40) Місце інтерпретації у філософії науки

Інтерпретація є науковим методом, заснованим на приписуванні знакам і словами певних значень, який був усвідомлений при чіткому розрізненні форми і зміст наукової теорії. Це усвідомлення відбулося на початку XX ст. у міру використання в науці методу формалізації і теоретизації спочатку в математиці, а потім в природознавстві. Розрізняють емпіричну і семантичну інтерпретацію. Перша - це приписування (ідентифікація, ототожнення) термінам теорії певних емпіричних значень ( «планета Сонячної системи», «озонова діра» і ін.). Друга - означає приписування термінам не обов'язково емпіричних значень.

Відмінність наукової теорії від її інтерпретації виникає тому, що одна і та ж теорія може мати кілька емпіричних інтерпретацій, щодо яких вона отримує дослідне підтвердження, причому на досвіді перевіряється, підтверджуючи або спростовуючи, не сама по собі теорія, а теорія в зв'язку з її емпіричної інтерпретацією.

Філософія науки - це погляд на реальну науку і її історію з позицій філософії. Це інтерпретація з позицій філософії цілей, можливостей, структури, методів і закономірностей функціонування і розвитку науки. Зрозуміло, цей погляд суттєво залежить від поділюваної тим чи іншим філософом, вченим загальної філософської концепції або теорії. В силу принципової багатогранності філософії не існує і не може існувати якоїсь однієї "істинної" філософії науки. Залучення тієї чи іншої філософії як інтерпретаційного ресурсу для розуміння і пояснення процесу наукового пізнання, його структури, закономірностей розвитку істотно залежить також від змісту і рівня розвитку самої науки (молода або зріла; емпіричний рівень пізнання або теоретичний; фундаментальна наука або прикладна; природознавство або на соціально-гуманітарні науки тощо). Оскільки сучасна наука не є частиною філософського знання, остільки філософія науки - це прикладна філософська дисципліна, одна з областей інтерпретації філософської теорії (такими ж прикладними філософськими дисциплінами є, наприклад, філософія мистецтва, філософія релігії, філософія права, філософія політики, філософія історії, філософія практики тощо). Філософія науки - це дисципліна, що досліджує взаємодію філософії з конкретними науками, механізм і форми цієї взаємодії, а також породжувані цим взаємодією особливі продукти і результати. Як ціле наука представлена різними культурно-історичними формами або станами (стародавня східна наука, антична, середньовічна, ново європейська класична наука, некласична, сучасна пост не класична наука та ін). Основними проблемами загальної філософії науки є:

а) наука з точки зору її сутності, цілей, ідеалів і можливостей;

б) типи філософських підстав науки і їх реальний зміст;

в) загальна структура, методи, закономірності функціонування та розвитку науки і наукового знання;

г) взаємозв'язок науки і суспільства, науки і держави, науки і людини.

Необхідність інтерпретації як особливої ​​методологічної процедури виникає тоді, коли в науці відокремлюються як предмет спеціальної діяльності формальні системи або обчислення, конструювання та розвиток яких відбувається при абстрагуванні від їх смислового змісту. Необхідність чіткого розрізнення формальних систем і їх інтерпретацій виникає також у зв'язку з множинністю різних інтерпретацій однієї і тієї ж формальної системи, що проявилося, зокрема, при формуванні обчислень математичної логіки. Загальна тенденція все більшого відходу теоретичного знання від наочності, що виявляється перш за все в розвитку сучасної математики і математизиованної фізики, роблять інтерпретацію однієї з найбільш принципових методологічних проблем науки.

Процеси інтерпретації розрізняються за формами і за механізмами в залежності від типів і рівнів наукового знання, нерідко набуваючи складний багатоступінчастий характер. Так, в деяких розділах сучасної математики, досить сильно дистанційованих від звичного емпірично даного світу, інтерпретація задається шляхом звернення до інших ближчим до безпосередньої реальності математичним теоріям. Розглядаючи фізику і взагалі наукові дисципліни, які вивчають в кінцевому рахунку емпірично виявляємо реальність, слід розрізняти смислове, семантичну інтерпретацію в рамках теоретичної системи (коли, скажімо, термін «температура» інтерпретується в молекулярно-кінетичної теорії газів як середня квадратична швидкість руху молекул ідеального газу) і емпіричну інтерпретацію «теоретичних конструктів» (див. Конструкт) за допомогою т.зв. операціональних визначень. В останньому випадку вказуються експериментальні ситуації, що дозволяють виявити (і виміряти) емпіричні прояви фіксується теоретичним терміном «незримої суті» (коли та ж температура безпосередньо вимірюється, напр., Термометром). Тільки єдність семантичної і емпіричної інтерпретації забезпечує твердженнями науки статус достовірного знання про дану в реальному досвіді дійсності.

У гуманітарному знанні, в науках про культуру поняття «інтерпретація» вживається в значенні, близькому до поняття розуміння, в якому, починаючи з Дільтея, прагнуть висловити специфіку гуманітарного і культурологічного пізнання, спрямованого на осягнення (розшифровку, декодування) сенсу, втіленого в різних текстах і взагалі артефактах культури. У філософській герменевтиці (Е.Бетті, X.Гадамер) проблематика інтерпретації виходить за рамки осягнення смислів текстів, опиняючись пов'язаної з пізнанням буття людини в світі.