатність сприймати інформацію, зацікавленість чи незацікавленість темою доповіді, наявність чи відсутність потреб (професійних, громадських, громадянських та ін.). Так, професійні потреби майбутнього вчителя чи викладача спонукають його до культурного, морального та інтелектуального зростання, що добре позначиться згодом на його учнях чи студентах.

Окрім потреб, важливо враховувати мотиви (дисциплінарні, емоційно-естетичні, пізнавально-інтелектуальні, морально-етичні). Наприклад, морально-етичний мотив свідчить про альтруїзм, людяність, милосердя, відданість морально-етичним нормам у щоденній поведінці.

Промовцю необхідно враховувати, що рівень розуміння аудиторією його мовлення залежить від інтелектуального, професійного розвитку та освіченості слухачів. Хтось може зрозуміти зміст вашої лекції зразу, а хтось лише після копіткої самостійної роботи з конспектом записаного чи підручником.

Індивідуально-особистісні ознаки аудиторії визначають характер, властивості слухачів, їх темперамент, особливості нервової системи, мислення, специфіку емоційної сфери, вольові якості і т. ін.

Отже, моделювання – це процес вивчення ритором соціально-демографічних, суспільно-політичних та індивідуально-особистісних ознак аудиторії з метою наступного забезпечення контакту з нею у процесі виступу.

Четвертий закон – стратегічний закон. Слово «стратегія» означає «мистецтво керівництва чим-небудь, що ґрунтується на правильних і довготривалих прогнозах»⁵¹.

Стратегічний закон – це своєрідна система побудови програми впливу на конкретну аудиторію.

Стратегія оратору потрібна для того, щоб реалізувати концепцію, досягти мети мовлення. Стратегія розробляється відповідно слухацької аудиторії, за роками навчання – на один семестр, на два семестри і т. ін. Стратегія складається з таких компонентів: завдання (що саме необхідно пояснити, як переконати, в чому переконати, за допомогою яких аргументів);

формулювання тези – твердження, яке оратор, ритор, промовець повинен довести, захистити чи заперечити; теза повинна бути сформульована точно і зрозуміло без двозначностей, вона не повинна змінювати форми упродовж усього доведення.

Стратегія неможлива без тактики. Саме тактика деталізує і конкретизує стратегію.

П’ятий закон – тактичний закон. Слово тактика у риторичному вимірі означає «прийоми та засоби досягнення будь-якої мети, лінія поведінки».⁵² Тактичний закон формує уміння працювати з фактами і аргументами, передбачає активізацію розумової діяльності слухачів, створює атмосферу інтелектуальної співтворчості між ритором і аудиторією.

Домінантою тактичного закону є обґрунтування або аргумент - логічне доведення, підстава, досвід, що використовується для підтвердження власної думки.

Аргумент вживається у значенні логічного доведення думки, істинність якої перевірена і тому вважається підставою істинності чи хибності іншого твердження. Аргумент використовується в полеміці, стосується принципів еристики, за якої доведення спрямовані до істини, до публіки задля впливу на почуття аудиторії, аби та мала змогу скласти об’єктивне уявлення про предмет судження. Як аргумент, застосовується також «основна помилка» в доведенні, коли теза обґрунтована хибними посиланнями. Так, поширеними апологетами дидактичних чи соціальних концептів письменства вислів «Література – це засіб виховання» спотворює справжнє призначення художніх феноменів, нівелюючи їх іманентні властивості за рахунок освітньо-педагогічних – другорядних для мистецтва. Аналогічні порушення стосуються і підстав, де у значенні аргументу, що підтверджує певну тезу, наведено таке положення, котре хоч і сприймається як заздалегідь хибне, однак саме потребує доведення, як, наприклад, стиль, «наукового реалізму», обстоюваний І. Франком. Часто в інтелектуальній практиці спостерігається логічна помилка («порочне коло»), спричинена порушенням закону достатньої підстави, коли теза виводиться із аргументу, і навпаки.

Аргументація – логічний процес, в якому істинність певного положення виводиться з істинності аргументів, сукупності доведень на користь чого-небудь. Точність, всупереч формулювань, послідовність викладу суджень та спостережень, сумлінне користування першоджерелами, розуміння динаміки художньої свідомості, дотримання принципів об’єктивного історизму сприяють формуванню оптимальної системи суджень. Наприклад, специфіка літературознавчих суджень, на відміну від аналітичного потенціалу природознавчих наук, полягає в тому, що висновки, зроблені щодо студіювання предметів мистецтва, не завжди можна підтвердити; передусім це стосується історичних періодів еволюції письменства, стильових тенденцій та напрямів (класицизм, бароко, сентименталізм, реалізм, символізм, сюрреалізм тощо), генези творчої лабораторії письменника. Дослідник не може увійти в уже історично завершене літературне середовище і витлумачити його з абсолютною відповідністю, тому він здійснює свою аналітичну роботу шляхом накладання творчого досвіду минувшини на власний через розуміння історичної перспективи, уникаючи втиснення її у схематичні матриці свого літературознавчого сьогодення чи жорстких ідеологем.

Аргументація – це логічне обґрунтування тези доповіді, використання законів логіки, доведення, факти, аксіоми, судження. В академічні риториці, як доказ, часто використовується прийом посилання на авторитет ученого, подаються дані про результати експерименту і т. ін.

Здатність ритора переконувати, ефективність його аргументації залежить від багатьох складових, а саме:

• його власного інтелектуального потенціалу;

• його компетентності в питанні, що обговорюється чи висвітлюється у лекції, доповіді;

• його уміння логічно мислити;

• знання ним аудиторії, від його уміння нею керувати;

• його емоційності, чуттєвості та ін.

Тактичний закон академічної риторики передбачає активізацію уваги слухачів, яка відбуватиметься у певній послідовності. Спочатку необхідно зацікавити аудиторію, потім – спонукати до роздумів, врешті – викликати обговорення та прийняття рішення. Отже, тактичний закон передбачає віднайдення ритором ефективних засобів впливу на слухачів.

Всі закони, про які йшлося вище, були спрямовані на розвиток ефективного мислення людини.

Шостий закон – мовленнєвий. Мовлення – мова в її конкретному індивідуальному вираженні як засіб спілкування, висловлення думки. Вперше розмежовування мови і мовлення здійснив Ф. де Соссюр, розглядаючи опозиції langue (код, об’єкт лінгвістики) та parole (використання словника). Поглиблення концепції великого мовознавця після критичного її переосмислення відбулося завдяки науковим студіям структуралізму, за якими мову і мовлення трактували як графічно зафіксовану систему знаків, правила користування ними і їх використання в спілкуванні, як загальне явище та форми його існування. Мовлення вважають частковим, окремим, індивідуальним явищем, втіленим у конкретних текстах.

Мовленнєвий закон академічної риторики передбачає правильність, виразність, ясність, точність, багатство, образність, стислість, доцільність мовлення ритора.

Логічність мовлення – передбачає здатність оратора висловлювати свої думки у логічній послідовності, поступово розкривати суть питання, висувати тези і давати їм аргументоване обґрунтування, пояснювати факти, робити вмотивовані висновки. Тут неабияке значення має логічний наголос – «виділення при вимові підсилювальною інтонацією найголовнішого за змістом слова в реченні»⁵³.

Правильність. Науковець зобов’язаний володіти нормами української літературної мови, ретельно працювати зі словниками, довідниками, багато читати художньої та фахової літератури, самому складати тексти промов, вітальних адрес, листів, постійно тренуватися.

Виразність. Засоби виразності мови можуть бути фонетичними, образними, синтаксичними. Фонетичні засоби виразності – це інтонація, тембр голосу, дикція, темп мовлення. До образних засобів мовлення належать епітети, метафори, порівняння і т. ін. Синтаксичні засоби мовлення представляють приказки, прислів’я, крилаті вислови, афоризми, цитати, синтаксичні фігури (звертання, повтор, період, риторичне запитання, градація та ін.).

Виразність промови ритора виявляється у його здатності володіти різноманітними стилями мовлення. Так, у наукових текстах виразність мовлення досягається умінням логічно мислити, послідовно висловлювати думки, здатністю вільно оперувати професійною лексикою, науковою термінологією. Аудиторія завжди радо сприймає ритора, який має багатий лексичний запас, вільно послуговується тропами і стилістичними фігурами, багатозначними словами, фразеологізмами, синонімами, епітетами, мовними зворотами.

Ясність мовлення, за Г. М. Сагач, – це смислова прозорість виступу оратора, що забезпечує його зрозумілість, доступність, засвоєння слухачами. Ясність – одна з найважливіших комунікативних якостей тексту оратора, яка досягається на рівні ясності думки, чіткої логіко-композиційної будови, визначеної мети публічної комунікації, а також високої культури мовлення оратора, зокрема орфоепічної культури.⁵⁴

За Л. І. Мацько, ясність забезпечується точністю та логічністю, ясним вважається «усне мовлення адресатові, якщо його мислення встигатиме за мисленням мовця, а ще краще, як трохи випереджатиме її, тобто буде ефект несподіваного відкриття. Слухач в такій ситуації адекватно «прочитує» те, що чує, здогадується, що послідовно йтиме далі, і часто каже або думає: «Ясно, я все зрозумів». Ясності усного мовлення сприяє чітка дикція, логічне й фонетичне наголошування, правильне інтонування, чергування розміреного та уповільненого ритму, спокійний і ввічливий тон».⁵⁵

Точність мовлення спонукає до точності дій, тому так важливо для викладача, вчителя, оратора постійно удосконалювати її. Точність називають «однією з найважливіших ознак культури мови, оскільки вона уберігає нас від зайвого говоріння».⁵⁶

Точність передбачає грамотність мовлення, а у науковому тексті вона досягається за допомогою правильно вжитих термінів, умінням підібрати слова та вирази, вдало зіставляти слово і предмет.

Чистота мовлення оратора спонукає до дотримання літературно-нормативної вимови, орфографічних, орфоепічних, лексичних та граматичних норм. Сучасний викладач повинен не допускати у своєму мовленні неосвоєних наукою запозичень з інших мов, невластивих для української мови зворотів і форм, що нині у великій кількості з’являються у ЗМІ. Загалом свідченням чистоти мовлення оратора є:

• літературна вимова;

• грамотне письмо;

• відсутність суржику, вульгаризмів, невиправданих повторів;

• правильна будова речень;

• чітка дикція.

Стислість мовлення виховує уміння говорити по суті, відповідно теми виступу, відповідно проблеми, що висвітлюється, наприклад, у науковій доповіді. Багатослів’я деформує процес спілкування, девальвує власне Слово. Вимога до кожного оратора – говорити так, щоб думкам було просторо, а словам тісно.

Багатство мовлення передбачає вільне володіння оратором усіма мовними засобами, багату синонімію, тропіку, стилістичні фігури. Однак науковий стиль обмежує обшири використання цих засобів, оскільки надто барвисте мовлення відволікатиме увагу слухачів від основної теми, спонукатиме їх до захопленості зовнішньою формою промови чи лекції. Треба мати на увазі, що одноманітне мовлення втомлює слухачів, а різноманітне – активізує.

Закон краю (за Г. М. Сагач), – це виведена з практики й експериментально підтверджена психологічна закономірність, сутність якої стосовно публічного виступу в тому, що слухачі краще запам’ятовують початкові й заключні фрази, фрагменти промови. Закон краю – одне з правил композиції виступу, що вимагає особливо ясно викладати тему, проблематику й завдання лекції (початковий фрагмент), а також чітко формулювати часткові й загальні висновки (заключні фрагменти виступу). Оратору не рекомендується затягувати вступ, а в заключенні слід нагадати основні положення виступу.

Закон ефективної комунікації означає встановлення контакту, взаєморозуміння оратора і аудиторії.

В арсеналі академічної риторики є багато засобів до налагодження контакту між промовцем і слухачами, наприклад: мовний етикет, вдале звертання до присутніх, використання словесних формул етикетного мовлення, висловлення похвали чи вдячності аудиторії, посмішка, візуальна та акустична орієнтація оратора.

Наступний закон – закон рефлексії. Він передбачає здатність промовця проаналізувати свій виступ, осмислити свої дії, відчуття. Не кожний лектор чи викладач здатен неупереджено оцінити свій виступ, оскільки не легко позбутися власних амбіцій та самозакоханості. «Якщо після промови в душі автора – велике захоплення, можна сподіватися, що здалося щось більше, ніж планувалося. Коли ж «щось муляє» або охоплює смутна тривога, треба негайно шукати помилки. Як правило, ці спочатку несвідомі відчуття при усвідомленому аналізі підказують, у чому полягає причина»,⁵⁷ – пише Л. Мацько про рефлексію. Зазвичай після стану рефлексії виникає почуття тривоги, занепокоєності, постають питання: де допущено помилку? що треба зробити, щоб уникнути помилок такого типу у майбутньому? Таким чином рефлексія спонукає промовця до самовдосконалення, невтомної праці над собою.

Далі промовець чи викладач шукає відповідь на поставлені питання, а щоб їх знайти, він повинен здійснити системний аналіз власної поведінки і поведінки слухачів чи студентів. Здійснення такого аналізу – це царина системно-аналітичного закону (за Г. М. Сагач). Причини невдачі можуть бути різні, але тягар відповідальності завжди нести промовцю.

Закон виключення третього – одне з суджень є обов’язково істинним, тоді інше – неістинне, а третього не дано.⁵⁸

Закон достатньої підстави – жодне явище не може виявитися істинним або дійсним, жодне твердження – справедливим без достатнього обґрунтування.⁵⁹

Закон суперечності – жодне судження не може бути одночасно істинним і неістинним.⁶⁰

Закон тотожності – будь-яка завершена думка зберігає свою форму в межах певного визначеного контексту.⁶¹

Дотримання законів в академічній риториці правильно орієнтують промовця-ритора-лектора-викладача і забезпечують успішний результат.

Запитання. Завдання.

13. Поясніть, що таке закон?

14. Назвіть закони академічної риторики.

15. Поясніть суть закону ступеневої послідовності.

16. Поясніть суть концептуального закону.

17. Поясніть суть закону моделювання аудиторії.

18. Поясніть суть стратегічного закону.

19. Поясніть суть тактичного закону.

20. Розкрийте суть мовленнєвого закону.

21. Поясніть суть закону краю.

22. Розкрийте суть закону ефективної комунікації.

23. Розкрийте суть закону рефлексії.

24. Поясніть суть системно-аналітичного закону.