Контрольні питання:

1. Розкрити поняття монетарної та немонетарної статей.

2. Що таке іноземна та національна валюта?

3. Види та класифікація валют.

4. Що розуміється під валютною операцією?

5. Яким чином визначається балансова вартість іноземної валюти?

6. Поняття, порядок визначення та відображення в обліку курсових різниць.

7. Види котировок валют.

8. Що розуміється під котировкою валют?

9. Що є об’єктом обліку курсових різниць?

10. Які активи не підлягають перерахунку при визначенні курсових різниць?

11. Як умовно розділяються курсові різниці?

12. Як відображаються курсові різниці у формах бухгалтерської звітності?

13. Як і на яку дату здійснюється перерахунок курсових різниць?

14. Як здійснюється перерахунок курсової різниці по дебіторській та кредиторській заборгованостях?

15. Які документи необхідно оформляти під час купівлі іноземної валюти?

16. Яких вимог необхідно дотримуватися відносно купленої іноземної валюти?

17. Які виникають витрати під час купівлі іноземної валюти?

18. Основна схема купівлі іноземної валюти в бухгалтерському обліку.

19. Основна схема продажу іноземної валюти в бухгалтерському обліку.

20. Загальна характеристика міжнародних розрахунків.

21. Види міжнародних розрахунків.

22. Порядок здійснення розрахунків банківським переказом.

23. Порядок здійснення розрахунків акредитивом. Види акредитивів.

24. Порядок здійснення розрахунків у формі інкасо.

25. Порядок здійснення розрахунків чеками.

26. Порядок здійснення розрахунків векселями.

27. Порядок здійснення розрахунків готівкою.

28. Основні форми платежів у зовнішньоекономічній діяльності.

29. Які комерційні документи продавця необхідні для сплати товарів?

30. Які документи прикладаються до транспортних документів постачальника?

31. Фактори, які впливають на здійснення і вибір міжнародних розрахунків.

32. Які існують недоліки при застосуванні різних видів міжнародних розрахунків?

33. Види кредитів.

34. Облік міжнародних розрахунків.

Тема 8. Облік операцій на підприємствах з іноземними інвестиціями

Відповідно до чинного законодавства України іноземними інвесторами вважаються суб'єкти господарської діяльності, які здійснюють інвестиційну діяльність на території нашої країни, а саме:

— юридичні особи, створені відповідно до законодавства певної країни, що відрізняється від законодавства України;

— фізичні особи — іноземці, які не мають постійного місця проживання на території України і не обмежені в дієздатності;

— іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові органі­зації;

— інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, які визнані такими згідно із законодавством України.

Основним джерелом діяльності підприємств з іноземними інвестиціями є статутний капітал.

• Основним документом, що регулює правовідносини у сфері іноземного інвестування, є Закон України від 19.03.96 р. №93/96 «Про режим іноземного інвестування» №93/96.

Статтею 3 цього Закону визначено, що іноземні інвестиції можуть здійснюватись у формі:

1) часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;

2) створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юросіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;

3) придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об’єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

4) придбання самостійно або за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

5) придбання інших майнових прав;

6) господарської (підприємницької) діяльності на основі угод про розподіл продукції;

7) в інших формах, не заборонених законами.

Дуже схожу класифікацію форм іноземних інвестицій наведено й у ст. 392 ГКУ.

У податковому законодавстві інвестиції класифікуються дещо інакше. Так, згідно з п. 1.28 Закону про прибуток інвестиції поділяються на:

1) фінансові (господарську операцію, що передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів);

2) капітальні (господарську операцію, що передбачає придбання будинків, споруд, інших об’єктів нерухомої власності, інших основних фондів та нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно з цим Законом);

3) реінвестиції (господарську операцію, яка передбачає здійснення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок доходу (прибутку), отриманого від інвестиційних операцій).

У статті ми зупинимось саме на тих питаннях, які пов’язані з фінансовими інвестиціями, тобто придбанням нерезидентами корпоративних прав та цінних паперів, що засвідчують участь у статутному капіталі вітчизняних підприємств.

Підприємство, у статутному капіталі якого не менш як 10% становить іноземна інвестиція, визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Воно набуває цього статусу від дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс. Якщо частка іноземних інвесторів у статутному капіталі підприємства дорівнює 100%, таке підприємство визнається іноземним підприємством (статті 116 та 117 ГКУ). Підприємство з іноземними інвестиціями має певні пільги, у т.ч. і податкові (які ми розглянемо пізніше). Однак для того щоб ними скористатися, іноземні інвестиції потрібно зареєструвати.

Згідно зі ст. 13 Закону №93/96, іноземні інвестиції підлягають державній реєстрації протягом трьох робочих днів після їх фактичного внесення шляхом присвоєння інформаційному повідомленню про внесення іноземної інвестиції реєстраційного номера, який засвідчується підписом посадової особи та скріплюється печаткою органу державної реєстрації. Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій затверджене Постановою КМУ від 07.08.96 р. №928. Незареєстровані іноземні інвестиції не дають права на одержання пільг та гарантій, передбачених законодавством України.

Розглянемо порядок внесення іноземних інвестицій залежно від їх виду.

Інвестиції у вигляді коштів

Пунктом 1.3 Постанови №280 встановлено, що інвестиції коштами можуть здійснюватися тільки у валюті 1-ї групи Класифікатора іноземних валют¹. Якщо на рахунок будуть перераховані кошти іншої групи валют, то вони без зарахування цієї іноземної валюти на розподільчий рахунок повертаються банку-відправнику (п. 1.6 Постанови №280).

¹ Затверджений Постановою НБУ від 04.02.98 р. №34.

Кошти можна внести одним із трьох способів:

1) інвестор може відкрити інвестиційний рахунок згідно з Інструкцією №492;

2) перерахувати іноземну валюту безпосередньо на поточний рахунок резидента;

3) ввезти до України готівкову іноземну валюту, задекларувавши її у встановленому порядку (в межах, визначених НБУ), після чого зарахувати валюту на відкритий рахунок нерезидента — фізичної особи.

Формування статутного капіталу і заборгованості учасників перед господарським товариством відображається записом за дебетом рахунка 46 «Неоплачений капітал» та кредитом рахунка 40 «Статутний капітал» за кожним учасником товариства виходячи з курсу НБУ на дату підписання установчих документів. Заборгованість учасників щодо внесення до статутного капіталу коштів є монетарною статтею. Тому на дату погашення та на кожну дату балансу вона підлягає перерахунку у гривні за курсом НБУ на таку дату. При цьому у зв’язку зі зміною курсу валюти в обліку підприємства виникає неопераційна курсова різниця, адже така операція пов’язана з формуванням статутного капіталу і належить до інвестиційної діяльності. Додатна курсова різниця відображається за кредитом рахунка 744 «Дохід від неопераційної курсової різниці» у кореспонденції з рахунком 46, а від’ємна — за дебетом рахунка 974 «Втрати від неопераційних курсових різниць» і кредитом рахунка 46.

У податковому обліку у платника податку виникає відразу кілька об’єктів обліку.

Перший — отримана сума внеску. На підставі пп. 4.2.5 Закону про прибуток суми коштів, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку, не включаються до ВД. Іноді у платників податку виникає запитання: чи застосовується ця норма, якщо іноземна інвестиція не зареєстрована належним чином? Відповідь на це запитання є у листі ДПАУ від 10.08.2004 р. №15162/7/15-1317. У ньому зазначено, що незалежно від того, виконані процедури державної реєстрації іноземної інвестиції чи ні, платник податку може скористатися пп. 4.2.5 Закону про прибуток.

Другий об’єкт обліку — заборгованість учасника. Підпунктом 7.3.3 Закону про прибуток встановлено обов’язок перераховувати заборгованість, виражену в іноземній валюті, з визначенням різниці, яка включається до ВД або до ВВ (залежно від зміни курсу НБУ). Однак з метою застосування цього пункту потрібно перераховувати не всю заборгованість, а лише ту, що перелічена у тому ж пункті. Проаналізувавши норми пп. 7.3.3 Закону про прибуток, можна дійти висновку, що заборгованість учасників із внесення іноземної валюти не підпадає під визначення заборгованості з метою використання цього підпункту, тому не підлягає перерахунку для визначення податкових «валютних різниць».

І, нарешті, третій об’єкт — іноземна валюта. Платнику податку необхідно визначити її балансову вартість, яка залежно від мети використання іноземної валюти (продаж на міжбанківській валютній біржі, оплата іноземному постачальнику чи погашення будь-якої іншої заборгованості) братиме участь у формуванні валових витрат підприємства.

На жаль, у п. 7.3 Закону про прибуток, присвяченому оподаткуванню операцій із розрахунками в іноземній валюті, взагалі немає правил визначення балансової вартості іноземної валюти, отриманої як внесок до статутного капіталу. Деякі фахівці вважають, що за відсутності порядку визначення балансової вартості іноземної валюти, отриманої як внесок до статутного капіталу, балансової вартості як об’єкта обліку немає і її розраховувати не потрібно. Однак у такому разі підприємство втрачає право на валові витрати. Адже, наприклад, під час продажу будь-якої іноземної валюти до ВД включається сума гривень, отримана від продажу, а ВВ збільшуються на балансову вартість іноземної валюти (пп. 7.3.5 Закону про прибуток). Крім того, валові витрати під час придбання товарів (робіт, послуг) за іноземну валюту визначаються також виходячи з балансової вартості сплаченої іноземної валюти (пп. 7.3.2 Закону про прибуток). Тому ми вважаємо, що розраховувати балансову вартість все ж таки необхідно. Питання в тому, як саме це потрібно робити.

На практиці балансову вартість зазвичай розраховують виходячи з курсу НБУ, що діяв на момент отримання іноземної валюти. За відсутності прямих норм цей варіант, справді, є найбільш виваженим. Однак слід враховувати певні особливості. Найбільш поширеною нині організаційно-правовою формою господарського товариства є товариство з обмеженою відповідальністю. У ст. 52 Закону України від 19.09.91 р. №1576 «Про господарські товариства» зазначено, що кожен з учасників до моменту реєстрації товариства зобов’язаний внести до статутного капіталу не менше 50% вказаного в установчих документах вкладу. Підприємство як суб’єкт господарювання існує лише після його державної реєстрації, тому всі господарські операції (у т.ч. і визначення балансової вартості валюти) слід розраховувати і відображати після отримання свідоцтва про державну реєстрацію такого підприємства. Тому, на нашу думку, балансову вартість іноземної валюти потрібно розраховувати на дату події, що сталася пізніше, — дату зарахування коштів на рахунок товариства або дату його державної реєстрації.

Внесення основних фондів до статутного капіталу

Учасники товариства можуть прийняти рішення внести до статутного капіталу основні фонди. Така схема активно застосовувалася раніше у зв’язку з певними податковими пільгами, які нині майже повністю втратили чинність. Однак ця схема ще досі викликає певну зацікавленість у платників податку.

Інвестиції іноземних інвесторів, оцінені в іноземній валюті, мають бути перераховані у гривні, причому двічі. Вперше — під час затвердження статуту з метою реєстрації товариства (ст. 86 ГКУ), вдруге — на дату фактичного внесення інвестиції для її реєстрації (ст. 5 Закону №93/96). Крім того, внески іноземних інвесторів у вигляді майна необхідно оцінити із залученням суб’єкта оціночної діяльності відповідно до Закону України від 12.07.2001 р. №2658 «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі — Закон про оцінку). Незважаючи на те, що в самому Законі про оцінку немає вимоги про обов’язкове проведення оцінки майнових внесків (за винятком випадків, коли учасником є держава або територіальні громади в особі відповідних органів), звіт про оцінку майна (акт оцінки майна), складений суб’єктом оціночної діяльності, що є таким відповідно до Закону про оцінку, є підтвердженням вартості майнової іноземної інвестиції під час повернення інвестиції іноземному інвестору (п. 3.6 Постанови №280). Тому радимо підприємству подбати про наявність такого звіту завчасу.

У бухобліку вартість основних засобів, отриманих від інвестора, згідно з роз’ясненнями Мінфіну, має відображатись записом за дебетом рахунка 10 «Основні засоби» у кореспонденції з рахунком 46, без застосування рахунка 15 «Капітальні інвестиції», оскільки підприємство не несе витрат на їх придбання (див. лист Мінфіну України від 17.11.2003 р. №31-04200-04-5/5570). Однак, на нашу думку, такий варіант обліку не зовсім вдалий. По-перше, підприємство може ввести в експлуатацію окремий об’єкт через деякий час після його отримання від інвестора, при цьому з понесенням додаткових витрат на введення об’єкта в експлуатацію (які мають акумулюватися на рахунку 15). У такому разі необхідно організувати облік так, щоб амортизація за таким об’єктом до введення його в експлуатацію ще не нараховувалася. Та й під час складання звітності потрібно проводити додаткові аналітичні процедури, відокремлюючи на рахунку 10 основні засоби від капітальних інвестицій. По-друге, застосовуване програмне забезпечення для ведення обліку не дозволяє відобразити об’єкт на рахунку 10 до введення його в експлуатацію. Тому вважаємо, що об’єкт основних засобів, отриманий від інвестора, цілком можливо відображати на рахунку 15 у кореспонденції з рахунком 46.

Оскільки заборгованість учасників має погашатися не коштами, а майном, то така заборгованість відповідно до П(С)БО 21 визнається немонетарним активом і її погашення (отримання основних фондів) відображається за курсом НБУ, що діяв на дату її виникнення (дату затвердження установчих документів).

Вартість основних фондів, отриманих як внесок до статутного капіталу, не включається до валових доходів підприємства на підставі пп. 4.2.5 Закону про прибуток.

Згідно з пп. 8.4.11 Закону про прибуток, операції з отримання основних фондів до статутного фонду прирівнюються до їх придбання із подальшим включенням до відповідних груп. От тільки на яку суму збільшується балансова вартість ОФ, у Законі про прибуток не вказано. Більшість підприємств збільшують балансову вартість на вартість ОФ, виражену в іноземній валюті, виходячи з курсу НБУ, зазначеного у ВМД. Але такий варіант обліку, незважаючи на його простоту і поширеність, на нашу думку, не має під собою обґрунтованої правової бази. Адже ВМД потрібна лише для сплати ПДВ, акцизу, мита та митних платежів і засвідчує факт перетину митного кордону України. Ні з датою переходу права власності на майно, ні з датою його фактичного отримання вона не має нічого спільного. На думку автора, що балансова вартість ОФ має збільшитися на погоджену засновниками вартість ОФ у гривневому еквіваленті, зафіксовану в установчих документах. Адже саме ця сума є вартістю емітованих корпоративних прав, що є своєрідною компенсацією за передані основні фонди.

Якщо ОФ вносяться під час реєстрації підприємства, то всі податки і збори сплачує інвестор згідно з процедурою митного оформлення. Однак така схема застосовується доволі рідко, оскільки сума сплаченого ПДВ не відшкодовується інвестору (адже він, радше за все, не зареєстрований платником ПДВ). Найчастіше іноземний інвестор вносить ОФ у зареєстроване підприємство під час збільшення статутного капіталу. У такому разі підприємство-емітент виступає імпортером. При ввезенні ОФ на територію України підприємство має сплатити ПДВ під час їх митного оформлення, оскільки з 31.03.2005 р. пп. 3.2.8 Закону про ПДВ викладено в новій редакції і норма про виведення з-під об’єкта оподаткування операцій із внесення ОФ до статутного капіталу юрособи (у т.ч. і ввезення з цією метою на митну територію України ОФ) для формування її цілісного майнового комплексу не діє.

Під час митного оформлення майна, що ввозиться на територію України, підприємство-декларант сплачує, крім ПДВ, акциз (якщо ввозяться підакцизні товари), мито та митні збори.

Статтею 18 Закону №93/96 встановлено, що майно, яке ввозиться до України як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації чи власного споживання), звільняється від обкладення митом. Перше, на що слід звернути увагу, — це статус підприємства. Вище зазначалося, що підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями, якщо частка іноземного інвестора становить не менш як 10%. По-друге, від сплати мита звільняється лише те майно, що не споживається під час його експлуатації.

Однак звільнення від сплати мита є умовним. Тобто підприємство має видати митному органу вексель на суму мита з відстроченням платежу не більше ніж на 30 календарних днів від дня оформлення ввізної ВМД. Вексель погашається і ввізне мито не справляється, якщо у період, на який дається відстрочення платежу, це майно зараховане на баланс підприємства і податковою інспекцією за місцезнаходженням підприємства зроблена відмітка про це на примірнику векселя. Вексель може бути погашено тільки після державної реєстрації іноземної інвестиції. Інакше суму мита доведеться сплатити коштами. Видачу, облік і погашення векселів визначено у Порядку №937.

Якщо протягом 3-х років від часу зарахування іноземної інвестиції на баланс підприємства майно, ввезене до України як внесок іноземного інвестора, відчужується (у т.ч. у зв’язку з припиненням діяльності цього підприємства, крім вивезення іноземної інвестиції за кордон), підприємство з іноземними інвестиціями сплачує ввізне мито, яке обчислюється виходячи з митної вартості цього майна, перерахованої у валюту України за офіційним курсом, визначеним НБУ на день здійснення відчуження майна. Як зазначено у листі ДМСУ від 06.12.2006 р. №11/4-15/13826-ЕП, на цю саму дату виникає і податкове зобов’язання зі сплати мита. При цьому за весь час заборгованості на суму несплаченого ввізного мита нараховується пеня починаючи від дня відчуження майна у розмірах, передбачених законодавством, включаючи день сплати.

ДМСУ у листі від 23.02.2007 р. №11/4-15/1877-ЕП (див. «ДК» №15/2007) звернула увагу на застосування до підприємства з іноземними інвестиціями штрафних санкцій, встановлених пп. 17.1.9 Закону №2181 (200% від суми зобов’язання зі сплати мита), у разі якщо майно, раніше внесене до статутного капіталу підприємства, було відчужене до закінчення трирічного строку без сплати мита.

Якщо під час ввезення ОФ підприємство видало митному органу вексель, сума ввізного мита, зазначена у векселі, не включається до бази обкладення ПДВ. Про це йдеться у листі ДМСУ від 30.07.2003 р. №11/2-15-11460-ЕП.

Внесення ТМЦ до статутного капіталу

Бухоблік запасів, отриманих як внесок до статутного капіталу підприємства, майже не відрізняється від обліку отримання основних засобів. А от податковий облік має свої особливості.

По-перше, ввезення товарно-матеріальних цінностей не звільняється від обкладення митом, оскільки вони належать до споживного майна, і ст. 18 Закону №93/96 у цьому випадку не застосовується.

По-друге, пп. 8.4.11 Закону про прибуток, яким отримання ОФ прирівнюється до їх придбання, поширюється лише на ОФ. Аналогічної прямої норми для запасів немає. У зв’язку з цим ДПАУ заявила, що операція із внесення ТМЦ до статутного фонду є прямою інвестицією, а не придбанням таких ТМЦ. Тому платник податку — емітент, який отримав товарно-матеріальні цінності як внесок до статутного фонду, не включає їх вартість до складу валових витрат¹. Ми не згодні з такою позицією, адже підприємство як компенсацію передає корпоративні права (хоча формально відбувається не передача корпоративних прав від однієї особи до іншої, а їх виникнення у інвестора). У будь-якому разі ми маємо справу не з безоплатною передачею товарно-матеріальних цінностей. Тому, на нашу думку, підприємство-емітент має право включити вартість отриманих товарно-матеріальних цінностей до ВВ виходячи з вартості товарно-матеріальних цінностей, зазначеної в установчих документах, з подальшим їх перерахунком у прирості (убутку) балансової вартості запасів згідно з п. 5.9 Закону про прибуток. З огляду на те, що позиція податкових органів є протилежною і потребує доведення в судовому порядку, радимо врахувати всі «за» та «проти» і бути готовими обстоювати свої інтереси у випадку включення їх вартості до валових витрат.

¹ Див. лист ДПАУ від 19.12.2006 р. №23881/7/15-0317, «ДК» №3-4/2007.

Ввезення ТМЦ на митну територію України внаслідок внесення їх до статутного капіталу (якщо вноситься майно під час збільшення статутного капіталу вже існуючого підприємства, інакше всі платежі сплачує інвестор) є звичайною імпортною операцією, під час якої сплачуються ПДВ, мито, митні збори та акциз (якщо до статутного капіталу вносяться підакцизні товари).

Цінні папери як об’єкт іноземних інвестицій

Отримані від іноземного інвестора цінні папери обліковуються відповідно до П(С)БО 12 як фінансові інвестиції. Залежно від виду цінних паперів та їх призначення вони можуть обліковуватися на рахунку 14 «Довгострокові фінансові інвестиції» (якщо цінні папери утримуються підприємством протягом періоду, що перевищує 12 місяців від дати балансу) або на рахунку 35 «Поточні фінансові інвестиції» (інвестиції зі строком утримання менше 12-ти місяців). Початково фінансові інвестиції обліковуються за собівартістю, яка в цьому випадку дорівнює вартості цінних паперів, вираженій в іноземній валюті, і зафіксована в установчих документах. Надалі оцінка інвестицій здійснюється на кожну дату балансу згідно з П(С)БО 12 у загальновстановленому порядку.

У податковому обліку вартість отриманих цінних паперів не включається до ВД згідно з пп. 4.2.5 Закону про прибуток. При цьому їх вартість підпадає під спеціальний «ціннопаперовий» п. 7.6 Закону про прибуток. До «ціннопаперових» витрат включається вартість отриманих цінних паперів у гривневому еквіваленті, зазначена в установчих документах, а у разі відчуження отриманих цінних паперів до «ціннопаперових» доходів включається сума, яку підприємство отримає від такого відчуження. Щоправда, ДПАУ у листі від 19.12.2006 р. №23881/7/15-0317 зазначає, що вартість отриманих цінних паперів не включається до витрат на придбання цінних паперів згідно з п. 7.6 Закону про прибуток на тих самих підставах, що і вартість товарно-матеріальних цінностей. Ми не погоджуємося з таким варіантом обліку, але вважаємо за потрібне попередити про необхідність обстоювання у такому випадку «ціннопаперових» витрат.

Передача цінних паперів до статутного капіталу є їх обміном на корпоративні права, тому не є об’єктом обкладення ПДВ на підставі пп. 3.2.1 Закону про ПДВ.

Облік статутного капіталу починається з дати державної реєстрації підприємства.

Внески учасників до статутного капіталу відображаються в обліку і балансі в міру фактичного надходження (його моментом є: для майна і нематеріальних активів — дата складання акта приймання-передачі, для грошових коштів — надходження на рахунок підприємства за випискою банку).

Іноземні інвестиції, включаючи внески до статутного капіталу підприємства з іноземними інвестиціями, оцінюються в іноземній конвертованій валюті та валюті України. При цьому інвестиції українських партнерів оцінюються у валюті України та іноземній конвертованій валюті. З подальшою зміною курсу валюти статутний капітал підприємства не змінюється.

Конкретний порядок обліку формування та зміни статутного фонду господарського товариства залежить від його виду.

Для обліку внесків учасників господарського товариства за­стосовується пасивний рахунок 40 «Статутний капітал». З кре­диту його відображаються формування та збільшення статутно­го капіталу, а з дебету — зменшення. Залишок по кредиту рахун­ка 40 має відповідати величині статутного капіталу, зафіксовано­го в установчих документах. Аналітичний облік до рахунка 40 «Статутний капітал» ведуть за видом капіталу окремо на кожно­го учасника.

Підприємство з іноземними інвестиціями здійснюють формування та облік результатів своєї діяльності відповідно до чинного законодавства України та згідно з П(С)БО.

Для обліку і узагальнення інформації про фінансові результати підприємства від звичайної діяльності та надзвичайних подій призначено рахунок 79 „Фінансові результати”.

Прибуток підприємств з іноземними інвестиціями розподіляється згідно з чинним законодавством і статутом підприємства. Він використо­вується як на розрахунки з бюджетом, так і на виплату відсотків за довгостроковим кредитом, доходів засновникам, власникам цінних паперів, формування фондів і резервів, дивідендів за акціями.

Доходи підприємства, одержані в іноземній валюті, підлягають оподаткуванню разом із доходами, одержаними в національній валюті на загальних підставах. При цьому доходи в іноземній ва­люті перераховуються в національну одиницю України за курсом НБУ, що діяв на дату одержання доходу.

Облік використання прибутку звітного року ведеть­ся на рахунку 443 «Прибуток, використаний у звітному році».

Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства з іноземними інвестиціями на рахунку 441 «Прибуток нерозподі­лений», рівняється сальдо за кредитом рахунка на даному рахун­ку і розподіляється на фонди і доходи за внесками в підприємст­во, які належить виплатити його засновникам, акціонерам і влас­никам облігацій.

Приклад 01.04.2007 р. засновником-нерезидентом було прийняте рішення про реєстрацію в Україні ТзОВ зі статутним капіталом у розмірі 50000 євро. Курс НБУ на дату прийняття рішення становив 7,0 грн/євро, саме його зафіксовано в установчих документах підприємства. Весь статутний капітал має бути сформований коштами — євро. 07.04.2007 р. засновник вніс 100% своєї частки. Курс НБУ на цю дату — 7,50 грн/євро. На дату державної реєстрації ТзОВ курс НБУ — 7,25 грн/євро.

Через рік (01.04.2008 р.) було прийняте рішення збільшити статутний капітал удвічі за рахунок внесення майна та цінних паперів: частину (25000 євро) — основними фондами, частину (15000 євро) — ТМЦ. Решта (10000 євро) погашається внесенням векселів українського підприємства зі строком погашення у грудні 2010 р. (курс НБУ на дату прийняття рішення — 7,00 грн/євро). 28.04.2008 р. засновник вніс до статутного капіталу основні фонди, ТМЦ та векселі. Курс НБУ на цю дату — 7,80 грн/євро. Підприємство вирішило включити вартість отриманих товарно-матеріальних цінностей до валових витрат, а вартість векселів — до витрат згідно з п. 7.6 Закону про прибуток. Під час імпорту ОФ на суму мита підприємство видало митниці податковий вексель.

Бухгалтерські записи та податковий облік щодо зазначених господарських операцій відображено в таблиці.

Таблиця