3.3. Індикативний аналіз, як один з найефективніших методів визначення рівня економічної безпеки

Індикативний аналіз розглядається як один з найбільш ефективних підходів до визначення рівня економічної безпеки держави та окремих її складових. Він здійснюється шляхом співставлення фактичних і порогових значень індикативних показників по дев’ятьох сферах життєдіяльності.

Співставлення індикаторів економічної безпеки з їх пороговими значеннями дає можливість визначити економічний стан держави, регіону, окремого підприємства та прорангувати його за ступенем наближеності до кризової ситуації.

Якщо хоч по одному із індикаторів система перейшла поріг передкризового (кризового) стану, то вона розглядається як така, що знаходиться в передкризовому (кризовому) стані. Якщо хоч по двом із індикаторів система перейшла передкризовий поріг, то вона розглядається як така, що знаходиться в кризовому стані.

Прийнятний рівень безпеки досягається при умові, що всі індикатори знаходяться в межах своїх порогових значень, оскільки за їх межами, національна економіка втрачає здатність до динамічного саморозвитку, конкурентоспроможність на внутрішньому та зовнішніх ринках, стає об’єктом імпортної експансії, піддається негативному впливу корупції, криміналу, страждає від внутрішнього та зовнішнього розкрадання національного багатства.

Індикатовний аналіз економічної безпеки повинен забезпечувати:

• формування сукупності індикаторів для країни та її регіонів;

• діагностику стану і динаміки економічної безпеки та розробку заходів по нейтралізації загроз;

• рангування територій за ступенем кризи.

Для забезпечення необхідного рівня наукового обґрунтування індикативного аналізу рекомендується проводити, дотримуючись наступних принципів:

• системного підходу – передбачає розгляд народногосподарського комплексу країни як цілісного утворення, що складається з великої кількості взаємопов’язаних елементів, які орієнтовані на досягнення різних завдань в умовах зовнішнього середовища що постійно змінюється. Увага зосереджується як на внутрішніх взаємозв’язках і взаємозалежностях, так і на зовнішніх факторах, з позиції розгляду територій як елемента економічного простору більш високого рівня;

• процесного підходу – розглядає процес управління країною як безперервну послідовність взаємопов’язаних управлінських функцій;

• варіантності (альтернативності), передбачає виявлення і обґрунтування можливих варіантів виходу країни із кризової ситуації, а також розробку можливих сценаріїв соціально-економічного розвитку її територій у після стабілізаційний період;

• пріоритетності ЕКБ, як найважливішого чинника якості життя та соціального прогресу країни та її регіонів;

• прийнятного ризику – виявлення й оцінка ступеню ризику запропонованих заходів, спрямованих на захист безпеки життєдіяльності людини;

• співмірності технічних, економічних, екологічних та соціальних складових ЕКБ;

• компромісу між поколіннями, враховуючи довгострокові наслідки подолання кризових ситуацій.

Оцінку економічної безпеки за допомогою індикативного аналізу необхідно проводити в наступній послідовності:

1. складання попереднього реєстру об’єктів дослідження:

• економічні райони країни;

• області та райони, що входять до його складу;

• великі міста, промислові вузли, території з особливим режимом господарювання (ВЕЗ), території із забрудненим природним середовищем;

• території з єдиним містоутворюючим підприємством;

• проводиться збір інформації для оцінки кризових ситуацій в регіонах країни;

• проводиться оцінка загроз економічній безпеці країни (території): проводиться ранжування всіх кризових ситуацій і передкризових територій по ступеню загрози національній безпеці України в залежності від типу кризової ситуації.

Тобто, на першому етапі аналізу проводиться оцінка стану території по кожному із індикаторів всередині окремих сфер життєдіяльності, на другому проводиться загальна оцінка стану по сферам, на третьому етапі дається синтетична оцінка рівня економічної безпеки. При такому методичному підході забезпечується комплексність вирішення поставлених завдань та порівняння вкладу в безпеку окремих сфер життєдіяльності.

У процесі ранжування по кожному фактору дестабілізації виділяють три групи кризовості:

1. Територія в безпечному стані ;

2. Територія в передкризовому стані;

3. Територія в кризовому стані.