43) Сутність поняття система і сукупність

Об’єкти пізнання, які досліджуються сучасною наукою, переважно являють собою складні цілісні системи різного походження і різного ступеня складності. Сучасна філософія вкладає у поняття системи дуже широкий зміст. 

Система (від грецького - складене з частин, поєднання) – множина елементів, які знаходяться у відношеннях і зв'язках між собою, завдяки чому утворюється певна цілісність, єдність. 

Сукупність – неподільна єдність чого-небудь; загальна кількість, сума чогось.

Система - це цілісність, в якій всі елементи так тісно пов'язані між собою, що стають по відношенню до оточуючого їх середовища та інших систем певною єдністю. Термін "система" використовується людством з давніх часів і охоплює значний перелік об'єктів різного походження: сонячна система, система числення, виробнича система тощо. 

Залежно від походження та характеру системи бувають матеріальні та абстрактні. Матеріальні системи, в свою чергу, діляться на системи неорганічної природи (фізичні, геологічні, хімічні та інші) і живі системи (клітини, біологічні види, екологічні системи тощо). Абстрактні системи є продуктом людського мислення. До них відносяться поняття, гіпотези, теорії, логічні та лінгвістичні побудови тощо. 

Особливим класом матеріальних живих систем є соціальні системи: соціально-економічна формація, держава, виробничий колектив, сім’я. 

За ознакою стану системи, бувають статичні і динамічні. Для статичної системи її стан із зміною часу залишається постійним. Динамічна система змінює свій стан протягом певного часу. 

За характером взаємовідношення системи і середовища системи діляться на закриті і відкриті. Закриті (замкнуті) системи характеризуються тим, що до них не надходить і з них не виділяється речовина або інформація, а відбувається лише обмін енергією між системою і середовищем. Відкриті (незамкнуті) системи характеризуються тим, що у них постійно відбувається введення і виведення не тільки енергії чи інформації, але і речовини. 

Кожна система має свою структуру. Структура системи - це сукупність елементів і зв'язків між ними. Великим і складним системам притаманні властивості цілісності та емерджементності. 

Цілісність системи означає, що всі її частини сприяють досягненню спільної мети і формуванню найкращих результатів відповідно до певного критерію (сукупності критеріїв) ефективності. Отже, система повинна розглядатись тільки як щось єдине, ціле.

44) Критерії істинності в теоретичному та емпіричному знанні

Під критерієм істини розуміється роздільна процедура, що дозволяє оцінювати знання або як істинне, або як помилкове. Якщо намагатися шукати таку процедуру виключно всередині самого знання, то виникає парадокс, схоплений у свій час ще Секстом Емпіриком: для знаходження такого критерію потрібен, у свою чергу, критерій, і так до нескінченності. 

Практика як критерій істини. Безумовною заслугою марксизму є те, що він в ясній і недвозначною формі постарався знайти критерій істини не всередині системи знання, а поза нею - в суспільно-історичній практиці людини. «У практиці, - писав К. Маркс, - повинен довести людина істинність, тобто дійсність і міць, поцейбічний свого мислення ». 

Справді, найбільш дієва перевірка об'єктивної вкоріненості наших ідей і теоретичних моделей у структурах світового буття можлива в тому випадку, якщо щось практично (тілесно) створене на їх ідеальній основі проходить випробування на свою функціональну придатність в рамках цього світового цілого. 

Успішна об'єктивація (або, грубо кажучи, матеріалізація) наших знань у технічних пристроях, господарської та соціальної діяльності - серйозне свідчення на користь того, що ми нічого суб'єктивно не вигадали, а пізнали щось об'єктивно суще і значуще. Так, якщо ракета не падає, а злітає у небо - це практичне свідоцтво істинності наших фізичних уявлень про закони гравітації; якщо пральний порошок відпирає бруд, - значить, наші відомості про протікання хімічних реакцій у природі правильні; якщо ми ведемо успішну соціальну політику, уникаючи конфронтації в суспільстві і сприяючи зростанню його духовних запитів, значить, наші соціологічні уявлення вірні. 

Емпіричні критерії істини. Формою наукового прояви критерію практики є експеримент, тобто строго описана і бажано технічна відтворювана процедура перевірки досвідчених (емпіричних) наслідків, виведених з якої-небудь теорії. 

Одним з таких емпіричних критеріїв (дозвільних процедур) служить верифіковані теорії, тобто висновок про її істинності на підставі практичного підтвердження що вийшли з неї досвідчених наслідків. Процедура верифікації була детально методологічно осмислена в неопозитивистской традиції і навіть кваліфікувалася як універсальний критерій науковості знання. Однак з часів Д. Юма відомо, що будь-який індуктивний висновок носить імовірнісний характер (за винятком випадків повної індукції), а тому ні яка верифіковані не може вважатися надійним. Один-єдиний негативний результат експерименту поставить під сумнів істинність цілої теорії.  Це і дало підставу К. Поппера сформулювати протилежний емпіричний Критерії фальсифікації, націлений не на підтвердження, а, навпаки, на спростування теоретичної моделі через спростування (фальсифікацію) виводяться з неї емпіричних наслідків. Обидві ці процедури успішно використовуються в науці. 

Проте критерій практики і в її суспільно-історичному, і в науково-експериментальному прояві не може вважатися достатнім. В науках, особливо дедуктивних, існує маса теоретичних ідей і гіпотез, які не можна перевірити не тільки ні в якій практичній діяльності, але навіть в експерименті. Більш того, абсолютизація критерію практики може бути смертельно небезпечною для існування науки. В історії вже були випадки, коли вимога негайних практичних та експериментальних результатів служило виправданням ідеологічного тиску на науку. Так, під гаслом відсутності реальних практичних додатків в 40-50-х рр.. XX ст. у нас труїли генетику, пізніше - кібернетику. Все це змушує шукати критерії істини вже не поза, а всередині самої науки, що дозволяє їй існувати як відносно автономної і самоцінною сфери духовної творчості людини. 

Логічні критерії. Найважливішим з них є логічна несуперечність, тобто заборона на одночасне наявність суджень А і не-А всередині наукової гіпотези чи теорії. Формально-логічна суперечливість означає, що теорія абсолютно не інформативна, бо з протиріччя слід все, що завгодно, - нескінченний універсум суджень. 

Інший важливий логічний критерій істини - критерій незалежності аксіом, тобто невитравне одних початково прийнятих допущень (аксіом, постулатів) теорії з інших. Виявлення факту порушення цього принципу - серйозне свідчення на користь помилковості даної теорії.  Крім цього виділяють ще критерій повноти теорії. Семантична повнота означає, що всі судження всередині даної теоретичної моделі є доведеними, а не довільно введеними. Критерій синтаксичноїповноти свідчить, що теорія є істинною (або, точніше, коректною), якщо приєднання до неї довільного судження (формули) робить її суперечливою. Логічні критерії істини, по-перше, носять досить формальний і негативний характер (тобто свідчать не стільки про істину, скільки про помилковість яких-небудь теоретичних уявлень) і, по-друге, за винятком універсального критерію несуперечності мають актуальне значення в основному для аксіоматично побудованих теорій в логіці й математиці. 

Специфіковані теоретичні критерії, У природних і суспільствознавчих, а почасти й гуманітарних, науках використовується цілий спектр власне теоретичних критеріїв істини.  Одним з них є критерій внутрішньої і зовнішньої когерентності знання, тобто вимога системної упорядкованості і взаємоузгодження положень всередині самої теорії (гіпотези), а також бажаність її узгодження з фундаментальним і непроблематізіруемим знанням в науці. Так, якщо якась теоретична гіпотеза у фізиці суперечить закону збереження енергії, то це - вагома підстава для констатації її хибність.  Іншим важливим теоретичним критерієм істини є принцип простоти теорії. Він означає, зокрема, що з двох конкуруючих в науці гіпотез, швидше за все, буде обрана та, яка вирішує проблему найбільш економним і раціональним способом: використовує меншу кількість вихідних аксіом при тому ж пояснювальному і предсказательной потенціалі; спирається на більш простий математичнийапарат; не приваблює складної термінології і т.д. 

Наприклад, в історії квантової механіки при описі поведінки елементарної частинки конкурували підходи В. Гейзенберга і Е. Шредінгера. Перемогу здобули ідеї Шредінгера саме за критерієм простоти: його математичне рівняння хвильової функції було набагато простіше найскладнішого математичного апарату, залученого Гейзенбергом. 

Краса як критерій істини. Нарешті, в науці використовується і цей критерій, мабуть, найменш прозорий і раціональний, але часто опиняється вирішальним у ситуації вибору.  Цей критерій, незважаючи на гадану його віддаленість від науки і взагалі раціонального пізнання, насправді притаманний будь-якого виду діяльності людей і носить фундаментальний характер. Це було глибоко зрозуміле вже в античності. Антична культура не тільки в мистецтві, але також у науці і філософії була орієнтована на незацікавлене естетичну насолоду. Естетична насолода - це особливого роду чутливість до краси, прекрасного, спочатку закладена в кожній людині. Ця чутливість, на думку древнього грека, поширюється на всі форми людського буття і творчості. Звідси стає зрозумілим і назва грандіозного задуму Лосевских «Історії античної естетики», яка являє собою не просто історико-емпіричний аналіз усього різноманіття естетичних концепцій античності, а історико-теоретичне осмислення античної філософії і культури в цілому, взятої у її самому істотному аспекті.  Краса для стародавнього грека - це універсальна характеристика взаємовідносин між людиною і світом. Людина не тільки шукає своє місце у структурі буття, чим займається онтологія. Він не тільки пізнає світ, чим займається гносеологія. Він цим світом і здобутим знанням про нього здатний щиро радіти та насолоджуватися. Буття і знання спочатку естетичні, а отже, і істина, і сам її пошук повинні бути прекрасними. 

Про це чітко говорив вже Платон. Закон, що відкривається математикою чи філософією, - це один із проявів світової гармонії, а тому і пізнання цих законів є дійство естетичне. Для людини античної культури немає нічого особливого в виразах типу «ця теорія прекрасне» або «я насолоджувався його аргументацією». 

Звідси і дещо інше поняття мистецтва, а точніше, мистецтва як частини загального предмета естетики. Це не просто якась сукупність знань про мистецтво і його видах, а мистецтво як діяльність, як тобто швидше ремесло, уміння. Мова йде про вміння так використовувати наші знання, так володіти ними, що цим також можна насолоджуватися і захоплюватися. Це вміння, доведене до вищого ступеня досконалості. Звідси і діалектика як мистецтво суперечки і геометрія як мистецтво виміру землі, і еристики як мистецтво суперечки. Тому «справжнє мистецтво для Платона - це саме життя, але життя методично влаштована і науково організована». 

Це, висхідний до античності, органічне зближення мистецтва та наукової творчості ніколи не вмирає в подальшій культурі. Багато великих учених в першу чергу орієнтувалися і орієнтуються саме на естетичний критерій краси теорії. 

Ось що писав П. Дірак про створення загальної теорії відносності А. Ейнштейном: «Основний прийом, яким він керувався, було прагнення висловити закон тяжіння в найбільш витонченої математичній формі. Саме це прагнення і привело його до поняття про кривизні простору ... Основна міць теорії тяжіння Ейнштейна полягає в її виключній внутрішньої математичної красі ».  Відомо, що, формулюючи свої закони руху планет Сонячної системи, І. Кеплер спочатку намагався вписати їх у систему правильних платонівських багатогранників з діалогу «Тімей». Естетичний критерій гармонії, витонченості, завершеності наукових побудов виявляється особливо популярним серед логіків, математиків і представників природничих наук, хоча він не чужий вченим і з інших галузей знання. Все це свідчить, з одного боку, про неприпустимість жорсткого протиставлення один одному різних форм раціонального осягнення буття, а з іншого - про глибинну зв'язку раціональних і внераціональних видів досвіду, як це видно з діяльності того ж І. Кеплера, робіт середньовічних алхіміків чи творчості До . Е. Юнга. 

У цілому можна констатувати, що сучасна епоха загальносистемної кризи техногенно-споживчого менталітету і становлення нового, антропокосмічна світогляду, пов'язаного з особливим інтересом до конструктивних можливостям людської свідомості і з розгортанням діалогу між різними формами осягнення буття, змушує по-новому поглянути і на проблему критеріїв істини .