11.Етапи соціального супроводу: підготовчий – оцінювання потреб сім’ї.

Підготовчий етап – оцінювання потреб клієнта/сім'ї

У різних літературних джерелах початковий етап соціального супроводу називається також етапом вивчення ситуації, встановлення контакту і знайомства, діагностики, планування тощо, хоча усі ці процеси є, насправді, окремими складовими першого етапу.

Основними завданнями підготовчого етапу є:

• налагодження довірливих, партнерських стосунків з клієнтом, членами родини;

• вивчення соціальної ситуації клієнта/сім'ї і їх оточення;

• діагностування психосоціальних характеристик клієнта/сім'ї і їхнього соціального середовища;

• формулювання проблеми, визначення пріоритетних потреб, цілей і завдань на основі аналізу зібраної інформації;

• визначення методів і засобів соціальної допомоги;

• визначення оціночних критеріїв, що будуть використані під час поточної та заключної оцінки;

• розробка плану дій;

• узгодження і документування напрямів і принципів взаємодії соціального працівника і клієнта/членів сім'ї - оформлення домовленості, угоди тощо.

Початок роботи з клієнтом вимагає від спеціаліста неупередженого ставлення до клієнта/сім'ї, незважаючи на умови проживання та спілкування, життєві обставини, що склалися.

Практика свідчить, що найважливішими складовими першого етапу є знайомство соціального працівника з клієнтом або сім'єю, з їхнім соціальним оточенням, установлення контакту. Певною особливістю даної складової технології роботи з клієнтом (знайомства, первинних контактів) є нагальна потреба в установленні довірливих взаємин, що гарантує успішне залучення клієнта, членів родини до співробітництва.

Потреба у довірі з перших кроків знайомства зумовлена ще і тим, що саме під час перших зустрічей відбувається з'ясування і узгодження взаємних очікувань. Очікування різних клієнтів можуть бути абсолютно полярними. Є клієнти, які сподіваються, що працівник миттєво розв'яже ситуацію і як чарівник задовольнить усі їхні потреби. Зустрічаються й повністю негативні очікування - недовіра щодо можливостей спеціаліста, недовіра клієнта до ефективності соціальної допомоги та щодо надії на власні сили. У першому випадку потрібно налаштувати клієнта на реальне сприйняття проблеми, у другому - переконати його у доцільності співробітництва. І те, й інше можливе лише за умови, що клієнт відчуватиме довіру до соціального працівника, що від самого початку роботи формуватиметься й усіляко підтримуватиметься взаємна повага з обох сторін.

Специфічні труднощі в організації знайомства відчувають соціальні працівники, коли серед членів таких сімей є представники груп ризику - діти, які утікають з дому, неповнолітні, що конфліктують із законом, наркомани, повії тощо. Зазвичай з ними важко зустрітися, а ще важче – установити довірливі взаємини. Вони, як правило, самі не звертаються за допомогою (не знають до кого, бояться незнайомих, не очікують від них нічого доброго).

12.Етапи планування соціального супроводу.

Планування соціального супроводу передбачає використання загальних методик планування соціальних проектів і процесів. На жаль, дуже часто «план роботи» («план соціального супроводу») визначається як письмовий документ, що регламентує порядок виконання роботи та відповідальність сторін. В той же час процес планування, що передує створенню такого документа, не береться до уваги.

Планування цє процес, під час якого ретельно добираються дії, спрямовані на досягнення певної мети, розв’язання тієї чи іншої проблеми. Планування має передувати не лише безпосередньому наданню соціальної допомоги, але й оформленню документації, яка її регламентує.

Ефективне планування передбачає виконання послідовності певних дій:

1) визначити проблему, яку необхідно вирішити, або потребу, яку необхідно задовольнити (виявлення проблеми);

2) зібрати і проаналізувати усю наявну інформацію з метою зрозуміти характер і причини проблеми або потреби та сформулювати ресурси і сильні сторони сім’ї, які можна використовувати для вирішення проблеми (оцінка);

3) з’ясувати прагнення і визначити конкретні бажані результати, на досягнення яких будуть спрямовані зусилля (формулювання мети і завдань);

4) розглянути можливі дії, реалізація яких може призвести до бажаних результатів, порівняти різні підходи і вибрати найбільш ефективні;

5) вирішити, хто і коли буде реалізовувати кожну дію;

6) оцінити чи привела реалізація запланованих дій до бажаних результатів (оцінка ефективності).

Визначивши проблеми і ресурси клієнта, соціальний працівник має сформулювати мету реалізації соціальної роботи і відповідні завдання, які клієнт має досягти у ході соціального супроводу, та дії, які допоможуть досягти поставлених цілей.

Планування соціального супроводу клієнта/сім’ї є вкрай необхідним етапом соціальної роботи. Можна запропонувати загальну модель планування соціального супроводу як соціального проекту, що розробляється за конкретним життєвим випадком.