Тема 5. Організація допоміжних і обслуговуючих виробництв

5.1. Виробнича інфраструктура

Виробнича інфраструктура забезпечує виконання робіт та надання послуг необхідних для нормальної роботи виробничо-господарської діяльності підприємства.

Сюди можна віднести роботи:

1) щодо підтримання обладнання у робочому стані;

2) забезпечення виробництва різними видами енергії;

3) забезпечення матеріалами і предметами праці та інші роботи.

Організація допоміжних процесів повинна відповідати таким основним вимогам:

1) Забезпечувати гнучкість та мінімальну перебудову при переході основного виробництва з одного виду продукції на інший.

2) Попереджувати порушення нормального ходу виробничих процесів та забезпечувати безперебійну роботу основного виробництва, створювати умови для організації спеціалізованого виконання робіт та для надання послуг.

3) Проводити техніко-економічну і організаційну регламентацію процесів обслуговування.

4) Забезпечувати умови випуску високоякісної продукції, високого рівня виконання робіт та надання послуг при мінімальних витратах

Таким чином, інфраструктура підприємства — це комплекс цехів, господарств і служб, головне завдання яких зводиться до забезпечення нормального функціонування (без перерв і зупинень) основного виробництва і всіх сфер діяльності підприємства.

5.2. Інструментальне забезпечення виробництва

Застосування на підприємстві широкої номенклатури й асортименту інструментів і технологічного оснащення зумовлює необхідність організації інструментального господарства для вико виконання завдань з виробництва, постачання, проектування, плану­вання, виготовлення, зберігання, обліку і ремонту необхідного інструменту з доставкою його до робочих місць.

Інструментальне господарство підприємства — це сукупність внутрішньозаводських і цехових підрозділів, що зайняті придбанням, виготовленням, ремонтом і відновленням інструменту та технологічного оснащення, їх обліком, збереженням і видаванням у цехи та на робочі місця.

Склад, значення і задачі організації інструментально господарства

До інструментального господарства машинобудівного заводу відносяться:

1) інструментальні цехи;

2) центральний інструментальний склад (ЦІС);

3) база відновлення інструменту;

4) цехові інструментально-роздавальні комори (ІРК);

5) заточувальні відділення в цехах;

6) ремонтні відділення (бази, дільниці) в цехах.

Склад інструментального господарства залежить від виду і розміру цехів та заводу і від типу виробництва.

Форми організації інструментального господарства на підприємствах можуть бути різноманітними: централізована, децентралізована та змішана.

Централізована передбачає створення інструментального відділу (ІНВ) підприємства, до складу якого входять інструментальні цехи, дільниці, відділення і склади, які самостійно своїми засобами забезпечують усі підрозділи підприємства необхідним інструментом. На дрібних підприємствах така централізація реалізується через групи інструментального забезпечення або окремих виконавців. У разі децентралізації кожний цех підприємства самостійно забезпечує своє виробництво необхідним інструментом. При змішаній формі організації відбувається перерозподіл робіт між підрозділами інструментального господарства: виготовлення, ремонт і відновлення спеціального інструменту загального користування здійснює інструментальний цех (ІЦ), його зберігання і розподіл — центральний інструментальний склад (ЦІС), а ремонт і відновлення — цехи основного і допоміжного виробництв.

Освоєння виробництва складних за конструкцією машин і нових методів обробки, механізація і автоматизація процесів в цехах викликає збільшення різновидностей інструментів, що використовуються.

Особливого значення набуває інструментальне господарство при підготовці і освоєнні нових виробів.

Однак збільшення кожного року різновидностей і кількості інструментів, які використовуються на заводах, затрудняє організацію і управління інструментальним господарством, а саме ведення обліку і використання даних обліку для оперативного контролю запасів і інструменту на центральному інструментальному складі (ЦІС) і в цехах, своєчасну видачу замовлень на виготовлення і придбання інструменту, перевірку забезпеченості і інструментом запланованих до виготовлення деталей.

Тому на великих підприємствах впроваджується підсистема автоматизованого управління інструментальним господарством (ПАУІГ).

5.3. Організація ремонтного обслуговування.

Ремонтне господарство підприємства призначене підтримувати в технічно справному стані різноманітний і складний парк технологічного устаткування основних цехів шляхом його обслуговування, ремонту і модернізації.. Виходячи з цього основними завданнями ремонтного обслуговування є:

1) здійснення технічного обслуговування та ремонту основних виробничих засобів;

2) модернізація обладнання, що експлуатується;

3) монтаж нового обладнання;

4) виготовлення запасних частин та вузлів;

5) скорочення часу простою обладнання у ремонті;

6) скорочення витрат на проведення ремонтних робіт.

До основних функцій даного підрозділу відноситься:

1) планування, облік і контроль виконаних робіт;

2) контроль правильності експлуатації обладнання;

3) інвентаризація обладнання;

4) технічна підготовка ремонтних робіт;

5) контроль за станом зберігання обладнання;

6) облік руху обладнання;

7) звітність про виконання робіт.

Планові ремонти залежно від змісту та трудомісткості робіт поділяються на поточний (малий), середній та капітальний.

Поточний ремонт передбачає заміну невеликої кількості деталей, що швидко спрацьовуються, та регулювання механізмів для забезпечення нормальної роботи устаткування до чергового планового ремонту. Протягом року такий ремонт охоплює 90—100 % технологічного устаткування. Проводиться, як правило, у неробочий час, без простою обладнання.

Під час середнього ремонту виконуються: часткове розбирання агрегата, заміна і ремонт окремих складальних вузлів і механізмів, складання, регулювання та випробування під навантаженням. Такий вид ремонту здійснюється за спеціальною «Відомістю дефектів», що складається при огляді агрегата, заздалегідь складеним кошторисом та планом-графіком ремонтів обладнання. Протягом року під середній ремонт підпадає 25—30 % установленого устаткування.

Капітальний ремонт передбачає повне розбирання агрегата, дефектування (сортування деталей на придатні, непридатні і такі, що потребують відновлення), заміну або ремонт складальних одиниць із наступним складанням, регулюванням та випробування на всіх режимах роботи. У процесі відновлення геометрична точність, потужність та продуктивність устаткування доводяться до норм, передбачених ДСТУ або ТУ на термін до чергового планового середнього або капітального ремон­ту. Капітальним ремонтом протягом року охоплюється 10—12 % установленого обладнання. Організаційно-економічні документи на здійснення робіт аналогічні документам при середньому ремонті.

Ремонти, що пов’язані з відмовами та аваріями устаткування, називаються позаплановими (аварійними). За умови високої культури експлуатації устаткування і чіткої організації системи технічного обслуговування та ремонту, як правило, аварії не трапляються.

Модернізація устаткування проводиться з метою підвищення його технічного рівня і наближення до сучасних моделей машин аналогічного призначення. Виконання робіт з модернізації зазвичай суміщається з ремонтними роботами.

Залежно від розмірів підприємств і характеру виробництва застосовуються децентралізовані, змішані та централізовані форми організації ремонту. При децентралізованій формі технічне обслуговування і всі види ремонту технологічного устаткування проводяться силами ремонтних підрозділів, що входять до складу виробничих цехів.

За змішаної форми організації технічне обслуговування і поточний ремонт технологічного устаткування здійснюються силами ремонтних підрозділів основних цехів, а капітальний ремонт — ремонтно-механічним або іншим спеціалізованим ремонтним цехом. У разі застосування централізованої форми ремонту усі види ремонту і технічного обслуговування технологічного устаткування виконуються спеціалізованими підрозділами, що входять до складу централізованого ремонтного виробництва. Централізація ремонту покращує якість обслуговування, підвищує продук­тивність праці ремонтників, знижує собівартість робіт.

Для ремонту складної техніки дедалі ширше застосовується фірмове обслуговування, яке беруть на себе спеціалізовані підрозділи підприємства-виготовлювача. Вони здійснюють контроль за умовами експлуатації і режимом роботи устаткування, проводять усі види ремонту. Фірмове обслуговування поліпшує якість ремонту, забезпечує підвищення надійності і безвідмовності роботи; скорочує простій устаткування в ремонті; спрощує планування, виробництво і розподіл запасних частин, скорочує їхні складські запаси.

Рівень організації ремонтного обслуговування аналізується й оцінюється за показниками: час простою обладнання в ремонті; кількість ремонтних одиниць установленого устаткування, що припадає на одного ремонтного робітника; собівартість ремонту однієї ремонтної одиниці; оборотність парку запасних частин до устаткування; кількість аварій, поломок та позапланових ремонтів на одиницю устаткування.

5.4. Енергетичне забезпечення виробництва.

Енергетичне господарство промислового підприємства — сукупність технічних засобів, що забезпечують безперебійне постачання підприємства всіма видами енергії та енергоносіїв встановлених параметрів.

Нормальне функціонування виробничої системи підприємства залежить від своєчасного забезпечення енергетичними ресурсами за їх видами і в певній кількості. За характером використання енергія, що споживається, поділяється на: силову, що приводить у дію технологічне устаткування; технологічну, яка призначена для зміни властивостей і стану матеріалів; виробничо-побутову, яка витрачається на освітлення, вентиляцію, опалення та інші цілі.

Надійне і безперебійне забезпечення виробництва підприємства всіма видами енергії встановлених параметрів при мінімізації затрат є основною метою створення енергетичного господарства як сукупності генеруючих, перетворювальних, передавальних та споживаючих енергетичних засобів.

Завданнями енергетичного господарства є: постійне забезпечення підприємства, його підрозділів та робочих місць усіма видами енергії за встановленими параметрами; проведення заходів, спрямованих на економію та ефективне використання енергії та всіх видів палива; монтаж і організація експлуатації енергетичного устаткування; технічне обслуговування та ремонт енергоустаткування; здійснення контролю виконання стандартів, правил експлуатації, ремонту енергоустаткування та мереж; підвищення енергоозброєності праці; здійснення заходів щодо вдосконалювання та розвитку енергогосподарства.

Залежно від способу організації енергопостачання виробництва можна говорити про три їх форми: децентралізовану, коли підприємство самостійно виробляє і забезпечує свої потреби відповідними видами енергії; централізовану — коли підприємство одержує всі види енергії з районних енергетичних, теплових та газових мереж; змішану, коли підприємство деякі види енергії виробляє власними силами, а частину одержує від спеціалізованих підприємств.

Потреба в енергії й енергоносіях визначається на основі балансового методу планування. З цією метою складаються зведені баланси і баланси за окремими видами енергії та енергоносіїв (табл. 13.1). У витратній частині балансу показується розрахункова планова потреба в енергії на всю виробничу, господарсько-побутову і невиробничу діяльність підприємства, а в прибутковій — джерела покриття цієї потреби: одержання енергії і палива від районних систем, вироблення на власних генеруючих установ­ках підприємства, використання вторинних енергоресурсів. Для великих енергетичних агрегатів при плануванні складаються енергетичні баланси і встановлюються залежності, що відображають вплив окремих чинників на величину питомої витрати енергії.

Перспективні баланси (на п’ять років і більш) є основою для вдосконалювання і реконструкції енергетичного господарства підприємства.

Таблиця 13.1

ЕНЕРГЕТИЧНІ БАЛАНСИ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКИ

Ознака групування	Вид енергетичного балансу	Призначення за видами енергії
За часовим горизонтом	Перспективний	Енергобаланс підприємства на 5 і більше років
	Плановий	Річний електробаланс, паливні баланси за всіма його видами
	Звітний	Щомісячні баланси теплоти, палива, електроенергії
За видом енергоносія	Окремий за видами енергоносіїв	Баланси окремих видів палива (нафта, газ, вугілля і т. д.)
		Електробаланси цехів, підприємства
		Баланс пари, гарячої води, стислого повітря
	Зведений	Зведений паливний баланс за всіма видами палива
		Зведений електробаланс цеху, підприємства (за сумою витрат всіх енергоносіїв)
За цільовим використанням	Баланс силового використання видів енергії	Баланс силової пари (8—10 атм)
	Баланс технологічного використання видів енергії	Цеховий баланс технологічного використання енергії
	Баланс виробничо-господарського використання видів енергії	Баланс пари та гарячої води для опалення та вентиляційних потреб цеху, підприємства

Щоб виявити резерви економії енергоресурсів, необхідно провести аналіз енергобалансу. Основний прийом аналізу - порівняння різних рівнів енерговикористання, що характеризується відповідними видами енергобалансів. Для правильного визначення потенціалу енергозбереження важливо встановити найкращий рівень енерговикористання, від якого і має вестись рахунок резервів економії енергоресурсів. Резерв економії енергії, або потенціал енергозбереження, визначається на основі порівняння витрат енергоресурсів у фактичному Е_факт і перспективному Е_опт енергобалансах.

Для врахування коливань у попиті різноманітних видів енергії складають добові графіки їх споживання за календарними періодами (сезонами), що є основою для встановлення максимальної потреби на планований період під час розроблення заходів щодо розвитку енергетичного господарства.

Основними напрямами вдосконалювання енергетичних господарств підприємств є: використання технічно обґрунтованих норм витрати енергоносіїв, застосування економічних енергоносіїв, вторинних енергетичних ресурсів, збільшення частки нетрадиційних видів енергії, упровадження раціональних методів організації ремонту і технічного обслуговування устаткування і мереж, автоматизація керування виробництвом і споживанням енергії.

Техніко-економічні показники енергетичного господарства об’єднуються в чотири групи: виробництво і розподіл енергії (наприклад, питома витрата палива на виробництво енергії), питома витрата енергії та енергоносіїв (наприклад, на 1 т продукції), собівартість виробництва енергії, енергоозброєність.

5.5. Транспортне обслуговування підприємства

Транспортне обслуговування забезпечує переміщення вантажів (сировини, матеріалів, напівфабрикатів, готової продукції) та працівників за межами та всередині підприємства для забезпечення ефективного функціонування всіх підрозділів підприємства.

Основними завданнями транспортного обслуговування є:

1) швидке і безперебійне переміщення предметів праці, палива та готової продукції відповідно до вимог виробничого процесу;

2) своєчасна доставка працівників для виконання виробничих завдань;

3) оптимальне використання усіх транспортних засобів незалежно від кліматичних умов;

4) виконання навантажувально-розвантажувальних робіт і ремонту транспортних засобів;

5) забезпечення безперервної роботи і ефективного транспортного обслуговування.

Функції транспортного обслуговування:

1) організація навантажувально-розвантажувальних робіт;

2) планування транспортних перевезень і навантажувально-розвантажувальних робіт;

3) планування і організація ремонтного обслуговування транспортних засобів;

4) облік транспортних і навантажувально-розвантажувальних робіт;

5) звітність про виконані роботи з надання послуг;

6) аналіз транспортних і навантажувально-розвантажувальних робіт.

Склад транспортного господарства залежить від технології й характеру продукції, що виготовляється (габарити, маса, складність та ін.), обсягу внутрішньозаводських і зовнішніх перевезень, рівня кооперування з транспортними організаціями, виробничої структури підприємства, розташування цехів, типу і масштабу виробництва.

До складу транспортного господарства великого промислового підприємства можуть входити цехи (дільниці): залізничний, річковий, автотранспортний, авіаційний, вантажно-розвантажувальний. Виробничі підрозділи підприємства також можуть мати у своєму складі внутрішньовиробничий транспорт.

Класифіація транспортних засобів.

За видом і призначенням транспорт поділяється на: водний,залізничний, автомобільний, авіаційний, механічний, трубопровідний, пневматичний, гідравлічний, підйомно-транспортний, підвісні дороги, конвеєрні пристрої та ін.

За характером дії транспорт може бути періодичної і безперервної дії.

За видами виконуваних робіт розрізняють: міжцеховий транспорт, що виконує операції з перевезення вантажів у межах території підприємства між цехами і складськими приміщеннями; внутрішньоцеховий транспорт, що забезпечує переміщення предметів праці між робочими місцями, апаратами за ходом технологічного процесу.

За напрямом переміщення вантажів внутрішній транспорт поділяється на: горизонтальний (транспортери, рольганги), вер-тикальний (підіймачі, ліфти), горизонтально-вертикальний (автонавантажувачі, крани-балки, мостові крани), похилий (канатні і монорельсові дороги). Їх можна розділити на дві основні групи: стаціонарні транспортні пристрої; рухомі транспортні засоби.

Раціональна організація перевезень будується на основі вивчення вантажообігу і вантажопотоків у масштабі підприємства і його окремих цехів і складів.

Вантажним потоком називають кількість вантажів (у тоннах, кубічних метрах, штуках), що переміщуються за одиницю часу (годину, добу, місяць, квартал, рік) у заданому напрямі між окремими вантажно-розвантажувальними пунктами або через певний пункт. Вантажопотоки розраховуються, як правило, за ходом технологічного процесу.

Вантажообіг являє собою загальну кількість вантажів, що переміщуються за одиницю часу (доба, місяць, квартал, рік), іншими словами, — це сума окремих вантажопотоків.

На основі даних про потужність вантажопотоків у тоннах і відстанях між пунктами визначають обсяг транспортної роботи в тонно-кілометрах.

У зв’язку з часовим інтервалом обсяг перевезень та вантажооборот поділяється на змінний, добовий, місячний, квартальний, річний.

Перевезення вантажів мають разовий (за окремим замовленням) або постійний маршрутний (за твердим розкладом) характер.

Маршрути перевезень. Для скорочення порожніх пробігів і простоїв устаткування необхідно розробити внутрішньозаводські маршрути руху транспорту. При побудові маршрутів транспортних засобів застосовують маятникову, кільцеву, збірну (розвізну) та радіальні схеми.

Маятниковий вид перевезень застосовується для транспортування вантажів між двома постійними пунктами обслуговування. За організацією руху він може бути простим (зі зворотним порожнім пробігом), повним (зі зворотним навантаженим пробігом) та змішаним (зі зворотним неповним навантаженим пробігом).

Він може бути променевий — при русі транспорту з вантажем з одного пункту віялоподібно в кілька пунктів; зворотним — з низки пунктів в один. Двостороння маятникова система на підприємствах застосовується рідко. Кільцева (збірна) система використовується для обслуговування низки пунктів, що пов’язані послідовною передачею вантажів від одного до іншого.

Найекономічнішими є двобічна маятникова і кільцева системи обслуговування за маршрутом.

5.6. Організація та управління матеріально-технічним постачанням.

Матеріально-технічне постачання за своєю економічною суттю являє собою систему розподілу та організації доставки матеріальних ресурсів від постачальника до споживача. Ця робота виконується відповідними службами матеріально-технічного постачання, основними завданнями яких є:

а) своєчасне, планомірне та комплексне забезпечення підприємства та його виробничих підрозділів всіма необхідними ресурсами згідно із заданою номенклатурою;

б) додержання оптимальних розмірів виробничих запасів матеріальних ресурсів, прискорення їх обороту, зниження витрат, пов’язаних з придбанням, доставкою та зберіганням матеріальних цінностей;

в) ведення складського господарства відповідно до вимог, правил зберігання та обліку матеріальних цінностей.

Для використання поставлених завдань за службами матеріально-технічного постачання закріплюються, такі функції:

1) планування матеріально-технічного постачання виробництва з врахуванням потреб і покриття цих потреб ресурсами з різних джерел;

2) встановлення раціональних господарських зв'язків щодо поставок необхідних матеріальних ресурсів на підприємство;

3) організація і планування постачання підприємства та його підрозділів продукцією виробничо-технічного призначення;

4) оперативне регулювання руху матеріальних ресурсів на основі чіткого обліку та контролю;

5) контроль за використанням матеріальних ресурсів та розробка заходів щодо підвищення їх ефективності;

6) контроль за додержанням норм витрат матеріальних ресурсів в усіх підрозділах підприємства.

Ланкою, що зв’язує між собою службу матеріально-технічного забезпечення і виробничі підрозділи, цехи, що виготовляють готову продукцію, і службу збуту, а також підрозділи підприємства є складське господарство.

Складське господарство виконує такі функції:

1) приймання матеріальних цінностей з їх кількісною і якісною перевіркою, включаючи перевірку тари та упакування, облік і оформлення документів, створення необхідних умов для збереження вантажу, його розвантаження, перетарування, переміщення і розміщення на складах;

2) підготовка і відпуск матеріальних засобів у виробництво і відправлення за межі підприємства;

3) підготовка складських приміщень і площ; переміщення вантажів усередині складів з метою раціональнішого використання площі складів і з інших причин;

4) приймання від виробничих підрозділів готової продукції за кількістю, асортиментом і ґатунком з оформленням документів, розміщення її на складах і забезпечення схоронності; підготовка партій готової продукції до відвантаження споживачам (затарування, етикетування, сортування, розфасування, комплектування, упакування тощо);

5) відпуск готової продукції споживачам за номенклатурою, асортиментом, кількістю і якістю з оформленням відповідної документації;

6) розроблення і реалізація заходів щодо вдосконалювання тарно-складського господарства, вантажно-розвантажувальних робіт, механізації й автоматизації складів;

7) вирівнювання рівня запасів шляхом їх регулювання.

Склад — це будова, різноманітні пристрої, що призначені для приймання і зберігання різноманітних матеріальних цінностей, підготовки їх до виробничого споживання і безперебійного відпуску споживачам.

Класифікація складів. Складське господарство підприємства складається з різних складів та комор, які можна класифікувати за низкою ознак.

За призначенням у виробничому процесі та підпорядкуванням:

• матеріальні — приймають і зберігають матеріали, що використовуються, та видають їх у виробництво (склади основних і допоміжних матеріалів, сировини, палива тощо); підпорядковуються відділу матеріально-технічного постачання;

• збутові — приймають, зберігають і відпускають готову продукцію заводу та відходи виробництва для їх реалізації; підпорядковуються відділу збуту;

• виробничі — це різноманітні цехові комори і загальнозаводські склади (напівфабрикатів, інструментів, устаткування, запасних частин та ін.), що забезпечують виробничий процес предметами і засобами праці; підпорядковуються виробничо-диспетчерському відділу;

• склади запасних частин — приймають, зберігають і відпускають деталі й інші матеріальні цінності для проведення всіх видів ремонтів устаткування й інших видів виробничих фондів; підпорядковуються відділу головного механіка;

• інструментальні склади — приймають, зберігають і відпускають цехам усі види інструментів і пристроїв; підпорядковуються інструментальному відділу;

• склади відділу головного енергетика, відділу автоматизації і механізації, відділу головного метролога, відходів і утилю.

2. За масштабами роботи та місцем розташування розрізняють: центральні, загальнозаводські, прицехові та цехові. Центральні і загальнозаводські склади розташовуються (як окрема невиробнича площа) на території заводу. Цехові склади, як структурні підрозділи, розташовуються на їх виробничій площі і призначені для внутрішнього обслуговування відповідних цехів. Вони підрозділяються на склади матеріалів, заготівок, напівфабрикатів, інструменту і т. д.

3. За видом і призначенням матеріалів, що зберігаються, розрізняють склади: універсальні (для збереження різноманітних матеріальних цінностей) і спеціальні (для збереження однорідних матеріалів, наприклад чорних та кольорових металів, пального та ін.).

4. За технічною будовою та властивостями матеріалів розрізняють склади відкриті (обладнані майданчики, платформи для вантажів, що не потребують особливого захисту від атмосферних умов); напівзакриті (майданчики з навісами, легкі приміщення з однобічним зашиттям) і закриті (опалювальні і неопалювані, особ­ливі приміщення для захисту вантажу від впливу атмосферних явищ, включаючи резервуари, бункери, елеватори тощо).

5. За ступенем вогнестійкості: незаймисті, важкозаймисті, займисті.

В сучасних умовах велика увага приділяється управлінню матеріальними запасами, так це дозволяє скорочувати оборотні засоби. Передові підприємства впроваджують системи управління, наприклад «точно в час (just in time)», які практично виключають склади з виробничого процесу.

Двома основними системами управління запасами є:

1. Система «з фіксованою кількістю» (інші назви – Система з фіксованим розміром замовлення; Система з фіксованим обсягом замовлення; Двобункерна система).

У системі «з фіксованою кількістю» замовлення постійно контролюють рівень запасів. Коли кількість знижується до певного рівня (точки замовлення), видається чергове замовлення на поповнення запасів, при цьому замовляється завжди одна й та сама кількість. Фіксованими величинами (регулювальними параметрами) в цій системі є:

обсяг замовлення;

точка замовлення.

Точка замовлення – параметр, що позначає нижню межу запасу, по досягненні якої необхідно організувати чергове замовлення на поставку; рівень запасу на момент організації замовлення має бути достатнім для продовження безперебійної роботи операційної системи..

2. Система «з фіксованим часом» (інші назви – Система з фіксованою періодичністю замовлення; Система з фіксованим інтервалом часу між замовленнями).

У системі «з фіксованим часом» замовлення на поповнення запасів розміщуються з заданою періодичністю, наприклад, один раз на два тижні. Обсяг, що замовляється, щоразу інший і залежить від залишку, який лишається на момент розміщення замовлення на складі. Фіксованими величинами (регулювальними параметрами) у цій системі є

• інтервал замовлення;

• максимальний рівень запасу на складі.

Ця система найбільше підходить для управління запасами з такими характеристиками:

• відносно постійний рівень попиту (потреби);

• низькі витрати зберігання;

• незначні видатки, навіть якщо запаси скінчилися;

• знижка з ціни залежить від вартості замовлень відразу на декілька предметів.

Основною перевагою цієї системи є те, що при її застосуванні немає потреби здійснювати постійне контролювання наявності запасів на складі

5.7. Тестові завдання

1. Сукупність підрозділів, які прямо не беруть участі у створенні основної (профільної) продукції підприємства, але своєю діяльністю сприяють роботі основних цехів, називають:

а) виробничою інфраструктурою;

б) інфраструктурою;

в) соціальною інфраструктурою;

г) капітальним будівництвом;

д) виробничою структурою.

2. Інструментальне господарство займається:

а) виготовленням нового інструменту;

б) ремонтом і заточуванням діючого інструменту;

в) постачанням інструменту за кооперованими поставками;

г) усі відповіді правильні.

3. Норми витрат інструменту характеризуються:

а) стійкістю інструменту;

б) кількістю інструментів, необхідною для виробництва продукції;

в) кількістю часу, необхідного для виготовлення одиниці продукції;

г) усі відповіді правильні.

4. Заводський оборотний фонд включає інструмент, що знаходиться:

а) в експлуатації;

б) у цехах;

в) на центральному інструментальному складі;

г) на робочих місцях;

д) в інструментально-роздавальній коморі.

5. Страховий запас інструменту створюється з метою забезпечення:

а) безперебійної роботи;

б) ритмічної роботи;

в) ефективності виробництва;

г) якості продукції.

6. Заміна або відновлення окремих частин (деталей, вузлів) устаткування, регулювання його механізмів передбачається (здійснюється) під час проведення:

а) капітального ремонту та модернізації;

б) капітального ремонту;

в) поточного ремонту;

г) технічного обслуговування.

7.Середній ремонт устаткування — це:

а) усування дрібних ушкоджень та дефектів устаткування, заміна мастила та регулювання окремих механізмів;

б) заміна або відновлення окремих частин (деталей, вузлів) устаткування, регулювання його механізмів;

в) повне розібрання устаткування, ремонт зношених деталей та вузлів, заміна тих, що не підлягають ремонту, регулювання та випробування під навантаженням його механізмів;

г) процес підвищення технічного рівня діючого устаткування шляхом внесення до його конструкції часткових змін.

8. Міжремонтний цикл — це відрізок часу роботи устатку­вання:

а) між двома суміжними (черговими) ремонтами;

б) між проведенням технічного обслуговування та плановими ремонтами;

в) між двома найближчими плановими ремонтами;

г) між двома капітальними ремонтами.

9. Міжремонтний період — це відрізок часу роботи облад­нання:

а) між двома суміжними (черговими) ремонтами;

б) між проведенням технічного обслуговування та плановими ремонтами;

в) між двома найближчими плановими ремонтами;

г) між двома капітальними ремонтами.

10. Структура міжремонтного циклу — це:

а) співвідношення між капітальним, середнім, малим ремонтами й оглядами;

б) співвідношення між капітальним ремонтом і оглядами;

в) співвідношення між усіма видами ремонтів;

г) співвідношення між середнім ремонтом і оглядами;

д) співвідношення між малим і середнім ремонтами.

11. В енергетичних балансах відображуються:

а) джерела постачання енергоресурсів;

б) централізоване постачання;

в) собівартість виробництва енергії;

г) напрями використання енергоресурсів;

д) чисельність працівників.

12. Проблемами водопостачання та каналізації на великих підприємствах займається керівництво:

а) ремонтного господарства;

б) інструментального господарства;

в) транспортного господарства;

г) енергетичного господарства;

д) соціальної інфраструктури.

13. Які енергетичні баланси відбивають потенційно можливий рівень використання енергії:

а) планові;

б) фактичні;

в) перспективні;

г) нормативні?

14. Баланси, що складаються для окремих видів енергії та параметрів енергоносіїв, називають:

а) частковими;

б) звітними;

в) робочими;

г) фактичними.

15. Основними функціями енергогосподарства є:

а) забезпечення всіма видами енергії;

б) контроль використання енергоресурсів;

в) визначення тарифу для оплати за використану електроенергію;

г) вибір ефективних видів енергоносіїв.

16. Комплекс підрозділів підприємства, що займається вантажно-розвантажувальними роботами та переміщенням вантажів, утворює:

а) ремонтне господарство;

б) інструментальне господарство;

в) транспортне господарство;

г) енергетичне господарство;

д) складське господарство.

17. В основі планування транспортного господарства лежить визначення:

а) загальної відстані за всіма напрямками перевезень;

б) тривалості перевезень за окремими напрямками;

в) обсягів перевезень;

г) потоків вантажів.

18. Променева транспортна система маршрутів передбачає, що:

а) транспортний засіб рухається між двома пунктами;

б) транспортний засіб рухається з одного пункту в кілька інших, послідовно розташованих;

в) обсяг перевезень відбувається поза підприємством;

г) транспортний засіб рухається по колу з одного підрозділу в інший.

19. Кільцева система маршрутних перевезень передбачає:

а) обслуговування транспортом двох пунктів;

б) установлення зв’язків між певними пунктами та групою інших пунктів;

в) послідовне доставлення вантажів з одного підрозділу в інший по колу, повертаючись до вихідного пункту;

г) перевезення вантажів з одного підприємства до підприємства-замовника;

д) усі відповіді неправильні.

20. Вантажопотоки — це:

а) обсяг вантажів, що ввозиться на підприємство;

б) обсяг вантажів, що їх перевозить транспорт у певному напрямку за певний період часу;

в) зовнішній і внутрішній вантажообіг підприємства;

г) кількість транспортних засобів за видами;

д) обсяг вантажів, що вивозиться з підприємства.

21. Спеціалізовані складські приміщення створюються для:

а) зберігання матеріальних ресурсів різної номенклатури;

б) зберігання готової продукції, тари, відходів виробництва;

в) зберігання тарних і штучних вантажів;

г) зберігання однорідних металів, матеріалів, сировини, продукції;

д) усі відповіді правильні.

22. Склади зі зберігання готової продукції підпорядковано:

а) відділові матеріально-технічного постачання;

б) інструментальному відділові;

в) відділові головного енергетика;

г) відділові збуту;

д) відділові головного механіка.

23. За якою класифікаційною ознакою склади підприємства поділяються на універсальні та спеціалізовані:

а) за типом будівлі складу;

б) за місцезнаходженням складу;

в) за видами матеріалів, що зберігаються;

г) за характером призначення?

24. Активний спосіб забезпечення цехів та виробничих дільниць матеріальними ресурсами зі складів полягає в тому, що:

а) робітники цеху (дільниці) самі одержують матеріальні ресурси зі складу;

б) подавання матеріальних ресурсів зі складу до цеху та на дільниці організовують і здійснюють працівники складів;

в) вантаження, транспортування та розвантаження матеріалів здійснюються власними силами цеху (дільниці);

г) усі відповіді правильні.

5.8. Контрольні питання

2. 1. У чому полягають цілі, завдання та функції системи технічного обслуговування виробництва?

3. 2. Який загальний склад інструментального господарства на підприємствах серійного виробництва?

4. 3. Які є форми організації інструментального господарства та управління ним?

5. 4. У чому полягають цілі, завдання та функції ремонтного господарства?

6. 5. Розкрийте сутність основних форм організації ремонту.

7. 6. Окресліть цілі та завдання організації енергетичного господарства.

8. 7. Якими методами визначається потреба підприємства в енергії різних видів?

8. Дайте характеристику транспортного господарства його цілей та завдань.

1. 9. Розкрийте завдання та функції підрозділів, що входять в організаційну структуру загальнозаводського транспортного господарства.

2. 10. Як розраховуються вантажопотік та вантажооборот і які показники за їх допомогою визначаються?

3. 11. Обґрунтуйте призначення структурних елементів складського господарства.

4. 12. У чому полягають організаційні особливості складського господарства та операцій, що здійснюються в ньому?