Хід уроку:

1. Підготовка до сприйняття навчального матеріалу.

Повертаємося знову на сторінки роману Стендаля „Червоне і чорне". Вже йшла мова про особливості його жанру, про психологізм, що був характерний для літератури цього періоду. Далі будемо говорити про структуру твору.

2. Оголошення теми уроку, робота з епіграфом.

Темою уроку є композиція роману та символіка назви „Червоне і чорне". Зверніть увагу на епіграф до уроку, що свідчить про чіткість та ясність обраної самим автором форми оповіді.

3. Навчальні ситуації.

Бесіда на основі домашнього завдання

- В чому, на ваш погляд, полягає особливість композиції твору?

(Оповідь ведеться від третьої особи. Кожен розділ має епіграф, який визначає його головну ідею. Роман складається з 2 частин, та в житті героя композиційне виділяється три етапи: Вер'єр, Безансон, Париж. Кожен з них має однакову структуру: прибуття – адаптація до середовища – сходження – зовнішній і внутрішній конфлікти - катастрофа).

• Які кульмінаційні центри ви знайшли в романі?

Сюжетний час в романі лінійний, бо немає ліричних відступів, порушень хронології подій. Всі події та образи згруповано навколо одного героя. Такий роман називається романом «єдиного героя». Але це не заважає, а допомагає письменникові створити широке полотно звичаїв того часу. Як саме?

• У романі явно чути голос автора. Якими засобами цього досягає Стендаль?

(Роман містить прямі судження письменника (опис Вер'єра), його зауваження щодо героїв, враження від пейзажів та деталей).

- Ще ставлення автора звучить в епіграфах до окремих розділів роману. Окремі з них Стендаль вигадав сам, вклавши вуста відомих історичних осіб. Які можливості відкриває такий художній прийом?

(Дає змогу наголосити на чомусь ключовому в характеристиці героїв та створює історичний колорит, особливу атмосферу роману).

Проблемне питання:

- Чому роман «єдиного героя» не названо його іменем? Що хотів наголосити Стендаль назвою свого твору?

Вер'єр. Перед нами провінційне містечко, мешканці якого схиляються перед одним ідолом - грошовим мішком. Розбагатіти поспішають тут усі: і тюремник, який вимагає собі "на чай", і старий тесляр "папаша Сорель", який за 300 франків у рік із харчуванням і одягом продає свого сина мерові, а до того дозволяє Жульєнові ходити на уроки до старого військового лікаря армії Наполеона лише тоді, коли сам учитель пропонує платити за навчання сина.

Пан де Реналь, дворянин, мер міста, який одружується заради приданого, але надміру пишається своїм походженням. Стендаль змальовує його виразний портрет-характеристику: "Волосся в нього сивувате, одягнений він у сіре. Він кавалер кількох орденів, у нього великий лоб, орлиний ніс... всі таланти цього чоловіка не сягають далі уміння вимагати від людей акуратної оплати того, що вони йому винні, а самому якомога довше не платити власних боргів". Пан де Реналь дбає найбільше про збагачення, намагаючись витримати конкуренцію з місцевими буржуа: має завод цвяхів, скуповує землі, навіть дерева а саду висаджує такі, що можуть приносити прибуток (горіх). На Жульєна пан де Реналь дивиться, як на нове придбання. Але мер, як і всі інші, живе у постійному страху перед можливою новою революцією і готовий заплатити будь-які гроші, щоб "слуги його не зарізали, якщо повториться 1793 рік".

Та на зміну дворянам, "володарям замків", іде людина нової формації - "безрідний шахрай". Пан Вально – чоловік високого зросту, а розквіті сил, могутньої статури з рум'яним обличчям і чорними бакенбардами. Це той сорт грубих, гомінливих людей, яких у провінції називають "красень-мужчина". Про Вально Стендаль зауважує: "...зібрав усе сміття від кожного ремесла". Такі, як він, не знають докорів совісті. Задля досягнення своєї мети у них усі засоби гарні. Так, цей шахрай краде гроші, що належать будинку сиріт, не зупиняється перед хабарництвом. Вально – людина груба, неосвічена, жадібна. І, зрештою, саме він стає першою людиною Вер'єра, мером, одержує титул барона та права верховного судді. Вально навіть наважиться прийти до маркіза де Ла Моля, і пихатий вельможа прийме цього неука, провінційного злодія, бо сподівається на його підтримку на виборах. Таким чином, Стендаль доводить, що в його час пани типу Вально набули соціальної та політичної ваги.

Луїза де Реналь – висока, струнка жінка, перша красуня у містечку. Граціозна, простодушна, щира, вона приваблює прихованою пристрасністю душі, благородством. Героїня полюбляє самотньо проводити час і навіть собі не зізнається, що з чоловіком їй нудно. Луїза щиро вважає, що ніжніших стосунків між чоловіком і жінкою бути не може. Почуття пані де Реналь природні та чисті. Вона прагне справжнього почуття і кохає Жульєна щиро і віддано. Саме вона відкрила в душі юнака доброту та благородство, силу справжнього кохання. Тільки з пані де Реналь Жульєн міг бути самим собою. Але і її душу надломило суспільство: Луїза, відверта і чесна, змушена за наказом духівника написати листа, який скомпрометував Жульєна, і фактично тим приректи на смерть коханого. Та навіть після того, як Жульєн з відчаю стріляв у неї, пані де Реналь приходить до нього у в'язницю, порушуючи загальноприйняті уявлення про мораль і обов'язок. Луїза говорить: "Мій обов'язок – бути з тобою". Це слова справжнього щирого кохання, відданого та зворушливого, яке доля подарувала Жульєнові. Луїза не змогла пережити смерть коханого і через три дні померла на руках своїх синів.

У Вер'єрі ми вперше знайомимося з головним героєм роману Жульєном Сорелем – молодшим сином тесляра, худорлявим юнаком, не схожим на своїх братів, міцних і кремезних. Він захоплюється читанням книжок про Наполеона і зовсім байдужий до справ батька, збагачення та грошей.

Робота з текстом (Зачитується та коментується сцена першого знайомства з героєм).

Висновки стосовно композиційних особливостей роману

Отже, ці три основні центри і є композиційними стрижнями роману „Червоне і чорне". Знайомство з героями роману ми продовжимо на наступних заняттях. А зараз зробими висновки із матеріалу прослуханих повідомлень.

Роман небагатий на зовнішні події: хворобливий син тесляра Сореля, за мірками свого батька, невдаха Жульєн займається самоосвітою і потрапляє до будинку мера провінційного містечка Вер'єр на посаду вихователя його дітей. Жульєн дуже гордий з цього, бо не підозрює, що його купили щонайдешевше, та і то лише для того, щоб досадити буржуа Вально, який придбав дорогих коней.

Палкому юнакові, несхожому на провінційних вискочок, допомагає жінка мера пані де Реналь, яка стає його коханкою і сприяє кар'єрі. Але анонімний лист Вально кладе край їхнім стосункам, і Жульєн змушений виїхати до Безансонської семінарії. Пізніше, після навчання у семінарії, за протекцією абата Пірара, юнак потрапляє у секретарі до багатого вельможі де Ла Моля. Дочка маркіза, Матильда, зрозумівши винятковість Жульєна, бере з ним таємний шлюб, завдяки чому той підноситься на недосяжну для свого походження висоту. Але лист пані де Реналь, написаний нею до маркіза за вимогою духівника, штовхає Жульєна на злочин – спробу вбити Луїзу пострілом у церкві. Окрім зовнішнього сюжету, як уже говорилося, у романі велике значення має також сюжет внутрішній, дія якого відбувається у душі та розумі головних героїв.

Бесіда за питаннями вчителя про символіку кольорів у назві роману:

- Учитель: На рукописі закінченого роману, що побачив світ під назвою «Червоне і чорне», Стендаль спочатку написав «Жульєн Сорель». І це свідчить про те, що письменник, перш за все, мав намір запропонувати читачеві художню історію життя і смерті юнака низького походження, який вимушений боротися за своє існування в умовах затхлої атмосфери епохи Реставрації. Але така назва звужувала рамки оповіді, зводила зміст роману саме до історії лише окремої особистості, що явно вступало у протиріччя з масштабом, соціальною і психологічною всеосяжністю створеного письменником твору. Тому роман вийшов у світ із символічною назвою «Червоне і чорне».

Створіть ланцюжок власних асоціацій стосовно цих кольорів.

(варіанти відповідей учнів можна записати у зошити у вигляді опорної схеми): Опорно-сигнальна схема „Червоне та чорне":

ЧЕРВОНЕ	ЧОРНЕ
життя	смерть
пошуки самого себе	гра на публіку
потяг до подвигу	плазування
любов	ненависть
революція	реакція
добро	зло

- Учитель: Уявімо собі 1830 рік. Стендаль приїхав до Парижа, шукаючи спокою у саду та тиші бібліотеки на вулиці кардинала Рішельє. Коли було важко на душі, він згадував Наполеона, спалену Москву, італійських карбонаріїв, зустріч з Байроном. І ось у купі паперів письменник знаходить рукопис, який ледь не викинув. Це була перша частина роману "Жульєн". А у вікні вже займалась зоря. Ще мить – і слово «Жульєн» в уяві автора заграло червоним відтінком, а слово «Сорель» - чорним. Згодом Стендаль напише нову книгу і дасть їй назву, над якою ось уже 100 років ламають голови літературознавці. Давайте спробуємо дати пояснення деяким із відомих теорій.