Ускладнення ентеровірусних інфекцій

 

Ентеровірусна інфекція, що протікає у формі менінгіту, менінгоенцефаліту, енцефаломіокардіта новонароджених, може ускладнитися набряком мозку,епілептоідними припадками, психічними розладами. Важке протікння інфекції може сприяти розвитку пневмонії, гострої дихальної недостатності.

 

Лікування:

–       ліжковий режим (у гострому періоді)

–       жарознижуючі (парацетамол, ефералган 5-10 мг/кг)

–       полівітаміни (три-ві-плюс, ревіт)

–       десенсибілізуючі (діазолін, супрастін, піпольфен 1-3 мг/кг)

Серозного менінгіту:

        Дегідратація (лазікс 1-3 мг/кг, маніт, манітол 1-1,5 г/кг),

        Дезінтоксикація (кріоплазма, альбумін 5-15 мл/кг, 5% глюкоза, загальний об’єм рідини не більше 50 мл/кг)

        Кортикостероїди (преднізолон 1-3 мг/кг)

Енцефаломіокардиту:

        Дегідратація (лазікс 1-3 мг/кг, маніт, манітол 1-1,5 г/кг),

        протисудомна терапія (седуксен 0,3 мг/кг, ГОМК 50-100 мг/кг, дроперидол 0,25% 0,05-0,1 мл/кг)

        Дезінтоксикація (кріоплазма, альбумін 5-15 мл/кг, 5% глюкоза )

        Кортикостероїди (преднізолон 1-3 мг/кг)

        Трентал 0,2-0,5 мл/кг

        •       ноотропні засоби (ноотропіл 50 мг/кг, стугерон, кавінтон, аміналон)

        серцеві глюкозиди ( строфантин, корглікон до 6 міс. 0,05 мл, 6-12 міс. 0,1 мл, далі 0,012 мл/кг)

        кардіотропні засоби кокарбоксилаза 5 мг/кг, рибоксин.

Бактерійних ускладнень: антибіотики (пеніциліни, цефалоспорини).

 

Прогноз при ентеровірусних інфекціях

 

Ентеровірусні інфекції переважно протікають легко, або в среднетяжелой формі, видужання настає в терміни від кількох днів, до 2-3 тижнів. Прогноз погіршується в разі важкого перебігу, розвитку ускладнень. Деякі ускладнення ентеровірусної інфекції (в основному з боку нервової системи) можуть закінчитися летальним результатом, або залишити після себе непереборні функціональні порушення.

 

Профілактика ентеровірусних інфекцій

 

   Загальна профілактика ентеровірусних інфекцій включає заходи по контролю над забрудненням об'єктів навколишнього середовища каналізаціоннимивідходами, дотриманням санітарно-гігієнічних вимог при знешкодження стічних вод, надання населенню харчових продуктів належною мірою епідемічної безпеки.

Індивідуальна профілактика полягає в строгому дотриманю правил:

- особистої гігієни,

- питного режиму,

- купання у водоймищах,

- обробки, зберігання, приготування і вживання харчових продуктів,зокрема, овочів та фруктів.

Специфічних заходів профілактики ентеровірусних інфекцій не розроблені.

В осередку інфекції проводиться:

                   комплекс дезинфікуючому заходів

                   раннє виявлення та ізоляція хворих до 10 діб, хворі на серозний менінгіт виписуються із стаціонару не раніше 21 доби після клінічного одужання та нормалізації ліквору.

                   імуноглобулін 0,2 мл/кг в/м дітям з груп ризику.

 

МЕНІНГІТИ

 

Менінгіти – це група захворювань, які викликаються різноманітними збудниками. Використання в лікуванні широкого асортименту медикаментів не знизило летальність при менінгітах, в першу чергу серед дітей раннього віку, вона залишається достатньо високою. Останнє особливо стосується гнійних менінгітів, обумовлених синьогнійною паличкою, протеєм, грибами. Кожен лікар повинен знати диференційно-діагностичні критерії менінгітів, лікування та запобігання цієї патології. Менінгіти – це група захворювань, які викликаються різними збудниками і характеризуються переважно ураженням м’яких оболонок головного і спинного мозку. Гнійні менінгіти викликаються порівняно невеликою групою мікробів: менінгококами, пневмококами, гемофільною паличкою Пфейзера, стафілококами, у новонароджених – стафілококами, кишковою паличкою, сальмонелами, синьогнійною паличкою, протеєм, грибами. Серозні менінгіти бувають вірусного (при паротитній інфекції, ентеровірусній інфекції, ГРВІ) та туберкульозного походження.

Недиференційований діагноз менінгіту базується на основі наявності клініко-патогенетичних синдромів: менінгеального і інтоксикаційного. Менінгеальний синдром складається з загальномозкових (головний біль, блювання, психомоторне збудження, марення, галюцинації, судоми, порушення свідомості) і власне менінгеальних симптомів. Власне менінгеальні симптоми поділяються на 4 групи: загальна гіперестезія, м’язове тонічне напруження, реактивні больові феномени, зміни черевних, періостальних і сухожильних рефлексів. Для підтвердження діагнозу менінгіту досліджується спинномозкова рідина.